Українська вишиванка

4.2 Техніки виконання української вишивки

З давніх-давен поняття "вишивка" означало прикрашання тканин, шкіри, побутового обрядового та інтер'єрного призначення з допомогою голки і нитки. Здавалося б технічні засоби вишивання є найпростішими. Голкою, у вушко якої затягнута нитка, проколювалась основа шкіри або тканини, стежки різні за розмірами, кольорові в задуманому напрямі, ритмі повторення, стібки-шви. А в результаті створювалося безліч складних, високохудожніх орнаментальних форм.

Українська народна вишивка вирізняється великим багатством технік виконання. Щодо способу нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню й односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки "перебору", "поза голкою", "стеблевий шов", "соснівка", "штапівка", "двостороння гладь", варіанти технік "виколювання", "вирізування", "мережання" та ін. До односторонніх зараховуємо такі техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це "низинка", "поверхниці", "плетінка", "кіска", "хрестик", "ланцюжок" та ін. Часом використовують кілька технік вишивання в одному виробі.

Дещо іншого застосування набула розеткова і шахова системи розміщення орнаментальних мотивів.

Техніка вплітання нитки в основу, коли двосторонньому плані - з лицевої і вивоворотньої сторони - позмінно виступає вишивальна нитка, виконуючи функцію зшивання, призбирування тканини, орнаментування, поширена по всій території України і відома під назвами зшивання. переплітання, перебирання, снування. При її виконанні іде процес активного втручання в структуру тканини.

До двостороннього методу декорування тканин належать і різноманітні техніки виколювання, вирізування, мережання, обметування, рубцювання тощо. Ці техніки були відомі в усіх областях України. Особливого поширення вони набули на Покутті, Полтавщині, Київщині та ін Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 381..

Техніка виколювання передувала появі вирізування. Її своєрідність полягає в тому, що стібки щільно кладуться один біля одного, починаючи з центру, де утворюється голкою дірочка, і навколо неї застеляють площину у формі квадрата, ромба або круга.

Вирізування виконується в такій послідовності: спочатку обкидаються густими стібками нитки основи і піткання у формі квадратів різної величин, потім вирізуються квадратні отвори.

Важливим в українській народній вишивці ХІХ ст. був активний процес розвитку мережання, змережування, які виконувались в тісному співвідношенні з різними техніками вишивання. В цій діяльності народні майстрині виявили досконале значення технічних навиків, а так само і високу орнаментальну колористичну культуру.

Мережка - це своєрідна прозора ажурна вишивка, що виконується тільки на тканинах полотняного переплетення, оскільки для виконання мережки необхідно витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в пучки і обметати нитками, окреслюючи певні орнаментальні мотиви: "стовпчики", "прутики", "павучки", "віконце" тощо. В залежності від техніки виконання мережки поділяються на "одинарний прутик", "подвійний прутик", "схрещений прутик", "черв'ячок", "одинарні стовпчики", "подвійні стовпчики", "гречка", "вівсяночка", "лучка", "одинарна", "подвійна лямівка" та "багаторядова ляхівка з настилом", "прутик з настилом", "прутиком через чисницю" тощо Там само..

Гладь двостороння відома пряма і коса. Щільно один стібок біля одного прямо або скісно нитки основи заповнюються порівняно великі площини.

"Поверх ниця" - техніка вишивання, при якій вишивальна нитка відповідно до узору щільно застеляє фон у вертикальному напрямі справа наліво. На лицевій стороні стібки вишивальної нитки вертикальні, на виворітній - горизонтальні. Найчастіше зустрічається у вишивках Полісся, Поділля, Покуття Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1999. - С. 67..

При техніці "ретязь" стібки наносяться зліва направо, починаючи від першого хрестика. З його нижнього лівого кута проведений довгий стібок вверх направо, протягнутий навиворіт тканини за три нитки основи вправо від верхнього уколу першого хрестика. Він накриває хрестик. Далі справа наліво набрані три нитки на голку, нитка витягнута в місце уколу правого верхнього кута першого хрестика. Так прокладені довгі діагональні стібки навхрест.

"Зерновий вивід" - техніка на перший погляд подібна до двобічної штапівки, тилу ромбовидної стрічки, "в Яночку". Полягає в тому, що при вишиванні технікою "зерновий вивід" стрічки з ромбиків у діагональному напрямі всі стібки нанесені подвійно, один поверх одного. Спочатку нанесений перший горизонтальний подвійний стібок, який покривається другим. Послідовно чергуються зигзагоподібні ряди зернового виводу Там само.- С. 69..

Другий ряд виконується подвійними зустрічними стібками, утворюючи квадратики. При застосуванні цієї техніки вишивальна нитка притягнута, і в місцем уколів голкою утворюються дірочки. Ця техніка має ще назву "дірочкова".

Вишивка "хрестик" виконується двома перехресними діагональними стібками. Чітко рухаються нитки основи тканини. Всі верхні стібки лежать в одному напрямі, нижні - в іншому. При правильному виколюванні на виворітній стороні виходять рівні, прямі, паралельн6і стібки по вертикалі (коли спочатку миються скісні стібки, пів хрестики, а не цілий хрестик) і прямі суцільні стрічки по горизонталі (коли одразу вишивається цілий хрестик).

"Металівка", при якій спочатку наносять методом "поперед голки" зліва направо стібки через три-п'ять ниток основи (один на лицевій, другий на виворітній стороні). Зворотнім ходом нитки справа нанесені стібки на проміжки лицевої і виворотної сторони. Двічі стібки ніде не покриваються. Цю техніку на Волині називають стібок, на Поділлі - стебнівка.

"Ланцюжок" - техніка вишивання петельками, які виходять одна з одної, утворюючи ланцюжок, виконується голкою або гачком. При вишиванні голкою виводять нитку з виворотної сторони на лицеву, роблять петельку і проводять нитку навиворіт, вводячи голку в попередній укол. Наступний стібок на лицеву сторону роблять так, що кінчик голки, потрапив у середину петлі. Різновид петель довших, коротших, вужчих, ширших визначає характер ланцюжкової стрічки.

Композиція орнаменту, його розміщення перебувають, у тісному зв'язку з призначенням вишивки. Вона складніша і багатша на видних частинах комплексів одягу, тканинах інтер'єрного призначення. Відмінний характер композиції, кольорового рішення вишивки в жіночому, чоловічому і дитячому одязі, у весільному вбранні, одязі, призначеному для щоденної праці, на свято і на смерть. Все заздалегідь детально продумане і логічно обґрунтоване. Прямокутні площини тканини, прямий крій окремих компонентів одягу створюють стрічкові композицій. Серед величезної кількості варіантів композиційного рішення вишивок перевагу мають стрічкова, булетка, а також вазонна композиції. Дещо іншого застосування набула розеткова і шахова системи розміщення орнаментальних мотивів Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1999. - С. 81..

Багатству чи лаконічності вишиваних оздоб звичайно відповідає належним чином дібрана колористика. Так, скажімо, нескладні геометричні орнаменти Полісся і Лемківщини обмежуються використанням одного чи двох тонів - червоного й чорного. У ряді районів Поділля стрічаємо лише монохроматичні чорні вишивки, а геометричні узори Гуцульщини, Покуття чи Бойківщини дуже барвисті (до 7 кольорів). Рослинні мотиви подаються, як правило, у 2-3 барвах, але надзвичайно різноманітні за формою. Зрідка трапляються стилізовані звірині мотиви та людські постаті.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи -- геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Вони сполучаються з "кривульками", хрестоподібними зображеннями тощо. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Саме орнамент і кольори впливають на найбільш уживані техніки, якими є "гладь", "набирування", "стебнівка", "поза голкою" Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 378..

Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому тлі виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами -- квітами, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми) тощо. Улюбленими техніками вважаються: "гладь", "набирування", "вирізування з лиштвою", "штапівка", "мережка", "хрестик", "качалочка" та інші Там само. - С. 379..

Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами. Надзвичайно гарні однотонні сорочки, вишиті відбіленими нитками. Рукави в них покриті ніби памороззю -- мереживом дрібних візерунків -- ромбиків, прямокутників, укладених у прямі, ламані, зигзагоподібні й меандричні динамічні лінії та смуги. На плечовій частині мотиви укладеш здебільшого у стрічки. Типовими техніками вважаються: "вирізування", "виколювання", "верхоплут", "насилування", "мережка", "стебнівка", "гладь", "солов'їні вічка", "довбанка", "зерновий вивід" та ін. Поширеними на Полтавщині були також сорочки, вишиті охристо-золотистими, голубими, темно-синіми та зеленкуватими нитками. Не менш оригінальні також полтавські кілкові рушники, оздоблені композиціями вазонів тощо. Орнамент із симетрично розташованими квітами, листям, бутонами, пташками зорієнтований до центру рушника. Краї з усіх боків облямовані в'юнцем, утвореним спорідненими мотивами.

На Волині поширені геометричні (ромбо-, хрестоподібні, розетко-зірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, монохромна, основний колір -- червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. При вишиванні застосовні техніки "зволікання", "занизування", "хрестик", "верхоплут", "насилування" Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 379..

На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманітнішими за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок. Найбагатше оздоблювали уставки сорочок. Поширені також композиції зі стилізовано-рослинними мотивами. Найбільш оригінальними серед них є "дерево життя", яким прикрашали переважно рукави жіночих сорочок. Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні барви, до яких вкраплювали жовту і синю. Найбільш вживаними техніками вважаються "кучерявий стіб", "насилування", "штапівка", "качалочка", "хрестик" та інші Там само. - С. 380..

Для Львівщини властиві рослинні мотиви (плавно окреслені квіти, листки, галузки), укладені в стрічки (на сорочках, кабатах, запасках) та вільно розкидані на площині або вибудувані в шаховому порядку (на хустках, бавницях). Домінують рослинні мотиви, які поєднуються з дрібними геометричними. Колорит насичений, дзвінкий, утворений сполученням червоної, синьої, білої, зеленої, жовтої барв. Поширеними техніками вишивання є "гладь", "стебнівка", "гапт", "бавничковий" та "городецький" стібки тощо.

На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення -- геометричних, іноді геометризовано-рослинних мотивів та багатством колориту. Переважають з'єднані між собою видовжені ромби з філігранною розробкою форм. їх доповнюють дрібні розети, хрестоподібні фігури, трикутники та інші мотиви. Вони щільно заповнюють стрічкові узорні площини, створюють складний ритмічний лад, який завдяки надміру діагональних ліній набуває динамізму. Кольорова гама базується на поєднанні яскравих контрастних барв -- чорної, червоної, вишневої, оранжевої, жовтої, синьої, голубої, фіолетової та зеленої. Найбільш вживаними техніками вишивки є "низинка", "кучерявий стіб", "хрестик", "стебнівка", "кіска", "поверх ниця", "штапівка", "насилування", "обмітка" Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 380..

На території Лемківщини поширені вишивки з переважанням рослинних мотивів. Це симетрично розташовані галузки з листків, квітів, пуп'янків. Подекуди трапляються стрічкові композиції з геометричних та стилізовано-рослин-них мотивів. Кольорова гама стримана, побудована на поєднанні основної червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної. Іноді вони доповнюються зеленим, фіолетовим та жовтим кольорами. Улюблені техніки: "стебнівка", "поза голкою", "ланцюговий стіб", "хрестик". Як і на Бойківщині, тут було поширене вишивання по складках -- біля комірів та манжетів сорочок, на запасках, фартухах тощо.

Традиційними для Бойківщині є стрічкові композиції, утворені провідним мотивом -- ромбом та підпорядкованими йому квадратами, ламаними лініями, трикутниками, зубцями, розетами, напіврозетами тощо. Трапляються й сітчасті композиції, в яких основні мотиви -- ромб або квадрат утворюють прямокутну чи діагональну сітку, заповнену дрібнішими елементами (розетками, хрестиками, цяточками тощо). Стилізовано-рослинний орнамент, утворений вазонковими мотивами, галузками з чотирьох, шести-, восьмипелюсткових квітів, листків та ін. Найбільш уживаними вважаються техніки: "стебнівка", "поверх ниця", "гладь", "хрестик", "вирізування", "виколювання", "низинка" Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 381..

Щодо кольору ми бачимо вишивки від однотонних до виконаних десятьма, а той більше барвами. Найпоширеніші - двобарвні: червоно - черні або червоно-сині. Майже скрізь чорний та червоний кольори є основними. Червоними або чорними нитками вишиті узори в один колір, червона або чорна барва дає тло для кольорових вишивок і вдержує колоритну гаму в ясній або заглиблено темній тонації. Багатств барв зростає в напрямі з півночі на південь. Яскравих живописних ефектів і колористичної різноманітності вишивальниці домагаються шляхом контрастного зіставлення або добром відтінків того самого кольору.

Найпоширеніші способи вишивання: низинка і напротяганки, які виконуються на зразок ткання та дають різні варіанти геометричних узорів. Низинку шиють кольоровими нитками з вивороту вподовж за основою, роблячи рівнобіжні лінії потрібної довжини. Потім по лицьовій стороні “розвід” вишивки, тобто рисунок, виведений контурами, вишивають (заповнюють) кольорами відповідно до задуманого узору. Вишиваючи способом напротяганки, кольорову нитку прикладають по лицьовій стороні полотна в напрямку піткання, одержують однокольоровий контур геометричного мотиву.

У новіших вишивках переважають роботи хрестиком і гаптуванням, якими виконують геометричні та рослинні мотиви. Хрестиком, як і низинкою, будують основний мотив, потім ним же вишивають суцільний узор або поєднане з іншими способом вишивання. Гаптування завжди поєднане з ланцюжком, поза голковим шиттям, хрестиком, прутиком та прозорими стібками. Гаптування має більшу свободу, бо не обмежується строгим розрахунком на нитки, а закриває відповідно до узору площу і дає вільний рисунок заокруглених форм. Більшість вишивок минулого виконано “по нитці”. Ці способи пов'язані з фактурою тканини і дають переважно геометричні форми. З геометричними мотивами пов'язане і прозоре шитво - вирізування, колення, кручення та мереження - типове для вишивок ХІХ ст.

5. Вишивка і сучасність

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнень художньої культури народу. Її розвиток проходить у єдиному руслі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та ін.

Кожна із них має свої традиції, свою систему і творчі методи. Загалом відбувається постійний процес розвитку вишивки на спільній основі народних художніх традицій. В різних за організаційною структурою підприємствах народних художніх вишивальних промислів - об'єднаннях, фабриках, комбінатах, майстернях, лабораторіях - вишивальниці в творчій співпраці з художниками-конструкторами, модельєрами, виготовляють різноманітні вишиті вироби.

До ХІХ століття вишивка існувала переважно як ужиткове (різні техніки вишивки, гаптування, тамбурна та бісерна вишивка та релігійне (церковне шитво) мистецтво, багате символікою та філософським змістом. Не втрачаючи цих рис, з ХІХ століття вишивка перетворюється на ремесло.

Кінець XIX -- початок XX ст.-- це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі. В цей час локальні стилістичні, художньо-технічні прийоми вишивання, образний, орнаментальний лад набувають чітко означених рис.

З початку ХХ століття вишивкові промисли потрапляють під значний вплив замовників, що призвело до деякого зниження художнього рівня виробів. Певної шкоди традиції вишивки завдали також орґанізаційні форми виготовлення вишиваних виробів та альбомних зразків, що їх практикував на українських землях в 1920-1960-х роках більшовицько-комуністичний режим. Але, зважаючи на давність та міцність традицій вишивкарства, воно збереглось по усій території України досьогодні.

На початку XX ст. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінничини, у Львові, Косові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі. У післявоєнні роки вони об'єднувалися в кооперативи, а з 1960 р. реорганізовані у фабрики художніх виробів та виробничо-художні об'єднання. Нині вишивкою займаються на всій території України. Найбільше вишиваних виробів виготовляють у домашніх умовах. Цей вид народного мистецтва поширений і на підприємствах художніх промислів Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 377..

Основою творчого життя підприємств народних художніх промислів України є безперервний розвиток народних художніх традицій, в який таїться оптимістична сила і енергія художньої творчості. "Народна художня традиція, як і мова народу, є сам народ з його історією".

Найважливішим явищем сучасного мистецтва вишивки є безперервний процес появи нових талановитих майстрів з їх яскраво вираженою манерою, індивідуальністю, авторів нових відкриттів та носіїв колективного досвіду. Дивовижна сила творчого обдарування вишивальниць, виявлена в їхньому хисті створювати вироби високої художньої вартості, нести в життя гуманістичні ідеали. Здобутки народних майстрів нерозривно пов'язані з їхнім світосприйманням, ерудицією, з відчуттям найтонших нюансів краси природи і краси, колективного досвіду, повагою до нього. Вони обізнані з досягненнями вітчизняної і світової культури, а працюючи в річищі локальних місцевих традицій, впливають на появу нових напрямів, розвитку вишивки як для оздоблення сучасного одягу, так і інтер'єру.

Новим етапом творчого злету є вишивка України 90-х років. Сьогодні, в бурхливу епоху науково-технічного прогресу актуально звучить питання, яким задавався колись видатний просвітитель, філософ і поет Г.Сковорода "Для чого делаем материи, вышиваем их розными нитками и взору приятными цватми обвешемся оными?". Він сам на це питанні відповів: "Для радости сердца" Горський В.С., Кислюк К.В. Історія української філософії. - К.: Либідь, 2004. - С. 236..

Життя підтверджує, що вишивка як вид народного мистецтва постійно живе, розвиваючись, збагачуючись новими аспектами філософсько-естетичного звучання. Постійно зростає її популярність і зацікавленість нею.

Узагальнене вивчення сучасної української культури неможливе без розгляду української народної вишивки, питань стародавньої основи розвитку в процесі взаємовпливів і взаємозв'язків з іншими народами.

Серед найвідоміших сучасних майстрів можна назвати Г.Герасимович, Л.Березовська, О.Василенко, Г.Гринь, Л.Вансальська, Г.Кольченко, а також В.Сидоренко, АКорзун (Зхапрків), Н.Гречанівська, Л.Городина (Київщина), О.Великодна, О.Закорна (Полтавщина), М.Коржук, Є.Ковтун (Вінниччина), Д.Петневич, С.Селянкіна (Івано-Франківщина), Л.Фролова, Г.Бигук (Львівщина), А.Шувайло, З.Кресанова (Черкащина), І.Ремізова та інші майстри.

Сучасна вишивка -- це, насамперед, вироби підприємств художньої промисловості. Вони є в Косові, Львові та інших містах, де у співдружності з художниками-професіоналами, яких готує, наприклад, Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, працюють майстри, котрі отримали професійну підготовку у відповідних училищах, наприклад, Львівському, Вижницькому, Кролевецькому, Решетилівському художніх училищах чи Косівському технікумі Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. С.М.Макарчука. - Львів: Світ, 1994. - С. 287.. Вишивкою займаються в системі різноманітних товариств, переважно жіночих. Тут ретельно ставляться до давніх традиційних зразків, мотивів та прийомів вишивання. Це найбільш активні учасники різноманітних виставок. Вишивка все більше місця займає у виготовленні нової державної атрибутики, в інтер'єрах відновлюваних і новостворюваних храмів, створенні костюмів для ансамблів, індивідуальних тощо.

Викристалізовані у процесі історичного та культурного розвитку мотиви орнаменту, композиції та колорит, характерні для кожного регіону України, наслідуються в наш час. Значна частина сучасних вишивок виробляється на підприємствах народних промислів. У багатьох осередках України працює чимало талановитих вишивальниць, творчість яких відзначається смаком і оригінальністю. При створенні своїх композицій вони спираються на багаті традиції української вишивки, збагачують їх новими надбаннями Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994. - С. 381.. Народні майстри репрезентують сучасну українську вишивку на численних виставках як в нашій країні, так і далеко за її межами, демонструючи повсюдно високий художній рівень своїх творів.

Висновки

Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин одягового побутового, інтер'єрно-обрядового призначення. Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі. Ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, різноманітні вироби для житлових, громадських культових інтер'єрів, ритуальних, святкових обрядів, тощо.

Наявні фактологічні матеріали допомагають зазирнути в далеке минуле вишивального мистецтва. Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вишитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетично-художньої природи. Вишивка розглядається як один із видів живописного мистецтва. Аналіз сріблястих переливів вишивки білими нитками на білому фоні, дзвінких звучань вишивки червоними і білими, червоними і синіми, червоними і чорними нитками, барвистої соковитості багатоколірної гами дає можливість стверджувати, що в галузі вишивки найбільш багато і різносторонньо розкрилось колористичне обдарування народних майстрів. Кольорова вишивка дає сміливий порівняльний виклик народному розпису і в багатьох варіантах перемагає його своєю специфікою мелодійної гармонійності кольорових зіставлень.

Вишивка - це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративно лінії. Стібки нитки-лінії - прямі по горизонталі або вертикалі, діагональні - основа творення складних орнаментальних форм. Вона - домінанта вишивального мистецтва. З неї починається безперервний процес творення - від простих елементів до складних мотивів орнаментальних форм. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими виступами, строго організовуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, воно дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Вишивка - це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії - геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Загальновизнані, неперевершені класичні зразки геометричного орнаменту українського народної вишивки Постійно оновлюючись і збагачуючись новими рисами, мистецтва вишивки ніколи не поривало з іншими методами зображення багатого рослинного світу. Краса рідної земля передана у вишивці широкомасштабно - сягаючи небесних планет, сонця, зірок, місяця.

Численні повтори різноманітних композицій геометричного, рослинного, оргітоморфного, зооморфного орнаментів приведені до їх особливої вишуканості, лаконічності, художньої виразності.

Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення.

Як вже зазначалось, вишивка не піддається довгому зберіганню, але вишивальниці перефразовували узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження. В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.

Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, сорочками, що їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку.

В усі часи українськi майстринi були неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Тож красунею виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист.

Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею.

Тож в межах даної роботи було здійснено розгляд закономірностей розвитку української вишивки, визначено її художня природа, естетичні функцій, значення в житті, побуті, визначення спільних і локальних художніх особливостей, аналіз основних тенденцій, проблем розвитку сучасного вишивального мистецтва.

Список використаної літератури:

Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1999.

Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2002.

Борисенко В.К. Весільні обряди та звичаї на Україні. - К., 1998.

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. -К.: "Веселка", 2005.

Гасюк Е.О. Художнє вишивання. Альбом. - Київ: Вища школа, 1984.

Гурчала Ірина. Народне мистецтва Західних областей України. - Київ.: 1966.

Гуцульщина: етнографічні дослідження / За ред. Ю.Г.Гошка . - К, 1987.

Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. С.М.Макарчука. - Львів: Світ, 1994.

Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка Західних областей УРСР. - Київ.: Наукова думка, 1988.

Історія української культури: у 5 т. / За ред. П.П.Толочка. - К., 2001.

Макарчик С.А. Етнографія України. - Львів.: Видавництво "Світ", 1994.

Матейко К.І. Український народний одяг. - К., 1987.

Наулко В.І., Артюх Л.Ф., Горленко В.Ф. та ін. Культура і побут населення України. - К., 1993.

Попович М. Нарис української культури: Навчальний посібник. - К., 2001.

Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - Київ.: "Український письменник", 1995.

Сидорович С.Й. Художня тканина західних областей УРСР. - К., 1989.

Скуратівський В. Берегиня. - Київ.: "Радянський письменник", 1987.

Українська минувшина. Ілюстративний етнографічний довідник. - Київ.: Либідь, 1993.

Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. - Львів: Фенікс, 1994.

Шейко В.М. Історія української культури. - Харків, 2001.