Підприємництво: суть та умови функціонування

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

КУРСОВА РОБОТА

з політичної економії

на тему:

„ПІДПРИЄМНИЦТВО: СУТЬ ТА УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ”

Виконала:

Студентка І-го курсу

Групи ЕП-6.052

Прудка Ірина Олександрівна Перевірила:

Фурман Світлана Станіславівна

КИЇВ-2006

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Сутність підприємництва в сучасній економіці

1.1 Поняття ”підприємства” та ”підприємництва”

1.2 Функції та умови існування підприємництва

1.3 Умови та фактори, що впливають на розвиток підприємництва в Україні

Розділ ІІ. Організація підприємницької діяльності

2.1 Суб'єкти, об'єкти та види підприємництва

2.2 Права, обов'язки та відповідальність підприємця

Розділ ІІІ Напрямки та чинники розвитку сучасного підприємства та підприємництва

Розділ IV. Проблема банкрутства підприємств

4.1 Поняття банкрутства

4.2 Законодавство про банкрутство

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва. Значить усі перераховані вище риси підприємництва не знайшли відображення в конкретних діях ні з боку держави, ні з боку населення, що і привело до даної кризи. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в суспільстві і підприємця як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й ефективного розвитку.

За підприємництвом в Україні майбутнє, процес нагромадження критичної маси неминуче приведе до "підприємницького бума". Тому на даному етапі важливо у повному обсязі дослідити явище підприємництва, щоб у майбутньому не допускати помилок, зроблених раніше.

Тему підприємництва в свій час досліджували такі вчені: М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Р.Кантільйон, К. Бодо, А. Маршалл, А. І. Агєєв, А. Бусигін, П. Паловкін, В. Савченко, Р. Хизрич, М. Пітере, С. Рижків, В. Абрамов та ін.

Метою моєї курсової роботи є дослідження сутності, умов формування підприємництва та перспектив його розвитку в сучасній економіці України.

Виходячи з мети курсової роботи, були поставлені наступні завдання дослідження:

- розглянути сутність підприємництва та форми підприємницької діяльності;

- визначити суб'єкти, об'єкти та види підприємництва, а також права, обов'язки та відповідальність підприємців;

- ознайомитися з функціями, умовами та принципами підприємницької діяльності;

- дослідити умови та фактори, що впливають на розвиток підприємництва в Україні;

- дослідити напрямки та чинники розвитку сучасного підприємництва;

Розділ І. Сутність підприємництва в сучасній економіці

1.1 Поняття ”підприємства” та ”підприємництва”

Визначальною умовою переходу до ринкової економіки є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців -- немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовних інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р. Кантільйон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, а також Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, А. Маршалл.

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені його психологія та поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначав, що підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, і переслідує свою власну вигоду. При цьому він часто дієвіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли намагається робити це свідомо.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато, і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат -- прибуток. Одержати його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти важким,невідомим раніше, шляхом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Прагнення проявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства- це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у житті суспільства, а також є його рушійною силою.

Все це і робить підприємця так званим “піонером”, який відданий своїй справі, а підприємництво -- “локомотивом” економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства. Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що їхнє виробництво не може принести підприємцю миттєву віддачу, а саме прибуток. Однак віддача обов'язково виявиться через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених змін, перекриває всі витрати. Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у господарську діяльність, а не на власні потреби.

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як “господар”, “бізнесмен”. Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є суб'єкт, що має свою фірму або підприємство , де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи можна його назвати підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді і великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, прибутки якого невеликі, а то й на межі банкрутства, -- підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певною справою, одержуючи від неї певний доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття більш широке і об'ємніше, ніж “підприємець”.

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед господарюючих суб'єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:

1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;

2) освоєння нового ринку збуту;

3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації (мал.. 1).

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінування ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність визначати головні моменти діяльності, “плисти проти течії”, долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами своєї діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (мал.. 2).

Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинання, що так характерне для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. “Спекулянти не завдають шкоди,- писав він,- якщо вони залишаються бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним, коли перетворюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності ігрового дому, важко чекати добрих результатів”.

Формування високої, економічно ефективної та соціально відповідальної підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед Україною, визначальною умовою виходу її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови економічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенціалів, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.

Отже, підприємець -- це суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво -- це особливий тип господарської поведінки підприємців, щодо організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту.

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого -- до найбільш ефективного використання чинників виробництва, намагання реалізувати творчі потенціали людини.

1.2 Функції та умови існування підприємництва

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції: творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови (мал. 3).

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багато суб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибір господарської діяльності. Тому шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це можливо завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І вона має гарантувати усім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові “правила гри”, тобто надати однакові права та повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти самостійно, вільно,але в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони (“правила гри”), а отже, і поняття “самостійно” та “вільно” наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має психологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприємництва стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фундамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

* вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

* самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

* вільне наймання працівників;

* залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

* вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

* самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

1.3 Умови і фактори, що впливають на розвиток підприємництва в Україні

Для появи такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

стабільність державної економічної і соціальної політики;

позитивна суспільна думка у відношенні до підприємництва;

пільговий податковий режим;

наявність розвинутої інфраструктури підприємництва;

ефективна система захисту інтелектуальної власності.

В Україні особливу актуальність здобувають нижчеперелічені умови:

Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинен бути власником виробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

Визначене економічне, правове і політичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може вживатися з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя суспільства, але не забезпечують на ділі достатнього ступеня економічної самостійності для підприємницької діяльності. Різного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор волі». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:

виборі виду господарської діяльності;

визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

визначенні цін;

розпорядженні отриманим прибутком.

Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Цей пункт незвичний Україні як постсоціалістичній країні, однак варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками;

істотна втрата майна;

банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним з факторів його прибутковості. Це морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках:

обов'язковість;

загальна висока культура й освіченість;

контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити них, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі істотні фактори її успіху:

високу кваліфікацію;

великі особисті контакти;

достатні матеріальні і фінансові ресурси;

наявність замовлень споживачів.

Однак, порівнюючи дані розвитку вітчизняного підприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає навіть від країн Східної і Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тысячу жителів приходиться 51,3 малих підприємств, у Чехії - 12,4,а в Україні - лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП представляє лише 9-9.5%.

Це відбувається завдяки тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, які можна поділити на макро- і мікроекономічні. До першої групи відносяться такі:

Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.

Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців; крім того, підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.

Обмеженість внутрішнього попиту і наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. Малий бізнес постійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівня забезпеченості населення, зменшення доходів громадян.

Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисту малого підприємництва. Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготовки і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

Низька інвестиційна активність внаслідок нестабільності економіки.

Нерозвиненість інфраструктури. Роль об'єктів інфраструктури в розвитку малого бізнесу дуже незначна. Між різними організаціями підтримки МП і підприємствами ще не налагоджені ефективне співробітництво й обмін інформацією.

Тіньова економіка. Найчастіше МП є змушеними учасниками тіньової економіки, яких туди “заганяє” податковий тиск, державна бюрократія, тощо.

Неефективна приватизація. Процес не чисельної приватизації, що мав місце в нашій країні, піддавався багатьом обмеженням. У результаті, при нефункціонуючому вторинному ринку приватизаційних об'єктів багато підприємств знаходяться в руках тих, хто не в змозі ними керувати, але і не може них продати.

Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата дуже висока, правила оренди заплутані; у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизувати разом із приміщенням.

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:

спосіб і час виникнення;

форма власності;

фінансові можливості підприємства;

асортимент продукції, її якість і попит на неї;

обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру;

кадрову політику;

можливість доступу до комерційної інформації;

ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

Розділ ІI. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Суб'єкти, об'єкти та види підприємництва

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) виступають у цій якості як:

а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, і використовується власна праця;

б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи ,а саме : товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо, як суб'єкти підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю більших масштабів з обов'язковим залученням найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи (адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати їх виконання .

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим, хто має непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини тощо.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і зумовлені необхідністю:

по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних осіб у свободі підприємництва - можливість придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку, і свободу вибору - можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути суверенним у споживанні;

по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для якогось з суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції;

по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у суспільстві всі бути не можуть.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності:виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами, який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовуватися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише державні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу -- ліцензії. У такий спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією (мал. 4) можна виділити такі основні види підприємництва:

* індивідуальне -- засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

* сімейне -- ґрунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

* приватне, або партнерське, -- зі створенням юридичної особи і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

* акціонерне -- засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів -- індивідууми, юридичні особи);

* орендне -- береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право бути власником результатів праці та розпоряджатися майном;

* колективне (народне) -- засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

* інноваційне -- ґрунтується на інтелектуальній власності;

* спільне -- створюється об'єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адміністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.

2.2 Права, обов'язки та відповідальність підприємця

В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, великого значення набуває чітке визначення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-економічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

В Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування вироблені права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

Права підприємця:

* створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

* купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;

* самостійно формувати господарську діяльність, обирати поста чальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

* укладати з громадянами трудові договори на використовування їхньої праці (контракти, угоди);

* самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на основі найму;

* отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход;

* брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.

Обов'язки підприємця:

* укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;

* здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

* дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів;

* забезпечувати високу якість і надійність вироблених товарів (наданих послуг);

* отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця полягає в тому, що він персонально відповідає: за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того майна, на яке згідно з законодавством України не може бути поширене стягнення; за охорону навколишнього середовища, додержання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни і санітарії, за завдані шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та немає можливості для фінансового оздоровлення підприємства.

Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець зобов'язаний відшкодувати витрати у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. У підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності та порядності, дотриманню слова, збереженню комерційної таємниці. Етика підприємця -- невід'ємна складова його особистості.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавче забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права та можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприємницької діяльності.

Держава має гарантувати не тільки правове забезпечення, а й економічну, матеріально-технічну та організаційну підтримку.

Економічна підтримка передбачає:

* запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва завдяки створенню мережі спеціалізованих комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

* відкриття доступу до іноземних кредитів;

* формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантії за кредитами;

* запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади;

* встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття нових виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, вирішення соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка охоплює:

* передавання або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації;

* комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування;

* корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки;

* передавання в оренду недовантажених потужностей підприємств;

* продаж на конкурсній основі об'єктів незавершеного будівництва, нежилих приміщень та невстановленого обладнання державної власності підприємцям за умови, якщо це відповідає інтересам розвитку економіки;

* створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка має сприяти:

* налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій виробленням раціональних форм обов'язкової звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва;

* доступності до документів, що регулюють створення, порядок реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва;

* підготовці підприємницьких кадрів, інформованості їх з цих питань, що потребує відкриття спеціальних навчальних закладів; перепідготовці викладачів, організації інформаційних центрів, проведенню наукових досліджень з питань підприємництва у державних наукових та навчальних закладах.

Розділ ІII. Напрямки та чинники розвитку сучасного підприємства та підприємництва

Сучасне виробництво створює нові передумови для формування підприємства. Розглядаючи особливості засобів виробництва (систему машин, на яких базується сучасне підприємство), можна виділити ряд факторів, які впливають, як на суть підприємства, так і на його організаційні форми.

Власне цей системотворний фактор підприємства слід розглядати з точки зору техніко-економічних особливостей промислового виробництва (капіталоємність, трудоємність, ступінь матеріало- та енергоємності виробництва того чи іншого продукту тощо), які визначаються специфікою техніки та технології його одержання, потреб суспільства у певних видах продукції, використанням досягнень науки та техніки в усіх процесах виробництва.

Техніко-економічні фактори є головною рушійною силою формування витрат на одержання продукції і визнаються нормами використання сировини, енергії, праці на виготовлення одиниці продукції. Ці норми індивідуальні для кожного виду товару і в кінцевому підсумку обумовлюють місце розташування виробництва та рівень продуктивності праці. Сучасні фактори виробництва характеризуються дуже високою динамічністю. Остання обставина зміщує акценти у виробництві з нових виробів до нових технологій, а також формує новий тип виробництва, а значить, впливає на підприємство.

Сучасні нові технології дають можливість:

- економити сировину, енергію, працю, а значить, і фінансові ресурси;

- випускати якіснішу продукцію;

- зменшувати концентрацію виробництва на підприємствах;

- обмежувати концентрацію виробництва на підприємствах;

- обмежувати забруднення навколишнього середовища;

- підвищувати продуктивність праці і знижувати собівартість продукції.

Особливості техніки та технології виробництва (техніко-економічні фактори) визначальною мірою впливають на форми його суспільної організації (техніко-економічні фактори) визначальною мірою впливають на форми його суспільної організації (комбінування, концентрацію та спеціа-лізацію виробництва). Для сучасного виробництва найконструктивнішою та економічно вигідною є ідея спеціалізації окремих підприємств (навіть регіонів) на виробництві певного виду товарів.

Визначальна роль технологій в на час виражається також через вплив на галузеву та територіальну структуру продуктивних сил. Відбуваються глибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженням інноваційних технологій, розвитком глобальних процесів електронізації, біотехнологізації та інформатизації.

Пріоритетний розвиток одержали так звані високі технології: нові напрямки в науці (електроніка, біотехнологія, створення нових конструкційних матеріалів тощо); власне технологічні інновації (плазмові, мембранні, лазерні виробничі процеси); організація заводського процесу (комплексна автоматизація, впровадження нових джерел енергії та ін.); розробка і випуск нових видів техніки. Останні два елементи високих технологій здійснюються безпосередньо на підприємстві і мають прямий вплив на нього.

Вплив новітніх технологій на мікро рівні насамперед стосується підвищення ефективності виробництва за рахунок зниження енерго-, матеріало- водо-, трудо- та капіталоємності при створенні нових виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувало розширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницю продукції само по собі забезпечує економію. Про це свідчить досвід впровадження енергозберігаючих технологій після кризи 1974-1975 рр. Розвинуті держави, знизивши споживання нафти, продовжували нарощувати обсяг випуску продукції з неї.

Ще більший вплив виявляють нові технології на вдосконалення організації суспільного виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізу взаємопов'язаності технологічних процесів у промисловому виробництві, врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умов діяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем. Змінилося уявлення про економічну ефективність процесів комбінування, спеціалізації та кооперування виробництва.

До недавнього часу процеси комбінування були досить вигідними. Наприклад, у машинобудуванні переважали універсальні підприємства, які самі виробляли переважну частину комплектуючих. Це було раціонально, оскільки продукція була відносно не дуже складною для виробництва. Комбінування було поширеним і в інших галузях промисловості, особливо в металургії та хімічній промисловості. Комбінати досягли величезних розмірів. Зростали потужності окремих агрегатів на підприємствах внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

В сучасних умовах виникла потреба у спеціалізованих підприємствах, замість універсальних в машинобудуванні, оскільки зросла необхідність у розширенні асортименту комплектуючих. Наприклад, для збирання телевізора необхідно від 400 до 700 деталей, для легкового автомобіля 7-10 тис., а для авіалайнера типу ,”Боїнг-747”-4,5 млн. деталей. Жодне підприємство не зможе забезпечити такий широкий асортимент комплектуючих. Тому, наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталей з різних країн світу.

Розвиток спеціалізованих виробників потребує, насамперед, кооперування виробництва. Використання компонентів з інших підприємств повинно гарантувати їхню безвідмовну роботу після збирання основного виробу. Це визначило проблему стандартизації і якості комплектуючих деталей, що потребує науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських розробок на підприємствах-суміжниках. Іншою проблемою успішної діяльності спеціалізованих виробництв є швидка і чітка доставка комплектуючих на головні підприємства.

НТП на транспорті сприяла вирішенню складних проблем щодо транспортування продукції - збільшилась здатність до перевезень старих видів транспорту, створені нові транспортні засоби. Досягнення у сфері сучасних перевезень вантажів обумовили зміну в організації та управлінні підприємством (зникла необхідність у громіздкому складському господарстві).

Сучасний перехід від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу розвитку виробництва супроводжується змінами принципів організації виробництва - від методів конвеєрного виробництва (стандартизація, спрощення та уніфікація окремих виробничих процесів у ході масового виробництва) до методів, що орієнтують виробництво на дедалі специфічніші запити споживачів.

Одним з основних напрямів розвитку виробництва, спрямованого на задоволення запитів споживачів, є використання гнучких виробничих технологій. Це дозволяє ефективно використовувати одне і те саме обладнання для виготовлення різноманітних продуктів. Використання таких гнучких виробничих технологій є комплектним, використанням нових можливостей телекомунікацій та транспорту. Цю взаємодоповнюваність можна проілюструвати на прикладі „Allen Bradley” - американського виробника засобів електронного обладнання. На своєму підприємстві у Мілуоці компанія так програмує обладнання для гнучкого виробництва, щоб задовольнити кожне передане електронною поштою індивідуальне замовлення окремо, не зберігаючи товарних запасів готової продукції і відправляючи продукт експрес-авіапоштою протягом дня. Без здатності швидко обробляти замовлення і відразу відправляти результати, здатність «зміщувати» виробничий процес з однієї моделі на іншу за секунди була б менш цінною.

Гнучкі процеси вимагають особливої організації політики і процесу порівняно з традиційними. Наприклад, традиційні процедури розрахунку виробничих витрат, характерні для систем масового виробництва, в яких для кожного типу продуктів використовувалися спеціалізовані інструменти і найконтрольванішими витратами є витрати робочого часу, не підходять для інформаційних рішень про продукти, які виробляються новими способами. Коли машини придатні для різноманітних сфер використання, необхідна система аналізу, щоб забезпечити інформацію для прийняття рішення про вибір найкращої серед цих сфер у той чи інший проміжок часу.

Обладнання для гнучкого виробництва також сприяє частішій зміні продукту що, в свою чергу, змінює потреби у проектуванні, маркетингу і постановках, а також складальних заводах. Так, часті зміни продуктів форсують реорганізацію процесів його конструювання і проектних функцій підприємства. У традиційному масовому виробництві конструктори були відсторонені від реальної виробничої діяльності. Продукт проектувався, потім проект направлявся інженерам, які перетворювали його у фізичну реальність у вигляді специфікацій, технічних розробок і надсилали на виробництво, підрахувавши економічно вигідний обсяг продукції.

У сучасній проектній роботі інженерам необхідно знати більше про витрати у максимальній потужності існуючого обладнання. Тому підприємства змінюють традиційні послідовні моделі взаємодії окремих спеціалістів командами конструкторів, інженерів-технологів і виробників, які працюють разом, щоб створювати якісні і ефективні продукти. Така модель підтримується впровадженням систем комп'ютерного проектування і комп'ютеризованого виробництва. Використання таких технологій доповнює часту заміну продукту, оскільки воно скорочує витрати на конструювання продукту, вводячи нові моделі у виробництво швидко дешево. Викликані технологіями зміни впливають також на Характеристики робочих місць і службове просування працівників. Багато інженерів часто переміщуються на робочих місцях, аби глибше вивчити потенційні можливості і потреби різних виробничих ланок компанії.

Ті самі фактори, обумовлені змінами, впливають і на виробників, які намагаються оволодіти новими трудовими навичками, щоб бути затребуваними на виробництві, яке постійно оновлюється. Вони часто працюють в командах, одержують винагороди за майстерність. Саме рівень знань і майстерності робітників, більше, ніж будь-який фактор, визначає, як швидко підприємство може виправити недоліки у виробництві нового продукту і застосувати нові технології. Визначаючи ці фактори, прогресивні підприємства розвиваються, наділяючи своїх робітників більшою відповідальністю і свободою дій, дозволяють їм краще використовувати спеціальні локальні знання, якими володіють тільки вони.

У галузях, де темп продукції високий, ринок окремого товару уже не є центром прийняття стратегічних рішень. Нині управління повинне передбачати запити споживачів і вкладати капітал у формування можливостей задовольнити ці запити. Вибір такого нового центру інтересів вимагає відповідних змін.

Підприємства розробляють системи для підтримання ефективного зв'язку з поведінкою споживачів, щоб знати про їхні плани і потреби. Вони розвивають здатність до швидкого конструювання і виготовлення нових продуктів, допомагають робітникам оволодіти багатьма видами професійних навичок і винагороджують їх за це.

У розвинутих країнах більшість робітників вступають у довгострокові відносини з одним роботодавцем, які тривають 20 і більше років. З метою оптимального розподілу між робітниками всередині підприємства і для визначення рівня оплати праці формуються внутрішні ринки праці. Особливістю традиційного внутрішнього ринку праці є відповідність ставок заробітної плати класифікації робіт, а не індивідуальним якостям працівників. Така система ефективна, якщо вимоги до працівників і їхні завдання не змінюються протягом довгого часу, однак, зі зміною технології і вироблюваної продукції підприємство змушене не заохочувати „гнучкість” своїх працівників. У цьому випадку воно пов'язуватиме рівень заробітної плати, насамперед, з кваліфікацією працівника, а потім - з фактично виконаною роботою. Це заохочує працівників до оволодіння специфічними навичками, які в сукупності формують специфічний людський капітал підприємства.

Трудові відносини всередині підприємства теж змінюються. Закономірними стають відносна нестабільність трудового колективу, існування тимчасових груп, один і той самий працівник може одночасно входити до складу кількох таких груп, які займаються впровадженням нових проектів. У зв'язку з цим змінюється система взаємовідносин з адміністрацією, послаблюється роль профспілок, які не спроможні захищати різноманітні інтереси працівників. Крім того, працівники стають співвласниками, що ще більшою мірою ускладнює систему взаємовідносин всередині колективу і з зовнішніми акціонерами.

Системотворні фактори підприємства, розглянуті вище, дають уявлення про підприємство як об'єкт впливу зовнішнього середовища, як пасивний елемент структури ринку. Воно може реагувати відповідним чином на навколишнє середовище, наприклад, на зміни технології чи контрактні відносини, що існують у галузі, приймає «правила гри», також формує ці правила. У зв'язку з цим дослідження сучасного підприємства потрібен аналіз таких факторів, як організація, управління, стратегія. Остання трактується як цілеспрямована поведінка фірми і в короткостроковому, і в довгостроковому періоді. Теорія інвестицій та інституціональних змін, у рамках якої найповніше досліджуються названі системотворні фактори, розглядає ринок як структуру, що охоплює різноманітні інституції: закони, правила гри, певні кодекси поведінки, типи відносин та зв'язків. Розвиток економіки відбувається під впливом взаємодії інституції та організації (у тому числі і підприємств), де перші визначають „правила гри”, а другі є її гравцями. Інституції - це розроблені людьми формальні (закони, конституції) і неформальні (договори, добровільно ухвалені кодекси поведінки) обмеження, а також фактори примусу, які структурують їх взаємовідносини.

Нові інституції з'являються тоді, коли суспільство передбачає можливість одержання прибутку, який неможливо одержати у рамках існуючої інституціональної системи, тобто, якщо виробничі фактори забезпечують можливість збільшення доходів, а інституціональні цьому перешкоджають, тоді є великі шанси виникнення нових інституцій. У рамках цієї сучасної теорії організаційні фактори відіграють важливу роль, ніж технічні, оскільки обумовлюють зміну інституцій, які у свою чергу, суттєво впливають на розвиток економіки. При цьому роль підприємства значно підвищується, оскільки воно, визнаючи свою стратегію в ході інституціональних змін, враховує діяльність інших економічних агентів, насамперед своїх споживачів, конкурентів, постачальників, держави. Підприємство активно впливає на формування попиту, на уряд, домагаючись бажаного регулювання податків, виділення субсидій, прийняття антимонопольних законів та виключень з них. Підприємство стає учасником формування галузевої, мікро- та макроекономічної політики.

Сучасні зміни в організації, управлінні та стратегії підприємства пов'язані із створенням та впровадження мультидивіозіональної форми організації. Ця форма урівноважувала потреби у децентралізованому прийнятті рішень, уповноважуючи на це людей на місцях, які безпосередньо спостерігали за ходом операції з потребою у суспільному плануванні, яке дозволяло експлуатувати віддачу від масштабу. Розвиток цієї форми організації показав, що підприємства можуть управляти більшою кількістю підрозділів. До запровадження цієї форми більшість підприємств управлялася з центрального офісу або діяли як холдингова компанія, де роль центрального офісу зводилася головним чином до забезпечення фінансування і одержання прибутку.

Зміни в організаційних структурах та управлінні змінюють природу самого підприємства. У корпораціях виникають внутрішні, або організаційні ринки, закономірності та принципи ринкового господарства переносяться на внутрішня діяльність корпорації,охоплюючи всі підрозділи. Вони стають автономними ланками: купують і продають товари та послуги всередині і зовні, об'єднуються єдиними інформаційними мережами, фінансовими системами, підприємницькою культурою тощо. Завдяки спрощенню операцій організаційні ринки різко скорочують деякі види витрат.

Підрозділи, які мають економічну самостійність всередині підприємства, швидше можуть забезпечити зміни у виробництві товарів, наданні послуг, у відносинах із споживачами. На такій основі з використанням інформаційних технологій формуються підприємства-мережі або віртуальні підприємства.

Нова корпоративна модель передбачає розширення кооперування серед конкурентів, постачальників і споживачів, змінюючи тим самим уявлення про мережі підприємства. Професійні знання та уміння кожного партнера організовуються якнайкраще, щоб будь-який процес чи функція реалізувалися на рівні світових стандартів. Компанії об'єднуються для того, щоб використати специфічні ринкові можливості, на що окрема організація не спроможна.

Мета підприємства як відособленої економічно самостійної ланки ринкової структури є одним з головних його системотворних факторів. В економічній літературі мета комерційного підприємства ідентифікується з прибутком або ринковою вартістю, і чим вони більші, тим краще. Дослідженню проблеми цілей підприємства було приділено стільки зусиль, оскільки мета і мотивації підприємства значною мірою впливають на його поведінку, визначаючи зрештою, його місце в економічній структурі суспільства.

Загально виробничі цілі - прибуток, частка ринку, зростання повинні формулюватися у прямому зв'язку з поточними рішеннями. Тільки в цьому випадку можна, з одного боку, реалізувати цілі, а з другого - перетворити ціль на системотворний фактор підприємства. Мета підприємства у цьому зв'язку не може визначатися однозначно. Як системотворний фактор підприємства її, з одного боку, слід аналізувати, виходячи із системи цілей, де досягнення однієї мети передбачає поступку за рахунок інших. З другого боку, виконання тих чи інших завдань, пов'язаних з конкретною ціллю, дає можливість ставити і розв'язувати нові завдання, що стосуються інших цілей.

Розділ ІV. ПРОБЛЕМА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ

4.1 Поняття банкрутства

Характерною рисою діяльності підприємців в умовах ринку е ризик втрати капіталів у випадку збитків. Цей ризик розповсюджується не лише на особу або фірму, які понесли збитки від результатів своєї господарської діяльності, але й на осіб, що надали їм кошти в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний або грошовий кредит і т.д.). Неспроможність фірми, або окремої особи своєчасно розрахуватися за свої боргові зобов'язання лежить в основі банкрутства. Головними причинами банкрутства, як правило, є низька конкурентоспроможність, надмірні витрати виробництва або обігу, недостатній обсяг комерційних операцій, нестача капіталу, складна внутрішня система управління, циклічні коливання кон'юнктури, незнання або ігнорування ринку і т.д. Тобто, причин є безліч, і тому в економічно розвинутих країнах банкрутство розглядається як нормальне явище господарського життя. Так, у США близько 1% діючих в економіці фірм щорічно стає банкрутами.

Розбудова ринкової економіки й проголошення свободи підприємництва в Україні, створюючи умови для оздоровлення економіки, в той же час породжує господарські, правові й морально-етичні ситуації, які до цього не існували в нашій адміністративно-господарській практиці, - ситуації, що виникають у зв'язку з банкрутствами підприємств. А кандидатів у банкрути достатньо. Окрім того відсутність необхідного досвіду, капіталу, високі банківські проценти за кредит, нестабільність ринкової і політичної кон'юнктури ставлять наших початкуючих підприємців у дуже скрутне стаяовище. Наперед можна спрогнозувати, що число банкрутств у найближчі роки буде досить велике.