Проблеми інфляції в Україні
Поняття інфляції, її сутність і особливості, причини та класифікація. Соціально-економічні наслідки інфляції та характеристика етапів іі протікання. Регулювання цін в умовах інфляційноі нестабільності. Антиінфляційна політика держави та методи боротьби.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.01.2009 |
| Размер файла | 106,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Міністерство науки і освіти України
Харьківський державний економічний університет
Кафедра економічної теорії
Курсова робота
на тему: “ Проблеми інфляції в Україні. ”
з курсу політичної економії
Перевірив: Виконав:
старший керівник студент 1 курсу, 4 групи
ф-ту XX,XX спец.
Харків 2002 Зміст
- Введення 3
- 1. Поняття інфляції 5
- 1.1 Cутність 5
- 1.2 Причини інфляції 6
- Інфляція “витрат” 13
- 1.3 Класифікація інфляції 16
- 1.4 Соціально єкономічні наслідки 21
- 2. Особливості інфляції в Україні 24
- 3. Причини інфляйції та основні напрямки антиіфляційної політики в Україні 28
- 4. Антиінфляційна політика держави, методи боротьби з інфляцією 35
- 4.1 Методи антиінфляційного оподаткування 35
- 4.2 Скорочення податків у світі “концепції пропозиції” 38
- 4.3 Регулювання цін в умовах інфляційноі нестабільності 40
- 5. Рух цін в экономіці сучасної України 45
- 5.1 Проблеми переходу до ціноутворення ринкової економіки 45
- 5.2 Природна поведінка цін в перехідний період 46
- Висновки 48
- Словник економічних термінів 50
- Список використаної літератури 52
Введення
Найголовнішим в економіці країни - це її фінансове становище. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому, а це означає, що має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Це необхідно тому, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків - за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.
Історично склалося так, що одна з найважливіших, у деякому відношенні, функцій уряду полягає в тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін.
У процесі розвитку сучасної змішаної економіки ступінь державного втручання, а у рамках останнього - вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню інфляції мають особливе значення.
Жодна з відомих нині ринкових економічних систем не функціонує стихійно. Всі вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання зманюються відповідно до ситуації, що склалася у економічній системі.
Маніпулювання податками й розмірами видатків бюджету, контроль за цінами є одними з головних інструментів, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню інфляції.
В даній роботі розглядається явище інфляції, а саме проблеми інфляції в Україні у 90-ті роки. Метою даної роботи є: розглянути явище інфляції і проблеми пов'язані з нею в Україні.
Завдачи можна сформулювати так:
1. Розглянути явище інфляції, його суть, причини, класифікацію.
2. Проблеми пов'язані з нею в Україні.
3. Досвід інших країн.
1. Поняття інфляції
1.1 Сутність
Інфляція - багатогранний,складний процес,який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. В економічній літературі немає єдиного і точного визначення інфляції. Це пояснюється як складністю цього феномена, так й ідеологічними принципами, яких додержуються дослідники.
Так, в радянські часи інфляція визначалась як `перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, що не забезпечені товарами.
В наш час інфляцію можна визначити як стійке зростання загального рівня цін, породжене порушенням макроекономічної рівноваги.
Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення.
Під час інфляції паперові гроші знецінюються по відношенню до:
а) до золота (при золотому стандарті);
б) до товарів;
в) до іноземних валют (тобто девальвація).
Внаслідок цього відбувається в, першому випадку, підвищення ринкової ціни золота в паперових грошах, в другому випадку - ріст цін на товари і у третьому - падіння курсу національної валюти по відношенню до іноземних грошових одиниць, що зберегли попередню реальну вартість або знецінились у меншій мірі.
В умовах золотого монометалічного обороту інфляція означала порушення закону грошового обороту, що визначав потрібну кількість грошей для обслуговування актів купівлі-продажу. Коли якості засобів обороту виступає золото, то в ринкових угодах знаходиться лише така кількість золотих монет, які дійсно потрібні для реалізації товарів. Якщо ж повноцінні гроші не беруть участі в обороті, то вони перетворюються у скарби.
Однак після відміни золотого стандарту зникло об'єктивне мірило для визначення необхідної кількості паперових грошей в обороті. Держава нерідко збільшує грошову масу у більшому розміру порівнянні з ростом обсягу товарної маси й послуг.
Тому інфляція стає постійним явищем, що прийняло інтернаціональні масштаби.
1.2 Причини інфляції
Інфляція попиту
Найскладніша тема сучасних теорій інфляції-причини і механізм її виникнення. Що провокує в умовах ринкового господарства зміну рівня цін у бік їх підвищення, отже й виникнення інфляції? Який механізм розвитку і розкручування інфляційної спіралі? І нарешті, яким повинен бути контроль суспільства за інфляцію: чи слід ліквідувати інфляцію чи адаптуватися до неї? Мова йде про помірну відкриту інфляцію - найпостійнішу супутницю ринкової економіки. Основи сучасної теорії інфляції і попиту закладено в працях основоположника сучасної макроекономіки - англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, насамперед в його основній праці “Загальна теорія зайнятості, проценти і грошей” (1936 р.). Як його попередники, Д. Кейнс у своїх дослідженнях виходить з того, що найефективніше можна використати всі фактори виробництва в економічній системі тоді, коли вона перебуває в стані рівноваги, здійснивши однак, перехід від мікроекономічного до макроекономічного об`єкта дослідження, тобто до рівня економічної системи в цілому. Макроекономічна рівновага в даній системі можлива за умови якщо сукупний попит збігається із сукупною пропозицією. Однак, на противагу всій західній неокласиці, Д. Кейнс досліджував проблему з позицій рухливої, динамічної рівноваги. Він виходив з того, що така рівновага може бути стійкою, якщо після впливу певних сил, які спричинили ті чи інші зміни в ній, остання повертається за допомогою власного механізму функціонування в свій колишній стан, до первісних характеристик, на “ траєкторію рівноваги”. І навпаки, рівновага може бути нестійкою, якщо власний механізм функціонування економічної системи не може повернути її в колишній стан після впливу зовнішніх сил. Д. Кейнс піддав гострій критиці механізм функціонування економічної системи, що панувала тоді і не давала змоги автоматично повернути її в стан макроекономічної рівноваги на колишньому рівні. Його основна рекомендація уряду, яка вразила всіх в той час, полягала в тому, що він не повинен виконувати в суспільстві функцію “нічного сторожа”, а має проводити активну цілеспрямовану політику для забезпечення повної зайнятості населення і забезпечення стійкого економічного зростання. Визначивши роль грошей як важливої сполучної ланки між “сьогоднішнім і майбутнім“, Д. Кейнс сформулював важливий теоретичний висновок: оскільки через гроші виявляються всі основні економічні результати та оцінки, сподівання і настрої економічних агентів, то за їх допомогою можна цілеспрямовано впливати на реальні економічні процеси. Тоді такі показники ринкового господарства, як маса грошей в обігу, норма процента, активні операції бюджету і банківської системи, емісійна діяльність центрального банку тощо, можуть бути важливими інструментами державного економічного регулювання. Визначивши особливу роль грошей як важливого об'єкта вкладання порівняно з фізичними актами, Д. Кейнс докладно проаналізував питання про співвідношення кількості грошей в обігу та ефективність попиту і на його основі сформулював свої трактування кількісної теорії грошей. Як відомо, основним рівнянням обміну в кількісній теорії грошей і цін є МV = РQ, де М - кількість грошей, що перебувають в обігу, V - швидкість обігу грошей, Р - рівень цін, Q - рівень реального обсягу виробництва (кількість товарів і послуг). Багато хто з прибічників класичної школи вважав, що швидкість обігу грошей і реальний обсяг виробництва мають тенденцію рухатися до якогось природного рівня і не залежать від впливу та грошової політики уряду (отже, їх можна розглядати як константи). Беручи до уваги це положення, рівняння можна передати так: Р = М (V\Q - const), звідки випливає, що зміна абсолютного рівня цін зумовлює пропорційну зміну номінальної кількості грошей в обігу, і навпаки. Така теорія, зрозуміло, не могла претендувати на універсальність через те, що фактори, які впливають на швидкість обігу грошей, змінюються. Слід зазначити, що головний висновок цієї теорії про наявність тісного взаємозв'язку (хоч і перебільшеного) між кількістю грошей, які перебувають в обігу, і абсолютним рівнем цін досі не був спростований реаліями господарського життя західних країн. В історії ніколи не було швидкої інфляції без швидкого зростання грошової маси, а також швидке зростання грошової маси протягом тривалого періоду не супроводжувалося стабільністю цін. Усунувши грубу умовність у рівнянні обміну Д. Кейнс, по-перше, розглядав у ньому швидкість обігу грошей як змінну величину, що змінюється разом із змінами доходів і, по-друге, аналізував вплив норм процента на інвестиційну політику як важіль, завдяки якому умови грошового обігу впливають на обсяг випуску продукції, змінюючи його,і зайнятість в економіці в цілому. Щоб наочно уявити взаємодію основних параметрів своєї системи, Д. Кейнс спочатку істотно спростив аналіз, взявши, по-перше, що всі фактори виробництва, які формують його витрати, змінюються в однаковій пропорції з грошовими доходами населення і, по-друге, що всі ресурси однорідні і взаємозамінювані для мети виробництва (відсутні “вузькі місця“ і відносно рідкі фактори). Тоді механізм взаємодії параметрів гроші - ефективний попит - зайнятість - продукт набув простого вигляду: “зайнятість зростатиме в такій самій пропорції, як збільшення ефективного попиту, зумовленого зростанням кількості грошей”. Або в найзагальнішому випадку охоплюватиме всі можливі варіанти: “Поки є безробіття, зайнятість зростатиме пропорційно зростанню кількості грошей, коли досягнуто повної зайнятості, ціни змінюватимуться пропорційно кількості грошей. Постулюючи пряму і пропорційну залежність попиту і виробництва (зайнятості) від кількості грошей, які перебувають в обігу, Д. Кейнс виходив з того, що економічний організм повинен мати не тільки ідеальну систему зворотних зв'язків, а й крім того, ідеальну виробничу організацію, спроможну моментально відновити будь-яке порушення рівноваги між грошовими і фізичними параметрами економіки. Тоді будь-яке нове вприскування грошової маси в економіку збільшить грошовий доход її агентів, що автоматично зумовить підвищення спочатку ефективного попиту, потім зайнятості і арешті, реального доходу: внаслідок цього коло замикається - грошовий і реальний доходи відновлюють колишні пропорції, повертають систему в колишній рівноважний стан. Звідси і частковий (крайній) випадок - якщо всі вільні ресурси, потрібні для виробництва, зайняті, то система набуває стовідсоткову жорстокість, а саме: зростання кількості грошей спричинить лише зростання цін, не позначаючись на реальних обсягах виробництва. Вводячи потім нові умови, що наблизили його схему до економічної реальності Д. Кейнс докладно проаналізував фактори, які “заважають” економіці швидко реагувати на зростання кількості грошей, котрі перебувають в обігу. Аналізуючи ці протидіючі фактори, він зробив загальний висновок, що в реальному економічному житті найтиповіша ситуація, проміжна між тією, яку пропонує класична кількісна теорія грошей, та іншою, коли економічна система набуває найбільшу жорстокість (умови повної зайнятості ресурсів). Збільшення ефективного попиту частково “витрачає себе“ завдяки збільшенню зайнятості, а частково - підвищенню рівня цін. Надалі він виділив два варіанти дії цього механізму залежно від того, в якому режимі працює економіка в цілому. Так, якщо економіка перебуває в стані депресії, а кількість грошей зростатиме помірно, то взаємодія грошових і фізичних параметрів економіки найсприятливіша. “Невелика зміна ефективного попиту, що відбувається в умовах значного безробіття, може лише малою мірою підвищити ціни, але помітно збільшити зайнятість”. Навпаки, якщо зміна в кількості грошей буде різкою і несподіваною, спричинить появу численних “вузьких місць”, то новий ефективний попит “витратить себе”, особливо спочатку, майже повністю на зростання цін, не давши істотного приросту зайнятості, продукту і реального доходу. У зв'язку з цим положенням Д.Кейнс розкриває свої розуміння того, що він назвав, з одного боку, “дійсною” або справжньою “інфляцією” і “передінфляційним” або “напівінфляційним” станом економіки, з другого. Ці моменти його доктрини мають велике практичне значення і нерідко використовуються для обґрунтування певної емісійної політики, що дістала назву дефіцитного фінансування. Основна ідея вчення Д. Кейнса в цьому питанні полягає в тому, що збільшувати кількість грошей в економічній системі доцільно до тіїї межі, поки вона здатна підвищувати загальний рівень зайнятості у відповідь на випереджальне зростання грошових ресурсів щодо фізичних (реальних). За цією межею розпочинається “справжня інфляція“ тобто будь-яке, додаткове збільшення кількості грошей в обігу “працює” винятково на підвищення цін. Такий стан економіки Д. Кейнс вважав небажаним, однак, будь-які проміжні положення і тенденції в цьому напрямі він розглядав як безпечні і такі, що швидше стимулюють, ніж депресивні. “Тільки у виняткових випадках збільшення кількості грошей супроводжуватиметься зменшенням розмірів ефективного попиту”. У зв'язку з цим він різко критикував спрощену точку зору, згідно з якою будь-яке збільшення кількості грошей в обігу і будь-яке зростання цін мають інфляційний характер. На його думку, зростання цін є практично неминучим супутником тривалих періодів економічного зростання: “Повна стабільність цін неможлива в економіці, схильній до змін”.
Кейнсіанську теорію інфляції попиту можна проілюструвати схемами (рис. 1-3), зміст яких зводиться до такого.
Припустимо, крива сукупної пропозиції В1, що відбуває зміну реального обсягу виробництва з різними рівнями цін, має таку форму. Вона складається з трьох відрізків - горизонтального, вертикального і проміжного. Кожний з них відбиває режим функціонування економічної системи. Горизонтальний відрізок у ній характеризує ситуацію економічного спаду (стиснення системи), якій властиві низький рівень активності і наявність значних невикористаних ресурсів; вертикальний - стан граничного рівня національного виробництва, повної занятості і повного використання виробничих потужностей. Очевидно, що дані відрізки характеризують два крайні і дуже жорсткі режими функціонування системи. Найтиповіший її стан характеризує проміжний відрізок. Точка перетину кривих сукупного попиту А1 і сукупної пропозиції В1 визначає стан макроекономічної рівноваги системи (рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва).
Припустимо, що внаслідок дії факторів, які впливають на величину сукупного попиту (зміни в споживчих витратах населення, інвестиційна діяльність економічних агентів тощо), він розширився, тобто крива сукупного попиту перейшла із стану А1 до стану А2.
На горизонтальному відрізку, що відзначається високим рівнем безробіття і великими невикористаними виробничими потужностями, зрушення кривої сукупного попиту в стані А2 спричинить істотне збільшення реального обсягу національного виробництва (від Y1 до Y2) і зайнятості без підвищення рівня цін Р1(рис. 1).
Рисунок 1. Наслідки збільшення сукупного попиту в умовах економічного спаду
Інша ситуація має місце, коли сукупний попит розширяється (від А1 до А2) на вертикальному відрізку функціонування системи, тобто реальний обсяг національного виробництва досяг свого максимуму. Результатом розширення сукупного попиту в цьому разі буде лише підвищення загального рівня цін (від Р1 до Р2) - “справжня” інфляція, породжена надмірним попитом. Зростання сукупного попиту “витрачається” повністю на зростання цін, через те його подальше збільшення спричиняє лише розкручування інфляційної спіралі (рис. 2).
Рисунок 2. межанізм виникнення інфляції попиту (перший варіант)
Нарешті, розширення сукупного попиту на проміжному відрізку (від А1 до А2) спричинить збільшення реального обсягу національного виробництва (від Y1 до Y2) і одночасно підвищення рівня цін (від Р1 до Р2), тобто зростання сукупного попиту “витрачається” частково на зростання цін (провокуючи інфляцію попиту) і, частково, на збільшення національного виробництва й зайнятості. З цієї причини інфляцію, що виникла на проміжному відрізку, іноді називають передчасною, а стан економіки “напівінфляційним”, бо вони мають місце до появи повної зайнятості в країні (рис. 3).
Рисунок 3. Механізм виникнення інфляції попиту (другий варіант)
Інфляція “витрат”
Надмірний попит в умовах повної зайнятості тривалий час розглядали як єдино можливу причину виникнення інфляції. Однак у період 1955-1958 рр. для економіки США був характерний певний ступінь інфляції, хоч і не було повної зайнятості. У цих умовах багато хто з економістів з Заходу почав твердити, що кейнсіанська теорія інфляції попиту не спроможна пояснити одночасно наявність інфляції і безробіття, і висунув нову теоретичну схему виникнення й розвитку інфляції, ядром якої є положення про те, що основним фактором, котрий приводить у рух механізм інфляції, навіть якщо є безробіття, виступає зростання витрат і, зокрема, заробітної плати, ініціативу в якому виявляють як колективи підприємств, так і профспілки. Отже, за цією теорією витрати, а не попит провокують зростання цін, як це відбувається під час інфляції попиту.
Механізм виникнення інфляції “витрат” проілюстровано на рис. 4.
За умови сукупного попиту А1 крива супної пропозиції перебуває в положенні В1. Аналіз форми кривої сукупної пропозиції визначає залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва за інших однакових умов. Але коли одна, або кілько “інших умов” змінюються, відбувається “зрушення” (зміщення) кривої сукупної пропозиції. Зміщення кривої від В1 до В2 на рис. 4 свідчить про зменшення сукупної пропозиції (зрушення кривої вгору).
Рисунок 4. Механізм виникнення інфляції “витрат”
У групі цих “інших умов”, із зміною яках крива сукупної пропозиції В1 зміщується вгору або вниз, найважливіші такі: зміна цін на використовувані підприємствами ресурси (землю, робочу силу, капітал), зокрема імпортні; зміни в продуктовій праці; зміни у фіскальній політиці держави і нормах державного регулювання. Названі фактори мають спільну особливість: з їх зміною змінюються й витрати на одиницю продукції. Так, підвищення цін на ресурси, які використовуються підприємствами, спричиняє збільшення витрат на одиницю продукції, що викликає в свою чергу скорочення сукупної пропозиції (зрушення кривої від В1 до В2). Наслідки такого зрушення в сукупній пропозиції з даним сукупним попитом вдвічі негативні: зайнятість і обсяг національного виробництва зменшуються, а рівень цін зростає (від Р1 до Р2) і виникає інфляція. Таке поєднання зменшення зайнятості і виробництва з інфляцією називають стагфляцією.
Теорія інфляції “витрат” розрізняє два головних фактори, що зумовлюють зростання витрат, отже, й цін-зростання номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину й енергоносії. Інфляція, спричинена підвищенням заробітної плати, є різновидом інфляції “витрат”. Роль заробітної плати в структурі затрат підприємства дуже велика і досягає 70%. Отже, за інших однакових умов, підвищення заробітної плати робітників і службовців істотно впливає на зростання витрат на одиницю продукції і на зрушення вгору кривої сукупної пропозиції. Ініціатива в підвищенні зарплати може належати як трудовим колективам підприємств, так і їх профспілкам у разі відсутності збиткового попиту і, отже, навіть коли є безробіття. Але незалежно від того, хто зробив перший крок, будь-коли в рух приводиться механізм інфляції: підвищивши зарплату робітникам, підприємство підвищує й ціни на продукцію, щоб зберегти або навіть підвищити норму прибутку. Трудящі, у свою чергу, вимагають нового підвищення зарплати, щоб зберегти реальну купівельну спроможність своїх доходів. Зростання зарплати знову позначиться на витратах виробництва і спричинить нове зростання і т.д. Механізм інфляції набирає обороти внаслідок того, що різні групи прагнуть зберегти свою частку в розподілі суспільного “пирога”. Інфляція, зумовлена порушенням механізму пропозиції внаслідок раптового, не передбаченого зростання цін на сировину й енергоносії.
Класичним прикладом цього виду інфляції “витрат” було різке підвищення імпортних цін на нафту в США в 1973-1974 рр. і в 1979-1980 рр., що призвело до різкого підвищення цін на енергію, отже, й до витрат виробництва. Це зумовило швидке зростання інфляції, породженої зростанням витрат. Викладене раніше розмежування інфляції на два типи - інфляцію, породжену збитковим попитом, й інфляцію, спричинену зростанням витрат, має важливе теоретичне значення для пояснення механізму виникнення інфляції. Але, як буде показано далі, інфляційний процес має властивість розвиватися за принципом ланцюгової реакції і через те механізм його виникнення ніби автоматично переростає в механізм розвитку інфляції. На практиці це призводить нерідко до неправильних висновків про справжні зростання цін і придушення інфляційних процесів. Припустимо, що внаслідок землетрусу уряд вирішує розширити випуск будівельних матеріалів для швидкого подолання його наслідків. Рішення уряду, отже, спричинить розширення сукупного попиту. Коли стимули для підвищення попиту діють на ринках товарів і ресурсів, підприємства виявляють, що їх витрати на використовувані фактори виробництва (зарплату, матеріальні ресурси, паливо тощо) зростають. У своїх інтересах вони змушені підняти ціни на власні товари, оскільки зросли витрати виробництва. І хоч у цьому разі першопричиною підвищення цін є зміна попиту, на поверхні підвищення цін пов'язують і зростанням витрат (інфляція “витрат”). Відмінність інфляції попиту від інфляції “витрат”, як вважає багато хто з економістів, полягає в ще одному важливому моменті. Інфляція попиту як процес, що саморозвивається, прогресує доти, доки не усувається першопричина її виникнення, тобто автоматично себе не обмежує, переходячи з повзучої у відкриту, а можливо, і в гіперінфляцію. Інфляція “витрат”, навпаки, якщо уряд не впливає на її розвиток, або поступово зникає, або самовиліковується, тобто автоматично самообмежується. Це пояснюється тим що, інфляція “витрат” породжує економічний спад, зрештою ліквідує первісні зростання витрат виробництва - першопричину інфляції.
1.3 Класифікація інфляції
1. В залежності від характеру інфляційного процесу поділяється на:
а) Відкриту інфляцію. При ній зростання цін нічим не обмежується і триває доволі довго. Відкрита інфляція розгортається на ринках, де діють вільні ціни. При нерівномірності підвищення цін вона деформує, але не знищує ринковий механізм. Економіка продовжує реагувати на ринкові сигнали пристосовуватися у напрямку до рівноваги різних ринків;
б) Приховану інфляцію. Держава встановлює жорсткий контроль в умовах товарного дефіциту. При цьому допускається зниження якості продукції без зменшення ціни на неї, завищують ся ціни на начебто `нові' вироби. Держава встановлює тотальний адміністративний контроль за цінами й доходами, заморожуючи їх на певному рівні. Особливістю такої антиінфляційної політики є не лише рішучість державних заходів. Звертає на себе увагу і їх напрям. Держава бореться не з деформаціями ринку, що призвели до перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією, а з їх наслідками - зростанням цін. Саме тому, зберігаючи причини інфляції, такі державні заходи стають безперспективними.
Економічні наслідки прихованої інфляції.
1. Прихована інфляція страшна тим, що вона ламає ринковий механізм саморегуляції. Виробники не отримують цінових сигналів та вигод від переміщення капіталів. Тому економічна рівновага не досягається за допомогою ринку. В цих умовах перерозподілом інвестицій займається держава, що означає вже функціонування не ринкової, а командно-адміністративної економіки. Але щоб перемістити ресурси, потрібно деяку частину забрати у окремих галузей (міністерств), що дуже непросто. Останні часто знаходять аргументи на користь необхідності розширення саме свого інвестиційного процесу. Тому в командній економіці перерозподіл ресурсів стає дуже важкою справою. Процес інвестування затягується, економіка знижає свою ефективність. В ринковій же економіці цей процес доволі швидкий. Він організується за допомогою фондової біржі.
2. Заморожені ціни роблять невигідним вкладення капіталу в галузі, де високі затрати виробництва. Тому з них витікають залишки капіталу, що оголяє галузь і призводить до дефіциту товарів. В ринковій економіці дефіцит швидко погашається більш високою ціною, а потім й більш високою пропозицією товару. Тут же дефіцит стає хронічним.
3. В умовах дефіциту купівельний попит повністю не реалізується, й у населення накопичуються вимушені збереження. Вони виражають не зростання достатку, а, по суті, відкладений попит.
4. Дефіцит товарів та вимушені збереження призводять до виникнення черг, в яких час затрачується непродуктивно, а також для виникнення спекуляцій на чорному ринку, збагачуючи кримінальні структури,що є незмінними супутниками прихованої інфляції.
Таким чином, виробництво не працює або працює не на повну потужність, тому зменшується зростання достатку суспільства. Бо якщо нема зростання пропозиції, то й державна скарбниця позбавляється очікуємих накопичень податкових надходжень. Якщо не збільшується пропозиція, то немає й основи для зростання прибутків, заробітної плати,а спекулятивні операції на чорному ринку збагачують лише мафію.
Остання стає єдиним реальним суб'єктом, який отримує вигоди від прихованої інфляції.
Прихована інфляція невиліковна - її можна лише знеболити, загнавши ще глибше, не дозволяючи їй проявитися і тим самим підриваючи всю економіку. Крім того, придушення інфляції протягом десятиліть настільки змінюють реальні ціну, що реальні економічні процеси стають просто незрозумілими, суспільство живе самообманюванням і привчається до нього.
Інфляційний шок - одномоментне різке підвищення цін, що може дати поштовх до відкритого прискореного підйому рівня цін.
З врахуванням місця поширення виділяють такі типи інфляції:
Локальна: зростання цін відбувається в межах однієї країни;
Світова: інфляція охоплює групу країн (регіон) або всю глобальну світову економіку.
Залежно від характеру виникнення розрізняють очікувану й непередбачену.
Очікувана інфляція - вид інфляції, коли юридичні і фізичні особи можуть завчасно вжити заходи щодо запобігання або негативним наслідкам інфляції, або їх зменшенню.
Непередбачувана інфляція - вид інфляції, коли юридичні і фізичні особи не можуть завчасно вжити заходи щодо запобігання або негативним наслідкам інфляції, або їх зменшенню.
Залежно від темпів підвищення цін розрізняють повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.
Повзуча інфляція - така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному зростанні цін. За повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва покриваються за рахунок народу.
Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, що абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є важливим важелем збалансування попиту і пропозиції. З цим умовно можна погодитися, бо повзуча інфляція і справді не спричинює швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових та матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції і підтримання рівноваги попиту-пропозиції.
Галопуюча інфляція - це така інфляція, що набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не керована і набуває хронічного характеру.
Гіперінфляція - надвисока (500-1000% і більше в рік) і вкрай небезпечна інфляція, що, як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачуваних катаклізмів. На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстату. За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції, падає їх роль в економіці відбувається натуралізація господарських зв'язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту, розвиваються інші стихійні явища в економіці.
Якщо друкарському процесу немає меж, то соціальні межі інфляції вкрай тривожні. Вони спираються на відому закономірність, згідно з якою збільшення кількості грошей в обігу в 4-5 разів порівняно з товарною масою означає, що держава вже вичерпала себе і на черзі непередбачені соціальні потрясіння.
Гіперінфляція неминуче веде до ще більшого скорочення промислового виробництва і падіння життєвого рівня населення. Гіперінфляція, як свідчить світовий досвід, майже завжди є наслідком безрозсудного збільшення урядом грошової маси або в період воєнних чи післявоєнних років, або в період серйозних економічних потрясінь, пов'язаних з неконтрольованим переходом від однієї моделі суспільно-економічного розвитку до іншої.
Найяскравішими прикладами гіперінфляції є інфляційні процеси в Німеччині 20-х років, повоєнної Угорщини та країн СНД першої половини 90-х років.
Інфляція в Угорщині побила усі попередні рекорди. В серпні 1946 року 829 октильйонів знецінених форинтів дорівнювала вартості одного довоєнного форинта. З 1938 по 1948 роки ціни в Угорщині підвищились в 116 разів, а в Німеччині у 1922 році - у 13 разів.
За умови відповідної економічної політики держави не буде підстав для переростання повзучої або галопуючої інфляції в гіперінфляцію.
Оскільки в комплексі інфляційного процесу в різні часи і періоди окремі фактори цього складного процесу проявляють себе неоднаково, то в багатьох країнах визначення типу інфляції робиться на основі визначення провідного з них. Залежно від цього розрізняють такі типи інфляції: інфляція грошової маси,інфляція зростання доходів,інфляція зростання матеріальних витрат виробництва, структурна інфляція прибутків, інфляція податків, бюджетна інфляція та кредитна інфляція.
1.4 Соціально-економічні наслідки
Якби інфляція не була вигідна нікому, то вона могла б виникнути лише випадково і не могла б тривати довгий час. Тому зрозуміло, що є ті, хто виграє від інфляції, і є ті, хто програє.
На практиці існує три варіанта: позитивний (коли доход збільшується),нульовий та негативний (збитковий). Розглянемо ці випадки.
Передусім інфляція приносить прибуток державі. Цей вид збагачення здавна називається сеньйораж (фр. seіneurage - збір за право друкувати гроші). В середні віки феодал мав виключне право на друкування монети на своїй території таким чином отримував прибуток. Зараз сеньйораж - привілей держави. Коли уряд не зважується збільшити прямі податки для фінансування своїх витрат, то воно через центральний банк організує друкування нових грошей. Таким чином покривається бюджетний дефіцит. Однак сеньйораж зменшує вартість старих грошей, що мали на руках громадяни.
Інфляція справляє негативний вплив на стан платіжного балансу країни. Породжувані нею проблеми, пов'язані з участю держави в міжнародних економічних відносинах, не залежать від того, як міжнародна валютна система функціонує: чи побудована вона на фіксованих валютних курсах, коли змінам валютних курсів внаслідок коливання попиту і пропозиції заважає державне втручання у функціонування ринку цінних паперів, чи на плаваючих валютних курсах коли курси обміну національних валют один на другий визначають попит і пропозиція. Це особливо стосується країн з високою питомою вагою зовнішньоторговельного товарообігу у валовому національному продукті.
Значний виграш від зростання цін отримують у нас промислові і торгові монополії. Вони регулярно створюють торговий дефіцит, викликаючи тим самим додатковий дефіцит.
Нульовий варіант ціни інфляції зустрічається дуже рідко Такий випадок має місце, коли на окремих підприємствах проводяться автоматична індексація трудових доходів і по мірі подорожчання товарів і послуг в тому ж масштабі зростає і величина заробітку.
Негативний варіант ціни інфляції, що викликає що викликає втрати прибутків фірм та домашніх господарств виникає найчастіше.
А. Втрати від зберігання грошей вдома. В цьому випадку втрати рівні тій кількості додаткових грошей, які можна було б отримати при зберіганні грошей в банці.
Б. Витрати меню - втрати від інфляції, пов'язані зі зростанням цін в магазинах, кафе, транспортних тарифів і т.д.
В. Втрати через недосконалість податкового законодавства. нерідко багато положень податкового законодавства складені без врахування впливу інфляції. Не враховується, що обкладені податком прибутки зростають повільніше, ніж зростають ціни. Одначе податок на прибуток береться таким, наче прибутки пов'язані зі зростанням цін.
Г. Витрати через неправильні інфляційні очікування.
Ці витрати виникають у людей, що не передбачили зростання цін або неправильно визначили хід інфляції. При непередбаченому зростанні цін процент за кредит менше за темпи інфляції. В цьому випадку програють кредитори: вони отримують гроші, що знецінились і навпаки виграють боржники, бо вони повертають борг у знецінених грошах.
Позаекономічні витрати інфляції
Галопуюча інфляція, і тим більше гіперінфляція - це щось більше,ніж економічне лихо, це також соціальна катастрофа.
В умовах інфляції підриваються стимули і мотивація до продуктивної праці посилюється відтік трудових резервів із сфери виробництва у сферу розподілу та перерозподілу товарних цінностей. В умовах інфляційного психозу люди легко піддаються паніці і, захищаючись від інфляції, скуповують все підряд - від ювелірних цінностей до мила та сірників.
Інфляція прискорює суспільно-політичне безладдя, загострює криміногенну обстановку в
2. Особливості інфляції в Україні
Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "інфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні особи з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці).
Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гіперінфляція в нашій країні була реальністю.
Треба визначити, що інфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т.і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мілітаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.
Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 рр. впритул підійшли до гіперінфляції.
Уряд був не в змозі стримати небезпечні інфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емісією, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т.з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гіперінфляцію на фоні різкого спаду виробництва.
Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця а потім гривні, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу гривні доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гіперінфляція та інфляція.
Можна казати, що застосовуючи методи боротьби з інфляцією уряд та НБУ подолали марш гіперінфляції по Україні.
Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.
Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в ІV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі - до 5%.
У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1% у жовтні.
Як вже зазначалося, уряд та НБУ застосовуючи методи боротьби з інфляцією подолали марш гіперінфляції по Україні. Для підтвердження цього факту наведу індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні на лютий 2000 р. (Запорізьке обласне управління статистики).
Таблиця 1. Індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні
|
Рік |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
|
|
Індекс за рік |
139,7 |
110,1 |
120,0 |
119,2 |
За січень 2000 р. індекс інфляції становить 104,6. Інфляція в Україні в жовтні виросла до 1,3% з початку року досягла 4,7%. По даним, ціни на продовольчі товари в минувшому місяці збільшилась на 1,6% (в вересні виросли на 0,6%), із початку року - на 5,5%. Ціни на непродовольчі товари, в вересни виросли на 0,5%, в жовтні збільшилась на 0,3%, а всього за десять місяців - на 1,1%.
В вересни в Україні інфляція склала 0,6%, в серпні була зафіксована дефляція на рівні 1,7%,червень - 0,1%, в липні інфляція склала 0,1%, в травні вона була рівна нулю, квітні - 0,7%, березні і лютому - по 1,1%, січень - 1,5%.
В 2002 році в Україні була вперше зафіксована дефляція в розмірі 0,6% після інфляції в 2001 р. 6,1% и в 2000-м - 25,8%.
Таблиця 2. Зростання грошових мас та інфляції у 1992-1998 роках
|
1991 |
1992 |
1993 |
1994 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
||
|
Грошова маса /агрегат М2/, млн. грн. |
2,64 |
25,02 |
472 |
3155 |
6846 |
9024 |
12448 |
15432 |
|
|
Зростання грошової маси, разів |
- |
9,5 |
18,9 |
6,7 |
2,2 |
1,3 |
1,38 |
1,24 |
|
|
Рівень монетаризації,% |
80 |
50 |
32,5 |
26,7 |
12,5 |
11,1 |
13,4 |
14,8 |
|
|
Інфляція споживчих цін, разів |
2,60 |
42,25 |
97,67 |
6,57 |
2,81 |
1,18 |
1,031 |
1,090 |
Як видно з таблиці, рівень монетиризації в 1998 році становив 14,8% проти 26,7% в 1994 році. Зв'язок між обсягом грошової маси та інфляцією не такий прямолінійний, як про це говорять прихильники жорсткої монетарної політики. Наведені у таблиці дані свідчать, що причиною гіперінфляції 1992-1993 років було не зростання грошової маси (зростання цін набагато його випереджало). А в 1996-1998 роках навпаки - зростання кількості грошей було більшим, ніж зростання цін. Причому приріст грошей був потенційно інфляційним, бо обслуговував борги ОВДП. У 1998 р. Національний банк України дещо збільшив рівень монетиризації економіки (вона зросла на 1,4 відсоткових пункти), втім збільшення обсягів платіжних засобів не розв'язало проблеми стимулювання реального сектора економіки, наслідком чого було подальше поглиблення платіжної кризи, зростання заборгованості з виплат заробітної плати та збільшення готівкової маси в обігу поза банківською системою. Не викликає сумнівів необхідності збільшити в обігу грошової маси з одночасним зміцненням цінової політики. Гроші мають стимулювати виробників виробляти товари. Необхідний значний стратегічний маневр, ґрунтований на власних можливостях і ресурсах
3. Причини інфляції та основні напрямки антиінфляційної політики в Україні
Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її ринкового реформування виявилася інфляція.
Період 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств.
За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у світі. Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. І хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ і якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через відстрочення бюджетних виплат і небувале зростання заборгованості бюджету.
До числа інфляційних факторів, що мали місце протягом останніх років, належать:
а) надвисоке підняття цін на енергоносії та основні види сировини й матеріалів;
б) збільшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емісії грошей;
в) зростання безготівкового обігу як наслідок кредитування низькорентабельних та збиткових підприємств;
г) монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що веде до диктатного підвищення цін виробниками, оскільки споживачі позбавлені вибору і відсутній стримуючий контроль за цінами.
Спочатку нашій економіці була властива інфляція витрат, оскільки випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля підвищення цін починалася з палива та сировини. Періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін й інфляції.
Підвищення підприємствами цін на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку інфляційних процесів. При цьому типі інфляції зростання грошової маси с наслідком підвищення цін. Незважаючи на дедалі зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків з своїми постачальниками (криза неплатежів) і для видачі зарплати. В результаті склалася типова інфляційна спіраль: зростання цін веде до збільшення витрат (і в тому числі-зарплати), яке вимагає збільшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цін. Таким чином інфляція в Україні являє собою поєднання інфляції попиту та інфляції витрат, що значно ускладнює здійснення антиінфляційної політики.
До листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Україні у 37 тисяч разів. Водночас з зростанням цін відбувалося падіння валютного(доларового) курсу українського карбованця.
Випереджаюче зростання оптових цін руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні процеси. Водночас, хоча й повільніші, але теж досить бурхливі темпи зростання роздрібних цін руйнують соціальну сферу, пригнічують економічні інтереси людей до активної підприємницької та трудової діяльності, тобто діють у тому ж самому негативному напрямі.
Все це викликало таке явище, як неплатоспроможність більшості юридичних та фізичних осіб, незважаючи на безперервне накачування грошового обігу дедалі більшою масою паперових грошей. За оцінкою СБРР, за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40% усього іі ВВП. У 1993 р. обсяги неплатежів продовжували зростати, викликаючи різке скорочення і навіть припинення товарного виробництва на багатьох підприємствах.
В цих умовах монетарна політика НБУ перетворилася на потужний інфляційний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом - емісією відповідної маси грошей. Вони були направлені на покриття готівкового попиту, бюджетні дотації, кредитування виробників і споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів й біля 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й інші галузі народного господарства-в березні того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення заліку взаємних боргів. Загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разів перевищувало емісію за такий же період 1992 р. На протязі 1993 року монетарна маса збільшилася з 26 до 47,2 трильйона карбованців, тобто у 1,8 рази, ніж вона становила у попередньому році. Грошова емісія, як і ціни швидко вийшла з-під належного державного контролю.
Грошові знаки (купоно-карбованці), випущені в Україні на початку 1992 р. замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися. Бурхливе знецінення грошей підірвало виконання ними властивих їм ринкових функцій, і перш за все - стимулюючої. З'їдаючи фонди нагромадження і споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку і трудову активність в країні.
Втративши контроль за емісією грошей, за рухом видатків та цін, грошового обігу і кредитних ресурсів, український уряд тоді так і не знайшов надійних регулюючих механізмів для активного впливу на інфляційні процеси та погашення їх негативного впливу на економічне і соціальне становище в країні.
Цінова та інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому півріччі знову пішла вгору. До кінця 1993 р., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. В листопаді уряд адміністративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку.
Отже, у 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а про інфляційний вплив на економічну систему країни.
При цьому уряд застосовував в основному два антиінфляційних заходи-обмеження фондів споживання підприємств і регулювання цін. Адміністративний контроль цін було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпів зростання цін”. Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних і постачальницько-збутових підприємств у розмірі не більше 55% від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, і знову підпорядкувати іх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.
Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити:
- серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;
- підірвання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;
- руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;
- надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів.
Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв'язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гіперінфляції. Тільки у 1993 р. при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект від запровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та ін. теж був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мізерні і не встигали за зростанням цін.
Подобные документы
Теоретичні підходи пояснення інфляції. Причини, суть і форми інфляції. Методи стимулювання інфляційних процесів. Антиінфляційна політика та методи боротьби з інфляцією. Соціально-економічні наслідки інфляції. Особливості інфляційного процесу в Україні.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 04.02.2009Загальнотеоретичні основи поняття інфляція, її види, типи та причини виникнення. Визначення основних соціально-економічних наслідків інфляції і методів боротьби з нею. Характеристика інфляції попиту і пропозиції. Методи антиінфляційного оподаткування.
курсовая работа [66,1 K], добавлен 13.03.2010Аналіз соціально-економічних наслідків інфляції в Україні. Антиінфляційна політика держави. Обгрунтування необхідності регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності. Зарубіжний досвід долання інфляції та можливості адаптації його в нашій державі.
дипломная работа [1010,0 K], добавлен 07.01.2015Визначення основних соціально-економічних наслідків інфляції і методи боротьби з нею. Причини виникнення інфляції в Україні, особливість її проявів. Індекси споживчих та виробничих цін, прожитковий рівень. Основні напрямки антиінфляційної політики.
курсовая работа [598,8 K], добавлен 14.04.2013Сутність та ознаки інфляції. Причини інфляції. Особливості кризи в Україні. Антиiнфляцiйна полiтика держави, методи боротьби з інфляцією. Методи антиiнфляцiйного оподаткування. Скорочення податкiв у свiтi "концепцiї пропозицiї". Регулювання цiн в умовах i
контрольная работа [34,6 K], добавлен 08.10.2004Форми та типи інфляції, причини виникнення щодо товарів та грошей, її вплив на перерозподіл доходів, форми прояву та соціально-економічні наслідки. Проблеми інфляційних процесів в Україні. Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 31.03.2011Поняття інфляції як зростання середнього рівня цін. Теорія інфляції Дж. Кейнса, яка базується на проблемах попиту. Причини інфляції, визначення її рівня. Види інфляції, її наслідки та державне регулювання. Методи та інструменти інфляційної політики.
курсовая работа [58,9 K], добавлен 11.05.2015Сутність інфляції і індекс споживчих цін. Соціально-економічні наслідки та особливості інфляційних процесів в Україні. Особливості зв’язку інфляції та безробіття. Причини інфляції та її види. Подолання інфляції шляхом грошово-кредитної політики.
курсовая работа [288,0 K], добавлен 10.11.2010Теоретичні аспекти інфляції як економічного явища, її основні види. Механізм і причини інфляційних процесів в економіці, особливості їх протікання в Україні. Наслідки інфляції, антиінфляційна політика України. Перспективи подолання інфляційної кризи.
курсовая работа [531,6 K], добавлен 09.03.2015Поняття та сутність інфляції, її види, причини та соціально-економічні наслідки. Розгляд основних методів вимірювання інфляції. Гострота проблеми інфляційних процесів в сучасній Україні: зростання цін на продукти харчування, підвищення цін виробників.
контрольная работа [772,9 K], добавлен 12.12.2014
