Нормування антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище

Яке ГДК арсенуму (As)(мишьяку) в харчових продуктах?

Продукти	Мишяк мг/кг
Овочі й картопля свіжі та свіжоморожені	0,2
Фрукти і ягоди свіжі та свіжоморожені	0,2
Гриби свіжі й консервовані	0,2
Консерви овочеві в скляній, алюмінієвій щільно натягнутій і металевій тарі	0,2
Консерви овочеві в збірній металевій тарі	0,2
Консерви фруктово-ягідні та соки в скляній, алюмінієвій, щільно натягнутій металевій тарі	0,2
Консерви фруктово-ягідні та соки в збірній металевій тарі	0,2
Картопля, овочі сушені і концентровані (в перерахунку на сиру масу)	0,2
Консерви для дитячого харчування на овочевій та фруктовій основі	0,2
Овочево-молочні і плодово-молочні суміші	0,2

Дайте визначення впливу

Відповідно до природоохоронного законодавства України: нормування якості навколишнього природного середовища виконується з метою встановлення гранично допустимих норм антропогенних впливів, які гарантують екобезпеку населення, збереження генофонду, забезпечують раціональне використання та відтворення природних ресурсів в умовах постійного розвитку господарської діяльності. При цьому під впливом розуміють антропогенну діяльність, пов'язану з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних інтересів, і таку антропогенну діяльність, яка вносить фізичні, хімічні, біологічні зміни в природне середовище.

За якими показниками характеризується вплив?

Відповідно до природоохоронного законодавства України: нормування якості навколишнього природного середовища виконується з метою встановлення гранично допустимих норм антропогенних впливів, які гарантують екобезпеку населення, збереження генофонду, забезпечують раціональне використання та відтворення природних ресурсів в умовах постійного розвитку господарської діяльності.

При цьому під впливом розуміють антропогенну діяльність, пов'язану з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних інтересів, і таку антропогенну діяльність, яка вносить фізичні, хімічні, біологічні зміни в природне середовище.

Дайте визначення гранично допустимому викиду

Відповідно до Закону України "Про охорону атмосферного повітря", з метою обмеження техногенного впливу на атмосферу, як охоронний захід, поряд з ГДК, передбачають регулювання і кількісне обмеження викидів в атмосферу.

Реалізація цього положення Закону здійснюється нормуванням граничне допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення.

Гранична допустимий викид - це маса шкідливої речовини, яка не повинна перевищуватися під час , викиду в атмосферу за одиницю часу.

ГДВ встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери (і для кожного інгредієнту, який надходить до атмосфери з цього джерела), таким чином, що викиди шкідливих речовин від даного джерела та від сукупності джерел усього населеного пункту з урахуванням перспектив розвитку інфраструктури промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері не створюють приземну концентрацію, яка перевищувала б їх ГДК_мр (граничне допустима концентрація максимально разова).

Основні значення ГДВ - максимальні разові, встановлюються за умови повного навантаження як технологічного, так і газоочисного обладнання і їх нормальної роботи, і не мають перевищуватися у будь-який довільний 20-хвшшнний період часу.

Що ми розуміємо під гранично допустимим скидом?

Основним нормативом скидів забруднюючих речовин є гранична допустимий скид.

Гранична допустимий скид -- це маса речовини в стічних водах, максимально допустима в об'ємах водовідведення з встановленим режимом у даному пункті водного об'єкту за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті.

ГДС - межа витрат стічних вод і концентрації в них шкідливих домішок - встановлюється з урахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування (залежить від виду водокористування), асимілюючої спроможності водного об'єкту, перспектив розвитку регіону і оптимального розподілу шкідливих речовин, що скидаються, поміж водокористувачами, які скидають стічні води.

ГДС встановлюється для кожного джерела забруднення і кожного виду шкідливих домішок з урахуванням їх комбінованої дії.

В основі визначення ГДС (за аналогією з ГДВ) лежить методика розрахунку концентрацій забруднюючих речовин, створюваних джерелом у контрольних пунктах -- розрахункових створах - з урахуванням їх розбавлення, впливу інших джерел, перспектив розвитку (проектування джерела забруднення) тощо.

За яких обставин використовують тимчасово узгоджені викиди та скиди?

Якщо значення ГДВ з об'єктивних причин не можуть бути досягнуті, то для таких підприємств встановлюють значення тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) шкідливих речовин і вводиться поетапне зниження показників викидів шкідливих речовин до значень, які забезпечували б дотримання ГДВ. Громадський екологічний моніторинг має право вирішувати питання оцінки відповідності діяльності підприємства стосовно встановлених значень ГДВ або ТУВ шляхом визначення концентрацій забруднювальних речовин у приземному шарі повітря (наприклад, на межі санітарно-захисної зони).

У чому полягає загальний принцип встановлення ГДС?

Величина ГДС має гарантувати досягнення встановлених норм якості води (санітарних та рибогосподарських) при найгірших умовах розбавлення у водному об'єкті.

При скиданні стічних вод або інших видах господарської діяльності, які впливають на стан водних об'єктів, та які використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових потреб, норми якості поверхневих вод (або їх природний склад і властивості у випадку перевищення цих норм) мають витримуватись на водотоках, починаючи зі створів, розташованих на один кілометр вище найближчого за течією пункту водокористування (тобто водозабір для господарсько-питного водопостачання, місця для організованого відпочинку населення, територія населеного пункту тощо); а на водоймах -- на акваторії в радіусі одного кілометра від

пункту водокористування. Найближчі пункти водокористування визначаються органами санітарно-епідеміологічної служби.

При скиданні стічних вод або інших видах господарської діяльності, які впливають на стан рибогосподарських водотоків або водойм, норми якості поверхневих вод (або їх природний склад і властивості у випадку природного перевищення цих норм) мають дотримуватися протягом всієї ділянки водокористування, починаючи з контрольного створу, який визначається в кожному конкретному випадку органами Держеконагляду, але далі, як на відстані 500 м від місця скидання стічних вод або розташування інших джерел забруднення поверхневих вод (наприклад, місця добування корисних копалин, виконання певних робіт на водному об'єкті тощо).

Для скидання стічних вод у межах населеного пункту відповідно до "Правил охорони поверхневих вод" ГДС встановлюють нормативні вимоги безпосередньо до самих стічних вод. При цьому потрібно керуватись тим, що використання водних об'єктів у межах населених пунктів віднесене до категорії комунально-побутового водокористування.

У випадку, якщо значення ГДС за об'єктивних причин не може бути досягнуто, то таким підприємствам (джерелам забруднення) встановлюють тимчасово узгоджені обсяги скидів шкідливих речовин (ТУС) і вводять плани поетапного зменшення показників скидів шкідливих речовин до значень, які забезпечували б дотримання ГДС.

Джерела утворення відходів та їх класифікація

В Україні, як відзначалось вище, на сьогодні накопичено близько 20 млрд. т виробничих відходів, їх переробка та утилізація є однією з актуальних проблем захисту довкілля від шкідливих речовин.

Усі види промислових відходів поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Тверді відходи класифікують за трьома категоріями: промислові, сільськогосподарські та відходи міського господарства (побутові). Основна маса твердих промислових відходів утворюється на підприємствах:

* гірничої та гірничо-хімічної промисловості (шлаки, відвали тощо);

* чорної та кольорової металургії (шлаки, шлами, пил тощо);

* металообробної промисловості (стружка, браковані вироби тощо);

* лісової та деревообробної промисловості (лісозаготівельні відходи, відходи лісопиляння, деревостружкових, деревоволокнистих плит, шаруватих пластиків, карболітових, королітових плит, відходи клеїв, смол і лакофарбових матеріалів);

* енергетичного господарства - теплових електростанцій (зола, шлаки);

* хімічної та суміжних галузей промисловості (фосфогіпс, галіт, огарок, шлаки, шлами, цементний пил, відходи органічних виробництв: гума, пластмаси тощо);

* харчової промисловості (кістки, шерсть тощо);

*легкої промисловості (шматки тканини, шкіри, гуми, пластмас тощо).

До рідких відходів належать осади стічних вод після їх обробки, а також шлами пилу мінерального та органічного походження в системах мокрого очищення газів. Для повного використання відходів як вторинної сировини розроблена їх промислова класифікація. Наприклад, лом і відходи металів за фізичними ознаками поділяють на класи, за хімічним складом - на групи та марки, за показниками якості - на сорти. Оскільки тверді відходи скидають на ґрунт контрольованих та неконтрольованих звалищ, полігонів тощо або захоронюють у ґрунті, важливе значення мають показники нормативів граничне допустимих концентрацій токсичних речовин у ґрунті (ГДК_г).

У чому полягає загальний принцип нормування показників накопичення відходів?

Гранична допустима концентрація хімічної речовини в окремому ґрунті, мг-кг^-1 - це кількість речовин, яка не повинна викликати прямого або опосередкованого негативного впливу на грунт та інші компоненти довкілля, а найважливіше - на здоров'я людей. Водночас граничне допустимі величини шкідливих речовин мають сприяти самоочищенню ґрунту. У випадку відсутності ГДК_г оцінювання забрудненості проводиться співставленням вмісту хімічних речовин у забруднених (досліджуваних) і контрольних зразках ґрунту. При обґрунтуванні ГДК,, орієнтуються на такі основні показники, які визначають експериментальне:

* МА - міграційний атмосферний показник шкідливості, що характеризує перехід хімічної речовини із органічного шару ґрунту в атмосферу, мг-м"³;

* МВ -- міграційний водний показник шкідливості, що характеризує перехід хімічної речовини із орного шару ґрунту в ґрунтові та поверхневі води, мг-л"¹;

* ТВ - транслокаційний показник, що характеризує перехід із орного шару фунту через кореневу систему в зелену масу та плоди рослин, мг-кг"^!;

* ЗС -- загально-санітарний показник шкідливості, що характеризує вплив хімічної речовини на самоочисну здатність ґрунту та ґрунтовий мікробіоценоз, мг-кг"¹.

Значення ГДК,, для різних хімічних речовин, що знаходяться в промислових відходах наведено в табл. 6.2.

Якщо ГДК, відоме, можна розрахувати клас небезпеки (токсичності) відходів. Згідно з методичними рекомендаціями для визначення токсичності промислових відходів їх поділяють на 4 класи токсичності:

І - надзвичайно небезпечні;

II - дуже небезпечні;

III - помірно небезпечні;

IV - мало небезпечні.

Дайте визначення іонізуючому випромінюванню

Іонізуюче випромінювання(ІВ) - це потоки електромагнітних хвиль або частинок речовини, що здатні при взаємодії з речовиною утворювати в ній негативні та позитивні іони.

Поняття іонізуючого випромінювання об'єднує різні за своєю фізичною природою види випромінювання. Подібність між ними полягає в тому, що всі вони характеризуються високою енергією, реалізують свою біологічну дію через ефекти іонізації, що в біоструктурах призводить до загибелі клітин.

Всі види іонізуючого випромінювання можна поділити на дві групи -- корпускулярне і фотонне (електромагнітне).

Корпускулярне ЇВ ~ це потік частинок із масою спокою, відмінною від нуля, які утворюються при радіоактивному розпаді або ядерних перетвореннях. До нього належать альфа-, бета-частинки, нейтрони, електрони, протони, мезони та ін.

Корпускулярне випромінювання, яке складається з потоків заряджених частинок (альфа-, бета-частинок, протонів, електронів) належать до класу безпосереднього ЇВ, а корпускулярне випромінювання, що є потоками незаряджених частинок (нейтрони та інші елементарні частинки), називають непрямими ЇВ. Здатність ядер деяких хімічних елементів спонтанно перетворюватися в ядра інших хімічних елементів з виділенням енергії у вигляді іонізуючого випромінювання називається радіоактивністю.

Основними видами випромінювання, які існують у природі при розпаді різних нуклідів є: * альфа (б); * бета (в); * гамма (г); * нейтронне (п⁰).

Дайте стислу характеристику основним видам іонізуючого випромінювання

Гамма-випромінювання - це електромагнітне короткохвильове випромінювання високої енергії, якому властива найбільша проникна здатність. Відповідно, захист від зовнішнього гамма-випромінювання зумовлює складність розв'язку цієї проблеми.

Бєта-випромінювання відрізняється корпускулярною природою і є спрямованим потоком електронів та позитронів, їх швидкість наближається до швидкості світла, Бета-випромінюванню властива досить мала проникаюча здатність. Захиститися від бета-випромінювання, що надходить від зовнішнього джерела, порівняно не складно. В принципі, бета-частинки можуть затримуватись навіть неушкодженою шкірою. Однак при надходженні в середину організму бета-активні радіонукліди випромінюють бета-частинки, які легко поглинаються тканинами організму. Виникаюче при цьому руйнування в організмі значно перевищує руйнування, викликане гамма-випромінюванням.

Альфа-випромінювання - це потік позитивно заряджених частинок з величиною заряду 2 і масою, яка дорівнює 4 (по суті - це ядра гелію), що рухається зі швидкістю 20000 км-с"'. Цей вид випромінювання легко поглинається будь-яким середовищем (від альфа-випромінювання можна захиститись навіть аркушем щільного паперу або картоном). Однак надходження джерела альфа-випромінювання всередину живого організму може викликати трагічні для нього (організму) наслідки.

Нейтронне випромінювання -- це потік нейтральних частинок, що не є носіями електричних зарядів, проникаюча здатність яких дуже висока. Вони можуть вільно проникати через тіло людини і більш щільне середовище. У повітрі довжина пробігу досягає декількох сотень метрів.

Чим відрізняються поглинена доза від еквівалентної?

В системі нормування використовуються такі основні поняття.

Поглинена доза - фундаментальна дозиметрична величина, яка визначається кількістю енергії, що передана випромінюванням одиниці маси речовини. За одиницю поглиненої дози випромінювання прийнято грей (Дж-кг"¹) - поглинена доза випромінювання, передана масі опромінюваної величини в один кілограм і вимірювана енергією в 1 Дж будь-якого іонізуючого випромінювання: 1(Гр) = 1 (Дж-кг"¹).

Еквівалентна доза. Оскільки шкідлива дія іонізуючого випромінювання залежить не лише від поглиненої дози, але і від іонізуючої здатності еквівалентної дози. Для розрахунку еквівалентної дози (Дим), поглинену дозу (Дтог,) множать на коефіцієнт якості ЇВ (Р), який відображає здатність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму.

Які категорії населення встановлюються у відповідності до НРБУ-97?

Закон України "Про радіаційну безпеку населення" встановлює допустиме дозове навантаження на населення на рівні 1 мЗв-рік-¹, а для людей, що безпосередньо працюють з ІВ, - 20 мЗв-рік-¹.

Відповідно до "Норм радіаційної безпеки України - НРБУ-97" встановлюються такі категорії для населення, яке зазнало опромінення:

* категорія А - персонал, працюючий безпосередньо з ЇВ;

* категорія Б - обмежена частина населення (люди, які безпосередньо не працюють з ЇВ, але за умовами проживання або розміщення робочих місць можуть зазнавати опромінювання;

* категорія В - населення.

Визначено три групи органів тіла людини, опромінення яких викликає різні наслідки:

1) все тіло, червоний кістковий мозок, гонади;

2) м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, внутрішні органи;

3) кісткова тканина, шкірний покрив, кістки, передпліччя, щиколотки і стопи.

Залежно від груп критичних органів для осіб категорії А встановлено ГДД у рік, а для категорії Б - межу дози (ГД) у рік.

За якими показниками визначається ефективна доза?

Ефективна еквівалентна доза. Потрібно враховувати, що одні частини тіла або внутрішні органи більш чутливі до радіаційних ушкоджень, ніж інші. Тому дози опромінювання органів і тканин враховуються з різними коефіцієнтами.

Які основні класифікаційні ознаки та характеристики шуму?

У сучасному світі в умовах науково-технічного прогресу шум став однією з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища. Шумом прийнято вважати усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати потрібну звукову інформацію та відпочивати. Адаптація до нього практично неможлива.

Загалом, шум - це коливання частинок навколишнього середовища різної частоти, сили, висоти, тривалості, що сприймається органами слуху людини як небажані сигнали. Величина миттєвої амплітуди шуму описується гаусовим розподілом. У випадку коли шум містить усі звукові частоти, такий шум називають білим. Якщо шум переважно складається з високочастотних звукових коливань, його називають фіолетовим (за аналогією зі світловими коливаннями); коли ж домінують низькочастотні звукові коливання, шум називається рожевим.

Фізичні характеристики звуку Звук як фізичне явище - це хвильовий рух пружного середовища, як фізіологічне явище він визначається відчуттям, що сприймається

Такі коливання називають гармонічними. органами слуху при дії звукових хвиль. За своєю фізичною сутністю шум ідентичний звукові.

Звукові хвилі, що розповсюджуються в повітрі, називаються повітряним звуком, а в інженерних конструкціях і спорудах - структурним звуком. Структурний звук поширюється у вигляді поздовжніх і поперечних хвиль, а повітряний звук тільки в поздовжніх.

Звукова хвиля характеризується частотою й амплітудою коливань. За одиницю частоти / прийнято 1 герц (Гц) - кількість коливань за секунду. Від величини амплітуди залежить звуковий тиск. Чим більша амплітуда коливань, тим більший звуковий тиск і гучніший звук.

Графічний процес звукових коливань прийнято зображати у вигляді синусоїди

Зміна стану середовища у разі поширення звукової хвилі характеризується звуковим тиском. Одиницею виміру звукового тиск/» в системі 81 є Н-м"². Характеризується звуковий тиск так:

р = с·С·V, (8.1)

де с-густина середовища, в якому поширюється звук, кг-м'³; с- швидкість поширення звуку в середовищі, м-с"¹; v- швидкість коливального руху часток у звуковій хвилі, см-с"¹. Добуток р·с називають питомим акустичним опором середовища.

Дайте визначення основних параметрів шуму

Слуховий аналізатор людини характеризують межами сприйняття, розрізняють нижню і верхню межу сприйняття звуку:

* нижня абсолютна межа чутливості - це мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття;

* верхня абсолютна межа - максимально допустима величина подразника, яка ще не викликає у людини болю.

Нижню межу сприйняття звуку називають порогом слухового сприйняття, верхню - больовим порогом. Порогом слухового сприйняття називають найменшу величину звукового тиску, яку відчуває орган слуху. Він є різним для звуків різної частоти.

Для частоти 1000 Гц (на цій частоті вухо має найбільшу чутливість) поріг слухового сприйняття становить

с_о = 2-10⁵ Н-м"²

Поріг больового відчуття - це максимальний звуковий тиск, що сприймається вухом як звук, перевищення якого призводить до виникнення больових відчуттів. Тиск, вищий больового порогу, може викликати пошкодження органу слуху. Для звуків частотою 1 000 Гц за больовий поріг прийнято р = 20 Н-м"². Відношення звукових тисків при больовому порозі і порозі сприйняття складає 10⁶. Це діапазон звукового тиску, що сприймається вухом.

Звуковий тиск не повністю характеризує джерело звуку. Для більш повної характеристики джерела звуку введено його основні параметри:

* інтенсивність звуку (сила звуку);

* звукова потужність;

* рівень сили звуку;

* рівень звукового тиску;

* рівень звукової потужності.

Інтенсивність звуку І - це величина потоку звукової енергії, що проходить за 1 с через площу 1 м², яка є перпендикулярною до напряму поширення звукової хвилі. Одиницею виміру інтенсивності звуку є Вт-м"². Інтенсивність звуку виражається залежністю:

_/ (8.2)

Звукова потужність W- це загальна кількість звукової енергії, що випромінюється джерелом за одиницю часу і визначається за формулою:

де: s - замкнута поверхня, що оточує джерело звуку;

In- потік звукової енергії (інтенсивність) у напряму нормалі до елементу поверхні ds

У практичних розрахунках для визначення величини звукової потужності джерела користуються формулою:

де S-- площа поверхні, через яку проходить звукова енергія, м².

За великої кількості джерел звуку їхня звукова потужність дорівнює сумі потужностей окремих джерел

(8.4)

Оскільки, відповідно до закону Вебера-Фехнера, між слуховим сприйняттям і подразненням існує наближена логарифмічна залежність, для вимірювання звукового тиску, сили звуку і звукової потужності прийнято логарифмічну шкалу. Це уможливило досить великий діапазон значень відношень (за звуковим тиском він становить 10⁶; за силою звуку - 10¹²) вкласти в порівняно невеликому інтервалі логарифмічних одиниць. Із застосуванням логарифмічної шкали кожен наступний рівень цієї шкали більший за попередній приблизно в 10 разів. За умовну одиницю виміру прийнято один децибел (дБ). 1 дБ - це величина, максимально наближена до //б'єктивного порогу сприйняття - порогу розрізнення гучності двох игналів вухом.

Рівень сили звуку визначається за формулою:

(8-5)

де: L₁ - рівень сили звуку (дБ);

I, Iо - відповідно фактичне та порогове значення сили звуку (I₀=10^-12B_T·м-²).

Рівень звукового тиску, в децибелах, визначається за формулою:

(8.6)

Необхідно розрізняти терміни "рівень звуку" і "рівень звукового тиску". Для характеристики простих (тобто гармонічних) звуків в октавних смугах застосовують рівень звукового тиску, в дБ, для характеристики складних звуків (тобто не розкладених за октавними частотами) -рівень звуку, в дБА (децибел за шкалою шумоміра "А").

(8.7)

Рівень звукової потужності, в децибелах, визначається за виразом:

Де W0=10^-12 Вт(порогове значення звукової протужності).

В чому полягає суть шумового забруднення довкілля?

Відповідний звуковий ландшафт існував на Землі завжди. Т людина завжди використовувала властивості середовища як носія звуків. Життя в абсолютній тиші для неї неможливе.

Здавна відомий сприятливий вплив на організм людини шумів природного середовища. Статистика свідчить, що люди, які працюють у лісі, поблизу річки, на відміну від мешканців міст, хворіють нервовими та серцево-судинними хворобами значно рідше. Встановлено, що шелест листя, спів птахів, дзюрчання струмка, звуки дощу оздоровче впливають на нервову систему.Позитивний вплив гармонійної, спокійної, лагідної музики був відомий з давніх-давен (це поширені в усьому світі колискові - тихі, ніжні, монотонні наспіви).

Давно відома також негативна дія звуку. Одним із покарань Середньовіччя було жорстоке вбивство жертви звуками ударів могутнього дзвону. Приречений помирав у страшних муках від нестерпного болю у вухах.

Рівень шуму навколишнього природного середовища становить 30-60 дБ. До цього природного фону за сучасних умов додаються виробничі й транспортні шуми, рівень яких нерідко перевищує 100 дБ (табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Рівні шуму від різних джерел

Джерела шуму	Рівень шуму, дБ
Шепіт, тихий шелест листя дерев	10
Шепіт на відстані 1/0,3 м	30/40
Спокійна розмова на відстані їм	50
Шум автомобіля	60
Шум на вулиці	70
Шум на шосе (при роботі верстатів-автоматів)	80
Максимальний шум на виробництві	90
Шум поїзда метро	100
Шум реактивного літака	110
Шум літака на старті (гуркіт грому)	120
Потужна сучасна електронна музика	130
Шум ракети на старті	140
Постріл гармати	150
Шумова зброя	180-200

Джерелами шуму є: промислові об'єкти, транспорт, гучномовці пристрої, телевізори, радіоприймачі, музичні інструменти, юрби людей тощо.

Шум у виробничих умовах негативно впливає на працівника: послаблює увагу, посилює розвиток втоми, сповільнює реакцію на небезпеку. Внаслідок цього знижується працездатність та підвищується ймовірність нещасних випадків.

За даними статистичної звітності підприємств промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку та будівництва станом на 31 грудня 2001 року (Праця України 2001: Статистичний збірник/Державний комітет статистики України: № 6-2-7/160 від 29.07.2002 р.) кожен четвертий робітник працював у несприятливих умовах, зокрема під впливом таких шкідливих чинників, як підвищений рівень шуму - 9,8% облікової кількості штатних працівників.

Втрати суспільства від шуму сягають значних розмірів внаслідок випадків професійних захворювань, зростання їх частоти і тривалості, зниження продуктивності праці та якості продукції, підвищення аварійності.

Шум шкідливий не тільки для людини. Встановлено, що у рослин під впливом шуму знижується енергія до зростання, у них спостерігається надмірне (навіть повне, що призводить до загибелі) виділення вологи через листя, можливі порушення клітин. Гинуть листя і квіти рослин, що розташовані близько від джерела інтенсивного шуму (звуку).

Аналогічно діє шум на тварин. Від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, самі вони втрачають здатність орієнтуватися, у пташиних гніздах дає тріщини шкарлупа яєць. Від коливань повітря, які утворюються звуками переносної радіоапаратури, не можуть піднятися у повітря жуки, джмелі та інші комахи. Від шуму знижуються надої молока у корів, приріст маси свиней, несучість курей.

Суть та основні принципи нормування шуму

Захист людини від шкідливого впливу шуму є однією з найважливіших соціально-економічних проблем сучасності, від розв'язання якої залежить здоров'я працівників підприємств, установ, організацій, мешканців промислових центрів, міст тощо.

Основною метою боротьби з шумом є його повне усунення, а за неможливості цього - зниження інтенсивності шуму до допустимих меж, які визначені відповідними нормами.

При оцінюванні шуму і характеристик джерел шуму важливе значення мають такі поняття, як імісія та емісія.

Імісія - це вплив шумів на людину, яка знаходиться в зоні дії джерела шуму. Вона оцінюється і вимірюється там, де знаходиться людина, на яку впливає шум. Оцінювання імісії виконується, в першу чергу, для порівняння з нормами допустимого шуму.

Емісія -- це випромінювання шуму в навколишнє середовище, вона характеризує безпосередньо джерело шуму.

Нормування шуму здійснюється за санітарними й технічними нормами.

Санітарні норми встановлюють максимально допустимі значення (рівні) інтенсивності шуму з метою захисту людей від його шкідливого впливу. В основу санітарно-гігієнічного нормування шуму закладено запобігання виникненню функціональних розладів або захворювань, надмірного стомлення і зниження працездатності як при короткочасних, так і повторній дії несприятливих чинників виробничого середовища. Так за даними медиків дія шуму може спричиняти нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобу, порушення обмінних процесів та функціонування органів слуху тощо. Наближену дію шуму різних рівнів можна охарактеризувати наступним чином. Шум до 50 дБА, зазвичай, не викликає шкідливого впливу на людину в процесі її трудової діяльності. Шум з рівнем 50-60 дБА може викликати психологічний вплив, що проявляється погіршенням розумової діяльності, послабленням уваги, швидкості реакції тощо. При рівні шуму 65-90 дБА можливий його фізіологічний вплив: стає частішим пульс, тиск крові підвищується, судини звужуються, що погіршує постачання органів кров'ю. Дія шуму з рівнем 90 дБА і вище може призвести до функціональних порушень в органах та системах організму людини: знижується слухова чутливість, погіршується діяльність шлунку та кишечника, є відчуття нудоти, головний біль, шум у вухах. При рівні шуму 120 дБА та вище здійснюється механічний вплив на органи слуху, що проявляється порушенням зв'язків між окремими частинами внутрішнього вуха, можливий навіть розрив барабанної перетинки. Звукові хвилі, проникаючи через шкіру, викликають механічні коливання тканин організму, внаслідок чого відбувається руйнування нервових клітин, розрив дрібних судин тощо.

Основні принципи нормування інфразвукових шумів

Інфразвук - це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою,

меншою 20 Гц.

Інфразвук (ІЗ) генерується як природними джерелами (вітри, водоспади, хвилі морів, озер, водосховищ, грози, землетруси тощо), так і штучними (міські транспортні засоби, сільськогосподарські машини, поїзди, дорожньо-будівельні машини, водний та повітряний транспорт, вибухи, промислові підприємства тощо). Основними джерелами виробничого інфразвуку є двигуни внутрішнього згоряння, вентилятори, поршневі компресори та інші

тихохідні машини. Хоча людина і не чує інфразвуку, та він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху. Внаслідок впливу інфразвуку з рівнями 100-120 дБ виникають головні болі, спостерігається зниження працездатності, виникнення почуття страху, порушення функції вестибулярного апарату, а при частоті 5-10 Гц -- відчуття вібрації внутрішніх органів. Інфразвук з частотою 7-8 Гц найбільш небезпечний для людини у зв'язку з тим, що ця частота збігається з альфа-ритмами біострумів мозку і може викликати резонансні явища. Інфразвук поділяють на постійний та непостійний. У першого рівень звукового тиску змінюється не більше, а у другого - більше, ніж на 10 дБ за 1 хв.

Параметрами постійного інфразвуку на робочих місцях, що нормуються, є рівні звукового тиску в октавних смугах частот з середньо геометричними частотами 2, 4, 8, 16 Гц. Відповідно до ДСН 3.3.6.037-9

Допустимі рівні інфразвуку

Середньо геометричні частоти, Гц	Допустимі рівні звукового тиску, дБ	Загальний рівень звукового тиску, дБлін
2 4 8 16	105 105 105 105	110

Суть нормування ультразвукових шумів

Допустимі рівні ультразвукових тисків

Середньо геометричні частоти третинно-октавних смуг, кГц	12,5	16	20	25	31,5-100
Допустимі рівні ультразвукового тиску, дБ	80	90	100	105	110

Боротьба з інфразвуковими та ультразвуковими шумами повинна здійснюватися комплексно, поряд із шумами слухового діапазону (20-20000 Гц).

Які є основні джерела вібрації?

Вібрація - це механічні коливання твердого тіла. Вібрацію поділяють на природну та штучну. Джерелами природної вібрації є землетруси, що викликаються природними чинниками. Джерелами штучної вібрації є промисловість, транспорт.

Вібрації у промисловості виникають, зазвичай, при роботі машин та механізмів, які мають неврівноважені та незбалансовані частини, що обертаються чи здійснюють зворотно поступальний рух. До такого устаткування належать оброблювань ні, штампувальні верстати, електро- та пневмоперфоратори, електроприводи, компресори. У техніці розрізняють корисну та шкідливу вібрації. Корисна вібрація збуджується навмисно спеціальними вібраційними пристроями та машинами, наприклад, для проведення масажу, під час укладання бетону, трамбування тощо. Шкідлива вібрація виникає спонтанно під час роботи будь-яких механізмів.

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та місцеву (локальну) вібрації. Загальна вібрація передається на тіло людини, яка сидить або стоїть, переважно через опорні поверхні -сидіння, підлогу. Локальна вібрація передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, пристроями керування машинами та обладнанням.

Можлива також одночасна дія загальної та локальної вібрації. Наприклад, при роботі на дорожньо-будівельних машинах на руки передається локальна вібрація від пристроїв керування, а на все тіло - від машини чи сидіння.

За часовою характеристикою розрізняють:

* постійну вібрацію, для якої спектральний і коректований за частотою параметр протягом часу спостереження змінюється не більше, ніж у 2 рази (на 6 дБ);

Суть та основні принципи нормування вібрації

Оскільки абсолютні параметри, що характеризують вібрації, змінюються в широких межах, то в практиці частіше використовують відносні параметри - рівні, які визначаються відносно опорного (парового) значення відповідного параметру, а одиницею виміру є дБ.

Стандартні опорні значення наступні:

* амплітуда вібропереміщення А₀=8·10^-12м

* віброшвидкість V₀= 5-10^-8м-с^-1;

* віброприскорення а_а =3-10^--4м-с^-2.

Найчастіше для оцінювання вібрації використовують логарифмічний рівень віброшвидкості L_V, який визначають за формулою:

(8.9)

Типові значення віброшвидкості для різних джерел вібрації наведено в таблиці 8.8.

Таблиця 8. 8. Типові значення віброшвидкостей

Джерело	Віброшвидкість, мм с-1
Рейковий транспорт	0,3-160
Промислові установки	0,05-5
Будівельна техніка	0,002-1,6
Автотранспорт	0,005-0,07
Денний фон у місті	0,006-0,02
Нічний фон у місті	0,003-0,01
Безпечний "геологічний рівень"	0,225
Безпечний фізіологічний рівень	0,12

Санітарне нормування вібрацій

Нормування вібрацій поділяють на санітарне (гігієнічне) й технічне. При санітарному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному - щодо захисту машин, устаткування, будівель тощо від вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Як зазначалося раніше, вібрації можуть негативно впливати на довкілля. Наприклад, якщо буде пошкоджена від вібраційного впливу велика місткість з отруйними речовинами, це може призвести до небезпечної екологічної ситуації.

Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик (параметрів): інтенсивності, спектрального складу, тривалості впливу, напрямку дії). Санітарне (гігієнічне) оцінювання вібрації, що діє на людину у виробничих умовах, визначається за допомогою таких методів:

* частотного (спектрального) аналізу параметрів вібрації;

* інтегральної оцінки за спектром частот, що нормуються;

* дози вібрації.

При частотному аналізі параметрами, що нормуються є середні квадратичні значення віброшвидкості та віброприскорення, або їх логарифмічні рівні, дБ, в діапазоні октавних смуг із середньоквадратичними частотами:

* 1,0; 2,0; 4,0; 8,0; 16,0;31,5; 63 Гц - для загальної вібрації;

* 8,0; 16,0; 31,5; 63,0; 125,0; 250,0; 500,0; 1000,0 Гц - для локальної вібрації.

Як вже згадувалось, кількісні та якісні критерії і показники несприятливого впливу вібрації на людину, диктуються санітарними нормативними документами Міністерства охорони здоров'я. Згідно з ними вводяться наступні критерії оцінки несприятливого впливу вібрації:

* критерій "безпека", який забезпечує непорушення здоров'я оператора і виключає можливість виникнення травмонебезпечних чи аварійних ситуацій через дію вібрації;

* критерій "межа зниження продуктивності праці" забезпечує підтримку нормативної продуктивності, яка не знижується через розвиток втоми під впливом вібрації;

* критерій "комфорт", при якому людина має відчуття комфортності умов праці.

Для загальної вібрації норми вібраційного навантаження встановлюються відповідно до категорій вібрації (табл. 8.9). локальної вібрації.

Таблиця 8.9. Норми вібраційного навантаження відповідно до категорій вібрації

Категорія вібрації за санітарними нормами і критеріями безпеки	Характеристика умов праці	Приклад джерела вібрації
1 - безпека	Транспортна вібрація, яка впливає на оператора самохідних машин, автомобілів та бронетехніки (колісної і гусеничної) при їх пересуванні на місцевості	Гусенична і колісна військова техніка, в т.ч. бульдозери, скрепери, грейдери, катки, снігоочи сники тощо; вібрація літа ків при роботі двигунів
2 - межа зниження продуктивності праці	Транспортао-технологічна вібрація, яка діє на операто ра машин, що пересуваються тільки по спеціально підготовлених поверхнях приміщень майданчиків	Екскаватори, будівельні крани, шляхові машини, бетоноукладачі тощо
3 - тип "а" -межа зниження продуктивності праці	Технологічна вібрація, яка діє на оператора стаціонарних машин і обладнання або передасться на робочі місця, які не мають джерел вібрації	Насосні агрегати, вентилятори, верстати ремонтно-поновлювальних майстерень, електричні машини, верстати дерево- і металообробні
3 - тип "б" -комфорт	Вібрація на робочих місцях працівників розумової праці і персоналу, який не займається фізичною працею	Учбові класи, лабораторії, штабні приміщення, медчастини, бібліотеки тощо

Що являють собою електромагнітні поля, та які причини їх виникнення?

Електричне поле -- часткова форма проявлення електромагнітного поля, яка визначає дію на електричний заряд (з боку поля) сили, що не залежить від швидкості руху заряду. Основною кількісною характеристикою електричного поля є напруженість електричного поля Е, яка в даній точці простору визначається відношенням сили F , що діє на заряд, розміщений у цій точці, до величини заряду g

У процесі еволюції біосфера постійно знаходилася і знаходиться під впливом електромагнітного поля (ЕМП) природного походження (природний фон): електричного й магнітного поля Землі, космічного електромагнітного випромінювання, насамперед того, що генерується Сонцем. Природа електромагнітного випромінювання пов'язана з вихровими електричними й магнітними полями. Внаслідок того, що ці поля нероздільно пов'язані між собою, вони отримали назву електромагнітних. У період науково-технічного прогресу людство створювало і дедалі ширше використовувало штучні (антропогенні) джерела ЕМП. Нині ЕМП антропогенного походження значно перевищують природний фон і є тим несприятливим чинником, вплив якого на людину та довкілля рік за роком зростає.

Таким чином, можна зробити висновок, що електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання є природні та антропогенні.

Назвіть джерела електромагнітних полів антропогенного походження

Головними джерелами електромагнітних полів є:

* радіо-, телевізійні станції;

* радіолокаційні станції (радари);

* високовольтні лінії електропередач;

* всі види електротранспорту;

* промисловість, у якій використовується потужне електрообладнання;

* телевізори, монітори, стільникові телефони тощо.

Які основні параметри складових електромагнітного поля?

Електромагнітне поле - це змінні в просторі електричні та магнітні поля, які поширюються в просторі у формі хвиль і знаходяться у зворотній взаємозалежності. Електромагнітні хвилі є поперечними, тому що вектори потужності електричного поля Е й магнітного поля Н коливаються у взаємно перпендикулярних площинах. Під час поширення електромагнітних хвиль здійснюється перенесення енергії в просторі (швидкість поширення хвиль енергії у вакуумі дорівнює швидкості світла, тобто 3-Ю м-с"¹).

Електромагнітні поля з високою щільністю енергії можуть викликати шкідливий вплив безпосередньо на організм людини.

Шкідливий вплив електромагнітного поля на людину пов'язаний з перенесенням її організмом енергії.

Електричне поле -- часткова форма проявлення електромагнітного поля, яка визначає дію на електричний заряд (з боку поля) сили, що не залежить від швидкості руху заряду.

Основною кількісною характеристикою електричного поля є напруженість електричного поля Е, яка в даній точці простору визначається відношенням сили F , що діє на заряд, розміщений у цій точці, до величини заряду g:

Одиниця напруженості електричного поля в системі S1 вимірюється в В-м^-1.

У тропосфері відбуваються явища, що викликають поділ електричних зарядів внаслідок зміни метеорологічних умов - хмар, опадів, туманів тощо, через що в атмосфері виникає позитивний об'ємний заряд, на поверхні Землі - негативний. Отже, електричне поле Землі спрямоване приблизно вертикально, напруженість його становить в середньому 130 В-м"¹.

Магнітне поле характеризується його дією на заряджену частинку, що рухається із силою, пропорційною заряду § та її швидкості V. Дію магнітного поля на рухомий заряд характеризують магнітною індукцією В. Це векторна величина, яка у випадку, коли С вектор * є перпендикулярним до взаємно перпендикулярних векторів сили Р та швидкості V, чисельно дорівнює:

Одиницею напруженості магнітного поля є ерстед (Е). 1Е = 79,5775 А-м-¹.

Магнітне поле Землі утворює магнітосферу - область навколоземного простору, фізичні властивості, форма та розміри якої визначаються магнітним полем Землі та його взаємодією з потоком заряджених частинок від Сонця.

Магнітосфера простягається на 70--80 тис. км у напрямку до Сонця і на багато мільйонів кілометрів у протилежному напрямку.

Магнітне поле за формою нагадує поле диполя, центр якого зміщений відносно центру Землі, вісь нахилена до осі Землі на 11,5°. Середня величина магнітної індукції поблизу земної поверхні становить приблизно 5-Ю-⁵ Тл, а напруженість магнітного поля спадає від магнітних полюсів (55,7 А-м-¹) до магнітного екватора (33,4 А-м-¹).

Електромагнітні поля характеризуються певною енергією, яка поширюється в просторі у вигляді електромагнітних хвиль.

Основними параметрами електромагнітних хвиль є:

* довжина хвиль л, м;

* частота коливання f, Гц;

* швидкість поширення радіохвиль с, яка практично

дорівнює швидкості світла с = 3-10⁸ м-с-¹.

Залежно від частоти коливання (довжини хвилі) радіочастотні електромагнітні коливання (ЕМК) поділяють на:

* низькі частоти: 3-10⁴-3-10⁵ Гц (10⁴-10³ м);

* середні частоти: 3-10⁵-3-10⁶ Гц (10³-10² м);

* високі частоти: 3-10⁶-3-10⁷ Гц(10²-10 м);

* дуже високі частоти: 3-10⁷-3-10⁸ Гц (10-1 м);

* ультрависокі частоти: 3-10⁸-3-10⁹ Гц (10-¹ м);

* надвисокі частоти: 3-10⁹-3-10¹⁰ Гц (10-'-10-² м);

* надзвичайно високі частоти: 3- 10¹⁰-3-10^и Гц (10-²10-³ м).

Примітка. Діапазони частот та довжина хвиль включають верхнє значення параметра і виключають нижнє.

Зміна ЕМП характеризується насамперед параметрами його складових (електричного та магнітного полів).

Електромагнітні поля також оцінюються кількістю енергії (потужністю), що переноситься хвилею в напрямку свого поширення. Для кількісної характеристики цієї енергії застосовують значення поверхневої густини потоку енергії, що визначається у Вт-м-².

Наведіть показники гранично допустимих рівнів складових електромагнітного поля на робочих місцях і для населення

Простір навколо джерела ЕМП умовно поділяють на ближню зону (зону індукції) та дальню зону (зону випромінювання). Для оцінювання ЕМП у цих зонах використовують різні підходи. Ближня зона охоплює простір навколо джерела ЕМП, що має радіус, який приблизно дорівнює 0,17 довжини хвилі. В цій зоні електромагнітна хвиля ще не сформована, тому інтенсивність ЕМП оцінюється окремо напруженістю магнітної та електричної складової поля (у більшій мірі несприятлива дія ЕМП в цій зоні зумовлена електричною складовою). У ближній зоні, зазвичай, знаходяться робочі місця, на яких присутні джерела електромагнітних випромінювань з довжиною хвилі меншою, ніж 1 м (УВЧ, НВЧ, НЗВЧ). Інші - знаходяться практично завжди у дальній зоні, в якій електромагнітна хвиля вже сформувалася. У цій зоні ЕМП оцінюється за кількістю енергії (потужністю), що переноситься хвилею в напрямку свого поширення. Для кількісної оцінки цієї енергії застосовують значення поверхневої густини потоку енергії, що визначається у Вт-м"².

Допустимі рівні напруженості ЕМП радіочастотного діапазону на робочих місцях та в місцях знаходження персоналу, де є джерело ЕМП, регламентуються за ГОСТ 12.1.006-84. Стандарт стосується ЕМП діапазону частот 60 кГц -- 300 МГц. Електромагнітні поля цього радіочастотного діапазону слід оцінювати напруженістю електричної та магнітної складових, а у діапазоні частот 300 МГц-300 ІТц поверхневою густиною потоку енергії.

Напруженість ЕМП в діапазоні частот 60 кГц-300 МГц на робочих місцях персоналу протягом однієї доби не має перевищувати становлених гранично допустимих рівнів (ГДР) табл. 9.1.

Таблиця 9.1. Гранично допустимі рівні ЕМП

Діапазон частот	ГДР напруженості ЕМП
	за електричною складовою, В-м"1	за магнітною складовою, А- м'*
бОкГц-ЗМГц	50	5,0
3-30 МГц	20	_
30-50 МГц	10	0,3
50-300 МГц	5	--
300 МГц - 300 ГГц	-	-

Контроль інтенсивності опромінювання має проводитися не рідше одного разу в рік, а також при введенні в дію нових чи реконструйованих старих генераторних установок.

При інтенсивності опромінення 6 мВт-см-² в організмі людини помічені зміни:

* у статевих залозах;

* у складі крові;

* каламутність кришталика ока;

* підвищення кров'яного тиску;

* розриви капілярів та крововиливи у легені та печінку. При інтенсивності до 100 мВт-см-² спостерігаються:

* стійка гіпотонія;

* стійкі зміни серцево-судинної системи;

* двостороння катаракта.

Подальше опромінювання помітно впливає на тканини, викликає больові відчуття, а якщо воно перевищує 1 Вт-см-², то це викликає дуже швидку втрату зору. У разі роботи декількох джерел випромінювання електромагнітних хвиль у діапазоні частот 60 кГц - 300 МГц, для яких встановлені єдині значення ГДР, сумарна інтенсивність впливу електричної (Е) та магнітної (Н) складових ЕМП визначається за формулами:

Від чого залежать гранично допустимі рівні електромагнітного поля промислової частоти?

Гранично допустимі рівні електростатичного поля в житлових та нежитлових приміщеннях не повинні перевищувати 15 кВ/м. Такий же ГДР встановлено стосовно телевізорів, відеомоніторів, осцилографів, які експлуатуються в побутових умовах.

Гранично допустимі рівні напруженості електростатичного поля в житлових приміщеннях (при мережі живлення 50 Гц) становить 500 В-м'¹.

Для електричних полів, які випромінюються повітряними ЛЕП напругою 300 кВ і вище:

* всередині житлових будівель -- 500 В/м;

* на території зони житлової забудови - 1 кВ/м;

- в населеній місцевості, зокрема зоні житлової забудови, а також на території присадибних ділянок - 5 кВ-м"¹

- на ділянках перехресть високовольтних ліній з автомобільними шляхами категорії 1-4-10 кВ-м"';

- у важкодоступній місцевості та на ділянках спеціально огороджених для виключення доступу населення 20кВ-м"'.

Що стосується магнітного поля промислової частоти, то ГДР напруженості магнітного поля повинен становити:

* при часі опромінювання до 2 годин на добу - 500 мкТ;

* при часі опромінювання до 24 годин - 100 мкТ.

При яких обставинах застосовуються гранично допустимі значення енергетичної експозиції?

Оскільки дія ЕМП на людину залежить від часу (за вахту, робочий день або бойове чергування), існують гранично допустимі значення енергетичної експозиції електричної та магнітної складових ЕМП (табл. 9.4).

Діапазон частот	За електричною складовою (Е), В-м"'/год	За магнітною складовою (Н), А-м/год	За щільністю потоку енергії, мкВ-м2/год
ЗОкГц-ЗМГц	20000	200	-
3 МГц - ЗО МГц	7000	не розроблені	-
ЗО МГц -60 МГц	800	0,72	-
60 МГц - 300 МГц	800	не розроблені	-
300 МГц- 300 ГГц	800	-	200

До яких наслідків призводять електромагнітні випромінювання на людину та об'єкти довкілля?

Рівень впливу ЕМП на організм людини залежить від діапазону частот, інтенсивності та тривалості дії, характеру випромінювання (неперервного чи модульованого), режиму опромінювання, розміру поверхні тіла, що зазнає опромінення, індивідуальних особливостей організму. Електромагнітні поля можуть викликати біологічні та функціональні несприятливі особливості організму. Функціональні ефекти проявляються в передчасній втомлюваності, частих болях голови, погіршенні сну, порушенні функцій серцево-судинної та центральної нервової систем. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стійких порушень та захворювань. Біологічні несприятливі ефекти впливу ЕМП проявляються тепловою та нетепловою дією. Теплова дія призводить до підвищення температури тіла та місцевого вибіркового нагрівання органів і тканин організму внаслідок переходу електромагнітної енергії в теплову. Таке нагрівання особливо небезпечне для органів із слабкою терморегуляцією (головний мозок, очі, нирки, шлунок тощо). Наприклад, випромінювання сантиметрового діапазону призводить до появи катаракти, тобто до поступової втрати зору. Механізм та особливості нетеплової дії ЕМП радіочастотного діапазону до кінця ще не з'ясовані. Електромагнітні поля антропогенного походження також впливають на екосистеми довкілля. Наприклад, ЛЕП викликають низку екологічних проблем. Спеціальні дослідження показали, що ЛЕП надвисокої та ультрависокої напруги (750--1150 кВ) з екологічної точки зору є дуже небезпечними. Навколо них утворюються потужні електромагнітні поля, які негативно впливають на людину, порушують природну міграцію тварин, процеси росту рослин тощо. Підготовка трас для ЛЕП, вирубування просік, встановлення опор, монтаж проводів та іншого експлуатаційного обладнання і подальша експлуатація ЛЕП зумовлюють відповідну реакцію з боку екосистеми. Вирубування лісу призводить до значної перебудови всього комплексу кліматичних чинників: на просіках збільшується швидкість вітру, змінюються температура та вологість повітря, влітку різко посилюється інтенсивність випаровування вологи з поверхні грунту й трав'яного покриву, що викликає пересихання поверхневих шарів грунту, а взимку на просіках накопичується надмірна кількість вологи, що сприяє вегетації рослин навесні. Розморожування та відтаювання ґрунту на просіках відбувається на 7--30 днів раніше, ніж у лісі. Це призводить до виникнення ерозійних процесів.

Утворення просік супроводжується також значними змінами тваринного компоненту екосистем: спостерігається зникнення видів, що мешкають у кронах дерев: змінюється видовий склад, чисельність та різноманіття птахів тощо. Без сумніву, ЛЕП впливають і на стан здоров'я людей. Розростання міст до мегаполісів наближує ЛЕП до новобудов. Допустимі норми електричного поля не повинні перевищувати ІкВ-м¹; для цього необхідно віддаляти опори ЛЕП на 30-40 м від житлових будівель. Як зауважувалося раніше, електротранспорт, радіолокаційні та побутові прилади також є джерелами електромагнітних полів. Усі ділянки надвисокочастотного діапазону використовуються для радіозв'язку, у тому числі радіолокаційного та супутникового. У цьому діапазоні працюють практично всі військові радіолокатори (радари). Доведено, що характер дії випромінювання багатьох радарів за своїми характеристиками наближається до характеру дії легкопроникного радіаційного випромінювання. При тривалих опромінюваннях починається порушення дії імунного механізму. Функціональні порушення, викликані ЕМП, здатні акумулюватися в організмі людини, але є зворотними, якщо значно зменшити вплив опромінювання. Аналізуючи наведене вище, потрібно зробити висновок, що дію електромагнітних полів на організм людини та об'єкти довкілля потрібно нормувати за їхнім впливом.