2

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Макроекономіка”

на тему: „Державний бюджет та його роль в економіці”

ХАРКІВ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ - ГОЛОВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ДЕРЖАВИ

1.1 Становлення і розвиток бюджетної системи. Бюджетний устрій

1.2 Призначення і роль державного бюджету

1.3 Складання і виконання бюджету

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

2.1 Бюджетний процес в Україні. Складання, розгляд та затвердження державного бюджету

2.2 Роль державного бюджету в соціально-економічному розвитку та реалізація бюджетної політики держави

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1 Бюджетний дефіцит, причини, види, наслідки, джерела фінансування

3.2 Державний борг, його динаміка та структура

3.3 Вплив державного боргу та дефіциту на економіку країни

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ.

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Вступ

Економічна реформа в Україні, головна мета якої полягає в побудові соціально-орієнтованої економіки ринкового типу, передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів, головними з яких є: використання різних форм власності, розвиток товарно-грошових відносин, формування ринкового середовища, активне застосування фінансово-кредитних важелів як засобів підвищення ефективності економіки. Однією з найсуттєвіших і водночас складних проблем у процесі реформи є вдосконалення фінансових взаємовідносин, насамперед податкових, між суб'єктами підприємницької діяльності та бюджетною системою.

Ніхто і ніщо так болісно не відчуває кардинальних змін в економіці, як фінансово-кредитна система держави. Саме вона обумовлює успіх чи невдачу процесу реорганізації. Водночас кардинальна економічна реформа передбачає перерозподіл компетенції між державними та місцевими органами влади задля пошуку економічно обґрунтованих шляхів забезпечення реальної бюджетної незалежності.

На сьогодні, у вирі господарських операцій, з більшості бюджетних проблем треба приймати єдино правильні самостійні рішення, нести відповідальність за їхню реалізацію, а це неможливо без компетенції та професіоналізму.

Діяльність фінансової системи швидко змінюється. Досить статичний бюджетний процес є вже нині дуже динамічним.

В Україні останнім часом зроблені вагомі кроки у сфері правового регламентування бюджетного процесу. Сформована, передусім, система фінансових органів, що опікується проблемами виконання державного бюджету. Напрацьовано також матеріал, за допомогою якого регламентується схема виконання державного бюджету.

Однак слід зауважити, що фінансові потреби місцевих органів влади, як правило, більші, ніж їхні власні ресурси та перерахування з державного бюджету. Рішення щодо розподілу фіскальних надходжень між різними органами влади, ухвалені на національному рівні, створюють основу для прийняття не лише фінансових, а й політичних рішень з урахуванням територіальних потреб. Отже, процес вироблення рішень та його фінансові наслідки не можна розглядати окремо. Питання фінансової децентралізації стають найполітизованішими у сфері державних фінансів.

Аналіз нинішньої економічної ситуації засвідчує, що без здійснення серйозних кроків із стабілізації та піднесення економіки, бюджетні проблеми триватимуть, а відшукати шляхи щодо подолання цих проблем буде все важче. Це пов'язано з тим, що система формування коштів державних фінансів є складним, багатогранним, але не завжди чітко відлагодженим механізмом.

Ось чому і парламент, і уряд, і глава держави та й більшість політичних партій мають зрозуміти неспроможність вирішення одних фінансових потреб за рахунок інших, а також несумісність кланових інтересів з інтересами держави.

РОЗДІЛ 1. Державний бюджет - головний фінансовий план держави

1.1 Становлення і розвиток бюджетної системи. Бюджетний устрій

Державний бюджет України - централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України. В організаційному аспекті - це план утворення і використання фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави (Додаток А).

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

Після возз'єднання України з Росією ще майже півстоліття Україна зберігала всі атрибути державності, у тому числі самостійність фінансового господарства. На початку 20-х років XVII ст. уряд царської Росії почав стягувати значні суми коштів у своє розпорядження. Можна вважати, що з цього часу настав період, який тривав 280 років, коли Україна стала колонією, змушеною вносити на потреби метрополії більше ніж четверту частину свого національного доходу.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху. Про повну державну незалежність, а водночас і про власний бюджет ні ті, ні інші питання не ставили.

Утворення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включалися бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого:

Ш єдність бюджетної системи ; централізація податкового законодавства у віданні союзних органів і регламентація видатків;

Ш включення бюджетних союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами союзу.

У 1940р. прямі та непрямі податки з населення дорівнювали 40,4%, у 1970р. - 28,8, у 1990р. - 37,9%. Це свідчить, що більше половини доходів бюджету становили платежі державних і кооперативних підприємств.

Значна частина видатків бюджету направлялась на фінансування соціально-культурних заходів і народного господарства. За розглядувані роки вони становили більше ніж 90% загальної суми видатків. Через державний бюджет України перерозподілялось трохи більше ніж 25% національного доходу. Проте не всі фінансові ресурси перерозподілялись через бюджет України. Друга, значно більша частина, концентрувалась і використовувалась через союзний бюджет. Вона становила до 40% створюваного на території України національного доходу.

В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджету тільки на 1992р. через нього перерозподілялося більше ніж 60% національного доходу і 70% фінансових ресурсів держави. Він був зведений з дефіцитом менше ніж 3% доходів.

У 1990 р. прийнято Закон “Про бюджетну систему України”, відповідно до якого державний бюджет складається з двох самостійних ланок - загальнодержавного бюджету і місцевих бюджетів. За кожним з них закріплені відповідні доходи і видатки. Збалансування бюджету досягається за допомогою регулюючих загальнодержавних доходів. Закон визначає порядок складання, розгляду і затвердження бюджетів. Бюджетний рік розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня.

У 1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України”, де наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин. Детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України.

Бюджетна система України - це об'єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти. Економічною основою бюджетної системи України виступає народногосподарський комплекс.

Складовими елементами бюджетної системи є її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він ґрунтується на адміністративно-державному устрої України. Бюджет України об'єднує 13,3 тис. самостійних бюджетів.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об'єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, фондами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про

виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності - це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Державний бюджету країни, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі господарського і культурного будівництва, на оборону, утримання центральних органів державної влади і державного управління. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування господарського і культурного будівництва, здійснюваного органами місцевого самоврядування.

1.2 Призначення і роль державного бюджету

Ринкова економіка за усього розмаїття її моделей характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і у механізмі їхнього регулювання з боку держави відіграє державний бюджет. Він - невід'ємна частина ринкових відносин і водночас є важливим інструментом реалізації державної політики. Тому важливо усвідомити природу державного бюджету, особливості його формування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами - з іншого, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у життя державних заходів. Це надає можливість маневрувати коштами, зосереджувати їх у важливих галузях економічного та соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території України.

У розвинених країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання коштів, необхідних для Фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу із метою підтримання сприятливого соціального становища у державі, а й для впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві і провадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин державний бюджет відіграє важливу роль, але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво та сферу соціальних відносин. Тому бюджет використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури на всій території. Нині завдяки державному бюджетові України між галузями та регіонами, а також серед населення перерозподіляється майже 50% від усього обсягу валового внутрішнього продукту.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але за умов перехідної економіки провідна роль бюджету як в перерозподілі фінансових ресурсів зокрема, так і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз є інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягнути іншими методами, у тому числі і ринковими.

Згідно зі світовим досвідом, роль держави у розподільчих процесах з розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому разі є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинених країн світу завдяки бюджетові перерозподіляється від 30 до 50% від усього обсягу валового внутрішнього продукту. Тому треба вирізнити виважені форми і методи цього перерозподілу, що для України є одним із найважливіших завдань.

За умов переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні скеровуватись насамперед на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових і науково-технічних програм, соціальний розвиток і соціальний захист населення.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, структура яких така:

між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування із бюджету;

між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту;

між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

На кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи державної влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який забезпечив би втілення поставлених завдань. За умов розбудови Української держави реалізація специфічних завдань вимагає нетрадиційних підходів до розробки бюджетного механізму.

Бюджетний механізм повинен мати низку важелів, за допомогою яких держава здійснювала б розподільчі і перерозподільні функції. За умов переходу до ринку ці важелі повинні бути систематизовані в якості тих чи інших підсистем бюджетного механізму, які б включали в себе: розробку законодавчих та інших нормативних документів, що стосуються бюджету, бюджетного планування, регулювання, нормування, фінансування, внутрішньо бюджетного розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, економічного стимулювання, економічного санкціонування, бюджетну звітність, бюджетний контроль тощо.

1.3 Складання і виконання бюджету

Державний бюджет України забезпечує фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також міждержавних відносин. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з урахуванням їхнього економічного, соціального, екологічного, природного стану. При цьому враховують необхідність вирівнювання їхнього фінансового забезпечення.

Верховна Рада України не пізніше 15 червня поточного року розробляє і надсилає Президенту України спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Правила оформлення проекту Закону про Державний бюджет України затверджуються Верховною Радою України. Видатки державного бюджету розписують у проекті закону по міністерствах, відомствах та інших органах державної виконавчої влади. Якщо видатки на статтю (частину, пункт, підпункт) перевищують 0,1% суми всіх видатків державного бюджету України, вони підлягають подальшій деталізації.

Кабінет Міністрів України організує складання проекту державного бюджету України згідно з засадами державного регулювання економічного та соціального розвитку України, міждержавних відносин, визначених Верховною Радою України у бюджетній резолюції. Відхилення від вимог бюджетної резолюції мають бути вмотивовані та зазначені окремо.

Міністерство фінансів України на підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік та фінансових можливостей держави складає попередній проект зведеного бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади.

Міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади у двотижневий строк розглядають доведені до них показники проекту зведеного бюджету і подають Міністерству фінансів України свої пропозиції з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями.

Міністерство фінансів України розглядає зазначені пропозиції за участю представників відповідних міністерств і відомств, інших органів державної виконавчої влади, готує проекти зведеного та державного бюджетів України і до 15 серпня подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами та іншими органами державної виконавчої влади, доповідає Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України на своєму засіданні розглядає проект Закону про Державний бюджет України, приймає остаточне рішення щодо проекту Закону і подає його Президенту України. Президент України розглядає проект Закону про Державний бюджет України і вразі згоди з ним подає його Верховній Раді України до 15 вересня. Якщо цей строк порушено, Верховна Рада України може розглянути питання про причини порушення строку подання проекту і відповідальність посадових осіб.

До проекту Закону додають: Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів України, основні напрями бюджетної та податкової політики, пропозиції щодо взаємовідносин державного бюджету України з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, обсяги централізованих державних капітальних вкладень з розрахунками і обґрунтуваннями по окремих позиціях і загальні показники зведеного бюджету України.

До всіх показників доходів і видатків державного бюджету, зазначених у проекті Закону України про Державний бюджет України, окремо додають розрахунки і обґрунтування. Персональну відповідальність за дотримання цього правила несе Міністр фінансів України.

До проекту Закону про Державний бюджет України додають такі інформаційні матеріали:

прогноз доходів і видатків державного бюджету України на три наступні роки, розроблений виходячи з Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на цей період, складених у порядку, визначеному в ч.8 ст.25 цього Закону;

перелік законів, окремих статей законів та інших нормативних актів, яким суперечить проект Закону про Державний бюджет України, з зазначенням причини розбіжностей. Якщо причиною є недостатність коштів, зазначають обсяг фінансування в процентному відношенні до визначеного законодавством;

перелік податків, зборів, інших обов'язкових платежів з зазначенням ставок і пільг;

перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету, в разі, якщо розпорядниками коштів є два і більше суб'єкти; дані щодо фінансових повноважень кожного суб'єкта і загальні витрати на програму.

Верховна Рада України розглядає проект Закону про Державний бюджет України в порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України.

Якщо Президент України не подасть проект Закону про Державний бюджет України в строк, визначений ст.26 цього Закону, Верховна Рада України за поданням Комісії Верховної Ради України з питань бюджету приймає постанову про порядок розгляду проекту Закону, якою змінює строки, визначені в Регламенті Верховної Ради України.

Проект Закону про Державний бюджет України подає на засідання Верховної Ради України Президент України. З доповіддю про проект Закону виступає Міністр фінансів України або особа, що виконує його обов'язки.

Верховна Рада України затверджує:

граничний розмір дефіциту державного бюджету України та джерела його покриття;

суми доходів державного бюджету України відповідно до бюджетної класифікації;

суми видатків державного бюджету України щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації;

суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

розмір оборотної касової готівки державного бюджету України.

Доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів, включених до складу державного бюджету України , затверджуються для кожного фонду окремо. Поточні видатки цільових загальнодержавних фондів затверджує Верховна Рада України в межах доходів цих фондів. Видатки розвитку цільових загальнодержавних фондів можуть бути скорочені Верховною Радою України з спрямуванням вилучених коштів на фінансування інших статей видатків державного бюджету України. Забороняється витрачати кошти Пенсійного фонду України та інші цілі, крім передбачених Положенням про цей фонд.

Закон про Державний бюджет України не може встановлювати нові, змінювати чи скасовувати існуючі податки, збори, інші обов'язкові платежі, вносити зміни до чинного законодавства. У разі необхідності зміни чи доповнення вносяться спочатку до відповідних законів.

Верховна Рада України приймає постанову про порядок введення в дію Закону про Державний бюджет України. Проект зазначеної постанови розробляє і подає до Верховної Ради Кабінет Міністрів України до другого читання проекту Закону про Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України публікується для загального відома.

Якщо Верховною Радою України не буде прийнято Закон про Державний бюджет України до 2 грудня року, що передує тому, на який складено бюджет, Верховна Рада України приймає постанову про порядок фінансування поточних витрат до прийняття Закону про Державний бюджет України. Якщо Верховна Рада України не прийме таку постанову до 30 грудня року, що передує тому, на який складено бюджет, автоматично подовжується дія Закону про Державний бюджет України поточного року, крім показників щодо видатків розвитку.

РОЗДІЛ 2. Особливості бюджетного процесу в Україні

2.1 Бюджетний процес в Україні. Складання, розгляд та затвердження державного бюджету

Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок складання розгляду, затвердження бюджетів усіх рівнів, їх виконання і затвердження звітності про виконання бюджетів. Він визначається Конституцією України, Законом “Про бюджетну систему України” та іншими законодавчими і нормативними актами.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їхнє виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів влади. Це дисциплінує роботу всіх органів управління, пов'язаних з бюджетним процесом.

Розрізняють такі етапи бюджетного процесу:

складання проекту бюджету;

затвердження бюджету;

виконання бюджету;

складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить також і якість його виконання.

Бюджетне планування посідає центральне місце у фінансовому плануванні, оскільки воно пов'язане з показниками фінансових планів підприємств, організацій та установ різних форм власності. У процесі бюджетного планування аналізуються кількісні та якісні показники окремих галузей економіки, що дає змогу врахувати пропозиції із зміцнення доходної частини бюджету, забезпечення держави необхідним обсягом фінансових ресурсів для виконання визначених Конституцією функцій.

Бюджетне планування тісно пов'язане з економічним і соціальним плануванням в Україні. Така низка показників бюджету базується на показниках плану економічного та соціального розвитку. Водночас, окремі його показники також неможливо визначити без показників бюджету.

У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропозиції згідно з планом економічного й соціального розвитку, визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення, створюється належна фінансова база соціального захисту населення, розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються державні матеріальні та бюджетні резерви.

Кожний етап бюджетного процесу має свої особливості, які характеризуються переліком органів, залучених до нього, та їхніми функціями.

Так, організація складання проектів бюджетів забезпечується Кабінетом Міністрів України, а також місцевими державними адміністраціями. Безпосередньо роботу із складання проектів бюджетів за дорученням органів виконавчої влади виконує Міністерство фінансів України та його органи на місцях.

Процес складання проектів бюджетів здійснюється і такій послідовності.

Спочатку фінансові органи аналізують звітні дані про виконання державного та місцевих бюджетів за попередній період, виявляють тенденції у виконанні доходної та видаткової частин бюджетів, розраховують очікувані дані про виконання бюджетів на кінець поточного року. При цьому детально аналізуються надходження кожного виду податків, їхній вплив на виконання доходної частини бюджетів, визначаються резерви збільшення доходів. Аналогічно здійснюється аналіз виконання видаткової частини бюджетів у розрізі підрозділів бюджетної класифікації, визначаються резерви скорочення витрат.

Водночас, як правило до 1 червня поточного року, Міністерство економіки України за участю Міністерства фінансів, Національного банку України, інших міністерств і відомств розробляє Основні прогнозні макропоказники економічного та соціального розвитку України на плановий рік з визначенням обсягів:

валового внутрішнього продукту;

національного доходу;

зведеного балансу фінансових ресурсів;

балансу доходів і витрат населення;

платіжного балансу;

валютного плану.

На підставі цих показників уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації розробляють прогнозні показники економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний доводити до місцевих рад, органів виконавчої влади інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік. Органи виконавчої влади АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя у встановлений їхніми радами термін, виходячи з необхідності затвердження бюджетів до початку нового бюджетного року, доводять до місцевих рад, їхніх виконавчих органів і державних адміністрацій нижчого рівня відповідні вказівки щодо розробки проектів бюджетів.

Маючи всі необхідні дані, фінансові органи розраховують конкретні види доходів та видатків у розрізі підрозділів бюджетної класифікації. При цьому використовуються різні методи бюджетного планування.

Мінімально необхідні видатки визначаються за єдиними або груповими мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нормативами, встановленими вищими органами виконавчої влади на основі чинних законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних територіально-адміністративних одиниць.

Після завершення розрахунків фінансові органи приступають до збалансування доходної та видаткової частин бюджетів. У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів, органи виконавчої влади нижчого рівня подають відповідним органам вищого рівня необхідні розрахунки для обгрунтування нормативів відрахувань від регулюючих доходів, розмірів дотацій і субвенцій, дані про зміни складу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.

Після проведення Міністерством фінансів України відповідних розрахунків Кабінет Міністрів України організовує доведення до органів виконавчої влади АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя таких показників:

проектних нормативів (відсотків) відрахувань від регулюючих доходів і сум контингентів цих доходів;

розмірів дотацій і субвенцій, які передбачається надати з державного бюджету України, та їх цільове призначення;

переліку видатків, які передбачається передати з державного бюджету України на фінансування з бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Другий і третій етапи бюджетного процесу (розгляд і затвердження бюджету) забезпечуються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами. Так, проект державного бюджету України розглядається на засіданнях комітетів та на сесійних засіданнях Верховної Ради України і затверджується законом про державний бюджет України.

Місцеві бюджети розглядаються постійними комісіями місцевих рад і на сесійних засіданнях затверджуються відповідними постановами.

Найтривалішим за часом є четвертий етап бюджетного процесу - виконання бюджету, який охоплює бюджетний рік (з 1 січня по 31 грудня). Організовують виконання бюджету Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконкоми місцевих рад за допомогою органів оперативного управління фінансами, Міністерства фінансів України та його органів на місцях, органів Державного казначейства, Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби України. У виконанні бюджету беруть участь підприємства, організації та установи всіх форм власності, а також громадяни, пов'язані з бюджетом за доходами та видатками.

П'ятий етап бюджетного процесу забезпечують органи виконавчої влади у процесі складання звіту про виконання бюджету та органи законодавчої влади і місцевого самоврядування у процесі розгляду й затвердження звіту про виконання бюджету.

2.2 Роль державного бюджету в соціально-економічному розвитку держави та реалізація бюджетної політики держави

Економічне оновлення обєктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Тобто, держава має здійснити ефективний розподіл доходів і видатків між своїми рівнями - центральним і місцевим.

Оскільки в перехідний період функції держави набувають більшого змісту, то похідним є обовязкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізмові, а також кожною людиною.

Отже, головною ланкою фінансової системи є зведений бюджет, який включає бюджети усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення видатків, а також доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їхніх видатків повинні бути закріплені законодавчо.

Перехід до змішаної економіки потребує різних форм і типів господарювання, втілення обєктивних економічних законів попиту, пропозиції та конкуренції до системи господарського відтворення. Початковий етап реформ вимагає від суспільства високої ціни переходу до ринкових відносин.

Становлення бюджетної системи в Україні за умов реорганізації економіки супроводжується активним пошуком моделей і концепцій, що ґрунтуються на теоретичних і практичних висновках світового економічного досвіду. Проте немає готових рецептів щодо проведення швидких кардинальних змін, які б оптимально відповідали інтересам усіх верств населення зокрема і держави в цілому.

Дослідження економічних криз світового господарства розкривають ще одну особливість, яка полягає у тому, що криза є наслідком дії ринкових сил і, як правило, усі країни долали її за допомогою активної участі держави, за умов жорсткого державного регулювання, особливо у фінансові сфері. Тому не треба сподіватися на пошук безболісних рішень, що забезпечують миттєвий соціальний добробут і динамічний розвиток без великих зусиль усіх і кожного упродовж певного проміжку часу, а також не слід покладатися на ринок як на панацею від усіх негараздів у сіспільстві

Соціально-ринкова економіка в Україні визначається як проміжний шлях між класичною ринковою економікою, що відстоює лібералізм, і керованою державною плановою економікою, яка відповідає марксистським тенденціям. Це оптимальний вибір для України, оскільки він передбачає врахування і поєднання свідомості й менталітету громадян із принципами ринкової економіки, яка має стати передумовою розвитку українського суспільства, та застарілими твердженнями, що держава за все піклуватиметься.

Аби здійснити реальну розбудову економіки за допомогою соціально-ринкової спрямованості й досягнення соціального доброботу, треба не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а налагодити виробництво і не заважати відродженню вітчизняного виробника.

Значне зменшення обсягів виробництва за всіма макроекономічними показниками має не структурну, а загальнодержавну ознаку. За сучасних умов спад економічних показників означає втрату як світового, так і внутрішнього ринку. При цьому вільні економічні ніші миттєво заповнюються товаровиробниками-конкурентами з інших країн. Оскільки криза економіки бере початок у відтворенні виробничих процесів, то і бюджетні проблеми слід відшуковувати у розбалансованості економіки, диспропорції в показниках накопичення та споживання.

Прорахунки в економічній політиці призвели до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансових ресурсів і появи тіньового сектора економіки. За окремими оцінками з України за кордон неофіційно переведено майже 20 млрд.дол.., а у населення, за різними даними, зберігається ще майже 10 млрд.дол.. Одним із результатів цього є хронічне відставання показників фактичної наповненості державного бюджету від обсягу запланованих доходів.

Одна з основних причин існування такої економіки в Україні - відсутність стабільності у функціонуванні фіскальної політики. Платники податків різними способами рятуються від нестабільності й великих податків. Перші переводять свої капітали за кордон, другі зовсім згортають свою діяльність до кращих часів, треті йдуть у тіньовий сектор. І хоча в Україні існує багато фінансових планів утворення й використання певних коштів - бюджет є основним з них за обсягами, суспільно-політичним значенням, ступенем впливу на інші фондові кошти. Крім того, державний бюджет України з переважною більшістю фондів поєднаний організаційно.

Державний бюджет - це надзвичайно складне й чутливе соціально-економічне явище, що є головною ланкою фінансової системи держави. вона опосередковує понад 70% усіх фінансових відносин і містить різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіляє значну частку ВВП.

Безперечно, у бюджетній системі України є певні здобутки, які дають змогу її ланкам хоч і не синхронно, але все таки працювати за умов ринку. Проте, є незліченна кількість проблем, які слід розвязувати і тим самим реорганізувати державний бюджет.

Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже він тісно повязаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій аз боку держави. великою проблемою є надмірна централізація фінансових ресурсів у державному бюджеті. Їхня децентралізація має відбуватися не перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням джерел бюджетних доходів територіальних громад, а завдяки докорінній зміні підходу до правового регламентування управління державним бюджетом.

Сконцентровані у бюджетні кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку і успішного функціонування галузей економіки, з проведення конверсії військово-промислового комплексу, охорони здоровя, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, покращення матеріального становища населення та окремих його груп, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і культури на усій території країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджено у ньому. В безпосередньому взаємозвязку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи.

У майбутньому роль державного бюджету у соціальних процесах зростатиме. Обумовлено це тим, що саме бюджетні кошти у сукупності з позабюджетними фондами є фінансовим підґрунтям для здійснення соціальних перетворень, переходу на новий, вищий рівень соціального обслуговування населення. Крім того, державний бюджет покликаний нівелювати соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними статками, що викликано переходом до ринкових умов господарювання.

РОЗДІЛ 3. Особливості державного боргу та дефіциту бюджету в Україні та їх вплив на розвиток національної економіки

3.1 Бюджетний дефіцит, причини, види, наслідки, джерела фінансування

Бюджетний дефіцит - це фінансове явище, яке необовязково є надзвичайним. Нині у світі немає держави, яка б не стикалася з бюджетним дефіцитом.

Бюджетний дефіцит - це перевищення видаткової частини бюджету над доходною. За умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній. Адже держава може оптимально зіставляти обсяг своїх видатків відповідно до фінансових можливостей без будь-якої шкоди для суспільства.

Однак насправді це буває рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці.

Причини виникнення бюджетного дефіциту обумовлюються:

надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха тощо), що потребує використання великих обсягів коштів, а звичайних резервів для цього не вистачає;

необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе забезпечити приріст валового внутрішнього продукту і національного доходу, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

кризовими явищами в економіці, її розвалом;

неефективністю фінансово-кредитних звязків;

нездатністю влади тримати під контролем фінансову ситуацію у державі;

недосконалістю фінансового законодавства.

Звісно, що за умов, коли економіка розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит у кількісно допустимих межах не є загрозливим. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави, на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.

В Україні у 80-90 роках спостерігалось різке збільшення бюджетного дефіциту, що було обумовлено зокрема:

різким зменшенням ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу;

розривом і малоефективністю економічних звязків, насамперед зовнішньоекономічних;

значним зростанням і нераціональною структурою бюджетних видатків;

неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило державі використовувати його в якості стимулу у розвитку економіки та соціальної сфери;

недосконалістю і частою зміною фінансового законодавства, що сприяло невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку капіталу з України.

Ці та інші причини сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу призвело до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари та послуги, зниження матеріального добробуту населення тощо.

Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, провадження активної фінансової політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і видатків завдяки збалансованості державного бюджету є на сьогодні одним із головних завдань.

Для оцінки впливу фіскальної політики на бюджет обчислюють так звані циклічно скоригований дефіцит бюджет (його нерідко ще називають дефіцитом бюджетом за повної зайнятості, або структурним дефіцитом) та циклічний дефіцит.

Для визначення цих дефіцитів спочатку обраховують бюджет за повної зайнятості - він показує, якими були би податкові надходження, а відтак і сальдо державного бюджету, якби національна економіка продукувала природний обсяг продукції, а державні видатки були поточними. Зміна бюджету за повної зайнятості показує напрям впливу фіскальної політики на сукупний попит у національній економіці.

Фактичний дефіцит державного бюджету - це різниця між державними надходженнями і видатками. Він складається під впливом фіскальної політики і циклічних коливань. Структурний дефіцит визначають як різницю між надходженнями за повної зайнятості за наявних податкових ставок і фактичними видатками. Циклічний дефіцит - це різниця між фактичним і структурним дефіцитами. Перевищення фактичного дефіциту над структурним становить циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним - циклічний надлишок.

За наявності бюджетного дефіциту держава зобовязана обрати найоптимальніші джерела його покриття. У світі використовуються два методи покриття дефіциту бюджету - беземісійний та емісійний. Найєфективніший беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття бюджету дефіциту полягає у залученні до цього процесу зовнішніх і внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових обєднань та іноземних держав, а також безоплатна та безповоротна фінансова допомога для здійснення цільових програм міжнародного значення.

Внутрішніми джерелами є кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами та інші доходи.

Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього і зовнішнього боргу держави. З боку держави повинен здійснюватись контроль за управлінням державним боргом.

Емісійний метод покриття державного бюджету полягає у використанні грошово-кредитної емісії. Такий метод є недоцільним, оскільки він негативно позначається на економічному та соціальному становищі країни.

В цілому держава зобовязана формувати свою бюджетну політику так, аби домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи щодо цього сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бюджету, з іншого - скороченню державних видатків. Такими заходами можуть бути:

перегляд напрямків інвестування бюджетних коштів і спрямування їх на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави, забезпечують впровадження передових наукових досліджень у виробництво;

створення сприятливих умов господарювання та стимулювання решти виробництва шляхом використання пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму;

всебічне залучення в Україну іноземного капіталу;

скорочення сфери державної економіки і, відповідно, бюджетного фінансування;

зменшення видатків на оборону й управління;

скорочення фінансування державних програм, які не мають державного значення.

Крім того, слід враховувати, що згідно з світовим досвідом для зменшення бюджетного дефіциту в країну залучається іноземний капітал. За його допомогою вирішуються одразу кілька завдань, причому не лише фіскальних, а й економічних.

Розробка та послідовне втілення цих заходів спрямовані на збільшення доходів бюджету і зменшення його видатків, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване управління його обсягом. Це, в сукупності з економічними антикризовими заходами, сприяє стабілізації фінансового становища в країні.

3.2 Державний борг, його динаміка і структура

Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг - це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості:

державний борг як відсоток ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Обслуговування боргу повязане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.

Одним із способів визначення рівня державного боргу країні є його порівняння з боргом, нагромадженим іншими країнами. Отож державний борг як відсоток ВВП дорівнює у Бельгії 125%, у Греції - 103, у США - 65, в Україні - 39, а в Норвегії - 34%. Як бачимо, за міжнародними мірками уряд України не є занадто марнотратним. Проценти за державний борг становлять значну статтю видатків державних бюджетів багатьох країн та інколи перевищують 3% ВВП.

Державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу. Внутрішній борг - це заборгованість держави домогосподарствами і фірмами даної країни . Зовнішній борг - заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансових організаціям (Додаток Б).

Упродовж повоєнного періоду державний борг у багатьох країнах світу зростав. Однією з причин цього було зниження податків задля стимулювання економіки без відповідного зниження державних видатків. Ще однією причиною можна назвати відсутність політичної волі та рішучості державних мужів. Утримання великого бюджетного сектора економіки сприяє дефіцитам і зростанню державного боргу. Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади, а в Україні - трансформаційний спад.

У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого - зростання державного боргу потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування,що збільшує дефіцит бюджету.

3.3 Вплив державного боргу та дефіциту на економіку країни

Передовсім постає запитання: чи може зростання державного боргу в певний момент призвести до банкрутства держави? Інакше кажучи, чи може нація збанкрутувати подібно до приватних одиниць - підприємств, що перебувають в одноосібній власності, або корпорацій, коли вони не можуть виконувати свої фінансові зобовязання? Відповідь однозначна: не може. По-перше, держава має право оподатковувати фізичних і юридичних осіб. Підвищення податків дає змогу державі отримувати додаткові надходження для виплати процентів та основної суми боргу. Тому приватні одиниці можуть збанкрутувати, а держава не може. По-друге, держава має право друкувати гроші та розплачуватися ними за основну суму боргу й сплачувати проценти за борг. По-третє, держава має право рефінансувати борг, тобто випускати нові облігації та використовувати виторг для виплат власникам облігацій, строк оплати яких настав.

Дефіцит бюджету і державний борг, безперечно, впливають на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема витіснення. Довгострокові - це економічні наслідки державного боргу, відомі як тягар боргу.

Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету за допомогою випуску цінних паперів, то в національній економіці зростають процентні ставки. Вони особливо підвищуються тоді, коли поєднуються стимулювальна фіскальна політика і стимулювальна монетарна політика. Фінансування бюджетного дефіциту шляхом збільшення державного боргу розширює попит на гроші, тоді як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Зростання процентних ставок зменшувати інвестиції у приватному секторі й частково споживчі видатки. Тому за бюджетного фінансування державного бюджету послаблюються впливи стимулювальної фіскальної політики на національну економіку.