Значення семіології

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Що таке семіологія за Р. Бартом

Для Ролана Барта, семіологія (франц. варіант вимови поняття розуміння семіотики - рад. мовна школа ), відіграє роль своєрідної «пригоди», тобто пригоди, що має статися (що йде від Означувального). На його думку - це особистісна, проте зовсім не суб'єктивна пригода, адже у ній здійснюється, якщо не самовираз, то зміщення суб'єкта, котре відбувається у 3 етапи:

1. здивування від першого, історичного, враження розуміння семіології, як науки.

Де, у відповідністю з тезою Соссюра, котрий намагався надати науковий зміст викриттю дрібнобуржуазних міфів, котрі до тих пір декларувалися, як «на місці»: «Семіологія - виступає, як тонкий аналіз смислових процесів, за допомогою яких буржуазія видає свою історично визначену класову належність за щось природно-загальне».

Ролан Барт, знову ж таки виступає проти розуміння семіотики, як науки, котра далека від політичної заангажованості, він виступає за співпрацю строгих наукових досліджень і дотримання принципу взаємопроникності семіології і політики.

Науковець звертає нашу увагу, що лише в 1956 р. семіологія змінилась, її історія ніби була заполонена сферою часу, проте він говорить, що будь-яка критика, навіть якщо вона не бажає говорити про свою необхідність, має бути тільки семіологічною, і навіть аналізувати ідеологічний зміст самої семіології можливо лише семіологічним шляхом.

2. наука, або ж науковість, котра надає задоволення від системності.

3. етап тексту. Ролан Барт, звертає нашу увагу на те, що потрібно відмовитись від структурних моделей і звернутися до практики Тексту з його безкінечними відмінностями. І, так, що таке Текст на думку дослідника?

Власне для нього семіотичне трактовування Тексту цілком відмінне від літературознавчого сприйняття тексту:

- це не є естетичним продуктом, а знаковою діяльністю;

- це не структура, а структурування;

- це не об'єкт, а праця і гра;

- це не є сукупність замкненість в собі знаків, що наділена змістом, котрий потрібно відновити, а простір, окреслений залишками смислових зворушень.

2. Що таке семіотика - визначення

Семіотика -- це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси.

Семіотика -- молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857--1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839--1914) і Чарльз Морріс (1901--1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією”. Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика”. Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки. Семіотика на сучасному етапі її розвитку -- це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни. У зв'язку з цим у наш час проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики.

Дескриптивна семіотика -- це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.

Окрім дескриптивної, науковці також виділяють теоретичну семіотику.

Теоретична семіотика -- це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.

Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.

До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.

3. Що таке семиотика за Е. Горним

«Семіотика - це наука про знаки чи знакові системи». Питання: хто встановлює ці знакові відмінності( якщо знаки таки є, і що є знака-ми). Існує проблема речей, яка не є семіотичною проблемою. Семіотика не здатна вирішити питання про існування знаків, тобто знак не мислиться, як знак, хоча і з мінусовим змістом. Отже, семіотика - засіб розгляду будь - чого в якості знаків і знакових систем, їх об'єктом є усе, що означає, що пояснює, що у неї взагалі немає об'єкту. «Семіотика - це додаток лінгвістичних методів до об'єктів дещо інших, ніж власна мова». Семіотика - засіб розгляду будь - чого як сконструктованого і функціонуючого, подібного до мови. Можна сказати, що в тій подібності - суть мови. Усе є мовою: система спорідненості, жести. Семіотика - перенесення метафори мови на будь - які немовні феномени. Метод семіотики > розгляд будь - чого, як метафори мови, або метафоричний опис будь чого в якості мови. Метафора - спосіб творення нових означень слів за допомогою перенесення з однієї ознаки на іншу, за допомогою подібності.

Визначення семіотики згідно визначення суб'єкта: Семіотика як наука що інституціалізується самими семіотиками.

4. 3 визначення поняття семіотики за Е. Горним:

· . за суб'єктом - те, що люди, які вважають себе семіотика ми, називають семіотикою

· за об'єктом. На його думку, семіотика - це засіб розгляду будь-чого в якості знаків і знакових систем, їх об'єктом є все, що означає, що у неї взагалі не має об'єкту.

Таким чином, семіотика - це засіб розгляду чого завгодно як знаків і знакових систем. її об'єктом є все, що означає, що у неї взагалі немає об'єкта (або, принаймні, немає свого специфічного об'єкта.

· за методом - семіотика застосовує лінгвіністичні методи до об'єктів, які не є природною мовою. Семіотика - це засіб розгляду будь-чого, як сконструйованого і функціонуючого, що подібне до мови. «У цій подібності - суть мови». Цікаво, що для дослідника усе є мовою: жести, система спорідненості тощо.

Е. Горний говорить, що існують філософські основи семіотики:

- семіотику створили логіка, математика і лінгвістика

- спільний світогляд - позитивізм у формі прагматизму, утилітаризму, біхевіоризму

- заперечення метафізики

- заперечення онтології і заміна її теорією та методологією пізнання

- заперечення само очевидності і пов'язаний з цим раціоналізм

- заперечення суб'єктивності і розгляд її як завади для об'єктивного наукового знання

- сильна концепція норми

5. семіотика і метафора

Важливим елементом, «скріплює» вербальну і іконічну сторону креолізованої реклами, є такий стилістичний інструмент, як метафора. Метафора - слово або вираз, що вживається в переносному значенні на основі подібності в якомусь відношенні двох предметів чи явища для більшої образності: перенесення на один предмет (явище) характерних ознак іншого предмета (явища). Технологія застосування в рекламі метафори грунтується на двох аспектах: раціональному і естетичному. Прийоми:

- Подібність за часом

- Метафорична подібність за за кольором

- Приписування об'єкту нехарактерних для нього властивостей і дій

- Маніпуляції з оцінними шкалами

- Каламбур як форма мовної гри.

Звідси, «Семіотика, - на думку Е. Горного, - перенесення метафори мови на будь-які немовні феномени»:

6. 3 підходи за Е. Горним : імманентизм, інтертекстуалізм, семіологічний

1. іманентний (з лат. immanens - властивий, притаманний), де. текст - самодостатнє і склдано організоване ціле, квазі просторова конфігурація, утворена формальними елементами різного рівня. Котрий здійснюється завдяки:

- ієрархії рівнів

- формальне породжує значення

- ієрархії елементів і відношення між ними трактуються як такі, що існують до будь-якої аналітичної процедури і незалежно від неї.

Реципієнт і аналітик тільки виявляють те, що міститься в тексті. Такий підхід міститься у класичному структуралізмі, основними постулатами, якого є: «Структури, що лежать в основі тексту , несвідомі та об'єктивні існують незалежно від спостерігача їх конституюють відмінності та опозиції - вони універсальні і виступають, як базові схеми або матриці, які визначають можливість дискурсивності та функціонування будь-яких утворень свідомості та організовані як мова, їх можна досліджувати методами семіотики як металінгвістики через заперечення свідомості і суб'єкта»

Мета структуралізму дистанціюватись від особистого ототожнення дослідника.

2. інтертекстуальний - відношення між текстами:

- весь світ - текст, семіотичний універсам містить у собі всі реальні та потенційні тексти

- текст складається з інших текстів

- основні поняття - відсилання і цитата

- пан-семіотизм зазнає фіаско, зіштовхуючись з проблемою не-знакової оеальності

- поява не референтного знака (відсилає до інших знаків), симулякра, котрий розмиває межі окремого тексту - тотальна відкритість тексту (Еко) - семантична пустота заповнюється читачем, що використовує різноманітні коди, тобто тексти якими він читає текст.

- світ втрачає сенс.

- текстуальна практика як гра і втеча від влади мови.

3. семіогонічний, вивчення вже самого семіозиса, тобто проблеми виникнення знакових структур із деякої не- чи до- знакової реальності. Ця реальність ототожнена з природою , що протиставлена культурі, і позначена, як «життя», «інстинкт», «психіка», «бажання», тощо.

На рівні інтертекстуальності можна говорити вже про розуміння тексту, як такого, через призму реконструкції суб'єктивної ситуації його породження.

7. що таке мова у семіотиці (мова, як знакова система)

Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

Мова -- це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак -- це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь)

8. що таке знак і знакова система

Знаком називається матеріальний об'єкт, який для деякого інтерпретатора виступає в якості представника якогось іншого предмета. Значення знака (екстенсіонал) - предмет, що представляється (репрезентується) даним знаком.

Сенс знака (інтенсіонал) - інформація про репрезентується предметі, яку містить сам знак або яка зв'язується з цим знаком у процесі спілкування або пізнання. Взаємозв'язок цих характеристик можна графічно представити у вигляді семантичного трикутника.

Основні властивості знаку:

- властивість інформативності -- знак повинен нести смислову інформацію про означуваний об'єкт;

- властивість перцептивності -- знак повинен бути доступним для сприйняття адресатом.

Знакова система - це система одноманітно інтерпретуються і трактованих повідомлень / сигналів, якими можна обмінюватися в процесі спілкування.

Іноді знакові системи допомагають структурувати процес спілкування з метою надання йому певної адекватності в плані реакцій його учасників на ті чи інші «знаки».

Як приклад знакової системи зазвичай призводять мова (як у письмовій формі так і, в разі природних мов, у формі мови). Вивчає знакові системи семіотика. Сукупність знаків утворює знакову систему.

9. що таке культура у семіотиці. Культура за Е. Горним

Культура представляє собою особливий тип інформаційного процесу, якого не знає природа.

Таким чином, з інформаційно -- семіотичної точки зору, світ культури постає у трьох основних аспектах:

- світ артефактів,

- світ смислів,

- світ знаків.

10. розвиток семіології у ХІХ - ХХ ст.

Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософ Чарльз Сандерс Пірс. У ХХ ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.

? Ч.Моррис ввів в наукове знання подання про динамічність денотація, показавши, що цей процес включає в себе не тільки виробництво знаків, але і їх інтерпретацію

? Ф.де Соссюр вважав семіологію частиною соціальної, аргументуючи можливість наукового вивчення культури суспільства через мову як найважливішу з знакових систем

? Ч. Пірс вважав, що поняття знаку - фундаментальне для наук про людину

? А. Потебня и Г.Шпет розглядали семіотику як сферу етнічної психології, одними з перших виділяючи її особливу роль для гуманітарних наук

? Ю. Лотман За аналогією з ноосферою ввів поняття семіосфери - універсального семіотичного простору, який існує по певним закономірностям

11. Класифікація знаків та знакових систем

1. Одиничні та системні: одиничний знак є єдиним у своєму класі знаків, системний знак -- це знак, який входить до певної знакової системи.

2. Умовні та природні: у природних знаків, на відміну від умовних, означаюче та означуване утворюють природну єдність (міміка). Умовні знаки в свою чергу поділяються на довільні та символічні: зображення довільного знаку нічого не говорить про його значення, символічний знак подібний до свого значення.

3. Прямі та опосередковані: прямі знаки безпосередньо посилаються на предмет або явище, опосередковані мають денотатом інші знаки.

4. Синтагматичні та асинтагматичні: синтагматичний знак є частиною повідомлення, асинтагматичний знак несе ціле повідомлення.

5. Тематичні (обмежені) та атематичні: тематичні знаки використовуються винятково для передачі певної спеціалізованої (тематичної) інформації, атематичні знаки можуть використовуватись для передачі будь-якої інформації.

6. Статичні та операційні: операційні знаки означають операції над іншими знаками, статичні знаки такої функції не виконують.

7. Ситуативні та аситуативні: ситуативні знаки набувають різних значень в залежності від ситуації, аситуативні знаки своїх значень не змінють.

Класифікація знакових систем за особливостями знакового складу:

1. Замкнені та відкриті знакові системи: в замкнених системах кількість знаків чітко визначена, і кожен новий знак перетворює вихідну знакову систему у нову; у відкритих системах поява нових знаків не порушує старої системи.

2. Прості та складні знакові системи: прості складаються з однорідних знаків, складні -- з різнотипних знаків. Складні системи можуть бути одно- та багатоярусними. В останніх виникає ієрархічне підпорядкування -- знаки однієї підсистеми можуть бути зведені, спрощені до знаків іншої.

3. Перехресні та самобутні знакові системи: всередині перехресних систем містяться одні і ті самі знаки, самобутні -- не перетинається з іншими.

Класифікація знакових систем за матеріальною природою:

- звукові (усна мова, музика тощо), сприймаючий аналізатор -- слуховий;

- графічні (алфавіт, живопис, фотографія, стенографія, загальнонаукові символи, ноти, ієрогліфи тощо), сприймаючий аналізатор -- зоровий;

- рух (танець, мова глухонімих, положення рук регулювальника), сприймаючий аналізатор -- зоровий;

- запах, сприймаючий аналізатор -- органи нюху;

- колір (світлофор, кольори як символи), сприймаючий аналізатор -- зоровий;

- форма (співвідношення опуклостей та впадин в алфавіті сліпих), сприймаючий аналізатор -- тактильний, органи дотику;

- предмет (ялинка як символ новорічних свят, обручка як символ одруженості), сприймаючий аналізатор -- зоровий;

- матеріал (золото як символ багатства, сталь як символ міцності), сприймаючий аналізатор -- зоровий;

- вчинок (заручини як символ обіцянки вступити у шлюб), сприймаючий аналізатор -- переважно зоровий.

12. погляд структуалізму на семіологію

Структуралізм як напрям виник у зв'язку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зводиться до такого:

- виділення певної множини об'єктів (масиву), «корпусу» текстів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта.

- розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення зв'язують однорідні пари елементів.

- систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання.

- виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на практиці.

Структуралізм, інтелектуальний рух, для якого характерне прагнення до розкриття моделей, що лежать в основі соціальних і культурних явищ. Методологічним взірцем для структуралізму служить структурна лінгвістика - найбільш впливова в 20 в. напрям у науці про мову. Лінгвіст намагається в явному вигляді описати приховані протиставлення, структури і правила, які роблять можливими мовні висловлювання, тоді як структуралист розглядає одяг, літературу, етикет, міф, жести як численні «мови», на яких спілкуються представники тієї чи іншої культури, він намагається виділити приховану систему протиставлень, які в кожному випадку визначають структуру конкретних дій або об'єктів. Найбільш широко поширений і впливовий в таких областях, як лінгвістика, культурна антропологія і літературознавство, структуралізм знайшов своє вираження і в інших сферах. Центральні фігури руху - лінгвіст Р. Якобсон (1896-1982), антрополог К.Леві-Строс (нар. 1908) і літературознавець Р. Барт (1915-1980), проте з ним асоціюються й інші імена, включаючи дослідника дитячої психології Ж. Піаже (1896-1980), фахівця з інтелектуальної історії М. Фуко (1926-1984) і психоаналітика Ж. Лакана (1901-1981). Успіх руху сприяв розвитку семіотики (науки про знаки, див. Семіотика), тобто аналізу різних явищ в термінах знакових систем. Як інтелектуальний рух, що виходить за рамки лінгвістики, структуралізм був особливо впливовий у Франції в 1960-х роках.

Витоки. Батьком структуралізму зазвичай вважається Ф. де Соссюр (1857-1913), основоположник сучасної лінгвістики. Соссюр ввів розходження між реальними актами мовлення, або висловами (фр. parole), і що лежить в їх основі системою, якою людина опановує при навчанні мови (фр. langue). Він доводив, що лінгвістика повинна зосередитися на останній і описувати структуру цієї системи шляхом визначення її елементів в термінах їх взаємин. У попередній період лінгвістика приділяла основну увагу історичній еволюції елементів мови; Соссюр ж наполягав на тому, що синхронна, або синхронічна лінгвістика - вивчення мовної системи безвідносно до часу - повинна отримати пріоритет перед діахронічний, або історичної лінгвістикою. Досліджуючи мову як систему знаків, структурна лінгвістика виявляє протиставлення, що створюють значення, і правила комбінування, керуючі побудовою мовних послідовностей.

13. що таке система і структура у семіотиці

Структура семіотики.

Семіотика повинна бути в першу чергу розділена на теоретичну і прикладну. Теоретична семіотика, як і лінгвістика підрозділяється на комплекс синхронних і комплекс диахронических дисциплін. У комплекс синхронних дисциплін входить філософія семіотики, завдання якої - дослідити методологічні та теоретичні зв'язку семіотики з іншими науковими дисциплінами, структуру семіотичного знання, загальні питання, пов'язані з побудовою семіотичних моделей знакових систем, методами перевірки семіотичних тверджень, логічними підставами семіотики (див., наприклад , роботи Ч.С. Пірса, Ф. де Соссюра, Р.О. Якобсона). Далі йдуть розділи власне семіотичної теорії: теорія знаків і знакових систем, яка поділяється на сігніфіку (теорію означає знаків), семантику (теорію означуваного знаків), синтактика (теорію сполучуваності знаків і правил побудови складних знаків з простих), прагматику (теорію взаємовідносин між концептуальними , оціночними, емотивної, соціальними та ін компонентами знаків, а також теорію співвіднесеності знакового поведінки з незнакові типами поведінки в поведінкових програмах), номіналістіку (теорію позначення, що має справу з вибором способу позначення аж до вибору семіотичної системи, правил позначення, правил взаємодії компонентів знака, правил розповсюдження знакової структури (тобто правил формування підтексту, логічного висновку, асоціативних компонентів і т. п.) і сістеміку (теорію конструювання або формування знакових систем (стосовно до даних завданням)); далі, теорія комунікативного акта, яка підрозділяється на теорію комунікантів, теорію комунікативного контакту, теорію передачі і прийому комунікативного сигналу, теорію контекстів і умов комунікації, теорію повідомлення / дискурсу; далі, семіотична типологія (типологія семіотичних систем). Наступний розділ включає в себе комплекс діахронічних дисциплін, до яких входять: теорія семіогенеза зі спеціальним підрозділом, присвяченим теорії глоттогенеза, семіотичної етимології, тобто теорії історичного розвитку конкретних знаків і знакових систем (пор. у цьому зв'язку, наприклад, захоплюючу історію англійських знаків пунктуації, викладену в Фолі 1997).

Система семіотики

Прикладні семіотичні дисципліни поділяються за кількома різними параметрами спочатку на дисципліни, присвячені інтеріорності семіотичним системам, і дисципліни, присвячені дослідженню екстеріорних семіотичних систем, як повинні підрозділятися Перший покаже час, поки що вони занадто слабо вивчені з семіотичної точки зору, можна припустити, що корисним буде поділ на геносеміотіку (або геноміальную семіотику), цітосеміотіку (або целлюлярной семіотику (семіотику клітини)), медиативную семіотику (семіотику міжклітинної комунікації), сенсорну семіотику і псіхосеміотіку, другі ж поділяються на ті класи, які практично були вже перераховані в попередньому параграфі: антропосеміотіку , зоосеміотіку, мікросеміотіку, фітосеміотіку і мікосеміотіку. Подальші підрозділи повинні проводитися у відповідних розділах великих прикладної семіотики.Знакові цінності, детерміновані синтаксною структурою, утворюють семантичний рівень знакової системи, елементами якого є семанти. Семанти розподіляються на ті, що мають денотати і смисли (денотанти) та на ті, що мають тільки смисли (аденотанти). Семантичну реальність культури утворено аденотантними семантами. Цю реальність подано як таку, що має просторово-часовий модус, причому простір та час такої реальності нелінійні, багатовекторні, полінеарні. Таким чином, дисертант приходить до у певній мірі узагальненого розуміння знакової реальності у відношенні як до тій, що дається у денотативній моделі, так і до лінійної, бінарної у своїй основі структурної синтагми.

14. знакова реальність - світ оточуючих нас знаків

Мова - це знакова система. Вона є засобом спілкування і вираження мислення, а також специфічним способом зберігання … Ідеальне - образ об'єктивної реальності, тобто суб'єктивна реальність.

15. знак за Аристотелем

Виклав роздуми про знак у трактаті «Про тлумачення» говорить:

І. про звуки, як символи душевних станів, а написані слова - слів промовлених /поняття символ і знак не розрізнені/;«Імена мають значення»;

ІІ. знаки існують завдяки домовленості - відповідь про природу мови.:

- «Нічого в природі не є іменем, стає ним тільки тоді, коли стає символом»

- «Крики тварин мають значення, але не є іменами»

Згідно Арістотеля мова має:

- конвенційних характер (ефект домовленості, характерний для людських спільнот).

- Мова має знакову природу

16. за стоїками

Згадку про тлумачення знаків знаходимо у їхніх опонентів епікурейців (Секста Емпірика). Стоїки дали характеристику:

- означуване - річ, уявлення від думки. Уявлення про структуру, знаки, звук, предмет - тілесне (річ) - не тілесне (означуване) - сутність, може бути висказаним: істинне/неістинне.;

- означник - звук (Діон)

Предмет - поза нами.

17. за Августином Блаженним

У творі «Про діалектику», формулює поняття знаку /тріада/. Знак, те, що саме є органом чуттів і водночас представляє розуму ще щось крім себе, тобто Ѓт (не дорівнює) самому собі.

«Про християнську науку» - розглядає причини, чому людина продукує знаки /необхідність виявляти назовні і передавати іншій людині те, хто знаки творить. Класифікація знаків:

- за способом передачі повідомлення (слух, зір);

- за походженням і вживанням (природні та інвенційні /намірені/);

- за соціальним статусом: універсальні та інституційні;

- за природою символічного зв'язку (власні, і переносні /відсилає до іншого знаку/).

- За природою означуваного (означник /означуване)

18. за Джоном Локом

В есе «Про людське розуміння» - семіотика - це сфера вивчення засобів пізнання і повідомлення в контексті вивчення.

19. за Чарльзом Пірсом

Знак -- це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта. Розрізняє знак і думка, знак і всесвіт, знак і людина. Знаковий принцип - будь-яку самовираження. Гіпотеза (класична): кожен знак зумовлений об'єктом.

Максими:

1. У нас не має здатності мислити без посередника (знаків);

2. Універсум заселений знаками, навіть складається зі знаків;

3. Слово або знак використовує людина.

4. Свідомість доступна через мову.

Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.

Дав 3 види (категорії) знаків - ікон, індекс, символ. (пит.23).

20. за Романом Якобсоном

Поділ знаків відносний, кожен знак може поєднювати риси усіх видів (проти визначення Пірса щодо ікон, індекс, символ) і для цього можна взяти будь-який феномен.

21. за Чарльзом Моррісом

Відношення знака до різних складників контексту (зв'язки знаків між собою, зв'язок контекстів)

22. різниця між символом і знаком

Знак - матеріальний, чуттєво-сприймальний предмет (подія, явище), що постає в якості представника (вказівки, обозначення)іншого предмету, події, дії, суб'єктивного утворення. Призначені для отримання, збереження, перетворення та трансляції певної інформації (повідомлення). Знак - інтерсуб'єктивний посередник, структур-медіатор в соціальних взаємодіях та комунікаціях.

Символ (з грец. ????????) - це знак, зображення якої-небудь речі або тварини для означення якості предмета; умовний знак будь-яких понять, ідей, явищ. А.Ф. Лосєв визначав символ як «субстанціальним тотожність ідеї і речі». Кожен символ включає в себе річ (образ), але не зводиться до нього, оскільки має на увазі присутність якогось сенсу, нероздільно злитого з образом, але йому не тотожного. Образ і сенс утворюють два елементи символу, немислимі один без одного. Тому символи існують як символи (а не як речі) тільки всередині інтерпретацій.

23. види знаків за пірсом

Американський вчений Чарльз Пірс вважав, що знак або копіює об'єкт (іконічний знак), або на нього вказує (індексальний знак), або його символізує, перебуваючи з ним в умовному зв'язку (знак-символ). Відповідно до цього ним була створена класифікація знаків за трьома групами:

? знаки-копії (іконічні) - копіюють означається: відбиток пальця, ксерокс, малюнок

? знаки-ознаки (знаки-індекси) - фіксують причинно-наслідковий залежність: наприклад, народні прикмети

? знаки-символи - багатозначна категорія, що розкривається через зіставлення предметного образу та глибинного сенсу, (умовні, конвенціональні знаки) -- дія яких заснована на умовному, встановленому «за домовленістю» зв'язку між знаком та означуваним об'єктом (план вираження не має нічого спільного с планом змісту). Це більшість слів будь-якої мови (слово «стіл» не схоже на самий стіл, на відміну від зображення стола), жести тощо.

24. трикутник пірса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пірсова «тріада» є семіотичним трикутником; можуть бути виявлені й інші семіотичні трикутники. Найбільш відомий семіотичний трикутник, який використовує інші, в порівнянні з пірсовскімі, терміни, складається із засобу (носія) знака, сенсу і референта.

Модель, що пропонується Пірсом, - трикутник, “майже еквівалентний” семантичному трикутнику Г. Фреге: його вершинами є сам знак (репрезентамен), об'єкт знака (те, що замінюється репрезентаменом), інтерпретант (знак, що народжується в думці того, кому адресований репрезентамен). Знаки Ч.С. Пірса завжди мають об'єкт і завжди однозначні. Знаки, що складають класифікацію знаків Ч.С. Пірса, передусім, її другу трихотомію, зводяться, зрештою, до ікон, подібних до своїх об'єктів і навіть як таких, що збігаються з ними в онтологічному відношенні. Затвердженню думки про концепцію Пірса як про денотативну багато в чому сприяла популяризація його ідей Ч.У. Моррісом, який задав теоретикомножинну парадигму в англомовній семіотиці першої половини ХХ ст. Таким чином, розвиток підходу, основи якого були закладені Г. Фреге і Ч.С. Пірсом, привів до затвердження об'ємного трактування знака і того, що знаком представляється. Окремі ідеї, що виходять за рамки денотативної моделі, сформульовані Пірсом, залишилися на довгий період не розвинутими. Денотативна модель знака виявляється неадекватною сучасному ідеалу раціональності, в межах якого такі явища як міф, мистецтво, культура характеризуються принципово інакше

25. означуване і означник

З точки зору Фердинанда де Соссюра, в знаку розрізняються дві сторони: означуване (сигніфікат, образ предмету, ідея, поняття, концепт, зміст, в традиційному вжитку -- значення) та означаюче (сигніфікант, експонент, вираження).

26. погляд Хасірера на символ

20-ті рр. ХХ ст. «Все, що творить людина має символічну природу (homo symbolic) - істота, що символізує. Розглядає знаки за відмінністю засвоєння.

27. мова за Соссюром

Сосюр, Фердінан де. Курс загальної лінгвістики.

«Мова - це система знаків, які виражають поняття, а отже, її можна порівняти з письмом, з абеткою для глухонімих, з символічними об-рядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами тощо. Вона лише найважливіша з-поміж усіх цих систем. Отож, можна уявити собі науку, що вивчає життя знаків у житті суспільства; ця наука становила б частину соціальної психології, а отже, і загальної психо-логії; назвімо її семіологією (від грецького semeion «знак»). Вона має відкрити нам чим саме є знаки та які закони керують ними

Через те, що мовний знак - психічне явище, для нього важливі не матеріальні відмінності, а функціональні властивості. На його думку, у слові важливий не звук як такий, а ті звукові відмінності, які дозволяють відрізняти це слово від інших, “бо тільки ці звукові відмінності значимі”. У зв'язку з цим Соссюр розуміє фонему як сукупність розрізнювальних ознак. На підтвердження того, що мова має посідати головне місце у вивченні мовної діяльності, можна, нарешті, висунути і той аргумент, що здатність артикулювати слова -- байдуже, природна чи ні -- здійснюється лише за допомогою знаряддя, створеного та наданого певною спільнотою. Отже, немає нічого химерного у твердженні, що саме мова забезпечує єдність мовної діяльності. Важливим для системного й знакового розуміння мови було наголошування Соссюром на значимості відмінностей у знаку й мові: «мова -- це суспільна інституція, яка, проте, за рядом ознак відрізняється від інших інституцій -- політичних, юридичних тощо. Аби зрозуміти специфічну природу мови, слід залучити ряд нових фактів».

семіологія знаковий структуралізм

28. розрізнення мови і мовлення за сосюром

Відокремлюючи мову від мовлення, ми тим самим відділяємо: !) суспільне від індивідуаль-ного; 2) істотне від другорядного.

Мова - це не діяльність мовця, це готовий продукт, пасивно засвоєний індивідом; мова ніколи не передбачає попередньої рефлексії, а свідомо в ній здійснюється лише класифікаційна діяльність. Мовлення, навпаки, являє собою індивідуальний акт волі і розуму де слід розрізняти: 1) комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом з тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови; 2) психофізичний механізм, який дозволяє йому уявити ці комбінації. Мова й мовлення - це лише частини більш загального феномена, яким є мовленнєва діяльність. Мова й мовлення вони пов'язані між со-бою і можуть передбачувати одне: мова необхідна, щоб мовлення було зрозуміле й виконувало всі свої функції; мовлення, у свою чергу, необхідне для того щоб встановилася мова: історично факт мовлення завжди передує мові”. Разом з тим мова й мовлення різняться між собою. Мова, відмінна від мовлення, являє собою той предмет, який передбачає можливість його окремо-го вивчення. Ми не говоримо мертвими мовами, однак ми можемо добре засвоїти їхній мовний механізм.

Мова - це система знаків які виражають поняття, а отже, її можна порівняти з письмом, з абет-кою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, з військовими сигналами то-що. Вона лише найважливіша поміж усіх цих систем. Мовлення - це процес використання коду у конкретній ситуації. Мова, відмінна від мовлення, являє собою той предмет, який передбачає можливість його окремого вивчення.

29. Поняття текста (по Р. Барту)

Це не естетичний продукт, а знакова діяльність це не структура, а структуроутворюючий процес це не пасивний об'єкт, а робота і гра це не сукупність замкнутих у собі знаків, наділена змістом, які можна відновити, а простір, де прокреслені лінії значеннєвих зрушень: рівнем тексту є не значення, але означає, наприклад, текст життя.

? Марно, на його думку, намагатися реально розмежувати текст і твір, бо “текст -- це поле методологічних змагань”, він знаходить “притулок у мові, існує тільки в дискурсі”;

? “текст -- це і є те, що перебуває на межі мовної унормованості”;

? “Текст пізнається, осягається через своє відношення до знака… Твір у цілому функціонує як знак… у Тексті означуване екстраполюється в безмежності майбутнього… Текст всуціль символічний: твір зрозумілий, усвідомлений, сприйнятий у всій повноті своєї символічної природи -- це і є, власне, текст.”

? “Текстові притаманна багатозначність … у Тексті немає мирного співіснування сенсів, значень -- Текст перетинає їх, рухається крізь них, відтак він не підкоряється навіть плюралістичному тлумаченню, у ньому відбувається вибух, розщеплення усіх сенсів”.

? “Автор вважається батьком і господарем свого твору… Стосовно ж Тексту, то у ньому відсутній запис про батька”.

? “…Текст вимагає, щоб ми зліквідували, або хоча б скоротили дистанцію між письмом і текстом, не намагалися екстраполювати усе сильнішу персону читача на твір, а об'єднували читача й письмо в єдину знакову діяльність.”

? Текст “безпосередньо пов'язаний із задоволенням: .. слово про Текст повинно бути тільки текстом, його пошуком, текстовою працею…

30. мовна діяльність за Соссюром

Мовна діяльність має дві сторони: індивідуальну та суспільну, причому зрозуміти їх окремо одна від одної неможливо.

Мовна діяльність передбачає водночас усталену систему і розвиток, щомиті вона одночасно є і сучасним явищем, і продуктом мину лого. На перший погляд, здається дуже просто роз різняти цю сучасну систему та її історію, тобто те, що є, і те, що було. Проте насправді ці дві речі так тісно пов'язані, що роз'єднати їх вельми важко.

Поняття про мовну діяльність

Мовна діяльність - це процес використання людиною мови для спілкування. Не всяка діяльність, що використовує мову, є мовна діяльність; так, за допомогою мови можна організовувати запам'ятовування або вирішувати складні розумові завдання. У цих випадках краще говорити про мову, що входить (як операція) в мыслительную, мнемическую і тому подібне діяльність. Та і в тих випадках, коли мова використовується для спілкування, мета цього спілкування часто безпосередньо підпорядкована якійсь інший, не мовній меті: спілкування входить в іншу діяльність на правах психологічної дії. Тут правильніше говорити не про мовну діяльність, а про мовні дії, що входять до складу складнішої цілісної діяльності, наприклад учбової або трудової. Таким чином, мова - засіб або знаряддя спілкування, а мовна діяльність (мовна дія) - сам процес спілкування.

Мовна діяльність і лежача в її основі система словесних знаків - мова - вивчається не лише психологією, але і іншими науками. Найважливішою з них є лінгвістика (мовознавство), що вивчає мову як абстрактну систему безвідносно до його функцій в мовній діяльності. Займаючись вивченням мови, психологія з'ясовує особливості використання мови в різних умовах, в різних проблемних ситуаціях, роль мови в програмуванні людської поведінки, дороги формування у дитяти процесу спілкування і т. п., що далеко виходить за межі завдань, що вирішуються лінгвістикою.

Мовна діяльність організована в принципі так само, як і інші види діяльності. У ній є фаза попереднього орієнтування, фаза планерування, фаза здійснення і фаза контролю.

Мовна діяльність багато в чому схожа з мыслительной, лише характер завдання, що вирішується суб'єктом, тут інший - вона не пізнавальна, а комунікативна.

31. концепція знака за Соссюром

Ф. де Соссюр виділив основні риси знака:

1) зв'язок між формою і змістом у знака має умовний характер;

2) форма знака вибудовується лінійно, тобто ми повинні вимовити слово за іншим словом або звук після іншого звука, але не одночасно. Цей лінійний характер мови, напевне, пов'язаний із суто біологічними обмеженнями, в яких функціонує наш звуковий апа-рат. Соссюр зазначає характерні ознаки мовного знака, серед яких основоположним буде саме мінливість знака (довільність знака), тоб-то умовність зв'язку означення означуваним. Проте, з іншого боку, цей знак є обов'язковим для мовного колективу, який ним користується, він соціально обумовлений. Довільність знака зовсім не виключає його мотивованості, оскільки більшість слів у загальній системі мови мотивована.

Принцип довільності знака породжує антиномію мінливість - немінливість знака. Немінливість мовних знаків характеризується тим, що люди вживають їх так, як встановлено традицією. У процесі історичного розвитку відношення між означенням й означуваним у знакові можуть змінюватись, тобто може змінитися звуковий склад слова, його значення або те й інше разом, що тісно пов'язано з прин-ципом безперервності мовного розвитку.

32. акустичний образ - звук в нашій свідомості

Коли ми вимовляємо слово про себе, не рухаючи губами і мовою, ми відтворюємо акустичний образ реального звуку. А письмо - це прочитання написаного, коли написані слова означають = позначений предмет, наприклад, троянда - слово, означає цю декоративну рослину. Акустичний образ - це звуковий ідеальний еквівалент звуку в нашій свідомості. Коли ми вимовляємо слово про себе, не рухаючи губами і мовою, ми відтворюємо акустичний образ реального звуку.

Обидві ці сторони знака мають психічну сутність, тобто ідеальні і існують тільки в нашій свідомості.

Акустичний образ по відношенню до поняття в деякій мірі матеріальний, так як він пов'язаний з реальним звуком.

Доказом на користь ідеальності знака є те, що ми можемо говорити самі з собою не рухаючи ні губами, ні мовою, вимовляти звуки про себе. Таким чином, знак - двостороння психічна сутність, що складається з означуваного і що означає.

Поняття - означає (фр. signifie)

Акустичний образ - означає (фр. signifiant).

Знакова теорія припускає 4 компоненти процесу позначення.

У наступне прикладі беруть участь наступні компоненти:

Саме реальне, матеріальне, справжнє дерево, яке ми хочемо позначити знаком;

Ідеальне (психічне) поняття як частина знака (позначається);

Ідеальний (психічний) акустичний образ як частина знака (позначає);

Матеріальне втілення ідеального знака: звуки вимовленого слова дерево, літери, які позначають слово дерево.

33. трикутник фреге

Німецький філософ та логік, один із засновників логічної семантики Готліб Фреге (1848--1925 рр.) представив співвідношення між денотатом, концептом та знаком у вигляді трикутника, який демонструє залежність знака як від об'єктивно існуючої реальності (денотат), так і від суб'єктивних уявлень про цю реальність (концепт). Розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім'я, -- це предметне значення даного імені, а зміст імені -- це його смисл, тобто за Фреге, смисл -- це спосіб, ягоїм мовний знак (ім'я) позначає предмет. Фреге виділяє дві групи знаків: знаки, які володіють універсальним екстрасуб'єктивним смислом, який зводиться зрештою до предмета, який почуттєво сприймається, - з одного боку, знаки, які не замінюють будь-які реально існуючі значення-предмети і редуковані до інтрасуб'єктивних уявлень, зрозумілих тільки їх носіям. Світ культури утворений саме цими іншими знаками. Фреге лише виділив в особливу категорію знакові комплекси культури, визначивши їх специфіку як несходимих до предметного світу, який тільки і може складати семантику “правильних” знаків з точки зору німецького дослідника. Знаковий аналіз Г. Фреге відрізняють суворість і разом з цим схематичність і абстрактність. Зокрема, приймаються абстракції від багатозначності знака, від можливої непредметності значення знака, вважається також, що знак є способом існування зовнішніх об'єктів у мові. У результаті предметна сфера знакового аналізу істотно вужчає, її починають складати лише штучні мови логіки, які моделюють універсальні характеристики мислення. Культура опинилася за межами цієї сфери. Модель Фреге задано як впорядковану трійку елементів М1 = <знак, смисл, денотат>.

Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім'я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об'єктами.

У сучасній логіко-лінгвістичній літературі співвідношення між іменем і його смислом та предметним значенням зображають за допомогою наглядної моделі (схеми), яка дістала назву "семантичного трикутника".



34. 2 елементи знаку

З точки зору Фердинанда де Соссюра, в знаку розрізняються дві сторони: означуване (сигніфікат, образ предмету, ідея, поняття, концепт, зміст, в традиційному вжитку -- значення) та означаюче (сигніфікант, експонент, вираження). Ф. де Сосюр підкреслив дві основні риси знака:

1) зв'язок між формою і змістом у знака має умовний характер;

2) форма знака вибудовується лінійно, тобто ми повинні вимовити слово за іншим словом або звук після іншого звука, але не одночасно. Цей лінійний характер мови, напевне, пов'язаний із суто біологічними обмеженнями, в яких функціонує наш звуковий апарат.

35. синхронія і діахронія

Існує властивість асиметрії сторін знака:

? Явище синхронії (від грец. synchronos -- одночасний): одне й те ж означуване може співвідноситись з декількома означаючими (в мовних знакових системах це явище отримало назву синонімія), або одне й те ж означаюче може співвідноситись з декількома означуваними (омонімія).

? Явище діахронії (від грец. dia -- через, крізь, та chronos -- час): з плином часу може змінюватись або зовнішня форма знаку (наприклад, фонетичний вигляд слова), або значення знаку (наприклад, свастика)

36. денотат і сигніфікат, коннотат

Сигніфікат - додаткові умови обмеження, що дозволяють денотату викликати відповідну реакцію на знак.

Предметне значення імені ( мовного виразу, мовних знаків) -- це предмет (об'єкт), який позначається даним іменем. Для позначення окремих предметів або сукупності предметів, тобто класу, до яких застосовується мовний знак (ім'я), введено термін "денотат". Денотат -- предмет або клас предметів, який позначається особистим або загальним іменем у певній мовній (семантичній) системі, або, інакше, предметне значення імені (слова), або об'єкт позначення. Наприклад, слово "Київ" є особисте ім'я, яке позначає столицю України, а саме місто Київ є денотат, тобто реально існуючий предмет, який позначають особистим іменем "Київ"

Коннотат, або конотація (лат. Connotatio - «созначения») - асоціативне значення, індивідуальне у кожної людини.

37. соссюр бінарна структура, бінарна опозиція

Структура знаку Ф. де Соссюра

Тернарна дефініція знака Фреге - Пірса Соссюром замінена бінарною. Знак є деяка подвійна єдність позначення (акустичного образу) і позначеного (поняття). Позначення, синхронно вистроєні за горизонтальною віссю, створюють те, що робить знаки незамінними один на другий, а саме - їх цінність в структурі знакової системи. Структурно-аксіологічну модель Соссюра задано як М2, причому: М2 = <знак, позначене, позначення, цінність>. Звертав увагу на історичний і логічний зв'язок. Методологія знакового аналізу Соссюра, яка базується на принципах довільного зв'язку між позначенням та позначеним, бінарності знака, лінійності позначення, дихотомії мови як потенційного набору структурних одиниць і мовлення як їх реалізацій в конкретному акті говоріння, дихотомії синхронії та діахронії при синхронічній домінанті, - була сприйнята європейськими дослідниками знакових явищ культур

Означник не зв'язаний з поняттям (це акустичний образ)	Означуване - не вмотивований зв'язок.
сигніфікат	сигніфікант
Акустичний образ	поняття
План вираження	План змісту
Медіатор (посередник)	концепт

38. метамова (метарівень)

тобто система символів і знаків, які використовуються для аналізу самої мови, в тому числі об'єктної мови. Наприклад, такі юридичні терміни, як "право", "правовідношення", "правопорядок", "закон", "законність" і т.п. відносяться до об'єктного рівня мови права, а висловлювання: "Слово "право" складається з п'яти букв" -- до метарівня. Природна мова, яка є засобом мислення і пізнання для людей, часто виконує функцію "метамови" по відношенню до формалізованої мови. Відповідно, спеціальна мова права, яка відноситься до природної мови, може бути використана як метамова по відношенню до формалізованої мови права (при використанні мови кодів, знаків дорожнього руху, мови програмування), мови логіки і математики у правовій діяльності, коли мова права береться як знаково-символічний засіб вказівки і аналізу використання формалізованої мови у правовому пізнанні

39. семіотична матриця

Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковим процесом або семіозисом. Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них:

З'ясуємо основні компоненти цієї знакової ситуації:

1. знаковий засіб -- текст лекції;

2. значення -- зміст лекції;

3. інтерпретатор -- студенти, присутні на лекції;

4. інтерпретанта -- поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, задають запитання тощо).

Основним компонентом знакового процесу є знак. Кожний знак має значення, тобто щось позначає. Розрізняють два основних типи значення знака:

1. предметне значення;

2. смислове значення.

Предметне значення (денотат) знака -- це предмет, що позначається цим знаком.

Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі предмети і класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо.

Смислове значення (смисл) знака -- це зміст знака, який засвоюється в процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл знака -- це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який позначається цим знаком, у процесах мислення і спілкування люди застосовують мовні вислови (знаки), які є:

1. багатозначними;

2. неточними;

3. неясними.

Багатозначний мовний вислів -- це вислів, який може мати різні предметні і смислові значення. Більшість мовних висловів є багатозначними. У природній мові це явище називається омонімією.

40. структура знакового процесу: знаковий засіб, значення, інтерпретатор, інтерпретант

1. знаковий засіб (те, що виступає знаком);

2. значення (те, на що вказує знак);

3. інтерпретатор (той, хто сприймає знак);

4. інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак).

Зазначені компоненти прояснюють загальну тезу: «знак вказує на щось для когось».

41. тріадична структура пірса

Пірс запропонував тріадичну модель знака:

* репрезентамен (representamen) - форма, яку приймає знак (необов'язково матеріальна);

* інтерпретанта (interpretant) - не інтерпретатор, а радше сенс, отриманий з знака;

* об'єкт - те, на що знак посилається. Пірс писав, що знак (у формі репрезентамена) - це щось, що позначає що-небудь для кого-небудь у певному відношенні чи обсязі. Він адресується комусь, тобто створює в думках цього індивідуума рівноцінний знак або, можливо, більш розвинений знак. Знак - це репрезентамен з ментальної інтерпретанта. «Можливо, бувають репрезентамени, які не є знаками, тобто не потребують ментальних інтерпретанта ..., але все одно думка є головний, якщо не єдиний, спосіб репрезентації »- підкреслював Пірс. Той знак, який він створює, Пірс називав інтерпретанта першого знака. Далі, знак щось позначає - саме свій об'єкт. Але він позначає об'єкт не у всіх відносинах, але тільки у відношенні до свого роду ідеї, яку Пірс називав основою репрезентамена. Взаємодія між репрезентаменом, об'єктом і інтерпретанта Пірс відніс до поняття «Денотація». Репрезентамен подібний у значенні означає Соссюра, в той час як інтерпретанта - означаемому. Однак інтерпретанта на відміну від означуваного має властивість: вона сама по собі є знаком в розумі інтерпретатора. Пірс класифікував знаки на категорії, і самим фундаментальним поділом знаків вважав розподіл на ікони, індекси та символи, які представляють об'єкт на основі подібності, каузальності і довільного консенсусу. Крім такого поділу Пірс розрізняв знаки згідно з їх категорному статусу, відповідно зі своїми об'єктами й інтерпретанта. З категорной точки зору знаки можуть бути квалісайтами (qualisigns), сінсайнамі (sinsigns) і легісайнамі (legisigns). За Пірсом квалісайн - це знак, що має природу явища (appearance), сінсайн - це індивідуальний об'єкт (склад sin - це перший склад таких слів як semel, simul, singular і т.д.), легісайн - це знак загальної природи. «Різниця між легісайном і квалісайном, жоден з яких не є індивідуальною річчю, полягає в тому, що у легісайна є цілком певна самототожність, хоча часто і допускає велику різноманітність проявів. Наприклад, &, and і відповідний звук - все це одне слово. Квалісайн ж, навпаки, не має ніякої самототожності. Це просто якість явища, вже через мить не зовсім таке, як раніше. Замість тотожності в ньому є велика схожість, і йому не треба сильно відрізнятися, щоб отримати назву зовсім іншого квалісайна ». З точки зору відносини між об'єктом і інтерпретанта знак може бути ремой (rheme), діцентом (dicent) і аргументом (умовиводом), тобто знак може означати якісну можливість, актуальне існування або пропозицію (proposition). Пірс пов'язав категорії знака з трьома фундаментальними образами буття: