Антимонопольне регулювання в економіці України
Причини виникнення та економічні наслідки діяльності монополій в регулюванні економіки. Об’єктивна необхідність, розвиток та сутність антимонопольного регулювання за кордоном, в Європейських країнах. Діяльність антимонопольного комітету на Україні.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.07.2009 |
| Размер файла | 104,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
40
Антимонопольне регулювання в економіці України.
Зміст
- Вступ 3
- 1 Причини виникнення та економічні наслідки діяльності монополій в регулюванні економіки 5
- 1.1 Сутність і причини виникнення монополій 5
- 1.2 Економічні наслідки в діяльності монополій 9
- 2 Об'єктивна необхідність та сутність антимонопольного регулювання 13
- 2.1 Необхідність антимонопольного законодавства 13
- 2.2 Антимонопольне регулювання в Україні 15
- 2.3 Антимонопольне регулювання в Європейських країнах 18
- 3 Особливості антимонопольного регулювання в Україні 24
- 3.1 Монопольне становище на Україні 24
- 3.2 Діяльність антимонопольного комітету України 26
- 4 Перспективи розвитку антимонопольного регулювання 31
- 4.1 Розвиток антимонопольного регулювання за кордоном і на Україні 31
- 4.2 Пропозиції щодо вдосконалення антимонопольного регулювання української економіки 33
- Висновок 36
- Список використаних літературних джерел 38
- Додатки 40
- Додаток 1 40
- Додаток 2 40
- Додаток 3 41
Вступ
Темою обраною для розгляду в даній роботі є антимонопольне регулювання в економіці України. На сьогодні для економіки України висвітлення даного аспекту являється надзвичайно актуальним, оскільки країна переживає перехідний період, що уособлює в собі структурні перетворення, як на рівні пересічного громадянина, так і на рівні української економіки в цілому. В державі відбувається процес переходу від командно-адміністративного типу управління економікою до ринкових відносин між суб'єктами, що функціонують на ринку товарів та послуг. Ринкова система регулювання економіки передбачає створення багатьох ринкових підсистем, що функціонують одночасно, так в одній країні можна спостерігати ринок вільної конкуренції, олігополії і монополістичний ринок.
Метою написання представленої роботи є досконале розкриття питання антимонопольного регулювання економіки України, як в розрізі української економіки, так відносно закордонних країн. Задачами поставленими для відпрацювання в даній роботі є визначення причин виникнення монополій та економічних наслідків від їх діяльності в регулюванні економіки, як на Україні так і на зовнішньому ринку; формулювання об'єктивної необхідності та сутності антимонопольного регулювання української економіки в порівнянні з сусідніми країнами, проведення порівняльного аналізу між ними; виділення особливостей антимонопольного регулювання, що здійснюється на теренах української економіки; прогнозування перспектив розвитку антимонопольного регулювання України і закордонних партнерів.
Об'єктом визначеним для висвітлення зазначеної теми виступають монополії, що функціонують на ринку України і антимонопольна політика, яку проводить уряд української держави і уряди закордонних країн. При цьому предметом виступає комплексна оцінка діяльності монополій, об'єктивної необхідності антимонопольного регулювання, що здійснюється шляхом впровадження відповідних законів і підзаконних актів, а також визначення перспектив розвитку антимонопольного регулювання в ближньому майбутньому.
На сьогодні перед українською громадою постала низка питань, що потребують досконалого вивчення і впровадження заходів щодо їх поліпшення і відповідного регулювання. Одним з таких питань є антимонопольне регулювання економіки України, оскільки діяльність монополій залишає свій відбиток не лише на економічній стабільності країни і можливості розвитку економіки в цілому, а і на житті пересічного громадянина. Це пояснюється наявністю таких явищ в українській економіці, як вживання заходів недоброякісної конкуренції, сформованих сприятливих умов для діяльності монополій в деяких галузях економіки. Зазначені питання вимагають вживання заходів для вдосконалення антимонопольного законодавства України та підвищення якості діяльності антимонопольного комітету. Таким чином, тема обрана для розгляду в представленій роботі порушує гостру тематику сьогодення, що є актуальною для сучасного українського суспільства. Антиринкова сутність монополізму розглядалася К. Марксом і В. Леніним. Але в самій капіталістичній країні, США антимонопольне регулювання було уведено, в 1890 р. (Закон Шермана) за 26 років до роботи «Імперіалізм як вища стадія капіталізму».
Державне регулювання монополізованих ринків необхідно для захисту інтересів споживачів в області виробництва масових товарів. Характер виробництва в Україні, що зложилася в результаті ринкової трансформації енергетичного та металургійного комплексах - олігополістичний або монополістичний.
Особливою увагою в економічно розвинених країнах користуються заходи для економічного регулювання інвестиційних та інноваційних процесів при всіх формах конкурентних відносин.
1 Причини виникнення та економічні наслідки діяльності монополій в регулюванні економіки
1.1 Сутність і причини виникнення монополій
Регуляторами ринкової економіки є відносини попиту та пропозиції на ринках товарів та послуг. Дані відносини залежать від кількості продавців і споживачів товарів, які вимірюються від одиниць (монополізовані ринки) до безлічі тих й інших (ринок вільної конкуренції). Монополія виникає у разі коли на ринку складаються сприятливі умови для існування єдиного виробника продукції, в якої немає близьких замінювачів. Дані умови складаються в разі коли в країні не врегульоване антимонопольне законодавство, неефективно діє антимонопольний комітет, існують відповідні бар'єри для існування вільної конкуренції. Для того, щоб однозначно відповісти на питання - чи є на ринку монополістичні формування, необхідно встановити, чи спостерігаються характерні риси монополії. Розглянемо їх докладніше [5;56]:
- на ринку функціонує один продавець, тобто одна фірма являється єдиним постачальником товарів чи послуг, відбувається поєднання понять фірма-виробник і галузь ринку на якому виступає з своєю пропозицією фірма;
- не має близьких замінників продукту чи послуги. Отже, при збереженні даної умови виробник потрапляє в ситуацію коли він виробляє продукцію або надає послугу яка являється унікальною, а споживач не має вибору товару, отже він може приймати рішення лише щодо користування даним товаром чи послугою;
- диктування ціни - в разі коли фірма є єдиним виробником товарів чи послуг, вона самостійно встановлює ціну, яка може бути досить завищеною, але ринковий механізм не в змозі врегулювати даний процес шляхом конкурентної боротьби, як це відбувається на ринку вільної конкуренції, оскільки остання відсутня;
- заблокований вступ на ринок інших виробників аналогічних товарів. Отже однією з основних причин виникнення монополій спостерігаються саме в даній умові існування монополісти стичних формувань, це наявність бар'єрів для вступу на ринок конкурентних фірм. Вони можуть бути економічними, технічними, юридичними.
Для ефективної діяльності ринкового механізму необхідно, щоб в процесі його функціонування спостерігалась конкуренція між суб'єктами, що вступають в ринкові відносини. Оскільки конкуренція є стимулюючим засобом для поліпшення, вдосконалення, розширення товарного асортименту і надання послуг. Монополістичні формування є основною перешкодою діяльності цього необхідного ринкового атрибуту.
На ринку відбувається взаємодія між попитом та пропозицією, тобто обмін між продавцями й покупцями (виробниками і споживачами. Очевидно, що рішення продавців (покупців) про ціну й обсяг виробництва (закупівлі) товару будуть істотно розрізнятися для різних типів ринкових структур. Залежно від цілей економічного дослідження може бути запропоновано кілька різних класифікацій типів ринкових структур. Розглянемо просту й найбільш важливу в економічній теорії класифікацію ринків. Ознакою, покладеною в основу цієї класифікації, є ступінь впливу окремого продавця (покупця) на ринкову ціну, отже визначається ступінь монополізації ринкової галузі. У разі коли ринкова структура характеризується досконалою конкуренцією, якщо жоден із продавців (покупців) не здатний вплинути на ціну товару. Якщо дана умова не дотримується, то конкуренція є недосконалою. Отже, конкуренція пов'язана з різкими стрибками цін, а монополія (держава) характеризується твердими цінами [22;4].
Прикладом може служити ситуація, коли продавець привіз дині з Ташкента до Києва, застає вже сформований рівень цін на дану продукцію, що вже сформувалась на ринку, вплинути на його зміну поза його владою. Звичайно, якщо пропозиція динь різко зросте, то ціна впаде, але роль окремого продавця в цьому процесі досить незначна. Іншими словами, ринок диктує ціну кожному продавцеві в кожен момент часу. В іншому випадку коли в місті функціонує єдиний цегельний завод, який може сам встановлювати ціни на свою продукцію. Причому чим менше буде виготовлено цегли, тим більше високою буде його ціна, і навпаки.
Для досконалого визначення поняття монополістичних формувань наведемо наступну класифікацію ринкових структур, що характеризуються недосконалою конкуренцією [21; 80]:
1. Монополія (чиста монополія). У галузі є тільки один виробник, що повністю контролює обсяг пропозиції товару й дуже сильно впливає на ціни. Чинність монополіста тим більше, чим вище вхідні бар'єри в галузь і чим менше товарів-замінників у даного товару. У реальній економіці розвинених країн чиста монополія - така ж абстракція, як і досконала конкуренція. Завжди є небезпека потенційної конкуренції або конкуренції іноземних виробників. Найбільш наочний приклад чистої монополії - монополія галузевого міністерства в СРСР. Однак чинність і цієї монополії обмежена якоюсь мірою конкуренцією з імпортними товарами й просто конкуренцією всіх товарів за обмежений бюджет споживача. Монополія на стороні попиту (на ринку виступає один покупець) називається монопсонією. Ринкова структура, у якій єдиному продавцеві протистоїть єдиний покупець, називається двосторонньою монополією.
2. Олігополія. У галузі є незначна кількість виробників. У цій ситуації виробники можуть поводитися різними способами:
- не враховувати поводження інших виробників, як і при досконалій конкуренції;
- намагатися передбачати поводження інших виробників;
- вступати в змову з іншими виробниками.
Окремий випадок олігополії - дуополія (два продавці). Ринкова структура з декількома покупцями називається олігопсонією.
3. Монополістична конкуренція з диференціацією продукту. У галузі може бути багато продавців, але пропоновані ними товари неоднорідні з погляду покупців. Ця ситуація найбільш характерна для ринків розвинених країн.
Що стосується причин виникнення монополій, то науковці виділяють три основні причини існування монополій [4;3]: природна монополія, володіння важливими ресурсами, державна політика. Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією. Монопольній ціні (Додаток 1) і обсягу випуску відповідає точка А, при цьому обсягу MR=MC. В точці А монополія отримує прибуток у розмірі (Pm-ALm)*Qm. Якби дана галузь була конкурентною, точкою рівноваги була б точка С (оскільки в умовах конкуренції справедливою була б рівність Р=МС). Але у даній ситуації ціна продажу є нижчою за середні витрати (АС), тобто фірма несла би збитки у розмірі GC за кожну одиницю товару. Монополія в даному випадку є природною, бо вона являє собою ринкову структуру, що зводить витрати до мінімального рівня [23;465].
Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами у вигляді сировини або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.
Третя причина існування монополій полягає в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма “Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких країнах уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам.
Перелічені причини тісно пов'язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо.
1.2 Економічні наслідки в діяльності монополій
Конкуренція викликає стимули до підвищення ефективності виробництва збільшенню прибутку, що є двигуном розвитку економіки. У свою чергу для підвищення конкурентноздатності товарів і послуг товаровиробники активізують інноваційно - інвестиційні процеси. Монополізація ринків веде до встановлення монопольно високої ціни й прибутку, знижує стимули до технічного розвитку, зниженню витрат виробництва й сповільнює відтворювальні процеси, скорочує інвестиції.
Підвищення ціни на продукцію, реалізовану на монополізованих ринках, приводить до зниження купівельної спроможності споживачів і до розбіжності інтересів виробників і споживачів. Відбувається скорочення обсягів продажів до необхідного мінімуму. У свою чергу це приводить до зниження ВВП і надходжень у бюджет [22;6].
Процеси монополізації ринків пов'язані з її об'єктивною економічною доцільністю. Створення надзвичайного стану на ринках приводить до максимізації прибутку. Одночасно виникають можливості збільшення інвестицій, які можуть і не бути реалізованими через відсутність стимулів до розвитку. Додаткові доходи будуть формувати монопольно високий прибуток. Монополізація здійснюється в інтересах великого капіталу, які розходяться з інтересами масового споживача.
Конкурентне поле перебуває між вільним ринком і монополізованим. В основних товарних групах економічно розвинених країн домінують ринки: монополізований, монопольно-олігополістичний, олігополістичний і конкурентної монополії. Товарні ринки вільної конкуренції досить рідкі [25;58].
В Україні це поле ще не сформувалося. У даний час на українських ринках присутні всі відзначені вище форми, але їхнє співвідношення постійно змінюється.
З економічної точки зору наслідки діяльності монополій відображаються на: ціні, об'ємі виробництва і розподілу ресурсів, порівнянні витрат між конкуруючими і монопольними фірмами, науково-технічним прогресом, розподілом прибутків. Розглянемо докладніше економічні наслідки діяльності монополій [24; 450].
Цінова дискримінація виступає одним із атрибутів таких наслідків. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту. Наприклад авіакомпанія може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило б зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним).
В Додатку 2 графічно представлено економічні наслідки діяльності монополій в галузі, що включає домінантну фірму і конкурентне доповнення, що складається з мілких фірм, які ведуть себе як досконалі конкуренти. S - крива пропозиції конкурентного доповнення, а D - крива ринкового попиту. Домінантна фірма зіштовхується з кривою надлишкового попиту ED, що відображає різницю між обсягом ринкового попиту і обсягом пропозиції конкурентного доповнення при кожному значенні ціни. Домінантна фірма вибирає обсяг випуску продукції Qdf при цьому граничний дохід дорівнює граничним витратам. Сукупний обсяг попиту при відповідній ціні Pdf дорівнює Qf, що включає в себе Qcf, що виробляє конкурентне доповнення, і залишок, що виробляє домінантна фірма [18; 15].
Інший вплив на економічний розвиток країни монополії оказують з боку розвитку науково - технічного прогресу. Враховуючи те, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьох країн надають винахідникам права на тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечують монопольні права на 27 років [15;75]. Існує й іншого роду взаємозв'язок між монополіями і технічним прогресом. Наприклад Шумпетер (австрійський економіст) стверджував, що фірми, які володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень. Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і мати деяку владу над ринком.
Таким чином оцінка економічних наслідків діяльності монополій призвела до висновку, що при однакових витратах чисто монопольна фірма встановить більш високу ціну, виготовляючи при цьому менший об'єм продукції і буде сприяти розподілу економічних ресурсів, гіршому ніж фірми в умовах чистої конкуренції. Отже, монополії на сучасному етапі - це переважно великі підприємства з максимальною ефективністю й мінімальними витратами. Монополії, реалізуючи переваги великого виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва.
З іншого боку, кількість негативних факторів існування монополій значно більше й перший з них - практика утворення монопольних цін. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюють додаткові прибутки монополістам й одночасно обкладають споживача своєрідною “даниною” у свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами, які вище, ніж в умовах конкурентного ринку. При цьому ріст цін спостерігається в основному на внутрішньому ринку, і створюється така ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі, ніж на зовнішньому. Для зміцнення такого положення монополісти створюють штучний дефіцит на товари та послуги. Отже, найбільш явним зовнішнім проявом існування монополії є ріст цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.
Ще одним негативним фактором наявності монополій є гальмування ними розвитку науково-технічного прогресу. Послабляючи конкуренцію, монополія створює економічні передумови для обмеження введення у виробництво нововведень. Монопольне положення й вигоди, що випливають із його, зводять нанівець стимули постійного вдосконалення виробництва, збільшення ефективності. Можливість обійти конкуренцію приводить до вповільнення економічного розвитку.
Монополізація також приводить до деформації господарських відносин і процесів. Створюється структура, що відповідає цілям монополії - оптимізації монопольних прибутків. У цьому випадку виникає також неправильний розподіл доходів (на користь монополіста), у результаті чого здійснюється неправильне розміщення ресурсів. Крім того, монопольні угоди типу картельних можуть сприяти збереженню економічно “кволих” підприємств, виділяючи їм відповідні пільги й встановлюючи ціни на високому рівні.
2 Об'єктивна необхідність та сутність антимонопольного регулювання
2.1 Необхідність антимонопольного законодавства
У додатку 3 показані витрати суспільства, пов'язані з монопольним обмеженням випуску продукції. Довгострокові витрати, як середні, так і граничні постійні і дорівнюють LMC для довільних обсягів випуску товарів, що виготовляються окремими фірмами і галуззю в цілому. Таким чином в галузі є постійна віддача від масштабу. В умовах досконалої конкуренції стан рівноваги в галуззі був би досягнутий в точці В, у якій крива пропозиції LMC перетинається з кривою попиту D. Але в умовах монополії випуск обмежений рівнем, при якому MR=LMC. Звідси: обсяг монопольного випуску становить Qm, а монопольна ціна дорівнює Рм, що є вище її конкурентного значення Рс. Обмеження випуску означає, що цінність додаткової одиниці якогось блага для споживача перевищує величину суспільних витрат її виробництва. Величина суспільних витрат, пов'язана з обмеженням випуску, вимірюється площею трикутника АВС і є сумою різниць між цінністю і граничними витратами виробництва кожної одиниці продукції, яка була би виготовлена в умовах конкуренції, а не в умовах монополії. Графік представлений в додатку 3 зображає ситуацію, при якій конкуренція одночасно і можлива і бажана, оскільки тут має місце постійна віддача від масштабу. Так як деякі фірми в галузі мають ті ж горизонтальні криві довгострокових витрат (LAC), що й великі фірми, вони не піддаються ризику бути викинутими з ринку своїми суперниками, витрати багато чисельних мілких виробництв не будуть перевищувати витрат монополії. При наявності багатьох мілких продавців, кожен з яких приймає ціну як незмінну, ціна під впливом конкуренції буде зменшуватись до значення Рс. Жодна з форм державного регулювання не може дати кращого результату [18; 35].
Антитрестівська політика ідеально являє собою спроби захистити і посилити конкуренцію шляхом створення перешкод для виникнення, використання чи захисту монопольної влади. Антитрестівська політика ідеально підходить для ринків типу зображеного в додатку 3, де конкуренція забезпечувала б нормальний розподіл ресурсів.
Але, чи являє собою монопольна влада реальну проблему? Наскільки великі ті витрати, які несе суспільство від монопольної влади? Сума оцінок по всіх ринках звичайно дає величину витрат, зв'язаних з існуванням монополій, в розмірі, що є меншим від 1% ВНП. По-перше, чому такого типу оцінки настільки низькі? І по-друге, чи означають ці оцінки, що монополія не являє собою серйозної проблеми, і що немає потреби витрачати кошти на дотримання антитрестівських законів і економічного регулювання? [10;175]
Відповідь на перше питання криється в таступному, відносно низькі оцінки величини втрат від монополій відображають той факт, що лише небагато фірм приводять у звітах про свою діяльність високі норми віддачі. Оскільки у звітах фірм дані про граничні витрати є відсутніми, оцінки соціальних втрат від монополій звичайно засновуються на припущенні про те, що довгострокові граничні витрати є постійними і співпадають з середніми витратами, а середні витрати розраховуються на основі даних бухгалтерської звітності. За даного припущення оцінки витрат від монополій будуть розраховуватися тільки по тих фірмах, у яких ціна продукції перевищує величину середніх витрат (включаючи можливість отримання нормальних прибутків).
Друге питання - про те, чи означають низькі оцінки цих витрат, що проблема монополій надто незначна. Стверджувальна відповідь є невірною з двох причин. Перша полягає в тому, що витрати від монополій можуть бути низькими в силу існування антитрестівських законів і економічного регулювання, що перешкоджає отриманню і використанню фірмами монопольної влади. Друга причина є в тому, що витрати пов'язані з існуванням монополій не знаходять свого відображення у розбіжностях звітних значень норм віддачі, а ці витрати можуть мати суттєве значення. По-перше, монополія може не прагнути мінімізувати свої витрати так, як це роблять конкурентні фірми. По-друге, фірми можуть нераціонально витрачати ресурси (з точки зору суспільства, а не монополій) у спробі досягнення або захисту уже досягнутого монопольного положення. Вони можуть нести витрати, пов'язані з веденням судових справ, що пов'язані із захистом патентів або захистом від конкурентів.
По-третє, дехто стверджує, що монополія створює додаткову концентрацію політичної влади, використання монопольної влади може приводити до несправедливого перерозподілу прибутку.
2.2 Антимонопольне регулювання в Україні
На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства України. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” [1;18], який визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. 26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України” [2;18], доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України. Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).
Антимонопольне законодавство визначає поняття монопольне становище, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [17;33].
Згідно із законодавством України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.
Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не визначається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до статті 4 зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються [3]:
1. нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору;
2. обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
3. часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
4. інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
5. встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
6. встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів;
7. встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.
Зловживання монопольним становищем на ринку складає, одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями стаття 5 Закону “Про обмеження монополізму та недопушення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на [3]:
1. встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок (доплат), націнок;
2. розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації;
3. усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Монопольна діяльність -- це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади (управління розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих - підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.
З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства України, яка включає в себе [3]:
1. заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
2. примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;
3. прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;
4. встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;
5. надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:
6. обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;
7. встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.
Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади і управлінням підприємств угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для впровадження вищезазначених дій.
Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.
2.3 Антимонопольне регулювання в Європейських країнах
Вперше юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали використовувати у Франції. В цій країні раніше ніж в інших, концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним проявам у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток економіки. Спеціальне законодавство у цій галузі на той момент було ще відсутнє. Французькі суди використовували для даної мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції, згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб'єкту, зобов'язує виконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці довелося стати на шлях власної правотворчості та відпрацювати поняття “зловживання правом”, що дозволило непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб'єктивного права. Межа між правомірними і неправомірними діями перебувала там, де право на вільне проведення господарської діяльності одного суб'єкта переходило у зловживання та порушення аналогічного права іншого суб'єкта [15;178].
Наведені теоретичні конструкції і сьогодні використовуються в сучасному французькому законодавстві про конкурентну та антимонопольну практику. Так, в Ордонансі № 86-1243 від 1 грудня 1986 року “Про свободу цін та конкуренції” є спеціальний розділ “Про антиконкурентну практику”. Стаття 7 цього нормативного акту забороняє узгоджену діяльність, угоди, спілки або коаліції, якщо вони мають на меті або можуть стати перепоною, обмежити або порушити конкуренцію на ринку у разі, якщо вони [13;56]:
1. обмежують доступ інших підприємств або обмежують свободу їх конкуренції;
2. стають перепоною встановленню вільних ринкових цін, штучно викликають їх зростання або падіння;
3. обмежують або ставлять під контроль виробництво, ринки збуту, капіталовкладення або технічний прогрес;
4. призводять до розподілу ринків збуту або постачання.
На цих же умовах одному підприємству або групі підприємств забороняється зловживати [13; 58]:
1. домінуючим становище на ринку якого-небудь товару;
2. економічною залежністю, в якій знаходиться клієнт або постачальник, що не дозволяє користуватися правом вибору.
Французьке законодавство надає державним органам широкі повноваження щодо оперативного впливу на антиконкурентну діяльність на ринках будь-яких товарів. Шляхом рецепції французького законодавства пішло законодавство більшості західноєвропейських країн (Італія, Бельгія, Голландія та ін.) [9; 180].
Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині - до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов'язаних між собою компаній.
Суб'єкти господарської діяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов'язані надавати державним органам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності (грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або часткова заборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).
У національно-правових системах зарубіжних країн відокремлюють організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну, договірну та позадоговірну антиконкурентну практику [7;254].
Індивідуальна антиконкурентна практика передбачає пануюче становище суб'єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угод воно виявляється в тому, що такий суб'єкт прагне включити до них умови, що погіршують становище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх підприємницької діяльності (виключні умови угоди).
Виключне становище у європейському антимонопольному законодавстві займає захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачів являють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та споживачами. Перші дві ланки - це конкурентне та антимонопольне законодавство. Вони настільки пов'язані між собою, що можна говорити про їх єдність, як видно з таблиці 2.3.1 [15;200].
Таблиця 2.3.1 Види законодавства, яке регулює конкуренцію та монополізм у зарубіжних країнах.
|
Види законодавства |
Мета |
|
|
Права споживачів |
Норми права, метою яких є захист прав споживачів як більш слабкої сторони у відносинах з виробниками. |
|
|
Конкурентне право |
Розвиток суперництва між виробниками за більш вигідні умови виробництва та продажу товарів, надання послуг тощо. |
|
|
Антимонопольне право |
Норми права, метою яких є забезпечення безперешкодного вибору та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності. |
Наведене розмежування між нормами, як, проте, і будь-яка інша класифікація, є умовною, оскільки не дає повного уявлення про характер взаємозв'язку між ними.
Законодавство більшості європейських країн відрізняє споживачів, що діють у виробничій сфері. Так, у статті 12 англійського Закону „Про непорядні угоди” 1977 року йдеться про те, що в угоді сторона “виступає як споживач щодо іншої сторони”, якщо вона в ході виконання угоди не здійснює комерційної діяльності, а інша сторона, навпаки, здійснює комерційну діяльність [7; 330].
У законодавстві інших європейських країн споживач також визначається як непрофесіонал, що купує товари для особистого споживання, а не виробничого споживання. У § 6 Закону Німеччини “Про право відмови від угоди укладеної “на ходу”, та від інших угод такого самого штибу” від 16 січня 1986 р., йдеться про те, що положення цього Закону не застосовуються, “якщо покупець укладає угоду в процесі здійснення своєї підприємницької діяльності або інша сторона діє поза рамками підприємницької діяльності”. Цей самий принцип закріплений і у § 24 Закону Німеччини “Про загальні умови угод” від 9 грудня 1979 р., в якому йдеться про те, що правила § 2, 10, 11, 12 не розповсюджується на загальні умови угод, що укладаються комерсантом, якщо “угода стосується здійснення його торгівельного промислу” [8;46].
Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов'язки суб'єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов'язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа стосується зацікавленої сторону або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.
У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії - це Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції - Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії - Федеральна економічна палата [15;250].
Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється адміністративними судами, спеціальними та загальними судами. Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), Швеції (Суд у ринкових справах). У країнах, де суб'єкти господарської діяльності в обов'язковому порядку сповіщають державні органи про угоди, що містять обмежувальну практику, суперечки розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов'язкове сповіщення про порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або відповідного державного органу, розв'язання суперечок відбувається в адміністративних судах. Якщо одна із сторін не погоджується із рішенням адміністративного суду, вона може оскаржити його у загальному суді.
Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів, умови торгівлі тощо[15; 265].
3 Особливості антимонопольного регулювання в Україні
3.1 Монопольне становище на Україні
Основною особливістю антимонопольного регулювання української економіки є те, що довгий час Україна перебувала під господарсько-адміністративним контролем, а починаючи з дев'яностих років ХХ століття та її території почали відбуватись ринкові перетворення. Тобто на території нашої держави діяла повна державна монополія на виробництво товарів і надання послуг, отже на ринку була відсутня конкуренція. З переходом до ринкових відносин, на українському ринку з'явилась безліч виробників, відносини між якими вимагали відповідного регулювання з боку держави. Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.
З конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний” монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку української держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.
Монополізм в Україні є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України” мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України” антимонопольне законодавство [17; 28].
Одним зі специфічних обставин, характерних для сучасного періоду розвитку України, є те, що вирішення завдання подолання елементів надмірного державного адміністративного монополізму припускає в найближчій перспективі певне пожвавлення самого ж цього монополізму. Так хоча надмірний адміністративний монополізм - негативна риса, але становлення ефективних ринкових структур, прискорений вихід країни зі стану кризових явищ не можуть бути здійснені без посилення прямого втручання держави в економіку.
У українській промисловості існують близько чотири тисячі підприємств - монополістів й їхня продукція становить 7% від загального числа виготовленої продукції [4]. З них природних монополій - 500. Класичним прикладом природних монополій є передача електроенергії, нафти й газу, залізничні перевезення, а також окремі підгалузі зв'язку, а на регіональному рівні - комунальні послуги - тепло- і водопостачання, каналізація. Такі галузі або регулюються державою, або перебувають у його власності. Варто помітити, що в багатьох країнах в останні роки сфера й масштаби державного регулювання істотно скоротилися в результаті появи нових підходів до формування й регулювання відповідних ринків у зв'язку з технологічними нововведеннями.
Монополія означає певну ступінь влади над ціною. І ця влада може базуватися на різних передумовах: захоплення значної частки галузевого виробництва (концентрація й централізація виробництва й капіталу), таємні або явні угоди про розділ ринків і рівень цін, створення штучних дефіцитів тощо. Енергетичні і транспортні монополії накрутили ціни, як тільки могли. І щоб поставити певний заслін деструктивним чинностям монополізації необхідно продумано розроблене антимонопольне законодавство України та послідовну практику його щоденної реалізації як зважену, вивірену систему регулювання державою монопольних процесів і конкурентних відносин.
Антитрестовська політика повинна являти собою захист і посилення конкуренції шляхом створення перешкод для виникнення, використання або захисти монопольної влади. Застосування такого економічного регулювання необхідно для [10;175]:
1. забезпечення балансу інтересів споживачів і підприємств;
2. забезпечення структури тарифів на основі принципів справедливого і ефективного віднесення витрат на тарифи для різних типів населення;
3. стимулювання підприємств до скорочення витрат і надлишків зайнятості, покращення якості обслуговування, підвищення ефективності інвестицій;
4. створення умов для розвитку конкуренції.
3.2 Діяльність антимонопольного комітету України
Другою особливістю антимонопольного регулювання економіки України є те, що державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України. Основними завданнями. Антимонопольного комітету України є [2]:
1. здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
2. захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;
3. сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.
Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та “Про Антимонопольний комітет України”, а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.
Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету [4].
Антимонопольний комітет з метою розвитку конкуренції має право:
1. визначати монопольне становище підприємців на ринку;
2. давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження, про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища;
3. давати органам управління обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень і укладання ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;
4. здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а також при придбанні часток (паїв, акцій), що можуть призвести до монопольного становища підприємців на ринку;
5. вносити у відповідні органи влади і управління пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
6. приймати розпорядження про накладання штрафів;
7. звертатися до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі про визнання недійсними актів органів державної влади та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету, відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства, вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства, з інших підстав, передбачених чинним законодавством, а також надсилають до суду протоколи про адміністративні порушення для накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного законодавства;
8. давати рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;
9. здійснювати дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених Верховною Радою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований Кабінету Міністрів України [20;14].
Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону “Про Антимонопольний комітет України” [4].
Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності [4]:
1. майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі -- за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачена статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” у формі штрафу, що накладається на підприємців -- юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст. 21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону -- у вигляді відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією;
2. оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).
У випадках, коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень. Зазначена санкція не застосовується у випадках неможливості організаційного або територіального виокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової, продукції підприємства (об'єднання тощо) складає менше 30 відсотків.
Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Положенні про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на окремі види діяльності, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 17 травня 1994[21], за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.
Статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” передбачено, що Антимонопольний комітет може накладати штрафи на підприємців за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать зазначеному Закону, а також за неподання, несвоєчасне подання інформації або подання завідомо недостовірних даних Антимонопольному комітету України у межах компетенції розглядаються органами чи посадовими особами:
1. Антимонопольним Комітетом;
2. постійно діючою адміністративною колегією;
3. тимчасовою адміністративною колегією;
Подобные документы
Особливості та призначення антимонопольного регулювання в корпоративному секторі. Антимонопольні органи та їх компетенція. Організаційно-правові методи боротьби з монопольними зловживаннями. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 03.12.2013Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки. Структура механізму й методи державного регулювання. Державне регулювання в Україні. Економічні функції місцевих органів влади. Співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням.
реферат [53,2 K], добавлен 16.01.2008Методи та інструменти державного регулювання корпоративного сектору і контролю за діяльністю учасників корпоративного сектору, відповідальні за це органи, їх права та обов'язки. Юрисдикція антимонопольного комітету України. Захист прав інвесторів.
реферат [24,5 K], добавлен 11.06.2010Сутність, необхідність і загальні причини обмеженості державного регулювання. Розроблення і виконання державних цільових програм. Проблеми системи податкового регулювання економіки і шляхи їх вирішення. Регулювання розвитку будівельної індустрії.
контрольная работа [44,2 K], добавлен 18.07.2011Поняття монополії та її види. Сутність природної монополії, її виникнення та загальна характеристика, визначальні критерії та класифікація. Регулювання природних монополій. Предмет, принципи та органи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій.
курсовая работа [68,1 K], добавлен 28.02.2010Необхідність прийняття антимонопольного законодавства в Україні. Зловживання монопольним становищем на ринку. Антиконкурентні узгоджені дії. Дискримінація підприємців. Ефективність антимонопольного законодавства. Санкції за порушення законодавства.
реферат [25,9 K], добавлен 25.11.2007Сутність монополій, умови й особливості їх виникнення. Монополізація економіки України на сучасному етапі. Аналіз антимонопольного законодавства України. Заходи щодо обмеження монополізму та формування конкурентного середовища на товарних ринках.
курсовая работа [52,4 K], добавлен 14.02.2017Бюджетна система, державне регулювання економіки. Господарський механізм: сутність, функції та елементи. Необхідність та основні причини втручання держави в економіку. Економічні функції держави. Шляхи удосконалення економічних функцій держави в Україні.
презентация [444,3 K], добавлен 24.09.2015Дослідження теоретичних основ і практики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки. Характеристика антимонопольного законодавства сучасної України. Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 24.02.2011Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки: сутність, моделі (кейнсіанська, неокласична) та методи (адміністративні, правові). Економічні риси і аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі. Держава і ринок: шляхи партнерства.
курсовая работа [3,2 M], добавлен 18.11.2010
