Монополія в мікроекономіці

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

Розглянувши основні теоретичні поняття та характеристики монополії, монопольної влади та антимонопольної політики, маємо можливість перейти до визначення монополії на практичному застосуванні, а саме: монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб'єктів господарювання.

3. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб'єктів господарювання

3.1. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб'єктів господарювання

Розвиток економічної ситуації в країнах, що переживають період переходу від переважно адміністративних методів управління економікою до ринкових, показав, що, всупереч очікуванням, промислове виробництво не тільки не стало ефективнішим, а й були потрібні дуже серйозні зусилля для зупинки спаду його обсягів. Економістам ще слід буде зробити глибокий аналіз усіх причин економічних явищ, що відбуваються в країнах колишньої "соціалістичної співдружності", проте уже нині ясно виділяються кілька, про які не можна не згадати.

Одна з них - поспішна приватизація державного майна. Дані по Україні говорять про тенденцію до підвищення частки промислових підприємств недержавної форми власності та обсягів вироблюваної ними продукції, що не змінюється з 2002 р. Так, якщо у 2002 р. підприємства недержавної форми власності становили 29,8% від загальної кількості підприємств промисловості і виробляли 18,2% всієї промислової продукції, то в 2005 р. ці показники були, відповідно, 84,9 і 71,4%. Може здатися, що підприємства недержавної форми власності є менш ефективними. Однак ці самі дані можуть означати і те, що в руках держави залишилися більш великі за розміром підприємства

Ще до початку реформ як аксіома бралося твердження про те, що підприємство недержавної форми власності працює ефективніше Але у житті все виявилося набагато складнішим. Наприклад, досвід роботи приватизованих підприємств показав, що зміна власника автоматично не забезпечує ефективнішу роботу. В економіці можна знайти приклади ефективної роботи підприємств державної форми власності та неефективної - інших форм власності, і навпаки. У цілому по Україні в півріччі 2005 р фондовіддача підприємств по економіці становила 0,54, тоді як для підприємств різни, форм власності цей показник перебував у діапазоні від 0,06 для комунальних підприємств до 6,32 - для приватних (див. рис. 1). Порівняння можна продовжити, використовуючи різноманітні економічні показники, проте при цьому доцільно розглядати не всю економіку в цілому, а кожну конкретну галузь окремо на предмет того, чи створено в ній достатні умови для розвитку конкуренції; чи можуть бути такі

Рис. 3.1 - Фондовіддача підприємств різних форм власності

умови створені в доступному для огляду майбутньому; чи є доцільною приватизація підприємств уданій галузі; чи сприятиме це підвищенню ефективності функціонування економіки у цілому. Наведені на рисунку 1 дані, хоча і говорять про високу ефективність підприємств приватної власності, проте не можуть слугувати доказом того, що саме приватна власність забезпечила їх ефективне функціонування. Структура промислового виробництва в Україні; форми, методи і способи проведення приватизації; норма прибутку в окремих галузях промислового виробництва і цілий ряд інших факторів стали доданками показника, значення якого наведені на рисунку 1.

У сучасній Росії 2% промислових підприємств являли собою монополізовані виробництва, причому на їх частку припадало 19% промислової продукції Найбільший рівень монополізованості спостерігався у чорній металургії (на 11,8% підприємств припадало 63,8% всього обсягу виробництва), хімічній та нафтохімічній промисловості (відповідно, 9,4 і 34,6%), кольоровій металургії (7,6 і 30,8%). машинобудуванні та металообробці (4,7 і 31,1%).

Високим є рівень монополізованості й економіки України Наприклад, залишкова вартість основних виробничих фондів ВАТ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча становила у 2004 р. 9.12% від вартості всіх основних засобів промисловості Донецької області. Залишкова вартість ОВФ 10 найбільших підприємств Донецької області, до яких, крім названого, віднесені ВАТ Металургійний комбінат "Азовсталь", ВАТ ДГК "Макіїввугілля", ВАТ "Донбасенерго", ВАТ ДГК "Донвугілля"', ВАТ "Макіївський металургійний комбінат", ДП "Підприємство із зовнішнього централізованого водопостачання "Укрпромводчормет". ВО "Червоноармійськвугілля", Донецьке ВО "Донецьквугілля". ВАТ "Концерн "Стирол", становить 46,7%. Ста найбільшим підприємствам належить 94,7% усіх основних фондів промисловості області. тільки 4 таких підприємства, як ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь", ВАТ ДГК "Макіїввугілля" і ВАТ "Концерн : "Стирол", які мають 22,7% основних засобів промисловості Донецької області, забезпечили у І півріччі 2005 р, 31,7% загального обсягу виробництва промисловості області і 50,2% отриманого промисловістю області прибутку.

У таблиці 1 наведено структуру чисельності підприємств України в розрізі форм власності станом на І півріччя 2005 р. Так, на 8,34% загальнодержавних підприємств припадає 36,27% основних засобів в економіці України, 76,3% колективних підприємств володіють 39,05%, а на 4,83% приватних підприємств припадає 0.18% вартості основних засобів.

Таблиця 3.1 Структура чисельності підприємств в економіці України за формами власності в І півріччі 2005 р.(%)

Розрахунки показали, що коли середній розмір підприємств загальнодержавної форми власності (за залишковою вартістю ОВФ) у 2005 р. становив 29259,2 тис грн , то комунальної - 16395,6 тис, акціонерної - 7920,2 тис, приватної - 250,4 тис. грн. Отже, найбільші підприємства перебувають у державній власності.

На рисунку 2 зображений розподіл в економіці України підприємств за середньою залишковою вартістю ОВФ по галузях економіки і формах власності.

З точки зору галузевої належності, найбільші підприємства зосереджені в електроенергетиці: тут середня залишкова вартість ОВФ, яка припадає на одне підприємство, дорівнює 187970,1 тис. грн. За електроенергетикою йдуть підприємства чорної металургії-120425,9 тис. грн. паливної промисловості -70015,8 тис, кольорової металургії - 25591,3 тис . машинобудування і металообробки - 10289 7 тис грн. Середній розмір підприємств в економіці України (за показником залишкової вартості ОВФ) становив на І півріччя 2005 р. 6723,9 тис. грн. Природно, даний показник обчислено без урахування малих підприємств.

З рисунку 2 видно, що найбільший розмір за вказаним показником мають підприємства електроенергетики, що перебувають у державній власності, найменший - також підприємства електроенергетики, але ті, що перебувають у власності іноземних громадян або держав Середній розмір приватних підприємств є лише не набагато більшим від зазначеного: у машинобудуванні та металообробці - 286,5 тис. грн., у кольоровій металургії-358,1 тис, у паливній металургії-639,6 тис. грн. Крім держави, великими підприємствами електроенергетики, паливної промисловості, чорної та кольорової металургії, машинобудування і металообробки, а також підприємствами інших галузей володіють акціонерні товариства.

Мал. 3.2 - Середня залишкова вартість ОВФ, що припадає в середньому на одне підприємство, в економіці України за формами власності га галузями промисловості в ї півріччі 2005 р.

Аналіз даних рисунку 2 показує, що монополію державної власності ще далеко не подолано - 60,38% залишкової вартості ОВФ в економіці перебувають, станом на 1 півріччя 2000 р., у державній власності. Аналогічні показники по промисловості в цілому становлять 39,04%, по електроенергетиці - 57,39, паливній промисловості -84,68, кольоровій металургії - 26,30, машинобудуванню і металообробці - 20,76% тощо 3 урахуванням того, що в руках держави залишилися найбільші підприємства, можна дійти таких висновків:

технічна і технологічна структури промислового виробництва в Україні говорять про монополізацію ринку в базових галузях економіки. Тому зміна власника у цих галузях без кардинального розв'язання проблеми упорядкування структури підприємств не вирішує проблеми монополізму, а тому нині не може бути визнана доцільною,

створення ринкових відносин необхідно інтенсивно підтримувати лише в тих галузях, де проблему монополізму вирішено;

- має всебічно заохочуватися політика розвитку в монополізованих галузях дрібного і середнього бізнесу, який би брав на себе спеціалізоване виконання робіт допоміжного характеру, виключивши з структури монополіста непрофільні та допоміжні виробництва.

Оцінка монополізованості промислового виробництва за часткою державної власності не досить повно характеризує глибину проблеми. Насправді спеціалізація виробництва в економіці України досягла такої стадії, коли той чи інший продукт із завданими властивостями випускався практично одним, принаймні, двома-трьома виробниками Роки реформування не тільки не внесли істотних змін у даний процес, але й значно його погіршили. Розглянемо, наприклад, металургію Донбасу. На частку підприємств цієї галузі в І півріччі 2005 р. припадало близько 23% початкової вартості основних засобів промисловості в обласному вимірі, проте ними було вироблено понад 26% промислової продукції області та одержано близько 50% усього обласного прибутку в промисловості .

Треба сказати, що для чорної металургії України характерний високий рівень концентрації виробництва: 98% чавуну і 97% сталі на початку реформ виплавлялися на підприємствах з річним обсягом виробництва понад 1 млн. т. За рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі. Більшість металургійних підприємств України мають повний цикл виробництва і розраховані на виплавляння від 1 млн. до 10 млн. т сталі на рік. Найбільші з них: "Криворіжсталь", "Азовсталь, "Запоріжсталь" і "Дніпроспецсталь". Не дивно, що такі величезні підприємства автоматично с гали монополістами, причому за досить широким спектром різних ринків. Щоб переконатися в цьому, цілком достатньо розглянути ринки за укрупненою номенклатурою того чи іншого товару - відразу можна зробити висновок про монополізованість даного ринку за окремими сортами чи видами продукції.

Аналогічні висновки можна отримати по багатьох ринках базових галузей промисловості (електроенергетиці, паливній промисловості, машинобудуванню і металообробці, хімічній промисловості та ін.), причому, як уже зазначалося, для доведення монополізованості ринку немає необхідності розглядати кожну номенклатуру товару окремо. Монополізованість проявляється навіть при розрахунку відповідних показників за укрупненою номенклатурою товарів. Проблема монополізму посилюється природною наявністю підприємств - природних монополістів, до яких українське законодавство відносить підприємства, що працюють у таких сферах:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передача і розподіл електроенергії,

користування залізницями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- зв'язок загального користування;

- централізоване водопостачання і водовідведення;

- централізовані поставки теплової енергії,

- спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів,

З сказаного виходить, що завдання побудови ринкових відносин в економіці України, яке має своєю невід'ємною складовою необхідність створення ринкових суб'єктів господарювання, наштовхується на серйозну проблему монополізованості базових галузей промисловості та істотної частини всієї економіки. Приватизація підприємств цих галузей не змінює у загальному плані рівень монополізації за широким спектром товарних ринків, з чого випливає висновок про те, що заміна державної власності на приватну не може бути визнана у таких галузях доцільною.

Таким чином, у процесі формування ринкових суб'єктів господарювання проблема монополізованості економіки України є істотною перешкодою. Суть проблеми полягає в тому, що за існуючої структури економіки в цілому і промислового виробництва зокрема монополізм державної власності може бути замінений тільки монополізмом окремого виробника, що аж ніяк не сприяє завданню формування суб'єктів ринкового господарювання. Більше того, монополізм окремих виробників вимагає досить жорсткого контролю з боку держави і ніяк не забезпечує автоматичного діяння ринкових регуляторів, а також ставить під великий сумнів питання формування ефективного власника.

3.2. Державний контроль за монополістичною діяльністю в країнах з розвинутою економікою

Реалізація положень антимонопольного законодавства закордоном здійснюється в адміністративному, судовому або змішаному порядку. В останньому випадку рішення адміністративних органів можуть бути оскаржені в судах.

Найбільш складна ситуація з державним контролем за монополістичною діяльністю склалася у Великобританії. Особливості розвитку антимонопольного законодавства Великобританії привели до створення двох систем контролю за монополіями. В першій з них, заснованій на законах про добросовісну торгівлю і про конкуренцію, ключову роль грають Відомство по добросовісній торгівлі, Комісія по монополіях, державний секретар торгівлі і промисловості. Друга система контролю, передбачена законодавством про обмежувальну торгову практику, ключову роль відводить Суду по обмежувальній практиці. Відомство по добросовісній торгівлі береже різні відомості про зловживання пануючим положенням, інформує уряд про свої рішення і у разі потреби порушує наступні виробництва: передає справи про монопольну ситуацію в якій-небудь галузі в Комісію по монополіях, здійснює контроль за передбачуваним злиттям підприємств, передає справи про картельні договори в суд по обмежувальній практиці, порушує справу з приводу встановлення і підтримки перепродажних цін. Слід також відзначити, що діяльність Відомства у визначенні конкурентної політики носить консультативний характер.

Основна задача Комісії по монополіях і злитті полягає в проведенні розслідування і складання докладів з приводу наявності (або можливості виникнення) монопольної ситуації або здійснення злиття підприємств. У разі , якщо Комісія по монополіях прийде до висновку про порушення публічних інтересів, державний секретар має широкі повноваження по застосуванню різних заходів дії на правопорушника: виносить постанов про припинення дії договору, про заборони в поставці товарів, зв'язуючих операцій, дискримінація, про заборону або обмеження злиття, про розділення підприємств шляхом продажу яких-небудь їх частин або якимсь іншим способом).

Роль державного секретаря торгівлі і промисловості Великобританії в справі регламентації монополій і конкуренції вельми значна. Оскільки висновки в докладах Комісії по монополіях носять рекомендаційний характер, то остаточне рішення питань по монопольних ситуаціях або антиконкурентній практиці здійснюється державним секретарем або іншими міністрами. Крім того, державний секретар наділяє повноваженнями за поданням виключень з дії законодавства про обмежувальну торгову практику на підставі господарської незначності відповідних картельних договорів.

В США головну роботу по державному контролю за монополістичною діяльністю проводить антитрестовий відділ Міністерства юстиції, який наділяє повноваженнями порушувати судові справи проти осіб, які порушують антитрестове законодавство. Окрім Міністерства юстиції проведення державного контролю за дотриманням антитрестового законодавства здійснює Федеральна торгова комісія. Разом з тим слід зазначити, що основне навантаження в проведенні цих заходів падає на федеральні суди і, в першу чергу, на Верховний суд США, який оцінює законність або недійсність тих або інших обмежувальних умов в договорах або методах господарської діяльності.

У ФРН державним регулюванням ринкових відносин, яке веде до пом'якшення негативних наслідків надмірної монополізації, займаються так звані органи у справах картелів. До цих органів відносяться Федеральне відомство у справах картелів, федеральний міністр економіки і самі найвищі органи земель. До них примикає Комісія по монополіях, створена для надання висновків про концентрацію підприємств у ФРН. Діяльність промислових і професійних асоціацій по складанню для своїх галузей правил конкуренції можна визнати як саморегуляції конкурентних відносин приватним бізнесом. Органи у справах картелів можуть проводити відносно підприємств, картелів, промислових або професійних асоціацій адміністративне виробництво, виробництво по стягненню адміністративних штрафів або здійснювати розслідування. В ході адміністративного діловодства, зокрема, розв'язуються питання дозволу або заборони картельних договорів, визнання договорів про злиття підприємств недійсними, заборони незаконної поведінки домінуючих на ринку підприємств.

У Франції контроль за монополістичною діяльністю покладений на Раду з питань конкуренції, Міністерство економіки і суди загальної юрисдикції. Рада з питань конкуренції вважається незалежним адміністративним органом, на рішення якого міністр економіки не може накладати "вето". Він виконує консультативні функції за замовленням різних установ і організацій, а в певних випадках сам накладає відповідні санкції. Важливою становлячою частиною контролю за монополістичною практикою у Франції є перевірка економічної концентрації на ринку. За ініціативою міністра економіки радою з питань конкуренції може бути перевірений будь-який проект про концентрацію або будь-яка концентрація підприємств, здатна завдати шкоди конкуренції, зокрема створення або посилення домінуючого положення на ринку.

Висновок

Ринкова влада в загальному вигляді полягає в здатності продавців або покупців впливати на ціну товару. Ринкова влада існує в двох формах. Коли продавці призначають ціну, яка вище граничних витрат, ми говоримо, що вони володіють монопольною владою, і ми визначаємо монопольну владу тією величиною, на яку ціна перевищує граничні витрати.

Частково монопольна влада визначається кількістю фірм, що конкурують на ринку. Якщо на ньому є тільки одна фірма (чиста монополія), монопольна влада повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Чим менше еластичність попиту, тим більшою монопольною владою фірма володіє. Коли на ринку діють декілька фірм, монопольна влада залежить також від того, як взаємодіють фірми. Чим більш агресивно вони конкурують, тим меншою монопольною владою володіє кожна з них.

На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічної вона вусі більше стає політичної і суспільної. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням. Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Таким чином, у процесі формування ринкових суб'єктів господарювання проблема монополізованості економіки України є істотною перешкодою. Суть проблеми полягає в тому, що за існуючої структури економіки в цілому і промислового виробництва зокрема монополізм державної власності може бути замінений тільки монополізмом окремого виробника, що аж ніяк не сприяє завданню формування суб'єктів ринкового господарювання. Більше того, монополізм окремих виробників вимагає досить жорсткого контролю з боку держави і ніяк не забезпечує автоматичного діяння ринкових регуляторів, а також ставить під великий сумнів питання формування ефективного власника.

Список використаних джерел

1. Базилевич В., Лукьянов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: Опорннй конспект лекцій. - Київ: Четверта хвиля, 1997.

2. Вэриан Хэл Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов / Пер. с англ. Под ред. Н.Л.Фроловой. - М: ЮНИИТИ, 1998.

3. Гамілтон Дж, Методичний посібник до " Мікроекономіки " Роберта С. Піндайка та Деніела Л. Рубінфелда: Пер.з англ. - К.: Основи,2000.

4. Гребенников П.И. и др. Микроэкономика: Учебник / П.И. Гребенников, А.И. Леусский, Л.С. Тарасевич; под общ. ред. Л.С.Тарасевича -2-е изд.: перераб". и доп. - СПб.: Изд - во С.-Пб УЭФ2002.

5. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. - С-Пб.,1994'. 6. Доллан Э.Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель: Пер. с англ. - С.-Пб 2000;

7. Карагодова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. - К.: Четверта хвиля, 2001.

8. Маккониелл К., Брго С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т. - М,: Республика. 1992.

9. Микро- и макроэкономика. Практикум. -С-Пб.,1999

10. Микроэкономика. Макроэкономика: В 2т. - С.-Пб,: Из-во Михайлова В.А., 1999 - Т.1. Микроэкономика. Макроэкономика/ Г.П.Овчинников. 1998

11. Нуреев Р.М. : Микроэкономика, - М,: Высш, шк., 2002,

12. Самуельсон П., Нордхаус Д. Економікс. - У 2-х т. - К.1998

13. Сборник задач по экономической теории, микро- и макроэкономике. -Киров, 1994.

14. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. -- К.: Лібра, 1998.

15. Журнал «Економіст» 2004р. №3