Розвиток малого бізнесу в Україні (адаптація зарубіжного досвіду)

66

МІНІСТЕРСТВО ОСІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра міжнародної економіки

Дипломна робота

РОЗВИТОК МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ (АДАПТАЦІЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ)

Студентка 4 курсу, групи

спеціальності 6.050100 - ___________

міжнародна економіка

Науковий керівник ___________

Черкаси 2009

ЗМІСТ

ВСТУП….................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Розвиток малого бізнесу як фактор економічного зростання…………………………………………………..……............................6

1.1. Правові аспекти функціонування малого бізнесу………………………..6

1.2. Оцінка розвитку малого бізнесу в провідних країнах світу………...……13

1.3. Основні етапи розвитку малого бізнесу в Україні……………………..…19

РОЗДІЛ 2. Практичні аспекти розвитку малого бізнесу в Україні на прикладі ТОВ «ЮНІТРЕЙД»………………………………………………………...……25

2.1. Оцінка розвитку малого бізнесу Україні у виробничій сфері економіки.25

2.2. Техніко-економічні показники ТОВ «ЮНІТРЕЙД»…………………...…30

2.3. Аналіз фінансових показників діяльності малого бізнесу ТОВ «ЮНІТРЕЙД»........................................................................................................34

РОЗДІЛ 3. Поліпшення малого бізнесу в Україні на прикладі ТОВ «ЮНІТРЕЙД»……………………………………………………………………44

ВИСНОВКИ...........................................................................................................55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................59

ДОДАТКИ……………………………………………………….……………….62

ВСТУП

Актуальність теми полягає у виявленні та науковому обґрунтуванні шляхів удосконалення розвитку малого бізнесу в Україні. Значущість цього завдання зумовлена міжнародним досвідом трансформаційних процесів, глобалізацією ринкового господарства, адаптацією до вимог постіндустріального суспільства.

Малий бізнес, який діє у великому масиві крупних наукоємних конкуруючих між собою виробництв, є функцією технічно і технологічно швидко прогресуючого, немонополізованого масового виробництва. Його необхідність і корисність обумовлюється інтересами виробничої ефективності та соціально-економічної стабільності країни. Постійне стимулювання конкурентного середовища, невід'ємним складовим якого є мале підприємництво, плюралізм і змагальність різних форм власності, лібералізація, приватизація, демонополізація - це запорука економічного зростання, раціонального й ефективного використання обмежених ресурсів.

Аналіз стану наукової розробки даної проблеми у вітчизняній літературі доводить, що українськими вченими створено підґрунтя для її подальшого вивчення. Вагомий внесок у дослідження малого бізнесу, його розвитку зробили О.Алимов, С.Аржевітін, О.Барановський, П.Борщевський, З.Варналій, Л.Вороніна, В.Геєць, В.Герасимчук, Б.Данилишин, С.Дорогунцов, Г.Дзісь, М. Долішній, М.Єрмоленко, М.Журавльова, В.Карсекін, І.Комарницький, М.Крупка, С.Ксьондз, О.Кужель, О.Кузьмін, І.Лукінов, А.Мельник, І.Михасюк, В.Мікловда, О.Нижник, В.Парсяк, С.Реверчук, М.Тимчук, І.Тирпак, В.Черняк, Л.Чернюк, М.Чумаченко, А.Чухно та інші.

Актуальність обраної теми зумовлюється, з одного боку, ключовим значенням ефективного розвитку малого бізнесу для забезпечення його успішного функціонування, а з другого - усе ще недостатнім ступенем розроблення відповідної проблематики у вітчизняній науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи досить тісно пов'язана з науковими планами і програмами кафедри міжнародної економіки. Дослідження, що здійснюється у цій кваліфікаційній роботі знаходиться у контексті науково-дослідної роботи, кафедри міжнародної економіки за темою: “Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень в постсоціалістичних країнах”.

Мета і задачі дослідження. Мета кваліфікаційної роботи полягає у розкритті теоретико-методологічних засад розвитку малого бізнесу. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання;

- дослідити правовий аспект функціонування малого бізнесу;

- вивчити і узагальнити зарубіжний досвід розвитку малого бізнесу;

- визначити основні етапи розвитку малого бізнесу в Україні;

- проаналізувати розвиток малого бізнесу на прикладі ТОВ «ЮНІТРЕЙД»;

- визначити шляхи поліпшення малого бізнесу в Україні.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є процеси формування та розвитку малого бізнесу в Україні. Предметом дослідження є відносини які склалися в процесі розвитку малого бізнесу в Україні.

Методологічні основи дослідження. При дослідженні даної проблеми було використано такі загальнонаукові та специфічні методи: діалектичного матеріалізму, наукової абстракції, економіко-статистичні, метод порівняння, аналізу і синтезу та ін. При написанні роботи були опрацьовані такі джерела: наукові статті, монографії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути науковим підґрунтям удосконалення процесу розвитку підприємств малого бізнесу на території України. Основні положення й висновки можуть використовуватися у практиці викладання курсів з міжнародної економіки, міжнародних відносин, інвестиційної діяльності, політичної економії, історії економічних учень, макроекономіки, державного регулювання економіки, оподаткування.

Структура та обсяг роботи. Структура кваліфікаційної роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить 3 розділи і 6 параграфів, висновків, списку використаних джерел, 2 додатків, 11 таблиць.

РОЗДІЛ 1 РОЗВИТОК МАЛОГО БІЗНЕСУ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

1.1. Правові аспекти функціонування малого бізнесу

Для забезпечення довгострокового зростання економіки важливе значення має задіяння потенціалу малого бізнесу, що, в свою чергу, передбачає створення належних умов для його розвитку з врахуванням його економічної природи та специфічних особливостей.

Специфіка малого бізнесу обумовлює необхідність його державної підтримки в сучасних економічних умовах. Навіть у розвинених країнах з давніми традиціями підприємництва малий бізнес потребує державної підтримки для повноцінного виконання своєї значної економічної та соціальної ролі. В провідних країнах світу, зокрема у США, Японії, Німеччині, Франції, створена чітка і розгалужена система державної підтримки малого бізнесу. В Україні потреба в системній державній підтримці малого бізнесу є ще більшою, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою, оскільки малі підприємства найбільш вразливі до дії таких негативних факторів, як невизначеність економічної стратегії, надмірний податковий тиск, значна бюрократизація державного апарату тощо. Разом з тим, на даний час комплексна система державної підтримки малого бізнесу ще не сформована, зроблені лише певні кроки в цьому напрямі.

Системний підхід щодо державної політики підтримки малого бізнесу в Україні був започаткований у 1996-1997 роках, коли було конституційно закріплено основи підприємницької діяльності. Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України № 404 від 03.04.1996 р.) [32], а також розроблену у відповідності з цією концепцією Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (Постанова Кабінету Міністрів України № 86 від 29.01.1997 р.) [9, 64].

У відповідності з вищезазначеною Концепцією та прийнятою в її розвиток Програмою основними напрямами підтримки малого бізнесу є:

- формування нормативно-правової бази функціонування малого підприємництва;

- удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики у сфері малого бізнесу;

- забезпечення інформаційної підтримки малого підприємництва;

- сприяння впровадженню сучасних технологій та інновацій на малих підприємствах, їх матеріально-технічна підтримка;

- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності малих підприємств, сприяння їм у отриманні міжнародної фінансової і технічної допомоги;

- кадрове, а також науково-методичне забезпечення розвитку малого підприємництва.

Вказані положення отримали в подальшому певний розвиток в інших нормативних документах, були втілені у регіональних програмах розвитку малого бізнесу тощо. Разом з тим, на практиці ефективність відповідних дій виявилася досить низькою, отже, система державної підтримки малого бізнесу - практично не сформованою. Основні причини такої ситуації пов'язані з відсутністю у держави необхідних фінансових ресурсів та складнощами реформування економіки на сучасному етапі.

У 1998 році зі створенням Державного комітету з питань підприємництва (Держпідприємництва, нині Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва) почався наступний етап політики державної підтримки малих підприємств. Важливим кроком у цьому напрямі стало підписання Президентом України Указу “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”. Згаданий Указ заклав основи єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва. На рівні державної політики було визнано необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, відмови від патерналізму з боку держави по відношенню до малого бізнесу, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва, шляхом усунення адміністративних бюрократичних бар'єрів. Створення Держпідприємництва забезпечило інституціалізацію зазначених політичних орієнтирів.

У 1999-2004 рр. було прийнято майже 20 указів Президента України з питань розвитку підприємництва, Верховною Радою України прийнято закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні”, а також “Про захист економічної конкуренції”, окремі норми якого передбачають виняток для малих та середніх підприємців у частині положень, що жорстко регулюють дії суб'єктів господарювання у сфері економічної конкуренції[33].

З метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність особлива увага Держпідприємництвом та його територіальними органами приділялась обґрунтуванню доцільності втручання держави у відповідні сфери підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів розв'язання порушених у проектах питань, характеристикам очікуваних соціально-економічних наслідків запроваджених заходів. Протягом 2004 року Держпідприємництвом з метою залучення широких кіл підприємців, громадських організацій до всебічного опрацювання найважливіших регуляторних актів було винесено на публічне обговорення 19 проектів регуляторних актів, які зачіпають інтереси підприємців. У двох випадках після публічного обговорення розробниками проектів було прийнято рішення про відкликання проектів регуляторних актів через недоцільність їхнього прийняття.

Завдяки реалізації відповідної державної політики та активізації громадського впливу представників малого бізнесу, останнім часом спостерігаються певні позитивні зрушення в сфері удосконалення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності, усунення правових та адміністративних перешкод на шляху розвитку малого підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання на місцевому рівні.

На виконання пункту 21 Положення про порядок підготовки проектів регуляторних актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.2003 р. створено обласні Апеляційні комісії з питань розгляду скарг щодо відмови представництва Держпідприємництва у погодженні проектів регуляторних актів. Значні кроки зроблено державою у напрямі подолання правових та адміністративних бар'єрів у сфері ліцензування підприємницької діяльності. Прийнятий у 2003 році Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” дозволив кодифікувати державне регулювання в сфері ліцензування, на законодавчому рівні встановити прозорі процедури та правила ліцензування, спростити умови входу на ринок, встановити відповідальність усіх суб'єктів правовідносин у цій сфері[34].

Після прийняття Указу Президента України від 22 січня 2003 року “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері виробництва” органами виконавчої влади було виявлено 385 власних нормативно-правових актів, які не відповідають вимогам ринкових відносин. З них 65 актів відносяться до сфери ліцензування та дозвільної системи, 19 - до сфери оподаткування, 82 - соціальної політики та трудових відносин. 220 актів (58 %) було змінено чи скасовано, проте 165 залишаються без впорядкування. Запровадження порядку погодження нормативно-правових актів, що приймаються у сфері регуляторної політики, з Держпідприємництва дало змогу “відсіювати” ті з них, які суперечать інтересам розвитку підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, за 11 місяців 2004 року органами виконавчої влади було подано на погодження до Держпідприємництва 539 проектів регуляторних актів, з них погоджено 354, або 65,7 % [31].

Досить очевидно, що заходи державної підтримки малого бізнесу, які потребують скільки-небудь значного фінансового забезпечення, на даному етапі не можуть бути ефективно реалізовані. Тому найбільш реальним і дієвим резервом державної підтримки малого підприємництва у найближчій перспективі є вдосконалення нормативно-правового регулювання у відповідній сфері. Важливі напрями такого вдосконалення витікають із вищезгаданої концепції. Це:

- встановлення чітких і надійних правових гарантій, які забезпечували б свободу і захист підприємницької діяльності;

- розробка і прийняття нормативних актів, спрямованих на забезпечення розвитку ринкових відносин;

- удосконалення діючого законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, з метою усунення внутрішніх суперечностей і скасування норм, які перешкоджають розвитку приватної ініціативи та підприємництва.

Заходи, відповідні вказаним положенням, реалізовані на даний час фрагментарно. Актуальною залишається проблема внесення комплексних змін та доповнень до діючого законодавства, які були б спрямовані на державну підтримку малого бізнесу. Необхідно також забезпечити подальший системний розвиток нормативно-правового регулювання у цьому напрямі і створити постійно діючий механізм аналізу, оцінки ефективності та вдосконалення нормативних актів, які забезпечують державну підтримку малого бізнесу.

Суттєві проблеми державного регулювання малого бізнесу пов'язані з невизначеністю критеріїв віднесення підприємств до категорії малих у загальному випадку. Такі критерії встановлені тільки для конкретних випадків, наприклад, для підприємств, які можуть працювати за спрощеною системою оподаткування. Невизначеність вказаних критеріїв у загальному випадку призводить до того, що малий бізнес не є чітко визначеним окремим і специфічним об'єктом державної економічної політики і правового регулювання. Це особливо негативно позначається на розвитку малого бізнесу в умовах значного фіскального тиску на економіку.

На сьогоднішній день малий бізнес є самостійним предметом регулювання лише в обмеженій кількості нормативних актів, спеціально прийнятих для цього сектора економіки. Деякі з них згадувались вище. Такі нормативні акти регулюють малий бізнес лише в незначній частині його діяльності. Навіть введення в дію норм спрощеного оподаткування малих підприємств ніяк не позначилось на діяльності більшості з них. Діючі спрощені системи оподаткування малих підприємств, у зв'язку з покладеним в їхню основу оборотним принципом оподаткування, придатні в основному лише для сфери послуг і малопридатні або взагалі непридатні для виробництва, торгівлі та інших галузей з великим оборотом матеріальних ресурсів, тобто для більшої і основної частини економіки взагалі і малого бізнесу зокрема.

В нормативних актах загального спрямування малий бізнес практично ніяк не виділяється, на нього розповсюджуються ті ж норми, що і на великі підприємства важкої промисловості, енергетики тощо. Зрозуміло, що таке уніфіковане регулювання зорієнтоване саме на великі підприємства, а на малий бізнес розповсюджується за залишковим методом. Цей підхід створює нерівні умови для розвитку малого і великого бізнесу, ясно, не на користь першого. При цьому ігноруються економічна природа і специфічні особливості малого бізнесу, породжуються болісні проблеми в цьому секторі економіки.

Наприклад, одна із специфічних особливостей малого бізнесу полягає в його кадровому забезпеченні. Відповідно до своїх розмірів та цілей функціонування малі підприємства, як правило, не мають можливостей для залучення висококваліфікованих і високооплачуваних найманих менеджерів та бухгалтерів. Водночас, існуюча система обліку та звітності історично орієнтована на великі підприємства, у зв'язку з чим є досить складною і потребує високої кваліфікації виконавців.

Отже, основним напрямом вдосконалення законодавчого забезпечення розвитку малого бізнесу є врахування у нормативних актах загальноекономічного спрямування специфічних особливостей цього сектора економіки. Дії в цьому напрямі забезпечать не лише поліпшення ситуації в малому бізнесі. Вирівнювання умов діяльності в малому бізнесі з умовами діяльності в інших секторах економіки забезпечить гармонізацію загальноекономічної структури з точки зору співвідношення в ній малого, середнього і великого бізнесу.

Формування державної політики розвитку малого бізнесу і створення цілісної системи його державної підтримки в контексті задач загальноекономічного розвитку і оптимізації економічної структури - складний і тривалий процес. Проте, вже сьогодні можливо і необхідно здійснити певні практичні заходи по формуванню економічних та організаційно-правових засад відповідної державної політики та введенню в дію конкретних норм законодавства, які сприятимуть розвитку малого бізнесу і, тим самим, - розвитку економіки в цілому. Можна виділити кілька видів малого бізнесу: комерційні організації, повні товариства, командитні товариства, обмежені товариства, акціонерні товариства, приватні підприємства [16, 34].

Комерційними організаціями є юридичні особи, що переслідують витяг прибутку як основну мету своєї діяльності.

Юридичні особи, що є комерційними організаціями, можуть створюватися у формі господарських товариств і суспільств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств. Основними організаційно-правовими суб'єктами малого бізнесу є господарські товариства і суспільства, що функціонують у різних галузях економіки. А основними організаційно-правовими формами суб'єктів малого бізнесу є повні товариства, товариства на вірі (командитні), обмежене товариство (товариства з обмеженою відповідальністю), відкриті і закриті акціонерні товариства. малий бізнес в Україні, регулюється тридцятьма двома законами, двадцятьма двома постановами уряду, чотирнадцятьма указами Президента й сотнями наказів й інструкцій міністерств й інших центральних органів виконавчої влади. Тільки протягом 2000 - 2007 років у ці законодавчі акти було внесено понад тисячу змін і доповнень, що суперечили одне одному й чинним нормам. Тож не взмозі малий підприємець правильно орієнтуватися в цьому законодавчому полі.

Отже, розвиток малого бізнесу в Україні не забезпечено належним чинним законодавством. Суперечність законів призводить до того що кошти спрямовані на підтримку малого бізнесу не потрапляють в цю сферу. Оподаткування суб'єктів малого бізнесу ведеться так, що більша частина доходу знаходиться в тіні, для того щоб якось зберегти їх існування.

1.2. Оцінка розвитку малого бізнесу в провідних країнах світу

Для господарств різних країн і регіонів, як в загальних рисах, так і в окремих галузевих характеристиках існують певні відмінності і особливості, які виникли під дією різних чинників, починаючи від історичних і закінчуючи природнокліматичними. Розвиток малого бізнесу не є виключенням. Тому існують певні відмінності між шляхами становлення сектору малого підприємства в господарствах різних регіонів.

Малий бізнес відіграє винятково важливу роль в економічному і соціальному житті США. Так, в 2003-2006 р. невеликі фірми США робили більше 40% валового національного продукту і половину валового продукту приватного сектору.

У окремих сферах економіки малий бізнес домінує. Так, на його частку оптової торгівлі доводиться - 86% валового продукту приватного сектору, у сфері обслуговування - 81%, у будівництві - 80%, у фінансовій сфері - 60%, у роздрібній торгівлі - 55%, в обробній промисловості - 21% [12, 18].

На малі фірми в зазначений період припадало майже половина всіх зайнятих у приватному секторі: - 12 млн. чол. у сфері обслуговування; - 10,1 у роздрібній торгівлі; -4,4 в оптової; в обробній промисловості зайняті - 8; у будівництві - 4,3; на транспорті - 2; у видобувній промисловості - 0,5; у сільському господарстві - 0,8; 3,2 млн. чол. було зайнято фінансовою діяльністю [12, 19].

Особливо важливу роль малий бізнес відіграє у вирішенні проблем зайнятості: у 90-і роки 80% усіх нових робочих місць були створені дрібними підприємствами. Більше 100 млн. американців прямо або побічно заробляють засоби для існування завдяки малому підприємництву. Держава ж одержує мільярдні суми прибутків у вигляді податків із прибутку дрібних підприємств.

У політиці уряду США як і в багатьох інших розвинених капіталістичних країнах допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Дрібні підприємства стали своєрідним індикатором загального стану справ в економіці. Невеликі підприємства найбільш чуйно реагують на зміну господарської кон'юнктури, падіння або підвищення норми прибули в галузях економіки. Хвиля розорень або утворення нових компаній зароджується передусім в немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, докочується до більш великих фірм, відбиваючись на їх діяльності.

У умовах погіршення відтворювання великі компанії знаходять "віддушину" у вигляді експорту капіталу. Дрібні фірми, як правило, не мають такої можливості. Це змушує їх для виживання інтенсивно переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті з них, хто в обстановці 70-х початку 80-х років зуміли пристосуватися - вижили, інші - просто розорилися. Однак, в свою чергу, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужив важливим засобом оздоровлення економіки.

Малий бізнес відіграє помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках. Про те, що малі підприємства здатні у великих масштабах забезпечувати роботою незайняті трудові ресурси говорить те, що в США в дрібних фірмах в 2004 році було зосереджено 40%, всієї робочої сили. У цьому укладається соціальна роль підприємств дрібного підприємництва [12, 26].

Незважаючи на те, що велика частина наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень. див. табл. 1.1

Таблиця 1.1

Частка технологічних нововведень в США в 2006-х році в % [12, 28]

	дрібні фірми	середні фірми	великі фірми
США	35%	15%	50%

Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися.

У світовій практиці вважається нормою державне заохочення малого бізнесу в інтересах суспільства і держави. При цьому завдання держави полягає не в тому, щоб просто передати малим підприємствам фінансові, технічні й інші ресурси, і не в тому, щоб підтримувати їх за будь-яку ціну, а в тому, щоб створити правові й економічні умови для їхнього виживання, спроможності зростати і саморозвиватися в умовах ринку. В США йде потужна хвиля підтримки розвитку МБ.

Діяльність малих підприємств у США входить у компетенцію спеціальної державної організації - Адміністрації малого бізнесу, створеної Конгресом США в 1953 р. На неї покладений обов'язок робити дрібним підприємцям фінансову консультаційну допомогу, сприяти в одержанні урядових замовлень і укладенню контрактів із великими підприємствами [12; 30].

Велика увага приділяється малому бізнесу на регіональному рівні. Так, наприклад, у 1983 р. при Уейнському університеті штат Мічиган створений Центр розвитку малого бізнесу для реалізації програм по консультації, навчанню, дослідженню і правовому захисту малого бізнесу, який і досі успішно працює [8, 4]

Відповідно до законодавства кредитування суб'єктів малого бізнесу здійснюється на пільгових умовах із компенсацією відповідної різниці кредитним організаціям за рахунок засобів фондів підтримки малого підприємництва, що вправі компенсувати кредитним організаціям цілком або частково недоотримані ними прибутки при кредитуванні суб'єктів малого підприємництва на пільгових умовах. Такий же порядок передбачений при страхуванні суб'єктів малого підприємництва.

Як показує світова і вітчизняна практика, основним показником, на основі якого підприємства (організації) відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є в першу чергу середня чисельність працівників, зайнятих на даний момент на підприємстві. Як правило, найбільш загальними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносяться до суб'єктів малого бізнесу, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір капіталу, обсяг обороту (прибутку, доходу). Однак майже у всіх розвитих країнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу є чисельність працюючих. До малого бізнесу відносять, як правило, підприємства з числом зайнятих від 1 до 500, де: від 1 до 20 - ремісничі; від 20 до 100 - малі; від 100 до 500 - середні підприємства [2, 68].

Але часто, у залежності від важливості малого бізнесу в економіці країни, він самостійно розділяється на різні групи. У ФРН, наприклад, офіційне визначення поняття малого підприємництва відсутнє, але відповідно до класифікації федерального міністерства господарства до дрібного відносять фірми з числом зайнятих до 49 чоловік і щорічним оборотом мінімум 1 млн. марок. При цьому дрібні і середні підприємства - це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що беруть участь у виробництві, що цілком беруть на себе економічний ризик.

У Німеччині ж, існує чотири категорії віднесення підприємств до малого: від 20 до 49; від 50 до 99; від 100 до 199; від 200 до 499.

І для того, щоб фірму визнали малої, її річний оборот повинний складати від 3,5 до 11,5 млн.DM, а в США - 3-12 млн. дол. [11, 3]

Ефективність малих підприємств у Німеччині трохи вище, ніж у США й у Японії. Тут на частку 12,3% великих підприємств і 34% зайнятих на них працівників приходиться тільки 52,6% національного доходу. Крім того, 2/3 робітників створюється за рахунок дрібного підприємництва. Тому число малих підприємств росте.

У Японії ж, до дрібних і середніх підприємств відносяться підприємства, що мають наступні показники див. табл.1.2:

Таблиця 1.2

Дрібні і середні підприємства Японії [14, 25]

Галузі, у яких функціонують підприємства	Статутний капітал, Млн. ієн	Чисельність працюючих
Видобувна й обробна промисловість, будівництво	До 100	До 300
Оптова торгівля	До 30	До 100
Роздрібна торгівля й індустрія послуг	До 30	До 50

На розвиток малого бізнесу найбільший вплив роблять наступні фактори:

у розвитку засобів зв'язку відбувся стрибок;

розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах;

зменшення вартості і спрощення використання інформаційних систем;

підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним нагромадженням досвіду у великих компаніях;

сприяння малими фірмами рішенню питання про безробіття;

скорочення робочої зміни;

велика конкурентноспособность за рахунок менших витрат, зв'язаних зі зниженням накладних витрат і менших коливань заробітної плати [30, 35].

В міру розвитку малого бізнесу утворяться різні форми організації приватних фірм. В даний час відомі три основні правові форми: одноособові, корпорації і партнерства.

Суб'єкти малого бізнесу як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин. Наприклад, у германії в 1990 році більш 14500 малих підприємств зазнали невдачі, причому 40% їх вони проіснували не більш 5 років. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, тому що, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентноспособности продукції, що випускається. Починаючому підприємцю на самому початку потрібно проводити свою роботу при більш високих витратах, чим підприємцю вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить засновників фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств - це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду [29, 2].

Але часто мале підприємство обанкручувається не цілком, що досить важливо, а лише викуповується більш великою фірмою.

У зв'язку з цим можна виділити три моделі розвитку малого бізнесу:

повільне розширення ділової активності;

швидкий розвиток малих підприємств і перетворення їх у середні, а потім у великі компанії;

збереження масштабів діяльності на досягнутому рівні

Отже, значний плюс малого бізнесу полягає в тому, що багато хто з суб'єктів малого бізнесу виявилися більш пристосованими, чим великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди для економік країн Заходу. Великі фірми не настільки відчутно і швидко реагують на які-небудь зміни в економіці. Не випадково в політику урядів Німеччини, США і багатьох інших розвитих капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Невеликі підприємства найбільше чуйно реагують на зміну в економіці, на чи падіння підвищення норми прибутку в галузях економіки. Руйнування й утворення нових компаній відбувається, насамперед, у немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, відбуваються і на більш великих фірмах, відбиваючи на їхнє діяльності. У таких умовах великі компанії експортують капітал. Дрібної ж фірми, як правило, не мають такої можливості. Для виживання дрібні фірми змушені переглядати свою виробничу і збутову діяльність.

1.3. Основні етапи розвитку малого бізнесу в Україні

Світова практика переконливо свідчить, що навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою малий бізнес впливає на розвиток народного господарства, рішення соціальних проблем, збільшення чисельності зайнятих робітників. По чисельності працюючих, по обсязі вироблених і реалізованих товарів, виконуваних робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють ведучу роль.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Закордонний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість у прийнятті і виконанні прийнятих рішень; відносно невисокі витрати, особливо витрати на керування; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі й ін. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно в цілому позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають засоби до існування більшій кількості людей, чим великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і визначені недоліки, серед яких варто виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому високий ступінь нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в керуванні справою; слабка компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових засобів і одержання кредитів і ін. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу зв'язані як із внутрішніми, так і з зовнішніми причинами, а також з умовами формування [34].

У період 1991-1996 рр. міжнародний бізнес в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність суб'єктів малого бізнесу за цей час подвоїлася [34].

Зростання чисельності працюючих в малому бізнесі почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих суб'єктів малого підприємства, що є виявом процесів, пов'язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малого бізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за 2003 - 2006 роки спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малого бізнесу (див. табл. 1.2). З огляду на те, що кількість суб'єктів малого бізнесу на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро - розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим, як вже відзначалося вище, на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації суб'єктів малого бізнесу у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних суб'єктів малого бізнесу, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

Таблиця 1.2

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні [22, 37]

Показник	2003	2004	2005	2006
Кількість суб'єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.:	1131	1258	1421	1708
Кількість малих підприємств, тис. од.	173	197	218	233
Темп зростання за рік, %	27,2	13,9	10,7	6,9
МБ на 10 тис. Населення, од.	34	40	44	48
Кількість суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб	958	1061	1203	1475
Темп зростання за рік, %	10,5	10,8	13,4	22,6

За 2006 рік суб'єктами малого бізнесу вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 22064,4 млн гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 2002 року по 2006 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,5 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 62,8 %, а приватної - залишилася на рівні 32 %.

Структура суб'єктів малого бізнесу за формами власності після 2000 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини суб'єктів малого бізнесу. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по МП і становила у 2003 році 20 %. За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2003 році поділялися на: кооперативи - 2,3 %, акціонерні товариства - 8,6 %, колективні підприємства - 11,3 %, товариства з обмеженою відповідальністю - 65,0 %.

З 2003 по 2006 рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку суб'єктів малого бізнесу в регіонах України. Зокрема, частка п'яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю суб'єктів малого бізнесу (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість суб'єктів малого бізнесу, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі суб'єктів малого бізнесу залишається досить глибоким [32].

Відчутно зменшилася частка суб'єктів малого бізнесу у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв'язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.

Динаміку зайнятих в малому бізнесі в Україні у 2003 - 2006 рр. Можна проспостерігати в табл.1.3.

Таблиця 1.3

Динаміка зайнятих в малому бізнесі в Україні у 2003 - 2006 рр. [3, 5]

Показники	2003	2004	2005	2006
Середньорічна кількість працюючих на МП, тис.	1559	1677,5	1709	1715,7
Відсотків до попереднього року	111,8	107,5	101,9	100,3
У розрахунку на одне підприємство, осіб	9	9	8	7
Відсотків до кількості працездатного населення	5,5	5,9	6,0

За підсумками 2005 року із загальної кількості працюючих в малому бізнесі близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % від загальної чисельності працівників, зайнятих [1, 3].

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності малого бізнесу, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2000 році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 2003 по 2006 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2005 року складав 47,6 суб'єктів малого бізнесу в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць суб'єктів малого бізнесу на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн., або понад 600 на 10 тис. населення.

РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ЮНІТРЕЙД»

2.1. Оцінка розвитку малого бізнесу в Україні у виробничій сфері економіки

Малий бізнес в Україні розвивається переважно за рахунок двох галузей - оптової та роздрібної торгівлі і промисловості, на які припадає понад половину загальної кількості підприємств. Але промисловість, сільське господарство і будівництво мають в кілька разів менше малих підприємств, ніж торгівля. Галузева динаміка малого бізнесу на межі століть характеризується підвищенням майже втричі частки підприємств сільського господарства (при тому, що до малих підприємств у цій галузі офіційною статистикою не зараховуються селянські (фермерські) та особисті підсобні господарства), збільшенням у шість разів частки підприємств, які здійснюють заготівлю сільськогосподарської продукції, та зменшенням більше ніж у 1,5 рази питомої ваги малих підприємств науки і наукового обслуговування. Останнє відображає загрозливу тенденцію стрімкої втрати Україною наукового потенціалу в умовах сучасної трансформації суспільства.

Україна за розвитком малого підприємництва значно відстає не тільки від економічно розвинутих держав, але навіть від країн з перехідною економікою Центральної та Східної Європи. Частка продукції, виготовленої на малих підприємствах у ВВП України, у 8-9 разів менша, ніж у розвинутих країнах. А частка працюючих на малих підприємствах і доданої вартості в продукції, створеній на малих підприємствах України, у загальному обсязі доданої вартості більше, ніж удвічі нижча порівняно з Чеською Республікою, Угорщиною, Литвою та Польщею [4, 33].

У промисловому виробництві в кількісному аспекті роль малих підприємств є не дуже помітною, хоча питома вага їх продукції зросла протягом другої половини 90-х років майже в два рази. Проте в окремих галузях промисловості навіть за кількісними показниками мале підприємництво має важливе значення. Насамперед це стосується поліграфічної промисловості, де в 2000 р. частка цієї категорії підприємств у виробництві наблизилася до 50 %, а також борошномельно-круп'яної, комбікормової і легкій промисловості, у яких цей показник сягав однієї п'ятої частини [1, 34].

У сільському господарстві України малий бізнес відіграє важливу роль. Саме завдяки його функціонуванню вдалося утримати ситуацію на ринку продовольства. На відміну від колишніх радгоспів і колгоспів, сектор, репрезентований господарствами населення, протягом 1995-2000 рр. мав обсяг валової продукції більший, ніж у 1990 р. Слід зазначити, що поступово набуває розвитку така значуща з точки зору ринкової трансформації економіки складова, як селянські (фермерські) господарства [27, 65].

Дослідження малого підприємництва у виробничій сфері свідчить, що цей вид економічної діяльності характерний перш за все для регіонів з більш високим рівнем розвитку. Так, найбільша кількість малих підприємств у промисловості спостерігається в Києві, Донецькій, Харківській і Львівській областях, у сфері сільського господарства в Донецькій, Закарпатській, Сумській і Херсонській областях.

Розміщення малих підприємств визначається економічною активністю регіонів і розмірами міських поселень. Так, найбільша кількість малих підприємств характерна для економічно розвинутих регіонів, а найвища частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції - у західних і південних регіонах. Встановлено залежність розвитку малого бізнесу від величини міст.

Діагностика розвитку малого бізнесу свідчить про певні ознаки зростання тут виручки від реалізації та прибутковості. Варто зазначити, що переважна більшість малих підприємств (85%) приховує свої доходи від державних органів, причому половина з них - від 20 до 50 % доходів. Слід назвати три податки, через які насамперед відбувається тінізація: податок на прибуток, нарахування на фонд заробітної плати та податок на додану вартість. При цьому шість із кожних десяти підприємців вважають, що при сприятливішому режимі оподаткування в Україні обсяг їх доходів збільшився б на 11-30 % [13, 12].

Каталізатором суттєвого прискорення розвитку малого підприємництва, особливо в промисловості, є бізнес-інкубатори, технопарки, технополіси. Бізнес-інкубатори необхідно створити у всіх регіонах України і спеціалізувати в науково-виробничій діяльності, перш за все, відповідно до місця регіону в загальнодержавному поділі праці. Місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні бути ініціаторами, засновниками, співзасновниками бізнес-інкубаторів і технопарків. Через останні можливо найефективніше проводити державну політику підтримки та розвитку малого підприємництва в сфері виробництва.

Непослідовна податкова політика держави в перші роки незалежності України (запровадження складної системи оподаткування і непомірно високих податкових ставок) призвела до того, що наступні неодноразові реформи податкової системи, спрямовані на зменшення податкового тиску, досі не дали очікуваного позитивного результату. Податкова політика України виконує лише фіскальну функцію.

Надмірний податковий тиск стримує розвиток малого підприємництва в Україні. Сьогодні практично відсутня загальноприйнята надійна і повна інформація щодо реальних обсягів тіньової економіки і фінансових ресурсів, які її обслуговують.

З метою створення належних умов для підприємницької діяльності, реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва, зниження податкового тиску і стимулювання розвитку малих підприємств слід запровадити нові форми спрощеного оподаткування: фіксований податок, спеціальний торговий патент та єдиний податок. Їхньою основною перевагою є спрощення процедури обліку, контролю та звітності, а також зменшення адміністративних витрат. Підприємства, які перейшли на спрощену систему оподаткування, істотно зменшили кількість часу, що витрачається на роботу з державними чиновниками, скоротили витрати, пов'язані зі сплатою податків, обліком і звітністю, зменшилися обсяги штрафів і пені, що накладалися на підприємства. Податок має бути вигідним для підприємця і стимулювати його діяльність.

Використання малого підприємництва як динамічної і більш гнучкої форми організації праці дозволило підвищити показники ефективності виробництва у тих видах економічної діяльності, де швидке реагування на зміну сукупного попиту обумовлює підвищення продуктивності праці та покращення фінансового результату діяльності.

У найближчій перспективі потрібно щорічно створювати не менше як 100 тисяч суб'єктів малого бізнесу з мільйоном робочих місць. Світова практика свідчить, що до 10 відсотків малих підприємств виростають у великі компанії. В Україні йдеться лише про подібні поодинокі випадки. Зростання перспективних малих підприємств фактично заблоковане. Це підтверджує те, що в Україні, попри окремі успіхи, досі не створено належних умов для нормального розвитку малого бізнесу.

При визначенні місця малого бізнесу в економіці країни необхідно використовувати кількісні показники, які мають визначальне значення для економіки - частка малого бізнесу у ВВП, у загальній чисельності зайнятих, у капіталовкладеннях, у прибутку і т. п. див. табл. 2.1

Таблиця 2.1

Стан розвитку малого бізнесу (МБ) у різних країнах світу

в 2006 році [29, 2]

Країна	Кількість МБ, тис.	Кількість МБ на 1000 чол. населення	Зайнято в МБ млн. чол.	Частка МБ у загальній кількості зайнятих, %	Частка МБ у ВВП, %
1	2	3	4	5	6
Великобританія	2630	46	13,6	49	50 - 53
Німеччина	2290	37	18,5	46	50 - 54
Продовження табл.2.1
1	2	3	4	5	6
Італія	3920	68	16,8	73	57 - 60
Франція	1980	35	15,2	54	55 - 62
США	19300	74,2	70,2	54	50 - 52
Японія	6450	49,6	39,5	78	52 - 55
Росія	890	5,5	7,5	10,2	10 - 11
Україна	272,7	5,7	2,03	14,4	7,7

З даних таблиці 2.1. видно що найбільша частка малого бізнесу в ВВП спостерігається в таких країнах як Франція (55 - 62), Італія (57 - 60), Японія (52 - 55) та ін. Частка малого бізнесу у ВВП в Україні (7,7).

Щодо ролі малого бізнесу в економіці країни, то необхідно використовувати не тільки кількісні показники, але і соціально-економічні (саме відносний показник кількості цих підприємств на тисячу мешканців характеризує в значній мірі позиції малого бізнесу).

Головний недолік в аналізі дрібних фірм - його проведення за коротким відрізком часу (25 - 30 років); причому виявлені тенденції цього етапу часто абсолютизувались. Абсолютизація тенденції, пов'язаної з витискуванням малих фірм (що відбувалося до початку 70-х років) поставила у безвихідь теоретичну думку, яка не могла пояснити факти швидкого зростання чисельності невеликих компаній і підвищення їх питомої ваги в зайнятості в 70 - 80-і роки. Нині часто абсолютизуються сучасні тенденції розвитку малого бізнесу. Осторонь залишається аналіз фундаментальних тенденцій щодо розвитку продуктивних сил в умовах НТР і пов'язаних з цим закономірностей розвитку усуспільнення, що є глибокою основою виявлення передумов розвитку малого бізнесу. При аналізі об'єктивних факторів існування малих фірм треба враховувати розвиток відносин власності, тому що саме на такому підґрунті формуються передумови нових явищ [47].

Дослідження підприємництва в розвинутих країнах дає підставу для висновку: велике виробництво утворює основу сучасних національних народногосподарських комплексів, навколо яких починає вибудовуватися “оболонка” з малих підприємницьких структур. Тому малий бізнес тісно пов'язаний з великим. Система такого взаємозв'язку ґрунтується на відповідних формах відносин: формою виробничих функціональних коопераційних зв'язків є субпідряд, формою виробничо-збутових - франчайзинг, формою виробничо-фінансових - лізинг і венчурне фінансування.

Отже, практика розвитку малого бізнесу доводить, що головною проблемою є проблема інвестицій. Оскільки в Україні немає можливостей для активізації інвестиційної діяльності держави, варто шукати механізми в самих суб'єктах підприємництва. Одним з елементів такого механізму є оподатковування. Проблема податкової політики держави на сучасному етапі полягає в оптимізації розміру фінансових ресурсів, що залучаються в доходи бюджетів усіх рівнів і тих ресурсів, що залишаються в розпорядженні підприємницьких структур і можуть бути спрямовані на формування фінансових ресурсів суб'єктів малого бізнесу.