Педагогічні бібліотеки України (ІІ пол. ХІХ ст.–20-ті рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Національна бібліотека України імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

РОГОВА Павла Іванівна

УДК 026:37(477)(091) “185/19”

ПЕДАГОГІЧНІ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ

(ІІ пол. ХІХ -- 20-ті рр. ХХ ст. )

07.00.08 -- книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

Науковий керівник академік НАН України,

доктор філософських наук, професор

Онищенко Олексій Семенович,

Національна бібліотека України імені

В. І. Вернадського, генеральний директор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Андрусишин Богдан Іванович,

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова, декан

соціально-гуманітарного факультету,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Добко Тетяна Василівна,

Національна бібліотека України імені

В. І. Вернадського, зав. відділу

довідково-бібліографічного обслуговування

Провідна установа Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ бібліотекознавства

Захист відбудеться “18” листопада 2004 р. о “14.00” год. на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26. 165. 01 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розісланий “17” жовтня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук А.О. Чекмарьов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історія педагогічних книгозбірень України є одним з найменш вивчених питань історії бібліотек та бібліотечної справи, хоча ця тема має особливе значення для бібліотекознавства, адже перед історичною наукою поставлено завдання перегляду попередніх стереотипів та застарілих наукових концепцій, що виникли на базі ідеологічних обмежень та вузької джерельної бази. Тому вивчення історії розвитку педагогічних бібліотек на новій джерельній базі з використанням новітніх досягнень бібліотекознавчої та педагогічної думки дасть змогу не лише об'єктивно й вірогідно розкрити процес формування цих бібліотек в Україні, а й поглибить бібліотекознавчі дослідження, сприятиме інтенсифікації соціальних функцій педагогічних бібліотек, перетворенню їх на деідеологізовану соціально-комунікативну систему відкритого типу, орієнтовану на входження до світового інформаційного простору, осмислення місця й соціального призначення педагогічних книгозбірень у системі державних бібліотек України. Всебічний та ґрунтовний аналіз, визначення історичних етапів розвитку педагогічних бібліотек, еволюції формування основних їхніх видів, типологічних ознак сприятиме не лише розвитку історичного бібліотекознавства, а й екстраполяції цього досвіду на засвоєння національних культурних цінностей як джерела практичних корисних ідей сьогодення, вдосконаленню структури загальнодержавної та освітянської мереж бібліотек України, розширенню їхньої діяльності з інформаційного забезпечення національної освіти, науки і практики.

У вітчизняній історичній науці ще й досі немає спеціальних комплексних досліджень, які б розкривали як загальні тенденції, так і конкретику становлення й функціонування спеціальних бібліотек України, їхню специфіку, вплив на розвиток національної культури, зокрема в конкретних хронологічних межах, через колишню негативну оцінку цього періоду в радянській бібліотекознавчій історіографії. Ще й досі немає до кінця розробленої методики дослідження історії спеціальних бібліотек, історичних етапів, типології бібліотек, не відомо багато історичних фактів та подій.

Отже, актуальність проблеми визначається, по-перше, недослідженістю цього питання у вітчизняному бібліотекознавстві, а по-друге, тим, що протягом тривалого часу переважали ідеологічні історичні концепції, що перекручували або замовчували процеси, відповідні факти й події в галузі культури, науки, освіти, які потребують спростування.

Стан розробленості проблеми. До теми історії педагогічних бібліотек зверталося багато вчених, просвітян, педагогів, бібліотекознавців. Окремі питання з історії педагогічних бібліотек досліджували такі українські й російські вчені кінця ХІХ -- поч. ХХ ст.: Д.Балика, Є.Мединський, І.Огієнко, К.Рубинський, С.Русова, С.Сірополко, М.Тулупов, М.Чехов, П.Шестаков. Акти з історії педагогічних бібліотек України знаходимо в дослідженнях бібліотекознавців

І пол. ХХ ст. : С.Постернака, З.Гімальдінової, Т.Скрипник, Н.Фрідьєвої та І.Ющишина. У ІІ пол. ХХ ст. активізувався інтерес до вивчення розвитку національної освіти, що певною мірою знайшло відображення в монографічних дослідженнях В.Борисенка, О.Дзюби, О.Ососкова, Ф.Паначина, З.Хижняк та інших, де висвітлювалися окремі аспекти історії розвитку педагогічних бібліотек.

Слід згадати й наукові праці, в яких розкриваються методологічні та методичні засади дослідження історії бібліотек в Україні, висвітлюються загальні питання історії бібліотечної справи, методика дослідження розвитку бібліотек у цілому та окремих типів і видів книгозбірень (спеціальні, публічні та національні), - передусім це монографії Л.Дубровіної, В.Ільганаєвої, Я.Ісаєвича, Т.Ківшар, В.Микитася, О.Онищенка, О.Сухомлинської. Трансформацію функцій, структури, розвиток типологічних ознак наукових бібліотек дослідив М.Слободяник. Л.Вовк, висвітлюючи найважливіші імперативи пошуку змісту освіти дорослих у ІІ пол. ХІХ -- поч. ХХ ст. як факту реалізації її пріоритетних тенденцій, підкреслила значення педагогічних бібліотек Товариств грамотності в позашкільній освіті. У наукових дослідженнях істориків-педагогів Л.Березівської, Р.Гавриш, А.Гуза, Л.Дровозюк, І.Кліцакова, Т.Коломієць, С.Коляденко, Т.Кравченко, І.Лопухівської, Л.Сігаєвої, Б.Ступарика, М.Ярмаченка наголошується на важливості педагогічних книгозбірень у підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів та забезпеченні їхніх фахових інформаційних потреб, висвітлюються деякі історичні аспекти діяльності педагогічних бібліотек у контексті розвитку вітчизняної освіти протягом ХІХ -- поч. ХХ ст.. Т.Горбаченко, В.Мозгова, Н.Недоступ, П.Сотниченко, Е.Татарчук, Т.Ярошенко та ін. у дисертаційних дослідженнях і наукових статтях висвітлювали історію бібліотек університетів, інститутів та ліцеїв України. А.Малько науково обґрунтувала трансформацію шкільної бібліотеки в сучасний бібліотечно-інформаційний центр. В.Бабич, А.Волинець, Т.Добко, В.Зніщенко, В.Скнар, Л.Черепуха та О.Чорна певною мірою проаналізували діяльність публічних та педагогічних бібліотек щодо забезпечення інформаційних потреб освітянських кадрів.

Отже, окремі аспекти діяльності педагогічних бібліотек хоча й привертали увагу бібліотекознавців, істориків, педагогів, але цілісне, спеціальне дослідження щодо обраної теми в сучасному українському бібліотекознавстві відсутнє.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою наукової теми “Становлення і розвиток мережі освітянських бібліотек України (Х--ХХ ст.)” (2001--2005), затвердженої Постановою Президії АПН України від 18 січня 2001 р. (протокол №1-7/1-1, державний реєстраційний номер 0101V000028), а також Державної програми “Вчитель” (ухвалено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 р. № 379).

Мета дослідження: виявити особливості історичного розвитку та визначити етапи становлення педагогічних бібліотек в Україні у означений період, їхні види, функції та завдання.

Завдання дослідження:

проаналізувати стан дослідженості обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

з'ясувати термінологічні питання щодо сфери педагогічних бібліотек;

простежити процес формування, типологічні ознаки та функції педагогічних бібліотек у означений хронологічний період;

виявити особливості розвитку педагогічних бібліотек в означений період у контексті соціально-економічного й культурного розвитку України;

проаналізувати фактори впливу, що зумовлювали формування основних видів педагогічних бібліотек в Україні протягом ІІ пол. ХІХ - 20-х рр. ХХ ст. ;

обґрунтувати основні етапи розвитку педагогічних бібліотек у контексті історії української держави, освітньої та бібліотечної справ.

Об'єктом дослідження є педагогічні бібліотеки України.

Предметом дослідження є процеси формування педагогічних бібліотек України як спеціальних у ІІ пол. ХІХ -20-тих рр. ХХ ст. , розвиток їхнього видового складу, функцій, особливостей.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від ІІ пол. ХІХ ст. до 1929 р. Нижню межу визначило становлення педагогічних бібліотек як спеціальних, зумовлених соціально-економічним станом та розвитком педагогічної науки і освіти, розширенням мережі навчальних закладів різних рівнів, у структурі яких були бібліотеки, а також відкриттям педагогічних книгозбірень поза навчальними закладами. Верхня межа визначається закінченням періоду “українського ренесансу”, укріпленням радянської влади, що видозмінювало засади динаміки основних видів педагогічних бібліотек, формування складу і змісту їхніх фондів у контексті розвитку загальнодержавної бібліотечної мережі УСРР.

Методи дослідження базуються на основоположних принципах історичної науки - історизмі, всебічності, об'єктивності, а також на загальнонаукових методах аналізу й синтезу. У роботі також використано ретроспективний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, джерелознавчий, статистично-аналітичний методи. Це дало змогу виявити, опрацювати й проаналізувати весь комплекс доступних джерел, що стало важливим чинником об'єктивності дослідження.

Наукова новизна дослідження:

введено до наукового обігу архівні документи, маловідомі публікації з історико-педагогічної та бібліотекознавчої проблематики з метою об'єктивного висвітлення фактів та подій;

на основі історіографічного матеріалу виявлено генезис педагогічних бібліотек України, простежено процес формування їхніх типологічних ознак, соціального призначення та еволюції функцій на кожному етапі розвитку в зазначених хронологічних рамках;

уточнено термінологічну базу бібліотекознавства, зокрема, запропоновано новий зміст поняття “педагогічна бібліотека” в типо-видовій класифікації бібліотек та виокремлено педагогічні бібліотеки як вид спеціальних;

виявлено фактори впливу на формування основних видів педагогічних бібліотек України в означених хронологічних рамках;

визначено та обґрунтовано основні етапи розвитку педагогічних бібліотек в Україні в означений хронологічний період;

вперше у вітчизняному бібліотекознавстві здійснено цілісне дослідження історії розвитку педагогічних бібліотек в Україні в означених хронологічних рамках; виокремлено їх як спеціальні серед інших, виявлено особливості, різновиди, визначено суспільні функції та призначення.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його висновки й узагальнення розширили уявлення про педагогічні бібліотеки як важливу складову загальнодержавної мережі книгозбірень, доповнили основні положення вітчизняного бібліотекознавства. Результати дослідження використано для створення цілісної концепції історії розвитку бібліотек України, розроблення курсів лекцій для навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, під час викладання спеціальних дисциплін: “Бібліотекознавство”, “Історія української культури”, в процесі підготовки бібліотекарів, зокрема, кваліфікації “бібліотекар-педагог”, підвищення кваліфікації бібліотечних і педагогічних кадрів. Висновки дослідження було використано для розроблення напрямів діяльності Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського) - головного науково-дослідного, інформаційно-методичного центру мережі освітянських бібліотек сучасної України, структури, основних положень діяльності даної мережі (“Положення про мережу освітянських бібліотек МОН України та АПН України” (2003)), при створенні законодавчих документів для бібліотек освітянської галузі України (див. додатки до дисертації).

Особистий внесок здобувача. Викладені положення та висновки належать дисертантові одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження було викладено й обговорено: на міжнародних наукових конференціях: “Бібліотеки - центри науково-інформаційних ресурсів ХХІ ст.” (Київ, 10-13 жовтня 2000 р.), “Бібліотечно-інформаційний сервіс” (Київ, 9-11 жовтня 2001 р.), “Професійний імідж бібліотекаря інформаційного суспільства” (Київ, 8-10 жовтня 2002 р.), “Інноваційна діяльність - стратегічний напрям розвитку наукових бібліотек” (Київ, 7-9 жовтня, 2003 р.) а також на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Ліцейна освіта в Україні: реалії та перспективи розвитку” (Київ, 18-21 вересня 2001 р.); “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ, 29 листопада - 1 грудня 2000 р.),

“Степан Сірополко - визначний український вчений, громадський, політичний та культурно-освітній діяч” (Київ, 24 вересня 2002р. ). Крім того, результати дослідження впроваджено в навчальний процес Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (довідка № 04-10/1611 від 11.10.2004 року).

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 9 одноосібних публікаціях, вміщених у збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, періодичних виданнях.

Структура дисертації підпорядкована логіці дослідження, його меті та основним завданням. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних архівних джерел та літератури, що містять 543 позиції, додатків. Обсяг основного тексту дисертації 180 сторінок, загальний обсяг 265.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база дисертаційного дослідження”, що складається з двох структурних підрозділів, здійснено аналіз наукових праць та джерел з теми; виявлено основні види педагогічних бібліотек, простежено формування їхніх типологічних ознак, охарактеризовано соціальне призначення та еволюцію їхніх функцій на кожному етапі розвитку. Типологічні ознаки педагогічних бібліотек формувалися протягом багатьох століть, виокремлювалося їхнє соціальне призначення, визначалися категорія користувачів, складові фонду, конкретизувався зміст інформаційної діяльності. Простежено еволюцію терміну та уточнено поняття дослідження “педагогічна бібліотека” - це спеціальний інформаційний або науково-інформаційний заклад, основним завданням якого є формування, зберігання інтегрованого освітянського документально-інформаційного ресурсу та здійснення відповідного забезпечення фахових інформаційних потреб педагогічних, науково-педагогічних кадрів щодо розвитку педагогічної науки, освіти і практики та інших верств населення, що займаються організованою чи самоосвітньою діяльністю.

У першому підрозділі “Тема історії педагогічних бібліотек України у працях вітчизняних дослідників” проаналізовано наукові праці, в яких певною мірою висвітлена досліджувана тема. У цих працях сформульовано загальні методологічні підходи щодо визначення соціального призначення педагогічних бібліотек, подано дослідження історії створення бібліотек державними навчальними закладами, земствами, громадськими установами, в яких розкрито деякі засади їхньої діяльності, висвітлено окремі сторінки історії педагогічних бібліотек та бібліотечної справи України. Для з'ясування загальної постановки питання й вивчення та аналізу соціального призначення педагогічних бібліотек ми залучили до дисертації як спеціальні наукові праці, так і матеріали конференцій та нарад, де опубліковано виступи відомих педагогів, громадських діячів, бібліотечних працівників Російської імперії кінця ХІХ - поч. ХХ ст. (Г. Вебер, М. Єзерський, С. Сірополко, К. Рубинський), в яких підкреслювалася важливість учительських і педагогічних бібліотек у розвитку народної освіти й підвищенні фахового рівня вчителів. Державні діячі радянської доби 20-30-х рр. ХХ ст. (Г. Гринько, Я. Ряппо, І. Дубровський), висвітлюючи у своїх виступах розвиток освіти, культури в зазначений період, в цьому контексті підкреслювали соціальну роль та напрями діяльності бібліотек України. У наукових працях дослідників ХІХ - поч. ХХ ст., зокрема, Д. Багалія, Є. Болховітінова, М. Василенка, М. Владимирського-Буданова, А. Готалова-Готліба, В. Іконникова, М. Лавровського, І. Міхневича, О. Оглоблина, С. Сірополка та ін. виявлено, що фонди книгозбірень вищих навчальних закладів з кінця XVI протягом XVII ст. почали поповнюватися підручниками та навчально-методичною літературою.

У 80-90-х рр. ХХ ст. в Україні активізувалося дослідження історії бібліотек різних видів і типів. Передумови становлення педагогічних книгозбірень вивчали: О. Дзюба, яка проаналізувавши розвиток освіти ІІ пол. ХVI - І пол. XVII ст. , підкреслювала вагоме значення в цьому процесі бібліотек освітніх закладів; З. Хижняк висвітлила діяльність бібліотеки Києво-Могилянської академії протягом ХVI-XVIII ст.; В. Соколов, досліджуючи розвиток природничо-наукової й технічної книги у ХVІІІ ст. , розкрив значення книг даної тематики в поширенні наукових знань та визначив їхнє місце в приватних книжкових зібраннях та бібліотечних фондах навчальних закладів. Значний інтерес для нас становлять монографічні праці В. Борисенка, який, аналізуючи демократичні процеси в розвитку освіти України у 60 - 90-х рр. ХІХ ст. , визначав бібліотеки як головні осередки для задоволення інформаційних потреб освітян.

У 90-х рр. ХХ ст. дослідники історії книгозбірень, пов'язаних з навчально-виховним процесом, приватних бібліотечних зібрань, передусім, С. Булатова, Є. Колесник, С. Коляденко, Н. Ленченко, А. Литвиненко, А. Лопухівська, В. Мозгова, Л. Посохова, Г. Самойленко, О. Самойленко, С. Самойленко та інші в межах розглянутої проблематики, підкреслюючи педагогічне значення цих бібліотек, встановили, що з ХVII ст. у бібліотеках вищих навчальних закладів розпочинається структуризація фондів на фундаментальну й навчальну частини, що стало в ХІХ ст. підґрунтям для остаточного виокремлення фундаментальної частини для забезпечення фахових інформаційних потреб педагогічних кадрів навчальних закладів. Цю тему певною мірою висвітлювали Я. Бородіна, А. Волинець, Р. Гавриш, Л. Дровозюк, М. Зніщенко, Л. Корж, О. Чорна та ін. Вивчення педагогічних бібліотек як явища розпочали російські й українські вчені -- історики, педагоги, бібліотекознавці - ІІ пол. ХІХ ст. Досліджуючи історичні аспекти розвитку освіти, педагоги 50-60-х рр. ХІХ ст., зокрема В. Григор'єв, О. Мусін-Пушкін, О. Пругавін, К. Ушинський, В. Чарнолуський, Г. Фальборк, М. Чехов, відзначаючи важливість бібліотек як осередків забезпечення навчально-виховного процесу й підвищення кваліфікації вчителів, порушували питання про розширення мережі навчальних закладів для різних верств населення, збільшення кількості вчителів, закладів для їхньої підготовки, поглиблення змісту освіти та потребу відкриття бібліотек при них. Обґрунтування необхідності розвитку народної освіти, національної школи, зокрема, визначної ролі вчителя у просвіті народу, розширення шкільної та позашкільної мереж, у тому числі й бібліотек, було здійснене наприкінці ХІХ ст. відомими українськими громадськими діячами: істориками М. Грушевським, М. Драгомановим; педагогами С. Русовою, С. Сірополком, Я. Чепігою, письменниками Лесею Українкою, І. Франком та ін.

У працях Д. Багалія, Д. Балики, І. Білоконського, О. Дідріхсона, Д. Міллера, С. Русової, С. Сірополка, М. Сумцова висвітлено вагому роль земств та громадських об'єднань у заснуванні й формуванні фондів спеціальних учительських та педагогічних бібліотек для забезпечення фахових інформаційних потреб освітян, у визначенні основних напрямів їхньої діяльності, виданні каталогів даних книгозбірень, що сприяло цілеспрямованому формуванню їхніх фондів, бібліотечно-інформаційному забезпеченню фахових потреб учителів з усіх губерній України, яким надсилали як каталоги, так і книги з педагогічних бібліотек. Розкрито суттєве значення всеросійських з'їздів учителів, на яких йшлося про необхідність розвитку вчительських і педагогічних бібліотек, визначення їхнього соціального призначення , напрямів діяльності, окреслено вимоги до комплектування їхніх фондів для належного забезпечення фахових потреб освітян. Також на з'їздах порушувалися питання про системну організацію позашкільної освіти та підготовку бібліотечних фахівців у державі (М. Єзерський, П. Казанцев, С. Сірополко).

На початку ХХ ст. М. Тулупов і П. Шестаков - головні редактори журналу “Для народного учителя” (1907-1917) - у публікаціях аналізували діяльність учительських і педагогічних бібліотек, зокрема на українських етнічних землях, розкриваючи разом з О. Пругавіним, Г. Фальборком, В. Чарнолуським важливе значення народних, учительських і педагогічних бібліотек для розвитку народної освіти Російської імперії. Першою педагогічною бібліотекою поза навчальним закладом на українських етнічних землях можна вважати спеціальну бібліотеку, започатковану в 1869 р. в структурі Харківського товариства поширення в народі грамотності. У 90-х р. ХІХ ст. вона отримала назву „довідково-педагогічна”, чому сприяли такі відомі українські вчені та громадські діячі, як Д. Багалій, І. Білоконський, М. Сумцов та ін. Організатором бібліотек такого типу в цей період була також і Х. Алчевська. Вагома роль у розвитку мережі педагогічних та вчительських бібліотек в Україні, визначенні їхніх видових ознак, укладанні каталогів для відповідного формування фондів належить Б. Грінченку та С. Сірополку. Пропаганді діяльності бібліотек, зокрема, педагогічних, формуванню їхніх фондів національною книгою, введенню в навчальний процес шкіл України рідної мови на початку ХХ ст. приділяв чималу увагу український педагогічний журнал “Світло” (1910-1914). У добу Української революції (1917-1920) уряд УНР, зокрема М. Грушевський, О. Грушевський, С. Постернак, С. Русова, С. Сірополко, І. Стешенко, належну увагу приділяли розвитку мережі педагогічних бібліотек, українізації їхніх фондів та підготовці бібліотечних кадрів. Праці цих учених є цінним внеском у розроблення як освітньої, так і бібліотечної справ.

Протягом 1920-1929 рр. педагогічні бібліотеки в Україні розвивалися як навчально-педагогічні, науково-учбові, науково-педагогічні та бібліотеки профспілки робітників освіти (Робос,) що належали до масових. У цей період здійснюються спроби узагальнити досвід роботи профспілкових бібліотек, зокрема і книгозбірень профспілки Робос. Висвітлювалися питання обслуговування педагогічних та науково-педагогічних кадрів, зокрема профспілковими бібліотеками Будинків працівників освіти (Б. Ф., Л. Коган, Т. Г., Л. Яцунов та ін. ) Статті 20-х рр. ХХ ст. , підписані криптонімами, розшифрувати не вдалося.

, науково-педагогічною бібліотекою УНДІПу (Ф. Лісник); було проанкетовано бібліотеки профспілки Робос та оприлюднено результати цього заходу (Д. Балика). Варто відзначити публікації (М. Зотін і П. Тимохін), в яких педагогічні бібліотеки, зокрема профспілки Робос, розглядалися як спеціальні. Ці автори порушували питання про потребу формування в УСРР мережі бібліотек даного типу, яку очолить заснована головна бібліотека галузі. З. Гімальдінова, О. Олейниченко, Т. Скрипник та Н. Фрідьєва та ін., аналізуючи розвиток державної системи бібліотек України протягом 1917-1932 рр., певною мірою висвітлювали і становлення науково-педагогічних та профспілкових книгозбірень України. Вітчизняні вчені Л. Дубровіна, Я. Ісаєвич, О. Онищенко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко, досліджуючи в останні роки ХХ ст. історію розвитку науки і освіти, діяльність наукових бібліотек України на новій джерельній базі, звертали увагу і на розвиток спеціальних книгозбірень. Досліджуючи український книжковий рух як історичне явище (1917-1923 рр.) Т. Ківшар певною мірою простежила розвиток педагогічних бібліотек у період Української революції (1917-1921), а трансформацію функцій, структури, типологічних ознак наукових бібліотек у кінці ХХ ст. дослідив М. Слободяник. Історико-педагогічні дослідження вітчизняних науковців містять важливі дані про соціальне призначення педагогічних бібліотек, зокрема в умовах демократизації українського суспільства. Вагомими для вивчення процесів у галузі освіти, які впливали на розвиток бібліотечної справи в Україні в зазначених хронологічних рамках, є монографії В.Кременя, І.Кліцакова, Т. Коломієць, В. Липинського, В. Майбороди, В. Микитася, Л. Сігаєвої; дисертаційні дослідження А.Гуза, Л.Дровозюк, Л.Корж, Т. Кравченко, А. Малько, В. Мозгової, В. Скнар та інших, наукові праці з педагогіки та бібліотекознавства російських учених К. Абрамова, О. Ососкова, Ф. Паначина, Ю. Столярова, в яких побіжно висвітлено й проблеми педагогічних бібліотек.

Визначаючи типологічні ознаки педагогічних бібліотек та фактори, що впливали на формування основних видів названих книгозбірень, їхнє соціальне призначення та еволюцію фукцій в загальнодержавній системі радянських бібліотек в зазначених хронологічних рамках, особливу увагу приділено розвитку даних книгозбірень як спеціальних у 20-х рр. ХХ ст. , бо саме в цей період формувалися види педагогічних бібліотек, що діяли в УРСР до кінця ХХ ст. Окремих робіт, присвячених типологічним ознакам педагогічних бібліотек, немає. Для аналізу й зіставлення різних наукових підходів щодо типології бібліотек та визначення на цьому підґрунті типологічних характеристик спеціальних книгозбірень, нами проаналізовано масив наукових праць, публікацій, а саме: М. Акіліної, Т. Бєлобратової, Т. Каратигіної, М. Карташова, К. Селіверстової, М. Слободяника, А. Соколова, Ю. Столярова, Н. Тюліної, І. Фруміна, О. Черняка, О. Чубар'яна.. Здійснений аналіз дав змогу виявити найхарактерніші типологічні ознаки спеціальних бібліотек, зокрема педагогічних, а саме: соціальне призначення, категорію користувачів, характер їхніх інформаційних потреб та орієнтацію ресурсів бібліотеки на задоволення фахових інформаційних потреб користувачів, спрямованість інформаційної, науково-дослідної діяльності книгозбірень на потреби галузі, підпорядкованість єдиному освітньо-педагогічному відомству.

Таким чином, історіографічний огляд даної проблеми засвідчує про відсутність наукових праць з досліджуваного питання, якій і присвячено наше дослідження.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження розвитку педагогічних бібліотек” проведено класифікацію документів (понад 300) за прийнятими в сучасному джерелознавстві критеріями та об'єднано їх у групи:

1) документи архівних установ, законодавчі й нормативні акти державних органів управління Російської імперії, УНР, УРСР; 2) звіти земств Харківської, Київської, Полтавської та Чернігівської губерній; Київського та Харківського товариств грамотності; 3) резолюції з'їздів, конференцій з питань освіти та бібліотечної справи Російської імперії, УНР, УСРР; 4) публікації, промови й виступи державних діячів, керівників освітньої та бібліотечної справи, відомих бібліотекознавців, істориків-педагогів з питань освіти та бібліотечної справи; 5) матеріали періодичних видань Російської імперії, УНР, УРСР; 6) довідкові видання (енциклопедії, словники, довідники тощо) за зазначений хронологічний період; 7) підручники, посібники, бібліографічні покажчики, каталоги вчительських і педагогічних бібліотек та списки книг, рекомендованих для даних бібліотек.

Варто відзначити фонди: Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України) у м. Києві, а саме: ф. 442, в якому є матеріали про діяльність Київського товариства грамотності; ф. 707, що містить особливо важливий документ про заснування вчительських бібліотек у Російській імперії - проект „Положения о центральных учительских библиотеках” (1880); також тут зібрано матеріали про забезпечення бібліотек педагогічною літературою в період Гетьманату; ф. 730 містить матеріали про діяльність бібліотеки Педагогічного музею м. Києва протягом 1914-1917 рр. , які вперше оприлюднено в нашому дослідженні; Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України,): ф. 166, де зосереджено документи про діяльність позашкільного відділу Наркомосу України, якому було підпорядковано бібліотеки у 1918 р. , зокрема, матеріали про бібліотеку Педагогічного музею м. Києва, заснування й діяльність Довідково-педагогічної бібліотеки Наркомосу України (1918), шкільні бібліотеки періоду 1917-1920 рр., а також Положення про типи бібліотек (1921) та Положення про спеціальні бібліотеки (1921). Ф. 2201 та ф. 2581 містять документи періоду УНР про спрямовані надходження українських видань до шкільних бібліотек та бібліотеку Педагогічного музею м. Києва; ф. 2582 містить документи про діяльність видавництва „Всеувито” з випуску національних підручників і надсилання їх до шкіл у період УНР; у ф. 1429 було виявлено лист Голови Директорії УНР С.Петлюри з м. Тарнова (Польща) міністрові освіти УНР, в якому йдеться про виконання зобов'язань зарубіжних видавництв щодо друку підручників для українських шкіл та вчасне їх доставлення на Україну; ф. 2605 містить статистичні звіти про діяльність профспілкових бібліотек означеного періоду; Державний архів м. Києва (ДАК): у ф. 163 знаходяться матеріали, що свідчать про діяльність бібліотек навчальних закладів та відкриття міської педагогічної бібліотеки у м. Києві в ІІ пол. ХІХ ст. (вперше оприлюднено дисертанткою). Матеріали Державного архіву Харківської області (ДАХО) становлять особливу інформаційну цінність для нашого дослідження: ф. 200, ф. 820 містять фактичний матеріал про діяльність довідково-педагогічної бібліотеки Харківського товариства поширення в народі грамотності (1869) та її розвиток протягом 1910-1930 рр. (вперше оприлюднені дисертанткою). Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ): ф. 52, 66, 118, 170, 175, 197, 208), містять фонди особового походження провідних істориків, педагогів, бібліотекознавців, книгознавців, культурно-освітніх діячів, зокрема, О. Грушевського, І. Лучицького, В.Науменка, С.Постернака, С.Сірополка, де знайдено матеріали про внесок прогресивних діячів України у розвиток науки, освіти та педагогічних бібліотек; у ф. 47 виявлено матеріали з анкетування бібліотек профспілки Робос, зокрема профспілкових бібліотек Будинків працівників освіти з усіх областей УСРР, проведеного УНІК протягом 1928-1929 рр., рідкісні матеріали про діяльність Центральна науково-учбова бібліотека (ЦНУБ) м. Харкова, які вперше оприлюднено дисертанткою. Загалом у дисертації всього проаналізовано 18 фондів, що зберігаються в чотирьох державних архівах України, ІР НБУВ. Проведений аналіз архівних документів дає підстави стверджувати, що вони об'єктивно відображають історію становлення спеціальних педагогічних бібліотек в контексті розвитку національної освіти і бібліотечної справи України.

Вагомим джерелом для висвітлення історії педагогічних бібліотек є опубліковані законодавчі акти, постанови й розпорядження урядів, нормативно-правова база за зазначений хронологічний період, оскільки саме в них відображено об'єктивний розвиток бібліотек. Усі ці документи згруповано у чотири основні комплекси. Перший комплекс - це документи Російської імперії за ІІ пол. ХІХ ст. - 1917 рр. У них подано регламентуючу документацію для бібліотек закладів народної освіти, громадських та культурно-просвітницьких установ, у структурі яких у цей період відкривалися вчительські та педагогічні книгозбірні; положення, правила, інструкції та докладні настанови про організацію закладів позашкільної освіти, зокрема вчительських і педагогічних бібліотек, подано каталоги книг для комплектування даних книгозбірень. Документи виявлено в окремих збірниках, виданих громадськими та освітніми діячами (О. Пругавін, Г. Фальборк, В. Чарнолуський), державними органами (Міністерство народної освіти). Другий комплекс документів становлять законодавчі акти про розвиток національної освіти та започаткування формування державної системи бібліотек у період УНР, рішення І та ІІ Всеукраїнських з'їздів учителів, які ухвалювали організацію діяльності бібліотек в УНР, зокрема педагогічних, та поповнення їхніх фондів національними виданнями. Вагоме значення для нашого дослідження мав збірник документів і матеріалів “Українська Центральна Рада” (1996), де вперше зібрано 420 документів (протоколи засідань і сесій, постанови, меморандуми, законопроекти тощо) про різні напрями діяльності УНР, зокрема розбудову національної освіти й забезпечення бібліотек навчально-методичною літературою. Третій комплекс - це законодавчі й нормативні акти з питань розвитку освіти й бібліотечної справи в УСРР, що визначили і офіційно затвердили в 1922 р. єдину бібліотечну мережу, її структуру, завдання, типи бібліотек за адміністративно-територіальним поділом: “Положение о единой библиотечной сети республики” (1922), “Кодекс законов о народном просвещении УССР” (1922), „Матеріали Державного наукового методичного кабінету Наркомпросу УСРР про завдання бібліотечного будівництва у республіці” (1927), у яких простежується еволюція соціального призначення, функцій і завдань, як державної мережі бібліотек, так і спеціальних книгозбірень. Якщо в першому державному документі спеціальні бібліотеки були довідково-підсобні і спеціально-наукові, то в останньому - це спеціально-наукові бібліотеки, діяльність яких направлена на забезпечення фахових інформаційних потреб наукових і практичних працівників „відповідної кваліфікації”.

Важливим джерелом для дослідження були губернські земські звіти Лівобережної та Правобережної України, що містять відомості про Центральні педагогічні бібліотеки Полтавської, Чернігівської губерній у ІІ пол. ХІХ ст., звіти Харківського й Київського товариств грамотності (ХТГ і КТГ), про започаткування та діяльність у структурі цих товариств одних з перших спеціальних педагогічних бібліотек поза навчальними закладами, а саме: довідково-педагогічної бібліотеки ХТГ (1869), зібрання посібників у справі народної освіти КТГ (1896) та музеїв наочних посібників, що формували спеціальні фонди і здійснювали цілеспрямовану бібліотечно-інформаційну діяльність для відповідної категорії користувачів. У дисертації критично розглянуто й використано значний документальний матеріал, що міститься на сторінках періодичних видань Російської імперії, УНР, УРСР, а також проаналізовано підручники, посібники, статистичні збірники, путівники, довідники, бібліографічні покажчики та наукові бібліографічні видання, серед яких П. Голобуцький, Н. Моїсеєнко, З.Хижняк “Петро Могила (1596-1647)” (2003), „Києво-Могилянська академія” Вип.1 (2002), “Українська революція і державність (1917-1920)” (2001) , каталоги вчительських і педагогічних бібліотек та списки книг, рекомендованих для цих бібліотек.

Таким чином, наявний комплекс джерел дав змогу провести загалом вірогідне і об'єктивне дослідження історії розвитку педагогічних бібліотек в зазначених хронологічних межах.

У другому розділі “Педагогічні бібліотеки та їхня діяльність на українських етнічних землях (ІІ пол. ХІХ ст. - 1917 рр. )” досліджено історичні, соціокультурні та економічні чинники становлення й розвитку українських педагогічних бібліотек. Базуючись на сучасних підходах до періодизації історії України, педагогічної науки та бібліотечної справи, зокрема, Б.Андрусишина, В.Гусєва, В.Даниленка, Г.Касьянова, С.Кульчицького, А.Слюсаренка, В.Солдатенка, О. Сухомлинської, Т.Ківшар, В.Чеховича, нами запропоновано таку періодизацію історії розвитку педагогічних бібліотек України в межах обраних хронологічних рамок: І етап - становлення педагогічних бібліотек як спеціальних в умовах Російської імперії (ІІ пол. ХІХ ст. - поч. ХХ ст.); ІІ етап - розвиток педагогічних бібліотек у період 1917-1920 рр.; ІІІ етап - розвиток педагогічних бібліотек у період “українізації” (1920-1929).

Характерними ознаками ІІ пол. ХІХ ст. в Російській імперії є активізація соціально-економічного та наукового розвитку, вдосконалення державної системи освіти, поглиблення її змісту, розширення мережі навчальних закладів, зростання кількості вчителів, які потребували належного інформаційного забезпечення літературою з фундаментальних наук, педагогіки, методик викладання. У зв'язку з цим у 70-х. рр. ХІХ ст. у фондах бібліотек навчальних закладів відбувається їхня структуризація на фундаментальну й навчальну частини, або вчительську та учнівську бібліотеки, що було закріплено відповідними інструкціями державних установ. Диференціація та поглиблення інформаційних потреб учителів у цей період спонукала земства, прогресивну громадськість, членів ХТГ та КТГ активізувати діяльність із заснування шкіл, педагогічних музеїв, читалень, що значною мірою не тільки сприяло розвитку освіти в Україні, а і якості забезпечення професійних потреб освітян, що також вплинуло на відкриття при народних книгозбірнях педагогічних відділів, а також учительських бібліотек при земських школах і педагогічних - при губернських земських управах, педагогічних музеях і товариствах грамотності та розроблення положень про названі бібліотеки. Виявлено, що на Лівобережжі у структурі ХТГ у 1869 р. було започатковано першу спеціальну педагогічну бібліотеку поза навчальним закладом. Факт створення такої бібліотеки вплинув на відкриття аналогічної при КТГ у 1896 р., що сприяло лобіюванню освітянами в ці роки питання про доцільність заснування як Всеросійського центрального педагогічного бюро, так і Центральної бібліотеки для вчителів в Україні. У 1880 р. державними органами, а саме Міністерством народної освіти Російської імперії, було розроблено проект “Положения о центральных учительских библиотеках”. Варто відзначити й той факт у розвитку педагогічних бібліотек, що Перший Всеросійський з'їзд учителів у 1914 р. розробив рекомендації з започаткування в губерніях імперії мережі бібліотек цього виду, а саме: центральних, районних та пришкільних учительських і педагогічних бібліотек.

Заслуговують на позитивну оцінку нормативні документи, розроблені громадсько-просвітницьким Товариством “Взаємна поміч українських вчителів” (ВПУВ) для мережі вчительських бібліотек у Західній Україні, зокрема, Програма та інструкція для заснування й діяльності Центральної педагогічно-наукової бібліотеки у м. Львові (1914). Вагомим кроком у розвитку педагогічних бібліотек на українських етнічних землях у цей період є започаткування мережі повітових учительських бібліотек у Галичині (1914).

Чи не найпершим на початку ХХ ст. видатний український учений С. Сірополко виокремив і обґрунтував вчительські бібліотеки як спеціальні.

Таким чином, І етап розвитку вчительських та педагогічних бібліотек - з ІІ пол. ХІХ ст. до 1917 р. -характеризується активізацією соціально-економічного розвитку в Російській імперії, наук, серед них і педагогічної; реформуванням освіти, збільшенням чисельності навчальних закладів та педагогічних кадрів, поглибленням змісту освіти та навчально-виховного процесу. Для забезпечення фахових самоосвітніх потреб вчителів, учнів та інших категорій населення в означений період активно розвивається позашкільна освіта, складовою якої були бібліотеки різних видів і типів. На українських етнічних землях з 70-х рр. ХІХ ст. почали формуватися педагогічні бібліотеки, які представлені такими основними видами: 1) вчительські бібліотеки при навчальних закладах різних рівнів; 2) довідково-педагогічні або зібрання посібників у справі народної освіти - структурні підрозділи громадських установ; 3) центральні педагогічні при губернських земських управах і педагогічних музеях. Бібліотеки вчительських інститутів і семінарій забезпечували фахову підготовку педагогічних кадрів та потреби самоосвітнього читання. Навчальні бібліотеки колегіумів, ліцеїв, шкіл були переважно спрямовані на забезпечення загальноосвітніх інформаційних потреб освітян. Педагогічні бібліотеки поза навчальними закладами (книгозбірні земських управ, педагогічних музеїв, товариств) забезпечували фахові інформаційні потреби педагогічних кадрів, тим самим сприяючи підвищенню їхнього кваліфікаційного й самоосвітнього рівня.

У фондах цих бібліотек формувався універсум галузевого знання, саме вони стали прообразом сучасних спеціальних педагогічних бібліотек різного рівня - галузевими центрами в різних регіонах України. Запропоновано авторське бачення періодизації історії розвитку педагогічних бібліотек на українських етнічних землях з ІІ пол. ХІХ до 20-х рр. ХХ ст.

У третьому розділі “Формування державної системи педагогічних бібліотек України (1917-1929 рр. )”, який складається з двох самостійних структурних частин, висвітлено особливості розвитку педагогічних бібліотек в період УНР та в 20-х рр. ХХ ст. У першому підрозділі „Особливості розвитку педагогічних бібліотек у період Української революції (1917- 1920 рр. )” проаналізовано діяльність українських урядів протягом 1917-1920 рр., спрямовану на збереження й розвиток бібліотек в Україні, зокрема педагогічних, формуванню їхніх фондів національною навчальною та науково-методичною літературою, що було вагомим чинником українізації й державотворчості. Національна парадигма стала теоретичною й практичною підвалиною нової школи, освіти, книговидавничої справи, розвитку бібліотек та формування їхніх фондів в УНР. Протягом 1917-1920 рр. за різних національних урядів у структурах органів керівництва освітою виокремлювалися самостійні відділи для управління бібліотечною справою, що сприяло започаткуванню в УНР державної системи бібліотек. Утворення Бібліотечно-архівного відділу при Генеральному секретаріаті освіти УЦР стало прикладом для наступних урядів УНР з започаткування державного керівництва бібліотеками, їх збереження й розвитку. Це знайшло свій прояв, зокрема, в розвитку бібліотеки Педагогічного музею м. Києва (1917-1920) як осередку забезпечення фахових інформаційних потреб освітян, заснуванні Довідково-педагогічної бібліотеки при Наркомосі (1919), навчально-педагогічної бібліотеки при Кам'янець-Подільському університеті (1919). Названі факти засвідчують державницький підхід урядів УНР до освіти, невід'ємною складовою якої розглядалися і педагогічні бібліотеки. Незважаючи на політичні та економічні проблеми, велику увагу уряди УНР звертали на збереження й відкриття нових шкільних, районних бібліотек з відділами педагогічної літератури, забезпечення їх національною та світовою педагогічною й навчально-методичною літературою. Вагомою подією в становленні державної системи бібліотек в Україні було заснування в 1918 р. її головної бібліотеки держави та наукової установи з питань українського бібліотекознавства, бібліографознавства і книгознавства - Національної бібліотеки України, біля джерел якої стояли видатні вчені, і діяльність якої ґрунтувалася на загальносвітовому досвіді й національній ідеї.

Нами доведено, що в період 1917-1920 рр. були збережені і діяли такі види педагогічних бібліотек: навчально-педагогічні та спеціальні педагогічні, що функціонували поза навчальними закладами (в освітянських управлінських структурах), і для яких характерні такі типологічні ознаки: єдина мета, формування спеціалізованого фонду, відповідна категорія користувачів, цілеспрямована інформаційна діяльність.

Таким чином, під час ІІ етапу розвитку педагогічних бібліотек України - 1917-1920 рр. - різними національними урядами УНР за складних політичних і економічних обставин було сформовано національну шкільну політику, з'явилися перші контури національної освіти й виховання. Визначено, що національними урядами освіта в цей час спрямовувалася на українізацію (національна школа), світскість, доступність, безплатність, трудовий принцип, вільний розвиток дитини.

Започатковане державне керівництво бібліотеками у період УНР стало підґрунтям для формування державної системи бібліотек, зокрема збереження й розвитку різних видів педагогічних книгозбірень, головною метою яких було забезпечення фахових інформаційних потреб як освітян, студентів, учнів, так і інших верств населення, виховання їхньої національної свідомості, патріотизму, громадянськості, відданості своїй Батьківщині.

У другому підрозділі „Тенденції обслуговування освітян у період “українізації” проаналізовано заходи Радянського уряду протягом 1920-1929 рр. зі створення єдиної загальнодержавної бібліотечної мережі. Вперше в УСРР було ухвалено положення “О единой библиотечной сети республики” (1922), що визначало мету, типи бібліотек, в основу яких було покладено адміністративно-територіальний розподіл, управління ними. Головним чинником об'єднання всіх книгозбірень у мережу, було “планомірне обслуговування населення бібліотеками та досягнення загального ідейного керівництва”. Завдання мережі: політична освіта мас, ліквідація тотальної неписьменності дорослого населення й молоді, підняття їхнього культурно-освітнього рівня, усвідомлення бібліотек як ідеологічних установ, координація діяльності щодо інформаційного супроводу соціально-економічного розвитку республіки. Основними видами бібліотек в УСРР згідно даного положення були такі книгозбірні: масові, спеціальні, наукові, вузівські, шкільні тощо.

На початку 20-х рр. XX ст. спеціальні педагогічні бібліотеки, що діяли поза навчальними закладами і були успадковані від Російської імперії, вважалися уособленням буржуазних цінностей освіти, у зв'язку з чим їх було розформовано або знищено. У фаховій терміносистемі цього періоду поняття “педагогічна бібліотека” практично відсутнє, частіше використовували термін “учительська”, який уживали в першу чергу до бібліотек навчальних закладів та профспілки Робос. У 1921 р. було розпочато заснування науково-учбових бібліотек, прикладом яких є новостворена ЦНУБ м. Харкова (1921), що забезпечувала фахові інформаційні потреби науковців та фахівців з різних освітніх установ, вищої школи та студентів. Уряд планував у кожному регіоні відкрити подібні бібліотеки, але через об'єктивні причини цього не сталося, тож до 1934 р. функціонувала лише одна. У 1926 р. в УСРР було створено УНДІП і в його структурі - науково-педагогічну бібліотеку, яка в 1928 р. отримала статус всеукраїнської науково-педагогічної книгозбірні. Метою даної бібліотеки було забезпечення фахових інформаційних потреб працівників освітньої галузі УРСР та даної науково-дослідної установи. Профспілка освітян УСРР - Робос не лише консолідовувала вчительство й виховувала їх як “агітпропів”, а й сприяла підвищенню кваліфікації вчителів, засновуючи книгозбірні при новостворених культурно-освітніх закладах - Будинках працівників освіти, клубах. Це позитивно вплинуло на динаміку вищеозначених бібліотек. Дослідженням встановлено, що мережа профспілкових бібліотек спілки Робос в УСРР у цей період була досить розгалуженою й належала до системи масових книгозбірень. Отже, в зазначений період в Радянській Україні педагогічні бібліотеки розвивалися за такими видами: навчально-педагогічні, науково-учбові; науково-педагогічні та профспілки Робос, які належали до масових бібліотек.

На західноукраїнських землях у 1925 р. було засновано Державну центральну педагогічну бібліотеку м. Львова. Водночас певною мірою функції педагогічних бібліотек у 20-ті рр. ХХ ст. виконували книгозбірні товариства “Просвіта”, які одним із головних своїх завдань вважали національне виховання та задоволення самоосвітніх та інформаційних потреб українського населення.

Проголошена в 1923 р. “українізація” вилилася в політичній сфері на “націонал-комунізм”, а в педагогічній - у створення національної школи. Характерною особливістю цього періоду в УРСР було створення своєї оригінальної освіти, в основі якої лежали професіоналізація й соціальний захист дитинства; розбудова національного змісту навчання й виховання (навчання рідною мовою, причому не тільки українською, а й мовами національних меншин, українознавчі курси (комплекси)), тощо. На цьому етапі стрімко розвивається педагогічна наука, освіта, українська культура, що вплинуло на формування фондів бібліотек, зокрема педагогічних. У 20-х рр. ХХ ст. відбувається розвиток теоретичної думки в галузі вітчизняного бібліотекознавства, який не узгоджувався з практичною діяльністю педагогічних бібліотек і поширенням нової ідеологічної доктрини. Педагогічні бібліотеки розвивалися як спеціальні та масові, не об'єднувалися в галузеву мережу, не мали свого науково-методичного й координаційного центру.

Таким чином, характерними ознаками ІІІ етапу розвитку педагогічних бібліотек України є формування основних видів спеціальних педагогічних книгозбірень, що збереглися до кінця радянської доби, а саме: навчально-педагогічні та науково-педагогічні. Бібліотеки профспілки Робос, що за типологічними ознаками мали бути спеціальними бібліотеками, належали до початку 90-х рр. ХХ ст. до типу масових. Названі книгозбірні об'єднували спільні завдання, категорії користувачів, формування відповідного галузевого фонду, форми й методи інформаційної роботи, а також підпорядкованість єдиному відомству - Наркомосу. Вперше в Україні було засновано Всеукраїнську науково-педагогічну бібліотеку як головний бібліотечно-інформаційний центр освітянської галузі, але він не виконував методичних функцій для педагогічних бібліотек.

ВИСНОВКИ

У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження, викладено основні його положення.

1. Проблеми становлення та історичного розвитку педагогічних бібліотек України протягом ІІ пол. ХІХ - 20-х рр. ХХ ст. досліджувалися фрагментарно, тільки в окремих напрямках та аспектах. Встановлено, що наявні архівні та опубліковані джерела дали можливість заповнити суттєві прогалини в історії розвитку педагогічних бібліотек.

2. Виявлено, що структуризація фондів бібліотек вищої школи (XVII-ХІХ cт. ) стала підґрунтям для формування в ньому двох повноцінних складових - фундаментальної й навчальної, що в 70-х рр. ХІХ ст. отримало своє продовження в бібліотеках інших навчальних закладів, а саме: учительських інститутів, семінарій, шкіл, і було закріплено спеціальними інструкціями Міністерства народної освіти Російської імперії, зокрема, Інструкцією для інспекторів народних училищ Київської, Волинської та Подільської губерній про створення в цих закладах двох бібліотек. Тенденція формування спеціального фонду - інформаційного ресурсу для забезпечення фахових потреб вчителів - стала основою започаткування в ІІ пол. ХІХ ст. вчительських і педагогічних бібліотек поза навчальними закладами.