Інтелектуальна власність
Суть і значення інтелектуальної власності, об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності. Роль, методи регулювання та вплив інтелектуальної власності на ефективність функціонування підприємств. Винагорода за користування інтелектуальною власністю.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 21.10.2008 |
Размер файла | 69,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................3
1. Сутність та значення інтелектуальної власності....................................4
2. Об'єкти і суб'єкти інтелектуальної власності........................................6
3. Особливості розвитку інтелектуальної власності і її вплив на місце держави в світовому просторі....................................................................15
4. Роль інтелектуальної власності і методи її регулювання....................19
4.1. Вплив інтелектуальної власності на ефективність функціонування підприємств..................................................................................................19
4.2. Винагорода за користування інтелектуальною власністю...............25
5. Інтелектуальне піратство і система охорони інтелектуальної власності в Україні......................................................................................31
Висновки......................................................................................................45
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові і пов'язанні з ними майнові права її суб'єктів. Специфіку змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі і у тому, що тут майнові права не прямо пов'язанні з не майновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на інтелектуальній власності творців.
Інтелектуальна власність відіграє важливе значення для розвитку економіки. Адже досягнення в науці і техніці здебільшого є об'єктом даного права. І реалізовуються лише за згодою суб'єктів інтелектуальної власності.
Практичні досягнення інтелектуальної власності реалізуються і усіх сферах економіки (виробництво продукції тощо). Розвиток даного типу власності і одним з найважливіших завдань держави та суспільства.
Метою даної курсової роботи є пояснення сутності інтелектуальної власності та визначення її суб'єктів та об'єктів. На даний час питання про роль інтелектуальної власності в економічному і культурному розвитку суспільства є досить актуальною.
В даній курсовій роботі ми дамо характеристику інтелектуальної власності та її особливості, об'єктам та суб'єктам. Також висвітлимо її значення для розвитку держави її вплив на функціонування підприємств та методи винагороди за право використання інтелектуальної власності. Окремо буде висвітлено питання про інтелектуальне піратство та про його позитивні і негативні сторони, а також систему державної охорони права інтелектуальної власності в Україні.
В даній роботі ми покажемо відмінності між майновою і інтелектуальною власністю. Адже інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів даної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститути права власності на нематеріальні блага його суб'єктів.
1. Сутність та значення інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самоу творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що мають авторські права.
Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.
Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т.ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності, і розділ VI Закону України «Про власність» так і називається «Право інтелектуальної власності».
Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).
Таким чином, сутність права інтелектуальній власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.
Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з не майновими, смердоти виходять від немайнових прав і грунтуються на духовній власності творців.
У відповідності зі ст.41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.
У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:
· авторське право і суміжні права;
· право на відкриття;
· промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);
· інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).
2. Об'єкти і суб'єкти інтелектуальної власності
У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:
авторське право і суміжні права;
право на відкриття;
промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);
інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).
Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.
Інтелектуальна власність у широкому розумінні - це юридична категорія, яка застосовується для:
- визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);
- позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам діяльності;
- закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.
У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють:
1) об'єкти промислової власності. З-поміж об'єктів промислової власності окремо також виділяють так звані засоби ідивідуалізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, зазначення походження товарів);
2) об'єкти, що охороняються авторськими і суміжними правами;
3) інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності (рис.1).
Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (1883 р.) до об'єктів цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також способи захисту від недобросовісної конкуренції.
Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття „інтелектуальна власність” права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Поняття „промислова власність” розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.
З-поміж об'єктів інтелектуальної власності центральне місце належить винаходам.
Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.
Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них зокрема належать:
- пристрій - машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;
- речовина - індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполуки, суміші, сплави тощо), продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними і кількісними ознаками;
- штам мікоорганізму, культура клітин рослин і тварин - спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.
До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупністю дій, порядком їхнього виконання в часі.
Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної постановки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, методи організації й управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо.
Авторське право не поширюється на:
1) офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішення, інструкції);
2) державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);
3) твори народної творчості;
4) повідомлення про новини дня, поточні дії, що мають характер звичайної прес-інформації;
5) ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції;
6) твори, термін дії авторського права на які закінчився.
Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Конкретно - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття „комп'ютерна програма” охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.
Авторське право поширюється на будь-які програми як оприлюднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія чи якості. Поняття „комп'ютерна програма” не поширюється на бази даних.
Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп'ютерні програми, включаючи принципи організації інтерфейсу, алгоритму та мов програмування.
Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв'язувати все складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин.
Результати творчої діяльності людини, які не належать до об'єктів промислової власності та об'єктів, що охороняються авторськими та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності.
Раціоналізаторська пропозиція - це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використвуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.
За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, сказати б, «місцеву» новизну, є новою щодо техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві, незалежно від того, чи відоме це технічне рішення ще деінде, чи ні.
Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів НТП все частіше з'явлються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв'язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об'єктом раціоналізаторських пропозицій.
Під „ноу-хау” заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові.
Термін „ноу-хау” походить від англійського виразу „знати як зробити”. До „ноу-хау” належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об'єктами „ноу-хау” можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції. Важливою ознакою „ноу-хау” є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.
Комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов' язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.
Суб'єкти інтелектуальної власності підрозділяються на дві групи:
суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);
Автор - головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей. Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни - автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні - то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.
Розрізняються два види співавторства :
твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);
твір складається 16 частин, кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожний із яких написав окремі глави).
Суб'єктами авторського права є правонаступники автора - спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.
Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.
Особисті немайнові права - це право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань ізазіхань, право опублікування твору (обнародування).
Особисті немайнові права - право авторства, право на ім'я і право на захист твору і репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються.
Особисті (немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:
вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;
забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;
вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;
протидіяти будь-якому перекрученню або іншій зміні твору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право на обнародування твору.
Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лише мінімальні ставки.
Майнові права автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:
відтворення творів;
привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;
привселюдний показ;
будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній мережі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
переклади творів;
переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів.
Автори творів образотворчого мистецтва крім названих имеют доаткові права (якщо твір став власністю іншої особи). Це:
право доступу - можливість відтворювати свій твір
право проходження, що означає, що при перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від продавця у вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.
Цей перелік не є вичерпним, зокрема виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.
Майнові права авторів переходять у спадщину.
Охорона прав авторів діє в строки, установлені ст.24 Закону «Про авторське право і суміжні права». По загальному правилу, охорона, надана дійсним Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього автора.
Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, строк охорони минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила о термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір, опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з 1 січня року, що іде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню твору або якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняються безстроково.
Після закінчення терміна дії авторського права твір стає суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплати авторської винагороди. Проте при цьому повинні дотримуватися виняткові безстрокові права авторів - право авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору і репутації автора (право на недоторканність твору).
3. Особливості розвитку інтелектуальної власності і її вплив на місце держави в світовому просторі
При визначенні місця певної держави у світовій спільноті на перший план виступає її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта: підприємці, менеджери, фінансисти, науковці, кваліфіковані інженери, програмісти, а також інші фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу.
Про це свідчить зростаюча частка нематеріальних активів у фондах підприємств, що суттєво підвищує їхню ринкову вартість [4]. Інтенсифікується використання прав інтелектуальної власності малими і середніми підприємствами, які є основою ринкової економіки. Вартість окремих об"єктів інтелектуальної власності сягає сотень мільйонів і мільярдів доларів США (товарні знаки Coca-Cola, Microsoft та інші).
Особливого значення набувають проблеми ідентифікації і охорони інтелектуальної власності у зв"язку з розвитком глобальної інформаційної мережі. Завдяки Інтернету бурхливо розвивається електронна торгівля, що, в свою чергу, призвело до зростання вартості розрізнювальних позначень (товарні знаки, географічні зазначення, фірмові найменування тощо) і до конфлікту інтересів власників вказаних позначень та власників цілого масиву доменних імен, які повторюють або імітують широковідомі позначення.
У зв"язку з необхідністю принципового врегулювання спорів щодо доменних імен почалась розробка низки міжнародних нормативноправових актів, які б встановили узгоджені стандарти їх реєстрації та використання. В Інтернеті є широкі можливості безконтрольного копіювання інформації, аудіо - та відео матеріалів за набагато менших технічних можливостей відстеження і припинення порушень.
Можливість захисту прав інтелектуальної власності в таких випадках взагалі сумнівна через невизначеність юрисдикції справ такого роду. Небезпека широкомасштабного піратства за допомогою Інтернету привела, в свою чергу, до об"єднання зусиль багатьох країн, міжурядових і неурядових організацій для пошуку надійного захисту прав інтелектуальної власності в глобальній мережі Інтернет і уникнення обмежень вільного доступу до інформації. Зростання впливу інтелектуальної власності Якщо раніше місце держави на світовій арені, її роль і впливовість визначались такими факторами, як розмір території та чисельність населення, запаси природних ресурсів, розвинута промисловість та кількість капіталу, - то тепер їх значення зменшилося. Постійно знижується частка сировини та трудових ресурсів у загальній вартості продукції, що виробляється.
Прикладом стрімкого економічного зростання при вкрай обмежених територіальних і природних ресурсах є Японія, яка в повоєнний період зробила ставку на розвиток наукоємних галузей промисловості і виробництво високотехнологічної продукції. Домінуючими факторами економічного розвитку стають інформаційні мережі та високі технології. Саме вони забезпечують перевагу розвинутих країн в політичній, економічній і військовій сферах.
Показово, що успіх у військових конфліктах останніх років нерозривно пов"язаний саме з використанням новітніх технологій. Найбільш динамічними галузями економіки є ті, що пов"язані з інтенсивною науковою діяльністю та інтелектуальною власністю (біотехнології, хімічна та фармацевтична промисловість, ракетнокосмічна галузь, виробництво озброєнь та військової техніки, комп"ютерні технології та інформаційні мережі, шоу-бізнес тощо).
Лібералізація міжнародної торгівлі та стрімке нарощування її обсягів спричинюють жорстокішу конкуренцію у світовому масштабі. За таких умов саме інтелектуальна власність дозволяє зробити ривок уперед. Серед країн, що розвиваються, привертає увагу, наприклад, виробництво програмного забезпечення в Індії, обсяги якого (за даними Національної асоціації компаній з виробництва та сервісу програмного забезпечення, NASSCOM [6]) зросли з 1,12 млрд дол. США у 2005-2006 рр. до 3,9 млрд дол. у 2006-2007 рр.
При цьому в період 2004-2007 рр. спостерігався приріст експорту програмного забезпечення на 35% щорічно, а відповідного внутрішнього ринку - на 20%. У період 2004-2007 рр. ці показники становили 55% та 46% щорічного приросту при обсягах експорту від 0,73 млрд дол. США у 2004-2007 рр. до 2,65 млрд дол. у 2005-2007 рр. До 61% індійського експорту програмного забезпечення спрямовується в країни Північної Америки, 23% - в країни Європи, 4% - в Японію.
Тенденції стрімкого нарощування результатів інтелектуальної діяльності в глобальному масштабі відображає статистика Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), однієї із спеціалізованих установ системи ООН [2]. За даними ВОІВ, у 2006 р. було подано понад 90 тис. міжнародних заявок на винаходи за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), що дозволяє отримати патентну охорону одночасно у низці країн світу за вибором заявника. Сторонами договору РСТ є понад 100 країн світу.
Приріст заявок РСТ до рівня 2007 р. становить 20,9%, до рівня 2006 р. - 35,7%. Для країн, що розвиваються, темпи річного приросту патентування за процедурою РСТ складають 80,6%. Справляють враження і фінансові показники діяльності ВОІВ, яка є єдиною процвітаючою в цьому плані установою ООН. Основним джерелом доходу ВОІВ є збори (мито), які сплачують заявники за міжнародну реєстрацію патентів, товарних знаків та промислових зразків.
Ці надходження складають від 85% до 90% щорічного бюджету ВОІВ, який у 2005-2006 рр. становив 392 млн швейцарських франків, а у 2006-2007 рр. - 410 млн (260 і 273 млн дол. США відповідно). На період 2007-2008 рр. прогнозується доход ВОІВ приблизно 530 млн швейцарських франків (350 млн дол. США).
Ставки зборів за дії, пов"язані з міжнародною реєстрацією товарних знаків та з патентуванням за процедурою РСТ, послідовно зменшуються, але їхній загальний обсяг зростає за рахунок збільшення кількості заявок, що подаються, та кількості країн, які стають учасниками відповідних міжнародних угод. Щорічні внески 179 держав-членів ВОІВ складають лише 5-7% надходжень до її бюджету, причому вони не підвищуються вже багато років.
Завдяки постійному зростанню доходів ВОІВ забезпечує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, підвищує рівень її охорони у світі, урізноманітнює і вдосконалює надання відповідних послуг. За останні кілька років значно підвищився рівень і зросли обсяги допомоги ВОІВ країнам, що розвиваються, і (меншою мірою) країнам з перехідною економікою.
Як основну мету такої допомоги ВОІВ декларує застосування зазначеними країнами "... орієнтованого на інтелектуальну власність ринково - 142 Стратегiчна панорама 2" 2002 Гуманітарні проблеми го розвитку для економічного підйому в новому тисячолітті". Наведені приклади свідчать про те, що в сучасних умовах провідним стає інноваційний спосіб розвитку економіки,який, в свою чергу, неможливий без існування в країні умов для використання прав інтелектуальної власності.
Розвинута і надійна система охорони інтелектуальної власності, що включає її надання, використання і захист, є невід"ємним атрибутом цивілізованого суспільства, обов"язковою умовою економічного, науковотехнічного і соціально-культурного розвитку будь-якої держави. Необхідність охорони інтелектуальної власності зафіксована в міжнародних пактах ООН з прав людини, а також в положеннях Заключного Акту Гельсінкської наради з безпеки та співробітництва в Європі.
Важливо відзначити, що хоча новітня історія подає приклади економічного розвитку країн в умовах порушення або звуження прав людини (Чилі, Китай), немає жодного випадку стабільного економічного зростання за відсутності в країні системи забезпечення прав інтелектуальної власності. Мета цієї системи полягає головним чином у тому, щоб не допускати використання результатів чужої творчої праці і посягання таким чином на права, інтереси та прибутки законних власників.
4. Роль інтелектуальної власності і методи її регулювання
4.1. Вплив інтелектуальної власності на ефективність функціонування підприємств.
В сучасних умовах формування повної інформації про стан активів і пасивів підприємства практично неможливе без інформації про нематеріальні активи. Необхідною умовою функціонування підприємства в умовах ринкової економіки є ефективне використання його нематеріальних ресурсів. Нематеріальні ресурси здатні відігравати суттєву роль у підвищенні конкурентоспроможності підприємств шляхом удосконалення можливостей щодо пропозиції та просуівання своїх товарів або послуг.
Інтелектуальна власність - юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти інтелектуальної діяльності. До об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури та мистецтва, програмні продукти, тощо.
Програмне забезпечення ЕОМ - сукупність однієї або більше програм або мікропрограм в будь-якому істотному вигляді .Програмне забезпечення поділяють на загальне та спеціальне.
База даних - сукупність даних, матеріалів або витворів у формі, що читається машиною (8, ст.4).
База знань - сукупність систематизованих відомостей, що відносяться до певної галузі знань та можуть бути прочитані ЕОМ.
Під ноу-хау розуміють: _ різного роду технічні знання та досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, засоби та навички, що необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва та виготовлення будь-яких об'єктів та виробів науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських, пуско-наладочних та т.ін. робіт; розробки та використання технологічних процесів; склади та рецептури матеріалів, речовин, сплавів та т.ін.; методи та способи лікування, пошуку та видобутку корисних копалин; _ знання та досвід адміністративного, економічного та іншого порядку, такі що не є загальновідомими та можуть бути практично застосовані у виробничій та хазяйській діяльності (9, п.1.3).
Раціоналізаторською признається пропозиція, що є новою та корисною для підприємства, якому її продано, та передбачає створення та зміну конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, або складу матеріалу. Раціоналізаторська пропозиція є новою для підприємства, якому її продано, якщо згідно до існуючих на даному підприємстві джерел інформації ця або тотожня поданій пропозиція не була відома у степені, достатній для її практичного використання. Раціоналізаторська пропозиція є корисною для підприємства, якому її продано, якщо її використання дає можливість підвищити економічну ефективність чи отримати інший позитивний ефект цим підприємством. Не признаються раціоналізаторськими пропозиції, що знижують надійність та інші показники якості продукції чи погіршують умови праці, а також викликають або збільшують рівень забруднення оточуючого природного середовища (4, п.9).
Позначення, елементом якого є найменування місця походження, може бути зареєстроване у якості товарного знаку у випадку подання заявником документу, що підтверджує його право на використання найменування місця походження, до реєструючої організації. Під найменуванням місця походження розуміють географічну назву країни або місцевості (області), що використовується для позначення товару, що походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості або особливості цього товару винятково або істотним чином визначаються характерними для цієї країни або місцевості (області) природними умовами та/або людськими факторами. Наприклад: “Біломорські візерунки”, “Палех”. Найменування місця походження реєструються у якості товарних знаків (10, п.3.1.6).
Гудвіл _ нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку (1, ст.1).
Згідно з означенням нематеріальний актив _ об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.
Види та характеристики нематеріальних активів:
1. Нематеріальні активи _ об'єкти права інтелектуальної власності, інші об'єкти права власності та користування.
2. До нематеріальних активів _ об'єктів права інтелектуальної власноcті, належать:
2.1. Право власності на винахід. Право власності на винахід засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини); спосіб.
2.2. Право власності на корисну модель. Право власності на корисну модель засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконанняпристрою.
2.3. Право власності на промисловий зразок. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
2.4. Право власності на знаки для товарів і послуг. Право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
2.5. Право власності на сорт рослин. Право власності на сорт засвідчується патентом. Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України.
2.6. Право власності на фірмове найменування. Юридична особа має своє найменування. Право і обов'язки господарських організацій, пов'язані з користуванням фірмовим найменуванням, виробничими марками і товарними знаками, що визначаються діючим законодавством.
2.7. Право власності на програми для ЕОМ. Право на публікування, відтворювання, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату.
2.8. Право власності на базу даних. Право на публікування, відтворювання, розповсюджування та інші дії по введенню у господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків, тощо), які систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ.
2.9. Право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути: результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.
3. До нематеріальних активів - об'єктів права користування ресурсами природного середовища, належать:
3.1. Право користування земельною ділянкою. Право покупця на подальше господарське або інше використання земельної ділянки. До цього права належить також право оренди земельної ділянки.
3.2. Право користування надрами. Право користування надрами, у тому числі на розробку корисних копалин.
3.3. Право на користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище. Право на використання геологічної, геоморфологічної та іншої інформації про стан та можливості господарського використання елементів природного середовища, природного середовища в цілому, яка міститься в звітах, картах та інших матеріалах.
3.4. Право на користування іншими ресурсами природного середовища. Право на використання водних, біологічних та інших ресурсів, яке будь-яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту, регіону, тощо.
4. До нематеріальних активів об'єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, належать:
4.1. Економічні вигоди від користування монопольним положенням ринку. Факт монопольного панування на ринку виробництва товарів та здійснення послуг. Визначається на підставі інформації, наданої Антимонопольним комітетом України.
4.2. Права на використання економічних та інших привілей. Право на користування податковими, господарськими та іншимипривілеями та користування майном. Визначаються на підставі документів, що засвідчують ці права. Право користування податковими привілеями визначається на підставі інформації, наданої податковою інспекцією.
5. Гудвіл (ділова репутація) _ комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. При приватизації експертній оцінці підлягає лише позитивна ділова репутація.
Підприємство може здійснювати інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:
1) придбання виключних прав користування -- купівля патентів, ліцензій на винахід, промислові зразки, товарні знаки;
2) придбання інформаційних послуг через наймання різного роду спеціалістів -- вчених і практиків за контрактом чи у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування. експертиза, рекомендації та ін.);
3) придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуаль-них товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної документації, програм, методик, ноу-хау);
4) вкладень у людський капітал, тобто витрат на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, навчання тощо.
Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюватися за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватнопідприємницького капіталу; спонсорських коштів, субсидій окремих фірм чи приватних осіб. Щодо першого з перелічених джерел, то воно здійснюється державою з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Споживачами інтелектуальних товарів і послуг, які фінансуються з держбюджету, виступають широкі верстви населення, які навчаються у середніх школах, ПТУ, ліцеях, коледжах, технікумах, вузах, працюють у державних НДІ, купують навчальну літературу за державними пільговими цінами. Інтелектуальні інвестиції до науково-дослідницької діяльності реалізуються у вигляді венчурних проектів, через створення різного роду науково-дослідницьких, інжинірингових та консалтингових фірм. Таку форму інтелектуальних інвестицій відносять до інновацій.
Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і послуг здійснюють брокерські фірми та науково-консультаційні центри, що розпоряджаються банками даних про найновіші винаходи, промислові зразки, науково-технічні розробки, які захищені патентами та ліцензіями, інші інтелектуальні товари і послуги. Такі фірми мають також банки даних про дипломованих спеціалістів, які можуть залучатися до здійснення того чи іншого інвестиційного проекту на контрактній основі.
Більшість країн з ринковою економікою мають у своєму розпорядженні в інтелектуальній сфері цілий ряд установ, які функціонують за рахунок субсидій з боку фірм та окремих приватних осіб. Такі недержавні фонди, асоціації, центри, університети та коледжі називають неприбутковими закладами, а фірми та приватних осіб, які виступають у ролі інвесторів, -- донорами. Подібний альтернативний бюджетному та підприємницькому сектор який здійснюються інтелектуальні інвестиції, як і інші цілі. Результатом діяльності таких закладів сфері є покращення життєвого рівня окремі отже, виграш суспільства в цілому.
4.2. Винагорода за користування інтелектуальною власністю
Підходи до винагороди (ціни) за користування інтелектуальною власністю змінювалися в ході розвитку ліцензійної торгівлі. Якщо в 50-х і на початку 60-х років нинішнього століття ліцензування розглядалось як другорядна підприємницька діяльність, а винагорода вважалась “додатковим заробітком”, відповідно і ціна часто визначалася за суб'єктивними критеріями продавця. В міру все більшого входження інтелектуальної власності у ринок почала проявлятися невідповідність такого підходу до такої форми власності, як товару. З'явилась потреба узагальнити існуючі й розробити нові методи винагороди. У 60-ті - на початку 70-х років з'явилася велика кількість публікацій на цю тему. І в наш час продовжуються дискусії щодо теоретичних основ вартості, ціни творчої продукції, економічної суті ліцензування тощо.
Винагорода (ціна) за використання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, - найбільш складний момент відносин між продавцем і покупцем. Існуюча міжнародна практика визначення вартості винаходу, промислового зразка, ноу-хау тощо дає такі форми винагороди:
1. Пряма грошова винагорода. Це може бути:
а) виплата твердої суми - коли нарахована сума повинна бути виплачена зразу повністю або за певний проміжок часу;
б) роялті - коли відбуваються повторні виплати нарахованої суми в залежності від отриманих результатів (обсягу продукції, послуг, розміру прибутку);
в) гонорар, тобто винагорода за послуги, які надають спеціалісти зі сфери інтелектуальної власності;
г) авторський гонорар, який отримує автор твору літератури, мистецтва та іншого об'єкта авторського права.
2. Опосередкована грошова винагорода і негрошова винагорода. Це можуть бути:
а) доходи від операцій, пов'язаних з ліцензіями;
б) дивіденди, якщо ліцензіар бере фінансову участь у підприємстві ліцензіата;
в) прийняття заходів щодо зміни вартості чи розподілу затрат, наприклад, затрат на підтримку чи захист прав на винахід або товарний знак;
г) отримання інформації про ринок, що допоможе вигідніше пре дати інтелектуальну власність;
ґ) передача ліцензіару акцій, інших цінних паперів, а також відправлення на адресу ліцензіара товарів, у т.ч. товарів за ліцензією та іншого.
Практика зарубіжних фірм свідчить, що вони не розголошують прийоми і методи розрахунку винагород. Окремі спеціалісти навіть не рекомендують використовувати формули для встановлення розрахункової ціни об'єкта інтелектуальної власності.
Розглянемо детальніше механізм виплати прямих грошових винагород.
Виплата твердої суми винагороди використовується, як правило, в тих випадках, коли фірма-покупець мало відома на ринку, і є сумніви, чи вдасться їй налагодити успішний випуск і комерційну реалізацію винаходу, розробки і т. ін. Такий платіж може бути використаний, якщо вкрай важко проконтролювати обсяг випущеної за ліцензією продукції. У цьому випадку ліцензіар може просто не отримати необхідних для розрахунків даних.
Тверді платежі можуть бути присутні в більшості ліцензійних контрактів, але їх розміри, як показує практика, складають в середньому І0-20 % загальної ціни ліцензії. Вони є своєрідним авансом, який виплачується ліцензіару після передачі ліцензіату, наприклад, технічної документації тощо.
Роялті - ця своєрідна участь ліцензіара в прибутку ліцензіата є основною формою винагороди. Питання про розмір процента відрахувань (ставка роялті) і про те, чого повинні збиратися ці відрахування (база роялті), - найбільш складне в світовій ліцензійній торгівлі.
База роялті може мати декілька варіантів вибору: економічний ефект, прибуток, обсяг реалізації у грошовому виразі чи натуральних показниках, вартість переробленої сировини і т. ін. Частіше в ліцензійній торгівлі використовується обсяг реалізації продукції у грошовому виразі. Причому для того, щоб гарантувати ліцензіару надійність і стабільність платежів, використовується не фактична продажна ціна, а середня ціна, яка діє в цей момент на товарному ринку. Для сировинних товарів - це біржове котирування, для інших - довідкові індекси цін, які періодично публікуються зарубіжними кон'юнктурними виданнями і бюлетенями спеціалізованих фірм.
Ставка (процент) роялті залежить від ряду факторів:
- обсягу патентної охорони, якості складання формули винаходу (найбільш високі ставки роялті використовувались саме в тих випадках, коли винахід захищений цілим блоком патентів у різних країнах);
- виду ліцензійного контракту (найдорожча ліцензія - повна, найдешевша - проста ліцензія);
- строку дії ліцензії (чим більший строк, тим менший процент відрахувань),
- можливість контролювати випуск продукції за ліцензію (у тих випадках, коли контроль ускладнений, ставка підвищується. Наприклад, якщо для ліцензій на машини та обладнання середня ставка роялті складає 5-7 % обсягу продажу, то для хімічного виробництва вона зростає до 10-12 %);
- інших факторів.
Підкреслимо, що в межах антимонопольного законодавства суди розвинутих країн виробили своєрідну систему правового захисту “чесної праці” в бізнесі. Якщо суд встановить, що ставка роялті явно занижена в порівнянні з аналогічними ліцензійними контрактами у відповідній сфері економіки, контракт може бути розірвано за вимогою ображеної сторони.
Методи визначення роялті умовно поділяють на дві групи: аналітичні й емпіричні.
Аналітичний метод, як правило, базується на прямому розрахунку додаткового прибутку чи економії ліцензіата. Обчислення проводять на основі оцінок параметрів майбутнього виробництва конкретного покупця ліцензії. Слід зазначити, що результати таких обчислень залежать не тільки від економічних характеристик технологій чи виробів, які ліцензуються, а й від критеріїв, за якими оцінюються підсумки господарської діяльності ліцензіата. Ці критерії передбачають спочатку вибір належного показника прибутковості (в практиці західних фірм можуть використовуватися декілька показників прибутковості), а потім вибір базової величини такого показника, з яким порівнюються результати освоєння ліцензії.
Західні фірми особливо широко застосовують такі показники, як зведений (або дисконтний) прибуток і внутрішня норма прибутку (або фактичний дохід).
Дисконтний прибуток являє собою суму прибутку, яка очікується від певного капіталовкладення, і перераховану на момент початку відповідного дії проекту з допомогою коефіцієнтів, які враховують зміну “цінності” грошей, які є, залежно від часу їх отримання.
Як відомо, ці зміни обумовлені станом кредитно-грошових відносин й інфляції (сьогодні практично всі банки, які регулюють ставки, роблять поправку на інфляцію). Розрахунок дисконтного прибутку ведеться так званим методом дисконтного грошового по-току (ДГП), у відповідності з яким суми, що плануються отримати в майбутньому, перераховуються у допомогою спеціальних коефіцієнтів (коефіцієнтів дисконтування).
Практика показує, що вже сама можливість вибору показника прибутковості, який використовується в як інструмент інвестиційного аналізу, створює ситуацію неоднозначності при розрахунку додаткового прибутку ліцензіату. Проте можна стверджувати, що ця неоднозначність є більш низького порядку, ніж невизначеність у встановленні базової величини прибутковості.
Емпіричні методи. У зв'язку з труднощами, які виникають при виявленні роялті через додатковий прибуток, в практиці торгівлі ліцензіями широко застосовуються емпіричні методи. Їх перевага - відносна простота, а недолік - середні показники, відірваність від конкретної ситуації, що часто приводить до помилкових результатів. Розглянемо деякі з цих методів.
Метод визначення роялті за аналогією є найрозповсюдженішим. Слід зазначити, що найчастіше зустрічаються два варіанти. Перший, коли ліцензіар встановлює роялті за прецедентами ліцензійних угод, які він раніше укладав. При цьому роялті фіксується в тому ж самому розмірі, що й раніше, незалежно від відмінностей в кон'юнктурі і умов ліцензійних угод. Такий спосіб, який означає нівелювання всіх ліцензіатів і встановлення рівня роялті (як правило, максимально можливого) єдиного для всіх покупців, застосовується в основному при монопольному становищі ліцензіара й великому попиті на технологію. Принцип збереження стандартних комерційних угод, як показує аналіз угод японських ліцензіатів за 60-ті й початок 70-х років, є характерним для великих американських і деяких західноєвропейських монополій.
Другий варіант - коли роялті призначаються ліцензіаром за аналогією з ліцензійною угодою на подібну продукцію між третіми фірмами. Особливого досвіду в цьому набула Японія.
До середини 70-х років інформація про комерційні умови ліцензійних угод японських фірм публікувалася Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості Японії. Проте вона була вкрай обмеженою, не дозволяла з достовірністю встановити справжню ціну ліцензії. Зараз використання цього методу має певні труднощі, бо припинено регулярну публікацію даних про роялті.
Недоліки емпіричних методів призвели до того, що деякі дослідники стали пропонувати компромісні варіанти розрахунку роялті, які допомагають уникнути складних обчислень роялті, підвищити їх точність і надійність в порівнянні з емпіричними методами.
Подобные документы
Використання інформаційних ресурсів на всіх рівнях інфраструктури суспільства. Використання інтелектуальної власності. Можливість правового захисту. Проблеми інтелектуальної власності. Поняття управління інтелектуальною власністю та його принципи.
контрольная работа [1,2 M], добавлен 13.08.2008Сутність і особливості об’єктів інтелектуальної власності як результату творчої діяльності. Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності. Здійснення експертизи заявок на промислові об'єкти. Визначення раціональної форми комерціалізації.
контрольная работа [719,7 K], добавлен 19.04.2014Оцінка вартості інтелектуальної власності та механізм формування цін. Інтелектуальна власність України, її вплив на соціально-економічний розвиток держави та законодавче забезпечення. Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 13.04.2016Авторське право як один з найбільш важливих інтелектуальних ресурсів економіки інформаційного суспільства. Взаємозв'язок між інноваціями та правами інтелектуальної власності в умовах сучасної економіки. Легальний захист інтелектуальної власності.
научная работа [159,3 K], добавлен 11.03.2013Сутність та місце захисту інтелектуальної власності в системі економічної безпеки підприємства. Інформаційно-аналітичне забезпечення управління інтелектуальною власністю. Розробка практичних рекомендацій забезпечення економічної безпеки в сучасних умовах.
дипломная работа [496,9 K], добавлен 28.11.2014Специфіка творчої діяльності і особливості функціонування міжнародного ринку технологій. Етапи становлення права інтелектуальної власності в Україні, його юридична природа. Реєстр об'єктів інтелектуальної власності, їх характеристика та правова охорона.
презентация [4,6 M], добавлен 26.01.2015Поняття та право інтелектуальної власності. ЇЇ види, об’єкти і суб’єкти, розвиток і значення в глобальній економіці. Державна підтримка комерціалізації державної власності. Аналіз головних проблем і перспектив розвитку в Україні на сучасному етапі.
курсовая работа [1,4 M], добавлен 23.04.2019Об’єкти авторського права - твори науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об’єктивній формі; державний захист об’єкту індивідуальної і промислової власності. Порядок подання заявок на видачу патентів, науково-технічна експертиза і реєстрація.
реферат [24,4 K], добавлен 27.06.2011У процесі тривалого історичного розвитку людства сформувались чотири основні типи економічної власності: суспільна; приватна; колективна; державна. Суб'єкти та об'єкти даних форм власності. Розкриття понять "власність", "володіння", "користування".
реферат [23,4 K], добавлен 06.05.2010Сутність, форми, об'єкти та суб'єкти власності. Розпад феодалізму, виникнення капіталістичного способу виробництва. Недоліки капіталістичної власності та перехід до соціалізму. Функціонування ринку та держави в умовах капіталістичної змішаної економіки.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 29.05.2013