Загальний аналіз господарської діяльності підприємтсва

Суб'єкти господарювання починають свою підприємницьку діяльність при первинному накопиченні власного капіталу для забезпечення господарської діяльності. Власний капітал має складну структуру, яка залежить від організаційно - правового статусу суб'єкта господарювання. Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми і власності розпочинається з формування статутного капіталу.

Статутний капітал (інколи вживають ще термін - статутний фонд) це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти. Порядок і джерела формування статутних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якого воно функціонує.

Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого зв'язку між розмірами статутних капіталів підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари та послуги, розмір залучених кредитів та інших позикових фінансових ресурсів. У певній мірі розмір статутного капіталу впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов'язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки у взаємовідносинах постійно слідкують за розміром статутного капіталу кожного підприємства і за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало лише задекларувати в статуті певний розмір статутного капіталу, треба вжити заходи до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному капіталі та є його власниками.

Порядок формування та зміни статутного капіталу залежить від форми та виду діяльності підприємства. Найбільш розповсюдженою формою підприємницької діяльності є господарські товариства. Всі зміни статутного капталу повинні бути документально оформлені. Приведемо декілька прикладів:

1. Створення статутного капіталу - інвентаризаційні описи, накладні, ПКО, акти приймання-передачі та оцінки.

2. Збільшення статутного капіталу - рішення власника, розрахунок бухгалтерії.

3. Збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків учасників - статут підприємства, накладні, акти передачі та оцінки.

4. Повернення часток учасників у випадку їх виходу зі складу товариства - рішення власника, накладні, акти передачі, видатковий касовий ордер.

5. Повернення часток учасникам при ліквідації товариства - рішення ліквідаційної комісії, накладні, акти передачі, видатковий касовий ордер.

Важливим елементом статутних документів є інформація про розмір та порядок утворення статутного капіталу. Розмір статутного капіталу підприємства визначається його зареєстрованим статутом та складається з внесків його учасників.

Оцінка внесків в статутний капітал здійснюється в грошовому еквіваленті за сумісною згодою учасників відповідно до статутних документів.

Внески засновників можуть бути в таких формах:

· майно та матеріали (обладнання, будівлі та матеріальні цінності);

· цінні папери (акції, облігації та інші);

· права на володіння природними ресурсами;

· права на володіння майном (будівлями, обладнанням);

· права на використання об'єктів інтелектуальної власності;

· грошові кошти.

Матеріальні цінності, що вносяться до статутного капіталу, оцінюються за первинними документами, що підтверджують їх вартість. Майно, що вноситься до статутного капталу без підтвердження первинними документами, оцінюються на підставі протоколу зборів засновників.

Якщо внеском до статутного капіталу виступає майно в натуральній формі, воно відображається в бухгалтерському обліку сумою, що включає його вартість, визначену в зазначеному вище порядку, та всі витрати на доставку, монтаж, установку та державну реєстрацію.

Права на користування природними ресурсами, а також майнові права, внесені засновниками до статутного капіталу, відображаються в бухгалтерському обліку та балансі за первинною вартістю, розрахованою у визначеному порядку. Засновницькі внески до статутного капіталу відображаються у бухгалтерському обліку відповідно до їх надходження. В засновницьких документах повинні бути обумовлені строки формування статутного капіталу. Як правило, строк формування статутного капіталу -- один рік.

Законодавство України передбачає мінімальні розміри статутних капіталів, нижче яких державна реєстрація підприємства не допускається. Ці мінімальні розміри не є сталими. У зв'язку з інфляційними явищами в економіці нерідко змінюються в законодавчому порядку.

Розмір статутного капіталу підприємства в процесі його господарської діяльності також змінюється, при цьому всі зміни розміру статутних капіталів на державних підприємствах у бухгалтерському обліку знаходять відображення безпосередньо на однойменному рахунку, в той час як на малих підприємствах, у господарських товариствах, підприємствах з іноземними інвестиціями вони знаходять відображення лише після відповідної державної перереєстрації зміни розміру статутного капіталу. змінюються в законодавчому порядку.

Незалежно від типу підприємства і форми власності статутний капітал може зрости за рахунок:

· безпосереднього приєднання до нього частини одержаного прибутку на приріст власних фінансових ресурсів;

· введення в дію об'єктів капітальних вкладень за рахунок власних коштів;

· індексації основних засобів у зв'язку з інфляцією, а згідно з діючим законодавством збільшує балансовий прибуток підприємства, який спрямовується на капітальні вкладення;

· дооцінки оборотних засобів.

Для акціонерних товариств статутний капітал не може бути менше 1250 мінімальних заробітних плат (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення товариства). Засновники акціонерного товариства можуть мати акції товариства на суму не менше 25% і строком не менше двох років.

Розмір статутного капіталу у ТОВ 100 мінімальним заробітним платам (виходячи з розміру заробітної плати на момент створення товариства).

Іноземна інвестиція в статутному капіталі повинна складати не менше 10%. Зміна величини статутного капіталу можлива лише у випадках, регламентованих законодавством.

Статутний капітал може збільшитися у наступних випадках:

· введенні в дію нових потужностей;

· реконструкції та модернізації обладнання;

· безкоштовному отриманні коштів від інших підприємств;

· дооцінці засобів;

· отриманні коштів внаслідок злиття декількох державних підприємств;

· виділенні додаткових коштів, зареєстрованих в статутних документах державними структурами.

Зменшується статутний капітал за рахунок щомісячного нарахування зносу по основним засобам або в результаті ліквідації та вибуття основних злитті підприємств або їх ліквідації. Статутний капітал приватизованого підприємства визначається в процесі інвентаризації та оцінки майна державного підприємства згідно з положенням, яке затверджене спеціально урядовою постановою.

Визначений установчими документами розмір статутного капіталу чи то акціонерного товариства, чи то будь-якого іншого господарського товариства у пасиві бухгалтерського балансу знаходить відображення у повній сумі незалежно від розміру коштів, що фактично надійшли від продажу акцій. Заборгованість акціонерів і учасників по внесках у статутний капітал обраховується на окремому бухгалтерському рахунку в активі балансу. Фінансова служба підприємства повинна слідкувати, щоб кошти надходили до статутного капіталу своєчасно і в повному обсязі. Законом передбачено, що протягом одного року з дня проголошення і реєстрації статутного капіталу він повинен бути сплачений повністю.

Викуп акцій, а також внески часток у статутні капітали акціонери і учасники товариств можуть здійснювати не лише перерахуванням грошей чи готівкою, але й за рахунок натуральних внесків (майно, матеріальні активи).

При створенні статутного капіталу акціонерного товариства, тобто в процесі продажу емітованих ним акцій, товариство може отримувати кошти, які являють собою різницю між продажною (ринковою), і номінальною вартістю акцій. Зростання обсягу виробництва товарів і послуг потребує нарощування статутних капіталів господарських товариств.

Частина статутного капіталу підприємства будь-якої організаційно-правової форми може формуватися за рахунок інвестицій іноземних юридичних або фізичних осіб.

Збільшення статутного капіталу акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю може бути здійснено лише після повної сплати всіма учасниками (акціонерами) своїх внесків (оплати акцій) за вартістю, не нижчою за номінальну.

Рішення про збільшення статутного капіталу АТ приймається зборами акціонерів або наглядовою радою. Таке рішення набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Підкреслимо, що законодавчими актами заборонено збільшення статутного капіталу (випуск акцій) з метою покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю емітента. Протокол рішення уповноваженого органу управління відкритого акціонерного товариства про збільшення розміру статутного капіталу має містити такі основні відомості:

· реквізити емітента, його місцезнаходження;

· розмір статутного капіталу та активів емітента;

· цілі та предмет діяльності, а також мета випуску акцій;

· найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

· дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів;

· категорії акцій та їх кількість;

· акціонерного товариства в результаті залучення додаткових внесків загальна сума емісії;

· номінальна вартість акцій;

· кількість учасників голосування і порядок його проведення;

· порядок виплати дивідендів і права власників привілейованих акцій;

· строк повернення коштів у разі відмови від випуску акцій;

· порядок реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій, що випускаються додатково;

· термін проведення відкритої підписки для акціонерів, що реалізують своє переважне право, та термін проведення підписки для інших інвесторів і акціонерів на придбання акцій у кількості, що перевищує кількість акцій, на яку акціонер має переважне право;

· порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій;

· інша інформація, що стосується емісії акцій.

Товариство розміщує акції за курсом емісії, який встановлюється відповідно до емісійної політики підприємства.

Після прийняття рішення про збільшення статутного капіталу та виконання інших загальних передумов з метою швидкого та ефективного розміщення акцій емітенти вдаються до послуг фінансових посередників (професійних торговців цінними паперами) -- андерайтерів. Торговець цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента може здійснювати діяльність з організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери. Як правило, емітенту надається гарантія розміщення емісії та укладається відповідна угода між ним і торговцем цінних паперів. Розрізняють такі основні форми андерайтингу:

· повний або частковий викуп усієї емісії з подальшим продажем за більш високою ціною;

· продаж акцій на комісійних засадах за курсом емісії, встановленим емітентом;

· викуп фінансовим посередником недорозміщеної підприємством частини емісії.

Для оцінки можливості надання послуг з розміщення емісії андерайтери аналізують бізнес-план використання залучених у результаті емісії ресурсів, можливі ризики, фінансовий стан емітента тощо. У подальшому одержана інформація слугує засобом переконання інвесторів у доцільності придбання цінних паперів даної емісії.

Відкриті акціонерні товариства зобов'язані зареєструвати інформацію про емісію акцій (у т. ч. у випадках прийняття рішення щодо збільшення або зменшення статутного капіталу, випуску акцій нової номінальної вартості, випуску акцій з метою обміну на раніше випущені облігації або акції іншого акціонерного товариства тощо). В інформацію про емісію акцій повинні бути включені такі відомості:

· характеристика емітента (реквізити, дата заснування, предмет діяльності, відомості про статутний капітал, чисельність службовців та акціонерів);

· баланс, звіт про фінансові результати та їх використання;

· дані про членів виконавчого органу, голову ради товариства, голову ревізійної комісії та головного бухгалтера;

· опис діяльності емітента та можливі фактори ризику в цій діяльності;

· дані про емісію цінних паперів (дата і номер рішення (протоколу) про емісію акцій, найменування органу, який прийняв рішення);

· загальна номінальна вартість акцій, на які планується здійснити підписку;

· мета використання фінансових ресурсів, залучених у результаті емісії;

· кількість акцій за типами і категоріями;

· форма випуску акцій (документарна або бездокументарна);

· перелік засновників у розрізі кількості, типу і категорій належних їм акцій;

· права, що надаються власникам простих та привілейованих акцій;

· номінальна вартість акцій, запланований курс емісії, відомості щодо ринкової вартості акцій;

· серії та порядкові номери акцій;

· адреси місць, дати початку та припинення підписки на акції;

· докладний опис порядку підписки на акції та їх оплати;

· найменування андерайтера;

· відомості щодо умов договору з торговцем цінними паперами із зазначенням суми винагороди цінними паперами (якщо емітент користується його послугами);

· дії, що проводяться в разі перевищення (недосягнення) рівня запланованої підписки на акції або дострокового її закінчення;

· терміни, порядок та адреси місць виплати дивідендів за підсумками року, здійснення операцій і депонування;

· перелік і результати попередніх емісій цінних паперів;

· кількість акцій, що перебувають у власності членів виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному фонді перевищують 10%.

Для збільшення суми статутного капіталу, AT може переоцінити наявні основні засоби за ринковими цінами.

Статутний капітал акціонерних товариств, утворених у ході приватизації, може (у зв'язку з переоцінюванням основних засобів) збільшуватися завдяки зростанню номінальної вартості акцій, випущених у процесі приватизації, чи додаткового випуску акцій (того самого виду та номіналу, що були випущені під час приватизації) на суму збільшення статутного капіталу. Акції додаткового випуску розподіляються між акціонерами пропорційно до їхньої частки акцій у статутному капіталі AT. У разі збільшення номіналу акцій відповідні акції чи сертифікати акцій вилучаються з обігу і водночас акціонерам видаються нові. Збільшення статутного капіталу шляхом заліку сум переоцінювання основних засобів відображається за кредитом рахунка «Статутний капітал», дебетом рахунка «Додатковий капітал».

У разі переоцінювання основних засобів сума дооцінювання відображається за дебетом рахунків «Основні засоби» або «Капітальні інвестиції» та кредитом рахунка «Статутний капітал». Дооцінювання нарахованих сум зносу за виробничими основними засобами відображається за дебетом рахунка «Статутний капітал» та кредитом рахунка «Знос основних засобів». Сума дооцінювання за невиробничими основними засобами відноситься в кредит рахунка «Додатковий капітал» й у балансі відображається окремо. У разі прийняття загальними зборами AT рішення про збільшення статутного капіталу на суму дооцінювання основних засобів робиться проведення за дебетом рахунка «Додатковий капітал» та кредитом рахунка «Статутний капітал».

Якщо рішення про збільшення статутного капіталу ще не зареєстроване, а внески учасників почали надходити, ці засоби враховуються на рахунку «Розрахунки з засновниками». Після реєстрації зміни статутного капіталу відображаються записом: дебет рахунка «Розрахунки з засновниками», кредит рахунка «Невкладений капітал».

Облік власних акцій, викуплених акціонерним товариством у акціонерів для їх наступного перепродажу, поширення серед своїх учасників чи анулювання, провадиться на рахунку «Вилучений капітал». Різниця між номінальною та викупівельною вартістю акцій відноситься на збільшення чи зменшення «Додаткового капіталу».

За рішенням загальних зборів AT може бути проведене дрібнення акцій (спліт) чи їх консолідація. У першому разі кожна із випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу, у другому - кілька акцій обмінюються на меншу кількість нових акцій з більшим номіналом. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. В обліку ця операція відображається тільки на аналітичних рахунках.

Якщо сукупна номінальна вартість акцій, внесених у рахунок вкладів до статутного капіталу акціонерного товариства, зменшилася, це товариство зобов'язане в двомісячний строк провести зменшення власного статутного капіталу або виконати його до оголошеного.

Збільшення статутного капіталу дозволене лише після повної сплати всіх раніше випущених акцій, встановлених внесків.

Основні шляхи збільшення статутного капіталу можуть бути такі:

· додаткові вкладення засновників;

· випуск та реалізація у встановленому чинним законодавством порядку нових акцій;

· обмін облігацій на акції підприємства (товариства);

· збільшення номінальної вартості випущених акцій.

Водночас розмір статутного капіталу може бути також і зменшеним. Основні шляхи зменшення статутного капіталу можуть бути такі:

· вилучення власного капіталу;

· зменшення номінальної вартості акцій;

· анулювання акцій, що викуплені товариством в акціонерів.

Рішення про зміну розміру статутного капіталу набуває чинності лише з моменту внесення цих змін до державного реєстру.

Із вище сказаного можна підсумувати, що формування власного капіталу виступає досить важливим етапом у фінансовій діяльності суб'єктів господарювання, а наявність та забезпечення в повній мірі капіталом підприємства є запорукою успішної діяльності.

РОЗДІЛ 4. САМОФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий -- на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов'язані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

· чистий прибуток;

· амортизаційні відрахування;

· забезпечення наступних витрат і платежів.

Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування.

Розглянемо внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань.

Кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками - розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк.

Висока питома вага позикових коштів ускладнює фінансову діяльність та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумувати доцільність запозичення додаткових фінансових ресурсів.

Віднесення згаданих надходжень до внутрішніх є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов'язана із залученням ресурсів на ринку капіталів.

Класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємств, яка найчастіше зустрічається в німецько- та англомовній економічній літературі. Як видно з рисунка, окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах.

Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів.

Розглянемо класифікацію активів на базовому підприємстві.

Підприємство має у своєму розпорядженні численні і різноманітні засоби, які забезпечують і складають основу фінансово-господарської діяльності підприємства. Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, які господарські засоби воно має, де ці засоби розміщені і для чого призначені. Для цього використовується класифікація активів підприємства.

Основними напрямами класифікації активів є:

· за характером участі у господарському процесі;

· за формами функціонування;

· за функціональною роллю у процесі відтворення;

· за ступенем ліквідності.

Вищеперераховані напрями класифікації активів є основними, але не єдиними способами поділу господарських засобів.

Класифікація за характером участі у господарському процесі.

Не викликає сумнівів, що активи, які по-різному беруть участь у господарському процесі та мають різну швидкість обігу, повинні оцінюватись по різному. Тому для цілей фінансової звітності активи поділяють на необоротні та оборотні. Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства -- це сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності.

У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства відносять:

· основні засоби;

· нематеріальні активи;

· капітальні інвестиції;

· довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);

· довгострокову дебіторську заборгованість;

· інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП із тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Оборотні (обігові) засоби -- це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і котрі повністю споживаються протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу.

В практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належать майнові цінності всіх видів із терміном використання до року. Основними елементами оборотних засобів є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках і в касі.

Оборотні засоби в свою чергу поділяють на нормовані (виробничі) (запаси, паливо, незавершене виробництво), та ненормовані (дебіторська заборгованість).

1. Класифікація за формами функціонування

За формами функціонування господарські засоби поділяють на такі групи: матеріальні активи; нематеріальні активи; фінансові вкладення (активи).

Матеріальні активи -- це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму, наприклад, будинки, споруди, машини, сировина, матеріали, готова продукція тощо.

Нематеріальні активи -- це особливий вид необоротних активів; вони не наділені фізичною (матеріальною) основою, але мають вартість, оскільки здатні приносити власнику дохід. Цінність нематеріальних активів базується на правах та привілеях власників. Основні характерні риси нематеріальних активів такі:

· відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;

· використання протягом тривалого часу;

· здатність бути корисним для підприємства;

· високий ступінь невизначеності розмірів можливого в майбутньому прибутку від використання такого активу.

До нематеріальних активів належать:

· різні права підприємства на об'єкти власності: патенти (права на винахідництво), товарні знаки, торгові марки, авторські права, ліцензії, права користування землею та іншими природними ресурсами;

· програмне забезпечення ЕОМ;

· організаційні витрати;

· наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки;

· ноу-хау;

· ділова репутація або ціна фірми -- гудвіл.

Фінансові активи -- це група господарських засобів (активів) підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові вкладення підприємства, дебіторська заборгованість.

Класифікація за функціональною роллю у процесі відтворення

За функціональною роллю у процесі відтворення господарські засоби підприємства поділяють на такі групи (рис 4.3):

· засоби у сфері виробництва;

· невиробничі засоби;

· засоби у сфері обігу;

· вилучені засоби.

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це виробничі будівлі та споруди, машини та механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.

До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть безпосередньої участі у виробництві продукції, але їх використовують для створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства. До невиробничих засобів підприємств належать житлові будинки, гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з обладнанням та інвентарем у них тощо, які перебувають на балансі підприємства.

До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу (готові вироби, призначені для реалізації), грошові кошти, кошти в розрахунках та засоби, які обслуговують сферу обігу.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово-складські споруди з торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем (торгівельні приміщення, склади готової продукції, вагове господарство тощо).

Вилучені засоби -- це кошти, які вилучені з обороту підприємства, але протягом певного періоду перебувають на його балансі (авансові відрахування та платежі з прибутку).

2. Класифікація за ступенем ліквідності

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються на ліквідні і неліквідні.

Ліквідні господарські засоби (активи) -- це група засобів підприємства, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної (балансової) вартості для своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов'язаннями. До ліквідних активів підприємства належать грошові активи в різних формах, короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової продукції, призначеної для реалізації.

Неліквідні господарські засоби (активи) -- це група засобів підприємства, які можуть бути конвертовані у грошову форму без утрати своєї поточної (балансової) вартості тільки протягом значного періоду часу. До неліквідних активів підприємства належать основні засоби, капітальні інвестиції, нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість витрати майбутніх періодів тощо.

Ознайомимося із складом основних засобів. Розпочнемо з того, що структура основних засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних засобів найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44 %); споруд -- у паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв -- в електроенергетиці (32 %); устаткування та робочих машин -- на підприємствах машинобудівного комплексу (45 %).

Основними факторами, які впливають на структуру основних засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру основних засобів. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; ефективнішого використання виробничих приміщень; установлення додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування. Засоби підприємства діляться на промислово - виробничі та непромислові, а також засоби невиробничого призначення. Виробничу потужність визначають промислово - виробничі засоби. Крім того, прийнято відокремлювати активну частину (робочі машини та обладнання) та пасивну частину засобів, а також відокремлені підгрупи у відповідності з їх функціональним призначенням (будівлі виробничого призначення, робочі машини, обладнання, вимірювальні пристрої, транспортні засоби та інші). Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності їх використання на основі оптимізації структури.

При аналізі структури основних засобів визначаються значення кожної їх групи в абсолютній сумі, а також питома вага в загальній вартості та зміни на протязі звітного року. Діяльність підприємства (установи, організації) передбачає наявність основних засобів в більш або менший мірі в залежності від напрямку діяльності підприємства (виробництво, торгівля, надання послуг, будівництво та інше); їх розмір - від потужності підприємства та інших факторів. В додатку 20 приведені дані про наявність, склад та рух основних засобів на ПП «Артон» в 2008 році, які показують, що за звітний період відбулися значні зміни в наявності та структурі основних засобів. Вартість основних засобів зросла із 1584,0 тис.грн. до 3893,0 тис.грн., що відповідно склало 2309,0 тис.грн в абсолютній сумі або 65,2% - у відносній. А сама вартість основних виробничих засобів зросла на 2201,0 тис.грн. чи на 71,2%. Якщо ж розглядати невиробничі основні засоби то їх вартість збільшилась на 165,0 тис.грн. або 7,2% по питомій вазі. Значну частину у структурі основних засобів займає за питомою вагою активна частина основних виробничих засобів, що відповідно складає 91,0%, що необхідно оцінити як позитивний фактор.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умов інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, - дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Необхідність відокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Розглянемо порядок формування та використання очистого грошового потоку на базовому підприємстві. Чистий Cash-flow (рух грошових коштів) по підприємству за звітний період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Він дорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період. Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-flow, який характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної діяльності, тобто частину виручки від реалізації, яка залишається в розпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру. Цей показник можна розглядати як критерій оцінки внутрішнього потенціалу фінансування підприємства. Достатній розмір операційного Cash-flow створює сприятливі передумови для залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Наявність операційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:

а)фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел;

б)погашати фінансову заборгованість;

в)виплачувати дивіденди.

Операційний Cash-flow та загальну суму грошових надходжень у рамках інвестиційної діяльності можна розглядати як внутрішнє джерело фінансування.

Базу для визначення Cash-flow від операційної діяльності утворюють дані звіту про фінансові результати (про прибутки і збитки) та баланс підприємства. Серед економістів до цього часу немає єдності щодо методології визначення Cash-flow. Класичний спосіб розрахунку операційного Cash-flow полягає в тому, що до чистого прибутку підприємства (після оподаткування) за визначений період додаються амортизаційні відрахування, нараховані у цьому самому періоді, та приріст забезпечень.

Якщо від «класичного» (брутто) Cash-flow відняти суму нарахованих дивідендів, то одержимо -- нетто Cash-flow. Однак при використанні цього підходу до визначення чистого грошового потоку не враховуються зміни у складі поточних активів та пасивів, які також суттєво впливають на величину грошових коштів підприємства.

На практиці поширення набули два основні методи розрахунку Cash-flow від операційної діяльності, які враховують згадані зміни у складі оборотних активів і поточних зобов'язань і передбачають віднесення процентів за користування позичками до складу операційних витрат:

1. Прямий метод, при використанні якого чистий грошовий потік (Cash-flow) від операційної діяльності розраховується як різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками, що мають безпосереднє відношення до операційної діяльності підприємства. До вхідних грошових потоків належать: грошові надходження від продажу товарів у звітному періоді; погашення дебіторської заборгованості; інші грошові надходження від операційної діяльності (від реалізації оборотних активів, операційної оренди активів тощо). До вихідних грошових потоків належать грошові видатки на покриття витрат, які включаються у собівартість продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат у рамках операційної діяльності, а також податки на прибуток та проценти за користування позичками.

2. Непрямий метод. Вихідною величиною при використанні цього методу є фінансові результати від операційної діяльності. Здійснюється зворотний до прямого методу розрахунок: операційні прибутки (збитки) коригуються на статті доходів (зменшуються) і витрат (збільшуються), які не впливають на обсяг грошових засобів (амортизація, забезпечення наступних витрат і платежів), а також на суму змін в оборотних активах та поточних зобов'язань, що пов'язані з рухом коштів у рамках операційної діяльності та сплатою процентів за користування позичками [13].

Ознайомимося із процесом формування чистого прибутку на підприємстві. Варто відзначити, що прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Порядок нарахування амортизації основних засобів регулюється в бухгалтерському обліку П(С)БО 7 "Основні засоби" в податковому обліку ст.8 "Амортизація" ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств".

Джерелами інформації є відомості по нарахуванню амортизації по бухгалтерському та податковому.

Амортизація окремого об'єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об'єкта відносять до валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а надалі вартість об'єкта вважається нульовою.

Амортизація основних засобів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Як зазначалося вище, метод амортизації основних засобів підприємство вибирає самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання.

Слід зазначити, що протягом року метод амортизації об'єкта основних засобів підприємство може переглядати в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації незалежно від методів її нарахування проводиться щомісяця протягом року, крім підприємств із сезонним характером виробництва, де амортизація нараховується протягом конкретного часу роботи підприємства у звітному періоді. Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування.

Відповідно до П(С)БО№7 амортизацію основних засобів (крім інших необоротних активів) нараховують, застосовуючи такі методи:

1. Прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів. Даний метод застосовується на базовому підприємстві для нарахування амортизації на першу групу основних засобів.

2. Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації. Річна норма амортизації у відсотках обчислюється як різниця між одиницею та результатом добування кореня n-го степеня з частки від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість, де п -- кількість років корисного використання об'єкта;

3. Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4. Кумулятивний, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму показників кількості років його корисного використання (1 + 2 + ... + n);

5. Виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), що його підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Податковим законодавством передбачено метод нарахування амортизації основних засобів, за яким квартальна сума амортизації визначається як добуток балансової вартості груп основних засобів на початок звітного кварталу та квартальної норми амортизації.

Місячна сума амортизації за застосування методів прямолінійного зменшення залишкової вартості та кумулятивного, визначається діленням річної суми амортизації на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Припиняється нарахування амортизації, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів. Суму нарахованої амортизації підприємства відносять на збільшення витрат виробництва і одночасно на збільшення зносу необоротних активів.

Під поняттям "забезпечення" слід розуміти зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. В Україні забезпечення виступають однією з основних складових облікової політики, при формуванні якої слід звернути особливу увагу на створювані резерви майбутніх витрат і платежів (на гарантійне обслуговування, на оплату відпусток працівникам тощо П(С)БО №2).

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого, імовірно, призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути визначена розрахунково. Забезпечення можуть створюватись для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на:

· виплату відпусток працівникам;

· додаткове пенсійне забезпечення;

· виконання гарантійних зобов'язань;

· реструктуризацію;

· виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Підприємства окремих галузей можуть також створити й інші додаткові резерви. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства. Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створене.

Суми створених забезпечень визнаються витратами. Сума забезпечення визначається за обліковою оцінкою ресурсів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов'язання, на дату балансу. Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію визначається за сумою прямих витрат, які не пов'язані з діяльністю підприємства, що триває.

Забезпечення, як економічна категорія, означає створення резервних, і страхових фондів для гарантування погашення заборгованості кредиторам.

Забезпечення наступних витрат і платежів нараховується у звітному періоді, а використовується у майбутні періоди. Крім гарантії для кредиторів рівномірне нарахування забезпечень дозволяє рівномірно їх включати у собівартість продукції та відносити на фінансові результати.

Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу та, у разі потреби, збільшується або зменшується. У випадку відсутності ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов'язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності, і розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в наступній послідовності. Згідно з “Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій”, активи підприємства залежно від швидкості перетворення їх у грошові кошти поділяються на 4 групи:

1. Найбільш ліквідні активи - А1.

2. Активи, що швидко реалізуються - А2.

3. Активи, що повільно реалізуються - А3.

4. Активи, що важко реалізуються - А4.

Зобов'язання підприємства тобто його пасиви залежно від терміну поділяються на 4 групи:

1. Найбільш термінові зобов'язання - П1.

2. Короткострокові пасиви - П2.

3. Довгострокові та середньострокові пасиви - П3.

4. Постійні пасиви - П4.

Активи балансу ліквідні, якщо виконується наступна умова А1?П1, А2?П2, А3?П3, А4?П4. У разі, якщо одна або декілька нерівностей системи мають протилежний знак порівняно з оптимальним варіантом, ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Порівняння найбільш ліквідних коштів (А1) і швидколіквідних активів (А2) з найбільш терміновими зобов'язаннями (П1) і короткостроковими пасивами (П2) дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможність) підприємства на найближчий проміжок часу до моменту, що розглядається.

Розглянемо додаток 21, як бачимо фактичне співвідношення у 2007 р. за даними додатку складає:

1091,01777,0 6808,01061,0; 1522,00,0; 1344,07927,0

Враховуючи те, що перша нерівність має протилежний знак, ніж в оптимальному варіанті, ліквідність балансу на початок періоду не може бути абсолютною.

Фактичне співвідношення у 2008 р.:

1921,01574,0; 8783,0579,4; 2800,00,0; 3253,07927,0

Як бачимо в звітному 2008 році виконуються всі умови, тому можна стверджувати, що баланс ПП «Артон» є абсолютно ліквідним.

Наступним етапом аналізу ліквідності є розрахунок та оцінка показників ліквідності.

Таблиця 4.1.

Показники ліквідності ПП «Артон» в 2008 році

№ n/n	Назва показника	Формула для розрахунку	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
1	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	(Грошові кошти + короткострокові ЦП) / Поточні зобов'язання	0,38	0,89
2	Коефіцієнт швидкої ліквідності	(Оборотні активи - товарно-матеріальні запаси) / Поточні зобов'язання	2,78	4,97
3	Коефіцієнт проміжної ліквідності	(Оборотні активи - Виробничі запаси - НВЗ) / Поточні зобов'язання	2,85	4,98
4	Коефіцієнт покриття	Оборотні активи / Поточні зобов'язання	3,28	6,27
5	Величина власного оборотного капіталу	Оборотні активи - Поточні зобов'язання	6468,00	11350,60
6	Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами	(Оборотні активи - Поточні зобов'язання) / Поточні зобов'язання	2,28	5,27
7	Коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу	(Оборотні активи - Поточні зобов'язання) / Власний капітал	0,82	0,78
8	Коефіцієнт маневреності грошових коштів	Грошові кошти / Власний капітал	0,14	0,13
9	Частка оборотних коштів у активах	Оборотні активи / Усього активів	0,86	0,81
10	Частка запасів в оборотних активах	Запаси / Оборотні активи	0,13	0,21
11	Частка власних оборотних коштів у покритті запасів	Власні оборотні кошти / Запаси	5,24	4,08
12	Співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості	Дебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість	3,06	4,58

За даними табл. 4.1 можна сказати, що коефіцієнт покриття за 2007-2008рр. перевищував нормативне значенню, тобто у підприємства була можливість покрити поточні зобов'язання за рахунок його оборотних засобів. На кожну гривню поточних зобов'язань підприємства припадало у 2007 році - 3,28 грн. оборотних активів, а у 2008 р.- 6,27 грн.

Значення коефіцієнта швидкої ліквідності у 2007-2008рр. становило відповідно 2,28 та 5,27 і свідчить, що за рахунок грошових коштів та очікуваних фінансових надходжень може бути погашено відповідно лише 228% в 2007 році та 527% в 2008 році поточних зобов'язань підприємства.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності як у 2007 році складає 0,38) відповідає його нормативному значенню, проте у 2008 році (0,89) він уже є більшим нормативного значення.

Отже, із проведеного вище аналізу можна говорити про те, що на ПП «Артон» ліквідність підтримується на досить високому рівні, що є позитивним моментом.

Розглянемо показники ефективності використання основних засобів. До них належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

де Ф_в - фондовіддача основних засобів;

В_п - вартість виробленої продукції за звітний період;

Ф_к - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.