Екологічна ситуація в Україні (за матеріалами національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 1998р.)

Реферат

За темою:

Екологічна ситуація в Україні (за матеріалами національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 1998р.)

АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

Динаміка викидів забруднювальних речовин від стаціонарних джерел

В цілому в Україні за останні роки спостерігалося зменшення загального обсягу викидів від стаціонарних джерел. Так за період з 1994 по 1998 роки викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел зменшились на 2045,1 тис.т або на 33%.

Стаціонарними джерелами забруднення в Україні у 1998 р. було викинуто 4156,3 тис.т шкідливих речовин. Це на 8% менше, ніж у 1997 р.

Така ж тенденція скорочення викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря у 1998 р. спостерігалась і по областях та містах України. Найбільше скорочення викидів від стаціонарних джерел у 1998 р. порівняно із попереднім роком спостерігалось у Закарпатській (51%), Сумській (40), Тернопільській (35), Житомирській (29), Луганській, Одеській та Рівненській (по 21) областях та Автономній Республіці Крим (24%).

Скоротилися викиди забруднювальних речовин у 1998 р. у порівнянні з 1997 р. в деяких містах країни, зокрема в Дрогобичі (65%), Конотопі (32), Керчі (31), Горлівці (29), Лисичанську (26), Луганську (24), Кіровограді, Алчевську (по 22), Дружківці, Севастополі, Сімферополі (по 21), Вінниці, Енергодарі, Євпаторії, Сєверодонецьку, Харкові (по 20%).

Тим часом у деяких містах країни спостерігалося зростання викидів забруднювальних речовин за рахунок погіршення паливного балансу (збільшення долі вугілля та мазуту, що спалюється на підприємствах енергетики). Так в м. Біла Церква викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря зросли у 1998 р., порівняно з 1997 р., на 28%, Кременчуці -- на 21, Умані -- на 18, Рівному -- на 17, Слов'янську на 16, Бердянську -- на 12, Луцьку -- на 11%

Обсяг викидів підприємств Донецько-Придніпровського регіону залишається досить великим, його викиди становлять 81% від загального обсягу викидів по країні. Особливо великий обсяг викидів відмічено в мм. Кривий Ріг (10,1%), Маріуполь (7,8), Донецьк (5,0), Запоріжжя (3,3), Дніпродзержинськ (2,9), Єнакієве (2,6), Дніпропетровськ, Алчевськ (по 2,4), Луганськ (2,3) та Дебальцеве (2,2%)

Динаміка викидів забруднювальних речовин від рухомих джерел

Автотранспорт -- один з найбільших забруднювачів атмосферного повітря в Україні. Ним у 1998 р. було викинуто в атмосферне повітря 1884,5 тис.т забруднювальних речовин, що становить 31% від загального обсягу викидів по країні. Понад 63% свинцю, 54 -- оксиду вуглецю, 36 -- вуглеводнів та 25% -- оксидів азоту від загальної кількості цих речовин по країні надходить від автотранспорту.

У багатьох областях країни викиди автотранспорту в 1998 р. перевищували 60% від загального обсягу викидів по області, зокрема у Закарпатській області -- 82%, Житомирській -- 81, Одеській, Волинській -- по 78, Автономній Республіці Крим -- 76, Чернівецькій -- 75, Чернігівській -- 74, Тернопільській -- 70, у Сумській та Миколаївській -- по 63 та у Хмельницькій -- 62%.

За останні роки викиди забруднювальних речовин в атмосферу від автотранспорту поступово зменшувались. Однак у зв'язку з уточненням величини використаного палива індивідуальним транспортом викиди забруднювальних речовин в атмосферу від автотранспорту в 1998 р. збільшилися порівняно з 1997 р. на 32%. З цієї ж причини збільшилися викиди забруднювальних речовин в атмосферу від автотранспорту у багатьох містах України. Так, у мм. Вінниця, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Марганець, Нікополь, Горлівка, Донецьк, Дебальцеве, Дзержинськ, Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Євпаторія, Севастополь, Красноперекопськ, Антрацит, Алчевськ, Рубіжне, Ізмаїл, Харків, Чернігів викиди забруднювальних речовин в атмосферу від автотранспорту збільшились у 1998 р. порівняно з 1997 р. більш ніж на 60%.

У багатьох містах України -- Вінниці, Луцьку, Ужгороді, Житомирі, Івано-Франківську, Фастові, Кіровограді, Львові, Рубіжному, Сєверодонецьку, Одесі, Ізмаїлі, Полтаві, Сумах, Тернополі, Хмельницькому, Чернівцях, Умані та у містах Криму -- Євпаторії, Севастополі, Сімферополі та Ялті викиди автотранспорту становлять 60-90% від загальної кількості викидів в атмосферу.

Основні забруднювачі (за основними видами економічної діяльності)

Найбільшу частку викидів, що забруднювали повітря в 1998 р., становлять викиди від стаціонарних джерел підприємств обробної промисловості (36%), виробництва електроенергії, газу та води (33) та добувної промисловості (25%).

Значно забруднювали атмосферу викиди підприємств будівництва -- 1,1%.

Найбільше викидів оксидів азоту, діоксиду сірки та пилу дають стаціонарні джерела підприємств, що виробляють електроенергію, газ та воду -- 56, 70 і 52% відповідно. Викидів вуглеводнів та летких органічних сполук (ЛОС) -- підприємства добувної промисловості -- 74%, а викидів оксиду вуглецю -- підприємства обробної промисловості -- 70%.

Викиди пилу зменшились у порівнянні з 1997 р. на 5%, діоксиду сірки та оксидів азоту -- на 10, оксиду вуглецю, вуглеводнів та ЛОС -- на 7%. Зокрема на підприємствах добувної промисловості викиди пилу зменшилися на 7%, діоксиду сірки, вуглеводнів та ЛОС -- на 9, оксидів азоту -- на 11, оксиду вуглецю -- на 13%. На підприємствах обробної промисловості викиди пилу зменшилися на 10%, діоксиду сірки -- на 17, оксидів азоту -- на 12, вуглеводнів та ЛОС -- на 11, оксиду вуглецю -- на 5%. На підприємствах, що виробляють електроенергію, газ та воду викиди пилу зменшилися на 3 %, діоксиду сірки -- на 8, оксидів азоту -- на 10, вуглеводнів та ЛОС -- на 49%.

Аналітична оцінка стану повітря

Аналіз викидів та рівнів забруднення атмосферного повітря з найбільш розповсюджених забруднювальних речовин (пил, діоксид азоту, діоксид сірки, оксид вуглецю) в містах України, де провадилися спостереження за станом забруднення атмосфери у 1994--98 рр., показав, що викиди забруднювальних речовин зменшилися, про що свідчать і дані спостережень за рівнями забруднення. Причиною зниження є скорочення обсягів виробництва підприємствами та впровадження заходів по зниженню викидів.

За останні п'ять років значне зниження викидів пилу спостерігається в мм. Івано-Франківськ (88%), Армянськ (85), Кіровоград (78), Вінниця (75), Тернопіль (73), Алчевськ (58), Миколаїв (56), Світловодськ (54), Кременчук (51), Макіївка (50), Дніпропетровськ (48), Одеса (47), Єнакієве та Олександрія (по 44%).

Середньорічна концентрація пилу за останні п'ять років також має тенденцію до зниження у межах 5--60%. Значне зниження рівнів пилу спостерігалось у мм. Донецьк (60%), Луганськ (50), Макіївка (48), Світловодськ (40), Кривий Ріг (37), Одеса (33), Суми (23) та Кременчук (20%). Водночас у деяких містах спостерігалося збільшення середньорічної концентрації пилу, зокрема у Дніпродзержинську (71%), Маріуполі (50), Красноперекопську (26) та Ужгороді (17%).

Викиди оксидів азоту -- NO_x (сумарний викид оксидів азоту NO та діоксидів азоту NO₂, виражених у вигляді NO₂) в атмосферне повітря за період 1994--98 рр. знизились у межах 6--72%. Значно скоротилися викиди оксидів азоту у мм. Слов'янськ (72%), Ізмаїл (65), Керч (64), Миколаїв (54), Армянськ, Краматорськ (по 49), Біла Церква (47), Івано-Франківськ, Красноперекопськ (по 46), Горлівка (42%).

Середньорічна коцентрація діоксидів азоту в атмосферному повітрі за останні п'ять років знизилась у межах 9--50%. Значно знизилися рівні діоксидів азоту в мм. Керч (50%), Алчевськ (43), Донецьк (33) та Одеса (22%). Тим часом середньорічна концентрація діоксидів азоту значно зросла у Дніпропетровську (50%), Житомирі (38), Рівному (33), Ялті, Дніпродзержинську (по 29), Луцьку, Сумах та Ужгороді (по 25%).

Викиди діоксиду сірки в атмосферне повітря за період з 1994 по 1998 рр. зменшилися. Значно скоротилися викиди діоксиду сірки в мм. Горлівка (73%) та Єнакієве (47%).

Середньорічна концентрація діоксиду сірки за останні 5 років має тенденцію до зменшення. Так, у 1998 р. вона перевищувала ГДК тільки в трьох містах України. В той же час за період 1994-98 рр. збільшилися рівні діоксиду сірки в м. Дзержинськ (55%).

Викиди оксиду вуглецю в атмосферне повітря в період 1994-98 рр. знизились. Значно скоротилися викиди в мм.: Горлівка (65%), Єнакієве (46) та Рубіжне (46%).

Середньорічна концентрація оксидів вуглецю за останні 5 років має тенденцію до збільшення (25-41%). Значно збільшилися рівні оксидів вуглецю в мм. Армянськ (41%) та Одеса (36%).

ВОДНІ РЕСУРСИ

Забір та використання води

У 1998 р. залишилась тенденція до зменшення об'ємів забору та використання води. Всього з водних об'єктів забрано 19027 млн. м³ води, що на 6% менше, ніж у 1997 р. Підземної води забрано менше на 9%, що становить 3363 млн. м³. Морської води -- понад 790 млн. м³.

Безповоротне водоспоживання в цілому в Україні становить 6946 млн.м³, або 36% від забраної. З цієї кількості води в процесі її використання втрачається 4635 млн. м³.

У 1998 р. використано води 13044 млн. м³, що на 1685 млн. м³ або 11,4% менше, ніж у 1997 р.

Основна причина зменшення об'єму забору та використання води -- спад виробничої діяльності в Україні. Серед інших факторів, які мали вплив на їх зменшення, було введення в країні плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Як і в минулі роки, найбільше забрано і використано води з басейну Дніпра -- 10754 млн. м³ (56%) та 8502 млн. м³ (65%) відповідно.

Із Сіверського Дінця забір та використання води становлять відповідно 2253 млн. м³ (11,8%) та 1573 (12), з Дунаю -- 1323 (6,9) та 304,4 (2,3), Південного Бугу -- 1074 (5,6) та 1040 (7,9), Дністра -- 917 (4,8) та 695 млн. м³ (5,3%).

Об'єми використання води на потреби галузей економіки у 1998 р. зменшились і становили:

· на господарсько-питні потреби -- 3812 млн. м³;

· на виробничі потреби -- 6002 млн. м³;

· на зрошення -- 2168 млн. м³;

· на сільськогосподарське водопостачання -- 635,4 млн. м³.

Зменшились об'єми використання води і в системах оборотного та повторно-послідовного водопостачання. У звітному році вони становили 42220 млн. м³, в тому числі у промисловості -- 41509 млн. м³.

Найбільшими споживачами води залишаються промисловість -- 5899 млн. м³, сільське господарство -- 3571 та житлово-комунальне господарство -- 3441 млн. м³. Втрати води при транспортуванні становлять 2121 млн. м³.

Скидання зворотних вод у водні об'єкти

У звітному році об'єм скиду зворотних вод зменшився на 1204 млн. м³ порівняно з 1997 р. і становить 10494 млн. м³. Із загальної кількості скинутих зворотних вод 4228 млн. м³ забруднені, з них 813 млн. м³ без очистки; нормативно очищених скинуто 1644 млн. м³, нормативно чистих без очистки -- 4622 млн. м³.

Промисловістю скинуто всього 5603 млн. м³, з яких 1900 млн. м³ -- забруднених, а 534 млн. м³ -- без очистки; житлово-комунальним господарством -- 3463 млн. м³, з яких 2161 млн. м³ забруднених, а 129 млн. м³ -- без очистки; сільським господарством скинуто всього 1372 млн. м³, з яких 151 млн. м³ забруднених, а 146,7 млн. м³ -- без очистки.

Скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти

Починаючи з 1995 р. скид забруднювальних речовин у поверхневі водні об'єкти України щорічно зменшується. У 1998 р. їх скинуто 3249,3 тис. т, що на 18 тис.т менше порівняно з 1997 р. Найбільшу кількість забруднювальних речовин водокористувачі скидають у Дніпро -- 757 тис. т (23%), Сіверський Донець -- 588 тис. т (18), Дністер -- 78 тис.т (2,4), Чорне море -- 61,6 тис. т (1,9) та Азовське море -- 148 тис. т (4,6%). Як і в минулі роки, найбільше забруднювальних речовин скидають Донецька -- 1534 тис. т, Луганська -- 391, Дніпропетровська -- 327, Запорізька -- 213 та Харківська -- 127 тис. т області.

У 1998 р. промисловістю скинуто 1972,5 тис. т, житлово-комунальним господарством -- 1115,8 тис. т, сільським господарством -- 151 тис. т забруднювальних речовин.

Динаміку скиду цих речовин по областях, основних басейнах річок України та об'єми скидання зворотних вод у річки та моря за 1992-1998 рр.

У 1998 р. загальна потужність очисних споруд у порівнянні з 1997 р. зросла на 12 млн.м³ і становить 8284 млн.м³. На 42 млн.м³ зросла потужність очисних споруд перед скидом зворотних вод у водні об'єкти і досягла 7881 млн.м³.

У Донецькій області потужність очисних споруд зросла на 123, у Хмельницькій -- на 7,4, Чернігівській -- 3,6, Чернівецькій та в Севастополі -- 1,2, Полтавській -- 0,3, Запорізькій -- на 0,1 млн. м³. Потужність очисних споруд решти областей щорічно зменшується, особливо у Луганській, Миколаївській, Тернопільській, Івано-Франківській, Черкаській областях та Автономній Республіці Крим.

В системах централізованого водопостачання в 1998 р. не відповідало нормам ДОСТу «Питна вода» за санітарно-хімічними показниками 12,5% досліджених проб, за бактеріологічними показниками -- 6,2, на комунальних водопроводах відповідно 10,3 та 4,6, відомчих -- 12,6, сільських водопроводах -- 16,1 та 9,3%. У порівнянні з 1997 р. загальна кількість проб води з відхиленнями від стандарту за санітарно-хімічними і бактеріологічними показниками у 1998 р. залишилась практично на тому ж рівні. Найбільший відсоток відхилень у системах централізованого водопостачання за санітарно-хімічними показниками відмічається в Дніпропетровській (62,2%), Донецькій (34), Луганській (23,7) та Запорізькій (20,6) областях; за бактеріологічними показниками: Тернопільській (12,1), Миколаївській (10,2), Донецькій (9,6), Закарпатській (9,2) та Запорізькій (9,1%).

Залишається вкрай незадовільним стан водопровідних мереж. З 203585 досліджених проб питної води водопровідних мереж 23285 (11,4%) не відповідали гігієнічним нормативам (з них 63,6% -- за органолептичними властивостями, 26,2 -- за загальною мінералізацією, 12,8 -- за вмістом хімічних речовин, які перевищували ГДК за санітарно-токсикологічними показниками, в т. ч. 6,1% -- за вмістом нітратів); 18462 (6,2%) проб водопровідної питної води з мереж із 299404 мали відхилення від стандарту за мікробіологічними показниками, в т. ч. 95,4% -- за колі-індексом.

Найгіршим є стан водопостачання сільського населення в зв'язку з хімічним та бактеріальним забрудненням переважної більшості місцевих вододжерел. Послугами централізованого господарсько-питного водопостачання користується п'ята частина сіл в Україні. Значна частина централізованих систем водопостачання працює з перебоями та подає воду низької якості. Кожна дев'ята проба питної води з сільських водопроводів та кожна четверта проба із джерел децентралізованого водопостачання не відповідає гігієнічним вимогам за бактеріологічними показниками, відповідно кожна шоста та третя проба питної води має відхилення від діючого стандарту за санітарними і хімічними показниками. В деяких областях України (в основному, на Півдні) діють 22 групові водопроводи. Решта сільського населення бере воду з колодязів та індивідуальних свердловин, які досить часто перебувають у незадовільному санітарно-гігієнічному стані.

Контроль якості води поверхневих водоймищ України першої та другої категорії свідчить про забруднення їх неочищеними чи недостатньо очищеними стічними водами. В ріки, водоймища, озера та ставки скидає стоки 2351 об'єкт; 40,2% скидів господарсько-побутових та 40,7% промислових стічних вод не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, оскільки вони неочищені або очищені неякісно. У водоймах першої категорії із досліджених проб не відповідало гігієнічним нормам за санітарно-хімічними показниками 19,9%, за мікробіологічними показниками -- 22,9, в тому числі у 1,42% проб було виділено збудники інфекційних захворювань. По водоймах другої категорії ці показники становили відповідно -- 20,6, 18,8 та 0,6%. Найбільш високий ступінь фекального забруднення водоймищ у 1998 р. зареєстровано у водоймах першої категорії в областях: Закарпатській (53,2%), Луганській (51,7), Одеській (34,5), Чернівецькій (34,1), Житомирській (31,9%); у водоймищах другої категорії -- у Севастополі (75,0%), а також Донецькій (43,5), Луганській (41,0), Чернівецькій (31,5%) областях. Забруднення водоймищ різними хімічними сполуками, значне фекальне забруднення пов'язане зі скидом систематичних і аварійних неочищених та недостатньо очищених стічних вод.

Внаслідок незадовільного забезпечення населення України питною водою спостерігалось загострення епідемічної ситуації по багатьох інфекційних хворобах. У 1998 р. зареєстровано 4 спалахи гострих кишкових захворювань, що пов'язано з вживанням недоброякісної питної води. В Закарпатській області (м. Свалява) відмічено спалах черевного тифу, Донецькій (м. Шахтарськ) та Луганській (с. Талове) -- дизентерії Флекснера, Хмельницькій -- гострих кишкових інфекцій. Питома вага захворювань внаслідок вживання недоброякісної питної води становить 59,3%, в тому числі 17,6% -- у дітей.

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ҐРУНТИ

Структура земельного фонду

Однією з найважливіших проблем нашої країни є стан земельних ресурсів. За даними Держкомстату України на початок 1999 р. земельний фонд України становив 60,4 млн.га. Сільськогосподарські землі займають 72% території, з них сільськогосподарські угіддя -- 69,3, в тому числі рілля -- 54,4, перелоги -- 0,4, багаторічні насадження -- 1,6, сіножаті -- 3,8, пасовища -- 9,1%. Лісові та інші насадження займають 17,2%, заболочені землі -- 1,6, відкриті землі без рослинного покриву -- 1,8, землі вкриті водою -- 4,0%.

В 1998 р. відбулися певні зміни в структурі земельних ресурсів. Так, порівняно з 1997 р., площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 27,8 тис. га, площа ріллі -- на 223,4 тис.га, багаторічних насаджень -- на 37,5 тис.га, сіножатей -- на 11,5 тис. га.

Збільшились у 1998 р. порівняно з 1997 р. площі пасовищ -- на 28,1 тис.га, лісів та інших насаджень -- на 17,4 тис.га, забудованих земель -- на 105,1 тис. га, відкритих заболочених земель -- на 3,7 тис. га. Площі відкритих земель без рослинного покриву зменшились на 10,4 тис.га.

За даними Державного Земельного кадастру в структурі сільськогосподарських угідь України площа особливо цінних земель становить понад 12 млн. га. Відведення земель для державних та громадських потреб в основному відбулося під будівництво та розширення підприємств промисловості та транспорту, розширення та будівництво міст. Значну площу -- 159 тис. га займають радіаційно забруднені сільськогосподарські угіддя, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві, та 161,4 тис.га порушених земель.

Зміни в структурі і площах земельних угідь відбулися за рахунок вилучення земель для створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та ставків-мулонакопичувачів, берегоукріплення, захисту сільськогосподарських угідь, рекультивації порушених земель. Зменшення площі ріллі відбулося також за рахунок переведення сильноеродованих, заболочених, підтоплених площ у сіножаті та пасовища.

В 1998 р. продовжувалася приватизація земель. Станом на 1 січня 1999 р. частка земель у державній власності становить 48,8%, у власності недержавних сільськогосподарських підприємств -- 46, у власності громадян -- 5,2%.

Значно збільшилися площі земель природоохоронного призначення, площа яких дорівнює 2314,5 тис. га, земель оздоровчого призначення -- 29,3, рекреаційного призначення -- 94,4, історико-культурного призначення -- 41,7 тис. га.

Ерозія ґрунтів

Низький вміст у ґрунтах таких фізіологічно важливих мікроелементів як молібден, марганець, йод, фтор, селен може не лише зумовлювати зниження врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, а й бути причиною виникнення ендемічних захворювань серед населення. За даними різних досліджень вміст йоду в рослинній та тваринній продукції в окремих районах Полісся в 10-20 разів нижчий, ніж в аналогічних продуктах США, Японії та інших країн. Спостерігається подальше підкислення ґрунтів, зменшення рухомого фосфору та обмінного калію.

Зменшення фізичної площі зрошення, сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем (понад 20% зрошених та близько 10% осушених площ, які потребують підвищення технічного рівня меліоративних систем), значні площі підтоплених зрошених земель та кислих і зарослих чагарниками осушених земель та ін. призвели до зниження загальної врожайності сільськогосподарських культур щодо її проектного рівня на 30-40% на зрошених та на 15-37% на осушених землях.

До 20% забруднених земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому стані. В 1998 р. розроблено проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією території в 2471 господарстві на площі 9,36 млн.га, тобто на четвертій частині від передбаченої площі. Але закріплення контурних меж полів і робочих ділянок у 1998 р. не проводилось.

У більшості регіонів у зв'язку з відсутністю фінансування практично припинено виконання комплексу протиерозійних заходів, в т. ч. агротехнічних, по захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії.

В Україні за минулий рік рекультивовано 3329,5 га земель, з них: під сільськогосподарські угіддя -- 2006,3 га, ріллю -- 1465,6 га, лісові (чагарникові) насадження -- 714,9 га, водоймища -- 171 га, на забудову -- 74 га, рекреаційні та інші цілі -- 218,3 га. Із загальної площі рекультивованих земель рекультивовано 473 га земель, порушених при торфорозробках, в т.ч. під сільськогосподарські угіддя -- 175 га, з них під лісові (чагарникові) насадження -- 297 га, водоймища -- 1 га; рекультивовано земель, користування якими припинено в зв'язку з ліквідацією підприємств, -- 118 га.

В 1998 р. знято родючого шару ґрунту 2,5 млн.м³, використано родючого шару ґрунту 3,7 млн.м³, в т. ч. накопиченого на цукрових заводах -- 0,35 млн.м³. Заскладовано родючого шару ґрунту: всього -- 1,9 млн. м³, в тому числі на цукрових заводах -- 0,84 млн.м³. Покращено малопродуктивних сільськогосподарських угідь родючим шаром ґрунту всього -- 455 га, у т. ч. ріллі -- 448 га. Наявність на кінець 1998р. порушених земель всього -- 161,4 тис. га, у т. ч. при торфорозробках -- 28 тис. га. Відпрацьованих порушених земель: всього -- 41,0 тис. га, у тому числі при торфорозробках -- 10,4 тис. га.

Землі, які знаходяться у стадії гірничо-технічної рекультивації, становлять 5123 га, з них в процесі усадки після завершення планувальних робіт -- 854 га, у стадії біологічної рекультивації -- 3904 га.

У 1998р. продовжувався спад обсягів робіт з підвищення родючості ґрунтів.

Під урожай 1998 р. в господарствах Мінагропрому внесено 514 тис.т мінеральних добрив, або по 21 кг на 1 га ріллі, що майже у 7 разів менше рівня 1990 р. та у 3,6 разу -- середнього за 1991--95 рр.

Радіоекологічна ситуація

За 12 років, що пройшли з часу аварії на Чорнобильській АЕС, значних змін зазнала радіаційна ситуація. Причинами цих змін були:

· природні процеси (фізичний розпад радіонуклідів, фіксація і перерозподіл в різних компонентах зовнішнього середовища та ін.);

· комплекс контрзаходів, які спрямовані на зниження доз опромінення і створення радіоекологічно безпечних умов життя людей на забруднених територіях.

Радіоекологічна ситуація на забруднених територіях контролюється на основі даних радіоекологічного моніторингу та дозиметричного контролю. Вона визначається щільністю забруднення ґрунтів та рівнями забруднення продукції відносно нормативних критеріїв, які були прийняті у 1997

Забруднення ґрунтів

Внаслідок аварії на ЧАЕС забруднено 8,4 млн га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 3,5 млн.га ріллі, близько 400 тис.га природних кормових угідь та понад 3 млн.га лісів. Згідно з нормативними актами сільське господарство ведеться на землях із щільністю забруднення до 555 кБк/м² (15 Кі/км²) ¹³⁷Cs. У 1998 р. максимальний рівень щільності забруднення ґрунтів ¹³⁷Cs не перевищував 363 кБк/м² (10 Кі/км²). Протягом 1997--98 рр. відбувався процес самодезактивації поверхневого шару ґрунтів, але швидкість його незначна. Горизонтальна міграція радіонуклідів не призвела до відчутного їх перерозподілу в агроландшафтах. Дані спектрометричного аналізу свідчать про наявність вертикальної міграції цезію-137 по профілю ґрунту. Інтенсивніше міграція цезію-137 проходить у більш пухкому гумусовому (орному) шарі ґрунту. Загальною тенденцією в перерозподілі радіоцезію по ґрунтовому профілю торфового ґрунту є поступове збільшення шару перебування радіонуклідів у ґрунті. В 1998 р. радіоцезій, хоча і не в значних кількостях (1--2,2%), розповсюдився по профілю ґрунту до метрової глибини. Характеризуючи динаміку поширення Cs137/134 по профілю дерново-підзолистого супіщаного ґрунту за роками, можна відзначити, що в шарі 0-10 см відбувається зниження щільності з 46% до 39% загальної маси радіоцезію. В цілому зберігається картина розподілу радіоцезію по вертикальних шарах. У шарі ґрунту від 0 до 20 см спостерігається рівномірний розподіл: тут зосереджено в середньому 41% забруднювальної речовини, в шарі 20--40 см -- зниження до мінімального рівня (в середньому 7%) і на глибині 100 см -- рівномірний розподіл. Забрудненість ґрунтів по території п'яти областей станом на 1998 р. представлено наприкінці розділу. При її побудові на карті були використані дані середньозважених значень щільності забруднення ґрунтів по господарствах вказаних областей.

Забруднення сільськогосподарської продукції

Накопичення радіонуклідів у продукції залежить від багатьох факторів, серед яких головними є рівень забруднення ґрунту, тип ґрунту і його радіоекологічні властивості, агрохімічні та водно-фізичні характеристики. Вплив цих факторів на інтенсивність міграції радіонуклідів у харчових ланцюгах кількісно оцінюють за допомогою коефіцієнтів пропорційності накопичення радіонуклідів з ґрунту в рослини КП (Бк/кг : кБк/м²). Агропромислове виробництво в усіх формах господарств доводиться вести в дуже широкому діапазоні типів ґрунтів та їх радіоактивного забруднення від 37 до 555 кБк/м². В українському Поліссі в основному поширені дерново-підзолисті ґрунти (69%), болотні та торфоболотні (13), дерново-лучні (близько 10), дерново-карбонатні, солонцюваті та сірі опідзолені ґрунти (7-8%). Існують чималі площі земель, ґрунти яких характеризуються низьким вмістом глинистих мінералів (дерново-підзолисті слабогумусовані піски), які не здатні блокувати цезій-137. Спроможність сільськогосподарських рослин накопичувати радіонукліди в різних концентраціях залежить від біологічних властивостей самих рослин. Різниця в накопиченні ¹³⁷Cs в урожаї 21 культури, що вирощувалися на дерново-підзолистому ґрунті, досягає 10-20-кратних значень, зокрема бобових культур -- 1,5-3-кратних значень. Акумуляція ¹³⁷Cs в зерні і соломі різних злакових культур відрізняється у 8-10 разів.

В порядку зменшення концентрації ¹³⁷Cs у продовольчій частині врожаю сільськогосподарських культур вони розподіляються таким чином:

зернові, бобові і зернобобові -- люпин > овес > гречка > горох > ячмінь > пшениця > кукурудза > просо > соя > квасоля;

овочеві і картопля -- капуста > картопля > буряк > морква > огірки > томати;

трави -- вівсяниця > райграс > стоколос безостий > конюшина > тимофіївка.

За акумуляцією ¹³⁷Cs сільгоспкультури можна розділити на 3 групи: зернові ( ячмінь, пшениця й овес), що слабо накопичують; круп'яні (просо, чумиза і гречка), що середньо накопичують; зернобобові (квасоля, горох і боби), що сильно накопичують. Картопля займає проміжне положення між горохом і бобами.

Забруднення рослинності ¹³⁷Cs з часом неухильно зменшується. Статистична забезпеченість даних забруднення молока ¹³⁷Сs з перевищенням допустимого рівня (100 Бк/л) дорівнює 10%, статистична забезпеченість даних забруднення м'яса вище допустимих меж (200 Бк/л) дорівнює 20-30% (дані 1998 р.). Найбільш забрудненими областями є Житомирська та Рівненська. Починаючи з 1996 р. рівні забруднення продукції зменшуються, хоча самі величини змін незначні, -- у межах 10-15% від середнього значення.

З метою поліпшення радіаційної ситуації та зменшення забрудненості продуктів харчування і, як наслідок, дозового опромінення населення були здійснені такі контрзаходи на сільгосптериторіях:

· залуження найбільш забруднених лук, сінокосів, культурних і природних пасовищ; вапнування кислих ґрунтів;

· внесення підвищених доз добрив.

Основну потребу в меліорантах і добривах визначають згідно з «Рекомендаціями по веденню сільського господарства в умовах радіоактивного забруднення території України в результаті аварії на Чорнобильській АЕС» (1998 р.).

Вміст токсичних речовин у ґрунті, водах для сільськогосподарського використання, продукції рослинництва

Державними проектно-розвідувальними станціями хімізації сільського господарства Мінагропрому України в 1998 р. проведено агрохімічне обстеження ґрунтів на вміст забруднювальних речовин.

Заборона використання персистентних високотоксичних пестицидів, особливо групи хлорорганічних сполук, сприяла не лише зменшенню частоти виявлення їх залишків до кількох відсотків, але й зниженню абсолютних концентрацій до рівнів, що не перевищують гранично допустимих нормативів у ґрунті та рослинній продукції. Для порівняння можна відзначити, що в період найбільш інтенсивного використання хімічних засобів захисту рослин (1986-87 рр.) частота виявлення залишків пестицидів становила 42-48% у ґрунті та 45-50%, у рослинній продукції, в т. ч. 4,4% та 7,5% з перевищенням ГДК відповідно. Найбільша частота виявлення залишків цих пестицидів у ґрунті відмічалась по ТХАН (88%), ПХК (83), симазину (80), аліроксу (74) та атразину (73,9%). Більш як 50% виявлення залишків мали ще 11 препаратів (агелон, 2,4Д, ДДТ, діален, ленацил, прометрин, протразин, трефлан, фенмедіфам, ептан, ерадикан). Оцінка забруднення залишками пестицидів рослинної продукції, здійснена на основі даних близько 200 тис. аналізів по 18 культурах, показала, що в продукції рослинництва в 1980-90 рр. найчастіше виявлялися залишки семи препаратів (ПХК -- 60%, ленацил -- 64, атразин -- 63, симазин -- 55, алірокс -- 54, ситрин -- 52, ТХАН -- 51%). По окремих культурах залишки пестицидів найчастіше виявлялися у буряках (50,2%), кукурудзі (50), ячмені, гороху, вівсі (45%). Перевищення максимально допустимих рівнів (МДР) в продукції рослинництва, призначеної для кормових цілей, було найбільшим у пробах моркви (36,4%), буряків (26,0) та картоплі (12,7), а в продукції харчового призначення -- у зернових (25,3), моркві (27,7) та картоплі (12,5%).

В останні роки спостерігається також суттєве зниження забруднення овочевої продукції нітратами. Так, якщо в 1985-87 рр. кількість проб основних видів овочів (картопля, капуста, морква, огірки та буряки столові) з перевищенням ГДК становила в середньому 17-23%, то в 1997-98 рр. цей показник знизився до 1-2%

Державний контроль здійснювався також за забрудненням нітратами різних видів водних джерел. В 1998 р. відібрано та проаналізовано 5 тис. проб води. На відміну від динаміки забруднення нітратами продукції рослинництва, накопичення їх у водних джерелах має дещо інший характер. За весь період спостережень вміст нітратів у воді знаходиться практично на одному рівні. Найвищі їх концентрації, як і в минулі роки, виявлялися у водах, що стікали з територій тваринницьких ферм (9694 мг/л). Високі рівні забруднення має також вода із закритих джерел (колодязі та артезіанські свердловини). У пробах води, відібраних у колодязях, середній вміст нітратів становив 104,2 мг/л, що більш ніж удвічі перевищує ГДК, а кількість проб з перевищенням нормативів знаходиться у межах 48%. Більш якісною у цьому відношенні є вода відкритих водних джерел (річок, озер, ставків), в яких концентрація нітратів становить у середньому 12,8 мг/л, а кількість проб з перевищенням ГДК -- близько 5,0%. В 1998 р. із 5 тис. відібраних проб води з відкритих та закритих водних джерел 16% містили нітрати в кількостях, що перевищували ГДК. В окремих областях (Луганська, Миколаївська, Тернопільська, Черкаська) цей показник досягав 29-38%.

За даними моніторингу вміст важких металів на землях сільськогосподарського використання в більшості регіонів України не перевищує їх кларкових значень і лише в приміських зонах Запорізької, Луганської, Донецької, Харківської та деяких інших областей на сільськогосподарських угіддях відмічається підвищена концентрація свинцю, кадмію, нікелю, марганцю та інших елементів, у т. ч. з 2-5-кратними перевищеннями ГДК. Слід відзначити, що для проведення робіт, пов'язаних з моніторингом агроекологічного стану ґрунтів та якості продукції, необхідне покращання матеріально-технічної бази проектно-пошукових станцій хімізації сільського господарства регіонів.

НАДРА

Стан, охорона та використання надр. Мінерально-сировинні ресурси

Україна за багатством мінерально-сировинних ресурсів є однією з провідних держав світу. Займаючи 0,4% суші, вона володіє 5% світових запасів корисних копалин загальною вартістю понад 11 трлн. дол. США. Копалини зосереджені у 9000 родовищах. По деяких видах корисних копалин Україна займає провідне місце серед країн СНД, Європи і світу. Мінерально-сировинні ресурси забезпечують 90% продукції промисловості та 80% будівельних матеріалів, а їх частка у експортному потенціалі держави сягає 30%.

Ці обставини зумовили формування на території України потужного промислового комплексу та пов'язаних з ним техногенно-екологічних проблем, серед яких, насамперед, необхідно виділити високий ступінь техногенних навантажень та забруднення довкілля, формування великих обсягів відходів, активізацію і розвиток небезпечних геологічних процесів, порушення гідрогеологічних умов, втрати корисних копалин та некомплексне використання родовищ. Внаслідок тривалого інтенсивного видобутку запаси окремих видів корисних копалин значною мірою виснажені, а розробка родовищ досягла великих глибин. В той же час відмічено значні втрати сировини під час видобутку і переробки корисних копалин .

Стан користування надрами

Україна має стару гірничодобувну промисловість. Більшу частину сучасного історичного періоду вона розвивалась як мінерально-сировинна база СРСР, що зумовило випереджувальний розвиток гірничодобувної, металургійної, хімічної та інших ресурсоємних галузей. При цьому з часом зростали як обсяги видобутку сировини, так і глибини та площі гірничих виробок. Регіонами найбільш значного розвитку гірничодобувних робіт були Донбас, Кривбас, Прикарпаття та Придніпров'я. Інтенсивне використання надр зі значними обсягами видобутку корисних копалин і порід з їх наступною переробкою не могло не вплинути на екологічний стан довкілля України. Після розпаду СРСР Україна успадкувала значною мірою виснажені гірничодобувні регіони з критичним станом довкілля та застарілим і зношеним обладнанням гірничодобувної галузі.

Ступінь і характер впливу на довкілля розробки родовищ окремих видів корисних копалин визначається, головним чином, характером геологічної структури, типом мінеральної сировини і способом її видобутку.

Більшість корисних копалин в Україні видобувається у межах регіонів, які сформувались за довготривалий період розвитку її гірничодобувної промисловості і мають свою специфіку. Виключенням є тільки розробка родовищ будматеріалів, розповсюджених на території всієї країни.

Вугледобувні регіони

В Україні вугілля видобувається в межах трьох великих вугільних басейнів -- в Донбасі, Львівсько-Волинському басейні (кам'яне вугілля) і Дніпробасі (буре вугілля). На складний екологічний стан вугільних гірничодобувних регіонів впливає те, що кожна третя шахта експлуатується понад 50 років. За період реструктуризації шахтного фонду вугільної галузі, розпочатої в 1993 р., не закрито жодної шахти‚ що значною мірою ускладнило екологічний стан Донбасу‚ Дніпробасу і Львівсько-Волинського басейну на загальній площі близько 18000 км² (3% території України‚ в т. ч. Донбас -- 15 000 км²‚ загальна площа гірничих робіт до 13000 км²). Глибини гірничодобувних робіт коливаються від десятків-сотень до 1400 м‚ що викликало значні зниження рівнів та погіршення хімічного складу підземних вод зони активного водообміну‚ інтенсивне дренування їх ресурсів. Великий обсяг гірничих виробок призвів також до регіональних порушень масиву порід з формуванням техногенно тріщинуватих зон‚ зниження міцності порід та їх значних зрушень з просіданням поверхні в межах 0,3-4,7 м на площі до 8000 км². Дуже часто ці території схильні до стійкого підтоплення. Підвищення проникності порід в зонах впливу гірничих виробок‚ численні гірничі роботи під поверхневими водними об'єктами зумовили формування у вугільних регіонах великих водоприпливів (28,5 м³/с, у т. ч. у Донбасі 25,0 м³/с) і повне порушення режиму стоку місцевих систем. Крім того‚ джерелами додаткового ускладнення екологічних умов вугільних регіонів є терикони‚ які забруднюють повітря‚ ґрунти‚ поверхневі і підземні води внаслідок активної повітряної і водної міграції хімічних сполук та механічних пилових часток.

При виведенні гірничих підприємств з експлуатації найбільшу здатність до відновлення природних показників має рівнева поверхня підземних вод‚ внаслідок чого підйом їх рівнів при частковому або повному затопленні шахт є головним фактором погіршення екологічних умов гірничодобувних регіонів.

Регіони розробки залізних та марганцевих руд

Видобуток залізних руд в Україні здійснюється на Криворізькому‚ Кременчуцькому та Білозірському родовищах; марганцевих руд -- на Нікопольському родовищі.

Найбільш складний екологічний стан має Криворізьський басейн‚ де видобувається залізна руда у 10 кар'єрах глибиною до 300 м і 23 шахтах (включаючи і допоміжні) з максимальною глибиною до 1125 м. Загальна площа гірничого відводу сягає 700 км²‚ а гірничих робіт -- 360 км². Регіональна порушеність порід з розвитком техногенної тріщинуватості та підвищенням проникності сприяє формуванню значних водоприпливів (до 45-50 млн. м³/рік)‚ при цьому до 70% їх обсягу надходить з техногенних водоймищ та місцевої річкової мережі.

Наявність слабопроникних покривних порід та розташування значної кількості шламосховищ загальною площею 71,0 км², де накопичено 1,4 км³ відходів, обумовили розвиток підтоплення на площі до 500 км² із суттєвим ускладненням стану промислових і житлових агломерацій‚ дамб хвостосховищ та інше. Крім того‚ інфільтрація техногенних і природних вод в гірничі виробки сприяє активному вилуговуванню розчинних солей‚ підвищенню загальної мінералізації до 20 г/дм³ і більше при загальному солевиносі в річкову мережу 180 тис.т на рік (17% від загального надходження з шахтними водами).

Комплекс техногенних змін довкілля при закритті гірничих підприємств на Кременчуцькому‚ Білозерському та Нікополь-Марганцевому родовищах у зв'язку з обмеженими глибинами кар'єрів та шахт і незначними деформаціями поверхні в межах впливу останніх переважно пов'язаний з локальним підтопленням‚ перетіканням вод із нижніх горизонтів у верхні крізь поруйновані водотривки шари з ризиком погіршення якості підземних вод останніх.

Нафтогазовидобувні регіони

В Україні експлуатується близько 200 нафтових, газових і газоконденсатних родовищ.

Характерним прикладом негативного впливу на екологічну ситуацію є випадки втрати контролю за станом надр -- відкриті викиди нафти, газу і пластової води у процесі розкриття продуктивних пластів свердловинами. Такі ситуації виникають як на стадії пошуково-розвідувальних робіт, так і на родовищах, що перебувають в експлуатації. І хоча ці факти можна віднести до розряду епізодичних, їх наслідки для надр та екологічної обстановки можуть бути досить тяжкими. До постійно діючих чинників належать розробка нафтогазових і газових родовищ та пов'язане з цим забруднення прісних поверхневих і глибинних водоносних горизонтів як рідкими вуглеводнями, так і супутніми пластовими водами з високою мінералізацією, а також шкідливими солями. Не менш важким техногенним навантаженням на довкілля є загазованість атмосфери і ґрунтів, виникнення газових грифонів при експлуатації газових родовищ і газосховищ.

В Карпатському регіоні родовища нафти і газу розробляються ще з кінця минулого сторіччя і, як правило, в складних гірничо-геологічних умовах. Складчасті та розривні порушення, загальна тріщинуватість порід сприяють висхідним рухам вуглеводнів та пластових вод до земної поверхні. Неякісно ліквідовані, а в більшості випадків закинуті свердловини, шурфи та колодязі на старих нафтових промислах Прикарпаття стають додатковими шляхами вертикальної міграції вуглеводнів, які створюють в поверхневих четвертинних відкладах вибухо- та пожежонебезпечні ситуації.

Східний нафтогазопромисловий регіон (Дніпровсько-Донецька западина) відкрито в 50-тих роках. Більшість родовищ знаходиться на середній або пізній стадії розробки. Ґрунтові води залягають на значній глибині, що в більшості випадків дає можливість при будівництві свердловин використовувати амбарний метод буріння. Природні умови сприяють здійсненню захоронення бурових відходів після їх утилізації на території бурових майданчиків з подальшою їх рекультивацією.

Поточні розвідувальні бурові та експлуатаційні роботи у Чорноморсько-Азовському басейні на північно-західному шельфі Чорного моря не вплинули негативно на океанографічні умови.

Регіони видобутку сірки та солей

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 50-х років розроблялось Роздільське родовище, з 60-х -- Подорожненське родовище, а з 70-х років -- Язівське та Немирівське родовища. На даний час відкрита розробка сірчаних родовищ кар'єрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.

Експлуатація родовищ сірки відкритим способом призвела до значного погіршення стану довкілля. Технологічні процеси переробки сірчаних руд зумовили накопичення величезної кількості залишкових продуктів збагачення і переробки руд (хвостів і шламів). На даний час на Роздільському ДГХП «Сірка» у хвостосховищах накопичено понад 90 млн. т, а на Яворівському ДГХП «Сірка» -- понад 25 млн. т відходів. Гідроізоляція донних і бортових ділянок хвостосховищ практично відсутня, що призводить до інтенсивного забруднення підземних вод. Забруднення підземних і поверхневих вод у межах розробки сірчаних родовищ відбувається, переважно, внаслідок фільтрації промислових стоків з накопичувальних басейнів, шламосховищ і відвалів фосфогіпсу, а також фільтраційних проривів через баражні канави. Це призвело до того, що водозабір Жидачівського району (зона дії Подорожненського кар'єру Роздільського ДГХП «Сірка») знаходиться в критичному стані. Питні води характеризуються рН = 8,3 при загальній мінералізації -- 1,9 г/л, вміст сульфат-іону -- 1,2 г/л, концентрація фосфору -- 1,4-34 мг/л. Рівні накопичувальних басейнів і шламосховищ, особливо у паводкові періоди, знаходяться у критичних межах.

Розробка сірчаних родовищ спричинила значні викиди шкідливих речовин у атмосферу. Зокрема, по Яворівському ДГХП «Сірка» -- 456,1 т за рік, сірководню -- 179,8 т. При цьому разові концентрації сірководню у повітрі населених пунктів за межами гірничого відводу у два рази перевищують ГДК у середньорічних замірах.

Особливу небезпеку викликає розвиток карстоутворення в районах розробки сірчаних родовищ (за останні три роки в межах Яворівського ДГХП «Сірка» утворилось понад 500 нових воронок). При цьому розвиток карстоутворення призводить до втрат сільськогосподарських угідь та будинків. Крім того, на бортах Подорожненського і Язівського кар'єрів і шламосховищ спостерігаються зсувні процеси, які викликають безпосередню загрозу населеним пунктам.

Родовища калійних солей розташовані на території Львівської та Івано-Франківської областей. Найважливішими родовищами, що зараз експлуатуються, є Стебникське (ДГХП «Полімінерал») і Калуш-Голинське (ДГХП «Хлорвініл») родовища. Одна з основних проблем, що зумовлюють погіршення екологічної ситуації при розробці родовищ калійних солей, -- скиди у поверхневі річкові стоки дренажних вод із суттєво перевищеним вмістом солей з водозбірників і шламосховищ. При цьому дренажні води частково забруднюють заповідні території та зони санітарної охорони курорту Трускавець. Вкрай небезпечним є інтенсивний розвиток карсту. Велика екологічна небезпека пов'язана також з наявністю накопичувальних басейнів, які містять концентровані розсоли. При розробці Калуш-Голинського родовища розсоли фільтруються через тіло дамби накопичувального басейну без відповідного їх збору і наступної відкачки.

РОСЛИННИЙ СВІТ

Лісові ресурси

За даними останнього чергового державного обліку лісів за станом на 1.I.1996 р. площа земель лісового фонду становить 10,8 млн.га, з них 9,4 млн.га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,6% площі країни.

Загальний запас деревної маси в лісах України -- 1736,0 млн. м³. Середній запас деревної маси на 1 га вкритих лісом земель -- 185 м³, запас на 1 га стиглих і перестійних деревостанів -- 237 м³, середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель -- 3,8 м³.

Ліси 1 групи становлять 55,8% від загальної площі земель лісового фонду. Решта (44,2%) належить до лісів 2 групи. Хвойні насадження займають 42,2% вкритих лісовою рослинністю земель, твердолистяні -- 43,3, м'яколистяні -- 13,6, інші деревні породи -- 0,5, чагарники -- 0,4%.За площею лісів та запасами деревини Україна належить до лісодефіцитних країн.

Стан лісів України та їх антропогенні зміни

Загальний стан лісів не відповідає еколого-економічним вимогам. Лісосировинна база виснажена. Про це свідчать дані останнього державного лісового кадастру, згідно з якими молодняки становлять 31,5%, середньовікові ліси -- 44,6, пристигаючі -- 12,7, стиглі і перестійні -- 11,2%. Такий віковий розподіл є наслідком надмірних рубок у минулому та значних обсягів створення лісових культур.

В зв'язку зі скороченням обсягів промислового виробництва і будівництва, стабільною є тенденція скорочення обсягів лісокористування. Обсяги заготівель деревини зменшились з 15,3 млн.м³ у 1990 р. до 10,7 млн.м³ у 1998 р., у т. ч. від рубок, зарахованих до ліміту лісосічного фонду, з 6 млн.м³ у 1990 р. до 5,0 млн.м³ у 1998 р. Обсяг лісокористування по Україні з 1 га вкритої лісовою рослинністю площі в 1998 р. порівняно з 1997 р., зменшився на 5%.

Порівняння даних останнього державного обліку лісів (на 1.01.1996 р.) з даними попереднього обліку (на 1.01.1988 р.) за такими показниками, як співвідношення вікових груп деревостану, рівень лісистості, розподіл по основних групах порід у цілому свідчить про покращання стану лісів України. Головними факторами, що негативно впливають на біолого-екологічну стійкість та адаптованість лісів, їх соціальну, протиерозійну, гідрологічну, кліматичну функцію, є: застосування недосконалих способів і технологій рубок головного користування, штучне відновлення лісу в окремих регіонах без врахування типу лісорослинних умов, переосушення і перезволоження цілих регіонів, неконтрольований випас худоби, забруднення ґрунтів промисловими викидами, кислотні дощі, нерегульована рекреація.

Надмірна нерегульована експлуатація лісів України в цьому столітті призвела до виснаження лісових ресурсів, порушення їхньої вікової структури, погіршення породного складу, посилення ерозійних процесів та інших стихійних явищ. Слід підкреслити, що до 60-х рр. цього століття поряд із стиглими лісостанами вирубувались і пристигаючі. Як наслідок, питома вага пристигаючих дубових, букових і соснових лісів у віковій структурі лісового фонду становить тепер лише 7--8%, тоді як за лісівницькими нормами вона повинна становити близько 20%.

Лісовідновлення і лісорозведення

Зміни в територіальній структурі лісових ресурсів здійснюються у відповідності з вимогами раціонального лісокористування і охорони природи. Найбільш гостра нестача лісових насаджень відчувається в степовій зоні, де вони виконують винятково важливі захисні функції. Недостатньо їх і в Лісостепу і навіть у Поліссі. Лісистість території України нижча, ніж це необхідно для задоволення потреб економіки -- функціонування розвинутого сільського господарства і промисловості, досягнення ландшафтно-екологічної рівноваги.

Проблема збільшення площі лісів в Україні потребує невідкладного вирішення, тому пріоритетними напрямами розвитку лісового господарства стають розширене відновлення лісових ресурсів та інтенсифікація лісовирощування.

Обсяги лісовідновлення в 1998 р. визначались переважно розмірами розрахункової лісосіки. У 1998 р. лісовідновлення в лісовому фонді проведено на площі 30,2 тис.га, з них шляхом створення лісових культур -- 24,8 тис.га та шляхом природного відновлення -- 5,4 тис.га. Продовжувались роботи по лісорозведенню. У цьому році створення лісових насаджень у ярах, балках, на пісках та інших неугіддях проведено на площі 3,3 тис.га. Крім того, створено полезахисних лісових смуг на площі близько 0,3 тис.га.

За останні шість років щорічні обсяги лісовідновлення залишалися стабільними. Щодо лісорозведення, то в 1998 р. воно в порівнянні з 1997 р. скоротилося на 60%.

У процесі лісовирощування в 1998 р. переведено у вкриті лісовою рослинністю землі 22,8 тис.га штучно створених лісових насаджень та 3,6 тис.га ділянок з природним відновленням. Крім того, передано в експлуатацію землекористувачам майже 9,6 тис.га захисних насаджень у ярах, балках, на пісках та інших неугіддях і майже 1,7 тис.га полезахисних лісових смуг.