Несприятливі процеси в Закарпатті

* перегляд принципів і технології проведення проріджування і прохідних рубань у напрямі забезпечення постійного існування оптимальних рівнів готовнотності деревостанів;

* перегляд принципів визначення і проведення вибіркових санітарних рубань з метою усунення елементів, що сприяють підвищенню вітровалонебезпечності деревостанів;

* врахування специфіки впливу на навколишнє середовище наявних і запроектованих доріг під час проведення лісовпорядкування і визначення господарських заходів;

* врахування ступеня екологічного ризику, пов'язаного із прокладанням трас ЛЕП, нафто- і газопроводів, освоєнням ділянок під забудову тощо;

* врахування розміру відповідного відшкодування на поновлення екологічного балансу території;

* створення служби прогнозування вітровалонебезпечності у системі лісового господарства;

* упорядкування сучасної мережі метеорологічних станцій у гірських умовах з метою ліквідації існуючої дезінформації під час оцінки вітрового режиму та інших метеорологічних параметрів.

2.5 Запобігання стихійним природним явищам

Під час проектування заходів запобігання стихійним природним явищам у Закарпатській області слід враховувати екологічний стан басейнів гірських річок, характер навколишніх ландшафтів, наявну структуру водної мережі та інші природні й антропогенні екологічні фактори.

Система заходів запобігання стихійним природним явищам у Закарпатській області.

Система лісогосподарських заходів. Приборкання стихії гірських річок можливе за ефективної дії гідротехнічних споруд і лісогосподарських заходів. Тому лише комплексний підхід до лісового господарства, з урахуванням його екологічного, економічного та соціального значення, дасть змогу забезпечити рівновагу між природоохоронними та економічними інтересами регіону. Лісове господарство у басейнах гірських річок потрібно вести за принципом постійності лісу. Окрім цього, потрібно здійснити ремонт і будівництво лісових доріг, придбати нову техніку для запровадження природоощадливих технологій.

У зоні Закарпатської області слід приступити до створення лісових насаджень, що дасть змогу розпочати тривалий процес підняття верхньої межі лісу й уже через 50-60 років поліпшити гідрологічний режим річок, особливо у місцях витоків.

Найефективнішим методом боротьби з ерозією ґрунтів на полонинах є підтримання їх площ у високому покритті трав'яною рослинністю. Для цієї мети кращими видами є костриця червона, тонконіг лучний, тимофіївка лучна, конюшина біла, конюшина лучна, лядвенець рогатий та деякі інші види бобових рослин.

Лісогосподарські:

* Забезпечення екологізації рубок головного користування шляхом удосконалення нормативної бази, технологій та способів рубання, переорієнтації на вузьколісосічні, поступові та вибіркові, оптимізації розмірів лісосік, їх розташування, сезонності розробки, термінів примикання та ін.

* Визначення обсягів лісокористування в межах водозбірних басейнів з урахуванням їх лісистості, вікової структури деревостанів і середнього приросту.

* Забезпечення екологічно обґрунтованої системи ведення лісового господарства і лісокористування з використанням басейнового підходу.

* Використання нової природоощадливої техніки.

* Підняття верхньої межі лісу.

* Заборона проведення суцільних рубок головного користування.

* Вирощування мішаних різновікових лісових насаджень.

* Організація природно-заповідних об'єктів.

* Будівництво доріг.

* Укладання на зрубах поперек крутих схилів хмизу, решток деревини тощо.

* Розчищення русел струмків від деревних відходів.

* Засипання та вирівнювання ерозійних вибоїн, канав, виїмок тощо.

Сільськогосподарські:

* Поліпшення ґрунтозахисних функцій гірських лук і пасовищ.

* Залуження та залісення еродованих пасовищ.

* Заборона вирубування чагарників для розширення площі орних земель.

* Відтворення традицій «терасового землеробства».

* Чергування просапних культур із посівами трав.

* Відведення земель обмеженого використання (схили крутістю до 10°) під культури суцільного посіву та сіножаті тощо.

Гідротехнічні:

* Створення паводкових дамб.

* Регулювання русел річок.

* Створення протипаводкових водосховищ (місткостей) спеціального призначення.

* Будівництво водорегулювальних споруд (загати, напівзагати).

* Створення дорожньої мережі. * Розширення мережі гідрологічних постів.

Організаційні:

* Створення структурних підрозділів з охорони та регуляції річок і потоків.

* Доступ до отримання аерокосмічної та іншої дистанційної інформації.

* Створення автоматичних гідрометеорологічних станцій.

* Розробка системи прогнозів появи природних стихійних явищ.

* Моніторинг небезпечних екзогенних процесів (зсуви, селі, ерозія тощо).

* Розвиток туристичної та рекреаційної індустрії.

* Розробка міждержавної програми вивчення процесів виникнення катастрофічних явищ у Закарпатській області.

Науково-дослідні та екологоосвітні:

* Активізація міжнародної та міжрегіональної співпраці в галузі охорони довкілля басейну Тиси.

* Створення на міждержавному рівні Програми стабілізації річкових екосистем басейну Тиси.

* Розробка Програми захисту та соціально-економічного розвитку гірських районів Закарпатської області, яка б передбачала пе`е орієнтацію господарської діяльності у бік її екологобезпечних видів.

* Створення сприятливих умов (зокрема, правових) для максимального відовлення знищених та охорони наявних природних резервуарів води, якими є болотні угіддя, шляхом створення об'єктів природно-заповідного фонду.

* Постійне навчання населення та місцевого керівництва діям у надзвичайних ситуація.

* Розробка ефективних систем пропаганди, знань та освіти громадськості в галузі лісового господарства та охорони природи.

* Обмін досвідом зі спеціалістами сусідніх країн.

Природоохоронні:

* Поліпшення водо - та ґрунтозахисних функцій лісових та інших видів екосистем; створення заказників.

* Створення смуг водозахисних лісів.

* Проведення реінтродукції рідкісних (зникаючих) видів флори та фауни.

Залежно від умов місцезростання, потрібні відповідні суміші наведених видів травостою для найкращого закріплення ґрунту. На екотопах від полонин до лісового поясу, буферним та акумулятивним екраном має бути криволісся із вільхи зеленої, сосни гірської, ялівцю сибірського тощо.

Слід обмежити проведення суцільних рубань головного користування в смерекових деревостанах усім лісокористувачам, перейти на поступові і вибіркові рубання, які сьогодні становлять лише 42% загального обсягу лісокористування.

Водночас шляхом ліцензування треба обмежити кількість лісозаготівельних підприємств, які не забезпечені новітньою лісозаготівельною технікою та штатом відповідних фахівців.

З метою збереження цінних природних комплексів Карпат Верховна Рада України у лютому 2000 р. прийняла Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах у ялицево-букових лісах Закарпатської області». Терміном на десять років введено мораторій на проведення суцільних рубань головного користування в ялицевих і букових деревостанах на стрімких схилах в усіх лісах Закарпатської області. На пологих і спадистих схилах у ялицево-букових деревостанах дозволено проводити лише вибіркові, поступові та вузьколісосічні рубки. На стрімких схилах в особливо захисних ділянках лісу забороняються усі способи рубок, крім вибіркових і поступових. На ділянках зі штучно створеними лісонасадженнями та природними лісами у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення допускаються лише рубки догляду та санітарні рубки, що проводяться згідно з рекомендаціями органів лісового господарства.

У забезпеченні екологічної безпеки Закарпатської області дуже важливо, що цей Закон України передбачає проведення від 2005 р. заготівлі та вивезення деревини в гірських лісах лише з використанням колісних і гужових засобів, повітряно-трелювальних установок, а також відновлення системи вузькоколійок та оптимізацію мережі лісових доріг. Перед працівниками лісу поставлено завдання розширити до 2010 р. мережу лісовозних доріг з твердим покриттям у лісах регіону до 10 км на 1000 га.

Доцільно розробити раціональну науково обґрунтовану систему лісогосподарської діяльності з урахуванням усього комплексу чинників, обов'язково з урахуванням геологічних, кліматичних і гідрологічних факторів. Одночасно потрібно обґрунтувати розміщення лісосічного фонду в територіальному плані з огляду на зазначені вище чинники. Для створення мозаїчних високопродуктивних деревостанів слід забезпечити поступовий перехід до ведення лісовідновлення на засадах вирощування мішаних різновікових лісових насаджень.

Для забезпечення екологічного балансу територій у водозбірних басейнах гірських річок лісове господарство слід вести за методом водозборів. Однак, застосовуючи його, слід врахувати екологічну специфіку кожного басейну: кліматичну (кількість опадів), орографічну і гідрологічну (розчленованість рельєфу, характер гідро мережі), фітоценотичну (відсоток лісистості, вікова структура лісів). Обсяги і методи експлуатації гірських лісів у басейнах конкретних річок можна визначити лише після інтегральної оцінки екологічної ситуації територій цих ландшафтних екосистем.

Доцільно також організувати об'єкти природно-охоронного фонду з обмеженим режимом лісокористування на всіх територіях водозборів і басейнів основних річок. Одночасно слід поліпшити ведення природоохоронного господарства на територіях природно-заповідного фонду різних категорій (заповідники, національні і ландшафтні парки), особливо місцевого підпорядкування (заказники, урочища), а також у захисних лісах першої групи.

Крім цього, для боротьби з ерозією ґрунтів на лісосіках потрібно забезпечити проведення цілої низки ґрунтозахисних заходів, зокрема, укладання на зрубах хмизу та порубаних решток деревини у валики по горизонталі в шаховому порядку; розчищення русел струмків і потоків від деревних відходів і заторів для вільного пропускання води; поглиблення та розширення в окремих місцях русел струмків з метою збільшення їхньої пропускної здатності; засипання і вирівнювання ерозійних вибоїн, каналів, виїмок та інших заглиблень; проведення на трелювальних волоках комплексу спеціалізованих протиерозійних заходів.

Система сільськогосподарських заходів має бути спрямована на поліпшення водо- і ґрунтозахисних функцій після лісових гірських лук. Низький рівень землеробства за останні 3-4 роки призвів до посилення деградаційних процесів. На сільськогосподарських угіддях у горах ущільнюється поверхня грунту, зменшується швидкість поглинання поверхневих вод, погіршуються водно-повітряні властивості ґрунту та режим живлення рослин, підвищується кислотність, зростає забур'яненість тощо. Слід неодмінно залужити та заліснити еродовані пасовища. На крутих схилах потрібно заборонити вирубування чагарників для розширення площ орних земель.

Доцільно відроджувати традиції «терасового землеробства», яке раніше застосовували в гірських районах, а також обмежити вирощування просапних культур у прируслових 50-метрових зонах.

Земельні угіддя, які рекомендуються для інтенсивного використання (схили крутістю до 5°), бажано відводити під кормові ґрунтозахисні сівозміни із чергуванням просапних культур (картопля, кормові коренеплоди) із одно - та багаторічними травами. Землі обмеженого використання (схили до 10°) слід відводити під культури суцільного посіву з довготривалим залуженням і сінокісним використанням.

Система гідротехнічних заходів. Ці заходи мають першочергове значення для нормалізації гідрологічного режиму гірських річок. Починаючи з 1863 р., у Закарпатській області було побудовано понад 640 км земляних дамб та 9 водосховищ комплексного призначення, переважно для потреб гідроенергетики. З огляду на їх невелику сумарну місткість та відсутність у проектних об'ємах протипаводкової складової, вони не мали практичного впливу на зменшення паводків. Крім цього, дамби побудовані у різний час і різними державами та розраховані на різну забезпеченість, мають різну висоту і тому не утворюють єдиного захисного комплексу. Із цих причин такі дамби не можуть надійно виконувати протипаводковий захист і не відповідають чинним в Україні нормативно-технічним документам.

На жаль, комплекси гідротехнічних споруд і системи протипаводкового захисту Угорщини, Словаччини та України не утворюють єдиної системи.

З метою запобігання наслідкам шкідливої дії паводкових вод та їх мінімізації, особливо після проходження в Закарпатській області надзвичайно високих і руйнівних (історичних) паводків 1969 р. (басейн річки Прут) та 1970 р. (басейн річки Тиса), у 1974 р. розроблено «Схему комплексного використання та охорони водних і земельних ресурсів радянської частини басейну річки Тиса». Для реалізації передбаченого цією схемою протипаводкового будівництва у басейні р. Тиса в Закарпатській області побудовано майже 200 км захисних дамб. Однак ці заходи не змогли повною мірою захистити область від паводків. Для мінімізації наслідків паводків, найбільшого впливу на стійкість водозахисних споруд, у 1993 р. розроблено і затверджено «Комплексну програму проведення протипаводкових заходів на 1994-2000 роки». Окрім будівництва нових і реконструкції існуючих та пошкоджених попередніми паводками дамб (гідротехнічних споруд), розташованих у басейні р. Тиса, на території Закарпатської області передбачалося здійснення комплексу протипаводкових заходів, зокрема, берегоукріплення, розчищення та регулювання русел річок. Однак через відсутність фінансування, ця програма не виконана в повному обсязі. Будівництво захисних дамб було забезпечено лише на 30% (із передбачених програмою 200 км побудовано 60 км), берегоукріплення - на 68% (передбачено 51 км, побудовано - 35 км), регулювання русел річок-на 52% (передбачено 162 км, виконано - 84 км).

Після проходження листопадового 1998 р. паводка Держводгосп України розробив нову цільову «Програму протипаводкових заходів у Закарпатській області на 1999-2000 роки». На жаль, обсяг фінансування заходів цієї Програми станом на 2001 р. становив лише 47%. Програмою було передбачено побудувати та відновити 29 гідротехнічних споруд (побудовано та відновлено лише 6), 101, км захисних дамб (побудовано лише 27,4 км), відрегулювати 88,6 км русел річок (виконано 43,4 км). Виконання навіть цих заходів дало змогу забезпечити захист від паводків та повеней 70 населених пунктів зі 119, наведених у переліку програми.

Паводковий стік річок потребує регулювання не лише будівництвом протипаводкових споруд і впорядкуванням русел річок, а, насамперед, комплексного підходу до розв'язання цієї проблеми, що передбачає створення протипаводкових водосховищ (місткостей) спеціального призначення.

Будівництво протиповеневих місткостей привертає увагу в багатьох країнах світу. Гідротехнічна світова практика свідчить про вдале їх застосування для боротьби з повенями, зокрема, у США, Канаді, колишньому СРСР, Китаї, Індії, Румунії, Франції. Наприклад, у сусідній Румунії збудовано 13 протипаводкових місткостей загальним об'ємом майже 1500 млн. м3, а в Словаччині - 4 із загальним об'ємом 633,5 млн. м3.

У Флоренції (Італія) після повені 1968 р. був розроблений проект регулювання р. Арно за допомогою 2700 водосховищ малої та середньої місткості. У Китаї після катастрофічної повені 1991 р. було прийнято рішення про будівництво не менше 10 гребель. Понад сотню водосховищ створено на річці Міссурі у США.

Велике протипаводкове значення мають водосховища в Індії. Вони забезпечують захист 10 із 40 млн. га земель, на які поширюються повені. У більшості випадків водосховища в Індії створено у верхів'ях річок.

Два рівнинні водосховища поблизу столиці Франції м. Парижа захищають її від повеней. Вони забезпечують зниження максимального рівня води на 1,5 м.

Важливу протипаводкову роль виконує система москворецьких водосховищ для захисту Москви, Заславське водосховище на р. Свіслоч - для Мінська, на р. Арагві - для Тбілісі та ін.

Десятки тисяч одиниць перепадів на малих річках і струмках Закарпаття було побудовано за часів Австро-Угорщини. Зокрема, у 1830 р. на р. Чорна Ріка на Міжгірщині, було збудовано дерев'яну греблю для забезпечення лісосплаву площею 600 га і глибиною 6 м, яка проіснувала майже 130 років.

У Закарпатській області існують відносно сприятливі умови для влаштування протипаводкових місткостей. Рекогносцирувальні обстеження окремих водозборів, проведені у жовтні 2000 р. та березні 2001 р., показали, що такі місткості можна влаштовувати навіть у високогір'ї.

У Закарпатті існують аналоги природного регулювання стоку, зокрема на озері Синевир, розташованому на висоті 989 м н. р. м. у Міжгірському районі Закарпатської області на території національного природного парку «Синевир». Це озеро утворилося у післяльодовиковий період унаслідок зсуву гори, яка перекрила Синевирський потік. Згодом потік знайшов підземний вихід, а озеро почало приймати і відводити повеневі води в регульованому режимі.

Застосування протипаводкових ставків і водосховищ з резервними місткостями має низку істотних переваг і позитивних рис порівняно з традиційними системами регулювання стоку:

* вони краще адаптуються до навколишнього середовища, оптимізують ландшафт місцевості, слугують рекреаційним об'єктам, істотно не впливають на порушення екологічної ситуації;

* мінімізуються негативні процеси, пов'язані із затопленням і підтопленням територій, виникненням зсувів та інших гравітаційних процесів;

* такі місткості не вимагають великих експлуатаційних затрат, витікання повеневих вод відбувається автоматично два-три дні, існує значно менша ймовірність виникнення аварійних ситуацій;

* завдяки великим резервним місткостям і зрізанню піка повеней, зменшується вартість скидних споруд;

* створюються умови для вилучення акумульованого твердого стоку і подальшого його використання як будівельного матеріалу;

* для будівництва гребель і водоскидних споруд можуть використовуватися місцеві матеріали (деревина, камінь тощо);

* поліпшуються умови проходження руслових процесів, підвищується стійкість берегових укріплень, захисних дамб та інших регуляційних споруд нижче гребель завдяки загальному зменшенню навантаження.

Безумовно, протипаводкові місткості, як і інші споруди та заходи, можуть претендувати на істотну роль лише у складі протипаводкового комплексу території Закарпаття.

Своєю чергою, Держводгосп України для захисту територій і населених пунктів Закарпатської області від шкідливої дії паводкових вод, також пропонує комплексний підхід, який включає проведення таких робіт:

* обґрунтування можливості перехоплення стоку у верхів'ях річок за допомогою каскаду гребель з наступним повільним скиданням води;

* регулювання паводкового стоку за допомогою спеціальних протипаводкових місткостей і польдерів. Паводкоуловлювачі пропонуються двох типів: у верхів'ях гірських річок - протипаводкові руслові греблі з тимчасово затоплюваними чашами; у передгірській низинній частині області - тимчасово затоплювані польдери. У нормальних умовах павод-коуловлювачі порожні й починають діяти лише в період високих паводків, повторюваністю від одного разу на 10 років до одного разу на 100 років;

* будівництво регулювальних гідротехнічних споруд (загат і напівзагат), уповільнюють швидкість руху води на притоках основних річок, у поєднанні з регулюванням русел, підсиленням системи протипаводкових дамб, проведення протиерозійних і протиселевих заходів у гірській частині;

* забезпечення захисту від шкідливої дії води при містобудуванні, землевпорядкуванні, створенні дорожньої мережі та інженерних споруд;

* проведення комплексного обстеження небезпечних ділянок, на яких ймовірні активізація зсувів і розвиток селів, інших форм переміщення уламкового матеріалу на схилах, ерозійних процесів тощо;

* поновлення комплексного дослідження динаміки екзогенних процесів на Закарпатському геодинамічному полігоні та його стаціонарах;

* розширення мережі гідрологічних постів та організація системи гідрологічного моніторингу на їх базі для оцінки існуючого екологічного стану великих басейнів водних артерій та прогнозування їх функціонування

Система організаційних заходів має бути спрямована на створення структурних підрозділів з охорони та регуляції гірських потоків і річок Закарпатській області. Доцільно розглянути питання про підвищення рівня ведення лісового господарства у лісах колишніх агроформувань, передусім тих, що належать селянським спілкам, та інших користувачів.

Вибір форм господарювання у лісогосподарській галузі має базуватися на розрахунках основних техніко-економічних показників, що характеризують результати їх господарювання. До таких показників належать статутний фонд, чисельність працівників, прогнозні обсяги виробництва, доходу, прибутку, інших фінансово-економічних показників.

На першому етапі приватизації доцільним є роздержавлення окремих виробничих структур, що характеризуються відносно замкнутим циклом виробництва. Роздержавленню можуть підлягати лише деякі лісові угіддя площею до 5 га, які перебувають у складі угідь селянських фермерських та інших господарств. При цьому за державою має залишитися право вилучати їх із приватної власності у випадку порушення вимог користування.

Передача окремих ділянок лісу і виробництв в оренду чи у приватну власність кооперативним, громадським організаціям та окремим громадянам сприятиме збільшенню віддачі з кожного гектара лісових угідь, а також посиленню відповідальності за ведення лісового господарства, економічно ефективне використання лісового фонду.

Крім цього, слід розробити систему оперативних короткочасних середньострокових і довготривалих гідротехнологічних, а також екзо- і ендогеодинамічних прогнозів; відповідних рекомендацій щодо запобігання та реагування на прогнозні негативні процеси. Важливу роль у розв'язанні цього питання може відіграти аерокосмічна інформація з її оперативністю та достовірністю як для окремих точок, так і для великих територій.

Потрібно створити розгалужену мережу автоматичних гідрометеорологічних станцій у басейні річки Тиса та забезпечити надійний зв'язок з важкодоступними (гірськими) пунктами гідрометеорологічних спостережень. Украй потрібно впровадити сучасні методи дистанційного отримання інформації за допомогою супутникових і радіолокаційних технологій.

Для попередження зсувних процесів, запобігання та ліквідації їх наслідків необхідно забезпечити матеріально-технічну базу ведення моніторингу небезпечних екзогенних процесів, передусім зсувів, селів, берегової річкової ерозії, карсту, як на державному, так і на місцевому рівнях. Слід підвищити ефективність роботи служб інженерного захисту на територіях із значним поширенням зсувів. Зважаючи на сприятливі кліматичні умови, видове, ландшафтне та біотичне розмаїття Закарпаття, наявність значних бальнеологічних ресурсів, високий рекреаційний потенціал, легкодоступність мальовничих гірських ландшафтів, історичні пам'ятки, своєрідність архітектури містечок і сіл, у цьому регіоні слід приділяти більшу увагу рекреаційній і туристичній індустрії. Розвиток екологічного туризму та агротуризму міг би також приносити вигоду не лише природно-заповідним територіям, але й місцевому населенню.

Система екологоосвітних заходів покликана передбачати постійне навчання населення й місцевого керівництва діям у різноманітних надзвичайних ситуаціях. Потрібно підвищувати рівень природоохоронних знань щодо раціонального використання та відновлення природних ресурсів і збереження та забезпечення екологічного балансу в регіоні. За рекомендаціями конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), потрібно створювати, розробляти і застосовувати ефективні системи пропаганди, знань та освіти громадськості в галузі лісового господарства. їх мета - підвищення рівня поінформованості та розуміння потреби раціональнішого використання лісів з точки зору їх цінностей і багатофункціональної ролі.

Варто б налагодити обмін досвідом із спеціалістами Словаччини, Угорщини, Румунії та Польщі стосовно подолання наслідків і запобігання стихійних явищ у Закарпатті.

Слід приділяти належну методичну увагу вивченню структурно-функціональної специфіки водозахисних лісів під час читання спеціальних дисциплін на лісогосподарських та агрономічних факультетах навчальних закладів з метою засвоєння теоретичних і практичних прийомів запобігання небезпечним паводкам та іншим геологічним процесам у гірських районах. Спеціалісти лісового господарства мають володіти знаннями про природні та антропогенні причини паводків, заходи попередження і боротьби з ними.

Система природоохоронних заходів має бути спрямована на поліпшення водо - та ґрунтозахисних функцій лісових В лучних екосистем. З цією метою доцільно створити мережу так званих водозахисних заказників зі спеціальним режимом лісового та сільського господарства. їх не варто вилучати із земельного фонду землекористувачів, але ведення господарства має забезпечувати збереження захисних функцій екосистем. У паводконебезпечних зонах слід розширювати, а за потреби також створювати смуги водозахисних прибережних лісів.

Під егідою Європейської економічної комісії ООН міжнародними експертами було зроблено огляд результативності природоохоронної діяльності в Закарпатті. їхні рекомендації включають цілу низку заходів, спрямованих на:

* розгляд можливостей щодо створення нових охоронних територій, переважно таких, як регіональні ландшафтні парки, які мали б бути підпорядковані регіонам (областям або групам районів), з обмеженим, але контрольованим використанням таких територій, яке могло б провадитися за умови обов'язкового одержання дозволів та внесення плати за використання ресурсів. Місцеве населення та громади слід більше залучати до процесу збереження природи, а їхні особисті інтереси та потреби - краще враховувати і компенсувати;

* забезпечення реалізації фонового моніторингу видів та екосистем, складання кадастрів видів і картування місць їх існування як передумови будь-якої політики управління, що потрібно робити, незважаючи на сучасні економічні труднощі. Необхідне проведення та поповнення національного обліку видів, що перебувають під загрозою зникнення або рідкісних видів і місць існування, особливо тих, що підпадають під дію міжнародних договорів.

* створення й підтримання аналітичного потенціалу в галузі метеорологічного, гідрологічного і фізичного моніторингу з урахуванням кліматичного різноманіття в горах, а також розподілу водних ресурсів.

У паводконебезпечних зонах потрібно передати ліси агропромислового комплексу та інших міністерств і відомств Держкомлісгоспу України. Це дасть змогу забезпечити їх належне лісовідновлення та виконання водозахисних функцій.

З метою зменшення вітровалів і буреломів в умовах вітровальнонебезпечних районів Закарпаття слід систематизувати деревостани з урахуванням природних і лісівничо-біологічних факторів. Потрібно забезпечити прогнозування небезпеки вітровалів у лісових масивах за типами лісо-рослинних умов з урахуванням орографії місцевості. За даними такого прогнозування доцільно забезпечити неухильне застосування спеціальних технологій ведення господарства для підвищення вітровалостійкості деревостанів. Слід також організувати систему моніторингу вітровалів.

Виконання розглянутих і багатьох інших заходів з попередження стихійних природних явищ лише в комплексі зможе дати позитивний результат: запобігти негативним явищам, збільшити еколого-економічний потенціал Закарпатських лісів та підвищити стійкість закарпатської екосистеми загалом.

Размещено на Allbest.ru