Ринок праці в Україні

3

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Поняття та особливості формування ринку праці

1.1 Сутність ринку праці, його елементи та функції

1.2 Попит та пропозиція робочої сили

1.3 Структура та моделі ринку праці

1.4 Сегментація і гнучкість ринку праці

РОЗДІЛ 2 Аналіз стану ринку праці в Україні

2.1 Показники економічно активного населення

2.2 Зайнятість населення

2.3 Безробіття населення

РОЗДІЛ 3 Сучасна ситуація на ринку праці України

3.1 Становлення та розвиток ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розв'язання

ВИСНОВКИ:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

ДОДAТКИ:

ВСТУП

Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред'явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.

В залежності від рівня розгляду існують: сукупний, поточний, первинний, і вторинний, відкритий і прихований ринки праці. Пропозиція робочої сили на поточному ринку праці надходить від осіб, що не зайняті трудовою діяльністю та шукають роботи; осіб, що мають намір змінити місце праці; осіб, що бажають працювати у вільний від роботи або навчання час . Попит на поточному ринку праці виражається потребою в працівниках для заповнення вакантних поточних місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання одноразових робіт.

Найбільш характерною рисою теперішнього українського ринку праці є гіпертрофований розвиток прихованої його частини, що часто зветься “прихованим безробіттям”.

Усе розмаїття моделей ринку можна умовно звести до двох типів: зовнішнього і внутрішнього ринків праці. Зовнішній ринок праці - це ця частина сукупного ринку праці, яка охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, і його функціонування передбачає мобільність робочої сили між ними. Внутрішній ринок праці заснований на русі кадрів у середині підприємства.

Як органічно пов'язаний з ринковою економікою, ринок праці своїм розвитком залежить від наявності і розвитку всіх її елементів (ринків капіталу, фінансів, житла і т.д.), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідації) і перетіку (вивільнення, перерозподілу) робочої сили між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями. Формування пропозиції робочої сили в основному пов'язане з трудовою активністю населення. На сучасному етапі розвитку українського ринку праці характерним є висока і стабільна пропозиція робочої сили, яка ще довго збережеться.

Формування попиту на працю в нашій країні проходить в основному під впливом макроекономічних чинників загальної структурної кризи економіки, різкого падіння обсягів виробництва та інвестицій, жорсткості кредитно-грошової і бюджетної політики, згортання діяльності збиткових виробництв, процесів роздержавлення власності, структурних змін у виробництві, відносної динаміки цін і вартості робочої сили.

Формування ринку праці як складової ринкових відносин у нашій країні знаходиться на початковій фазі розвитку. Поки що, він є механічною сумою множини регіональних і локальних ринків, нерозвинута його інфраструктура, слабо діють механізми саморегулювання. Разом із тим різко зросла відповідальність кожного працівника за міру своєї праці і споживання, сформувався діяльний мотиваційний механізм кваліфікованої професійної праці, зросла ініціатива більшості працюючого населення України. Об'єктом дослідження обрано ринок праці України. Отримання незалежності стимулювало нашу державу до активних дій щодо забезпечення безробітного населення робочими місцями. Тому предметом дослідження виступають шляхи їх формування та сучасні проблеми функціонування ринку робочої сили України.

Вивчення проблем створення, сучасного стану та подальшого розвитку ринку праці та його значення для пожвавлення економіки нашої країни - це головна мета дослідження даної роботи.

Виходячи із мети було сформульовано наступні завдання:

а) визначити роль та значення ринку праці в сучасній системі;

б) дослідити умови функціонування ринку праці як складової ринку робочої сили;

в) описати етапи формування ринку праці в нашій державі;

г) охарактеризувати регіональні особливості ситуації на ринку праці країни;

д) визначити проблеми ефективного розвитку ринку праці в Україні;

е) проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку ринку робочої сили

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

1.1 Сутність ринку праці, його елементи та функції

Серед понять ринкової економіки центральне місце займає визначення сутності і змісту ринку як такого і його різновидностей.

У найбільш загальному вигляді ринок - це система економічних відносин між продавцем і покупцем товарів та послуг, форма зв'язку між сторонами обміну, у процесі якого встановлюється ринкова ціна на об'єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Під ринком розуміють також механізм, що зводить разом продавців і покупців товарів та послуг[3,4].

Кожне з цих визначень (система відносин, простір, механізм) підкреслює суттєві сторони поняття “ринок” і тим визначає його багатогранність.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх [2].

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці.

Ринок праці -- це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави[9,12].

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

* особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

* особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

* особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці -- це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення[3,7].

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару “робоча сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни[23,28].

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця -- інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін[5,14,18].

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці:робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг[3,6].

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник -- найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом)[15].

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу -- це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу-- це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

* попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

* стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

* якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

* фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві [11,17].

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про загострення ситуації на ринку праці. Триває стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї [4].

Кон'юнктура ринку -- це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон'юнктури:

* трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

* трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

* рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні[8].

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображено на рис. 1.1.

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча -- дефіцит працівників[15].

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Попит на робочу силу		Пропозиція робочої сили

Чисельність зайнятих
Рис. 1.1. Попит і пропозиція на ринку праці

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

* підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

* утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;

* підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць[19,27].

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками -- держава, профспілки і спілки роботодавців[10].

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Ринок праці впливає на розвиток народного госпо-дарства, діє в певних напрямах, проявляється в різно-манітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

? Суспільного поділу праці - ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

? Інформаційну - дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

? Посередницьку - ринок праці встановлює зв'язок , між роботодавцями та найманими працівниками, які вихо-дять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

? Ціноутворюючу - це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнан-ня затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і ви-значається його вартість.

? Стимулюючу - завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості вироб-ництва, також стимулює найманих працівників підвищу-вати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

? Оздоровлюючу - завдяки конкуренції суспільне вироб-ництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з най-більш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

? Регулюючу - певною мірою ринок впливає на форму-вання пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні [21,27].

Ринок пращ ре-гулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне роз-міщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку [2].

1.2 Попит та пропозиція робочої сили

Попит робочої сили

На ринку праці зустрічаються продавець і покупець, як при будь-якій угоді купівлі - продажу. Продавці - це працівники, що пропонують свою робочу силу (здатність до праці), а покупці - це трудові колективи чи окремі підприємці, що можуть самостійно вирішувати, скільки і які працівники їм потрібні.

На ринку праці діє закон попиту та пропозиції на робочу силу, що впливає на заробітну плату. Закон попиту та пропозиції на робочу силу відбиває невідповідність вільних робочих місць складу прихожих на ринок праці працівників по кількісних і якісних параметрах.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування. В основі першої концепції лежать постулати класичної політекономії. Її прихильники думають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основним ринковим регулятором служить ціна - у даному випадку робочої сили (заробітна плата)[4]. Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага. Інвестиції в утворення і кваліфікацію (у людський капітал) - це аналоги інвестицій у машини й устаткування. Відповідно до маргінальної концепції індивід інвестує в кваліфікацію доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага. Заперечення класичною теорією можливості недостатнього рівня витрат частково ґрунтується на законі. Ця пропозиція породжує свій власний попит, тому що сам процес виробництва створює доход, у точності рівний вартості зроблених товарів), що, однак, не враховує заощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніх господарств і не заважав би інвестиціям підприємців - тоді б він не привів до скорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію знижувалися пропорційно зниженню доходів. При збереженні ставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці, у тому числі досить низкою, може легко знайти роботу[16].

Еластичність співвідношення цін і заробітної плати здатне підтримувати повну зайнятість. Оскільки серйозно говорити про зміну заробітної плати в точній відповідності з коливаннями попиту та пропозиції, тим більше про відсутність безробіття, не приходиться, прихильники цієї концепції посилаються на деякі недосконалості ринку, що і приводять до невідповідності їхньої теорії з життям. До них відносять вплив профспілок, установлення державою мінімальних ставок заробітної плати, відсутність інформації і т.п. Висувається теза про нібито добровільний характер безробіття. Однак з цієї позиції важко пояснити її коливання в залежності від фази економічного циклу. Але все-таки головне питання, на який не можуть відповісти прихильники неокласичного підходу, - чому всі наймані робітники у випадку перевищення їхньої пропозиції над попитом не пропонують свою робочу силу по більш низькій ціні?

Іншого підходу до пояснення функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці і монетаристи. На відміну від неокласиків, вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної не рівноваги. Кейнсіанська модель (Дж. М. Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної плати жорстко фіксована і звичайне не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт). Оскільки ж ціна заробітної плати не є регулятором ринку, він (регулятор) повинний бути привнесений ззовні. Його роль приділятися державі, що, зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, може ліквідувати дана нерівновага. Так, знижуючи податки, держава стимулює ріст попиту і споживання. Це, у свою чергу, приводить до зростання виробництва і зайнятості. Таким чином, попит на робочу силу по цій моделі регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, інакше - обсягом виробництва. Кейнсіанці вважають неспроможними твердження класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарства підвищать рівень заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвестори є різними групами людей і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка також не є єдиним чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікують одержати від інвестицій. Під час спаду виробництва надії на прибуток настільки примарні, що рівень інвестицій буде низьким, а можливо буде ще і падати, незважаючи на значне зниження ставки відсотка. Позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін, тому що кількість зроблених товарів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямої залежності від рівня загальних, чи сукупних, витрат. У монополістів-виробників, що домінують на ринках багатьох головних продуктів, є і можливість і бажання протистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілки витримують тверду лінію проти зниження заробітної плати. Тільки коли заплановані інвестиції і заощадження рівні, рівень чистого національного продукту буде стабільним, чи рівноважним, інакше виникає безробіття й інфляція (а повна зайнятість є скоріше випадковістю, а не закономірністю)[13,20].

Представники школи монетаристів виходять із твердої структури цін на робочу силу і, більш того, з передумови односпрямованого руху.
Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівня безробіття, що відбиває структурні характеристики ринку праці, що робить ціни на ньому не гнучкому, перешкоджаючому нормальному його функціонуванню, що збільшують його нерівновагу і, стало бути, безробіття. На думку представників даної школи, для, наприклад, американського ринку праці такими негативними факторами, що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державою мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність усієї необхідної інформації про наявність вакансій і резервної робочої сили. Для зрівноважування ринку вони пропонують використовувати інструменти грошово-кредитної політики. Мова, зокрема, йде про необхідність використовувати важелі дисконтної ставки Центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку, що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну і ділову активність і в такий спосіб збільшити зайнятість у країні[16].

У марксистській економічній теорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Його відрізняє від інших ринків різниця товару “робоча сила” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечує її ключове значення в суспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, що ринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції[3].

Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя.

Можна сформулювати правило оптимізаційного наймання для фірми у такий спосіб: розширювати масштаби зайнятості, поки гранична прибутковість праці вище рівня зарплати; скорочувати чисельність зайнятих, як тільки гранична прибутковість упаде нижче рівня зарплати. Таким чином, чисельність зайнятих оптимальна, якщо виконується умова:

Зарплата = гранична прибутковість праці

Зовсім конкурентна фірма максимізує прибуток, установлюючи чисельність працівників на рівні, при якому зарплата дорівнює граничної цінності праці.

На значному проміжку часу фірма, змінюючи капітал, разом з тим змінює й обсяги праці, на які пред'являє попит Чим більше устаткування й інших видів фізичного капіталу використовує фірма, тим більше капіталу використовує кожен працівник і тем вище величина граничного продукту праці при даній чисельності працівників. Це збільшення продуктивності праці підвищить попит на працю для кожного рівня зарплати[24,26].

Пропозиція робочої сили

Зробимо допущення, що на пропозицію праці не впливають профспілки; між робітниками існує вільна конкуренція на наявні місця. Крива пропозиції конкретного виду праці буде плавно підніматися, відбиваючи той факт, що при відсутності безробіття фірми, що наймають, будуть змушені платити більш високі ставки заробітної плати, щоб одержати більше робітників. Це відбувається тому, що фірми повинні залучити цих робітників з інших галузей і місцевостей, з різних посад. У визначених границях у робітників маються альтернативні можливості вибрати місце роботи, тому що вони можуть працювати в іншій галузі, або в тій же галузі, але в іншій місцевості.

В умовах повної зайнятості група фірм на даному конкретному ринку праці повинна платити усе більш і більш високі ставки заробітної плати, щоб залучити даний вид праці з цих альтернативних місць роботи. Більш того, високі заробітні плати також необхідні для стимулювання пошуку роботи тими, хто ще не входить до складу робочої сили[4,22].

Ринок праці в економіках перехідного періоду (до цього типу відноситься економіка України) володіє своїми характерними рисами.

Тут ріст безробіття розширює границі вибору роботодавців, що одержує можливість диктувати свої умови, особливо коли це стосується мало і не кваліфікованої праці.

Парадокс полягає в тім, що рівню кваліфікації працівників не відповідає розмір одержуваної заробітної плати. Так, у галузях, що мають більш кваліфікованих працівників, у тому числі утворенні, культурі, мистецтві, охороні здоров'я, середньомісячна номінальна заробітна плата нижче середнього українського рівня. Невідповідність зарплати рівню кваліфікації веде до відтоку кадрів з цих галузей, покликаних сприяти науково-технічному і культурному прогресу країни.

Звуження сфери застосування кваліфікованої праці, зменшення його оплати, вивільнення фахівців з наукомістких галузей, руйнування інтелектуального потенціалу країни відбуваються одночасно з неухильним фізичним і моральним старінням техніки, скороченням інвестицій в основний капітал, деіндустріалізацією національного господарства. Причини того, що відбувається, є у відсутності повноцінного конкурентного середовища, у невиправданому ослабленні позицій держави. У результаті ціна праці виявилася як би поза ринком. Порушення функції ринку, у тому числі у відношенні ціноутворення, викликано монополізмом роботодавців, що диктують умови наймання, зацікавлених у заниженні як ціни робочої сили, так і цін на інші первинні виробничі ресурси. Дешевина робочої сили, будучи джерелом додаткового прибутку монополістів, дозволяє заощадити на витратах і встановлювати демпінгові ціни на кінцеву продукцію, товари, послуги на зовнішньому ринку[19].

Розрив між ціною робочої сили, що складається на українському ринку праці, і її реальною вартістю, а також рівнем оплати аналогічної праці в розвитих країнах обумовлений тим, що переважна частина витрат на відтворення робочої сили в умовах командно - адміністративної економіки компенсувалася за рахунок суспільних фондів споживання.

Для подолання руйнівної диспропорції між ціною робочої сили і цінами інших факторів виробництва пропонуються різні міри. Найбільш проста - величини зарплати з урахуванням росту продуктивності праці і приросту ВВП. Але випереджальної динаміки оплати праці недостатньо для встановлення прийнятного співвідношення між фондом оплати праці і ВВП.

Закладені в прогноз траєкторії повільного нарощування ВВП, продуктивності праці, капітальних вкладень не створюють передумов для прискорення росту оплати праці. Зниженню ціни робочої сили сприяють заміщення грошових виплат натуральними, ріст схованого безробіття[6].

Висловлюється також думка, відповідно до якої доцільно шляхом господарського маневрування змінити структуру доходів населення, збільшивши в тому числі оплату праці за рахунок скорочення бюджетних дотацій населенню (на житлово-комунальні послуги і т.п.), стимулювання дрібного підприємництва. Однак потенційний працівник, пропонуючи свою робочу силу на ринку праці, максимізує її корисність як у грошовому, так і не грошовому вираженні поряд з іншими умовами наймання, тобто даний підхід проблеми не вирішує.

Наслідку державного регулювання ціни робочої сили, а також вимоги профспілок, спрямовані на підвищення зарплати і гарантій зайнятості, неоднозначні. З одного боку, це підсилює соціальну захищеність найманих робітників і зменшує диференціацію доходів населення. З іншого боку -штучне створення більш сприятливих умов для окремих підприємств визначає недосконалість конкуренції на ринку праці. Унаслідок цього втрачається безпосередня залежність попиту та пропозиції на робочу силу від динаміки заробітної плати. Це підтверджує зіставлення середньомісячної номінальної заробітної плати в найважливіших галузях російської національної економіки з її середнім рівнем[3,8].

Сформована структура оплати праці на підприємствах основних галузей української економіки свідчить про перевагу фіксованих елементів у виді оплати по тарифних ставках, окладам, відрядним розцінкам (47,5%),виплат у рамках районного регулювання оплати праці (14,2%). З ростом номінальної і реальної зарплати відповідне збільшення витрат за допомогою цін перекладається на споживача, що робить вітчизняні товари, продукти, послуги неконкурентоспроможними[17,22].

Приведення у відповідність з дійсною вартістю робочої сили основного її елемента - заробітної плати - може бути досягнуте насамперед за рахунок застосування більш гнучких форм оплати праці, що адекватно реагують на ринкові зміни, зменшення частки фіксованої оплати праці і відповідного збільшення винагороди за результатами господарської діяльності, розширення участі працівників у розподілі прибутку, а також організаційного спрощення і здешевлення апарата керування ( ДОДАТОК А) [2,19,30]

1.3 Структура та моделі ринку праці.

Досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки, виходять із того, що робоча сила як сукупність фізичних і духовних здібностей людини є товаром, який реалізується на ринку праці. Виробничі відносини купівлі-продажі на вільній купівлі-продажу робочої сили є ринковими відносинами .

Ринок праці, складова частина ринкової економіки являє собою механізм узгодження інтересів працедавців (пред'явників попиту на працю) і найманої робочої сили (продавців робочої сили). Більш загально ринок праці є виразом конкретних систем суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин і забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту і пропозиції. Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що охоплює всю найману робочу силу з числа економічно-активного населення, і сукупний попит (П) , як синонім загальної потреби економіки в найманій робочій силі. Ці складники у своїй єдності визначають місткість сукупного ринку праці , або ринку праці в широкому розумінні. (П * Пр). Сукупний ринок праці можна сегментувати за рівнями і суб'єктами управління. Виділяються загальнонаціональний ринок праці, регіональні (в розрізі адміністративно-територіальних утворень) і локальні ринки праці (у розрізі підприємств і організацій). Графічно структура сукупного ринку праці подана на Рис. 3.2.

 

Рис. 3.2. Сукупний ринок праці.

В кожний момент часу основна частина сукупної пропозиції і попиту на працю задоволені, що і забезпечує функціонування суспільного виробництва. Менша його частина в міру природного і механічного руху робочої сили і робочих місць - вибуття людей з працездатного віку і вступу в працездатний вік, звільнень і переходів на нове місце праці, вибуття і введення робочих місць - виявляється вільною (вакантною) і потребує поєднання пропозиції і попиту. Ця частина сукупного ринку праці відповідає цьому поняттю в вузькому розумінні, тобто поточному ринку праці , місткість якого визначається кількістю вакансій і кількістю осіб, що зайняті пошуком роботи[12,26].

Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку праці (ЗП = П * Пр).

Основна функція поточного ринку праці полягає в забезпеченні через сферу обігу перерозподілу робочої сили в народному господарстві між галузями і сферами виробництва і забезпеченні роботою незайнятого в даний момент населення.

Складові

-- Особи не зайняті трудовою діяльністю і які шукають роботу;

-- Особи, що мають намір змінити місце роботи;

-- Особи, що бажають працювати і вільний від роботи або навчання час.

Попит на робочу силу на поточному ринку виражається потребою в робітниках для заповнення вакантних робочих місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання разових робіт.

Поточний ринок праці являє собою багатосекторну структуру, що створена двома взаємопов'язаними частинами (відкритий і прихований ринки праці), які різняться способами і формами акумуляції резервів робочої сили, характером впливу на виробництво і зайнятість, на поведінку їхніх учасників[4].

Розглянемо складові елементи поточного ринку праці .

Відкритий ринок праці - все економічно активне населення , фактично ті, що шукають роботу потребують профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також всі вакантні робочі та учнівські місця в усіх секторах економіки. Складовими відкритого ринку праці є його офіційна і неофіційна частина.

Офіційна частина відкритого ринку праці має в своєму складі вільну робочу силу і вакансії, що зареєстровані в державних службах зайнятості, а також учнівські місця в системі профосвіти (куди входять як державні так і недержавні учбові заклади).

Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій і навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти, і де потреба в працевлаштуванні задовольняється на засадах безпосередніх контактів між працедавцями і особами, що шукають роботу.

Прихована частина ринку праці , яку часто називають “ прихованим безробіттям ”, - це особи формально зайняту в народному господарстві, але котрі в зв'язку зі скороченням обсягів виробництва, або зміною його структури без збитків для виробництва могли б бути вивільнені.

Прихований ринок праці також можна розділити на офіційний і неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою у вигляді осіб, які знаходяться в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації, а також осіб, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна частина прихованого ринку праці визначається з допомогою спеціальних методик[25].

Формування ринку праці як складової частини ринкових відносин в Україні тільки починається. Поки що він існує лише статистично, що є фактично механічною сумою ряду регіональних та локальних ринків з їхніми специфічними проблемами.

Державний та регіональні ринки праці можна сегментувати за галузевою (за видами діяльності) і професійно-кваліфікаційною ознаками. Галузевий розріз ринку праці за своїм економічним змістом являє собою сукупну суспільну потребу в робочій силі галузей національного господарства, забезпечену реальними робочими місцями[8].

На сьогоднішній день галузеву структуру сукупного ринку праці слід признати нераціональною. Перш за все нераціональна найбільш загальна пропорція - співвідношення сукупного попиту на робочу силу сфери матеріального виробництва і сфери послуг. В матеріальній сфері зайнято біля 60%, а у сфері послуг біля 40%. Такий стан склався через переважну орієнтацію на екстенсивний шлях розвитку., недостатнього впровадження у виробництво досягнень НТП та недооцінювання впливу соціальної сфери на ефективність економіки. (Для прикладу: в США у виробничій сфері зайнято менше 30% працівників)[19,30].

В економіці України переважала гіпертрофована потреба в працівниках промисловості, сільського господарства та будівництва. Якщо в нашому сільському господарстві чисельність працівників перевищує 15% від зайнятих у народному господарстві, то у розвинутих країнах вона коливається в межах 2-3% (у США - 2,5%)[30].

Одне із основних завдань, яке повинен вирішити механізм ринку - створення умов ефективного міжгалузевого перерозподілу сукупної праці.

При цьому необхідно відзначити, що ефективний попит на робочу силу, який буде визначати галузеву структуру сукупного ринку праці в недалекому майбутньому змінюватиметься швидше ніж сукупний попит , який визначає структуру зайнятих тепер. Швидко скорочується потреба в працівниках виробничої сфери і зростає потреба в працівниках сфери послуг.

Професійно-кваліфікаційну структуру сукупного ринку праці можна розглядати, з одного боку, як потребу виробництва в працівниках визначеного рівня освіченості і професійної підготовки, з іншого - як потребу економічно активного населення в робочих місцях, що відповідають рівню його підготовки. Якраз дисбаланс цих складових, якщо відволіктися від проблеми претензій працівника на визначений рівень оплати праці, приводить до наявності вакантних робочих місць в умовах безробіття, та дефіциту визначених робочих місць в умовах нестачі робочої сили.

Найближчим часом важкий фінансовий стан більшості підприємств може привести до ситуації, коли використання некваліфікованої робочої сили буде значно вигіднішим ніж механізація виробництва. І лише з ростом конкуренції між підприємствами ситуація може змінитись в бік механізації виробництва, як гаранта якості товарів, і почнеться вивільнення некваліфікованої робочої сили[5,29].

Суб'єктами відносин на ринку праці є працедавці, наймані працівники , безробітні , елементи інфраструктури ринку праці. Працедавець представляє на ринку праці сторону, що формує попит на робочу силу, наймані працівники і безробітні - сторону, що формує пропозицію робочої сили, елементи інфраструктури сприяють взаємодії перших двох суб'єктів ринку[2].

1.4. Сегментація і гнучкість ринку праці

Важливими характеристиками ринку праці є його гнучкість та сегментованість. Вони дозволяють проаналізувати причини і фактори, що впливають як позитивно, на мобільність робочої сили на ринку праці.

Сегментація ринку праці - це розподіл робочих місць працівників на стійкі замкнуті сектори - зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментованості ринку привело до утворення теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається розподіл ринку праці на два ринки первинний і вторинний ринок[6].

Первинний ринок праці - це ринок, на якому присутні “хороші” роботи. Робота на первинному ринку праці - це види робіт, що у своїй більшості характерні для внутрішнього (внутрішньофірмового) ринку праці. Тобто роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами:

1.Стабільна зайнятість, надійність стану працівника;

2.Високий рівень заробітної плати;

3.Наявність службових сходів із чітко визначеними можливостями для професійного зросту і просування;

4.Використання прогресивних технологій, що потребують високої кваліфікації працівників;

5. Наявність сильних і ефективних профспілок .

Вторинний ринок праці - це ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами прямо протилежними від перерахованих для первинного ринку праці. На вторинному ринку праці:

1. Велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

2. Низькі рівні заробітної плати;

3. Практично не існує просування службовими сходами;

4. Технології виробництва примітивні;

5. Відсутні профспілки[15].

Риси, що притаманні цим двом ринкам є взаємовизначальними і взаємопідсилюючими одна одну. Так “хороші” роботи первинного ринку праці і “погані” вторинного можуть співіснувати в межах одного підприємства.

Критерієм розподілу робіт і відповідно секторів ринку праці, що об'єднують ці робочі місця, є ступінь стабільності трудових відносин.

Можна виділити декілька секторів, на які діляться всі робочі місця:

1. “Ядро” - первинний ринок праці - стабільна зайнятість у режимі повного робочого часу;

2. “Периферія” - вторинний ринок праці - часткова зайнятість, неповний робочий час, сезонність найму;

3. Безробітні - тяжіють до “ядра” чи “периферії”.

Є більш деталізовані схеми сегментованості ринку праці. Усяка сегментація на ринку праці викликана наступним:

1. виробничі технології, що застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх із них вимагається висока кваліфікація і професійна підготовка;

2. кон'юнктурним

3. існують бар'єри для мобільності робочої сили між різними сегментами ринку праці, що пов'язані з дискримінацією на ринку праці[19].

Подвійність ринків праці необхідно враховувати при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов'язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а відповідно, створення нових робочих місць. Необхідно збільшувати можливості для отримання роботи на подвійних ринках праці і відносно скорочувати кількість робочих місць на вторинних ринках. Для цього серед інших повинні застосовуватись заходи, спрямовані на обмеження і подолання дискримінації на ринку праці - від антидискримінаційного законодавства до створення умов повного доступу до освіти і професійної підготовки. В цьому ж напрямку має діяти і система соціального партнерства і діяльності профспілок , які сприяють трансформації вторинних ринків праці у первинні.

Якщо процеси, що викликають сегментацію ринку праці, перешкоджають мобільності робочої сили, то процеси, що підвищують гнучкість ринку праці , навпаки, збільшують мобільність на ньому.

Цей вид гнучкості був завжди притаманний ринку праці. Але у 1970-1980 р. р. про гнучкість в сфері праці стали говорити в більш широкому розуміння, ця проблема привернула підвищену увагу спеціалістів і підприємців. Цьому є декілька причин:

1.Промислове виробництво першої половини ХХ ст. в індустріальну епоху, коли воно домінувало в економіці, характеризувалось правилом трьох єдностей: єдністю місця роботи, єдністю часу роботи і єдністю дій. В умовах масового промислового виробництва це привело до формування системи організації праці і трудових відносин ефективних на цьому етапі, але все більш невідповідних виробничим технологіям, що змінювались і соціальним відносинам постіндустріальної епохи.

В економіці в результаті впровадження досягнень НТП на зміну повної зайнятості на великих підприємствах з чітким розподілом праці прийшли гнучкі режими зайнятості, заснованих на комп'ютерних технологіях, зросла самостійність і універсальність працівників, різко збільшилась доля сектору послуг, в якому конкуренція вимагала диверсифікації форм і режимів обслуговування споживачів.

2. Для всіх економічно розвинутих країн, починаючи з 1960-х рр. характерне збільшення долі жінок в складі робочої сили, що пов'язане із соціальними і технологічними змінами в суспільстві.

Сімейні функції жінок приводять до того, що вони все більше, ніж чоловіки, надають перевагу роботі з неповним робочим днем, гнучким режимам праці.

3. Боротьба трудящих за свої права, зріст професійних спілок та їх впливу, зміна соціальної політики багатьох держав привели до розвитку різноманітних форм соціального захисту.

В результаті необхідність змін привела до формування концепції гнучкого ринку праці і реалізації її на практиці. При цьому мова йде як про процеси, що сприяють досягненню якісної гнучкості, так і про функціональну гнучкість , що означає гнучкі режими праці і зайнятості, зміну системи оплати праці . Тому необхідно говорити не про гнучкість ринку праці , а про гнучкість всієї системи трудових відносин[16,21].

На практиці існує велика різноманітність ситуацій, які не дозволяють абсолютно повно описати всі види і різноманітні форми гнучкості, але можна виділити основні напрямки:

-- Реорганізація робочого часу;

-- Нестандартні форми зайнятості;

-- Зміна системи найму та звільнення;

-- Удосконалення процедур визначення і зміни заробітної плати[23,26].

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

2.1 Показники економічно активного населення

Економічно активне населення складається з населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці ( ДОДАТОК В)[3,30].

За матеріалами щомісячних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності все населення країни у віці 15-70 років розподіляється на три взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочою силою):

До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП). Відповідно до правил пріоритетності зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю - перед відсутністю економічної активності.

Рівень економічної активності - виступає основним відносним показником щодо питомої ваги робочої сили. Визначається як відношення (у відсотках) чисельності економічно активного населення віком 15-70 років до всього обстеженого населення означеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

Цей показник виступає в якості аналітичного поняття та характеризує рівень участі населення обстежуваного віку у робочій силі, та розраховується як відношення економічно активного населення до загальної чисельності населення у відповідному віці: