Еколого-економічна стратегія розвитку вугільної промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еколого-економічна стратегія розвитку вугільної промисловості

економічний вугільний навколишній середовище

Приєднання України до таких міжнародних угод як Кіотський протокол, рішення Всесвітніх саммітів у Ріо-де-Жанейро (1992г.) і Йоханнесбурзі (2002р.) про принципи стійкого розвитку стали новим витком у формуванні національної стратегії еколого-економічної політики і системи законодавства. Актуальність переходу України на такі умови розвитку, за якими розвивається переважна більшість країн світу, зумовлена прогресуючим загостренням глобальних, національних і регіональних екологічних і соціальних проблем, які не можуть бути вирішені у межах традиційних соціоекологічних підходів. Тому стратегія стійкого розвитку вимагає врахування екологічної складової у ВВП як індикатора національної конкурентоспроможності і гармонізації природокористування.

Екологічний розвиток України впродовж багатьох років супроводжується незбалансованою експлуатацією природних ресурсів, оскільки особливістю економіки України є її розвиток на базі мінерально-сировинного комплексу. Його наслідки мають негативну дію на навколишнє середовище і створюють небезпечні передумови для погіршення перспектив поступального економічного розвитку внаслідок виснаження ресурсного потенціалу, зростання витрат на екологічний захист населення і територій, необхідності ліквідації наслідків техногенного навантаження і відновлення природних умов існування. Найбільший внесок у цей процес робить вугільна промисловість, що як базова галузь життєдіяльності будь-якого промислово розвиненого регіону, зумовлює стан і перспективи розвитку не тільки його паливно-енергетичного комплексу, але і економіки держави в цілому.

Для істотного зниження антропогенного і техногенного навантаження на оточуюче середовище, припинення цих процесів, необхідно корінним чином змінити існуючу практику господарювання, впровадив концепцію стійкого розвитку. Існує ряд підходів до стійкого розвитку. Всі вони знаходяться в стані дискусій з погляду визначення рівня рішення стратегічних задач ресурсозбереження і охорони навколишнього природного середовища, а також врахування цих чинників в стратегічному плануванні розвитку економіки.

На сучасному етапі розвитку цивілізації виникла загроза виживання людства як біосоціального типу, внаслідок вичерпання природних ресурсів і деградації навколишнього середовища в результаті антропогенної діяльності. Це переконливо свідчить про необхідність створення умов для збалансованого природокористування шляхом перетворення еколого-економічної складової в державній системі управління.

Розробка стратегії розвитку вугільної промисловості на основі екологізації, з урахуванням специфіки технічного прогресу, стану техногенного навантаження і міжнародного досвіду, вимагає розвитку як теоретичних, так і практичних аспектів. Відсутність системних розробок щодо вирішення цієї проблеми визначили вибір теми дисертаційної роботи, її мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до тематики науково-дослідних робіт ІЕП НАН України у 2004-2006 рр. за темами «Фінансовий механізм попередження і ліквідації екологічних наслідків використання виробничого потенціалу» (№ ДР 0104U003429) та «Удосконалення організаційно-економічного механізму управління рекреаційною діяльністю» (№ ДР 0106U012630).

У цих дослідженнях автором обґрунтована необхідність формування стратегії екологізації розвитку вугільної промисловості, що забезпечує економічний і соціальний розвиток. З метою реалізації цієї гіпотези розроблено комплекс методологічних підходів і методів формування нових механізмів управління природокористуванням, економічного оцінювання впливу екологічних чинників на розвиток виробничих систем, удосконалення законодавчої бази природокористування.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування і визначення проблеми побудови еколого-економічної стратегії розвитку вугільної галузі на основі концепції екологізації і стійкого розвитку.

Для реалізації мети дослідження поставлені і вирішені такі задачі:

надано оцінку еволюційного процесу у природокористуванні і виявлені особливості сучасного етапу природокористування;

здійснено оцінювання можливостей реалізації головних принципів стійкого еколого-економічного розвитку гірничодобувного виробництва на основі дослідження наслідків і перспектив розвитку гірничодобувної промисловості;

теоретично обґрунтовано передумови синергії різноспрямованого характеру еколого-економічних інтересів суб'єктів виробничої діяльності і на цій основі сформульовано концепцію стратегії розвитку вугільної галузі;

сформульовано концепцію еколого-економічної політики з урахуванням оптимальних темпів розвитку гірничодобувного виробництва, перспектив техногенного забруднення і міжнародних стандартів з охорони довкілля;

обгрунтувано методологічні підходи визначення кількісних характеристик впливу гірничодобувного виробництва на якість навколишнього середовища і здійснено оцінювання еколого-економічного стану території;

удосконалено механізм управління природокористуванням у вугледобувній галузі відповідно до умов стійкого розвитку;

оцінено ефективність управління і стимулювання раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів;

розроблено рекомендації з реалізації процедури прийняття рішень щодо забезпечення стійкого розвитку гірничодобувного виробництва;

обґрунтовано економічні перспективи процесу виснаження природних ресурсів і оцінено його вплив на макроекономічні параметри.

Об'єкт дослідження - процеси забезпечення розвитку вугільної промисловості на основі принципів раціонального природокористування.

Предмет дослідження - теоретичні, методологічні і прикладні основи формування еколого-економічної стратегії розвитку вугільної промисловості на основі екологізації виробництва.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, роботи провідних вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем взаємодії суспільного виробництва з природним середовищем, державної екологічної політики, стійкого розвитку.

У процесі дослідження використані такі методи: загальнонаукові методи системного підходу, аналізу і синтезу при визначенні стану екологізації у вугільній промисловості; економіко-математичного моделювання при розробці моделей виснаження природних ресурсів і моделей еколого-економічної рівноваги; кореляційно-регресійний аналіз - при визначенні закономірностей розвитку вугільного виробництва з урахуванням екологічних чинників, оцінювання ефективності природоохоронних технологій; графічне моделювання - для визначення перспектив розвитку гірничодобувного виробництва в межах стійкого економічного зростання.

Інформаційну базу дослідження склали наукові дослідження, публікації вітчизняних та закордонних науковців, законодавчі та нормативно-правові акти України, офіційні матеріали державної статистики, звітні дані галузевих та регіональних органів виконавчої влади, пов'язані з охороною навколишнього середовища та з використанням природних ресурсів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних підходів до подальшого удосконалення організаційно-економічного механізму управління процесом функціонування підприємств вугільної промисловості в умовах сталого розвитку, у розробці методичних і методологічних положень формування екологічної політики, що у сукупності формує еколого-економічну стратегію.

Наукова новизна результатів дослідження, одержаних автором, полягає у таких положеннях:

уперше:

теоретично обґрунтовано формування нового еволюційного етапу природокористування - екологізації виробництва, в основі якого лежить концепція енвайронменталізму та глобалізації екологічних відносин, яка встановлює межу нарощування виробничих потужностей гірничодобувних підприємств;

розроблено теоретичні і методологічні основи оцінювання економічних результатів використання відходів гірничого виробництва на засадах концепції соціально-етичного маркетингу, що передбачає надання відходам економічного змісту товару з характеристиками споживчої цінності, визначення перспектив задоволення потреб виробництва, обґрунтування механізму ціноутворення на відходи, урахування ступеню техногенного забруднення довкілля ;

обґрунтовано принципи та реалізовано механізм екологічного обліку на засадах формалізації показників, які відображають різноманітні сторони взаємостосунків підприємства з навколишнім природним середовищем і одночасно забезпечують більш повний облік, пов'язаних з виробничою діяльністю, зовнішніх екологічних ефектів.

удосконалено:

організаційно-економічний механізм управління природокористуванням, який на відміну від існуючого базується на розмежуванні і упорядкуванні функцій, реорганізації системи оподаткування природокористування, впровадженні екологічного аудиту і екологічного моніторингу;

правовий механізм управління природокористуванням шляхом його узгодження з міжнародними стандартами з охорони навколишнього середовища.

дістали подальшого розвитку:

системно-цільовий підхід, що використовується при розробці еколого-економічної стратегії розвитку вуглевидобувного підприємства, який являє собою багаторівневу та багатофункціональну систему, містить методи і способи реалізації політики в сфері наукових розробок, економіці, правових засад;

теоретичні та методичні підходи до формулювання місії, задач і принципів розвитку шахт, як соціально-економічної і виробничої системи, що базуються на принципах, визначених концепцією екологізації;

принципи формулювання екологічної політика старопромислових регіонів з урахуванням оптимальних темпів розвитку виробничих потужностей вуглевидобувних підприємств на основі встановлення взаємозв'язку з показниками техногенного забруднення;

методологічні підходи до моделювання еколого-економічної рівноваги і економічного регулювання раціонального природокористування на основі обґрунтування кількісних характеристик впливу параметрів гірничодобувного виробництва і розвитку уявлення про еколого-біологічну цінність інгредієнтів у відходах вугільного виробництва.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дисертаційної роботи полягає в розробці цілісної політики розвитку вугільного виробництва, яка дозволила сформувати комплекс рішень, спрямованих на раціональне природокористування, адаптацію розвитку до міжнародних вимог, рішення соціальних проблем.

Пропозиції щодо концептуальних положень еколого-економічної стратегії використані при розробці проекту Енергетичної стратегії України до 2030 р. (довідка № 04-12/75 від 09.02.2005). Рекомендації щодо вдосконалення рентних відносин і визначення цін на демінералізовану шахтну воду використані Управлінням науки і перспективного розвитку Міністерства вугільної промисловості України (довідка № 05-01/1-03 від 14.03.2006). Дослідження в сфері використання шахтного метану, породних відходів вугільного виробництва використані Донецькою обласною державною адміністрацією при розробці програми «Донецька область -2010» (довідка № 1-6/473я від 31.08.2006).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою роботою, в якій висловлено авторський підхід до формування державної політики розвитку вугільної промисловості з урахуванням комплексу екологічних чинників. Автором використані тільки ті ідеї, методичні положення і розробки, які є результатом особистого внеску.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і прикладні результати дисертаційної роботи докладалися і дістали ухвалення на міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах: Всеукраїнські наукові збори «Пріоритети еколого-економічного розвитку України» (2004 р., м. Миколаїв); Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України» (2005р., м. Дніпропетровськ); Науково-практична конференція ДонДУУ (2005 р., м. Донецьк); Форум гірників (2005 р., м. Дніпропетровськ); Міжнародна науково-практична конференція "Екологія техногенного регіону" (2005 р., м. Донецьк); Вузівська конференція студентів і молодих учених «Проблеми розвитку національної та глобальної економіки (2005 р., м. Донецьк); Третя Міжнародна науково-практична конференція «Співробітництво для сталого розв'язання транскордонних, міжрегіональних і місцевих проблем оздоровлення довкілля» (2005 р., м. Маріуполь); Міжнародна науково-практична конференція «Сталий розвиток довкілля в Україні» (2006 р., м. Маріуполь); Міжнародна науково-практична конференція «Геотехнології та управління виробництвом ХХІ сторіччя» (2006 р., м. Донецьк).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано у фахових виданнях 34 наукові праці, у тому числі 5 монографій, з яких одна індивідуальна, 3 статті у наукових журналах, 21 - у збірниках наукових робіт, 5 публікацій - у матеріалах міжнародних конференцій. Загальний обсяг публікацій складає 40,3 др.арк., у тому числі особисто автору належить 25,6 др.арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків і додатків. Загальний обсяг - 443 сторінки, у тому числі основний текст 375 сторінок. Матеріали дисертації містять 54 таблиці, 35 рисунків, 3 додатки, які наведено на 44 сторінках. Список використаних джерел складається з 221 найменування на 24 сторінках.

1. Економічні наслідки антропогенної діяльності

Дослідження екологічних передумов соціально-економічного розвитку свідчить про те, що виникли глобальні екологічні проблеми, сформувались серйозні проблеми забруднення атмосфери, вод, ґрунтів, що призводить до втрати окремих видів рослин і живих організмів, зубожіння біоресурсів, збезлісення і спустошення територій. Обґрунтовано, що проблеми виникають в результаті такої взаємодії природи і людини, при якій антропогенне навантаження на територію, що визначається з урахуванням техногенного навантаження і густоти населення, перевищує екологічні можливості цієї території, обумовлені її природно-ресурсним потенціалом і загальною стійкістю природних ландшафтів до антропогенних дій.

Негативні екологічні наслідки господарської діяльності у всьому світі призвели до деградації біосфери. Як альтернатива такому розвитку економіки розглядається і обговорюється концепція стійкого зростання. Вона є моделлю соціально-економічного життя суспільства, при її реалізації задоволення потреб досягається не за рахунок майбутніх поколінь. Забезпечення стійкого розвитку вимагає не просто інвестицій в екологію або новітні технології, але, перш за все, соціальних новацій, зміни пріоритетів і цілей розвитку цивілізації.

Одночасно з еволюцією концепції стійкого розвитку йде процес становлення його основного інструменту - нової галузі традиційної економіки, що одержала назву екологічної економіки. Концепція екологічної економіки на відміну від традиційної розглядає людей як важливий компонент цілісної еколого-економічної системи. Це пояснюється тим, що вони повинні бути відповідальні за розуміння своєї ролі в глобальній системі біосфери, у збереженні і управлінні нею для досягнення стійкості.

Економічна сторона охорони навколишнього середовища включає оцінку збитку, нанесеного забрудненням атмосфери, водних ресурсів, розробкою і користовуванням надр, а також оцінку інвестицій на запобігання шкідливої дії від забрудненого навколишнього середовища і впливу на реципієнтів. Доведено, що управління екологічними витратами дає можливість зменшити витрати виробництва, підвищити його ефективність і забезпечити позитивну динаміку розвитку виробництва, знизити соціальну напруженість.

Сучасні процеси, що пов'язані із збільшенням інтенсивності дії людини на природне середовище, зростання різноманіття форм її перетворення, не тільки ставлять на порядок денний дослідження необхідних гармонійних зв'язків усередині системи "суспільство - природа", але висувають, як найактуальнішу, проблему збереження природного світу. Широке розповсюдження у зв'язку з проблемою збереження природи набувають ідеї контролю стану навколишньої природи як форми наукового нагляду, включеного у технологію раціонального природокористування. Основним інструментом контролю за станом навколишнього природного середовища є моніторинг. Під екологічним моніторингом слід розуміти організований моніторинг навколишнього середовища, при якому:

забезпечується постійна оцінка екологічних умов середовища людини, біологічних об'єктів і функціональних цінностей екосистеми;

створюються умови для визначення корегуючих дій в тих випадках, коли цільові показники екологічних умов не досягаються.

Узагальнені дані свідчать про складний екологічний стан в крупних обласних центрах. Екологічні проблеми міст пов'язані з надмірною концентрацією на порівняно невеликих територіях населення, транспорту і промислових підприємств, та з утворенням антропогенних ландшафтів, далеких від стану екологічної рівноваги.

При сучасному рівні розвитку продуктивних сил проблеми оптимального використання природних ресурсів набувають домінуючого значення для виживання людства. Особливе місце ця проблема займає в Україні і, зокрема, в Донбасі. Її актуальність для промислового регіону обумовлена наявністю великої кількості крупних споживачів природних ресурсів і нестачею або повною відсутністю деяких з них. Ця проблема одержує гостру соціальну спрямованість в умовах економічної нестабільності та фінансування природоохоронних заходів за залишковим принципом.

Розвиток виробництва і, перш за все, промисловості базується в значній мірі на використанні мінеральної сировини. Серед видів викопних ресурсів на одне з перших місць по народногосподарському значенню слід поставити джерела палива і електроенергії. З розвитком технічного прогресу все більш питому вагу набувають первинні джерела електроенергії, що одержуються з гідро- і геотермальних електростанцій. Зростає виробництво електроенергії на атомних електростанціях. Потенційні потужності всіх цих джерел великі, але поки економічно ефективною є тільки невелика їх частина. Основними напрямами економії енергоресурсів є: вдосконалення технологічних процесів і устаткування, зниження прямих витрат паливно-енергетичних ресурсів, структурні зміни в технології виробництва і продукції, що виробляється, поліпшення якості палива і енергії, організаційно-технічні заходи. Проведення цих заходів викликано не тільки необхідністю економії енергетичних ресурсів, але і важливістю врахування питань охорони навколишнього середовища при рішенні енергетичних проблем. Велике значення має заміна викопного палива іншими джерелами (сонячною енергією, енергією хвиль, вітрів), які належать до екологічно чистих. Замінюючи ними викопне паливо, знижується шкідлива дія на природу і заощаджуються органічні енергоресурси.

Внаслідок нерівномірного розподілу прямих іноземних інвестицій, різко погіршується стан навколишнього середовища, при чому за дуже низьких темпах зростання виробництва або навіть в умовах його скорочення. Для підвищення ефективності розширення територіального розміщення прямих іноземних інвестицій розвивається мережа міжнаціональних виробництв, як в явному (фізичному) прояві, так і неявному прояві (за допомогою фінансово - торгової або іншої підтримки). Збільшення загальної чисельності виробничих систем міжнаціонального виробництва продовжує залучати величезні обсяги капіталів. Ця система інвестування заснована на двох основних принципах: «будівництво - отримання прав власності - експлуатація» і «будівництво - експлуатація - передача прав власності». Ці принципи реалізуються за умов значної політичної підтримки, особливо за рішеннями про приватизацію підприємств державної власності. Ці рішення приймаються як в країнах інвесторах, так і в країнах одержувачах інвестицій, а також шляхом чиненого на уряди тиску. Таке положення властиве й українській економіці.

2. Методологічні передумови формування еколого-економічної стратегії

На будь-якому етапі суспільного розвитку процес виробництва залишається функціонально пов'язаним з навколишнім природним середовищем і є єдиним комплексом. Внаслідок цього, по мірі зростання технічного рівня виробництва і виробничих сил суспільства, сформувалися територіальні природно-промислові комплекси (ППК), орієнтовані на оточуюче природне середовище з її надрами і природнокліматичними умовами. Одним з таких ППК є вугільно-металургійний північно-східноукраїнський гірничопромисловий регіон (Донбас). У Донбасі на державному балансі налічується 1511 родовищ корисних копалин, експлуатується 485 родовищ що містять 23 види сировини. Серед гірничодобувних галузей вугільній промисловості належить особливе місце щодо забруднення довкілля. Аналіз екологічного стану свідчить про те, що:

енергетика є основним джерелом забруднення метаном атмосфери в Україні, а внесок вугілля в нього досягає 80% (рис. 1). На частку донецького вугільного басейну доводиться понад 96% загального викиду метану;

на частку вугледобувних і переробних підприємств доводиться основна маса потенційно найактивнішого парникового газу - метану. Розрахунки свідчать, що його використання як енергетичного ресурсу дозволить на кожну умовну тонну вугілля ліквідувати такі викиди в атмосферу: 30 кг. SO₂, 9 кг. NO_x, 4 кг. пилу і вдвічі скоротити викиди СО₂;

при існуючій структурі топливокористування на частку двоокису вуглецю в України доводиться майже весь (99,9%) об'єм викидів в атмосферу. При цьому частка двоокису вуглецю у викидах, що утворилися від спалювання вугілля, складає таку ж величину - 99,9%;

на частку теплоенергетики в Україні доводиться 50% викидів СО₂, тоді як викиди всіх інших галузей промисловості складають 19% (рис. 2);

разом з вугіллям з надр виймається велика кількість породи, що по своїй масі порівняна з обсягом видобутку, а також сотні мільйонів кубометрів високомінералізованої води, що перевищує обсяг видобутку у 5-7 разів.

Аналіз міжнародного досвіду екологічної політики виявив, що пріоритетними екологічними проблемами є: впровадження маловідхідних і безвідхідних технологій; оцінка дії промислового виробництва на оточуюче середовище; охорона екосистем, тваринного світу, суші; боротьба з трансграничним забрудненням. В умовах ринкових відносин і виснаження природних ресурсів, рішення з питань природокористування і захисту навколишнього середовища розглядаються і розв'язуються, в першу чергу, з урахуванням національних і корпоративних інтересів. Аналіз правових основ у сфері природокористування свідчить, що в кожній державі сформувалася своя правова система у сфері екології. Розглянута в роботі структура як міжнародної, так і національної системи формування і реалізації еколого-економічної політики, невдосконалена і політизована. Важливим її недоліком є відсутність об'єктивного інструменту оцінки рівня економічного розвитку країн світу з урахуванням збитку, що наноситься природним ресурсам. У світовій статистиці, і в побудованих на її основі моделях розвитку економіки вичерпання природних ресурсів і руйнування біосфери ігнорується. Проблема компенсації збитку, нанесеного природному середовищу промисловою і господарською діяльністю, залишається головною у планетарній системі регулювання природокористування і у відтворюванні природних ресурсів.

Обґрунтовано, що головним чинником ефективного використання всього потенціалу гірничодобувних галузей як споживачів природного ресурсу, є формування національної, зовнішньої економічної міжнародної стратегії у системі державного управління, яка ставить за свою мету створення і ефективне функціонування необхідних і достатніх інституційних механізмів з еколого-економічної політики для забезпечення стійкого розвитку, що зумовлене прогресуючим загостренням глобальних, національних і регіональних екологічних і соціальних проблем, які не можуть бути вирішені в межах традиційних соціоекономічних підходів. Основним принципом істотного зниження антропогенного і техногенного навантаження на оточуюче середовище, припинення процесів його деградації є зміна існуючої практики ведення виробничої діяльності, відмова від "нульової" вартості природних ресурсів, що і створить фінансові передумови для збалансованості соціально-економічного розвитку. Критерієм стійкого розвитку суспільства повинен стати не поточний приріст обсягів виробництва, а потенціал його зростання в умовах збереження і переходу до прискореного поліпшення якісних показників навколишнього природного середовища, що є підґрунтям екологізації.

Економічний розвиток України супроводжується незбалансованою експлуатацією природних ресурсів. Гостро стоїть проблема адекватного відображення реальних екологічних втрат суспільства і створення достатньої фінансової бази для природоохоронної діяльності. Сучасний механізм стягнень за забруднення і збиток, що наноситься навколишньому природному середовищу, не враховує всіх аспектів економічних і соціальних втрат суспільства внаслідок господарської діяльності, розмір цієї платні не забезпечує, в повному обсязі, покриття природоохоронних потреб і свідчить про недостатню ефективність системи примусового стягнення екологічних платежів.

Управління природокористуванням в Україні зосереджено на здійсненні єдиної водогосподарської політики, забезпеченні водокористування і охорони водного ресурсу басейну. Промислові скидання, у тому числі і шахтні води, у складі природних водоймищ басейну піддаються гідрохімічним і радіологічним дослідженням у системі державного моніторингу водних об'єктів. Аналіз нормативно-правових документів і системи управління свідчить про те, що проблема відновлення водних ресурсів знаходиться поза державними програми, вуглеводневі з'єднання, що є супутніми продуктами або відходами виробництва, не розглядаються як можливе джерело поповнення природних ресурсів на державному рівні. Укргідрометеоцентр обмежує свою діяльність тільки визначенням метеорологічних умов як чинника, що впливає на рівень забруднення атмосферного повітря. Обґрунтовано, що це результат відсутності єдиного методологічного підходу до системи глобального моніторингу, роз'єднаність дій і відсутність єдиної комунікаційної інформативної системи зв'язків між розрізненими службами. Все це призводить до несумісності інформації, що позбавляє державні і місцеві органи влади можливості ухвалювати адекватні природоохоронні рішення. Доцільно на базі всіх структур, що беруть участь у системі державного управління природокористуванням, створити загальну організацію, яка буде забезпечувати єдиний методологічний підхід до системи вивчення і систематизації інформації, прогнозування і оцінки ресурсів, моніторингу водних об'єктів, атмосфери, земельних ресурсів і надр.

Аналіз найважливіших економічних елементів державної системи управління природоохоронною діяльністю свідчить про наявність суперечностей і недосконалість або відсутність результативної системи забезпечення безпечної якості навколишнього середовища і раціонального природокористування. Економічний механізм екологічного регулювання доцільно вдосконалювати винятково шляхом зміни конкретних форм виробничих відносин (прибуток, ціна, фундації, податки, платежі за користування надрами та ін.), тобто стимулюючи і кредитуючи природоохоронні заходи і застосовуючи санкції за екологодеструктивне господарювання. Обґрунтовано ефективність екологічного регулювання через систему пільгового оподаткування, заохочень до еколого-конструктивної діяльності підприємств у разі зниження ними кількості і складу викидів і скидань, у тому числі шляхом залишення частини нарахованих платежів на екологічні цілі у розпорядженні суб'єктів господарювання. Проте і «забруднювач», тобто друга сторона цього процесу, повинен відповідати виключно за шкідливі і небезпечні наслідки своїх дій і бути зацікавленим економічно в їх ліквідації. Без такої збалансованості інтересів забезпечити ефективність і дієвість механізму екологічного регулювання є проблематичним.

В умовах функціонування державної стратегії на екологізацію, забезпечити баланс споживання і виробництва природних ресурсів як гаранта розвитку життя подальших поколінь людства, виходить за рамки природоохоронних можливостей окремих суб'єктів господарювання і вимагає інших масштабів і підходів. Свідченням усвідомлення цього положення єдино правильним є проголошення світовою спільнотою необхідності здійснення соціальних програм в цілях забезпечення гармонійного розвитку економіки при строгому дотриманні соціальних і природоохоронних інтересів людей.

3. Аналіз техногенної дії вугільного виробництва і ефективності природоохоронних систем

Світовий видобуток і споживання вугілля свідчить про стійку тенденцію його зростання, перш за все, як бази паливно-енергетичного комплексу. При наявних темпах, вже з 2010 р. вугілля може повернути собі лідируюче положення у світовій енергетиці. Це значною мірою зумовлено структурою світових запасів органічного палива, де вугіллю належить 67%, нафті - 18% і газу - 15%. В Україні структура запасів складає, відповідно, - 95,4%; 2% і 2,6% (включаючи і шахтний метан). Тому, в Україні вугіллю як органічному паливу альтернативи немає.

Аналіз стану гірничих робіт і виробництва на діючих вугледобувних підприємствах виявив, що стан шахтного фонду України не відповідає вимозі досягнення сформульованої концепції розвитку галузі. Відсутність фінансових коштів не дозволяє модернізувати гірниче господарство вугледобувних підприємств і, таким чином, компенсувати погіршення гірничо-геологічних умов розробки вугільних пластів, що викликані зростанням глибини розробки на шахтах.

Річна виробнича потужність, що характеризує технічні можливості підприємства з видобутку вугілля, на 64% шахт не перевищує 600 тис.т., у тому числі на 47 шахтах - 300 тис.т. Тільки на 25 шахтах цей показник перевищує 1000 тис.т. на рік. Середня виробнича потужність шахти складає менше 600 тис.т. на рік, що значно нижче, ніж на шахтах ближнього і дальнього зарубіжжя. Середньорічний видобуток вугілля середньостатистичної виробничої одиниці за 1997 - 2005 рр. збільшився з 331 до 475 тис.т. Проте він так і не досяг рівня 1996 р. (567 тис. т.), не дивлячись на ліквідацію 123 нерентабельних і неперспективних шахт. Нестійкий характер видобутку не дозволяє прогнозувати на найближчий період зростання видобутку вугілля в умовах, що склалися. Техніко-економічні показники роботи вугільної промисловості істотно не покращились, збільшився дефіцит вугілля, як для коксування, так і для енергетики. Все це свідчить про те, що продовження процесу реструктуризації галузі тільки шляхом закриття і ліквідації шахт не є ефективним. Закриття (консервація) шахт не вирішує повністю проблеми техногенних умов в зоні її розташування. На багато років, а може і на неосяжний період, збережуться порідні відвали; щоб уникнути затоплення, підтоплення територій і засолення ґрунтів, продовжуватиме працювати водовідливне устаткування, видаючи в природну географічну мережу мільйони кубометрів мінералізованої (хоча і у меншій мірі) води. Метан, мігруючи по різного роду каналам, продовжуватиме виділятися в атмосферу. Отже, екологічні проблеми при закритті шахт наростають.

Згідно з оптимістичним сценарієм розвитку вугільної галузі обсяг видобутку вугілля у 2030 р. зросте до 130 млн.т., що повністю забезпечить потребу національної економіки в енергетичному і коксівному вугіллі. При цьому слід враховувати, що нарощування видобутку вугілля, і особливо будівництво 10 нових шахт загальною потужністю 39,5 млн.т вугілля на рік, пов'язано із збільшенням техногенного навантаження на оточуюче природне середовище, що вимагає розробки науково обґрунтованої стратегії щодо обмеження впливу негативних екологічних чинників. Запропонована в роботі екологічна стратегія, спрямована на здійснення заходів щодо мінімізації негативного впливу на оточуюче середовище процесів видобутку і збагачення вугілля; своєчасне запобігання негативних екологічних наслідків закриття вугледобувних підприємств; розробку і впровадження технологій переробки природних ресурсів, що витягаються попутно з вугіллям і які є відходами виробництва; розробку і впровадження ефективних технологій рекультивації деградованих територій. Обґрунтовані економічні і техніко-технологічні передумови реалізації даної стратегії. якими є:

Україна має великі запаси вугілля, що дозволяє орієнтувати на нього енергетику країни як на стратегічний природний потенціал;

зростання видобутку вугілля посилює проблеми екологічної безпеки в Україні і, отже, всемірне зростання рівня безвідходності вугледобувних підприємств стає основним інструментом зниження антропогенного навантаження на оточуюче природне середовище;

проекти, що намічені Концепцією розвитку вугільної промисловості, щодо введення в експлуатацію до 2015 р. шахт другої черги («Никанор-Нова» і «Самсонівська-Західна») і шахт які закладено у 2001 р. («Західно-Донбаська», «Добропільська-Капітальна» в Донецькій області, «Краснолучська-Північна», «Цен трально-Нова» в Луганській області і №10 «Нововолинська» у Волинській області), повинні бути скореговані на максимальне використання вугільного метану, шахтної води і породи;

у процесі приватизації необхідно вирішити дві основні задачі: створити зацікавленого власника в особі промислового інвестора; зберегти державний сектор економіки вугільної промисловості. Недержавні інвестиції дозволять вирішити більшість проблем вугільної промисловості, у тому числі соціально-економічні і екологічні проблеми галузі.

У роботі систематизовано і проведено комплексний аналіз техногенного впливу вуглевидобутку на довкілля (рис. 3). Розроблений кадастр породних відвалів свідчить, що у вугледобувних регіонах України накопичено близько 4,0 млрд.т. породних відходів, які розміщені в більш ніж 1200 відвалах. Займана ними площа земельних відведень складає більш 150,0 тис.га. Значна частина цих земель, представлена родючими ґрунтами, виведена із сфери сільгоспвиробництва і, по суті, є втраченою економічною можливістю суспільства. Фізико-хімічні перетворення і водно-вітрова ерозія, що відбуваються в надрах і на поверхні заскладованої у відвалах породи, зумовлюють забруднення повітряного басейну, ґрунту, ґрунтових вод і водотоків на прилеглій території шкідливими хімічними з'єднаннями і високотоксичними важкими металами до надзвичайно небезпечного рівня. При цьому особливо шкідливій дії піддається генофонд нації.

У вітчизняній вугільній галузі практично відсутня інфраструктура закладення виробленого простору. Її створенню заважає потреба у не підйомних для економіки України капітальних витратах. Крім того, має місце фактор обмеження промислових запасів на пластах потужністю більше 1,4 м., на яких з позиції оцінювання технічної можливості і економічної доцільності може бути виправдано використання технології закладення виробленого простору. З цих причин вказана технологія має обмежену сферу використання і істотно не вплине на зниження обсягів породи, що розміщена у відвалах, і, як наслідок, на поліпшення екологічної ситуації.

Досліджено, що у вітчизняній практиці можна реально скоротити обсяги породи від проведення і ремонту вироблень на 20-25% за рахунок більш масштабного вживання анкерного кріплення, попереднього зміцнення гірничого масиву, впровадження інших прогресивних техніко-технологічних рішень. Проте розміщенню у відвалах основної маси породи в кількості більше 50 млн.т. на рік альтернативи немає. Тому проблема усунення породних відходів для підприємств галузі залишається актуальною. Для здійснення поставленої задачі потрібно реорганізувати існуючу у галузі систему поводження з породними відходами і удосконалити чинні нормативно-правові акти у сфері природоохоронного законодавства. Як першочергові задачі пропонується здійснити наступні заходи:

розробити вимоги до технологій і устаткування, виконання яких забезпечить мінімізацію утворення породи в процесі вуглевидобування, а також умови економічного стимулювання і принципи державної підтримки підприємств, що освоюють маловідходні і екологічно безпечні процеси вуглевидобування;

розробити і запровадити комплекс економічних і нормативно-правових документів, регулюючих взаємостосунки суб'єктів в сфері виробництва, утилізації породних і інших відходів гірничого виробництва;

реорганізувати існуючу в галузі систему управління породним господарством, створивши спеціалізовані виробничі структури, наділивши їх правом комплексної переробки породних відходів з подальшою реалізацією вторинних мінеральних ресурсів;

розробити єдину методику еколого-економічної оцінки впливу породних відвалів на стан навколишнього середовища і впровадити ефективний механізм відшкодування збитку, що заподіяно природі конкретними суб'єктами виробничо-господарської діяльності;

організувати ефективно діючу систему екологічного моніторингу. Доказано, відомчий контроль над станом екологічної ситуації практично загублений. Окремі функції екологічного моніторингу розв'язуються на комерційній основі приватними фірмами за замовленням власників відходів.

Вирішення цих питань за узгодженням з Мінвуглепромом і Міністерством екології і охорони навколишнього природного середовища запропоновано покласти на галузевий центр екобезпеки. Це зумовлює рішення таких основних задач:

еколого-економічна оцінка впливу на оточуюче середовище діючих шахт, таких що реконструюються і закриваються, майнових комплексів (цехів);

екологічна паспортизація підприємств, виробничих процесів і устаткування;

організація і методологічне забезпечення екологічного контролю над станом атмосфери, почвогрунтів і вод у зоні діяльності підприємств галузі;

розробка пропозицій щодо вдосконалення нормативно-технічної документації з питань екології;

організація науково-практичних семінарів і консультацій для працівників екологічної служби підприємств вугільної галузі з питань природоохоронної проблематики;

надання практичної допомоги підприємствам галузі в частині розробки норм ПДС компонентів, що забруднюють середовище, організації очищення, знезараження і раціонального використання шахтних вод.

Аналіз ефективності природоохоронних систем і заходів свідчить:

засоби очищення шахтної води не забезпечують вимог, що ставляться до її якості. Тому сформувалася тенденція зростання недостатньо очищених і забруднених скидань, обсяг яких у 2005 р. досяг 93,4% (табл. 1);

у 2005 р. з 951,26 тис.т .забруднюючих речовин, що відходять від стаціонарних джерел викидів, на очищення в аспіраційні системи подано 21,9% від їх загальної маси. В аспіраційних системах уловлено 90,6% твердих речовин і 21,6% газоподібних речовин;

у числі неорганізованих джерел забруднення атмосфери - породні відвали. Частка викидів в атмосферу породними відвалами від усіх стаціонарних джерел, що горять, складає 6,7%. Проте при горінні відвалів виділяються найтоксичніші газоподібні речовини, такі як сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту і вуглецю. Частка сірководню, що надходить в атмосферу від горіння породних відвалів, складає близько 88% загальної кількості.

Таблиця 1. Динаміка шахтних скидань у поверхневі водоймища за ступенем їх очищення

4. Економічна ефективність використання ресурсного потенціалу відходів вугільного виробництва

Цінність відходів гірничого виробництва і напрями їх раціонального використання розглянуто з погляду стійкого розвитку. Обґрунтовано, що стійкий розвиток, як цільова установка збалансованого споживання природних ресурсів, базується на соціально-етичній концепції маркетингу. Проте вживанню цієї маркетингової концепції перешкоджає неефективність інституційної еколого-економічної політики, що склалася; відсутність національної стратегії з неприпустимості виснаження природних ресурсів, комплекс екологічних, економічних і соціальних проблем.

Доведено, що задача природоохоронних систем завжди знаходиться у межах економічної доцільності і технічних можливостей суспільства в певний історичний період. Аналіз перспектив впровадження безвідходних технологій зумовив маркетингові можливості використання відходів вугільного виробництва як товару, яке не перевищує 7%. Загальна маса відходів, що нагромадилися, складає до 3 млрд.т. Споживання породи коливається у межах 1,5-2,0 млн.т. на рік. Експериментальні проби з 59 породних відвалів, виявили, що з вугільними пластами і вміщуючими породами парагенетично пов'язані хімічні елементи, у тому числі і рідкоземельні. У ряді випадків (окиси алюмінію, кремнію, сірки, заліза, ін.) концентрація корисної складової вище, ніж у мінералогічній сировині, що традиційно використовується. Наприклад, маса германію, що міститься, у вугіллі щорічно спалюваному в топкових пристроях, перевищує його світове споживання у 20 разів. Певний розвиток одержало виробництво піритових концентратів для металургії.

Дослідження характеристик складу і фізико-хімічних параметрів пород дозволило провести попередню маркетингову оцінку продуктів складування у відвалах, що є одним з етапів побудови логічного сценарію можливого промислового вживання їх як сировини для виробництва товарної продукції, а також розглядати ці дослідження як джерело інформації про можливу еколого-біологічну небезпеку інгредієнтів, що містяться у відходах виробництва.

Оцінка якості води свідчить, що біля 43% шахт, розташованих на території Донецької області, скидають воду придатну і не небезпечну для засолення ґрунту; 90,6% шахт і шахтоділянок - жорстку і дуже жорстку воду. Проведені дослідження дозволили визначити основні групи споживачів кондиціонованної шахтної води і сформулювати вимоги до її якості. Відповідно до розробленого кадастру, тільки в промисловий і господарсько-побутовий обіг у Донбасі може бути додатково повернено 168,8 м³/рік. Обґрунтовано, що за тарифами, які склалися в Україні на воду різного призначення і якості, виробничі витрати на комплексну переробку шахтних виробничих скидань можуть бути не тільки компенсовані у разі реалізації опрісненої води і мінеральних солей як продуктів споживання, але і забезпечити суттєвий прибуток.

Аналіз правової бази природокористування виявив, що для створення дієздатного ринку продуктів комплексної переробки шахтних відходів необхідно сформувати відповідні економіко-правові умови, які усунуть наявні перешкоди і будуть сприяти конкурентоспроможності відновленого водного ресурсу. Перш за все, природоохоронне законодавство не зобов'язане забезпечувати баланс еколого-економічних інтересів держави як власника ресурсів і виробника як споживача даних ресурсів, використовуючи для цього економічний механізм виробничих відносин, як найефективніший інструмент для захисту від деградації і раціонального використання природних ресурсів. Слід законодавчо передбачити систему еколого-економічних пільг і заохочень для суб'єктів господарювання за споживання шахтної води як додаткового природного ресурсу і її комплексну переробку.

Проведені маркетингові дослідження свідчать про високу зацікавленість багатьох країн світу до вугільного газу - метану. Значна частка вугільного метану України знаходиться на території Донецької області. Щорічно викидається в атмосферу понад 2 млрд.м³ метану, що еквівалентно втратам національної економіки України у 9 млрд.кВт-г дешевої електроенергії і 10 млн.Гкал додаткової теплової енергії. Розраховано, що використання 11 систем дегазації на шахтах України, які каптують газову суміш з концентрацією метану понад 20%, дозволить залучити в господарський обіг близько 50 млн. м³ паливного газу; технологічні рішення на 27 установках дегазації, які каптують газову суміш із концентрацією менше 20% - ще 69 млн. м³ метану на рік.

Буре і кам'яне вугілля, сланці є сировиною для отримання синтетичного рідкого палива і горючих газів. При виході бензинової фракції з вугілля 30% (без урахування олії, важких фракцій, коксівного залишку та ін.) еквівалент спожитого вугілля, приведений до маси бензину з октановим числом 70, складає 2596 тис.т. Це рівнозначно можливому зростанню ВВП України на 1,817 млрд. грн. При ціні на природний газ, що постачається з Росії, тепловий еквівалент ціни генераторного газу, отриманого з тонни антрациту, буде складати 78,0, а з бурого вугілля - 53,4 дол. США. Розрахунки показують, що в перерахунку на сучасний курс, з урахуванням інфляції і при світовій ціні 230 дол. США за 1000 м³ природного газу, такі виробничі витрати дозволяють енергетичному газу, з урахуванням вигод, які зумовлені зростанням ВВП в Україні, зниженням соціальних виплат з бюджету по безробіттю, з обсягом наповнення бюджету податковими відрахуваннями за рахунок ПДВ, соціальних відрахувань та ін., стати конкурентоспроможними за цим чинником (експортованим природним газом). Питомі капітальні вкладення на 1000 м³ енергетичного газу, що виробляється з кам'яного вугілля, коливаються від 52,8 до 66,5 грн., що забезпечує швидку окупність інвестицій. Порівняльна ефективність технологій виробництва синтетичного рідкого палива свідчить, що найекономічнішою технологією є гідрогенізація вугілля, як за питомими капіталовкладеннями, так за собівартістю. Одержане при використанні цієї технології синтетичне рідке паливо, не потребує доведення до вживання і його ціна в 1,4 рази нижче, ніж ціна, що склалася на нафту на світовому ринку.

З ратифікуванням Кіотського протоколу, Україна набула можливість реалізувати невикористані нею квоти з викидів парникових газів на загальну суму до 2,5 млрд. дол. США. У Кіотському протоколі використовується поняття «гнучкі механізми», серед яких для України привабливими є - торгівля викидами і проекти спільного впровадження, які дозволяють одержувати доходи від продажу квот. У даний час основним "проблематичним" газом є СО₂, тому торгівля саме квотами вуглекислого газу може принести найбільшу вигоду. Ще більш перспективним напрямом є створення проектів спільного інвестування. За оцінками експертів Світового банку, на 1 тону зниження викидів С0₂ в Україні необхідно витратити 7, в Росії - 20, в США - 190, ЄС - 270, в Японії - 600 дол. США. Не дивлячись на зростання інвестицій в Україну, екологічний напрям не є пріоритетним. Враховуючи мінімальні розміри внутрішніх інвестицій підприємств в основні фонди і екологічні проекти через їх низьку рентабельність, вигоди від Кіотського протоколу стають оптимальним варіантом оновлення основних засобів підприємств - «виробників промислового забруднення».

Обґрунтовано необхідність розглядати природні ресурси взагалі і супутні матеріальні ресурси як певну економічну категорію. Внаслідок цього виникає потреба їх оцінювання як продукту за результатом господарської діяльності, що має вартісну форму і має значущість для економіки, особливо тоді, коли до господарського обігу залучаються невідновлені або обмежені ресурси. Як основу оцінювання природного ресурсу слід використовувати, в першу чергу, виробничі витрати. Окрім показника екологічної ціни, потрібен показник, який надає можливість зіставляти продукцію єдиного призначення, але різну за екологічними витратами і ступенем економічної корисності. Цим показником, зокрема, може виступати відносна екологічна ефективність або співвідношення корисної вартості і збитків, які нанесені природному середовищу в процесі виробництва, споживання і утилізації. Для відновлюваних природних ресурсів оцінювання економічної ефективності процесу може бути проведено за формулою:

де - економічна ефективність природоохоронного заходу; - зміна екологічної ціни за рахунок здійснення природоохоронного заходу (од.вімір); - обсяг виробництва продукції, досягнутий унаслідок здійснення природоохоронного заходу (); Зп - виробничі витрати ().

При вдосконаленні економічного механізму природокористування в роботі зроблено акцент на екологічних платежах, методології оцінювання збитків, що завдаються природному середовищу та на інвестиційній привабливості природоохоронних заходів.

Для оцінювання збитків, що завдаються шахтними скиданнями природному середовищу, використано критерій оцінювання відносної небезпеки кожного з інгредієнтів, що містяться у скиданнях. Використовуючи інформацію про речовинний і хімічний склад скидань очисних споруд шахт України, обчислені приведені маси річного скидання забруднюючих речовин, проведено укрупнене оцінювання збитку від забруднення водоймищ України, який при обсязі середньорічного скидання діючих шахт 478,5 млн. м³ на рік складає 36,4 млн. грн.

Аналіз методик нарахування платежів (екологічні платежі, спецводокористування, плата за землю) шахтам Донецької області, дав підставу для корегування платежів у напрямі врахування площі земельного відведення для прибережних зон кар'єрів і водовідстойників, цільового використання екологічних платежів.

Загальний збиток, що наноситься навколишньому середовищу викидами метану, окисів азоту, сірчистого ангідриду і двоокиса вуглецю вугільними підприємствами України (табл. 2), можна обчислити за формулою:

, грн./рік (2)

де У₁, У₂, У₃, У₄ - збиток, що завдається викидами метану, окису азоту, сірчистого ангідриду і двоокису вуглецю, грн./т. Для оцінювання збитку виявлено закономірності викидів з вуглевидобутком;

q₁, q₂, q₃, q₄ - маси викидів метану, окисів азоту, сірчистого ангідриду і двоокису вуглецю, т/рік.

Одним з напрямів формування інвестиційної привабливості вугільної галузі є розвиток взаємостосунків підприємств з банками. При цьому важливо оцінити ступінь ризику при кредитуванні; визначити реальну суму повернення кредиту з урахуванням відсотків і плати за ризик, проаналізувати стан фінансово-господарської діяльності позичальника.

Таблиця 2. Збиток, що завдається навколишньому середовищу газовими викидами підприємств вугільної промисловості України

Ці взаємостосунки досить переконливо відображаються у такій моделі:

,

де - сума виплат банку кредитором за наданий кредит в умовах ризику його неповернення; - відсоткова ставка за відсутності ризику, виражена у відносних величинах; р - вірогідність неповернення кредиту; К_о-сума кредиту; е - обурюючи чинники, які не підлягають прямому вимірюванню.