Згідно зі ст. 13 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» забезпечення громадського порядку в зазначеній зоні здійснюється силами та засобами підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

На попередження і боротьбу з епідеміями й епізоотіями спрямована діяльність санітарних, ветеринарних та інших органів. У цих цілях проводяться протиепідемічні й протиепізоотичні заходи.

Важливою передумовою мінімізації несприятливих наслідків у зонах надзвичайних екологічних ситуацій є підготовка населення у сфері захисту від них і осіб, що можуть бути залучені в діяльність по ліквідації таких ситуацій.

Можна повністю погодитись з думкою видатного вченого М.М. Бринчука Бринчук М.М. Вказ. праця. - С. 607. , що існує необхідність розробки спеціальної програми як головного інструмента екологічної реабілітації екологічно неблагополучної території. Саме в програмі повинні бути визначені з урахуванням специфіки екологічної ситуації конкретні заходи щодо спеціального природокористування в межах території, включаючи обмеження або заборону визначених екологічно небезпечних видів діяльності, необхідні для цього фінансові кошти та їхні джерела, терміни здійснення заходів і відповідальні за це, заходи контролю за виконанням програми.

Висновок

З правової точки зору зони надзвичайних екологічних ситуацій є різновидом екологічно неблагополучних територій. Під останніми розуміється ділянка території, стан навколишнього середовища якої відповідає встановленим у законодавстві критеріям, необхідним для виділення спеціальних зон з метою відновлення сприятливого стану навколишнього середовища.

Незважаючи на те, що стан навколишнього середовища в Україні характеризується як кризовий, катастрофічний, законодавство про попередження екологічно небезпечних ситуацій та дії в цих умовах до останнього часу залишалося мало розвинутим і не відповідало суспільним потребам. Тільки зараз, маючи в наявності екологічні лиха, зіштовхнувшись з наростаючим валом аварій у промисловості й на транспорті, із серйозними екологічними наслідками, в українській державі усвідомлена необхідність створення законодавства у сфері надзвичайної екологічної ситуації і технічної безпеки.

Право покликане зіграти найважливішу роль у попередженні аварій і катастроф на господарських об'єктах, у ліквідації й мінімізації їхніх наслідків, прогнозуванні стихійних лих, у регулюванні управління в даній сфері. Виходячи із суспільної зацікавленості в запобіганні надзвичайних ситуацій, у праві повинні бути належним чином визначені вимоги безпеки при розміщенні підприємств та інших об'єктів, їхньому проектуванні, будівництві і введенні в експлуатацію. Відповідні рішення варто приймати лише на основі всебічних експертних оцінок з урахуванням ризику аварій і катастроф.

У праві повинні бути послідовно виражені вимоги по попередженню надзвичайних ситуацій також на стадії експлуатації господарських та інших об'єктів, по прогнозуванню стихійних лих, регламентовані дії в надзвичайних ситуаціях державних органів загальної компетенції, місцевого самоврядування, спеціально уповноважених органів тощо.

Попередження аварій на технічних об'єктах може забезпечуватися за допомогою правового регулювання вимог технічної безпеки при розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні й виводі з експлуатації, а також експлуатації: промислових об'єктів; енергетичних систем; комунальних систем життєзабезпечення (каналізаційних систем, системи постачання населення питною водою, теплових джерел і мереж, комунальних газопроводів); підземних об'єктів; транспортних систем; інших технічних об'єктів.

Мета й основна задача діяльності, пов'язаної з надзвичайними ситуаціями природного і техногенного характеру, -- ліквідація таких ситуацій. Ліквідація надзвичайних ситуацій включає аварійно-рятувальні й інші невідкладні роботи, проведені при виникненні надзвичайних ситуацій і спрямовані на порятунок життя і збереження здоров'я людей, зниження розмірів збитків навколишньому природному середовищу і матеріальним втратам, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій, припинення дії характерних для них небезпечних факторів.

Ліквідація надзвичайних ситуацій здійснюється силами і коштами організацій, органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади на територіях, де склалася надзвичайна ситуація. При недостатності вищевказаних сил і коштів у встановленому законодавством порядку залучаються сили і кошти центральних органів виконавчої влади.

З урахуванням практики щодо реалізації положень Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», що стосується зон надзвичайної екологічної ситуації і зон екологічного лиха, потребує обговорення питання про доцільність виділення двох видів зон. Чи є в цьому правовий зміст? Питання може бути поставлене по-іншому: чи можна вирішити проблеми реабілітації деградованих територій, якщо буде існувати, приміром, лише зона надзвичайної екологічної ситуації? Відповідь, на наш погляд, повинна бути позитивною.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, затверджена постановою Верховної Ради України від 16.01.1997. // Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 10. -- Ст. 85.

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997. // Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 24. - Ст. 176.

4. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03. 2000. // Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 23. -- Ст. 176.

5. Закон України «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000. // Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 40. -- Ст. 337.

6. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000. // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 157.

7. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1998 № 1099. // Офіційний вісник України. -- 1998. -- № 28. -- Ст. 26.

8. Барбашова Н. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль масштабного фактора. // Право України. - 1999. - № 3. - С. 47 - 49.

9. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). - М.: Юристъ, 1998.

10. Виноградов Б.В., Кузмич В.Н., Назаревский В.Н. Определение зон экологического кризиса и бедствия на территории Российской Федерации и их законодательное оформление. // Государство и право. -- 1995. -- № 4. -- С. 74.

11. Екологічне право. Особлива частина: Підруч. для юрид. вузів і фак. За ред. проф. Андрейцева В.І. - К.: Істина, 2001. - 544 с.

12. Колбасов О.С. Зона экологического бедствия. // Государство и право. -- 1992. -- № 9. -- С. 30 -- 39.

13. Малышева Н.Р., Ерофеев Н.И., Петрина В.Н. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса. - К.: Наукова думка, 1993. - 158 с.

14. Серов Г.П. Правовое регулирование экологической безопасности при осуществлении промышленных и иных видов деятельности. -- М., 1998.

15. Химич О. Екологічна безпека як елемент національної безпеки. // Право України. - 2002. - № 11. - С. 44 - 48.