Несприятливі процеси в Закарпатті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Генезис стихійних явищ

1.1 Деякі кліматичні умови Закарпатської області

стихійний закарпаття явище сніголавинний

Уява про клімат певного району створюється на основі стандартних, точних і регулярних метеорологічних спостережень та реєстрації явищ погоди протягом тривалого часу.

Клімат формується під впливом цілого ряду факторів. Головні з них - сонячна радіація, циркуляція атмосфери, характер підстилаючої поверхні.

Закарпаття відносять до області континентально-європейського клімату. Він має багато спільного з кліматом Угорщини та північної частини Балканського півострова і визначається географічним положенням та умовами орографії.

Серед енергетичних ресурсів Землі основним є сонячна радіація. Радіаційний фактор характеризується кількістю сонячного тепла і залежить в основному від тривалості дня та висоти стояння сонця, а також від хмарності, прозорості атмосфери й стану земної поверхні. Тривалість дня в області в середньому становить взимку 8,5, а влітку 15,5 год.

Важливий показник радіаційного режиму - тривалість сонячного сяйва, тобто час, протягом якого прямі сонячні промені потрапляють на земну поверхню. Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва - до 2025 год. за рік (максимальна можлива тривалість становить 4450 год.), на 30% більше, ніж у гірських районах. У найкращих інсоляційних умовах знаходяться влітку гірські долини, які орієнтовані з заходу на схід, а взимку значно більше тепла в долинах, що простягнулися з півночі на південь.

Дані актинометричних спостережень у районах Берегова та Міжгір'я дозволяють характеризувати в загальних рисах складові радіаційного балансу для території області.

Сумарна радіація змінюється від 3110 до 4370 МДж /м2 за рік. Мінімальні значення цієї радіації протягом року відмічаються у грудні в Міжгір'ї і дорівнюють 59 МДж/м2 за місяць, максимум її припадає на липень у Берегові і дорівнює 633 МДж/м2 за місяць. Сезонна сумарна радіація взимку становить 300-340 МДж/м2, влітку - 1270-1830 МДж/м2, восени - 530-820 МДж/м2. Максимальні значення зимових сум радіації характерні для Чорногори (близько 545 МДж/м2, Говерла).

Радіаційний баланс і його складові істотно залежать від рельєфу місцевості, зі збільшенням висоти над рівнем моря він зменшується.

По території області взимку середні сезонні суми радіаційного балансу становлять мінус 17, мінус 34 МДж/м2, весняні - 510 - 690 МДж/м2, літні - 680-1040 МДж/м2, осінні - 160-300 МДж/м2. Річні суми радіаційного балансу дорівнюють у низинних районах (Берегове) 2011 МДж/м2, у гірських (Міжгір'я) - 1311 МДж/м2.

Найвищих значень радіаційний баланс досягає у липні - 369 МДж/м2. У травні, червні і серпні (Берегове) він також значний - 306-360 МДж/м2. Період з плюсовим радіаційним балансом триває десять місяців, у січні та грудні він мінусовий.

Циркуляція атмосфери має своєрідний характер. Над територією області часто проходять циклони й антициклони, які приносять різні повітряні маси і зв'язані з ними атмосферні фронти.

Закарпатська область перебуває під впливом західного переносу повітряних мас переважно з Атлантичного океану, рідко - континентального повітря зі сходу. За даними М.С. Андріанова, тут переважає морське повітря помірних широт, потім континентальне. Повторюваність надходження тропічних і арктичних повітряних мас невелика.

Для холодної пори року характерна циклонічна діяльність із районів Атлантичного океану, а також з півдня. Часте надходження морського повітря зумовлює протягом зими досить високі температури та відносну вологість повітря. Іноді арктичні повітряні маси, які проникають «коридорами» річкових долин, спричиняють різке зниження температури повітря в низинно-передгірних районах.

З настанням весни починають переважати повітряні маси, пов'язані з азорським антициклоном. Посилюється і вплив циклонів з районів Середземного моря, частіше надходять континентальні маси повітря помірних широт, які формуються над Північною Африкою. При вторгненні холоду з районів Скандінавії та Англії виникають заморозки.

У літній сезон переважає перенос морських повітряних мас із заходу та північного заходу. Максимальні температури повітря (до 38…40°С) спостерігаються тоді, коли з Північної Африки надходить континентальне тропічне повітря.

З настанням осені поступово відновлюються циркуляційні процеси, характерні для зимового сезону. Помітно збільшується вплив відрогу сибірського антициклону, особливо у другій половині, коли переважає похмура дощова погода, часті тумани.

Земна поверхня, як кліматоутворюючий фактор, впливає на погодні процеси через поглинання й перетворення сонячної радіації в результаті трансформації повітряних мас у ході турбулентного теплота вологообміну і радіаційних процесів. Кліматичні умови області дуже різноманітні і залежать від висоти над рівнем моря, орієнтування та експозиції схилів. Гори впливають на повітряні течії і фронти, обумовлюють регенерацію циклонів.

Вітер. Напрямок вітру та його швидкість залежать від сезонного розподілу баричних систем і взаємодії між ними. В низинних районах взимку переважає південно-східний вітер, навесні-південно-східний та північно-східний, влітку північно-західний, північно-східний, а восени - південно-східний. Більшість метеорологічних станцій розташовані в глибоких, захищених долинах і їх дані відтворюють лише місцевий вітровий режим, не характеризують розподіл вітру по території. Так, в районі м. Рахова переважаючий південно-західний напрям вітру співпадає з напрямком долини Тиси.

Протягом року в низинних районах найбільше повторюється вітер зі швидкістю до 5 м/с, в гірських долинах до 3 м/с. Сильні вітри, понад 15 м/с, які повторюються періодично на Закарпатті, є причиною катастрофічних вітровалів у гірських лісах, зокрема ялинових монокультур.

Опади. Середня річна кількість опадів на території Закарпатської області змінюється від 700 до 1500 мм. Таку значну різницю можна пояснити наявністю гір, які зумовлюють орографічне підняття повітряних мас з подальшим хмароутворенням. Опади по території розподіляються не рівномірно.

За холодний період року (листопад-березень) випадає 260-570 мм, а за теплий (квітень-жовтень) - 430-950 мм.

Зимові місяці за кількістю опадів мало відрізняються один від одного, мінімум припадає в основному на лютий (45-100 мм).

Сніговий покрив у горах встановлюється у першій декаді листопада, на низині та в передгір'ї - в першій декаді грудня. У низинних районах стійкий сніговий покрив буває рідко, за зиму він може утворюватись і сходити 5-7 разів.

Сходить сніговий покрив в низинно-передгірних районах у кінці другої декади лютого, в горах - в кінці другої декади березня. На високогір'ї сніг починає танути з другої половини квітня. Сніг інколи може зійти в гірських долинах у кінці квітня, а на високогір'ї - в середині травня.

Внаслідок фізико - географічних особливостей нашої території і гідрометеорологічного режиму в гірських районах області часто виникають лавини після інтенсивних снігопадів і хуртовин, а також мокрі лавини, що утворюються під час відлиг. Найбільш лавинонебезпечними є Чорногірський, Свидовецький, Боржавський, Мармароський гірські масиви.

Гравітаційна енергія пов'язана з зсувами, селями, осипищами і обвалами. Найсприятливіші умови для розвитку зсувів на Закарпатті є у Солотвинській, Ясінянській та Іршавській улоговинах. Більшість зсувів мають складну будову з морфологічно більш або менш добре вираженими ділянками денудації, переносу й акумуляції зсувного матеріалу. Зміщення зсувних мас відбувається у вигляді дрібних, що насуваються одна на одну, лусок. Вони складені інтенсивно зім'ятими глинами або аргілітами з домішкою уламків пісковиків. Розміри зсувів: завдовжки 150-200 м, завширшки 50 - 100 м. Висота стінки відриву - 30-50 м. Потужність зсувного тіла - до 10 м.

Осипища і обвали приурочені переважно до високих інтенсивно розчленованих ділянок рельєфу. Значні осипища простежуються на схилах Полонинського хребта, Свидовці та Чорногорі. Вони утворюють у підніжжі схилів осипні конуси завдовжки 50 м, завширшки 30 м, потужністю до 30 м. Особливо багатий такими конусами осипищ район Рахівських гір.

2. Прояв стихійних явищ на території Закарпаття

2.1 Паводки в Закарпатті - причини їх виникнення та повторюваність

Особливості формування паводків на Закарпатті. Територія Закарпаття відноситься до одного із найбільш паводконебезпечних регіонів Європи. Формування паводків відбувається в Закарпатті під впливом фізико-географічних чинників, основними з яких є гідрометеорологічні та орографічні. Не виключаються також антропогенні втручання, направленість яких не завжди відповідає вимогам запобігання небезпечних ситуацій.

Система гірських хребтів Карпат знаходиться на шляху переміщення вологих повітряних мас з Атлантики, що призводить ДО безпосереднього динамічного впливу схилів гір на повітряні потоки. гальмування панівного їх західно-східного переносу та орографічної еволюції баричних утворень (циклогенезу). Внаслідок цього відбувається інтенсифікація зливових дощів; вони охоплюють за такої ситуації територію Закарпатської та суміжних з нею областей. Добові кількості опадів можуть досягати при цьому 2-3 місячні норми - 150-250 мм.

Територія Закарпаття розташована у межах двох орографічних районів. Більша частина її знаходиться в горах та передгір'ї Карпат, решта (майже 20% території) - на Закарпатській рівнині. Перепад висот досягає тут 1000-1900 м. З цими орографічними особливостями пов'язаний в значній мірі водний режим річок під час паводків. Значні похили місцевості зумовлюють на гірських річках швидкоплинні перебіги паводків, за яких підйоми рівнів води досягають 1.5-2.5 м за 3-4 години. Одночасно відбувається швидке скидання паводкових вод з гірських водотоків до річкової долини Тиси та пониззя її притоків, що знаходяться у межах Закарпатської рівнини та з'єднані багаточисельними каналами меліоративних систем. Оскільки річки на рівнині мають малі похили, паводкові води розливаються тут, затоплюючи значні площі, якщо не може бути забезпечено їх своєчасне відведення.

Паводки різної висоти повторюються на карпатських річках 3-8 разів на рік. Але особливо загрозливими бувають вони у періоди високої водності, зумовлені глобальною атмосферною циркуляцією. У XX столітті періоди високої водності з частими паводками спостерігалися з Карпатах у 1912-1927, 1940-1955,1965-1981 роках. Такі періоди характеризуються значною кількістю опадів: за рік і окремі місяці вони в 2-3 рази перевищували норму (середнє багаторічне значення). На території Закарпаття особливо відзначилися 1822,1387, 1902, 1912, 1925, 1941, 1947, 1970, 1978, 1980 роки, коли за рік випадало до 1600-2400 мм (за норми 1000-1100 мм), а в окремі місяці - до 250-400 мм (за норми 70-120 мм).

Для Закарпаття з його теплою погодою восени та на початку зими (листопад-грудень) характерна порівняно значна кількість дощових паводків у цю пору року. На ці два місяці припадає в середньому 20-30% усіх паводків, які відбуваються протягом року. При цьому у 15-30% випадків їхні максимальні рівні перевищують максимуми інших сезонів. За останні 60 років найбільш високі паводки в листопаді-грудні спостерігалися на багатьох річках Закарпаття у 1941, 1947, 1957, 1974, 1978, 1979, 1992, 1993, 1995, 1998 роках.

2.1.1 Паводок на Закарпатті у листопаді 1998 р.

Унаслідок довготривалих дощів, а у верхів'ї Карпат - інтенсивного випадання мокрого снігу, 2-8 листопада 1998 р. рівень річок Тиса, Латориця, Ріка, Боржава та численних гірських потоків, перевищив усі відомі досі історичні максимуми. Рівень води річки Тиса поблизу міста Чоп 9 листопада становив понад 23 м над умовним нулем. Тривожна ситуація склалася у шести районах Закарпатської області: Рахівському, Тячівському, Хустському, Виноградівському, Мукачівському, Ужгородському, в Ужгороді та в містах обласного підпорядкування, Мукачеве, Хуст. За даними Державної гідрометслужби України, гідрометеорологічні та гідрологічні умови формування паводка в листопаді 1998 р. визначалися такими особливостями:

* аномально високою кількістю опадів, яка, на фоні попередньої багаторічної підвищеної водності, у 1998 р. майже щомісячно перевищувала норму: від червня до першої декади листопада включно кількість опадів на окремих метеостанціях була на 130-200% більша за місячну норму;

* різкою зміною характеру опадів у жовтні - на початку листопада (сніг, дощ) і температури у межах 0…+15°С, що призвело до танення снігу в горах і посилення паводка;

* інтенсивними зливами: 4-5 листопада практично на всій території області опади перевищили норму, що спричинило накладання нової паводкової хвилі на попередню;

* надмірно високою зволоженістю верхніх шарів ґрунту упродовж усього теплого періоду й, особливо, напередодні паводка, що призвело до майже цілковитого перевищення водоутримувальної здатності ґрунтів і зумовило майже стовідсотковий перехід опадів у поверхневий стік;

* високим стоянням рівня ґрунтових вод у деяких районах, що також сприяло зменшенню водомісткості ґрунтово-геологічного середовища;

* відносно швидким транспортуванням схилового стоку до річок на фоні підвищеного рівня води в річках, що зумовило формування особливо високих піків паводків;

* практично одночасним формуванням максимальних паводків у правих гірських потоках і на річці Тисі, що призвело до особливо масштабного виходу води з берегів і спричинило до підтоплення значних територій.

2.1.2 Гідрометеорологічні умови формування паводків на території Закарпаття в листопаді 1998 р.

Цей рік видався в Закарпатті щедрим на дощі та паводки. Останні проходили на всіх річках неодноразово з квітня по жовтень. У жовтні кількість опадів в основній зоні формування паводкового стоку досягала за місяць 170-250 мм за норми 80-120 мм. На рівнинній території випало 70-100 мм, що в 1.5 рази перевищувало звичайні для цього місяця кількості.

Внаслідок жовтневих дощів на річках Закарпаття пройшли два паводки. Максимальні рівні води при цьому відмічалися повсюдно в останні дні місяця. В порівнянні з попереднім станом (серединою вересня) рівні води піднімалися на 100-200 см, а в Тисі та пониззях Боржави і Латориці на 330 - 630 см.

Перед листопадовим паводком рівні води на рівнинних ділянках річок продовжували утримуватися на 300-600 см вище мінімальних меженних, що свідчить про значну зволоженість усієї території басейну Тиси. Такі обставини створили сприятливі умови для формування наступних паводків, які спричинилися дощами, що пройшли 4-5 листопада. У ці дні на значній території випали 100-230 мм опадів. (Малюнок).

На гірських ділянках річок, де 4-5 листопада випала найбільша кількість опадів (водозбори Верхів'я Тиси, Тересви, Боржави, Ріки, середня течія Латориці), рівні води у порівнянні з передпаводковим періодом підвищувалися на 200-400 см.

Листопадові паводки 1998 р. на більшості річок басейну Тиси відносяться до явищ не досить частої повторюваності. їхні максимальні рівні/витрати води та вищі за них бувають один раз в 20-70 років - ймовірність перевищення 1.5-5%.

Внаслідок скидання паводкових вод з гірських водозборів в річках на рівнинній території басейну Тиси рівні води піднялися ще на 110-220 см. а на самій Тисі на 330-610 см. Тому в пониззі Латориці та Боржави і в їх межиріччі внаслідок одночасного надходження паводкових вод рівні води перевищували місцями максимальні багаторічні. Над мінімальними меженними вони були на 4,5-8,9 м вищими. Крім того, через малі похили річок на рівнинних ділянках вода застоювалася, а її рівні надто повільно знижувалися.

Слід підкреслити, що в листопаді 1998 р. високі паводки охопили майже всю територію області, тоді як у більшості років вони спостерігалися на окремих притоках Тиси - або в східній або в західній частині Закарпаття. Ситуації, подібні тій, що розглядається, виникали восени та на початку зими у 1947, 1957 та 1978 рр. Але листопадові паводки 1998 р. перевищили паводки названих вище років за рахунок більшої водності. На основі аналізу кількості та розподілу опадів можна вважати, що ситуації, за яких паводки охоплювали всю територію Закарпаття, відбувалися також у 1882, 1902,1925 та 1931 роках.

Таким чином, руйнівні паводки на Закарпатті у листопаді 1998 р. були спричинені наступними гідрометеорологічними умовами:

- висока попередня зволоженість усієї території;

- інтенсивні зливові дощі;

Охоплення інтенсивними дощами та паводками майже усієї гірської зони області з одночасним надходженням паводкових вод до рівнинної частини басейну Тиси.

2.1.3 Паводок на Закарпатті в березні 2001 р.

Основними гідрометеорологічними факторами екстремально високого паводка в березні 2001 р. на річках Закарпаття, так само, як і 1998 р., також були дуже сильні, тривалі дощі на всій території 3-5 березня та інтенсивне танення снігу у верхній частині басейнів річок, пов'язане з адвекцією тепла у цей період року.

Найзначнішими були опади у верхів'ях р. Тиси, у басейнах річок Тересва, Теребля, Ріка, Боржава - 140-296 мм, у верхів'ях р. Латориці - 110-157 мм, порівняно менше опадів випало в середній течії р. Тиси та р. Латориці, в пониззі р. Боржави, в басейні р. Уж - 44-95 мм.

Опади супроводжувалися різким підвищенням температури повітря - до +14°С, що, своєю чергою, призвело до передчасного та інтенсивного сніготанення в горах. Воно додало ще близько 20-40 мм води до загальної суми опадів. Аналіз розподілу опадів свідчить про те, що осередком формування паводка у березні 2001 р. стала саме гірська частина басейнів, де за зимовий період року накопичився потужний і цілісний шар снігового покриву.

Максимальні рівні води 5-9 березня у басейнах річок Тиси, Боржави, Латориці та Ріки сягали позначок катастрофічного листопадового паводка 1998 р., а в деяких місцях навіть їх перевищували. Так, на водопості Тиса-Хуст рівні води були вищі від історичних на 31 см, Тиса - Тячів - на 16 см, Тиса - Рахів - на 75 см, Латориця - Чоп - на 4 см, Тиса - Чоп - на 19 см.

За попередньою експертною оцінкою фахівців Державної гідрометслужби України, на території Закарпатської області в цей період сформувався і пройшов обсяг талодощової паводкової хвилі, який дорівнював 1 млрд. 800 млн. м3, що на 61% більше за дощовий паводок листопада 1998 р. (1 млрд. 100 млн. м3). При цьому частка складової частини обсягу березневого паводка від водовіддачі снігу (танення) загалом становила 20%.

Водночас потрібно ще раз наголосити, що, за даними світової мережі спостережень за метеорологічними та кліматичними характеристиками, глобальне потепління клімату на планеті загалом і в Україні зокрема, спостерігається у продовж останніх 15 років. Два взаємодіючі чинники - підвищена водність і потепління - зумовлюють виникнення природних катаклізмів (повеней, паводків, селевих потоків), активізацію зсувів, тощо. Все це впливає на стан і розвиток галузей економіки країни, передовсім на водну, сільську, комунальну галузі господарства, гідроенергетику, судноплавство.

Листопадовий дощовий паводок 1998 р., за уточненими даними, завдав Закарпатській області збитків на суму 810 млн. грн.; березневий талодощовий 2001 р. - на суму 317 млн. грн.

Березнева повінь на Закарпатті ще раз підтверджує той факт, що ігнорування вимог забезпечення природно-техногенної безпеки створює реальну загрозу економічній безпеці країни. Цілком зрозуміло, що завдані паводком збитки та витрати на їх ліквідацію значно перевищують ті кошти, які слід було виділяти на протипаводковий захист цієї території.

2.1.4 Система екологічних профілактичних заходів попередження паводків у Закарпатті

Українські Карпати розташовані в семігумідній і гумідній кліматичній ЗОНІ, в якій випадає до 1600 мм опадів (метеостанція Руська Мокра, 540 м н. р. м.). До вертикальних опадів слід додати ще горизонтальні в результаті конденсації вологи з мряку та інею. В сусідніх Словацьких Бескидах їх річна кількість становить до 200 мм. В Карпатах найгустіша на Україні гідро мережа. Її щільність, становить 0.5 - 0.7 км на км квадратний, а максимальна -1.0-1.2 км на км квадратний.

Завдяки високій вологості клімату, сприятливим температурним умовам й родючим буроземним фунтам у Карпатах існують оптимальні екологічні умови для розвитку лісових формацій, які в доісторичний період займали до 90-95% території. Вони були основними природними факторами підтримки екологічного балансу. Тому, як свідчать архівні та історичні дані, катастрофічні паводки в регіоні були в минулому відносно рідкісними.

Протягом останніх століть, внаслідок зменшення лісистості та істотних кількісних і якісних змін у структурі захисних гірських лісів, стала збільшуватись небезпека паводкових процесів. їх причини і наслідки з'ясовані у ряді статей. В особливо небезпечній ситуації виявилось Закарпаття. Територія області розташована на навітряному південно-західному макросхилі Карпат, на якому випадає більша кількість опадів, ніжна північно-східному. В Закарпатті переважають листяні ліси, під наметом яких сніготанення проходить у 2-3 рази швидше, ніж у темно-шпилькових лісах на північно-східному макросхилі. Швидшому таненню снігових мас сприяє також теплий клімат Закарпаття. В області більше 60 тис. га займають полонини, на яких нагромаджуються значні снігові маси з величезним запасом талих вод. На Гутинському хребті переважають вулканічні водонепроникливі породи. В Закарпатті виділено обширний селенебезпечний район, що охоплює верхів'я Тиси і басейни її правобережних притоків. Від Перечина до Ділового проходить потужна гряди ленінських вапняків де можливі небезпечні карстові явища. Область розташована з сейсмічній зоні, де бувають малі землетруси, що активізують небезпечні схилові процеси. Протягом останнього півстоліття в регіоні, як і в інших природно-географічних зонах, під впливом глобального парникового ефекту, спостерігається потепління клімату. Всі ці природні і антропогенні фактори ь комплексі сприяють активізації паводкових процесів, небезпечних не лише для Закарпаття, але й для прикордонних регіонів Румунії та Угорщини.

Небезпечні щодо паводків водозбірні басейни слід розглядати як напіввідкриті екогідрологічні системи. В залежності від характеру ландшафту, розгалуженості гідромережа та гідрологічного режиму гірських річок в цих системах можна вичленувати 4 зони, кожна з яких потребує протипаводкових заходів.

У верхів'ї басейну розташована територіально найбільша гірська зона акумуляції донних ресурсів (зона «А»). В ній немає небезпеки паводків, зате існує небезпека гірських зсувів та селей. До цієї зони прилягає перед гірська транзитна зона «Б», де потенціально можливі зсуви та берегова ерозія.

Найбільш критична щодо паводків є рівнинна зона декумуляції водних ресурсів, або паводкова зона «В». Вона охоплює широкі річкові тераса й прилеглі рівнинні ландшафти, небезпечні щодо паводків. Далі розташована рівнинна транзитна зона «Г», де потенціально можлива берегова ерозія.

В залежності від екологічної специфіки згаданих зон, для нормалізації гідрологічного режиму гірських річок слід застосовувати диференційовану систему профілактичних заходів. В системі таких заходів виділили шість субсистем.

Субсистема інженерно-технічних заходів. Вони повинні у різних формах здійснюватись у всіх зонах водозбірних басейнів. В кінці минулого та на початку нашого століття в Закарпатті для сплаву лісу була побудована широка мережа спеціальних водосховищ (клаузури. гаті) у верхів'ї Білої Тиси (село Луги), Чорної Тиси (ур. Апшинець, річка Довжана), у верхів'ї Тереблі (Чорна Ріка, річки Песся. Дубелянка, Озерянка). Гірські водосховища виконували також важливу протипаводкову функцію. Але у зв'язку із припиненням сплаву лісу зони прийшли у занепад. Для регуляції гідрологічного режиму у критичний період у територіально найбільшій зон: «А» слід побудувати спеціальні протипаводкові водосховища. Окремі з них можуть мати гідроенергетичне та рекреаційне значення. В зоні «Б', «окрема на крутих поворотах річок, слід розширити систему бетонних укріплень берегів та кам'яних кашиць.

В зоні «В» найбільш надійним заходом проти затоплення є спорудження потужних дамб. Такі дамби з околицях Тячева, Вишкова, Вилока та інших населених пунктів виконують надійно захисну функцію протягом 80-90 років.

Для зменшення небезпеки берегової ерозії потрібно в зонах «А і «Б» створювати систему водних перепадів. Вони матимуть значення і для рибного господарства.

Система лісогосподарських заходів. З усіх типів рослинності лісові екосистеми, завдяки багатоярусній структурі деревостану та ризосфери, довговічності, високій продуктивності мають найбільш вагоме грунто - та водозахисне значення. Тому ефективність гідротехнічних заходів може бути забезпечена паралельно ІЗ заходами лісогосподарськими.

На підставі стаціонарних досліджень встановлено, що найсприятливіший гідрологічний режим може бути забезпечений у водозборах річок, з яких ліси старші 40 років і покривають 65-75% площі. Таку лісистість потрібно забезпечити в зонах «А» і «Б.

Ведення лісового господарства в цих зонах повинно вестись з принципом постійності лісу» (принцип дауервальд), який був обгрунтований в Австрійських Альпах ще в минулому СТОЛІТТІ. ПОСТІЙНІСТЬ лісу і лісового середовища забезпечує і постійність виконання лісовими екосистемами водозахисних функцій.

Щоб забезпечити екологічний балансу гірських регіонах лісове господарство слід вести за методом водозборів, який був обгрунтований О.В. Чубатим (1981), В.І. Парпаном (1994) та ін. лісівниками.

З метою покрашення водозахисної ролі приполонинних лісів потрібні заходи по відновленню зниженої верхньої межі лісу на полонинах Явірник, Боржава, Апецька, Красна, Свидовець, Квасівський Менчул.

В Закарпатті зараз числиться 136,8 тис. га колишніх колгоспних лісів, екологічний стан, а отже водозахисна роль яких незадовільні. Тому доцільно у паводково небезпечних районах передати ці ліси у Держлісфонд, забезпечити їх відновлення і покращення водорегулюючих функцій.

Субсистема природоохоронних заходів полягає у покращенні грунто-та водозахисних функцій усіх типів рослинного покриву, 3 цією метою пропонується створювати в зоні «А» мережу водозахисних заказників із спеціалним режимом ведення лісового і сільського господарства. Такі заказники не виключаються із земельного фонду власників, але вони повинні так використовувати рослинні ресурси, щоб не порушувати захисних функцій екосистем.

Субсистема заходів сільськогосподарських. В зонах «А» і «5» на значній площі поширені гірські луки й пасовища, часто деградовані й еродовані. Тому їх водозахисна функція понижена. Потрібно заліснити еродовані ділянки і заборонити вирубку чагарників для розчищення площі орних земель. Прируслову 50-ти метрову зону недоцільно використовувати для просапних культур.

Субсистема заходів організаційних. В Закарпатті, крім паводків, існує постійна небезпека гірських зсувів (структурних і пластичних), селевих потоків, карстових явищ, снігових лавин. Тому потрібно скласти кадастр цих небезпечних схилових процесів. Для населених пунктів, розташованих у небезпечних зонах потрібно опрацювати спеціальні плани їх екологічної безпеки.

Гірські річки й потоки не мають зараз єдиного господаря, який відповідав би за їх охорону, регуляцію, підтримання нормального гідрологічного режиму. Оскільки, зони розташовані в Держлісфонді, потрібно створити при обласному управлінні лісового господарства відділ охорони і меліорації гірських річок.

Певної шкоди руслам річок завдає хаотичне добування гравію, піску, річкового каміння. Таку експлуатацію слід взяти під контроль і дозволити лише у екологічно безпечних місцях.

Для належної оцінки екологічного стану басейнів водних артерій доцільно розширити мережу гідрологічних постів і організувати систему гідро-екологічного моніторингу.

Субсистема еколого-освітніх заходів. Лісове, сільське та водне господарство в Карпатах мають свою гірську специфіку, яка не завжди враховується спеціалістами та землекористувачами. Тому потрібне приділити належну увагу підвищенню екологічних знань як спеціалістів, так і широких кіл населення.

Внаслідок специфічних геолого-геоморфологічних, кліматичних, гід - рологічних та геоботанічних умов Закарпаття є екологічно лабільною і екологічно вразливою територією. Тому область слід вважати екологічно критичним регіоном, який вимагає особливого режиму ведення лісового, сільського та водного господарства. Потрібно обгрунтувати законодавчі заходи природокористування у цих галузях.

2.2 Сельові явища на території Закарпатської області

Багаторічними дослідами встановлено, що в Українських Карпатах систематично спостерігаються селеві потоки, які завдають великої шкоди народному господарству.

Складність виникнення та протікання селевого процесу обумовило у свій час появу великої кількості трактування поняття «сель». У даний час прийняте наступне визначення: «сель - тимчасовий гірський потік суміші води та великої кількості уламків гірських порід від глинистих частинок до великих валунів та каміння, що призводить за відносно короткий проміжок часу до значної зміни будови русла водотоку та формує специфічні відклади з результаті розпаду селевої суміші або припинення руху».

Селевий потік якісно відрізняється від водного значною насиченістю твердим матеріалом, що складає 15-60% та більше об'єму сель і акумулюється в місці припинення руху у вигляді селевих валів, селевих терас, селевих полів. Селеві паводки притаманні для невеликих постійних та тимчасових водотоків.

Систематичне вивчення селевих явищ на території Закарпаття причин їх виникнення, умов і процесів формування, розпочалося з 1954 р. Найбільший вклад у цей напрямок дослідницьких робіт в Україні внесли фахівці гідрометеослужби, зокрема УкрНДГМІ. В Карпатах діє спеціалізована селестокова станція Комгідромету України.

Накопичено великий обсяг інформації про селеві явища. їх поширення та інтенсивність. Виконано районування території Закарпаття за рівнем селевої небезпеки, створені каталоги селевих водозборів і осередків, опрацьовані детальні карти поширення селів, їх повторюваності та руйнівної здатності.

У службах Укркомгідромету задіяна система попередження про можливість виникнення селевих явищ у гірських регіонах. Опрацьована методика ймовірнісного прогнозування цих явищ в Закарпатті, яка буде структурною складовою інформаційно-прогностичної системи басейну Тиси.

2.2.1 Умови виникнення, закономірності поширення та інтенсивність селевих явищ

Головними умовами селеутворення у Закарпатті взагалі є: 1) можливість виникнення інтенсивного схилового та руслового стоку внаслідок випадання значної кількості спадів у вигляді дощу або інтенсивного сніготанення; 2) наявність у селевому басейні достатньої кількості пухкої гірської породи; 3) наявність такого нахилу селевих русел та прилеглих схилів, який забезпечує можливість здвигу та подальшого транспортування селевої маси.

Всі ці передумови селеутворення у Закарпатті є у достатній мірі. Звичайно, що формування селевих паводків, об'єми виносу твердого матеріалу, руйнівна здатність та повторюваність залежать від кількості, інтенсивності, режиму випадіння опадів та попереднього зволоження. Добові максимуми та максимальна інтенсивність злив, що формують селеві потоки коливаються у широкому діапазоні від 50-60 мм та більше з інтенсивністю від 0.3-0.5 до 5 мм/хв. та більше. Такий широкий діапазон параметрів селеформуючих опадів свідчить про велику різноманітність поєднання природних факторів селеутворення.

Своєрідність геологічних умов Закарпаття визначає характер продуктів руйнування гірських порід та їх літологічний склад. Потенціальні селеві масиви (ПСМ) селевих осередків складені відкладами зсувно-гравітаційного зносу, які характеризуються пухнастістю та рухливістю складу. Ця рухливість пов'язана з постійним зволоженням цих відкладів.

Для виникнення ПСМ та послідуючих селевих потоків велику роль відіграють делювіально-елювіальні відклади, потужність яких коливається від десятків сантиметрів до кількох метрів, а у стан: рівноваги їх потужність складає 3-4 м. Звичайно, що перевищення потужності відкладів при підвищенні їх зволоженності сприяє умовам їх зсуву вниз, у долину.

У Закарпатті переважають водокамяні селі, тоді як грязекам'яні та грязеві. пов'язані зі зсувами й пливунами, трапляються рідко.

Зливові дощі, які викликають паводки на гірських річках Закарпаття, зумовлені впливом орографічних перешкод на повітряні маси, що переміщуються в системах циклонічних утворень. Такі дощі охоплюють одночасно 15-30 тис. км2 і відзначаються виключною інтенсивністю. Спостерігаються вони переважно протягом 12-36 год. безперервно з інтенсивністю понад 1.5-2.0 мм за год. Наприклад, під час дощів 8-10 червня 1969 р. в басейні Стрию (площа водозбору 2400 км²) за 24 години випало в різних пунктах від 65 до 205 мм, а в басейні Бистриці (2450 км²) - 75-240 мм. Для басейну Тиси характерні також паводки в холодний період року, викликані дощами і таненням снігу.

На території Закарпаття визначено три селенебезпечний район: Південно-західний.

Південно-західний селевий район схоплює басейн Тиси. Тут виділено 4 підрайони: Білотисько-Апшицький, Чорнотисько-Тересвинський, Теребле-Латорицький, Ужоцький. На території району виявлено понад 100 сельових ручаїв із плотами водозборів 0.24-63.0 км². Середні похили водозборів - 250-600 м/км.

Крім того суттєвий вплив на селеформування мають гідрологічні умови: будова руслової мережі, розташування витоків селевих ПОТОКІВ у грунтах, що легко розмиваються; наявність різних звужень та розширень русла, крутих поворотів, каньйонів та інших форм неоднорідної будови долини та русла, які обумовлюють заторний, пульсуючий характер руху селевого потоку.

Інтенсифікації селеутворення сприяють і антропогенні фактори - суцільна розробка лісових масивів у високогір'ї, недосконалі технології трелювання та транспортування деревини, випас худоби на полонинах.

2.2.2 Повторюваність селевих явищ

Активізація селевих явищ у Закарпатті тісно пов'язана з водним режимом. Тому дощові чи мало-дощові паводки завжди несуть загрозу виникнення селів. Як показали багаторічні дані, в усіх районах Закарпаття селі виникають після дощів з кількістю опадів переважно 50-100 мм і більше за добу. Спостерігалися зони також і при дощах 20-40 мм. Але це поодинокі випадки в місцевостях із крутими схилами та наявністю сипкого уламкового матеріалу в струмках, рівчаках і вимивинах.

Особливо частими бувають селі на сході Закарпаття - на водозборах річок Чорна Тиса, Біла Тиса, Шопурка і Тересва. Тут вони сходять майже щороку, а то й кілька разів на рік, проте, на різних водозборах і з різним ступенем поширення. В інших районах селі повторюються в середньому раз на 3-6 років.

Виключно загрозливими, руйнівними за своїми наслідками бувають в Закарпатті у певні групи років, які іменують періодами високої водності. Останні пов'язані з багаторічними коливаннями опадів, зумовленими великомасштабними атмосферними процесами. У XX ст. періоди високої водності з частими наводками спостерігалися на території Закарпаття у 1912-1927,1940-1955,1965-1931 роках. На ці ж періоди припадають селеві паводки, визначні за обсягом винесеного уламкового матеріалу та охопленням території. Це, зокрема, паводки 1927,1941,1947-1948,1955,1966 та 1969 років, що супроводжувалися селями на всій території Карпат. Починаючи з 1992-1993 рр., коли наступив черговий період високої водності, в Закарпатті посилилася селева активність, яка зростала і надалі по 1998 р. включно. До речі, інтенсивна селева активність у листопаді 1998 р. спостерігалася в більшості басейнів Тиси і особливо в басейні Тересви, який є найбільш небезпечним щодо проявів цих явищ. Отже, селі в Закарпатті - звичайне для нашого регіону явище, зумовлене самою природою цього гірського регіону. Крім природних факторів, в окремих місцевостях активізація селевих явищ викликається господарською діяльністю, внаслідок якої виникають обвали, зсуви, накопичується сипкий уламковий матеріал.

За даними досліджень визначений найнебезпечніший щодо селевої активності район. Це, передусім, верхів'я Тиси. Названий район потребує найбільш пильної уваги при здійсненні протиселевих заходів.

Більшість селевих потоків формуються при опадах понад 50 мм за добу при наявності в руслах та на схилах пухко-уламкового матеріалу. При цьому визначальним є вплив попереднього довготривалого (10-20 діб і більше) зрошення басейну с наступними зливами.

Інтенсифікація селевих процесів пов'язана також із збільшенням кількості рідких опадів взимку при наявності на схилах снігового покриву.

Активізація селевих явищ тісно пов'язана з водним режимом річок. Особливо збільшується їхні частота та поширення у періоди високої водності, коли проходять визначні паводки.

2.3 Інтенсивність сніголавинних явищ на території Закарпаття

Дослідження снігового покриву в Закарпатті має важливе значення для практичних цілей у зв'язку зі значною мінливістю його характеристик, як протягом певного зимового сезону, так і з року в рік.

Поява снігового покриву, його просторово-часовий розподіл, динаміка запасів води у снігові визначаються в горах багатьма чинниками - метеорологічними умовами, рельєфом та експозицією місцевості, висотою її над рівнем моря. Якщо розглядати усю територію Закарпаття, то дуже виразно помічається вплив на розподіл снігового покриву розташування гірських масивів відносно шляхів переміщення повітряних мас за різних синоптичних ситуацій.

Цінність даних про ймовірні запаси води у снігові, особливо максимально можливі, та їх розподіл по території виявляється в багатьох галузях практичної діяльності. Це і розрахунок навантажень на конструкції при будівництві, експлуатація шляхів сполучення, здійснення заходів щодо відвернення руйнівної дії снігових лавин. Досить грунтовно використовується інформація про характер снігового покриву при прогнозуванні весняного стоку з водозборів басейну Тиси.

Найбільш повні спостереження за сніговим покривом почали проводитися в басейні Тиси з 1946-1950 рр. Сюди відносяться щоденні вимірювання висоти та щільності снігового покриву на станціях і постах, декадні та снігозйомки, вимірювання його характеристик на певних маршрутах, які охоплюють також і високогірні зони (до висот 1100-1400 м). Використовуючи дані спостережень у 30-50 пунктах, здійснені їх узагальнення з метою отримання багаторічних показників.

Утворення сталого снігового покриву на високогір'ї наступає В середньому в третій декаді листопаду, а в пониззі (Закарпатська низовина) - в третій декаді грудня. Руйнується сталий покрив, починаючи з низинної території, з кінця лютого до першої декади квітня. Таким чином, тривалість його залягання становить в середньому від 60 до 130-140 днів. Відповідно й середні максимальні висоти снігового покриву становлять у межах 20-160 см, поступово збільшуючись із висотою. Максимальні запаси води в снігові створюються переважно до другої та третьої декад лютого. Відповідно до метеорологічних умов, які переважають на різних висотних зонах, в низько гірї протягом зими значно може змінюватися висота снігу й запаси води в ньому. оскільки тут часто спостерігаються відлиги. На високогір'ї сніг залягає протягом зими більш стабільно.

Велику цінність може становити знання повторюваності багатосніжних зим, оскільки за таких ситуацій створюються незручності, а то й проблеми для населення та господарської діяльності.

За останні 60 років у Закарпатті було 11 багатосніжних зим, коли максимальні запаси води у снігові на гірських водозборах перевищували 200 мм. Особливо відзначалися зими 1941, 1968, 1976 та 1999 рр., що свідчить про відсутність сталої повторюваності виключної багатосніжності. При цьому спостерігається певна закономірність у просторовому заляганні снігового покриву завжди найбільше снігу накопичується в східній частині Закарпаття (басейни Ріки, Тереблі, Тересви, верхів'я Тиси), як це було і взимку 1999 р.

Природні умови і, в першу чергу, багатосніжність Закарпаття. як і всього Карпатського регіону, сприяють інтенсивній сніголавинній діяльності. Формування та схід лавин обумовлені складним комплексом лавиноутворюючих факторів, головними з яких є рельєф та гідрометеорологічні умови - опади у вигляді снігу, їх кількість, висота і інтенсивність приросту снігу, температурний та вітровий режим.

Вся територія Закарпаття розташована в ЗОНІ достатньої для лавиноутворення висоти снігового покрову (такою вважається середньобагаторічна висота снігу у 30 та більше см). Тому лавини розповсюджені тут на схилах гір з нахилом 20-45 в межах висотних зон від 300 до 2000 м. Найбільша довжина пробігу лавин - понад 3 км, найчастіша -100-500 м. Площі лавинних осередків сягають 40-50 га., найчастіше 1-5 га. На високогір'ї Закарпаття лавини сходять інколи в одному місці декілька разів за зиму, найчастіше раз на рік або раз за декілька років. Найбільші об'єми знесеного одною лавиною снігу 500-1000 тис. м3, звичайно - від декількох сот до десятків тисяч м3. Подекуди інтенсивні снігопади чи відлиги призводять до менших за об'ємами лавин, але викликають їх масове сходження. За генезисом тут розповсюджені лавини мокрого снігу (під час відлиг) та сухого снігу - свіжовипавшого та заметільного.

У більшості своїй лавини сходять взимку та весною (найчастіше в лютому-березні; перші зафіксовані у жовтні, найпізніші - у квітні).

У Закарпатті найбільш лавинонебезпечними районами є хр. Чорногора, Рахівський масив, хр. Свидовець, (басейни річок Білої Тиси, Чорної Тиси, Косівської та Шопурки, частково Тересви), хр. Красна (басейни річок Тересви, Тереблі), хр. Боржава (басейни річок Ріки, Боржави, Латориці), полонини Руна та Лаутянська Голиця (басейн р. Уж). Рис. 1.

Звичайно, інтенсивність сніголавинних процесів з року в рік змінюється, що пов'язано передусім із сніжністю зим.

Зима 1998-1999 рр. була екстремально багатосніжною. По більшості пунктів спостережень висота снігового покриву перевершила максимальну за всі роки спостережень (з 1946 р.). І звичайно, що снігові лавини набули широкого розповсюдження.

У результаті авіаобстеження на вертольоті, проведеного одним з авторів після періоду надзвичайних снігопадів у лютому 1999 р., та інформації органів влади І контрольно-рятувальної служби, було з'ясовано, що в горах Закарпаття зійшли сотні снігових лавин свіжовипавшого та заметільного снігу, які призвели до завалу автошляхів на ділянках Ділове - Ясіня, Тячево-Усть-Чорна-Лопухово, Хуст-Колочава із затримкою руху. Багато лавин сходили на лісовозні дороги. Величезні лавини об'ємом 300-500 тис. м3 снігу зійшли з полонини Боржави (гг. Томнатік, Плай, Великий Верх. Стой, Кук), полонини Красна (довжина пробігу понад 3 км, товщина снігу у конусі виносу лавини понад 20 м), полонин Свидівця, Чорногори та Рахівських гір. Лавина з г. Петрос Мармарошський завалила дорогу та днище долини р. Квасний у 5 км від села Богдан. Висота конусу лавини - понад 30 м.

2.4 Вітровали: причини виникнення та вплив на стан лісу

Складна орографія Українських Карпат у поєднанні з іншими природними факторами призводить до виникнення та прояву цілої низки несприятливих явищ. Крім паводків, до них належать також вітровали деревостанів. Вітровали спричинюють втрату цінної деревини, поширення хвороб і шкідників, зниження водоохоронних і водорегуляційних функцій лісу, зубожіння біорізноманіття, посилення ерозійних процесів, а також додаткові витрати на розробку деревостанів, які могли б бути використані на лісовідновні та лісозахисні заходи.

До 1957 р. вітровали та буреломи в закарпатських лісах спостерігалися досить рідко (1868, 1869, 1872, 1885, 1902, 1912, 1941). Різке збільшення обсягу вирубок у середині 50-х років XX ст. призвело до активізації вітровалів і буреломів -1957, 1958, 1964, 1969, 1970, 1973, 1978, 1980, 1982, 1989, 1990 р. Протягом останніх катастрофічних вітровалів у 1989-1990 роках було пошкоджено 2,5 млн. м3 хвойних лісів на площі близько 10 тис. га. За даними І.Ф. Калуцького (1998а), у 1956-1964 рр. вітровали пошкодили 21307 тис. м3 деревини на площі 519,6 тис. га. Вітровали охоплюють значні площі лісів, порушують природні зв'язки між життєво важливими факторами природного довкілля, зумовлюють довготривалі негативні зміни мезокліматичних факторів у межах як гірських, так і рівнинних регіонів України.

У Закарпатських лісах вітровали та буреломи особливо часто спостерігаються упродовж останнього століття. Це пов'язується із посиленим впливом господарської діяльності, зокрема зміною корінного складу лісових формацій. Вітровали бувають також в Австрії, Швейцарії, Румунії, Угорщині, Чехії, Словаччині та Польщі. Прийнято вважати, що катастрофічним вітровалам 1957-1960 і 1964 рр. в Українських Карпат передували інтенсивні вирубування лісів, коли фактичні об'єми заготівлі деревини майже втричі перевищували розрахункову лісосіку. Крім цього, доведено, що основною причиною катастрофічних вітровалів обох періодів стали своєрідні колізії, що відбувалися в атмосфері та тропосфері цієї території.

Втручання людини в біологію лісу шляхом проведення рубок головного користування, незалежно від їх обсягу, негативно впливає на вітровалостійкість лісових масивів, що змушує розглядати господарську діяльність людини як один із важливих чинників, який слід враховувати під час вивчення природи вітровалів.

Основним фактором виникнення вітровалів є вітер. Вітровали спостерігаються за швидкості вітру 15 м/с і більше, коли навантаження на крону перевищує 17 кг/м2. Збільшенню рівнів навантаження на крони також сприяють опади у вигляді злив та мокрого снігу. Як відомо, швидкість вітру 25 м/с є критичною. Вітровалонебезпечність у лісах зростає паралельно зі збільшенням насиченості ґрунту водою, що є наслідком надмірного зволоження.

Вітровали відбуваються на схилах будь-якої крутості, однак деяке підвищення частоти їх виникнення притаманне схилам крутістю 36-45°, що пов'язано зі зміною потужності грунту (на крутих схилах формуються переважно неглибокі та середньоглибокі ґрунти з потужністю профілю до 45-50 см). Істотний вплив на частоту прояву та інтенсивність вітровалів мають висота й експозиція схилів, які впливають на напрям вітру, характер і кількість опадів, потужність профілю ґрунту. Найбільш вітровалонебезпечними у зоні Закарпатської області є схили західної, північної та східної орієнтації. Найменша вітровальність спостерігається на висоті 1100 м і більше, тоді як найвища притаманна деревостанам на висоті 600-900 м над р. м.

Вітровали в природно-географічних умовах Закарпатської області є об'єктивним чинником формування та розвитку лісового покриву. Упродовж багатьох віків формувалася відповідна біологічна стійкість деревостанів, ознаками якої стали клімаксові угруповання, що характеризуються довговічністю материнського покоління, різновіковою структурою, підвищеною продуктивністю деревостанів тієї чи іншої породи, інтенсивнішим плодоношенням, а відтак - забезпеченням розширення життєвого простору деревної породи. З вітровалостійких порід формувалися найбільш вітровалостійкі асоціації корінних типів лісу (клімаксові екосистеми).

Вітровали відбуваються у широкому віковому діапазоні - від середньовікових до стиглих деревостанів. При цьому показники вітровальності не корелюються з повнотою деревостанів. Дещо більша відносна вітровальність перестиглих і стиглих деревостанів пояснюється їх біологічним станом, а виокремлені суперечності щодо впливу повноти - генезисом їх формування. Найменш вітростійкою породою є ялина європейська, проте вітровали і вітроломи не є рідкісними у ялицевих, сіровільхових і букових лісах.

На формування вітровалів впливають господарські заходи: рубки головного користування, вибіркові, санітарні та прохідні рубки, прорідження, прокладання доріг, трас нафто-та газопроводів і ЛЕП. Уявлення про ступінь негативного впливу різних видів господарської діяльності на вітровальність у лісах Закарпатської області дають дані, наведені в табл. 1.

Найбільш вітровалонебезпечний вплив у горах має прокладання доріг і трас. Крім цього, істотний негативний вплив притаманний вибірковим санітарним і суцільним рубкам. На усій вкритій лісом площі, в умовах антропогенного впливу кожного з цих заходів, ступінь його негативності у 1,3-2,7 разу більший, ніж інтегрований ступінь негативності всіх інших господарських заходів.

Вітровали впливають на деякі еколого-економічні параметри функціонування лісового господарства шляхом зниження якості та господарської придатності ділової деревини, збільшення витрат на розробку вітровальної деревини порівняно з витратами на суцільну вирубку деревостану, якби він не був ушкоджений вітровалом, дезорганізації виробничого процесу внаслідок необхідності термінової розробки вітровалів. Крім цього, змінюється екологічна ситуація: на ділянках, ушкоджених вітровалом, спостерігається активізація процесу поширення вторинних шкідників-ентомофагів і грибкових хвороб на суміжні деревостани; виникає негативний вплив на фауну території, її елімінація або вимушена міграція.

При веденні лісового господарства потрібно проводити систему організаційних, господарських та економічних заходів, які враховують специфіку вітровалонебезпечності, ступінь антропогенного зниження вітровалостійкості деревостанів та лісівничо-економічну доцільність проведення тих чи інших противітровальних заходів.

Щоб запобігти вітровалам, виходячи з результатів багаторічних досліджень, лісове господарство в Закарпатській області доцільно вести у таких напрямах:

* зміна принципів встановлення річної лісосіки головного користування шляхом включення до розрахунків об'ємів деревини, які можуть виникнути в процесі вітровалів деревостанів;

* встановлення у районах вітровалонебезпечності диференційованих вікових критеріїв призначення у головну рубку деревостанів залежно від фактично панівної породи;

* перегляд принципів нарізання лісосік суцільних вирубок і термінів їх примикання;