Антиінфляційна політика України

ЗМІСТ

Вступ

1. Суть інфляції та її причини

1.1 Сутність інфляції і показники її вимірювання

1.2 Особливості та етапи розвитку інфляції в економіці України

2 Антиінфляційна політика

2.1. Концептуальний підхід до проведення антиінфляційної політики

2.2 Основні етапи розвитку антиінфляційної політики в економічній системі України

2.3 Світовий досвід антиінфляційної політики

Висновок

Література

ВСТУП

Трансформаційні економічні перетворення системного характеру в Україні були започатковані ще під час її перебування у складі колишнього СРСР. Сутність їх зводиться до переходу від планово розподільчої економічної системи до ринкової. Проте з розвитком цих перетворень все гострішою в Україні ставала проблема інфляції.

Оскільки Україна вибрала шлях ринкових відносин, то мимоволі значення грошей суттєво змінилося у порівнянні з минулими роками. Проблеми грошового господарства стають основними і в практичних заходах по реконструкції народного господарства, і в теоретичних дослідженнях. Тому, незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їх не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

В умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Світовий досвід показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

В економічній теорії існує кілька поглядів на сутність та причини інфляції. У вітчизняній науці та у правлячих колах України нині переважають погляди на це явище виключно як на грошовий феномен, пов'язаний з надмірною емісією. Через це боротьба з нею провадиться у напрямі адміністративного скорочення емісії. Однак жорстке обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки, спровокувавши подальше поглиблення системної кризи. Виявами її стали поглиблення спаду виробництва, збільшення безробіття, різке зростання бюджетної, взаємної та інших видів заборгованості, помітне посилення кризи неплатежів, а проблема інфляції, хоча й змінила форму, але не зникла. Всі ці негативні процеси створюють реальну загрозу економічній безпеці та національній незалежності України.

Саме такий стан речей виводить на перший план багаточинниковий підхід до сучасної інфляції. Він мав багато прихильників не тільки в західній, а й у радянській економічній літературі, а нині його подальша розробка та застосування щодо умов ринкової трансформації плановорозподільчої економічної системи стає надзвичайно важливою проблемою. Значимість цієї проблеми визначається тим, що темпи та характер інфляції є результатом сукупного впливу системи найрізноманітніших чинників, пов'язаних зі змінами всієї системи суспільних відносин та інституцій у перехідний період. І нинішня інфляція в Україні виявила себе саме як системне утворення, якому притаманні розгалужені зв'язки не тільки з грошовим обігом, а й з усією економічною системою суспільства. Тому і подолати її можна лише при комплексному, системному підході, який ураховує всю сукупність специфічно національних умов.

1. СУТЬ ІНФЛЯЦІЇ ТА ЇЇ ПРИЧИНИ

1.1 Сутність інфляції і показники її вимірювання

Розглянемо інфляції як системного утворення. Будь-яке економічне явище як система має сутність, структуру, елементи, форми вияву і етапи розвитку. Визначити сутність будь-якого явища неможливо без виявлення причинно-наслідкового зв'язку, що лежить в основі появи цього явища. Такий зв'язок розглядається з точки зору визначення його місця в реалізації головної функціональної ролі цього явища в межах, заданих йому системою як цілим, внаслідок чого забезпечується єдність та погодженість руху різних елементів системи в напрямі досягнення цілей, заданих надсистемою. Цей стійкий причинно-наслідковий зв'язок, що охоплює та пронизує соціально-економічне явище в цілому, є законом його розвитку та відіграє роль опорного каркаса, який визначає в сукупності з іншими зв'язками глобальну структуру явища і найхарактерніші властивості, які воно надає всьому комплексу соціально-економічних відносин. Реалізація цього зв'язку забезпечує зростаючий узгоджений динамізм розвитку явища в межах, що визначаються завданнями функціонування надсистеми.

Як вихідна категорія, з якої логічно та історично розпочалось дослідження сутності інфляції, виступив процес зростання цін. Саме його вивчення започаткувало розгляд проблем інфляції й саме воно є одним з найдоступніших показників, що свідчать про наявність інфляції в економічній системі.

При першому наближенні інфляція сприймається як розлад грошового обігу, як чисто грошова проблема. Проте гроші уособлюють у собі певні суспільні відносини, і в цьому аспекті інфляція є проблемою економічної системи суспільства в цілому.

Термін «інфляція» (від лат. іnflatіo) з'явився в другій половині XІX ст. і буквально перекладається як «розбухання». І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до «розбухання» грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Рекордно високих темпів інфляція сягнула в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Проте процеси «розбухання» грошового обігу, зростання цін і знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Просто раніше їх називали по-іншому. То чи можна розглядати їх як інфляційні?

В економічній літературі на це запитання є кілька різних відповідей. Так, економісти, що розглядають інфляцію як процес загального зростання цін, солідаризуються з поглядами Дж.К. Гелбрейта, який вважав, що «інфляція можлива і в умовах солідного золотого стандарту». Методологічною основою таких поглядів є кількісна теорія грошей, основи якої були закладені в ХУІ-ХУШ ст. у межах школи меркантелістів. Згідно з поглядами економістів, які стоять на позиціях кількісної теорії грошей, зростання цін відбувається внаслідок зростання кількості грошей у обігу, незалежно від того, повноцінні це гроші чи державні знаки вартості з примусовим курсом. Поява класичної політекономії, а потім і марксизму, призвела до того, що в працях XІX -- початку XX ст. виділилися два напрями дослідження процесу зростання цін: а) напряму, який пов'язував процес зростання цін з надмірною емісією паперових грошей; б) напряму, який пов'язував процес зростання цін зі зменшенням вартості самого золота. Причому, якщо у першому випадку за напрямом у подальшому збереглась назва «інфляція», то другий процес дістав у літературі назву «революції цін».

На наш погляд, такий підхід до процесів, пов'язаних зі зростанням цін в XVІ--XІX ст., є цілком слушним. Однак пов'язувати інфляцію лише з процесом емісії паперових грошей означає штучно спрощувати дослідження інфляційних процесів, адже паперові гроші -- це лише один з різновидів державних знаків вартості з примусовим курсом, де витрати на виготовлення самих знаків вартості істотно відрізняються від їхньої номінальної вартості. Саме тому, на наш погляд, інфляцію слід пов'язувати не тільки з паперовими грішми, а й з будь-якими державними знаками вартості, що мають примусовий курс, а появу інфляції в межах економічної системи слід розглядати як історичний процес, який виникає при виконанні кількох умов.

Першою з них є певний ступінь розвитку самих грошей. До того часу, поки виконання грішми їхніх функцій ґрунтувалося на вартості того матеріалу, з якого їх було виготовлено, інфляція не була типовою, а підвищення цін зумовлювалося зменшенням вартості самого грошового матеріалу. Інфляція виникає тоді, коли виконання грішми функції «засобу обігу» відокремлюється від іншої функції грошей «міри вартості», що призводить до появи державного знака вартості з примусовим курсом.

Державні знаки вартості, виступаючи представниками, наприклад золота, мають значно меншу за золото внутрішню вартість і цілком можуть виконувати функцію засобу обігу, анітрохи не знецінюючись, якщо кількість їх відповідає кількості золота при виконанні ним цієї функції. Через це другою умовою, потрібною для того, щоб державний знак вартості знецінився, є те, що він перебуває в обігу в такій кількості, яка перевищує загальні потреби суб'єктів економіки в грошах, що і призводить до інфляції. Отже, інфляція можлива в будь-якій економічній системі, у якій функціонують державні знаки вартості, що мають примусовий курс, і умовою її появи є значне розходження між попитом на ці гроші при сталому рівні цін та їхньою пропозицією, що і викликає їх знецінення.

Історія дає численні свідчення про такі інфляції, які мали місце і до другої половини XІX ст.

Викликані вони були передусім надмірною емісією державних знаків вартості, що мають примусовий курс. Так, Стародавньому Риму належить «першість» у мідногрошовій інфляції. Стародавньому Китаю -- спершу в залізно-грошовій (VІІІ ст.), а після цього і в першій паперово-грошовій інфляції (XІ ст). Інфляція була характерною проблемою економічного розвитку і в Європі в період так званого псування монети, коли держава, заради збільшення доходів скарбниці, при карбуванні монети, залишаючи незмінним її номінал, зменшувала її масу чи вміст грошового металу.

Проаналізувавши дискусії в літературі щодо сутності інфляції, можна дійти до і висновку, що у більшій своїй частині погляди кінця XІX -- початку XX ст., зводили сутність інфляції до зростання цін, яке відбулось внаслідок зростання кількості грошей в обігу. У класичній формі кількісний при-чинно-наслідковий зв'язок між кількістю грошей в обігу і рівнем цін, на якому ґрунтується теорія інфляції, узагальнив у рівнянні обміну американець І. Фішер. Згодом, у зв'язку з розвитком економічної теорії, погляди на сутність інфляції дещо модифікувались, але в цілому і вони знаходились у межах класичного рівняння обміну. Інфляція згідно з новими поглядами трактувалась як таке зростання цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги, коли зростання попиту, викликане зростанням кількості грошей, перевищувало можливості пропозиції, не зумовлюючи подальшого зростання виробництва. В західній економічній літературі з часів Дж.М. Кейнса і до середини б0-х років XX ст. подібний підхід був пануючим. Однак поява стагфляції призвела до подальшого розвитку поглядів на сутність інфляції і з'явилось її нове тлумачення, згідно з яким інфляцією визнається будь-яке підвищення цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги з будь-якої причини.

У радянській, а згодом і в пострадянській економічній літературі погляди на сутність інфляції не були єдиними. Досить довго обговорювалось питання, чи будь-яке зростання цін в умовах існування паперово-грошового обігу пов'язане з інфляцією.

Економісти до вирішення цієї проблеми підходили по-різному. Одні схилялись до думки, що практично будь-яке зростання цін характеризує виникнення інфляції. Інші ж відділяли зростання цін як наслідок інфляційних процесів від зростання цін, зумовленого іншими причинами.

Так, С. Далін стверджував, що «не будь-яке зростання цін є наслідком інфляції. Цю думку поділяє і С. Меншиков: « ... не будь-яке, навіть стійке підвищення цін, е інфляцією. До неї не належать:

циклічний зростаючий рух цін у фазі піднесення; зліт цін, викликаний природними явищами, наприклад, неврожаями; інші підвищення цін, що пояснюються причинами на боці товарів, якщо одночасно з цим немає відповідних причин на боці грошей».

До подібної точки зору схилявся і Г. Матюхін, який зазначав, що зростання цін крім інфляційної може мати інші причини, в тому числі зростання вартості товарів, пов'язане зі збільшенням витрат праці на їх виробництво та поліпшенням їхньої якості. Крім того, зростання витрат виробництва товарів може бути пов'язане з переходом до гірших джерел природних багатств. «У результаті одні й ті самі потреби людини і виробництва ... задовольняються товарами більш високої вартості». На наш погляд, з цим положенням не можна було б не погодитись, якби мова йшла не про державні знаки вартості, що мають примусовий курс, а про повноцінні металеві гроші, які мають сталу внутрішню вартість, що давало б можливість цінам товарів коливатись навколо середнього рівня, як це було в XІX ст. Проте перехід до внутрішньо несталих кредитно-паперових грошей та відповідна зміна принципів їхньої емісії призвела до появи ефекту «храповика», тобто до того, що ціни взагалі перестали знижуватись. А в таких умовах вплив будь-якого зовнішнього чинника, що зумовлював підвищення ціни іноді навіть окремих товарів, викликав зміну загального рівня цін у бік його збільшення. Як зазначав В. Попов, у повоєнний період «... ціни взагалі перестали знижуватись. Навіть під час кризи, вони тільки трохи уповільнювали своє зростання». Саме тому всі розглянуті раніше процеси, які не мали прямого відношення до інфляції в минулому, тепер можна розглядати як один з її виявів. А відправною точкою для подальшого дослідження інфляції слід вважати положення про те, що її (інфляцію) характеризує стійке зростання загального рівня цін, викликане зміною економічної рівноваги між суспільним попитом та суспільною пропозицією.

Принагідне зазначимо, що в радянській економічній літературі розуміння сутності інфляції та причинно-наслідкового зв'язку, який лежить в основі її появи, також зазнало певної трансформації. Так, в книзі В. Кроткова, що вийшла друком 1947 р. і була спеціально присвячена проблемам грошового обігу, зазначалося, що «знецінення паперових грошей, яке виникає через їхню надмірну емісію, називається інфляцією».

Деякі радянські економісти звертали увагу на більш істотні характеристики інфляції, зокрема на її зв'язок з суспільним відтворенням. Проте вони відводили їм лише другорядну роль, розглядаючи їх, як наслідок зростання цін, викликаного знеціненням грошей

Свого часу, І. Трахтенберг писав, що «під інфляцією слід розуміти ті своєрідні цінопідвищувальні народногосподарські процеси, виникнення і розвиток яких зумовлюється знеціненням паперових грошей».

Згідно з його поглядами, інфляція не ідентична будь-якому підвищенню цін і викликається господарськими процесами, пов'язаними з переповненням сфери обігу паперово-грошовою масою, яка відривається від своєї золотої основи, недовірою населення до уряду, надмірним попитом на золото.

У 50-х роках у дослідженнях з проблем інфляції переважали характеристики її як зростання цін внаслідок переповнення каналів обігу надлишковою масою паперових грошей порівняно з кількістю золота, необхідною для обігу. Аналогічні погляди були характерними і для більш пізнього періоду. Так, С. Далін визначав, що «вирішальним критерієм інфляції є зростання цін внаслідок знецінення паперових грошей по відношенню до дзвінкої монети, спершу срібної, як це було, наприклад, під час американської чи французької революцій, а після цього -- до золота як до кристалічної форми вартості та всезагального еквівалента». І це попри те, що в 1971 р. відбулась демонетизація золота навіть у сфері міжнародних економічних відносин.

Тепер більшість економістів відійшла від такого погляду і визначають інфляцію як зростання цін внаслідок знецінення грошей, не пов'язуючи цей процес з кількістю золота. Так, С. Никітін пише: «Проявляючись у зростанні цін, вона (інфляція) пов'язана зі знеціненням грошей». При цьому навіть натяку на золото як на основу для визначення кількості грошей в обігу вже немає. Поступово такий погляд стає найбільш поширеним серед економістів і входить до підручників.

Цікаве трактування сутності інфляції висувається Г. Матюхіним. Згідно з його поглядами, «факт перерозподілу суспільного продукту і національного доходу визначає сутність інфляції, заради нього вона і існує. Причому цей перерозподіл проходить в непрямій формі». Нам здається, що автор тут змішав поняття різних рівнів і при цьому описує не стільки сутність інфляції, скільки один з її наслідків. Непрямим підтвердженням цього є те, що поряд з категорією «інфляція» він вводить категорію «зростання дорожнечі», під якою розуміє «знецінення грошей».

Для того щоб продовжити аналіз сутності інфляції, слід визначитись з тим, чому і коли вона виникає в межах економічної системи та про що свідчить цей процес. Аналіз інфляційних процесів показує, що вони виникають і розвиваються тоді (за умови дотримання двох попередніх умов, які притаманні інфляції взагалі), коли порушується стабільність суспільної рівноваги як між галузями виробництва, так і між суспільними класами, групами населення і державою. Всі історичні приклади, які звичайно наводяться в економічній літературі, підтверджують тезу про те, що інфляція виникає тоді, коли порушується баланс суспільних інтересів, а намагання держави, окремих класів чи груп населення збільшити свою частку в суспільному доході наштовхується на відповідні дії інших зацікавлених сторін. Коли отримані в процесі суспільного відтворення реальні ресурси виявляються недостатніми для задоволення потреб не тільки для окремих підприємств, а й для галузей, соціальних груп, то вони можуть вдатись до збільшення цін на свою продукцію. Такий підхід набуває найбільшого поширення за наявності у суб'єктів економіки певної монопольної влади на ринку. Однак, коли до такої ж самої практики вдаються також їхні контрагенти по відтворювальному процесу, інфляційні процеси можуть перетворитися на реальність. Вони стають просто неминучими, коли до процесу перерозподілу долучається ще і держава, прагнучи збільшити саме свою частку «суспільного пирога». В умовах, коли податкові та інші форми прямого перерозподілу працюють на межі можливості та все ж неспроможні забезпечити державі його необхідний рівень, він досягається за рахунок емісії. А інфляція є результатом реакції всіх господарюючих суб'єктів, які намагаються в таких умовах не тільки відновити реальну величину своїх доходів, а і посилити перерозподільні процеси на свою користь за рахунок підвищення власних грошових цін. Тобто інфляція є ознакою не тільки функціонального порушення лише у сфері грошового обігу. Вона передусім є ознакою порушення суспільного відтворення в цілому та того балансу суспільних інтересів, який існував у попередній період. При чому тут можна виділити певні риси, які характеризують особливості інфляційної нерівновагі у коротко- та довгостроковому періоді. У короткостроковому періоді причиною порушення стану рівноваги виступає надзвичайно велика кількість найрізноманітніших чинників.

У довгостроковому періоді кількість чинників, які породжують нерівновагу, зменшується, а найважливішими стають темпи зростання емісії, темпи зміни швидкості обігу грошей та зміна обсягів реального ВВП.

Історично і логічно першою особою, дії якої викликали появу інфляції як реакції на й намагання посилити перерозподіл на свою користь, є держава. І якби інфляція не була дійовим засобом перерозподілу реальних доходів на користь держави, її до середини XX ст. не було б. Подібне твердження справедливе для всіх економічних систем. Необхідність такого перерозподілу була зумовлена досить типовою ситуацією, коли у держави немає коштів для покриття власних видатків, тобто її доходи виявляються менші, ніж видатки. У цих умовах держава для покриття своїх видатків може вдатися до випуску в обіг додаткової кількості грошових знаків, що мають примусовий курс. А оскільки емісійна діяльність монополізована державою, то, випускаючи в обіг додаткову кількість грошових знаків, держава дістає потрібні їй матеріальні цінності, яких вона не змогла отримати іншим шляхом. Якщо порівняти витрати держави на виготовлення грошей та величину вартості отриманих матеріальних цінностей, матимемо чистий емісійний дохід держави. По суті це своєрідний податок. У такий спосіб держава отримує кошти, які вона могла би отримати через встановлення додаткових податків.

Водночас емісійний дохід має для держави перевагу порівняно з податком. Передусім -- це ілюзія платників, що вони в цьому випадку податків взагалі не сплачують. Поряд з цим отримання емісійного доходу обходиться державі дешевше, ніж утримання податкового апарату. Проте значне зростання емісії швидко призводить до зростання цін, яке може почати випереджати емісію. А це зумовлює швидке зменшення емісійного доходу з посиленням інфляції на відміну від податкових доходів. Є ще одна залежність: податки скорочують потребу держави в грошовій емісії. Ці величини зворотно пропорційні. Чим більша отримана сума податків, тим менша потреба в емісії для покриття дефіциту бюджету і, відповідно, тим менше наступне знецінення грошей внаслідок надмірної емісії.

У зв'язку з такою ситуацією постає чисто теоретичне питання про межі державної емісії та інфляційного процесу. Мабуть, такою межею є той момент, коли дохід держави від випуску грошей стає настільки малим, що він дорівнює витратам на їхнє продукування. Практично цей момент настає тоді, коли гроші (особливо паперові) настільки втрачають свою купівельну спроможність, що їх відмовляються приймати як платіжний засіб. Тоді набуває поширення обмін товарів без участі грошей -- натуральний обмін. Він, у свою чергу, ще більше скорочує сферу грошового обігу, а тим самим ще більше підштовхує зростання цін на товари. Нарешті, настає такий момент, коли витрати на випуск грошей стають порівнянними з емісійним доходом держави. Про це писав В. І. Ленін, характеризуючи господарську практику початку 20-х років: «... ринок навчився так швидко підвищувати ціни слідом за зростанням емісії, що емісія перестає витягати із населення будь-які реальні цінності». Падіння емісійного доходу свідчить про різке зниження купівельної спроможності грошей, що перебувають в обігу. І хоча в обіг надходять паперові гроші все більш високого номіналу, але і вони швидко знецінюються. Настає момент, коли номінал однієї купюри доходить до мільйону, як де було в Україні в 1993 р., і навіть аж до мільярду, як це було в Німеччині в 1923 р. та Угорщині в 1946 р. Такий момент у розвитку інфляції означає, що настала об'єктивна необхідність призупинення надмірної емісії, яка веде до високих темпів інфляції, та проведення грошової реформи.

Економічна система не може розвиватись не тільки без перерозподілу взагалі, а й тоді, коли цей перерозподіл не сягає певного рівня. Проте, якщо перерозподільні процеси своєю надмірністю порушують баланс суспільних інтересів, виникає інфляція, яка і є свідченням їхньої надмірної інтенсифікації. Інфляція характеризує намагання суспільства знайти новий баланс інтересів та перейти до нового стану економічної рівноваги. В цьому полягає роль інфляції в межах економічної системи. Однак форми реалізації цього процесу визначаються існуючою економічною системою в цілому.

В економічній системі, заснованій на вільній грі' ринкових сил, інфляція виявляється в основному в формі зростання цін. Зміна ж типу економічної системи при переході до всеохоплюючого державного регулювання відтворювальних процесів, встановлення твердих адміністративних цін, що фіксуються державою, неминуче призводить до зміни форм інфляції. В такому разі додаткова емісія грошової маси не може виявитися в прямому зростанні цін. Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на їх пошуки та втрати часу на вимушене очікування в чергах, що веде до появи ефекту відомого як «придушена інфляція». При цьому треба визнати, що сутність явища зберігається і в цьому разі.

Отже, можна говорити про дві форми інфляції залежно від типу економічної системи -- відкриту та придушену.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

Придушена інфляція виникає, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їхньою руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

У процесі ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи, коли держава знімає всеосяжний контроль за цінами та виробництвом, але залишає контроль за рівнем доходів, виникає новий різновид придушеної інфляції, який можна охарактеризувати як «приховану інфляцію», коли стабільність цін забезпечується ринковим механізмом, але шляхом адміністративного обмеження кількості грошей в обігу та доходів населення через створення заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних допоміг.

Показники, за допомогою яких вимірюється інфляція, дають кількісну оцінку цього явища в різних економічних системах. Так, відкрита інфляція виступає як процес, органічно пов'язаний із зростанням цін і вимірюється його прирісними показниками. Подібний вимір стосовно будь-якої національної валюти може мати характер прямого зіставлення рівнів цін певного кошику товарів через визначений період часу.

Для тих періодів, коли в окремих країнах одночасно функціонували паперові та металеві гроші, вимірювативтрату паперовими грішми їхньої купівельної спроможності можна було порівнянням величини цін, визначеної в паперовій валюті, з величиною, визначеною у металевих грошах. По відношенню до золота це знецінення, визначене у відсотках, називалось дизажіо. Зворотним вираженням його була поява лажу на золото, тобто підвищення ринкової ціни золота в паперових грошах порівняно з номіналом.

Падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці певної країни може вимірюватись також зіставленням зрослого рівня цін в цій країні з цінами в країні з більш стабільною валютою. Зростання курсу іноземних валют до національної грошової одиниці покаже темпи інфляції.

Для характеристики рівня інфляційних процесів іноді використовують показник, що характеризує розрив між міжнародною і національною відсотковою ставкою. Це пов'язано з тим, що національний фінансовий ринок прагне захистити себе від інфляції, закладаючи її номінальну величину в плату за користування кредитом. На міжнародному ринку ця складова відсутня. Проте цей показник є досить точним лише при відносно невеликих та прогнозованих рівнях інфляції.

Усі розглянуті показники характеризують інфляцію в ринковій економіці, де відсутнє державне обмеження свободи ціноутворення. В економічній системі з всеосяжним державним регулюванням процесів відтворення та адміністративними цінами показники інфляції істотно модифікуються. Однак і тут є можливість вимірювати інфляцію, хоч і непрямим способом. Один із показників інфляції у цьому разі -- це розрив між адміністративними цінами і цінами «чорного» ринку. Крім того, опосередковано рівень інфляції можна визначити через зростання інтенсивності дефіциту, величину відкладеного попиту тощо.

У період ринкової трансформації такої адміністративне регульованої економічної системи до перелічених показників інфляції додаються ще й ті, що пов'язані з існуванням прихованої інфляції, яку можна виміряти, зіставляючи величину заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних допоміг з кількістю грошей, які перебувають в обігу. Отже, не за всіх умов інфляція вимірюється відкритим зростанням цін. В умовах державне регульованої економіки з адміністративне встановлюваними цінами, зростання яких обмежується, ціни можуть і не зростати. Тут спостерігатиметься інший ефект, що характеризується зростанням дефіциту товарів і послуг, збільшенням загальної суми витрат споживачів на їх придбання, включаючи витрати часу і енергії на пошуки, очікування в чергах, додаткові витрати та незручності, зумовлені заміною одного товару іншим, наявним у продажу, а також потенційну інфляцію у вигляді вимушено відкладеного платоспроможного попиту. В цьому разі номінального знецінення грошової одиниці немає. Товар можна придбати за адміністративною (твердою) ціною, але з витратою додаткового часу та сил і в розмірах діючих норм споживання. Через це, хоча номінального знецінення грошової одиниці і немає, але знижується її реальна купівельна спроможність. А це дає підстави визначити сутність інфляції як зниження купівельної спроможності грошової одиниці, яке викликається зміною загальної економічної рівноваги між сукупним суспільним попитом у грошовій формі та сукупною суспільною пропозицією.

При розгляді інфляції як системного утворення окрім такого напряму її дослідження, як аналіз форм вияву важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей визначається кілька різних видів інфляції. Так, виділяється «повзуча» інфляція, коли темпи знецінення грошей не перевищують зростання цін в межах 10--15 відсотків на рік. Така інфляція не тільки не несе в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється, а тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися з неї для досягнення своїх поточних цілей. Виділяється також «галопуюча» інфляція, для якої стає характерним більш значне зростання темпів знецінення грошей. Темп відкритого зростання цін може зрости до 100 відсотків на рік. При такій інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного та соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з під контролю та стає важко передбачуваною. І нарешті, найбільша інтенсивність інфляційного процесу виникає тоді, коли починається «гіперінфляція». Тут темпи відкритого зростання цін перевищують 100 відсотків на рік. У такому разі гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, що порушує безперервність процесу відтворення та баланс інтересів його суб'єктів, викликає надмірну інтенсифікацію перерозподільних процесів, поглиблює галузеві диспропорції, стимулює стихійні та анархічні процеси в економічному та соціальному житті суспільства.

Для більш глибокого розуміння інфляції як системного утворення треба пам'ятати, що цикл будь-якої системи складається з певних стадій, кожна з яких може розглядатись як самостійна система. Перетворення систем-стадій одна в іншу є, по суті, перетворенням структур. Так відбувається еволюційний процес. Він характеризується тим, що при незмінному стрижневому елементі, який характеризує сутність явища, проходить своєрідне «пере-замикання» інших елементів системи, викликане загальною їх диференціацією і виникненням нових зв'язків між ними.

Розвиток інфляції як результат системно-стадійного процесу, пов'язаний зі зміною характеру замикання елементів, що становлять зміст інфляції як системного утворення. Це дає можливість виділити два основних типи системно-стадійної якості інфляції -- класичну і сучасну.

Якщо виникала ситуація, коли емісія державою паперових грошей обумовлювала значне збільшення платоспроможного попиту, розміри якого перевищували можливості пропозиції збільшити випуск товарів за цінами, що вже склались, неминучим наслідком такого становища ставало підвищення цін. Така інфляція, породжена незадоволеним, але платоспроможним попитом, дістала назву класичної. Внутрішнє замикання елементів інфляції тут було пов'язане з надлишковою емісією паперових грошей для покриття бюджетних видатків і було зумовлено виключно емісійною діяльністю держави у екстремальних умовах (війни, революції тощо). Воно виступало лише як макроекономічний феномен, пов'язаний з нерівновагою державного бюджету.

Очевидно, що сучасна інфляція, під якою розуміють систематичне зростання цін, починаючи з 50-х років XX ст. не вичерпується механізмом класичної інфляції, оскільки вона виникала і за відсутності монетизації дефіциту державного бюджету (його емісійного покриття), а в деяких країнах навіть за відсутності такого дефіциту взагалі. Природа сучасної інфляції не обмежується тільки замиканням системи її елементів лише через емісійно-грошовий механізм. Вона охоплює і численні елементи, пов'язані зі специфікою змін не тільки на макро-, а й на мікрорівні економічної системи. Купівельна спроможність грошей змінюється внаслідок не тільки першопочаткових змін у грошово-кредитній сфері, а й через порушення у сфері виробництва, на мікрорівні, а вже після цього переноситься в грошово-кредитну сферу і на макрорівень.

У зв'язку з цим сучасну інфляцію можна розглядати як специфічний, тісно пов'язаний з економічною системою процес, у якому поєднуються і взаємодіють чинники, що стосуються деформацій не тільки грошово-кредитної сфери, а й інших, найрізноманітніших сфер економічних відносин. Саме сплетіння в єдиному процесі причин і наслідків, чинників і умов, прямих і зворотних зв'язків перетворює інфляцію на сталу тенденцію господарського життя, яка стає підсумковим вираженням розвитку економічної системи на сучасному етапі. Інфляція при цьому виступає своєрідним інтегральним результатом функціонування всієї економічної системи. При цьому результат не зводиться до окремих ефектів, які виникають на основі функціонування лише окремих елементів економічної системи.

Традиційно в західній економічній теорії розрізняють два основних механізми інфляції залежно від причин її виникнення. Це інфляція попиту та інфляція витрат. Сутність інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою:

«Занадто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Причиною інфляції попиту стає підвищення виробничого і споживчого попиту. Якщо при цьому не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін.

Подібна інфляція розпочинається зі зростання цін на кінцеві продукти і лише поступово поширюється на чинники виробництва, причому зростання цін на останні відстає від зростання цін на перші. Якими б не були причини першопочаткового зростання цін, але будь-яке зростання цін поступово наштовхується на обмеження, пов'язані з фактичним обсягом грошово-кредитної маси. Якщо держава, прагнучи покрити дефіцит державного бюджету чи підтримати високі темпи економічного зростання, прямо збільшує обсяг грошової маси чи створює умови для кредитної експансії, це дає поштовх збільшенню інфляції. Якщо ж держава зупиняє зростання грошової маси та стримує кредитну експансію, то вже через досить короткий період попит зменшується і відновлюється рівноваги, але вже при більш високому рівні цін.

Для з'ясування процесу нарощування інфляції попиту розглянемо криву сукупної пропозиції, що мас три відрізки (мал.1.1.):

На першому відрізку сукупні витрати недостатні і обсяг валового національного продукту (сукупної пропозиції) значно відстає від свого потенційного рівня за умови повної зайнятості. У разі збільшення сукупного попиту рівень цін не зміниться, бо буде відповідно зростати й обсяг виробництва, тобто інфляція поки що буде відсутня. Це пояснюється тим, що існує велика кількість не залучених у виробництво трудових і матеріальних ресурсів, які ще можна залучити за існуючих на них цін.

Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції до другого відрізку, зображеного на мал.1.1. Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово скорочуються і вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто інфляція. Інфляцію, що виникає на другому відрізку кривої сукупної пропозиції, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятості і повного використання виробничих потужностей у країні.

Подальше зростання сукупного попиту підштовхує сукупну пропозицію до потенційно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третім відрізком. На цьому відрізку реальний валовий національний продукт досягає свого максимуму, і тому подальше збільшення сукупного попиту зумовлює інфляцію, яку називають вже "чистою" на відміну від передчасної.

Графічно процес інфляції витрат представлено на мал.2:

мал.1.2 [17]

Внаслідок вищеназваних обставин крива сукупної пропозиції зсунеться вгору-ліворуч до А8. Наслідком цього буде підвищення цін (від Р до Р').

Якщо ж основними чинниками є не грошові, а ті, що діють з боку виробництва і ринкових умов, виникає інфляція витрат. Вона позв'язує інфляційне зростання цін та невпинне загальне збільшення витрат виробництва на одиницю продукції. Зміна умов виробництва спричиняє зростання собівартості одиниці продукції та зменшення величини прибутку. Пропозиція при попередніх цінах падає. В цьому разі виробники намагаються підняти ціни на свою продукцію аби відновити свої позиції та вийти на баланс інтересів, що вже існував.

Інфляція витрат починається зі зростання цін на чинники виробництва, а згодом поширюється усім технологічним ланцюгом до кінцевого продукту. Якщо при такій інфляції контроль за збільшенням грошової маси пом'якшується (для запобігання спаду виробництва чи для вирішення бюджетних проблем), то з високою ймовірністю можна очікувати розкручування інфляційної спіралі, вихідним пунктом якої може стати зростання цін на будь-які проміжні товари. Проте найчастіше -- на сировинні ресурси та енергоносії. Іншим джерелом інфляції витрат може бути зростання заробітної плати, яке випереджає зростання продуктивності праці.

Розбіжності між інфляцією попиту та інфляцією витрат мають ще одну рису -- тривалість періоду, коли інфляція, позбавлена підтримки інституцій, що регулюють обсяг грошово-кредитної маси, приречена на зникнення. Інфляція попиту відновлюється до того часу, поки існують надмірні загальні витрати. Коли держава стримує зростання грошової маси, то вже через досить короткий період відбувається відновлення рівноваги та інфляційний потенціал вичерпується без спаду виробництва. Зниження інфляції у разі, коли вона породжується чинниками витрат, є значно тривалішим процесом. Це пов'язано з тим, що в цьому разі розпочинається спад виробництва, пов'язаний зі зниженням попиту на продукцію, що подорожчала, та зміною структури самого виробництва, яке намагається пристосуватись до зміни структури цін та власних витрат. І лише цей спад призводить до поступового відновлення рівноваги, але на якісно новому рівні та за інших цінових та загальних пропорцій відтворення. Отже, інфляція витрат також вичерпується, але вичерпується більш поступово, і цей процес пов'язаний зі спадом виробництва.

Викладене є справедливим при помірній інфляції. Висока інфляція «сама себе годує». Вона постійно відтворює взаємообумовленість двох механізмів виникнення інфляції, а використовуваний нині спосіб ціноутворення за принципом «витрати плюс цільовий прибуток» поєднує ці процеси та надає їм значної стійкості.

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі її розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних перевищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо). Дія цього елемента обумовлена об'єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб'єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом'якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.

6. Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише нове підвищення цін, яке не завжди відновлює «статус кво».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються.

1.2 Особливості та етапи розвитку інфляції в економіці України

Якщо судити про інфляцію в Україні на основі даних динаміки державних цін, за якими продавалась переважна більшість товарів і послуг в період соціалізму, можна зробити висновок, що до початку перебудови вона була незначною. Помітне підвищення цін розпочинається з початку 90-х років, коли були започатковані перші спроби швидкого реформування планово-розподільчої економічної системи. Саме тоді всі заговорили про початок інфляції.

Проте виникнення інфляційної проблеми слід віднести до більш раннього періоду, оскільки інфляція в межах планово-розподільчої економічної системи існує в придушеній формі, яка і була характерна для колишнього СРСР (та в його складі Україні). Для стимулювання процесу прискорення соціально-економічного розвитку та для покриття все зростаючого дефіциту бюджету держава постійно нагнітала в обіг швидко зростаючу грошову масу. Постійно зростаючий товарний дефіцит і незадоволений платоспроможний попит виходили за межі локальної матеріально-грошової незбалансованості та формували-значний потенціал придушенної інфляції. Швидке зростання дефіциту державного бюджету розпочалось з 1985 р., коли його величина досягла 2,4 відсотка ВВП. У наступний період дефіцит державного бюджету зростав з реформуванням економічної системи постійно. У 1987 р. він становив вже 8,4, а у 1991 р. -- 16 відсотків від ВВП. Відповідно збільшувалася кількість грошей у обігу. Агрегат М2 зріс з 48,5 відсотка ВВП у 1985 р. до 53,2 відсотка у 1987 та 69,2 відсотка в 1990 р. Проте існування всеохоплюючого державного регулювання вело до того, що існувала певна цінова стабільність, а швидкість обігу грошей постійно знижувалась (з 2,1 оборота агрегату М2 в 1985 р. до 1,9 -- в 1987, та 1,4 -- в 1990 р.).

З розвитком недержавного сектора швидке зростання грошової маси все активніше почало провокувати інфляційні процеси у формі відкритого зростання цін. У цей період найбільш істотно почали зростати ціни на продовольчі товари. У зв'язку з тим, що держава у своєму регулюванні цін на продукцію державного сектора намагалась зберегти їхній стабільний рівень, це призвело до збільшення «ножиці» між державними та недержавними цінами. Так, середні ціни на товари, які реалізувались на колгоспних ринках України (вільні ціни), перевищували державні: в 1985 р. -- в 2,38, а в 1990 р. -- 2,87 раза. Зростання кількості товарів продаваємих за вільними цінами істотно посилило цінопідвищувальні процеси і призвело до офіційного визнання початку інфляції на рівні 19 відсотків у 1990 р.

Однак такі дані не враховували придушеної інфляції, що реально існувала, і потенціал якої тоді був надзвичайно великим. Аби хоч якось оцінити його рівень, досить зіставити грошовий агрегат М2 у період відносної макроекономічної стабільності 60--70-х років, коли він коливався в межах 22,8--29,5 відсотка ВВП, та його величину в 1990 р., коли вона дорівнювала 69,2 відсотка. Ці дані дають приблизне уявлення про потенціал придушенної інфляції, яка у разі раптової лібералізації цін, могла б призвести до підвищення їх не менш ніж в 2,5--3 рази. Це означає, що наявність незначної відкритої інфляції доповнювалась значним потенціалом придушеної інфляції, який міг при першій спробі лібералізації цін викликати їх швидке зростання.

Окрім того, Україна, залишаючись в складі колишнього СРСР, входила до загального економічного і грошового простору. Отже, головні питання її соціально-економічного розвитку продовжував визначати союзний центр. При цьому дії центру спрямовувались на отримання максимальної власної користі за рахунок інтересів України.

За прогнозами, на 1990 р. по СРСР в цілому прередбачалось значне зростання емісії, а по Україні копа заморожувалась на 1989 р. == в сумі 1,2 млрд руб.

Фактично за 1990 р. емісія по Союзу значно перевищила прогноз і досягла безпрецедентної цифри -- 24 млрд руб. Водночас Україна замість емісії здійснила вилучення грошей з обігу на суму 446 млн руб.

З 1991 р. до негативного впливу на грошову сферу України з боку союзного центру поступово стали додаватись деструктивні наслідки дій у грошово-кредитній політиці уряду Російської Федерації. Намагаючись посилити свій політичний вплив за рахунок зменшення впливу союзного центру, керівництво Росії почало проводити відверто самостійну економічну політику. Для того щоб залучити на свій бік широкі верстви населення, уряд Росії пішов на швидке підвищення його доходів, надання кредитних і податкових пільг підприємствам, які визнавали юрисдикцію Росії тощо. Наслідком такої політики стало небачене зростання емісії Центрального банку Росії (ЦБР). За 1991 р. він випустив в обіг на 32 відсотки більше готівкових грошей, ніж за ЗО попередніх років (1961--1990). У той же час Україна випустила в обіг на 40 відсотків менше грошей, ніж за ці ж ЗО років. У результаті за 1991 р. загальна маса готівкових грошей в обігу зросла в Росії в 2,26, а на Україні -- в 1,44 раза.

Створилась ситуація, коли емітовані в Росії гроші, внаслідок існування єдиного економічного та грошового простору колишнього СРСР, могли вільно у ньому рухатись, потрапляючи на територію інших республік. Це призводило до того, що емісія грошей в Росії почала провокувати відтік матеріальних ресурсів з України та, відповідне, зростання цін.

Отже, можна говорити про те, що в цьому разі спостерігався активний імпорт інфляції Україною, викликаний її участю у єдиному економічному та грошовому просторі СРСР. Вплив цього чинника був настільки відчутним, що уряд України вимушений був вдаватись до обмежувальних заходів щодо захисту українського споживчого ринку від напливу грошей ззовні. Зокрема, були запроваджені купони разового використання в сфері роздрібної торгівлі, а також адміністративний контроль за вивезенням товарів за межі України. Але інтенсифікація товарного дефіциту як форма вияву придушеної інфляції все одно відбулась.

Водночас впродовж 1991 р. безупинно зростали темпи відкритої інфляції. В січні-лютому були значно підвищені оптові та закупівельні ціни. З квітня внесено істотно зміни в ціноутворення -- на багато товарів народного споживання було дозволено запроваджувати договірні (вільні) ціни, а також підвищені державні роздрібні ціни. Це стало першим помітним кроком у бік загальної лібералізації цін, який сприяв трансформації придушеної інфляції у відкриту форму вже в межах державного сектора.

У цілому за 1991 р. індекс державних роздрібних цін (порівняно з 1990 р.) становив 187 відсотків. На колгоспних і чорних ринках діяли повністю вільні ціни, які були вже в 4-- 5,5 раза вище за державні. Більше ніж в 2 рази зросли оптові ціни в промисловості. За 1991 р. відкрите зростання цін по всіх цінах і тарифах в Україні перевищило 390 відсотків, що свідчило про те, що інфляція перетворилась на серйозну економічну загрозу.