Ринок праці в Україні

РЕа=Еа/Н*100% , (1)

де Еа - чисельність економічно активного населення; Н - загальна чисельність населення[14,23,30].

2.2 Зайнятість населення

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

економічно активне населення (робоча сила);

економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

До економічно неактивного населення відносяться:

а)особи віком до 16 років;

б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах;

в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили - непрацюючі і не шукаючі роботи. Економічно активне населення у всіх країнах складається із трьох частин: зайняте, незайняте, безробітне[1,14].

Однією з найважливіших проблем ринкової економіки є проблема повної зайнятості. Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають з двох боків:

Зайнятість як економічна категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

Зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили[1,23].

Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:

наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;

особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);

особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;

особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві[4,21].

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили[10,26].

В Україні домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих (ДОДАТОК С)[17,28,30].

2.3 Безробіття населення

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер[8,19].

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою[14].

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці[27,30].

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Розрізняють такі види безробіття:

--фрикційне;

--структурне;

-- циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. "Структурні" безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш важким.

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).

Рівень безробіття визначають за формулою:

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці[9,16].

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести:

зменшення рівня життя;

поява невпевненості в майбутньому;

морально-психологічної травми (зайва людина);

виникнення почуття власної неповноцінності;

зниження кваліфікації працівників;

ріст злочинності та ін.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює завдання його скорочення. Оскільки єдиних "ліків від безробіття" бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств ( ДОДАТОК Д )[11,23,30]

РОЗДІЛ 3 СУЧАСНА СИТУАЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1 Становлення та розвиток ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розв'язання

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем[18].

Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.

Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Йдеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та само зайнятих[13,24].

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності[15,23].

ВИСНОВКИ

На основі наукового дослідження були зроблені наступні висновки: Одним із типів ринків за економічним призначенням є ринок праці. Ринок праці є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого - такою, що впливає на їхнє формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. Відносна самостійність ринку праці визначається специфікою функціонування суб'єктів, особливостями умов виникнення ринку праці, наявністю притаманних лише йому механізмів інфраструктури, особливостями товару, що циркулює на ринку праці, а також особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції тощо. Основними чинниками, котрі впливають на формування ринку праці країні є демографічні, соціальні, економічні, політичні та правові.

Основними методами, що використовувалися для дослідження функціонування ринку праці країни, є статистичний, системного аналізу та історичний.

Перехід до ринкової економіки передбачає формування ринку праці як частини економічної системи, в межах котрої відбувається залучення праці як економічного ресурсу до сфери національного виробництва. Ринок праці охоплює сукупність механізмів, що забезпечують узгодження та координацію попиту і пропозиції праці, купівлю-продаж робочої сили та визначення її ціни, організацію оплати праці й соціальних захист найманих працівників через систему соціального страхування. Процес формування національного ринку праці відбувається повільно й суперечливо. Попит на працю, як відомо, є похідним від попиту на товари і послуги. Звуження сукупного попиту в Україні внаслідок скорочення інвестиційних видатків фірм та споживчих видатків домогосподарств зменшило і попит на працю.

У спадок від СРСР на початку 90-х рр. Україна отримала серед інших невирішених питань ще й проблему працевлаштування населення. І це аж ніяк не випадково, оскільки сфера зайнятості була однією з найбільш здеформованих сфер економіки України за часів її перебування. Зниження чисельності зайнятих відбулося за рахунок зменшення кількості працівників на державних підприємствах і в установах, у громадському господарстві колгоспів та зайнятих на підприємствах споживчої кооперації, в кооперативах. Одночасно зростає кількість зайнятих у нових, недержавних формах у господарських товариствах, на малих і спільних підприємствах, у фермерських господарствах та в особистому підсобному господарстві. Слід зазначити, що зростання чисельності офіційно зареєстрованих безробітних відбувається водночас на фоні зростання потреби підприємств, установ та організацій у робітниках і службовцях. Зростання потреби у працівниках відбулося внаслідок плинності кадрів, їх перерозподілу до сфер економічної діяльності з більш високим рівнем доходів. Однак негативним явищем є диспропорції у структурі попиту та пропозиції на ринку праці.

Однією з важливих проблем працевлаштування є невідповідність професійно-кваліфікаційної структури безробітного населення потребі робочої сили. Для її вирішення існує система переорієнтації, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення. Поряд з працевлаштуванням на постійній основі одним з напрямів реалізації політики зайнятості є організація громадських робіт. Це дозволяє створити нові робочі місця, дещо зменшити пропозицію робочої сили на ринку праці України. Подальша політика, спрямована на зайнятість населення в господарстві країни, дозволить знизити рівень безробіття в державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Закон України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакції Закону N 662-IV від 03.04.2003

2. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Київ, держ.торг.-екон.ун-т. 1995. - С. 240.

3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - С.224

4. Бункина М.К., Семенова В.А. Макроекономіка (основа зкономической политики). - М.: АО «ДИС», 1996. - С.320

5. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. І-ІV рівнів акредитації. -- 2-ге вид., виправ. і доп. -- К.: Каравела, 2001. -- 298 с.

6. Бондаренко О.О. Наочний посібник з курсу "Економіка та соціологія праці". -- К., 1995. -- 32 с.

7. Витвицький Я.С. Економіка: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. - К.: КНЕУ, 2000. - 292 с.

8. Економіка України: десять років реформ. /За ред. З.Ватаманюка. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001

9.Єременко В. “Робоче місце і ринок праці”// Економіка України, 1996 р., №6.

10. Єганов О.Ю., Карась П.М., Красночубенко К.В. Економіка праці: Навч. посіб. -- Миколаїв: УДМТУ, 2001. -- 48 с.

11. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. Посібник. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 299 с.

12. Костюк В.Н. Макрозкономика: Курс лекций. - М.:Центр, 1998.-384с.

13. Каньоса М.І. Економіка підприємства: Навч. посібник для спец. вищ. закладів. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2002. - 185 с.

14. Карпіщенко О.І., Прокопенко О.В., Сотник І.М., Карпіщенко Т.О. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. екон. спец. -- Суми: СумДУ, 2002. -- 132 с.

15. Мазаракі А.А. Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Зб. наук. пр. - К.: КНТЕУ, 2002. - 323 с.

16. Макроекономіка і нова Макроекономіка «Либіль-Нічлава»:Підр. - К.,1998 - С. 380.

17. Макроэкономика /Под ред. Е.Б. Яковлевой - СПб.: Поиск, 1997.-С. 380.

І8.Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. /За заг. ред. СБудаговської. - К.: Основи, 1998. - С. 518.

19.Мзнькью Н.Г. Макроэкономика: Пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ, 1994.-С.736.

20. Общая экономическая теория /политэкономия/ : Учеб./Под общей ред.
21. Овчинников Г.П. Макроэкономика. - СПб., 1993. - С. 230.

22.Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підр.- К.: Таксон, 1996. - С. 237.

23. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підр. - К.: Либідь, 1999. - С. 288.

24.Соболев В.М. Макроэкономика. - Харьков: НВФ «Студцентр», 1997. - С.224.

25. Степан Панчишин. Макроекономіка: Наук. ред. ун-ту,1995. -С. 380. 26. Степаненко С.В. Економіка: Навч. посіб. для загальноосвітніх закладів. - К.: КНЕУ, 2000. - 292 с.

27. Пилипенко С.М., Пилипенко А.А. Економіка праці: Навч. Посібник. -- Х.: ХДЕУ, 2001. -- 228 с.

8. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. - К.: КНЕУ, 2000. - 526 с.: іл.

29. Офіційний сайт Держкомстату України - http://www.ukrstat.gov.ua/
30. Офіційний сайт Міністерства зайнятості та соціальної політики. Адреса - http://www.mlsp.gov.ua/

ДОДАТКИ

 ДОДАТОК А

Попит та пропозиція робочої сили у 2007 році

(на кінець звітного періоду)

ДОДАТОК В

Основні показники ринку праці (річні дані)

ДОДАТОК С

Основні показники ринку праці (квартальні дані)

ДОДАТОК Д