5

Зміст

• Вступ.
• 1. Теорія застосування НТП
• 2. Державне управління
• 3. НТП і економіка перехідного періоду
• 4. Проблеми економічної інтеграції
• 5. Реорганізація наукової діяльності
• Висновок
• Список літератури
• Вступ
• Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного розвитку, все частіше і в західній, і у вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як справедливо відзначив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний у своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він полягає в отриманні нововведення і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.
• У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат “чистої науки”, отриманий університетським ученим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і полягає її приваблива сила для капіталістичних компаній.
• Інновація є швидшою економічний і соціальний, ніж технічний термін. Вона не обов'язково повинна бути чимось технічним. Перш за все, необхідно відповісти на питання: “Що ж таке інновація?”
• Інновація може бути визначена так, як Ж.Б. Він визначив підприємництво як зміну віддачі ресурсів. Або, як сказавши б сучасний економіст в термінах попиту і пропозиції, - як зміни в цінності і задоволеності, які отримує споживач з використовуваних ним ресурсів (або ж нововведення в їх використанні).
• Таким чином, підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Підприємництво ґрунтується на економічних і соціальних теоріях, згідно яким зміни - цілком нормальне і природне явище. Головешці ж завдання суспільства і особливо економіки бачиться в отриманні чогось іншого, відмінного від попереднього, а не в поліпшенні що вже існує. Таким чином, перед підприємцями коштує завдання навчитися здійснювати інноваційні рішення на систематичній основі.
• Систематична інновація, тому, полягає в цілеспрямованому, організованому пошуку змін і в систематичному аналізі тихий можливостей, які ці зміни можуть дати для економічних або соціальних нововведень.
• Виділяють наступні зміни, або джерела інновацій:
• · Несподівана подія, якою може бути несподіваний успіх, несподівана невдача;
• · Невідповідність між реальністю, такий, який вона є, і її віддзеркаленням в думаннях і в оцінках людей;
• · Зміна потреб виробничого процесу
• · Зміни в структурі галузі або ринку;
• · Демографічні зміни;
• · Зміни в сприйнятті і в ціннісних установках;
• · Нові знання, наукові і ненаукові
• Мало існує технічних інновацій, які зможуть змагатися по впливу з такими винаходами, як, наприклад, продажів товарів в розстрочку, яка буквально перетворила всю сферу торгівлі.

1. Теорія застосування НТП

Розглянемо графік виробничих можливостей для двох продуктів пицци і промислових роботів. По осі У відкладемо виробництво промислових роботів, а по осі X виробництво пицци. Сама крива виробничих можливостей є якоюсь межею виробництва економіки.

Допустимо, крива GW показує максимальне виробництво економіки в даний момент годині. Аллі нам хотілося б для більшого задоволення своїх потреб, збільшити виробництво цих продуктів. Означає переміститься з кривій GW на криву AF - це і є економічне зростання. Економічне зростання - здатність проводити більший загальний б'ємо продукції - виражається в зсуві кривої виробничих можливостей управо; він є результатом збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.

Цього можна добитися різними методами, але мі розглядатимемо науково-технічний прогрес. Розвіваючи його мі удосконалюємо засоби виробництва. І отже, підвищуємо продуктивність і якість вироблюваної продукції в економіці, використовуючи сировину тієї ж якості і кількості. Отже, крива зміститься управо і в економіці спостерігатиметься підйом.

2. Державне управління

Місце і роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкту управління. Він більшою мірою, чим інші елементи НТП, пов'язаний з товарно-грошовими відносинами, які пов'язують всі стадії його реалізації. Це обставина цілком переконливо виявляється в умовах регульованої ринкової економіки капіталістичних країн. Основна маса інноваційних процесів реалізується тут приватними компаніями різного рівня і масштабу, і такі процеси виступають, зрозуміло, не як самостійна мета, а як засіб кращого вирішення виробничих і комерційних завдань компанії, що добивається високої прибутковості

2.1 Впровадження НТП

Приступаючи до розробки і здійснення цієї ідеї, компанії, зрозуміло, повинні почати з авансування копійчаного капіталу. Істотна специфіка такого роду вкладень полягає в тому, що вона пов'язана з різко підвищеною загрозою їх втрати: інновації носять ризиковий характер. Вірогідність успіху втілення нової ідеї в новому продукті досягає тільки 8,7%; з кожних 12 оригінальних ідей тільки одна доходити до останньої стадії масового виробництва і масових продажів. Американський фахівець в області інновацій Твіст відзначає, що комерційний успіх досягається лише в 10% початих проектів, отже, рівень невдачі можна оцінити в 90%. Іншими словами, віддача від вкладення капіталу в інноваційний процес має украй мало загального з гарантованими виплатами позикового відсотка на капітал в банці або дивіденду на акції. І тому, що така віддача може при вдалій реалізації інноваційного процесу опинитися казково великий, і тому, що може при невдачі бути відсутнім зовсім, більш того, загине і вкладений капітал.

Які ж спонукальні сили примушують підприємців йти на такий значний ризик? Силі ці для будь-якої економічної системи (мала інноваційна фірма; крупна корпорація; група промислових компаній; “об'єднання промислових фірм”, університетів, урядових лабораторій в різних комбінаціях і так далі) можуть бути підрозділені на внутрішніх і зовнішніх або на тихий, що мають об'єктивну і суб'єктивну природу. Так, до внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності можна віднести необхідність заміни застарілого устаткування (об'єктивна причина) або прагнення групи талановитих інженерів реалізувати свій творчий потенціал (суб'єктивна причина). Набір внутрішніх спонукальних мотивів інноваційної активності індивідуальний для кожної окремої компанії і в деяких випадках грає вирішальну роль в тому, щоб зробити рішення про інноваційний процес. Так, для тільки що створеної малої фірми народження і освоєння нововведення може бути єдиною можливістю завоювати місце на ринку. Проте, часто внутрішні заподій виявляються недостатньо вагомими. Багатьом компаніям властивий досить стійкий консерватизм в інноваційній політиці. Так, крупні монополії, що добилися переважання на ринку, зазвичай не мають внутрішніх спонукальних мотивів до ризику, пов'язаного з інноваціями. Тут вирішальним стимулом можуть виступити заподій зовнішнього характеру, зокрема, обумовлені відповідними заходами економічної політики держави.

2.2 Методи регулювання

Заходи дії держави в області інновацій можна підрозділити на прямі і непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні і вибраною у зв'язку з цим концепцією державного регулювання - з упором на ринок або на централізовану дію. Як правило, в період економічного спаду характерне переважання “кейнсіанського підходу” до державної економічної політики, який припускає надзвичайно активне втручання держави в економічне життя суспільства; в період підйому економіки бере гору філософія консерватизму, що віддає перевагу грі ринкових сил.

В даний годину економісти по ступеню активності втручання держави в економіку виділяють три групи країн: у першій запанувала концепція необхідності активного втручання держави в управління економікою (Японія і Франція); друга характеризується переважаючим упором на ринкові відносини (США, Великобританія); третя дотримується “проміжного варіанту” в економічній, у тому числі і інноваційною, політиці: державне регулювання поєднується з низьким ступенем централізації державного апарату, використовуються непрямі методи дії при розвиненій системі узгодження інтересів чину і бізнесу.

Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчою і програмно-цільовою.

Адміністративно-відомча форма виявляється у вигляді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного відповідно до спеціальних законів, що приймаються з метою безпосереднього сприяння інноваціям. Так, в США в 1980 р. був прийнятий закон Стівенсона-Вайдлера “Про технологічні нововведення”, що передбачає ряд мерів стимулювання промислових інновацій; створення для їх вивчення і стимулювання спеціальних організацій в рамках апарату виконавчої влади; сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями; заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок до розвитку науки і техніки. Яськравім прикладом дотаційного державного фінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту промислової технології при університеті Мічігану. На організацію цього інституту місцевими і федеральними властями було виділено 17 млн. поділ. Основне його завдання - розробка і дослідна експлуатація гнучких інтегрованих виробничих систем і інших засобів автоматизації виробництва. Всього з 133 млрд. поділ., що витрачаються в США на НІОКР в 1988 р. на частку федерального чину доводилася майже половина, - 49,3%.

Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій припускає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, у тому числі і в малих наукоємких фірмах; створюється система державних контрактів на придбання тихий або інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і так далі Контрактне фінансування є одним з елементів поширеної в даний годину системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками (в даному випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НІОКР - наприклад, в аерокосмічній області, - а фірма-виконавець НІОКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний розподіл праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Строго обмовляються взаємні зобов'язання і економічні санкції. У США таким чином фінансуються 77% федеральних витрат на НІОКР.

Особливе місце в системі “прямих мерів дії держави” на інноваційний бізнес займають заходь, стимулюючі кооперацію промислових корпорацій в області НІОКР і кооперацію університетів з промисловістю. Друга з цих форм кооперації викликана усвідомленням об'єктивної необхідності, з одного боку, доведення передових наукових ідей до стадії їх комерційної реалізації, з іншою, - створення розуму для зацікавленості промисловості у фінансуванні академічних досліджень. У цьому напрямі державної інноваційної політики виразно виявляється її перспективна спрямованість, зацікавленість в науковій новизні промислових інновацій, що нерідко є вторинним при реалізації інтересів у промислових компаній, вирішальних в деру чергу виробничі і комерційні завдання. Взагалі, по справедливому зауваженню А.Я.Лівшиця, “ринок не дає ефекту в ситуаціях, коли є потреба в здійсненні крупних інвестиційних проектів, з тривалими термінами окупності, високим ступенем прибули і невизначеності відносно майбутньої норми прибули”. Створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків і інших перспективних формувань, що успішно реалізовують складні інноваційні ідеї, - наочний приклад ефективності державної підтримки таких ідей, завдяки якій різні організації не тільки усвідомлюють необхідність сумісної реалізації інноваційного циклу, але і реально відчувають переваги спільної роботи.

Державна підтримка створення таких організаційних формувань здійснюється в розвинених промислових країнах переважно у вигляді спеціальних програм різних урядових відомств (в США це в основному Міністерство енергетики і Національна Наукова Фундація - ННФ). Так, в даний час ННФ здійснює чотири програми по організації співпраці науково-дослідних установ і промислових фірм США.

Деручи з їх - в “промислово-університетські кооперативні дослідницькі центри - реалізується з 1973 р.” Вона передбачає створення кооперативних университетсько-промислових центрів на базі розробки і реалізації великий дослідницької програми, в якій бере долю декілька промислових фірм і один університет. У 1984 р. в країні налічувалося більше 100 таких центрів, причому 20 з їх були організовані цілком на засоби ННФ. У 1985 р. в рамках цієї програми ННФ приступивши до реалізації нової форми кооперації. Виниклі “Центрі інженерних досліджень”, основною метою якої є допомога в підвищенні їх ефективності і конкурентоспроможності. Характерній, що держава більш охочий використовує свою фінансову допомогу як стимул при створенні сумісних центрів по вивченню науково-технічних проблем, які через низку обставин не є достатньо привабливими для промисловості.

Друга програма почата в 1978 р. і направлена на організацію кооперації промисловості з університетами у виконанні дослідницьких проектів, що фінансуються ННФ в областях, що цікавлять чин. Партнерам по спільній дослідницькій роботі ННФ надає субсидії.

Третя програма ставити своїм завданням надання фінансовій допомозі окремим персонам або фірмам у сфері дрібного бізнесу, що зобов'язуються протягом напівроку провести дослідження якої-небудь наукової ідеї.

Нарешті, мета четвертої програми полягає в розвитку фундаментальних знань про процес технологічних нововведень і оцінку механізму підтримки досліджень промисловості і університетів, що спільно ведуться.

Непрямі методи, використовувані в державній інноваційній політиці, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншої - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторської діяльності. Ніжче спробуємо стисло охарактеризувати основні методи, що відносяться до непрямих.

Лібералізація податкового і амортизаційного законодавства. Підприємці реалізують інноваційні процеси з метою отримання більшого прибутку. Схильність до підприємництва взагалі, інноваційному зокрема, регулюється рівнем оподаткування прибутку. Ілюструючи цю думку, Угорський економіст Б. Санті приводить наступну залежність, що враховується Міністерством промисловості Швеції: “якщо розмір податку на прибуток варіює між 0 і 25%, то схильність до підприємництва швидко зменшується, якщо ж податок досягає 50% від прибутку, то схильність до інновацій і пов'язаним з ними капвкладеннями практично зникає”. Важливість цього інструменту державного регулювання усвідомлюється практично у всіх промислово розвинених країнах, і кожна з них прагне знайти свою оптимальну модель оподаткування прибутку. В США система податкових пільг на НІОКР існує з 1981 р. Податкова знижка припускає можливість вирахування витрат на НІОКР, пов'язаних з основною виробничою і торговою діяльністю платника податків, з суми оподатковуваного податком доходу. До 1985 р. вона складала 25%, в даний час - 20%. Підраховано, що в цілому амортизаційні і податкові пільги покривають в середньому в США від 10 до 20% загальної суми витрат на НІОКР.

Законодавчі норми. Сморід вельми різноманітні і стосуються багатьох областей впливу на інноваційну політику. Наприклад, що діє в США вже близько 200 років патентне право законодавчо закріплює права винахідників на їх відкриття - інтелектуальну власність, яка припускає монополію автора на науково-технічне рішення. Ця обставина дозволяє винахідникові, подібно до землевласника, отримувати, за визначенням В.Л. Сажина, “інноваційну ренту” тобто платню за користування його винаходом. Таке положення кінець кінцем позитивно позначається на активності наукової роботи в країні. Антітрестове законодавство дозволяє підтримувати необхідну жорсткість конкурентної боротьби - важливого чинника стимулювання інноваційної активності. Це обставина до певної міри обумовлює спрямованість торгово-валютної політики, орієнтованої на захист інтересів національного капіталу в області реалізації нововведень усередині країни. Так, в квітні 1987 р. під тиском Асоціації електронної промисловості США адміністрація Р.Рейгана ввела стовідсотковий податок на деякі бач японської електроніки, що ввозитися на американський ринок, що було викликане підвищенням імпорту електронних виробів з Японії над американським експортом відповідних товарів на 16,9%.

Створення соціальної інфраструктури, що включає формування єдиної інформаційної системи усередині країни. Це тим більше важливо, якщо враховувати ключову, таку, що пов'язує роль інформації в процесі реалізації інноваційного циклу, що складається з етапів, що окремо відокремилися: дослідження, розробки, підготовка до виробництва, виробництво, збут. Обмін інформацією між етапами цього циклу грає, без перебільшення, таку ж роль, як і потік крові в організмі людини.

При всьому різноманітті форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів у всіх промислово розвинених країнах простежується, проте, щось загальне, що дозволяє виділити інноваційну політику як специфічний елемент системи державного регулювання. Так, наголошується узгодженість інноваційної політики зі всіма видами державної економічної політики взагалі; це виявляється у використанні єдиних економічних інструментів державної дії, відповідних вибраному економічному курсу. Характерною властивістю інноваційної політики є також широта дії: воно націлюється на пропозицію інноваційних ідей, ініціює початковий попит на результати інноваційних процесів, сприяє залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних засобів і інформаційних ресурсів, створює сприятливий для інновацій економічний і політичний клімат. Нарешті, загальна межа інноваційної політики - облік особливостей інноваційного процесу: його циклічності, розчленованої на етапи, імовірнісного характеру, високому ступеню ризики і так далі

Національні орієнтири інноваційної політики виявляються в конкретних моделях, використовуваних різними країнами. Тут позначається нерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється і у сфері інновацій. Внаслідок цього виникає необхідність зосереджувати національні зусилля на ключових областях науки і техніки, - тихий, в яких країна може добитися лідируючого положення на світовому ринку. Зокрема, виділяють американську і японську моделі інноваційної політики.

Американська модель відрізняється якнайповнішою автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом виділення особливій області, останнім часом це військова технологія, куди держава вкладає засоби і тим самим забезпечує її технологічний пріоритет. Так, в 1981-85 рр. в США планувалося виділення 1500 млрд. поділ. на розвиток військово-промислового комплексу. Результаті і побічні продукти військових інновацій стають важливим джерелом інновацій цивільних. Сходжу модель використовує і Англія. За останніх 5-7 років частка витрат на військові дослідження в загальних витратах на НІОКР зросла тут з 20-25 до 50%.

Японська модель також припускає створення технологічного пріоритету, але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останніх 10 років технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучій технологій виготовлення роботів. Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які повинні бути досягнуті, і стимулюється їх розвиток з тим, щоб потім переводити на нові технології все народне господарство.

2.3 Заходи активізації

Принцип економічного стимулювання НТП. Стимулювання - найбільш динамічний елемент управління, пов'язаний з дією на інтереси учасників процесу “дослідження виробництво”, їх усвідомлені соціальні споживи, внаслідок чого сморід прискорюють НТП з внутрішніх спонук, а не тільки по вказівці зверху.

Стимулювання науково-технічного прогресу - створення переваг в задоволенні економічних і соціальних інтересів організацій і підприємств, що розробляють і освоюють нову високоефективну техніку. Його органічна складова частина - економічне стимулювання - є встановлення відповідності між госпрозрахунковим доходом підприємств і НТО і їх реальним внеском в досягнення ефекту НТП, вирішення науково-технічних проблем. Механізм економічного стимулювання НТП включає його основні принципи (комплексність, перспективність, нормативний характер, гласність) і форми (налогообкладення, фондоутворення і фінансування, кредитування, встановлення цін і інших економічних нормативів, організація сплати праці, економічна відповідальність, страхування ризики).

Комплексність стимулювання НТП припускає органічна єдність систем преміювання за підсумками науково-технічної і виробничої діяльності. Ці системи мають загальне джерело (госпрозрахунковий дохід), заставні оцінні показники (приріст прибули, зниження собівартості і так далі

Проте це не повинне означати розчинення фундацій заохочення за створення і освоєння нововведень в єдиній системі сплати по праці, що використовується на преміювання за підсумками поточної господарської діяльності, винагороди по підсумками долі і т.д. Результаті НТП оцінюються з урахуванням терміну окупності нововведень (в середньому - 2 роки), преміюються лише безпосередні учасники їх розробки і освоєння, при цьому враховується не тільки економічний, але і інші бач ефекту НТП. Стимулювання НТП припускає як матеріальне і моральне заохочення, так і відповідне покарання зменшення фундацій сплати і соціального розвитку колективів, що випускають застарілу і малоефективну продукція, їх розпуск.

При організації стимулювання слід врахувати, що прискорення НТП припускає розвиток не тільки науки і техніки, але і соціально-економічних відносин, у тому числі усередині колективних. Наука як об'єкт стимулювання відрізняється універсальністю своєї мови і методів, а використовування техніки і технології багато в чому було пов'язано із специфікою інтересів і традицій даної країни, регіону, трудового колективу. Якщо на мікро рівні стимулюється окреме нововведення як клітинка НТП, процес послідовної зміни етапів циклу, то на рівні підприємства, не говорячи вже про народне господарство в цілому, стимулювати слід не тільки окремі заходь НТП, але перш за все структурні зсуви в економіці, процес оновлення виробництва в цілому включаючи перетворення техніки і технології, організації виробництва і управління, культури і кваліфікацій працівників. Перспективність в стимулюванні НТП вимагає обліку не тільки річного госпрозрахункового, але і народногосподарського економічного ефекту за весь термін використовування нововведення. При цьому особливо заохочується створення і освоєння нових поколінь техніки і технології, а також конкурентноздатних нововведень, не поступливих вищому світовому рівню в даній області. Дотепер премії за нову техніку в промисловості складали всього 2-3% загальної суми заохочень, що робило прискорення НТП другорядною задачею в порівнянні з перевиконанням планів за об'ємом реалізації і прибутку. Частка винагород винахідників в отриманому ефекті скоротилася за останні 15 років в три рази (до 1%) Нормативній характер стимулювання припускає встановлення прямого зв'язку між фактичним економічним ефектом НТП (при дотриманні соціальних і екологічних вимог) і величиною премій. Це означає також стимулювання в реальному, а не календарній масштабі годині (за конкретний результат, а не за квартал), відміну регресивної шкали, при якій найбільша премія (у відсотках до суми економії) належить за дрібні нововведення. Всі виплати до освоєння новини носять авансовий характер. В тій же годину норматив відрахувань від ефекту НТП до фундації преміювання в рамках НТО доцільно диференціювати поклад від типу нововведень (напрями НТП), новизна техніки порівняно з світовим рівнем, її народногосподарської значущості. Джерелом прибутку може стать не тільки пониження витрат і зміна цін, але і формування нових суспільних потреб, радикальна зміна номенклатури продукції.

Гласність заохочення означає, що його умови повинні бути відомі колективу до початку роботи. Розподіл відповідних фондів між працівниками на основі прийнятих на даному підприємстві положень - справа самого колективу. По його рішенню можуть заохочуватися інші колективи і окремі обставини, котрі сприяють успіху нововведення.

Стимулювання НТП пов'язане з економічними методами управління природоохоронною діяльністю. Встановлювані підприємствам нормативи плати за природні ресурси стимулюють їх раціональне і комплексне використання. Стає вигідним застосовувати ресурсозберігаючи технології, витягувати з кожної тонни сплачених ресурсів як можна більший дохід. Нормативі плати за викиди забруднюючих речовин в природне середовище зацікавлюють колектив у використанні техніки, що скорочує ці викиди. При перевищенні допустимих норм і аварійних забрудненнях стягується у декілька разів підвищена платня за рахунок госпрозрахункового доходу колективу.

Фінансування НТП. Фінансування НТП включає формування і використання спеціальних фондів для прискорення НТП на всіх рівнях управління. По своїй економічній природі ці фонди є частиною суспільних витрат виробництва і служать формою їх резервування, перенесення авансованих витрат на вартість готового продукту. Фонді фінансування НТП по своїй ролі в процесі відтворення близькі до амортизаційних відрахувань. Сморід компенсують витрати госпрозрахункових підприємств і НТО на створення і освоєння нововведень (з урахуванням нерівномірності витрат по фазах циклу) і страхують пов'язаний з цим ризик.

Компенсаційні фонди носять поворотний характер. У безповоротному фінансуванні мають потребу лише витрати на фундаментальні дослідження, що не розраховані на економічний ефект або дають його лише у віддаленій перспективі. У решті випадків засобу для створення вказаних фондів утворюються за рахунок відрахувань від вартості продукції в період масового використання нововведення. На качану 80-х років лише половина витрат на освоєння нової техніки компенсувалася з відповідних фондів. Інша половина покривалася за рахунок зниження рентабельності в перші роки випуску нової продукції (це робило невигідним оновлення номенклатури) або підвищення цін за рахунок завищеної калькуляції витрат (це приводило до невигідності нової техніки для споживача). У нових умовах господарювання для фінансування НТП використовується декілька фондів. Фундація фундаментальних досліджень при АН СРСР, республіканських і галузевих академіях створюється за рахунок асигнувань з союзного, республіканського і місцевого бюджетів, а також цільового фінансування пошукових НДР і робіт із створення наукового заділу із засобів міністерств, підприємств, НТО, добродійних фондів і інших спонсорів. Засобі розподіляються за рішенням наукових радий і суспільних органів, причому підтримуються всі напрями сучасної науки, по яких можна чекати нових результатів, включаючи альтернативні проекти.

Фундації фінансування державних і міжнародних науково-технічних програм, планів МНТК, а також інших робіт із створення принципово нової техніки і технології формується звичайно на пайових початках за рахунок держбюджету і засобів зацікавлених підприємств, НТО, міністерств, концернів, асоціацій, банків, фінансових фундацій, місцевих Порад і т.д. Ці витрати носять строго цільовий і поворотний характер. В них включається і банківські кредити. Інноваційні фундації можуть бути утворені в кожному регіоні за рахунок засобів розробників і споживачів науково-технічної продукції (вони частково виключаються з оподаткування), банківських вкладень, а також засобів республіканського і місцевого бюджету, зацікавлених підприємств. Вони служать для фінансування малих НТО, ініціативних проектів розробляються окремими ученими і фахівцями або їх групами, а також для оплати що надаються їм конституційних, патентних інжинірингових і інших технічних послуг.

Додатковім джерелом фінансування розробок із значним екологічним і соціальним ефектом служать цільові субсидії (субвенції), пільги по податках, платі за ресурси і послуги, компенсація частині витрат за рахунок інвестиційних фондів і споживачів, а також цільові дотації покупцям нової дорогої продукції в перші роки її випуску

Фундація розвитку виробництва, науки і техніка підприємств (об'єднань) утворюється за рахунок п'яти основних джерел

1) амортизаційних відрахувань, призначених для повного відновлення основних фондів;

2) відрахувань від прибутку підприємств по стабільних нормативах (сморід можуть диференціюватися від ступеня зносу основних фондів покладу)

3) виручки від реалізації зайвого майна, що числитися у складі основних фондів (за вирахуванням витрат по його ліквідації) і вибраковування худоби

4) частини коштів, що надходять від інших підприємств за використання науково-технічних розробок

5) надходжень з централізованого Фрпніт.

Засобі Фрпніт використовуються державними підприємствами стрімко після схвалення кошторису витрат їх радою і профспілковим комітетом. З Фрпніт фінансується

· технічне переозброєння, реконструкція і розширення виробництва, включаючи будівництво загальнозаводських і допоміжних об'єктів

· проведення НІОКР, проектних робіт, придбання ліцензій, устаткування і т.д.;

· підготовка виробництва і освоєння нової продукції, компенсація підвищених витрат в період освоєння

· придбання науково-технічної продукції, погашення кредитів на НТП і сплата відсотків по них;

· створення і розширення потужностей по виробництву товарів народного споживання, наданню послуг населенню і так далі

Державні підприємства мають право передавати частину коштів Фрпніт суміжникам і НТО для стимулювання вирішення складних технічних проблем, прискорення технічного переозброєння виробництва, а також використовувати їх в порядку пайової участі для будівництва і реконструкції об'єктів сумісного користування, утворення тимчасових науково-технічних колективів, консорціумів і так далі

В умовах самофінансування багато підприємств використовують Фрпіт лише для ліквідації вузьких місць на виробництві, уникаючи пошукових робіт, зв'язаних з ломкої технології, що склалася, ризиком, розрахованих на тривалу перспективу. Якщо 1 крб. витрат на НТП обіцяє навіть 3 крб. ефекту, але у розпорядженні підприємства залишається лише 30% прибули, то для нього вкладення виявляються невигідними, оскільки замість витраченого з Фрпніт рубля він отримає (через тривалий термін і із значною часткою ризики) лише 90 коп. Тому фінансування програм НТП вимагає податкових пільг, прискореної (протягом 3-5 років) амортизації устаткування, страхування ризиків, знижок цін на техніку при реконструкції найбільш важливих виробництв, планомірній реалізації вибуваючих машин на менш важливі ділянки.

Кредітування НТП. В умовах самофінансування різко збільшуються кредити на науково-технічне розвитку. Банки стають головними центрами фінансування НТП, що видають кредити на випуск нової продукції, освоєння нової технології, розробку нової техніки, впровадження нової організації виробництва, підвищення якості і надійності виробів. Банки не просто відгукуються на прохання про позики, а рекомендують нововведення, на які доцільно брати кредит, виступають як пайовики з подальшою участю в прибутках в створенні і впровадженні принципово нового вигляду техніки і продукції, не поступливих світовому рівню. Терміни кредитування встановлюються банком з урахуванням галузевих нормативів оновлення продукції і окупності витрат. При цьому банк стає рівноправним економічним партнером підприємства, сторони несуть взаємну відповідальність за успішне освоєння нововведення або результати діяльності виробництва, що реконструюється.

Банківський факторинг - залучення на зберігання вільних засобів НТО і підприємств (з оплатою за договором) і їх використання для допомоги клієнтам, що мають тимчасові фінансові утруднення (термінова оплата їх платіжних документів і рахунків в день відвантаження товару) і перекупки права на отримання затриманих покупцями платежів.

Банки дають дозвіл на випуск акцій для продаж (після перевірки фінансового положення і платоспроможності підприємства, ліквідності балансу можливості виплати дивідендів), за дорученням клієнта зберігають, продають і перепродують акції. Виділяється два бач кредитів: на придбання науково-технічної продукції, призначеної для оновлення виробництва і на створення цієї продукції. Банк перевіряє включення підприємством відповідних витрат в свій план, ефективність нововведення за договором, джерела погашення кредиту в намічені терміни.

У нових умовах господарювання разом з кредитами на окремі заходь НТП банки можуть видавати довгостроковий кредит на організацію випуску нової продукції по повному циклу від НДР і створення дослідних зразків до її серійного виробництва Він погашається за рахунок Фрпніт.

При низькій економічній ефективності проектів технічного переозброєння і реконструкції виробництв банк може вимагати державної експертизи крупних проектів і при низькій оцінці їх науково-технічного рівня припиняти фінансування і кредитування. Розширення банківської мережі сприяє різноманіттю джерел фінансування (включаючи вільні засоби підприємств і населення) і умов надання позик (наприклад, науково-технічні центри молоді можуть одержувати пільговий кредит під більш низькі відсотки). Створюється конкурентна основа фінансуванню: банк вибирає найбільш ефективні для кредитування нововведення і організації, а підприємства - банк, що пропонує більш вигідні умови видачі позик Промбудбанк - агент держави по кредитуванню при підтримці бюджету загальносоюзних програм фінансує стратегічні напрями НТП, у тому числі пошукові дослідження, розвиток наукоємких виробництв. Комерційні банки (універсальні і спеціалізовані, загальносоюзні, республіканські і регіональні, акціонерні і у формі товариств з обмеженою відповідальністю, галузеві, іноземні) концентрують вільні засоби підприємств (за відповідну платню) і населення (шляхом продажу облігацій і т.д.) і видають своїм пайовикам кредити на оновлення продукції і виробничих фундацій, термінову перебудову технології.

Інноваційні банки після відповідної експертизи видають кредити творчим колективам і окремим винахідникам, беруть на себе частку ризику при проведенні НІОКР, оголошують конкурс на кращі рішення технічних задач. Їх ресурси складаються з кредитів союзних і республіканських банків і виручки від продажу акцій. Акціонери мають переважне право на придбання науково-технічної продукції або одержують дивіденди по акціях. Комерційні банки не ведуть матеріального виробництва, торгівлю матеріальними цінностями і страхування. Їх роль в стимулюванні НТП була пов'язана з веденням рахунків клієнтів, фінансуванням капіталовкладень за дорученням інвесторів, випуском акцій, облігацій і інших цінних паперів, операціям з ними за дорученням клієнтів. В багатьох країнах діють інноваційні фундації, які не надають позику, а придбавають у власника винаходу виняткове право на його використовування. Фундація шукає зацікавлене в новині підприємство і укладає з ним підприємницький договір на умовах продажу ліцензії або угоди про співпрацю на основі розділення ризику і взаємної вигоди. Фундація проводить доробку нововведення, розрахунки, експерименти і т.д. При негативному результаті витрати фундації не відшкодовуються, при успіху він одержує обумовлену в договорі частину прибутку.

Зовнішекономбанк видає валютні кредити на розширення експорту конкурентноздатної техніки, а також на імпорт технології, придбання ліцензій, створення спільних підприємств.

3. НТП і економіка перехідного періоду