Вступ

В останні роки у нашій країні приділяється значна увага правовим аспектам екологічної безпеки. Це пов'язано у першу чергу з глобальними проблемами виживання людства в умовах різкого зростання кризових явищ, зумовлених шкідливим впливом техногенного характеру на навколишнє природне середовище, масштаби якого за деякими параметрами значно перевищують наслідки впливу природного характеру. Класичними прикладами цього у планетарному масштабі є руйнування озонового шару і парниковий ефект. Отже, проблема екологічної безпеки -- це складова частина всеосяжної системи міжнародної безпеки. Вирішення зазначеної проблеми, як і проблем, пов'язаних з іншими видами безпеки (військовою, економічною, соціальною, інформаційною тощо), є умовою виживання людства.

Державна система безпеки має захищати населення від екологічних загроз, що проявляються у локальних, регіональних і глобальних масштабах. Забезпечуючи особисту безпеку, держава дозволяє суспільству піднятися на більш високий рівень. Екологічна безпека при цьому є необхідним засобом реалізації державних спрямувань в різних галузях суспільного життя.

Хоча на всій території держави встановлюється в основному єдиний, загальний правовий режим природокористування, охорони природи й окремих природних ресурсів, деякі території й об'єкти мають особливий режим. Можна виділити три категорії особливо охоронюваних територій: екологічно неблагополучні території (зони надзвичайної екологічної ситуації, зони екологічного лиха); різного роду санітарні й захисні зони (санітарно-захисні зони, створювані між підприємствами і житловими будинками; водоохоронні зони (смуги) рік, озер і водоймищ тощо) і особливо охоронювані природні території у власному значенні слова. Кожна з названих категорій має свій правовий режим, обумовлений метою, для якої відповідні території визнаються особливо охоронюваними. Саме правовому режиму однієї з вказаних категорій територій присвячена дана робота; мова йде про зони надзвичайних екологічних ситуацій.

1.1 Поняття та правове регулювання статусу зон надзвичайних екологічних ситуацій

1) надзвичайні ситуації техногенного характеру -- транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Мова йде про такі аварії на технічних об'єктах, що мають екологічні наслідки. Під аварією розуміється вибух, пожежа, неконтрольовані викиди небезпечних речовин, ушкодження технічних пристроїв, що відбулося з конструктивних, виробничих, технологічних або експлуатаційних причин, а також із причин випадкових зовнішніх впливів, що можуть спричинити або спричинили людські жертви, збитки здоров'ю людей і природному середовищу, матеріальні втрати і порушення умов життєдіяльності людей Бринчук М.М. Вказ. праця. - С. 589. .

Надзвичайні ситуації техногенного характеру мають і суттєві психологічні наслідки.

* визначення вимог промислової безпеки до проектування, будівництва, приймання в експлуатацію небезпечних виробничих об'єктів, а також до їхньої експлуатації;

* визначення вимог по підготовці до дій по локалізації й ліквідації наслідків аварії на виробничому об'єкті;

* експертиза промислової безпеки;

* розробка декларації промислової безпеки;

* обов'язкове страхування відповідальності за заподіяння шкоди при експлуатації небезпечного виробничого об'єкта;

* здійснення нагляду у сфері промислової безпеки;

* здійснення виробничого контролю на об'єкті;

* застосування заходів юридичної відповідальності за порушення вимог промислової безпеки;

2) надзвичайні ситуації природного характеру -- небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

На відміну від техногенних надзвичайних ситуацій, стихійним лихам людина не здатна запобігти. Але вона зацікавлена і здатна, по-перше, у певній мірі прогнозувати їх і, по-друге, вжити заходів до того, щоб мінімізувати їхні негативні наслідки для себе і навколишнього середовища.

Наприклад, 28 липня 1976 р. у Китаї відбувся землетрус, в результаті якого в м. Таншань загинули сотні тисяч людей. Вчені Інституту геології при державному сейсмологічному бюро стверджують, що цієї трагедії можна було значною мірою уникнути. Вони попереджали керівництво країни про катастрофу, що наближається.

Людина може убезпечити не тільки себе, але при визначених обставинах і попередити істотні збитки природі. Найбільш потенційно ефективним запобіжним заходом може служити облік природних факторів (сейсмо- та лавино-, селеонебезпек, повеней і т.п.) при проектуванні і розвитку міст, визначенні місць розміщення небезпечних виробничих та інших об'єктів. Відповідні конкретні положення доцільно передбачити в законах, наприклад, у Законі «Про основи містобудування».

Володіючи даними про сейсмонебезпеки того або іншого господарсько освоєного району, держава має можливість завчасно вжити заходів по підготовці до можливих землетрусів. Прикладом може служити розпорядження Уряду Російської Федерації від 6 вересня 1995 р. «Про підготовку Камчатської області до можливих землетрусів». Розпорядження містить доручення державним органам виконати конкретні міри. Так, Роскомрезерву доручено виділити в 1995 р. з держрезерву в розпорядження адміністрації Камчатської області матеріальні ресурси на визначену суму з метою створення резерву матеріально-технічних ресурсів для ліквідації прогнозованих наслідків надзвичайних ситуацій у цьому регіоні; адміністрації Камчатської області -- забезпечити створення цього резерву матеріально-технічних ресурсів, їхній облік, заповнення, а також організувати збереження цих матеріальних ресурсів на наявних складських площах підвищеної сейсмостійкості.

Хоча ми і природа досить страждали і продовжуємо страждати від стихійних лих, правове регулювання в даній сфері мало розвинуте. Лише деякі загальні вимоги про попередження і ліквідацію наслідків шкідливого впливу вод (повені, затоплення і підтоплення; руйнування берегів, гребель, дамб і інших споруд; заболочування і засолення земель; ерозії ґрунтів, утворення ярів, зсувів, селевих потоків та інших явищ) передбачені законодавством.

Поряд із землетрусами велику небезпеку для населення представляють повені;

3) надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру -- пов'язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, системи зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

4) надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру визначаються законодавством, окремими нормативними і відповідними оперативними та мобілізаційними планами.

Той або інший фактор є переважним у несприятливому впливі на природу. Хоча критичний стан природного середовища, що наявний у світі, є в основному рукотворним, не з вини людини відбувалися природні катастрофи стародавності, в результаті яких загинуло багато видів тварин, наприклад, мамонти.

Знаючи про ці фактори, оцінюючи їх, ми зацікавлені в тому, щоб регулювати їх, управляти ними. У певній мірі це цілком можливо за допомогою права.

При аналізі антропогенного фактору створення несприятливих ситуацій важливо враховувати, чи є вони наслідком регулярної і звичайної антропогенної, але екологічно необґрунтованої діяльності, тобто виконуваної з порушенням законів розвитку природи, або техногенної аварії. Так, кризовий стан навколишнього середовища на Донбасі, в інших регіонах безпосередньо пов'язаний з тим, що людина протягом тривалого часу експлуатувала промислові підприємства, енергетичні об'єкти, транспортні засоби, випробовувала атомну зброю, розвивала сільське господарство, ігноруючи екологічні вимоги. Інша справа -- катастрофічні екологічні наслідки аварії на Чорнобильської АЕС або аварії на нафтопроводах.

Те, що ми називаємо «антропогенний фактор створення несприятливих екологічних ситуацій», має ряд найважливіших складових, котрі не можна не враховувати при створенні правового механізму попередження таких ситуацій. Мова йде про стан машин, устаткування, технологій, застосовуваних у народному господарстві, з погляду їхньої безпеки для навколишнього середовища, про професійну підготовку, свідомість, дисципліну і культуру людей, що управляють машинами, устаткуванням і технологіями, про наявність правового механізму попередження аварій і дії при аваріях та ін.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 10. -- Ст. 85., основними можливими загрозами національній безпеці нашої держави в екологічній сфері визнає значне антропогенне порушення та техногенну перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи; неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих і недосконалих технологій; неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів тощо. Отже, головним фактором загроз визнається саме антропологічний чинник.

Звичайно, не кожен вплив людини на ту чи іншу екосистему може завдавати шкоди природі й людству. Перетворювальний характер її діяльності, наприклад, будівництво захисних дамб у Голландії, що дозволило не тільки значно збільшити площу цієї держави, а й забезпечити захист населення від наступу моря, як правило, супроводжується перетворенням екосистем, які взаємодіють з людиною. Проте загрози від руйнівного впливу людини на навколишнє середовище значні.

Нехтування проблемами охорони навколишнього природного середовища, визнання пріоритету державних інтересів над інтересами окремої особи призвели до появи у ряді регіонів України великих виробничих комплексів з високою концентрацією підприємств металургійної та хімічної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, які є найбільш інтенсивними забруднювачами навколишнього природного середовища Барбашова Н. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль масштабного фактора. // Право України. - 1999. - № 3. - С. 47..

Стан промисловості, транспорту, енергетики й інших частин техносфери в Україні характеризується значним ступенем не тільки фізичного, але і морального зносу, оскільки багато експлуатованих підприємств та інших об'єктів побудовані десятки років тому. За наявними даними, знос виробничих фондів у промисловості й на транспорті складає від 50 до 70%. Знос породжує аварії, а це значить, що несприятливі екологічні наслідки не можуть не супроводжувати їх.

При оцінці стану промислових та інших об'єктів в Україні з погляду їхньої безпеки необхідно також мати на увазі, що споконвічно, у часи проектування і будівництва, рівень їхньої безпеки був недостатньо високий.

Серйозними і частими є аварії, що виступають серйозним фактором екологічної небезпеки в умовах сучасного стану розвитку техніки. Так, при транспортуванні нафти і нафтопродуктів протягом останніх 10 років у Росії відбулося 17 аварій, у тому числі 10 з важкими екологічними наслідками. Так, у результаті аварії на насосній станції нафтопроводу Самара -- Лисичанськ вилилося більш 2000 т нафти; на нафтопроводі Туймази -- Омськ -- Новосибірськ у ріку Білу її потрапило близько 460 т Бринчук М.М. Вказ. праця. - С. 582. . Основні причини аварій -- порушення норм технічних умов і проектних рішень при будівництві і виготовленні деталей трубопроводів, ушкодження трубопроводів зовнішньою корозією, зовнішні впливи на трубопровід.

Взагалі багато аварій приводять до екстремально високих рівнів забруднення навколишнього середовища.

За оцінками фахівців, територія України знаходиться під впливом всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрологічного й метеорологічного походження. Для населення і навколишнього середовища України найбільшу небезпеку представляють такі стихійні лиха, що мають екологічні наслідки, як підтоплення, шквали, град, грози, заметілі, ландшафтні пожежі.

До серйозних стихійних лих відносяться також природні вогнища небезпечних захворювань -- чуми, сибірської виразки та ін., від яких страждають як людина, так і інші біологічні види.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. № 1099 Офіційний вісник України. -- 1998. -- № 28. -- Ст. 26. затверджено Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій. Відповідно до цього Положення у процесі визначенні рівня надзвичайної ситуації послідовно розглядаються три групи факторів: територіальне поширення; розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат; класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.

За територіальним поширенням, обсягами заподіяних або очікуваних збитків, кількістю людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру -- державний, регіональний, місцевий та об'єктний.

Залежно від територіального поширення та обсягів технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації:

-- до державного рівня відноситься надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

-- до регіонального рівня відноситься надзвичайна ситуація, що розгортається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка від обсягу видатків відповідного бюджету;

-- до місцевого рівня відноситься надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка від обсягу видатків відповідного бюджету. Для кожного виду надзвичайних ситуацій міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють конкретні класифікаційні ознаки (фізичні, хімічні, технічні, статистичні та інші) і спеціальні ознаки, що характеризують загрозу або виникнення надзвичайної ситуації, а також три значення кожної ознаки, що визначають:

-- порогове значення ознаки, перевищення якої відносить ситуацію до рангу надзвичайних і вимагає від оперативного чергового персоналу потенційно небезпечного об'єкта або диспетчерської служби населеного пункту чи адміністративного району повідомити про це (без зупинки робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що виникла) оперативних чергових і штаби Цивільної оборони району та області для прийняття першого рішення щодо віднесення ситуації до відповідного рівня;

-- порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої регіональні органи повинні негайно повідомити про факт надзвичайної ситуації галузеві міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, на об'єкті яких виникла ця ситуація, а також оперативного чергового Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС), терміново залучити до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби, в тому числі аварійно-рятувальні формування з інших адміністративних районів (міст);

-- порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої вимагається термінове залучення до реагування на надзвичайну ситуацію необхідних сил та засобів, матеріальних та технічних ресурсів або резервів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на об'єктах яких виникла ця ситуація, включаючи аварійно-рятувальні формування з інших районів та підприємств, а також МНС, яке у разі потреби залучає до ліквідації надзвичайної ситуації необхідні сили та засоби військ і спеціалізованих формувань цивільної оборони, координує зусилля всіх залучених організацій, несе відповідальність за своєчасне, повне й адекватне реагування на надзвичайну ситуацію.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи несе відповідальність за своєчасність затвердження класифікаційних ознак і карт окремих видів надзвичайних ситуацій, узагальнення матеріалів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, видання Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, забезпечення ним всіх міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, своєчасне його доповнення і періодичне, не рідше одного разу на два роки, коригування.

Наука екологія пропонує також свої критерії класифікації надзвичайних екологічних ситуацій. Наприклад, за ступенем гостроти Інститут географії РАНЕЙ (Росія) розділяє екологічні ситуації на дві категорії -- гострі й дуже гострі. Дуже гострі екологічні ситуації існують там, де стан природного середовища починає прямо загрожувати умовам життя населення. Він пропонує визначати ступінь гостроти екологічних проблем і ситуацій, виходячи з показників, що характеризують зміни природних компонентів і умов, що:

* впливають на санітарно-гігієнічну обстановку, тобто на стан здоров'я людей;

* ведуть до виснаження і втрати природних ресурсів;

* порушують і видозмінюють природні ландшафти.

Українська вчена Н.Барбашова пропонує класифікувати з урахуванням масштабів шкідливого впливу всі екологічні аварії або екологічні катастрофи як техногенного, так і природного характеру за такою шкалою:

1-й рівень (робоче місце) -- випадок екологічного характеру стався на робочому місці (локальній дільниці); кількість уражених є незначною (до десяти осіб);

2-й рівень (підприємство) -- аварія екологічного характеру (забруднення навколишнього природного середовища) сталася на підприємстві й відразу ж була ліквідована (кількість уражених -- 100--1000 чоловік);

3-й рівень (місто) -- негативного впливу забруднюючих факторів зазнало населення великого міста (кількість уражених -- 300--500 тис. чоловік);

4-й рівень (область) -- вплив екологічно несприятливих факторів поширився на велику територію розміром у десятки тисяч квадратних кілометрів (кількість уражених або тих, що мають схильність піддаватись негативному впливу, -- 3--5 млн. чоловік);

5-й рівень (держава) -- екологічна криза охопила територію з населенням близько 50 млн. чоловік;

6-й рівень (континент) -- вплив екологічного характеру поширився на частину континенту або весь континент (кількість уражених або тих, що мають схильність піддаватись негативному впливу, досягає 500 млн. чоловік);

7-й рівень (земна куля) -- уся біосфера Землі уражена впливом негативних факторів, постає питання про виживання людства і людини як біологічного виду Барбашова Н. Вказ. праця. - С. 48 - 49..

1.3 Класифікація зон надзвичайних екологічних ситуацій

-- з боку природних об'єктів, властивості яких змінені забрудненням, засміченням внаслідок антропогенної діяльності (виникнення аварій, катастроф, здійснення тривалої господарської, військової та інших видів діяльності) чи умисно з метою екологічних диверсій, або ж природних явищ та стихійного лиха;

-- обумовлені знищенням, пошкодженням або виснаженням природних ресурсів (загроза незабезпечення суспільства і держави природними ресурсами) Серов Г.П. Правовое регулирование экологической безопасности при осуществлении промышленных и иных видов деятельности. -- М., 1998. -- С. 33..

Дослідження видової класифікації загроз екологічній безпеці дозволяє зробити висновок про ступінь її складності, неоднорідності та, як результат, -- значні витрати на забезпечення даної безпеки Химич О. Екологічна безпека як елемент національної безпеки. // Право України. - 2002. - № 11. - С. 45..

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.65) передбачає, що рішенням Верховної Ради України окремі території держави можуть оголошуватись зонами екологічної катастрофи, зонами підвищеної екологічної небезпеки чи відноситись до інших категорій зон надзвичайних екологічних ситуацій. Тобто цей Закон передбачає поділ зон надзвичайних екологічних ситуацій на декілька категорій, зокрема: зони екологічної катастрофи, зони підвищеної екологічної небезпеки та зони екологічного лиха.

Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або незворотні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Зонами екологічного лиха оголошуються території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що загрожують здоров'ю населення, стану природних екологічних систем, генетичних фондів рослинного і тваринного світу.

Зони екологічного лиха і зони надзвичайних екологічних ситуацій -- явища одного порядку. І ті й інші входять до категорії екологічних катастроф, які становлять собою стрибкоподібні зміни, що виникають як раптова відповідь системи на повільні (плавні) зміни зовнішніх умов Виноградов Б.В., Кузмич В.Н., Назаревский В.Н. Определение зон экологического кризиса и бедствия на территории Российской Федерации и их законодательное оформление // Государство и право. -- 1995. -- № 4. -- С. 74.. У рамках теорії усталеності під екологічною катастрофою розуміється перехід з одного квазіусталеного стану до іншого.

Прийнято вважати, що зони надзвичайних екологічних ситуацій відрізняються від зон екологічного лиха за швидкістю переходу: у першому випадку зміни відбуваються швидше, у другому -- повільніше; перші -- переважно техногенні, а другі -- мають природне або антропогенно-природне походження. Однак ці відмінності не є принциповими. Відомі зони екологічного лиха, в яких зміни відбувалися швидко і мали техногенне походження (наприклад, в результаті аварії на Чорнобильській АЕС 1986 р. -- протягом кількох днів). Є також зони екологічного лиха, які формувалися протягом багатьох років і мають антропогенно-природне походження. На практиці важко визначити характер змін та чітко класифікувати відповідну зону.

Однак існує думка, що з правової точки зору виділення зон надзвичайних екологічних ситуацій, окрім зон екологічного лиха, є неправомірним Колбасов О.С. Зона экологического бедствия. // Государство и право. -- 1992. -- № 9. -- С. 30--39..

Крім того, існують певні труднощі в ідентифікації зон екологічного лиха в природних, з одного боку, і в міських та індустріальних системах, з іншого. На думку окремих учених, необхідно застосовувати різну термінологію при кваліфікації зон крайнього неблагополуччя в природних системах, де вони розглядаються біоцентрично, та в міських й індустріальних, де підхід до їх виділення антропоцентричний.

Визначення зон екологічного неблагополуччя в природних системах ієрархічне, ідентифікації допомагає виділення різних рівнів екологічного неблагополуччя.

Зона екологічного лиха -- територія з повною втратою продуктивності відновлювальних ресурсів, необоротним порушенням екосистем, де проживання населення неможливе. Територія повністю виключається з господарського використання і вимагає докорінного поліпшення і реабілітації.

Зони екологічної кризи -- територія з сильним (різким) зниженням продуктивності і втратою усталеності, важко зворотними порушеннями екосистеми, що загрожують здоров'ю місцевого населення і передбачають лише вибіркове їх господарське використання і планування глибокого покращання.

Зона екологічного ризику -- територія з помітним зниженням продуктивності й усталеності екосистем, максимумом нестабільності, що веде в подальшому до спонтанної деградації екосистем, але ще з оборотним поліпшенням, що передбачають скорочення господарського використання і планування поверхового покращання.

Визначення зон екологічного неблагополуччя в міських й індустріальних системах складніше і менш розроблене. Правомірно говорити в них про зони високого і дуже високого екологічного ризику.

Зони дуже високого екологічного ризику -- населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися глибокі й необоротні зміни навколишнього середовища, які викликали масове погіршення здоров'я населення, ризиковане проживання людей, падіння економічного потенціалу території, небезпечне функціонування виробництва і транспорту, що вимагають радикальних змін структури виробництва і екологічної реабілітації середовища проживання населення. Такі території за необхідності можуть бути оголошені зонами надзвичайних екологічних ситуацій.

Зони високого екологічного ризику -- населені й індустріальні системи та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися стійкі негативні важкозворотні зміни навколишнього середовища, що становлять загрозу здоров'ю населення, утруднюють безпечне функціонування виробництва і транспорту, вимагають суттєвого покращення структури виробництва і середовища проживання.

Зони підвищеного екологічного ризику -- населені, індустріальні й природні системи, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися помітні негативні, але ще зворотні (оборотні) зміни навколишнього середовища, які вимагають поверхового покращання структури виробництва і середовища проживання населення, що зводиться лише до дотримання дисципліни виробництва, охорони праці і дотримання норм екологічних вимог щодо навколишнього середовища.

При оцінці екологічного неблагополуччя населених й індустріальних систем в першу чергу використовують медико-біологічні критерії, такі, як погіршення здоров'я населення, збільшення дитячої смертності й смертності новонароджених, збільшення вроджених вад і різноманітних видів захворювання, перевищення в біосубстратах людини токсичних хімічних речовин тощо. Однак такі показники не завжди об'єктивні і залежать від соціально-економічних умов, етнічної структури населення, якості медичного обслуговування і медичної статистики. Тому для класифікації зон екологічного неблагополуччя міських й індустріальних систем велике значення має оцінка забруднення атмосферного повітря, питної води, ґрунтів, селітебних і прилеглих до них територій, які визначаються більш об'єктивними і незалежними методами.

При оцінці екологічного неблагополуччя природних систем використовуються біотичні показники найбільш чутливих компонентів екосистеми: рослинності, тваринного світу і ґрунтів. Це більше 60 показників з різною поширеністю, достовірністю і значущістю. Поєднання біотичних критеріїв із показниками забруднення повітряного простору, вод, виснаження ресурсів, деградації водних систем і геоекологічних порушень дозволяє проводити класифікацію зон екологічного неблагополуччя.

Зони екологічного лиха, зони високого екологічного ризику виникали в Україні, як правило, не з вини населення і не з вини природи, а в результаті варварського використання ресурсів, нерозумного планування, дефектів будівництва та ін.

Як показує досвід екологічних експертиз, регулярне спостереження за екологічною ситуацією, упорядкування господарського використання природних ресурсів, розвиток соціально орієнтованої структури виробництва дає суттєвий екологічний ефект і призводить у зонах надзвичайних екологічних ситуацій до помітного покращення екологічного стану і до переведення зон екологічного лиха і дуже високого екологічного ризику в зони екологічної кризи і зони підвищеного екологічного ризику, а потім останніх -- у зони помірного ризику Екологічне право. Особлива частина: Підруч. для юрид. вузів і фак. За ред. проф. Андрейцева В.І. - К.: Істина, 2001. - 544 с. - С. 169-170..

Особливої актуальності в зв'язку з зазначеним набувають вимоги ст. 66 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», що стосуються запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

При проектуванні й експлуатації господарських та інших об'єктів, діяльність яких може шкідливо вплинути на навколишнє природне середовище, розробляються і вживаються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

Державні органи з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості, ядерній енергетиці разом із спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів систематично проводять перевірку стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації.

Перелік екологічно небезпечних об'єктів визначається Міністерством екології та природних ресурсів України.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов'язані повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації їх наслідків, органам державної виконавчої влади, органам охорони здоров'я, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.

Позитивним кроком, спрямованим на вирішення проблем, виникнення яких пов'язане з надзвичайними екологічними ситуаціями, є прийняття Закону України від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 40. -- Ст. 337.. Цей Закон дає визначення наступних важливих еколого-правових понять:

1) надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру -- це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат;

2) зона надзвичайної ситуації -- окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру;

3) аварія -- небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;

4) катастрофа -- велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків;

5) об'єкт підвищеної небезпеки -- об'єкт, який згідно із законом вважається таким, на якому є реальна загроза виникнення аварій та/або надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

ІІ. Правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації

Крім того, оголошення окремої місцевості Автономної Республіки Крим зоною надзвичайної екологічної ситуації або окремих її місцевостей може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

В Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації зазначаються:

-- обставини, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

-- обґрунтування необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

-- межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації;

-- заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

-- основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;

-- обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

-- час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.

Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.

В межах зони надзвичайної екологічної ситуації встановлюється особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування завданих збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт.

Статтею 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» передбачено, що за наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку, встановленому Законом України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану» Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 23. -- Ст. 176. .

Органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України та законами України, і забезпечують додержання правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації та виконання заходів, які передбачені Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та актами Президента України.

Дія правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації може бути достроково припинена Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України у разі усунення обставин, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, виконання заходів, яких необхідно було вжити для нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.

Припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації на території Автономної Республіки Крим або в окремих її місцевостях може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Подання Кабінету Міністрів України про дострокове припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації готуються з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади.

З достроковим припиненням дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації така територія не вважається зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Зміна правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації проводиться з дотриманням вимог, встановлених ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації».

2.2 Заходи, що вживаються на території зон надзвичайних екологічних ситуацій

У відношенні стихійних лих завдання полягає насамперед у тому, щоб вгадати ці події, а також вчасно підготуватися до того, щоб уникнути людських жертв і матеріального збитку або мінімізувати їх Бринчук М.М. Вказ. праця. - С. 588. .

Центральне питання, пов'язане з оголошенням території зоною надзвичайної екологічної ситуації, -- фінансування відновлення сприятливого стану навколишнього середовища.

Запровадження правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає обов'язкове виділення коштів з державного та місцевого бюджетів, резервного фонду Кабінету Міністрів України чи інших джерел, не заборонених законом. За недостатністю цих коштів Кабінет Міністрів України представляє Президенту України законопроект про зміни до Державного бюджету України, який подається до Верховної Ради України для позачергового розгляду як невідкладний.

У межах видатків, передбачених місцевими бюджетами на відповідні цілі, органи місцевого самоврядування виділяють фінансові та інші матеріальні ресурси, а за необхідністю -- додаткові кошти з дотриманням вимог, встановлених ст. 67 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 24. - Ст. 176..

У разі запровадження в межах зони надзвичайної екологічної ситуації правового режиму надзвичайного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» можуть вживатися, зокрема, такі заходи: встановлення особливого режиму виїзду і в'їзду; посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення; запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності серед населення; примусове відчуження об'єктів права приватної власності з обов'язковим наступним повним відшкодуванням їх вартості; відселення людей з місць, небезпечних для їх проживання, з обов'язковим наданням їм жилих приміщень для постійного або тимчасового проживання; встановлення тимчасової заборони на будівництво нових і розширення діючих підприємств та об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної екологічної ситуації або із забезпеченням життєдіяльності населення тощо.

У разі необхідності для виконання невідкладних аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт у зоні надзвичайної екологічної ситуації в установленому законом порядку можуть залучатися на добровільній основі працездатне населення, транспортні засоби громадян за умови обов'язкового забезпечення безпеки їх праці.

Президент України у разі виникнення потреби в терміновому виконанні в зоні надзвичайної екологічної ситуації великих обсягів аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт може прийняти рішення про залучення до виконання таких робіт військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань.

Одночасно із зазначеними заходами Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (ст. 12) передбачені заходи, спрямовані на екологічне оздоровлення в зоні надзвичайної екологічної ситуації.

Передбачається припинення діяльності, що негативно впливає на навколишнє середовище, припиняється робота підприємств, цехів, агрегатів, устаткування, що роблять несприятливий вплив на здоров'я людини і навколишнє середовище, обмежуються окремі види природокористування, проводяться оперативні заходи для відновлення і відтворення природних ресурсів.

Зокрема, рішенням про встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, з метою здійснення заходів для нормалізації екологічного стану, можуть встановлюватися обмеження на провадження певних видів діяльності шляхом встановлення тимчасової заборони на: будівництво та функціонування об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку; застосування в господарській та іншій діяльності особливо небезпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових, окислювальних, біологічних агентів тощо), засобів захисту рослин, сукупність властивостей яких і/або особливості їх стану можуть погіршувати екологічну ситуацію в цій зоні; функціонування санаторно-курортних закладів; провадження будь-якої іншої діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку для людей, рослинного, тваринного світу та інших природних об'єктів.