Постановою Кабінету Міністрів України № 1296 від 29 серпня 2002 року передбачений моніторинг і заходи з реалізації Генеральної схеми планування території .України. Серед показників моніторингу і заходів з реалізації схеми значне місце займають заходи з формування національної екомережі, в тому числі і визначення потенційних природоохоронних територій міжнародного значення. Відображення в Генеральній схемі перспективи створення нових природно-заповідних територій є резервуванням території для подальшого заповідання. Розташування природно-заповідних територій більш детально обґрунтовується в схемах і проектах районного планування областей, адміністративних районів, територіальних комплексних схемах охорони природи.

Проектування екологічної мережі здійснюється шляхом розробки Генеральної схеми екологічної мережі України, регіональних схем Автономної Республіки Крим та адміністративних областей, а також місцевих схем екологічної мережі міст Києва, Севастополя та адміністративних районів. У разі необхідності можливе розроблення схем екологічної мережі басейнів річок, окремих природно-територіальних комплексів та інших територій.

При проектуванні елементів та схем екологічної мережі не досить провести лише інвентаризацію та картографування складових частин як існуючих, так і потенційних. Необхідно визначити умови ЇХ управління і інтегрувати їх у комплексне управління територіями. Одним із основних завдань планування національної, регіональних та місцевих схем екомережі є забезпечення умов відносно безконфліктного функціонування природи і суспільства. Тому кількісні параметри екомережі не можуть бути однаковими в різних районах і залежать від цілого комплексу природних і соціально-економічних факторів. Та При цьому очевидним є те, що значення екомережі зростає зі ступенем Господарського освоєння території. Функціональна та планувальна структура екомережі ще в більшій мірі залежить від конкретних умов і визначається природною цінністю місцевості, потребою в рекреаційних територіях та іншими природними і соціально-економічними макторами.

Режим охорони та використання території екологічної мережі встановлюється на основі науково обґрунтованих вимог, спрямованих на запобігання погіршенню стану природних комплексів, забезпечення їх збереження в екологічних, наукових та інших цілях. Режим територій та об'єктів екомережі визначається національним законодавством та відповідними міжнародними правовими документами.

В Україні з метою реалізації положень Конвенції про біологічне різноманіття та Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в 1997 р. при природоохоронному міністерстві була створена Міжвідомча координаційна комісія з питань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, а після схвалення Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 pp." з 29 листопада 2001 р. реалізацію цих функцій та відповідальність за формування національної екомережі взяла на себе Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі на чолі з міністром природоохоронного відомства, до складу якої входять представники Верховної Ради, центральних органів виконавчої влади, секретаріату Кабінету Міністрів України, обласних адміністрацій, наукових та громадських організацій.

Висновки

В системі державних пріоритетів природоохоронної діяльності особлива роль відводиться заповіданню територій та об'єктів, на яких повністю або частково забороняється традиційна виробничо-господарська діяльність. Частка територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) на теперішній час складає 4,2% від загальної площі території України, а норма цього показника в країнах Західної Європи знаходиться у межах 8-10%.

На законодавчому рівні порядок створення об'єктів природно-заповідного фонду регламентується Законом України "Про природно-заповідний фонд України". За результатами розгляду розробленого проекту створення та його відповідного узгодження готується проект рішення.

Порядок відведення земельних ділянок установам ПЗФ, процедури узгодження включення в їх територію земель, як і будь-які інші питання, що відносять до сфери земельних відносин, визначаються Земельним кодексом України.

Процедура створення об'єктів ПЗФ включає 13 стадії. Клопотання включає в себе обґрунтування відповідності території, що пропонується для заповідання, природоохоронним, науковим, рекреаційним та іншим критеріям. Це обґрунтування має здійснюватися та оформлюватися на науковому рівні фахівцями відповідної кваліфікації.

Проект створення природно-заповідної території є об'єктивізованою підставою для прийняття рішення про її створення. Без такого проекту створювати новий об'єкт ПЗФ не дозволяється. Необхідним видом проектної документації, що розробляється для новостворених установ, є проект організації території. Цей проект відноситься до категорії проектної документації з планування територій, комплексного обґрунтування природоохоронних заходів та здійснення діяльності щодо виконання завдань, які покладаються на установи ПЗФ.

При створенні міждержавних природно-заповідних територій здійснюється співробітництво країн, які їх заснували, у організаційному, науковому, еколого-просвітницькому та інших аспектах.

Екомережа в свою чергу є комплексною багатофункціональною природною системою, основними функціями якої є збереження біорізноманіття, стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля, забезпечення збалансованого сталого розвитку держави. В основу створення екомережі покладена ідея цілісності природи, взаємопов'язаності та нерозривності її складових систем усіх рівнів.

Список використаної літератури

1) Андриенко Т.Л., Плюта П.Г., Прядко Е.И., Каркуциев Г.Н. Социально-экологическая значимость природно-заповедных территорий Украины. - Киев: Наук. думка, 1991. -160 с.

2) Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. - Киев: Наук. думка, 1983. - 216 с.

3) Андрієнко Т.Л., Клєстов М.Л., Прядко О.І. Мережа регіональних ландшафтних парків України: наукові та організаційні основи створення. - Київ, 1996. - 56 с.

4) Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине. -- К.: Киевский эколого-культурный центр, 1995. -- 183 с.

5) Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. - К., 1998. - 52 с.

6) Екологічне законодавство України (Збірник законодавчих актів).--К.: ЕкоПраво.--Київ, ЕкоПравот-- Харків, 19%.--- 246 с.

7) Заповідники і національні парки України. - К.: Вища школа, 1999. -230 с.

8) Подобайло А.В. Методика оголошення заказників, пам'яток природи та заповідних урочищ. - К.: Фітосоціоцентр, 2001. -23с.

9) Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення. Довідник. - К.,1999. - 240с.

10) Розбудова екомережі України. /Наук. ред. акад. Шеляг-Сосонко Ю.Р./ - К. - 1999. - 127 с.