Сучасне/актуальне мистецтво у художній критиці Києва початку ХХІ століття

Київ

CONTEMPORARY/CURRENT (ACTUAL) IN THE KYIV ART CRITICISM IN XXI CENTURY

The article, based on the study of the periodicals in the capital of Ukraine, reveals the distinguishing principles between current and contemporary art by art critics of Kyiv and the reasons that led to the blurring of these terms definitions in Ukrainian art-exploring and cultural discourse of the early XXI century.

It is concluded that the diverse landscape of our country's artistic life at the beginning of the XXI century, the desire to define and structure the fullness of manifestations, influences and collisions of today artistic processes, encourages Kyiv critics to form their own classification ofvarious vectors of its development. Accordingly, in the columns of the periodical, in addition to the phrases “contemporary art”, “currently emerging art”, there are others, including “contemporary modern art” (in some cases as a desire to highlight the innovative search in painting), “contemporary (latest) art”, or “contemporary emerging art” (as an attempt to mark in the art stream that the adequate to current time art practices exist today), etc. Hence, the precision of these terms usage depends on the context of use, due to time and therefore cannot have the unambiguous interpretation.

In art criticism of the early XXI century these concepts are subject to diffusion, as the authors in considering artistic phenomena, a particular art project, the work of artists, seek to mark the field of discourse with these terms, without their further interpretation. In the contemporary art space, such a reflection is mainly focused on the viewer as a potential consumer, so the figure of the artist is actualized, the meanings that he represents in his works are less actualized. This approach, for the most part, eliminates the essence of the “contemporary” and “relevant” concepts than contributes to the formation of the clear terminological instruments for this type of scientific and creative activity.

The article emphasizes the necessity to develop the terminological instruments by scientific thought of Ukraine, clear to scientists of other countries, namely synchronized with the general art and cultural terminology, which is determined by globalization processes.

Key words: modern art, currently emerging (relevant) art, contemporary art, art criticism.

Постановка проблеми

Актуальність дослідження питання співвідношення понять «сучасне» й «актуальне» мистецтво зумовлена розмитістю їх дефініцій в українському мистецтвознавчому і культурологічному дискурсі, що відображають як тексти періодики, присвячені розгляду мистецьких явищ художнього життя початку ХХІ століття, так і публікації окресленого часу, в яких київські мистецтвознавці і критики роблять спроби осмислити наявну термінологічну невизначеність.

Аналіз досліджень

Питанню співвідношення понять «сучасне / актуальне мистецтво» в мистецькому просторі України початку ХХІ століття приділяє увагу Г Вишеславський, В. Бурлака, О. Голубець, Л. Смирна, В. Хаматов, А. Пучков, Т Злобіна, Д. Скринник-Миська, О. Балашова. Публікації цих авторів розкривають авторське розуміння вказаних дефініцій, що залишає простір для узагальнень і більш детального вивчення досліджуваного питання.

Мета статті - виявлення й осмислення принципів розрізнення понять актуального й сучасного мистецтва художньою критикою Києва.

Виклад основного матеріалу

Розрізненість трактування зазначених термінів пов'язана з низкою причин. Серед них - відсутність одностайності поглядів серед міжнародних інституцій, науковців і митців у визначенні часових меж і сутності “сопїешрогагу art”, до яких часто апелюють київські оглядачі художнього життя при поясненні понять «сучасне» й «актуальне» мистецтво. Це спонукає розглянути основні підходи закордонних дослідників і теоретиків щодо того, що є сучасним мистецтвом (соЩспірогагу art), або що саме робить мистецьке явище / подію сучасним.

Перший із них ґрунтується на виявленні тих кардинальних змін (їх хронології) в культурному та мистецькому полі, які вказують на появу нових його характеристик і стратегій, потребують термінологічного визначення.

Нині серед західних інституцій / науковців щодо поглядів на хронологію появи сучасного мистецтва існує твердження про те, що події Другої світової війни істотно вплинули на свідомість художників і стали відліком неповернення до мистецтва у тому вигляді, в якому воно було, яким сприймалося до цієї події. Тому відлік соЩспірогагу art доцільно розпочинати після закінчення Другої світової війни. Цієї позиції дотримується Інститут сучасного мистецтва у Лондоні (The Institute оЈ ЄоЩсшрогагу Art in Еопйоп). Також існує думка, згідно з якою відправною точкою (початком) сучасного мистецтва варто вважати кінець ХХ - початок ХХІ століття.

Проте, найбільш розповсюдженими є судження, які пов'язують його поступ із кардинальними змінами у сфері мистецтва 60-70-х рр. ХХ ст. Найчастіше під ними розуміють період появи понять «постмодернізм», «постмодерн», окреслення закінчення легко класифікованих художніх рухів і розмаїття підходів у створенні мистецьких творів.

Так, Національна галерея міжнародного модерністського й сучасного мистецтва Тейт Модерн (Tate Мойсгп) орієнтується на 1970-ті роки як кінцеву межу виникнення сопісшрогагу art (Сопісшрогагу art. Art Тсгш). Британський мистецтвознавець і критик М. Арчер поступ сontсшporaгy art пов'язує із 1960-ми роками. Історикиня мистецтва К. Річман-Абду говорить про закінчення епохи модернізму (кінець 1960-х - поч. 1970-х років) як відлік сучасного мистецтва, яке розпочалося на основі поп-арту (вперше створений художниками Е. Уорхолом і Р. Ліхтенштейном), якому властива зацікавленість у змалюванні масової культури, переосмислення комерційних продуктів як доступного мистецтва (Richшan-Abdou, 2019).

У цьому контексті варто навести роздуми американського філософа та критика А. Данто. У своїй публікації «Світ Мистецтва» критик, аналізуючи мистецький процес, говорить про творчість Е. Уорхола для унаочнення настання нової віхи в мистецькому світі. Це період, в якому об'єкт, який важко ідентифікувати мистецьким, набуває такого значення (мистецького твору) внаслідок його визнання і прийняття мистецьким світом, що забезпечує теорія мистецтва (розуміння / позиціонування його таким спеціалістами в царині історії та теорії мистецтва).

Міркування А. Данто позначають істотні зміни поступу художнього процесу, в якому серед розмаїття мистецьких інтенцій лише фахівці здатні розпізнати варті уваги твори (Danto, 1964: 582). Це спонукає звернутися до інституційної теорії мистецтва (як її сформулював американський філософ Дж. Дікі), згідно якої відмінність твору мистецтва від його антиподу визначається контекстом його функціонування, системою фахових інституцій, з яких складається арт-простір / евіт. Зазначені особливості, на думку більшості науковців, вирізняють соїйстрогагу art від мистецтва попереднього часу.

Існує й інший підхід у розгляді сутності сучасного мистецтва. Він ґрунтується на розумінні цього явища як певної мистецької діяльності, за допомогою якої відбувається формування сучасності. Таким чином при розгляді поняття сучасного мистецтва наявним є зміщення акценту з мистецтва на сучасність, не тільки сучасність визначає мистецтво, а й мистецтво - сучасність.

Серед інших причин термінологічної плутанини варто зазначити особливості перекладу терміну contemporary art в українському мистецькому середовищі, який тлумачать і як сучасне мистецтво, і як актуальне мистецтво (зустрічається і поняття новітнє мистецтво, рідше - модерне). Тож смислове навантаження усіх трьох понять стає зрозумілим лише з контексту їх застосування, а відмінність або тотожність часто визначається відповідно до авторського бачення ситуації, принципів, від яких відштовхуються дослідники при визначенні зазначених понять. На цю особливість вказує мистецтвознавець Г Вишеславський, зазначаючи, що «точність вживання зазначених термінів позначає кут зору на предмет, про який пише мистецтвознавець» (Вишеславський, 2015: 87).

«Точкою відліку» одночасного застосування понять сучасне / актуальне мистецтво в українському арт-середовищі (так само як і перші спроби їх виведення) є 90-ті роки ХХ століття. Їх співіснування було пов'язано з необхідністю термінологічно маркувати та розмежувати мистецькі інтенції, які відповідали естетиці постмодернізму, модернізму, явища, що співвідносилися з розумінням мистецтва, сформованим за радянських часів.

На початку ХХІ століття терміни «актуальне» і «сучасне» мистецтво найчастіше вживають як синоніми. Більшість критиків у їх трактуванні відштовхуються від розуміння того, що сучасне / актуальне мистецтво є відкритою системою, яка характеризується розмаїттям мистецьких явищ певного часу, це «мистецтво сьогоднішнього дня, яке (за браком часу) ще не можна визначити як певний стиль чи напрям» (Вишеславський, 2015: 87). Однак помилково вважати, що йдеться лише про темпоральний показник виникнення й експонування мистецтва, адже такий підхід апелює до розмитих / рухливих хронологічних меж, не вказує на сталий часовий відрізок, тобто нівелює можливість точного визначення кола творчих інтенцій / явищ, які мають статус сучасного, і тих, які вже його втратили.

Не є вичерпним і розуміння сучасного мистецтва як створеного художником-сучасником, оскільки воно апелює до широкого кола мистецьких виявів / явищ, поєднує мистецькі інтенції, які несуть кардинально нове змістовне наповнення (естетичне, філософське, тематичне) і мають інноваційний характер, з тими, де вони відсутні. Це порушує питання необхідності маркування мистецтва певного часу будь-якими додатковими означеннями на кшталт «сучасне / актуальне». Визнаючи цей факт, більшість критиків, відштовхуючись від основної прикметної риси сучасного мистецтва - «відсутності єдиного організуючого принципу, ідеології чи «-ізму» (Contemporary Art in Context, 2016), вводять додаткові уточнюючі координати, що сприяє конкретизації розуміння поняття «сучасне / актуальне мистецтво».

Одним із визначальних у цьому контексті є критерій актуальності твору локальному і світовому мистецькому просторам. На думку більшості оглядачів художнього життя, сучасне мистецтво набуває свого статусу за умови відповідності міжнародному поступу, спроможності на належному рівні підтримувати із ним комунікацію. На необхідність відповідати критеріям певного міжнародного художнього процесу, бути частиною глобального культурного діалогу як необхідну умову / показник належності до сучасного / актуального мистецтва вказує мистецтвознавиця В. Бурлака, Л. Смирна, В. Хаматов, А. Пучков, медіа-активіст і публіцист О. Радинський. Останній зазначає: «... сучасне мистецтво привілеює рівнобіжність темпорального виміру, належність до єдиного хронологічного контексту. Не відповідати цим вимогам означає не належати до сфери «сучасного мистецтва», яке не може бути актуальним на місцевому рівні й неактуальним назовні» (Радинський, 2010).

Цього принципу дотримується й художник, арт-критик і куратор Єжи Онух. В українських реаліях поняття «сучасне мистецтво» як еквівалент світового “contemporary art” мистець, серед інших, означує діяльність київської групи Р.Е.П., харківського гурту «БОБка» та мисткині Алевтіни Кахідзе. Такий вибір є очевидним з огляду на те, що творчість вказаних мистецьких об'єднань (акція «Р.Е.П.» “We will Р.Е.П. you”, проект групи «SOSku» «Мрійники», «Вони на вулиці», «Бартер») є прикладом мистецтва, яке має соціальнокритичне спрямування, де важливим є не естетичні питання, а заглиблення в соціально-психологічні, соціально-культурні контексти, що відповідає світовій художній практиці залучення мистецтва у суспільно значущі теми, розуміння сучасного мистецтва як способу надання соціальних і культурних коментарів, що виявляє його важливість для суспільства і забезпечує його визнання.

Зауважимо, що принцип універсальності сучасного мистецтва не нівелює можливості звернення художників до локальних традицій. Передбачається, що «новітнє мистецтво поєднує основу місцевих традицій і глобальні світові тенденції» (Смирная, 2016: 164). Зазвичай йдеться про вільне застосування класики і традиції шляхом цитування та перекроювання, гри з елементами та кодами будь-яких культур, зокрема і традиційних, яким є і народне автентичне мистецтво. Як наслідок, творчість українських мистців, позначена поєднанням національного забарвлення з ідеями, образами та засобами художньої виразності, вписаними у постмодерністську культурну парадигму, оглядачами художнього життя означується як сучасне/актуальне мистецтво (contemporary art) У цьому контексті розглядається діяльність О. Тістола, О. Рідного, П. Старуха.

Статус сучасного мистецтва досягається і завдяки зіткненню різного розуміння, відмінних концепцій мистецтва (наприклад, традиційної східної і європейської). Слушні міркування з цього приводу висловлює німецький художник і теоретик медіа-мистецтва П. Вайбель. Розглядаючи питання доречності презентації так званого національного мистецтва у контексті contemporary art в аспекті ідеї глобалізації (універсальності), мистець зазначає, що «ідея глобалізації полягає не в тому, щоб надавати перевагу одній культурі над іншою, як це було у модернізмі. Глобалізація пропонує переглянути співвідношення та контексти локального й космополітичного, національного та всесвітнього, регіонального й інтернаціонального» (Вайбель, 2010: 37).

В цьому аспекті важливими є міркування мистецтвознавця Г. Вишеславського, який підіймає питання ступеню універсальності contemporary art (його проблематики), що здебільшого орієнтується на європейську та американську культурну ситуацію щодо інших культур і необхідності постійного пошуку актуальності для зв'язку із сучасністю. Зауважимо, що підняте науковцем питання актуалізує постконцептуальне мистецтво, яке передбачає поєднання / співставлення в одному творі мистецтва різних (протилежних) концептів мистецтва (різного його тлумачення), що і визначає його цінність і сучасність.

Загалом розгляд художньою критикою Києва понять «сучасне» та «актуальне» мистецтво варто розкрити, проаналізувавши організацію побудови творів, типові ознаки, які позначаються наведеними вище термінами, розуміння ролі художника в мистецькому процесі й інше.

Викладений вище матеріал спонукає більш детально розглянути одну з визначальних рис мистецтва - його кореляцію із сучасністю, що виявляється в актуалізації проблематики поточного часу. Для більшості оглядачів художнього життя це означає звернення до наявних політичних дошкульних питань, інтервенцію у сферу соціальних відносин. Інші акцентують увагу на проблемах, породжених новітніми технологіями для гуманітарного світу і людини, екологічних питаннях, проблемах ідентифікації, пошуку людиною свого місця у світі. Зауважимо, що така проблематика характерна і для мистецтва, яке трактується як «актуальне мистецтво». Так, до актуального мистецтва відносять проекти учасниці групи «Р.Е.П.» Л. Хоменко, які підіймають актуальні проблеми сучасного суспільства і можуть слугувати прикладами їх інтелектуального дослідження (проєкт «Дивокрай», серія “Superstars”).

В обох випадках міркування критиків суголосні роздумам щодо сутності сучасного мистецтва філософа, мистецтвознавця і куратора Б. Гройса, який акцентував увагу на тому, що «сучасне мистецтво заслуговує свого імені, якщо воно демонструє сучасність, а не лише якщо зроблене і виставлене у теперішній момент» (Гройс, 2012: 78). При цьому слушне зауваження вносить мистецтвознавиця Н. Маценко, наголошуючи на тому, що до кола актуальних проблем і завдань, з якими працює сучасне мистецтво, варто віднести «і злободенне, яке стосується лише поточного моменту, ті питання, які не втрачають своєї актуальності протягом тисячоліть, потребуючи відповіді» (Маценко, 2018).