Нормування антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище

1

Мета нормування

Комплекс нормативного забезпечення якості природного середовища - це основне направлення для визначення правомірності поведінки суб'єктів екологічних правовідносин, визначає ступінь ефективності виконання екологічних і правових наказів. Від показників якості об'єктів навколишнього природного середовища залежить і реалізація екологічних прав людини, проведення екологічних експертиз, міра екологічно правової відповідальності, оцінка екологічного ризику та багато іншого. Нормативи якості об'єктів навколишнього середовища мають відображати вимоги стосовно нього різних споживачів і забезпечувати збереження екологічної рівноваги у природних екосистемах та в межах їх саморегуляції.

Відповідно до природоохоронного законодавства України: нормування якості навколишнього природного середовища виконується з метою встановлення гранично допустимих норм антропогенних впливів, які гарантують екобезпеку населення, збереження генофонду, забезпечують раціональне використання та відтворення природних ресурсів в умовах постійного розвитку господарської діяльності. При цьому під впливом розуміють антропогенну діяльність, пов'язану з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних інтересів, і таку антропогенну діяльність, яка вносить фізичні, хімічні, біологічні зміни в природне середовище. Кінцева мета нормування -- забезпечення науково обґрунтованого поєднання економічних та екологічних інтересів як основного суспільного процесу. Визначена, таким чином, мета нормування антропогенного навантаження на оточуюче природне середовище передбачає наявність граничних умов (нормативів), як на самий вплив, так і на чинники середовища, які відображають цей вплив і відгуки на нього екосистем. Принцип антропоцентризму був вирішальним щодо історії розвитку нормування, тобто: значно раніше за. решту були встановлені нормативи припустимих для людини умов середовища (в першу чергу - виробничого середовища). Однак, людина не є найчутливішою ланкою біосфери, а тому принцип "Захищена людина - захищена біосфера", загалом кажучи, неправильний. Нормативи якості складових навколишнього середовища мають відображати вимоги щодо нього різних споживачів і забезпечувати збереження екологічної рівноваги в природних екосистемах у межах їх саморегуляції.

Норматив стає юридичне обов'язковим з моменту затвердження його компетентними органами Держкомсанепідемнагляду та Міністерством екології та природних ресурсів України. Розробка нормативів та нормування ведеться у трьох основних напрямах:

* санітарно-гігієнічне нормування;

* екологічне нормування;

* науково-технічне нормування.

Завдання нормування.

забезпечувати збереження екологічної рівноваги в природних екосистемах у межах їх саморегуляції.

Часові категорії екологічного нормування

Екологічне нормування передбачає так зване допустиме навантаження на екосистеми. Допустимим вважають таке навантаження, під впливом якого відхилення від нормального стану системи гарантовано і не перевищує природних змін середовища, а отже, не викликає небажаних наслідків у біоті і не призводить до погіршення якості оточуючого природного середовища. Таким чином, необхідність відпрацювання ГДК не тільки за санітарно-гігієнічними, але й за екологічними ознаками шкідливості є очевидна. Природоохоронні заходи, орієнтовані тільки на діючі санітарно-гігієнічні ГДК, часто малоефективні або зовсім не потрібні. Складається парадоксальна ситуація: норми стають більш жорсткими, оплата і витрати зростають, а стан об'єктів довкілля погіршується. Отже, потрібні інші нормативи, які захистили б інтереси екосистем і здоров'я людей. Таким цілям відповідають екологічні нормативи, які в ряді випадків і є більш економічними.

Екологічні нормативи принципово відрізняються від санітарно-гігієнічних, рибогосподарських та інших токсикологічних ГДК. Мета санітарно-гігієнічних і токсикологічних норм - охорона здоров'я людей та окремих популяцій живих організмів. Завданням екологічного нормування є забезпечення нормального функціонування екосистем в цілому, в тому числі й здоров'я людини, тобто збереження встановленої рівноваги у природі в рамках можливої саморегуляції. Збереження екологічної рівноваги визначається не індивідуальною реакцією окремих особин, а розгорнутою в часі та просторі реакцією всієї спільноти екосистеми. В цьому разі екологічні нормативи потрібно розробляти на локальному та регіональному рівнях, забезпечуючи тим самим екологічну рівновагу в глобальному масштабі.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в екосистемах за аналогією з ГДК можна називати ЕДК - екологічно допустимі концентрації шкідливих речовин в екосистемах довкілля, що надходять з різних антропогенних джерел і не порушують гомеостатичні механізми саморегуляції екосистем. На підставі ЕДК можна розрахувати екологічно допустимі навантаження (ЕДН), які мають не перевищувати екологічної ємності екосистем. Встановлення екологічно допустимих навантажень є тим заходом, який уможливить забезпечити баланс екологічних та соціально-економічних інтересів людини, а отже - інструментом стійкого розвитку суспільства. Оцінювати ємність екосистем за допомогою ЕДК найбільш зручно на прикладі поверхневих вод, оскільки вода, на відміну від атмосфери, жорстко локалізоване природне тіло. У водоймах вона обмежена берегами і дном. Водні екосистеми - середовище існування більшості живих організмів і найважливіший чинник життєдіяльності людини. Забруднення води впливає на екосистеми та здоров'я людей. Крім екологічно допустимого навантаження українськими фахівцями було запропоновано техногенне навантаження, яке характеризується модулем техногенного навантаження (МТН), під яким розуміється обсяг стічних вод і твердих відходів промислових та комунальних об'єктів, які внесені по адміністративним одиницям (областям), що вимірюються в тисячах тон на квадратний кілометр у рік. Для Київської області максимальний МТН становить 1000 тис. т км² у рік. До техногенне напружених належить також Донецька, Дніпропетровська і Запорізька області, МТН в яких становить 100-1000 тис. т км². Середні показники МТН (10-50 і 50-100 тис. т км² за рік) мають Львівська, Івано-Франківська, Хмельницька, Вінницька, Одеська, Черкаська, Полтавська, Харківська, Луганська, Херсонська та Автономна Республіка Крим. Мінімальною одиницею виміру є МТН (1-Ю тис. т км² в рік) спостерігається для Волинської, Рівненської, Житомирської, Чернівецької, Тернопільської, і Закарпатської областей. Недоліком МТН є те, що в ньому не враховується газоподібні викиди в атмосферне повітря, які спричиняють значні забруднення середовища. Тому МТН доцільно визначати, як об'єм полютантів у газових викидах в атмосферне повітря, в стічних водах, і неутілізованих твердих відходах антропогенної діяльності (А.К. Запольський). Екологічне нормування має стати частиною загальнодержавної програми забезпечення екобезпеки природних ресурсів України. Без створення екологічних норм, правил та регламентів формування еколого-соціально-економічної системи неможливе, а Закон про охорону природи залишиться недієвим.

Основні характеристики санітарно-гігієнічного нормування

Нормування якості навколишнього середовища -- це діяльність стосовно встановлення гранично допустимих впливів людини на природу. Зрозуміло, що вплив людини ширший від забруднення: виробництво ресурсів, знищення природних екосистем, порушення стандартів на якість продукції - як результат перевищення навантаження на довкілля.

Санітарно-гігієнічні нормативи -- найбільш розвинута і поширена система норм, правил і регламентів для оцінювання стану навколишнього середовища. Вони встановлюються в інтересах охорони здоров'я людини і збереження генетичного фонду деяких популяцій рослинного і тваринного світу. Санітарно-гігієнічне нормування охоплює також виробничу та житлово-побутову сфери в житті людини. Встановлені й затверджені нормативи є обов'язковими на всій території України. Для питної води гранично допустимі

концентрації (ГДК) деяких шкідливих речовин були затверджені ще у 1939 році. Наразі число встановлених ГДК для водних об'єктів різного призначення наблизилося до 2000.

Для атмосферного повітря у 1952 році були введені ГДК стосовно 10 речовин, на даний час вже їх близько 100. Існують також ГДК забруднюючих речовин ґрунту тощо.

Основними характеристиками нормування є:

* токсикант;

* доза;

* концентрація;

* границі шкідливої, летальної доз.

Токсикант -- отруйна, шкідлива для здоров'я речовина.

Для оцінювання токсичності речовини проводяться досліди на тваринах з наступною екстраполяцією експериментальних даних на людину.

Доза -- кількість (маса) шкідливої речовини, яка надійшла в організм, відносно маси тіла (мг-кг-¹).

Концентрація - кількість речовини відносно одиниці об'єму або маси повітря (мг-м-³), води (мг-л-¹), ґрунту (мг-кг-¹).

Летальна доза (ЛД) -- смертельна доза токсиканта, яка спричинює загибель організму.

Летальна концентрація (ЛК) -- смертельна концентрація токсиканта.

Границя шкідливої дії - це мінімальна доза речовини, при впливі якої в організмі виникають зміни, що виходять за межі фізіологічних та пристосувальних реакцій, або виникає тимчасово компенсована патологія. Таким чином, гранична доза речовини (або гранична дія загалом) викликає в біологічному організмі відгук, який не може бути компенсований гомеостатичними механізмами (тобто механізмами підтримання внутрішньої рівноваги організму).

Нормативи, які обмежують шкідливий вплив, встановлюються і затверджуються спеціально уповноваженими Державними органами в галузі охорони оточуючого природного середовища, санітарно-епідеміологічного нагляду і удосконалюються в міру розвитку науки і техніки з урахуванням міжнародних стандартів.

Зазначимо, що затверджені ще в СРСР нормативи були досить жорсткими, але рідко дотримувались у практиці. В основі санітарно-гігієнічного нормування лежить поняття гранично допустимої концентрації шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді, ґрунті та харчових продуктах.

1. Підходи санітарно-гігієнічного нормування. Нормування якості навколишнього середовища -- це діяльність стосовно встановлення гранично допустимих впливів людини на природу. Зрозуміло, що вплив людини ширший від забруднення: виробництво ресурсів, знищення природних екосистем, порушення стандартів на якість продукції - як результат перевищення навантаження на довкілля.

Санітарно-гігієнічні нормативи -- найбільш розвинута і поширена система норм, правил і регламентів для оцінювання стану навколишнього середовища. Вони встановлюються в інтересах охорони здоров'я людини і збереження генетичного фонду деяких популяцій рослинного і тваринного світу. Санітарно-гігієнічне нормування охоплює також виробничу та житлово-побутову сфери в житті людини. Встановлені й затверджені нормативи є обов'язковими на всій території України. Для питної води гранично допустимі концентрації (ГДК) деяких шкідливих речовин були затверджені ще у 1939 році. Наразі число встановлених ГДК для водних об'єктів різного призначення наблизилося до 2000.

Для атмосферного повітря у 1952 році були введені ГДК стосовно 10 речовин, на даний час вже їх близько 100. Існують також ГДК забруднюючих речовин ґрунту тощо.

Основними характеристиками нормування є: оксикант; доза; концентрація; границі шкідливої, летальної доз.

Токсикант -- отруйна, шкідлива для здоров'я речовина.

Для оцінювання токсичності речовини проводяться досліди на тваринах з наступною екстраполяцією експериментальних даних на людину.

Доза -- кількість (маса) шкідливої речовини, яка надійшла в організм, відносно маси тіла (мг-кг-¹).

Концентрація - кількість речовини відносно одиниці об'єму або маси повітря (мг-м-³), води (мг-л-¹), ґрунту (мг-кг-¹).

Летальна доза (ЛД) -- смертельна доза токсиканта, яка спричинює загибель організму.

Летальна концентрація (ЛК) -- смертельна концентрація токсиканта.

Границя шкідливої дії - це мінімальна доза речовини, при впливі якої в організмі виникають зміни, що виходять за межі фізіологічних та пристосувальних реакцій, або виникає тимчасово компенсована патологія. Таким чином, гранична доза речовини (або гранична дія загалом) викликає в біологічному організмі відгук, який не може бути компенсований гомеостатичними механізмами (тобто механізмами підтримання внутрішньої рівноваги організму). Нормативи, які обмежують шкідливий вплив, встановлюються і затверджуються спеціально уповноваженими Державними органами в галузі охорони оточуючого природного середовища, санітарно-епідеміологічного нагляду і удосконалюються в міру розвитку науки і техніки з урахуванням міжнародних стандартів. Зазначимо, що затверджені ще в СРСР нормативи були досить жорсткими, але рідко дотримувались у практиці. В основі санітарно-гігієнічного нормування лежить поняття гранично допустимої концентрації шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді, ґрунті та харчових продуктах. Таким чином, санітарно-гігієнічне нормування охоплює всі сфери оточуючого середовища та різні шляхи надходження шкідливих речовин в організм людини, хоча дуже рідко відображає комбіновану дію (одночасну або послідовну дію деяких речовин при одному й тому ж шляху надходження) і не враховує ефектів комплексного надходження шкідливих речовин в організм різними шляхами і з різних середовищ - з повітря, води, з їжею, через шкіряні покриви тощо і сукупного впливу всього різноманіття фізичних, хімічних і біологічних чинників оточуючого середовища. Існують лише обмежені переліки речовин, які враховують ефект сумації в умовах їхнього одночасного вмісту в атмосферному повітрі. Аналіз того, як змінюються протягом певного часу значення гранично допустимих концентрацій, свідчить про їх відносність, або точніше - про відносність наших знань, про безпечність чи небезпечність тих або інших речовин. Достатньо згадати про те, що в 50-ті роки XX ,ст. ДДТ вважався одним з найнебезпечніших для людини інсектицидів і широко рекламувався для використання в побуті. Щодо речовин, про дію яких не накопичено достатньої інформації, можуть встановлюватись тимчасово допустимі концентрації (ТДК) - тобто отримані розрахунковим шляхом нормативи, які рекомендуються для використання протягом 2-3 років. Іноді використовують інші характеристики забруднюючих речовин, такі як летальна доза та летальна концентрація. Розрізняють мінімально летальні (ЛД_0-10), середньо летальні (ЛД₅₀), абсолютно летальні (ЛД₁₀₀) та інші дози. Числа, наведені у вигляді індексів, відображають ймовірність (%) виявлення визначеного токсичного ефекту - в даному випадку смерті в певній групі піддослідних тварин. Необхідно відзначити, що величини токсичних доз залежать від шляхів надходження речовини в організм. Доза ЛД₅₀ (тобто загибель половини піддослідних тварин) дає значно більш визначену в кількісному відношенні характеристику токсичності, ніж ЛД₅₀ або ЛД₀, тому її називають летальною концентрацією (ЛК₅₀). Залежно від рівня токсичності отруйних речовин виділяють чотири класи небезпечності. Найбільш небезпечний перший клас. Впливаючи на організм, шкідливі речовини сприяють виникненню гострих та хронічних захворювань. Хронічні захворювання часто викликають важкі метали, а деякі отруйні речовини з класу хімічної зброї спонукають тільки гострі отруєння. Для більшості токсичних речовин встановлюють дві гранично допустимі концентрації: ?мінімальну - при гострому отруєнні (ГДКmin);

максимальну - при хронічному захворюванні (ГДКmax). Проте слід враховувати, що одні й ті ж концентрації шкідливих речовин по-різному впливають на організм залежно від того, де вони знаходяться: в повітрі, воді чи ґрунті. Тому ГДК шкідливих речовин у різних середовищах можуть дуже відрізнятися. Мета санітарно-гігієнічних і токсикологічних норм - охорона здоров'я людей та окремих популяцій живих організмів. Завданням екологічного нормування є забезпечення нормального функціонування екосистем в цілому, в тому числі й здоров'я людини, тобто збереження встановленої рівноваги у природі в рамках можливої саморегуляції. Збереження екологічної рівноваги визначається не індивідуальною реакцією окремих особин, а розгорнутою в часі та просторі реакцією всієї спільноти екосистеми. В цьому разі екологічні нормативи потрібно розробляти на локальному та регіональному рівнях, забезпечуючи тим самим екологічну рівновагу в глобальному масштабі.

Дайте визначення екологічному нормуванню та його показникам

Екологічне нормування передбачає так зване допустиме навантаження на екосистеми. Допустимим вважають таке навантаження, під впливом якого відхилення від нормального стану системи гарантовано і не перевищує природних змін середовища, а отже, не викликає небажаних наслідків у біоті і не призводить до погіршення якості оточуючого природного середовища. Таким чином, необхідність відпрацювання ГДК не тільки за санітарно-гігієнічними, але й за екологічними ознаками шкідливості є очевидна. Природоохоронні заходи, орієнтовані тільки на діючі санітарно-гігієнічні ГДК, часто малоефективні або зовсім не потрібні. Складається парадоксальна ситуація: норми стають більш жорсткими, оплата і витрати зростають, а стан об'єктів довкілля погіршується. Отже, потрібні інші нормативи, які захистили б інтереси екосистем і здоров'я людей. Таким цілям відповідають екологічні нормативи, які в ряді випадків і є більш економічними. Екологічні нормативи принципово відрізняються від санітарно-гігієнічних, рибогосподарських та інших токсикологічних ГДК.

Мета санітарно-гігієнічних і токсикологічних норм - охорона здоров'я людей та окремих популяцій живих організмів. Завданням екологічного нормування є забезпечення нормального функціонування екосистем в цілому, в тому числі й здоров'я людини, тобто збереження встановленої рівноваги у природі в рамках можливої саморегуляції. Збереження екологічної рівноваги визначається не індивідуальною реакцією окремих особин, а розгорнутою в часі та просторі реакцією всієї спільноти екосистеми. В цьому разі екологічні нормативи потрібно розробляти на екологічну рівновагу в глобальному масштабі. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в екосистемах за аналогією з ГДК можна називати ЕДК - екологічно допустимі концентрації шкідливих речовин в екосистемах довкілля, що надходять з різних антропогенних джерел і не порушують гомеостатичні механізми саморегуляції екосистем. На підставі ЕДК можна розрахувати екологічно допустимі навантаження (ЕДН), які мають не перевищувати екологічної ємності екосистем. Встановлення екологічно допустимих навантажень є тим заходом, який уможливить забезпечити баланс екологічних та соціально-економічних інтересів людини, а отже - інструментом стійкого розвитку суспільства. Оцінювати ємність екосистем за допомогою ЕДК найбільш зручно на прикладі поверхневих вод, оскільки вода, на відміну від атмосфери, жорстко локалізоване природне тіло. У водоймах вона обмежена берегами і дном. Водні екосистеми - середовище існування більшості живих організмів і найважливіший чинник життєдіяльності людини. Забруднення води впливає на екосистеми та здоров'я людей

В яких випадках застосовується науково-технічне нормування?

Науково-технічне нормування передбачає введення обмежень діяльності господарських об'єктів відносно забруднення оточуючого середовища, тобто визначає гранично допустимі інтенсивності потоків шкідливих речовин, які можуть надходити від джерел впливу в повітря, воду і Грунт. Таким чином, від підприємств вимагається не безпосереднє забезпечення тих або інших ГДК, а дотримання гранично допустимих викидів і скидів шкідливих речовин, які встановлені певному народногосподарському об'єкту в цілому або для конкретних джерел, які входять до складу цього об'єкта. Зафіксоване перевищення величин ГДК в оточуючому середовищі, є сигналом невиконання встановлених науково-технічних нормативів, а також може свідчити про необхідність їх (нормативів) перегляду.

Санітарно-гігієнічні та екологічні нормативи визначають якість об'єктів оточуючого природного середовища відносно здоров'я людини і стану екосистем, однак не вказують на джерело впливу і не регулюють його діяльність. Вимоги, які ставляться безпосередньо до джерел антропогенних впливів на оточуюче середовище, встановлюються науково-технічними нормативами. До науково-технічних нормативів, окрім нормативів скидів та викидів, відносяться також технологічні, технічні, будівельні, містобудівельні норми і правила (наприклад БНіП), які містять вимоги з охорони оточуючого природного середовища. В основу розробки науково-технічних нормативів покладений такий принцип: за умов дотримання цих нормативів об'єктами господарської діяльності регіону вміст будь-якої шкідливої речовини (домішки) у воді, повітрі та ґрунті має відповідати вимогам санітарно-гігієнічного нормування.

За якими принципами здійснюється нормування СЗЗ?

Санітарно-захисні зони (СЗЗ) - це ділянки землі навколо об'єктів господарської діяльності, що відокремлюють їх від житлових масивів з метою зменшення шкідливих впливів цих об'єктів на здоров'я людини. Для промислових підприємств СЗЗ розташовують з підвітряного боку і засаджують деревами та чагарниками, що мають бактерицидні властивості. Згідно з санітарними нормами проектування промислових підприємств, виділяють п'ять класів промислових об'єктів завширшки від 50 до 3000 м з урахуванням рівня забруднення поблизу виробництва. В таблиці 1.2 наведені розміри СЗЗ залежно від класу промислового об'єкта. Відстань від джерела викидів до зовнішніх меж СЗЗ за напрямом румбів із урахуванням рози вітрів визначається за формулою

де: L - розрахункова відстань від джерела викидів до межі СЗЗ, м; Lo - нормативний розмір СЗЗ, м ; Р - середньорічна повторюваність напряму вітра румбу, що розглядається, %; Р₀ -- повторюваність напряму вітру одного румба при круговій розі вітрів, %. Розміри санітарно-захисних зон

Клас промислових об'єктів	СЗЗ, м	Промислові об'єкти
1А	3000	Особливо небезпечні об'єкти (АЕС тощо)
1Б	1000	Хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні та металургійні заводи. Підприємства, що займаються випалюванням коксу, вторинною переробкою кольорових металів, видобутком нафти, природного газу та кам'яного вугілля
2	500	Цементні, гіпсові, вапнякові та азбестові заводи Підприємства, що виробляють свинцеві акумулятори, пластикові маси, видобувають горючі сланці та буре вугілля
3	300	Підприємства з виробництва скловати, керамзиту, толю і руберойду, вугільних виробів для електропромисловості, різних лаків та оліфи Заводи залізобетонних виробів, асфальтобетоні, кабельні заводи тощо
4	100	Підприємства металообробної промисловості, машинобудівні заводи, електропромисловість, виробництво неізольованого кабелю, котлів, цегли, металевих електродів, будівельних матеріалів з ТЕЦ
5	50	Підприємства легкої промисловості, металообробної промисловості без ливарних цехів, виготовлення приладів для електротехнічної промисловості без застосування ртуті та лиття, друкарні, виробництва харчової промисловості тощо

Межі СЗЗ вздовж траси ліній електропередач (ЛЕП) у населеній місцевості наведені в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3. Межі санітарно-захисних зон вздовж траси ЛЕП

Напруга ЛЕП, кВ	Відстань від проекції на землю крайніх фаз проводів, м	Напруга ЛЕП, кВ	Відстань від проекції на землю крайніх фаз проводів, м
1150	300 (55)	220	25
750	250 (40)	110	20
500	150(30)	35	15
300	75 (20)	до 20	10 1

Примітка. Значення наведені в дужках є винятковими для сільської місцевості.

Дайте визначення антропогенного забруднення

Забруднення атмосфери відбувається як природним, так й антропогенним шляхами. Природне забруднення атмосфери відбувається завдяки надходженню до неї вулканічного газу, природного пилу, спорів грибів, різних мікроорганізмів, пилку рослин тощо.

Антропогенне забруднення атмосфери - це наслідок необачливої виробничої діяльності людини.

Забрудненість атмосфери - це несприятливі зміни стану атмосферного повітря, цілком або частково зумовлені діяльністю людини, які безпосередньо чи опосередковано впливають на розподіл енергії, що надходить, рівня радіації, фізико-хімічні властивості атмосфери та умови існування живих організмів. Крім газів, у повітрі атмосфери є ще й домішки так званих аерозолів, тобто дуже дрібних крапель рідин і твердих частинок як природного, так і штучного походження: сірчистих (краплі Н₂8О₄), мінеральних (пил із земної поверхні), вуглеводневих (сажа), морських (частинки морських солей) тощо. Шкідливі речовини, що потрапляють в атмосферу від промислових і сільськогосподарських підприємств, енергетичних установок, транспортних засобів, розчиняються в повітрі та переносяться його рухомими потоками на великі відстані. Розсіювання забруднень призводить до зниження концентрації шкідливих речовин у зонах їх викиду та до одночасного збільшення площ із забрудненим повітрям. Як згадувалось раніше, найбільшими джерелами забруднення атмосферного повітря є великі промислові підприємства, особливо металургійні, хімічні і нафтохімічні, будівельних матеріалів, електростанції, котельні, тобто ті галузі економіки, де використовується величезна кількість палива. Значні обсяги забруднюючих речовин надходять в атмосферне повітря й від транспортних засобів. Статистична інформація свідчить, що світовий автомобільний парк за останні ЗО років XX століття зріс більш як в тричі і сягає 700 млн. автомобілів. За прогнозами на 2010 рік буде становити 900 млн., тому в нинішній час і на майбутнє автомобільний комплекс виступає як всесвітня екологічна загроза людству та природному середовищу. Доцільно навести слова американського біолога А. Кнінса "Ми опинилися в такому самому становищі у забрудненому повітрі, як і риби у забрудненій воді".

Наведіть приклади основних антропогенних джерел забруднення довкілля

Найбільшими забруднювачами атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики, які викидають близько 29% усіх шкідливих речовин в атмосферу. Теплова енергетика сприяє також значному забрудненню земель внаслідок накопичення великої кількості відходів (золи, шлаку, пилу тощо).

Металургійна промисловість разом із суміжними та допоміжними виробництвами є однією з найбільш забруднюючих галузей промисловості, її викиди становлять 38% загальної кількості забруднюючих речовин.

Підприємства нафтохімічного комплексу викидають у навколишнє середовище велику кількість: вуглеводнів, сірководню, сульфатної кислоти, ртуті, сполук фтору тощо. Висока концентрація в окремих регіонах України хімічних та нафтохімічних підприємств призвела до значного забруднення джерел водопостачання. Хімічні підприємства скидають у відкриті водойми близько 70 млн. м³ неочищених або недостатньо очищених стоків, утворюють великі обсяги відходів, серед яких значна кількість токсична.

Україна з її енергетично-сировинною спеціалізацією та низьким технологічним рівнем промисловості належить до країн з найвищими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів. Щороку в поверхневих сховищах складується понад 1,5 млрд. тонн твердих відходів. У різних звалищах, шламосховищах, відвалах і териконах нагромаджено понад 20 млрд. тонн твердих відходів, які займають близько 130 тис. га земель.

Значної шкоди завдає земельним ресурсам забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Понад 40% органіки, що утворюється внаслідок діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних виробників органічних добрив перетворюється на джерела забруднення довкілля.

Значного радіоактивного забруднення зазнала велика територія країни після аварії на Чорнобильській АЕС, понад 9 млн. га в 12 областях України

У чому полягає мета правових основ охорони навколишнього середовища?

Роль права в регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обгрунтованих правил поведінки людини по відношенню до природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання і дотримання нормами права, забезпеченими державним примусом на випадок їх невиконання.

Беручи до уваги комплексний характер проблем екології, їх органічний зв'язок з усіма політичними, соціальними та економічними чинниками, стратегія природокористування в Україні має бути однією з фундаментальних складових стратегії розбудови правової, демократичної держави з розвинутою ринковою економікою. Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екобезпеку. Воно забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників.

Серйозною вадою чинного природоохоронного законодавства є той факт, що формувалося воно за позаресурсною ознакою, тобто окремому регулюванню піддавалися земельні, водні, гірничі, лісові, атмосферно-охоронні та інші зв'язки. Такий підхід не забезпечував комплексності в регулюванні зв'язків щодо природного середовища як єдиного організму.

Друга половина XX століття призвела до двох основних змін як у правові системи майже кожної країни, так і в міжнародне право. Спочатку права людини, а потім навколишнє середовище були всесвітньо визнані як фундаментальні суспільні цінності. В обох випадках існуючі інститути держави і права мусили змінитися, щоб їх гарантувати.

Цілком зрозуміло, існує певне перетинання понять "права людини" і "охорона навколишнього середовища". Людина не може бути відокремлена від середовища, в якому існує. В 1972 році на Стокгольмській конференції з права людини і охорони навколишнього середовища були об'єднані в перший принцип Декларації. Тоді вперше було сформульовано "право на безпечне навколишнє середовище". Це право стосується не взагалі якогось абстрактного середовища, а є правом кожної окремої людини на охорону оточуючого її середовища. Воно включає також право всіх індивідів бути проінформованими щодо планів і проектів, які можуть зашкодити навколишньому середовищу, брати участь у процедурах прийняття рішень і, коли необхідно, застосовувати відповідні заходи для відшкодування лиха чи відновлення порушених гарантій.

Хоча офіційно це не узаконено, зростає міжнародна свідомість стосовно того, що здорове і гармонійне навколишнє середовище є предметом одного з основних прав людини.

Вже з перших законодавчих кроків суверенної України визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Важливим актом нової держави став Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Цей Закон не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну упорядкованість у систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом до підприємств, установ і організацій щодо відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну, внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції. Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Закон надає широкі повноваження громадським об'єднанням, з.окрема:

· брати участь у проведенні (спеціально уповноваженими органами галузі з охорони навколишнього природного середовища) перевірок виконання підприємствами установами і організаціями природоохоронних планів та заходів;

· проводити громадську екологічну експертизу і оприлюднювати її результати;

· одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища і джерела його забруднення;

· подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства.

Закон визначає поняття екобезпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги щодо розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин, передбачає заходи щодо охорони 'навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних чинників та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими .відходами.

У Законі наводяться поняття зон надзвичайних екоситуацій екологічної катастрофи, підвищеної екологічної небезпеки).

Важливим розділом Закону є розділ про екологічну експертизу. Законодавче закріплено її обов'язковість. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами і програмами, реалізація яких без такого позитивного висновку забороняється. Наприклад, в окремому

розділі Закону було закріплено принципи обов'язковості екологічно експертизи в процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, встановлено види, об'єкти v суб'єкти екологічної експертизи. На базі цих положень у 1995 році буї; прийнятий Закон "Про екологічну експертизу", який врегулював ці питання більш досконально. Законом також передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва в галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій.

В розвиток дії Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" прийнято і передбачається розроблення пакету законодавчих актів, який має містити лише 18 законів і кодексів. Першими з цього пакету прийняті закони:

* "Про природно-заповідний фонд України";

* "Про охорону атмосферного повітря";

* "Про охорону і використання тваринного світу";

* "Про охорону і раціональне використання рослинного світу";

* земельний, водний, лісовий Кодекси України, Кодекс про надра.

У чому полягає мета нормативних основ охорони навколишнього середовища?

Після проголошення незалежності Україна приступила до розроблення власної системи природокористування, спрямованої на ефективне і бережливе використання природних ресурсів у ході структурної перебудови економіки.

Реалізація такої політики започаткована прийняттям Закону "Про охорону навколишнього природного середовища". Документи Закону передбачають прийняття різними органами виконавчої влади (як зазначалося раніше) великої кількості підзаконних документів нормативного характеру і формують лише основні напрями державної політики в галузі без конкретних вимог до різних норм. При такому підході стандарти виконують роль третього після законів і підзаконних актів рівня законодавства. Це стосується системи стандартів у галузі охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів (ГОСТ 17...). В такій ситуації стандарти втрачають свою головну функцію регуляторів технічного рівня продукції, її якості і безпеки для споживачів. Така проблема сьогодні вирішується відпрацюванням конкретних і обґрунтованих (економічно і технічно) нормативів. Після цього стандарт виконує всі свої функції. На даний час роль нормативів в Україні виконують норми граничне допустимих концентрацій забруднюючих речовин.

Проблеми навколишнього середовища за своєю природою можуть бути вирішені й на міжнародному рівні. Всі закони, нормативні документи і стандарти, які стосуються проблем навколишнього середовища, повинні ґрунтуватися на одній науковій і методичній базі.

Якщо говорити про цілісні екосистеми, де національні кордони не мають реального значення, вода невловима і текуча, течія річок, обриси озер сформовані головним чином геологічними факторами, а не завдяки діяльності людей. Річка може протікати по території різних країн (наприклад Дунай), іноді вона є природним кордоном між ними. Течія підземних вод не підкоряється кордонам на поверхні, стаючи у деяких випадках причиною гострих суперечок між державами. І якщо води мігрують між країнами, те ж саме відбувається із забруднюючими речовинами, які в них розчинені та накопичені. Таких прикладів можна навести багато. Тому подібні проблеми є загальними і мають вирішуватися спільно. Без міжнародно-стандартизованих методик випробувань на світовій карті природного середовища буде багато суперечностей.

Жодна з держав не зможе порівняти свої методики випробувань та їх результати навіть стосовно одного об'єкту. Тому тривале та масштабне планування серйозних проектів у галузі охорони навколишнього природного середовища, без сумніву, потребуватиме застосування міжнародних стандартів.

Першим, справді міжнародним стандартом, була метрична система одиниць фізичних величин, прийнята в 1875 році. Швидкий розвиток електротехніки та радіоелектроніки спричинив створення Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС) у 1966 році.

Після другої світової війни була заснована Міжнародна організація зі стандартизації (ІSО). ІSО є всесвітньою федерацією національних органів зі стандартизації, яка налічує більше 120 членів. Інтерес України в ІSО представляє єдиний державний орган зі стандартизації, метрології та сертифікації.

ІSО є неурядовою організацією, розроблені нею стандарти не є обов'язковими. Але той факт, що стандарти розробляються відповідно до потреб сучасності в усіх галузях, гарантує їх широке використання і визнання. Офіційними мовами є англійська, французька та російська.

В Україні діють більше 1500 національних стандартів, з яких майже 60% гармонізовані зі стандартами ІSО/ІЕС.

Оскільки ІSО та ІЕС націлені на світову стандартизацію, поступове втілення засобів спостереження (моніторингу) є одним з найефективніших шляхів щодо вирішення екологічних проблем. Вже існують сотні міжнародних стандартів ІSО/ІЕС в галузі екології, а саме якості повітря, ґрунту, води, з питань контролю забруднення довкілля та ін. Охорона навколишнього середовища розглядається як один з пріоритетних напрямів стандартизації в майбутньому, а саме розроблення, опрацювання, затвердження технічних способів, загальних правил і методик для контролю (аналізу) стану довкілля, запобігання забрудненню створення перспективних екологічних технологій. Створення Технічного комітету (1SО/ТК-207) "Управління навколишнім середовищем" відзначило початок великої роботи в галузі охорони довкілля. Проте екологічні питання не є новими для ІSО, якими вона займалася у рамках ТК43 "Акустика".

Сьогодні існують численні технічні комітети:

* ІSО/ТК147 "Якість води";

* ІSО/ТК190 "Якість ґрунту";

* ІSО/ТК176 "Управління якістю і забезпечення якості";

* ІSО/ТК209 "Чисті приміщення і відповідні контрольовані середовища" тощо.

Вагомим напрацюванням ТК207 стали стандарти ІSО14000..., які є добровільними і базуються на міжнародному узгодженні. Перевага міжнародних стандартів ІS014000... у тому, що вони створюються для всіх сфер діяльності шляхом надання міжнародної системи тестів або методів визначення захищеності навколишнього середовища. Перші стандарти серії ІSО14000... з'явились у 1996 році: ІSО14001 "Системи управління охороною навколишнього середовища. Специфікація з настанови щодо користування" та ІS014004 "Системи управління охороною навколишнього середовища. Загальні настанови щодо принципів, систем та заходів підтримки". Ці два документи є основою серії ІSО14000...

У США створено організацію "Загальна ініціатива з управління навколишнім середовищем" (ОЕМІ), діяльність якої спрямована на методи управління якістю і техніку управління охороною навколишнього середовища.

У Франції чинний стандарт РКХЗ 0-200 визначає загальні вимоги для розробки, впровадження та оцінювання системи управління в галузі охорони довкілля на виробництві.

З 1995 року діє директива Європейського Союзу для підприємств країн ЄС "Схема менеджменту та аудиту в галузі охорони навколишнього середовища" (ЕМАS). Така схема передбачає складання підприємством декларації про стан навколишнього середовища - опис виробничої діяльності підприємства, оцінювання її впливу на довкілля, обсяги відходів і забруднень, споживання води та енергії, методи управління, контроль навколишнього середовища тощо.

На зразок наведеної декларації про стан навколишнього середовища ще у 1990 році на теренах колишнього СРСР було запроваджено "Екологічний паспорт промислового підприємства" згідно з ГОСТ 17.0.0.04-90. Метою екологічної паспортизації є наступне:

· встановлення кількісних та якісних характеристик природокористування (сировини, палива, енергії), а також кількісних та якісних характеристик забруднення природного середовища викидами, скидами, відходами, випромінюваннями тощо;

· отримання питомих показників природокористування та забруднення довкілля підприємствами, які уможливлюють аналізувати використані підприємством технології та обладнання порівняно з кращими вітчизняними і зарубіжними зразками, а також відомості про шкоду, що завдається підприємствами.

За результатами екологічної паспортизації підприємств оцінюють вплив викидів, скидів, відходів забруднюючих речовин на навколишнє середовище та здоров'я населення, а також визначають плату за природокористування і плату за забруднення довкілля; встановлюють підприємству гранично допустимі норми викидів (ГДВ), скидів (ГДС), відходів забруднюючих речовин тощо.

Паралельно з паспортизацією промислових підприємств були розроблені і впроваджені нормативні документи з паспортизації:

* територій;

* непромислових об'єктів;

* радіоекологічний;

* полігонів накопичення відходів; « потенційно небезпечних об'єктів.

Екологічний паспорт затверджується після погодження з органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. За результатами екологічної паспортизації видається наказ з додатком, в якому міститься комплекс природоохоронних заходів. З 1993 року Україна бере участь у роботі всіх технічних комітетів з стандартизації в галузі управління навколишнім середовищем: з якості повітря, води, ґрунту, управління навколишнім середовищем. Екологічні норми та вимоги стають зараз одними з найважливіших інструментів відносин між країнами через загострення боротьби за ринки виробництва і збуту продукції є екологічним бар'єром для обмеження ввезення в країну багатьох видів промислової та сільськогосподарської продукції. Значною мірою забезпечення конкурентної здатності українських товарів на світовому ринку сприятиме надання можливості виробникам товарів попереднього ознайомлення з вимогами загальновідомих міжнародних стандартів та національних стандартів країн світу - потенційних партнерів України. В нашій країні через низку соціально-економічних причин склались небезпечні екологічні ситуації. Чорнобильська катастрофа значно загострила економічні та екологічні проблеми, що нагромаджувалися десятиліттями. А тому необхідно готувати промисловість і сільське господарство до жорстких правил світової торгівлі, розуміючи, що наявність сертифікованої системи управління навколишнім середовищем може стати невід'ємною частиною вимог стратегічних партнерів України щодо придбання українських товарів. Саме ще й тому ДКТРСП впроваджує міжнародні стандарти ІSО14000...

Правова основа нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища

Роль права в регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини по відношенню до природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання і дотримання нормами права, забезпеченими державним примусом на випадок їх невиконання.

Беручи до уваги комплексний характер проблем екології, їх органічний зв'язок з усіма політичними, соціальними та економічними чинниками, стратегія природокористування в Україні має бути однією з фундаментальних складових стратегії розбудови правової, демократичної держави з розвинутою ринковою економікою. Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екобезпеку. Воно забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників. Серйозною вадою чинного природоохоронного законодавства є той факт, що формувалося воно за позаресурсною ознакою, тобто окремому регулюванню піддавалися земельні, водні, гірничі, лісові, атмосферно-охоронні та інші зв'язки. Такий підхід не забезпечував комплексності в регулюванні зв'язків щодо природного середовища як єдиного організму.

Друга половина XX століття призвела до двох основних змін як у правові системи майже кожної країни, так і в міжнародне право. Спочатку права людини, а потім навколишнє середовище були всесвітньо визнані як фундаментальні суспільні цінності. В обох випадках існуючі інститути держави і права мусили змінитися, щоб їх гарантувати. Цілком зрозуміло, існує певне перетинання понять "права людини" і "охорона навколишнього середовища". Людина не може бути відокремлена від середовища, в якому існує. В 1972 році на Стокгольмській конференції з права людини і охорони навколишнього середовища були об'єднані в перший принцип Декларації. Тоді вперше було сформульовано "право на безпечне навколишнє середовище". Це право стосується не взагалі якогось абстрактного середовища, а є правом кожної окремої людини на охорону оточуючого її середовища. Воно включає також право всіх індивідів бути проінформованими щодо планів і проектів, які можуть зашкодити навколишньому середовищу, брати участь у процедурах прийняття рішень і, коли необхідно, застосовувати відповідні заходи для відшкодування лиха чи відновлення порушених гарантій. Хоча офіційно це не узаконено, зростає міжнародна свідомість стосовно того, що здорове і гармонійне навколишнє середовище є предметом одного з основних прав людини.

Вже з перших законодавчих кроків суверенної України визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Важливим актом нової держави став Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Цей Закон не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини.

Міжнародні організації з екологічного нормування

Якщо говорити про цілісні екосистеми, де національні кордони не мають реального значення, вода невловима і текуча, течія річок, обриси озер сформовані головним чином геологічними факторами, а не завдяки діяльності людей. Річка може протікати по території різних країн (наприклад Дунай), іноді вона є природним кордоном між ними. Течія підземних вод не підкоряється кордонам на поверхні, стаючи у деяких випадках причиною гострих суперечок між державами. І якщо води мігрують між країнами, те ж саме відбувається із забруднюючими речовинами, які в них розчинені та накопичені. Таких прикладів можна навести багато. Тому подібні проблеми є загальними і мають вирішуватися спільно. Без міжнародно-стандартизованих методик випробувань на світовій карті природного середовища буде багато суперечностей.

Жодна з держав не зможе порівняти свої методики випробувань та їх результати навіть стосовно одного об'єкту. Тому тривале та масштабне планування серйозних проектів у галузі охорони навколишнього природного середовища, без сумніву, потребуватиме застосування міжнародних стандартів.

Першим, справді міжнародним стандартом, була метрична система одиниць фізичних величин, прийнята в 1875 році. Швидкий розвиток електротехніки та радіоелектроніки спричинив створення Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС) у 1966 році.

Після другої світової війни була заснована Міжнародна організація зі стандартизації (І8О). І8О є всесвітньою федерацією національних органів зі стандартизації, яка налічує більше 120 членів. Інтерес України в І8О представляє єдиний державний орган зі стандартизації, метрології та сертифікації.

І8О є неурядовою організацією, розроблені нею стандарти не є обов'язковими. Але той факт, що стандарти розробляються відповідно до потреб сучасності в усіх галузях, гарантує їх широке використання і визнання. Офіційними мовами є англійська, французька та російська.

В Україні діють більше 1500 національних стандартів, з яких майже 60% гармонізовані зі стандартами І8О/ІЕС.

Оскільки І8О та ІЕС націлені на світову стандартизацію, поступове втілення засобів спостереження (моніторингу) є одним з

найефективніших шляхів щодо вирішення екологічних проблем. Вже існують сотні міжнародних стандартів І8О/ІЕС в галузі екології, а саме якості повітря, ґрунту, води, з питань контролю забруднення довкілля та ін. Охорона навколишнього середовища розглядається як один з пріоритетних напрямів стандартизації в майбутньому, а саме розроблення, опрацювання, затвердження технічних способів, загальних правил і методик для контролю (аналізу) стану довкілля, запобігання забрудненню створення перспективних екологічних технологій.

Створення Технічного комітету (18О/ТК-207) "Управління навколишнім середовищем" відзначило початок великої роботи в галузі охорони довкілля. Проте екологічні питання не є новими для І8О, якими вона займалася у рамках ТК43 "Акустика".

Сьогодні існують численні технічні комітети:

* І8О/ТК147 "Якість води";

* І8О/ТК190 "Якість ґрунту";

* І8О/ТК176 "Управління якістю і забезпечення якості";

* І8О/ТК209 "Чисті приміщення і відповідні контрольовані

середовища" тощо.

Вагомим напрацюванням ТК207 стали стандарти І8О14000..., які є добровільними і базуються на міжнародному узгодженні. Перевага міжнародних стандартів І8014000... у тому, що вони створюються для всіх сфер діяльності шляхом надання міжнародної системи тестів або методів визначення захищеності навколишнього середовища. Перші стандарти серії І8О14000... з'явились у 1996 році: І8О14001 "Системи управління охороною навколишнього середовища. Специфікація з настанови щодо користування" та І8014004 "Системи управління охороною навколишнього середовища. Загальні настанови щодо принципів, систем та заходів підтримки". Ці два документи є основою серії І8О14000...

У США створено організацію "Загальна ініціатива з управління навколишнім середовищем" (ОЕМІ), діяльність якої спрямована на методи управління якістю і техніку управління охороною навколишнього середовища.

У Франції чинний стандарт РКХЗ 0-200 визначає загальні вимоги для розробки, впровадження та оцінювання системи управління в галузі охорони довкілля на виробництві.

З 1995 року діє директива Європейського Союзу для підприємств країн ЄС "Схема менеджменту та аудиту в галузі охорони навколишнього середовища" (ЕМА8). Така схема передбачає складання підприємством декларації про стан навколишнього середовища - опис виробничої діяльності підприємства, оцінювання її впливу на довкілля, обсяги відходів і забруднень, споживання води та енергії, методи управління, контроль навколишнього середовища тощо.