Сутність та еволюція грошей

36

Кіровоградський інститут регіонального

управління та економіки

(заочне відділення)

Контрольна робота

З предмету: Економічна теорія

На тему: Сутність та еволюція грошей

Контрольна робота

студента ІІІ -курсу

Психологічного факультету

Заочної форми навчання

Група Пс.31 з.

Даценко Сергія Сергійовича

Перевірив ст. в. Нежуріна І.С.

Оцінка:

Кіровоград 2009р.

План

Вступ.

1. Основні передумови появи грошей.

2.Сутність грошей.

3. Портфельний підхід до визначення сутності грошей.

4.Ліквідність грошей.

5.Гроші як гроші і гроші як капітал.

6. Функції грошей.

7. Гроші - ідеальний засіб товарного обміну.

8. Форми грошей та їх еволюція

9. Різновидності кредитних грошей.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Гроші давно знайомі людям. Проте таємниця природи грошей залишається для людства до кінця нерозгаданою. Щоб дати науково достовірне тлумачення природи сутності грошей, необхідно передусім з'ясувати питання про їх походження та причини існування.

Поява грошей - це об'єктивний причинний наслідок розвитку товарного виробництва та обміну.

Необхідність грошей обумовлена, насамперед, труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. До виникнення грошей люди безпосередньо обмінювали товари на товари, що нині називається бартером.

Запровадження грошей в бартерну економіку дозволяє подолати й іншу її обмеженість - високий рівень мінових витрат. Гроші значно скорочують операційні витрати, пов'язані з товарним обміном, забезпечують еквівалентність обміну товару.

Гроші це форма прояву суспільних відносин, загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив. Гроші як особливий товар, їх мінова й споживча вартість. Гроші як гроші й гроші як капітал. Специфіка прояву суті грошей у різних економічний системах. Взаємозв'язок грошей з системою товарно-грошових і економічних категорій.

Функції грошей у національному обороті, у сферах скарбничих нагромаджень і міжнародному товарно-грошовому обороті. Поняття функцій грошей, їх взаємозв'язок та еволюція. Міра вартості, її суть і взаємозв'язок з ціною товару, масштаб цін. Функція грошей як засобу обігу, реальність і кількісна їх визначеність. Функція засобу платежу, її еволюція і сфери використання. Функція засобу нагромадження, її суть і сфери використання. Світові гроші. Еволюція золота як світових грошей і передумови використання національних та колективних валют у реалізації міжнародних економічних відносин.

1. Основні передумови появи грошей

Поява грошей - це об'єктивний причинний наслідок розвитку товарного виробництва та обміну. Головними передумовами виникнення грошей були:

1. суспільний поділ праці та її спеціалізація, що визначають перехід від натурального господарства до товарного;

2. майнове відособлення власників товарів;

3.необхідність якісного та кількісного виміру вартості товарів для забезпечення еквівалентного товарообміну.

Необхідність грошей обумовлена, насамперед, труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. До виникнення грошей люди безпосередньо обмінювали товари на товари - (Т-Т), що нині називається бартером. Однак, для бартерної економіки характерні певні труднощі та обмеження, оскільки учасникам бартеру доводиться задовольняти подвійний збіг бажань. Для того щоб їх інтереси збігалися, людям доводиться розшукувати власника такого товару, якого вони прагнуть і хто не заперечуватиме проти його обміну. Наприклад, власник овечих шкір хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сіль. Добре, якщо власник останньої мав потребу в овечих шкірах, тоді обмін міг відбутися. Інакше усі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Для здійснення обміну був необхідний товар, який би мав споживну вартість для всіх учасників ринку. Розв'язання такої проблеми полягає у запровадженні в економіку грошей. Використання грошей як засобу обміну долає цю обмеженість, суттєво полегшує обмін товарів, робить його різноплановим та широкомасштабним.

Запровадження грошей в бартерну економіку дозволяє подолати й іншу її обмеженість - високий рівень мінових витрат. Гроші значно скорочують операційні витрати, пов'язані з товар ним обміном, забезпечують еквівалентність обміну товарів. Поряд з цим, зменшуються елементи ризику виробника стосовно можливостей реалізації свого продукту (точніше його обміну на інший товар, якого на ринку може просто не бути).

У зв'язку з цим, важливим призначенням грошей є забезпечення збереження вартості у часовому вимірі та перенесення її у регіональному просторі. Якщо в умовах бартерного господарства обмін має бути синхронним, то гроші забезпечують його асинхронізацію. Отже, важливою ознакою грошей є те, що на їх основі здійснюється зв'язок між сучасними і майбутніми обмінними операціями. Дж. Кейнс вважав, що можливість реалізації зв'язку між сучасним і майбутнім є однією з визначальних ознак феномена грошей як економічної категорії.

Ми бачимо, що гроші підвищують ефективність економіки, заощаджують багато часу, який витрачається на обмін товарів та послуг, зменшують витрати обміну та заохочують спеціалізацію і поділ праці.

2. Сутність грошей

За своїм місцем у ринковій економіці гроші - це специфічний товар, що мас властивість обмінюватися на будь який інший товар, тобто с загальним еквівалентом. Гроші як специфічний товар повинні мати суспільне визнання, бути засобом збереження вартості та посередником обміну товарів, а також виконувати виключно важливу роль у товарному обміні - роль загального вартісного еквівалента. Це найважливіші за суттю функціональні ознаки, без яких гроші як інструмент ринкової економіки взагалі існувати не можуть.

Сутність грошей як загального еквівалента визначається насамперед їх походженням. Відомо, що гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безмежного товарного світу одного, особливого товару - грошей, який є найпридатнішим за своїми природними властивостями на роль загального вартісного еквівалента. Це обумовлено тим, що вартість може проявитися тільки при обміні товарів за участю грошей як еталона вартості. За словами К. Маркса: "Гроші - це форма кристалізації мінової вартості товарів". Вартість може мати самостійне існування тільки у грошах. Отже, суспільне визнання грошей полягає у здатності бути загальним еквівалентом, тобто формою виразу вартості товарів.

Гроші як носій абстрактної вартості (коштовності) принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну вартість, тобто здатність обмінюватися на відповідні матеріальні блага. Така властивість грошей набула абсолютного виразу, і ринок сприймає їх як загальну корисність, бажану для економічних суб'єктів.

Особливість грошей як специфічного товару полягає у тому, що:

Характерні особливості специфічного товару - грошей:

1. Гроші не здатні безпосередньо задовольняти будь - які фізичні або духовні потреби людини, а тільки опосередковано - шляхом відчуження їх на купівлю товарів та послуг, або погашення боргу.

2. Маючи здатність обмінюватися на будь - які цінності, гроші виступають як носій абстрактної вартості чи багатства взагалі; корисність грошей проявляється у їхній ліквідності.

3. Портфельний підхід до визначення сутності грошей

Через те, що гроші - це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, вони стають загальним втіленням багатства. А тому поняття "гроші" часто застосовують як синонім багатства, що виступає об'єктом власності, тобто засобом нагромадження вартості. Однак термін "багатство", або "майно", охоплює не тільки гроші, але також інші об'єкти власності, що називають активами. Окрім грошей це можуть бути різного роду цінні папери, рухоме і нерухоме майно.

Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення щодо того, у яких формах активів він збирається зберігати своє багатство (майно). Звичайно, вирішальний вплив на прийняття рішення спричиняє мета - одержання максимального доходу від багатства. Наприклад, цінні папери забезпечують їх власнику доходи У вигляді процентів та дивідендів.

Сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позиції ступеня їх ліквідності. Ліквідність будь-якого майна (активу) визначається як швидкість (легкість), з якою актив перетворюється у засіб обміну з незначними міновими витратами або мінімальним ризиком втрат його вартості.

В умовах ринкової економіки індивід має можливість зберігати своє багатство у різних формах, одна серед яких - гроші. Причому монєтаристи розглядають "гроші", як одну з альтернативних форм багатства. Йдеться про визначення тієї частки багатства, яку індивід має намір зберігати у найбільш ліквідній формі. При цьому гроші розглядаються як актив, що використовується лише як засіб обігу. Мова йде про трансакційні гроші, які не приносять доходу. Віддаючи перевагу грошам, як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід водночас жертвує часткою доходу, який би він міг отримати при альтернативному підході.

4. Ліквідність грошей

Функціональне призначення грошей, як засіб обміну, відрізняє їх від інших активів. Безпосередня корисність грошей полягає у їх ліквідності. На відміну від інших активів, грошам притаманна абсолютна ліквідність - здатність активу негайно обмінюватися на будь-які блага без мінових втрат. Згідно закону попиту, чим вища ліквідність активу, тим більшою буде величина попиту на нього. Тому гроші, як абсолютно ліквідний актив, завжди були і є важливими (бажаними) для людей і для економіки.

Таким чином, портфельний підхід зосереджується на аспекті, що лише ті активи, які чітко виступають як засіб обміну, належать до пропозиції грошей. Визначальною рисою грошей є те, що їм притаманна абсолютна ліквідність. Інші активи також функціонують значною мірою як засіб обміну, проте вони не мають такої абсолютної ліквідності, як гроші. На жаль, портфельний підхід не такий чіткий щодо точного визначення сутності грошей. Він не дає повної відповіді на питання, які активи слід включати або виключати з відповідного показника грошей. Сучасна монетарна теорія дає визначення сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. У даному випадку увага акцентується на суто прикладному аспекті визначення грошей.

5. Гроші як гроші і гроші як капітал

З приводу функціонального призначення грошей у сфері суспільного відтворення виникає необхідність розрізняти: 1) гроші власне як гроші та 2) гроші як носій капіталу.

Гроші є власне грошима, насамперед, при їх витрачанні на купівлю товарів і послуг для особистого споживання. Цільове призначення грошей обмежується посередництвом в обміні, який відбувається за формулою:

Т - Г - Т.

У даному випадку, гроші як посередник забезпечують рух товарів від товаровиробників до споживачів на еквівалентній основі.

Гроші як носій капіталу тимчасово покидають сферу обігу і перетворюються у засіб нагромадження вартості у формі капіталу, який шляхом інвестування продуктивно використовується у процесі розширеного відтворення з метою самозростання. Рух грошей Для забезпечення зростання вартості відбувається за формулою:

Г - Т - Г.

Гроші стають капіталом переважно при їх накопиченні та продажу на фінансовому ринку, оскільки це приносить їх власнику Додатковий дохід у вигляді процентів чи дивідендів.

Сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позиції ступеня їх ліквідності. Ліквідність будь-якого майна (активу) визначається як швидкість (легкість), з якою актив перетворюється у засіб обміну з незначними міновими витратами або мінімальним ризиком втрат його вартості.

Слід сказати, що при обслуговуванні виробничого споживання гроші для підприємця одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприятимуть реалізації товарів та отриманню прибутку. Наявна у нього сума фінансових активів одночасно виступає у формі ліквідних коштів, що забезпечують його платоспроможність.

6. Функції грошей

Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їхніх функціях. Під функціями грошей мається на увазі конкретне призначення їх в економіці. Більшість економістів визначають п'ять функцій грошей.

Проте, в економічній літературі існують різні підходи до розгляду цих функцій. Добре відомо, що в радянських підручниках з політекономії розглядалось п'ять функцій грошей, тоді як у західних - три головні функції: засобу обігу, міри вартості та засобу заощаджень. Четверта функція грошей у радянській політекономії - це функція засобу платежу. Фактично, функцію грошей як засобу обігу в широкому значенні радянські економісти згідно марксистської теорії розділили на дві функції - функцію, власне, засобу обігу, коли гроші переходять із рук у руки, й функцію засобу платежу, що вельми сумнівно. Тут, швидше, необхідно розглядати два аспекти однієї функції. Тому в західній літературі їх і об'єднано під однією назвою. Але значно проблематичною є п'ята функція - світових грошей. Оскільки золото вже давно не виконує функцію світових грошей. Взагалі ця функція не має самостійного значення і є аспектом усе тієї ж функції засобу обігу.

Функції грошей необхідно розглядати у тісному взаємозв'язку як єдине ціле економічного явища. Сукупність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їхню роль у суспільному відтворенні. Важливою умовою пізнання функцій грошей є забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються функції грошей, а й з'являються нові та відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і виявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається і вдосконалюється.

Міра вартості - це функція грошей, в якій вони забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму Ціни.

Зміст цієї функції полягає в тому, що гроші виступають самостійною формою мінової вартості, призначеною вимірювати вартість товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або вагу у фунтах, аналогічно вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язане з категорією "ціна", що є грошовим виразом вартості товару. Цю функції успішно виконують повноцінні гроші, що мають власну вартість.

Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання та відбиття цін усіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру

Отже, виміряти величину вартості товарів у грошах, дати її кількісну оцінку можна саме з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об'єкта (товари) і засобу виміру (гроші). При цьому наголосимо: якщо міра вартості - економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін - суто технічна функція грошей. Він має юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не самої вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна товару як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну, або ринкову ціну, виражену в національних грошових одиницях. Вартість усіх товарів у грошових одиницях набуває однакової форми - форми ціни і стає порівнянною.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари прирівнювалися до золотого еквівалента й одержували ціну як певну вагову кількість цього металу, тобто ціни визначалися за ваговим масштабом і були відносно стійкими.

Масштаб цін визначався державою як вагова кількість монетарного товару (золота чи срібла), що законодавчо визнавалася за грошову одиницю.

За золотомонетного стандарту грошова одиниця прирівнювалася до визначення вагової кількості дорогоцінного металу; гроші виступали у формі золотих або срібних монет.

Ціни товарів за золотого стандарту і вільного ринкового ціноутворення змінювалися прямо і пропорційно зміні вартості товару й обернено пропорційно вартості золота.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото паперові гроші, золотий вміст грошової одиниці втратив своє значення і держави перестали його офіційно встановлювати. Ямайська міжнародна валютна система, введена в 1976-1978 рр., офіційно скасувала розмін грошових знаків на золото, що символізує остаточний перехід від товарної (металевої) до нетоварної (паперової) форми грошей.

У сучасних умовах докорінно помінявся також зміст масштабу цін, в основі якого нині лежить не вагова кількість грошового металу, а певна частка товарної вартості, пропорційно якій здійснюється вимірювання вартості кожного товару.

Ціна стає формою прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного "жовтого металу" (золота). А гроші представляють показники мінових пропорцій, або форму мінової вартості, оскільки вони не мають внутрішньої вартості. Еквівалентна товару вартість нині виражається в кількості грошових одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що склався на ринку, визначає і масштаб цін (стандарт вартості), а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту.

Отже, сучасні гроші є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари можна виміряти вартість. Грошова одиниця виступає в цьому процесі масштабом цін. Вартість усіх товарів у грошових одиницях набуває однакової форми - форми ціни і стає порівнянною, що забезпечує еквівалентність обміну.

Крім того, за їхньою допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможливі належна їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми - ціни. Так, за допомогою грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, а в кінцевому підсумку - виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за сучасних рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.

Засіб обігу - це функція грошей, в якій вони виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Функція грошей "засіб обігу" завжди поєднується із попередньою функцією міри вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загального визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну.

Характерною особливістю цієї функції є одночасний зустрічний потік товарів і грошей, тобто реалізація товарів здійснюється одночасно з їхньою оплатою.

Процес товарного обміну можна виразити формулою:

«Т - Г - Т»

Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші - на інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (Т - Г - Т) функціонування грошей як засобу обігу являє собою ланцюг безперервних актів: Т - Г і Г - Т, тобто продаж здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне переміщення грошей і товарів у протилежних напрямках: гроші передаються продавцю, товари - покупцеві. Грошовий обіг тут є похідним від товарного обміну. Участь грошей у товарному обміні надає йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей "засіб обігу" товарообмін став набагато зручнішим і ефективнішим.

7. Гроші - ідеальний засіб товарного обміну

Це означає, що за гроші завжди можна придбати будь-який із усього набору товарів, що надходять на ринок. Наприклад, якщо ви працюєте, то обмінюєте результати вашої праці на гроші. Якщо купуєте товари, то обмінюєте свої гроші на товари. Безпосереднє споживання грошей немає сенсу. Особливість споживної вартості грошей - це їхня здатність обмінюватися на будь-який товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовольнити свої потреби, тобто придбати певні товари або послуги.

Для того щоб бути засобом обігу, гроші мають користуватися загальним визнанням суб'єктів ринку. Йдеться про суспільне вищання здатності грошей виконувати функцію посередника обміну товарів. Зауважимо, що суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші здатні виражати вартість, а точніше - виконувати функцію збереження вартості. Гроші успішно виконують до функцію доти, доки їхня вартість (купівельна спроможність) і залишається відносно стабільною. Суб'єкти ринку беруть гроші з обмін на товари чи послуги, оскільки переконані, що вони в ) будь-який момент зможуть обміняти їх на еквівалентні матеріальні блага. І навпаки, знецінення грошей викликає у суб'єктів ринку недовіру до їхньої купівельної спроможності та бажання швидше ) обміняти їх на товари, що стимулює ажіотажний попит. Водночас учасники бізнесу вважають доцільнішим вдатися до бартерного обміну, ніж продати свої товари за гроші, які мають тенденцію до різкого знецінення.

У функції засобу обігу гроші є реальним втіленням мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і замість нього одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їхня внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливою є лише їхня кількість. При цьому байдуже, в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв'язку обігу грошей і товарів. Так, в обігу завжди перебуває відповідна маса грошей, що протистоїть товарній масі, яка підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їхньої вартості. Вони завжди безпосередньо пов'язані з товарами, а тому не втрачають своєї якості.

Отже, у функції засобу обігу гроші обслуговують реалізацію товарів та послуг. Цю функцію виконують реальні гроші, тобто покупець повинен мати достатню суму грошей у будь-якій формі, щоб придбати товар. Функцію засобу обігу гроші виконують мимохідь, бо метою продавця є не гроші, а інший товар. Тому вартість грошей в цій функції відіграє менш значну роль. Важливим є сама кількість грошей. У процесі обміну для продавця байдуже, чи мають вартість отримані гроші, а важливішим стає їх суспільне визнання, чи можна їх використати як купівельний засіб. Ось чому функцію засобу обігу можуть виконувати не лише повноцінні гроші, а й знаки вартості: паперово-кредитні гроші, розмінна монета.

Як вже відмічалося, важливою ознакою функції грошей "засіб обігу" є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійні акти - продаж (Т - Г) і купівля (Г - Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі. А це вносить суттєві зміни у ринкові відносини:

· по-псршс, як засіб обігу гроші дають змогу суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін, економлять ресурси і час обміну товару на товар, а відтак сприяють економії витрат обігу;

· по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи па інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все не стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації виробництва;

· по-третє, па підміну від бартерного обміну, де єдино можливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє процесу розширеного відтворення. Водночас у схемі (Т - Г - Т) акт продажу (Т - Г) не означає досягнення мети обміну жодним із власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару, і тоді повний товарний обмін не відбудеться. У даному разі гроші на певний період часу випадають із обігу. Це може призвести до порушення безперервного процесу товарного обігу, в чому приховується абстрактна можливість кризи збуту і неплатежів. У нашій країні інфляційні процеси, що набули широкого розмаху в період переходу до ринкової системи господарювання, спричинили звуження сфери функціонування грошей як засобу обігу, стихійне поширення натурального товарообміну (бартеру), нелегальне проникнення у сферу обігу іноземної валюти, переважно американського долара. Внаслідок цього порушилася система товарно-грошових відносин.

Засіб платежу - це функція грошей, яка полягає в обслуговуванні погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Функція грошей "засіб платежу" за змістом є продовженням функції засобу обігу, і з'явилася вона пізніше, на вищій стадії розвитку товарного виробництва і кредитних відносин. Ця функція грошей формально не є обов'язковою. Якщо гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, то без функції засобу платежу логічно вони можуть існувати. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу. Це значить, що товари безпосередньо продаються не за гроші, а під боргові зобов'язання покупця. Товар надходить у розпорядження покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець - боржником. Гроші у функції засобу платежу мають свою специфічну форму руху за системою: Т - 3... З - Г. Боржник, отримуючи товар, дає взамін кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель) про наступну сплату грошей у визначений строк (Т - 3). Під час погашення боргових зобов'язань гроші виконують функцію засобу платежу (3 - Г). Отже, гроші тільки завершують акт купівлі-продажу, тобто відбувається відносно самостійний рух грошей відносно товарів. Таку функцію гроші виконують наданні і погашенні грошових позичок, при грошових взаєминах з фінансовими органами, а також при погашенні заборгованості.

Отже, незважаючи на особливості функції грошей "засіб платежу" вона нероздільно пов'язана з іншими функціями. В ролі засобу платежу гроші можуть бути використані за умови їх функціонування як міри вартості і засобу обігу. Розвиток функції грошей "засіб платежу" викликає потребу у резервному фонді, то у функціонуванні грошей як засобу нагромадження вартості.

Функція грошей "засіб платежу" забезпечує широкі можливої для підприємницької діяльності, оскільки кредитні відносні дають можливість здійснити платежі з відстрочкою або через за/ зустрічних зобов'язань. При цьому гроші не є посередником обміні, що сприяє економії грошових коштів та прискорена обігу товарних фондів. Водночас у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка за широких його масштабів мол призвести до грошово-кредитної кризи і банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути фінансова н стабільність та недисциплінованість суб'єктів ринку.

У функції засобу платежу ринок ставить вимоги щодо сталості грошей, оскільки тут діє фактор часу, який відокремлює реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форми грошей. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої вартості і матиме збитки, бо не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв'язку з їхнім подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. В основі цієї функції лежить, насамперед, еквівалентність купівельної сили позиченої і поверненої після позички суми. Але інтенсивна інфляція руйнує стабільність купівельної.

Засіб нагромадження - це функція грошей, пов'язана з їхньою здатністю бути засобом нагромадження та збереження вартості, представником абстрактної форми багатства .

Можливість і необхідність цієї функції випливає із функції грошей "засіб обігу" завдяки розподілу товарного обміну (Т - Г - Т) на два самостійно відокремлені акти: (Т - Г) і (Г - Т) - продаж і купівлю. У даному разі продаж (Т - Г) здійснюється не заради купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередником в обміні, а стають метою продажу. Вони тимчасово виходять з обігу, набувають самостійного існування (буття). Це і визначає особливості даної функціональної ролі грошей порівняно з функцією засобу обігу, де вони виконують миттєву роль, що й обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими. Інша річ у функції грошей "засіб нагромадження". Тут гроші є представником абстрактної форми багатства, засобом нагромадження і збереження вартості. Тому Функцію нагромадження у формі скарбу ідеально виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.

Функцію нагромадження вартості виконують реальні гроші, які тимчасово перебувають поза процесом обігу. В такому випадку гроші тимчасово забезпечують як купівельний і платіжний засоби і випадають з обігу. Тут важливо, щоб гроші не втратили, а зберегли свою вартість. Але, виходячи за межі сфери обігу, можуть виконувати цю функцію, коли вони перебувають у постійній готовності до реального обігу, а тому поза цим зв'язком недоцільне жодне нагромадження грошей.

Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть мати: національні грошові знаки; іноземна валюта та ін.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обігу і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв'язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку. Виходячи на міжнародну арену, гроші починають виконувати функцію світових грошей. Початково її виконувало золото. Але поступово на його місце прийшли національні валюти розвинутих країн (долар США, англійський фунт стерлінгів та ін.). Частково таку функцію виконують колективні валюти (СДР - спеціальні права запозичення, ЄВРО - європейська валютна одиниця). За цих умов золото стало резервом світових грошей, який діє через операції на ринку золота.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і є формою матеріалізації суспільного багатства. Отже, світові гроші - комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку. Проте функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не механізм реалізації сутностей, а сфери їх здійснення, тобто визначеність цієї функції грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності.

8. Форми грошей та їх еволюція

Упродовж століть постійно змінювалися форма і зміст грошей, і сьогоднішній їхній стан не є завершальною фазою.

Товарні гроші. Як бачимо, еволюція форм грошей відбувалася у напрямку від повноцінних до неповноцінних грошей. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартість товару, який прирівнювався до грошей. Спочатку роль грошей виконували реальні матеріальні блага, вартість яких створювала основу формування вартості грошей. Такі гроші називалися товарними і були відносно стійкими.

Товарна природа грошей визначається, передусім, їх походженням. Вони виникли як продукт товарного обміну, коли ринок стихійно висунув з товарного світу один -, найбільш придатний за своїми природними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Як засіб обміну гроші вперше з'явились в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності (худоба, зерно, сіль, риба), і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Як правило, загальними еквівалентом тоді був найбільш ходовий і разом з тим найцінніший для регіонального ринку товар, який в будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби. Особливість таких грошей полягає в тому, що вони однаково були здатні слугувати для безпосереднього споживання і для виміру товару та інструментом обміну.

У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші мають бути однорідними, портативними, економічно подільними, здатними тривалий час зберігати свою вартість. Попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їхнє місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото.

Отже, наступила епоха металевих грошей. Вона характерна тим, що тривалий час в обігу використовувалися повноцінні золоті або срібні монети, номінальна вартість яких відповідала їхній ваговій вартості, приватні особи могли вільно придбати золоті монети взамін металевих зливків; вартість грошей безпосередньо залежала від вартості золота.

Коли роль грошей остаточно закріпилася за одним товаром - золотом, останнє виділилося із світу звичайних товарів як їх антипод, як самостійне економічне явище в особливій формі, відбулася абсолютизація споживної вартості золота як грошового товару, а його споживна вартість як звичайного товару набула другорядного значення. Цей процес набув такого поширення, що навіть видатні мислителі вважали золото грошима від природи, але еволюція грошей (в результаті якої міняється форма і зміст грошей) підтверджує, що вони щось інше, ширше, що не може бути виражене навіть благородними металами.

Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота. Для використання грошового металу під час здійснення платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала суттєві переваги порівняно з попередніми формами грошей, все-таки не була позбавлена істотних недоліків.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх па частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не робити проби металу, найвідоміші купці ставили па зливках своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети¹.

Монета з'явилася в III ст. до н.е., після закріплення ролі грошей за металами.

Монета виявилася найдосконалішою формою справжніх грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золото монетний стандарт.

На початку існування монет суб'єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монети. Особливо часто такі вимоги ставилися, коли монета використовувалася для розрахунків з іноземними контрагентами. Лише зростання, економічної могутності і стабільності держави, посилення довірі до державної влади з боку суб'єктів ринку, вдосконалення техніки карбування, що ускладнювала підробку монет, підвищували довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найпоширенішими були круглі. В умовах золотомонетного стандарту монети виготовлялись із золота з невеликою домішкою (для міцності) інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10%. Така монета виявилася найдосконалішою формою товарних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною вартістю. Вона обслуговувала суб'єктів ринку протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона також розвивалась і змінювалася.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний із виникненням білонної чи розмінної монети. Головна її відмінність полягає у тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Можливість функціонування в обігу білонної монети пояснюється тим, що номінальна вартість золотих монет може з певних причин відхилятися від реальної вартості. Як уже зазначалося, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжують циркулювати у своїй номінальній вартості, успішно виконуючи основні функції.

Розмінна монета карбувалася спочатку з дорогоцінного металу, а згодом зі сплавів звичайних металів (мідь, бронза, нікель). Держава своїм рішенням надає таким монетам силу законного платіжного засобу. Зрозуміло, що білонні монети функціонують в обігу як своєрідні знаки вартості повноцінної монети. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Монетний дохід (сеньйораж) створюється внаслідок перевищення номінальної вартості монети над реальними витратами на їх виготовлення.

Карбування поряд із повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошового обігу на нову його вимогу - вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Виготовлення монети зі звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування її поряд із повноцінною монетою сприяло пошукам людством альтернативи грошам із власною субстанціональною вартістю.

Переваги білонної монети допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли монета як форма справжніх грошей "зійшла зі сцени". І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, що досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків і високого рівня технізації грошового обігу.

Нині в усіх країнах світу карбують лише неповноцінну розмінну монету. З дорогоцінних металів держави періодично карбують тільки ювілейні та меморіальні монети, які у загальний обіг не виходять.

Паперові гроші. Епоха товарних (металевих) грошей вимостила шлях для паперових грошей. За змістом паперові гроші - це знаки справжніх золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг. Вони наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхніх функціях засобів обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з'явилися в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст.

У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше, у Франції, емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії - наприкінці XVIII ст. Росія випустила паперові асигнації в 1769 р. за цариці Катерини для фінансування війни з Туреччиною. Емісія паперових гроші у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.

Паперові гроші - це не результат волі чи бажання держави, а об'єктивний продукт історичного розвитку товарно-грошових відносин у суспільстві. Початково паперові гроші мали гарантію обміну на монети, тобто на певну кількість дорогоцінного металу Проте в більшості країн такі паперові гроші поступово еволюціонували в функціонарні паперові гроші, які уряд проголошує законним платіжним засобом і які не обмінюють на золоті монети. Проте, такі паперові гроші можуть прийматися як засіб обміну тільки тоді, коли існує певне довір'я до уряду, який здійснює їх емісію. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни справжніх грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови та розміри випуску їх в обіг доти, доки емісія грошей не перевищуватиме реальних потреб грошового обігу. Держава намагається підтримувати довіру (купівельну спроможність) до грошей методами монетарної політики, але не завжди їй це вдається.

Важливою ознакою паперових грошей є їх несталість та поступове знецінення, що зумовлено такими причинами: відсутністю власної вартості паперових грошей; недовірою до держави-емітента (мається на увазі політичний та соціально-економічний стан у країні); дефіцитом державного бюджету та незбалансованістю платіжного балансу країни. Все це примушує державу випускати надмірну (яка не відповідає реальним потребам грошового обігу) кількість грошей для покриття державних витрат, що призводить до зменшення мінової вартості всієї маси грошей і грошової одиниці зокрема.

Сучасні паперові гроші належать до епохи грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, що функціонують значною мірою на безготівковій основі і поступово трансформуються в електронні гроші.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин. Кредитні гроші виражають право на матеріальні блага, на визначену частку національного багатства, яка тимчасово не реалізується їх власниками, а передається іншим суб'єктам. В обігу кредитні гроші функціонують у вигляді боргових зобов'язань, що переносять боргові вимоги з одного суб'єкта на інший. Отож, в основі емісії сучасних грошей знаходяться боргові зобов'язання економічних суб'єктів, тобто емісія кредитів.

Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно, внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою.

За природою кредитні гроші також є знаками вартості, а за формою - паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, відкритий ще Дж. Стюартом, передбачає, що емісія грошей зберігає у собі умови їх зворотного припливу. Це пояснюється кредитним характером емісії грошей, їх випуск здійснюється через надання кредиту економічним суб'єктам на умовах їх повернення у визначений строк. Гроші повертаються в банк, коли одержувач банківського кредиту або платник за векселем, що перебуває в портфелі банку, погашає заборгованість. Отже, грошова маса (кількість грошей в обігу) представляє результат взаємодії двох грошових потоків: один потік - випуск грошей через банки, де відбувається розподіл платіжних засобів між економічними суб'єктами, що мають потребу в грошах; другий потік - це повернення грошей у банки внаслідок погашення боргових зобов'язань.

Другий закон обігу кредитних грошей - "забезпеченість" емісії грошей. Умови цього закону передбачають таку систему кредитування, котра гарантувала б видачу позик у міру зростання потреб товарообігу в грошах і погашення кредиту - у разі їх зниження. Строк користування кредитом (а значить, строк перебування грошей в обігу) визначається його забезпеченням. З погляду заставного права банку забезпечення - це матеріальна гарантія повернення кредиту.

9. Різновидності кредитних грошей

Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні та електронні гроші.

Вексель. Перші векселі виникли ще в середині XII ст. в Італії, а вексельне законодавство в європейських країнах було сформовано в XVII ст. З розвитком товарно-грошових відносин та удосконаленням банківської справи вексель зі звичайної боргової роз писки перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя. Інакше кажучи, вексель - письмове боргове зобов'язання, що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка видала вексель (або її поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Вексель має низку специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: чітко встановлена форма, абстрактність і безспірність, конкретність строку платежу.

Чітко встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин.

Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу.

Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни, і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи.

Конкретність терміну платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу.

Обіговість - передача векселя як платіжного засобу іншим особам з передавальним написом на його звороті (індосамент), що створює можливість взаємного заліку вексельних зобов'язань.

Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості обіговості, що виявляється у використанні його як засобів обігу і платежу, а також як об'єкта застави чи дисконту в банках.

Векселі бувають двох видів - простий і переказний (тратта). Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк указану суму. Використовується він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.

Особа, яка пред'явила простий вексель, є одночасно векселедавцем і боржником. Тому такий вексель виписує та підписує боржник. Векселедавець переказного векселя (трасант) і платник, який приймає цей вексель (трасат), - окремі юридичні особи. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора - трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя і векселедавець простого є головними вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений термін. Вони ще називаються "боржниками першого порядку".

Векселі також поділяються на комерційні та фінансові. Комерційні векселі виникають на основі реальної торгової операції з продажу товару у кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в обіг і забезпечує йому певну мінову вартість, з якою він сам здійснює обіг. Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій. Їх призначення - залучити в обіг додаткові грошові кошти через одержання позики. Якщо фінансові векселі виписуються на підставі взаємної домовленості двох осіб про обмін фінансовими векселями, вони називаються приятельськими. Казначейські векселі - це векселі, які виписує держава для покриття своїх витрат за рахунок продажу їх центральному банку.

Вексель, що виник в умовах обігу повноцінних грошей, не міг скільки-небудь відчутно замінити їх в обігу. Цьому заважала сама специфіка векселя як приватного боргового знака. Його виникнення, номінал, емітент тощо мали стохастичний і обмежений характер. З розвитком ринку дедалі гостріше відчувалася потреба в універсальному кредитному засобі обігу, у відповідь на яку виникла банкнота. Банки на основі кредитних операцій стали випускати замість векселів свої зобов'язання - банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний та купівельний засіб і стали основною формою кредитних грошей.

Банкнота - в широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі ЇЇ розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Встановленої форми й абстрактності і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати за ними золота. Ця обставина дала змогу банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Непокриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія "класичної" банкноти.

Характерними ознаками "класичної" банкноти є:

1) випуск ЇЇ емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебувають у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота - суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Вона на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Банкноти можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який строк, що дає можливість розраховуватися ними за всіма можливими платежами. Вказані переваги надали банкноті особливої якості - загальної обіговості, якої не має вексель.

Подвійне забезпечення "класичної" банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, високу еластичність в обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позички під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а після оплати векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв'язку з торговими операціями забезпечував погодженість випуску банкнот із реальними потребами обігу - в міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшувався, і навпаки. Проте випуск банкнот під комерційні векселі не завжди забезпечував автоматичне пристосування до потреб обігу. В цих випадках виникала загроза появи зайвих банкнот в обігу та їх знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін банкнот на золото: зайві банкноти пред'являлися в банк для обміну на золото.

Сучасні банкноти зберігають кредитну основу і їх рух визначається закономірностями обігу паперових грошей. Можна вид і литі два основні канали емісії сучасних банкнот: