Кам'яні хрести в Україні. XVІІІ-XX ст.: Онтологія. Типологія. Символіка. Функція

Структура дисертації визначається комплексом проблем дослідження, його метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, дванадцяти підрозділів, висновків і списку використаної літератури (273 позиції). Загальний обсяг - 393 сторінки.

Основний зміст дисертації

кам'яний хрест культура ставрологія

У Вступі обґрунтовано необхідність дослідження кам'яних хрестів, окреслено його мету й завдання. Визначено об'єкт і предмет розвідок та їх методологію, встановлено хронологічні межі, вмотивовано наукову новизну і практичне значення роботи, намічено основні положення, що виносяться на захист. Напрями розгляду кам'яного хресторобства, або аспекти наукового вивчення ставрології, відповідають назвам розділів і підрозділів дисертації та монографії. Сприймаються як форми розпредметнення “тіла” хрестокаменя, складові «мерехтливої» галузі наукових знань - ставрології, багатозначні образи stavros'а, сторінки життя християнської спільноти і т. ін.

Перший розділ - «Християнське пам'ятникарство в дослідженнях учених». Кам'яне хресторобство, з усіма його ознаками, належить не лише до сфер релігійно-мистецького, естетико-психологічного, культурно-етичного, історико-філософського, національно-етнічного, фольклорно-міфологічного, але й науки. Воно розглядається як світоглядне явище, що само-організується в межах синергетичної наукової парадигми. Невиразність сучасної картини світу зумовлена кризовим станом індивідуальних проявів розуму й волі, колективної пам'яті етносів, існуючого корпусу народної меморіальної пластики. Порушення симетрії в кам'яному хресторобстві на регіональному рівні компенсується впорядкованістю більш високого порядку - на загальнонаціональному і є передумовою саморозвитку традиції християнського пам'ятникарства України.

Поєднавши матеріали польових розвідок з документальними й науковими, опрацювавши релігійну, філософську, історичну, культурологічну, мистецтвознавчу літературу, рукописні фонди, приватні й музейні колекції, ми досягли початків художньо-релігійних образів, дослідили процеси їх змін, розробили схеми й моделі типологічних порівнянь конфесійних відгалужень народної комеморативістики із загальнохристиянською на ґрунті етноеволюційних, фольклорно-апокрифічних традицій, богословських регламентів, канонів церковного культу та ставрографії.

До відомих нам і залучених до розгляду джерел з хрестової тематики належить література, що сприяла: на першому етапі дослідження - здійсненню фахових публікацій з окремих аспектів кам'яного хресторобства; на другому етапі наукових розвідок - виданню друком “профільної” монографії; на останньому етапі вивчення кам'яних хрестів - підготовці дисертації.

Поштовхом до розмірковувань про stavros, як матеріалізований абсолютний дух, прояв духа-в-собі, форму, що засвідчує існування кам'яного хреста і підтримує його перебування в потенції, стали праці Г.В.Ф. Гегеля, І.Канта, І.Г. Фіхте, Ф.В.Й. Шеллінга. Вони підтвердили відому тезу про те, що Бог пізнається, з одного боку, як такий, що шукає власну тотожність і демонструє особисте втілення в зовнішній формі; з іншого - як такий, що розкриває божественне єство лише всередині себе і тим самим духовно упредметнюється в адекватній формі.

Ф. Шеллінг спочатку негативно зустрів “Звернення до освічених людей з приводу релігії, котру вони зневажають”, протиставивши релігійному світогляду Ф. Шлєйєрмахера власну життєдайну любов до природи. Усвідомивши єдність наукового й поетичного споглядання та їх зв'язок з містичною уявою, вчений чітко окреслив непорушні кордони між цими духовними сферами. Шлєйєрмахер же довів, що релігії не можна навчити ззовні; вона має народитися лише зсередини людини. На думку протестантського теолога, вірування не є суто теоретичним знанням, ученням про мораль, мистецтвом, а “спогляданням універсума; відчуттям залежності від нескінченного”.

Дослідженню інтелекту, що дарує життя кожній речі і є “давцем форм”, присвячена книга Дж. Бруно “Про причину, початок, єдине”. Про загальне поняття колективного духу, його зв'язок з актуалізацією духовної причинності в індивідуальних душах, про питання безсмертя та бачення тутешнього в потойбічному пишуть у своїх трактатах В. Вундт, В. Віндельбанд, Л. Фейєрбах, Р. Арнхейм, Р. Гаман, М. Лось-кий, А. Бергсон.

Про тих, хто забуває минуле і не хоче знати майбутнє, про складові сакральної та позасакральної культури, про двоплановість містеріальної поведінки, роздвоєність між цілим і подрібненим у мистецтві, про архітектонічну творчість як таку, метафору як архетип сталої структури універсального порядку і єдину ціннісну силу художньо-символічного дізнаємося з праць А. Августина, Л. Гумільова, М. Поповича, А. Гулиги, М. Кагана, О. Федорука.

І. Дамаскин у “Точному викладі православної віри” переконує нас у тому, що “через слово хресне, діяння і чудотворіння Сина Божого, через Його Чесний Хрест знищена смерть, прабатьківський гріх подоланий, пекло пограбоване, воскресіння подароване, першопочаткове блаженство відтворене, брама до небесного раю відчинена, людське єство опинилося одесну Бога, а христолюбні зробилися чадами Божими та Його спадкоємцями”. Візантійський богослов закликає прихильників нової віри вклонятися також образу животворящого хреста, зробленого з будь-якого матеріалу, тому що справжній християнин має шанувати не речовину, не мінерал, а упредметнений символ Христа.

О. Лосєв, зіставляючи віру зі знанням, переконаний, що знання не можуть утілитися без віри, а тому є різновидом останньої. Синтетичне поєднання віри зі знанням у мистецькому новотворі чи то в релігії породжує обізнаність, або відання. Відомий представник російської міфологічної школи Ф. Буслаєв нагадує нам про те, що жоден з народів не пам'ятає про те, що колись вигадав міфологію, рідну мову, закони, звичаї і обряди. Зі свого боку, не менш відомий етнограф і фольклорист П. Богатирьов, окреслюючи джерела автентичного твору, функцію переймань, відбір і трансформацію надбаного матеріалу, поділяє етнографічні матеріали на активно-колективні й пасивно-колективні.

Причини занепаду народного хресторобства розкривають статті відомого релігійного діяча й ученого архімандрита Макарія (Миролюбова). Він вважає неприйнятними для РПЦ фольклорно-апокрифічні та міфопоетичні прояви народної свідомості в хресторобській практиці і засуджує, зокрема, “произвол в форме крестов на храмах” та відхилення від ставрографічних канонів при здвиженні поклінних, обітних, поминальних хрестів.

Спробу систематизувати за морфостилістичними ознаками давньоруську дрібну хрестову пластику зробили свого часу А. Жизневський, Б.І. та В.Н. Ханенки, О. Уваров. Новий, якісно вищий, методологічний принцип вивчення давньоруських кам'яних хрестів пов'язується з діяльністю таких учених, як: М. Сперанський, О. Спіцин, І. Малишевський. Вони, зіставляючи, відповідно, чеські “кирило-мефодіївські”, новгородсько-псковські хрестокамені та графіті (на стінах церков), придорожні кам'яні стовпи, роблять висновок про взаємодію “національних” типів хрестів з візантійською канонічною ставрографією. Російський археолог І. Шляпкін визначає в давньоруському кам'яному хресторобстві декілька типологічних ніш, зараховує будь-який стовпоподібний пам'ятник до умоглядної моделі християнського храму, а намогильні кам'яні стели і закладні хрести відносить до християнізованих відголосків кам'яної культури норманів.

Основи спеціалізованого вивчення хресторобства України заклали В. Свєнціцька, К. Широцький і Г. Колцуняк. Дерев'яні ручні хрести XVІІ-XX ст. В. Свєнціцька класифікує за відповідними прикметами та поділяє весь корпус “ручників” на чотири групи. К. Широцький і Г. Колцуняк визначають принцип типологізації за геральдичними та функціональними ознаками. Характеризують основні хрестові форми, намагаються визначити й описати типовий народний пам'ятник.

Певний інтерес, з огляду на тему дослідження, становлять розвідки Д. Щербаківського про символіку в українському сакральному мистецтві. Своє бачення еволюції християнського пам'ятникарства на теренах Російської Федерації висловлюють по-різному Г. Вагнер, Л. Беляєв, Г. Корзухіна, А. Пєскова. Відомості про дерев'яні і кам'яні хрести в Європі знаходимо в публікаціях зарубіжних учених Л. Арнтца, І. Єнчева-Видю, І. Любенової, Й. Грабовськи, С. Кжиштофович, Р. Райнфуса, К. Хьормана.

Вагомим доробком у становлення хрестології, як «осібного предмета дослідження та окремої галузі науки», виявилася наукова конференція 1996 р. з ретроспективною виставкою “Хрест в українському мистецтві” (Львів, Музей етнографії та художнього промислу). Фундаментальним питанням типології і структури художнього тексту хреста, давнім синкретичним мотивам і генезису гуцульських надгробних інсигній присвячені праці М. Станкевича і С. Боньковської; проблемам історії і теорії кам'яних “фігур”, присадибних і придорожніх хрестів - стаття М. Моздира. Про історико-етнографічне трактування хреста в реаліях життя і світогляді українського селянина, про погляд на хрест, як символ віри в народних тканинах, ідеться в статтях Г. Горинь, Р. Захарчук-Чугай, О. Олійник. Про особливості іконографії Розп'яття в народній гравюрі розмірковує О. Шпак. Як зазначає в Передмові до спеціального випуску «Народознавчих Зошитів» М. Станкевич, “хрест, як концептуальна тема і родова структура, значною мірою показує характер національної етномистецької своєрідності”.

Про хрестограми (хресмони), хризми, монограми імені Сина Божого і як Його знамення, монографічні хрести, хрестограми у вінку, імпліцитні образи хреста та його семантику, про хресні знамення, іконічні знаки і символи Христа, про еволюції форм їх накреслення й утілення в різних матеріалах, про “орнаментальний хрестовий окультизм” пишуть П. Флоренський, Т. Кара-Васильєва, М. Селівачов, М. Кондаков, С. Гнутова, М. Троїцький, М. Мільчик, Т. Левіна, В. Овсянніков, Т. Чукова.

Отже, попередній аналіз історіографії дослідження підтверджує наше припущення про багатовікову наукову і практичну зацікавленість людей знаком хреста, вертикалізованими хрестокаменями і самим мінералом - божественним уречевлювачем форм.

Ми усвідомлюємо, що не всі подані нами в дисертації “компаративістські висловлювання” з приводу римсько-візантійських коренів, європейського стовбура й української гілки християнського дерева народного пам'ятникарства є рівноцінними і повнокровними. Сама робота, за проблематикою та аспектами дослідження, багато в чому є постановочною, експериментальною, такою, що потребує глибшої розробки. З цієї причини ми відсилаємо спеціалістів-ставрологів до наших фахових публікацій, а найперше до вже згадуваної монографії “Кам'яні хрести в Україні. XVІІІ-XX ст.: Онтологія. Типологія. Символіка. Функція” (2009). Переконані, що кожен з підрозділів, представлений нами до захисту дисертації, може стати темою окремого, глибшого дослідження кам'яних хрестів.

У другому розділі - «Ставрологія - вчення про екуменічний хрест», що складається з трьох підрозділів, автор, застосовуючи наукову аргументацію, доводить, що українське кам'яне хресторобство і теологічні доктрини про боговтілення й спокутування органічно поєдналися, сформувавши новітню гілку наукових знань - ставрологію. Вона не віддзеркалює фантазійний світ, не вивищується над ним, а творить суверенне, безвідносне до людського життя, співзвуччя частин і цілого, конкретного і загального, людського і божественного. Stavros має власну духовну природу, оскільки визначається теургічним ремеслом як умінням продукувати в художніх образах естетико-психологічну примарність людського буття.

Формування внутрішньо диференційованої і, разом з тим, цілісної теоретичної системи ставрології сприяє злагодженому переходу практичного хресторобства на теоретичну стадію, поглиблює її евристичні можливості. Наприклад, розширення й удосконалення поняттєвого апарату ставрології, викликало до життя не тільки нові логічні форми, такі, як: stavros, екуменічний хрест, архетип, архітектоніка, акт і потенція, типологія, символіка, пластичний етнофольклор, структура функцій, філософія ставротворення, stavros і Vіa Dolorosa, хрестокамінь і некрополь, stavros і мораль, але й нові, ті, що вийшли далеко за межі узагальнення і зіставлення емпіричних даних, змісти.

Визначальними аспектами дослідження теоретичної основи ставрології в Україні стали:

- відображення хреста - на етапах виготовлення й сприйняття - у відповідних формах миследіяння, тобто формування релігійно-мистецького образу пам'ятника через проектування;

- надбання stavros'ом теургічних властивостей Хреста Ісусового, котрий безперестанку витесують, несуть, на якому розпинають, який невпинно зводять і час від часу викорінюють;

- усвідомлення знаннєвих і цільових компонентів хрестокаменя, за допомогою якого віруючий набуває здатності охоплювати етнофольклорну традицію в межах церковної громади;

- звернення подумки до знаряддя спокутної смерті як причини вищого смислу й мети особистого життя;

- перманентне намагання поєднати в стоячому хресті Боже знамення й персональний символ Христової віри;

- конструювання в процесі миследіяння імпліцитних образів stavros'а у вигляді знаків, знамень, схем, графем, емблематів, моделей, міфологем, стилістичних фігур тощо.

Ідеальною моделлю світоустрою, за християнською системою поглядів, є екуменічний хрест. Долішня частина триярусної вертикалі - це старозавітний хрест на шість кінців, чотири з яких розпросторюють рамена за горизонталлю, два - знизу-догори. Схематично він виглядає, за нашим уявленням, як прямолінійна, з прямокутними координатами, необмежена фігура, що існує в трьох вимірах простору. Нагадує нанизаний на вертикальну вісь середохрестям “лежачий” хрестовий знак. Кожен з його кінців визначає напрям зародкової потенції за горизонталлю й вертикаллю. Животворний рух починається одночасно з долішньої частини підземних обширів, а також з його боків у напрямі центра; тут стихія чотирьох вітрів земного життя запліднюється нижнім потоком енергії спадковості і пам'яті. Імпульсами-поштовхами поривається догори подібно вихору, зливаючись з небесним вітром, щоби породити космічний дух.

Горішньою частиною “космічного перехрестя”, тобто новозавітним хрестом, або stavros'ом Ісуса можна вважати той, що розквітнув одразу після стражденної смерті Містичного Тіла, трансформувавшись у животворний і спасенний хрест. Витесаний з каменю має вигляд двовимірного утворення з правим та лівим раменами, а також з горішнім і долішнім кінцями.

Хресторобство та хрестологія - поняття, що не відповідають фактичному співвідношенню й суті позначуваних ними явищ. Пам'ятникарство і слово про нього - це вся діяльність релігійної громади. Ставротворенням перекодовуються мовні аспекти потенцій, закладених у структурі богослов'я. Хрестотворення тотожне мовленню і є загальною сферою знань, у першому випадку, ставрології, у другому - лінгвістики. Основою ставрології може бути лише теологія.

Підрозділ 2.1 «Ґенеза й архетип кам'яного хреста». Розглядаючи хрест як знак, символ чи як знамення Христової віри, ми постійно ототожнюємо його з рослинними хрестовими образами, що дають життя, з одного боку, стилізованим хрестовим мотивам в орнаментально-декоративному мистецтві; з іншого - усвідомлюються як первообрази старозавітного хреста, що за своєю будовою споріднюються з квіткою, а за образним утіленням - з віддзеркаленим на площині пуп'янком, що розбруньковується.

Питання про форми хреста має важливе значення для церков усіх гілок християнства в Україні. В той час, коли римо-католики, уніати практикують, відповідно, чотири- і семиконечний хрести, багатомільйонна маса православних українців визнає опорним восьмиконечник, не відкидаючи зображень п'яти-, шести-, семиконечного, а також латинського крижа.

Українська ставрографія у своєму розвиткові йшла декількома шляхами. Головними з них, як засвідчує практика хрестотворення, є: запозичення з інших знакових культур зображень хреста; геометризація натурних мотивів; репродукування природних мотивів при виведенні знаку хреста з рослинних форм; конструювання ускладнених типів хреста під дією біологічних імпульсів і ритмів життя українців; синтезування абстрактних та природних форм при творенні символу спасіння людської душі.

Архетип хреста нейтральний до краси, високих смислів, до будь-якої моралі взагалі. Він немовби віддзеркалює позитивну й негативну валентність в інстинктивних потягах людини, конфлікт між інстанціями особистості: “Я”, “над-Я” і “Воно”. Церковна громада, наслідуючи попередників, накопичує в процесі багатовікової релігійної практики необхідні для комунікації з вищими силами знання й уміння. Одухотворена істота, щоб розрізнювати голос Бога, знаки, Його діяння, має залучати до функціонування власного “Я” первообрази колективної пам'яті.

Підрозділ 2.2 «Акт і потенція в кам'яному хресторобстві». Камінь має автентично самостійну красу, а його власні форми можуть справляти неповторні художньо-естетичні ефекти через відповідну обробку. З філософської точки зору камінь є “першою матерією”, тому що втілює можливість як таку. “Друга матерія” - це гармонійне поєднання матеріалу і форми. Тут мається на увазі камінь як щось ціле, неподрібнене, правічне в усіх аспектах змістовної детермінації, включаючи онтологічну. Рівночасно камінь, як матеріал у християнському пам'ятникарстві, якраз і є пластичною метафорою єдиного, втіленого в моноліті. На стадіях виламування, обробки, оздоблення вживаємо поняття “камінь” як мінерал, різні сорти якого наділені відповідними властивостями. З огляду на вищезазначене, використовуємо в текстах слово “камінь”, в одному випадку, як фольклорно-апокрифічні і просторово-пластичні образи Божества - “скеля”, “камінь живий”, “камінь кріпкий”, “наріжний камінь”, “хрестокамінь”, “stavros”, “кам'яний хрест”, “камінь-стовп”, “слуп”, “моноліт”, “брила”, “стела”, тощо. Крім того божеством-андрогином може сприйматись образ порожнистого, шпаристого каменя у вигляді кам'яної печери, скельного храму, поховальної скрині, саркофага, скельної домовини і таке інше. В іншому випадку, це - звичайний матеріал для народної творчості і практичних потреб.

Просторовий образ хрестокаменя формується майстром шляхом гармонійного зчіплювання в цілокупний візуальний ряд споріднених за рухом, формою, місцем у конструкції об'ємів, а також через повторювання однохарактерних елементів. Вони й визначають будову хреста того чи іншого типу. Крім того stavros ясно структурується як архітектонічний витвір завдяки чергуванню неоднакових і розрізнених форм, схожих і несхожих пластичних оздоб. Нерідко каменяр, для підсилення смислового значення, наприклад, горішнього кінця або середохрестя, виділяє їх контурами, рельєфами, орнаментально-символічними прикрасами, фактурою поверхні тощо.

Підрозділ 2.3 «Архітектоніка хрестокаменя». Вихідним пунктом конструкції кам'яного хреста є органічність частин і цілого. Хрестороб, “оживлюючи” камінь, наділяє його відповідними розмірами, пропорціями, прямолінійністю несучих поверхонь, узагалі тією мірою естетичної впорядкованості, що визначає сакральне мистецтво як таке. Архітектонічний момент у християнських пам'ятниках проявляється через співвідношення кам'яних мас, кольорів та фактур матеріалу, загальних розмірів та пропорцій стосовно людини. Хрести формують симетрію освоєних обширів, пластичну евритмію, художні образи, однак функціонують як релігійні символи, об'єднуючи в ритуалі людей між собою і Творцем.

Кам'яний хрест - це своєрідний запис широких рухів траєкторії польоту відсікаючого, рублячого, пиляючого, різального знадоба. Такі переміщення руки з інструментом, усього тіла хрестороба формують сакральні локуси, що взаємодіють між собою через дотики, зчеплення, накладання, пересікання, відштовхування тощо. Комбінації з таких обширів поєднуються в умоглядні динамічні структури, що мають подібні виміри і критерії з матеріалізованими, однак розтягнутими в часі, художніми композиціями. Хрестороб, діючи на світ вольовими, що йдуть від серця, рухами, творить нову мистецьку реальність, поєднує людину із Сотворителем. Споглядаючи stavros, ми відчуваємо як пересікаються грані площин, випинається середохрестя, активізується матеріал, оживає просторова єдність частин і цілого, як виявляється типологічний образ.

У третьому розділі - «Типологізація і типізація в кам'яному хресторобстві України», що складається з трьох підрозділів, зазначається, що типологізація, як засіб абстрагування, може використовуватися в науковому пізнанні, коли завдання полягає не в знаходженні, а в конструюванні загального. Наприклад, маючи три кам'яні хрести з нюансними відхиленнями форми, визначити загальний тип можна за ознаками, властивими всім виробам.

Типологічний образ у хресторобстві - це багатопланове, з розкритою структурою, відтворення хреста. Воно менш схематичне, ніж типовий образ і, разом з тим, ємніше. Конкретність у типологічному образі не стільки зникає, скільки втрачає долю наочності. Stavros є одночасно витвором абстрактним і поодиноким; його типологічний образ рухається від безпосереднього й предметного модусу через культ і ритуал назустріч самосвідомості.

У християнському пам'ятникарстві досліджується один хрест, а висновок робиться про інший. Stavros, що є безпосереднім об'єктом дослідження, має назву моделі, а той, на який переноситься здобута в процесі вивчення моделі інформація, називається зразком, оригіналом, аналоговою сутністю. Оскільки йдеться про перенесення відношень з моделі на протопласт, аналогія через ізоморфізм у кам'яному хресторобстві є насправді аналогією відношень, тому що існує типологічна спільність, як у моделі, так і в прототипі.

Розмаїття типів у християнському пам'ятникарстві вможливлюється лише за умов, якщо кожен новостворений stavros, залишаючись хрестокаменем, виявляється неповторним навіть у межах ставрографічного канону. Такий виріб має сприйматися як чергове одкровення Бога, матеріал для релігійних переживань. А для наукових дисциплін прикладного характеру актуальними можуть стати регіональні традиції і такі чинники, як: матеріал, будова хреста, його оздоби, форми країв рамен, середохрестя, конфігурація голгофи, елементи симетрії тощо.