Монополія в мікроекономіці

23

Зміст

Вступ

1. Монополія - сутність, характеристика функціонування

1.1 Причини появи й існування монополії

1.2 Сутність та характеристика монополій

1.3. Форми і види монополій

1.4. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періоді

2 Монопольна влада та антимонопольна політика

2.1. Показники та джерела монопольної влади

2.2. Витрати монопольної влади

2.3. Антимонопольне законодавство

2.4. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки

3 Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб'єктів господарювання

3.1. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб'єктів господарювання

3.2. Державний контроль за монополістичною діяльністю в країнах з розвинутою економікою

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

На досконалому конкурентному ринку діє достатньо продавців і покупців товару, і тому жоден продавець або покупець окремо не може вплинути на ціну товару. Ціна визначається ринковими правилами пропозиції і попиту. Фірми приймають ринкову ціну як задану, вирішуючи, скільки проводити і продавати, а споживачі приймають її як задану, вирішуючи, скільки купити.

Предмет даної роботи - монополія в мікроекономіці. Монополія - це ринок з безліччю продавців і лише одним покупцем.

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку економіки характеризується наявністю монополізму та монопольних тенденцій. У країнах з перехідною економікою існує велика кількість монополій, зокрема природних монополій, що обумовлює високий рівень монополізації економіки цих країн.

Якщо в країнах з розвинутою економікою підтримка балансу між конкуренцією та монополією здійснюється лише за допомогою проведення антимонопольної політики, то в країнах з перехідною економікою на перший план виходять проблеми формування конкурентного середовища.

З розвитком в Україні виробничих відносин, які притаманні ринковій економіці, з'явилась необхідність не тільки регулювати якість конкуренції, але й гарантувати існування конкурентного механізму в ринкових відносинах. Ця потреба почала задовольнятися з появою особливої правової форми державного регулювання економіки - антимонопольного законодавства, націленого на те, щоб не допустити обмеження конкуренції та максимально використати принцип ефективності економіки в законодавчому регулюванні. При реалізації вказаних цілей через відсутність власного досвіду український законодавець орієнтується на досвід закордонних антимонопольних правових актів. Але ймовірно й інше: принципи та практика застосування антимонопольного права інших країн у повному обсязі не відображають сучасне становище української економіки. Тому проблема формування, застосування та удосконалення українського антимонопольного законодавства, особливо в галузі державного регулювання діяльності природних монополій, потребує комплексного наукового дослідження. Недостатня правова та економічна розробленість цієї проблеми перешкоджає ефективному регулюванню економічних відносин в Україні.

Метою роботи є розгляд причин появи й існування монополії, сутності та характеристики монополій, форм і видів монополій, показників та джерел монопольної влади, антимонопольного законодавства, антимонопольної політики в умовах ринкової економіки

Розглянемо поведінку монополіста. Оскільки монополіст є єдиним виробником товару, крива ринкового попиту дає ціну, одержувану монополістом за пропоновану до продажу кількість товару. Ми побачимо, як монополіст може виграти від свого контролю над цінами і як розрізняються ціна і кількість, що максимізувала прибуток, на монопольному ринку і на ринку вільної конкуренції. В цілому пропозиція у монополіста буде менше ніж пропозиція в умовах вільної конкуренції, а ціна більше, ніж конкурентна ціна (і більше, ніж граничні витрати). Це пов'язано з певними витратами для суспільства, оскільки менше споживачів купують продукт, а ті, хто купують, платять за нього більше. Саме тому антитрестові закони забороняють фірмам монополізацію більшості ринків. Коли позитивний ефект масштабу робить монополію бажаною, держава може максимізувати суспільний добробут регулюванням монопольних цін.

Монополія в чистому вигляді - явище рідкісне, але на багато яких ринках один з одним конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко пов'язаною з різними аспектами конкурентної стратегії. Проте фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо чинники, що визначають монопольну владу, критерії її вимірювання і її дію на ціноутворення.

1. Монополія - сутність, характеристика функціонування

1.1. Причини появи й існування монополії

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм знаходить окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому давньогрецький філософ Аристотель згадував про монополії в умовах рабовласницького ладу, англійський філософ Т.Гоббс -- про монополії у сфері зовнішньої торгівлі в умовах феодалізму. Але в обох випадках їх поява пов'язувалася з мотивами накопичення багатства, прибутків, а засобом для цього вважалося їх панівне становище на ринку.

Хоч ринок і окремі монополістичні ознаки в тих чи інших країнах існували протягом кількох тисячоліть (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини XIX ст.), але монополістичні тенденції в економіці Стають панівними лише наприкінці XIX ст. У цьому зв'язку логічно постає питання: які причини зумовили виникнення монополій?

Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII--початку XIX ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази.

Узагальнений вираз ці зміни знаходили в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах. Так, у Парижі в середині 50-х pp. XIX ст. на заводах Шнейдера-Крьозо працювало близько 10 тис. робітників, хоч вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, де трудилися лише 2--4 робітники.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває рис закону концентрації виробництва. Дія цього закону з різною інтенсивністю спостерігається на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва. При цьому з маси дрібних та середніх підприємств поступово виділяється кілька найкрупніших.

Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Як правило, вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів -- закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва і капіталу, а й на основі централізації виробництва і капіталу. Централізація виробництва -- це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті об'єднання декількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням. Централізація капіталу -- це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.,! Типовий приклад такого об'єднання -- утворення акціонерних компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи виплавлення сталі, нові види двигунів тощо) зумовили необхідність будівництва таких заводів, які нездатний був збудувати жоден капіталіст зокрема. Крім того, у цей час починається широке будівництво залізниць, інших крупних об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею й стала акціонерна капіталістична власність, що виникала в результаті злиття, об'єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині XIX ст.

Деякі монополії виникли внаслідок цілеспрямованих дій держави. Так, голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві компанії існували у формі акціонерних товариств.

Акціонерна форма власності за більш як сто років свого розвитку набула надзвичайного поширення. У наш час кожне велике і навіть середнє підприємство в усіх розвинутих країнах світу існує у формі акціонерного. Щоправда, акції дрібних і більшості середніх компаній не продаються на фондовій біржі (ринку цінних паперів) Ці компанії є акціонерними компаніями закритого типу. Так, на початку 90-х pp. на Нью-Йоркській фондовій біржі котирувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (з майже 3,7 млн. усіх корпорацій Америки).

Щоб котируватися на цій біржі, корпорація повинна мати не менше 22 млн. дол. активів, загальна кількість випущених акцій повинна становити не менше 1 млн. шт. У деяких наймогутніших корпораціях число акціонерів перевищує 3 млн. чол. Так вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів тощо. У США в 500 найбільших компаніях частка акціонерного капіталу становить близько 20%.

1.2 Сутність та характеристика монополій

Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає наступним умовам:

весь галузевий випуск постачає одна фірма;

пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має близьких замінників;

вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії
відсутня будь-яка конкурентна боротьба.

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких з вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією. В певному сенсі чиста монополія, як і досконала конкуренція, існує скоріше як наукова модель, а не в реальній дійсності (в масштабах країни практично не зустрічається). Але якщо розглянути невелике містечко, де є, наприклад, всього один хлібозавод, одна поліклініка, одна школа тощо, то абсолютна (або чиста) монополія є типовою для будь-якої країни.

Як єдиний виробник товару монополіст знаходиться в унікальному положенні. Якщо монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому не доводиться турбуватися про конкурентів, які, призначаючи більш низьку ціну, захоплять велику частину ринку. Монополіст утримує ринок в своїй владі і повністю контролює об'єм випуску продукції, призначеної для продажу.

Але це не означає, що монополіст може призначити будь-яку скільки завгодно високу ціну, яку схоче, принаймні якщо його ціллю є максимізація прибутку.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі ухвалення фірмою економічного рішення. Маючи в своєму розпорядженні такі відомості, монополіст повинен ухвалити рішення про об'єми виробництва і продажу. Ціна за одиницю продукції, одержувана монополістом, встановлюється залежно від кривої ринкового попиту (це означає, що монополіст може встановити ціну і визначити об'єм виробництва відповідно до характеру кривої ринкового попиту).

Одна з причин появи й існування монополії полягає в такому співвідношенні між розмірами ринку (пред'явленим попитом) та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника (наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і т.д.), на відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно не виражений (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів тощо). Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного часу) та інші.

Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам представляється невигідним чи неможливим. Якщо на ринок входять інші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою виникнення та існування монополії.

Основні бар'єри входження на ринок:

виключні права, отримані від уряду (зв'язок, транспорт, кабельне телебачення);

авторські права і патенти;

власність на всі ресурси (діаманти, алюміній);

переваги низьких витрат.

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, називаються закритими монополіями.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах, називається природною монополією. У зв'язку зі значною економією від масштабу виробництва і технологічною недоцільністю розвитку конкуренції на ринку може існувати тільки один господарюючий суб'єкт, що задовольняє попит клієнтури і одержує прибуток. Розосередити виробництво на кількох підприємствах недоцільно, тому що це приведе до невиправданого росту витрат. Ринкам природної монополії притаманні всі основні характеристики ринку монопольного типу. Однак способи впливу держави на ці ринки (насамперед установлення цін і тарифів) будуть відмінними від тих, котрі доцільні стосовно інших монопольних підприємств.

Нині природними монополіями в Україні є, зокрема, транспортування газу та електроенергії, місцевий телефонний зв'язок, залізниця, водопостачання й опалення. Спільною рисою цих виробництв є спадні середні витрати: високі початкові витрати на забезпечення послуги (наприклад, підведення ліній електропередач до споживача чи прокладання телефонних ліній) поєднуються з постійними чи навіть спадними витратами, яких потребує обслуговування кожного наступного споживача. Отже, функціонування компанії -- природного монополіста в окремих секторах економіки є бажаним для суспільства, оскільки забезпечує більшу ефективність, ніж існування конкуренції. А взагалі природі монополій притаманне прагнення використовувати свою ринкову владу на шкоду споживачам і потенційним конкурентам. Тому, тільки зменшуючи число ринків з монопольною структурою і скорочуючи число підприємств із монопольним положенням, можна послабити до розумних меж їхні негативні впливи на ринки.

1.3. Форми і види монополій

Існують різні види монополій, що можна класифікувати на трьох основних: природна, адміністративна й економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючої там була саме адміністративна монополія, насамперед монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) ґрунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Що є причиною появи і розвитку монополістичних тенденцій? По цьому питанню в економічній літературі існують дві точки зору. По перший монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству. Що стосується іншої точки зору, то монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один із прихильників таких поглядів англійський економіст А. Шпигу. Він наполягає на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням стратегії підприємств.

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому напрямку є закон концентрації виробництва і капіталу. Як відомо, дія цього закону спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба. Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. При цьому з маси середніх і малих підприємств відокремлюється декілька більш значних. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий варіант, що призводить до появи змови між ними, що є одним з основних ознак монополізації економіки. Таким чином, напрошується висновок, що поява підприємств-монополістів обумовлено прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг значного підприємства над малий.

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох значних фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться на ніщо конкурентна боротьба, на сам перед цінова, покупець надається в безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань картелі і синдикати.

Картель це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але утрачають власність на зроблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибули тресту.

Багатогалузевий концерн це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Досвід показує, що монополії, монополізуючи визначену галузь і захопивши монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги значного виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до визначених пір.

1.4. Рівновага в короткостроковому та довгостроковому періоді

Існування на ринку монополії різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ціни. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціни на ринку. Однак це не означає, що монополіст може назначити будь-яку високу ціну, якщо його метою є максимізація прибутку.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, монополіст повинен визначитися щодо обсягів виробництва і продажу. Ціна за одиницю продукції, що отримується монополістом, встановлюється в залежності від кривої ринкового попиту -- це означає, що монополіст може встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характером ринкового попиту.

Правило граничного випуску MR = МС, яке було визначено для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою для всіх типів ринкових структур.

Розбіжність виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = Р, для монополіста MR < P.

Графічний розв'язок задачі ілюструє малюнок 1.1.

Мал. 1.1 - Максимізація економічного прибутку монополістом (Р>АТС)

Оскільки у фірми-монополіста крива граничної виручки лежить завжди нижче кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції, при монополії універсальне правило 2 (MR = МС) виконується, коли граничні витрати менші за ціну товару МС < Р, і точка перетину кривих МС і MR (точка А) знаходить ся нижче кривої попиту. Ціна при цьому визначається відповідною точкою на кривій попиту (точка Е). Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АТСВ> РЕ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (малюнок 1.2).

Мал. 1.2. - Мінімізація економічних збитків монополіста (AVC<P<ATC)

Точка Е на рисунку 1.2 визначає стан короткострокової рівно ваги монополіста, тому що при досягненні ціни Рь та обсягу QE н;і монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов. Слід виділити наступну обставину: за будь якого обсягу виробництва граничні витрати вище нуля.

Максимізуючи свій прибуток фірма-монополіст буде прагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = МС. Але в такому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, то сумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит на даний товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробити важливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попит на нього був еластичним. При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді виглядають інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Для конкурентної фірми умова беззбитковості -- Рь = ACmin, умова закриття -- Рь < AVCmin. У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж АСтш, оскільки крива попиту має спадаючий вигляд (малюнок 1.3).

.

Мал. 1.3. - Умова беззбитковості фірми-монополіста

Фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови оптимального обсягу виробництва Р < AVC (малюнок 1.4).

Мал. 1.4. - Умова закриття фірми-монополіста

Оскільки фірма є монополістом, то вона представляє собою галузь, тому умови максимізації прибутку для окремої фірми застосовні і для всієї галузі. Безперечно, прибуток, одержуваний фірмою-монополістом, буде приваблювати в галузь інші фірми. Тому монополіст забезпечить рівновагу в довгостроковому періоді тільки в тому випадку, якщо він зможе утримати контрольовану ним галузь від проникнення в неї інших фірм.

Довгострокова рівновага монополіста -- це самий найкращий з короткострокових станів рівноваги.

Таким чином, розглянувши сутність, форми і види монополій, їх причини появи, ми засвоїли теоретичні основи понять, що дають нам змогу перейти до конкретних характеристик визначення монополії в мікроекономіці.

2. Монопольна влада та антимонопольна політика

2.1. Показники та джерела монопольної влади

Пригадаємо важливу відмінність між абсолютно конкурентною фірмою і фірмою з монопольною владою: для конкурентної фірми ціна рівна граничним витратам, для фірми з монопольною владою ціна перевищує граничні витрати. Отже, способом вимірювання монопольної влади є величина, на яку ціна, прибуток, що максимізував, перевищує граничні витрати.

Зокрема, ми може використовувати коефіцієнт перевищення ціни над граничними витратами, який ми ввели раніше як частина правила "великого пальця" при ціноутворенні. Даний спосіб визначення монопольної влади був запропонований в 1934 р. економістом Абба Лернером і отримав назву показника монопольної влади Лернера:

L = (P - MC)/P (2.1)

Чисельне значення коефіцієнта Лернера завжди знаходиться між 0 і 1. Для абсолютно конкурентної фірми P = MC і L = 0. Чим більше L, тим більше монопольна влада.

Помітимо, що значна монопольна влада не гарантує високі прибутки. Прибуток залежить від відношення середніх витрат до ціни. Фірма А може володіти більшою монопольною владою, чим фірма В, але одержувати менший прибуток, якщо у неї значно вище середні витрати.

Чому деякі фірми володіють великою монопольною владою, а інші незначній або зовсім ніякий? Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище за граничні витрати і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Чим менш еластичний попит для фірми, тим більшою монопольною владою володіє фірма. Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми. Питання полягає в тому, чому деякі фірми (наприклад, ряд універсамів) стикаються з більш еластичною кривою попиту, тоді як інші (наприклад, виробник одягу з наклейкою фірмового дизайну) - з менш еластичною кривою попиту.

Три чинники визначають еластичність попиту для фірми. Перший полягає в еластичності ринкового попиту. Власний попит фірми буде принаймні так же еластичний, як і ринковий попит, і тому еластичність ринкового попиту обмежує потенціал монопольної влади. Другий чинник - число фірм на ринку. Якщо на ньому багато фірм, мало вірогідно, що одна з фірм буде здатна істотно вплинути на ціну. Третій чинник полягає у взаємодії між фірмами . Навіть якщо на ринку є лише дві або три фірми, жодна з них не зможе збільшити ціну у багато разів, якщо суперництво між ними носить агресивний характер, коли кожна фірма прагне захопити левову частку ринку. Розглянемо кожний з цих трьох чинників, визначальних монопольну владу.

Еластичність ринкового попиту

Якщо є тільки одна-єдина фірма (чистий монополіст), її крива попиту співпадає з кривою ринкового попиту. Тоді ступінь монопольної влади фірми повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Проте частіше буває, що декілька фірм конкурують один з одним. Тоді еластичність ринкового попиту встановлює нижню межу для еластичності попиту кожної фірми.

Другим визначальним чинником кривої попиту для фірми і, отже, її монопольній владі є кількість фірм, діючих на ринку. При інших рівних обставинах монопольна влада кожної фірми знижується у міру того, як росте число фірм на ринку. Чим більше фірм конкурують між собою, тим важче кожній з них підняти ціни і уникнути втрат від зменшення об'єму реалізації.

Звичайно, має значення не просто загальне число фірм, а число так званих "основних гравців" (тобто фірм, що мають істотну частку на ринку). Наприклад, якщо тільки на дві крупні фірми доводиться 90% об'єму реалізації на ринку, а на 20 фірм, що залишилися, - 10%, у двох крупних фірм велика монопольна влада. Положення, коли тільки декілька фірм захоплюють велику частину ринку, називається концентрацією ринку.

Іноді говорять (і в цьому є доля правди), що найбільший страх американського бізнесмена - страх перед конкуренцією. Ми можемо упевнено припускати, що, коли на ринку діє всього декілька фірм, їх керівники вважатимуть за краще, щоб в галузь на ринок не проникли нові фірми. Зростання числа фірм може тільки скоротити монопольну владу основних фірм в галузі. Важливим аспектом конкурентної стратегії є створення перешкод проникненню в галузь нових фірм - умова, яка утримує від вступу до справи нових конкурентів.

Іноді для вступу до справи є природні перешкоди. Наприклад, одна фірма може мати патент на технологію, необхідну для виробництва якогось продукту. Це робить неможливим вступ на ринок інших фірм, щонайменше до тих пір, поки не закінчиться термін дії патенту. Інші законодавчо встановлені права діють в тому ж напрямі, наприклад копирайт (авторське право) може обмежити продаж книги, музичного твору, програмного забезпечення для ЕОМ в рамках діяльності окремої компанії, а необхідність володіння урядовою ліцензією обмежує доступ нових фірм на ринок телефонного обслуговування, телепередач або внутрішніх вантажних перевезень. Нарешті, ефект масштабу може обмежити число фірм, виступаючих на одному ринку. У ряді випадків позитивний ефект масштабу може привести до створення такої ситуації, коли наявність на ринку тільки однієї фірми буде найбільш ефективним рішенням проблеми. Така ситуація називається природною монополією.

Конкурентна стратегія фірми є вирішальним чинником монопольної влади. Припустимо, що на ринку діють чотири фірми. Як вони можуть конкурувати один з одним? Вони можуть, наприклад, конкурувати дуже агресивно, збиваючи ціну один одного, щоб захопити велику частину ринку вільної конкуренції. Це, ймовірно, понизить ціну майже до конкурентного рівня. Кожна фірма побоїться підняти свою ціну, побоюючись втратити свою частку в загальному об'ємі реалізації, і, таким чином, вона буде володіти мінімальною монопольною владою або не мати її зовсім.

Проте фірми можуть і не конкурувати між собою і навіть вступати в змову (порушуючи антитрестового законодавства). У крайньому разі вони можуть утворити картель і домовитися про обмеження об'єму виробництва і підйом цін. Найбільш ймовірно, що, піднімаючи ціни по змові, а не поодинці, фірми отримають великий прибуток і тому картель може отримати значну монопольну владу.

Таким чином, фірми можуть взаємодіяти різними способами. Тут ми просто хочемо підкреслити, що при інших рівних обставинах монопольна влада менше, коли фірми агресивно конкурують, і більше, коли вони співробітничають.

Монопольна влада фірми часто міняється за часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це приводить до змін в поведінці самої фірми і її конкурентів. Монопольна влада, отже, повинна розглядатися в динаміці. Наприклад, крива ринкового попиту може бути нееластична на короткочасному відрізку (така ситуація склалася з нафтою, коли ОПЕК мав величезну монопольну владу в короткостроковий період, але значно меншу на довготривалому етапі). Більш того, реальна або потенційна монопольна влада в короткостроковому періоді усилює конкуренцію в галузі на довготривалому етапі. Великий короткостроковий прибуток може спокусити деякі нові фірми вступити в справу, скорочуючи тим самим монопольну владу на довготривалому етапі.

2.2. Витрати монопольної влади

На конкурентному ринку ціна рівна граничним витратам, а монопольна влада припускає, що ціна перевищує граничні витрати. Оскільки монопольна влада приводить до підвищення цін і зменшення об'ємів виробництва, нам слід чекати погіршення добробуту споживачів і збільшення добробуту фірм. Поліпшує або погіршує монопольна влада добробут суспільства в цілому?

Ми можемо відповісти на це питання, порівнюючи надлишок споживачів і виробників в умовах конкурентного і монополізованого ринків (ми припускаємо, що у виробників на ринку вільної конкуренції і у монополіста однакові криві витрат). Мал. 2.1 показує криві середнього і граничного доходів і криву граничних витрат монополіста.

Мал. 2.1. - Графічне зображення чистих збитків від монопольної влади

Щоб максимізувати прибуток, фірма здійснює такий об'єм виробництва, при якому граничний дохід рівний граничним витратам. Монопольна ціна і об'єм виробництва позначені як Рm і Qm. На конкурентному ринку ціна повинна дорівнювати граничним витратам і конкурентні ціна Рс і кількість продукції Qc повинна знаходитися на перетині кривої середнього доходу (співпадаючій з кривою попиту) і кривої граничних витрат. Тепер подивимося, як міняється надлишок, якщо ми переміщаємося з рівноважних ціни Рс і кількості Qc до монопольних ціні Рm і кількості продукції Qm.

При монополії ціна вище і споживачі купують менше продукції. Через більш високу ціну ті споживачі, які купують товар, втрачають частину надлишку, показану прямокутником А. Ті споживачі, які не можуть купити товар за ціною Рm, але купили б його за ціною Рс, також втрачають надлишок у розмірі площі трикутника В. Отже, сукупна втрата споживацького надлишку складає А + У. Виробник, проте, одержує прибуток, позначений прямокутником А, продаючи товар за більш високою ціною, але втрачає частину надлишку, позначену трикутником З, що є додатковим прибутком, який виробники одержують від продажу (Qc - Qm) за ціною Рс. Загальний прибуток виробника, отже, складе А - С. Віднімаючи втрату споживацького надлишку з прибутку виробника, ми отримаємо чисті збитки, рівні В + С. Це повні чисті збитки від монопольної влади. Навіть якщо прибули монополіста були оподатковані і перерозподілені на користь споживачів продукту, ефективність не буде досягнута, тому що об'єм виробництва буде нижче, ніж в умовах вільної конкуренції. Загальні чисті збитки - це суспільні витрати такої неефективності.

Можуть виникнути і додаткові суспільні витрати монопольної влади, які перевищують повні чисті збитки в трикутниках В і С. Фірма може затрачувати величезні засоби з суспільних позицій непродуктивно, щоб отримати, утримати і використати монопольну владу. Це може бути пов'язано з витратами на рекламу, створенням свого "лобі" і юридичними спробами уникнути урядового контролю над цінами і антитрестового законодавства. Це може виражатися також в створенні невживаних додаткових виробничих потужностей, з тим щоб переконати потенційних конкурентів залишити спроби проникнення на монопольний ринок. Економічний стимул цих витрат безпосередньо пов'язаний з прибутком фірми в результаті отримання монопольної влади (тобто прямокутник А мінус трикутник З). Отже, ніж більша частина надлишку переходить від споживачів до монополіста (прямокутник А), тим більше суспільні витрати монополії.

Антитрестове законодавство запобігає накопиченню фірмами надмірної монопольної влади. Розглянемо ще один засіб, за допомогою якого суспільство може обмежити монопольну владу, - законодавче регулювання цін.

На конкурентному ринку державне регулювання цін завжди приводить до повних чистих збитків. Це, проте, не зовсім так, коли фірма володіє монопольною владою. Навпаки, регулювання цін може усунути повні чисті збитки, які виникають з монопольної влади. Мал. 2.2 показує ефект регулювання цін. Рm і Qm - відповідно ціна і об'єм виробництва на нерегульованому монопольному ринку. Тепер припустимо, що державне регулювання визначає максимальну ціну Р1 . Оскільки фірма може встановити ціну не вище Р1 для об'єму виробництва Q1, її нова крива середнього доходу є горизонтальною лінією на рівні Р1 . Для рівнів об'єму виробництва вище, ніж Q1, нова крива середнього доходу співпадає із старою кривою середнього доходу, тому що при цих об'ємах виробництва фірма призначить ціну нижче Р1 і на неї ніяк не вплине регулювання.

Мал. 2.2 - Графік регулювання ціни

Нова крива граничного доходу фірми відповідає її новій кривій середнього доходу, і вона показана жирною лінією. Для об'ємів виробництва до Q1 граничний дохід рівний середньому доходу. Для об'ємів виробництва більше Q1 нова крива граничного доходу співпадає з колишньою. Фірма буде випускати кількість продукції Q1, тому що саме на цьому відрізку крива граничного доходу перетинає криву граничних витрат. Ви можете перевірити, що при ціні Р1 і кількості продукції Q1 повні чисті збитки від монопольної влади скорочуються.

У міру подальшого зниження ціни кількість вироблюваної продукції продовжує рости, а чисті збитки знижуються. При ціні Рс - а саме при цьому рівні ціни перетинаються криві середнього доходу і граничних витрат, - об'єм виробництва зростає до рівня, відповідного умовам конкурентного ринку, і чисті збитки від монопольної влади усуваються. Зменшуючи ціну ще більше, скажемо до Р3, ми приходимо до скорочення об'єму виробництва. Це аналогічно встановленню максимальної межі цін в конкурентній галузі. Дефіцит росте (Q'3 - Q3), і одночасно ростуть повні чисті збитки від регулювання цін. При подальшому зниженні ціни об'єм випуску продукції продовжує знижуватися, а дефіцит росте. Нарешті, якщо ціна знижується нижче Р4 - нижче за мінімальні середні витрати, фірма зазнає фінансові збитки і виходить із справи.

Регулювання ціни часто застосовується до таких природних монополій, як компанії комунальних послуг. Мал. 2.3 показує природну монополію. Відзначимо, що середні витрати в даному випадку завжди більше граничних витрат. Без регулювання ціни фірма випускала б кількість продукції Qm за ціною Рm. В ідеальному випадку встановлення максимальної ціни направлено на зниження фірмової ціни до рівня Рс відповідного умовам вільної конкуренції, але тоді фірма не відшкодує своїх середніх витрат і вийде із справи.

Мал. 2.3 - Графік регулювання ціни в умовах природної монополії

Якнайкращою альтернативою, отже, є встановлення ціни на рівні Рr, при якому перетинаються криві середніх витрат і середнього доходу. Тоді фірма не одержує монопольному прибутку, а випуск залишається достатнім, щоб фірма залишалася в справі.

2.3. Антимонопольне законодавство

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

- ринок товару (товарний ринок) (сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення);

- конкуренція (змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач);

- монопольне положення (домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%);

- монопольна ціна (ціна, встановлена підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача);

- монопольна діяльність (дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції);

- монопольне утворення (підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку).

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

- заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

- примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

- надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

- обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

- установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

- неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальних керувань і є комерційною таємницею, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя, вже першочергово обрав неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержав відомі результати.

2.4. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти усе “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про котрий уже говорилося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

попередження створення монополій;

обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.