Екологічна ситуація в Україні (за матеріалами національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 1998р.)

Продовжувались роботи з лісовирощування та впровадження прогресивних способів створення нових лісів, але через нестачу коштів вони були виконані в незначних обсягах. Так, реконструкція малоцінних насаджень здійснена на площі 0,6 тис.га, створено 1,2 тис.га лісових культур селекційним посадковим матеріалом.

Внаслідок недостатнього бюджетного фінансування захисного лісорозведення протягом останніх трьох років та відсутності коштів на капітальне будівництво зменшились обсяги створення захисних лісових насаджень і полезахисних лісосмуг, не проводиться будівництво та ремонт гідротехнічних споруд. З цієї ж причини в більшості регіонів України виникла складна екологічна ситуація із захистом ґрунтів від водної і вітрової ерозії, особливо в регіоні Середнього Придніпров'я.

За останні шість років в Україні зменшились обсяги захисного лісорозведення і становили у 1993-98 рр. 69,5 тис.га, що не відповідає плану.

Заходи по охороні лісів

В останні роки складною проблемою залишається захист лісів від пошкодження їх шкідниками та хворобами, оскільки загальне погіршення екологічної ситуації в Україні негативно впливає і на стан лісових насаджень, знижуючи їх природну стійкість. Незважаючи на значні проблеми у фінансовому забезпеченні, щорічно здійснюються широкомасштабні лісозахистні заходи з метою збереження лісів.

Значного поширення осередки шкідників та хвороб лісу на кінець 1998 р. набули в Івано-Франківській, Київській, Одеській, Херсонській, Чернігівській та Луганській областях, де вони становлять відповідно 20,8%, 10,7, 4,1, 13,1, 13,5 і 3% загальної площі осередків по Україні. В цих же областях на кінець 1998 р. площа осередків шкідників та хвороб лісу, що потребують заходів боротьби, становила відповідно 27,4%; 5,5; 4,5; 14,7; 4,8 і 3,7% від загальної площі таких осередків по Україні.

Поряд із заходами по охороні лісів від шкідників та хвороб лісу особливого значення для підтримання стабільності зовнішнього середовища набула охорона лісів від пожеж.

У 1998 р. кількість випадків лісових пожеж у порівнянні з 1997 р. зменшилась у 1,5 разу, а площа, пройдена лісовими пожежами -- в 2,3 разу.

Техногенний та антропогенний вплив на ліси

Стан лісів України визначають за антропогенним впливом. Основним джерелом даних про антропогенний вплив на ліси повинна стати державна система лісового моніторингу, розвиток якої передбачено у відповідності з «Положенням про державну систему моніторингу довкілля» (Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391). Моніторинг лісів у Держкомлісгоспі України здійснюється галузевими науково-дослідними установами. Спостереження за станом лісів в мережі постійних ділянок моніторингу проводять спеціалісти Українського НДІ лісового господарства і агролісомеліорації (УкрНДІЛГА), Українського НДІ гірського лісівництва (УкрНДІгірлісу) та 10 регіональних лісових науково-дослідних станцій. УкрНДІЛГА виконує функції координаційного центру моніторингу лісів -- тут розробляються методи спостереження, навчаються і тренуються спеціалісти з регіональних лісових науково-дослідних станцій, обробляються та узагальнюються результати, які одержано на ділянках моніторингу в різних регіонах.

Система моніторингу лісів функціонує за багаторівневим принципом. Склад програми спостережень моніторингу першого рівня узгоджено з Міжнародною спільною програмою оцінки та моніторингу впливу забруднення повітря на ліси в регіоні Європейської Економічної Комісії ООН (ICP FORESTS). За період 1989-98 рр. на території 16 областей (Волинська, Рівненська, Житомирська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Харківська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Сумська, Луганська, Донецька, Херсонська та Чернівецька) і в Автономній Республіці Крим закладено 270 постійних ділянок моніторингу за методами, узгодженими з ICP FORESTS (мережа 16х16 км). Моніторинг першого рівня дає можливість отримувати стандартизовані об'єктивні показники стану лісів в обстежених регіонах, проте для з'ясування причинно-наслідкових закономірностей зміни стану лісів потрібна більш детальна інформація. Значна частина такої інформації збирається при спостереженнях другого рівня, які проводяться за Міжнародною технологією моніторингу стану лісів (Forest Health Monitoring, FHM), розробленою Лісовою службою та Агентством охорони навколишнього середовища США. Склад програми спостережень другого рівня моніторингу крім фіксації наявності дії стрес-факторів на ліси дає можливість отримати кількісні оцінки стану насаджень та видового біорізноманіття лісових рослин, визначати головні параметри лісових екосистем, які необхідні для розрахунків депонування вуглецю в насадженнях та впровадження технологій дистанційного зондування лісів. Роботи за технологією FHM проводяться в УкрНДІЛГА. За період 1995-98 рр. на території семи областей (Донецька, Київська, Житомирська, Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська) було закладено 120 постійних ділянок.

Ресурси дикорослих лікарських рослин України

В Україні є великі природні ресурси цінних видів рослин, у тому числі і лікарських. Однак ресурсний потенціал багатьох цінних видів обмежений, тому виявлення сировинних резервів та оцінка фіторесурсів, розробка наукового обгрунтування їх невиснажливого використання мають загальнонаціональне значення. Виснаження природних фіторесурсів багатьох цінних видів рослин, що зростають в Україні, значною мірою спричинене відсутністю координації між основними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, у віданні яких знаходяться відповідні ресурси, заготівельними організаціями та фармацевтичною промисловістю. З 1075 видів судинних рослин, які мають визнану лікувальну дію, 386 видів органічно пов'язані з лісовими фітоценозами, хоча частка дерев тут незначна (56 видів). Близько 40 видів -- чагарники та напівчагарники, решта -- трав'янисті рослини, 312 видів є типовими представниками безлісих лучно-болотних, лучно-степових, лучних, прибережно-водних угруповань і 377 видів представляють лабільну групу синантропних видів, які активно проникають на порушені ділянки будь-яких фітоценозів, в тому числі й лісових.

Заготівля дикорослих видів лікарських рослин здійснюється підрозділами Укоопспілки, ЗАТ «Ліктрави» та державним консорціумом «Укрфітотерапія».

Відсутність скоординованих дій цих установ призводить до ускладнень в процесі розробки та впровадження заходів по забезпеченню національного виробництва медичних препаратів з рослинної сировини, невиснажливого використання природних фіторесурсів, тим більше -- їх відтворення. Результати дослідження флори судинних рослин України показують, що з 5,1 тис. видів рослин 535 видів підлягають охороні, 439 видів занесені до Червоної книги України, з них 73 види -- цінні лікарські рослини. Близько 1,2 тисячі судинних рослин України мають лікувальні властивості.

Фарміндустрія та практична медицина України до розпаду СРСР (1991 р.) використовувала 170 видів дикорослих лікарських рослин, нині кількість офіційно зареєстрованих в Україні видів лікарських рослин природної флори суттєво зменшилась (близько 40 видів). Це пояснюється економічною кризою, відсутністю державного замовлення на лікарську рослинну сировину, а також складною та дорогою процедурою офіційної реєстрації лікарської рослинної сировини. Загальний ресурсний аналіз 1075 видів судинних рослин України, описаних у «Флорі лікарських рослин України», свідчить, що для 631 виду сировинні запаси недостатні для ведення промислової заготівлі, для 354 видів -- достатні для промислової заготівлі, для 90 видів сировинні запаси відсутні, і ці види підлягають охороні. Інвентаризація біологічних ресурсів природної флори України, яка має лікувальну дію, свідчить, що тільки для 103 видів із 170 є достатній ресурний потенціал, який дозволяє виготовити лікарські препарати чи безпосередньо лікувати хвороби, задовольняючи попит населення. Це, в першу чергу, лікарська сировина деревних рослин (бруньки сосни та берези, кора дуба, плоди горобини, глоду та ін.). Значну частку цих видів становлять рослини синантропної флори (трава грициків, споришу, хвоща; квітки волошки, ромашки тощо). Обмеженими є фіторесурси лікарських рослин, використання яких підлягає суворому контролю -- для 21 видів. Це стосується лікарських рослин, ресурсний потенціал яких досить значний в Україні, однак великий попит на їх сировину може спричинити виснаження національної сировинної бази цих рослин (звіробою звичайного, цмину піскового, материнки звичайної, конвалії звичайної, крушини ламкої тощо). Сюди віднесені також види, ресурси яких значно зменшились внаслідок радіоактивного забруднення сировинних ареалів: багна звичайного, журавлини, мучниці, перстачу (калгану) та ін. Фіторесурси 23 видів лікарських рослин природної флори України, сировина яких до недавнього часу використовувалась практичною медициною, зараз на межі виснаження. Кризову ситуацію природної сировинної бази цих видів викликано зміною екологічних умов зростання та надмірним використанням сировини. Це, в першу чергу, стосується аїру (лепехи звичайної), бобівнику трилистого, глечиків жовтих, латаття білого, сухоцвіту болотяного, золототисячника звичайного. Так аналіз динаміки заготівлі кореневищ аїру за останні 20 років свідчить, що валовий обсяг їх заготівлі в Україні зменшився більше ніж у 90 разів. У цілому в 1998 р. заготовлено 3 т сировини аїру, тоді як середньорічна заготівля 1977-79 рр. становила 282 т, а в 1968 р. було заготовлено 806 т неочищених кореневищ аїру. Ресурси цих видів підлягають моніторинговим дослідженням для організації дійових заходів по попередженню виснаження їх запасів.

Як свідчить аналіз, сировинні експлуатаційні запаси 23 видів лікарських рослинних ресурсів відсутні. Необхідні розробка та впровадження заходів по їх відтворенню. Крім видів, занесених до Червоної книги (астрагал шерстистоквітковий, арніка гірська, родіола рожева, види родини орхідних), це такі рослини, як горицвіт весняний, первоцвіт весняний, синюха голуба. Сировина 25 видів лікарських рослин вирощується в господарствах. На сьогоднішній день особливо гостро постає питання оптимізації використання наявних ресурсів та пошуку резервів сировинних запасів цінних лікарських рослин в екологічно чистих регіонах України, розвиток цього напряму має нині державну вагу.

В лабораторії ботанічного ресурсознавства Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України ресурсні дослідження зосереджуються на лікарських рослинах імуностимулювальної, протизапальної та радіопротекторної дії: Acorus calamus L. (лепеха звичайна), Sambucus nigra L. (бузина чорна), Polygonum bistorta L. (гірчак зміїний), Origanum vulgare L. (материнка звичайна), Centaurium erythraea Rafn (золототисячник звичайний), Sanguisorba officinalis L. (родовик лікарський), Filipendula ulmaria /L./Maxim. (гадючник в'язолистий), Convallaria majalis L. (конвалія звичайна), Potentilla alba L. (перстач білий), Potentilla erecta /L./Raeush. (калган), Daucus carota L. (морква дика), Symphytum officinale L. (живокіст лікарський), Sedum acre L. (очиток їдкий), Primula veris L. (первоцвіт весняний), Hepatica nobilis Mill. (печіночниця звичайна), Tanacetum vulgare L. (пижмо звичайне), Galium verum L. (підмаренник справжній), Agrimonia eupatoria L. (парило звичайне), Glycyrrhiza glabra L. (солодка гола), Thymus serpyllum L. (чебрець повзучий), Ephedra distachya L. (ефедра двоколоскова), Helichrysum arenarium /L./Moench (цмин пісковий), Cynoglossum officinale L. (чорнокорінь лікарський), Chelidonium majus L. (чистотіл великий) та ін. Досліджується їх регіональне розміщення, ресурсні потенції, можливість збагачення сировинних ресурсів в природних умовах зростання та ін. Проводяться роботи по виявленню запасів близькоспоріднених видів цінних лікарських рослин, що можуть сприяти вирішенню національної проблеми дефіциту сировини цінних лікарських рослин: звіробій (Hypericum L. -- 12 видів), цмин (Helichrysum Mill., 5 видів), чебрець (Thymus L., 15 видів), деревій (Achillea L., 12 видів) та ін. В Інституті ботаніки НАН України є вже значні напрацювання в цьому напрямі: виявляється локалізація сировинних масивів досліджуваних видів лікарських рослин, складаються картосхеми їх розміщення; оцінюється стан сировинних запасів, розробляються наукові основи оптимізації використання виявлених ресурсів; дається оцінка динаміки ресурсів дикорослих лікарських рослин під впливом сукупності екологічних факторів. Розроблені Інститутом наукові основи оптимізації використання та охорони дикорослих лікарських рослин України були застосовані при підготовці нормативних актів спільно з Мінекобезпеки України. Результати моніторингових досліджень є науковою основою прогнозування стану ресурсів конкретних видів лікарських рослин. Так дослідження динаміки ресурсів аїру і цмину піскового в лівобережному Лісостепу та Степу свідчать, що природні сировинні запаси цмину піскового тут достатні для регульованого використання, тенденції до їх зменшення не виявлено. Запаси ж аїру -- обмежені, відзначається стала тенденція до зменшення його ресурсів, заготівля його сировини підлягає суворому контролю. Виявлені значні ресурси виду, близькоспорідненого до цмину піскового, -- цмину щитконосного. Встановлена стійка тенденція до скорочення природної сировинної бази цінних видів лікарських рослин серцево-судинної дії -- арніки гірської та астрагалу шерстистоквіткового. Природні ресурси їх виснажені настільки, що ці види занесені до Червоної Книги України, хоча ще 20 років тому в українських Карпатах були виявлені значні запаси арніки. Дослідження 1953--54 рр. свідчать, що зарості арніки на відрогах масивів Чорних гір, Свидовця та Горган становили кілька тисяч гектарів, що давало можливість щорічно заготовляти 5-10 т сухих суцвіть.

ТВАРИННИЙ СВІТ

Охорона, відтворення та використання диких тварин

На території України, включаючи акваторії Чорного і Азовського морів, мешкає близько 45 тис. видів тварин. Хордові тварини представлені рибами і міногами (разом з підвидами їх приблизно 170 видів), земноводними (17 видів), плазунами (21 вид), птахами (близько 400 видів), ссавцями (108 видів). Решту видів представляють безхребетні, з них близько 35 тис. видів -- комахи. Певна кількість видів тварин в Україні є ендеміками та субендеміками. Так, гідрофауна Чорного і Азовського морів та лиманно-дельтових ценозів включає 32 ендемічні види безхребетних понто-каспійського комплексу. Ендемічними для України є 12 видів хребетних. Своєрідними центрами ендемізму в Україні є Карпати та Крим.

Україну перетинає один з важливих міжнародних міграційних шляхів птахів, в т. ч. тих видів, що знаходяться під загрозою зникнення. Так в Україні гніздяться або перебувають певний час понад 100 видів птахів з числа 170, наведених у додатку до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотяних птахів, що укладена в рамках Боннської конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин. Деякі з них (Numenius tenuirostris, Grus grus, Himantopus himantopus, Charadrius alexandrinus, Acrocephalus paludicola) занесені до інших міжнародних «червоних» списків. Особливе значення для цих видів мають водно-болотяні угіддя півдня України. Деякі з угідь отримали міжнародний статус і підпадають під дію Конвенції про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як місця перебування птахів (Рамсарська конвенція). Наприклад, на Сиваші, який було включено до переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення (Рамсарською конвенцією), тільки за 10 днів роботи міжнародної експедиції, організованої при підтримці Wetlands International (серпень 98 р.), було нараховано близько 1,4 млн. птахів.

В Україні приділяється все більше уваги охороні, відтворенню та використанню диких тварин, перш за все хордових, через їх вразливість і промислову цінність. Суттєво збільшилася кількість видів, занесених до Червоної книги України. У друге її видання (1994 р.) занесено 382 види тварин (проти 85 у 1980 році): гідроїдні поліпи (2 види), круглі хробаки (2), кільчасті хробаки (7), ракоподібні (26), павукоподібні (2), багатоніжки (3), комахи (173), молюски (12), круглороті (2), риби (32), земноводні (5), плазуни (8), птахи (67), ссавці (41). Значна кількість видів фауни України занесена до додатків міжнародних договорів, стороною яких є Україна.

Охорона тварин, види яких занесені до Червоної книги України, міжнародних «червоних» списків, здійснюється шляхом обмеження їх використання, посилення відповідальності за незаконне добування або знищення, створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду у місцях, що мають важливе значення для цих тварин, розробки і виконання спільних міжнародних науково-дослідних програм та планів дій.

Починаючи з 1997 р., на виконання положень Бернської конвенції в Україні проведено аналіз стану 10 видів ссавців та 40 видів птахів, що занесені у Додаток II конвенції. Ця робота ще триває. В рамках цієї конвенції розробляються плани дій для збереження великих хижаків та великих рослиноїдних тварин Європи, двох видів кажанів. Одним з пріоритетних видів в рамках ініціативи «Великі рослиноїдні тварини в Європі» визнаний зубр, більшість світової популяції якого знаходиться в Україні. Наприкінці 1998 р. почалася робота з паспортизації зубра. Слід згадати план збереження видів птахів, що знаходяться під загрозою зникнення в глобальному масштабі, у виконанні якого бере участь Україна. Активно налагоджується співробітництво між Україною і Російською Федерацією щодо збереження східноєвропейської популяції дрофи (Otis tarda).

В Карпатському регіоні в рамках Угоди про збереження кажанів в Європі проведено обстеження місць перебування довгокрила (Miniopterus schreibersii), яке показало суттєве погіршення стану його популяції. Зокрема, довгокрила практично не виявлено в тих печерах, де нещодавно були колонії цього виду кажанів.

Мисливство

Площа закріплених мисливських угідь України в 1998 р. становила 47,7 млн.га. З них 78,5% закріплених угідь (37,5 млн.га) знаходиться у користуванні Українського товариства мисливців та рибалок (УТМР), 13,9 (6,6 млн.га) -- Держкомлісгоспу України, 2,3 (1,1 млн.га) -- Товариства військових мисливців та рибалок, 5,3 (2,5 млн.га) -- інших користувачів. У мисливському господарстві України працює 5312 осіб, з них 3582 -- штатними єгерями, 673 -- мисливствознавцями.

Загальні витрати на ведення мисливського господарства в цілому в Україні за 1998 р. становили 16,4 млн.грн., що дорівнює 343 грн. на 1 тис.га закріплених угідь, з них 5,4 млн.грн. (113 грн. на 1 тис.га) налічують витрати на відтворення диких тварин та проведення біотехнічних заходів. Надходження від мисливськогосподарської діяльності становить 8,8 млн. грн. (185 грн. на 1 тис. га).

Однією з найбільш складних проблем, яка стоїть перед мисливським господарством України, залишається браконьєрство. Зниження життєвого рівня переважної більшості населення країни призвело до зростання обсягів незаконного добування диких тварин. Незважаючи на погіршення матеріально-технічного та фінансового забезпечення природоохоронних органів та самоусунення громадських мисливських організацій, особливо УТМР, від роботи по охороні державного мисливського фонду, у 1998 р. на порушників правил полювання складено 6276 протоколів. З порушників стягнено 181 тис.грн. штрафів та 58 тис.грн. на відшкодування завданих збитків. У них конфісковано 508 одиниць гладкоствольної та 19 одиниць нарізної зброї. До кримінальної відповідальності притягнуто 111 громадян.

Внаслідок негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, через розповсюдження браконьєрства і хижаків чисельність мисливських звірів в угіддях України зменшується. Так за останні 8 років чисельність копитних звірів знизилася на 62 тис. голів або на 24%. Обсяг їх добування за вказаний період зменшився на 12,2 тис. голів (в 3,4 разу). Особливо різко зменшилось добування копитних звірів в угіддях УТМР -- в 6 разів (з 11,5 тис. голів у 1990 р. до 1,9 тис. голів у 1998 р.).

З метою раціонального ведення мисливського господарства Мінекобезпеки на доручення Кабінету Міністрів України від 4 липня 1998 р. № 13423/16 разом з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади підготувало проект Закону «Про мисливське господарство і полювання». Цей проект поданий до Верховної Ради України.

Рибне господарство

Сучасний стан ведення рибного господарства в Україні визначається, перш за все, складною загальною економічною ситуацією, яка, до того ж, підтримується через суттєві екологічні проблеми антропогенного характеру.

Однією з основних проблем, що впливають на зменшення запасів промислових водних живих ресурсів, є значне погіршення якості води. Лише протягом 1998 р. до поверхневих водних об'єктів України скинуто 9,2 км³ стічних вод, з яких 4,2 км³ забруднено різноманітними відходами діяльності людини. Різко погіршилась якість води у головній водній артерії України -- Дніпрі з його каскадом водосховищ (підвищились забарвленість, вміст заліза й марганцю, зменшився вміст кисню), причому спеціалісти прогнозують збереження, а то і подальше посилення таких екологічних ускладнень протягом найближчих років.

На якості води природних водних об'єктів не може не позначатись також постійне зростання обсягів забору води для господарських потреб. Тільки протягом 1998 р. забрано близько 19 км³ води, в т. ч. близько 7 км³ -- безповоротно.

Не меншою мірою нормальному веденню рибного господарства перешкоджає відсутність об'єктивної інформації щодо стану запасів та розповсюдження водних живих ресурсів. За останнє десятиліття фінансування необхідних наукових досліджень з державного бюджету практично припинено. Внаслідок цього такі дослідження проводяться у вкрай незадовільних обсягах, а біологічні обгрунтування лімітів вилучення цих ресурсів, розроблені методом екстраполяції, мають дуже низьку вірогідність. З цієї причини ускладнюється процедура затвердження науково обгрунтованих лімітів добування водних живих ресурсів.

Негативно впливає на ведення рибного господарства суттєве погіршення економічного стану більшості населення України (безробіття, загострення криміногенної обстановки тощо), яке призводить до значного зростання обсягів незаконного добування та розкрадання добутих водних живих ресурсів; особливо це стосується цінних промислових видів. Подекуди спостерігається масове організоване хижацьке пограбування рибних запасів. Браконьєрський промисел добре організований, технічно оснащений, з налагодженою системою промислу, збуту та інформування. Ситуація ускладнюється незадовільним матеріально-технічним забезпеченням відповідних природоохоронних органів, відсутністю соціального та правового захисту їх працівників, а також механізмів контролю за обліком і регулювання торгівлі водними живими ресурсами.

Штучно створені водосховища повноцінно і комплексно не використовуються з причини несумісності інтересів енергетиків, судноплавців, працівників рибного та сільського господарства, представників інших зацікавлених галузей.

Недосконалим є законодавче та нормативно-правове забезпечення рибогосподарської галузі. В першу чергу це стосується питань платного використання запасів водних живих ресурсів, одержання та використання квот на право їх видобування, а також компенсаційних та штрафних коштів за шкоду, завдану цим ресурсам та рибному господарству, надання у користування та експлуатації рибогосподарських водних об'єктів, здійснення рибництва і діяльності колективних рибогосподарських підприємств.

Аналіз переліку наведених факторів, що негативно впливають на ведення рибного господарства, дає можливість зробити однозначний висновок щодо їх першопричини: це глобальний постійно зростаючий антропогенний тиск на водні об'єкти, вплив якого є найвідчутнішим у морях та водосховищах внаслідок накопичення забруднювальних речовин. Тому заходи, спрямовані на поліпшення стану рибогосподарської галузі, повинні розроблятися і впроваджуватися на основі всебічного наукового аналізу природних можливостей водних об'єктів України та сучасного стану запасів водних живих ресурсів, а також передбачати залучення іноземних інвестицій для подальшого розвитку, перш за все, штучного розведення і вирощування водних живих ресурсів у полікультурі. В цілому, за рекомендаціями рибогосподарської науки, за рахунок продукції аквакультури можливе збільшення загального вилову на 50-60 тис. т на рік, в т. ч. риби -- 20-25 тис. т, безхребетних та водоростей -- 20-30 тис. т. Це забезпечить певне зниження промислового навантаження як на природні популяції водних живих ресурсів, особливо аборигенних видів, так і на природні водні об'єкти, які в подальшому можна буде поступово перепрофілювати на аматорське і спортивне рибальство, в т. ч. -- на платній основі.

З метою вдосконалення нормативно-правової бази в галузі ведення рибного господарства Кабінетом Міністрів України протягом 1998 р. були прийняті постанови від 6.IV.1998 № 449 «Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і нормативів плати за їх спеціальне використання» та від 18.VII.1998 № 1126 «Про затвердження Порядку здійснення любительського і спортивного рибальства».

Державним комітетом рибного господарства України за цей період розроблені та введені в дію Інструкція про порядок проведення робіт з відтворення водних живих ресурсів (наказ від 21.IX.1998 № 126, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.XI.1998 за № 735/3175) та Правила промислового рибальства в басейні Чорного моря (наказ від 8.XII.1998 № 164, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9.III.1999 за № 147/3440). Держкомрибгоспом України розроблено також інші документи, які подано до центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до затвердженої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 «Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», у водосховища дніпровського каскаду, природні та технічні водойми, а також Азовське море і лимани Чорного моря в 1998 р. вселено 63,5 млн. особин різновікової молоді цінних видів риб, у т.ч.: товстолобика -- 35, коропа -- 7,9; пелінгаса -- 6,5, осетрових -- 4,9, карася -- 4,5, камбали -- 3,5, білого амура -- 1,0 та форелі -- 0,2 млн. Ці роботи проводились рибовідтворювальними комплексами, товарними рибними господарствами та риболовецькими колгоспами, незважаючи на те, що Мінекобезпеки України не було забезпечене фінансування зазначених робіт в обсязі 4,31 млн. грн., як це передбачено згаданою Програмою.

Рибний промисел в Азово-Чорноморському басейні базується, в основному, на добуванні дрібних пелагічних риб (шпрот, хамса, тюлька) та вилові риб придонного комплексу (пелінгас, судак, осетрові, камбала тощо). У 1998 р. порівняно з 1997 р. загальний вилов риби і морепродуктів зріс на 10,9%, досягнувши 53,6 тис.т.

В Азовському морі (з лиманами) виловлено 8,2 тис.т риби. Основним об'єктом промислу був пелінгас (добуто 3,6 тис.т). Його вилов вперше перевищив улови масових видів риб -- тюльки та хамси. Хамсова путина 1998 р. характеризується як незадовільна через відсутність масових скупчень та аномальні гідрометеорологічні умови. Однак вилов тюльки досяг 2,5 тис.т. Рівень вилову судака залишався відносно високим (845,5 т за квоти 1000 т). Відмічено тенденцію збільшення запасів бичка (добуто 261,2 т, з них 144 т -- під час задухи). Промисел осетрових практично зупинився з причини скорочення їх чисельності (з урахуванням науково-дослідних робіт виловлено 131,2 т). Вилов камбали калкан скоротився вдвічі (21 т). Лов оселедців здійснювався тільки за програмами науково-дослідних робіт. В уловах 1998 р. відмічено появу аборигенних видів кефалей (сингіль, лобан), вилов яких вперше за останні роки являє промисловий інтерес. У підсумку загальний ліміт вилову риби в Азовському морі у 1998 р., як і в минулі роки, недовикористаний і становив 19,6% (за ліміту 41557 т виловлено 8136,6 т риби).

За той же період у Чорному морі виловлено 34305 т риби (ліміт -- 65636 т). Недоосвоєння лімітів у цьому басейні сталось в першу чергу за рахунок катрана (запаси недовикористані на 3558,9 т), чорноморської хамси (3274,3 т), шпроту (19089,1 т), пелінгасу (985 т), а також інших морепродуктів (мідія, рапана тощо). Загальний недовилов риби та інших морепродуктів у Чорному морі сягнув 73539 т. В інших районах басейну Чорного моря виділені ліміти на спецвикористання водних живих ресурсів також повсюдно недовикористані: в лиманах північно-західного Причорномор'я ступінь їх використання становив 47,9%, у р. Дунай з прилеглими озерами -- 63,5%, у р. Дністер -- 31,1%.

У р. Дунай та прилеглих озерах загальний вилов риби зменшився до 1,2 тис.т. Основою уловів є товстолобик (600 т), лящ (209), оселедець (160), судак (111) та карась (264 т). Порівняно з 1997 р. вилов ляща зріс на 40 т, судака -- на 20 т; оселедця -- зменшився на 112 т.

В Одеській області стабільне збільшення вилову риби спостерігається в оз. Ялпуг, де в 1998 р. виловлено 123 т риби (в 1994 -- 11,5 т). Основою уловів є рослиноїдні (100 т). Одночасно в оз. Кагул вилов зменшився на третину і становив 325 т, вилов рослиноїдних тут зменшився вдвічі. Незначним залишається промисловий вилов в оз. Картал (40 т), оскільки воно не зариблюється. В цілому у зазначених водоймах виловлено 874 т риби, що становить 35% від встановленого ліміту (2469,7 т).

В басейні Дністра було виловлено 363,7 т риби, що на 221 т менше, ніж у 1997 р., а ліміти використано лише на 31%. Основу уловів становили плітка (41,2 т) та оселедець (41,5 т).

В дніпровських водосховищах протягом останніх років спостерігається відносна стабілізація загального промислового вилову. Незважаючи на введення безлімітного промислу рослиноїдних риб, вилов їх зменшився до 1,2 тис.т у зв'язку з різким скороченням зариблення водосховищ протягом останніх п'яти років, несприятливими погодними умовами під час промислу в січні-березні 1998 р. та посиленням браконьєрського тиску на водойми. Вилов ляща скоротився на 140 т, щуки -- на 22, сома -- на 8 т. Основу уловів становили плітка (3,5 тис.т), плоскирка (519), судак (165) і карась (140 т), вилов яких порівняно з 1997 р. дещо збільшився.

У нижньому Дніпрі та Дніпровсько-Бузькому лимані вилов риби зменшився вдвічі порівняно з 1997 р. В промислових уловах переважала тюлька, питома вага якої становила 50,5% від загального улову. Як і в попередні роки, основу вилову цінних у промисловому відношенні видів риб (до 60%) становили лящ, тарань, рибець, судак та срібний карась. Улов рибця становив 16,1 т, проте ліміт його вилову використаний лише на 19% внаслідок різкого порушення режиму водопусків через греблю Каховської ГЕС. Добування плітки (тарані) залишилось на рівні попередніх років (255 т).

У водних об'єктах західного, східного та центрального регіонів України вилов риби у 1998 р. становив 313,9 т за величини лімітів видобутку 629 т (ступінь використання -- 49,9%). Основу промислових уловів становили плітка, лящ, карась, товстолобик.

Дані вилову риби і морепродуктів в Азовському морі загалом відображають стан запасів відповідних видів. Тим часом показники улову в Чорному морі більшою мірою характеризують динаміку економічних можливостей риболовецьких організацій та рівень обліку уловів, ніж стан запасів об'єктів промислу.

Серед промислових об'єктів українського рибальства у Чорному морі тенденцію до збільшення щорічних уловів відмічено щодо чорноморського калкана та черевоногого молюска рапани, запаси яких перебувають у задовільному стані. Зростання обсягів вилучення рапани пов'язане з великим попитом на м'ясо цього молюска за кордоном. Майже вся продукція з рапани йде на експорт.

Загальний річний улов в Азово-Чорноморському басейні може досягати 180-190 тис. т, у дніпровських водосховищах -- 200 тис. т.

Важливим є питання розповсюдження популяцій небажаних вселенців, що порушують стан природних біоценозів. Неволодіння інформацією відносно наслідків людських дій або стосовно поступового розширення ареалу небажаного вселенця може завдати відчутної шкоди народному господарству будь-якої країни. Тому нестача коштів для проведення регулярних повномасштабних наукових досліджень стану природних ресурсів, внаслідок чого ці дослідження не проводяться вже близько десяти років поспіль, призводить до значно більших фінансових втрат з причини інтенсивної деградації природних екосистем, що, як правило, є необоротною.

Серед видів-вселенців, вкрай небажаних для природних біоценозів Азово-Чорноморського регіону, найбільшу небезпеку являє гребінник-мнеміопсис Mnemiopsis leidyi. В Чорному морі його особини вперше були виявлені у 1982 р. Поступово зростаючи, загальна біомаса популяції гребінника досягла у 1989 р. близько 1 млрд. т, причому щільність його в південно-західній частині моря становила 4000--5000 г/м². Протягом 90-х років відбулося певне скорочення з подальшою відносною стабілізацією біомаси гребінника в Чорному морі. За даними ПівденНІРО, загальна його маса щорічно не перевищує декількох десятків мільйонів тонн, досягаючи щільності 110--370 г/м². Вид міцно закріпився у планктонному угрупованні Чорного моря.

Перша поява гребінника в Азовському морі за часом збігається з початком масового зростання чорноморської популяції і припадає на 1988 р. Встановлено, що вид присутній в Азовському морі лише протягом теплого сезону року. Очевидно щороку, в період з квітня до липня, відбувається його реінтродукція з басейну Чорного моря, де проходить процес розмноження. Популяція гребінника залишається на сьогодні основним обмежувальним фактором для промислових запасів риб Чорного та Азовського морів. На жаль, результати проведеного спеціалістами аналізу багаторічних даних щодо запасів риб та біомаси гребінника не дають можливості розраховувати на покращання ситуації на промислі до попереднього стану. Знищення популяції гребінника спеціалісти вважають неможливим. Методи боротьби з ним ґрунтуються на регулюванні його чисельності. Найоптимальнішим вважається екологічний спосіб боротьби шляхом інтродукції до Азово-Чорноморського басейну видів -- природних ворогів гребінника. Але такий спосіб потребує дуже ретельного обґрунтування і не менш ретельного виконання на міжнародному рівні, оскільки всі кінцеві наслідки його застосування неможливо передбачити.

Головешка амурська (Perccottus glehni Dybowski) -- представник ряду окунеподібних (Perciformes), що походить з басейну Амуру -- свого часу, не без допомоги аматорів-акваріумістів, значно розширила свій ареал. В Україні вид вперше зареєстрований у 1988 р. в р. Вишня (притока Сану), а також знайдений в р. Золота Липа (притока Дністра). Сучасне розповсюдження невідоме внаслідок відсутності наукових даних. За деякими неперевіреними повідомленнями, головешку амурську виявлено у водоймах Тернопільської (1997), а також Львівської (зокрема, в межах природного заповідника Розточчя) областей. Подальше розширення ареалу особливо небажане: вид вельми витривалий до екстремального стану природних абіотичних факторів (в т. ч. легко витримує нестачу кисню у воді, а також її промерзання) і, до того ж, відзначається підвищеною здатністю до виживання завдяки таким факторам, як порційний нерест (причому, влітку) та охорона ікри. Живиться різними безхребетними, молоддю риб, ненажерливий.

Амурський чебачок [Pseudorasbora parva (Schlegel)] -- маленька рибка ряду коропоподібних (Cypriniformes), батьківщиною якої також є басейн Амуру. Має певну зовнішню схожість із однорічками білого амура. Саме через це вид спочатку випадково був вселений до Каракумського каналу та деяких водосховищ Середньої Азії, а пізніше -- знову-таки випадково -- потрапив разом з рослиноїдними рибами і до водних об'єктів України (спочатку був виявлений в річках Дунай та Дністер, пізніше -- в пониззях Дунаю та Дніпра). У 80-і р. амурський чебачок з'явився у водосховищах дніпровського каскаду (починаючи з Кременчуцького і нижче за течією). На початку 90-х років вид у масовій кількості виявлений у водоймах-відстійниках Київської ТЕЦ-5 та прилеглих водоймах. Чітка картина сучасного ареалу невідома за відсутністю наукових даних. Молодь амурського чебачка за характером живлення є типовим планктофагом, дорослі особини -- типові бентофаги, але частка планктону у харчовому комку залишається досить відчутною. Природні вороги виду в Україні невідомі, так само, як і характерні паразити.

Сонячний окунь [Lepomis gibbosus (L.)] свого часу був завезений до Європи аматорами-акваріумістами з Північної Америки. Потрапивши у Дунай, швидко розселився до Чорного моря, досяг гирла Дністра, виявлений в Одеській затоці. Сучасний ареал виду невідомий за відсутністю наукових даних. Нерест відбувається в прибережних озерах Дунаю. Ікра охороняється. Господарського значення не має. Шкодить іншим видам риб, з'їдаючи їх ікру та молодь.

ТЕРИТОРІЇ ТА ОБ'ЄКТИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ОСОБЛИВІЙ ОХОРОНІ І ЗБЕРЕЖЕННЮ

У 1998 р. продовжувалося здійснення політики зростання площі природно-заповідного фонду України та формування заповідної справи як окремої галузі охорони довкілля.

Відносини в галузі організації, охорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду (ПЗФ) регулюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.). З метою розгалуження правової бази діяльності в галузі заповідної справи та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.XI.1997 № 1259 «Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні», у 1998 р. було підготовлено проект Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», в якому передбачено реформування Служби охорони ПЗФ, впровадження змін щодо порядку створення (оголошення) територій та об'єктів ПЗФ і т. ін., що дозволить зміцнити правову базу збереження і розвитку ПЗФ.

З метою реалізації вимог Закону «Про природно-заповідний фонд України» у 1998 р. було підготовлено та прийнято ряд постанов Кабінету Міністрів України та наказів по міністерству, що стосуються вдосконалення механізму відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства в межах ПЗФ, організації еколого-освітньої діяльності та наукових досліджень в установах ПЗФ тощо.

Розвиток системи ПЗФ здійснюється відповідно до Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради 1994 р. На виконання цієї програми в органах Мінекобезпеки на місцях створені відділи (підрозділи) ПЗФ, які виконують функції державного управління в галузі організації, охорони та використання ПЗФ, ведення Державного кадастру ПЗФ тощо. Станом на 1.I.1999 природно-заповідний фонд України має в своєму складі 6728 територій та об'єктів загальною площею 2354,2 тис.га, що становить 3,9% площі України. До складу природно-заповідного фонду України входять 15 природних і 4 біосферних заповідника, 8 національних природних парків, 288 заказників, 132 пам'ятки природи, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та об'єкти місцевого значення. За останні 6 років (у порівнянні з 1992) площа ПЗФ зросла на 1037,4 тис.га, або на 78,8%.

В складі території ПЗФ на долю окремих категорій припадає: природних заповідників -- 4,8%, біосферних заповідників -- 9,6, національних природних парків -- 20,9, заказників -- 42,6, пам'яток природи -- 0,9, ботанічних садів -- 0,1, зоологічних парків -- 0,02, дендрологічних парків -- 0,08, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва -- 0,5, регіональних ландшафтних парків -- 17,2 та заповідних урочищ -- 3,3%.

Протягом 1998 р. продовжувалося зростання кількості об'єктів ПЗФ. Було прийнято 6 Указів Президента України про створення (оголошення) нових та розширення існуючих територій і об'єктів загальнодержавного значення. Було створено 2 природних заповідника -- Казантипський (450,1 га) та Опукський (1592,3 га) в Автономній Республіці Крим, а також Дунайський біосферний заповідник (46402,9 га) на базі природного заповідника «Дунайські плавні» в Одеській області, Яворівський національний природний парк (7078,6 га) у Львівській області, розширено територію Чорноморського біосферного заповідника, оголошено ряд об'єктів заказниками, пам'ятками природи тощо. В цілому за 1998 р. мережа ПЗФ збільшилась на 108 територій та об'єктів загальною площею 145,2 тис. га.

Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. було затверджено перелік цінних природних територій (загальною площею 6388,7 га), що резервуються для створення у 1998--2005 рр. нових та розширення існуючих природних заповідників та заказників загальнодержавного значення.

У 1998 р. здійснено підготовку матеріалів для створення низки нових заповідних об'єктів: національних природних парків «Сколівські Бескиди» у Львівській області, Деснянсько-Старогутського у Сумській області та Ужанського у Закарпатській області, Рівненського природного заповідника у Рівненській області, а також матеріалів про розширення Шацького національного природного парку у Волинській області.

На виконання попередніх Указів Президента України про створення нових і розширення існуючих об'єктів ПЗФ було організовано роботи по розробці проектів відведення земель, виносу меж в натуру та отримання Державних актів на право користування землею. На сьогодні вже отримано Державний акт природним заповідником «Горгани», оформлено матеріали на отримання Державного акту національним природним парком «Вижницький», розроблено проекти відведення земель національному парку «Подільські Товтри», природному заповіднику «Єланецький степ». Виготовлено межові знаки для природних заповідників Казантипський, Опукський, «Єланецький степ», «Горгани», національних природних парків «Вижницький», «Подільські Товтри», «Святі Гори», Яворівський, Карпатський, «Синевир» та Карпатського біосферного заповідника. Розроблено та затверджено проекти організації територій природних заповідників «Горгани», «Єланецький степ», розроблено та узгоджено проект організації території національного природного парку «Вижницький», здійснюється розробка відповідних проектів для національних природних парків «Подільські Товтри» та «Святі Гори».

З метою оцінки складу та перспектив розвитку ПЗФ, стану територій та об'єктів, що входять до нього, організації ефективної охорони і використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів та інших установ інформацією, необхідною для вирішення питань соціально-економічного розвитку, ведеться робота по створенню Державного кадастру ПЗФ України. Підготовлено та заповнено тимчасові картки первинного обліку територій та об'єктів ПЗФ для більшості об'єктів.

У 1998 р. підготовлено проект Програми формування національної екомережі України на 2000--2015 рр., який узгоджено з центральними органами державної виконавчої влади та іншими зацікавленими установами. Проектом Програми передбачено формування єдиної територіальної системи ділянок природних ландшафтів у формі природних регіонів і природних коридорів для збереження біологічного різноманіття, стійкості біогеоценозів та екологічної рівноваги на території України. Одними з основних елементів екомережі, її серцевинними природними ядрами мають стати території та об'єкти ПЗФ, загальну площу яких в процесі виконання Програми планується збільшити до 10,4% від площі держави.

У сфері міжнародної діяльності розпочато роботу по створенню міждержавних заповідних об'єктів. До міжнародної мережі біосферних резерватів включено регіональні ландшафтні парки «Стужиця» (Закарпатська область) та «Надсянський» (Львівська область), які стали частиною трьохстороннього польсько-словацько-українського біосферного заповідника «Східні Карпати».

Підготовлено та передано до Бюро Рамсарської конвенції інформаційні описи 22 водно-болотних угідь міжнародного значення. Отримано сертифікати (дипломи) про визнання міжнародного значення цих угідь. Таким чином було завершено процедуру входження України в правове поле Рамсарської конвенції. В рамках виконання Україною Рамсарської конвенції було розроблено і передано до Кабінету Міністрів України проект постанови «Про затвердження Положення про водно-болотні угіддя загальнодержавного значення», метою якої є врегулювання питань, що стосуються порядку оголошення певних територій водно-болотними угіддями, розробки єдиних критеріїв оцінки територій, які можуть бути оголошені водно-болотними угіддями, режиму їх охорони та природокористування.