83

МІНІСТЕРСТВО ОСІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра економічної теорії

Дипломна робота

СУТНІСТЬ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА: ЗАКОНОМІРНОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

Студентка 4 курсу, групи

спеціальності 6.050100 -

економічна теорія

Науковий керівник

Черкаси 2009

ЗМІСТ

ВСТУП…..................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти розвитку товарного виробництва……………………………………………………………............….6

1.1. Товар і його властивості………………………………………………….…6

1.2. Суть та передумови виникнення товарного виробництва………...…......14

• 1.3. Генезис розвитку товарного виробництва……………………………..….21
• РОЗДІЛ 2. Дослідження соціально-економічних проблем товарного виробництва……………………………………….................................……..…31
• 2.1. Основні суперечності товарного виробництва……………………..…..…31
• 2.2. Методологічне дослідження ефективності товарного виробництва…….42
• РОЗДІЛ 3. Проблеми й перспективи розвитку виробництва товарів і послуг в трансформаційній економіці..……….......................................................……64
• 3.1.Досвід становлення товарного виробництва в трансформаційній економіці……………………………………………………………………........64
• 3.2. Аналіз перспектив виробництва товарів і послуг в Україні……….……..73
• Висновки...........................................................................................................80
• Список використаних джерел.........................................................................83

ВСТУП

Актуальність теми. Життя людського суспільства складна, багатогранна та сповнена протиріч. Майже у всьому світі, щоб вижити, людина повинна працювати, тому що оточуючі його речі у своєму природному стані, формі та місцезнаходженні не можуть задовольнити його вимоги.

Людина долає небезпеку і негаразди свого природного середовища, змінює форму, стан і місцезнаходження об'єктів природи, займаючись виробництвом матеріальних благ.

Виробництво є процес дії людини на речі природи з метою створювання матеріальних благ, необхідних для розвитку суспільства. Історично воно пройшло довгий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до найскладніших технічних систем, гнучких переналагоджувальних комплексів, комп'ютерів. У процесі виробництва не тільки змінювався шлях і вид виготовлення благ, але й виникають й нові форми економічних відносин, йде удосконалювання самої людини.

Система організаційно-економічних відносин, при котрій корисні продукти створюються для їх продажу на ринку, називаються товарним виробництвом, котре є базисом економічного розвитку суспільства. Перехід від натурального до товарного виробництва та основні умови виникнення товарного виробництва.

Загальною умовою виникнення, розвитку та функціонування товарного виробництва є суспільний розподіл праці. На його основі виникають економічні виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Однією з найважніших причин виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість товаровиробників. Вона тісно пов'язана з виникненням приватної власності на засоби виробництва, а також з економічною та юридичною свободою виробника.

З економічною відокремленістю невідривно пов'язане еквівалентність їх відносин. Це є одним з корінних особистостей товарного виробництва та обміну.

Товарне виробництво виникає також внаслідок протиріччя між виробництвом та споживанням, невідповідністю споживчої вартості вироблених товарів потребам суспільства та його членів. Це потребує обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, виходячи з певного досвіду. Відсутність саме такого визнання фактично є відсутністю товарного господарства і товарної форми господарювання. У натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не тільки особистої праці, але й праці своїх родичів. Але вони отримують свою частину без права відкинути її чи вільно вибирати іншого виробника.

Різнобічні аспекти товарного виробництва досліджувались в працях сучасних економістів. Питання закономірностей розвитку товарного виробництва - досліджували Башнянин І.І. Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Волинський Г., Ковальчук Т., Павловський М. А. та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи досить тісно пов'язана з науковими планами і програмами кафедри економічної теорії. Дослідження, що здійснюється у цій кваліфікаційній роботі знаходиться у контексті науково-дослідної роботи, кафедри економічної теорії за темою: “Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень в постсоціалістичних країнах”.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного політико-економічного аналізу товарного виробництва та закономірностей його розвитку.

Для досягнення цієї мети першочергове значення має чітке визначення й реалізація таких завдань:

- визначити сутність товару та його властивостей ;

- розкрити особливості передумов виникнення товарного виробництва;

- виділити та систематизувати розвиток товарного виробництва;

- виявити пріоритетні напрямки розвитку ;

- проаналізувати основні суперечності товарного виробництва;

- визначення методологічні аспекти аналізу ефективності товарного виробництва.

- обгрунтувати досвід становлення товарного виробництва в трансформаційній економіці;

- визначити перспективи виробництва товарів і послуг в Україні.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є товарне виробництво та закономірності його розвитку. Предметом роботи є особливості виробничих відносин, що виникають в процесі створення товару.

Методологічні основи дослідження. При дослідженні даної проблеми було використано такі загальнонаукові та специфічні методи: діалектичного матеріалізму, наукової абстракції, економіко-статистичні, метод порівняння, аналізу і синтезу та ін. При написанні роботи були опрацьовані такі джерела: наукові статті, монографії.

Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає у тому, що одержані результати, щодо сутності товарного виробництва та закономірностей його розвитку, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов'язаних з розвитком товарних відносин.

Структура та обсяг роботи. Структура кваліфікаційної роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить три розділи і сім параграфів, висновків, списку використаних джерел, 1 рисунка.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1. Товар і його властивості

Товар - це продукт праці, призначений для обміну. Товар, це, по-перше, річ, що задовольняє яку-небудь потребу людини, по-друге, це річ, обмінювана на іншу річ.

Вже із самого визначення товару видно, що він має дві властивості: здатність задовольняти яку-небудь потребу людини і здатність обмінюватися у певних пропорціях на інший товар. Здатність товару задовольняти потребу споживача називається споживною вартістю товару. Споживну вартість визначають ще як корисність його для споживача. Здатність товару обмінюватися у певних пропорціях на інші товари називається міновою вартістю товару.

Потреби, що їх задовольняють товари як споживні вартості, можна поділити на дві групи: ті, що служать задоволенню виробничих потреб (засоби виробництва), і ті, що задовольняють особисті потреби людей (предмети споживання).

У феодальному суспільстві товарне господарство сприяло економічному прогресу й створило передумови для виникнення капіталізму.

При капіталізмі товарне господарство набуває всезагального характеру, де все продається і все купується.

При соціалізмі товарне господарство зберігається, сприяючи зростанню ефективності суспільного виробництва. Проте тут ринкові механізми поєднуються з плановими, які є панівними. При соціалізмі товарне виробництво носить обмежений характер, оскільки із сфери обігу виключені засоби виробництва, заводи, фабрики, земля і робоча сила. Гроші не можуть перетворитися у капітал, тобто бути засобом експлуатації найманої праці. При соціалізмі створюються передумови для відмирання товарної форми господарства при комунізмі.[3,45]

Для докапіталістичних формацій характерне просте товарне виробництво. Особливістю простого товарного виробництва є те, що в ролі відособлених виробників виступають дрібні товаровиробники, котрі самі працюють на власних засобах виробництва і не експлуатують праці інших осіб. Однією з історичних форм простого товарного виробництва є дрібне товарне виробництво ремісників та селян, яке виникло ще до капіталізму і зберігається у вигляді одного із укладів в розвинутому капіталістичному суспільстві.

Капіталістичне товарне виробництво характеризується тим, що тут в ролі відособленого виробника виступає капіталіст - підприємець, який організує велике виробництво на базі експлуатації чужої праці. При цьому слід пам'ятати, що в умовах капіталізму, особливо на його імперіалістичній стадії, в ролі відособленого виробника поряд з окремим капіталістом може виступати і виступає капіталіст асоційований - колектив капіталістів в акціонерному товаристві, а також буржуазна держава.

Спільне між простим і капіталістичним виробництвом є те, що і в умовах простого товарного виробництва, і в умовах капіталістичного товарного виробництва засоби виробництва перебувають в руках у приватних власників, а товари виробляються для суспільства, для обміну. Відмінність між простим і капіталістичним товарним виробництвом полягає в тому, що при простому товарному виробництві відсутня експлуатація праці найманих робітників, а при капіталістичному товарному виробництві вона (експлуатація) існує і виступає засобом виробництва додаткової вартості.

Споживні вартості утворюють матеріальний зміст багатства в будь-якому суспільстві. Деякі види споживних вартостей даються природою в готовому вигляді і не є продуктами людської праці (як, наприклад, повітря, вода і ін.).

Зрозуміло, що ці споживні вартості не є товаром. Слід відмітити, що в історії мали місце такі економічні умови, при яких навіть продукти праці як споживні вартості, що призначалися не для свого, а для чужого споживання, не були товарами. Скажімо, якщо кріпосний селянин виробив якийсь продукт і віддав його поміщику, то він виробив суспільну споживну вартість. Проте ця суспільна споживна вартість не є товаром, бо вона передана в інші руки даремно. Щоб продукт праці функціонував як товар, він повинен переходити з рук в руки не безплатно, а в обмін на щось, на якісь інші споживні вартості в тій чи іншій пропорції. Іншими словами, цей продукт повинен мати не тільки суспільну споживну вартість, але й мінову вартість.

Властивості товару як корисної речі взагалі, його фізико-хімічні особливості вивчаються особливою наукою - товарознавством.

Політична економія розглядає споживну вартість з іншого боку - в зв'язку з певними суспільними відносинами. В природних властивостях продуктів праці ці відносини не відображені. В той час, як економічну науку не може не цікавити питання, чому в умовах капіталізму в одних країнах існує надвиробництво товарів, тоді як в цих же країнах чимало людей погано харчуються і одягаються, а в других (особливо в Азії, Африці) десятки мільйонів людей просто не мають шматка хліба, зазнають злиднів. Зрозуміло, що таке становище викликане не споживною вартістю товарів. Політичну економію цікавить в даному випадку питання про протиріччя між корисністю цих продуктів для людей і неможливістю їх продажу, їх споживання, про причини цього протиріччя.[6,78]

Споживні вартості неоднорідних товарів не порівнюються, оскільки вони якісно різні. Проте всі товари прирівнюються одні до одних за своєю міновою вартістю. Так, чоловічий костюм і жіночі туфлі не можна порівняти за споживною вартістю, але вони можуть бути порівняні по міновій вартості.

К. Маркс звернув увагу на те, що одну і ту ж споживну вартість можна обміняти на кілька мінових вартостей. Наприклад, один мішок зерна можна обміняти на одну вівцю, три сокири, п'ять грамів золота тощо. Виходить, що в міновій вартості виражається щось однакове, але це “однакове” не схоже ні на один з названих товарів, хоча властиве всім товарам. І цим “однаковим” є те, що всі товари являють собою продукти праці і мають вартість. Вартість товару - це уречевлена в ньому суспільно необхідна праця товаровиробників. Саме вартість лежить в основі тих пропорцій, в яких один товар обмінюється на інші. Так, в нашому прикладі мішок зерна обмінюється на одну вівцю, три сокири і п'ять грамів золота тому, що на виробництво кожного із чотирьох товарів затрачено однакову кількість праці. Кількість праці вимірюється величиною робочого часу.[4,49]

Вартість тісно зв'язана з міновою вартістю, проте це не тотожні категорії. Вартість є внутрішньою властивістю товару, а мінова вартість - це форма прояву вартості ззовні. Втілена в товарах праця товаровиробників може проявлятися тільки опосередковано - шляхом обміну одних товарів на інші.

Отже, кожен товар має споживну вартість і вартість. При цьому слід пам'ятати, що вартість товару визначається не затратами часу робітника, який безпосередньо виробляв певний товар, а суспільно необхідним робочим часом, тобто часом, який затрачається на виробництво певного товару в середньому, в суспільстві в цілому. Суспільно необхідний робочий час, це такий час, який потрібний для виготовлення будь-якої споживної вартості при існуючих суспільно нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні вмілості та інтенсивності праці.

На величину вартості впливають продуктивність праці - чим вища продуктивність праці, тим нижча величина вартості товару, і якість праці, що проявляється як проста праця і складна праця.

Проста праця не потребує попередньої великої підготовки. Складна праця потребує попередньої підготовки виробника. Тому й продукт складної праці має більш високу вартість. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста.

Існують різні погляди на суть вартості. Серед них чільне місце посідає теорія трудової вартості, розвинута класиками буржуазної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом і Давідом Рікардо.[5,76]

Так, Петті визначав вартість товару рівним робочим часом, джерелом вартості вважав працю. Проте Петті був непослідовним. Він давав суперечливі визначення вартості і споживної вартості і помилково вважав, що справжньою формою вартості є лише гроші.

Дальший розвиток вчення про трудову вартість набуло в працях Адама Сміта. Сміт зробив важливий висновок про те, що праця є єдиним загальним точним мірилом вартості.

Проте Сміт висунув і ненауковий висновок про те, що тільки при простому товарному виробництві вартість товару визначається працею, а при капіталізмі вартість товару, начебто, складається з доходів трьох класів: землевласників, капіталістів та робітників.

Більш послідовним в розвитку теорії трудової вартості був Рікардо. Йому належить важливе положення про те, що вартість товару прямо пропорційна кількості праці, затраченої на його виробництво, і обернено пропорційна продуктивності праці.

Проте і теорія трудової вартості Рікардо мала ряд недоліків. Рікардо, як і Петті і Сміт, виходив з того, що товарна форма продуктів праці є вічною формою. Тому і вартість виступає в нього як вічна категорія. Для Рікардо характерним є чисто кількісний підхід до аналізу вартості. Його цікавила тільки величина вартості. Він не займався якісним аналізом вартості і праці, що її створює.

Він, як і його попередники, не розкривав двоїстого характеру праці, втіленої в товарі, а також протиріччя між приватною і суспільною працею. Рікардо не бачив внутрішнього зв'язку між вартістю і міновою вартістю як необхідною формою її прояву, а відповідно і зв'язку між вартістю і грошами.

З трудової теорії вартості, особливо з теорії трудової вартості Рікардо, самі по собі напрошуються певні революційні висновки. Яких сам Рікардо не зробив.

Класична буржуазна політекономія, яку створили В. Петті, А.Сміт, Д.Рікардо послужила джерелом марксистського напряму політичної економії. Тобто марксистська політекономія виникла не на голому місті.

Широке розповсюдження одержала маржиналістська теорія вартості, або, як її ще називають, теорія граничної корисності. Вона була висунута ще у XVIII ст. економістом Ф. Галіані і одержала розвиток в кінці ХІХ - початку ХХ ст. у працях К. Менгера, Ф. Візера, Е. Бем-Баверка, Л. Вальраса та деяких інших вчених. За їх твердженням, вартість це цінність, корисність речі, і визначається вона величиною користі, яку приносить людині та чи інша річ. В міру насиченості потреби людини в певній речі цінність її зменшується. Найменша потреба, яку задовольняє останній екземпляр блага даного виду, і буде граничною корисністю. Саме ця корисність, на думку авторів теорії граничної корисності, є основним регулятором товарних цін, тобто виступає вартістю товару. Наприклад, якщо людині потрібно один мішок зерна для випікання хліба, то він матиме найвищу корисність, і за нього людина готова заплатити найбільшу ціну. Мішок зерна для утримання коня матиме меншу корисність і ціну, мішок зерна для насіння ще меншу, а мішок зерна для утримання, скажімо, папуги - найменшу. Ця остання і є граничною корисністю. [11,42]

Своєрідне тлумачення вартості у авторів так званогонеокласицизму (А. Маршалл, П. Самуельсон і ін. ). Вони вважають, що товари самі по собі не мають вартості, а отже, вони не можуть бути співмірними. Вони стають співмірними лише завдяки грошам. А ринкова ціна товару формується під впливом попиту і пропозиції, граничної корисності та витрат виробництва.

Звичайно всі ці фактори можуть впливати на коливання цін. Проте є центр, навколо якого це коливання відбувається. І таким центром є вартість як уречевлена в товарі праця товаровиробників.

Серед теорій вартості досить поширена теорія факторів виробництва. Її родоначальником був французький економіст Жан-Батист Сей . Він вважав, що вартість товарів створюється працею, капіталом і землею. Кожний з цих факторів створює відповідно заробітну плату робітників, прибуток капіталістів і ренту землевласників. Всі ці доходи в сукупності і становлять вартість товару.

Теорія факторів виробництва поширена і в сучасних умовах. Наприклад, Дж. Гелбрейт вважає, що вартість товару в наш час створюється не тільки працею, капіталом і землею, а й таким фактором, як підприємницький талант.

К. Маркс вперше довів, що не лише товари мають дві властивості - споживну вартість і вартість, - але й сама праця, втілена в товарі, має двоїстий характер: виступає як конкретна і як абстрактна праця.

Конкретна праця - це праця затрачена в певній формі, праця певної спеціальності ( шахтаря, коваля, слюсаря, комбайнера ). Конкретна праця створює споживну вартість. Конкретна праця і створювана нею споживна вартість існують не лише в товарному виробництві. Вони існують в будь-якому виробництві.

Хоча шахтар, коваль, слюсар, комбайнер затрачають працю в різних конкретних формах, їх праця має одну і ту ж фізіологічну основу - а саме : продуктивне витрачання м'язів, нервів, мозку, тобто затрату робочої сили у фізіологічному розумінні слова.

Фізіологічна спільність різних видів людської праці існувала і буде існувати завжди. Але економічною категорією, що називається, абстрактною працею”, вона ( фізіологічна спільність ) стає лише там, де люди своєю працею створюють не лише споживні вартості, але й вартість, цебто лише там, де продукти праці можуть переходити з сфери виробництва в сферу споживання, тільки через обмін, через прирівнювання різнорідних продуктів праці як товарів, котрі мають вартість.

Отже, в умовах товарного виробництва праця є не тільки конкретною, але й абстрактною.

Обмін товарів показує, що за конкретними видами праці приховується якась спільна основа - затрата людської робочої сили, затрата фізичної і розумової енергії людини .

Абстрактна праця - це затрати робочого часу, зведені до людської праці взагалі, незалежно від її конкретних форм. Абстрактна праця створює вартість товару. Абстрактна і конкретна праця не тотожні, вони протилежні одна одній, між ними існує протиріччя, яке проявляється у вигляді антагоністичного протиріччя між приватною і суспільною працею. Це пояснюється тим, що в умовах товарного виробництва, з одного боку, суспільний поділ праці надає праці суспільного характеру, оскільки кожний товаровиробник працює на ринок, на інших.[18,98]

В той же час приватна власність на засоби виробництва роз'єднує виробників, а тому й праця кожного виробника безпосередньо виступає як приватна праця.

Антагоністичне протиріччя між суспільною працею і приватною працею обумовлює протиріччя між вартістю і споживною вартістю товару.

Товар, створений суспільною працею, обмінюється на ринку як продукт приватної праці, проте його обмін здійсниться лише в тому випадку, коли суспільство визнає, що цей товар має не тільки споживну вартість, але й вартість.

Теоретично всі товаровиробники можуть реалізувати вироблені ними споживні вартості як вартості, цебто одержати за них рівні, еквівалентні вартості, що містяться в інших товарах.

Практично ж багато з них не може реалізувати вироблених ними споживних вартостей, оскільки на перешкоді стоять антагоністичні протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним способом привласнення вироблених товарів.

В цьому протиріччі і знаходять свій прояв протиріччя між приватною і суспільною працею, між конкретною і абстрактною працею, між споживною вартістю і вартістю товару. Ліквідація цих протиріч можлива лише в результаті перетворення приватної власності на засоби виробництва у власність всього суспільства, в соціалістичну власність.

1.2. Суть та передумови виникнення товарного виробництва

Суспільству відомі два типи організації економіки: натуральне та товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання - натуральне і товарне. Змоги введення нетоварних форм господарювання поза межами натурального господарства закінчувались безуспішно.

Історично першим типом економічної організації суспільного господарства, панувавши на протязі тривалого часу, було натуральне господарство, при якому всі продукти праці як результат виробництва використовувались для вдоволення особистих потреб виробників і членів їх сімей, для використовування в межах господарчої одиниці: роду, племені та ін.

Натуральне господарство характеризувалось суспільним розподілом праці у первісному стані, замкненістю організаційно-суспільних стосунків, відокремленістю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та ручною працею.

На зміну натуральному способу господарювання прийшло товарне виробництво і основана на ньому товарна форма виробництва. Але упродовж тривалого часу вони функціонували разом. Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринку. Товари виробляються з метою вдоволення потреб споживачів та йдуть до них через використовування ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання зиску. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, їх економічний взаємозв'язок, котрий починається з покупкою засобів виробництва і закінчується реалізацією товарів чи послуг.[1,97]

Однією з найважніших причин виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість товаровиробників. Вона тісно пов'язана з виникненням приватної власності на засоби виробництва, а також з економічною та юридичною свободою виробника.

Економічна відокремленість товаровиробників - це такий стан, при якому вони самостійно вирішують питання господарчої діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати і т. ін. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, користування нею, її відчуження у зв'язку з особистими інтересами. Тому економічна відокремленість невідривна від власності на засоби виробництва та вироблену продукцію. На певній ступені розвитку суспільного розподілу праці економічний зв'язок власників виражається в товарній формі.

З економічною відокремленістю невідривно пов'язане еквівалентність їх відносин. Це є одним з корінних особистостей товарного виробництва та обміну.

Товарне виробництво виникає також внаслідок протиріччя між виробництвом та споживанням, невідповідністю споживчої вартості вироблених товарів потребам суспільства та його членів. Це потребує обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, виходячи з певного досвіду. Відсутність саме такого визнання фактично є відсутністю товарного господарства і товарної форми господарювання. У натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не тільки особистої праці, але й праці своїх родичів. Але вони отримують свою частину без права відкинути її чи вільно вибирати іншого виробника.

Товарне виробництво - це така система організаційно-економічних відносин, при котрій корисні продукти створюються для їх продажу на ринку. Така система має наступні специфічні ознаки, котрі передбачають: що виробляти, як використовувати для цього фактори виробництва і для кого передбачений товар.[12,74]

По-перше, виробництво товарів засновано на суспільному розподілі праці, котре виникає між окремими господарюючими одиницями. Його розвиток передбачає прогрес виробництва: рост кваліфікації та вмінь робітників, а також розробка нових машин, котрі скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу багатьох. Збільшення випуску товару на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати зайву їх кількість на більшу масу інших корисних речей.

Адам Сміт на простому прикладі так роз'яснив значення розподілу праці для підвищення заможності усіх відокремлених власників. “Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї праці більш тієї кількості, котра необхідна йому для вдоволення своїх потреб; і тому що всі працівники знаходяться в однаковому становищі, він має можливість обмінювати більшу кількість своїх продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів...” Все це дозволяє зробити висновок про те, що товарне господарство дає широкий простір загальному економічному закону розподілу праці. У згоді з цим законом, економіка прогресує внаслідок все більшої якісної диференціації трудової діяльності. Наприкінці виникає декілька форм розподілу праці:

- міжнародне (між країнами);

- загальне (між значними галузями народного господарства);

- особливе (розподіл між галузей на підгалузі, види виробництва на окремих підприємствах);

- одиничне (у межах підприємства - на підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов'язана з незавершеним виготовленням якоїсь частини продукту не може створювати товарного обміну. Такий обмін - наслідок інших видів розподілу праці: міжнародного (зовнішня торгівля), а також загального та відокремленого (внутрішня торгівля).

По-друге, товарне господарство є відкритою системою організаційно-економічних відносин. Тут робітники створюють корисні продукти не для особистого використання, а для продажу іншим людям. Увесь потік нових речей виходе, як правило, за межі кожної виробничої одиниці і йде на ринок для вдоволення попиту покупців.

По-третє, товарному господарству належні непрямі зв'язки між виробництвом та використанням. Вони розвиваються за формулою: виробництво - обмін - використання. Виготовлена продукція йде спочатку на ринок для обміну на інші вироби (або на гроші) і лише після цього попадає у сферу використання. Ринок підтверджує, або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу. Саме через ринковий обмін встановлюються економічні відносини між виробником та покупцем товарів.

Як наслідок, розвиток розподілу праці, відкритість та ринковий характер господарчих зв'язків зняли ті обмеження для прогресу економіки, котрі встановило натуральне господарство.

В умовах товарного виробництва відносини між товаровиробниками набувають гострої конкуренції, що має позитивний суспільний результат, так як стимулює виробників товарів удосконалювати методи виробництва і покращувати технології з метою зниження витрат виробництва і виграшу в конкуренції. Ріст доходів конкурентноздатних виробників означає і ріст доходу держави, який формується на основі перерозподілу доходів виробників і використовується для підтримання найменш забезпечених верств населення, реалізації загальнодержавних програм розвитку економіки. Разом з тим створюються більш сприятливі умови для вирішення питань соціального розвитку колективу.

Таким чином, товарна організація господарства, будучи прогресивною економічною формою, є закономірним елементом розвитку людської цивілізації.

Поняття «товарна організація суспільного господарства» включає в себе сукупність економічних відносин людей, починаючи з виробництва товару і закінчуючи кінцевим «пунктом» руху товару - його споживанням. В їх складі і відношення розподілу, обміну, споживання.

Товарне виробництво пройшло декілька етапів в своєму розвитку. Перший етап - зародження товарного виробництва: товар обмінюється на товар (Т - Т), а сфера товарних відносин досить обмежена і малорозвинута. Наступний етап - відношення виробництва і обміну товарів характеризуються появою грошей (Т - Г - Т), які виступають у ролі посередника товарообміну. В економічній літературі дані етапи розвитку товарного виробництва, прийнято називати «простим товарним виробництвом», яке відіграє на цих етапах підпорядковану до натурального господарства роль.[2,111]

Для простого товарного виробництва характерна наявність як головних суб'єктів відносин, дрібних розріджених товаровиробників, які використовують у виробництві власну працю.

В умовах простого товарного виробництва формуються нові суб'єкти економіки - підприємець-капіталіст, та найманий робітник. Трансформується і мета економічної системи - не просто виробництво товарів для продажу, а отримання в результаті діяльності ще й додаткового доходу. Формула товарного обігу набуває вигляду Г - Т - Г, а отримання прибутку стає ведучим спонукаючим мотивом товаровиробників. Створення конкретних товарів стає засобом отримання додаткового доходу. Формуються капіталістичні виробничі відносини - це наступний етап в розвитку товарного виробництва. Важливим суб'єктом капіталістичного товарного виробництва стає найманий робітник, який в нових умовах отримав особисту свободу і можливість вибору виду праці, що є потужним стимулом в мотивації його діяльності.

Праця здійснюється не через страх, а з необхідності забезпечити потреби свої та своєї сім'ї. Конкуренція на ринку праці спонукає робітника підвищувати кваліфікацію, отримувати середню та вищу освіту. У робітника з'являється можливість регулювати рівень своєї заробітної платні підвищенням інтенсивності та продуктивності праці.

Капіталістичне товарне виробництво в своєму розвитку теж проходило декілька, етапів: період становлення («первісне нагромадження капіталу»); вільна ринкова економіка (з переважанням індивідуальної капіталістичної власності і стихійної конкуренції); товарне виробництво на основі колективного власника; сучасний етап капіталістичного товарного виробництва з соціально-орієнтованою ринковою системою, в якій органічно поєднуються і взаємодіють різні форми власності і все частіше в системі економічних відносин виступає держава як специфічний суб'єкт ринкової економіки (не лише в якості державного підприємництва, а і як важеля регулювання ринкової економіки в напрямку досягнення оптимального рівня її функціонування).

Можливості саморегулюючого ринкового механізму все частіше доповнюються втручанням держави для підтримки економіки в динамічній рівновазі.

Об'єктивно етапи розвитку товарного виробництва можна розглядати як зародження тенденцій формування безпосередньо-суспільної форми господарювання. Як ці процеси будуть реалізовуватися в межах капіталістичної організації товарного виробництва покаже подальша практика країн з розвинутою ринковою економікою. Однак, сам факт цих процесів свідчить про наявність внутрішніх протиріч в товарній організації господарства і обмежених можливостях їх вирішення в межах існуючої системи.

Суспільні відносини, що сформували товарну організацію виробництва, спричинили й появу товарної форми продукту праці. Товаром стає саме той продукт праці, який призначений не для власного споживання, а повинен стати суспільним благом. Суспільство має його визнати через продаж-купівлю. Товар здатний обмінюватися на інші блага в певних пропорціях. Товар-це форма продукту. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо чи послуга. Внутрішню структуру товару характеризують споживна вартість і вартість.

Споживна вартість створює речовий зміст багатства. Його основу становлять товари виробничого та особистого споживання, а також різноманітні послуги. Науково-технічний прогрес сформував таку споживну вартість, як інформація, сьогодні вона набула особливого значення.

Як споживна вартість, товари різноманітні й мають задовольняти різні потреби. З іншого боку, товари як споживні вартості в певних кількісних співвідношеннях (пропорціях) обмінюються на інші товари. Ця властивість товару називається міновою вартістю. Мінова вартість як кількісне відношення означає рівність і однорідність величин. Спільне, що робить товари сумірними, є те, - що вони - продукти праці. І як такі вони є вартості, товарні вартості. Мінова вартість слугує лише формою вираження вартості товару. Як вкладена в товар праця, вартість виступає суспільною субстанцією.

Основою мінових відносин є не конкретна, а абстрактна праця. Абстрактна праця виражає одноманітність і єдність праці всіх товаровиробників. Праця кожного товаровиробника є приватною та індивідуальною, але в вартості вона виступає як частка всієї суспільної праці в цілому. Вартість як уречевлена абстрактна праця вимірюється кількістю цієї праці. Кількість праці береться як суспільне необхідна величина. Оскільки, кількість праці відноситься до абстрактної праці, вона виступає працею окремих товаровиробників як частка всієї суспільної праці. Індивідуальна праця може включатися в сукупну суспільну працю, стати її часткою, лише як суспільно необхідна праця.

Категорія «суспільно необхідна праця» є похідною від категорії «абстрактна праця».

Як і весь суспільний розвиток, розвиток товарного виробництва супроводжується суперечностями. Однією з них є суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність між собою учасників обміну. Різні економічні інтереси суб'єктів товарного виробництва, різниця в рівнях доходів постійно створюють загрозу конфліктів і колізій в їхніх відносинах. Праця безпосередніх виробників, оскільки вона не є засобом їхнього самовираження, а лише засобом існування, може породжувати певний елемент байдужості до праці.

Розв'язання протиріч товарного виробництва відбувається в процесі удосконалення методів підприємницької діяльності, використання позитивного досвіду ведучих країн світу, широкого залучення держави до вирішення економічних і соціальних проблем. З об'єктивної точки зору, цей останній факт свідчить про внутрішнє самозаперечення товарної організації господарства як економічної форми, не спроможної в повній мірі сприяти соціально - економічному прогресу. Лише уміле використання державою різних економічних методів і важелів дозволяє урегульовувати внутрішні протиріччя в економіці.

1.3. Генезис розвитку товарного виробництва

Економічний розвиток являє собою багатофакторний процес, який відображає як еволюцію господарчого механізму, так і зміну на цій основі економічних систем. Разом з тим цей процес ваговимірювальний та сповнений протиріч, котрий не може проходити рівномірно. Сам розвиток не може проходити нерівномірно, включає в себе періоди росту й спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні та негативні тенденції.

Рівень економічного розвитку країни характеризує й показники виробництва деяких основних видів продукції, які є базисними для розвитку національної економіки; вони дозволяють оцінювати можливості вдоволення потреб країни в цих основних видах продукції.

У першу чергу до таких показників відносять виробництво електроенергії на душу населення. Електроенергетика лежить в основі розвитку усіх видів виробництва, і, як наслідок, за цим показником знаходяться й можливості технічного прогресу, і рівень виробництва і якості товарів на даному етапі, і рівень послуги. Співвідношення по цьому показнику у наш час між розвиненими країнами і найменш розвиненими є 500:1, а іноді і більше.[10,562]

Серед найважливіших видів промислової продукції, вироблених на душу населення, статистика виділяє також виплавку сталі, виробництво прокату, метало ріжучих приладів, автомобілів, мінеральних добрив, хімічних волокон, паперу та ряду інших товарів.

Іншим показником такого роду є виробництво у країні на душу населення основних видів продуктів харчування: зерна, молока, м'яса, цукру, картоплі та ін. Порівняння цього показника, наприклад, з раціональними нормами використовування цих продуктів, розроблених FAO (англ. - Food and Agriculture Organization - Продовольчий і сільськогосподарський комітет ООН) чи національними інститутами дозволяє судити про ступінь вдоволення потреб населення у продуктах харчування свого виробництва, про якість харчового раціону.

Близькими до вказаних вище є показники наявності (чи виробництва в країні) на 1000 населення чи на середньостатистичну сім'ю ряда товарів довгого користування: холодильників, пральних машин, легкових автомобілів, відеоапаратури, персональних комп'ютерів та ін.

Сутній вплив на формування поглядів багатьох представників економічної науки зробила концепція матеріалістичного розуміння історії, основні принципами якої були розроблені Карлом Марксом (1818-1883).[8,325]

Початкові положення концепції полягають в тому, що основою існування і розвитку суспільства є матеріальне виробництво і ті зміни, котрі зумовлені змінами у сфері виробництва, прогресом виробничих сил.

Форми виробництва мають свою специфіку, свою внутрішню логіку. З розвитком виробництва створюються нові суспільні відносини. Сукупність виробничих відносин, матеріальний базис суспільства визначають форми уявлень, юридичну та політичну настройку суспільства. Право, політика, релігія керуються базисом; взаємозв'язок двох сторін суспільного організму надзвичайно складна і сповнена протиріч.

Діючі в суспільстві соціологічні закони виражають принцип відповідності між виробничими силами і виробничими відносинами, а також між ідеологічною і політичною настройкою і базисом. Принцип відповідності між рівнем розвитку виробництва і формою організації суспільства пояснює, чому виникають зміни у суспільних відносинах: виробничі відносини заважають гальмують розвиток виробничих сил і повинні бути перетворені революційним шляхом. “Зі зміною економічної основи, - писав К.Маркс, - більш чи менш швидко проходить переворот у всій величезній настройці.

Теоретична концепція, запропонована та конкретизована Марксом, виглядає доволі логічно. Її впливу не уникло багато економістів, істориків, у тому числі крупні представники теоретичної думки заходу.

Регулярне виробництво товарів існує 5-7 тисячоліть - із часів первіснообщинного ладу до нашого часу. Воно обслуговує різні соціально-економічні системи. У зв'язку з цим можна виділити загальні для усіх історичних епох причини його виникнення.[9,243]

Товарне виробництво з'явилось, перш за все, в результаті суспільного розподілу праці. Ця загальна форма організаційно-економічних відносин продовжує змінюватись при вдосконалюванні засобів праці. Внаслідок того, що технічний прогрес не знає тимчасових меж, то не має меж і розвиток розподілу праці у суспільстві, вдосконалювання товарного господарства. Як ми побачимо далі, науково-технічна революція зробила новий, поглиблений розподіл праці - по детальне виготовлення складних виробів на різних заводах, котрі увійшли у взаємні торгові відносини. У другій половині XX ст. спеціалізація на випуску одного продукту, а диверсифікація - виробництво декількох товарів.

Іншою причиною виникнення виробництва товарів є господарче відокремлення людей на виробництві якогось продукту. Дані організаційно-економічні відносини органічно додають суспільний розподіл праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його у самостійну діяльність. Це, звісно, посилює його залежність від інших товаровласників, виникає необхідність обмінюватись різнорідною продукцією й встановлювати господарчі зв'язки через ринок. У цьому випадку відпадає усілякий зовнішньоекономічний примус до праці. Сам робітник має потребу й матеріальну зацікавленість в тому, щоб збільшувати й якісно вдосконалювати виготовлення корисних речей.

Господарче відокремлення людей тісно пов'язане із формами власності на засоби виробництва. Так, воно є найбільш повним й навіть абсолютним, коли товаровиробник - приватний власник. У меншій мірі воно досягається, якщо якесь майно віддається у оренду - тимчасове користування й власництво. Тоді на якийсь період орендатор може користуватися чужим майном. Але сама по собі приватна власність не створює товарно-ринкове господарство. Це видно на прикладі натурального виробництва при рабовласницькому і феодальному ладі.

Виробництво товарів не може нормально розвиватися у рамках загальної суспільної власності, котрій робить перешкоди господарча відокремленість виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли господарство стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.

У залежності від ступеня розвитку відносин власності й організаційно-економічних відносин виникають два види товарного виробництва. По-перше, історично першим було просте товарне господарство селян та ремісників, які використовували при виготовленні продуктів свою працю й порівняно прості засоби. У цьому випадку через порівняно низьку виробку робітників сфера товарного виробництва розвинена недостатньо й дуже часто йде поряд із натуральним господарством, яке займає головні позиції в економіці. По-друге, при капіталізмі виникає розвинене товарне виробництво, при котрім натуральне господарство мінімізується, усі продукти перетворюються на товари. Предметом купівлі і продажу становиться й робоча сила людей. Розвинене товарне виробництво швидко прогресувало в умовах класичного капіталізму у рамках приватнокапіталістичного присвоєння. У XX ст.. цьому сприяла також власність акціонерних товариств, кооперативів та ін.[7,37]

Погляд на товарні відносини як на “капіталізм” існував у вітчизняній економічній науці на протязі десятиріч. Не зник він і сьогодні.

Виробничі відносини виникають, діють й відмирають об'єктивно, відображаючи об'єктивні потреби виробничих сил. Тому та чи інша економічна форма буде існувати до тих пір, доки вона буде потрібна виробництву. Історія української економіки, насильницьке позбавлена товарних відносин, довго буде служити ілюстрацією руйнівних наслідків боротьби із “чужими” виробничими відносинами.

Наукове обґрунтування такої боротьби склали уявлення про виключно “капіталістичний” зміст товарних відносин. Однак капіталізм - лише історично перехідна форма експлуатації найманої праці, тоді як товарність - загальноекономічна форма соціалізації результатів відокремленої праці.

Товарні відносини присутні майже на всіх етапах історичного розвитку. Ось чому їх соціальний зміст не можна втиснути тільки в рамки капіталістичної специфіки. Капіталістичне виробництво - завжди товарне, але товарне виробництво - не обов'язково капіталістичне. Безумовно, капіталістичні відносини є необхідним елементом механізму капіталістичної експлуатації. Однак діапазон історичних потенцій товарних відносин ширше рамок капіталізму. Тому підпорядкування капіталізмом товарних відносин неправильно приймати за їх торжество.

І товарність, і капіталізм розвиваються на основі економічної відокремленості товаровиробників. При цьому товарність являє собою універсальний механізм соціального зв'язку економічно відокремлених товаровиробників, тоді як капіталізм - антагоністична модель суспільства на основі певної “приватнокапіталістичної” відокремленості.

Причина багаторічного неприйняття товарних відносин в нашій економічній теорії - у пануванні адміністративно-командної системи, економічна і соціальна неефективність якої була би одразу ж розкрита “некерованими” товарними відносинами. Десятиріччями ця дискусія про те, приймати, чи відкидати товарні відносини, хоча для наукової політекономії такої проблеми не існує. Теоретичні свари про природу товарних форм приховували інший, більш прозаїчний зміст: боротьба йшла через вибори методів організації виробництва - економічних, чи адміністративних.

Товарні відносини повинні бути оцінені у своєму повному значенні. Світовий досвід довів, що товарні відносини являють собою не тільки унікальну форму організації суспільного виробництва. Вони мають потужний соціальний потенціал: стимулюють ініціативу робітників, створюють економічні гарантії їх соціальної діяльності. Товарні відносини - одна з вершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, який не має альтернатив у теперішній економічній перспективі. Тому економіка, яка відкидає товарні відносини, відкидає й досягнення світової цивілізації, обираючи, тим самим, для себе саморуйнацію.

Класична характеристика товарних відносин : “Під товарним виробництвом розуміється така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються відокремленими виробниками, кожен з яких спеціалізується на виробці якогось одного виду продукції, так що для вдоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку”. У цій характеристиці розкриваються об'єктивні основи виникнення товарних відносин.

Із сказаного виводиться свого роду “формула” об'єктивної основи товарних відносин, вірних для всіх способів виробництва, у яких вони присутні див. рис. 1. 1.:

Рис.1.1. Аналіз динаміки причин існування товарних відносин[9,73]

Дана формула має принципове значення, тому що вона підказує, у якому напрямку треба вести аналіз динаміки причин існування товарних відносин.

Товарні відносини являють собою складну систему суспільних зв'язків учасників виробництва. Вони мають не тільки притаманний їм зміст, зберігаючи який залишаються товарними відносинами. Цей специфічний має загальноекономічний характер.

У той самий час кожна формація має особу соціально-економічну природу. Товарні відносини - елемент суспільно-виробничих стосунків і вони не можуть бути понад соціальною сутністю даної формації. І тим не менш, товарні відносини існують навіть у якісно різних економічних системах.

Звідси виходить тільки одне: товарні відносини не мають постійну соціально-економічну природу, сприймаючи у рамках конкретної соціальної системи її соціальну сутність. Товарні відносини такі ж, як і системи, у котрій вони перебувають. Тому для політекономії немає товарних відносин “взагалі”, а є завжди специфічні історичні товарні відносини.

До загальноекономічних, специфічно товарних, відноситься система взаємопов'язаних ознак:

- виробництво продуктів має мету їх еквівалентний обмін;

- еквівалентний обмін здійснюється на основі суспільно-необхідних затрат праці;

- суспільно необхідні затрати праці приймають подвійний (“конкретний” та “абстрактний”) вираз;

- подвійний вираз праці придає продуктам необхідну для еквівалентного обміну товарну форму.

Модель ринкової економіки, у центрі системи якої знаходиться людина, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

Першою стадією є просте, чи не розвинене товарне виробництво.

При розвиненому товарному виробництві товарами становляться не тільки усі продукти праці, але й фактори виробництва, у тому числі й робоча сила. Ринкові відносини набирають загального характеру. Здійснюється й матеріалізація усієї системи суспільних відносин, котрі виступають як відносини між речами, виникає товарний фетишизм.

Досягнення товарним виробництвом його найвищого ступеню розвитку пов'язане із затвердженням капіталістичного способу виробництва у процесі первісного накопичування капіталу, котре формує передісторію капіталу і включає в себе дві сторони:

1. Перетворення маси виробників у особисто вільних, але в той же час позбавлених усіх засобів виробництва. Цей процес означає появу на ринку нового товару - робочої сили.

2. Концентрація грошового багатства і засобів виробництва в руках меншості.

Перша сторона процесу первісного нагромадження капіталу - відокремлення виробників від засобів виробництва - проходило дуже повільно, і сам по собі цей процес не складав ще епохи первісного накопичування капіталу і переходу товарного виробництво у нову якість.

Прискорювачем цього процесу стала активна економічна роль держави, котра сприяла формуванню первісного накопичування капіталу, а саме відокремлювання безпосередньо виробника від засобів виробництва, в основу чого було покладено обезземелювання селян.

Друга сторона - це накопичування крупних грошових сум і поява перших капіталістів.

Основні методи первісного накопичування грошей: колоніальна система, система державних займів, податкова система, система протекціонізму. У цьому процесі дуже важливу роль відігравала держава.

Особою формою суспільного господарства є адміністративно-командна, централізована економіка. Хоча по своїй суті вона примикає до товарної форми, тому що зв'язки виробництва і споживання зберігаються, вони серйозно деформовані підвищеним впливом єдиного економічного центру, котрий віддає накази і доручення, розробляє плани, директиви, нормативи (які мають силу законів) безпосередньому виконавцю-господарю. Таким центром була держава у обличчі Госплану чи вищих партійних організацій, котрі вирішували, що виробляти, як розподіляти ресурси (використовуючи метод фондування), прикріплювали виробників до споживачів, централізовано встановлювали ціни.

Матеріальною основою цієї системи було розвинене машинобудування і розвинена система суспільного розподілу праці. Ця форма суспільного господарства виникає на більш високому рівні виробництва.

Таким чином, адміністративно-командна, централізовано-планова економіка - це така форма суспільного господарства, коли в умовах розвиненого суспільного розподілу праці, спеціалізація виробників, великої кількості економічних структур здійснюється жорстке регулювання розвитку економіки як органічного цілого з єдиного центру.