Українська вишиванка

Історія української вишивки та її регіональні особливості. Вишивка як класичний вид українського народного мистецтва. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки. Художні особливості, основні матеріали і техніка виконання.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 28.10.2010
Размер файла 100,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст:

Вступ

1. Історія української вишивки

2. Вишивка як культурний аспект

3. Регіональні особливості вишивки

4. Художні особливості і техніка виконання

4.1 Основні матеріали

4.2 Техніки виконання української вишивки

5. Вишивка і сучасність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин одягового побутового, інтер'єрно-обрядового призначення.

Актуальність. Дослідників народної культури постійно хвилює цілий ряд проблем вишивального мистецтва. Чому вишивка зазнала такого масового поширення в творчості українського народу? Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі. Чим пояснити, що ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, громадських культових інтер'єрів, ритуальних, святкових обрядів, тощо.

Вишивка -- один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам'ятки.

Закономірні процеси художньо-естетичного мислення народу формувалися віками і удосконалювалися в міру поступу на шляху суспільного прогресу. У всезагальній художньо-естетичній картині людського буття вишивка займає чільне місце як найбільш масовий і різнофункціональний вид мистецтва.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв, витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих вишиваних скарбів.

Метою даної курсової роботи є розгляд закономірностей розвитку української вишивки, визначення її художньої природи, естетичних функцій, значення в житті, побуті, визначення спільних і локальних художніх особливостей, аналіз основних тенденцій та проблем розвитку сучасного вишивального мистецтва.

Дана мета реалізується за допомогою розв'язання наступних завдань:

окреслення основних історичних етапів в розвитку української вишивки;

визначення культурної цінності та естетичних функцій українського вишивального мистецтва;

охарактеризувати значення української вишивки як уособлення світоглядних основ наших предків, їхніх сакральних вірувань;

розглянути спільні та локальні художні особливості української вишивки;

простежити розвиток техніки виконання української вишивки та її художні особливості;

проаналізувати основні тенденції та проблеми розвитку сучасного вишивального мистецтва.

Предметом даної курсової роботи є українське вишивальне мистецтво.

Об'єктом - історичний розвиток української вишивки та сучасний стан розвитку даного виду мистецтва.

Структура роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку літератури.

Перший розділ присвячений розгляду історії виникнення української вишивки, окресленню основних етапів розвитку даного виду народного мистецтва. У другому розділі визначено культурне, естетичне, сакральне та прикладне значення вишивки. Третій розділ присвячено розгляду спільних, регіональних та локальних художніх особливостей. У четвертому розділі розглянуті основні матеріали, що використовувались і використовуються для вишивання а також окреслено основні техніки виконання української вишивки. П'ятий розділ присвячений характеристиці основних особливостей та тенденцій розвитку сучасної української вишивки. У висновках підведено загальні підсумки з даної теми.

1. Історія української вишивки

Вишивка - це поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконують ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, вовняними нитками.

Цей вид мистецтва виник давно - корені його сягають у глибину віків, зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст. н. е., а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше у музеях вишивок ХІХ ст.). Дані археологічних розкопок, свідчення літописців дозволяють стверджувати, що початки вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи, починаючи з незапам'ятних часів і до наших днів.

Елементами сучасної символіки орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території України - трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів - мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народного звичаю вишивати одяг. У с. Мартинівка, Черкаської області було знайдено скарб, який датується VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Бляшки, подібні до знайдених у с. Мартинівка, було виявлено у Фессалії, на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов'яни з середньої Наддніпрянщини. На фессальських бляшках зображено воїна так виразно, що видно вишивану вставку на сорочці.

Арабський мандрівник Ібн-Фадлан (Х ст. н.е.) у своїй оповіді про русів зазначає, що вони мали вишитий одяг.

Перші документальні відомості про побутування вишивки походять з мініатюр "Ізборника Святослава" (ХІ ст.) та фресок Софії Київської. Розкопки поховань перших століть після Різдва Христового також підтверджують розповсюдженість вишиваних прикрас та елементів одежі (які частково збереглись) на території України. Такі свідчення історичних, літературних, фольклорних і речових пам'яток маємо із ХІ - ХІV століть. Як правило, більшість пам'яток подають орнаменти, барви, техніки вишивок, близькі до відповідних місцевих сучасних зразків.

За часів Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Києві, при Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 375..

В Іпатіївському літописі від 1252 року говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками. Археологічні розкопки, підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві на фібулах і срібних браслетах ХІІІ ст.. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

Італійський мандрівник Мільбер де Лануа, який перебував у 1412-1421рр. на території України, згадував, що рукавиці, шапки руські були оздоблені вишивкою. На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі.

Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Невідомі умільці копіткою працею виробили різноманітні устелені техніки вишивання, зразки давньокиївського вишивання на шкірі та тканині дійшли до нас з Х-ХІ ст.. З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати.

На рубежі ХVІ-ХVІІ ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання.

Вишиванням на Україні займалися виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода, досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми вечорами, години відпочинку від польових робіт.

Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишивок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80 сорочок та рушників з тонко виробленого і вибіленого полотна для буденної роботи, на свята, на весілля, навіть, на смерть.

У ХVІ-ХVІІ ст. успішно діяли промисли гаптування в Києві, Чернігові, Корці та інших містах. У Львові вишивальний цех створений у 1658 р. Численні такі майстерні були в ХVІІІ ст. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники, наволочки та ін. Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри, наприклад, у селах Григорівні на Київщині, Качанівці - на Чернігівщині тощо. Такими центрами в Карпатах стають Вижниця, Косів, Космач тощо Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. С.М.Макарчука. - Львів: Світ, 1994. - С. 286..

У XVII ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві та інших великих містах. Крім найрізноманітніших виробів побутового призначення тут вишивали унікальні твори мистецтва -- фелони, плащаниці, інші культові атрибути. У них орнамент органічно поєднувався зі сюжетним зображенням Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 376..

Збережені фрагменти вишивок X--XIII ст. засвідчують високий рівень композицій цих творів з древніми антропоморфними (зображення людини), зооморфними (зображення тварини) та геометризовано-рослинними мотивами-символами. Наприклад, в епітрахилі XII ст., знайденій у Софійському соборі, зображено жіночу постать-- Оранту, п'ять чоловічих (двоє святих і три святителі) та двох ангелів. Між ними закомпонований рослинний орнамент у вигляді галузок, завитків, листочків тощо. Сюжетно-орнаментальні композиції вишивок зображені також на фресках та іконах періоду Київської Русі.

На рубежі XVIII--XIX ст. вишиванням, у тому числі й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров'я, Слобожанщина) Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 376.. У XIX ст. вишивка перетворюється на ремесло. Це стосується й розповсюджених у той час тамбурної та бісерної вишивок.

Зі середини XIX -- на початку XX ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки. Це негативно позначилося на художньому рівні виробів. Зародження капіталістичних відносин, на місцевих ринках з'являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства, а в Галичині -- «Стала комісія для промислових справ». Однак і вони не змогли оберегти народну вишивку від антихудожніх міщанських впливів.

У другій половині ХІХ ст. знову виник інтерес до народної вишивки, і не тільки компонентів одягу, хатнього вжитку, а й атрибутів, символіки. І саме цей період виявився своєрідним пробним каменем під тиском штучних псевдонародних зразків. Ручна вишивка, як народний художній промисел не могла конкурувати з промисловістю. Намагання різних товариств, організацій, установ (наприклад “Просвіти”, земств, різних шкіл, курсів при них) зберігати і розвивати цей вид народної художньої творчості не могли дати бажані результати Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. С.М.Макарчука. - Львів: Світ, 1994. - С. 286..

Проте вишивка не зникла з життя народу, як і не згасла його душа, естетичні уподобання. Основне призначення вишивки - прикрашати одяг, інтер'єрно-обрядові тканини - зумовило її виживання і розвиток. Вона стала майже виключно домашнім заняттям, і хоч існували вишивальні фабрики, наприклад ім. Лесі Українки у Львові, та дешеве фабричне полотно все більше замінювало тканини домашнього виробництва, вишивка традиційно тримається на індивідуальної творчості Там само.. Дуже повільно переходила вона на шовк та інші тканини промислового виробництва. І навпаки, фабричні різноколірні нитки у народних вишивальниць користувались зростаючим попитом.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. - це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі. Образний, орнаментальний лад, набуває чітко означених рис. Наприклад, вишивка з рослинного орнаменту червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів поширилась на території Яворівщини на Львівщині, монохромний (чорний), часто геометризований, орнамент поширився на Сокальщині. Багата на відмінності місцевого характеру гуцульська вишивка, оранжево-жовта космацька з суто геометричним орнаментом відрізняється від наддніпрянської з розвиненим рослинним тощо Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. С.М.Макарчука. - Львів: Світ, 1994. - С. 287.. Неповторністю композицій, орнаменту, колориту характеризується вишивка Полісся, Бойківщини, Поділля, Полтавщини. Часто вона є своєрідним "паспортом" для визначення походження вишитих речей (наприклад, сорочок).

Вже в кінці ХІХ на початку ХХ ст. вишивальницям на Україні були відомі понад 1200 художньо-технічних прийомів вишивання, хоч століттями існувало два основних методи нанесення вишивальними нитками стібків на тканину - двосторонній і односторонній Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 376..

Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом.

Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості, стійкості. Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалась. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальну техніку.

2. Вишивка як культурний аспект

Дослідження вишивки розкриває важливі аспекти вираження в ній живописної, графічної і орнаментальної культури народу.

Вишивка зберігала в своїй іконографії давні архаїчні мотиви, відбиває складною мовою вишивального мистецтва народний світогляд.

Закономірні процеси художньо-естетичного мислення народу формувалися віками і удосконалювалися в міру поступу на шляху суспільного прогресу. У всезагальній художньо-естетичній картині людського буття вишивка займає чільне місце як найбільш масовий і різнофункціональний вид мистецтва.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Вишивка є одним з найдавніших видів народного декоративного мистецтва на Україні. За даними археології, вишитий одяг (і не лише одяг, а традиція прикрашати вишивкою різні вжиткові речі) існує вже не одну тисячу років. За цей період змінилися традиції орнаментації, малюнки орнаменту, ставлення до вишивки, але сама вишивка залишається незмінно популярною.

Традиції вишивання, зокрема, на одязі, характерні для всього слов'янського світу. Вишитий одяг носили завжди, - і в будень, і на свято. Він відігравав важливу роль в різного роду обрядах - і календарних, і побутових. За ритуальними піснями - колядками, щедрівками, веснянками, причому не тільки українськими, але й білоруськими, російськими - видно, що вишитий одяг разом з іншими вишитими побутовими речами (зокрема - рушниками) досить часто згадується як важлива деталь в народній обрядовості. Можливо, що у віддалену епоху язичництва та перші століття після прийняття християнства існувала сакралізація ритуального одягу, який прикрашали спеціальним орнаментом. Певні відгомони такого ставлення до одягу, зокрема - до сорочки - збереглись і до сьогодення. Як приклад, можна навести досить великий пласт вірувань та обрядів, пов'язаних із весільним одягом. Тут і певна кольорова гама, і перестороги від нечистої сили тощо. Звичайно, більшу частину таких вірувань там, де вони ще зберігаються, пояснити докладно вже не можуть - все обмежується словами "так треба" - просто мова йде про дотримання традицій предків без пояснення самої дії.

Те ж саме можна сказати і про процес вишивання одягу. Як правило, це заняття було суто жіночим (виняток складали середньовічні цехи гаптувальників, де працювали чоловіки, але це було виготовлення речей на церковні потреби та одягу знаті), призвичаювали до нього змалку. Чи було вишивання одягу певним ритуалом, зараз сказати важко, але судячи з матеріалів фольклористики, підготовка одягу для обрядових цілей могла супроводжуватись певними ритуальними моментами. Досить цікавими є згадки (щоправда, зустрічаються вони рідко) про вишитий одяг, як частину материнського благословіння. Таким чином, можна провести умовну паралель жінка-нитки (вишивка)-доля; хоча це більш характерно для античної міфології, але цілком можливо, що певні подібні до цього мотиви існували також і у слов'ян. Варто згадати цілий ряд заборон, що накладались на вишивання (втім, як і на інші жіночі заняття). Зокрема, суто вишивання стосувалось таке правило: не можна було вишивати дитячий одяг, перебуваючи в поганому настрої. У вишивальниць існувала покровителька серед християнських святих: свята Варвара. За апокрифічними переказами вона "вишивала ризи Христу і навчила людей вишивати".

Загалом, вишивка - і як художнє явище, і як процес, і як культурна традиція - посідає в традиційній культурі українців досить важливе місце. Про це свідчить багато фактів, зокрема, те, що, незважаючи на велику кількість фабричних тканин та фабричного одягу, незважаючи на різні тенденції та напрямки розвитку моди, вишитий одяг залишається незмінно актуальним і в повсякденному житті, і в святі.

Дослідження вишивки розкриває важливі аспекти вираження в ній живописної, графічної і орнаментальної культури народу.

Вишивка зберігала в своїй іконографії давні архаїчні мотиви. Вона майже нічого не губила із своїх надбань, досвід причетний до відбиття складною мовою вишивального мистецтва народного світогляду.

Закономірні процеси художньо-естетичного мислення народу формувалися віками і удосконалювалися в міру поступу на шляху суспільного прогресу. У всезагальній художньо-естетичній картині людського буття вишивка займає чільне місце як найбільш масовий і різнофункціональний вид мистецтва.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Починається кожна вишивка з підготовки матеріалу - вибору тканин, ниток, голки та ін. Легкі рухи їх розміщень, сполучень, приводить до утворення складних, наперед задуманих "серцю милих" узорів. При цьому завжди присутні тактовна неспішність, міра співставлення, органічний зв'язок між матеріалом тканини і вишивальних ниток. В результаті народжується вишивка як нова реальність - на весільному рушникові, сорочці для милого, дитячому одязі. Найкращі узори, такі, яки би ні в кого не було, створювались і вишивались для дорогих людей, для особливих святкових подій. Народною свідомістю опоетизована творчі жіноча праця, зв'язана з образами добра, захисту, надії. Високоморальні естетичні основи всенародного вишивального мистецтва.

Вишивка - це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів, підтверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків було своєрідними оберегами, що захищали людину від "злих" сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка, червоний - любов, жага, світло, боротьба; чорний - смуток, нещастя, горе, смерть; зелений - весна, буяння, оновлення життя тощо. Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої пошани наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. -К.: "Веселка", 2005. - С. 98..

Починається кожна вишивка з підготовки матеріалу - вибору тканин, ниток, голки. Легкі рухи їх розміщень, сполучень, приводить до утворення складних, наперед задуманих "серцю милих" узорів. При цьому завжди присутні тактовна неспішність, міра співставлення, органічний зв'язок між матеріалом тканини і вишивальних ниток. В результаті народжується вишивка як нова реальність - на весільному рушникові, сорочці для милого, дитячому одязі. Найкращі узори створювались і вишивались для дорогих людей, для особливих святкових подій. Народною свідомістю опоетизована творчі жіноча праця, зв'язана з образами добра, захисту, надії. Високоморальні естетичні основи всенародного вишивального мистецтва.

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів.

Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прямий, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак, хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо, більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.

За мотивами орнамент вишивки поділяють на три групи: геометричний (абстрактний), рослинний, зооморфний (тваринний) Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. С.М.Макарчука. - Львів: Світ, 1994. - С. 287..

Геометричний орнамент притаманні всій слов'янській міфології. Він дуже простий: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладался в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. В орнаменті подільских вишивок трапляється мотив "кривульки", або "безконечника", який відомий ще з часів трипільскої культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", "хвощ" та "перерви", що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомі візерунок "рожи" (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 377..

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвинок" тощо. Деяки з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвинку" є символом немеркнучого життя; "яблучне коло", поділенний на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках з зооморфними (тваринними) орнаментами найчастіше зображуються такі тварини: кінь, заяць, риба, жаба; птахи - півень, сова, голуб, зозуля; комахи - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідними, властивими саме цій вишивальниці, які відбивають її індивідуальне бачення візерунку. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, химерних сплетеннях (однак зі збереженням традіційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані "техніки", яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інши зустрічаються також у білоруських і російских вишивках.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг.

На рубежі ХVІ- ХVІІ ст.. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання, Арабський мандрівник, який у 1656 р. проїздив через Україну по дорозі до Москви і назад, описуючи побут українців, зазначав, що у дочок українських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою.

В умовах патріархального укладу сільського життя з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку та його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була напоширенішим способом прикрасити тканину.

Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали, образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви.

Наприклад, для втирання обличчя і рук - утирач, посуду і столу - стирок, для прикрашення образів - покутник, для шлюбних церемоній - весільний, для похорону - поховальний, для пов`язування сватів - плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям, за якими розрізняються "подільські", "поліські", "київські", "гуцульські", "галицькі" і "буковинські".

Саме вишивка, її наявність, колори, техніка, ябо відсутність вишивки і визначала для чого мали використовувати той чи інший рушник: для побутових цілей чи як обрядовий атрибут.

Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті пов'язані з основним автором - жінкою. Вона по-іншому творила в кожну епоху, залежно від соціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину філософської мудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту ніжність. Одні і ті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг, вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали хліб, короваї, калачі, книші тощо. І завжди в усьому непохитна вірність народним традиціям і чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи не переривався зв'язок художніх традицій, як і постійні процеси взаємозв'язків і взаємовпливів з іншими видами народної творчості та мистецтва.

Таким чином вишивка - мистецтво всенародне і має яскраво виражені національні риси. У ній через віки пронесене і збережена колективна народна мудрість, художня пам'ять, естетичні ідеали краси.

3. Регіональні особливості вишивки

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля,, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та ін.

У кожному із них існують свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки, такі, наприклад, як Київщина, Полтавщина, Волинь, Гуцульщина, Бойківщина, Покуття, Буковина. Часто село від села (наприклад, на Поділлі Клембівка від Городнівки, Заліщики від Борщева) автор від автора відрізняються характером виливання.

Покуття - Снятинський, Городенківський, Коломийський і частина Тлумацького району Івано-Франківської області - виділяється в окремий, чітко визначений своїми художньо-образними ознаками етнографічний регіон. Проте він має аналогії з Поділлям і Буковиною. Найхарактернішими сорочками тут є "чорнєнки", які носили заміжні жінки, і "червонєнки", що вдягали дівчата. Вони здебільшого орнаментовані геометричними мотивами, а розміщували скісними, ламаними віртуальними смугами або ж розташовували в шаховому порядку, суцільно вкриваючи усе поло рукава. Нижче "плічка" і "зморшки" ішли горизонтальні смуги орнаменту в три-чотири ряди Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 379..

Варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відмінності. У Стецеві вони мали помаранчевий відтінок у Воронівцях і Раківцях (Городенківський район) - темно-вишневий. Улюблений узор - композиція з чотирикутників, уся площина яких зашивалася нитками у різному напрямку. В селі Видинові "чорнєнки" вишивали дрібними чорними купочками, розкиданими в шаховому порядку по всьому полю рукава, що створювало, високий рельєф узору. До того ж на Покутті чоловічі портяниці і жіночі сорочки "рісши" збирали в дрібні складочки. Це також створювало додатковий художній ефект глибини поверхні полотна сорочки.

Особливістю народної вишивки Покуття є наявність у селах Русові, Микулинцях, Залуччі, Видинові Снянинського району вишивок білим по білому. Це переважно узори геометричного орнаменту - восьмипроменева розетка, ламана лінія, ромби, виконані вирізування, коленням. Чоловічі і жіночі сорочки мали на подолі і рукавах широкі смуги мережок "цирок". Біла нитка, завдяки застосуванню різноманітних наскрізних технік виконання, створювала світло-тіньову гру кольору - від блискучо-білого до темно-сірого. З'єднувальні шви змережували "кривульками" вишневого кольору, і це чудово поєднувалося з вишивкою білим по білому. З'єднувальні шви перетворювалися на широкі орнаментальні смуги, які, крім утилітарної функції, несли й художньо-декоративне навантаження. Особливістю святкової вишивки є наявність в орнаментах поряд з рослинними мотивами зображень птахів, вазонних квітів з двома птахами, птахів у вигляді грифонів.

Подібні зразки поширені в селах Белелуї, Видинові, Джурові. Поряд з вишивкою білим по білому у Снятинському і Тлумацькому районах, зустрічаємо геометричні узори жіночих сорочок, виконі суцільно чорним кольором, які носили виключно літні жінки.

На Городенківщині в селах городниці Серафинцях, Чернятині і Тимківцях побутує техніка хрестиком і давно забута, досить складна техніка вишивання "коциком" (позагліне). Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - стебнівка, хрестик, шов "позад голки".

Техника вишивання Харьківскої області має багато спільного з установленними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Візерунки геометричні, дуже чіткі й прості за композицією. Чіткість ритму посилюється одноколірністю вишивок, виконаних червоною ниткою на біло-сірому фоні полотна. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Вражає колоритність орнаменту.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нітками або из вкрапленням червоного та чорного. Набирування дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерне для чернігівских сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент из стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок - білий, коралово-червоний, відтінений чорним. Сорочки оздоблюються гладдю, занізуванням, набируванням та хрестіком.

У південних районах України техніка вишивання має багато спільного з вишивкою центральних областей, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, яки виконуються півхрестиком чи хрестиком.

Подільскі вишивки виділяються серед багатої мистецької спадщини вишивок всієї України своїм колоритом та орнаментикою, складною техникою виконання.

Для подільских сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування "павучками", яким примережують уставки на рукава, клинці. Використовується і кольорова мережка - "шабак". В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні та чорні) вишивані сорочки, значно рідше - дво - та триколіріні. Своєрідним центром мистецького вишивання на Поділлі є село Клембівка. Клембівчанки одні з перших на Україні одержали звання майстрів народної творчості. Їх художні вироби відомі у всьому світі, вони експонуються на різних виставках та міжнародних ярмарках, неодноразово їм було присуджено золоті медалі.

При вишиванні на Поділлі не користувалися ніякими допоміжними засобами - такими, як тамбур, канва, п'яльця, також не робили малюнків на тканині, а рахуючи нитки голкою, робили хрестики відповідно до візерунку, який хотіли вишити.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава повздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінничини: низь, хрестик, стебнівка, настилування, верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні - штапівка, стебнівка, контурні шви, якими обрамляють та з'єднують окремі елементи композиції.

Вишиванням займалися у вільний від польових та інших господарчих робіт час. Вишивали виключно для своїх власних потреб. Замовлення зі сторони не приймалися, вироби не продавалися на базарах…

Орнамент подолян геометричний, густий, дуже різний по складним комбінаціям кутніх, то пов'язаних, то самостійних фігур. Зустрічаються іноді смуги вишивок у вигляді двух рядів, розташованих в шаховій послідовності, квадратів із дуже складним візерунком всередині. Такі вишивки можна зустріти на рукавах жіночих сорочок. На рушниках забарвлення вишивання яскравіше і малюнок робиться більший.

Характерною рисою етнографічного району Карпат та Прикарпаття є велика кількість окремих складових частин регіону із своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивання, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів. У південних районах орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорість та легкість.

На Буковині крім рослинних та геометричних мотивів використовуються зооморфні, що вишиваються лише гладдю (білою), дрібним хрестиком, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Гуцульські вишивки характеризуються різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, розмаїтістю композицій, багатством кольорових сполук, здебільшого червоного з жовтим та зеленим, причому червоний колір домінує. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і надають їй золотавого відблиску.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив "кривуля" у різних техніках виконання. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), використовуються як білі, так і багатоколірні орнаменти.На всій території західних областей України вишивка є неодмінною прикрасою народного одягу та інших предметів побуту. Її місцеві особливості щодо композиції орнаменту, колориту, техніки та способу пристосування дуже відмінні. У деяких околицях ці місцеві особливості вишивок збереглися приблизно до початку ХХ ст.., в інших (карпатському високогір'ї південному Подністров'ї, на північній Волині) вони в основному існують досі.

Південно-східні райони понад Дністром, в Івано-Франківській і Тернопільській областях, Чернівецька область та східне Закарпаття мають вишивки, подібні орнаментом і технікою виконання. Однак при загальній подібності вишивки окремих місцевостей мають свої характерні ознаки, за якими можна виділити зразки Тлумацького, Городенківського, Бучацького, Снятинського, Борівського, Заліщиківського районів на рівнині; Косовського, Кутського, Надвірнянського, Коломийського, Печеніжинськго районів на підгір'ї Ворохтянського, Жаб'ївського, Космацького районів гуцульського високогір'я та ін.

Вишивки цих районів, скомпоновані з трьох частин, положених уподовж. Різні способи вишивання - низинка, колення, прутик, вирізування, кручення поза голковий шов, пере міткове шиття, гладь, ланцюжок, хрестик тощо при тому самому мотиві дають зовсім інший ефект, іншу платину. Колорит вишивок також дуже різноманітний - від однотонного до сполучення десяти і більше барів. Найтиповішим є добір кольорів червоного, жовтого, зеленого і чорно, що відповідно до кількості й способу застосування дають дуже багато різноманітних узорів. У колоритні завжди переважає основний тон - червоний або чорний, він веде мотив дає тло і головні акценти узору. Інші кольори підкріплюють звучання домінуючого.

Цікаві вишивки знаходимо в Тлумацькому районі. Для цієї місцевості типовий мотив з восираменних зірок, вписаних у ромби, що лежать на прямій лінії один біля одного. Поза ланцюжками, що лежать обабіч центрального мотиву, - зубчасті вершини, утворені з пів зірок. Узор густий, вишитий туго. без пробілів. Зірки, виконані гладдю з прозорими коленими вічками посередині, щільно заповнюють ромбоподібне поле. Контури ромбів і заповнення їх площин зрівноважені контрастним добром кольорів. Завдяки застосуванню різних способів вишивання окремих деталей узорів тлумацькі вишивки дуже пластичні й дають враження емалі.

На Снятинщині застосовують біле прозоре шитво - вирізування, колення, мережання у поєднанні з гладдю. Останнім часом тут дістали поширення кольорові вишивки, виконані хрестиками та двостороннім гаптуванням.

У вишивках з околиць Бучача мотиви подаються крупним планом, чітко й прозоро. Ліній ромбоподібних узорів з гострими зубастими вершками, виконані низинкою, наче виткані на полотні. Кольорові лінійні контури, завжди посилені білим тоном незаповненого полотна, надають вишивкам легкості та вираженості. Узори вишивають у темному колориті з перевагою чорно тону або в червоному, в поєднанні з жовтою й зеленою барвами, деколи з додатком синьої, рожевої, фіолетової. Кольори зливаються в загальний золотисто-червоний тон, який дуже типовий також для бучацьких тканин. У деяких селах Бучаччини вишивають спеціальним стібком з дрібних круглих цяток, ніби з ґудзиків, які розташовуються круглими розетками й півкруглими зубцями у тридільні мотиви. Ці так звані "кручені" узори, вишиті чорними або червоними нитками з додатком жовтого й зеленого кольорів, є місцевою особливістю Бучаччини.

Понад Дністром, в околицях Городенки, Борщева, Заліщиків, у Чернівецькій області, а також у Кутському та Косовському районах вишивки багатші ніж в інших місцевостях. Особливою пишнотою і декоративністю виділяються вишивки на рукавах жіночих сорочок. Покриваючи цілий рукав, вони мають три різні узори: на уставці, на морщинці (під уставкою) та вздовж рукава до зап'ястя. Вишивки уставок, морщинки й рукава різняться між собою розмірами, орнаментом і технікою виконання, але разом доповнюють одні одну і утворюють композиційну цілість. Найбагатша і найскладніша вишивка на уставці. Вона має широкий узор з одного або кількох горизонтальних пасом і часто буває обведена з трьох боків стрічкою, що збагачує її декоративність. Колористичний контраст уставці становить горизонтально вишита морщинка, виконувана стібком, подібним до ткання (низинка, напротяганки), рідше хрестиком.

У вишивках Городенківського району червоний колір вишнево-малинових відтінків часто поєднується із золотисто-жовтим та зеленим. Цікаві вишивки, які в одному кольорі мають два різні відтінки. Це досягається таким способом вишивання коли стібки кладуть у двох протилежних напрямках. Н особливу увагу заслуговують двобічні узори, вишивані шовковими, вовняними і металевими нитками. Вони вимагають великої майстерності та художнього смаку. Деякі з них дають враження дорогоцінної ювелірної прикраси з самоцвітами.

Ознайомлення з вишивками окремих місцевостей показує, що різноманітність і характерні порайонні ознаки в композиції, техніці виконання і колориті складають різні варіанти одного типу вишивки, який виступає на всій території і є основою для виникнення багатьох його відмінностей. Типовою вишивкою в західних областях України є стрічка з пасмовим розташування мотивів. Вона складається з трьох частин: основного, центрального мотиву, бічних ланцюжків і зубчастих вершків, що повторюють елемент основного узору. Орнаментальні мотиви завжди пов'язані з фактурою тканин, вони чіткі й дуже прості.

У компонуванні мотивів і поєднанні кольорів вишивальниці користуються незначною кількістю елементів, для кожного з яких мають окрему усталену назву “"качела" (ромб, квадрат), кривуля (ламана лінія), головка (геометрична фігура), клинці (трикутники), ламки (з'єднані в одній точці три або чотири рисочки), рожі, зірки купки (назви розет), ріжки, пшеничка та інший якими означають вигляд геометричних мотивів. Маючи в пам'яті такий запас орнаментальних знаків та усталену схему орнаментальної побудови, вишивальниці творять незліченні комбінації узорів. Прекрасні узори, повні фантазії, художнього змісту і чуття, що хвилюють, як поетичні твори, вони вишивають з уяви і з пам'яті.

Територію України ще умовно розділяють на три сеґменти: північ, малодоступні райони Полісся, реґіон Карпат з пануванням геометричного орнаменту; широка смуга центральної України, що схиляється до рослинного орнаменту; захід (Волинь, центральна Галичина, Бойківщина, де перехід до рослинного орнаменту уже завершився (у деяких районах він виявляється у сильно геометризованому вигляді, як от на Полтавщині, Буковині.

4. Художні особливості і техніка виконання

4.1 Основні матеріали

Матеріал і техніка вишивання - важливі фактори, які зумовлюють художній рівень вишивки. Вражаюча геніальність народних вишивальниць - у їх глибокому розумінні матеріалу, вмінні використовувати: здавалося б, прості засоби для отримання сильних декоративних ефектів. Згідно призначення матеріали для вишивання поділяються на два види: матеріал як основа, на якій вишивають (тканини, шкіра) і матеріал, яким вишивають (нитки рослинного, тваринного походження, металеві лелітки, корали, ґудзики тощо). Первісно вишивали лляними, конопляними нитками та нитками з нефарбованої і білої вовни.

Як і в усіх східних слов'ян, в українській народній вишивці масово поширені були для вишивання тканини домашнього виготовлення - вовняні, конопляні та шкіра. Послідовно змінювалось використання різних матеріалів. На території України різні природні умови, рівень взаємовпливів з культурними надбаннями сусідніх народів спричинилися до формування локальних своєрідностей технічних та технологічних аспектів підготовки тканин до вишивання. Матеріалами для виготовлення тканин в домашніх умовах виступала місцева сировина: льон, коноплі, овеча вовна, які оброблялись цілорічно, поетапно, у визначені народним календарем терміни Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 379..

Згодом у практику вишивання увійшли і закріпились й інші види лляних, вовняних і бавовняних ниток; окрім полотна основою для вишивання почали служити батист, китайка, шовк, плис, шкіра тощо. У ряді реґіонів України при вишиванні часом використовують металеві, золоті і срібні нитки, корали, перли, "пацьорки", коштовне каміння, "лелітки" тощо.

Природні, фізичні, структурно-еластичні властивості, кольорові відтінки, характер взаємодії цих двох видів матеріалів значною мірою визначають художню якість вишивки. Колективна мудрість народу полягає в мистецькому хисті згармонізування різних видів матеріалів, найвиразнішого виявлення й краси у двомірній площині і продуманої співмірності вилитих узорів і пробілів тканини для підсилення емоційних акцентів звучання орнаменту, колориту.

З середини ХІХ ст. поширеним стало як і в містах, так і в селах використання привозних бавовняних, вовняних, шовкових, металевих ниток, бісеру, металевих леліток тощо. У середині ХІХ ст. західноєвропейська мода на вишивку бісером сприяла поширенню його і в народній вишивці. Різнокольоровими бісеринками доповнювали вишивки на уставках жіночих сорочок, головних стрічках, поясах, безрукавках. Суцільне вишивання бісером складних рослинних композицій, сюжетних мотивів було характерним у міському середовищі. Найбільшого використання зазнав бісер у вишивці карпатської зони, особливо в районах Буковини, Покуття Там само..

Бісер, металеві пластини, ґудзики, корали, стеклярус - матеріали, які в українській народній вишивці були підпорядковані осиному вишивальному матеріалу - нитками, різної структури і якості, від тонких, ледве помітних, до грубих нитяних шнурів.

В ХІХ ст., як в епоху сивої давнини, про що свідчать археологічні знахідки матеріалом для вишивання, масово поширеним на території України, були ручнопрядильні льняні, конопляні і вовняні нитки.

Пряли нитки з найкраще опрацьованих волокон льону ти конопель, пряли тоненько і рівно, щоб жодна нерівність не шкодила вільному рухові нитки у вушці голки, щоб вона легко стелилась на фоні тканини. Особливо багато уваги приділялось дальшій підготовці ниток: вибілюванню, фарбуванню, натиранню воском або жиром тощо. В кожному районі, селі існували відмінності щодо процесів підготовки ниток для вишивання.

Поширеним явищем було вибілювання ниток. Вишивка білими нитками - давня загальнослов'янська традиція. На Україні підготовка вибілених ниток, вишивання ними пов'язані з ідеалами чистоти, краси, вправності жіночих рук, повір'ями в добре життя.

Бісер, металеві пластини, ґудзики, корали, стеклярус - матеріали, які в українській народній вишивці були підпорядковані осиному вишивальному матеріалу - нитками, різної структури і якості, від тонких, ледве помітних, до грубих нитяних шнурів.

Основною функцією вишивки є оздоблення одежі та тканин для обладнання й прикрашення житла і церков. Вишивані вироби, зокрема рушники, - неодмінний атрибут цілого ряду обрядів та ритуалів українців. Впродовж віків кожен реґіон України виробив своєрідні прийоми художнього оздоблення тканин вишивкою. І хоч навіть поміж сусідніми селами існують місцеві варіанти, загальні тенденції та принципи вишивкарства є спільними для всіх українців. Відмінності ж полягають у місці розташування орнаменту, його величині, особливостях мотивів, їх розміщенні та компонуванні, барвах, колориті тощо.

Найбільше вишиваних прикрас вживається у вбранні. Оздоблювались вишивкою різні компоненти одягу й передусім сорочки. Найбільш декоративною частиною сорочки є рукав, менш декоративними - горловина, пазуха, манжети, подолок, мотиви на яких виводяться з основного - на рукаві. Окрім сорочки, яка красиво оздоблюється вишивкою по всій території України, у різних реґіонах вишивають також інші елементи одягу - перемітки, очіпки, хустки, стрічки, спідниці, фартушки, чоловічі шапки і штани, юпки, свити, сердаки, лейбики, безрукавки, ґуґлі, кожухи та ін. Часто стрічається також вишивана постільна білизна.

Серед інтер'єрних тканин найбільше поширились відомі із сивої давнини набули рушники, скатертини, наволочки. Народне шитво використовується сьогодні також для прикрашання церковних інтер'єрів (зокрема, рушники). Особливо важливе значення здавна мали в Україні вишивані рушники. Вони є обов'язковим атрибутом у більшості родинних обрядів, зокрема пов'язаних з актом "переходу" від "своїх" до "чужих", як от сватання, весілля, похорон. Вишиваними рушниками прикрашають домашні ікони, часом хрести на кладовищах та придорожні "фіґури". З вишиваними рушниками та сорочками пов'язувались численні вірування, міфи, забобони, символічні діяння (символи "путь-дороги", життєвого шляху, щасливого життя тощо). Символічними є також мотиви вишивок, які мають багато спільного з писанковими.


Подобные документы

  • Технологія української народної вишивки. Геометричний, рослинний та зооморфний орнамент. Символіка малюнка та види швів. Регіональні особливості вишивки. Етнографічні регіони України. Вишивка Слобожанщини, Полісся, Волині, Середньої Наддніпрянщини.

    презентация [7,7 M], добавлен 18.06.2017

  • Історія виникнення української народної вишивки. Особливості народного мистецтва вишивання в Україні. Різноманітні техніки та орнаменти вишивок, її територіальні особливості. Роль та вплив вишивання у процесі родинного виховання майбутніх поколінь.

    реферат [36,3 K], добавлен 22.01.2013

  • Характеристика матеріалів, що використовується при вишивці. Техніка виконання вишитих виробів. Мотиви українського народного орнаменту. Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами. Місце декоративного мистецтва у вихованні особистості.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 02.08.2015

  • Історія і традиції української народної вишивки, її сучасне застосування. Класифікація швів за технікою вишивання. Правила безпечної роботи при вишиванні. Композиція і технологія виконання швів гладдю. Професійні вимоги до майстра народної вишивки.

    презентация [7,5 M], добавлен 01.10.2013

  • Вишитий рушник на стіні як український народний звичай. Рушник - супутник і оберіг. Символіка українського орнаменту. Вишивка як мистецтво особливого бачення світу, яке втілюється за допомогою художніх засобів. Регіональні особливості вишивки в Україні.

    реферат [49,7 K], добавлен 30.11.2013

  • Історія розвитку та регіональні особливості чоловічого народного костюма в різні періоди. Вишивка на козацькій сорочці та елементи декору різних частин костюму. Технологія вишивки декору чоловічих костюмів (вишивка козацької старшини XVII-XVIII століть).

    курсовая работа [4,1 M], добавлен 16.12.2014

  • Кольорова гама вишивки. Скульптура як вид мистецтва. Українська народна іграшка. Художня ковка як один із видів народного мистецтва. Гончарство як стародавнє українське ремесло. Лозоплетіння як декоративно-прикладне мистецтво. Різьба по дереву.

    реферат [39,3 K], добавлен 01.12.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.