Багатовимірність технік імпровізації в сучасному танці

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Тураш Д.Я., Домазар С.О.

Анотація

У статті визначено поняття «імпровізація», природу цього явища в мистецтві. Вивчено питання зародження перших проявів імпровізації в творчості митців танцю модерну і постмодерну, зокрема розглянуто такі постатті як Лої Фуллер, Айседора Дункан, Рудольф фон Лабан, Мері Вігман, творчість хореографів, які працювали при церкві Джадсон (Нью-Йорк). Описанно концепції і підходи таких технік імпровізації як техніки Вільяма Форсайта, Охада Нахаріна, Стіва Пекстона. А також зіставлено між собою ці три техніки імпровізації, щоб зрозуміти різницю між ними, яка проявляється в підходах до роботи тіла, участі розуму, свідомості і уяви в імпровізації, в особливостях процесу, а також в можливостях, які з'являються в танцівників після практикування імпровізації.

ключові слова: сучасний танець, імпровізація, контактна імпровізація, Вільям Форсайт, Охад Нахарін, Стів Пекстон.

Summary

^rash Daryna, Domazar solomia

Ivan Franko national university of Lviv

diversity of improvisation techniques in contemporary dance

. The article defines the concept of «improvisation», the nature of this phenomenon in art. There is very little written about improvisation, and there are reasons for this that come from the nature of improvisation. Improvisation is so elusive, it is a very individual process that is constantly changing. The effort to clearly define in words exactly what happens during improvisation is sometimes very ephemeral, because language is linear and improvisation is not. What is very real and understandable in movement does not necessarily have an equivalent in words. And this is not a language's inaccuracy, it is a peculiar feature of improvisation and its beauty The question of the emergence of the first manifestations of improvisation in the work of modern and postmodern dance artists was studied. Improvisation dance is the most natural phenomenon that goes back to the days when dance was a ritual, sacred or utterly household process, not a stage act. But interest in dance improvisation in the context of choreographic art occurred in the late nineteenth century. and throughout the XX century. and to this day it is actively researched and used by contemporary dance artists. The concepts and approaches of such improvisation techniques as the techniques of William Forsythe, Ohad Nakharin, Steve Paxton are described. Improvisation classes by William Forsythe help dancers to be convinced of the boundless variability of movements in the human body. These are tools for summoning movement patterns, creating interesting, atypical vocabulary, finding spatial and compositional solutions. Gaga Improvisation is pure, unobstructed movement in the stream. Gaga dancers spin, swing, bend, stretch, fall, jump, and «swim» [10]. Gaga is a motor language that is designed to help practitioners increase their physical consciousness by focusing on the rhythm of their bodies, allowing them to control their movement and the pleasure it brings. Steve Paxton suggested with his technique of contact improvisation to immerse himself in the awareness of the structure and capabilities of the body in terms of physics, anatomy. Physical contact has become a tool for bodily development, psychological analysis, and an aspect of communication between improvisers. Also, the difference between these three techniques is analyzed.

Keywords: contemporary dance, improvisation, contact improvisation, William Forsyth, Ohad Nakharin, Steve Paxton.

Постановка проблеми. Імпровізація -- дуже індивідуальний і досить невловимий процес, причиною таких ознак є природа імпровізування -- потім імпульсів, які виникають тут і зараз. Але це не новий підхід до тренування тіла та розуму, тобто процес імпровізування вже має певну теоретичну базу, різні техніки, різні підходи, які повинні бути вивчені танцівниками і педагогами сучасного танцю для підвищення кваліфікаційного рівня, і більшого усвідомлення імпровізації в контексті історії сучасного танцю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Імпровізацію досліджують і в Україні, і, звісно, закордоном. Володимир Грек у своїй праці «Імпровізація в хореографії: поліаспектність проявів» досліджує різні прояви імпровізації у сучасній хореографії. Олена Шабаліна проводить глибокі дослідження, які стосуються імпровізації і перфомансу, зокрема в своїй статті «Автентичний рух у сучасному хореографічному мистецтві». Андрощук Людмила дослідила вплив імпровізації на формування творчої особистості, зокрема в роботі «Танцювальна імпровізація як засіб розвитку творчої особистості майбутнього вчителя хореографії». І багато інших науковців досліджували імпровізацію, як окремий феномен, або як допоміжний засіб в реалізації освітніх, мистецьких, терапевтичних завдань, але досліджень різниці між різними техніками імпровізації сучасного танцю поки ще не здійснено.

метою дослідження є глибоке вивчення трьох технік імпровізації -- техніки Вільяма Форсайта, Охада Нахаріна і Стіва Пекстона для усвідомлення різниці підходів до тіла, розуму, свідомості, підсвідомості під час практикування їх. завдання, які виникли на шляху досягнення цілі: 1) вивчити теоретичну базу кожної із трьох технік (форсайтингу, ґаґи і контактної імпровізацій); 2) усвідомити різницю підходів до тіла, розуму і робити з ними в єдності, які є актуальними для кожної із технік.

Виклад основного матеріалу. Процес імпровізування насправді знайомий кожному, життя це потік часто непередбачуваних події. Навіть, якщо здається, що ми точно знаємо, що буде завтра, це є неправдою, а лише припущенням. Імпровізація в контексті мистецтва також досить відомий і поширений процес. Про імпровізацію написано досить мало, і на це є, безумовно, причини, які виникають з природи імпровізування. Імпровізація така невловима, це аж занадто індивідуальний процес, який постійно змінюється. Намагання чітко визначити в словах саме те, що відбувається під час імпровізування часом дуже ефемерне, бо мова лінійна, а імпровізація -- ні. Те, що є дуже реальним і зрозумілим у русі, не обов'язково має еквівалент у словах. І це не є недолугістю мови, це є власне особливістю імпровізації і її красою [11, с. 10].

Цікаво, що в слові «improvisation» міститься дієслово «improv», що перекладається з англійської як «покращувати». Власне таке додаткове значення є дуже влучним, адже процес імпровізування підвищує рівень самоусвідомлення в русі, тим самим дозволяє покращувати якість рухів, принципів руху. Під час імпровізації танцюрист виконує рухи без попереднього планування, таким чином народжується творчий рух моменту. Це спосіб використовувати потік підсвідомості без інтелектуальної цензури, що дозволяє спонтанне та одночасне вивчення, створення та виконання. Імпровізація в русі аналогічна вільній асоціації в думці, що є найбільш спонтанним, природним і творчим процесом. Кінестетика самості може вільно співпрацювати з уявою, без підготовки чи попереднього уявлення. Імпровізація передбачає можливість слідувати в будь-якому напрямку до тих пір, поки є бажання [11, с. 11]. Знайти енергію бажання також є невід'ємним аспектом, який потрібно дослідити для того, щоб імпровізувати. Довіра до інтуїтивного запорука відчуття волі під час імпровізування.

Танець в імпровізації -- найбільш природне явище, в якому присутня тяглість ще з тих часів, коли танець був ритуальним, сакральним або зовсім побутовим процесом, а не сценічним дійством. Але зацікавлення танцювальною імпровізацією в контексті хореографічного мистецтва відбулось вкінці XIX ст. і впродовж XX ст. та до сьогодні активно досліджується і використовується митцями сучасного танцю.

Активно цікавилась і використовувала імпровізацію, як інструмент творення хореографічного твору, американська танцівниця Лої Фуллер.

Зміна поглядів на природність рухів і можливості тіла, які з'являються і такій концепції, кардинально змінила підхід до хореографічного мистецтва у всіх наступних поколіннях хореографів сучасного танцю, таким чином, Фуллер мала величезний вплив на сучасників. Всім відома Айседора Дунках теж була прибічницею вільного танцю, у якому вона прагнула відобразити той «внутрішній імпульс», до якого спонукала музика. Інтерес до спонтанних рухів, змусив досліджувати взаємозв'язки між внутрішнім станом і його виявленням тілом. Детальне дослідження у цій сфері провів німецький теоретик хореографічного мистецтва Рудольф фон Лабан, який створив цілу систему аналізу рухів і їхнього взаємозв'язку з внутрішніми імпульсами. Мері Вігман, прибічниця німецького виразного танцю, використовувала імпровізацію як метод пошуку руху, джерелом якого є внутрішня необхідність. Вігман розвивала більше сольний танець в імпровізації, так як вважала, що він не має рамок й меж, оскільки не вимагає уваги до взаємодії з іншими танцівниками. Імпровізація відіграла чи не вирішальну роль у формуванні постмодерного танцю. Експерименти Театру Церкви Джадсон (Нью-Йорк, США) стали своєрідним відправним моментом у формуванні естетико персонального плану танцю постмодерн. Представники танцю постмодерн активно досліджували і використовували імпровізацію. Засновник контактної імпровізації Стів Пекстон починав свої творчі пошуки саме в церкві Джадсона. І в цей час стають актуальними танцювальний перфоманс, хеппенінг, які цікавляться імпровізацією не лише з погляду на тіло, а й загалом процесу творення в моменті, взаємодії з простором, аудиторією, часом. Особливою постаттю в сфері сучасного танцю є Піна Бауш, яка імпровізацію використовувала під час постановки та виконання вистав, що сформувало окремий жанр сценічного дійства танцтеатр [4].

Власне, дослідження творчості митців сучасного танцю, кожен з яких інтерпретував розуміння танцю як мистецтва по-своєму, й імпровізація для кожного мала свій особливий контекст -- дуже пізнавальний і захопливий процес. Але є постаті, які сформували цілі системи, техніки імпровізації, які є важливим освітнім важелем для танцівників сучасного танцю. Це техніка контактної імпровізації, засновником якої є Стів Пекстон. Техніка імпровізації Вільяма Форсайта. І Gaga dance language -- техніка імпровізації Охада Нахаріна.

Вільям Форсайт -- американський танцівник і хореограф. Живе і працює у Франкфурті на Майні, Гессен, Німеччина, а саме робота у Франкфуртському балеті принесла йому світове визнання. Його творчість відзначилась своїм унікальним підходом перетворення балету класичної форми і репертуару в нову динамічну форму мистецтва XXI століття.

Хореографічне мислення Форсайта тісно пов'язане і активно впливає на найбільш значні міжнародні течії в мистецтві нашого часу: від перформансу і візуальних мистецтв до архітектури та інтерактивних мультимедіа [2].

Вільям Форсайт сприймає імпровізацію дещо з іншого погляду. В його технології імпровізація це не інтуїтивний процес, а процес, коли мозок спостерігає за тілом. Хореограф вважає, що коли, імпровізуючи, він слідкує лише за станами лише на основі почуття, тоді він не в змозі приймати рішення, які перформативно цікаві в контексті композиції в реальному часі. Саме врівноважений стан, на думку Форсайта, коли розум спостерігає за тілом, забезпечує можливість ставити цілі в внутрішньому діалозі і тоді вони не руйнують внутрішній стан [7].

Найвагомішим результатом ідей хореографа в сфері імпровізації став їх спільний проект з цифровим художником Полом Кайзером «Імпровізаційні технології, інструмент для аналітичного танцювального ока» [7]. Це компакт-диск з короткими відео-лекціями.

В інтерв'ю з Полом Кайзером у 1999 році Вільям сказав: «Я зрозумів, що по суті танцюристів балету вчать відповідати лініям і формам у просторі».

Завдяки постійному контакту з дзеркалом танцюрист має можливість уважно оглянути своє тіло. Тобто постійно йде процес порівняння відображення в дзеркалі і тих ідеалізованих картинок в голові, на основі побаченого в інших танцюристів чи педагогів. Але на відміну від балету, візуальні уявлення в Improv Tech не є ідеалізованими гліфами або цілями для кінця руху. Швидше за все, це дослідження дуже важливого моменту перед винаходом руху [7].

У своїх балетах Форсайт використовує просторові концепції, такі як обертання, витягування, вписування і відображення для створення танцю. Це нововведення, як розповідав в розмові з Кайзером Форсайт, було викликано необхідністю швидкого постановчого процесу. Основний метод, розроблений упродовж 15 років, полягає в тому, щоб використовувати те, що танцівники вже вміють. Так як в основному Форсайт працював з балетними танцівниками, він аналізував ті знання про простір і власне тіло, яке танцівники винесли зі своєї інтенсивної балетної підготовки, і з'ясував, що їх навчали працювати з лініями і формами в просторі. Такі висновки стали певним натхненням і мотивацією уявляти лінії в просторі, які могли б згинатися, йти хвилями або деформуватися іншими способами. Рухаючись від точки до лінії, потім до площини, потім до обсягу, Форсайт візуалізував геометричний простір, складений з окремих точок з величезною кількістю взаємних зв'язків. Так як ці точки знаходяться всередині тіла танцівника, ніякого відносного переміщення не потрібно. Необмежена кількість позицій і рухів можна створювати, використовуючи різні послідовності тільки з згинання та розгинання. Виходячи з цього Форсайт почав складати каталог того, що тіло може робити. Для кожної нової хореографічної партії розроблялись послідовність алгоритмів. Насправді такий підхід допомагає забути, як потрібно рухатися. Припинення думати про кінцевий результат і замість цього можливість думати про виконання руху зсередини, що допомагає тілу подолати «заціпеніння» [3].

Заняття з техніки імпровізації Вільяма Форсайта допомагає танцівниками переконуватись з безмежній варіативності рухів в людському тілі. Це інструменти для позбування рухових патернів, створення цікавої, нетипової лексики, пошуку просторових і композиційних рішень.

Охад Нахарін -- один із найвідоміших сучасних хореографів. Після виступу з танцювальним колективом «Батшева» та трупами Марти Грехем та Моріса Бежарта, Нахарін розпочав власне свою хореографічну кар'єру, як художній керівник Батшевої з 1990-2018 рр. він керував компанією захоплюючим мистецьким баченням та підбадьорював її репертуар своєю цікавою хореографією. Робота Нахаріна була хронізована у документальному фільмі Томера Геймана «Містер Gaga» (2015).

Паралельно з його роботою, як хореографа та художнього керівника, Нахарін розробив техніку імпровізації Gaga -- інноваційну мову тіла, яка доступна як танцюристам, так і не танцюристам. Gaga виникла з потреби Нахаріна порозумітись зі своїми танцюристами тілесно та його цікавістю до поточних досліджень руху. Gaga зробила революцію в тренуванні Батшеви, збагатила інтерпретацію рухів танцюристів в репертуарі і постала зростаючою силою в широкій галузі рухових практик у всьому світі [8].

Імпровізація за Gaga -- чистий, безперешкодний рух в потоці. Танцюристи Gaga крутяться, хитаються, згинаються, розтягуються, падають, стрибають і «пливуть». Але кожен може виконувати це завдання асоціативно по-своєму, перевіривши свої можливості, і так би мовити рамки тіла. І, звісно, розширювати діапазон можливостей, із кожним разом починати все більше й більше довіряти тілу. Gaga -- це рухова мова, яка покликана допомогти практикуючим підвищити фізичну свідомість, зосереджуючись ритмі їхніх тіл, дозволяючи їм керувати своїм рухом і задоволенням, яке приносить рух. Виконавці Gaga дотримуються різних кодів і правил: дзеркал немає, спостерігачів немає, хореографії немає, таким чином гага не призначена для перегляду. Деякі виконавці навіть не знають, як вони виглядають, коли танцюють Gaga.

Для багатьох людей у всьому світі Гага розглядається як спосіб самовираження через власну гаму унікальних, імпровізованих рухів [10].

«Gaga -- це повернення до невинності», -- сказав Маріо Альберто Замбрано, викладач кафедри театру, танцю та медіа в Гарварді. «Це сенсаційно дозволити тілу сказати вам, що робити. Мова йде про те, щоб вийти за рамки того, що ви вважаєте правильним чи неправильним, а просто зробити це» [10].

Як правило, годинний клас відбувається від старту до кінця без перерв на воду або відпочинок. Деякі рухи легкі і повільні; інші напружені та швидкі, відбуваються постійні контрасти в завданнях, для максимально амплітудної подорожі тілом, відчуттями і асоціативним мисленням. Після закінчення занять ви відчуваєте себе порожнім судном, ви відчуваєте себе прекрасною, цілісною людиною -- це найчастіші коментарі тих, хто спробував Gaga [10]. Такі заняття корисні абсолютно для всіх, танцівникам вони дають можливість увиразнюватись в русі, шукати, досліджувати, руйнувати межі і збагачувати відчуттєво пластичну гаму своїх рухів. Для людей інших професій це є психофізичним тренінгом, у якому можливо через рух викинути накопичену енергію, краще познайомитись з власним тілом, використати творчу енергію і отримати новий та цікавий досвід. На відміну від техніки Форсайта, у якій розум має слідкувати за тілом, в Gaga радше навпаки ефект слідкування повністю прибирається у всіх контекстах і залишається лише відчуття тіла, якому запропоновані різні умови асоціативним мисленням.

Однією з найбільш відомих технік імпровізації, яка набула дійсно шаленої популярності серед танцівників і не тільки -- контактна імпровізація, яку заснував в 1972 р. американський танцівник, що є вихідцем із групи експерментаторів танцю постмодерну в церкві Джадсон -- Стів Пекстон.

Контактна імпровізація найчастіше практикується як дует, хоч насправді і не тільки. Характерною ознакою цієї техніки є безперервний дотик між двома танцівникам, які рухаючись підтримують вагу один одного. Тобто контакт це не лише дотик, але й приймання ваги або віддача ваги партнерові. Близькість тіл у русі увиразнює відчуття власної шкіри, ваги і запаху свого і партнера. Площа дотику змінюється постійно в залежності від ситуації, в яку потрапили танцівники. Один із партнерів може переносити від 0 до 100 відсотків ваги тіла іншого танцівника [9].

Контактну імпровізацію також можна ідентифікувати як комунікативну практику, що наближає цей вид мистецтва до психотерапії. Все це дозволяє оцінювати контактну імпровізацію як соціальне явище, і явище, очевидно, значуще. У контакті змінюється фокус уваги, відбувається одержання нової інформації, відкриваються нові можливості. Зосередження на вазі, на просторі, дотику, тиску, русі, на падінні та підтримці поглиблюють внутрішні зв'язки танцю підтримує творчу свідомість, спонтанність і розвиток фізичних здібностей [5].

У контактній імпровізації немає чітких рухів, які характеризують цей напрям, але є базові принципи руху і взаємодії між партнерами, які допомагають початківцям-контактникам навчитися віддавати вагу, відчувати гравітацію, дезорієнтацію, забезпечувати безпекою себе та партнера при падінні, спіралях та розслабленні. В контактній імпровізації сама форма є вчителем, кожен опановує її за допомогою свого власного тіла, накопичуючи інформацію в кожному танці, з кожним новим партнером, а учитель лише направляє цей процес [5]. Але найбільше відповідальності, звісно, належить вам і вашому партнерові. Саме тому контактна імпровізація потребує такої зосередженості і тренінгів з усвідомлення власного тіла. А от під час імпровізування виникають різні ситуації, за рахунок передачі ваги на партнера, деякі з них можуть призвести до падінь.

Для того, щоб зручно почувати себе в контактній імпровізації, що стосується власного тіла, потрібно займатись техніками релаксації і усвідомлення тіла, відчуття внутрішніх сигналів та імпульсів руху партнера, простору, часу як елементів, що народжують композицію. Контакт з партнером це і фізично, і психологічно досить складний процес, який вимагає дбайливого ставлення до власних і чужих меж, прагнення до взаємної опори як основи стосунків. Саме в цьому напрямі приділяється багато уваги усвідомленню свого тіла: його структури, природних принципів руху, дихання, інерції ваги, центру та балансу. Така робота налаштовує тіло як надійний інструмент. Тренінги з контактної імпровізації потребують уваги танцівників до роботи суглобів, положення хребта, налагодження зв'язків між центром тіла і кінцівками, що загалом і в цілому називається процесом body-awаreness (тілесного усвідомлення), що дозволяє координувати тіло - свідомість [5].