Інтелектуальна власність

Перераховані вище методи визначення роялті не вичерпують усіх способів, які використовуються в практиці міжнародної торгівлі і застосовуються для встановлення цього найважливішого параметра розрахунку ціни ліцензії. Крім того, комерційний аналіз провідних компаній при купівлі-продажу обмежується розрахунком роялті.

Так, наприклад, рішенню ліцензіара про продаж ліцензій передує аналіз і вибір оптимальної форми виходу на закордонний ринок. Оскільки розмір роялті безпосередньо впливає на дохід ліцензіара, то його зменшення нижче певної межі може зробити варіант ліцензійної угоди менш прибутковим, ніж інші. Таким чином, в кожній конкретній ситуації існує ліцензійний розмір роялті, який прийнятий для ліцензіара і розраховується також багатьма продавцями ліцензії.

Є об'єктивні межі зміни роялті, в яких ліцензійна угода вигідна для всіх сторін. Встановлення меж взаємоприйнятих розмірів роялті є одним із найважливіших завдань комерційного аналізу, який включає такі моменти, як вибір оптимальної форми платежу, вибір найкращого ліцензіата, встановлення єдиного роялті для декількох ліцензіатів, визначення доцільного обсягу прав і гарантій, які надаються згідно з ліцензійною угодою тощо. Вміння користуватися всіма перерахованими засобами підчас підготовки до підписання угоди забезпечить прийняття правильних рішень, максимальну ефективність ліцензійних операцій.

5. Інтелектуальне піратство і система охорони інтелектуальної власності в Україні

Стрімкий розвиток суспільства вимагає адекватного законодавчого регулювання відносин у сфері інтелектуальної, творчої діяльності -- визначальної рушійної сили забезпечення гідних умов життя людини.

Основою законодавства в цій сфері є Конституція України. Нею громадянам гарантується воля літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у результаті різних видів інтелектуальної діяльності.

Конституцією України проголошене право кожного володіти, користатися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і передбачена неприпустимість використання чи поширення їх іншими особами без згоди правовласника, за виключеннями, установленими законом.

Таким чином, основоположними конституційними принципами формування відносин в інтелектуальній сфері є свобода такої діяльності, визнання і захист її результатів, а також наділення правами на ці результати їхніх творців. На реалізацію зазначених принципів і повинне бути націлене цивільне законодавство України.

Існують різні точки зору з приводу системи викладу в цивільному законодавстві норм по інтелектуальній власності: від повної спеціалізації по об'єктах в окремих законах до детальної кодификації одним актом законодавства.

Після тривалих і напружених дискусій з цього приводу Верховна Рада України прийняла 16 січня 2003 року Цивільний кодекс України, врегулювавши в цілому основоположні відносини в сфері інтелектуальної власності. Це припускає визначення детальних положень по охороні інтелектуальної власності законами й іншими нормативно-правовими актами. Такий структурний розподіл змісту цивільного законодавства про інтелектуальну власність дозволить гармонійно погодити узагальненість і стійкість цього законодавства з його динамічним розвитком.

Більшість норм Цивільного кодексу України (далі -- Кодекс) по інтелектуальній власності містяться в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності». До них відносяться загальні положення про право, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, сорт рослин, породу тварин, а також права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, торгову марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну таємницю.

У загальних положеннях дається визначення поняття «право інтелектуальної власності», розкривається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об'єкти і суб'єкти права, викладається узагальнений зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, визначаються терміни їхньої дії, встановлюються основні умови використання зазначених об'єктів і передачі прав на них, регулюються відносини з приводу об'єктів, створених за замовленням і в результаті виконання трудового договору, а також визначаються наслідки порушення і способи захисту права інтелектуальної власності судом.

До системи законодавства про інтелектуальну власність входять:

· Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності

· Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ

· Міжнародні угоди держав-учасниць СНД

· Міжурядові угоди

· Загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності

· Конституція України

· Кодекси України

· Закони України

· Укази Президента України

· Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

· Відомчі нормативно-правові акти

· Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності

· Спеціальне законодавство України у сфері промислової власності

· Закони України

· Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

· Відомчі нормативно-правові акти

· Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав

· Закони України

· Укази Президента України

· Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

· Відомчі нормативно-правові акти

· Стандарти у сфері інтелектуальної власності

· Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності

· Державні стандарти України (ДСТУ)

Довгий час Україна займає одне із «провідних» останніх місць в європейських та американських звітах про стан захисту інтелектуальної власності в світі. У відповідь на занепокоєність європейської та світової спільноти українською державною пропагандою дуже гостро ставиться питання підробки об'єктів авторського права. Піратство для України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресі цивілізованого світу, але й одним із гальм для інтеграції до світових глобальних об'єднань. Ми пишаємось тим, що більшість кінофільмів канського фестивалю українські кіномани бачать раніше за своїх західних колег, того, що книги Біла Гейтса читаються у піратському варіанті, а посередня провінційна компанія має на своїх комп'ютерах Windows XP та сімейство Microsoft Office.

Але коли Соні Боно (Sonny Bono) пропагує американські цінності та захист прав інтелектуальної власності як частину цих багатовікових цінностей, хіба він згадує про те, що Сполучені Штати самі довгий час були найбільшою світовою країною-піратом, де визнавались лише авторські права американських громадян. А хто сьогодні взагалі замислюється про позитивний бік інтелектуального піратства та, в свою чергу, негативний вплив тотального контролю за контентом [під поняттям «контент» ми розуміємо все те, що охоплюється прийнятим у світі поняттям content, тобто власне інформаційне наповнення, вміст творів літератури, науки, мистецтва, іншого об'єкту авторського права - Авт.]? Сьогоднішній стан речей в сфері інтелектуальної власності взагалі та авторського права зокрема є результатом тієї самої пропаганди. Пропаганди, яка ведеться, як це не дивно, не знедоленими авторами, а досить впливовими медійними гігантами.

Давайте спробуємо розглянути поняття інтелектуального піратства в його історичній динаміці та відповісти на питання, чому США, які народились піратською країною, сьогодні не хочуть, щоб таке саме дитинство було в інших країн?

Називаючи піратством використання інтелектуальної власності іншої особи без її дозволу, візьмемо за вихідну тезу, що вся історія інтелектуального розвитку є історією піратства і спробуємо це довести.

КІНОІНДУСТРІЯ

Кіноіндустрія Голівуду була збудована піратами - авторами та режисерами, що тікали на початку двадцятого сторіччя зі Сходу США до Каліфорнії, аби уникнути контролю, який отримали завдяки своїм патентам винахідники кіно. Томас Едісон навіть заснував відому тогочасну монополію - Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка і займалась створенням власних кінофільмів та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх прав винахідників іншими охочими. Відомо, що у 1909 р. для всіх компаній було встановлено дедлайн для придбання ліцензії [на сьогодні аналогом тієї ситуації є compulsory license - примусова ліцензія - припис, встановлений державою, запозичення змісту, що охороняється авторським правом в обмін на плату, що встановлюється державою. Різниця лише в тому що МРСС встановлювало розмір плати самостійно - Авт.]. У жовтні, визнані порушниками закону суб'єкти, що не мали відповідної ліцензії (вони називали себе самостійники), розпочали протести проти монополізації кіноринку. Вже влітку цей рух ввібрав у свої ряди продюсерів та власників кінотеатрів, що незаконно використовували обладнання та імпортну кіноплівку для зйомок власного кіно та створення андеграундного ринку. Поява п'ятицентових кінотеатрів [кінотеатри, в яких показували „незаконне” кіно називались nickelodeons - кінотеатр, вхід до якого коштував п'ять центів - Авт.] призвела до того, що МРСС вирішує створити окрему структурну одиницю, яка б займалась виключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назву General Film Company, почала боротьбу у свій особливий спосіб - випадково обвалювались будинки кінотеатрів, помирали власники, неліцензійне обладнання просто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконні покази кінофільмів у кінотеатрах. Поступово було практично монополізовано всю сферу розповсюдження кіно. Єдиною непереможеною залишилась відома сьогодні кінокомпанія на чолі із самостійником Вільямом Фоксом (William Fox).

Інші самостійники - тогочасні Napster - не витримавши брудних методів монополії, були змушені залишити західне узбережжя США, і Каліфорнія стала тим місцем, де тогочасні пірати могли, не побоюючись закону, використовувати винахід Едісона. І саме цим лідери кіноіндустрії, такі як Fox, почали з успіхом займатись.

Звичайно, з часом законодавчі обмеження потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність. Народилась нова індустрія, частково - завдяки піратству і порушенню права інтелектуальної власності Томаса Едісона.

ЗВУКОЗАПИС

Індустрія звукозапису народилась завдяки іншому виду піратства, але для того, аби з'ясувати як це сталося, необхідно дещо згадати про те, як право регулювало музику. На той час, коли Томас Едісон винайшов фонограф, а Анрі Форно - піанолу, закон надавав композитору право регулювати випуск копій своїх творів а також ексклюзивне право на публічне виконання свого твору. Іншими словами, якщо я хотів мати примірник пісні, я мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо я хотів виконати пісню публічно, я мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але що як я захочу записати пісню за допомогою Едісонівського фонографу? В цьому випадку закон був спантеличений. Тобто було зрозуміло, що якщо я хочу копію - я купую ноти, якщо я хочу заспівати пісню - я купую це право, але якщо я запам'ятав пісню, заспівав її вдома і записав свій спів - то кому і за що я мав платити?

Звичайно, така ситуація подобалась не всім, і до спорів підключився Конгрес, який врешті-решт прийняв поправки до закону, якими механічна репродукція музичного твору мала бути оплачена автору твору. Але разом з тим Конгрес встановив фіксовану плату за таку репродукцію, запровадивши таким чином обов'язкову ліцензію (statutory license).

Така ситуація є виключенням в авторському праві. Коли, припустимо, Джон Грішем (John Grisham) напише роман, видавець може вільно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвіл від Грішема. Автор в свою чергу має право просити за цей дозвіл будь-яку винагороду. Ціна за видавництво роману Грішема встановлюється самим Грішемом, і закон не передбачає обмеження щодо розміру такої винагороди.

У випадку ж з авторами пісень, закон певним чином зменшив їх права, дотуючи тим самим музичну індустрію одним із видів піратства - надаючи авторам пісень менші права, ніж звичайно надаються авторам літературних творів. Отже, «Бітлз» отримали над своїми піснями менший контроль, ніж Грішем над своїми романами.

Від обмеження прав музикантів, від часткового піратства їх творчості, як видавці та суспільство, так і власне музиканти, як відомо, тільки виграли.

РАДІО

Радіо так само народилось із піратства. Коли радіостанція вмикає пісню в своєму ефірі це є публічним виконанням твору композитора. Як вже було зазначено вище, право надавало композитору ексклюзивне право на публічне виконання твору, тобто радіостанція мала платити власнику за право виконання пісні.

Але коли на хвилях радіо звучить пісня, виконується не лише твір композитора, але ще й твір безпосереднього виконавця цього твору. На радіостанції дитячий хор може виконати різдвяну пісню Jingle Bells, але геть інша річ - коли цю пісню виконують Rolling Stones. Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створенні цінності (твору). Отже закон, будучи послідовним, мав би зобов'язати радіостанції сплачувати винагороду не лише композитору, але й виконавцю.

Але насправді радіостанція не зобов'язана була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працювати безкоштовно, навіть якщо він сплачував винагороду композитору за право виконувати його твір. Такий порядок речей, звичайно, був змінений з часом і виконавці теж отримали ласий шматок від радіоефіру, але ж своїм розвитком радіо має завдячувати, зокрема піратству.

КАБЕЛЬНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Коли кабельне телебачення вперше побачило світ у 1948 р. у США, більшість кабельних компаній відмовлялись платити за той контент, який вони ретранслювали. Навіть коли за кабельне телебачення почала стягуватись плата, кабельні компанії все одно не платили за те, що вони власне продавали.

Телевізійники та власники авторських прав швиденько стали на захист своїх майнових інтересів. Їхня позиція полягала в тому, що такі дії є недобросовісною конкуренцією: не заперечувалось, що кабельне мовлення відповідає суспільним інтересам, але хіба міг суспільний інтерес спонукати до крадіжки чужої власності? „Все, що нам потрібно, - казали вони - щоб особи, які користуються нашою власністю, платили за це”. Але, знову ж таки, в цих дебатах існувала й інша точка зору: якщо власникам авторських прав вже одного разу сплатили винагороду, то чому їм має бути дозволено розширювати свою монополію? Захисник піратів Едвін Зіммерман (Edwin Zimmerman) зайняв єдино можливу в такій справі оборонну позицію - напад. Завдяки цій позиції в 1960 р. Верховний суд США вирішив, що кабельні компанії не несуть відповідальність за авторським правом перед власниками програм, що охороняються авторським правом. Тоді кабельні системи в основному ретранслювали програми мовних станцій, і Верховний суд вирішив, що кабельні оператори нічим не відрізняються від своїх же абонентів, тобто кабельні компанії були фактично звичайними глядачами. Оскільки „глядацтво” не порушує прав авторів, то не може встановлюватись і відповідальність для операторів кабельного телебачення перед власниками авторських прав, коли вони ретранслюють сигнали своїм абонентам.

Телевізійники не здавались, і крапку у спорі чи мають компанії, що надають послуги кабельного телебачення, платити за контент, який вони фактично піратують, мав поставити Конгрес. Відповідь Конгресу була аналогічною тій, яку він дав у розглянутому питанні звукозапису: так, кабельні компанії мають платити винагороду за використання контенту, який вони ретранслюють, але розмір винагороди вони не мають права визначати самостійно. Розмір винагороди встановлювався законом (знову ж таки, обов'язкова ліцензія).

Таким чином, кабельні компанії збудували свої мережі та перетворили цю сферу на прибутковий бізнес не без допомоги піратства.

ФОРМИ ПІРАТСТВА

Розглянуті історії дозволяють підтвердити тезу про те, що якщо піратство означає використання чужої інтелектуальної власності без дозволу автора, - як це сьогодні, власне, і пропагується, - тоді всі індустрії, що охороняються авторським правом сьогодні, мають завдячувати своїм існуванням та розвитком піратству. Наше покоління шанує піратство, що було колись, але сьогоднішнє піратство називає злом.

Але для того, аби засуджувати піратство, варто розібратись в цьому понятті. Безперечно, що піратство існує - цьому є безліч прикладів. Піратство існує у багатьох формах, найбільш розповсюдженою серед яких є комерційне піратство. Коли безліч спеціалістів роками працюють над створенням унікальної комп'ютерної програми, а за лічені хвилини пірат копіює вихідний код і продає програму у 100 разів дешевше, або розповсюджує безкоштовно. Незважаючи на безліч виправдань, які можна було б застосувати до цієї форми піратства, усі висновки, що робиться у цій статті та висновки, що можуть бути зроблені після її прочитання, мають на меті заохочувати таке піратство. Ніхто не має права захищати знищення піратства, що робиться з метою отримання прибутку, і закон має це припинити.

Поряд із простим і зрозумілим, піратством є також й інші форми „запозичення”, що в більшій мірі сьогодні мають відношення до мережі Інтернет. Таке „запозичення” так само для пересічного користувача виглядає незаконно. Але перед тим, як назвати це піратством, варто трохи глибше зрозуміти його природу.

Піратство 1.

У всьому світі, а особливо в Азії та у східній Європі, існує така практика ведення бізнесу, коли нічого власне не створюється, а лише береться охоронюваний авторським правом контент, копіюється і продається без дозволу правовласника. Це піратство є простим і очевидним. Індустрія звукозапису оцінює свої збитки від «фізичного» піратства у $4,6 мільярдів щороку.

У будь-якій судовій справі, навіть безнадійній, у сторони має бути певна правова позиція. Так, виправданням для такого виду піратства є наступна аргументація. Китайці, що мають змогу придбати CD за 50 центів не будуть купувати компакт-диски за ціною $15 за штуку. Тому ніхто, насправді, не отримує грошей менше, ніж міг би. Ця позиція дуже швидко знищується в судовому засіданні, але все таки має право на існування.

Пуристи авторського права люблять повторювати, що ви не можете зайти, припустимо до книжкового магазину, взяти книжку, і, не заплативши за неї, вийти. Ці дії кваліфікуються як крадіжка і жодна правова позиція не зможе переконати суд в іншому. То на якій підставі має бути різниця у кваліфікації таких самих дій з он-лайн музикою? А різниця є: коли ви берете книжку з полиці магазину, на полиці кількість книжок зменшується, коли ж ви завантажуєте mp3, то у власника не стає менше компакт-дисків.

Цей аргумент також не можна вважати достатньо переконливим. Якщо авторське право є особливим видом права власності, воно все таки залишається правом власності. Як і будь-яке право власності, авторське право надає його власнику виключне право вирішувати, яким чином розповсюджувати свою власність, він ОСОБИСТО може її розповсюджувати, як йому заманеться, але є спільноти яким глибоко фіолетово на те, як розповсюджує власник свою власність. Ці спільноти йому в цьому не заважають.

Насамкінець ми можемо виправдати таку форму піратства тим, що піратство насправді допомагає правовласнику. Коли українці „крадуть” Windows, це робить Україну залежною від Microsoft. Microsoft втрачає цінність тієї програми, що була взята і водночас це вигідно користувачу, що тепер знайомиться із світом Microsoft. За усіх часів, коли економіка країни розвивається, все більше і більше людей мають змогу купити ліцензійну копію програми, ніж її піратську версію. І саме тому таке піратство насправді є вигідним для Microsoft. Припустимо, що Microsoft дасть розпорядження юридичним компаніям, що представляють інтереси Microsoft в Україні, здійснювати тотальний контроль за використанням своїх продуктів, та ініціювати звернення до суду для припинення порушення та стягнення непомірних збитків. Очевидною альтернативою для операційної системи Windows стане ОС free GNU/Linux. І з розвитком економіки користувачі Linux не будуть переходити на більш дорогий Windows. Ось чому Windows виграє від піратства.

Звичайно, багато маркетингових кампаній вчиняють аналогічно: наприклад, студенти користуються в навчальних закладах правовими базами Liga. Компанія розраховує, що коли студенти почнуть отримувати дохід від юридичної практики, вони користуватимуться саме цією базою, а не, припустимо, Юрист+, яка є дешевшою. Але ж ніхто не надає правового захисту хронічному алкоголіку, коли він придбаває свою першу пляшку пива, тому що є значна вірогідність того, що він придбає ще три пляшки. З іншого боку, компанія повинна мати змогу припинити незаконне користування своєю власністю.

Наведені приклади дозволяють зробити сміливе припущення про те, що не все в піратстві так погано, як нам хочуть продемонструвати. Продовжуючи міркування, можна спробувати окремо визначити „запозичення” об'єктів авторського права з тим, щоб таке запозичення не звучало негативно.

Було б непрофесійно просто сказати, що сучасне peer-to-peer (p2p) спільне використання [peer-to-peer - з'єднання рівноправних вузлів у мережі. За відсутності відповідного українського аналога слову sharing, застосовується поняття (спільне) використання - Авт.], скандальний початок якому дав відомий сервіс Napster, в жодному випадку не є піратством. Але докладно розглянути цю сучасну можливість користування контентом, перед тим, як остаточно віднести її до поняття піратства, все ж варто.

Так само, як (1) справжній Голівуд, р2р використання намагається вислизнути із тенет закону; (2) на зразок індустрії звукозапису, р2р використання користується новим методом розповсюдження контенту і (3) на відміну від кабельного телебачення, ніхто не продає контент, що розповсюджується за допомогою р2р.

Р2р використання не є піратством у класичному розумінні, і необхідно знайти компроміс і захистити авторів разом з тим, щоб залишити в дії нову технологію.

Піратство 2.

Ключовою підставою для віднесення певної дії до піратства законодавець визначає як втрату автором частини свого прибутку. Отже для того, аби зрозуміти наскільки жорстко закон має регулювати р2р використання, необхідно встановити, наскільки великих збитків завдають автору р2р використання.

Peer-to-peer став відомий завдяки Napster. Але винахідники Napster не винайшли жодної технічної новинки. Як і всі інші хіти Інтернет, Шон Федінг (Shawn Fanning) просто поєднав вже відомі технології. Результат був вражаючим: за 9 місяців свого існування Napster зібрав 10 мільйонів користувачів, через 18 місяців користувачів було вже близько 80 мільйонів. Суд швиденько заборонив Napster, але на сьогодні в Інтернет існує безліч аналогів.

Користувачі сервісу обмінюються безліччю файлів. Спробуємо розділити їх на 4 види:

А) користувачі завантажують контент замість того, щоб придбати його;

Б) користувачі завантажують контент для того, аби ознайомитись із ним перед тим, як придбати;

В) користувачі користуються сервісом для того, щоб знайти контент, що вже не продається, або продається за непомірно високою ціною (припустимо немає сенсу платити $10 за збірник із піснею Happy Birthday якщо можна завантажити цю пісню за допомогою р2р);

Г) і нарешті, користувачі використовують сервіс для того, аби знайти контент, який або вже не охороняється, або ніколи не охоронявся авторським правом.

Отже, мета А, з якою використовується сервіс р2р, умовно є "шкідливою" для розробника. Питання в тому, наскільки "шкідливою" є мета А, і наскільки корисною є мета Б, В і Г.

У 2002 р. RIAA (Recording Industry Association of America) звітувала, що обсяг продажу компакт дисків зменшився на 8,9% з 882 мільйонів до 803 мільйонів, дохід від продажів знизився на 6,7%. Результати звіту відображують тенденцію останніх років. RIAA звинуватила Інтернет-піратство у зниженні доходів. Припустимо, що дані RIAA є правильними, і єдиною підставою для зниження обсягів продажу компакт-дисків є Інтернет піратство. Але маємо явну невідповідність: тоді як RIAA звітує про 803 мільйони проданих дисків, та сама RIAA звітує, що за той самий період 2,1 мільярди дисків було завантажено із Інтернет безкоштовно. Отже, кількість безкоштовно завантажених дисків майже в 2,6 разів більше ніж проданих, а прибуток зменшився лише на 6,7%.

Отже, є дуже велика різниця між тим, що диск крадеться із музичного магазину і тим, що диск безкоштовно завантажується із Інтернет. Якщо замість завантаження з Інтернет кожен буде викрадати компакт диск, то втрати компаній звукозапису складуть 100%, а не 6,7%.

Ми розглянули дійсну шкоду, що завдається Інтернет-піратством. Перейдемо до користі. Єдиним абсолютно корисним є використання з метою В: стає можливим отримати доступ до контенту, що формально все ще охороняється авторським правом, але вже не розповсюджується. Частина такого контенту не є невеликою - за деякими підрахунками ця частина становить 75%. Ще задовго до появи Інтернет-ринок відреагував на цю проблему появою магазинів книжок та пластинок секонд-хенд. Проблема із використанням для мети В є дуже схожою на проблему старих книжок та платівок. Звичайно, автору було б вигідно отримувати щось із такого використання, таке очевидне бажання автора не означає, що необхідно заборонити продаж старих книжок.

Використання з метою Б є незаконним, але абсолютно вигідним для авторів, тому знову зупинятись на ньому не будемо. Єдиним абсолютно законним є використання для мети Г: правовласник сам бажає розповсюджувати твір в такий спосіб, або строк на охорону авторським правом закінчився. Прикладом такого використання може слугувати викладена в Інтернеті книга Стівена Кінга «Рослина».

Таким чином, історія індустрій, що охоплюються авторським правом дає зрозуміти, що у піратстві є не лише негативні сторони. Також очевидним є той факт, що піратство виникає найчастіше не із злого умислу, а лише у зв'язку із появою новітніх технологій розповсюдження. Беззаперечно, що права автора мають враховуватись за існування будь-яких засобів розповсюдження контенту, але важливо, щоб зберігався розумний баланс між правами автора та інтересами суспільства. Такий баланс може подарувати лише час.

Висновки

На зламі тисячоліть, в період стрімких кардинальних змін у житті мільйонів людей, саме інтелектуальна власність має стати в Україні тією рушійною силою, яка надасть потужний імпульс розвитку країни, гарантує економічну безпеку країни, сприятиме входженню нашої держави у світову спільноту як достойного партнера. Процеси глобалізації постіндустріального суспільства навряд чи залишають можливість іншого вибору.

Посилення економічної взаємозалежності країн світу, їх відкритість для зовнішніх впливів, збільшення розриву у рівні життя "золотого мільярду" жителів розвинутих країн і всього іншого людства, формування однополюсного світового устрою - всі ці фактори ставлять руба питання вибору стратегії розвитку країни. Або Україна "вписується" в глобалізацію шляхом використання потенціалу інтелектуальної власності, або буде відкинута на периферію світового розвитку.

Багато значних діячів софтферної промисловості явно з'їхали з глузду на проблемах інтелектуальної власності, мета їхнього життя звелася до того, щоб змусити суспільство визнати і захистити права якого-небудь сироти, що пірати грабують серед біла дня. Яскравий приклад того - Росія, а останнім часом і Україна: народ, уряд, парламент, одностайно приймають проблеми сироти ближче до серця, ніж свої власні.

Інтелектуальна власність - це те, що закон вважає такою. Закони повинні працювати на благо суспільства. Немає закону, немає і злочину, незалежно від того, що сирота з цього приводу думає. Вважає суспільство потрібним - захистить його, а не вважає - ну, як вийде.

Я дивлюся на проблему об'єктивніше. Прогрес технологій, за яким не встигає законодавство, дав можливість деяким видам бізнесу - спочатку кіношникам і аж до виробників персональних програм - при деякій удачі цілком законно одержувати фантастичну, цілком безглузду норму прибутку. Їм, зрозуміло, це подобається, але інші - причому не тільки за кордоном, але й у своїй батьківщині - “скаженим” прибуткам аж ніяк не симпатизують.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРИ

Закон України “ Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р.

Закон України “Про влвсність” від 07.02.1991р.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993р.

Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 24.04.1993р.

Конституція України від 28.06.1996р

Державний департамент інтелектуальної власності. Річний звіт. 2000 рік. - К., 2001. - 64 с.

Державний департамент інтелектуальної власності. Річний звіт. 2001 рік. - К., 2002. - 64 с.

Шлемко В. Т., Бінько І. Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. - К.: НІСД, 1997. - 144 с.

Фейгельсон В. М. Интеллектуальная собственность и внешнеэкономическая деятельность. - М.: ВНИИПИ, 1997. - 114 с.

IV Международная конференция "Актуальные проблемы интеллектуальной собственности": Тез. докл. - К.: УкрІНТЕІ, 2000. - 256с.

Гаврилов Э.П. Авторское право. - М.,1988.

Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. - М., Юрид.лит.,1988.

Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Киев : Изд. “Консум”. 1996. С. 136 -149.

Маркова М.Г. Основы гражданского права. - С-П., 1996. С. 80 - 87.

Сергеев А.П. Патентное право. - М.: БЕК, 1994.

Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів, ч. 1. - К.: Вентурі, 1997.- 544с.