Підприємництво: суть та умови функціонування

4.2 Законодавство про банкрутство

Хоча загроза банкрутства має певні позитивні наслідки - примушує підприємців проявляти обережність у прийнятті господарських рішень, стимулює ефективне господарювання, все ж воно відноситься до розряду негативних явищ. Тому виникає необхідність розробки пакету законів, які б визначали правила господарської діяльності підприємств і окремих підприємців в умовах можливості банкрутстві. Більшість законів, які повинні бути розроблені й прийняті, не мають аналогів у нашому законодавстві. Одним з таких законів є закон „Про банкрутство”. Банкрутство -цілком закономірне явище для країн з розвинутими ринковими відносинами і зовсім нове для нас. Так, наприклад, Національний акт про банкрутство у США був прийнятий ще у 1898 р. Тому тепер, коли в нас піднімається проблема банкрутства, звернення до законодавства кра'ін, які нагромадили багаторічний і практичний досвід їх регулювання природним і необхідним.

Які ж принципи повинні бути закладені в законодавство про банкрутство? По-перше, законодавство повинно мати загальний характер, тобто однаково застосовуватися як до банкрутства індивідуальних підприємців, так і до банкрутства їхніх партнерів або фірм. По-друге, воно повинно бути скеровано не стільки на покарання банкрутів, скільки на досягнення компромісної угоди між боржником (банкрутом) і його кредиторами, надаючи першому можливість зберегти свій бізнес, а кредиторам - максимальний захист їхніх фінансових і матеріальних інтересів.

Як же конкретно ці принципи реалізуються на-практиці в країнах, де діє таке законодавство? Слід зазначити, що законодавча практика США і країн Західної Європи передбачає три взаємопов'язані умови, які забезпечують ефективність судочинства в справах про банкрутство: незалежний суд, незалежний керуючий, не стільки ліквідація банкрутства, скільки його реорганізація. Як це розуміти?

Справи про банкрутства, як правило, досить складні й масштабні. Тому для їх розгляду створюються спеціальні суди. Враховуючи складність і певну делікатність таких справ, справедливе судочинство може бути забезпечене лише при високій кваліфікації і чесності суддів, а головне, незалежності суду від політичних структур. Основи такої незалежності закладаються законом, який не допускає можливості усунення судді протягом всього законодавче встановленого строку виконання ним своїх обов'язків. Важливим принципом законодавства про банкрутства є принцип невтручання суду в адміністративну сферу, зокрема, в питання управління майном боржника. Ці функції здійснює незалежний керуючий, якого призначає суд. Початок розгляду справи про банкрутство не означає автоматичного припинення боржником (банкрутом) господарської діяльності. В той же час діяльність у цей період, як правило, пов'язана з великим фінансовими втратами: вони являють собою пряме вирахування з активів боржника, що скорочує суму, яка може бути виплачена кредиторам у порядку задоволення їхніх позовів. Щоб захистити інтереси кредиторів і запобігти подальшому зниженню вартості активів, суд відразу ж після прийняття справи до розгляду відстороняє його (боржника) або менеджера (якщо банкрутом стас фірма) від управління й призначає незалежного керуючого, кандидатура якого, як правило, пропонується зборами кредиторів.

Слід визначити досить гуманний момент законодавства про банкрутства. Якщо банкрутом стає індивідуальний підприємець, який відповідає за зобов'язаннями усім своїм майном (необмежена відповідальність), закон залишає йому чітко обмежену за вартістю, проте суттєву частину особистого майна, яке не може бути відчуженим для покриття боргів. Така частина майна включає в себе житло, ринкова вартість якого не перевищує певного рівня, недорогий транспортний засіб (автомобіль), меблі, предмети домашнього вжитку й особисті речі, а також внески до пенсійного фонду.

Хоча призначений для впорядкування справ боржника керуючий є незалежним, це не означає, що його дії безконтрольні. Дії незалежного керуючого не повинні приводити до погіршення стану банкрута, й тому їх контролює в першу чергу суд. Одночасно діяльність незалежного керуючого знаходиться під постійним контролем і з боку кредиторів, які обирають для цього спеціальний комітет.

Нарешті, останнє. Законодавство й практика судочинства в справах банкрутства скеровані на пошук компромісної угоди між боржником і кредиторами, щоб, з одного боку, спробувати зберегти для боржника можливість подальшої підприємницької діяльності, а з іншого, - задовольнити фінансові претензії його кредиторів. Найпростіший спосіб, яким можна задовольнити інтереси кредиторів, є ліквідація і розпродаж майна боржника з розподілом виручених коштів між кредиторами. Ліквідація звільняє боржника від усіх зобов'язань, які залишилися неоплаченими й означає припинення ним господарської діяльності. Але є й інший спосіб задоволення кредиторів - реорганізація господарської діяльності й майна боржника. Тому в судовій практиці справ про банкрутства в країнах Заходу як альтернатива ліквідації розглядається можливість реорганізації господарської діяльності і майна. Такий підхід у певних випадках дозволяє реорганізувати структуру активів і господарську діяльність таким чином, що кредиторам, як правило, вдається повернути свої кредити в більших розмірах, ніж вони мали б при ліквідації майна; боржник отримує можливість продовжувати свій бізнес; суспільство зберігає виробничу одиницю.

Така міжнародна практика, її врахування, безперечно, допомагало законодавцям України виробити необхідні закони, що будуть регулювати ці процеси в нашому регіоні. І в першу чергу це стосується Закону України "Про банкрутство", який був прийнятий у травні 1992р. Основні принципи західного законодавства в ньому враховані, хочп є суттєві розбіжності. Зокрема, західне законодавств передбачає, що справи про банкрутство розглядає спеціальний суд, не залежний ні від адмістративних, ні від політичних структур. Законом України "Про банкрутство" передбачено, що ці справи регулюються арбітражним судом. Не вистачило нашим законодавцям і гуманності. Закон "роздягає" індивідуального банкрута, не залишаючи йому практично ніяких засобів до існування. Такий підхід, може, й виправданий щодо злісних банкрутів, але в сучасних умовах, коли підприємець може збанкрутувати в силу причин, незалежних від нього, якийсь шанс на виживання йому залишити треба.

Висновки

Оптимальне функціонування ринку, що охоплює практично всі сфери і системи суспільного виробництва держави, досягається при збалансованому розвитку всіх його структурних підрозділів. Однією з умов вирішення цього завдання є підвищення ефективності малого підприємництва.

Підприємництво - це один із ключових елементів ринкових перетворень, перед необхідністю яких встала Україна після проголошення незалежності і процес його становлення дуже актуальний сьогодні. Існування підприємництва - обов'язкова умова функціонування ринку.

Підприємницька діяльність являє собою сукупність послідовно або паралельно проведених операцій. Вона організується таким чином, щоб усі дії здійснювалися за визначений час, для цього підприємництву необхідний високий рівень організації. Тривалість операції значно впливає на її ефективність і прибутковість. Звичайно чим коротший період угоди, тим вищий її ефект для підприємця. З одного боку, знижуються витрати, а з іншого боку - збільшується оборотність коштів. Таким чином, можна сказати що час є фактором підприємництва.

У залежності від змісту підприємницької діяльності і її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке і страхове.

В Україні особливу актуальність набувають такі умови розвитку підприємництва: наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва; визначене економічне, правове і політичне середовище; повна економічна відповідальність за результати діяльності; етика підприємництва.

Сьогодні провідну роль у створенні ефективного недержавного

сектора грає малий бізнес. Саме малі і середні підприємства, різні комерційні структури, що належать до середовища малого бізнесу, беруть на себе ризик і працюють згідно з новими вимогами, що відносяться до ефективності. Створення широкої мережі малих підприємств у всіх галузях господарства вплине на демонополізацію і розвиток конкуренції. Але розвиток сектора малого бізнесу зіштовхується з безліччю проблем.

Створенню нових підприємств перешкоджає практика стягування зборів, зв'язаних з оформленням документів. Також слід зазначити, що на шляху розвитку підприємництва стоїть діючий порядок оподатковування; доступ до приміщень і устаткування; дефіцит інформації; нестача кваліфікованого персоналу; проблеми з реалізацією продукції і доступом до сировини і матеріалів. Серед загальної кількості проблем також можна виділити недостатню власну підготовленість до бізнесу.

Головною проблемою для малого підприємства є труднощі з фінансуванням. Відсутність достатнього капіталу в більшості населення, складність, невигідність, а іноді і неможливість одержання позикових засобів гальмують розвиток малого бізнесу. Задача держави - створити передумови, що стимулюють вкладення інвестицій і підприємницької енергії в даний сектор економіки.

Список літератури

1. Конституція України

2. Закон України „Про банкрутство”

3. Закон України „Про підприємництво”

4. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медвєдєв В.С. Політична економія К.;Ніка-Центр, 528 ст. 2000р.

5. Бусыгин А. Предпринимательство : Основной курс . ,1997 -М.,1997

6. Воробйов Є.М., Грищенко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В. М. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ Посібник вищої школи / Під загальною редакцією - Воробйова Є.М. - Харків-Київ,2001.- 704 с.

7. Данилов Л.П. Предпринимательство и бизнес.-М., 1996.-302с.

8. Мочерный С.“Основи економічної теорії”, Тернопіль, 1993 р.

9. Хизрич Р., Питерс М. Предпринимательство или как завести собственное дело и добиться успеха.-М.,1993.

10. Абрамов В.“Підприємства, малий бізнес і ринкова конкуренція” // “Економіка України”, №11 1999 р.

11. Баранів Я.“Підприємство в системі регіонального керування” // “Економіка України”, №10 1998 р.

12. Гончарова Н.“Адаптація підприємства до ринкових відносин” // “Економіка України”, №12 1999 р

13. Рижків С. “Підприємництво сьогодні і завтра” // “Комерсант України”, №6 1998 р.