Природно-заповідні території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретико-методичні основи вивчення природно-заповідного фонду України

1.1 Зміст, визначення та об'єкти заповідної справи

Заповідна справа - одна з найважливіших складових природоохоронних наук і природоохоронної діяльності. Вона відіграє важливу роль у розробці теоретичних засад та практичному вирішенні проблем збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, підтримці екологічної рівноваги у природі, формуванні світоглядних орієнтирів людини, спільнот, суспільства. Вона є сферою наукової та практичної діяльності зі збереження природи в межах спеціально створених для цієї мети територій та об'єктів. Отже, заповідну справу можна визначити як теорію та практику збереження та відновлення природних комплексів і їх компонентів, а також їх раціонального використання в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

На даний час заповідна справа у науковому відношенні являє собою не окрему науку чи науковий напрям, а комплекс наук, чиї закони, закономірності, концепції та інші положення і методи знаходять застосування при вирішенні питань, важливих для охорони природи на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду.

Об'єктами заповідної справи можуть виступати природні територіальні комплекси, їх компоненти, які становлять цінність з природоохоронної точки зору, а саме:

o території та об'єкти природно-заповідного фонду;

o штучно створені комплекси у межах територій природно заповідного фонду;

o природні комплекси у межах існуючих територій природно заповідного фонду;

o окремі компоненти природних комплексів;

o території, зарезервовані для включення до природно заповідного фонду;

o природні комплекси у межах зарезервованих територій;

o окремі компоненти у межах зарезервованих територій.

Наукові основи заповідної справи представляють собою сукупність теоретичних положень багатьох наук природничого та гуманітарного циклів, що стосуються:

o обґрунтування вибору територій та об'єктів, які слід зберігати шляхом заповідання;

o принципів організації мережі природно-заповідних територій та об'єктів, які слід зберігати шляхом заповідання;

o обґрунтування режимів та способів охорони.

Отже, природно-заповідна справа є видом науково-практичної діяльності, що базується на міждисциплінарному знанні і включає комплекс організаційних, правових, освітньо-виховних та інших заходів, спрямованих на збереження унікальних або типових природних комплексів чи окремих об'єктів в наукових, природоохоронних та інших цілях.

1.2 Класифікація природно-заповідних територій

Основними критеріями класифікацій заповідних територій та об'єктів є:

o походження заповідного об'єкта(природний, природний та штучний, штучний);

o призначення заповідної території(збереження, відновлення ресурсів, науково-природознавче, історично-меморіальне, культурно-просвітни-цьке, естетичне, рекреаційне, бальнеологічне, комплексне);

o характер та ступінь заповідного режиму (повне вилучення з господарського використання, заповідн6ість абсолютна, з контрольованим втручанням, обмеження господарської діяльності тощо);

o типовість заповідних об'єктів як біогеографічних еталонів різних природних зон, секторів, висотних поясів та їх наукове значення для пізнання історико-географічних закономірностей формування екологічних систем окремих біномів;

o наукове та практичне значення заповідної території для збереження генофонду Землі та сприятливих екологічних умов, необхідних для його еволюції, а також значення для охорони унікальних феноменів неживої природи;

o ступінь складності об'єкта, що охороняється;

o тривалість заповідного режиму;

o загальне природоохоронне значення заповідного об'єкту(локальне, регіональне, республіканське, міжнародне).

Існує кілька класифікацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що залежать від класифікаційних ознак, які виділяються.

Залежно від походження розрізняють:

o природні території та об'єкти природно-заповідного фонду (природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища);

o штучно створені об'єкти природно-заповідного фонду( ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва).

Залежно від рівня охоронного режиму розрізняють території та об'єкти природно-заповідного фонду:

o загальнодержавного значення(природні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва);

o міжнародного значення(біосферні заповідники);

o місцевого значення(регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва).

Залежно від правового режиму охорони розрізняють:

o території та об'єкти природно-заповідного фонду з уніфікованими режимом(природні заповідники, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища);

o території та об'єкти природно-заповідного фонду з диференційованим режимом(біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади,дендрологічні парки, зоологічні парки, регіональні ландшафтні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва).

За юридичним статусом розрізняють:

o території та об'єкти ПЗФ, які завжди є юридичними особами(природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади загальнодержавного значення, дендрологічні парки загальнодержавного значення, зоологічні парки загальнодержавного значення);

o території та об'єкти ПЗФ, що створюються без статусу юридичної особи(Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади місцевого значення, дендрологічні парки місцевого значення, зоологічні парки місцевого значення, парки-памятки садово-паркового мистецтва).

Існують й інші класифікації територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Окремі категорії природно-заповідного фонду мають ще другий рівень класифікацій. Це стосується передусім заказників та пам'яток природи.

1.3 Категорії об'єктів та територій ПЗФ України

Природно-заповідний фонд (саме таке формулювання фіксується в законодавстві) становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. ПЗФ створюється з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення моніторингу навколишнього природного середовища.

На кінець 2008 року 4,7% території України зайнято об'єктами ПЗФ. Всього це 7279 об'єктів загальною площею 2854477,3 га.

Подивившись на ці цифри, стає зрозуміло, що більшість об'єктів мають доволі невелику площу.

Більшість ПЗФ - заказники і пам'ятки природи, що мають площу до 1 га. На жаль, це значить, що ПЗФ в Україні має дуже мозаїчну структуру, що, м'яко кажучи, не дуже добре для рослинного і тваринного світу.

Проте, відповідно до Указу Президента, до 2015 року площа заповідних земель в Україні має зрости до10-15%.

Реальні «розклади» площ і кількості ПЗФ, станом на 1.01.2009 виглядають так:

- Природних заповідників - 17 (загалом 164,3 тис.га);

- Біосферних заповідників - 4 (загалом 226, 3 тис.га);

- Національних природних парків - 17 (718,7 тис.га);

- Заказників 2709 (загалом 1093 тис.га);

- Пам'яток природи - 3078 (загалом 601,3 тис.га);

- Ботанічних садів - 26 (загалом 1,9 тис.га);

- Дендрологічних парків - 43 (загалом 1,5 тис.га);

- Парків-пам'яток садово-паркового мистецтва - 536 (загалом 13,4 тис.га);

- Регіональних ландшафтних парків - 45 (загалом 626,6 тис га);

- Заповідних урочищ - 793 (загалом 95,4 тис.га).

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища) і штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Частина цих категорій ПЗФ (див. таблицю), залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності, можуть бути загальнодержавного або місцевого значення (ст.3).

Природні заповідники (ПЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів. Основними завданнями ПЗ є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища (Ст. 15). На території природних заповідників забороняється будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю самих ПЗ, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, та інше; розробка корисних копалин, порушення грунтового покриву; усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, збирання колекційних та інших матеріалів (ст.16).

Біосферні заповідники (БЗ) - природоохоронні, науково-дослідним установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери Землі. БЗ належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників (ст.17). БЗ мають у своєму складі три функціональні зони: заповідну, що включає території, призначені лише для збереження і відновлення найбільш цінних природних комплексів; буферну, що запобігає негативного впливу на заповідну та зону антропогенних ландшафтів яка включає території традиційного землекористування, місць поселення та відпочинку (ст.18).

Національні природні парки (НПП) - природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні та науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Основні завдання НПП: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму та відпочинку; проведення наукових досліджень природних комплексів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи (ст.20). На території НПП виділяють функціональне зонування: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для ПЗ; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти та об'єкти комунального призначення парку (ст.21). Відпочинок на території НПП організовується спеціальними підрозділами їх адміністрації (ст.22).

РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ (РЛП) - природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. На РЛП покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для туризму і відпочинку та сприяння екологічній освітньо-виховній роботі (ст.23). На території РЛП може проводитися зонування, аналогічне як для територій НПП (ст.24).

Заказники - природні території (акваторії), цінні для збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів (ст.25). На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Положення про кожен конкретний заказник готується індивідуально (ст.26). Все, що прямо не заборонено у Положенні - не забороняється. Зонування териториторія заказника не має.

Залежно від основного об'єкту охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Пам'ятки природи (ПП) - окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення (ст.27). На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану (ст.28). Залежно від об'єкту охорони, пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідні урочища (ЗУ) - лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані (ст.29). На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників (ст.30).

Ботанічні сади (БС) створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи (ст.31). На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори. У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони: експозиційна, наукова, заповідна, адміністративно-господарська (ст.32).

Дендрологічні парки (ДП) створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання (ст.32). На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів (ст.34).

Зоологічні парки (ЗП) створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі (ст.35). На території зоологічних парків забороняється діяльність, щоне пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків. На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони: експозиційна, наукова, рекреаційна, господарська (ст.36).

Пам'ятки садово-паркового мистецтва(ППСПМ) - найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. ППСПМ є природоохоронними рекреаційними установами (ст.37). На території ППСПМ забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню, натомість забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів. На території ППСПМ може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів (ст.38).

Таблиця 1.1.

Порівняльна таблиця категорій ПЗФ [7, c.36].

Серед всієї сукупності ПЗФ України існують так звані «Точкові об'єкти ПЗФ». Такими об'єктами є дуже невеликі пам'ятки природи, площа яких практично не має значення. В більшості випадків, точковими ПП є меморіальні і історичні дерева, кургани, священні криниці, джерела і т.і. Такі ПП як правило, не мають буквально природоохоронної функції, проте відіграють велику роль у екологічному вихованні, нагадуючи людям про те, що природні пам'ятки слід шанувати і охороняти. Багато хто, не розбираючись в категоріях ПЗФ, порівнює, скажімо, меморіальний дуб і Карпатський БЗ, міряючи цінність БЗ по мірках меморіального дубу. Це не правильно і треба розуміти, що ці об'єкти створювались із зовсім різною метою і що цінність їх порівняти не можна.

1.4 Сутність, завдання парків-памяток садово-паркового мистецтва

Парки-памятки садово-паркового мистецтва - це найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва; оголошуються з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Залежно від ступення унікальності, екологічної, наукової, історико-культурної цінності розрізняють:

o парки-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;

o парки-памятки садово-паркового-мистецтва місцевого значення.

На території парків-памяток садово-паркового мистецтва можливо проводити наступні заходи:

Проведення екскурсій та масовий відпочинок населення;

Збереження, підтримання та відновлення паркових ландшафтних композицій;

Догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкцій та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, травяних газонів.

На території парків-памяток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

Утримання та реконструкція парків-памяток садово-паркового мистецтва проводиться за проектами, що розробляються спеціалізованими проектними установами і затверджуються органами, у підпорядкуванні яких перебувають ці парки, за походженням з:

Центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища-щодо парків-памяток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;

Органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях-щодо парків-памяток садово паркового мистецтва місцевого значення.

Структура територій на основі вимоги щодо режиму охорони та ефективного використання:

o експозиційна-відвідування цієї зони дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією парку;

o наукова-до складу зони входять колекції, експериментальні ділянки тощо, на відвідування її мають право лише співробітники парку у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації парку;

o заповідна-відвідування цієї зони забороняється, крім випадків, коли воно пов'язане з проведенням наукових спостережень;

o адміністративно-господарська-зона, де розміщуються адміністративні та допоміжні господарські об'єкти.

ППСПМ можуть грати центральну роль в розвитку туризму через наступні причини:

- території, що охороняються, здатні узяти на себе функції планування, управління і моніторингу екотурістськой діяльності;

- мережа ППСПМ охоплює багато унікальних і найбільш примітні ландшафти і екосистеми, не порушені діяльністю людини;

- ППСПМ грають помітну роль в суспільному і культурному житті районів, де вони розташовані. Екологічні екскурсії і туристська діяльність значно підсилюють роль ППСПМ в цьому процесі;

- розвиваючи туризм, території, що охороняються, можуть вносити істотний внесок до розвитку місцевої економіки, сприяти залученню в регіон міжнародної уваги і інвестицій, а також створенню нових робочих місць для місцевого населення.

1.5 Методи дослідження та виділення природно заповідних територій

Створення природно-заповідної території реально не є гарантією адекватної охорони природних комплексів. Деякі проблеми пов'язані з неточною характеристикою режиму, з недостатньо чітким обмеженням традиційних господарських робіт, які нерідко видають за природоохоронні зони. Для введення певного режиму в першу чергу слід з'ясувати, заради чого вводиться цей режим, який складається з двох етапів. На першому етапі формулюється задача - созологічний пріоритет. Для цього проводиться інвентаризація даних про конкретну територію. Другий етап-розробка режиму, спрямованого на виконання поставленої задачі-пріоритету. Це більш складна задача, що вимагає глибоких наукових досліджень і виконання якої є необмеженим у часі процесом.

На етапі свого становлення і до сьогодні використовують класичні методи, серед яких виділяються маршрутні рекогносцировочні, детально-маршрутні та стаціонарні.

Маршрутні рекогносцировочні методи покликані виявити загальну геоботанічну характеристику природно-заповідної території, зробити попередню інвентаризацію фітоценофонду на вищих син таксономічних рівнях, визначити основні природно територіальні комплекси. Такі дослідження потрібні під час виділення територій під охорону і підготовки наукового обґрунтування, збору матеріалів про компоненти екосистем з метою отримання базових даних для подальших і детальніших досліджень.

Детально-маршрутні методи дають повну картину про склад формацій та асоціацій природно-заповідних територій,а також про закономірності розподілу фітоценозів залежно від орографічних чи інших екологічних факторів. Характерною особливістю таких методів є суцільне і рівномірне обстеження територій, яке досягається шляхом систематичного опису рослинності на маршрутних профілях та ключових ділянках. Детально-маршрутні дослідження мають завершуватися складанням геоботанічної карти.

Стаціонарні дослідження організовуються в природних заповідниках і біосферних заповідниках, частково в національних природних парках та регіональних ландшафтних парках з метою налагодження спостережень, за вегетативними змінами та багаторічною динамікою фіт- оценосистем, становлення закономірностей взаємозв'язку між угрупованням та екотопом.

Також застосовують класичні картографічні методи геоботаніки, біогеографії, фізичної географії, методи математичного визначення антропогенного навантаження на територіях

2. Просторова організація парків-памяток садово-паркового мистецтва України

2.1 Парки-памятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення

В Україні налічується 529 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, які мають особливий охоронний статус об'єктів природно-заповідного фонду.

Знамениті дендрологічні парення, яким згодом був привласнений статус «пам'ятників садово-паркового мистецтва національного значення», стали з'являтися в нашій країні з кінця XVIII століття, коли утворився клас нових землевласників, готових створювати паркі по європейських зразках.

Найвідоміший серед них - граф Станіслав Потоцкий-щенсний, що подарував своїй дружині в день іменин пейзажний парк «Софіївка». Потоцкий, що володів у той час містом Умань Черкаського повіту, виділив 180 га для прогулянок улюбленої дружини серед скульптур і екзотичних рослин[20, c.89].

Парк був створений в майже безлісій місцевості, перетнутою річкою Кам'янкою, балками і каньйонами, які врізалися в граніт, що часто виходив на поверхню. За задумом архітектора Людвіга Метцеля, парк служив наочною ілюстрацією до розділів «Іліади» і «Одіссеї» Гомера.

«Софіївка», мабуть, найбільш популярний в Україні туристичний об'єкт. При повній відсутності яких-небудь розважальних сегментів парк привертає прекрасними пейзажами, умілим поєднанням архітектури, скульптури, різноманітних композицій води і рослинності. «Софіївку» відвідує до 500 тисяч чоловік в рік. У колишньому поміщицькому будинку розташований філіал НДІ Національної академії наук України, де займаються науковою діяльністю, пов'язаною з охороною парків, дендрологією і садівництвом.

Дендрологічний парк «Александрія» менш відомий, але не менш цікавий прекрасною парковою архітектурою. Він знаходиться в Київській області недалеко від міста Біла Церква. Парк виник в кінці XVIII ст. як заміська резиденція графа Браніцкого, за проектом і під керівництвом італійського архітектора Ботані і садівника Станге. «Александрія» займає територію близько 200 га і має одну з багатющих в Україні дендрологічних колекцій: близько 1 800 дерев і чагарників. Як і «Софіївка», «Александрія» побудована за канонами архітектури класицизму, де рослинність гармонійно поєднується з прекрасними парковими спорудами і дзеркальними ставками. Як і Потоцкий, граф Браніцкий назвав парк на честь дружини.

У Чернігівській області зберігся чудовий дендропарк «Тростянец», створений дідом гетьмана Ськоропадського, Іваном Михайловичем. Будівництво парку почалося в 1834 році і продовжувалося майже півстоліттям. Ськоропадській хотів відтворити в своєму парку невелику територію Швейцарії: гори, озера і водопади. Чого, поза сумнівом, і досяг - досить побачити штучно створені гірські вершини 30-метрової висоти, широку «швейцарську» долину і численні ставки.

Східні регіони України менш багаті дендропаркамі - пам'ятниками садового мистецтва. Це пояснюється багаторічною промисловою спрямованістю районів і степовим ландшафтом. Проте, за часів економічного підйому Малоросії поряд з садибними будинками, що будуються, з'являлися великі ландшафтні парення [10, c.84].

Більше 200 років тому поблизу невеликого містечка Краснокутська (нинішня Харківська область) на місці старого Петропавловського монастиря був закладений Краснокутській парк. Своїм існуванням парк зобов'язаний братам Каразіним, Івану і Василю. Вони ж виявилися першими акліматизаторами в Україні: починаючи з 1805 року, з Японії, Китаю, Америки, Канади, Франції, Німеччини і інших країн в парк було завезено більше 600 видів рідкісних рослин. Величезний інтерес викликає не тільки сам парк, але і розвалини Петропавловського монастиря: за рішенням імператриці Катерини II обитель стерли з лиця землі, але ченці пішли в підземелля монастиря - майже десятикілометровий лабіринт з трьома виходами, що зберігся до наших днів.

Світову популярність придбав створений в Херсонському степу біосферний заповідник Аськанія-нова. Заповідник знаменитий своєю первозданною природою: тут розташована єдина в Європі ділянка землі, якої ніколи не стосувався плуг. Аськанія-нова - це величезна площина еталонного степу, де на волі гуляють зібрані зі всіх куточків миру парнокопитні; зоопарк, один з найбільш багатих в Європі; дендрологічний парк з колекцією рідкісних, нехарактерних для степової зони південної України рослин. Цей унікальний куточок природи був створений працями власника маєтку Аськанія-Нова Фрідріха Фальц-фейна. Саме він в 1870-х роках створив перший в Європі заповідник, а через двадцять років влаштував на 70 га степи дендропарк з 220 видами дерев, прекрасними архітектурними формами в готичному стилі і великим озером в центрі.

Кілька років тому була подана заявка на включення Аськанії-Нова в список всесвітньої спадщини Юнеско. Заповіднику повернено ім'я засновника - Фрідріха Едуардовича Фальц-фейна.

Знамениті кримські парення, складові величезний рекреаційний потенціал країни, - значна частина націоналізованої після революції спадщини царської сім'ї і багатющих людей Російської імперії. Всього ж «в спадок» від кримських землевласників нам дісталося близько дванадцяти живописних парків, які займають площу більше 320 гектарів.

Алупкинській, або Воронцовській, парк створений генерал-губернатором Новоросійського краю Михайлом Воронцовим в єдиному ансамблі із знаменитим Воронцовськім палацом. Парк розташований на живописних терасах з природними печерами, гротами і гірськими озерами.

Лівадійській парк, створений при літній резиденції Олександра II, займає 46 га, має до 400 форм рослин і чагарників, що вдало поєднуються із старовинною скульптурою.

Форосській парк був закладений в першій половині XIX століття героєм Вітчизняної війни 1812 р. генералом Миколою Раєвськім. Форосській парк, разом з Алупкинськім, є одним з найбільш живописних на півострові.

Практично в кожному туристичному об'єкті Кримського побережжя можна знайти свій парк, старовинний пам'ятник ландшафтної архітектури. Місхор, Гурзуф, Ореанда, Массандра, Артек - ці селища не були б і наполовину такі привабливі, не будь там парків - пам'ятників садово-паркової архітектури.

Перехід до типової архітектури ХХ століття згубно позначився на пареннях. Вони теж стали типовими і, як наслідок, малоцікавими. Якщо дендрологічні парення в країні ще іноді і виникали, то парення-пам'ятники садово-паркового мистецтва практично відійшли в минуле. А з приходом ринкових відносин садово-паркове мистецтво перепрофілювалося в ландшафтний дизайн і перемістилося в приватні сади.

Столиця України славиться своїми розкішними панорамними схилами і садово-парковими оазисами. Але і в Києві озеленення найактивніше відбувалося в кінці XIX - початку XX вв. До революції були створені найбільш відомі парення-пам'ятники, у тому числі і парковий ансамбль Володимирської гори, дендрологічний Сирецкий парк і т.п. До недавно створеним можна віднести парк «Феофанія» (1972 р.), який, завдяки розташованому в нім Свято-пантелеймоновському монастирю, придбав статус пам'ятника, Голосіївський парк ім. М. Рыльского (1957 р.) і деякі менш значні за площею паркі. В цілому ж по кількості парків і скверів Київ, як і належить столиці, продовжує лідирувати серед крупних міст України.

2.2 Парки-памятки садово-паркового мистецтва місцевого значення

Палацо-паркові ансамблі України - суголосні найкращим традиціям світового палацо-паркового мистецтва. Їх формування та розбудова відбувалась у контексті загальноцивілізаційного культурного процесу.

Тому більшість з них є надбанням не тільки національного, а й європейського та світового паркобудівного мистецтва й архітектури.

У процесі тривалого історичного розвитку садово-паркового будівництва визначались різноманітні стилі. Основними з них є регулярний і ландшафтний (пейзажний).

Особливістю регулярного стилю є геометричний принцип побудови парку - правильність ліній у плануванні, симетрія в розміщенні окремих його елементів тощо. Головним тут майже завжди є та чи інша архітектурна споруда, а рослинності відведено другорядну роль. Дерева, чагарники та трави, водойми, басейни та фонтани є тут лише декоративними доповненнями, причому шляхом стрижки деревам і чагарникам часто надаються різноманітні геометричні форми. Парк у цілому набирає, таким чином, виразно архітектурного вигляду.

В основі побудови ландшафтних (пейзажних) парків лежить принцип творчої переробки мотивів природи - лісів, лук, гір, озер тощо.

Рослинність тут посідає провідну, а не підлеглу роль. Краса, якою захоплюється глядач у цьому випадку, полягає у природності довкілля (пейзажів). У ландшафтних парках владарює природа.

У вітчизняній паркобудівній практиці зазначені стилі часто комбінувались. Як правило, палацова територія формувалась у регулярному стилі, а периферійна - ландшафтному.

Найбурхливішого розвитку палацо-паркове будівництво в Україні набуло у другій половині XVІІІ - першій половині ХІХ ст. Його обумовлювало все зростаюче тяготіння українського, а також польського й російського шляхетства, яке мало маєтності в Україні, до презентабельності. Звідси витікало прагнення до зведення в дворянських садибах цього періоду цілих палацових комплексів і створення великих просторових парків. Багаті вельможі зводили справжні перлини палацо-паркового мистецтва в Умані та Білій Церкві, Батурині та Ляличах, Сокиринцях та Качанівці. Варто наголосити, що ці ансамблі, унікальні за своїми розмірами, багатством і художнім значенням, у свою чергу, ставали певною моделлю для формування малих садиб. Невід'ємною складовою буття найбільших шляхетських садиб стало мистецтво. До їх створення залучались відомі зодчі. Інтер'єри прикрашали твори видатних митців. Широко відомими та популярними стали в цей час численні кріпосні театри й оркестри. Серед власників садиб чимало було освічених людей, які колекціонували старожитності, вивчали вітчизняну історію та культуру, покровительствували мистецтву. Яскравим прикладом у цьому контексті є діяльність таких представників українських шляхетських родів як Розумовські, Тарнавські, Галагани, Лизогуби та ін. Їх садиби були справжніми осередками художньо-мистецького життя, що мали значний вплив на розвиток вітчизняної культури.

Безперечно вітчизняні палацо-паркові комплекси варті того, щоб з ними ознайомились широкі верстви українства та численні іноземні гості. На їх базі можна створити цілу низку пізнавальних туристсько-екскурсійних маршрутів, що сприятимуть розширенню освітнього кругозору громадян України й осмислення ними ролі та значення історико-культурної спадщини у формуванні духовних засад української державності, виховані національної самосвідомості нинішнього та прийдешніх поколінь

Для пам'яток України характерним є те, що вони містять у собі стильові риси класицизму та романтизму, композиційні засоби та художні прийоми різних епох та народів, але це тільки збагачує їх і створює неповторний художньо-естетичний образ.

У деяких садово-паркових ансамблях складовою частиною композиції є фруктовий сад, який привносить місцевий колорит і несе в собі ужитковий характер, що свідчить про багатофункціональність ландшафтних об'єктів того часу та характер сприйняття їх на час створення та подальшого будівництва.

Для більшої виразності уміло використовується місцевий рельєф та створюється водні каскади та системи озер.

Історична та архітектурна спадщина України багата на чудові садово-паркові ансамблі, які є окрасою всієї країна. Для більшості ландшафтних парків характерними були й залишаються загально-вживанні планувально-композиційні елементи, як алеї, водоспади, водоймища та фонтани, альтанки та зелені гірки, павільйони та місточки, штучні острови, скульптурні композиції, композиції з каміння тощо.

З такої „абетки” складалися неповторні риси кожного окремого парку, що робить його унікальним. Але така складна система, багатошарова та з різною глибиною прочитання та усвідомлення вимагала і підготовленого відвідувача. Тому елементи ці стають не зрозумілими, якщо їх відокремити від загальної знаково-інформаційної системи парку і можуть нести лише естетичну складову. Все це викликає залежність планування і змісту пейзажного парку від особистості, від образу життя його власника, який в багатьох випадках приймав безпосередню участь у проектуванні та створенні парку.

Відповідно без знань про власника, про автора, про задуми, неможливо відтворити зміст елементів та загальне значення.

Навіть враховуючи, що так звані стандартні елементи парку: парнаси, альтанки, солітери, різні стани води об'єднують за типологічними признаками всі парки доби Романтизму, кожний раз вони використовуються по різному, утворюючи певний каркас, віхи в системі символів. Вся система сприйняття того часу була спрямована на розуміння структури, пізнання духу, який виявляється безпосередньо в організації деякою мірою стандартних елементів, утворюючи цілісну картину.

Пограбовані та зруйновані під час Громадянської війни початку ХХ століття, палацово-паркові ансамблі більше не відновлювались в подальший час. Будівлі, що збереглися пристосовані для різних господарських потреб, а паркові ансамблі, які вимагають постійного кваліфікованого догляду, знаходяться у занепаді.

Всі елементи парку підпорядковані емоційним відчуттям особистості, історичні чи міфологічні образи сплітаються з життям власника-замовника, виникають асоціації настрою та відчуттів, утворені майстерно поєднаними живописними прийомами: скульптурою, архітектурою дендрологією та іншими.

заповідний парк туристичний пам'ятка

3. Розвиток туристичної діяльності в парках-памятках садово-паркового мистецтва в Львівській області

3.1 Загальна характеристика парків-памяток садово-паркового мистецтва

Львівська область характеризується значним ландшафтним різноманіттям - в межах її території знаходиться 5 груп природних регіонів, відмінних за геолого-геоморфологічною будовою, грунто-кліматичними умовами, флористичними і геоботанічними особливостями, в тому числі такі важливі транскордонні формації як Розточчя і Карпати. Цей фактор є визначальним у формуванні і територіальному розміщенні обєктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) області (додаток 1, додаток 2).

Крім природної, Львівщина багата історико-культурною спадщиною.

Таблиця 3.1.

Динаміка структури природно-заповідного фонду Львівської області парків-пам'яток садово-паркового мистецтва в ньому

Категорії територій та об'єктів ПЗФ	станом на 1.01.2006	станом на 1.01.2007	станом на 1.01.2008	станом на 1.01.2009
	Кількість, шт	Площа, га	Кількість, шт	Площа, га	Кількість, шт	Площа, га	Кількість, шт	Площа, га
Природний заповідник	1	2084,5	1	2084,5	1	2084,5	1	2084,5
Національні природні парки	2	42762,6	2	42762,6	2	42762,6	2	42762,6
Регіональні ландшафтні парки	3	28276,0	3	28276,0	3	28276,0	3	28276,0
Заказники загальнодержавного значення	9	3303	9	3303	9	3303	9	3303
Заказники місцевого значення	29	27038,3	29	27038,3	29	27038,3	30	27126,3
Пам'ятки природи загальнодержавного значення	2	592,8	2	592,8	2	592,8	2	592,8
Пам'ятки природи місцевого значення	163	1768,70	163	1768,70	163	1768,70	163	1768,70
Ботанічні сади загальнодержавного значення	2	41,2	2	41,2	2	41,2	2	41,2
Ботанічний сад місцевого значення	1	1,5	1	1,5	1	1,5	1	1,5
Дендропарки загальнодержавного значення	2	64,0	2	64,0	2	64,0	2	64,0
Зоологічний парк місцевого значення	1	5,9	1	5,9	1	5,9	1	5,9
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення	6	115,3	6	115,3	6	115,3	6	115,3
Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення	53	764,92	53	763,82	53	763,82	53	763,82
Заповідні урочища	48	6502,3	48	6502,3	48	6502,3	48	6502,3
РАЗОМ	322	113321,02	322	113319,92	322	113319,92	323	113407,92



Рис.3.2.Розподіл обєктів природно-заповідного фонду (за кількістю) та місце парків-пам'яток садово-паркового мистецтва в ньому [25, c.33]

Роль туризму в господарстві краю зростає з кожним роком. Прикарпаття є одним із перспективних туристичних регіонів держави й відіграє важливу роль на українському туристичному ринку. У багатьох районах і містах області туристична галузь починає відігравати провідну роль у місцевому економічному житті, сприяючи розвитку місцевих громад та поглиблюючи взаєморозуміння у середині громад. Туризм сприяє підвищенню зайнятості населення, розвитку ринкових відносин, міжнародному співробітництву, збереженню екологічної рівноваги.

Розвиток туризму поліпшує інвестиційне середовище, стає джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, сприяє розвитку пов'язаних із туризмом галузей економіки. Він так само відіграє значну роль у збільшенні валютних надходжень і споживчого попиту, поліпшенні структури економіки, зміцненні економічного співробітництва між регіонами, підвищенні якості життя.

З огляду на можливості просування національного і регіонального туристичного продукту на європейському ринку, залучення до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності, посилення євроінтеграційних процесів у нашій державі та регіоні надзвичайно важливим є розвиток співробітництва з Європейським Союзом. Адже за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна, та й Львівщина, має всі можливості стати одним з провідних європейських туристичних центрів.

Протягом останніх років туристична галузь в області динамічно розвивається. Існуюча база санаторно-курортних та оздоровчих закладів усіх форм власності (131 одиниць на 13,5 тисячі місць) дає можливість нарощувати лікувально-оздоровчі, туристичні, спортивні послуги, в тому числі й для іноземних туристів.

Туристично-відпочинкова складова має стати важливою компонентою розвитку регіональних культурних Саме ознайомлення з неповторним багатовіковим національно-культурним розмаїттям цих територій не тільки сприятиме розширенню знань про окремі етапи та сторінки становлення й розвитку окремих етнографічних груп чи народностей на території України, а й цілком закономірно призведе до створення реального наукового підґрунтя, спрямованого на об'єднання нації. Кожний тематичний напрям має свою структуру, водночас у розробці враховується принцип модульності та комплексності, що дає можливість створення розгалуженої мережі туристичних маршрутів та екскурсій.

У кожному напрямі закладаються основи, що визначають роль, місце і значення тієї чи іншої теми у вітчизняній та світовій історії. Створення туристично-екскурсійних маршрутів проводиться за побудовою траси, способом пересування, за змістом, часом функціонування, за принципом формування групи, тривалістю та за формою організації.

У свою чергу екскурсії класифікуються за тематикою, способом пересування та місцем проведення.

Чисельні туристичні та екскурсійні маршрути (до 1991 р. їх налічувалось в Україні понад 4 тис., а тепер діє біля 1,5 тис.) розраховані на різні категорії туристів: школярів, студентів, науковців, викладачів, членів різноманітних секцій та гуртків, творчих об'єднань, фахівців туристично-екскурсійної галузі.

Моральним обов'язком сучасників перед наступними поколіннями є зобов'язання зберігати свою самобутність, дбати про розвиток культури, охороняти історико-культурну спадщину.

3.2 Сучасний стан використання ППСПМ

Зеленим кільцем Львів оточений об'єктами природно-заповідного фонду - парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, закладеними довкола середньовічного міста, на узгір'ях якого знаходиться регіонально-ландшафтний парк (РЛП) “Знесіння” - єдиний в Україні унікальний парк, що є цілим природно-історично-культурним комплексом.

Серед об'єктів природи, які мають особливу цінність на території РЛП є гора Хомець та Гора Лева, західний схил якої експонує повний геологічний розріз з розрізнененими включеннями скам'янілих решток дерев, літотамнієвих водоростей та ін. [30, c.212].

Парк Костюшко (нинішній парк ім. Івана Франка)

Перший публічний парк на Україні, розташований на північно-східному схилі узгір'я, що підноситься над Львівською улоговиною. Площа -- 11.6 га.

Заснований парк на території колишніх міських полів, що знаходилися у власності багатої міщанської сім'ї Шольц-Вольфовічей.

Стрийський парк

Один з найвідоміших львівських парків - Стрийський - створено в 1887 р. гміною м. Львова. В ці роки Радою міста Львова розглядалося питання спорудження у Львові пам'ятника Яну Кілінському - одному з учасників повстання під проводом Тадеуша Костюшка. В кінці кінців місцем спорудження було призначено парк, який отримав назву на честь Кілінського. однак назва "Стрийський парк" виявилася більш популярною та пройшла випробовування часом. Інспектор міських парків Рьорінг ще в 1877 р. виконав проект розпланування парку, використовуючи природні властивості ландшафту цієї частини міста, що і дало можливість створення одного з найгарніших парків тогочасної Європи. В 1879 р. за ініціативою радника Ст.?Немчиновського розпочато облаштування парку. З того часу парк, в якому висаджено 40000 дерев, є однією з оздоб Львова, становить його характерну особливість. В долішній частині парку було висаджено смереки, клени, явори, екзотичні породи, такі, як червоний дуб, тюльпанне дерево, червонолистий бук, гінкго. В 1895 р. обладнано ресторан у перебудованому для цього колишньому павільйоні міста Львова на Крайовій Виставці 1894 р. Вже у 1888 році розпочалася робота над спорудженням монументу, що було доручено відомому скульптору Юліану Марковському. З Миколаєва до Львова була доставлена кам'яна брила, з якої скульптор мав виконати в Стрийському парку пам'ятник Кілінському. Пам'ятник був повністю готовий та відкритий 18 червня 1895 р.

Личаківський парк

В середині минулого століття в північно-східній частині Львова за рогаткою, яка визначала межу міста, був пустир. На ньому в 1894 р. за участю відомого паркового архітектора А. Рерінга (автор Стрийського парку) був закладений парк площею 6 гектарів (нинішня площа -- 12,36 га). Були засипані піщані і глиняні кар'єри, розбиті доріжки, що йдуть по периметру парка, -- біля вулиць Личаківської і Пасічної і що звиваються на схилах розлогих ярів. У 1905 році, над крутим схилом з боку Личаковськой вулиці був споруджений пам'ятник польському національному героєві Б. Гловацькому, що зберігся і до цього дня. Личаківський парк є пам'ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення.

У 1914 році на території, що примикає до Личаківського парку, закладений меморіал Холм Слави загиблим під час Першої світової війни. Після Першої Світової війни було споруджено новий меморіал, оскільки старий пам'ятник був зруйнований ще австро-угорськими властями.

Парк «Знессіння»

Регіональний ландшафтний парк «Знессіння» є одним із старовинних і живописних куточків Львова. Він розташований в північно-східній частині міста. Горби «Знесіння» разом з Високим Замком формували відомий ще з гравюр XV--XVIII сторіч силует міста. Звідти відкривається панорама Львова і його передмість, особливо північній частині. Всього у 20 хвилинах ходьби від центру на 154 гектарах зберігся ландшафт, багатий пам'ятниками природи, історії, культури. У парку зустрічаються рідкісні степові рослини, оголені пісковики і вапняки з скам'янілими залишками морської фауни, покриті лісом горби, долини з озерами і потоками. У парку в цілісності збереглися стародавні городища, храми і монастирі, старовинне кладовище і традиційні забудови. Саме тут знаходиться музей народної архітектури «Шевченківський Гай», представлений численними будинками зі зрубу. Одночасно парк є одним з найбільш запущених і недоглянутих, поряд з ним знаходяться екологічно шкідливі підприємства.

Погулянка

Польська інтелігенція називала цей парк лісом Венгльовського -- багатого львівського адвоката, який, придбавши в 1799 році ділянку лісу, побудував на нім палац, де часто збиралася міська знать. Літом на посипаних піском доріжках і сонячних галявинах, красуючись у вишуканому одязі, прогулювалися львівські вельможі і багаті міщани. У той час парк граничив з ділянкою міста, де була забудова простих селян. Селяни спостерігали за виходами багатих міщан і коментували їх відпочинок, ось прогулюються і красуються тут, у той час коли ми важко працюємо на них. Напевно від таких роздумів і пішла назва парка Погулянка.

Шевченківський гай (стара назва -- Кайзервальд)

Шевченківський гай розташований в північно-східній частині Львова на території близько 84 гектарів. Парк має поліфункціональне призначення і включає дендропарк, Шевченківський меморіальний комплекс і музей народної архітектури і побуту західних областей України. Музей сформований за етнографічним принципом, в нього входять: Бойковщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся. У парку представлені автентичні дерев'яні будівлі зі зрубу, привезені сюди з усієї країни.

Парк культури і відпочинку ім. Богдана Хмельницького

Популярним був у Львові в давність Пелчинський ставок. Належав він до системи ставків, сполучених струмків, що збирає воду з Вулецьких горбів і впадає в річку Сороку. Була тут так звана військова купальня. Сюди, за круту Цитадель, часто йшла від шуму і жари міська знать. Тут можна було покататися верхи, порибалити, а в свята подивитися військові ігри. Взимку на ставку влаштовувався каток.

З часом, на початку XX ст., коли місто почало інтенсивно розбудовуватися, вузькі струмки висохли, а разом з ними висох і Пелчинський ставок. Довгий час тут була неприваблива пустка. Лише у 1951 році між вулицями Стрийською, Гвардійською і Дзержінського (нині -- Виговського) почалися роботи по закладці парку.

Снопковській парк

Снопковській парк закладений в 1959--1963 рр. між вулицями Південною, Кримською і Зеленою і займає площу 60 гектарів. Раніше тут був пустир, посеред якого руділи піщані і глиняні кар'єри колишніх цегляних заводів. Верхнє плато від вулиці Південною і ніжнєє -- від вулиці Сині мають регулярне планування, решта території спланована в ландшафтному стилі. Мережа алей і доріжок прокладена з таким розрахунком, щоб краще розкрити красиві види парку з перспективою на цікаві місця Львова, а також добитися максимальної пропускної спроможності під час масових відвідин найбільшого стадіону міста, де відбуваються футбольні матчі за участю одних з найкращих команд України і зарубіжних країн.

На території парку можна знайти рідкісну степову рослинність, вкриті лісом пагорби, мальовничі долини із ставками і потоками. Все це доповнюється слідами древньоруських городищ, храмами, монастирями, старим цвинтарем, музеєм народної архітектури “Шевченківський гай” і традиційною малоповерховою забудовою. Функціонування такого парку як “Знесіння” є першою спробою в Україні взяти під опіку природоохоронного законодавства цілий природно-історично-культурний комплекс, а також доброю нагодою опрацювати методи збереження довкілля в умовах великих міст.

3.3 Перспективи розширення туристичної діяльності на базі ППСПМ регіону

Розвиток туризму тісно пов'язаний з екологічним чинником, оскільки збережене природне середовище, на якому формується туристична діяльність, є основною цінністю, завдяки якій ця діяльність є можливою. Тому максимальне збереження природних систем є необхідною умовою розвитку туристичної індустрії і виступає гарантом сталого економічного розвитку певної території.

На сьогоднішній день туристичний потенціал Львівської області використовується лише на 8%. Таким чином, антропогенному навантаженню постійно піддаються одні й ж природні об'єкти.

Одним з шляхів вирішення цієї проблеми може стати розвиток активного та екологічного туризму за допомогою створення та впровадження мережі туристичних шляхів, яка б розвантажила найбільш популярні природні комплекси.

Ця мережа повинна охоплювати основні туристичні та природні об'єкти, мати розвинуту інфраструктуру та бути спрямованою в основному на активні види туризму - піший, велосипедний, водний, лижний, кінний та ін.

Протягом останніх років потреба заповідання територій, які становлять природно-заповідну спадщину Львівщини, не знаходила зрозуміння як у власників територій, визначених для заповідання (головним чином, лісових площ), так і представників органів місцевого самоврядування, на яких занесення території до категорії ПЗФ накладає певні обмеження у її використанні. Прийняті протягом 2008 року законодавчі та нормативні акти у галузі природно-заповідної справи спрямовані сприяти її розвиткові.