Міжкультурні комунікації в поліетнічному соціумі (на прикладі діяльності Кримського республіканського товариства литовської культури ім. М.К. Чюрльоніса)

Размещено на http://www.allbest.ru

ТАВРІЙСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

АБРАШКЕВІЧУС ГАЛИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 008:130.2:316.722(477.75)

МІЖКУЛЬТУРНІ КОМУНІКАЦІЇ В ПОЛІЕТНІЧНОМУ СОЦІУМІ

(на прикладі діяльності Кримського республіканського

товариства литовської культури ім. М. К. Чюрльоніса)

Спеціальність 26.00.01 теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

Сімферополь 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології філософського факультету Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Лазарєв Фелікс Васильович, завідувач кафедри філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Воєводін Олексій Петрович, завідувач кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля;

кандидат історичних наук, доцент Григор'єва Любов Іванівна, доцент кафедрі культурології філософського факультету Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, проспект Вернадського, 4

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.О. Кур'янова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний світ становить собою складну й суперечливу картину цивілізаційних, міжетнічних, міжкультурних взаємодій, у процесі яких формується новий за своїми базовими характеристиками глобальний культурно-комунікаційний простір. Тому осмислення етнічних, соціокультурних процесів, форм комунікації стає першочерговим завданням, як у глобальному,так й у локальному вимірах.

Неоднозначність процесів модернізації українського суспільства, трансформація національної культури, міжетнічні проблеми актуалізують пошук етнічної та культурної ідентичності. Спроби ігнорувати культурні відмінності, звести їх до спільного знаменника - безуспішні, а часом і небезпечні. Цінність взаєморозуміння й добросусідства представників численних етносів і культур країни стає пріоритетом між ними. Формування толерантності значною мірою впливає на розвиток соціального клімату й політику, оскільки слугує свого роду мостом, що поєднує приватне й спільне, відмінності та єдність, а стаючи соціальною нормою, служить протидією конфліктам на етнічному ґрунті, сприяє забезпеченню миру та безпеки регіонів і країни.

Етнокультурна різноманітність як форма багатовимірного людського буття та поведінки в соціумі обумовлює відповідні методи вивчення співвідношення культури й комунікації. Становлячи собою відносну самостійність і залишаючись різними, суб'єкти етнічної культури стикаються в єдиному інформаційному просторі. Взаємодія різних культур у полікультурному середовищі визначається в пропонуємому дослідженні як така міжкультурна комунікація, умовою якої є особливості ціннісних світів різних етнічних культур і співвідношення між ціннісними системами в комунікативному просторі.

Культурно-інтегративний простір поліетнокультурного суспільства, спираючись на духовні та смислові глибини традицій, цінності етнічних культур, їх самобутність і самототожність, посилює міжкультурне спілкування, впливає на формування регіональної та національної культури. Вивчення принципів ефективності міжкультурної комунікації має актуальне значення, оскільки адаптивно-захисні механізми культури активізують соціокультурну діяльність індивідів, а результативність спілкування впливає на постійний розвиток соціуму.

Сучасний розвиток культурологічної думки актуалізує комплексне вивчення соціуму, як свого роду конгломерату різних етнічних культур, що виявляється у взаємозв'язку та взаємовпливу в процесі комунікації, які зміщують дослідницькі акценти на взаємодію між індивідами, групами й соціумом. Затребуваним при цьому стає опис соціокультурної інтеграції й толерантних відносин, методів оптимізації етнічної комунікації.

Тривалий і складний процес взаємодії та взаємовпливу культур, що наявний у Криму, викликає необхідність оцінки історико-культурного, духовно-етичного потенціалу, ролі мешканців півострова в регіональних, загальнонаціональних культурних та етнічних процесах, яка актуалізує дослідження соціокультурного, комунікативного простору й узагальнення досвіду результативної міжкультурної комунікації.

Виявлення в культурному ландшафті півострова спільних культурних і регіонально-специфічних рис дозволяє відтворити як в цілому картину світу, так й індивідуальні моделі окремих суб'єктів, що належать до конкретної культурної спільності. Пріоритетним у побудові таких моделей стає дотримання загальнолюдських норм моральності й комунікативна культура. У наявних умовах особливого значення набуває формування міжкультурної компетентності, яка сприяє глибокому розумінню традицій і цінностей своєї культури, толерантному ставленню до культури “Іншого”, прагненню збагачувати себе знаннями духовної спадщини та виробляти оптимальні норми поведінки в міжетнічних відносинах.

Дослідження особливостей виявлення етнічної та культурної ідентифікації розглядається на прикладі кримських литовців, матеріалах діяльності Кримського республіканського товариства литовської культури імені М. К. Чюрльоніса що, актуально та своєчасно, оскільки відображає досвід участі представників литовської культури в інтеграційних і комунікативних процесах полікультурного Криму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах пропагування культурного розмаїття національних меншин (Указ Президента України от 25 лютого, №153/2008), у рамках “Комплексних заходів щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин і розвитку культури національних меншин України на період до 2010 року” Державного комітету України у справах національностей та релігій. Проблематика дослідження погоджена з планом наукової роботи кафедри культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Культура народів Причорномор'я” (державний реєстраційний номер 0101U05977), тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (протокол № 2 від 27 лютого 2008 року).

Мета дисертаційного дослідження - виявлення особливостей культурно-інтегративного комунікаційного простору й соціальної обумовленості міжкультурної комунікації в поліетнічному соціумі на матеріалі діяльності кримських литовців. Поставлену мету реалізовано через вирішення наступних завдань:

- визначити й проаналізувати вплив міжкультурної комунікації на різні сфери життєдіяльності індивіда поліетнічного соціуму;

- визначити роль комунікації у сфері культури в контексті сучасних етнокультурних процесів;

- оцінити можливості впливу культурно-інтегративного комунікаційного простору на взаємозв'язок етнічного, національного й соціального в культурі;

- сформулювати принципи результативної міжкультурної комунікації як чинника соціокультурної динаміки;

- розкрити потенціал інформаційного суспільства в конструюванні етнокомунікації;

- обґрунтувати можливість взаємозбагачення культур у процесі міжкультурної туристичної комунікації, визначити вплив туризму на комунікації між індивідами й національними спільнотами;

- на основі історико-емпіричного матеріалу дослідити й описати особливості входження кримських литовців в культурно-інтегративний комунікаційний простір Криму.

Об'єктом дослідження є міжкультурні комунікаційні процеси в поліетнічному соціумі.

Предметом дослідження виступають міжкультурні комунікації на регіональному рівні, репрезентовані, зокрема, в діяльності Кримського республіканського товариства литовської культури імені М. К. Чюрльоніса.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Теоретичну базу для вирішення поставлених у дослідженні завдань склали роботи в галузі філософії культури, культурології, комунікології, соціології, етнології, етнопсихології. Розглядаючи культуру як базову категорію міжкультурної комунікації, ми спиралися на концепції культури, які викладено вітчизняними й зарубіжними вченими: Ю. Богуцьким, Є. Бистрицьким, А. Воєводіним, С. Кримським, Ф. Лазаревим, С. Лур'є, В. Межуєвим, К. Ясперсом. Акцентувалася увага на інтегруючій ролі культури в соціумі (Ф. Боас, М. Каган, Ю. Лотман, П. Сорокін, В. Стьопін, А. Флієр); на взаємозв'язок комунікації та культури в різних аспектах діяльності комунікативної спільності ( Д. Белл, М. Кастельс, О. Картунов, О. Садохін, Е. Тоффлер, Е. Холл, Ю. Хабермас та ін.) Методологічною основою дослідження є комплексний міждисциплінарний підхід, заснований на принципах взаємозв'язку та взаємозалежності форм соціогуманітарного знання. комунікація поліетнічний соціум культура кримський литовець

Загальнонаукові принципи пізнання суспільних явищ, використання діалектичного, порівняльно-історичного, історико-культурного й аналітичного методів дозволило аналізувати міжкультурну комунікацію як чинник впливу на поліетнічний соціум, комунікативний простір. Для наукового відображення динамічності процесів соціокультурного розвитку використано етнокомунікативний метод дослідження щодо взаємозв'язку соціокультурного середовища й особистості.

Окремі аспекти соціокультурних процесів досліджувалися з використанням прийомів опису й моделювання. Інтервальний метод, застосований як методологія розуміння соціокультурного простору й багатовимірної людини, дозволив вичленувати та сформулювати принципи результативної міжкультурної регіональної етнокомунікації. Культурно-інтегративний підхід дозволив розглянути міжкультурні комунікації як форму діалогу й полілогу, спосіб досягнення взаєморозуміння людей у поліетнічному соціумі.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- обґрунтовано розмежування понять «етнічна культура» й «культура етносу»; доведено евристичність поняття «культура етносу», що трактується нами як сукупність компонентів матеріальної, духовної та соціально-нормативної системи, яка становить собою специфічну конфігурацію поліетнокультурного соціуму й комунікативних механізмів адаптації в ньому;

- отримало подальший розвиток дослідження особливостей впливу комунікації на культуру; показано, що дуальність етнічної культури (самозбереження - самовираження) як контекст, посилює взаємодію та взаємовплив культур у процесі комунікації;

- сформульовано принципи міжкультурної комунікації через опис ціннісно-нормативної системи, що транслюється суспільством індивідові та приймається (чи не приймається) ним у процесі спілкування; це дозволило зв'язати воєдино «ядро культури етносу» та динаміку його розвитку через способи самоідентифікації особистості в конкретній історичній ситуації;

- виділено й розкрито етнокомунікативний метод аналізу процесів становлення й розвитку культури етносу, який виходить з рівня та ступеня розвитку способів спілкування, міжособистісних комунікацій, різноманітності шляхів формування світоглядних настанов та інформаційно-комунікативних технологій;

- в результаті комплексного аналізу ролі етнічного чинника в процесах спілкування вдосконалено інтеграційні моделі культури в поліетнічному регіоні й обґрунтовано домінуючі принципи гармонізації міжетнічних взаємин через інтенсифікацію міжкультурного спілкування;

- уперше розкрито діалектику міжкультурної комунікативної діяльності кримських литовців у контексті двох протилежних тенденцій: з одного боку, тенденція самозбереження литовської етнічної та культурної ідентичності як групи, що відокремилася від первинного етносу, з іншого боку, тенденція до активної взаємодії та толерантного ставлення до інших носіїв культурних цінностей у полікультурному ландшафті Криму.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що в ньому присутній комплексний розгляд особливостей міжкультурних та інтегративно-комунікаційних процесів у поліетнічному соціумі. Отримані результати відкривають можливості подальшого аналізу багатовимірного феномену культури у межах якого локальні культури в полікультурному середовищі мають як загальні, так і специфічні риси, що дозволяє визначати динаміку соціокультурних і комунікативних процесів Криму, використовуючи приклади діяльності різних етнічних культур.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть служити основою вирішення цілої низки проблем, пов'язаних з організацією поліетнокультурного суспільства. Викладені в дисертаційній роботі теоретико-методичні, аналітичні розробки використано в комплексних заходах щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних стосунків і розвитку культури національних меншин України, у діяльності кримських литовців під час круглих столів, семінарів з міжетнічних відносин. Зібраний і проаналізований для дисертаційного дослідження матеріал використано в роботі над проектом «Литовский след на Крымской земле». Проект виконано в межах заходів Республіканського комітету у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян Автономної Республіки Крим за напрямом “Литовці в Криму.”

Матеріали дисертації мають пізнавально-виховне значення, використані нами при розробці лекційних курсів; в робочому зошиті з історії України у розділі “Українські землі у складі Великого князівства Литовського” (2004 р); у навчальному посібнику “Історія України ХХ століття” (2006 р)|. Отримані результати можуть використовуватися в навчальному процесі вищих учбових закладів для підготовки курсів: “Комунікативні стратегії толерантності в соціокультурній сфері”, “Міжкультурні комунікації та технології спілкування, “Культурний та етнічний туризм” тощо. Висновки дослідження знайдуть застосування в різних видах професійної діяльності, пов'язаних з міжкультурною взаємодією, при навчанні фахівців у галузі засобів масової інформації, культурології, країнознавства й міжнародного туризму в межах підготовки до Євро - 2012.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, у якій викладено авторський підхід до проблем гармонізації міжетнічних відносин у поліетнічному соціумі. Культура національних меншин у культурно-інтеграційному просторі Криму репрезентована на прикладі кримських литовців. Усі опубліковані статті написано дисертантом самостійно. Автор є активним членом Кримського республіканського товариства литовської культури імені М.К. Чюрльоніса.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації були обговорені на засіданнях кафедри культурології ТНУ ім. В.І. Вернадського. Аналітичні узагальнення та висновки відображені й опубліковані в наукових статтях і викладені у виступах на конференціях: IV науково-практична конференція “Культурно-этнографический туризм в Крыму. Традиции и перспективы развития” (Сімферополь, 2007); ХХV-ХХVII міжнародні читання “Культура народов Причерноморья с древнейших времён до наших дней” (Сімферополь, 2008-2009); IХ Міжнародна науково-практична конференція “Болонський процес як засіб підвищення конкурентоспспроможності вузів на ринку освітних послуг” (Євпаторія, 2008); ІII-я науково-практична конференція “Актуальные проблемы этнополитической и социально-экономической истории и культуры Крыма” (Сімферополь, 2009); Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Динаміка культуротворчих процесів в Україні”, секція “Соціальні чинники та виміри культуротворчих процесів” (Київ, 2009). Автор прийняв участь в проекті “Литовский след на Крымской земле” (Сімферополь, 2006), також має публікації в газеті “Тілтас” (“Міст”) Кримського республіканського товариства литовської культури імені М.К. Чюрльоніса (Сімферополь, 2000-2009).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження викладено в 9 публікаціях, з них 6 статей надруковано в провідних наукових фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертації. Структура й обсяг дисертації відповідають меті й завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками в кожному з них, загальних висновків, списку використаної літератури й джерел (240 найменувань). Загальний обсяг дисертаційної роботи -205 сторінок, основний текст дисертації - 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі окреслено проблематику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано положення, що відображають наукову новизну роботи. Розкрито теоретичне й практичне значення отриманих результатів, указано їх апробацію, визначено особистий внесок дисертанта в дослідженні міжкультурної комунікації поліетнічного соціуму на прикладі діяльності Кримського республіканського товариства литовської культури ім. М.К. Чюрльоніса.

У першому розділі «Теоретико-методологічні аспекти дослідження міжкультурних комунікаційних процесів в умовах поліетнічного середовища» розглянуто й проаналізовано теоретичні проблеми, літературу, визначено методологію досліджень сучасних комунікативних процесів поліетнічного суспільства.

У підрозділі 1.1. «Соціальна природа міжкультурної комунікації як предмет культурологічного дослідження» констатується факт проникнення комунікації в усі сфери життєдіяльності суспільства. Зміст комунікації, її форми відображають суспільні відносини й історичний досвід людей. Соціальна реальність спонукає до пошуку нових шляхів, моделей і механізмів інтеграції етнічного й культурно різноманітного населення українського соціуму. Для поліетнічних співтовариств розуміння суті принципів і методів результативної міжкультурної комунікації актуалізує осмислення таких моделей взаємодії, які влаштовують як домінуючу більшість, так і представників етнокультурних меншин. У ході дослідження виявлено взаємозв'язок соціокультурних і комунікативних процесів. Міжкультурна комунікація визначена як чинник динаміки соціокультурних процесів. На основі наукових праць вітчизняних учених - фахівців з етнічних процесів: В. Євтуха, В. Котигоренко, О. Картунова, О. Майбороди аналізується соціокультурний підхід взаємозв'язку соціуму й культури, культури й комунікації.

Вагомий внесок у дослідження культури як чинника консолідації суспільства та пріоритети її розвитку в українському соціумі представлено в роботах вітчизняних учених: Є. Бистрицького, Ю. Богуцького, С. Здіорука, М. Жулинського, Б. Парахонського, С. Кримського.

Критерії успіху міжкультурної взаємодії у різних сферах життєдіяльності індивіда в соціумі визначено зарубіжними дослідниками Р. Брислін, Г. Гофстеде.

Розуміння взаємозв'язку соціуму й культури визначається нами через міжкультурні відносини як вид соціокультурної комунікації. Особливостями такої комунікації є: потреба в спілкуванні й реалізації життєво важливих цілей; мотивація й стимулювання комунікаційної соціокультурної взаємодії; наповнення культурно-інформаційного простору інформацією, спрямованою на єднання; комунікативна адаптація суб'єктів соціокультурної взаємодії (через сприйняття й розуміння “Іншого”); стратегія соціокультурної взаємодії, заснованої на принципах і нормах комунікативної культури, що дозволяє досягти результативності комунікативної дії. Вироблення й прийняття спільних, значущих саме для всіх сторін спілкування цілей визначається як головна умова подолання найскладніших соціальних, міжетнічних проблем.

У підрозділі 1.2. «Роль комунікативних процесів у формуванні культури етносу» представлено погляд на міжкультурну комунікацію як обмін між двома (діалог) або більше (полілог) різними культурами продуктами їх матеріальної та духовної діяльності. Етнічна специфіка потребує формування адаптаційно-захисних механізмів у процесі міжкультурної комунікації. Кожна людина, яка перебуває в такому комунікативно-інтеграційному просторі, постає як носій традицій, хранитель унікальності та цінностей етнічної культури. Проблема збереження самобутності, унікальності етнічної культури отримала детальну розробку вітчизняних учених (А. Скрипник, С. Гріца). У зарубіжних дослідженнях представлено низку авторських культурологічних концепцій: теорії та моделі культур (Р. Бенедикт) , виявлення особливостей національного характеру (К. Клакхон, Ф. Стродбек, Т. Кнутсон) та інші.

Динаміка розвитку етнічної культури та її структур пов'язується нами з міжкультурною комунікацією як джерелом розвитку й адаптації в конкретному історико-культурному середовищі, що дозволило розширити поняття “етнічна культура” до поняття “культура етносу”. Культура етносу визначена як сукупність компонентів матеріальної, духовної й соціально-нормативної системи, що представляє загальну конфігурацію поліетнокультурного соціуму й етнокомунікаційних механізмів адаптації в ньому. Реальне існування індивіда в двох площинах - загальному соціокультурному комунікативному просторі й часі, і - локальному, самоцінному, зберігаючому унікальність вимагає інтегральних методів у вивченні структур і моделей такого існування та взаємодії. Сучасну культурну свідомість актуалізує новий синтезуючий та одночасно аналітичний погляд на людину в поліетнічному середовищі. Ф. Лазарєв пропонує звернутися до інтервальної парадигми - багатовимірного бачення реальності, як способу осягнення досліджуваного об'єкту в різних інтелектуальних і пізнавальних позиціях, раціонального прояснення, що наявні в розумовому просторі культури сенсів й значеннєвих контекстів.

Міжкультурні комунікації в культурно-інтегративному просторі збагачують досвідом знань, здебільшого ліквідуючи інформаційний вакуум та етнічні стереотипи. Така модель взаємодії стає частиною процесів пошуку форм зближення, визнання за “Іншим” права на існування, толерантне ставлення до непорівнянності в умовах загрози відчуження чи відособлення етносів.

У підрозділі 1.3. «Сучасні тенденцій дослідження культури й комунікації, з точки зору взаємозв'язку етнічного та національного процесів» розглядаються культурно-соціологічні методи дослідження комунікативної природи концепту “культура”. Взаємозв'язок соціальних, етнічних, національних стосунків актуалізує проблеми, орієнтовані, перш за все, на культурно-комунікативну сферу соціальної реальності. У поданому контексті розглядаються проблеми етносу, етнічності, етнічної культури, нації та національної культури на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Аналізуються праці західних теоретиків нації та націоналізму (Б. Андерсона, О. Бауера, E. Геллнера, К. Дойча, Е. Сміта, П. Сорокіна); роботи вітчизняних дослідників (В. Євтух, Ю. Зерній, О. Колодій) та інших.

Робиться висновок про те, що при розгляді міжетнічних відносин і міжкультурних комунікацій, можна використовувати як соціологічні, так і культурологічні підходи, культурно-соціологічні методи дослідження культури та комунікації (А. Воєводін, С. Лур'є, В. Танчер, В. Щербіна). Дослідження культурних практик поліетнічного соціуму культурно-соціологічними методами, на думку Д. Александера, приводить до розуміння того, що культура є не річчю, а вимірюванням, не залежною змінною, а ниткою, що пронизує кожну мислиму соціальну форму.

Проаналізувавши різні підходи до визначення сутності поняття “нація” та “етнос”, комунікативну взаємодію національного й етнічного в культурі, вважаємо, що вони швидше доповнюють один одного, ніж заперечують. Культура при цьому виступає як специфічна сфера соціальної реальності, що визначає розуміння механізмів історичної діяльності та принципів формування повсякденності.

Розуміння нерозривності етнічного й соціального в єдиному етносоціальному організмі, на думку Ю. Римаренко, визначає роль людини та його мотивації до комунікації. Здійснювана індивідом міжкультурна комунікація визначає ступінь зрілості національної культури.

Визначаються механізми комунікативних зв'язків через сукупність у взаємодії національних цінностей і ціннісних орієнтацій, властивих етнічним групам, як стрижневої складової збалансованої та стійкої соціокультурної системи. Пропонується, посилаючись на висновки К. Дойча, національну спільність репрезентувати як спільність “компліментарних способів і методів спілкування”, а міжкультурну комунікацію як спосіб передачі інформації про соціокультурну дійсність.

Через міжкультурну комунікацію можна висловити те, що люди відкрили в собі і світі, і переконати в цих культурних і духовних цінностях інших. У ході дослідження робиться висновок, що регіони з розвиненою системою комунікації більшою мірою мотивовані до спілкування як способу сприйняття інформації про полікультурне оточення.

У підрозділі 1.4. «Етнічна ідентичність і культурна самоідентифікація в контексті міжкультурної комунікації» мова йде про дискурс навколо розроблених Н. Глейзером і Д. Мойніхеном понять “етнічність”, “етнічна ідентичність”, їх проявах у міжкультурній взаємодії. Погоджуємося з тим, що етнічна ідентичність є багатовимірним комплексним феноменом культури, яка постійно змінюється, але підкреслюємо, що його трансформаційні особливості безпосередньо впливають на цілісність і стійкість поліетнічного суспільства.

Аналізується еволюція концепції ідентичності, подана в роботах В. Абушенко. На його думку, ідентичність визначається - як переживання та конструювання людиною своєї індивідуальності. Багатогранність поняття “ідентичність” визначається через безліч ідентифікацій людини й залежить від контексту. Наводяться приклади осмислення індивідуальної ідентичності в працях К. Ентоні Аппіа, на думку якого, людина вільна вмістити чи не вмістити колективні складові в осередок своєї власної індивідуальної ідентичності. Зроблений вибір призводить або до інтеграції та гармонії з іншими етносами й культурами в соціумі, або до конфлікту та протистояння. Обов'язковість ідентичності не піддається сумніву, оскільки завжди переконує людину у власному “Я”.

Констатується факт спроб синтезу підходів у поглядах на природу етнічності, етнічної ідентичності й динаміки культурної самоідентифікації в роботах Дж. Нейгела, Дж. Мак-Кея, Г.М. Скотта. В умовах глобалізації етнічність визначається як своєрідна форма солідарності людей при виконанні соціокультурних завдань. На думку В.М. Межуєва, не можна сховатися в шкаралупу своєї етнічної або національної ідентичності, проте в умовах глобальної економіки можна зберігати свою національну ідентичність, надаючи їй характеру культурної локальності, що існує в масштабі вже не окремої країни чи регіону, а всього світу.

Треба підкреслити, що через усвідомлення єдності глобальної культури та специфіки “життєвого світу” локальної культури етнічна ідентичність і культурна самоідентифікація формують здатність людини відповісти на питання “хто я?” через порушене питання “хто ти?”. Це неминуче приводить до міжкультурної комунікації в процесі здійснення еволюції людського “Я”.

Другий розділ «Структура й зміст міжкультурної комунікації поліетнічного соціуму» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються структура, зміст, принципи толерантних міжкультурних комунікацій і механізми інтеграції в поліетнічному соціумі.

У підрозділі 2.1. «Структурно-функціональний взаємозв'язок культури й комунікації» розглядаються концепти, які характеризують теоретичний дискурс взаємозв'язків культури й комунікації як проблеми сутності людини та його стосунків і спілкування з іншими людьми. Простежуються етапи звернення до проблеми впродовж усієї історії філософії та сучасної культурології.

До питань спілкування зверталися Платон, Арістотель, М. Монтень, Т. Гоббс, Б. Спіноза, І. Кант, Л. Фейєрбах, Ф. Ніцше і А. Шопенгауер. У дослідженнях XX століття особливо виділяються діалогічні концепції взаємодії та теорії комунікацій. Розглядаються учення Е. Гуссерля про інтерсуб'єктивності, концепція про спів-буття “Я” і “Ти” М. Бубера, ідеї діалогізму М. Бахтіна та В. Біблера, екзистенціальна комунікація К. Ясперса, учення про дискурс Ю. Хабермаса. Діалог аналізується як багаторівневий,складно організований соціокультурний феномен.

Спираючись на висновки К. Ясперса, відстоюємо ідею самобутності людини та його відкритості для культури “Іншого”. Структуру міжкультурної комунікації аналізуємо через порівняння та виявлення особливостей “Іншої” культури, повноцінне вивчення якої може відбутися лише при безпосередньому контакті, а контакт здебільшого означає міжособову взаємодію, спілкування.

Таким чином на соціокультурну, регіональну структуру міжкультурної взаємодії має вплив той факт, що представники різних культур здійснюють комунікацію всередині культурних меж загального культурного ландшафту. Це дозволяє дійти висновку про результативність процесу спілкування й здатність представника “Іншої” культури брати участь в етнокомунікації, оцінити його поведінку відповідно до соціальних норм.

Такий алгоритм взаємодії в міжкультурній комунікації неминуче зачіпає ціннісні настанови етнічних культур, тому міжкультурні комунікації можуть виступати в ролі передумов поетапної гармонізації поліетнокультурного суспільства. Якщо первинний, безпосередній міжкультурний контакт здійснюється з потреби, він обмежений і вузько прагматичний, то подальші комунікації найчастіше будуються на принципах взаємодії, співпраці, певної солідарності. Розгляд у даному контексті міжкультурної комунікації як соціокультурного феномену дає можливість оцінити взаємодію усередині суспільства, між індивідами або між різними культурами, що характеризується як діалектичний процес багатовекторності (інтеграція-конфронтація) та альтернативності варіантів для обґрунтованого вибору розвитку соціуму.

У підрозділі 2.2. «Вплив на зміст комунікації культурологічного аспекту туризму» підкреслюється особливе значення й роль туризму в міжкультурних комунікаціях сучасності. У культурологічному сенсі туризм становить собою одночасно комунікативно-інформаційний та етнокомунікативний акт спілкування. Він виступає як явище накопичення інформації в результаті туристичної діяльності в поліетнічному просторі та впливає на людину, що пізнає себе й інших. Опираючись на розробки різних аспектів туризмології (В. Горського,В.Пазенка ,Т.Пархоменко,В. Федорченко, М.Цурюпи, І. Яковенко) аналізуються принципи вивчення механізмів, засобів і способів розуміння того, як в індивідуальній свідомості суб'єкта туристичної діяльності відбувається трансформація та зміцнення культурно-значущої інформації про етнічні, культурні й ціннісні відмінності.

Туризм розглянуто як форму впливу на процес результативної міжкультурної комунікації. Треба підкреслити, що завдяки туризму, його комунікативній функції значно зростають духовні запити індивідів різних культур, відбувається диференціація соціальних потреб, виникає прагнення до систематичного ознайомлення з іншими моделями соціокультурної поведінки.

У процесі пізнання культури “Іншого” та спілкування відбувається предметне й чуттєве пізнання світу через матеріальну й духовну спадщину різних культур. Етнічна комунікація в ході туристичної діяльності призводить до розуміння й прийняття іншого погляду на світ. При цьому в індивіда формується етнічна комунікативність і компетентність, що виникає в процесі рефлексії стосовно до етнічно й культурно ідентифікованого “Іншого”. Така взаємодія та осмислення інших етнічних основ існування надає вплив, сприяє формуванню цілісності власного світу, в ході чого закладаються програми діяльності особистості, як інтегральної індивідуальності, яка збагачена етнічними й комунікативними знаннями. Суб'єкт етнічної комунікації в ході туристичної діяльності набуває можливості свідомо керувати комунікативними ресурсами в умовах постійно змінюваної взаємодії соціокультурних чинників, досягати ефективності самореалізації в поліетнічному соціумі.

У підрозділі 2.3. «Конструювання міжкультурної комунікації в умовах інформаційного суспільства» аналізується специфіка гуманітарних питань освоєння інформації та створення комунікативного середовища в культурі інформаційного суспільства. Розглядаються принципи інформаційної мови й обміну у світі міжкультурних відносин, механізми міжкультурної комунікації. З'ясовуються представлені в численних аналітичних оглядах і моделях погляди провідних зарубіжних учених на культуру інформаційного суспільства: Д. Белла, Д. Бідні, С. Кона, Р. Лінтона, В. Межуєва, В. Стьопіна та інших.

Аналіз співвідношення понять “культура” і “інформація” дозволяє зробити висновок, що більшість з названих авторів розглядає культуру як інформаційний процес, що відбувається у формі трансляції програм діяльності, організації комунікацій, спілкування й поведінки людей. Але важливо підкреслити, що при цьому актуалізується проблема впливу комп'ютерно-інформаційного простору на розвиток національної культури й мов, способу життя, їх взаємодії та взаємовпливу.

У ході дослідження процесів взаємозв'язку комунікації та культури інформаційного суспільства визначається неминучість зіткнення різних культур у єдиному інформаційному, етнокомунікативному, культурно-інтеграційному просторі. Аналізується становлення діалогічного комунікативного простору, що дозволяє визначити очевидність перспектив буття етнічної культури в медіа-просторі, в порівнянні з перспективою її уніфікації чи забуття. Робиться висновок, що формований сучасний культурно-інформаційний простір виступає як складна система, що містить безліч полів, взаємодія яких у поліетнічному соціумі не тільки дає новий імпульс розвитку культури, але й інформаційно залежить від ступеня розвитку етнічних культур, забезпечуючи посилення їх контактів.

Входження до загального комунікативного простору неможливе без освоєння його культурного контексту. Розвиток телекомунікаційних систем і технологій зумовить інтенсифікацію міжетнічних і міжкультурних контактів, як безпосередніх, так й опосередкованих сучасними засобами масової комунікації.

Посилення інтеграції в інформаційному суспільстві впливає на культурну самосвідомість. У сучасних умовах глобалізації засобів масової інформації посилюються комунікативні функції культури, актуалізуються проблеми пошуку форм, методів, змісту трансляції та збереження культурних цінностей.

У підрозділі 2.4. «Міжкультурна комунікація й динаміка світоглядних настанов» розглядається міжкультурна комунікація як динамічна форма культурного обміну й певна світоглядна настанова. У суспільстві, репрезентованому як мережа комунікацій, відправним пунктом, що актуалізує спілкування, стають соціокультурні реалії й історичний культурний ландшафт. Неминучість міжособистісної комунікації визначає міжкультурний діалог і полілог, який стає суттєвим механізмом розуміння соціуму та його суб'єктів. У поданому контексті соціокультурні процеси характеризуються прискоренням, ущільненням, глобалізацією міжкультурних комунікацій. Основне ядро етнічних культур, що входять до комунікативного поля, визначає формування цінностей, ментальних орієнтирів, дозволяє відрізняти істинне від помилкового, встановлює пріоритети й правила взаємин, цілі й сенси буття, дає морально-етичні оцінки. У поліетнокультурних співтовариствах на цих же загальнолюдських принципах можлива побудова ядра національної культури.

Таким чином, обґрунтування принципів побудови моделей комунікативної взаємодії може базуватися на прикладах фактів спільної історії та соціокультурної діяльності. Це призводить у процесі міжкультурної комунікації до взаєморозуміння, компромісів у тій мірі, у якій це можливо без втрати власної ідентичності та з огляду на загальнолюдські цінності.

У даному контексті тріада “Істина - Благо - Краса” дозволяє, на думку С. Кримського, говорити про метачас культури, у якому стає можливим процесуальне розкриття абсолютних аспектів історичної та комунікативної діяльності. При цьому треба підкреслити, що метачас культури не вичерпується лінійним протіканням часового процесу, проте розкриває різноманіття конфігурацій комунікативної взаємодії сьогодення, минулого та майбутнього.

Тому в історію людського пізнання, світову культуру й опис сучасної картини світу необхідно включати історію комунікативного, діалогічного спілкування у всій сукупності цінностей, культурної спадщини й результатів. Це дозволить культурам етносу бути в своїй ніші загальної картини світу, а через різні форми комунікації допоможе сформулювати спільну комунікативну стратегію в досягненні духовної злагоди, вирішити питання, пов'язані з формуванням у світовій спільноті цілісного, ноосферного, духовно-екологічного світогляду.

Міжкультурна комунікація, що впливає на динаміку світоглядних настанов, вирішує еволюційне завдання розвитку етносів. Вирішення цього завдання вимагає консолідації потенціалів численних етнічних співтовариств у масштабі локальної цивілізації (як умова самовираження та самовиживання) й одночасно поліфонії світової культури.

У третьому розділі «Кримські литовці в культурно-інформаційному комунікативному просторі полиэтничного суспільства», який складається з двох підрозділів, розкривається діяльність Кримського республіканського товариства литовської культури імені М.К. Чюрльоніса в межах культурно-інформаційного комунікативного простору, визначаються напрями вдосконалення міжкультурних комунікацій у поліетнокультурному Криму через практичну діяльність національно-культурного товариства.

У підрозділі 3.1. «Кримське республіканське товариство литовської культури імені М.К. Чюрльоніса в культурно-інформаційному просторі» акцентується увага на поліетнокультурності кримського регіону в роботах (М. Араджіоні, О.Габрієляна, Л. Григор'євой, Ю. Катуніна, Ю. Лаптєва, Т.Сенюшкіной). Аналізується культурно-інформаційний, інтеграційний й комунікативний простір, а міжкультурні комунікації у ньому будуються на пріоритеті взаємодії та взаємовпливу культур. Це дозволяє сприймати Крим як унікальну форму спілкування в століттях, між століттями й народами, культурами. Осмислюється роль національно-культурних товариств у регіональних і загальнонаціональних культурних процесах.

З'ясовуються концептуальні напрями діяльності товариства литовської культури ім. М.К. Чюрльоніса, участь кримських литовців у регіональному етнокомунікативному просторі розглядається як пропаганда культури литовського етносу через культурні заходи і інформаційні можливості. Дуалізм тенденцій етнокультурних процесів призводить до необхідності самозбереження кримськими литовцями етнічної та культурної ідентичності, як групи, що відокремилася, від первинного етносу. Регіональні соціокультурні практики актуалізують формування у кримських литовців адаптаційно-захисних механізмів і, одночасно з цим, відбувається їх активна взаємодія з носіями інших культурних цінностей, на принципах толерантності. Міжкультурні комунікації сприяють самозбереженню і самовираженню кримських литовців у полікультурному ландшафті Криму.

Робиться висновок про те, що культурно-інформаційний комунікативний простір Криму має бути благодійним і безпечним для виявлення різноманітності, формуючи на цих принципах усвідомлення в соціумі своєрідності «краси малого», визнання гідності й ціннісного рівноправ'я культур. Пріоритетними визначаються принципи добросусідства, що історично склалися на півострові. Полікультурність регіону, результативність міжкультурної комунікації може допомогти забезпеченню підтримки культурної специфіки різноманіття, яке сприяє постійному розвитку кримського суспільства.

У підрозділі 3.2. «Проект «Литовский след на Крымской земле» як приклад в регіональному діалозі та полілозі культур» аналізуються матеріали з культури й історії кримських литовців. Розглядаються особливості соціалізації носіїв литовської культури в поліетнічному кримському соціумі. Досліджуються історико-культурні паралелі та приклади досвіду міжкультурних комунікацій литовців з українцями, росіянами, білорусами, поляками, кримськими татарами, караїмами та іншими народами, які проживають на півострові. Проведений комплексний аналіз ролі етнічного чинника в міжкультурних процесах спілкування, покладений в основу створення проекту, дозволяє розробляти інтеграційні моделі культури. Домінуючими принципами яких визначається гармонізація міжетнічних відносин через динаміку міжкультурних комунікацій.

Культурно-комунікаційні, інтеграційні моделі й основи їх побудови в просторі регіональної й національної культури можуть, на нашу думку, спиратися на компліментарність поглядів щодо історії й спільної соціокультурної діяльності. Робиться висновок, що задоволення культурних потреб етнічних груп, відчуття ними самототожності в регіональному діалозі та полілозі культур можливо через міжетнічне спілкування та виховання толерантності, формування міжкультурної компетентності що призводять до розуміння традицій, морально-етичних норм і цінностей культур, відчуття єдності і безпеки полікультурного кримського суспільства. У свідомості індивідів відбувається отримання регіону як «сенсу-для-себе», що підтверджено в ході дослідження діяльності Кримського республіканського товариства литовської культури імені М. К.Чюрльоніса.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дослідження:

- виявлено, що комунікація, як сутнісна характеристика суспільства, репрезентована у формі спілкування між індивідами, пізнання “Іншого” та його культури, заснована на взаєморозумінні, є домінантою між культурної комунікації. Через міжкультурну комунікацію, представлену як діалектичний процес багатовекторної, соціокультурної взаємодії та взаємовпливу, можливий розгляд проблем міжетнічних відносин поліетнічного соціуму й осмислення їх у категоріях культури, що дозволить приймати нові нестандартні рішення соціальних ситуацій;

- визначено, що однією з головних умов міжкультурної комунікації є різноманітність етнічної та культурної ідентичності. Етнокультурні, трансформаційні процеси активізують міжкультурну комунікацію й альтернативність соціокультурних моделей. Проведений комплексний аналіз ролі етнічного чинника в процесах спілкування виявив вплив на структуру міжкультурної комунікації етнічного компонента; генетичне “ядро” етносу та його збереження приводять до психологічного захисту носія етнічної культури, допомагають адаптуватися в культурно-інтегративному й інформаційному просторі поліетнокультурного суспільства;

- доведено, що, не зважаючи на виявлену різницю між підходами у визначенні сутності етносу й нації, комунікативна взаємодія соціального, етнічного й національного в культурі призводить швидше до доповнення одне одного, ніж до заперечення. У різних комбінаціях можливе їх застосування в інтеграційній соціокультурній моделі дійсності. Національний культурно-інтегративний простір поліетнічного соціуму стимулює міжкультурні комунікації та сприяє визначенню ступеня зрілості національної культури, а через комунікації індивідів різних культур здійснюється збереження й вплив на формування національної свідомості;

- виходячи з тези, що етнічність не існує поза порівнянням і комунікацією, виявлено особливості етнокультурної “індивідуальності” в поліетнічному соціумі. Доведено, що в кризовій, нестабільній ситуації значущість етнічного “Я”, самозбереження етнічної культури, так само як і її самовираження, істотно підвищується; у періоди стійкості слабшає, поступаючись місцем соціальним характеристикам. Змістовне сприйняття інших культур у процесі міжкультурної комунікації, порівняння подібності та відмінності “Іншого”, сутнісне розуміння загальнолюдських цінностей, можливо тільки за умови, якщо базовими для процесу пізнання й само тотожності стають категорії та концепти своєї, рідної, самоцінної етнічної картини світу. Репрезентована таким чином картина світу служить основою для орієнтації в соціокультурній дійсності, детермінує способи поведінки в ній, міжкультурні форми комунікації з “Іншим”. При результативній міжкультурній комунікації частини таких образів світу генеруються в єдиний культурно-інтегративний простір - поле взаємодії та взаємозбагачення;

- міжкультурна комунікація в різних соціальних сферах виступає певним посередником між індивідуальною, етнокультурної та соціально значущою інформацією, здійснюючи вплив на соціальні й культурні процеси, їх стійку єдність. Сформована в умовах інформаційного суспільства культура етносу здатна адаптуватися в культурно-інформаційному просторі до форм міжкультурної комунікації за допомогою комп'ютерних технологій. Наповнюючи культурно-інформаційне поле, представники етнокультури здатні створювати позитивні “Я”- образи та сприймати образи “Іншого” засобами віртуальної “метамови” спілкування. Сучасні інформаційні технології можуть стати одним з інструментів становлення гармонійного полікультурного, інтегрального інформаційного суспільства, активізувати міжкультурні етнокомунікації;

- вважаємо, що на соціокультурну організацію суспільства, у якому велика частина людської активності прямує на реалізацію комунікативної інтенції, істотний вплив може здійснювати феномен туризму. Сучасний туризм, представляючи міжкультурний комунікативно-інформаційний і етнокомунікативний акт спілкування, є серйозною політикою глобального рівня. Міжкультурна туристична комунікація, маючи прикладний характер, визначає вирішення низки міжнародних проблем за допомогою “народної дипломатії”: стає можливим пізнання соціальних практик і моделей поведінки “Іншого”, усунення небажаних етнічних стереотипів, “ярликів” і ґрунту для конфліктності. Феномен туризму в певному значенні означає гетерогенність, схвалення співіснування культур в індивідуальному досвіді, що, перш за все, вважає готовність індивідів до міжкультурної комунікації, взаємодії;

- зроблено висновок, що в побудові загальної картини світу, когнітивного простору важливості набуває осмислення функцій і принципів формування світоглядних настанов і поглядів представників етногруп. Побудова алгоритмів оволодіння соціальними комунікативними технологіями й одночасно з тим розуміння шляхів збереження культурного, духовного сенсу відбувається як творчий процес саморозкриття й саморозвитку культури етносу та її носія. Через міжкультурну комунікацію та можливості смислового обміну індивід розкривається у всій його повноті й цілісності духовно-етичної самосвідомості, що може призвести до оптимізації відносин між представниками різних культур і субкультур. Культура етносу - це контекст, який посилює ефективність міжкультурної комунікації. Через універсалії культури створюється той «фокус», навколо якого й у якому кристалізуються кращі зразки кожної культури, а з іншого боку фундамент, який забезпечує взаєморозуміння в діалоговому й полілоговому спілкуванні, що сприяє формуванню єдиного й разом з тим різноманітного світу;

- розглянуті теоретичні основи міжкультурної комунікації мають практичне значення при аналізі соціокультурних процесів Криму, дозволяють визначити стратегії та перспективи постійного розвитку півострова. Принципи поліетнокультурності регіону активізують побудову єдиного інтегративного, етнокомунікативного, культурно-інформаційного простору, що дозволяє його учасникам, зокрема кримським литовцям, розкрити внутрішній сенс литовської культури, зберігати й пропагувати литовську мову, традиції та звичаї. Необхідність самозбереження етнічної ідентичності кримських литовців стимулює їхню участь у культурно-інформаційному просторі й «активну» толерантність щодо носіїв інших культурних цінностей; їх самовираження орієнтоване на інтеграцію - показник можливостей і шляхів побудови нової регіональної культурної спільності. Полікультурність Криму виступає мотивацією в забезпеченні підтримки культурної специфіки різноманіття, впливає на динаміку міжкультурних комунікацій півострова. Етнокомунікативний простір активізує різні форми міжкультурних комунікацій, що впливає на формування регіональної самосвідомості. У свідомості індивідів відбувається отримання регіону як «сенсу-для-себе», що підтверджено в ході дослідження діяльності Кримського республіканського товариства литовської культури імені М. К.Чюрльоніса.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Абрашкевичус Г. А. Межкультурные коммуникации в повседневной жизни поликультурного социума / Г.А. Абрашкевичус // Культура народов Причерноморья. - 2007. - №118. - С.167-171.

2. Абрашкевичус Г. А. Социокультурное развитие: этнокультурный и общечеловеческий аспект / Г.А. Абрашкевичус // Учёные записки ТНУ им.В.И.Вернадского, - т.21(60). - Вып. 2: Философия. Социология. - Симферополь, 2008. - С. 44-51.

3. Абрашкевичус Г. А. Национальные меньшинства в поликультурном обществе / Г.А. Абрашкевичус // Культура народов Причерноморья. -2008. - №148 С.143-147.

4. Абрашкевичус Г. А. Феномен этнокультуры в условиях глобализации /Г.А. Абрашкевичус // Культура народов Причерноморья. - 2009. - №160. - С.83-86.

5. Абрашкевичус Г. А. Информационное общество и этнокультура /Г.А.Абрашкевичус // Учёные записки ТНУ им.В.И.Вернадского, - т.22 (61). - Вып.1: Философия. Социология. - Симферополь, 2009. - С.39-48.

6. Абрашкевічус Г. О. Етнопроцеси в АР Крим в контексті формування гармонічних міжнаціональних відносин у сучасному соціокультурному просторі України / Г.О. Абрашкевічус // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск ХХІІ: Зб. наук. праць. - К., ДАКККіМ, 2009. - C. 97-104.

7. Абрашкевичус Г. А.Туризм как фактор стабильности и диалога культур /Г.А. Абрашкевичус // Материалы ІV научн.-практ. конф. “Использование инновационных технологий обучения - залог успеха в подготовке специалистов“, (Симферополь,12 мая 2008г.) - Симферополь, 2008.- С.71-75.

8. Абрашкевичус Г. А. Культурная память как обобщённая характеристика социальных процессов (на примере исторических параллелей в судьбах крымскотатарского и литовского народов)/ Г. А. Абрашкевичус// Материалы ІІІ науч.-практ. конф. “Актуальные проблемы этнополитической и социально-экономической истории и культуры Крыма. 65 лет со дня депортации крымскотатарского народа“, (Симферополь, 14 апреля 2009г.) - КИПУ , 2009. - С.71-76.

9. Литовский след на Крымской земле: [сост. истор. ст. Галина Абрашкявичене]; под ред. В. М. Логинова. - [2-е изд.]. - Симферополь: ДОЛЯ, 2006. - 256 с.

АНОТАЦІЇ

Абрашкевічус Г. О. Міжкультурні комунікації в поліетнічному соціумі (на прикладі діяльності Кримського республіканського товариства литовської культури ім. М. К. Чюрльоніса). - Рукопис.