Диверсифікація виробничого підприємства

Виходячи з вищевикладеного, представляється немаловажним і корисним оцінювання перспектив розвитку шкіряної галузі і її структурних змін. Один з дуже перспективних напрямків розвитку - це ефективна програма реструктуризації виробництва і відновлення переліку продукції, що зможе конкурувати із західною аналогічною продукцією.

Ситуація в шкіряній галузі України протягом 1995-1998р. характеризувалася тим, що при деякому пожвавленні тривало падіння виробництва галузевої продукції в цілому.

Для виконання роботи нами представлена класифікація базових станів (ситуацій) і критерії віднесення до тієї, або іншої ситуації. Для більш повного подання про можливості експрес-аналізу, у наведеній класифікації відбитий зміст базових ситуацій, характерних для розвинених в економічних відносинах країн. Це дозволяє оперативно оцінювати зміну економічних і соціальних розходжень при реалізації систем заходів.

З позицій ситуаційного управління можна виділити певні базові ситуації для компаній і фірм розвинених економік і логічні критерії їхньої оцінки.

Ситуація процвітання характерна для фірм, які щорічно нарощують прибуток приблизно в 1,15-1,2 рази у порівнянні з попереднім роком. Ці фірми відрізняються, як правило, наукомістким виробництвом, що чуйно реагує на досягнення НТП. За 10 років середньорічний прибуток збільшується в 50-60 разів. Середньомісячний доход працюючі від 2-х тис. дол. США (комфортний рівень життя). Головним чином, такі результати характерні для фірм із наукомістким виробництвом, що випускає високі технології (наприклад, електронна техніка, програмні продукти).

Ситуація розвитку властива фірмам, що володіють стабільним положенням на ринку і досягають щорічного зростання прибутку. Нормальна ситуація характерна для фірм, що володіють стабільними обсягами виробництва й одержаним прибутком, постійним сегментом на ринку. Середньомісячний доход працюючих від 800 дол. США (нормальний рівень життя).

Кризова ситуація характерна для знову створюваних і малих фірм, що розпадаються. Середньомісячний доход працюючі до 800 дол. США (нормальний рівень життя). Такі фірми можуть перебувати в кризовій ситуації з ряду причин. Наприклад, знову створені невеликі підприємства, які не можуть завоювати стабільне положення на ринку. Це можуть бути й фірми, що упустили ініціативу в конкурентній боротьбі. Ці фірми не роблять вагомого впливу на економіку країни.

Ситуації, властиві для країн СНД, України. Ситуація розвитку характерна для фірм, що мають стабільне щорічне зростання прибутку, Середньомісячний доход працівника в 2 і більше рази й перевищує розмір прийнятого споживчого кошика. Це окремі підприємства лікеро-горілчаної, пив-безалкогольної, харчової промисловості.

Нормальна ситуація - це стабільний щорічний прибуток, середньомісячний доход працівника в 2 рази перевищує розмір прийнятого споживчого кошика (постійна ніша на ринку), характерна для окремих малих підприємств, часток торговельних фірм, що випускають й реалізують продукцію повсякденного попиту.

До нормальної ситуації й ситуації розвитку дамо деякі пояснення. Ці ситуації не слід розглядати як одна гірше, інша краще. Наприклад, фірма, що випускає продукти харчування, що досягнули високих соціально-економічних результатів, може розвиватися до розмірів, що дозволяють зайняти стабільну нішу на заданому ринку, тобто перейти в нормальну ситуацію. У перспективі вона може розсунути межі ринку і знову ввійти в ситуацію розвитку для досягнення певної межі. Цей процес нескінченний, і на кожному етапі розвитку із ситуації здобуває новий якісний сенс.

Тривожна ситуація. Фірму постійно хитає від однієї депресивної ситуації до іншої, в одних періодах вона досягає прибутку, в інших працює зі збитками, рівень зарплати нижче споживчого кошика. У такій ситуації перебуває частина підприємств (державний і приватний сектор економіки).

Кризова ситуація характерна для фірм, у діяльності яких передбачається стійке зниження основних фінансових результатів. Рівень зарплати значно нижче розміру споживчого кошика, з'являються різні заборгованості. Ситуація характерна для частини підприємств державного й частки секторів економіки.

Безнадійна ситуація. Фірми, що перебувають у цьому положенні, є банкрутами, або близькі до банкрутства. Без зовнішніх інвестиційних вливань, реалізації нового проекту й нової маркетингової стратегії їм неможливо вийти на рівень благополучної компанії. Накопичуються різні заборгованості внутрішнього й зовнішнього характеру. До них відноситься більша частина державних і приватизованих підприємств.

Ситуація з негативною інвестиційною привабливістю характерна для фірм, у діяльності яких відбувається обвальний спад виробництва, різке зниження основних фінансових результатів. Рівень зарплати значно нижче споживчого кошика, практикується натуральна оплата праці. Накопичуються різні заборгованості. До них відносяться великі промислові підприємства, потужні в минулому будівельні організації.

Для виходу підприємств із цієї ситуації потрібні не тільки ефективні проекти й зовнішні інвестиції. Необхідно реалізовувати нові законодавчі акти, державні програми. По суті, потрібні нові державні й регіональні програми реформування економіки на цих підприємствах, особливо це стосується постановки нових завдань у процесі приватизації. Офіційне закріплення власника необхідно пов'язувати з необхідними соціально-економічними орієнтирами. Масштабність розвитку ситуацій з негативною інвестиційною привабливістю, в принципі, визначає вага хвороби економіки в цілому, тому що великі підприємства й об'єднання становили в минулому економічну міць країни. Наведені дві останні ситуації багато в чому схожі між собою по важких соціально-економічних наслідках. У цей час ці наслідки охопили не тільки державні в минулому, але й приватизовані й напівприватизовані підприємства в сьогоденні. Вони поширюються на багато нових створених підприємств малого й середнього бізнесу, про що свідчать ряд опублікованих робіт і статистичних даних.

Між економічними ситуаціями по наведеній класифікації й сформованими в розвинених країнах і в Україні склався величезний розрив, подолання якого повинно бути головною метою розроблювальної регіональної економічної політики.

Для аналізу й оцінки ситуації, у якій перебуває підприємство, можна використати два типи показників: абсолютні й розрахункові (на одну людину).

Абсолютні показники:

- обсяг випуску й реалізації продукції;

- виробничі витрати;

- отриманий прибуток;

- обсяг бартерних операцій;

- кредиторська й дебіторська заборгованості;

- вікова й вартісна характеристика активної частини основних фондів;

- чисельність персоналу;

- заробітна плата персоналу.

Наведені вище показники, як правило, використовуються для оперативної оцінки, контролю поточної діяльності підприємства. У цьому випадку висновки й рішення приймаються в результаті аналізу досягнутих результатів підприємства в порівнянні з попередніми періодами. Для оцінки діяльності підприємств, віднесених до однієї групи, можна рекомендувати розрахункові відносні показники (розраховуючи на 1 чоловік):

- обсяг випуску й реалізації продукції (вироблення);

- виробничі витрати;

- отриманий прибуток;

- коефіцієнт ефективності, що розраховується як відношення чистого річного прибутку до вартості активної частини основних фондів;

- фондовоозброєність за залишковою вартістю активної частини основних фондів;

- середньомісячна заробітна плата;

- коефіцієнт мотивації праці, що розраховується як відношення заробітної плати до прийнятого розміру мінімального споживчого кошика.

Такі показники як вікова й вартісна характеристика активної частини основних фондів, чисельність персоналу, фондовоозброєність по активній частині основних фондів, коефіцієнт мотивації праці, що розраховується як відношення заробітної плати до прийнятого розміру мінімального споживчого кошика, дуже важливі при перспективній оцінці й прогнозуванні. Ці показники необхідні для постановки стратегічних завдань, рішення яких повинне привести до корінної зміни чи вирішення сформованої ситуації. При інформаційному забезпеченні оцінка наведених показників може здійснюватися в місячному, квартальному, річному вирахуванні. У даному розділі приводиться аналіз абсолютних і розрахункових показників діяльності підприємства за 2004 - 2006 роки й проведення бальної оцінки. Бальний метод має на прикладі порівняння показників за досліджуваний період і присвоєння їм балів від 1 (краща ситуація) до 3 (гірша ситуація).

Таблиця 2.1

Економічні показники за попередній період

Показник	Роки
	2004	2005	2006
Обсяг промислової продукції, тис. грн	743,00	979,00	1383,00
Відвантажено продукції, тис.грн	868,10	931,60	1393,40
Відвантажено продукції за бартером, тис.грн	831,90	748,40	377,20
Основні фонди всього, тис. грн	1002,00	1077,00	1200,00
У тому числі: активна частина за винятком зношування	600,00 444,00	620,00 483,00	713,00 573,00
Чисельність персоналу, чоловік	98,00	108,00	132,00
Середня зарплата, грн	683,25	671,45	690,34
Балансовий прибуток, тис. грн	94,00	75,80	81,10
Витрати на виробництво всього, тис. грн	653,00	923,00	1538,60
Дебіторська заборгованість, тис. грн	303,40	493,80	439,90
Кредиторська заборгованість, тис. грн	554,30	661,90	632,60

На основі наведених даних можна простежити тенденцію зростання виробництва, реалізації й основних фондів; незначне збільшення заробітної плати, зниження частки бартерних операцій. Однак, цього не досить для виходу із кризи. Протягом розглянутого періоду проглядається стійка тенденція зниження балансового прибутку, не дивлячись на збільшення обсягу виробництва. Це можна пояснити наступним: застаріле обладнання, що спричиняє перевитрату сировини й матеріалів, електроенергії, збільшення витрат на утримання й експлуатацію встаткування, утримання ремонтного відділу.

При аналізі абсолютних показників оцінюють їхню зміну, тобто приріст або зменшення. При цьому доцільно застосовувати такий показник динаміки, як темп приросту.

(2.1)

де - темп приросту показника в і-му році у порівнянні з попереднім роком, %; - значення показника в і-му році; - значення показника в попередньому році.

Якщо показник темпу приросту має позитивне значення, то він показує відсоток приросту показника, якщо негативне значення, то відсоток зменшення показника.

За досліджуваний період установилася тенденція росту обсягу промислової продукції:

- в 2005 у порівнянні з 2004 ріст склав 31,76%, а в 2006 у порівнянні з 2005 - 41,27%;

- реалізація в 2005 у порівнянні з 2004 виросла на 7,31%, а в 2006 відбувся перегонів на 50%;

- в 2005 у порівнянні з 2004 виросла на 7,31%, а в 2006 відбувся перегонів на 50%.

Частка бартерних операцій у загальному обсязі реалізації в 2005 знизилася на 10%, а в 2006 - на 50% і склала 27,3% від загального обсягу реалізації. Незважаючи на зниження, частка розрахунків на бартерній основі недозволено висока для підприємства, що перебуває в кризі. Бартер означає нестачу вільних засобів у підприємства.

Спостерігається збільшення вартості основних фондів в 2005 на 7,5% і на 11,5% в 2006 році.

Активна частина основних фондів збільшилася на 3,33% в 2005 році й на 15% в 2000.

Однак у зв'язку з тим, що устаткування застаріло, частина основних фондів (ОФ) за винятком зношування різко знизилася: на 8,8% в 2005 році й на 18,6% в 2006.

Середня заробітна плата, незважаючи на зростання, як і раніше, значно нижче споживчого кошика.

Для оцінки діяльності підприємства не досить аналізу абсолютних показників. Для більш повного аналізу застосовується також система розрахункових показників на основі наведених статистичних даних про роботу підприємства. За допомогою відносних показників можна зробити більш точні висновки про положення комбінату.

Обсяг випуску продукції (вироблення) - це показник, що показує, скільки гривень товарної продукції доводиться на один працівника. Він розраховується як відношення обсягу випуску до чисельності персоналу.

(2.2)

(2.3)

(2.4)

Обсяг реалізації продукції показує кількість реалізованої продукції, що доводиться на кожного працівника.

(2.5)

(2.6)

(2.7)

Коефіцієнт ефективності показує річний чистий прибуток, що доводиться на одну гривню активної частини основних фондів.

(2.8)

(2.9)

(2.10)

Фондовоозюроєність є одним з найбільш важливих показників оцінки ефективності використання основних фондів. Вона характеризує активну частину основних фондів, що доводиться на одного працюючого. Чим більше цей показник, тим вище рівень автоматизації й механізації виробництва, що говорить про високий рівень технології. Якщо величина показника знижується, то це говорить про скорочення основного капіталу підприємства або про погіршення ефективності використання ОФ.

(2.11)

(2.12)

(2.13)

Коефіцієнт мотивації праці характеризує величину матеріальної мотивації праці з погляду здатності задовольняти мінімальні потреби людини, тобто прожитковий мінімум, і показує, чи перевищує заробітна плата мінімальний споживчий кошик або перебуває на рівні, нижче прожиткового мінімуму, і в скільки разів. Чим вище цей показник, тим вище зацікавленість персоналу в праці. Якщо коефіцієнт мотивації менше одиниці, а на деяких підприємствах менше або дорівнює двом, це означає, що заробітна плата не забезпечує прожитковий мінімум.

(2.14)

(2.15)

(2.16)

Проведені розрахунки зведені в таблицю, представлену нижче.

Таблиця 2.2

Розрахункові показники за попередній період

Показник	Значення	Бальна оцінка
	2004	2005	2006	2004	2005	2006
Обсяг випуску продукції (вироблення);	7,58	9,06	10,48	3	2	1
Обсяг реалізації продукції	8,86	8,63	10,56	3	2	1
Виробничі витрати;	6,66	8,55	11,66	1	2	3
Отриманий прибуток;	0,96	0,70	0,61	3	3	3
Коефіцієнт ефективності;	0,16	0,22	0,11	3	3	3
Фондовооруженность по залишковій вартості активної частини основних фондів;	6,21	5,74	5,4	1	2	3
Середньомісячна заробітна плата	101,42	98,16	143,84	3	3	3
Коефіцієнт мотивації праці .	0,28	0,24	0,29	3	3	3
Разом	-	-	-	20	20	20

Виходячи з наведеного аналізу, не можна оцінити роботу підприємства позитивно. Незважаючи на те, що збільшується обсяг виробництва й реалізації, спостерігається незначний ріст заробітної плати на підприємстві, по старому неприпустимо низький рівень коефіцієнта мотивації (менше 0,5), високий відсоток розрахунків по бартеру (27,8%), високі дебіторська й кредиторська заборгованості. Останні три показники свідчать про нестачу вільних коштів у підприємства. Балансовий прибуток підприємства протягом досліджуваного періоду знижувався (на 13,7% по підприємству в цілому й на 36,5%, розраховуючи на одну людину), а витрати на одиницю продукції збільшилися. З вище сказаного можна зробити висновок, що підприємство перебуває в безнадійній ситуації. І виходом зі сформованої ситуації є залучення зовнішніх інвестицій і реалізація ефективного проекту.

2.3 Технологічне оснащення й розрахунок виробничих витрат

Для виходу із ситуації, що склалася на підприємстві "Шкіряний завод "ПЛАТАН" (м. Херсон) через падіння виробництва, рекомендується вдатися до допомоги інвесторів. При цьому підприємству необхідно орієнтуватися на багатогалузеву діяльність. У цьому випадку вдосконалення процесу вироблення шкіри різної якості, від низької якості для спецодягу до елітних шкір зі шкір КРС 1 й 2 гатунку, виробництво одягу й взуття зі шкір власного виробництва. Багатогалузева структура підприємства дозволяє знизити витрати на окремі види продукції, що підвищуютьє рентабельність і конкурентноздатність продукції на внутрішньому ринку.

Пропонується програма інвестування для здійснення створення багатогалузевого підприємства. Однак через те, що "Шкіряний завод "ПЛАТАН" перебуває в стані негативної інвестиційної привабливості, необхідно зацікавити потенційного інвестора за допомогою пільгової системи оподатковування відповідно до державної програми підтримки окремих галузей економіки.

Для виходу із кризи й зміцнення позицій на ринку пропонується проект реструктуризації й забезпечення взуттєвого виробництва високотехнологічним устаткуванням

Як високі технології пропонується використовувати устаткування, вироблене польською фірмою "ІRLEH", німецькою фірмою "Мінерва", чеською фірмою "SVІ". Ці фірми працюють на ринку виробництва встаткування для роботи зі шкірою більше 30 років і визнані в усім світі.

У моделі передбачена установка 30 машин з них два конвеєри загальною вартістю 320 тис. гривень і терміном служби 5 років, після чого все устаткування замінюється новим. Подібні міри допоможуть підприємству істотно заощадити, тому що дана модель не передбачає наявність ремонтної служби.

Передбачувана потужність цеху 600 пар взуття на добу при однозмінному режимі роботи.

Будинок цеху являє собою металеву конструкцію типу "ангар" вартістю 150000 гривень, у якому паралельно розташовані два конвеєри, до яких прикріплені машини. На одному - швейні машини, преси й різці, а на іншому - складальне устаткування, устаткування для термообробки й склеювання. Вартість загальнозаводських будинків 150000 грн.

Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

Виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного й організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей й основних фондів, сировини й матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків.

Витрати живої й упредметненої праці в процесі виробництва становлять витрати виробництва. Витрати підприємства складаються зі всієї суми витрат підприємства на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і є частиною вартості продукту. У неї включають вартість сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, амортизаційні відрахування, заробітна плата виробничого персоналу та інші грошові витрати.

Найбільша частка у витратах на виробництво промислової продукції доводиться на сировину й основні матеріали, а потім на заробітну плату й амортизаційні відрахування. У легкій промисловості частка сировини й основних матеріалів становить 86%, а заробітної плати з відрахуваннями на соціальне страхування - близько 9%.

Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється залежно від змін у техніку, технології, організації виробництва, у структурі і якості продукції й від величини витрат на її виробництво.

Кошторис витрат на виробництво - найбільш загальний показник, що відбиває всю суму витрат підприємства по його виробничій діяльності в розрізі економічних елементів. У ній відбиті, по-перше, всі витрати основного й допоміжного виробництва, пов'язані з випуском товарної й валової продукції; по-друге, витрати на роботи й послуги непромислового характеру (будівельно-монтажної, транспортної, науково-дослідної й проектні й ін.); по-третє, витрати на освоєння виробництва нових виробів незалежно від джерела їхніх відшкодувань. Ці витрати обчислюють, як правило, без урахування внутрішньозаводського обороту.

У собівартість товарної продукції включають всі витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат. Собівартість реалізованої продукції дорівнює собівартості товарної за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовують за рахунок фонду освоєння нової техніки, плюс виробнича собівартість продукції, реалізованої із залишків минулого року. Витрати, що відшкодовують за рахунок фонду освоєння нової техніки, включаються в собівартість товарної, але не входять у собівартість реалізованої продукції. Вони визначаються як різниця між плановою собівартістю першого року масового виробництва виробів і собівартістю, прийнятої при твердженні цін:

СР = CТ - ЗН + (СП2 - СП1), (2.17)

де СР - собівартість реалізованої продукції, СТ - собівартість товарної продукції, ЗН - підвищені витрати першого року масового виробництва нових виробів, що відшкодовують за рахунок фонду освоєння нової техніки, СП1, СП2 - виробнича собівартість залишків нереалізованої (на складах і відвантаженої) продукції відповідно на початок і кінець року.

У витрати по обслуговуванню виробництва й управління входить три статті: витрати на утримання та експлуатацію устаткування, цехові витрати й загальнозаводські витрати.

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування займають значну питому вагу в загальній сумі комплексних витрат. До їхнього складу включаються витрати, пов'язані з роботою устаткування, тобто витрати на утримання, амортизацію, поточний ремонт виробничого й підйомно-транспортного встаткування, цехового транспорту, обслуговування робочих місць, а також на амортизацію й відшкодування зношування інструментів і пристосувань тощо. Вони розподіляються між окремими видами виробів пропорційно кошторисним (нормативним) ставкам і зростають при перевиконанні плану по обсягу виробництва. Однак цей ріст непропорційний збільшенню обсягу виробництва, і темпи його залежать від тих факторів, які обумовили надплановий приріст виробництва.

У цехові витрати включаються витрати по утриманню цехового персоналу, амортизація й витрати по утриманню будинків, споруджень та інвентарю, на поточний ремонт будинків і споруджень, витрати по випробуваннях, досвідах і дослідженнях, по раціоналізації й винахідництву цехового характеру, на заходи щодо охорони праці й т.д. До складу фактичних цехових витрат додатково включаються непродуктивні витрати: втрати від простоїв, від псування матеріальних цінностей і технологічного оснащення при зберіганні в цехах, недостачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва (за винятком надлишків), інші непродуктивні витрати й надлишки.

Загальнозаводські витрати, які пов'язані з обслуговуванням і керуванням виробництва всього підприємства, підрозділяються на п'ять груп: витрати по утриманню апарата керування; загальногосподарські витрати; податки, збори та інші обов'язкові відрахування й витрати; непродуктивні витрати, що виключають доходи (неплановані доходи підприємства, отримані ним у звітний період). Цехові й загальнозаводські витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників (без доплат по прогресивно-преміальних системах) і витратам на утримання й експлуатацію устаткування або пропорційно іншій базі.

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств та об'єднань, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, що випускається ним. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива й інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).

Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції. Загальнозаводська (загальфабрична) собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції. Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, але й на реалізацію продукції.

У промисловості прийняте наступне угруповання витрат по їхніх економічних елементах:

- сировина й основні матеріали;

- допоміжні матеріали;

- паливо (зі сторони);

- енергія (зі сторони);

- амортизація основних фондів;

- заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування;

- інші витрати, не розподілені по елементах.

Співвідношення окремих економічних елементів у загальних витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі.

Так, у легкій промисловості витрати сировини й матеріалів у собівартості продукції становлять 88,1 % (2004 рік).

Групування витрат по економічних елементах показує матеріальні й грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські потреби. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з угрупуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються й ураховуються по статтях витрат (статтях калькуляції).

Групування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їхньому місцю й призначенню, знатиь, у що обходиться підприємству виробництво й реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:

1) сировина й матеріали;

2) паливо й енергія на технологічні потреби;

3) основна заробітна плата виробничих робітників;

4) витрати на утримання й експлуатацію встаткування;

5) цехові витрати;

6) загальнозаводські (загальфабричні) витрати;

7) втрати від браку;

8) невиробничі витрати.

Розрахунок виробничих витрат і собівартості продукції розраховуємо по наступних формулах.

Вартість сировини:

(2.18)

Цз - ціна 1 тонни сировини (тис грн); Км - прогнозований випуск готової продукції(тонни, умовні банки); Нр - норми витрати сировини.

Вартість картонної тари:

(2.19)

Цод - ціні одиниці картонної тари; Кб - кількість упакувань продукції; Вк - місткість одного картонного ящика.

Заробітна плата персоналу:

(2.20)

Чп - чисельність персоналу; Зчол - установлена середньомісячна заробітна плата однієї людини; Кдоп - коефіцієнт додаткової заробітної плати; Кзв - коефіцієнт відрахувань по заробітній платі.

Амортизаційні відрахування:

(2.21)

Соф - балансова вартість пасивної частини основних фондів; Азв - норма амортизаційних відрахувань на будинки, спорудження; На - норма амортизаційних відрахувань на технологічне встаткування; П - розглянутий період (рік, півріччя, квартал, місяць).

Витрати на електроенергію:

(2.22)

Тел - тарифна плата за електроенергію; Муст - сумарна потужність установленого технологічного встаткування; Кгод - кількість годин роботи в розглянутому періоді.

Управлінські витрати:

(2.23)

Чуп - чисельність управлінського персоналу; Зчел - середньомісячна заробітна плата одного керівника; Кдод - коеффициент додаткової заробітної плати; Кзв - коеффициент відрахувань по заробітній платі; Зоф - витрати на утримання офісу; Вс - питома вага управлінських витрат розглянутого об'єкта в їхній загальній сумі.

Невраховані витрати:

(2.24)

Спр - попередні статті витрат; Пп - планований процент неврахованих витрат.

Витрати по збуту продукції:

(2.25)

Витрати на виробництво сукупного продукту:

Зсов= Мз+Тст+Кт+Кзак+Зпл+Аотч+Зэл+Зтоп+ Ур+Нрас+Рсб (2.25)

Розрахунки собівартості продукції необхідні для обґрунтування ціни на випуск продукції. У цьому випадку можна порівнювати розмір виробничих витрат і сформовані ціни на аналогічну продукцію. Аналіз порівняння дозволяє оцінити передбачувану рентабельність, відповідно й про ступінь вигідності задуманого бізнесу.

Заробітна плата передбачається на рівні:

- основні робітники - 1500 гривень;

- майстер - 2000 гривень;

- технолог - 2000 гривень;

- наладчик - 1700 гривень;

- транспортировщик - 1000 гривень;

- прибиральник виробничих приміщень - 800 гривень.

Оптова ціна продукції складе 100 гривень.

Для формування ціни на продукцію необхідно врахувати витрати на її виробництво й реалізацію. Для кожного окремого виду продукції залежно від процесу виробництва складається своя калькуляція.

Відповідно до потужності встановлюваного встаткування добовий випуск передбачається на рівні 600 пар у добу при однозмінному режимі роботи. Таким чином, цех зробить:

На місяць:

На квартал:

На рік:

З обліком сталих на ринку цін на сировину й матеріали на обробку витрати на одну пару становлять 60,04 гривень. Таким чином, витрати на сировину й матеріали складуть:

На добу:

На місяць:

На квартал:

На рік:

Передбачувана чисельність основних виробничих робітників 28 осіб. Заробітна плата встановлюється на рівні 1 500 гривень. Фонд оплати праці складе:

На місяць:

На добу:

На одну пару:

На квартал:

На рік:

Нарахування на заробітну плату здійснюється в розмірі 38,26 % і становить:

На місяць:

На добу:

На одну пару:

На квартал:

На рік:

Нарахування амортизації цехових будинків проводиться лінійним методом, який полягає в тому, що вартість будинку (150000 грн.) ділиться на термін служби (40 років). Відрахування здійснюється щорічно рівними сумами:

На рік:

На квартал:

На місяць:

На добу:

На парі:

Витрати на збут пов'язані з реалізацією продукції. Такі витрати на заводі містять у собі також маркетинг. Витрати ж по доставці готової продукції підприємство не несе, оскільки їх бере на себе фірма-замовник. Витрати на рекламу містять у собі витрати на розміщення реклами в Інтернеті, а також у каталогах, на стендах, у газетах, журналах. Витрати на збут складуть 100000 грн. у рік. Розрахунок виробничих витрат наведений у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Розрахунки виробничих витрат

Виробничі витрати
Статті витрат	На одну пару	Період
		На зміну	На місяць	На квартал	На рік
1. Сировина й напівфабрикати	60,04	36,024	792,53	2377,58	9510,34
2. Основна з/п працівників	3,18	1909,09	42000,00	126000,00	504000,00
3. Нарахування на з/п	1,22	730,42	16069,20	48207,60	192830,40
4. Цехові витрати
4.1. Амортизація цехових будинків	0,02	14,20	312,50	937,50	3750
4.2. З/п управлінського персоналу	0,43	259,09	5700,00	17100,00	68400,00
4.3. Нарахування на з/п	0,17	99,13	2180,82	6542,46	26169,84
4. З/п обслуговуючого персоналу	0,29	172,73	3800,00	11400,00	45600,00
5. Нарахування на з/п	0,11	66,09	1453,88	4361,64	17446,56
6. Витрати на збут	0,63	378,79	8333,33	25000,00	100000,00
7. Витрати на електроенергію	0,01	5,45	120,00	360,00	1440,00
8. Амортизація загальнозаводських будинків	0,03	17,05	375,00	1125,00	4500,00
Разом виробничі витрати	45,17	27101,90	596241,78	1788725,35	7154901,41

Сума виробничих витрат розраховуючи на одну пару становить 45,17 гривень. Оптова ціна передбачається в розмірі 80 гривень.

Враження, вироблене цінами на покупців, також необхідно приймати доуваги (психологічні ціни).

Отже, всі перераховані вище складові аналізу товару можуть служити для співвіднесення з конкуруючими товарами й допомогти у визначенні стратегії підприємства.

Прогнозований обсяг продажів виробленого взуття є основним показником, що відбиває майбутню рентабельність знову створюваного цеху. Розрахунки показників прогнозованого обсягу продажів виконуються по наступних формулах:

обсяг випуску в натуральному вираженні (кількість пар):

(2.26)

обсяг реалізації:

(2.27)

балансовий прибуток:

(2.28)

рентабельність за собівартістю, %:

(2.29)

рентабельність по реалізації:

(2.30)

де V - обсяг випуску натуральному вираженні; Р - продуктивність лінії; П - тривалість розглянутого періоду; Ор - обсяг реалізації; Цп - середня ціна однієї пари взуття; Пб - балансовий прибуток; Пз - виробничі витрати; Рс - рентабельність за собівартістю; Рр - рентабельність по реалізації.

Відповідно до наведених формул проведемо розрахунок основних показників прогнозованого обсягу продажів. Результати розрахунків наведені нижче в таблиці.

Таблиця 2.4

Прогнозовані обсяги продаж

Основні показники	Період
	зміна	місяць	квартал	рік
Обсяг випуску (тис. пар)	0,6	13,2	39,6	158,4
Обсяг реалізації, тис. грн.	48,0	1056,0	3168,0	12672,0
Виробничі витрати, тис. грн.	27,101	596,241	1788,725	7154,901
Загальний прибуток, тис грн	20,899	459,759	1379,275	5517,099
Рентабельність за собівартістю, %	77,12
Рентабельність за реалізацією, %	43,54

Проведені розрахунки показують, що застосування високотехнологічного встаткування для створення цеху по випуску загальнодоступного взуття для населення буде виправдано, а підприємство може створити основу для поліпшення фінансового стану й придбання перспективи подальшого розвитку.

2.4 Фінансовий план

У цьому розділі необхідно викласти ваш план одержання коштів для створення або розширення підприємства. Перше питання тут, звичайно, скільки взагалі потрібно коштів для реалізації даного проекту. Питання друге: звідки передбачається одержати ці гроші, у якій формі? І третє питання: коли можна чекати повного повернення вкладених коштів й одержання інвесторами доходу на них? Що стосується першого питання, то відповідь на нього випливає з розділу бізнес-плану - "Фінансового плану". А от відповідь на друге питання - тема для особливої розмови.

Фінансування через кредити застосовується для проектів, пов'язаних з розширенням виробництва на вже діючі (і діючі успішно) підприємства. З одного боку, від таких підприємств банкіри не будуть вимагати підвищеної плати за кредит, тому що ризикованість вкладень тут не занадто велика, а з іншого боку - не складе проблеми знайти матеріальне забезпечення кредитів: у якості його можуть виступити вже наявні активи.

Часом залучення коштів партнерів та акціонерів здається підприємцям небажаним через можливість втрати контрольного пакету акцій, розмір якого зазвичай оцінюється в 51 відсоток. Із цього приводу варто сказати наступне.

По-перше, на ділі контрольний пакет може бути й значно меншим, аніж 51 відсоток. За сильно розпиленого капіталу для контролю над підприємством може виявитися достатнім і пакет в 10-15 відсотків акціонерного капіталу.

По-друге, психологія "собаки на сіні" рідко приводить до успіху (хоча трапляються й виключення. Наприклад, покійний мільярдер Хант не допускав у свої підприємства жодного акціонера зі сторони). Яка користь, якщо ви будете потенційним одноособовим власником підприємства, що існує лише на папері? Чи не краще впустити у справу заможних інвесторів з боку, щоб втілити свої проекти в життя?

Нарешті, що стосується третього аспекту розділу "Стратегія фінансування" - оцінка строків повернення позикових засобів, то він вимагає проведення й включення до бізнес-плану спеціальних розрахунків. Формули цих розрахунків можна знайти у відповідних довідкових посібниках.

Фінансовий план першого року діяльності. Проведені маркетингові дослідження дозволяють розрахувати всі грошові потоки.

При цьому використаємо наступні додаткові формули розраховуючи на одну випускає пару, що, взуття.

(2.31)

(2.32)

ПДВ - податок на додану вартість; Ао - сума амортизаційних відрахувань; Зо - заробітна плата з усіма відрахуваннями; По - прибуток загальний; Кв - коефіцієнт витягу; Нп - податок на прибуток; Нст - ставка податку на прибуток.

Результати цих розрахунків представлені нижче в таблиці.

Таблиця 2.5

Баланс грошових потоків у перший рік діяльності (тис грн.)

	Квартали	За рік
	1	2	3	4
Надходження
Внесок інвестора	320,0	-	-	-	320,0
Реалізація продукції	3168,0	3168,0	3168,0	3168,0	12672,0
Мобілізація амортизаційних відрахувань	16,0	16,0	16,0	16,0	64,0
Всього надходжень	3504,0	3184,0	3184,0	3184,0	13056,0
Витрати
Купівля обладнання	320,0	-	-	-	320,0
Виробничі витрати	1778,73	1778,73	1778,73	1778,73	7154,92
ПДВ	265,57	265,57	265,57	265,57	1062,28
Податок на прибуток	334,11	334,11	334,11	334,11	1336,44
Гасіння внеску інвестора	320,0	-	-	-	320,0
Всього витрат	3018,41	2378,41	2378,41	2378,41	10153,64
Сальдо
Від'ємне
Активне позитивне	485,59	805,59	805,59	805,59	2902,36
Наростаючим підсумком	485,59	1291,18	2096,77	2902,36

Проведені розрахунки показують, що реалізація проекту окупається протягом одного кварталу. Це підтверджує вигідність обраної технології й прийнятої стратегії. При цьому чистий грошовий дохід протягом першого року діяльності підприємства складе близько 3-х мільйонів гривень.

На підставі проведених розрахунків побудуємо фінансовий баланс грошових потоків на майбутній прогнозований період. Дані розрахунків приводяться нижче в таблиці.

Таблиця 2.6

Баланс грошових потоків (тис. грн.)

	Роки	За 5 років
	1	2	3	4	5
Надходження
Внесок інвестора	320,0	-	-	-	-	320,0
Реалізація продукції	12672,0	12672,0	12672,0	12672,0	12672,0	63360,0
Мобілізація амортизаційних відрахувань	64,0	64,0	64,0	64,0	64,0	320,0
Всього надходжень	13056,0	12736,0	12736,0	12736,0	12736,0	64000,0
Витрати
Купівля обладнання	320,0	-	-	-	-	320,0
Виробничі витрати	7154,92	7154,92	7154,92	7154,92	7154,92	35774,6
ПДВ	1062,28	1062,28	1062,28	1062,28	1062,28	5311,4
Податок на прибуток	1336,44	1336,44	1336,44	1336,44	1336,44	6682,2
Гасіння внеску інвестора	320,0	-	-	-	-	320,0
Всього витрат	10153,64	9513,64	9513,64	9513,64	9513,64	48208,2
Сальдо
Від'ємне
Активне позитивне	2902,36	3222,36	3222,36	3222,36	3222,36	15791,8
Наростаючим підсумком	2902,36	6124,72	9347,08	12569,44	15791,8

Проведені розрахунки показують, що реалізація проекту окупається протягом одного року. Це остаточно підтверджує вигідність обраної технології й прийнятої стратегії. При цьому чистий грошовий дохід протягом п'яти років діяльності підприємства складе близько 16 мільйонів гривень. Податкові відрахування в державний бюджет складуть близько 12 мільйонів гривень.

В умовах переходу до ринкової економіки, її початкового етапу дуже важливі заходи науково-технічного характеру. Колективи підприємств, їхні керівники головну увагу приділяють матеріальному стимулюванню праці.

Важливе місце в підвищенні ефективності виробництва займають організаційно-економічні фактори, включаючи управління.

Для оцінки ефективності проекту проведемо порівняння основних показників, розраховуючи на одного працюючого за два періоди: за попередні реалізації проекту рік і за період повної реалізації проекту. Дані порівняння наведені нижче в таблиці.

Таблиця 2.7

Порівняння діючих і пропонованого варіантів (розраховуючи на одного працюючого)

Найменування показників	Варіанти
	діючий	пропонований
Обсяг промислової продукції, тис. грн.	10,48	452,57
Фондоозброєність, тис.грн./чол	4,34	15,747
Коефіцієнт мотивації праці	0,29	4,29
Балансовий прибуток, тис.грн.	0,61	197,03
Виробничі витрати, тис. грн..	11,66	255,54

На основі наведених розрахунків можна зробити висновок про доцільність впровадження нової технології.

Технологічний прорив дозволяє знизити собівартість продукції за рахунок більш раціонального використання сировини, матеріалів на обробку, всіх видів енергії як на технологічні (рухова, теплова), так і на нетехнологічні потреби (опалення в холодну пору року, освітлення).

Незважаючи на високу вартість устаткування, цехового будинку й високий рівень заробітної плати високо технологічне устаткування дозволяє окупити витрати на переустаткування й перебудову цеху в короткий термін (півтора місяці). Річний прибуток підприємства становить 2,6 млн. гривень, що в 32 рази більше, ніж при старому встаткуванні й колишній структурі. Витрати на збут продукції (транспортування, маркетинг тощо) плануються в розмірі 100000 гривень на рік. Із чого можна зробити висновок про гарну впізнаність товару. Висока якість, що забезпечується сучасним устаткуванням, дозволяє зробити висновок про популярність продукції й про перспективи росту.

Як уже було сказано, "Шкіряний завод "ПЛАТАН" перебуває в ситуації, виходом з якої є не тільки реалізація ефективного проекту, але й залучення інвестицій. Однак, як і багато інших підприємств України, "Шкіряний завод "ПЛАТАН" характеризується негативною інвестиційною привабливістю. В умовах, що склались у цей момент в Україні, активізація інвестиційного процесу як передумови виходу із кризи неможлива без державної підтримки. Існує два підходи щодо державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якнайбільше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами й устаткуванням, фінансує проект і розподіляє прибуток від інвестицій. В умовах України це прийнятно для державного сектору економіки. Для інших суб'єктів інвестування держава повинна дати максимальну волю і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну політику, систему пільг і санкцій.

Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні пов'язане із чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності. Законодавча база визначає правовий статус інвесторів - суб'єктів інвестиційної діяльності, які ухвалюють рішення щодо вкладенні власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності й господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види й обсяги інвестицій. Інвестор має право володіти, користуватися й розпоряджатися об'єктами й результатами інвестицій, включаючи реінвестиції й торговельні операції на території України.

У свою чергу, інвестор зобов'язаний проводити політику всебічного розвитку підприємства щодо всіх видів виробничих ресурсів: капіталу, матеріальних ресурсів, а особливо трудових ресурсів та основних фондів, зокрема їхньої активної частини.

Критерієм конкурентноздатності виробу (взуття) на ринку є його вартість із відповідною їй якістю, а також купівельна спроможність населення даної країни. По купівельній спроможності населення нашої країни можна диференціювати на три основні групи; 1 група (основна - близько 60 %), що має щомісячний дохід, за даними статистики, у середньому не більше 700 гривень. 2 група (20-30 %) - із щомісячним доходом у межах 1500 гривень. 3 група (близько 10 %) із щомісячним доходом понад 1500 гривень.

Виходячи з наведеної диференційованої купівельної спроможності населення, щоб забезпечити конкурентноздатність взуття на внутрішньому ринку, насамперед за вартістю, необхідно випускати взуття для кожної групи населення:

-для 1 групи - недорогу, по 100 - 120 грн. за пару й відповідній ціні якості;

-для 2 групи - за вартістю 150 - 200 грн. за пару й відповідній ціні якості;

-для 3 групи - "елітну" взуття вартістю від 250 грн. і вище, дуже високої якості, конкуруючу по даній ознаці з імпортним, дорогим взуттям, зокрема, з італійським, австрійським тощо. Для реалізації випуску взуття для зазначених груп населення необхідно, реалізувати наступні передумови:

1) якість взуття для 1 групи населення повинна бути трохи вище найдешевшої, завезеної "човниками", тому що ця група населення в основній масі по своїх доходах може купити тільки таке взуття;

2) якість взуття для 2 групи населення повинна бути вище найдорожчого "човникового" взуття й найдешевшого "магазинного";

3) якість взуття для 3 групи населення повинна бути не нижче імпортного "елітного", але за вартістю трохи нижче. Взуття, що випускає для всіх трьох груп населення по конструкції, гамі кольорів, силуету, повинна задовольняти сучасним вимогам моди, бути зручною при носінні й відповідати цільовому призначенню (весняне, осінньо-зимове тощо). Для забезпечення випуску взуття для кожної із зазначених груп населення доцільно використовувати в промисловості наступні підходи при виборі матеріалів і підкладки взуття з різною вартістю.

Для 1 групи населення при виготовленні взуття повинні бути використані найдешевші матеріали (наприклад, вартість 1 кв. дм шкіри для верху взуття не повинна перевищувати 0,4 гривні), тобто:

- для верху використовується, в основному, спилок з ворсовою обробкою й поліуретановим покриттям, а також овчина й свинячі шкіри з низькосортної сировини, в основному, "двірської" заготівлі в селян, дрібних фермерів, воротки зі шкір КРС;

- для підкладки можуть бути використані спилок шкіри КРС підвищених толщин, а також овчина й свинячі шкіри, вироблені із зазначених видів низькосортної (4 гатунок) шкірсировини;

- технології вироблення шкір верху й підкладки повинні бути максимально уніфіковані й спрощені (наприклад, за рахунок сполучення процесів) з використанням тільки вітчизняних хімічних матеріалів на всіх стадіях виробництва.

З метою зниження матеріалоємності, трудових та енерговитрат взуття верхи з натуральної шкіри для цієї групи населення варто виготовляти в максимальній кількості, в основному без підкладки, використовувати для основного кріплення менш матеріаломісткий і більше продуктивний строчково-литтєвий метод кріплення. Як низ взуття й внутрішніх деталей застосовувати відносно дешеві вітчизняні матеріали - ТЕП, шкірволокно, задники й подноски з кожкартону. Для деяких видів взуття, зокрема, літнього відкритого взуття й зимового, як верх використати вітчизняні синтетичні шкіри.

Для 2 групи населення при виготовленні взуття варто використати:

- для верху взуття спилок зі шкір КРО з ворсовою й гідрофобною обробкою, воротки зі шкір КРО з художнім тисненням, а також шкіри з кінських шкір, свинячі й КРО, вироблені зі шкір 4 гатунку, ворсові шкіри або шкіри з покриттям, вироблені з використанням методів глибокого шліфування;

- для підкладки - відсортовані на стадії "Краст" (не придатні для верху взуття) шкіри з вищевказаних видів шкірсировини;

- уніфіковані технології вироблення шкір для верху взуття й підкладки з використанням, в основному, вітчизняних хімматериалів і частково (при красильно-жировальних процесах і покривному фарбуванні) окремих видів (досить обмежених асортиментів) імпортних матеріалів. Крім того, рекомендується використати комбіновані заготівлі верху з натуральної й синтетичної шкіри. Взуття весняно-літніх асортиментів доцільно виготовляти без підкладки строчково-литтєвого методу кріплення. Як низ взуття й внутрішніх деталей рекомендується використати відносно недорогі вітчизняні матеріали, зокрема, для низу взуття - ТЕП, шкірволокно, як задники й подноски - термопластичні й шкіркартонні матеріали.

Для 3 групи населення при виготовленні взуття: для верху взуття варто використати шкіри зі шкір КРО 1 й 2 гатунків, зняті на м'ясокомбінаті, а також шевро й козлину, вироблені з аніліновою та напіваніліновою обробкою. Технологія їхнього вироблення повинна бути диференційованою, виходячи із вхідних параметрів сировини (маси, товщини, структурних характеристик тощо) і вихідних параметрів готової шкіри (товщини, колірної гами, методів обробки тощо). При проведенні красильно-жировальних процесів і покривного фарбування варто використати імпортні хімічні матеріали, зокрема, для жирування, гідрофобізації, додублювания й у ряді випадків для наповнення. При покривному фарбуванні - імпортні непігментовані ґрунти, безказехнові пігментні пасти, деякі емульсійні плінкоутворювачі й закріплювачі покриття.

Викладені диференційовані підходи у виробництві шкіри й взуття дозволять, забезпечити випуск конкурентноздатного взуття, виходячи з купівельної спроможності населення нашої країни.

Очевидно, у міру зміни доходів населення варто змінювати процентне співвідношення випуску взуття по групах населення.

2.5 Удосконалення маркетингової стратегії підприємства засобами інформаційних технологій

Ми розглянули теоретичні та практичні аспекти диверсифікації виробництва на підприємстві «Платан». Для успішної рботи підприємства в сучасних ринкових умовах окрім викладених вище дій необхідно удосконалити процеси розробки маркетингових стратегій в цілому та диверсифікації зокрема засобами сучасних інформаційних технологій.

Динамічний розвиток галузі інформаційних технологій та жорстка конкуренція потребує від компаній постійного вдосконалення маркетингових стратегій. Особливо, це стосується управління маркетинговими каналами, а також іноваційної діяльності компаній, які працюють на ринку інформаційних технологій.

Комерційний успіх діяльності підприємства галузі інформаційних технологій, в першу чергу, залежить від його комплексу маркетингу. Інформаційні технології визначаються як технології, що пов'язані з інформаційним забезпеченням процессу управління компанією. Продукти галузі інформаційних технологій можуть виступати і як продукт споживання, і як засіб виробництва.

Галузь інформаційних технологій є динамічною, оскільки швидкий розвиток інформаційних технологій став причиною скорочення життевого циклу інформаційних продуктів (за останні 10 років життевий цикл інформаційних продуктів скоротився в середньому в 3 рази (з 3-5 років до 1 року). Також, необхідно відмітити іноваційність нових продуктів галузі інформаційних технологій.

Саме іноваційність галузі є передумовою необхідності залученні інвестицій для досліжень чи виробництва. Для закордонних компаній природньо продавати акції на фондовому ринку, чого ще не можна сказати про вітчизняні підприємства. Передумовою продажу акцій є наявність матеріальних та нематеріальних активів (технології, права на товарні знаки, гудвіл, тощо). Останні тенденції показують, що маркетингова стратегія є не тільки засобом конкурентної боротьби, але і нематеріальним активом, що враховується під час інвестиційної оцінки підприємства. Середній показник підвищення капіталізації тільки завдяки маркетинговій стратегії складає 16-19%. Слід звернути увагу, що середне відношення ринкової вартості підприємства до вартості матеріальних активів дорівнює 8, тобто вартість матеріальних активів складає складає близько 12 відсотків ринкової вартості підприємства.

В галузі інформаційних технологій виділяють такі підгалузі: мікроелектронні компоненти, апаратне забезпечення, програмне забезпечення, телекомунікації та електронний бізнес. Якщо розглядати галузь з точки зору потреб в інвестицях, то підгалузі можна розставити в такому порядку: мікроелектронні компоненти, телекомунікації, апаратне забезпечення, програмне забезпечення, електронний бізнес. [35]

Підприємства, які працюють в галузі інформаційних технологій, можна поділити на такі групи: розробники, виробники, посередники, впроваджувальні та сервісні організації. Аналіз успішних підприємств показує ефективність синергізму в галузі інформаційних технологій. Передумовами необхідності синергізму виступають: необхідність в обслуговуванні споживачів, забезпечення збереження ноу-хау, забезпечення загальної стабільності роботи підприємства.

Основними маркетинговими проблемами галузі можна назвати такі:

1) Ринок збуту обмежуеться тими споживачами, які не тільки потребують впровадження певних інформаційних технологій, але і розуміють їх суть.

2) Розгляд часу виводу на ринок інформаційних продуктів як найважливішого фактора в боротьбі з конкурентами.

3) Неможливість точного прогнозування попиту потенційних користувачів.

4) Роздробленість ринків.

5) Необхідність уніфікації продукту до вимог споживача.

Відповідно до цього, можна сформувати такі вимоги до маркетингової стратегії підприємства, яке працює на ринку інформаційних технологій:

1) Управління всіма бізнес-процесами повинно бути динамічним.

2) Виробництво товарів і надання послуг повинно постійно вдосконалюватись.

3) Забезпечення зростання прибутку.

4) Розширення номенклатури продуктів і послуг.

5) Підвищення споживчої цінності товару [38].

Можна визначити такі сегменти ринку для продуктів інформаційних технологій:

1) Промисловий ринок - продукт використовується для подальношого виробництва інших товарів чи надання послуг.