Основу документального забезпечення клопотання складають його наукове обґрунтування, карта-схема майбутнього об'єкта, відомості про господарське використання території, землевласників та землекористувачів.. До клопотання можуть також додаватися інші матеріали, що підтверджують і доповнюють обґрунтування необхідності створення об'єкту ПЗФ. Такими матеріалами, зокрема, можуть бути: характеристика історико-культурної цінності території, його етнографічне значення, сучасний стан та перспективи розвитку рекреації та народних промислів, пропозиції щодо діяльності майбутньої природоохоронної установи. Підготовка клопотання - надзвичайно відповідальний етап створення об'єкту ПЗФ. Від того, наскільки глибоко, повно й обґрунтовано воно виконано та оформлено в чималій мірі залежить і кінцевий результат всього процесу створення об'єкту ПЗФ.

Клопотання щодо створення можуть подавати наукові установи, природоохоронні громадські організації, підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, інші зацікавлені установи, організації та громадяни.

Клопотання щодо створення об'єктів загальнодержавного значення розглядається центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища у місячний термін, після чого про результати цього розгляду повідомляють ініціаторів клопотання, а також місцевий підрозділ цього центрального органу виконавчої влади, якому доручається погодження клопотання з землевласниками та землекористувачами.

Клопотання щодо створення об'єкту ПЗФ місцевого значення розглядають обласні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Погодження клопотання з власниками і користувачами земельних ділянок оформляється листами-погодженнями, в яких зазначається на яких умовах (з вилученням або без вилучення) землі включаються до складу майбутнього об'єкта ПЗФ.

Процес погодження клопотання також є складним етапом створення об'єкту ПЗФ і вимагає ретельного планування. Організацію цього процесу рекомендується розпочинати із проведення презентації клопотання за участю всіх зацікавлених сторін, ініціаторів створення, науковців, представників місцевої громади тощо. Під час презентації на розгляд виносяться ключові питання, пов'язані з природоохоронною, науковою, рекреаційною та іншими цінностями даної території, обговорюється можливість включення до території додаткових ділянок, визначаються межі та необхідність встановлення режиму використання території. Проводиться також ознайомлення з досвідом роботи як існуючих установ ПЗФ в Україні, так і за кордоном, роз'яснення специфіки діяльності, значення для економіки регіону, можливість міжнародної співпраці тощо.

Результати узгодження клопотання узагальнюються і подаються в спеціально уповноважений урядовий орган в галузі заповідної справи.

Узгодження з власниками та користувачами земельних ділянок, органами місцевого самоврядування та зацікавленими організаціями є копітким і відповідальним етапом створення об'єкту ПЗФ. Як зазначалося вище, для території, що включається в склад об'єкта ПЗФ із вилученням земель, це узгодження проводиться відповідно до Земельного кодексу України.

Матеріали погодження місця розташування об'єкта мають включати в себе наступні документи:

* відомість про землі, що передаються в користування в розрізі землекористувачів, землевласників, місцевих рад з розшифровкою за угіддями. Ця відомість має бути підписана головним землевпорядником адміністративного району й завірена печаткою,

* погодження землевласників та землекористувачів,

* рішення сільської (селищної чи міської ради),

* висновок районного органу містобудування та архітектури та охорони культурної спадщини,

* висновок районного органу земельних ресурсів,

* висновок районного санітарно-епідеміологічного органу,

* висновок районного природоохоронного органу,

* рішення районної ради,

* висновок районної державної адміністрації,

* погодження відповідних обласних управлінь зацікавлених міністерств та відомств,

* висновок обласного органу містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини,

* висновок обласного органу земельних ресурсів,

* висновок обласного санітарно-епідеміологічного органу,

* висновок обласного природоохоронного органу,

* висновок обласної державної адміністрації,

* рішення обласної ради про затвердження матеріалів погодження,

* карта території з підписами відповідальних осіб та печатками землевласників і землекористувачів, місцевих рад, районного органу земельних ресурсів.

Нарешті, завдання на розробку проектів створення об'єкту ПЗФ узгоджується зі спеціально уповноваженим підрозділом в галузі заповідної справи. На основі цього завдання й виконується власне проектування природно-заповідних територій.

Проектування природно-заповідних територій. Створення і функціонування природно-заповідних територій має здійснюватися на підставі затверджених в установленому порядку проектів. Фактично, розробка цих проектів розпочинається з моменту підготовки клопотань про їх створення чи оголошення. Необхідність створення природно-заповідних територій різних категорій обґрунтовується також в схемах і проектах районного планування областей, адміністративних районів. Комплексні оцінки територій цих областей і районів включають в себе як характеристики існуючих природно-заповідних територій, так і основні характеристики перспективних об'єктів ПЗФ. На загальнодержавному рівні створення об'єктів ПЗФ передбачається загальнодержавними програмами в галузі розвитку екологічної мережі та заповідної справи (Програма "Заповідники", Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України).

Проект складається з пояснювальної записки, картографічних матеріалів і матеріалів погодження. Як обов'язковий у складі проектів створення установ природна-заповідного фонду має бути розділ щодо функціонального зонування для національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків. Таке зонування передбачає розподіл територій об'єкта ПЗФ відповідно до особливостей режимів охорони та використання природних комплексів. В разі необхідності визначаються межі та режим охоронної зони, яка створюється за межами заповідної території для запобігання можливим негативним впливам на неї.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", розроблення проектів створення природно-заповідних територій загальнодержавного значення забезпечує центральний орган виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища, а місцевого значення - його органи на місцях. Розроблення проектів створення ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків може бути доручено зацікавленим державним органам чи установам.

Необхідним видом проектної документації, що розробляється для новостворених установ, є проект організації території. Цей проект відноситься до категорії проектної документації з планування територій, комплексного обґрунтування природоохоронних заходів та здійснення діяльності щодо виконання завдань, які покладаються на установи ПЗФ. Закон "Про природно-заповідний фонд України" вимагає обов'язкового розроблення проектів організації території для таких категорій ПЗФ як біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендропарки, зоопарки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та регіональні ландшафтні парки.

Природно-заповідні території, особливо природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, займають досить великі площі (наприклад, національні природні парки Подільські Товтри - 263 І 6 га, Карпатський - 50303 га, Синевир - 40400 га, Святі гори - 40448 га тощо). При цьому значна частка цих площ у тій чи іншій мірі задіяна у народногосподарському комплексі держави. Тому при розробленні проектів такого рівня необхідно узгоджувати ступінь режимних обмежень з вимогами програм економічного та соціального розвитку тих регіонів, де планується створення нових об'єктів ПЗФ.

На підставі затвердженого Проекту організації території, наприклад, національного природного парку, коригуються матеріали землеустрою, лісовпорядкування, генеральні плани поселень, проекти інженерних мереж та гідротехнічного будівництва тощо з метою обмеження негативних впливів на природні комплекси та об'єкти НІШ.

Власне проект організації природно-заповідної території складається з аналітичної частини та обґрунтування природоохоронних заходів.

Аналітична частина проекту містить характеристику природно-кліматичних особливостей території, аналіз її ландшафтів, рослинності, тваринного світу, рекреаційних ресурсів, відомості про стан навколишнього природного середовища, про зони охорони джерел водопостачання, джерела та ареали забруднення. В ній дається оцінка архітектурно-планувальних особливостей територій, окремих поселень, зон лікування та відпочинку, наводиться характеристика транспортної мережі, інженерних комунікацій, оцінюється їх вплив на прилеглі природні комплекси та виконується аналіз конфліктних ситуацій територіального розвитку природно-заповідної території.

Комплексна оцінка природно-заповідної території включає природоохоронну оцінку території, оцінку природних рекреаційних ресурсів, наявність природних об'єктів туризму, пейзажно-естетичну оцінку ландшафту, рекреаційну оцінку історичних, етнографічних, культурних та інших об'єктів тощо.

В Проектах організації території передбачається функціональне зонування територій та опис режиму використання природних комплексів, обґрунтування системи маршрутів для екскурсій та мандрівок, заходи щодо благоустрою місць для короткочасного та тривалого відпочинку, порядку організації відвідування території та відтворення природних ландшафтів. Важливою складовою проекту є пропозиції стосовно здійснення екологічно збалансованої господарської діяльності, щодо програм наукової діяльності та екологічного виховання, інженерної підготовки території (необхідність проведення протиерозійних, протизсувних заходів, рекультивації, берегоукріплення та інших). Виконується також оцінка транспортного забезпечення об'єкту ПЗФ і визначається вартість основних заходів щодо реалізації проекту.

Проекти організації територій ботанічних садів, дендропарків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, розташованих здебільшого у містах і селах, розроблюється з урахуванням вимог місцевих органів архітектури та інженерних служб.

Якісна підготовка документів та чітке дотримання процедур на стадії створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду є необхідною передумовою для практичної реалізації управлінських функцій як у частині збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, так і недопущення соціальних конфліктів, пов'язаних із системою обмежень використання території.

2. Створення системи транскордонних природоохоронних територій

Беручи до уваги принцип екосистемної єдності природи МСОП, Програма ЮНЕСКО "Людина і біосфера", Програма ООН щодо Довкілля (UNEP) та інші міжнародні природоохоронні організації ще У другій половині минулого століття підняли питання про розширення різних форм екологічної співпраці у транскордонних регіонах. Однією з пріоритетних форм такої співпраці є територіальна охорона природи шляхом створення транскордонних заповідних об'єктів - національних природних та ландшафтних парків, біосферних заповідників (резерватів) тощо.

На потребу екологічної співпраці у транскордонних регіонах Наголошувалося також на міжнародному самміті по охороні довкілля в Ріо-де-Жанейро (1992), в Йоганнесбурзі (2002) та інших форумах. Вагоме екологічне значення щодо потреби формування міжнародних заповідних територій мають міжнародні Конвенції, прийняті в різний період. Так, у рамковій Конвенції про біологічне різноманіття (1990), яка чинна в Україні з 1994 року, країнам рекомендується створювати у транскордонних регіонах систему природоохоронних територій для збереження генофонду рослинного і тваринного світу. У Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979 р.) ставиться питання про відновлення біотопів, важливих для застереження зникання мігруючих видів фауни. В ній акцентується також увага на збереженні природного середовища, необхідного для існування мігруючих птахів. У Рамсарській Конвенції (1971) що стосується охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення, рекомендується взяти під охорону транскордонні водно-болотні ландшафти. Дана конвенція особливо важлива для України, оскільки водно-болотні екосистеми в дельті Дунаю, у районі Шацьких озер, у басейні Тиси мають і міжнародне значення. На потребу збереження цінних у біогеографічному плані територій на нашому континенті наголошується також у Бернській Конвенції про охорону флори, фауни і природного середовища, прийнятої (1979 p.), в якій, зокрема, рекомендується створення Смарагдової мережі "територій спеціального збереження".

Створення міждержавних природно-заповідних територій є важливим аспектом діяльності МСОП (IUCN). Нині в світі в 113 країнах існує близько 160 міждержавних природно-заповідних територій (Transboundary..., 2001), із них більше половини - в країнах Європи, де багато невеликих за площею країн і відповідно багато кордонів (Міждержавні..., 1998).

Міждержавні природно-заповідні території мають важливе значення для охорони біорізноманіття на території сусідніх країн і в цілому - в Європі (Biosphere reserves ..., 2000). При цьому зростає площа територій із заповідним режимом, послаблюється так званий "острівний ефект" відокремлених природно-заповідних територій, потрапляють під охорону більші, отже, і більш життєздатні популяції, створюються умови для міграції тварин. Полегшується проведення реінтродукції тварин, особливо великих хижаків, яким потрібна площа. Прикордонні території з охоронним режимом можуть мати спільний банк насіння та розсадник рідкісних видів, які підтримуються людиною. В міждержавних природно-заповідних територіях об'єднуються зусилля країн в боротьбі з пожежами, браконьєрами, незаконною торгівлею, насамперед, рослинною та тваринною сировиною. Великі переваги у цих територій в розвитку туризму, в екологічному вихованні, поширенні інформаційних 'матеріалів. Статус біосферного резервату для прикордонних територій підвищує їх імідж у світі (Transboundary .... 2001).

Європейські держави приділяють велику увагу екологічній значущості міждержавних природно-заповідних територій. Вони є тими "вузлами", які з'єднують між собою екологічні мережі різних країн. Вони у Всеєвропейській екомережі виконують одночасно роль центрів та екокоридорів.

При створенні міждержавних природно-заповідних територій здійснюється співробітництво країн, які їх заснували, у організаційному, науковому, еколого-просвітницькому та інших аспектах.

Для України, яка розташована у Центрально-Східній Європі, і межує із сімома державами та має з ними у транскордонних зонах ряд спільних природоохоронних завдань, особливо актуальною є міжнародна екологічна співпраця. Так, на Заході на кордоні з Польщею, Словаччиною та Румунією розташована Карпатська гірська система, на кордоні з Польщею знаходяться Розточчя та Західне Полісся з оригінальними лісовими й болотними ландшафтами. На півночі лісові ландшафти України межують із лісовими масивами Білорусії та Росії. У пониззі Дністра на прикордонній території з Молдовою збереглися цінні у науково-природничому відношенні транскордонні ландшафти варті спільної охорони. В Україні беруть початок такі водні артерії міждержавного значення як Уж, Латориця, Тиса, Західний Буг, Дністер, через її територію протікає Дніпро, що бере початок у Росії й протікає через Білорусь. У басейнах цих річок є також ряд спільних екологічних проблем. Так, наприклад, екологічні наслідки повеней на річках Латориці й Ужа стають відчутними у прикордонній зоні Словаччини, а в басейні Тиси - в Угорщині. Забруднення Західного Бугу, притоки Вісли, несприятливо впливає на її санітарний стан.

Нині в Україні вже створено декілька міждержавних природно-заповідних територій, які є біосферними резерватами. Перший з них був створений в Карпатах у 1999 р. Національний природний парк "Ужанський" та Надсянський регіональний ландшафтний парк увійшли до складу першого у Центральній Європі трилатерального українсько-польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати". В рівнинній частині України створений Дунайський біосферний заповідник, який входить до складу міждержавного українсько-румунського біосферного резервату "Дельта Дунаю". В 2002 р. був затверджений ЮНЕСКО українсько-польський біосферний резерват "Західне Полісся", до якого увійшли з українського боку Шацький національний природний парк, а з польського - Поліський парк народовий (національний) та три прилеглих регіональних ландшафтних парки.

Коротко охарактеризуємо перші транскордонні природно-заповідні території України.

Українсько-польсько-словацький біосферний резерват "Східні Карпати "(208 089 га). Це перший в Україні транскордонний заповідний масив, який Комісія ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (МАВ) внесла в 1999 році у Світову мережу біосферних резерватів. З українського боку біосферний резерват включає Ужанський національний природний парк (39159 га) та Надсянський регіональний ландшафтний парк (19428 га). З польської сторони до нього належать Бещадський національний парк (27833,68 га) та два ландшафтні парки: Ціснянсько-Ветлінський (46025 га) і Долина Сяну (34865, 73 га), а з словацької - національний парк "Полонини" (29805,05 га, та його буферна зона (10973,29 га). Створений транскордонний резерват сприяє збереженню флористичного різноманіття Бескид, яке нараховує понад 1000 видів судинних рослин, а також збереженню популяцій таких рідкісних видів хижих звірів як бурий ведмідь, вовк, рись, дикий кіт, куниця та інших. На його території успішно розмножується популяція Зубра, яка нараховує близько ЗО голів та популяція гуцульського коня. Важлива роль резервату для підтримання екологічної рівноваги басейнів гірських річок Ужа та Сяну. На значній площі збереглися унікальні для Центральної Європи пралісові екосистеми, які є цінними еталонами для ведення лісового господарства на природних засадах.

Єврорегіон Бескид, де розташований біосферний резерват, відзначається багатими рекреаційними ресурсами. На території Ужанського НПП в селах Ужок, Кострино, Сіль та ін. виявлені лікувальні мінеральні джерела, завдяки яким він має бальнеологічне значення. В урочищах Красія, Щербан, Явірник діють туристичні бази. Тому парк має значення для розвитку туристичної та рекреаційної сфери. У Великому Березному є контрольно-пропускний пункт до Словаччини, що полегшує відвідування національного парку закордонними туристами. Подібний пункт планується створити на Лубнянському перевалі в околицях села Лубня.

Територія біосферного резервату "Східні Карпати" виконує також важливу функцію екокоридору між Західними та Південними Карпатами.

В Ужанському НПП та Словацькому національному парку "Полонини" та, частково, в польському Бещадському національному парку живе субетнос лемків, а в Надсянському регіональному ландшафтному парку - бойків. Тому важлива роль біосферного резервату у збереженні їх етнографічних особливостей Східних Карпат.

У світі є трилатеральні національні парки. Але Східні Карпати - єдиний трилатеральний біосферний резерват. Він є добрим прикладом екологічної співпраці трьох країн в галузі територіальної охорони природи.

Українсько-румунський біосферний резерват "Дельта Дунаю" (626400 га). Це другий на Україні транскордонний біосферний резерват, який Комісія ЮНЕСКО "Людина і біосфера" (МАВ) включила у міжнародну мережу. Дельта Дунаю, другої по величині європейської річки, належить до особливо цінних в екологічному плані природно-територіальних комплексів у Європі. Це наймолодша природним шляхом сформована частина суходолу на нашому континенті, вік якої становить два-чотири століття. Дельта Дунаю надзвичайно динамічний і мозаїчний ландшафт, який включає озера, протоки, річні рукави, болота, різні за віком острови.

Цей біосферний резерват був створений на базі природного заповідника "Дунайські плавні" Дунайського біосферного заповідника загальною площею 46402,9 га і був включений разом з біосферним резерватом Румунії "Дельта Дунаю" до складу Світової мережі біосферних резерватів в якості транскордонного біосферного резервату під загальною назвою "Дельта Дунаю". На українській частині резервату відмічено 692 види судинних рослин, (в т.ч. 2 з Європейського червоного переліку і 16 - з Червоної книги України), 900 видів водоростей. У складі фауни 388 хребетних тварин (в т. ч. - 20 - з Європейского червоного переліку та 70 - з Червоної книги України). Особливо важливими територіями для охорони біорізноманіття є Стенцівсько-Жебриянівські плавні, Жебриянівська гряда та територія колишнього природного заповідника "Дунайські плавні". Румунський біосферний резерват "Дельта Дунаю" має загальну площу 591200 га, під суворою охороною 16 ділянок площею 52580 га. Флора румунської частини включає 730 видів, серед них 100 рідкісних видів. Дуже багата орнітофауна цієї території, яка нараховує 280 видів, у тому числі 177 гніздових. Саме для гніздування та масових сезонних скупчень птахів водно-болотного комплексу значення дельти Дунаю (в цілому) важко переоцінити. Функціонування поруч двох екологічно взаємопов'язаних великих заповідних природно-територіальних комплексів України і Румунії дозволить зберегти біологічне, екологічне і ландшафтне різноманіття унікального на нашому континенті у біогеографічному плані біому в дельті Дунаю. Спільна програма моніторингу на його території дозволить з'ясувати ряд питань, що стосуються динамічних тенденцій природних екосистем

Завершується підготовка матеріалів щодо створення біосферного резервату "Західне Полісся " на кордоні України і Польщі, українська та польська частини якого за назвами Шацький біосферний резерват та Біосферний резерват "Західне Полісся" у 2002 р. уже включені до складу Світової мережі біосферних резерватів. Район Шацького біосферного резервату (у складі Шацького національного природного парку) є комплексом 22 озер, найбільше з яких - озеро Світязь, мішаних лісів (займають близько 40% від загальної площі), лук і боліт. Тут зростає 825 видів судинних рослин, із яких 33 - з Червоної книги України - альдрованда пухирчаста, гудайера повзуча та інші. В складі фауни 44 види ссавців, 238 - птахів, 28 - риб.

На території Польщі до резервату ввійшли Поліський національний парк і 3 ландшафтних парки. В складі флори резервату 928 видів судинних рослин, 127 - мохів, 166 - лишайників. Із рідкісних видів - альдрованда пухирчаста, жировик Лезеля, росичка англійська, щитолисник звичайний та ін. В складі фауни 146 видів птахів (серед них 17 рідкісних), тут є бобер, видра, дуже значна популяція болотної черепахи. В цілому, біосферний резерват охопить типові і рідкісні комплекси Західного Полісся. У 2002 р. поряд із створюваним українсько-польським у Республіці Білорусь створено природний заказник "Прибузьке Полісся" і білоруська сторона уже виявила намір приєднатися до процесу створення транскордонного біосферного резервату "Західне Полісся.". Варто також відзначити, що долина р. Західний Буг розглядається як перспективний транскордонний (українсько-польсько-білоруський) екокоридор у Центрально-Східній Європі.

Уже нині проводиться робота по створенню нових транскордонних природоохоронних територій. До перспективних належать ділянки "Розточчя", "Прип'ять-Стохід", "Брянські та Старогутські ліси", "Марамороські гори", "Притисянська низовина".

Біосферний резерват "Розточчя" пропонується створити на гряді Розточчя, яка перетинає державний кордон України та Польщі. В межах України до резервату ввійдуть природний заповідник "Розточчя", кілька заказників і пам'яток природи та нещодавно створений Яворівський національний природний парк площею 7078,6 га, в тому числі 2855,5 га площі постійного користування. В заповіднику "Розточчя" переважають ліси з домінуванням сосни, бука, дуба, торф'янисті луки і осокові болота. Відмічено 946 видів судинних рослин, з них 29 з Червоної книги України, серед них коральковець тричінадрізаний, гронянка півмісяцева, сверція багаторічна, фіалка біла, шолудивник королівський. У складі фауни 43 види ссавців, 169 - птахів, в тому числі ряд видів із Червоної книги України. В Європейський червоний перелік занесені орлан-білохвіст, вухань, видра та деякі інші.

Проектована міждержавна природоохоронна територія на р. Прип'ять з українського боку буде охоплювати існуючий одноіменний регіональний ландшафтний парк (44958 га). Він включає заплавні і Долинні комплекси Прип'яті та Стоходу в місці їх злиття. Ліси тут займають біля 24% площі, болота - 33%, луки - 8%, водойми - 5%. Переважають дубово-соснові і соснові ліси, водна рослинність, болота. Вивчення рослинного світу лише розпочато, виявлено 11 видів з Червоної книги, серед них - щитолисник звичайний, який тут Досить чисельний, альдрованда пухирчаста, осока затінкова та інші. В складі фауни 219 видів хребетних, з них 160 птахів, 26 ссавців. Регіон має велике значення для міграції птахів. З боку Білорусі є заказники "Радоставський" і "Званець".

Проектований українсько-російський біосферний резерват "Брянські та Старогутські ліси" з української сторони буде включати проектований Деснянсько-Старогутський національний парк з Придеснянською і Старогутською ділянками. На першій переважає заплавна рослинність, на другій - соснові і мішані ліси. В цілому, це бореальний лісовий комплекс, самий північний лісовий масив України. Відмічено 16 видів з Червоної книги України, в т. ч. діфазіаструм Зейлера, гудайєра повзуча, плавун щитолистий, баранець звичайний. Багата фауна, тут зустрічаються глухар, тетерев, сірий журавель, відмічено 15 видів з Червоної книги України.

З боку Росії тут є комплекс природно-заповідних територій Неруссо-Деснянського межиріччя - це заповідник "Брянський ліс" (12168 га), 10 ландшафтних заказників і 2 пам'ятки природи. У флорі межиріччя 870 видів судинних рослин, 86% - на природно-заповідних територіях, з них 70 рідкісних і зникаючих, у фауні - 318 видів хребетних, в т. ч. 219 видів птахів, серед них ряд рідкісних - лелека чорний, скопа, змієїд та інші.

Уже не перший рік проводяться українсько-молдовські консультації щодо створення спільної природоохоронної території в пониззі Дністра, де з обох боків завершуються підготовчі роботи по створенню національних природних парків. До складу нами створюваного Нижньодніпровського національного природного парку увійдуть водно-болотні угіддя міжнародного значення "Межиріччя Дністра-Турунчука" та "Північна частина Дністровського лиману".

Перспективним є створення українсько-румунського біосферного резервату "Марамороські гори" площею біля 150 тис. га. В Румунії створений і нині затверджується біосферний резерват "Гори Мараморощини", територія якого безпосередньо прилягає до кордону з Україною (рис. 4.1). Саме ця територія буде румунською частиною міждержавного біосферного резервату. Площі, які досліджувались з метою створення біосферного резервату в Мармароських горах на території Румунії, знаходяться в басейні річки Вішеу і займають площу 168754 га. Шістдесят відсотків цієї території вкриті лісами, 15% - сінокосами, 12% займають пасовища. Сім ядер біосферного резервату, виділених відповідно до румунського законодавства, мають загальну площу 4675 га. Найбільшим із них є створений у 1980 р. біосферний резерват "П'єтрасул Маре в масиві Родней" площею 3300 га (База даних..., 2000).

Румунські дослідники вважають, що біорізноманіття цієї території є одним із найбільш унікальних в Східних Карпатах і є цінним для Європи. Після більш детального дослідження дані про біорізноманіття значно зростуть.

Слід відзначити, що до території Румунської Мармарощини увійшло 14 українських поселень, які утворюють в межах повіту Марамуреш українську етнічну територію у вигляді прикордонної смуги. В національній структурі населення тут понад 88% становлять українці.

З українського боку до території біосферного резервату пропонується включити Чивчинський і Гринявський хребти (Івано-Франківська область), хребти Путиллі і Яровиця та територію на захід від с. Сарата (Чернівецька область).

До заповідної зони (ядра) пропонується включити більшу частину Чивчинського хребта. Північно-східна границя зони проходить по верхів'ях р. Чорний Черемош від с. Буркут на південний схід до лісової дільниці Перкалаб (на Білому Черемоші). У Чернівецькій області до заповідної зони слід віднести землі на захід від с. Сарата. Південно-західною межею заповідної зони (і української частини біосферного резервату) є державний кордон. Загальна площа заповідної зони на території України становить близько 15 тис. га.

Перспективною природоохоронною територією у прикордонній українсько-угорській зоні є Притисянська низовина, зокрема басейн Латориці. В околицях села Велика Добронь на значній площі збереглися сторічні грабово-дубові та ясеново-дубові ліси, а на терасах Латориці і Тиси поширені заплавні тополеві і вербові насадження. З метою охорони та сприяння розмноженню характерної Для Притисянської низовини фауни у Великодобронському лісництві створено на площі 736 га фауністичний заказник.

3. Території та об'єкти природно-заповідного фонду як елементи національної екомережі

Національна екомережа України створюється на виконання Закону України від 21 вересня 2000 року "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 pp. Разом з тим, ідея екомережі вперша була сформована на європейському рівні. У 1995 р. Міністрами довкілля країн Європи була схвалена Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, базовим напрямом реалізації якої стало створення Всеєвропейської екомережі. Ця мережа має об'єднати існуючі осередки природного різноманіття європейського значення в єдину територіальну систему, що простягається від Уралу до Піренейського півострова.

Всеєвропейська екомережа створюється на основі таких базових принципів (Bennett, Walters, 1996):

* модель екомережі з ЇЇ ключовими елементами у вигляді природних ядер, екологічних (природних) коридорів і буферних зон є природним каркасом збереження і відновлення біорізноманіття; архітектура моделі екомережі має визначатись природними

* умовами та адміністративними обставинами різних країн і регіонів;

екомережа має бути багаторівневою;

* модель екомережі має стати динамічним засобом розвитку і

* реалізації політики збереження дикої природи;

* ідея екомережі має пов'язувати розвиток системи природно-заповідних територій з соціально-економічцим розвитком.

У відповідності до Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, базовими елементами Всеєвропейської екомережі є: природні осередки (ядра) для збереження різних типів екосистем і середовищ існування (екотопів), видів рослин Г тварин та ландшафтів європейського значення; екологічні коридори (перехідні зони) для забезпечення зв'язків між природними осередками; райони відновлення порушених екосистем; буферні зони для захисту природних осередків від шкідливого зовнішнього впливу. Причому до природних осередків Всеєвропейської екомережі відносяться лише ті природні території, що відповідають критеріям міжнародних (світового, європейського та регіонального рівнів) конвенцій та угод і визнані ними. Цілісність мережі забезпечуватиметься шляхом створення, де йеобхідно, безперервних екокоридорів чи перервних "перехідних зон", які сприяють розселенню чи міграції видів між природними Осередками. У багатьох випадках зв'язуючі функції екокоридорів необхідно ув'язувати з окремими формами економічної діяльності на відповідній території.

До природних осередків екомережі насамперед відносяться природоохоронні чи природно-заповідні території, хоча часто вони включають буферні зони і екокоридори. В Україні природними осередками найвищого гатунку є природні заповідники, заповідні зони національних природних парків і біосферних заповідників, а охоронні зони навколо природних заповідників, рекреаційні зони в національних природних парках та буферні зони в біосферних заповідниках (резерватах) є за свою суттю буферними зонами.

Функцію екокоридорів у національних природних парках і біосферних заповідниках виконують видовжені природні елементи: річки та захисні лісові смуги, гористі смуги та яруги тощо відповідно У господарській зоні та зоні антропогенних ландшафтів. Звичайно, буферні та екокоридорні функції окремих ділянок природно-заповідних територій не є достатніми для екомережі в цілому, хоча і не можуть не враховуватись.

Всеєвропейською стратегією збереження біологічного та ландшафтного різноманіття Європи опікується Комітет щодо діяльності Ради Європи у сфері збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Головними впроваджувачами на національному рівні Можуть бути центральні та місцеві органи влади, двосторонні донори, Міжнародні організації та фінансові заклади, організації та асоціації, що діють у сфері економіки, приватні підприємства, дослідницькі організації, просвітницькі організації, приватні та колективні землевласники, неурядові організації та громадськість (організації на базовому рівні та об'єднання громадян), корінні народності та місцеве населення регіонів Європи.

Правові засади створення екомережі в Україні були закладені ще в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища” (ст.60), де зазначено, що природні території та об'єкти, які підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України. Відносини, пов'язані з формуванням, збереженням і використанням екологічної мережі, регулюються Законами України "Про природно-заповідний фонд України", "Про рослинний світ", "Про тваринний світ", "Про Червону книгу України", "Про охорону культурної спадщини", "Про планування та забудову територій", а також Земельним, Водним, Лісовим кодексами України, Кодексом "Про надра", міжнародним природоохоронним законодавством.

У відповідності до Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 pp.", до складу національної екомережі України включаються території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водні об'єкти, водоохоронні зони та прибережні захисні смуги водних об'єктів, інші землі водного фонду, водно-болотні угіддя, сіножаті, пасовища, полезахисні лісові смуги, землі оздоровчого та рекреаційного призначення, а також землі історико-культурного призначення, транспорту, оборони та інші, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, насамперед, видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, рослинних угруповань, занесених до "Зеленої книги України".

До основних природних регіонів екомережі через їх збереженість і можливості відновлення належать: Карпатська гірська країна, Передкарпаття з Опіллям, Кримська гірська країна, Західне Полісся, Придніпровське Полісся, Східне Полісся, Подільська височина,

Донецький кряж і Приазовська височина. Значну роль у національній екомережі мають відігравати розгалужені річкові мережі Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Західного Бугу та Сіверського Донця, українське узбережжя Азовського та Чорного морів.

Заходи щодо формування національної екологічної мережі України здійснюються у відповідності до Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 pp. У рамках виконання програми має бути створено 29 національних природних парків, 7 біосферних заповідників, розширено межі трьох природних та трьох біосферних заповідників, п'яти національних природних парків. Загалом площа природно-заповідного фонду України має розширитися більш ніж вдвічі і досягти 10 відсотків від площі держави.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду України шляхом віднесення частини земель до категорій, що підлягають особливій охороні для забезпечення цілісності екологічної мережі на підставі наукового обґрунтування та економічної доцільності.

Програмою передбачено здійснення таких основних заходів:

* розширення та оптимізацію мережі об'єктів природно-заповідного фонду,

* формування транскордонних природоохоронних територій,

* створення захисних лісових насаджень, полезахисних лісових смуг, залуження земель,

* рекультивацію та ренатуралізацію земель,

* забезпечення охорони водно-болотних угідь,

* забезпечення збереження популяцій видів рослин і тварин,

* здійснення спеціальних заходів для забезпечення міграції тварин,

* створення умов для відтворення різноманіття видів рослин і тварин,

* здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси екологічної мережі.

Програмою передбачено проведення спеціальних інвентаризаційних та наукових досліджень, створення центрів штучного розведення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин, інформування громадськості, здійснення заходів, що випливають з міжнародних зобов'язань України.

Загальнодержавна програма формування національної екомережі передбачає підготовку заявок щодо визнання цінностей природних територій України, насамперед у межах її природно-заповідного фонду, на міжнародному рівні, складання національного переліку об'єктів природної спадщини. Мають бути підготовлені подання на міжнародне визнання нових біосферних заповідників, внесені пропозиції до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення та Світової мережі біосферних резерватів, Смарагдової мережі Європи та для нагородження Європейським дипломом для природоохоронних територій.

Проектування екологічної мережі є одним із завдань територіального планування України, яке здійснюється відповідно до законів "Про планування та забудову територій", та "Про основи містобудування".

Головним принципом проектування природно-заповідних територій є багатоетапна, послідовна деталізація проектних рішень, тобто стадійність проектування. При цьому забезпечується змістовна спадкоємність на всіх стадіях проектування.

Для визначення територіальної структури екологічної мережі України, планування заходів щодо її формування, узгодження регіональних та місцевих схем, а також національної екологічної мережі із Всеєвропейською екологічною мережею розробляється Генеральна схема екологічної мережі України. Ця схема є складовою частиною Генеральної схеми планування території України.

Генеральна схема планування території України розроблена інститутом "Діпромісто" І затверджена Законом України від 7 лютого 2002 року. Разом із визначенням основних проблем використання та планувальної організації території України, комплексною оцінкою екологічних, економічних, соціальних, інженерно-технічних та інших передумов та обмежень використання територій, обґрунтуванням районів розміщення підприємств, які мають значний вплив на довкілля та на територіальну організацію економіки держави, визначає також райони розміщення природно-заповідних територій, розширення існуючих і створення нових об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до Загальнодержавної програми формування національної екомережі України.