Гравіровані портрети маршалів Франції першої половини ХІХ ст. із зібрання національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Іконографічне дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відділ образотворчих мистецтв

Інституту книгознавства Національної бібліотеки України

імені В.І. Вернадського

Гравіровані портрети маршалів Франції першої половини ХІХ ст. із зібрання національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Іконографічне дослідження

Гліб Миколайович Юхимець,

кандидат мистецтвознавства, доцент

Ірина Іванівна Цинковська,

молодший науковий співробітник

Метою роботи є дослідження іконографії портретних зображень маршалів Франції доби Наполеона у гравюрах з видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839 із зібрання Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Методологія дослідження базується на застосуванні іконографічного та іконологічного методів, а також порівняльного мистецтвознавчого (формального) аналізу зображень, створених за життя конкретної портретованої особи і пізніше в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, а також у документах, творах літератури, насамперед мемуарах сучасників. Наукова новизна. Портретні зображення визначних історичних осіб завжди були й залишаються актуальними для науки, незалежно від її галузі. Проте спеціальне дослідження методом іконографічного аналізу гравірованих портретів маршалів Наполеона з видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839 відсутнє. Отож уперше на матеріалах різних видів образотворчого мистецтва (скульптурні монументи, живописні батальні композиції, жанрові сцени, парадні та інтимні портрети, мініатюри, гравіровані портрети і навіть твори дрібної пластики та декоративного мистецтва) та мемуарах сучасників прослідковано іконографію маршалів Наполеона. Висновки. Практичним результатом дослідження є уточнення окремих позицій у каталожному описі та в електронній базі даних НБУВ «Європейський гравірований портрет XVI--XIX ст. із зібрання НБУВ». На основі іконографічного вивчення окремих гравірованих портретів маршалів Франції з видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839 можемо зробити висновок, що всі автори «Галереї» активно зверталися до наявних зображень портретованих і, дотримуючись заданої замовником єдиної композиційної схеми, створили цілісну графічну портретну галерею Героїв нації, яка набула у сприйнятті нащадків меморіального значення.

Ключові слова: європейський гравірований портрет, маршали Наполеона, іконографія.

Hlib Yukhymets, Candidate of Sciences (Art Studies), Associate Professor, Head of Fine Arts Department, of Institute of Book Studies of V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine

Iryna Tsynkovska, Junior Researcher of Fine Arts Department of Institute of Book Studies of V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine

Engraved portraits of Marshals of France of first half of 19th century in collection of V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine. Iconographic Study

The aim of the research is to study the iconography of engraved portraits of the Marshals of France of the Napoleonic era presented in the Gavard Ch. Galerie de mareshaux de France, Paris, 1839 edition from the collection of the V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine. The methodology of the study is based on employing iconographic and iconological methods, as well as comparative art-study (formal) analysis of the images created in the lifetime of the concrete portrayed person and at a later time in various forms and genres of figurative arts, as well as documents, literature, primarily, the memoirs of their contemporaries. Scientific novelty. The iconography of Napoleon's marshals has been traced relying on the examination of various forms of fine art (monumental sculptures, battlefield paintings, genre scenes, full-dress and intimate portraits, miniatures, engraved portraits and even the works of small plastic art, and those of decorative art), as well as memoirs of contemporaries. Conclusions. The practical results of the study is the specification of certain entries in the catalogue description and the V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine electronic database “European engraved portrait of the 16th-19th centuries in the V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine collection". The iconographic study of some engraved portraits of the marshals of France from the Gavard Ch. Galerie de marechaux de France, Paris, 1839 edition suggests that all the authors of the “Gallery" repeatedly turned to the available images of the portrayed marshals, and following the general composition scheme set by their customers, they created a wholesome graphic portrait gallery of national heroes that won a memorial status in the eyes of succeeding generations.

Key words: European engraved portrait, Napoleon's marshals, iconography.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Портретні зображення визначних історичних осіб завжди були й залишаються актуальними для науки незалежно від її галузі, а результати іконографічних студій активно використовуються в мистецтвознавстві, при складанні енциклопедій, біографічних словників, довідників. Проте спеціальне дослідження методом іконографічного аналізу гравірованих портретів маршалів Наполеона з видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839 відсутнє.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій доповіді Є. М. Букрєєвої «Генерали і маршали Великої армії Наполеона в зібранні гравірованих портретів технікою акватинти Державного історичного музею в Москві», оприлюдненій на Міжнародній науковій конференції, виголошено результати вивчення 36 гравюр, датованих приблизно 1819-1822 роками, зокрема встановлено історію колекції, здійснено атрибуцію та каталожний опис окремих гравюр. Але власне іконографія зображених осіб залишилася поза межами студій. Надзвичайно важливими для дослідження іконографії портретів є публікації, в яких на основі документів, мемуарів учасників і очевидців тих подій висвітлюються життя й діяльність маршалів Наполеона (див. Список використаних джерел).

Виклад основного матеріалу

Звання маршала існувало у Франції з середньовіччя. 1060 року король Генріх І започаткував посаду «коннетабеля» (головного конюха), помічниками якого стали маршали. Через сто двадцять п'ять років у країні була введена посада маршала Франції. А з 1191 року коннетабель був уже не головним конюхом, а обіймав посаду головнокомандувача армії, і, відповідно, маршали стали командувачами частин армії під його головуванням. Із 1627 року Людовік ХІІІ анулював звання коннетабеля, а маршал стає вищим військовим званням. Існувало також і звання «генеральний маршал», яке, разом із званням «маршал Франції», було скасоване 1790 року, під час Великої французької революції. 1804 року Наполеон І був проголошений імператором, а країна Французькою імперією. Конституцією було відновлене військове звання маршала Імперії (Marechal d'Empire), і згідно з нею ж призначати маршалів «з числа найдостойніших генералів» отримав право лише особисто імператор. За період свого правління Наполеон призначив 26 маршалів. Завдяки його дивовижному вмінню розпізнавати людей талановитих, кожен із призначених ним маршалів був яскравою особистістю зі всіма своїми чеснотами й недоліками. Вони відіграли помітну роль у буремних історичних подіях часів правління імператора Наполеона, його блискучого злету і трагічного падіння. Отож не випадково історики, письменники, поети, художники, і не лише Франції, вже більше двох століть звертаються до тих доленосних подій та їх дійових осіб.

Під час систематизації зібрання європейського гравірованого портрета з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського великого масиву пам'яток (у понад тисячу аркушів) було виявлено портрети маршалів Франції, датовані першою половиною ХІХ ст. У процесі первинного візуального дослідження за форматом і технікою гравірування на сталі, композиційною схемою та стилістичними ознаками з них були виділені 19 портретів. А згодом з'ясувалося, що їх відтиснено з дощок-кліше, награвірованих для видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France Paris, 1839.

Жак-Домінік-Шарль Гавард (фр. Gavard, Jacques-Dominique-Charles; 17941871), який народився в Парижі, був різносторонньо обдарованою особистістю інженером, мистецтвознавцем, літографом, видавцем і, нарешті, близьким другом видатного композитора і піаніста Фридерика Шопена. В історію французької гравюри ХІХ ст. увійшов як видавець 13 томів гравюр з оригіналів живописних полотен королівської галереї палацу Версаль Як виняток, у виданні є один погрудний портрет. Це окремо зазначено в таблиці під № 23 навпроти прізвища Мармона Огюста Фредеріка Луї, Вієсс де - маршала Франції з липня 1809 р.: «Lemercier, d'apres un portrait en buste». Від-биток цієї гравюри зберігається в зібранні НБУВ (Інв. №207 ин). Versailles. Galeries Historiques. Publiees sous la direction de Jacques Dominique Charles Gavard... 13 tom. [1550 plan-ches.] Supplement. 6 tom. Fol. Paris, 1838-1849, J. D. C. Gavard. 2650 fr.. Видання Гаварда відзначаються не лише високим художнім рівнем гравюр-репродукцій живописних полотен, але й якістю супровідної інформації.

Не є винятком і його видання гравюр парадних портретів маршалів Франції Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839. Титульний аркуш цього унікального видання прикрашений композицією прямокутного формату із зображенням масивного вінка з листя дуба і лавра, увінчаного по центральній вісі ківером. У горішніх кутах композиції зображено по одному крилатому янголу, нижню частину навколо вінка заповнює зброярський натюрморт. Далі, на окремих сторінках, невеликий вступний текст і таблиця з нумерованим списком гравірованих портретів із зазначенням у колонках: 1) прізвища портретованих осіб; 2) авторів живописного портрета-основи; 3) авторів гравюр. Перед кожним відбитком гравірованого портрета окремо надруковано таблицю із зазначенням кампаній (назва і дата), в яких брав участь зображений маршал. Тож видання містить надзвичайно цінну інформацію для атрибуції портретів. Але досвід атрибуції творів мистецтва, а тим більше старовинних портретів, доводить, що необхідно прискіпливо перевіряти, за можливості, будь-яку інформацію методом комплексного аналізу прижиттєвої та близької в часі іконографії кожної портретованої особи. Саме в широкому іконографічному пошуку та мистецтвознавчому аналізові гравірованих портретів маршалів Франції із зібрання НБУВ і полягає мета пропонованої статті.

У Державному історичному музеї (м. Москва) зберігаються 36 гравюр із галереї портретів маршалів, дивізійних і бригадних генералів, державних діячів доби імператора Наполеона, створених переважно рисувальником П'єром Мартіне, живописцем Луї Франсуа Обрі та гравером Франсуа Шароном Букреева Е. М. Генералы и маршалы Великой армии в собрании гравированных портретов ГИМа // Отече-ственная война 1812 года. Источники. Памятники. Проблемы. Материалы XIXМеждународной научной конференции, 7-9 сентября 2015 года. 2016. С. 80.. Усі портрети серії награвіровані технікою акватинти Там само. С. 79. Саме акватинта, з її можливостями передавати характерні тональні нюанси та особливості фактури живопису, стала однією з улюблених графічних технік європейських майстрів репродукційної гравюри. приблизно в 1819-1822 рр. і мають єдину композиційну будову: постать на повний зріст, з предметами військової атрибутики на тлі битви, краєвиду або архітектурної споруди.

Такі самі вертикальний прямокутний формат і композиційну структуру (вірогідно, за умовою Гаварда, запозичені в П'єра Мартіне, Луї Франсуа Обрі та Франсуа Шарона) мають портрети маршалів Франції із зібрання НБУВ. Але більшість з них, а також ще й переважно з інших живописних парадних портретів, які, в основному, зберігаються в палаці Версаль та Музеї історії Франції в Парижі, була награвірована на сталі (технікою, кардинально несхожою з акватинтою).

Першим після погрудного портрета Наполеона у виданні Шарля Гаварда представлений парадний (за композицією) портрет Луї-Олександра Бертьє на повний зріст. І це не випадково. Незмінний начальник генерального штабу французької армії до кінця був відданий Наполеону. Саме його прізвище значиться першим у списку із чотирнадцяти генералів, які отримали чин маршала імператорським декретом від 19 травня 1804 р. За Конституцією, маршалів із числа найдостойніших генералів (не більше 16-ти) призначав особисто імпе-ратор. 19 травня 1804 р. імператорським декретом чин маршала отримали генерали, які в декреті названі в тако-му порядку: БертьєЛ.-А., Мюрат Й., Монсей Б.-А.-Ж. де, Журдан Ж.-Б., Массена А., Ожеро П.-Ф.-Ш., Бернадот Ж.-Б.-Ж., Сульт Ж. де Д., Брюн Г.-М.-А., Ланн Ж., МортьєА.-Ед.-К.-Ж., Ней М., ДавуЛ.-Н., Бессьєр Ж.-Б. Окрім зазначених 14 генера-лів, за заслуги перед Францією чотири генерали республіканської армії цим декретом отримали звання Почесного мар-шала: Келлерман Ф.-Е.-К., Лефевр Ф.-Ж., ПеріньйонК.-Д. і СерюрьєЖ.-М.-Ф. (Іл. 1).

Біографія маршала Франції Луї-Олександра Бертьє (Berthier, Louis-Alexandre; 1753-1815) добре відома. Про життя і діяльність цього видатного військового діяча доби Наполеона достатньо багато написано в численних історичних працях. Його образ відбито у творах літератури та мистецтва. Для дослідження іконографії Луї-Олександра Бертьє найбільший інтерес становлять живописні, графічні, скульптурні портрети (насамперед прижиттєві) і, звісно, мемуари свідків тих буремних часів.

Іконографія маршала Луї-Олександра Бертьє багата і дещо інтриганська, особливо щодо літературних портретів. Якщо висока оцінка його таланту, дивовижної працездатності, адміністративної хватки, неймовірної пам'яті, відданості військовій справі відзначалися без винятку всіма, хто стикався з ним у штабній роботі або на полях битв, у військових походах, у повсякденному житті, то описи його зовнішності часто-густо не співпадають. «У свої 26 років Бертьє тримався впевнено середнього зросту, атлетичної статури, з правильними й прямими рисами обличчя, густою шевелюрою з хвилястим волоссям (дехто стверджував, що воно було кучерявим), яке вибивалося з-під модної перуки, з великими синьо-зеленими очима і виразним поглядом». Сподіваємося, що цей літературний портрет Олександра Бертьє був наведений автором начерку російським істориком Максимом Чиняковим за опублікованими спогадами одного із сучасників, який безпосередньо знав маршала Російський історик Максим Чиняков у статті «Луи-Александр Бертье», опублікованій у часопису «Вопросы истории». 2002. № 10. С. 32-52 (http://istorja.ru/articles.html/france/berthier/), на жаль, не зазначив джерело наведеної ним важливої іконографічної інформації..

Іл. 1. Луї-Олександр Бертьє (фр. Berthier, Louis-Alexandre; 1753-1815).

Зовсім інший літературний портрет Луї-Олександра Бертьє знаходимо у знаменитих мемуарах Лори Жюно, герцогині д'Абрантес (1784-1838) дружини наполеонівського генерала Жана Андоша Жюно, герцога д'Абрантес: «...він [Бертьє] був невисоким на зріст і поганої статури, хоча і не потворою. Голова його була завелика для такого маленького тулуба, і покрита волоссям, скоріше хвилястим, аніж кучерявим, кольору чорного, а не білявого; ніс, очі, лоб, підборіддя, все це було як годиться, але все якесь непоказне. Від природи руки його потворні..Додайте до всього цього, що він заїкався, і корчив гримаси, а руки такі дивні своєю живістю, що дуже забавляло тих, кому була байдужою його знатність». Але герцогиня далі зазначає, що Луї-Олександр «.був людиною чудовою, хоча й слабкою настільки, що це псувало багато добрих його чеснот, якими наділила його природа, як добра мати». Зовнішнім виглядом Бертьє значно поступався красеню Й. Мюрату або атлетичної статури М. Нею. Але «... Бертьє був доброю людиною, у повному значенні цього слова» Записки герцогини Абрантес [фр. Laure Junot, Duchesse d'Abrantes; 1784-1838], или исторические воспоминания о Наполеоне, о революции, директории, консульстве, империи и восстановлении Бурбонов /пер. с фр. К. А. Полевого: в 16 т. Москва, 1835-1839 гг. Т. 3. Москва, 1835. С. 304-305..

Яків Нерсесів, автор дослідження, присвяченого маршалам Наполеона, зазначає, що Олександр Бертьє природні недоліки своєї зовнішності намагався компенсувати красивим, ідеальним одягом, який йому завжди пасував: «У будь-який час дня або ночі його костюм був бездоганним: повний маршальський мундир з ботфортами і шаблею. Недарма його визнавали найелегантнішим офіцером армії Наполеона і законодавцем військової моди. Своїми блискучими, вражаючими мундирами він завжди викликав чорну заздрість перших чепурунів наполеонівської армії Мюрата, Нея і Ланна» Яков Нерсесов. Маршалы Наполеона Бонапарта. ОГИЗ, Астрель, Мир энциклопедий Аванта +. 2011. С. 35. URL: http://loveread.ec/view_global.php?id=69326.

Якщо припустити, що наведені літературні портрети Бертьє об'єктивні, то більшість авторів живописних і графічних зображень приховали недоліки зовнішності маршала за благородним обличчям і «атлетичною статурою», елегантною красою військового одягу, розкішними інтер'єрами та іншими деталями, обов'язковими для жанру парадного портрета.

Гравюра на сталі із зображенням маршала Олександра Бертьє із зібрання НБУВ за композиційною будовою, урочистою поставою портретованого на повний зріст, набором алегоричних і символічних деталей повторює всі канони європейського живописного парадного портрета стилю класицизму. Іконографічною основою гравірованого портрета з видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839 були живописний парадний портрет «Маршал Луї Олександр Бертьє» (1808; палац Версаль) та погрудний портрет Бертьє (1812) обидва авторства відомої паризької художниці стилю класицизму Жак-ОгюстенКатрін Пажу (Jacques-Augustin-Catherine Pajou; 1766-1828) Підготовчий малюнок для гравера Контена (Contenau) був виконаний за двома зазначеними живописними пор-третами Жак-Огюстен-Катрін Пажу.. У гравюрі майже точно, як на парадному портреті, повторені поза маршала, парадний маршальський стрій (але без накинутого на плечі плаща) та змінені жести рук. А голова, розвернута у % ліворуч, скопійована з погрудного портрета. У порівнянні з живописним парадним портретом, у гравюрі кардинально змінено не лише оточуючий Бертьє простір, але також і «сюжет». Так, на живописному полотні маршал зображений у кімнаті біля столу з мапами, де, як начальник Генерального штабу, вказуючи пальцем на розгорнуту мапу, доповідає про бойову обстановку головнокомандувачеві Наполеону, який на картині залишається «поза кадром». У гравюрі ж погляд і думки Бертьє ніби перебувають у вирі подій вирішальної битви, яка невдовзі має розпочатися.

У цілому, з численних зображень Луї-Олександра Бертьє найбільшої довіри, на наш погляд, заслуговують два живописних портрети: перший виконав у 1834 р. Гійом Франсуа Габріель Леполь (Guillaume Francois Gabriel Lepaulle; 18041886) за портретом 1792 р. пензля відомого французького художника АнтуанаЖана Гро (Antoine-Jean Gros; 1771-1835), який зберігається у Версальському палаці. А другий, написаний після 1807 р. представником італійського неокласицизму Андреа Аппіані (Andrea Appiani; 1754-1817), належить до колекції замку Фонтенбло. Обидва портрети поясні. Основна увага художників зосереджена на обличчі і, на відміну від парадних портретів Бертьє, образ майбутнього маршала в названих полотнах виглядає значно переконливішим.

Щодо традиційного питання схожості в портретному жанрі, то багата іконографія образу маршала Луї Олександра Бертьє не дає однозначної відповіді (вкотре у практиці іконографічних досліджень). Усі відомі парадні портрети як живописні, так і гравіровані значно розходяться з літературними описами зовнішності маршала Бертьє. Художники, зі зрозумілих причин, намагалися догодити замовникові, хоча ми достеменно не знаємо, наскільки об'єктивними і влучними були характеристики зовнішності Бертьє ані в літературних творах, ані в творах образотворчого мистецтва. На думку авторів статті, найпереконливішими в іконографії маршала Луї-Олександра Бертьє є, насамперед, його прижиттєві зображення або близькі до них, зокрема: Робер Жак Франсуа Лефевр (Robert Jacques Francois Lefevre; 1755-1830) «Портрет генерала Луї-Олександра Бертьє» (1801); Андреа Аппіані (Andrea Appiani; 1754-1817) «Портрет князя ЛуїОлександра Бертьє в костюмі імператорського судді» (після 1807 р.; замок Фонтенбло); Жак-Августін-Катрін Пажу (Jacques-Augustin-Catherine Pajou; 1 766-1828) «Портрет Луї-Олександра Бертьє» (1812); Гійом Франсуа Габріель Лєполь (Guillaume Francois Gabriel Lepaulle; 1804-1886) «Портрет Луї-Олександра Бертьє» (1834) копія з картини 1792 року пензля Антуана-Жана Гро (Antoine-Jean Gros; 17711835); Луї Шарон (Charon Louis Francois; 1783 не раніше1831 р.) «Маршал Франції Луї-Олександр Бертьє» (1821 р.; акватинта за оригіналом П'єра Мартіне) та ін.

Однією із найколоритніших особистостей серед сузір'я маршалів Наполеона був затятий опозиціонер і конкурент імператора Жан Батіст Жюль Бернадот (Jean Baptiste Bernadotte; 1763-1844), який розпочав 1780 року військову кар'єру сімнадцятирічним юнаком у Беарнському піхотному королівському полку Його Величності Людовіка XVI, дослужився до звання маршала Франції, а після закінчення військової служби у французькій армії став королем Швеції і Норвегії Карлом XIV Юханом і засновником династії Бернадотів (Іл. 2). Не дивно, що історична особистість такого масштабу привертала особливу увагу письменників і художників, які залишили багату іконографію однієї з найбільш неординарних постатей доби революційних війн у Франції. Тим паче, що «...цей пихатий, задиристий і скандальний приятель і одноліток революційного генерала Моро мав імпозантну зовнішність: високий, стрункий, з довгими кучерями синьо-чорного волосся, крупним орлиним носом і виблискуючими очима....Егоїстичний до мозку кісток гасконець не лише виглядав імпозантно, але мав достатньо високий інтелект» Яков Нерсесов. Маршалы Наполеона Бонапарта. ОГИЗ, Астрель, Мир энциклопедий Аванта+. 2011. С. 39.

http://loveread.ec/view_global.php?id=69326. А це запис очевидця битви під Лейпцигом восени 1813 р., яка, по суті, вирішила кінець імперії. У недалекому минулому маршал Франції тоді без вагань виступив проти Наполеона і своєї батьківщини. На той час він був уже підданим Швеції принцом Бернадотом і спадкоємцем старого і кволого Карла ХІІІ: «Принц шведський... верхи на білому коні, вдягнений у шубу з бузкового оксамиту, із золотими петлицями, із шляпою на голові, прикрашеною білими пір'їнами та величезним султаном шведських кольорів., із жезлом [командувача], обтягнутим бузковим оксамитом, із золотою короною на обох кінцях» Там же. С. 45..

У процесі дослідження іконографії Жана Батіста Жюля Бернадота серед великої кількості живописних і графічних прижиттєвих портретів було встановлено, що портрет маршала Франції із зібрання НБУВ є графічною копією з живописного парадного портрета з палацу Версаль, написаного у 1818 році відомим фламандським портретистом Франсуа Кінсоном (Frangois-Joseph Kinson; 1770-1839).

Іл. 2. Жан Батіст Жюль Бернадот (фр. Jean Baptiste Bernadotte; 1763-1844).

іконографія портретний маршал гравюра

У таблиці з переліком гравюр видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839 авторами портрета маршала Франції Бернадота зазначено: «Peintres Kinson» та «Graveurs Pigeot Jeune» (живописець Кінсон і гравер Піжо Молодший). Показово, що для видання портретів маршалів Франції для репродукційної гравюри було обрано парадний живописний портрет маршала Франції Бернадота, дата написання якого 1818 рік співпадає з датою його коронації як кронпринца Бернадота на престол Швеції та Норвегії під ім'ям Карла XIV Юхана Бернадота. Не можна навіть припустити, що на картині й, відповідно, на гравюрі, у парадному строї маршала Франції він зображений як командувач Північної армії під час епохальної «Битви народів» під Лейпцигом 18 жовтня 1813 року. Цьому суперечить і пейзаж, зображений на полотні та гравюрі. Лейпциг знаходиться на рівнині, а на картині та гравюрі Бернадот у парадному строї французького маршала із жезлом зображений біля гармати батареї, розташованої на високому пагорбі. Тло композиції заповнює панорама гір та ріка, що в'ється ущелиною, оточеною високими скелями. Такий пейзаж одразу асоціюється з Італійською кампанію Наполеона, під час якої в січні 1797 року корпус генерала Бернадота був відправлений на підсилення італійської армії під командуванням Наполеона. А 16 березня його корпус взяв участь у битві при Тальяменто. Отже, на гравюрі та парадному портреті зображено маршала Бернадота, а не кронпринца і короля Швеції. Це підтверджується версією, що живописний парадний портрет, написаний Франсуа Жозефом Кінсоном 1818 року, є авторським повторенням з картини 1804 року дати, яка співпадає з часом отриманням Бернадотом звання маршала Франції У палаці Версаль зберігається копія з портрета маршала Бернадота 1804 р., яку виконав французький живо-писець Жозеф-Ніколас Жуї (фр. Joseph Nicholas Jouy (1809-1880) у 1852 р.. А зображений художником гірський пейзаж, на тлі якого гордо позує вояка, асоціюється з Італійською кампанію Наполеона, коли її учасник Бернадот ще був бригадним генералом, а не маршалом. Для «пихатого» замовника, а тим більше для живописця тло, очевидно, не мало жодного значення.

Під сьомим номером у Декреті на звання маршала імператор Франції зазначив прізвище П'єра-Франсуа-Шарля Ожеро (Pierre-Frangois-Charles Augereau; 1757-1816), пам'ятаючи його заслуги в Італійській кампанії 1796-1797 років і, насамперед, його героїзм та рішучі дії, завдяки яким було вирішено долю битви при Кастільйоні на користь війська Наполеона «...коли деякі заздрісники дозволяли собі казати несхвально проти Ожеро у присутності імператора, остан-ній відповідав: «Не будемо забувати, що він врятував нас при Кастільйоні». І коли Наполеон створив нове дворянство, він надав Ожеро титул герцога Кастільйонського». Марбо М. Мемуары генерала барона де Марбо. Москва, 2005. С. 43. http://loveread.ec/read_book.php?id=67988&p=45 (Іл. 3).

Іл. 3. П'єр-Франсуа-Шарль Ожеро (фр. Pierre-Frangois-Charles Augereau; 1757-1816).

Наскільки ж зображення П'єра-Франсуа-Шарля Ожеро як прижиттєві, так і створені невдовзі після його смерті донесли правдивий образ людини неймовірної долі, яка пройшла життєвий шлях від простолюдина («...продукт стічних канав паризьких вулиць») Чандлер Д. Военные кампании Наполеона. Триумф и трагедия завоевателя. Монография / пер. с англ. Н. Б. Черных-Кедровой. Москва: Центрполиграф, 1999. С. 54., позбавленого будь-якого виховання й освіти, до маршала Франції, герцога Кастільйонського? Відповідь на це питання певною мірою можна знайти в мемуарах учасника багатьох кампаній імператора Наполеона французького генерала Жана-Батіста Антуана Марселена Марбо (1782-1854), відомого як Марселен Марбо, який, зокрема, служив і під командуванням маршала Ожеро.

«Чомусь стало нормою, згадував Марбо, уявляти його [Ожеро] негідником, грубіяном, забіякою і злою людиною. Це велика помилка. Я з усією відповідальністю заявляю, що з п'яти маршалів, за яких мені випало служити, він був, безумовно, тим, хто вмів полегшити своїм людям тягар війни. Він був добрим до місцевого населення і добре поводився з офіцерами, з якими йому доводилося жити» Марбо М. Мемуары генерала барона де Марбо. Москва, 2005. С. 40. http://loveread.ec/read_book.php?id= 67988&p=45. «Ожеро мав красиве обличчя, високий зріст і гарну статуру. Він любив фізичні вправи й умів добре їх виконувати, а також був чудовим вершником і блискуче володів шпагою» Там же. С. 41.. «В нього була бездоганна військова виправка, він завжди був з голочки одягнений, підстрижений, його волосся було завжди напудреним. Він носив довгу косу, високі чоботи з закотом, завжди начищені до блиску. До того ж, у нього був абсолютно войовничий вигляд» Там же. С. 6..

Щодо «абсолютно войовничого вигляду», то саме такий образ Ожеро яскраво втілений у живописному полотні «Ожеро на Аркольському мосту 15 листопада 1796 р.» (1798) пензля відомого французького представника неокласицизму, баталіста Шарля Тевенена (Charles Thevenin; 1764-1838) та погрудному портреті «Ожеро з рушницею», який датується 1834 роком. Обидві картини Тевенена зберігаються у Версальському палаці. Риси грізного обличчя дивізійного генерала в батальній картині, написаній через два роки після взяття французами Аркольського мосту, майже точно були повторені в портреті, написаному Шарлем Тевененом через шістнадцять років після смерті маршала Ожеро.

На окрему увагу в іконографії П'єра Ожеро заслуговує зображення маршала пензля відомого німецького живописця, портретиста, мініатюриста Йоганна Джуліуса Хейнсіуса (Heinsius, Johann-Julius; 1740-1812). Цей портрет, що належить до різновиду так званого «інтимного портрета», зберігається в музеї історії Парижа «Карнавале» і датований 1807-1812 роками. Тобто він був написаний, коли маршалу Ожеро було 50-55 років. Біографії Йоганна Хейнсіуса і П'єра Ожеро дають підстави не лише вважати означену дату створення портрета обґрунтованою, але й підтверджують вірогідність того, що він був написаний художником за підготовчим малюнком або, імовірніше, безпосередньо з натури. Хейнсіус остаточно переїхав до Франції в 1790 році й оселився в Орлеані, приблизно за 130 км від Парижа. Він регулярно приїздив до французької столиці, активно працював на замовлення і створив багато живописних полотен, мініатюр та малюнків технікою італійського олівця. 8 лютого 1807 року маршал Ожеро після поранення в руку в битві біля Ейлау (Eylau) повернувся в Париж. У 1809-1810 роках він перебував на військовій службі поза межами Франції. 24 квітня 1810 року був відізваний у Париж, а 1812 року воював в армії Наполеона в Росії. Отже, якщо взяти до уваги, що Хейнсіус у ці роки активно працював і як портретист, який став автором портретів й інших маршалів Франції, то замовлення йому від Ожеро під час свого перебування у Франції написати портрет виглядає цілком реальним. Маршал Ожеро зображений Хейнсіусом у буденній обстановці, вдягненим по-домашньому. Він сидить на простому стільці за столом із розкладеними паперами та книгою й, дивлячись із лагідною, ледь помітною посмішкою на уявного співбесідника, правою рукою вказує на картину Шарля Тевенена «Ожеро на Аральському мосту 15 листопада 1796 р.» (1798), що висить на стіні кімнати. Образ відомого бойового маршала на портреті 1807-1812 років відтворений без героїки і будь-якої ідеалізації. На глядача дивиться вже втомлений літній чоловік, який із легким сумом пригадує свій тернистий життєвий шлях перемог і поразок.

Перед Робером Жаком Франсуа Фаустом Лефевром, автором парадного живописного портрета маршала П'єра-Франсуа-Шарля Ожеро з палацу Версаль, та штихарем Піжо Молодшим, що виконав версію цього портрета, награвіровану технікою на сталі (Інв. № 253 ин.) для видання Шарля Гаварда (Gavard Ch. Galerie des marechauxde France. Paris, 1839), стояло зовсім інше завдання показати історичну значимість маршала Франції і звеличити його героїчний образ. На живописному портреті з Версальського палацу, завдяки віртуозній майстерності придворного французького художника, П'єра-Франсуа-Шарля Ожеро зображено в розкішному парадному маршальському строї на тлі важкої оксамитової завіси, що цілком відповідало бажанню замовника. Проте портрет значно поступався глибиною психологічної характеристики і теплотою портретові пензля Йоганна Джуліуса Хейнсіуса, позбавленому будь-яких зовнішніх ефектів.

У багатій іконографії «короля хоробрих» маршала Йоахима Мюрата (Joachim Murat; 1767-1815) (Іл. 4) серед пам'яткок образотворчого мистецтва переважають численні офіціозні парадні портрети, які вражають імпозантними позами, віртуозно виписаними розкішними костюмами та багатими інтер'єрами, ефектними романтичними краєвидами Франсуа Жерар (Francois Pascal Simon, Baron Gerard; 1770-1837). Портрет Мюрата, короля Неаполя. 1811-1812. Приватна колекція; Франсуа Паскаль Симон Жерар. Портрет Йоганна Мюрата. 1801; Жан-Батіст Жозеф Вікар (Jean-Baptiste Joseph Wicar; 1762-1834). Портрет Йоганна Мюрата. 1-ша третина ХІХ ст. Палац красних мистецтв. Лілль..

Іл. 4. Йоахим Мюрат (фр. Joachim Murat; 1767-1815).

Один із таких парадних портретів маршала Йоахима Мюрата (Національний музей Каподімонте) пензля відомого французького художника доби ампіру, господаря модного салону, портретиста наполеонівського двору барона Франсуа Паскаля Симона Жерара, датований 1800-1810 роками, відтворив технікою гравюри на сталі французький гравер Амеде Фелікс Бартелемі Жюль (Жіль; Amedee Felix Barthelemy Geille; 1803-1843) для видання Gavard Ch. Galerie des marechaux de France. Paris, 1839. Оригінал відбитку цієї гравюри (Інв. № 261 ин.) міститься в зібранні НБУВ.

Помпезність парадних портретів маршала Йоахима Мюрата пояснюється не лише особливостями ідеології естетики стилю ампір в образотворчому мистецтві Франції першої третини ХІХ ст., але й стилем життя та особистим естетичним смакам «самозакоханого нахаби і відчайдухи», який обожнював ефектно й розкішно вбиратися. У мемуарах генерала Марбо яскраво описано образ найколоритнішого серед усіх маршалів наполеонівської армії: «Очевидно, що під час вступу Мюрата в Іспанію його військова репутація, високий зріст, войовничий вигляд, манери, в цілому, все, навіть і строкатий живописний костюм і яскравий плюмаж у напівіспанському напівфранцузькому дусі, дуже сподобалися кастильській нації...» Марбо Жан-Батист-Антуан-Марселен де. Мемуары генерала барона де Марбо / пер. Г. Мирошниченко, А. Ятловой, Н. Егоровой. Москва:Эксмо, 2005. С. 93..

Дослідники військової історії небезпідставно вважають Йоахима Мюрата найкращим кавалерійським генералом Європи свого часу. Парадний портрет легендарного командувача кавалерії армії Наполеона, написаний у 1812 році відомим французьким живописцем Антуаном Гро (Antoine-Jean Gros; 1771-1835), який тепер зберігається в Луврі, є одним із найбільш експресивних за композиційною будовою серед інших парадних портретів в іконографії маршала. Здається, що художник працював над картиною під враженням мемуарів: «Розкішний темно-зелений мундир з білими вилогами, штани-угорки, що сексуально облягають його мускулисті ноги, гусарські зі зморшками чобітки, довга шабля і норовливий скакун от що до лиця клірику, який так і не відбувся! Дзвін амуніції і брязкання зброї, уривчасте іржання бойових коней та манливо бадьорі звуки сурм, войовничий вигляд молодецьких красенів-кавалеристів й ореол їхніх перемог от що вабило його!» Яков Нерсесов. Маршалы Наполеона Бонапарта. ОГИЗ, Астрель, Мир энциклопедий Аванта+. 2011. С. 54.

http://loveread.ec/view_global.php?id=69326.

Щодо портретної схожості, то серед численних зображень Йоахима Мюрата найпереконливішими є такі картини: «Йоахим Мюрат король Неаполя» (1808; Королівський палац у Казерті) придворного саксонського художника Йоганна Генріха Шмідта (Johann Heinrich Schmidt; 1749-1829); «Йоахим Мюрат король Неаполя» (бл. 1808 р.) французького живописця, портретиста неаполітанського двору Франсуа Паскаля Симона Барона Жерара (Francois Pascal Simon, Baron Gerard; 1770-1837); невеликий етюд голови Мюрата, написаний Антуаном-Жаном Гро монохромно, на папері, й пізніше дубльований на полотно (23,5x20,7 см). Етюд із зображенням голови маршала, розвернутої у % праворуч, надзвичайно живо й переконливо, без будь-якої ідеалізації та патетики, відтворює характерні риси обличчя командувача легендарної кавалерії армії Наполеона.

«Улюблене дитя перемоги» 14 січня 1797р. Массена відзначився у вкрай важкій для французької армії битві при Ріволі: саме його маневр за-безпечив французам успішний контрнаступ і перемогу. Після цієї важливої вікторії Наполеон назвав Массену «улюбле-ним дитям перемоги». «невисокий, мовчазний і смуглявий» Андре Массена (Andre Massena; 1758-1817) був одним із найталановитіших і найпопулярніших маршалів Наполеона. Яскравий образ Массени зберігся в мемуарах учасників тих далеких подій та в зображеннях у численних творах образотворчого мистецтва, які значно розширюють можливості їхнього дослідження методом комплексного іконографічного аналізу. (Іл. 5).

Яким був Андре Массена, який мав характер, темперамент, зовнішній вигляд, можна дізнатися з мемуарів (суб'єктивних, а інших, напевно, й не буває) вже згадуваного французького генерала Жана-Батіста Антуана Марселена Марбо. «Характер у Массени був похмурий та мізантропічний, він полюбляв бути на самоті, ховаючись у своїй кімнаті, окремо від штабу» Марбо Жан-Батист-Антуан-Марселен де. Мемуары генерала барона де Марбо / пер. Г. Мирошниченко, А. Ятловой, Н. Егоровой. Москва:Эксмо, 2005. С. 149.. «Массена був розумним, відзначався чудовою активністю й непохитною сміливістю, завдяки цим якостям нарешті його ім'я зробилося знаменитим, аж раптово серйозна помилка ледь повністю не зруйнувала його кар'єру» Там же. С. 181.. А це опис зовнішності маршала: «Массені у той час було тридцять років, зовні він виглядав достатньо привабливо зріст трохи більше 170 см, чорне густе волосся, гострі очі з рішучим поглядом, вольове лице, ніс гачком, виступаюче підборіддя, вкрите твердою щетиною, якої зрідка торкалася бритва» Чиняков М. К. Андре Массена. Исторические портреты. С. 41. http://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Chinyakov.pdf. Наведеному опису зовнішності Андре Массени, з багатьох існуючих його зображень, цілковито відповідає широковідома копія з оригіналу парадного портрета маршала 1814 року пензля Антуана-Жана Гро, майстерно виконана близько 1853 року представником французького історичного й портретного живопису Едме-Адольфом Фонтеном (Edme-Adolphe Fontaine; 1814-1883). Ця копія тепер зберігається у Версальському палаці.

Гравірований портрет маршала Андре Массени із зібрання НБУВ (Інв. № 249 ин.) був виконаний (як зазначено у виданні Galerie des Marechaux de France par Ch. Gavard, Paris, 1839) гравером Легрісом (Legris) за картиною АнтуанаЖана Гро. І тут виникає надзвичайно важливе запитання. Якщо зразком для гравера було живописне полотно саме Антуана-Жана Гро, широковідоме за копією роботи Едме-Адольфа Фонтена, то чому гравер Легріс так істотно відійшов від прижиттєвого зображення маршала Массени пензля офіційного портретиста імператорської родини, кавалера ордена Почесного легіону. Здається сумнівним, що Фонтен, який ніколи не бачив Массену, наважився б у своїй копії з полотна великого метра зобразити маршала настільки суттєво старшим. У гравюрі роботи Легріса майже все з картини Антуана-Жана Гро точно відтворено технікою гравірування на сталі (і композицію, і позу маршала, і всі деталі обстановки й одягу) все, крім обличчя. У цілому риси обличчя збережені, але на гравюрі маршал Франції виглядає значно молодшим йому приблизно років тридцять, не більше. Гро написав портрет Массени, коли йому було вже п'ятдесят шість років і, щонайменше, не зобразив його старшим, отож точність копії Фонтена викликає довіру. Відомий також погрудний портрет авторства Гро, датований 1804 роком, який і був «процитований» художником у портреті на повний зріст десять років потому. Залишаються питання, чому гравер Легріс відійшов від живописного оригіналу і яким іншим зображенням маршала Массени він скористався У іконографії Андре Массени заслуговують на увагу такі живописні портрети: Луї Ерсан «Маршал Андре Массе-на герцог Ріволі» (1814); Жан-Батист Жозеф Вікар «Портрет маршала Андре Массени» (1-ша третина ХІХ ст.); Фер-динанд Вакхсмут «Портрет маршала Андре Массени» (1802) та «Андре Массена Командувач 2-го батальйону Вар у 1792 році» (до 1869 р.; Версальський палац), а також гравюри: Окар Едуард Огюст Патрис «Портрет маршала Ан-дре Массени» (1824; за живописним оригіналом Луї-Франсуа Обрі); Франсуа Серафін Дельпех «Портрет маршала Андре Массени» (літографія; бл. 1820) та ін..

Іл. 5. Андре Массена (фр. Andre Massena; 1758-1817).

У першому списку «найдостойніших генералів» на присвоєння звання маршала Франції, підписаному імператором Наполеоном 19 травня 1804 року, прізвища Луї-Габріеля Сюше (Louis-GabrielSuchet; 1770-1826) (Іл. 6) не було. «Надзвичайно талановитий, спокійний, врівноважений, суворий й одночасно великодушний воєначальник», явно недооцінений імператором, він отримав звання маршала лише 8 липня 1811 року. Вже перебуваючи у вигнанні на острові Святої Єлени, Бонапарт по достоїнству оцінив його талант і заслуги: «Сюше піднявся до дивовижного ступеня в поєднанні якостей розуму і характеру» Яков Нерсесов. Маршалы Наполеона Бонапарта. ОГИЗ, Астрель, Мир энциклопедий Аванта+. 2011. С. 23. http:// loveread.ec/view_global.php?id=69326.

У книзі Якова Нерсесова, присвяченій найвідомішим маршалам Наполеона Бонапарта, Луї-Габріель Сюше характеризується як чемна й делікатна людина, ефективний полководець та адміністратор, обережний і розсудливий, проте такий, що виявляв рішучість і твердість у прийнятті рішень. Він був вибуховим, але не був необачним, був швидким, але не був поквапливим. Та коли Сюше вже здійснював свій план, то це був удар, подібний до блискавки Там же. С. 27.. Звісно, така характеристика не може замінити ані словесного опису зовнішності, ані зображення, портретованого засобами образотворчого мистецтва. Проте вона може допомогти з великої кількості існуючих портретів Сюше визначити такі, які, принаймні, не суперечать свідченням тих, хто особисто знав маршала або стикався з ним.

Іл. 6. Луї-Габріель Сюше (фр. Louis-Gabriel Suchet; 1770-1826).

Виходячи з оцінки людських і професійних чеснот маршала Сюше, наданої у споминах його сучасників, серед доступних авторам статті зображень у творах живопису і графіки найпереконливіше виглядає майстерна копія 1834 року (Музей армії в Парижі) маловідомого французького художника Adele Gault (active au 19e siecle) з живописного портрета маршала Луї-Габріеля Сюше роботи Жан-Батісти Полен-Герена (Jean-Baptiste Paulin Guerin; 1783-1855). Найвірогідніше, портрет був написаний Полен-Гереном за життя маршала Сюше, між 1811 та 1814 роками. Адже звання маршала Сюше отримав 1811 року, і його мундир прикрашають три нагороди: Великий офіцер ордена Почесного легіону (отримав 14 червня 1804 р.), Знак Великого орла ордена Почесного легіону (отримав 8 лютого 1806 р.) та Командор Військового ордена Святого Генріха (Королівство Саксонія, отримав 22 вересня 1808 р.). Дві високі нагороди, отримані пізніше, Кавалер ордена Святого Духа (4 червня 1814 р.) та Командор ордена Святого Людовіка (24 вересня 1814 р.), на мундирі не зображені.

Копія пензля Adele Gault, як свідчить її порівняльний аналіз з гравірованим портретом Сюше із зібрання НБУВ (Інв. № 264 ин.), була використана гравером як зразок і «процитована» з максимальною точністю (розворот голови, риси обличчя, зачіска, мундир із золотим шитвом, ордени) в зображенні маршала на повний зріст за композиційною схемою інших портретів у виданні Galerie des Marechaux de France par Ch. Gavard, Paris, 18391

Наскільки важливим при дослідженні іконографії є застосування іконологічного методу, свідчать живописні та графічні портрети такої яскравої особистості, яким залишився у воєнній історії «залізний маршал» Луї Ніколя Даву (Louis Nicolas Davout; 1770-1823). (Іл. 7). І хоча серед його портретів є чимало виконаних майстерно, на високому художньому рівні, але всі вони залишаються в полоні традиції жанру живописного парадного портрета XVIII-XIX ст. На відміну від творів образотворчого мистецтва, документи, мемуари свідків буремних подій доби імператора Наполеона Бонапарта, дослідження істориків усебічно, без ідеалізації «змальовують» образ Луї Ніколя Даву як дивовижної, яскравої, сповненої протиріч особистості. Показовим у цьому сенсі є перше враження Наполеона від знайомства з генералом Даву. За свідченням секретаря і друга Наполеона Луї Антуана Фовель де Бур'єнна (1769-1834), після розмови з Даву Бонапарт був настільки вражений його неохайним виглядом і грубістю, що назвав генерала «бридкою твариною» Щоправда, між Бур'єнном і Даву були вкрай погані стосунки. Chardigny L. Les Marechaux de Napoleon. Paris, 1977. P. 27.. Через багато років, перебуваючи у вигнанні, Наполеон по достоїнству оцінив чесноти й заслуги маршала Луї Ніколя Даву: «Це один з найславетніших чистих героїв Франції» Hourtoulle F. G. Davout ie terrible. Paris, 1975. P. 3..

Іл. 7. Луї Ніколя Даву (фр. Louis Nicolas Davout; 1770-1823).

Максим Чиняков у статті «Луї-Ніколя Даву», спираючись на документи, мемуари, дослідження істориків, виділяє такі риси характеру Даву: гонористий, уразливий, прямолінійний та брутальний у спілкуванні, мужній та неймовірно стійкий, цілеспрямований. Професіонал вищого ґатунку, для якого «пані Війна» була переважаючою пристрастю. Людина найвищої освіченості, Даву являв собою контраст між бойовим генералом і неохайним у побуті чоловіком. Його часто можна було побачити у світському товаристві у брудних чоботах, з нечищеними нігтями, у фланелевому жилеті не першої свіжості ЧиняковМ. К.Луи-НиколяДаву. C. 63. http://historystudies.org/2012/07/chinyakov-m-k-lui-nikola-davu/. Що до описів зовнішності, почерпнутих з письмових свідчень його сучасників про неохайність маршала, можна лише додати, що Даву був «доволі повний, лисуватий і страждав сильною короткозорістю. У двадцять чотири роки він, чи не єдиний в армії, був змушений носити окуляри» Там же. C. 63. Зрозуміло, бути зображеним в окулярах навряд чи погодився б сам маршал Даву або будь- який інший замовник його портрета..

Одне із ранніх зображень Луї-Ніколя Даву картина французького живописця і мініатюриста Луї Франсуа Обрі (Aubry Louis Francoise; 1767-1851), за якою в 1819 році Луї Франсуа Шароном була виконана гравюра технікою акватинти. Це не портрет, а батальна композиція, в центрі якої, на першому плані, на тлі сцени запеклого бою, зображено генерала Луї-Ніколя Даву. Динамічна постать командувача війська з шаблею в руці, яка заповнює центральну площину полотна вертикального формату, сповнена героїчного пафосу і нагадує монумент.

Першоджерелом образотворчої іконографії маршала Луї-Ніколя Даву, з певною долею вірогідності, можна вважати прижиттєвий парадний портрет пензля учня Жака-Луї Давида паризького живописця П'єра-Клода Гаутеро (PierreClaude Gautherot; 1769-1825). Цей портрет відомий за копією 1852 року роботи Тіто Марцоккі де Беллучі (Tito Marzocchi de Belluci; 1801-1871). Саме він став основою для репродукційної гравюри на сталі із зібрання НБУВ (Інв. № 251 ин.), виконаної Анрі-Франсуа Ладре (Ladoerer, Henri-Francois; 1767-1628) для видання Galerie des Marechaux de France par Ch. Gavard, Paris, 1839. На високому пагорбі біля бойових знамен французької армії зображено фронтально, на повний зріст постать Луї-Ніколя Даву в парадному маршальському строї, з широкою стрічкою та орденами, з маршальським жезлом і шаблею у піхвах, на яку він спирається правицею. За ним, далеко внизу, видно панораму гористої місцевості. «Блискучий стратег і тактик» армії Наполеона примруженими очима уважно вивчає місцевість, де невдовзі має відбутися вирішальна битва.

До іконографії Луї-Ніколя Даву, окрім уже названих, варто додати декілька погрудних портретів маршала, в яких художники сконцентрували увагу на зображенні його обличчя: Алексіс Ніколя Періньйон «Портрет Даву у строї полковника 3-го батальйону добровольчого у Йонне, Бельгійська армія. 1752 р.» (1834; Версаль і Тріанон); кольорова літографія «Портрет маршала Луї-Ніколя Даву» (бл. 1830 р.; літографія Дельпеха); літографії Жана Віктора Адама «Davoust» (2-га чверть ХІХ ст.) та Амбруаза Тардьйо «Портрет маршала Луї-Ніколя Даву» (ХІХ ст.). І хоча це не прижиттєві портрети, але їх виконано на високому художньому рівні, і кожен з них по-своєму відтворює образ легендарного полководця Франції.

Іконографія польського князя Юзефа Антонія Понятовського (Poniatowski, Jozef Antoni; 1763-1813) До речі, важливий для дослідників української історії факт: польський князь Юзеф Антоній Понятовський не лише єдиний іноземець, який отримав від Наполеона звання маршала, а ще й нащадок князів Острозьких іЗаславських у 13-му коліні. Див. публікацію директора ДІКЗ м. Острога: Микола Манько. Наполеонівські маршали і ЇХ шлюбні узи з нащадками князів Острозьких. https://ostrohcastle.com.ua/napoleonivski-marshaly-i-yih-shlyubni-uzy-z-nashhadkamy- knyaziv-ostrozkyh/ є, мабуть, найбагатшою серед маршалів Наполеона. Його зображення залишилися майже в усіх видах і жанрах образотворчого мистецтва: скульптурних монументах, живописних батальних композиціях, жанрових сценах, парадних та інтимних портретах, мініатюрах, гравірованих портретах і навіть у творах дрібної пластики та декоративного мистецтва. Такий феномен пояснюється надзвичайною популярністю ще за життя польського князя й маршала Франції, а після смерті історичною пам'яттю наступних поколінь польського і французького народів (Іл. 8).

На жаль, словесних портретів з детальним описом зовнішності Юзефа Понятовського (насамперед, рис його обличчя) авторам статті розшукати в доступних публікаціях поки не вдалося. Але в мемуарах тих, хто особисто знав князя, зустрічаються їхні надзвичайно важливі враження від Юзефа Понятовського як особистості. Відома польська мемуаристка графиня Анна Потоцька Анна Марія Єва Аполлонія з Тишкевичів, герба Леліва, у першому шлюбі Потоцька, у другому Дуніна-Васо- вич (26 березня 1779, Варшава, Польща -16 серпня 1867, Париж, Франція)., яка перебувала в центрі історичних подій в Європі, була особисто добре знайомою з Юзефом Понятовським й уважно спостерігала за його політичною, військовою та культурною діяльністю, залишила скупі, але надзвичайно важливі для дослідників враження стосовно князя: «...на його шляхетному й дивовижно виразному обличчі віддзеркалювалися мужність і великодушність» Мемуары графини Потоцкой (1794-1820). Перевод А. Н. Кудрявцевой. С портретами и указателем собст-венных имен. КН-ВО «ПРОМЕТЕЙ» Н. Н. МИХАЙЛОВА. С. 105.; «...його шляхетність, надзвичайна мужність і славетна смерть зробили з нього героя, котрого високоповажне ім'я залишилося назавжди дорогим для його Батьківщини» Там же. С. 196..