Оцінка стану екологічної безпеки Путивльського району Сумської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика природних умов Путивльського району Сумської області

1.1 Відомості про Путивльський район та фізико-географічні умови розташування

1.2 Кліматичні умови

1.3 Характеристика ґрунтового покриву Путивльського району, Сумської області

1.4 Гідрологічні та гідрографічні характеристики водних об'єктів Путивльського району

Розділ 2. Характеристика господарсько-виробничого комплексу території

Розділ 3. Характеристика потенційних екологічних небезпек Путивльського району на визначення факторів екологічного ризику

3.1 Ідентифікація факторів екологічного ризику природного характеру

3.2 Ідентифікація факторів екологічного ризику техногенного характеру

Розділ 4.Оцінка екологічної безпеки промислового виробництва на локальному рівні

Розділ 5. Оцінка екологічної безпеки Путивльського району на основі аналізу балансу кисню

Розділ 6. Оцінка канцерогенного і не канцерогенного ризику для здоров'я населення від забруднення атмосферного повітря

6.1 Оцінка не канцерогенного ризику для здоров'я населення від забруднення атмосферного повітря

6.2 Оцінка канцерогенного ризику для здоров'я населення від забруднення атмосферного повітря



Вступ

Екологічна безпека -- складова національної безпеки, процес управління системою національної безпеки, за якого державними і недержавними інституціями забезпечується екологічна рівновага і гарантується захист середовища проживання населення країни і біосфери в цілому, атмосфери, гідросфери, літосфери і космосфери, видового складу тваринного і рослинного світу, природних ресурсів, збереження здоров'я і життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і прийдешніх поколінь.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу -- від біогеоценозів (arpo-, урбоценозів) до біосфери загалом.

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: духовні потреби, цінності та інтереси особи, суспільства і держави, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

Згідно закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” ст.50 Екологічна безпека - це стан навколишнього природного середовища при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпек для здоров'я людей.

Мета курсової роботи: оцінити стан екологічної безпеки Путивльського району Сумської області, дослідити небезпечні природні явища та техногенну небезпеку регіону, виявити антропогенні екологічні фактори, які призводять до порушення екологічної безпеки.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є процеси, котрі відбуваються на території Путивльського району і можуть призвести до порушення екологічної безпеки.

Предметом курсової роботи є встановлення кількісних та якісних показників, які характеризують можливість порушення екобезпеки.

Основні завдання курсової роботи:

· охарактеризувати природні умови району;

· визначити рівень господарського освоєння району та охарактеризувати господарсько-виробничий комплекс;

· охарактеризувати потенційні екологічні небезпеки території, визначити фактори екологічних ризиків;

· оцінити екологічну безпеку промислового об'єкту на локальному та регіональному рівнях;

· оцінити екологічну безпеку на основі аналізу балансу кисню;

· оцінити канцерогенний і не канцерогенний ризик для здоров'я населення від забруднення атмосферного повітря.



Розділ 1. Характеристика природних умов Путивльського району Сумської області

1.1 Відомості про Путивльський район та фізико-географічні умови розташування

Путивльський район розташований в центральній частині Сумської області, адміністративний центр району -- місто Путивль, розташоване на правому березі річки Сейму, притоки Десни, за 100 км на північний захід від обласного центру та за 22 км від залізничної станції Путивль. Межує з Глухівським, Кролевецьким, Буринським і Білопільським районами Сумської області, а також, на сході, з Курською областю Росії.

Територія району 1100 кв. км. В районі 94 населених пункти (місто Путивль і 93 сільських населених пункти), 1 міська і 23 сільські ради. Населення -- 29 723 чоловік, у тому числі міське населення -- 16,4 тис. чоловік, сільське -- 13,3 тис. чол.

Загальні відомості про Путивльський район представлені у таблиці 1.1.1.

Таблиця 1.1.1. Загальні відомості Путивльського району

Районний центр	м. Путивль
Площа, тис. кв. км.	1,1
Землі с/г призначення, %	71,9
Населення, тис. чол.	29,7
Міське населення, %	55,2
Адміністративний розподіл:	93
- міст	1
- селищ міського типу	-
- селищ	3
- сіл	89

Через місто проходять транспортні магістралі Харків-Суми-Шостка, Шостка-Ромни, Суми-Кролевець. Загальна мережа автомобільних доріг району складає 359,7 км, в т.ч. територіальні дороги - 12,5 км, обласні - 164,1 км. Дороги з твердим покриттям складають 329,1 км або 91,5 %.

На території району діє історико-культурний заповідник, Молчанський жіночий (м. Путивль) і Софронієвський чоловічий (с. Нова Слобода) монастирі, 11 православних церков. В районі нараховується 108 пам'яток археології, 95 пам'яток історії, 40 пам'яток архітектури, 9 пам'ятників монументального мистецтва, 1 пам'ятник садово-паркового мистецтва.

Сумська область, у якій знаходиться Путивльський район, розташована в межах двох природних зонах - Лісостеповій та Поліській.

Поверхня території досить рельєфна, вона являє собою хвилясту рівнину, розчленовану широкими долинами численних річок, ярами та балконами.

В її північній частині виділяється Придеснянське плато, а в південній - Лівобережне плато.

Східна і північно-східна частини області зайняті відрогами Середньо - Російської височини, західна і південно-західна частини - давніми терасами Дніпра і Десни.

За особливостями рельєфу територію можна поділити на три геоморфологічні зони: Поліську низовину, Полтавську рівнину та Середньо - російську височину.

Поліська низовина займає крайню північну частину Сумщини. Це - знижена рівнинна територія. Близько половини площі низовини в межах області припадає на долину Десни.

На Полтавській рівнині знаходяться центральна та південно-західна частини області. З півночі рівнина обмежена річкою Сейм, а на півдні та заході виходить за межі області.

Значна частина області розташована на південно-західних схилах Середньоросійської височини. Це південно-східна частина області та територія між поліською низовиною та Сеймом, яка простягається на захід до м. Кролевець.

Відсутність на території гір унеможливлює розвиток в області таких видів туризму як альпінізм, гірські лижі, спелеотуризм, спускання на байдарках по гірським річкам, зате відкриває широкі можливості для пішохідного , екологічного туризму та ін.

Натомість, на території області протікає 165 річок довжиною більше 10 км і 2115 річок довжиною менше 10 км. Найбільші річки - Десна та Сейм, Сула, Псел і Ворскла. Дві останні найбільш освоєні в рекреаційному відношенні. Багато ставків, озера - стариці та болота. Все це дає можливість для розвитку мисливсько-рибальських баз для відпочиваючих, пляжно-купального відпочинку, водного туризму, греблі.

Корисні копалини Путивльського району не відзначаються особливою різноманітністю. Широкий розвиток осадових утворень і майже повна відсутність магматичних порід у межах території району зводять нанівець перспективи пошуків будь-яких крупних рудних родовищ, зате дає простір для виявлення проявів і родовищ різноманітної нерудної сировини. На території району знаходяться родовища корисних копалин: торф, крейда, каміння, сапропель, пісок для автошляхового покриття, пісковик, суглинок, пісок для силікатних блоків. Загальна площа торф'яних родовищ 5452 га, обсяг торф'яних залежів 17,6 млн. тонн. В с. Волинцеве є підземне сірководневе озеро, яке може використовуватись в лікувальних цілях.

1.2 Кліматичні умови

екологічний безпека путивльський район

Клімат Путивльського району Сумської області є помірно континентальним з прохолодною зимою і теплим літом.

Середньорічна температура повітря становить 6,6 °С, найнижча вона у січні (мінус 7,7 °С), найвища - в липні (19,2 °С).



Таблиця 1.2.1. Температура повітря по місяцях, (°С)

Температура	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
середня	-7,7	-6,4	-1,1	7,9	14,9	18,0	19,2	18,2	13,0	6,6	0,6	-4,1	6,6
Денна максимальна	-3	-3	2	12	19	22	23	22	17	10	2	-1	10
Нічна мінімальна	-10	-9	-3	3	9	13	14	13	8	3	-1	-6	3

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 16,6 °С) зафіксована в 1963 р., найвища (0,0 °С) - в 2007 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (16,6 °С) спостерігалась у 1912 р., найвища (24,1 °С) - в 1936 р. Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 36,0 °С) зафіксовано 6 січня 1935 р., абсолютний максимум (39,9 °С) - 11 серпня 1907 р. В останні 100-120 років температура повітря в Путивльському районі , так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,5 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 р. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік у Сумській області випадає 603 мм атмосферних опадів, найменше - в лютому, найбільше - в липні.

Таблиця 1.2.2. Середня кількість опадів, (мм)

I	II	II	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
43	33	38	39	55	68	77	62	45	38	52	53	607

Мінімальна річна кількість опадів (228 мм) спостерігалась у 1908 р., максимальна (886 мм) - в 1973 р. Максимальну добову кількість опадів (89 мм) зафіксовано в червні 1912 р. У середньому за рік у місті спостерігається 154 дні з опадами; найменше їх (по 10) у вересні та жовтні, найбільше (18) - у грудні. Щороку в Сумах утворюється сніговий покрив, максимальна висота якого звичайно спостерігається в лютому.

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78%, найменша вона у травні (64%), найбільша - у грудні (89%).

Таблиця 1.2.3. Відносна вологість повітря, (%)

I	II	II	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
85	83	82	70	64	70	73	72	75	80	88	89	78

Найбільшу повторюваність у місті мають вітри з південного сходу, найменшу - з півночі та північного сходу.

Таблиця 1.2.4. Повторюваність вітру різних напрямків, (%)

Пн.	ПнС.	С.	ПдС.	Пд.	ПдЗ.	З.	ПнЗ.	Штиль
9,4	9,2	13,6	17,5	12,1	10,5	15,0	12,7	4,9

Найбільша швидкість вітру - взимку, найменша - у липні-серпні. У січні вона в середньому становить 4,4 м/с, у липні - 3,1 м/с.

За даними таблиці 1.2.4. будуємо розу вітрів (Рис.1.1).

Рис.1.1 Роза вітрів



Швидкість вітру представлена у таблиці 1.2.5.

Таблиця 1.2.5. Швидкість вітру по місяцях, (м/с)

I	II	II	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
4,4	4,6	4,3	4,1	3,5	3,3	3,1	3,1	3,3	3,9	4,4	4,7	3,9

Кількість днів з грозами в середньому за рік становить 20, градом - 7, снігом - 74 дні.

1.3 Характеристика ґрунтового покриву Путивльського району, Сумської області

Наприкінці минулого століття В. Докучаєв, основоположник наукового ґрунтознавства, довів, що характер ґрунту залежить від особливостей певних чинників; клімату, рослинності, рельєфу, типу порід, з яких утворюється ґрунт тощо. Тісний зв'язок з основними елементами ландшафту, якими і є названі чинники, залежність від них його характеру, дозволила Б. Полинову назвати грунт дзеркалом ландшафту. І дійсно, у ґрунті, як у дзеркалі, відображаються всі особливості природно-історичних умов його утворення. Водночас грунт є основним засобом сільськогосподарського виробництва, у процесі якого людина суттєво змінила його характер.

Природні умови Сумської області, до якої входить Путивльський район, клімату, рослинності, порід, рельєфу обумовили формування в її межах різноманітних типів ґрунтів. На особливостях розвитку ґрунтового покриву позначилася й тривала господарська історія їх використання. Внаслідок усіх цих факторів ґрунтовий покрив області характеризується значною строкатістю (рис. 1.2). Та попри різноманітність видів ґрунтів, які зустрічаються у межах області, простежується низка чітких закономірностей їх географічного розподілу і топографічного розміщення.

Територія області розташовується в межах двох фізико-географічних зон мішаних лісів та лісостепу, що обумовлює характер поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу й ландшафтів. Зона мішаних лісів характеризується значним розвитком хвойних лісів, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, лісостепова -- сірих лісових ґрунтів, які сформувалися під дібровами, та чорноземів, характерних для степових угруповань. Усі ці ґрунти нині практично повністю розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями.

Рис.1.2. Ґрунтовий покрив Сумської області

Повсюдно в області по заплавах річок розвинуті дернові, лучні, лучно-болотні і болотні ґрунти. Болотні ґрунти зустрічаються в районах зниженнях місцевості і на поза заплавних просторах Полісся. На перших надзаплавних терасах під сосняками (борами) сформувалися дерново-підзолисті ґрунти легкого механічного складу (піщані та супіщані). Внаслідок розвитку ерозійних процесів ці ґрунти на схилах часто бувають певною мірою змиті. У нижніх частинах схилів зустрічаються потужні намиті різновиди ґрунтів.

Дерново-підзолисті та сірі лісові. Найбільша північна частина області (Середино-Будський, Шосткінський, Ямпільський райони), що входить до складу Лівобережного Полісся, характеризується розвитком комплексу дерново-слабо- і середньо-підзолистих ґрунтів, серед яких зустрічаються відносно невеликі масиви дерново-підзолистих оглеєних ґрунтів, болотних та сірих лісових.

Дещо південніше (територія Глухівського, південь та південний схід Кролевецького, північ Путивльського району) аж до р. Сейм під дібровною рослинністю переважно на лесоподібних суглинках сформувалися сірі лісові ґрунти. Серед них зустрічаються досить великі масиви опідзолених чорноземів (наприклад, між селами Нова Слобода і Веселе), а також на значній площі -- дерново-підзолисті ґрунти. Сірі лісові ґрунти цього району представлені переважно світло-сірими та сірими лісовим ґрунтами.

У ґрунтовому відношенні схожі масиви ґрунтів тут стрічаються й південніше від Сейму: північніше та західніше від м. Ромни, Тростянець та в районі с. В. Чернетчина.

Сірі лісові ґрунти утворюються під пологом дібров. У дібровах із рясним підліском у ґрунтах активно відбуваються процеси гумусонакопичення. Водночас високий вміст кальцію у деревному опалі дібровних лісів, а також першопочаткове багатство лесоподібних порід карбонатами різко гальмує розвиток під пологом цих лісів процесів підзолоутворення. Внаслідок цього зазначені ґрунти є так би мовити перехідним типом від дерново-підзолистих ґрунтів до чорноземів.

Підтипи сірих лісових фунтів у межах області характерні для різних елементів рельєфу. Так, світло-сірі лісові, ґрунти частіше зустрічаються на добре дренованих підвищеннях. На підвищеннях середнього рівня, а також на схилах переважають сірі лісові ґрунти. Темно-сірі лісові ґрунти займають відносно знижені плато та нижні третини пологих схилів. У разі залягання всіх цих ґрунтів на полях вони часто певною мірою с еродованими.

Сірі лісові ґрунти є досить родючими і відіграють суттєву роль у сільськогосподарському виробництві.

Чорноземи. На південь від р. Сейм Сумська область розташовується в межах типового лівобережного лісостепу зі значним розвитком переважно потужних та вилугованих середньо- і мало гумусних типових чорноземів. У межах цих районів процеси ґрунтоутворення відбувалися в умовах добре дренованої полого хвилястої рівнини, складеної карбонатними лесовидними суглинками. На них під степовою рослинністю й утворюються чорноземи.

На ділянках, які відносно слабо зволожуються з поверхні, залягають потужні карбонатні чорноземи. У цьому ґрунті карбонати знаходяться або на поверхні, або на глибині лише 2 - 30 см.

Вилуговані чорноземи сформувалися в умовах дещо більш інтенсивного зволоження з поверхні, аніж потужні чорноземи. Тому в них карбонати вимиті (вилуговані) у більш глибокі горизонти і залягають зазвичай на глибині 80--90 см. Потужність цих ґрунтів також менша і становить 80--90 см. Механічний склад та хімічні властивості цих ґрунтів близькі до властивостей потужних чорноземів.

На ділянках, які зазнавали впливу лісової рослинності (переважно дібровної), утворилися опідзолені чорноземи. Карбонати в них залягають на глибині 100 см і більше. Вміст гумусу в цих ґрунтах коливається близько 4 % у верхньому горизонті.

1.4 Гідрологічні та гідрографічні характеристики водних об'єктів Путивльського району

На території Путивльського району, що розташований у лісостеповій зоні, протікають річки Сейм, Клевень, Любка. В районі налічується 48 озер та 37 ставків загальною площею водного дзеркала 490,2 га.

Річка Сейм у районі досить звивиста, утворює лимани, стариці (Любка) і заболочені озера.

Довжина Сейму становить 748 км (в межах України -- бл. 250 км), площа басейну -- 27 500 км². Долина асиметрична, завширшки до 4 км, місцями 9--12 км. Переважна ширина русла 80--100 м, завглибшки пересічно 4--5 м. Русло звивисте, розгалужене, супроводиться численними старицями і заплавними озерами. Правий берег високий (до 40 м), стрімкий, розчленований балками і ярами, лівий -- пологий (заввишки 5--10 м). Заплава переважно лівостороння, завширшки понад 2 км. Похил річки 0,2 м/км.

Замерзає в кінці листопада -- в грудні, скресає в кінці березня -- на початку квітня. У пониззі річка судноплавна.

Утворюється від злиття двох річок -- Сіми і Сімиці. Протікає через Середньоруську височину і Придніпровську низовину. Російсько-український кордон перетинає на схід від села Бояро-Лежачі. Тече переважно на захід (місцями змінюючи напрямок на південний або північний). У пригирловій частині тече переважно на північний захід. Впадає до Десни на схід від села Мале Устя, що на південний схід від смт. Сосниці.

Флора і фауна річки досить різноманітна. В річці живе багато видів риб: підуст, в'язь, жерех, лящ, щука, сом, короп, плітка, окунь, піскар, краснопірка, верховодка звичайна, карась та ін. В затоках річки та в самій річці живуть раки.

На високих берегах річки часто трапляються нірки берегових ластівок. Вони живуть переважно великими колоніями. В деяких місцях на обривистому березі можна нарахувати до тисячі і більше нірок. На заплавних луках біля річки, в озерцях живуть сірі та білі чаплі, також сюди на харчування прилітає багато лелек, які гніздяться звичайно в навколишніх селах. Інколи на річці можна бачити диких качок та гусей.

У річці живе річковий бобер, про це свідчать характерно повалені дерева (зріз має форму конуса), які можна бачити на березі. Проте основним місцем, де він будує свої дамби, є невеликі притоки Сейму.

Річка Клевень є правою притокою річки Сейм (басейн Дніпра).

Довжина 113 км, площа басейну 2 660 км І. Долина у верхів'ї V-подібна, нижче -- ящикоподібна, ширина від 2--2,5 до 3,5--4 км. Заплава двостороння, подекуди заболочена; її ширина 1--1,5 км. Вздовж берегів створюють водоохоронні смуги. Річище помірно звивисте, на окремих ділянках каналізоване. Ширина його зростає від 3--15 м (у верхів'ї) до 30 м. (у пониззі); глибина 1,5--2,5 м. Відрегульовано понад 95 км річища. Похил річки 0,5 м/км. Живлення снігове і дощове. Замерзає на початку грудня, скресає на початку квітня. Перед льодоставом бувають льодові утворення (забереги, сало). На Клевені споруджено 11 шлюзів-регуляторів; у долині -- меліоративна система «Клевень».

Річка бере початок на північ від села Сопича, на території Росії (Брянська область). Тече спершу на південь, далі -- переважно на південний захід (місцями -- на південь). Впадає до Сейму біля південної околиці села Каменя.

Річка Любка має довжину - близько 9 км.

Бере початок з колектору, неподалік від вулиці Щербакова, біля Нивок. Фактично початки має з озера в урочищі Дударів Сінокіс, у лісі неподалік пр-ту Палладіна. Потім річка перетинає вищевказаний проспект, проходить під залізницею Київ-Коростень, південною околицею селища Коцюбинське, а далі весь час протікає на північний захід Святошинським лісом. Витікаючи з лісу, впадає у р. Ірпінь трохи нижче залізничного мосту. Нижня частина річки знаходиться у межах природного заповідника Романівське болото.

Назва річки ймовірно походить від назви рослини любка, що колись росла у великій кількості на її берегах. А сама річка в свій час дала назву хутору, який проіснував до 1943 року, був спалений під час війни і більше не відновлювався.

У лісі неподалік селища Коцюбинське на річці є невеликий ставок. Сама річка має незначну ширину на більшості своєї протяжності і розширюється лише у нижній течії. Майже на усій протяжності протікає поза межами забудови, через сосновий ліс, тому з усіх річок Києва Любка зазнала людського впливу чи не найменше.



Розділ 2. Характеристика господарсько-виробничого комплексу території

Путивльський район поділяється на такі основні галузі промисловості:

1) сільське господарство;

2) промисловість;

3) будівництво;

4) роздрібна торгівля;

5) транспорт.

Основна галузь економіки , яка переважає у Путивльському районі, є сільське господарство. Промисловість представлена в основному невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини. В останні роки розвивається середній і малий бізнес, в основному у сфері торгівлі і послуг. Є перспективи для розвитку туризму.

На території району розташовано 5 промислових підприємства: ПВП "Сейм", ПП "Приладмашсервіс", ТОВ "Колос", ТОВ "Путивль-хліб". Призупинило свою діяльність ТОВ «Путивльський хлібозавод».

Загальний обсяг реалізованої промислової продукції за січень 2012 року збільшився на 14,8% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року і склав 694,2 тис. гривень.

У розрахунку на одну особу обсяг реалізованої промислової продукції склав 23,7 гривень, що на 3,06 гривні більше в порівнянні з відповідним періодом 2011 року.

Виробництво хліба та хлібобулочних виробів:

ТОВ"Колос" Вид діяльності - виробництво хлібобулочних та кондитерських виробів.

ТОВ"Путивль-хліб" Вид діяльності - виробництво хлібобулочних та кондитерських виробів.

Виробництво комплектуючих для радіоелектронної апаратури та автомобілів.

ПВП"Сейм" Підприємство створене в лютому 2003 року, як правозаступник колишнього підприємства ВАТ "Сейм", яке в квітні 2000 року було визнано банкрутом. ПВП "Сейм" спеціалізується на виробництві комплектуючих виробів для радіоелектронної апаратури побутового, промислового та спеціального призначення. Зберігаючи зайняті позиції на товарному ринку по виготовленню традиційної радіоелектронної продукції підприємство має можливість налагодити виробництво по повному технологічному циклу для інших замовників. В даний час підприємство займається реконструкцією приміщень, реагентного господарства, газифікацією підприємства, заміною оснащення. Важливою перспективою подальшого розвитку виробництва є збільшення обсягів виробництва, пошук нових споживачів продукції, впровадження новітніх технологій.

ПП"Приладмашсервіс" Основний вид діяльності - випуск виробів з пластмаси і металу для автомобілів та автобусів, комплектуючих виробів.

Агропромисловий комплекс Путивльського району налічує 37 сільськогосподарських формувань: 7 - приватних підприємств, 6 - товариств з обмеженою відповідальністю, 2 - закритих акціонерних товариства, 2 відкритих акціонерних товариства, 1 - виробничий сільськогосподарський кооператив, 19 фермерських господарств.

В районі зустрічається до 80 видів ґрунтів. Основна площа земель - це темно-сірі, опідзолені, суглинисті ґрунти. Середній бал бонітету сільгоспугідь: рілля - 37, сад - 40, сіножаті - 31, пасовища - 25.

Під урожай 2011 року посіяно озимих культур на площі 13686 га.

Станом на 01.02.2011 року поголів'я великої рогатої худоби становить 2245 голови, що менше на 1,0 % у порівнянні з відповідним періодом минулого року у т.ч. поголів'я корів складає 2128 голів. Поголів'я свиней зменшилось на 14,3% голів і складає 1069 голова. Поголів'я птиці збільшилось на 20,0% і становить 79525 голів.

Обсяги виробництва молока в районі з початку року збільшились на 6,1% проти відповідного періоду минулого року та становить 2616 центнерів.

Виробництво м'яса (реалізація) в сільськогосподарських підприємствах району збільшилось в 2,2 рази і складає 71 центнер.

Виробництво яєць збільшилось на 52,8% і становить 1530,0 тис. шт.

В структурі посівних площ основне місце займають:

Сільськогосподарський споживчий кооператив "Ярославна", м. Путивль Основні види діяльності - вирощування зернових та технічних культур, закупка молока.

Приватне підприємство "Карла Маркса-2", с. Князівка. Основні види діяльності - вирощування зернових та технічних культур, виробництво молока та м'яса, вирощування ВРХ.

Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство "Мир", с. Мазівка. Основні види діяльності - вирощування зернових та технічних культур.

Приватне підприємство "Карпенко", с. Юр'єве. Основні види діяльності - вирощування зернових та технічних культур, виробництво молока та м'яса, вирощування ВРХ.

Транспорт.

На території району проходить залізнична дорога, від залізничної станції Путивль до обласного центру м. Суми - 22 км..

Автобусна система міського транспорту в місті представлена єдиним маршрутом, що дозволяє вранці городянам дістатись до роботи та учбових закладів. Автобус курсує від місцевого РЕМу, через Райагробуд, центр та ПТУ до Ставків і в зворотному напрямку. Рейс триває півгодини. Розклад руху з 7:00 до 17:00. У вихідні та святкові дні графік роботи залежить від потреб пасажирів у транспорті.

Автомобільним транспортом району, включаючи перевезення фізичними особами-підприємцями, за січень-квітень 2010р. перевезено 4,6 тис. тонн вантажів, що у 2,1 рази більше відповідного періоду минулого року. обсяг виконаного вантажообігу також збільшився до січня-квітня 2009р. у 2,2 рази і становив 929,4 тис. т. км.

За січень-квітень 2010р. пасажирським транспортом району перевезено 244,3 тис. пасажирів та виконано 4290,7 тис. пас. км пасажирообороту, що становить відповідно 95,1% та 92,7% до січня-квітня 2009р.

Отже, на території Путивльського району переважає сільське господарство, але і є 4 невеликих діючих підприємства, таких як : ПВП "Сейм", ПП "Приладмашсервіс", ТОВ "Колос", ТОВ "Путивль-хліб". Ці підприємства займаються в основному переробкою сільськогосподарської сировини.



Розділ 3. Характеристика потенційних екологічних небезпек Путивльського району на визначення факторів екологічного ризику

Потенційна екологічна небезпека - це сукупність ймовірних небезпек для живих природних систем і людини. З поняттям потенційної екологічної небезпеки пов'язане поняття потенційного екологічного ризику, який може визначатися як розрахункова величина і характеризувати цю величину в кількісних та якісних показниках.

Потенційний екологічний ризик - це явище небезпеки потенційного порушення стосунків живих організмів з навколишнім середовищем внаслідок дії природних, антропогенних та техногенних чинників. Частота реалізації потенційного екологічного ризику створює реальний екологічний ризик. Виділяють дві складові ризику: природну, антропогенну. До природних чинників можна віднести такі несприятливі процеси і явища як землетруси, повені, зсуви, несприятливі метеорологічні умови. Джерела і райони можливого порушення довкілля техногенними чинниками вузько локалізовані і, як правило, добре вивчені. Екологічний ризик притаманний територіям де зосереджені промислові виробництва.

3.1 Ідентифікація факторів екологічного ризику природного характеру

Ідентифікація факторів ризику - це виявлення найбільш вагомих джерел небезпеки (факторів ризику) та їх ранжування з метою визначення реальної загрози для людини та навколишнього середовища на основі побудови карт ризику; визначення порогів стійкості технічних і екологічних систем; використання імітаційного моделювання.

Проаналізувавши кліматичні особливості, гідрологічну характеристику водних об'єктів, рельєф Путивльського району, а також надзвичайні ситуації природного характеру, які відбулися протягом минулих років ми встановили фактори виявлення екологічного ризику.

Оскільки на території Путивльського району налічується 48 озер та 37 ставків загальною площею водного дзеркала 490,2 га., а також протікають річки Сейм, Клевень, Любка, то ризик виникнення паводків, повеней, затоплення території, водної ерозії і як наслідок зсувів і обвалів досить великий.

Виникнення надзвичайних ситуацій метеорологічного характеру найбільш вірогідно можуть спостерігатися внаслідок різких короткочасних змін погоди (поєднання випадіння опадів з посиленням вітру), а гідрологічного характеру - в разі підвищення рівнів води під час формування паводків та розвитку водопілля.

Повінь(водопілля) -- це фаза водного режиму річки, яка щороку повторюється в даних кліматичних умовах в один і той самий сезон року, характеризується найбільшою водністю, високим і тривалим підйомом та спадом рівнів води. Термін настання повені залежить від типу живлення річки і кліматичних умов. На річках із переважанням дощового живлення, як правило, збігається з періодом випадання найбільшої кількості опадів. Для річок із сніговим типом живлення повінь формується переважно талими сніговими водами.

Для більшості річок України, в тому числі і річок Путивльського району, повінь триває від березня до червня і зумовлюється таненням снігу та тривалими інтенсивними дощами навесні та на початку літа. Інтенсивність повені сильно коливається з року в рік, також в роки з аномальним погодним режимом вона може зміщуватись на інші сезони (зима, кінець літа, осінь).

Під час розвитку водопілля та проходження максимальних рівнів води можливе перевищення відміток заплави та її тривале затоплення на річці Сейм, відрізання від основних шляхів сполучень, часткове затоплення (підтоплення) територій, присадибних ділянок, окремих садиб і об'єктів у населених пунктах розташованих у заплаві річки.

Паводок - фаза водного режиму річки, що може багаторазово повторюватися в різні сезони року, характеризується інтенсивним збільшенням витрат і підняття рівнів води внаслідок дощів чи сніготанення під час відлиг.

Факторами небезпеки повеней та паводків: руйнування будинків та будівель, мостів; розмивання залізничних і автомобільних доріг; аварій на інженерних мережах; знищення посівів; жертви серед населення та загибель тварин.

Планування захисту населення і територій в умовах повені здійснюється відповідно до загальних положень з урахуванням специфіки повеней. Особлива увага приділяється плануванню евакуації населення із зон затоплення.

Створення та підтримка у постійній готовності сил і засобів для проведення рятувальних робіт. Сили - відповідно до загальних положень з обов'язковою наявністю інженерних, оснащених плавзасобами, і вертолітних підрозділів.

Контроль за станом річок і водойм, прогнозування можливих повеней та їх наслідків, здійснюваний шляхом постійної взаємодії з гідрологічними службами РФ.

Підтримання у постійній готовності системи оповіщення населення, в тому числі з використанням плавальних засобів, при порушеннях ліній зв'язку.

Підготовка населення до дій в умовах повеней проводиться відповідно до загальних положень навчання і специфікою даної НС.

Внаслідок повені, паводку починається просідання будинків і землі, виникають зсуви та обвали.

Зсуви найчастіше виникають на берегах річок і водойм. Зсуви мають місце на схилах із крутизною 20° і більше в будь-яку пору року. Основна причина зсувів - надлишкове насичення глиняних порід підземними водами. До інших причин виникнення зсувів належать: ослаблення порід унаслідок вивітрювання, перезволоження ґрунту опадами, нерозумна господарська діяльність людини.

Зсуви можуть руйнувати населені пункти, знищувати сільськогосподарські угіддя, створювати небезпеку для трубопроводів, ліній зв'язку, електропередач тощо. Крім того, вони можуть перегородити долину, створити завальне озеро і сприяти утворенню паводків.

Для боротьби зі зсувами створюються берегоукріплювальні і дренажні споруди, схили гір закріплюються забитими палями, насадженням рослинності.

При загрозі зсуву населення евакуюється з небезпечних районів. У випадку оповіщення про початок зсуву або при перших ознаках його появи потрібно негайно залишити житло і швидко вийти в безпечне місце.

Обвал - раптове обрушення гірських порід і переміщення їх униз по схилу від дії сил тяжіння.

Відбуваються обвали внаслідок ослаблення цільності (зв'язності) порід у результаті вивітрювання, діяльності поверхневих і підземних вод, землетрусів, неправильного проведення земляних робіт при будівництві споруд тощо.

Процеси водної ерозії - це результат недбалого господарювання, інтенсивного розорювання земель, вирубування лісів, порушення трав'янистого покриву.

Для послаблення впливу водних ерозійних процесів на території району слід здійснювати такі заходи: проводити контурну оранку схилів, закріплювати схили дерново-чагарниковими насадженнями,влаштовувати відповідні канали.

Ризиком виникнення НС можуть бути також снігові замети та снігопади.

Снігопад -- випадіння снігу з хмар.

Снігопад характеризується інтенсивністю, тобто кількістю опадів у мм шару води за годину або добу. Інтенсивність слабкого снігопаду менше 0,1 мм/год., середнього 0,1--1 мм/год., сильного (густого) -- більше 1 мм/год.

Число сніжинок в 1 мі повітря при слабкому снігопаді становить менше 10, при середньому 10--100, при густому більше 100 і може досягати багатьох тисяч.

Тривалість снігопаду звичайно обернено пропорційна його інтенсивності.

При слабкому снігопаді горизонтальна видимість (якщо немає інших явищ -- серпанку, туману й т.п.) становить 4--10 км, при помірному 1--3 км, при густому -- менш 1000 м.

Снігопад без вітру називають спокійним снігопадом, при вітрі -- верхівковою заметіллю. По швидкості падіння сніжинок говорять про: ширянні в повітрі (менше 0,1 м/с), повільному осіданні (0,1--0,3 м/с), помірній швидкості падіння (0,4--0,8 м/с) і швидкому падінні (понад 0,8 м/с).

Сильні снігопади найчастіше приводить до заметів на дорогах, можуть приводити до обриву ліній електропередачі, ушкодженню будов і т.д.

Снігові замети -- наметені вітром кучугури снігу.

Захист від заметів (снігозахист) доріг та об'єктів виконують у такий спосіб:

· встановленням снігових загород, які можуть бути суцільними, снігопроникними, одно- чи багаторядними; висаджуванням снігозатримних насаджень тощо;

· спеціальні конструкції та розташування споруд, які унеможливлюють чи утруднюють снігозанесення - на високому насипі, опорах, особливої форми тощо;

· закріплення снігу в полі, звідки він може наноситися. Снігозатримка в полі може здійснюватися висаджуванням рослин з високим стеблом, яке затримує сніг, висаджуванням снігозатримних смуг зелених насаджень (посадок), снігоущільненням, встановленням різних перешкод тощо.

Отже, ризиком виявлення надзвичайних ситуацій природного характеру Путивльського району є паводки, повені, затоплення території, водна ерозія і як наслідок зсуви і обвали. Адже, на території району знаходиться багато озер і ставків, а також через район протікають річки Сейм, Клевень, Любка.

Ризиком виникнення НС можуть бути також снігові замети та снігопади.

3.2 Ідентифікація факторів екологічного ризику техногенного характеру

Фактори екологічного ризику техногенного характеру формуються за рахунок техногенного навантаження на територію. Техногенне навантаження - ступінь впливу техногенних факторів на довкілля. З антропогенних впливів найбільшої шкоди завдають скидання стічних вод, викиди твердих і газоподібних забруднювальних речовин в атмосферу, складування твердих відходів , хімізація аграрного виробництва, розробка родовищ корисних копалин, звалища побутового сміття, відстійники, поля фільтрації, поля зрошення тощо.

Існує перелік видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку виникнення надзвичайної ситуації.

Основна галузь економіки , яка переважає у Путивльському районі, є сільське господарство. Промисловість представлена в основному невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини. На території району розташовано 5 промислових підприємства: ПВП "Сейм", ПП "Приладмашсервіс", ТОВ "Колос", ТОВ "Путивль-хліб". Призупинило свою діяльність ТОВ «Путивльський хлібозавод». Але і ці підприємства можуть становити ризик виникнення надзвичайної екологічної ситуації техногенного характеру. На кожному з підприємств є ризик виникнення пожежі.

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди.

Причинами пожеж на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Небезпечними факторами пожежі, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна і воєнізована. При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної охорони (УПО) і його органи на місцях. До складу УПО входить Державний пожежний нагляд який здійснює:

- Контроль за станом пожежної безпеки.

- Розробляє і погоджує протипожежні норми і правила та контролює їх виконання в проектах і безпосередньо на об'єктах народного господарства.

- Проводить розслідування і облік пожеж.

- Організовує протипожежну профілактику.

Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації.

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:

* негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону, назвавши при цьому адресу об'єкта та вказавши кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей та повідомивши своє прізвище;

* вжити (у разі можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

* якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника або відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;

* у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну тощо).

Оскільки, транспорт у Путивльському районі займає не останнє місце, то ризик виникнення надзвичайної ситуації пов'язаної з транспортними аваріями досить великий.

Загроза виникнення аварій на транспорті зростає у зв'язку зі скороченням оновлення основних фондів усіх видів транспорту, високого рівня (50 % і більше) зносу транспортних засобів, використання транспортних засобів, що підлягають списанню.

Особливо небезпечні аварії на залізничному транспорті, враховуючи густу сітку залізниць і велику щільність населених пунктів . При перевезеннях залізницею радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин та виникненні аварійних ситуацій це може призвести до радіоактивного забруднення навколишнього середовища і небезпечного опромінення людей, сільськогосподарських тварин, а при проникненні небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище -- до хімічного зараження повітря, ґрунту, води і гострого отруєння населення і сільськогосподарських тварин. Дуже небезпечна обстановка може скластися при аварії на території залізничної станції, тому що поблизу станції розташована забудова населеного пункту з високою щільністю населення, зосереджено велику кількість вагонів з різноманітними вантажами і людьми.

Причини аварій і катастроф на залізничному транспорті це: несправності засобів сигналізації, централізації та блокування, несправності колій та рухомого складу, помилки диспетчерів, халатність і неуважність машиністів; зіткнення, сходження рухомого складу з колії, наїзди на перегони на переїздах, пожежі й вибухи у вагонах, розмиви залізничних колій, затоплення, осипи, зсуви та обвали.

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких зазнають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій на залізничному транспорті, -- запобігати їх виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адекватні ситуації, що склалася.

На дорогах району щорічно відбуваються велика кількість автомобільних аварій і катастроф. Майже 60 % НС припадає на транспортні засоби приватної форми власності.

Причинами дорожньо-транспортних подій є такі: порушення правил дорожнього руху, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка водіїв, їх слабка реакція, технічні несправності транспортних засобів, недотримання правил перевезень небезпечних вантажів та недотримання вимог безпеки, керування автомобілем у нетверезому стані, незадовільний стан доріг, відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження небезпеки, несправність сигналізації на залізничних переїздах, порушення дорожнього руху пішоходами.

Дії населення при аваріях на залізничному і автомобільному транспорті при перевезенні небезпечних вантажів.

Загорання, витік небезпечного вантажу, пошкодження тари або рухомого складу (ємності, які встановлені на транспорті) з небезпечним вантажем можуть призвести до вибуху, пожежі, опіків, отруєння, захворювання людей і тварин.

Інформацію про аварії і про те, що необхідно робити в кожному конкретному випадку, ви отримаєте з повідомлення, яке передається управлінням (відділом) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (міст обласного підпорядкування або сільських районів) через радіотрансляційну мережу або через гучномовний зв'язок служби охорони громадського порядку (міліція).

Основний спосіб захисту - своєчасно покинути небезпечну зону або осередок ураження.

Якщо ви не змогли покинути приміщення до підходу отруйної хмари, залишайтесь у приміщенні, зробіть герметизацію вікон, дверей, вентиляційних отворів, вдягніть простіші засоби захисту (ватно-марлеву пов'язку, рушник), змочені водою.

Про можливість повернення до місця проживання (роботи) вас повідомлять після ліквідації наслідків аварійної ситуації з використанням електронних засобів інформації.

Таким чином, розглянувши техногенне навантаження на Путивльський район, ми можемо сказати , що є ризик виникнення пожежі на підприємствах, які знаходяться у районі, а також можливе виникнення аварії на залізничному та автомобільному транспорті.



Розділ 4.Оцінка екологічної безпеки промислового виробництва на локальному рівні

Целюлозно-паперова промисловість, галузь промисловості, що випускає різні види паперу, картону і виробів з них, целюлозу, ізоляційні волокнисті і тверді деревно-волокнисті плити. Побічними продуктами галузі є етиловий спирт, кормові дріжджі, каніфоль, скипидар і жирні кислоти.

Виробництво паперу і паперової продукції - складний процес, що протікає в дві чітко розрізнені фази: перетворення деревини в пульпу і виробництво паперу. На відміну від лісової і деревообробної промисловості ця галузь є потужним джерелом забруднення водного і повітряного середовища.

Для виробництва паперу і картону застосовують в основному волокнисті напівфабрикати різноманітних порід деревини і не деревної рослинної сировини. Разом з рослинними волокнами для спеціальних технічних видів паперу останнім часом все ширше стали застосовувати штучні синтетичні, мінеральні та інші волокна. Однак основною вихідною сировиною як найбільш доступною, порівняно недорогою, екологічно безпечною є рослинні волокна.

Рослинні волокна, виготовлені з різних порід дерев, мають різну цінність. Найбільш цінними є волокна, що одержані з хвойних порід. Волокнисті напівфабрикати з листяних порід відрізняються від напівфабрикатів з хвойних порід передусім тим, що вони мають більш короткі неоднорідні за своєю анатомічною будовою волокна.

Напівфабрикати з однорічних рослин (трави) мають ще більше короткі і неоднорідні волокна, ніж волокна листяних порід. Тому напівфабрикати з листяних порід дерев, а особливо з однорічних рослин повинні розмелюватись в більш щадному режимі, ніж розмел хвойної деревини.

Основними компонентами рослинної тканини є: целюлоза (клітковина), лігнін, геміцелюлози (пентозани і гектозани), смоли, жир, віск та ін.

В технічній клітковині, крім хімічних елементів чистої клітковини, містяться також і означені компоненти. Геміцелюлози покращують папероутворюючі властивості волокон, а лігнін їх погіршує.

На сьогодні основними волокнистими напівфабрикатами є: клітковина сульфатна з хвойних і листяних порід деревини; клітковина сульфітна, деревна маса, напівцелюлоза, макулатура, ганчірна напівмаса, клітковина вдосконалена та інші види волокон (синтетичні, штучні, мінеральні, вовняні).

За впливом на довкілля ця галузь залишається однією з проблемних за величиною токсичних викидів в атмосферу і скидів у водні об'єкти.

З іншого боку характерною рисою українських промислових підприємств є застаріле обладнання і недосконалий технологічний процес. У цьому сенсі галузь відрізняється великими обсягами відходів, мізерністю коштів для очищення і нейтралізації токсичних викидів і скидів, застосуванням на виробництві небезпечних хімічних речовин.

Для очищення забруднених стічних вод, целюлозно-паперовою промисловістю, можуть бути застосовані три методи: механічний, біологічний і хімічний. Механічним методом видаляють з води головним чином волокнисті і інші завислі речовини. При біологічній очистці в аеротенках забезпечується видалення із стічних вод легко окислених мінеральних і органічних сполук (цукру, органічних кислот і ін.). Але важкоокислені органічні речовини, такі як лужний лігнін (в січних водах сульфатцелюлозного виробництва) і лігносульфонові кислоти (в стоках сульфітцелюлозного виробництва) не окислюються біологічним шляхом. Тому наступним етапом очищення стічних вод є хімічна обробка їх реагентами і флокулянтами.

Кислі стоки, як правило, підлягають взаємній нейтралізації стоками лужного характеру. Неорганічні речовини (в першу чергу солі багатовалентних металів) видаляються на іонообмінних фільтрах, електродіалізних установках шляхом дистиляції, коагуляції тощо.

Целюлозно-паперовий комбінат викидає такі забруднюючі речовини,як оксид вуглецю, пил нетоксичний,сірчану кислоту.

Оксид вуглецю (СО) є продуктом неповного горіння органічних речовин.

Вивчення токсикології оксиду вуглецю обумовлено тим, що отруєння цією токсичною речовиною можливо не тільки у воєнний, а і у мирний час (15,4% від всіх отруєнь).

Як бойова отруйна речовина СО ніколи не застосовувався. Причина полягає у великій леткості цієї речовини і неможливості створення смертельних концентрацій у приземних шарах атмосфери. Але ця сполука має і такі властивості, які роблять бажаними її використання як бойової отруйної речовини. До них належить доступність і дешевизна виробництва, відсутність у СО подразнювальної дії, кольору та запаху, що ускладнює своєчасну діагностику отруєнь, наявність спеціальних засобів захисту органів дихання (протигази не затримують СО).

Профілактика уражень оксидом вуглецю складається із заходів, які пов'язані із технікою безпеки при роботах, де можуть бути складені умови для утворення оксиду вуглецю. Це, по-перше, вентиляція закритих приміщень, по-друге, за необхідністю виконання різних робіт в отруєній атмосфері, використання протигаза із гопкалітовим патроном (при відносно невеликих концентраціях СО) чи ізолюючого протигаза (при великих концентраціях СО).

Пил нетоксичний - це пил, який утворюється внаслідок діяльності підприємств, руху транспорту, який здіймає в повітрі осівший пил, що містить різні отруйні речовини, енергетики. Найбільшу небезпеку становить пил, розмір часток якого не перевищує 5 мікрон. Попадаючи разом з повітрям в органи дихання, пил викликає захворювання слизової оболонки носа, гортані, трахеї, бронхів і легенів (риніти, катари бронхів, бронхіальна астма). З органів дихання пил поступово попадає в рот та органи травлення.

Він впливає на організм людини, в дуже великій мірі на легені. За великих концентрацій шкідливо діє на організм, викликаючи захворювання легенів - пневмоконіози. Залежно від того, яким пилом зумовлене захворювання, розрізняють декілька видів пневмоконіозів: силікоз, антракоз, азбестоз, талькоз, сидероз, алюміноз і т. п. Крім того, пил, що міститься у повітрі робочої зони, осідає на шкіру і слизову оболонку очей, зумовлюючи дерматити, екземи, кон'юнктивіти. Забруднюючи шкіру, пил забиває проходи потових залоз і утруднює потовиділення, а значить негативно впливає на процеси терморегуляції працівників.

Сірчана кислота H2SO4 - сильна двоосновна кислота, що відповідає вищому ступеню окислення сірки (+6). При звичайних умовах концентрована сірчана кислота - важка масляниста рідина без кольору і запаху. У техніці сірчаної кислотою називають її суміші як з водою, так і з сірчаним ангідридом SO3. Якщо молярне співвідношення SO3: H2O <1, то це водний розчин сірчаної кислоти, якщо> 1, - розчин SO3 в сірчаній кислоті (олеум).

Сірчана кислота і близькі до неї продукти - надзвичайно токсичні речовини, яким присвоєно клас небезпеки II. Їх пари уражують дихальні шляхи, шкіру, слизові оболонки, викликають утруднення дихання, кашель, нерідко - ларингіт, трахеїт, бронхіт. Гранично допустима концентрація парів сірчаної кислоти в повітрі робочої зони виробничих приміщень - 1 мг/м3. Люди, що працюють з токсичними кислотами, забезпечуються спецодягом та засобами особистого захисту. Концентрована сірчана кислота при неакуратному поводженні з нею може викликати хімічний опік.

Оцінку екологічної безпеки промислового об'єкта здійснюють за 4 основними напрямками:

1. Оцінка потенційної небезпеки промислового об'єкта в умовах нормальної експлуатації.

Для характеристики цього напряму використовують коефіцієнт нормативної екологічної небезпеки К_н , що характеризує ступінь потенційної екологічної небезпеки підприємства в умовах нормальної експлуатації при дотриманні всіх екологічних нормативів. Даний коефіцієнт вимірюється в балах і залежить від класу небезпечності підприємства. Для підприємств 1-го класу небезпеки він рівний 400, 2-го - 100, 3-го - 36, 4-го - 4, 5-го - 1.