Мистецтво як засіб естетичного виховання

2

Зміст

Вступ. Поняття естетичного виховання

1. Шляхи естетичного виховання

1.1 Джерела естетичного виховання

1.2 Навчальна робота як головний шлях естетичного виховання в школі

1.3 Позакласна виховна робота з естетичного виховання

2. Мистецтво як естетичне явище

2.1 Історичні закономірності розвитку мистецтва.

2.2 Етапи розвитку мистецтва.

3. Види мистецтв як шляхи естетичного виховання

3.1 Архітектура

3.2 Скульптура

3.3 Живопис

3.4 Музика

3.5 Хореографія

3.6 Театр

3.7 Кінематограф

3.8 Література

4. Методичні рекомендації по плануванню виховної роботи з естетичного виховання

4.1 Виховні години в початковій школі

4.2 Проблемні завдання з естетичного виховання

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ. Поняття естетичного виховання

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання - складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика - наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

Естетична свідомість - форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття - особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак - здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал - уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетична поведінка - риси прекрасного у вчинках і діях людини, у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишитися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають різні емоції. Завдання виховання - створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому повну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислитель ні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки - акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

Працюючи над курсовою роботою, мною визначено актуальність даної проблеми: ця тема є досить актуальна на етапі підготовки майбутніх спеціалістів до педагогічної практики і роботи в школі. У сучасній літературі є багато поглядів на значення мистецтва як засобу естетичного виховання,

тому я вирішила опрацювати та об'єднати передовий досвід про мистецтво як засіб виховання та найактуальніші види мистецтва.

Мною також визначено:

Об'єкт дослідження: мистецтво у середніх загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет дослідження: мистецтво як естетичне виховання.

Мета дослідження:

- розкрити поняття естетичного виховання та шляхи його формування;

- розкрити історичні закономірності розвитку мистецтва та основні види мистецтва як шляхи естетичного виховання;

- підбір виховних годин та проблемних завдань, які сприяють естетичному вихованню.

Методи дослідження: аналіз, синтез, проблемно-пошуковий метод, дослідницький метод.

1. Шляхи естетичного виховання

1.1 Джерела естетичного виховання

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела:

а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

б) музику, яка, відражаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-чуттєву сферу людини, на її поведінку;

в) художню літературу. Головним виразником в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література - важливий засіб розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх утому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); г) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

1.2 Навчальна робота як головний шлях естетичного виховання в школі

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики -- в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

1.3 Позакласна виховна робота з естетичного виховання

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру -- все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

2. Мистецтво як естетичне явище

2.1 Історичні закономірності розвитку мистецтва

Логіка еволюції мистецтва пов'язана з конкретно-історичними періодами розвитку цивілізації. Мистецтво проходить шість основних етапів: доісторичний, стародавнього світу, середньовіччя, Відродження, Нового часу, другої половини ХІХ - ХХ ст.

Доісторичне мистецтво. До питання виникнення мистецтва зверталися представники різних галузей науки - історики, археологи, філософи, мистецтвознавці. Їхні наукові інтереси зосереджувалися на різних аспектах цього явища, проте дві проблеми виявилися спільними і принципово важливими. Перша проблема була пов'язана з питанням часу виникнення мистецтва. Офіційно визнано, що художні пошуки доісторичної людини ототожнюються з 40--20 тис. до н. є. Друга проблема -- це причина появи мистецтва. З цього приводу існує значна кількість теоретичних міркувань, зокрема концепція Г. СПЕНСЕРА (1820--1903), що отримала назву «теорії надлишкової енергії». Англійський філософ порівнював поведінку тварин, їхні забави з діями доісторичної людини. Тваринні забави, на думку Г. Спенсера, стимулюють «надлишок» енергії. Ця сама причина зумовлює художню діяльність людини. Аргументи дослідника дещо дискусійні, адже не можна не враховувати складність умов життя доісторичної людини, внаслідок чого її вік ледь переходив межу 30 років, але «теорія надлишкової енергії» посідає важливе місце в структурі існуючих з цього приводу концепцій.

Велике значення в контексті європейської естетики має точка зору відомих німецьких дослідників первісної культури Е. Гроссе і К. Бюхера, які вважали тяжіння первісної людини до прикрас, татуювання джерелом походження мистецтва і вибудовували своєрідний ланцюг етапів творчої діяльності людини доісторичної доби:

До ідей Е. Гроссе і К. Бюхера звертався Г. В. Плеханов у

дослідженні «Листи без адреси», в якому підкреслював роль і значення утилітарної практично-корисної необхідності мистецтва як своєрідного засобу пізнання, виховання і формування почуттєвої природи людини.

Феномен доісторичного мистецтва був об'єктом теоретичного аналізу у працях Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави»; 3. Фрейда «Тотем і табу», «Невдоволеність культурою»; Е. Б. Тай-лора «Первісна культура» та інших, де з різних методологічних позицій було розглянуто проблему походження мистецтва.

Специфічна особливість мистецтва доісторичної доби -- це його синкретичний характер, що поєднував водночас утилітарні та художні елементи. Мистецтво цього періоду використовувалося і з магічною* метою, і як засіб передачі через малюнок певних знань, здобутих у процесі практичної трудової діяльності.

2.2 Етапи розвитку мистецтва

Мистецтво стародавнього світу. Цей етап пов'язаний з історією стародавніх цивілізацій Сходу, античної Греції та Риму. В умовах

стародавнього світу завершується процес самовизначення мистецтва, його визволення від утилітарної функції і перетворення у духовно-практичну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього світу є його міфологічне підґрунтя. Антропоморфізм давньогрецької та давньоримської міфологій, їхня орієнтація на гармонію людини і світу визначили напрям художніх пошуків тогочасних митців.

Мистецтво середньовіччя (IX--XIII ст.). Важливе місце при вивченні цього етапу посідає проблема логіки взаємодії двох форм суспільної свідомості: релігії та мистецтва. В цей історичний період особливого статусу набула інституція церкви, що фактично виконувала функцію соціального замовника і безпосередньо вплинула на розвиток основоположних видів мистецтва середньовіччя: архітектури, іконопису, вітражного живопису, органної музики тощо.

Мистецтво Відродження (XIV--XVI ст.). Характерною особливістю цього етапу в історії мистецтва є пріоритет спадковості та новаторства як закономірностей художнього процесу. З одного боку, доба Відродження була безпосередньо пов'язана з традиціями античного мистецтва, його естетичними принципами. З іншого -- це період яскравих художніх пошуків у мистецтві, логічним наслідком якого стали досягнення у галузі живопису -- розробка законів композиції, пропорцій, перспективи, світлотіні; винахід станкового живопису тощо. Відпрацювання нових та удосконалення існуючих засобів і прийомів у мистецтві Відродження було зумовлено його надзавданням -- абсолютизацією людської особистості, розкриттям її психології, внутрішнього світу, відтворенням емоційно-чуттєвого стану суб'єкта.

Мистецтво Нового часу (кінець XVI -- перша половина XIX ст.). Процеси, що відбуваються у цей період, передусім пов'язані з виникненням художніх напрямів: маньєризму, бароко, рококо, класицизму, романтизму, реалізму. Отже, мистецтво Нового часу дає поштовх до об'єднання у межах конкретно-історичного періоду художньо-мистецьких течій принципово різних світоглядних орієнтацій.

Мистецтво другої половини XIX -- XX ст. Цей період позначений інтеграцією філософсько-естетичних пошуків у художньо-мистецьку площину. Значний вплив на творчість провідних митців світу мали ідеї 3. Фрейда, А. Бергсона, О. Шпенглера та ін. Характерною ознакою цього етапу став діалог між теорією і художньою практикою.

Закономірності розвитку мистецтва грунтуються на принципі історизму, що відкриває можливість показати логіку формування його основних структурних елементів, підкреслити їхній безпосередній зв'язок з конкретним історичним періодом, наголосити на тому, що поняття «канон» пов'язане з добою середньовіччя; поняття «стиль» виникає у часи Відродження; «художній образ» стає наріжним поняттям у мистецтві XIX ст., а проблема «художнього методу» фактично ототожнюється із строкатим мистецьким рухом XX ст.

Мистецтво є вищою формою естетичного опанування дійсності, і естетична наука розглядає та аналізує загальні закони мистецтва, його предмет, основні структурні елементи: художній образ, зміст, форму, стиль, метод, функціональні можливості тощо.

3. Види мистецтв як шляхи естетичного виховання

3.1 Архітектура

Архітектура, чи зодчество (від грец. агсhitektoп -- будівельник), -- мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.

Водночас зведення будівель має відповідати духовним потребам людства, впливати на його естетичний смак.

Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, проспекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві архітектури виділяють три основні роди:

АРХІТЕКТУРА		Об'ємних споруд
		Ландшафтна
		Містобудівництво

1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять житлові, громадські та промислові будівлі.

Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.

Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.

3.2 Скульптура

Скульптура, чи ваяння (від лат. sсиlро -- висікати, вирізати), -- вид мистецтва, пов'я- заний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі.

Саме тому скульптор спирається на практику пластики та моделювання, які необхідні йому для відтворення об'ємності фігури чи предмета.

Мистецтво скульптури вибирає своїм об'єктом переважно людину, іноді -- тварину (тоді виникає анімалістичний жанр) і значно рідше -- натюрморт чи пейзаж. Виходячи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва.

Скульптура -- один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов'язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зображення розмальовували різнобарвними фарбами.

Всесвітньо відомі шедеври давньоєгипетської скульптури -- статуя переписувача Каї і портрет цариці Нефертіті, а також рельєфні зображення скульптурного мистецтва Вавилону та Ассирії.

Надзвичайно важливий етап у розвитку скульптури -- мистецтво Стародавньої Греції, яке і сьогодні вражає своїми блискучими взірцями. Головна мета давньогрецьких майстрів скульптури полягала в створенні образу прекрасної і гармонійної людини.

Саме тому митці Стародавньої Греції активно використовували у своїй творчій практиці основні жанри скульптурного портрета: побутовий, ню (оголений) та анімалістичний.Скульптори Стародавньої Греції, серед яких передусім слід згадати імена Мірона, Поліклета, Фідія та Олександра, об'єктами своїх творів роблять як героїв міфів -- статуї Афіни та Зевса (скульптор Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор Олександр), Ніки Самофра-кійської (Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор скульптор невідомий), так і звичайних людей -- статуя Дискобола (скульптор Мірон), «Дорифор» та «Діадумен» (скульптор Поліклет). Слід зазначити, що у давньогрецькому мистецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні угруповання, серед яких найбільш відомою була скульптурна група, створена Атенодором, Полідором та Агесандром, що зображала Лаокоона (жерця бога Аполлона) та двох його синів, які гинуть у боротьбі зі зміями (І ст. до н. е.). Страждання ніяк не спотворює обличчя Ааокоона, не порушує загальної гармонії образу і блискуче передає відчуття внутрішньої свободи героя.

Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас до культури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульптурний портрет, створення якого було пов'язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають створювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.

В епоху середньовіччя скульптура активно взаємодіє з архітектурою, адже у багатьох країнах Європи готичні храми були прикрашені скульптурними зображеннями, що передавали напружене духовне життя. Цей принцип у подальшому буде цікаво використаний при спорудженні Собору Паризької Богоматері.

Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов'язане з італійським Відродженням. Скульптурні твори Донателло (1386-- 1466) -- статуї пророка та полководця Гаттамелати -- і особливо роботи Мікеланджело Буонарроті -- «Вакх», «Давид», «П'єта» -- є шедеврами світової скульптури.

Твори провідних митців італійського Відродження мали значний вплив на подальший розвиток мистецтва скульптури у країнах Східної Європи. Так, у ХVI ст. в Україні набуває великої популярності скульптурний портрет, який був поширений у вигляді надгробних пам'ятників і тісно пов'язаний з епохою італійського Відродження. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок князя К. Острозького: князь у лицарському вбранні немовби відпочиває на ложі. Монумент спирається на трьох скульптурних левів із світлого мармуру. Подібними були надгробки Олександра-Ванька Лагодовського в Уневі, Катерини Рамултової у Дрогобичі та ін. Бароко. Виникнення цього напряму пов'язано з XVI -- XVII ст. Йому притаманне зовнішнє вираження людської пристрасті, що знайшло своє втілення у творчості ДЖ. БЕРНІНІ (1598--1680), зокрема в його відомих роботах -- статуї «Давид» та фонтані «Чотирьох рік». Працюючи над статуями фонтана, що символізували собою чотири ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо дела Плата (Південна Америка), скульптор, безперечно, відштовхувався від скульптурних фігур Мікеланджело, що прикрашали гробницю Медічі. Проте це ніяк не зменшує значення творчості Д. Берніні, який багато зробив для розвитку мистецтва скульптури.

Класицизм у мистецтві скульптури набуває поширення у XVIII ст. Йому притаманні раціоналістичне начало, суворість і витриманість форм. Відомими представниками цього напряму були Ж. А. Гудон (1741-- 1828) -- автор статуї Вольтера і Е. Фальконе (1716--1791), який створив пам'ятник Петру І, так званого «Мідного вершника».

Однією з найяскравіших постатей скульптурного мистецтва XVIII ст. в Росії був М. Козловський (1753--1802) -- автор відомих творів «Геркулес на коні», «Яків Долгорукий, який розриває царський наказ» і славнозвісної статуї, що прикрашає Великий каскад фонтанів у Петергофі -- «Самсон, який роздирає пащу лева». Ці твори та роботи інших митців розвивали кращі традиції європейського класицизму.

3.3 Живопис

Живопис -- вид образотворчого мистецтва, специфічною особливістю якого є відтворення художніх образів на площині.

Відображаючи на полотні навколишній світ, художник виражає своє ставлення до нього, що дає підстави мистецтвознавцям визначити манеру і стиль живописця і оперувати поняттями «світовідчуття митця», «колористична палітра» та ін.

Існує значна кількість різновидів техніки живопису: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастель тощо.

Фреска -- живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання і високий професіоналізм митця. Виправити вже намальоване неможливо: водяні фарби миттєво висихають, а багатошаровість у фресковому живописі заборонена.

Яскравими взірцями цього різновиду живописного мистецтва є відомі фрески Софійського собору у Києві, «Таємна вечеря» Леонар-до да Вінчі у церкві Санта Марія делле Граціє в Мілані та «Страшний суд» Мікеланджело у Сікстинськш капелі у Ватикані.

Мозаїка -- різновид живопису, який грунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла -- смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки. Так виникає зображення -- мозаїчне панно.

Фресковий і мозаїчний живопис використовують переважно для оздоблення інтер'єрів культових споруд (всесвітньо відоме панно «Ма-рія-Оранта» у Софійському соборі у Києві).

Олійний розпис -- різновид живопису, який активно спирається на принцип «багатошаровості», що дає змогу створити фактурність зображення. Він набув значного поширення на межі XIV--XV ст. у країнах Західної Європи. Фарби, основу яких складають рослинні олії, під час висихання іноді темніють, що пов'язано з кольоровими особливостями грунту. Здебільшого це трапляється з темногрунтовими полотнами, тоді як білий грунт дає можливість зберегти кольорове багатство.

Тампера -- різновид живопису, назва якого походить від назви фарби. Основу фарби складає полотнами, тоді як білий грунт дає можливість зберегти кольорове яєчний жовток. В основному цю технологію використовували іконописці, малюючи на спеціально заґрунтованих дерев'яних дошках. У подальшому тамперою писали і на полотні, спираючись на принципи олійного живопису.

Акварель -- різновид живописного мистецтва, яке використовує водяні фарби. Специфічною особливістю акварелі є її здатність до «кольорової асиміляції». Акварельна технологія передбачає малювання на папері, який може бути сухим і вологим.

Пастель -- це малюнок, виконаний кольоровою крейдою. Як і акварельний живопис, пастель часто ототожнюють з графікою. Її характерною особливістю є здатність створювати відчуття оксамитовості зображуваного.

Витоки мистецтва живопису сягають у глибину століть -- у доісторичний період людської цивілізації. Вони пов'язані з так званим печерним розписом, зразки якого було знайдено у печерах Ласко та Кастільо (Франція), а також з кольоровими зображеннями тварин на скелях Скандинавії, плато Тассилі (Африка), капової печери (Урал). Саме з цих наскельних малюнків і починається формування жанрово-родової специфіки майбутнього мистецтва живопису.

Необхідно наголосити, що доісторичний печерний, а згодом і давньоєгипетський настінний розпис ніс важливе смислове навантаження, адже картина являла собою своєрідне оповідання, що складалося з кількох малюнків, пов'язаних між собою. Отже, для давнього художника, який ще не володів законами перспективи, малюнок виконував певну знакову функцію. Ця сама тенденція мала свій розвиток у мистецтві давньогрецького вазопису, коли на поверхні старовинних амфор та інших посудин зображувалися фрагменти давньогрецької міфології та історії.

Розвиток живописного мистецтва середньовіччя передусім пов'язаний з розквітом іконопису. На зміну чуттєвим образам античного мистецтва прийшли релігійно-канонізовані зображення, що водночас вражали своєю духовно-психологічною насиченістю.

3.4 Музика

Музика (від грец. тиsіkе -- мистецтво муз) -- вид мистецтва, художні образи якого створюються завдяки звукам.

Музичний образ позбавлений смислової конкретності слова та візуальної природи архітектурного, скульптурного, живописного, хореографічного, театрального та кінематографічного мистецтв.

Музика -- найбільш абстрактний вид мистецтва. Мабуть, не випадково засновник абстракціонізму В. Кандінський (1866--1944) експериментував у галузі музики і створив оперу під назвою «Жовтий звук».

Як і інші види мистецтва, музика має свою жанрово-родову специфіку. Виділяють два її основні роди, які відповідно мають свою жанрову структуру і репрезентують мистецтво музики в усій його повноті та розмаїтті:

МУЗИКА
Вокальна		Інструментальна
Романс		Камерна		Симфонічна
Кантата		Соната		Симфонія
Ораторія		Сюїта		Симфонічна фантазія
Опера		Прелюдія		Концерт
Пісня		Ноктюрн
			Варіації

3.5 Хореографія

Хореографія (від грец.choreia - танець і grapho - пишу) інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі.

Хореографічне мистецтво - це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного, сучасного танцю.

Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'заний з ритмом.

Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову. При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв'язку композитор - виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва.

3.6 Театр

Театр (від грец. ікеаігоп -- місце для видовищ, видовище) -- це вид мистецтва, що образно відбиває дійсність, художньо опановує світ у формах драматичної дії.

Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури, живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.

Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості у театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб:

Драматург -- Режисер -- Художник -- Композитор -- Актор

І тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у твір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.

Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені.

Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва (виняток -- хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима.

Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії -- співпереживання у глядача, приводить його до катарсису -- духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.

3.7 Кінематограф

Кінематограф (від грец. kіпета -- рух і grарhо -- зображення) -- наймолодший вид мистецтва, виникнення якого безпосередньо пов 'язане з розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі оптики, хімії, фотографії.

Водночас кінематограф жодною мірою не можна назвати «технічним» мистецтвом. Споконвічна потреба людини в образному осмисленні дійсності породила цей масовий вид мистецтва.

Кіно -- синтетичне за своєю природою, воно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії. Саме тому кінематограф оперує багатьма виражальними можливостями, запозиченими з інших видів мистецтва.

3.8 Література

Література (від лат.-- буква) -- форма художньої діяльності людини, яка естетично опановує світ через слово.

Класична література має свою жанрово-родову специфіку, що розвивалася впродовж усього періоду її існування. Основу літератури складають три її роди, кожен з яких формує власну жанрову структуру:

				Епос
	Література		Лірика
				Драма

Поряд з класичною літературою існує фольклор (від англ. folklore -- народна мудрість) -- народна творчість, з якою безпосередньо пов'язані героїчний епос, казки, легенди, пісні, прислів'я тощо.

Водночас з розвитком драми у давньогрецькій літературі важливе місце посідає лірика (від грец. lyrikos -- виконаний під акомпанемент ліри), що фактично є провісницею віршотворчих розмірів. З лірикою пов'язані імена відомих давньогрецьких поетів, серед яких особливої уваги заслуговує доробок Тертея (VII ст. до н. є.) та Анакреонта (бл. 570 -- 478 до н. є.).

Важливе місце у розвитку літератури посідають давньоруські літописи. Виникнення цього оригінального явища пов'язане з X-- XI ст. і безпосередньо асоціюється з ім'ям Володимира Мономаха (1053--1125). Проте вершиною давньоруської літератури безперечно є «Слово про Ігорів похід», присвячене подіям 1185 р. -- походу князя Ігоря на половців.

Реалістичний рух подарував світові визначних письменників: О. Пушкіна, М. Гоголя (1809--1852), Ф. Достоєвського, Л. Толстого (1828--1910) -- Росія; Т. Шевченка (1814--1861), П. Мирного (1849--1920), І. Карпенка-Карого (1845--1907), О. Кобилянську (1863--1942), Л. Українку (1871--1913), М. Коцюбинського (1864--1913) -- Україна; Ф. Стендаля (1783--1842), О. де Бальзака (1799--1850), Г. Флобера (1821--1880) -- Франція; Ч. Діккенса (1812--1870), В. Скотта (1771--1832) -- Англія та ін. Перелік імен можна продовжувати, адже література XIX ст. -- це література «видатних персоналій».

Висновок

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. Джерелами естетичного виховання є твори образотворчого мистецтва, музика, література, театр, кіно, телебачення. Вони розвивають емоційно-чуттєву сферу людини, інтелект учнів, почуття прекрасного.

Під час написання курсової роботи мною визначено:

– актуальність теми. Ця тема досить актуальна на етапі підготовки майбутніх спеціалістів до педагогічної практики і роботи в школі. У сучасній літературі є кілька поглядів на значення мистецтва як засобу естетичного виховання, тому я вирішила опрацювати та об'єднати передовий досвід про мистецтво як засіб виховання та найактуальніші види мистецтва;

– об'єкт дослідження: мистецтво у середніх загальноосвітніх навчальних закладах;

– предмет дослідження: мистецтво як естетичне виховання;

– мета дослідження:

- розкрити поняття естетичного виховання та шляхи його формування;

- розкрити історичні закономірності розвитку мистецтва та основні види мистецтва як шляхи естетичного виховання;

– підбір виховних годин та проблемних завдань, які сприяють естетичному вихованню.

– методи дослідження: аналіз, синтез, проблемно-пошуковий метод, дослідницький метод.

Опрацювавши таку літературу, як Фіцула “Педагогіка”, Левчук “Основи естетики” та інші підручники, я поглибила свої знання з педагогіки, методики, естетики, мистецтвознавства.

Основною складовою естетичного виховання в школі є навчальна робота. Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика).

У пунктах “Історичні закономірності розвитку мистецтва” та “Етапи розвитку мистецтва” показано шість основних етапів розвитку, які проходить мистецтво від доісторичного до Нового часу.

У розділі “Види мистецтва як шляхи естетичного виховання” розкриті основні види мистецтва та їх значення для всебічного розвитку особистості (архітектура, скульптура, живопис, література, музика, хореографія, кінематограф, театр).

У додатках подані виховні години, проблемні завдання з естетичного виховання, які допоможуть керівникам і педагогам у навчально-виховній роботі.

4.1 Тема: Виховна година «Види та жанри скульптури»

Мета: сформувати уявлення про види та жанри скульптури.

Тема: « Види та жанри живопису»

Мета: сформувати уявлення про види й жанри живопису та його виражальні засоби.

Тема: «Декоративно-прикладне мистецтво»

Мета: ознайомити з декоративно-прикладним мистецтвом та його видами.

Тема: « Види та жанри графіки»

Мета: сформувати уявлення про графіку, її види та жанри; розвивати відчуття пластичності лінії.

Тема: Позакласний виховний захід «Етика українців»

Мета: знайомити учнів з основними чинниками народної моралі; вчити оцінювати добро і зло, красиве і потворне з позицій національної етнопедагогіки та християнської моралі, поважати звичаї і традиції свого народу.

Тема: Виховна година «Катерина Білокур: Я хочу стати художником»

Мета: ознайомити учнів з фрагментами життєвого та творчого шляху видатної української художниці Катерини Білокур. Вчити знаходити в тексті уривки, що говорять про етапи становлення її творчості. Вчити розрізняти елементи опису. Розвивати вміння правильно сприймати і розуміти зміст картини. Вчити вдало висловлюватися про побачене. Розвивати вміння самостійно підбирати кольори і їхні відтінки для вдалого відтворення краси квітки у малюнку. Розвивати естетичні смаки. Виховувати почуття глибокої поваги до творців прекрасного.

Додаток №1

СКУЛЬПТУРА

Тема. «Види та жанри скульптури».

Мета: сформувати уявлення про види та жанри скульптури.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Наочні матеріали: гіпсові копії античних скульптур; фотокопії пам'ятників

Володимиру Святославовичу, Богдану Хмельницькому, княгині Ользі (м.Київ), найвидатніших творів світової скульптури.

Місце проведення: кабінет образотворчого (візуального) мистецтва.

Хід уроку

I. Активізація уваги учнів

Оголошення теми та завдань уроку.

II. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя.

У 5 класі на уроках образотворчого візуального мистецтва ми з вами ознайомились із видами образотворчого мистецтва, у яких твори виконуються на площині -- графіка, живопис. Сьогодні ми дізнаємось іще про один вид, роботи якого виконуються в об'ємі.

Скульптура -- об'ємно-просторовий вид образотворчого мистецтва.

За об'ємом скульптуру поділяють на два види:

об'ємну (тримірну) -- скульптурні зображення, які можна сприймати з різних боків: у фас, профіль, три чверті;

площинну (рельєфну) -- скульптурні зображення, які ми сприймаємо тільки у фас.

Учитель супроводжує розповідь демонстрацією наочних ма теріалів.

Скульптурні зображення ми можемо побачити на вулицях, у скверах, парках, на площах, цвинтарях. За призначенням скульптура розподіляється на декілька видів.

Якщо скульптурне зображення невеликих розмірів і призначене для експонування на виставках, конкурсах, у музеях, виставкових залах, ми називаємо його станковим.

Якщо скульптурне зображення великих розмірів і встановлене на честь видатних осіб або знаменних подій, ми його відносимо до монументального.

Якщо скульптурне зображення малих розмірів і виконане з дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів, ми його називаємо гліптикою.

У свою чергу монументальна скульптура розподіляється на підвиди:

Монумент -- скульптурне зображення великих розмірів узагальненого образу людини, події.

Пам'ятник -- скульптурне зображення великих розмірів кон- кретної особи, події.

Обеліск -- меморіальна споруда у вигляді кам'яного стовпа, який звужується доверху, із загостреною верхівкою.

Меморіальна дошка -- рельєфне зображення, установлене на архітектурній споруді (будинку) й присвячене конкретній історичній особі чи події.

Декоративна (паркова) скульптура -- зображення, яке прикрашує парк, алею, сквер¹, сад, інтер'єр приміщення.

За жанрами скульптуру поділяють на історичну, побутові, анімалістичну, портретну.,

Для виконання скульптурного зображення майстри використовують різноманітні матеріали, які вони обирають згідно із задумом,-- гіпс, бетон, камінь, глину, дерево, метал, скло та ін. У деяких країнах взимку проводяться конкурси скульптури, де матеріалом для об'ємних творів служить лід.

Класичними зразками об'ємної скульптури є пам'ятники, установлені в столиці України місті Києві: --пам'ятник Б. Хмельницькому (скульптор М. Микешин, архітектор В.Ніколаєв, 1888 р.);

-- пам'ятник київському князю Володимиру Святославовичу (скульптори П.Клодт, В. Демут-Малиновський, архітектор О.Тон,1853р.);

-пам'ятник великій княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозванному, святим рівноапостольним Кирилові та Мефодієві (автор проекту І. Кавалерідзе, П. Сніткін, архітектор В. Риков, 1911р.).

На території нашого населеного пункту також установлені скульптурні зображення, присвячені певним людям або подіям, які відбувалися на цій території. Пригадайте та охарактеризуйте їх.

Перегляд наочних матеріалів

Завершення уроку.

Додаток №2

ЖИВОПИС

Тема. Види та жанри живопису.

Мета: сформувати уявлення про види й жанри живопису та його виражальні засоби.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Наочні матеріали: діапроектор зі слайдами або репродукції відомих творів живопису і робіт Т. Шевченка й імпресіоністів; творчі роботи учнів. Місце проведення: кабінет образотворчого (візуального) мистецтва.

Хід уроку

І Активізація уваги учнів.

Оголошення теми та завдань уроку. II. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя.

Живопис-- вид образотворчого мистецтва, твори якого виконуються за допомогою фарб, що наносяться на будь-яку поверхню: папір, картон, тканину, метал, дерево, штукатурку тощо.

У творах живопису переданий весь багатогранний світ природи, людських почуттів, характерів.

Виражальними засобами живопису є рисунок, колір, світлотінь, мазок, фактура. Вони дозволяють втілювати все кольорове різнобарв'я довколишнього світу, його об'ємність, матеріальність, лінійну та повітряну перспективу.

Митець відображає суспільні погляди, процеси та явища, що відбуваються в світі. Це зумовлено тим, що митець усе, що відбувається навколо нього, пропускає через своє серце, душу. Втіленням його світосприйняття є твір. Не випадково царський режим так боявся творів Тараса Шевченка, що навіть заборонив йому писати й малювати.

За практичним призначенням живописні твори поділяються на такі види:

станкові (твори, призначені для експонування на виставках, конкурсах, у музеях, приватних колекціях тощо);

монументально-декоративні (твори, призначені для оздоблення інтер'єрів приміщень, фасадів будинків, культових споруд: панно, розпис тощо);

театрально-декораційні (твори, призначені для оформлення масових заходів, вистав, концертів);

іконопис (релігійні твори, виконані для культового призначення); мініатюра (станкові твори малих розмірів).

Так само, як і в графіці, твори живопису поділяються на жанри: історичний, побутовий, портретний, батальний, пейзажний, натюрморт.

Головним виражальним засобом живопису є колір. Він створює неповторну атмосферу для глядача, який сприймає твір. У живопису виконуються роботи й одним кольором (гризайль), але такі твори можна зустріти дуже рідко.

Кожен справжній майстер має власну техніку та манеру. По манері виконання робіт мистецтвознавці визначають не тільки автора, але й те, в який період творчості митця їх було написано.

Для виконання живописних творів використовуються різноманітні фарби: темпера, акварельні, гуашеві, олійні.

Фарби на поверхню роботи накладаються пастозне (товстим шаром) або тонким прозорим чи напівпрозорим шаром. Техніка нанесення прозорого шару фарб на поверхню сухої роботи називається лісируванням. Накладаючи таким чином шари фарби один на один майстер досягає враження легкості та звучності кольорів тонів.Найбільшого розквіту лесирувальний живопис зазнав у ХІІІст. в творах майстрів французького рококо.

Наміри майстрів живопису передати світлоповітряне середовище спричинилося до появи вальорного живопису. Вальор-відтіновка кольору, який у взаємодії з іншими відтінками відображає певне співвідношення світла й тіні та дозволяє якнайкраще змалювати об'єкти в повітряному середовищі.

У другій половині ХІХ ст. виникла техніка живопису окремими мазками різного кольору. Накладалися мазки поруч один із одним і були розраховані на оптичне зміщення кольорів, які глядач сприймає на відстані. У цій техніці виконували свої роботи французькі імпресіоністи, які відмовилися від сухих академічних правил, установлених до ХІХ ст. художники Ж.Сера й П.Сіньяк на полотно наносили фарбу крапочками. Ця техніка пізніше отримала назву пуанталізм або девізіонізм. Сприймаються такі твори тільки на відстані.

Перегляд наочних матеріалів.

Завершення уроку.

Додаток №3

ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО

Тема. Декоративно-прикладне мистецтво.

Мета: ознайомити з декоративно-прикладним мистецтвом

і його видами.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Наочні матеріали: діапроектор зі слайдами, репродукції, копії, оригінали виробів народних умільців.

Місце проведення: кабінет образотворчого (візуального) мистецтва

Хід уроку

І. Активізація уваги учнів

Оголошення теми та завдань уроку

ІІ, Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя.

Декоративно-прикладне мистецтво вид образотворчого мистецтва, який об'єднує твори, виконані на предметах, матеріалах, що використовуються в побуті, або ж самі ці предмети та матеріали.

До видів декоративно-прикладного мистецтва ми відносимо: вишивку, розпис, килимарство, ткацтво, різьблення, писанкарство, гутництво, гончарство, ковальство, витинанку, лозоплетіння, флористику; народне малярство (лубок).

У кожному з перелічених видів використовуються різноманітні матеріали (глина, тканина, метал, папір, дерево, нитки, мінеральні фарби тощо).

Вплив народного мистецтва відчувався в оформленні житла й свідчив про смаки його господарів -- розпис печі, сволоків, виготовлені власноруч килими, доріжки, ліжники, рушники, скатерті, подушки. Прикрашали народні майстри й одяг. Лави, столи, ложки, ліжка, мисники, скрині, тарелі прикрашалися різьбою. З глини виготовляли глечики, чаші, миски, куманці, підсвічники.

За допомогою фарб народні умільці створювали неперевершені ікони, картини.

Учитель супроводжує виклад демонстрацією наочних мате ріалів.

На теренах України працює чимало народних майстрів різних напрямів декоративно-прикладного мистецтва, вироби яких користуються величезною популярністю.

Кожен майстер використовує власну техніку, підбирає кольори та рисунки. Завдяки цьому й кожний регіон країни вирізняється своєю самобутністю, неповторністю, має своє «обличчя».

Вироби народного художника є його «візитною карткою». І свої вміння та секрети він передає наступному поколінню.

Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу в XX ст. витіснив частину народних промислів, що призвело до їх занепаду або зникнення (гутництво, лозоплетіння).

Проте з 90-х рр. XX ст. відбувається ренесанс народного мистецтва, відкриваються нові відділи з різних напрямів декоративного мистецтва в навчальних закладах. Із народним мистецтвом знайомляться учні в школах, відкриваються нові експозиції в краєзнавчих музеях, відновлюються народні промисли.

В історію народного малярства золотими літерами вписані імена Катерини Білокур та Марії Приймаченко, у неперевершених творах яких розкрились у всій красі душа українського народу, її багатогранність і любов до рідного краю.

І донині в багатьох Місцевостях України плідно розвиваються народні промисли, вироби народних майстрів відомі далеко за межами країни (Петриківка, Умань, Косів, Опішня, Яворів).

Для оздоблення виробів умільці використовують символи-обе-реги, які, за повір'ями, захищають їх власника від злих сил і поганого ока, наговорів.

Умовно ми розподіляємо обереги на геометричні, рослинні, тваринні, із зображеннями людини. Для кожного свята народні умільці виготовляли спеціальні вироби й оздоблювали притаманними тільки їм символами-оберегами.

Перегляд наочних матеріалів

Домашнє завдання

Записати розповідь бабусі чи дідуся, іншої літньої людини про те, які види декоративно-прикладного мистецтва були розвинуті у нашому населеному пункті.

V. Завершення уроку

Додаток №4

ГРАФІКА

Тема. Види та жанри графіки.

Мета: навчальна -- сформувати уявлення про графіку, її види та жанри;

розвиваюча -- розвивати відчуття пластичності лінії.

Тип уроку: комбінований.

Наочні матеріали: діапроектор зі слайдами чи ілюстрації найвідоміших творів графіки, творчі роботи учнів

Матеріали: олівець, папір, вугілля, соус, сангіна, ластик.

Техніка: лінійна графіка.

Місце проведення: кабінет образотворчого (візуального) мистецтва.

Додатковий теоретичний матеріал для вчителя

Види графіки: лінійна, силуетна, тонова, світлотіньова.

Жанри графіки: портретний, пейзажний, побутовий, історичний, батальний, анімалістичний.

Фреска - - техніка живопису, в якій зображення виконується фарбами по сирій штукатурці.

Гобелен - - витканий вручну твір мистецтво.

Хід уроку

Активізація уваги учнів

Оголошення теми та завдань уроку.

II. Вивчення нового матеріалу