Оборотний капітал підприємства, аналіз і оцінка ефективності його використання

Тема. Оборотний капітал підприємства, аналіз і оцінка ефективності його використання

Затверджую Науковий керівник

ЗМІСТ

Вступ

1 Значення, завдання і джерела аналізу оборотних коштів підприємства

2 Фінансово-економічна характеристика діяльності підприємства та постановка аналітичної роботи

3 Аналіз стану, структури та джерел формування оборотних коштів

4 Аналіз оборотності оборотних коштів

5 Резерви підвищення продуктивності використання оборотних коштів

Висновки і пропозиції

Використана література

ВСТУП

Сьогодні, коли економіка України перейшла на ринкові методи функціонування, кожне підприємство саме відповідає за себе. Знов створені і вже діючі підприємства самі вирішують яку продукцію випускати, за якими цінами реалізувати.

З цього приводу важливість і актуальність проблеми організації оборотних коштів беззаперечно. Саме оборотні кошти поряд з основними забезпечують діяльність підприємства. Немає оборотних коштів, немає виробництва. Яскравим прикладом цього твердження є сучасний стан промисловості України.

В роботі запропонований аналіз оборотних коштів підприємств України та зокрема товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Українська туристична газета».

Поряд з аналізом визнаються шляхи покращення використання оборотного капіталу, проілюстровані проблеми, з якими стикаються підприємства в умовах кризи.

При написанні роботи були враховані вимоги чинного законодавства, законів України, постанов та інших документів Кабінету Міністрів. Це дало змогу поєднати теоретичний матеріал роботи з можливостями практичного дослідження.

Мета роботи, на основі комплексного фінансово-економічного аналізу обґрунтувати та запропонувати до реалізації дії до підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства.

1 ЗНАЧЕННЯ, ЗАВДАННЯ І ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ АНАЛІЗУ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА

Необхідною умовою реалізації основної мети підприємництва - отримання прибутку. Незалежно від того, розподіляється капітал підприємства на власний, позиковий, основний, оборотний, він знаходиться у процесі безперервного руху та приймає лише різноманітні форми.

Бізнес, як система, функціонує та розвивається в наслідок попередніх капіталовкладень. Отримання прибутку - це результат правильних рішень о пропорціях вкладання капіталу в основні та оборотні кошти, прийнятих ще до початку діяльності підприємства. Для забезпечення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції кожна фірма повинна мати одночасно основні та оборотні фонди.

Оборотний капітал складає значну частину всього майна (активів) підприємства. Він є невід'ємною частиною неперервного потоку господарських операцій та його завданням є забезпечення неперервності процесу виробництва. Механізм визначення потреб, складу, структури, джерел формування, регулювання, управління та використання оборотного капіталу активно впливає на хід виробництва, виконання поточних виробничих і фінансових планів, та є важливим критерієм в отриманні прибутку підприємства.

Фінансовий аналіз являє собою вагомий елемент фінансового менеджменту і аудиту. Практично всі користувачі фінансових звітів використовують методи фінансового аналізу для прийняття рішень по оптимізації своїх інтересів. Основним (а в деяких випадках і єдиним) джерелом інформації про фінансову діяльність ділового партнера є бухгалтерська звітність, яка стала публічною.

Звітність підприємства у ринковій економіці базується на узагальнені даних фінансового обліку і є інформаційним ланцюгом, який зв'язує підприємство з суспільством ті діловими партнерами - користувачами інформації о діяльності підприємства. Суб'єктами аналізу виступає зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації.

Цілі аналізу досягаються у результаті рішення окремого взаємозв'язаного набору аналітичних задач. Аналітична задача являє собою конкретизацію цілей з врахуванням організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу. Основним фактором в кінцевому результаті є об'єм і якість вихідної інформації. Завданням аналізу оборотного капіталу є вивчення змін, які відбулися в:

складі, структурі та динаміці оборотного капіталу;

співвідношенні темпів зростання оборотного капіталу та темпів зростання реалізації;

якості оборотного капіталу та ефективності його використання.

2 ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПОСТАНОВКА АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Українська туристична газета» було засновано 06 серпня 2004 року. Юридична адреса підприємства: м. Київ, вул. Герцена, 17-25, оф.24.

Підприємство має самостійний баланс, та діє на принципах господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування.

Товариство веде бухгалтерських та статистичний облік результатів своєї діяльності. Підприємство займається: виданням газет вітчизняного виробництва; наданням рекламних послуг; розширенням виробництва.

3 АНАЛІЗ СТАНУ, СТРУКТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Аналіз з оцінки змін складу, структури та динаміки оборотного капіталу.

Таблиця 1 - Аналіз змін складу, структури та динаміки оборотного капіталу

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення
	тис. грн.	у%	тис. грн.	у%	тис. грн.	у%
Оборотний капітал (поточні активи)	81,7	100,0	173,7	100,0	+92,0	-
3 них: - виробничі запаси	52,3	64,0	2,5	1,4	-49,8	-62,6
- незавершене виробництво	-	-	-	-	-	-
- готова продукція	15,7	19,2	145,0	83,5	+129,3	+64,3
- грошові кошти	0,6	0,7	П,9	6,9	+11,3	+6,2
- короткострокові фінансові вкладення	-	-	-	-	-	-
- дебіторська заборгованість	13,1	16,1	14,3	8,2	+ 1,2	-7,9

З даних таблиці видно, що загальна сума поточних активів за рік збільшилась на 92,0 тис. грн. - із 81,7 до 173,0 тис. грн., або на 211 %. При цьому найбільше зростання відбулося за рахунок залишків на складі готової продукції - на 129,3 тис. грн. - із 15,7 тис. грн. до 129,3 тис. грн., або на 923,6 %. Грошові кошти збільшились на 11,3 тис. грн. - із 0,6 до 11,3 тис. гри., або на 1883,3 %. Зниження відбулося по виробничих запасах на 62,5 тис. грн. з 52,3 до 2,5 тис. грн., або на 2092,0 %, та дебіторської заборгованості: збільшилась на 1,2 тис. грн. - з 13,1 до 14,3 тис. грн., або на 9,2 %.Аналізуючи зміни структури розміщення оборотних коштів, можна зробити висновок, що у звітному році частка виробничих запасів зменшилася на 62,5 % (з 64,0 до 1,5%). Збільшення готової продукції на складах на 67,1 % (з 19,2 до 86,3%) свідчить про її повільну реалізацію. Враховуючи діяльність підприємства, залишки даної продукції навряд чи реалізуються повністю, а скоріше за все лише частково. Остання частина піде на рекламні цілі, і принесе дохід підприємству у майбутньому, але зараз це свідчить про поки що неконкурентноспроможну продукцію. Зменшення питомої ваги виробничих запасів у структурі активів може свідчити як про зниження виробничого потенціалу підприємства, так і про прагнення за рахунок зменшення виробничих запасів вивільнити кошти або ж про нераціональність обраної господарської стратегії. Частка грошових коштів збільшилася на 6,4 % (із 0,7 до 11,9 %), дебіторська заборгованість зменшилася на 7,9 % (з 16,1 до 8,2 %).

Слід зазначити, що структура оборотного капіталу значною мірою визначається галузевою належністю підприємства, особливостями продукції, видом діяльності. Наприклад, склад, структура оборотного капіталу машинобудівного чи літакобудівного заводу суттєво відрізняються від аналогічних показників хлібозаводу чи швейної фабрики.

Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей.

Для контролю, оцінки та регулювання своєї фінансової діяльності підприємства розробляють і встановлюють нормативи на деякі види оборотних коштів. У ході аналізу необхідно порівняти фактичні залишки кожного виду оборотних коштів з їх нормативами.

У результаті порівняння одержують наднормативний залишок або нестачу до нормативу. І перше, і друге заслуговують на негативну оцінку. Так, наявність наднормативних залишків товарно-матеріальних цінностей свідчить про спад активності підприємства, нераціональне використання оборотного капіталу, сповільнення його оборотності. Утримання зайвих запасів спонукає підприємство збільшувати витрати на їх зберігання. Окрім того, підприємство ризикує втратити частину вартості цих запасів у результаті старіння та фізичної зношеності. Зайві запаси, нарешті, заморожують грошові кошти, які можуть використовуватись більш прибуткове в іншому місці. Усе це може призвести до фінансових ускладнень підприємства.

Нестача товарно-матеріальних цінностей до нормативу може негативно вплинути на показники виробничої програми.

Тому підприємство повинно працювати в напрямі оптимального забезпечення виробництва запасами з тим, щоб виробництво вчасно і в повному обсязі забезпечувалось усіма видами ресурсів і, в той же час, щоб матеріальні цінності не залежувались на складі.

Слід мати на увазі, що для недопущення накопичення наднормативних запасів фінансова служба підприємства повинна постійно стежити за діями постачальницьких і збутових служб, які укладають угоди з постачальниками та покупцями, щодо створення запасів сировини, матеріалів тощо, а також щодо відвантаження готової продукції.

Запобігти нагромадженню наднормативних запасів можна, якщо відповідні служби підприємства грамотно визначають його потребу в тих чи інших матеріальних ресурсах, укладають угоди на їх закупівлю виходячи з потреб виробництва, стежать, щоби постачальники не порушували строків поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів. Доцільним є порядок, за якого всі угоди на поставку матеріальних ресурсів обов'язково візуються у фінансовому відділі підприємства. У візі фінансові відділи відмовляють, якщо кількість сировини, матеріалів, куплених комплектуючих деталей, які мають надійти підприємству за угодою, перевищує планову потребу в них з обов'язковим урахуванням наявних перехідних запасів.

На багатьох підприємствах розроблено індивідуальні нормативи запасів для цехів і служб, створено ефективну систему контролю за оплатою товарно-матеріальних ресурсів, що надходять на підприємство, діє система матеріальної відповідальності за завезення й оплату зайвих для підприємства товарно-матеріальних цінностей або створення запасів у кількостях, що перевищують нормативну потребу.

На зарубіжних фірмах, зокрема у США, у центрі уваги фінансового аналізу та менеджменту постійно перебувають питання забезпечення фірм товарно-матеріальними цінностями в обсягах, що дозволяють забезпечувати виконання замовлень клієнтів та функціонувати з мінімальними витратами.

Першочергове завдання аналізу в цій сфері - визначити та звести до мінімуму всі види витрат, що виникають у зв'язку із закупівлею товарно-матеріальних запасів і підтриманням їх оптимальних обсягів. Це завдання на багатьох фірмах вирішується завдяки впровадженню моделі найекономнішого обсягу замовлень.

Найекономиіший обсяг замовлень - це така кількість товарно-матеріальних цінностей, яка за регулярного замовлення забезпечує мінімальні витрати на організацію замовлення і на зберігання запасів. /

Витрати на замовлення включають заробітну плату службовців відділу постачання, витрати на комп'ютерне опрацювання інформації тощо. Що частіше роблять замовлення, то більші витрати на підготовку та виконання замовлень. Витрати на організацію замовлень будуть мінімальні, якщо всі необхідні товарно-матеріальні цінності замовляються за один раз на початку року.

Витрати на зберігання запасів включають різні витрати, пов'язані з роботою складів і складуванням запасів. Коли зростає кількість одиниць у кожному замовленні, зростають і складські витрати. Отже, витрати на складування та зберігання запасів максимальні тоді, коли річні потреби задовольняються одразу за одне замовлення. А якщо сировину, матеріали замовляють меншими партіями, то витрати на зберігання зменшуються.

Найекономиіший обсяг замовлень (НОЗ) можна визначити за такою формулою:

НОЗ= (2КхВ)/ВЗ

де К - необхідна кількість одиниць товару на кожен період; В - витрати на організацію одного замовлення;

ВЗ - витрати на зберігання запасів та складування.

Нехай річна потреба одного виду сировини становить 120 000 одиниць. Витрати на організацію одного замовлення становлять 1,6 грн., а витрати на зберігання і складування - 0,25 грн. на одиницю сировини. За вищенаведеною формулою можна обчислити НОЗ:

НОЗ = (2 х 120 000 х 1,6) / 0,25 -1239 (одиниці)

Підприємство зведе до мінімуму загальні витрати на організацію замовлення та зберігання запасів, якщо воно щоразу замовлятиме 1239 одиниць. Оскільки річна потреба становить 120 000 одиниць, то підприємство має зробити 97 замовлень, кожне по 1239 одиниць:

Кількість замовлень на рік = Річні потреби/ НОЗ =

= 120 000/1239 = 96,8%

або 97 разів.

Завданням аналізу та менеджменту запасів є також розробка та застосування систем управління запасами підприємства (фірми).

Залежно від розмірів фірми та природи її товарно-матеріальних запасів такі системи можуть бути і дуже простими, і надзвичайно складними. Прикладами простого способу управління є метод «червоної лінії» та метод «двох контейнерів».

У великих компаніях звичайно застосовують комп'ютеризовані системи управління запасами.

Порівняно новий підхід до управління товарно-матеріальними запасами розроблений японськими фірмами. Цей метод, що отримав назву системи «саме вчасно», або стає дедалі популярнішим у світі.

Допускаються, вважаються безкорисними й одночасно небезпечними. Перехід до умов виробництва «саме вчасно» виправдовується необхідністю пристосування до попиту споживачів, перетворює виробництво в потік і робить непотрібними запаси.

Використання системи ЛТ не лише значною мірою знижує поточні витрати компаній, фірм на зберігання товарно-матеріальних запасів, а й сприяє прискоренню їх оборотності, оскільки за такої системи виробник координує виробничий процес з постачальниками таким чином, аби сировина і матеріали прибули саме тоді, коли вони необхідні для виробництва.

У США, наприклад, застосування системи ЛТ фірмою «Рога!» дало можливість збільшити оборотність товарних запасів з двадцяти разів на рік до 30-40.

Система поставки «саме вчасно» може бути ефективною при умові, якщо:

є хороша система інформаційного забезпечення;

постачальники мають хороші системи контролю за якістю та поставками;

* підприємство має добре налагоджену систему управління запасами.

Слід зазначити, що запровадження такої системи на вітчизняних підприємствах є досить проблематичним, оскільки ми маємо недостатньо розвинутий ринок постачання, збуту, надання транспортних послуг.

Оскільки фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від стану та структури поточних активів, у ході аналізу, необхідно дати оцінку стану виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості.

Аналіз стану виробничих запасів розпочинають з перевірки відповідності фактичних залишків їх плановій потребі.

Причинами створення наднормативних залишків виробничих запасів можуть бути:

наявність неходових, залежаних матеріальних цінностей;

необґрунтованість нормативів;

свідоме нагромадження запасів у зв'язку з перебоями в постачанні та інфляційними процесами;

відхилення фактичних витрат матеріалів на виробництво продукції від планових.

Залежно від причин розробляють заходи щодо зменшення наднормативних залишків виробничих запасів. Важливими умовами досягнення оптимальних виробничих запасів є обґрунтовані розрахунки їх потреби, встановлення постійних договірних відносин з постачальниками і виконання ними своїх зобов'язань, налагодження ритмічності випуску продукції, усунення недоліків у плануванні й обліку.

Наднормативні залишки готової продукції можуть бути викликані:

втратою ринків збуту;

недостатньою конкурентоспроможністю продукції;

низькою купівельною спроможністю покупців;

подорожчанням собівартості продукції;

неритмічністю випуску та відвантаження продукції;

несвоєчасністю укладення договорів на поставку готової продукції;

незадовільною роботою служби маркетингу.

Збільшення залишків готової продукції на складах підприємств призводить до замороження оборотного капіталу, відсутності коштів для розрахунків з банком, бюджетом, постачальниками, робітниками з оплати праці. У теперішній час це одна з основних причин спаду виробництва, зниження його ефективності, незадовільної платоспроможності підприємств та їх банкрутства.

Саме тому в ході аналізу вивчають склад готової продукції, тривалість та причини створення її наднормативних залишків. Залежно від причин розробляють заходи щодо зменшення цих залишків, зокрема щодо пошуку нових ринків збуту. Для цього вивчають шляхи зниження собівартості продукції, підвищення її якості і конкурентоспроможності, структурної перебудови економіки підприємства, організації ефективної реклами.

У нашому прикладі залишки готової продукції на кінець року збільшились у 923,6 раза, що заслуговує дуже негативні оцінки. Збільшення залишків готової продукції свідчить про її не конкурентоспроможність. Наднормативних залишків готової продукції підприємство має.

Зниження залишків незавершеного виробництва із 52,3 тис. гри. на початок року до 2,5 тис. грн. на кінець року, або в 2092 раза, викликаний розширенням виробництва продукції і великим залишком готової продукції на складах.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить також і від стану грошових коштів, які є наймобільнішою частиною оборотних засобів. Сума грошових коштів повинна бути такою, щоб її вистачило для покриття всіх першочергових платежів. Збільшення коштів на рахунках у банку свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану підприємства. Але якщо великі залишки коштів тривалий час не використовуються, то це свідчить про неефективне використання оборотного капіталу. Для одержання прибутку кошти необхідно використовувати для розширення власного виробництва або вкладати в акції інших підприємств.

Аналіз розпочинають з визначення змін питомої ваги найбільш мобільної частини оборотного капіталу (грошові кошти в касі та на рахунках) до суми мобільних оборотних коштів.

Таблиця 3 - Аналіз змін питомої ваги грошових коштів у мобільних оборот коштах

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення
Загальна сума мобільних коштів (тис. грн.)	81,7	168,0	+86,3
Грошові кошти (тис. грн.)	0,6	11,9	+11,3
Питома вага грошових коштів у загальній сумі мобільних коштів	0,7	7,1	+6,4

Як видно, питома вага грошових коштів у загальній сумі мобільного оборотного капіталу збільшилася на 6,4 і становить 10,1 %.

Наступний етап аналізу грошових коштів передбачає вивчення змін, які відбулися в їх складі та структурі на кінець аналізуючого періоду порівняно з початком періоду. .

Дані табл. 3 свідчать про те, що загальна сума грошових коштів збільшилася на 119 тис. грн. з 64 до 183 тис. грн., або на 185,9 %, тобто майже втроє. Найбільше зростання відбулося за рахунок коштів на розрахунковому рахунку з 54 до 176 тис. грн., або на 225, 9 %. Грошові кошти в касі зросли на 7 тис. грн., а інші грошові кошти зменшилися на 10,0 тис. грн.

Таблиця 4 - Аналіз змін складу та структури грошових коштів

Грошові кошти	На початок року	На кінець року	Відхилення
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. гри.	%
Каса	-	-	-	-	-	-
Розрахунковий рахунок	0,6	100,0	11,9	100,0	+ 11,3
Усього	0,6	100,0	11,9	100,0	+11,3	-

Аналізуючи зміни структури розміщення грошових коштів, можна зробити висновок, що частка коштів на розрахунковому рахунку зросла на кінець року на 1883,3 % і становить 100,0 %.

Дебіторська заборгованість - це заборгованість підприємств, організацій, осіб даному підприємству.

Це як безвідсоткова позика клієнтам.

Розмір дебіторської заборгованості визначається умовами підприємства щодо розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови суворі, менше клієнтів купують його товари в кредит, зменшується обсяг реалізації, отже, зменшується величина дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. З іншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з'являється більше замовників, зростає обсяг реалізації і сума дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. Послаблення умов розрахунків має як переваги, так і недоліки.

Переваги - це зростання обсягу реалізації і прибутку. Недоліки - можливість збільшення суми безнадійних боргів. Саме тому якість оборотного капіталу, фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від стану розрахункової дисципліни і від розміру, якості та ліквідності дебіторської заборгованості.

В умовах переходу до ринку багато підприємств потрапили в зону господарської невизначеності і підвищеного ризику, вперше стали перед необхідністю об'єктивної оцінки платоспроможності і надійності своїх партнерів, постійного контролю за якістю розрахунково-фінансових операцій і розрахункової дисципліни.

У діяльності багатьох підприємств укоренилась шкідлива практика зловживання позиковими коштами. Виникають ситуації, коли підприємство, яке вважається безнадійним боржником, у той же час має солідний валютний рахунок, здійснює активні фінансові вкладення в акції та інші цінні папери, в статутні фонди інших підприємств. Використовуючи механізм безвідсоткової товарної позики, підприємства-партнери одержують продукцію без передоплати, перетворюють її в гроші і задіюють як оборотні кошти.

Відвернення коштів у дебіторську заборгованість призводить до фінансових утруднень, підприємство буде відчувати нестачу коштів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом, постачальниками. Окрім того, заморожування коштів призводить до сповільнення оборотності капіталу. Тому кожне підприємство повинно бути зацікавлене в скороченні термінів погашення платежів шляхом удосконалення розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, передоплати, впровадження вексельної форми розрахунків тощо.

Завданням аналізу дебіторської заборгованості є вивчення та оцінка:

* питомої ваги дебіторської заборгованості в сумі поточних активів;

складу та структури дебіторської заборгованості;

її реальності (правдивості);

правильності оформлення дебіторської заборгованості;

показників якості та ліквідності цієї заборгованості;

впливу дебіторської заборгованості на фінансові результати підприємства;

пошуку шляхів прискорення оборотності дебіторської заборгованості.

Для аналізу використовують:

дані бухгалтерського балансу;

дані аналітичного обліку.

Перш за все вивчають, які зміни відбулися в складі та структурі дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду порівняно з початком, а також у питомій вазі дебіторської заборгованості щодо загальної суми поточних активів.

Таблиця - Аналіз стану дебіторської заборгованості (тис. гри.)

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення
	сума (тис. грн.)	Питома вага, %	сума (тис. грн.)	Питома вага, %	сума (тис. грн.)	Питома вага, %
Розрахунки з дебіторами:	13,1	100	14,3	100	+1,2
- за товари, роботи послуги, строк оплати яких не настав	0,6	4,6	8,5	59,4	+7,9	+ 54,8
- за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк	0,3	2,3	5,8	40,6	+5,5	+38,3
- з іншими дебіторами	12,2	93,1			-12,2	-93,1
Оборотні активи	81,7	X	173,7	X	+92,0	X
Питома вага дебіторської заборгованості в загальній сумі поточних активів (%)		16,1		8,2		-7,9

Як видно, загальна сума дебіторської заборгованості збільшилась на кінець року на 1,2 тис. грн., у тому числі заборгованість за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав, - на 7,9 тис.грн.

Негативної оцінки заслуговує зростання заборгованості за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк, на 5,5 тис. грн. Необхідно зазначити, що питома вага цієї заборгованості в загальній сумі дебіторів досить висока: на початок року вона становила 2,3 % (0,3 : 13,1). На кінець року - 40,6 % (5,8 : 14,3). З обороту підприємства відвернено на кінець року 8,2 % коштів від загальної суми поточних активів. Хоча це й менше на 7,9 %, аніж на початок року, але відвернення такої значної суми з обороту негативно впливає на фінансовий стан підприємства і може спричинити фінансові труднощі.

Доцільно визначити темпи зростання дебіторської заборгованості і порівняти їх з минулими періодами. Більш високі темпи зростання порівняно з минулими періодами, пов'язані з неплатежами, свідчать про погіршення платоспроможності підприємства. В нашому випадку дебіторська заборгованість на кінець року порівнюючи з початком зросла на 9,2 % (14,3/13,1 х 100 = 109,2%). Підвищення темпів зростання дебіторської заборгованості зумовлено значним збільшенням на 1317 % заборгованості за товари, строк оплати яких не настав (8,5/0,6x100) = 1416,7%.

Після загального ознайомлення зі структурою дебіторської заборгованості необхідно дати оцінку щодо реальної її вартості, вірогідності повернення, оскільки не вся заборгованість може бути стягнута з дебіторів. Вірогідність повернення дебіторської заборгованості визначається за досвідом минулих років та реальних умов. Розрахунок відсотка неповернення боргів проводиться за середніми даними кількох минулих років. Необхідно врахувати, що в теперішніх умовах проявляється тенденція зростання відсотка неповернення заборгованості. Тому в ході аналізу доцільно вивчити:

* який відсоток неповернення дебіторської заборгованості припадає на одного або на кількох основних боржників, цей випадок характеризує концентрацію неповернення заборгованості; чи буде впливати несплата боргів одним з основних боржників на фінансовий стан підприємства;

який розподіл дебіторської заборгованості за термінами її утворення;

яку частку векселів у дебіторській заборгованості становить продовження старих векселів.

Важливо дати оцінку показникам якості та ліквідності дебіторської заборгованості. Під якістю дебіторської заборгованості слід розуміти вірогідність одержання цієї заборгованості в повній сумі. Показником цієї вірогідності є термін утворення заборгованості, а також питома вага простроченої заборгованості в загальній сумі. Практика свідчить: що більший строк дебіторської заборгованості, то нижча вірогідність її одержання.

Тому в ході аналізу доцільно згрупувати дебіторську заборгованість за термінами її виникнення. Наявність такої інформації за тривалий період дозволяє виявити як загальні тенденції розрахункової дисципліни, так і конкретних покупців, які найчастіше потрапляють у число ненадійних платників.

Фінансова служба організовує систематичний контроль за станом оплати покупцями відвантаженої чи відпущеної на місці продукції. При виникненні дебіторської заборгованості - застосовує заходи щодо припинення подальшої поставки продукції боржникам, найшвидшої оплати відвантаженої продукції і накладення штрафних санкцій на боржників. При виникненні господарських спорів з приводу оплати рахунків підприємства за відвантажену продукцію, а також щодо інших фінансові проблем у взаємовідносинах з партнерами, вирішення яких вимагає правових знань, спільно діють фінансова та юридична служби підприємства.

Заборгованість, по якій минув термін позовної давності, може бути за наявності відповідних документів віднесена на позареалізаційні витрати і списана на збитки.

Стосовно інших боргів, які є нереальними до стягнення, за рішенням інвентаризаційної комісії створюється резерв за сумнівними боргами. Такі резерви можуть бути створені в тому разі, коли ця заборгованість не погашена в обумовлені договорами строки і не забезпечена гарантіями. Розмір резерву по кожному сумнівному боргу визначають залежно від платоспроможності боржника на основі попередньої оцінки ймовірності повного або часткового погашення заборгованості.

Виконання певних загальних рекомендацій дозволить підприємству управляти дебіторською заборгованістю. Вони полягають у тому, щоб:

контролювати стан розрахунків з покупцями при відстроченій (простроченій)заборгованості;

по можливості орієнтуватися на більшу кількість покупців для зменшення ризику несплати одним або кількома великими покупцями;

* стежити за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості (значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства);

* використовувати метод надання знижок при достроковій оплаті та інше.

До речі, практика надання знижок при достроковій оплаті дуже широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами (оскільки така політика забезпечить прибуток на одержані достроково кошти, і його розмір буде більшим, аніж розмір наданої знижки).

Якщо підприємства не використовують знижку при достроковій оплаті рахунків, то воно втрачає частину прибутку.

Можна розрахувати втрати прибутку внаслідок невикористання можливості одержання знижок при оплаті рахунків.

Використання вирученої суми Кількість днів використання коштів Зарубіжні економісти-аналітики пропонують такі методи управління рахунками дебіторів:

визначте термін прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняйте цей термін з нормами в галузі, показниками конкурентів та даними минулих років;

періодично переглядайте граничну суму реалізації продукції, виходячи з фінансового стану клієнтів;

якщо виникають проблеми з одержанням грошей, вимагайте заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

використовуйте установи, які стягують борги;

продайте рахунки дебіторів факторинговій компанії, якщо при цьому ви отримаєте економію;

при продажу великої партії товарів відразу не виставляйте рахунок покупцям;

використовуйте циклічність виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

запропонуйте відтермінування в сплаті грошей для стимулювання попиту;

застрахуйте реалізацію для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

уникайте дебіторів з високим ризиком.

Якість дебіторської заборгованості визначається її оборотністю. Оборотність характеризується такими показниками:

тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості, або період інкасування (кількість днів перебування коштів у дебіторській заборгованості);

коефіцієнт оборотності (швидкість обороту дебіторської заборгованості).

Тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості відображає середню кількість днів, необхідних для її повернення, і обчислюється за формулою:

Т. об. дт. = (Сз.дт. зб.хД)/В = 13,7x365/217,6 = 22,9 / 217,6

де Т. об. дт. - тривалість періоду погашення дебіторської заборгованості;

Сз.дт.зб. - середній залишок дебіторської заборгованості;

Д - кількість днів у періоді, за який проводиться аналіз;

В - виторг від реалізації.

Коефіцієнт оборотності (Коб.дт.) показує, скільки разів заборгованість утворюється і надходить підприємству за період, що аналізується, або скільки разів протягом аналізованого періоду обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів). Цей показник визначає ефективність кредитного контролю з боку підприємства. Кредитного тому, що даючи товар (роботи, послуги) з відтермінуванням платежу іншим суб'єктам господарської діяльності, підприємство фактично їх кредитує. Коефіцієнт оборотності обчислюється за формулою:

Кой дт. = В/С з. дт. зб. = 217,6 /13,7 - 15,9

Можна визначити і такий показник, як відношення середнього розміру дебіторської заборгованості до виторгу від реалізації продукції.

При визначенні показників оборотності до уваги беруть лише суми по дебіторах - покупцях (замовниках) як такі, що мають пряме відношення до обсягів реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг).

У виторг від реалізації не включаються купівлі, оплачені на місці.

Фактичну тривалість обороту дебіторської заборгованості, або термін інкасування, можна порівнювати також із середньогалузевими показниками та з періодом оборотності, передбаченим умовами договорів.

Таке порівняння дає можливість оцінити ступінь своєчасності платежів покупцями. Відхилення фактичної оборотності від договірної може бути результатом:

неефективної роботи відповідальних осіб зі стягнення заборгованості;

труднощів у стягненні з покупців суми дебіторської заборгованості в установлений термін, незважаючи на зусилля підприємства повернути в оборот свої кошти;

фінансових труднощів у покупців.

Якщо перша причина може бути усунена керівництвом підприємства, то дві інших пов'язані з якістю та ліквідністю дебіторської заборгованості.

Можна підрахувати збитки, отримані підприємством унаслідок несвоєчасності оплати рахунків дебіторами. Для цього необхідно від простроченої заборгованості відняти її суму, скориговану на індекс інфляції за цей період (мінус отримана пеня), або суму простроченої дебіторської заборгованості помножити на ставку банківського процента за цей період і з одержаного результату відняти суму одержаної пені.

Оцінюючи надійність дебіторської заборгованості, необхідно пам'ятати, що перетворення значної частини її в грошові кошти, як правило, неможливе без скорочення обсягу реалізації. Тривалість інкасування дебіторської заборгованості залежить і від стратегії ринку. Підприємство може бути зацікавлене в тому, щоб мати покупців, які затримують платежі, але сприяють тому, що підприємство є прибутковим. Тобто прибуток від реалізації компенсує те, що покупець використовує дедалі більше обсяг грошових коштів даного підприємства.

Таким чином, при аналізі дебіторської заборгованості необхідно брати до уваги зв'язок рівня дебіторської заборгованості з рівнем реалізації і прибутку.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.

Тому аналізу джерел формування капіталу необхідно приділяти належну увагу. Класифікація капіталу:

1. За правовим станом (за формою власності)

власний капітал

позиковий капітал

2. За тривалістю використання

довгостроковий постійний (перманентний капітал)

короткостроковий капітал

3. За формою залучення

грошовий капітал

майнові вклади

Характеристика співвідношень між власним та позиковим капіталом і розкриває сутність фінансового стану підприємства.

Необхідність у власному капіталі зумовлюється вимогами самофінансування. Під самофінансуванням слід розуміти фінансування за рахунок заробленого підприємством прибутку.

Власний капітал є основою самостійності і незалежності підприємства. Але необхідно враховувати, що фінансування лише за рахунок власних коштів не завжди вигідно для підприємств, зокрема в тих випадках, якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди часу на рахунках у банку будуть накопичуватися великі суми коштів, а в інші періоди підприємство відчуватиме їх нестачу. Окрім того, необхідно мати на увазі, що якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал (чим платить за кредитні ресурси), то, залучаючи в свій оборот позикові кошти, воно може підвищити рентабельність власного (позикового) капіталу.

У той же час, якщо кошти підприємства сформовані в основному за рахунок короткострокових кредитів та кредиторської заборгованості, то його фінансовий стан буде нестійким, тому що з цими коштами необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за своєчасним поверненням їх і на залучення в оборот на нетривалий час інших коштів.

Оскільки в теперішній час «ціна» такого важливого для підприємств джерела формування капіталу, як кредити банків, зростає, то постає питання про доцільність користування банківськими кредитами. Для вирішення питання про доцільність використання кредитів банку необхідно розраховувати величину виторгу від реалізації, величину чистого прибутку, а також рівень рентабельності майна (прибуток, одержаний з кожної гривні, вкладеної в майно) та рентабельності власних коштів у двох варіантах:

I варіант - з використанням кредитів банку;

II варіант - без використання кредитів банку.

Порівняння одержаних показників І та II варіантів дасть відповідь на питання економічної доцільності використання кредитів банку. Залучення кредитів банку буде раціональним лише в тому разі, якщо процентна ставка на них буде нижчою, ніж рентабельність вкладеного капіталу.

Практично, безоплатним джерелом коштів для підприємств є кредиторська заборгованість.

При розрахунках з постачальниками та підрядчиками плата за тимчасове користування коштами кредиторів, як правило, не стягується: якщо згідно з договором передбачена оплата через «п» днів після одержання (відвантаження) продукції, значить підприємство-покупець одержало безвідсотковий кредит на строк «п» днів. Деякі підприємства широко використовують таку можливість. Насправді, що більший строк має заборгованість, то менший її реальний розмір з урахуванням інфляційних процесів. Але щодо кредитоспроможності, недотримання встановлених договором строків оплати - погана практика, оскільки потенційні кредитори можуть негативно вирішити питання про надання нового кредиту.

Таким чином, від того, наскільки оптимальним буде співвідношення власного і позикового капіталів, якою буде «ціна» останнього, значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Аналіз структури власних і позикових коштів, їх співвідношення дає можливість оцінити рівень раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства, його ринкової стійкості. А це вкрай важливо для постачальників ресурсів, зокрема для банків, при вивченні фінансового ризику і для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів та формуванні фінансової стратегії.

Основним завданням аналізу джерел коштів підприємства є вивчення та оцінка:

змін, що відбулися в структурі всіх джерел коштів і, зокрема, в структурі власного та позикового капіталу, в наявності власних оборотних коштів та їх частки в сумі власних коштів та в матеріальних оборотних коштах на кінець звітного періоду порівняно з його початком;

раціональності формування структури джерел коштів;

«ціни» джерел коштів;

показників, що характеризують ринкову стійкість підприємства.

Для аналізу змін структури джерел усіх коштів підприємства визначають питому вагу власних та позикових коштів у загальній їх сумі на початок та кінець звітного періоду й одержані показники порівнюють.

Результати аналізу джерел капіталу повинні показати, на якому переважно капіталі працює підприємство - власному чи позиковому, чи не прихований у структурі, що склалася, ризик для інвесторів, чи ця структура сприятлива для ефективного використання капіталу.

Оцінка змін, які відбулися в структурі капіталу, може бути різною як для інвесторів, так і для підприємств. Так, для інвесторів, зокрема для банків, більш надійною є ситуація, якщо частка власного капіталу у клієнтів більш висока, оскільки це виключає фінансовий ризик.

Структура капіталу підприємства, що аналізується, не несе в собі великого ризику для інвесторів, оскільки підприємство працює переважно на власному капіталі, який на кінець періоду значно зріс.

Для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.). Цей показник обчислюють як відношення різниці між обсягами власного капіталу і фактичною вартістю необоротних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів.

Значення цього коефіцієнта повинно бути більше ніж 0,1. Відомо, що підприємства можуть вкладати частину свого прибутку в інші підприємства. Щоб визначити, яку частину прибутку підприємство вклало в інші підприємства, розраховують коефіцієнт «переливання» капіталу.

Показники ринкової стійкості підприємства та їх оцінка.

Для підприємств, які працюють в умовах розвинутих ринкових відносин, нормальним явищем, що забезпечує достатньо стабільний стан фінансів для інвесторів і кредиторів, вважається відношення власного капіталу до його загальної суми на рівні 60 %. У цьому разі ризик кредиторів зводиться до мінімуму, оскільки, продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання навіть тоді, коли частина майна, в яку вкладено позикові кошти, буде знецінена.

Відношення власних джерел до їх загальної суми називають коефіцієнтом фінансової незалежності (автономності) (Кф.н.).

Цей коефіцієнт є одним з важливих показників, що характеризують ринкову стійкість підприємства. Теоретичне значення Кф.н. - не менше 0,5.

Кф.н. - наріжний камінь аналізу ділової активності спільних, малих, середніх, акціонерних та інших підприємств, оскільки характеризує інтереси засновників, власників акцій та кредиторів.

Характеризуючи структуру джерел коштів підприємства, поряд з коефіцієнтами незалежності, фінансової стійкості, фінансового ризику (плече фінансового важеля) необхідно визначити та дати оцінку частковим показникам, які відображають різні тенденції в зміні структури окремих груп джерел. До таких коефіцієнтів необхідно віднести:

· коефіцієнт довготермінового залучення позикових коштів;

· коефіцієнт короткострокової заборгованості (Кк.з.);

· коефіцієнт кредиторської заборгованості та інших короткострокових пасивів (Кк.з.к.п.}.

4 АНАЛІЗ ОБОРОТНОСТІ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Будь-який бізнес, як відомо, починається з наявності певної суми грошей, що перетворюється в ресурси для виробництва. Потім із виробничої форми оборотний капітал перетворюється в товарну, а на стадії реалізації - в грошову.

Рух оборотного капіталу пов'язаний з такими основними господарськими операціями:

закупівлі, в результаті яких збільшуються запаси сировини, матеріалів, кредиторська заборгованість;

виробництво, яке веде до зростання дебіторської заборгованості та кількості грошей у касі та на поточному рахунку. Усі ці операції багато разів повторюються, постійно супроводжуючись грошовими надходженнями і грошовими виплатами. Однією з умов фінансового розвитку підприємства є надходження грошових коштів. Проте надмірна кількість грошей на підприємстві свідчить про те, що реально підприємство ризикує зазнати збитків, пов'язаних з інфляцією та знеціненням грошей, а також із втраченою можливістю вигідного розміщення їх. Для оцінки достатності коштів, необхідних для виробничої діяльності підприємства, розраховують тривалість періоду обороту.

Для визначення середнього обороту використовується кредитний оборот за поточним рахунком. Якщо підприємство значну частку розрахунків проводить через касу, то витрати коштів по касі треба додати до кредитного обороту поточного рахунка.

Аналіз руху грошових коштів за видами діяльності здійснюється за даними форми 3 «Звіт про рух грошових коштів», яка розроблена на основі П(с)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів». У цьому звіті міститься інформація про грошові потоки підприємства за звітний період.

Грошові потоки - це надходження і вибуття грошей (коштів) та їх еквівалентів.

Грошові кошти - це кошти в касі та на поточному рахунку в банку, які можуть бути використані для поточних операцій.

Еквіваленти грошових коштів - це короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані в певну суму грошей і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує три місяці (казначейські векселі, депозитні сертифікати).

Рух коштів відображається у звіті за трьома видами діяльності: операційною, інвестиційною та фінансовою.

Аналіз руху коштів у розрізі окремих видів діяльності підприємства дає можливість оцінити, з яких джерел надійшли ці кошти, які напрями їх використання, чи вистачає власних оборотних коштів підприємства для інвестиційної діяльності. Аналізуючи рух коштів за видами діяльності, можна додатково визначити, чи може підприємство розрахуватись за своїми поточними зобов'язаннями, чи вистачить одержаного прибутку для обслуговування поточної діяльності підприємства.

Операційна діяльність підприємства - це основний вид діяльності, що характеризується рухом коштів від реалізації продукції (товарів, послуг), надання права користування активами (оренда, ліцензії), сплати постачальникам, виплат працівникам тощо.

Згідно з П(с)БО 4 інформацію про рух коштів у результаті операційної діяльності можна одержати із застосуванням прямого або непрямого методів.

Застосовуючи прямий метод для визначення суми чистого надходження (чистої витрати) коштів у результаті операційної діяльності, у звіті послідовно наводять всі основні статті надходжень та витрат, різниця яких показує збільшення або зменшення коштів.

Непрямий метод передбачає визначення суми чистого надходження (чистої витрати) в результаті операційної діяльності через послідовне коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у звіті про фінансові результати. Коригування здійснюється з метою врахування впливу:

змін у складі запасів, операційної, дебіторської та кредиторської заборгованості;

не грошових операцій;

доходів і витрат, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

Складання звіту про рух коштів згідно з П(с)БО 4 передбачає використання тільки непрямого методу.

Отже, інформацію про рух коштів унаслідок операційної діяльності можна отримати за даними облікових регістрів або послідовним коригуванням статистичного звіту про фінансові результати.

Аналіз руху коштів передбачає насамперед розрахунок сум надходжень та витрат у розрізі окремих видів діяльності, визначення загального залишку коштів на підприємстві за звітний період, порівняння даних звітного періоду з попереднім, вивчення причин зменшення надходжень і збільшення витрат.

Аналіз руху коштів починається з визначення суми коштів, одержаних у результаті операційної діяльності підприємства

(розділ І форми 3). Для цього за даними форми 1, форми 2, приміток до балансу та звіту про фінансові результати необхідно визначити прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування (чистий прибуток до оподаткування і заліку результатів надзвичайних подій, який відображається в рядку 170 форми 2). Після цього провадиться його послідовне коригування на:

- амортизацію необоротних активів (амортизаційні відрахування щодо матеріальних і нематеріальних необоротних активів, які нараховано протягом звітного періоду). Оскільки нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів зменшує прибуток підприємства, але не призводить до витрати його коштів, то сума амортизації додається до прибутку. Ця сума складається з нарахованої на основні засоби амортизації, суми якої можна взяти з примітки 2 до балансу, і суми зносу нематеріальних активів, яка відображається в рядку 012 балансу за звітний період. Ця сума також зазначена у формі 2 в рядку 260;

- збільшення (зменшення) забезпечень, тобто на зміни в складі забезпечень наступних витрат і платежів, які не пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю (у графі «надходження» - збільшення, у графі «видаток» - зменшення). Ця сума збільшує витрати звітного періоду, які, проте, не є витратою коштів. Тому ця сума додається до прибутку. Для її визначення за даними розділу II пасиву балансу порівнюють суми на кінець звітного періоду (рядок 430, гр. 4) із сумою на початок цього періоду (рядок 430, гр. 3);

- прибуток від нереалізованих курсових різниць, тобто на прибуток від курсових різниць, що виникає внаслідок перерахунку статей балансу в іноземній валюті. Нереалізовані курсові різниці, які пов'язані з перерахунком сум статей в іноземній валюті, відображаються в балансі на кінець звітного періоду. В цій статті враховуються курсові різниці, пов'язані з перерахунком статей дебіторської та кредиторської заборгованості в іноземній валюті, з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також із перерахунком залишку коштів у іноземній валюті. Оскільки зміна валютних курсів не пов'язана з рухом коштів, урахування таких курсових різниць дає змогу уникнути завищення або заниження коштів у процесі операційної діяльності підприємства внаслідок переоцінки не операційної дебіторської/ або кредиторської заборгованості в іноземній валюті. Дані для відображення цієї суми у формі 3 беруть з приміток до звіту про фінансові результати, де зазначається, що дохід від курсових різниць, пов'язаних з перерахунком коштів у іноземній валюті, становив, наприклад, 4 тис. гри, а втрати аналогічних курсових різниць - 2 тис. грн. Отже, прибуток від нереалізованих курсових різниць (2 тис. гри) відраховується з прибуткуй від звичайної діяльності;

- збиток (прибуток) від не операційної діяльності, тобто на збитки і прибутки від володіння (дивіденди, відсотки) фінансовими інвестиціями та від їх реалізації - продажу основних засобів нематеріальних активів та інших довгострокових активів. Інформація за цією статтею також відображається в примітках до звіту про фінансові результати, де наводяться, наприклад, такі дані: підприємство продало основні засоби вартістю 196 тис. грн. за 200 тис. грн. і одержало відсотки від інвестицій у боргові цінні папери у сумі 2 тис. грн. Тоді прибуток від інвестиційної діяльності становитиме:

(200 - 196) + + 2 = 6 тис. грн.

Ця сума буде відображатися у рядку 050 звіту про рух коштів, а оскільки цей прибуток не пов'язаний з операційною діяльністю, то його слід вирахувати із загальної суми прибутку від звичайної діяльності;

- витрати на сплату відсотків, нарахованих протягом звітного періоду. Так, у звіті про рух коштів передбачено окрему статтю «Сплачені відсотки», що відображає витрату коштів на сплату відсотків за фінансовими зобов'язаннями. Нараховані відсотки, які зменшують прибуток, але можуть не збігатися із сумою реально сплачених відсотків, слід додати до операційного прибутку. Потрібна інформація до цієї статті подається і в примітках до фінансового звіту (примітка 6, стаття «Відсотки за позиками»).

Після розрахунків руху коштів за перерахованими статтями розділу І форми 3 розраховується перший показник руху коштів у результаті операційної діяльності: прибуток (збиток) від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах. Для аналізу цього показника складається аналітична таблиця.

Далі треба врахувати зміни в оборотних активах підприємства. Для цього слід проаналізувати розділ II балансу «Оборотні активи». Так, наприклад, з табл. 44 випливає, що для придбання запасів витрачено коштів у сумі 258 тис. гри. Ця сума відображається в рядку 080 звіту про рух коштів у графі «видаток».