Розвиток музикальних жанрів в Америці та СНД

Тема 2. Афро-американський фольклор: блюз, джаз, світ-музика, кантрі-енд-вестерн - складові нового стилю "ритм-енд-блюз." (20-ті 50-ті рр. ХХ ст)

Це було майже 300 років тому назад. Тисячі людей із Європи - англійці, шотландці, ірландці, французи, італійці - вирушали на пошуки щастя в Новий Світ, на далеку і загадкову Америку. Разом із ними перетинали океан і народні пісні - ірландські та шотландські балади, строгі церковні гімни англійців, італійські мадригали, пісні і романси інших народів.

На теренах Америки африканська музика - один з небагатьох виявів національної самосвідомості в умовах колоніального режиму. То ж не дивно, що поступово відбувалося злиття різних музичних культур народів, які населяли Америку і відповідно утверджувались нові музичні стилі.

Саме так виник і утвердився так званий афро-американський стиль. Завезені з Африки до країн карибського басейну негри раби привносили свої художні традиції (спів ритуальних галенів, гру на ударних та шумових інструментах, гнучкий синкопований ритм, імпровізаційність тощо), які поєднувалися з місцевим або розвивалися автономно.

З того часу минуло багато років. У ХХ століття Америка увійшла сильною індустріальною країною. Потягнулись в небо хмарочоси, по вулицях роз'їжджали автомобілі, а в музичному житті американських міст міцно утвердився негритянський блюз і джаз.

Упродовж століть негри раби привезені до Америки з далекої Африки для найчорнішої праці, були позбавлені можливості розвивати власну культуру. Ім. судилися такі фізичні і моральні страждання яких не зазнавав жоден інший народ. Тому музика замінила неграм усе. Відірвані від духовного коріння, лише в музиці вони знаходили "вихід" - вияв почуттів гніву, відчаю, душевного болю…

Блюз (англ. blues - меланхолія, сум) - тип світської фольклорної негритянської пісні з ліричним меланхолійно-сумним настроєм, що виконується солістом у супроводі банджо, гітари.

Джаз (англ. Jazz) - жанр розвеселяючої музики, переважно танцювального характеру. Попередниками джазу були регтайми і блюз. Виник на рубежі ХІХ - ХХ століття.

Поряд із джазом у 20-ті роки активно поширюється так звана "світ-музика" (від англ. Sweet - солодкий) : побутові естрадні (як правило ліричні) балади та пісні. Хіба не дивно, що в період стрімкого економічного життя, старовинне баладне мистецтво продовжує жити. В чому ж причина його живучості, успіху?

Ось як про це говорить поет і співак Хек Уільямс: "секрет нашого успіху дуже простий, його можна пояснити одним словом - відвертість - це надії, мрії, переживання, чекання тих, кого називають "рядовими людьми". Це їх працею будується життя в нашій країні, та не тільки у нас, а й в інших країнах також. Тому і пісні наші розуміють скрізь."

Ці слова також можна відносити до музики "кантрі", "кантрі-мюзік", що в перекладі означає "сільська музика" - узагальнена назва колективного музикування яке являється побутом американських фермерів і сільськогосподарських робітників. По змісту пісні "кантрі" нічим не відрізняються від пісень "хіллбіллі" - душевні балади і веселі куплети, в яких змальовується світ, оточуючий жителів американської "глибинки". В ритміці самої імпровізаційної манери виконання відчувається вплив негритянської музики.

Новим змістом пісні "кантрі" стали наповнюватись по мірі просування поселенців на Захід, освоєння ними нових земель. Волелюбство, відвага і сила, вміння працювати оспівувалось в їх піснях. Такі пісні стали називатись "кантрі-енд-вестерн" або просто "вестерн".

Кантрі-енд-вестерн - синтез традиційної музики білого населення сільських районів США та пісень ковбоїв.

"Кантрі-енд-вестерн" - це чисто американське народне мистецтво, популярність якого величезна в США і до сьогоднішнього дня.

Розповідь про музику "кантрі" буде не повною, якщо не згадати багато численних різновидів, що зіграли свою роль в становленні рок-н-ролу. Справа в тому, що "біла" музика в США постійно випробовувала вплив інших музичних культур, тому саме в 30-х 40-х роках ХХ століття вона представляла собою доволі яскраву картину. Найбільш близьким до фольклору горців був стиль "блюгриес" який орієнтувався на інструментальний склад і манеру співу хіллбіллі і був поширений на Південному Сході США.

В Південно-Західних штатах - Луїзіані, Техасі, Арканзасі був розповсюджений стиль "вестерн-свінч". Для цієї течії було характерним злиття традицій "кантрі-енд-вестерн" із імпровізаційними прийомами джазового стилю "свінч" (про стиль буде сказано в наступному параграфі), а також елементи мексиканської та кубинської музики.

Помітний вплив і такого жанру як "кантрі-бугі" який, в свою чергу багато чого перейняв у фортепіанного стилю "буги-вуги" (див в наступному параграфі) - опора на блюзову традицію, специфічний тип аконпонемента і ритміки.

Однак і джаз, і світ-музика, і кантрі-енд-вестерн усі разом сприяли появі на поч. 50-тих років нового стилю, який зробив переворот у культурному житті. Мова йде про "ритм-енд-блюз", котрий через деякий час пере трансформується у рок-н-рол.

Ритм-енд-блюз - варіант експресивного блюзу з енергійним бітом (ритм, що задається кроком).

Ритм-енд-блюз швидко сформувався як самостійне явище і доволі просто засвоївся біліми виконавцями, був ефектно піднесений білій аудиторії.

Ритм-енд-блюз народився в негритянських кварталах великих промислових міст. Темношкіре населення не тільки жили окремо але і розважалися відокремлено від білих. Для них створювались студії звукозапису, радіостанції, які пропагували і випускали тільки негритянську музику і тільки для негрів.

На поч. 50-тих значна частина білої американської аудиторії все частіше настроювала свої радіо на хвилі негритянських радіостанцій, щоб послухати ритм-енд-блюз.

Одним із перших цю тенденцію запримітив Алан Фрід - диск-жокей радіостанції в Клівленді. Йому вдалось одержати дозвіл на трансляцію спеціальної вечірньої програми із записами ритм-енд-блюзу. Взявши собі псевдонім "Мундох" (місячна собака), Фрід придумав назву для цієї передачі: "Мундог рок-н-род пати". Новий термін "рок-енд-рол" (скорочено рок-н-рол) не тільки дозволив білим радіостанція транслювати записи чорних артистів, він став предметом захоплення білих. Алан Фрід був організатором перших рок-концертів, які відбувалися перед змішаною молодіжною аудиторією.

Тема 3. Рок-н-рол - феномен масової культури 60-х років

Суспільство США і навіть державні органи, в повному розумінні слова, оголосили війну рок-н-ролу як явищу, яке руйнує американську культуру. По радіо, телебаченню і пресі виступали сенатори, священники, вчителі критикуючи рок-н-рол і закликаючи молодь до порозуміння. В великих містах Південних штатів батьки навіть влаштовували пікети перед танцювальними майданчиками, забороняючи змішуванню своїх білих дітей з негритянською молоддю. Але все це, як виявилось було марним.

Молодь починає об'єднуватись не звертаючи уваги на расові і навіть на класові відмінності. Створюється і показує себе нова соціальна група - тінейджери, для якої рок-н-рол стає в якості пізнавального знака.

Піонером рок-н-ролу вважається співак і гітарист Білл Хейлі. Його пісні "рок ераунд еклок" стала гімном рок-н-ролу.

Затьмарив популярність Білла Хейлі молодий водій із Мемфіса, талановитий самоучка Елвіс Преслі. В 1953 році він прийшов на студію фірми "Сон", щоб записати пісню в подарунок матері до дня народження. На його звернули увагу…

А з 1956 року він очолив американські хіт-паради, здобув міжнародну славу і залишився королем рок-н-ролу до самої смерті.

До кінця 50-х років відношення до рок-н-ролу в США поступово змінюється: він набридає, діти дорослішають, батьки стають терпиміші…

В кінці 50-початку 60-х років відбувається процес поступового переродження рок-н-ролу в феномен масової культури. Підприємці запримітивши в рок-н-ролі величезні можливості для великого бізнесу, стали робити все, щоб звернути на н6ього увагу як можна широкого кола користувачів, радіослухачів, телеглядачів, покупців пластинок, відвідувачів концертів. Головні зірки рок-н-ролу вже зійшли зі сцени, а їх місце зайняли нові виконавці. З точки зору музичної форми, те, що вони пропагували, було схоже на рок-н-рол, але по енергетичному запалу, естетиці - це було зовсім нове мистецтво. Зовні все чудово: зачіски, одяг, манера рухатись, ніщо не дратує. Тематика пісень переорієнтована від молодіжних проблем на любовну лірику і побутову романтику. Рок-н-рол втрачає спонтанність, агресивність і непередбачуваність. На його основі виникло нове явище, типовий зразок масової культури - "Поп". Якщо музика піонерів рок-н-ролу була одухотвореною в стремлінні виражати хоч якісь ідеї, прориватись крізь стіну заборони, то поп - музику початку 60-х сміло можна називати бездуховною. Це був товар, цинічно загорнутий в обгортку рок-н-ролу і розрахований лише на комерційний успіх.

Тема 4. Джаз як вид розважальної музики. Стилі джазу (20-60-і рр. ХХ ст.).

В діалозі культур ХХ ст. значущості міжнародної мови набула рок- і поп- музика, яка передає пульс світовідчуття бурхливої епохи.

Ці інтернаціональні за своєю природою та культурним значенням - "вихідці" з Пн. Америки, що дає підстави деяким дослідникам за походженням складовими американської народної музики.

Джаз (англ.jazz - рід розважальної музики, переважно танцювального характеру) виник на рубежі ІХХ-ХХ ст.в США.

Картина витоків джазу буде не повною, якщо не згадати негритянські менестрель ні театри Півдня, репертуар яких складався з пародій - карикатур на негрів і мав усі складові мюзиклу: гумористичні сценки і діалоги, пісні і танці під банджо або інструментальні ансамблі, циркові трюки. Тут зароджується стиль фортепіанної гри та відповідний жанр танцювальної п'єси регтайм (дослівно - "рваний ритм"). У його основі - дві ритмічні лінії, що не збігаються і мелодія із загостреним синкопованим ритмом, яка вільно варіюється, і чіткий "крокуючий" акомпанемент. У регтаймі "старенька" синкопа, що використовувалась в Європейській академічній музиці лише спорадично, як родзинка стала незмінно супутницею, яка визначає характер звучання.

Специфічним явищем Америки другої половини ІХХ століття стала поява численних духових оркестрів - бендів. Чи мало подібних груп було в Малому Орлеані - батьківщині американського джазу. В середовищі негритянського населення, джаз - оркестри створюючи новий неповторний самобутній стиль. Серед найвизначніших майстрів цього стилю - художні керівники джаз - оркестрів : "король труби" Луї Армстронг (1900-1971) і композитор Дюк Еллінгтон (1899-1974). Ці музиканти й очолили колективи віртуозів, які виступали у найпрестижніших залах США - Карнегі - Холі та Метро-Політен опера гастролювали країнами світу.

Для класичного джазу характерний специфічний настрій: радість відчаю, оптимізм песиміста, який намагається веселитися бо може завтра настане кінець. Душа джазу - імпровізація. Кожен з виконавців змінює тему, демонструючи витончений художній смак, несподіваний політ фантазії, експресі "брудного" (неточного) інтонування й ритмічного розгойдування (свінчування*) в межах ритмічного центру ("біт").

* Свінг(від англ. Swing - коливання, розмах) - стиль джазової музики, ознакою якого є розвинута сольна імпровізація, складений, заздалегідь написаний акомпанемент і великий склад виконавців.

Передати словами всі нюанси цього дивовижного мистецтва неможливо. Луї Армстронг на запитання: "Що таке джаз?" - відповів досить категорично: "Якщо Ви про це запитуєте, то Вам цього ніколи не зрозуміти". Його стилю притаманні хриплуваті інтонації, специфічна манера свінчування, блискуче соло труби у верхньому регістрі, ексцистрика сценічної поведінки.

Джазовими концертними композиціями легендарного Дюка для специфічного складу оркестру(саксофони, труби, тромбони на тлі ритмоформул ударних фортепіано), неакадемічною технікою гри на духових інструментах у "стилі джунглів" (імітація людського голосу, "гарчання", "хрип" тощо), витонченістю оркестрового колориту, вишуканістю і складністю виконання музики в "стилі настрою", тобто всією творчою палітрою, американські музиканти довели світові, що джаз - не просто музика, під яку танцюють. Це особлива експресивна естетика, що має свою психологічну ауру, особливо привабливість і ще далеко не розгадані таємниці.

Стилі джазу:

нью-орлеанський "диксиленду", заснований на колективній імпровізації, простий акомпанемент поєднується з гострим ритмом біт;

чиказький , для якого характерні елементи сольної віртуозної імпровізації(саксофон);

суїнг , характернв риси - розвинута сольна імпровізація, складний, попередньо написаний акомпанемент, великий склад виконавців(в оркестрі появляються вібрафон, різновидності труб, тромбонів, саксофонів);

буги-вуги, характерна відмінність - повторяюча незмінна басова фігура, яка стримувала ритмічні і мелодичні можливості імпровізації;

бі-бон "нервовий", відрізняється складним ритмом і гармонією, малим складом оркестру;

кул, відобразив сучасні модерністські впливи;

хард-бок - (від англ. "твердий");

хот-і кул джаз ("гарячий" і " холодний");

джаз-авангард, фрі-джаз("вільний"), джаз-рок або ф'южен (від англ. - "сплав");

прогресивний джаз - синтез джазу та європейської професійної музичної школи.

Отже, спочатку джаз був дарунком африканців Америці, а згодом став дарунком Америки світовому мистецтву. Виринувши з американської південної провінції, шокуючи меломанів європейського академічного виховання, він захопив у полон своєї експресії, духовної енергетики багатомільйонну аудиторію всієї земної кулі. Без нього не можливо уявити культуру ХХ ст. Переможна хода джазу триває і до нині.

Тема 5. Від кантрі до рок-н-ролу. Підсумковий урок.

Урок будується у вільній формі.

Розділ 2. Розвиток популярної музики. Загальна характеристика популярної музики (1950-1980рр.)

Походження терміна "популярна музика" (від англ. "popular tyuns") - пісенні мелодії, що стають популярними з часів менестрельного театру і широко розповсюджені на естраді та в побуті. "Популярна музика", як термін використовується у двох термінах :

1) у широкому розумінні - як популярна музика різних напрямків;

2) у конкретно-істроричному - як особливий різновид музики, що виникла в другій половині ІХХ ст. на основі популярних музико-сценічних, побутових, танцювальних жанрів.

Комерційна американська музика мала великий вплив на салонну та побутову музику Європи і формування спочатку ХХ ст. інтернаціональної популярної музики. Характерні ознаки поп-музики: орієнтація на "посередній" тип споживача-слухача, на загальноприйняті, узаконені настанови правлячої культури, комерційний характер, залежність від засобів масової комунікації, тяжіння до ефектності подачі твору, до стандартизованості музичн6ої та поетичної мови, звернення до безпосередньо молодіжної аудиторії, опозиційний настрій щодо офіційної культури, опора в побутуванні на напівпрофесійні форми музикування.

Тема 6. Пісні соціально-політичного змісту. Шлягер

Пісні соціально-політичного змісту: революційні, пісні антифашистської боротьби; соціального, класового, расового протесту та інші, як одна із специфічних форм демократичної масової культури. Це мистецтво не вмирає, воно невід'ємне від національної історії, від життя і боротьби народу за справедливість. Краща школа мистецтва - саме життя, яке посилає свої імпульси на створення пісень, які незважаючи на заборону цензури були на вустах, що вони близькі молоді і всьому народу, їх передавали по радіо, телебаченню, що пісні ці звучали на демонстраціях і профсоюзних мітингах, люди добре знали їх.

Пісні соціально-політичного змісту вирізняються різнобарв'ям жанрів: революційні, пісні-гімни, бойові похідні пісні, лірико-розповідаючі, веселі молодіжні пісні, тощо.

"Thopical songs" - пісні в яких відображаються актуальні події соціального культурного життя.

Термін "шлягер" походить (від нім. "schlager" - ударна сила). Шлягер- тип музики, що виникла в німецькомовних країнах у другій половині ІХХ ст. на основі австро-німецьких оперет, і отримала самостійне побутування. Шлягер - один з найбільш ранніх та основних жанрів сучасної популярно-розважальної, комерційної музики. Для шлягеру характерно-підкреслина танцювальність, ритмічність, запамятовуваність мелодії, стандартизованість змісту, мелодичного і поетичного тексту, комерційний характер, мобільна "реакція" на музичну моду. Шлягер являється одним із витоків і компонентів поп-музики.

Тема 7. Шансон

Шансон (франц. Chanson - пісня) - французька пісня, здебільшого народна, має демократичні традиції, високий художній рівень поетичних текстів, органічний зв'язок поезії і музики, легко піддається театралізації. Характерний тип виконавця шансон-актор (шансоньє) автор слів і музики. Спрямованість прийомів композиції на максимально точне і яскраве донесення до слухача смислового і емоційного змісту тексту.

Середина ХХ ст. з повним правом можна називати золотим віком французької пісні. Саме в той час на естраді паризьких мюзик-холів і вар'єте починає свій шлях плеяда яскравих майстрів, які декілька десятиріч були законодавцями пісенної моди якщо не у всьому світі, то в Європі точно. Ніхто не стане сперечатись з тим, що першим із цієї плеяди, і звичайно, найзнаменитішим її представником був Моріс Шевальє. І не тільки тому, що безприкладна по часу (особливо для цього жанру) кар'єра його охоплювала майже три чверті віку, а ще й тому що популярність його воістину не знала мовних і національних перепон. Повсюди ім'я цього артиста залишалось символом шансона.

Важко відповісти на питання що складало головну захопленість мистецтвом Моріса Шевальє. Так, звичайно, незвичайна музикальність (при відсутності великого співучого голосу) артистизм, різносторонній акторський талант - все це було, як кажуть, при йому. Але було і щось більш захоплююче - душевна простота, яка дозволяла його слухачам забувати про бар'єр між естрадою і залом і дозволяла сприймати Моріса Шевальє не як артиста, а як заспівувача в своєму дружньому колі.

Свою кар'єру Шевальє почав із турне по малих провінційних містечках. Під час одного такого виступу його побачила і почула знаменита Містінгет - цариця паризької естради початку століття. Саме вона вивела його на концертні сходи Парижа. Згодом весь Париж вдивлявся і слухав цього "вуличного хлопчика", який ніде не навчаючись, раптом став партнером самої "божественної Містінгет".

У 20-х роках Шевальє стає зіркою першої величини, покоривши Європу, потім Америку, ставши справжнім улюбленцем американської публіка. З легкої руки Шевальє, стала поширюватись слава Дюка Еллінгтона і його оркестру, який супроводжував виступи француза. Так хлопець із паризького передмістя Менільмонтан і хлопець із Тармела стали друзями на все життя…

Моріс Шевальє працював на естраді до глибокої старості. Він попрощався із слухачами, коли відсвяткував 80-річчя, після чого продовжував тихо жити в своєму паризькому будинку, обгорнутий почестям і любов'ю французів.

Тема 8. Формування якісно нового музичного явища "британський рок"

Слово "рок" уперше з'явилося в американській пресі в 1967 році. Проте рок-музика виникла раніше, на початку 50-х, коли на основі ритм-енд-блюзів формується пісенно-танцювальний стиль рок-н-рол (від англ.. "крутитися, гойдатися"). Він став результатом поєднання характерних рис кількох поширених американських вокальних жанрів, а саме: кантрі-енд-вестерн, госпел, буги-вуги, стилю диксиленд. І як було сказано раніше, перші рок-концерти організовував диск-жокей Алан Фрід.

Отже американська рок-музика, що інтегрувала прадавні африканські традиції, джаз та інші музичні елементи, формувалася протягом двох десятиліть (50-60-і роки ХХ ст) і набула таких характерних ознак: гіпертрофія метро ритмічної основи, підвищена експресія вокального та інструментального інтонування, використання електроінструментів та підсилювачів звуку, значна роль візуального чинника (манера поведінки, стиль одягу музикантів, світлове оформлення, тощо).

А тим часом в Англії формується якісно нове музичне явище "британський рок" (самі англійці називали таку музику словом "біт", інколи "біг-біт" - форма популярної музики, що виникла внаслідок злиття елементів негритянського джазу і блюзу), "біг-біт" з англійської перекладається як "великий удар".

Напередодні того, як в Англії різними каналами (кінематограф, гастролі американських виконавців, пластинки які перевозили моряки) почав проникати рок-н-рол, у молодіжному середовищі були найбільш відомі два угруповування - "тедді-бойз" і "бітники". Перші представляли порівняно невелику групу так званої золотої молоді, яка старалась одягом і манерами підкреслити свою причетність до вищих слоїв суспільства.

"Бітники" явище загальне для США і деяких європейських країн в післявоєнні роки, навпаки, об'єднувались по принципу інтелектуальних, духовних вподобань. Вони всяк підкреслювали свою непричетність як до класової еліти, так і до звичайних "модників", носили темні світ ери, спортивні черевики, чорні окуляри, берети і демонстрували скоріше інтелектуальну перевагу. Їх стиль життя був тісно пов'язаний із середовищем авангардних художників, поетів, артистів, які знаходили собі місце в студіях, підвалах і маленьких кафе. Ці і багато інших угруповувань англійської молоді захоплювались тоді головним чином тредом і скіфлом.

Словом "тред" називали модний після війни англійський варіант традиційного джазу. "Скіфл" - нагородження часто англійське не зважаючи на те, що саме слово, як і початки стилю виникли в США в ХІХ ст. в сільській негритянській атмосфері. Це наївна, примітивна музика, яку виконували в основному на самодіяльних імпровізованих інструментах: пральні дошки, коробки з під чаю, глечики, пусті чемодани, бочки з мітлами - замість контрабаса і т. п. Крім того використовувались прості акустичні гітари. Кількість скіфл-бендів нараховувалось тисячами.

Проте час робив свою справу і в рок-н-ролі поміж всього іншого відкривали нові професійні горизонти, ускладнювався репертуар, з'явилися ударні установки, бас-гітара, електрогітара…

Взагалі, рок-музика в Англії розвивалась нерівномірно і неоднорідно в різних частинах країни. В Лондоні, в який частіше навідувались гастролери, де була більш висока загальна культура, проте і більш жорстка цензура, формувався так званий "британський ритм-енд-блюз". Пізніше тут виникає ціла сітка груп, взаємопов'язаних на основі блюзу, проте вже в новому вигляді - блюз-рок. Це перш за все "Роллінг Стоунз" очолюваний Міком Джагером, "Блюзбейкерз" (з гітаристами Джоном Майаллом і Еріком Клептоном), "Грем Бонд Організейшен" (з гітаристом Джоном Маклафліном, Джеком Брюсом і барабанщиком Джинжером Бейкером). Своєрідним піком розвитку англійського блюзу-року стало створення в 1966 р групи "Крим" (сливки), яка складалась із зірок цієї музичної течіі Еріка Клептона, Джека Брюса, і Джинжера Пейкера.

Музика, яка виникла в провінційних містах, особливо у великих портах відрізнялась спонтанністю, доморощеністю і призначалась для танців і розваг моряків і молодих робітників. Говорячи про периферійну англійську біт-музику, перш за все потрібно назвати велике портове місто Ліверпуль, де буквально незалежно від лондонських хіт-парадів "виплавлялась" своя молодіжна музика на основі американського рокабіллі змішаного із залишками скіфл і традиційного джазу.

Утримувачі клубів, місцева преса і продюсери підтримали нову музичну течію побачили в ній відповідну комерційну перспективу. Міська музична газета "Мьорсібіт" (Мьорсей - назва річки яка протікає в Ліверпулі, Мьорсісайт - район міста) почала висвітлювати життя біт-груп, формуючи суспільну думку про новий стиль музики (в майбутньому ліверпульський стиль одержав назву "мьорсібіт").

Тема 9. "Бітлз"

"Бітлз" - типовий продукт і представник ліверпульського мьорсібіта. В шкільному віці всі учасники групи грали в скіфл-бендах. Потім, вже разом відкрито копіювали манеру американських зірок рок-н-ролу. І лише пізніше (з 1963 р) група поступово "знаходить своє обличчя", створюючи свою музику, змінюючи направленість текстів, збагачуючи оркестровку включенним самих різних інструментів, розширює стилістичні і естетичні рамки рок-музики.

Виступ "Бітлз" на телебаченні 13 жовтня 1963 р приніс групі нечуваний успіх. Справжнім фурором став показ "Бітлз" в наступну неділю на загальнонаціональному телебаченні із Королівського вар'єте в концерті разом із кінозіркою Марлен Дитріх.

До того часу учасники ансамблю змінили свій імідж замінивши шкіряні куртки строгими костюмами від Пьєра Кардена, і були випрасувані у всьому від зачісок до рухів і рівня звуку, що захоплювало навіть тих, хто раніше відносився до рок-музики з почуттям відрази. На цьому концерті Джон Лєннон дозволив собі ризикнути оголошуючи черговий номер, він ступнув вперед і сказав, звертаючись до публіки яка сиділа на дешевих місцях: "Плескайте в долоні в наступній пісні". Потім, поклонившись в сторону королівської ложі добавив: "Інші, греміть своїми перлами". Похабний, проте без образливий жарт по відношенню до членів королівської сім'ї шокував багатомільйонну аудиторію. Почалось масове поклоніння тинейджерів групі "Бітлз". Охарактеризоване газетою "Дейлі Миррор" як "бітломанія".

В довгому ряду ансамблів провінційного, британського побуту лише "Бітлз" видержали дослідження часом. Їх важлива відрізняюча риса - прагнення до полі стилістики, до органічного синтезу різних музичних культур на основі рок-н-ролу - піднесло грубо в розряд найбільш впливової того складного явища, яку в другій половині 60-х років отримало загальну назву - "рок". Проте головним досягненням "Бітлз" була сама їхня музика - мелодична, яскрава, демократична, яка дозволила ансамблю стати музичним явищем ХХст.

"Бітлз" залишали попередню недовіру американців до всього, що робилось у сфері популярної англійської музики. Вони прокладали британським групам дорогу за океан, повернувши рок-н-рол на його батьківщину в новому збагаченому вигляді, поклавши кінець привілегії США в цій галузі.

Виліпленні з воску фігури Дж. Леннона, П.Маккартні, Дж.Харрісона і Р.Старра стоять у постійній експозиції в музеї воскових фігур мадам Тюссо. Музиканти стали почесними громадянами Ліверпуля. Їхніми іменами названо вулиці рідного міста, де відкрився своєрідний музей - Центр історії ансамблю "Бітлз". Імена всіх учасників гурту занесено до Британської енциклопедії:

Джон Леннон

Джеймс Пол Маккартні

Джордж Харрісон

Рінго Старр

Тема 10. Характеристика стилів 1950-х поч. 1960-х років

Три основних типи рок-музики:

поп-рок - легкий рок, що орієнтується на масову аудиторію поп-музики;

мейнетрім-рок (за аналогією з поняттям "мейнстрім" у джазі), пов'язаний з історією встановлення рок-музики і відноситься до її витоків (наприклад, негритянський рок-н-рол і ритм-енд-блюз, білий рок-н-рол 1950-х років, рання біт-музика, хард-рок, хеві-метел-рок та ін.);

авангардний рок (експериментальні напрями), що поєднує різнорідні музичні стилі (арт-рок, електрик-джаз-рок, авангардний рок).

Тема 11. Рок-опера: знайома незнайомка.

Опера і рок. Чи легко було десь років 40-50 тому, коли розпочалось вітроломне поширення в США і країнах Європи рок-музики, навіть подумати про можливість такого союзу.

Опера - один із найпрестижніших жанрів так званої "серйозної" академічної музики, який має майже чотирьохвікову історико-культурну традицію. Опера має надзвичайно розвинуту і складну музичну драматургію, високий професіоналізм виконавців, особливу манеру співу - "поставлений" класичний вокал, який бере початок від італійського бельканто, яскравий своїми тембровими можливостями звучання симфонічного оркестру. І раптом опера і рок в поєднанні. Чи можливо це? Адже рок зовсім не відповідає цим вимогам; адже рок - це танцювальні традиції, принципово самодіяльне мистецтво, музиканти всім своїм зовнішнім виглядом нерідко демонстрували категоричну непричетність до любої форми професійності, відкрито і агресивно протиставляли свою творчість жанром серйозної, класичної музики, абсолютно інша манера співу, специфічні інструменти: електро-гітари, електронно-клавішні інструменти, підсилююча апаратура, різноманітні ефекти які повинні здивувати слухача, а якщо потрібно - навіть і оглушити.

І все ж таки щось підштовхувало ці жанри на зустріч один одному.

Основні тенденції для зближення жанру рок із оперою:

- виникнення року було своєрідною реакцією на процеси, які відбувались у джазі - він ускладнювався, ставав більш інструментальним, важким для сприйняття, а рок - це сугубо розважальне мистецтво для заповнювання молодіжного відпочинку;

- інша, зовсім протилежна тенденція: він бажав якнайдалі відійти від чистої розважальності в область відкритої соціальності, бунту, протесту, шукав способи вираження окремих настроїв молодого покоління, їх відношення до навколишнього життя, проблем. В рок-музиці молодь знаходила одну із форм свого уособлення, протиставлення себе світу дорослих, проти хамства, солідарності поколінь. Рок-музика при цьому могла втілювати і естетичні ідеали.

- І на кінець, в рок-музиці існувала тенденція, яка виражала підвищений інтерес до музичної сторони жанру. Ця тенденція важлива, адже саме вона і привела до народження рок-опери. В рок прийшло немало яскравих індивідуальностей поетично і музично талановитих людей. Вони бажали найти в рок-музиці саме музичні можливості розкриття змісту, а це вимагало розширення і збагачення виражальних засобів і прийомів, нових творчих ідей.

Основні тенденції для зближення жанру опери із рок-музикою.

- опера - це театр, дійство, а рок - музика своєю атрибутикою, манерою сценічного дійства, різноманітними декоративно-світовими ефектами тяжіє до театру; до яскравого сценічного видовища;

- опера завжди була жанром спілкуючим, відкритим для всього нового в житті та мистецтві;

- на протязі всієї історії опера вбирала в себе знахідки інших жанрів і видів мистецтва: мадригальної комедії і балету, кантати і ораторії драматичного театру і кіно.

- Не секрет, що опера стала втрачати авторитет серед широкої публіки свою минулу популярність. Потрібно було шукати шляхи для встановлення контактів із аудиторією в тому числі із молодіжною. Саме тому було обрано рок, як жанр юний і популярний.

Тому й не дивно, що зустріч опери з роком - масово-побутовою музикою наших днів - також повинна була обов'язково відбутись.

І все ж таки що таке рок-опера? Це перш за все музична мова, яка несе в собі синтез класичної форми, яка зазнала відчутного впливу сучасних засобів сценічного вираження і сучасних телебрів, що взяті з палітри рок-музики з її електронним інструментарієм, ритмікою, гармонією. Це й виконавці (не обов'язково професіонали в розумінні освіти) котрі добре володіють стилем "рок" і поєднується з виконавцями в академічному оперативному стилі. Але це не обов'язково традиційно-оперна драматургія з наскрізним розвитком (може бути "зонг-опера", дивертисмент тощо). Головне, щоб ця форма несла в собі неабияку енергетику виконання, динамічні звукові зрушення, зумовлені сюжетом, мізансценами тощо. Вона може бути написана на сюжет будь якої давності, але втілена по сучасному. Сьогодення вимагає видовищв на основі новітніх досягнень техніки.

Тема 12. Рок-опера "Ісус Христос - суперзірка" Ллойда Вебера і лібретиста Тіма Прайса. (Англія 1970р).

Твором, який своєю появою дав зрозуміти, що народився новий жанр, стала рок-опера, композитора Ллойда Вебера і лібретиста Тіма Райска "Ісус Христос - суперзірка". Поставлена в 1971 році на Бродвеї, вона стала справжньою сенсацією нью-йорського театрального сезону. Феєричний успіх опера мала і в Лондоні. Публіка сприйняла оперу, а деякі із пісень стали виконуватись в церкві під час релігійних свят. Пізніше опера була екранізована режисером Н.Джюйсоном, а пластинки із її записами розійшлись мільйонними тиражами. В 1972 році під час перебування в Лондоні виставу відвідав Д.Шостакович. В цей час у нашій країні заочно критикували, як і все що було пов'язано з рок-культурою. Дмитро Дмитрович висловив свою думку: "А ви знаєте, ця опера дуже талановита. Я її слухав з великою цікавістю".

В основу твору покладений сюжет, взятий із Євангелія, розповідаючий про останні семи днях життя Христа. Драма Ісуса, якого ведуть на тортури в смерть заради щастя людей, зрада Іуди, відречення улюбленого учня - апостола Петра, фігура Пілата римського намісника Іудеї, який вершить неправдивий суд, юрба, яка відрікається від свого пророка і приречуючи його на смерть, - всі ці події і образи Євангелівського сказання наповнені високим трагізмом, глибоким людським змістом, в одному із інтерв'ю автори відкрили своє відношення до сюжету : "основна наша думка показати Христа очами Іуди, який бачив в ньому людину, не Бога. Ми хотіли висловити релігійну точку зору, а швидше всього те, щоб дати запитання. Ми свідомо відмовились від яких-небудь нарікань на божественність Христа".

Все, що відбувається в опері, психологія основних дійових осіб допустимо осучаснені. В центрі твору протиріччя двох головних героїв - Ісуса та Іуди. Обоє вони мислителі, пророки, і їх конфлікт - це не зіткнення добра і зла, вірності і зради, правдивості і злочинності, як це подається в Євангеліє. Тут вступають в гострий поєдинок дві принципово різні позиції, два погляди на світ. В цьому парі кожен по своєму правий і не правий одночасно. А тому не має потреби вважати, що Ісус несе в собі тільки позитивне начало, а Іуда - тільки негативне.

Ісус в опері нагадує вождя, лідера руху молодих хіпі. Він бачить свою мету в позбавленні людей від зла, в протесті проти несправедливості, але при цьому сумнів не залишає його, рояться трагічні передчуття. Ісус вірить в долю в її рокову призначеність.

Ще далі від першоджерела Іуда. Як і в Євангеліє, він зраджує свого вчителя, проте мотиви його зради зовсім інші. Він вважає, що Ісус, створив міф про самого себе і повіривши в нього, відходить від істинної мети свого вчення, компрометує сам рух. Він передбачає трагічне майбутнє, близьку поразку, бачить, що рух заведено Христом в безвихідь і шукає вихід. Єдине, що може допомогти в цій ситуації - це, переступивши через моральні норми видати Ісуса римським володарям.

Складні відношення Ісуса з юрбою. Він для неї бог, герой, суперзірка. Юрба в пошані перед ним. Але коли міф про бога розвіюється, вона відвертається від свого кумира, він їй більше не потрібний і юрба переходить на сторону римських суддів і катів.

Тільки Марія-Магдалена вірно кохає Ісуса, любить в ньому не вождя , не пророка, не суперзірку, а просту людину, який мучився, стомлений і одинокий.

Це світле ліричне кохання двох героїв, незмінне на протязі всього твору, сприймається як найвища цінність, протистояння драматизму і гротеску навколишнього світу.

Подібна модернізація сюжету Євангелія і його героїв по-особливому наблизила пам'ятник світової культури в коло розуміння і показу сучасного слухача, звеличуючи його, рівно як і знайому йому музичну мову року, до рівня великої філософської теми.

Щодо самої рок-музики, то вона в опері надзвичайно різнобарвна. Це і бароко-рок, заснований на злитті рокового ритму і інструментовки із жанровими ознаками музики ХVII-XVIII ст. , перш за все церковної : органної, хорової. Це і хард-рок з його напористою ритмічною енергетикою, експресією, звуковою палітрою. Це і ліричний пісенно-баладний рок із перевагою мелодичного початку. В рок-опері простежується і лінія ліричного року класичні оперні арії - монологи.

Тому, доречно ще раз озвучити, що "Ісус Христос - суперзірка" - це дійсно опера, написана в кращих традиціях даного жанру.

Можна навіть наголосити: в традиціях музично-психологічної драми - тієї різновидності опери, в якій творили Чайковський і Верді, Мусоргський і Шостакович.

Виявляється, що і рок-музика може пристосуватись для вирішення драматургічних завдань. Властиві їй довгі емоційні накопичення, ріст напруги, направлення в сторону сильних кульмінацій (так званий "драйв"), драматичні вибухові контрасти, яскраві сторження, звукові "зриви", стрімка зміна жорсткої агресивності і чутливої лірики, активної ритмомоторної динаміки, і сором'язливого сприйняття - ці невід'ємні якості року, попадаючи в новий жанр, починають розкривати свої оперно-театральні можливості. І саме "Ісус Христос - суперзірка" Веббера - Райса продемонстрували це яскраво, сміло і талановито.

Тема 13. Розвиток рок-музики в США : 60-ті роки, рок в 1967 - 1975 роках.

1946 рік став переломним для рок-музики в США. Бітломанія, мюрсиманія і так зване "британське вторгнення", на кінець нагадали американцям про золотий час рок-н-ролу, а головне - підштовхнули до роздумів про можливість його творчого переосмислення.

В середини 60-х років в США почало формуватися направлення, пізніше назване "фалк-роком". Воно виникло на основі міської пісенної культури, представленої авторами, акомпонуючими собі на гітарах і предметах домашнього вжитку. Пісні бардів відрізнялись правдивістю і простотою, відображали нагальні проблеми працюючих і безробітних емігрантів та переселенців, студентів, представників богеми. Ні один мітинг, не одна демонстрація протесту проти війни не обходилась без їх виступів. Фолк став помітною частиною студентського життя кінця 50-х років. Основним місцем ,де поступово сконцентровувалась фолк-активність, був Гринвіч Уіллідж - район Нью-Йорка із різноманітними кафе, джазовими клубами, студіями і театрами. Там зазвучали нові голоси, і серед них - Роберт Циммерман, який взв собі псевдонім Боб Ділан. Саме Боб Ділан став ключовою фігурою в процесі формування фолк-року. До 1964 року Ділан залишався типовим представником лівого крила фолку, но його четвертий диск - "Еназер сайд оф Боб Ділан" - продемонстрував очевидний поворот в сторону рока. Сам Боб відверто признався, що його підштовхнула на такий крок музика "Бітлз". Одна із перших американських фолк-рок-груп "Бюрдз" - створилась в 1964 році, головним чином із фолк-музикантів, які вирішили грати рок під впливом "Бітлз". Новий напрям являвся тою формою культурного синтезу, яка дозволила звести воєдино сильне музичне начало ритм-енд-блюзу із соціально значною поезією протесту. Американський фолк-рок став першою серйозною відповіддю на "британське вторгнення в культуру США". Вже в середині 60-х років в США формується особливий вид молодіжної ідеології - рух хіпі, який прийшов на зміну бітникам. Нові форми музики фолк-рок і блюз-рок повністю відповідали стремлінням хіпі, являючись сильним об'єднуючим фактором. Хайт-Енебері, район Сан-Франциско (штат Каліфорнія), став місцем збору не тільки місцевих хіпі. Сюди тягнулись із всіх кінців США люди, які бажали долучитись до образу життя "дітей-квітів".

Темну тінь на рух хіпі і на всю рок-музику кинули події в Сан-Франциско в 1965-1966 роках і які тривали до виникнення так званого"бесід-рока" (бесід - кислота, коротка назва ЛСД, галюциногена, який примінявся в психічних лікарнях). До того часу тут були відкриті для рок-музикантів клуби, концертні майданчики. Тенденції відхилення від дійсності в молодіжному середовищі привели до ідеї використовувати ЛСД як музикантами, так і слухачами. Почали навіть використовувати психоделічні світові ефекти, спонтанне музикування під дією ЛСД.

В 1966 році вийшов закон, який забороняв використання ЛСД і ситуація помітно змінюється. Бесід-рок поступово губить своє значення, залишивши по собі скандальну пам'ять як про музику абсолютно розкувану, спонтанну і безформеною.

Рок: 1967-1975 роки.

1967-68 роки стали стали початком розквіту рок-музики не тільки в США але й у всьому світі. Вслід за фолк-роком виникає цілий ряд нових напрямів - рок: арт-рок, джаз-рок, хард-рок, кантрі-рок…

Якщо образно порівняти, то вся рок-музика в цілому уявляється у вигляді дерева, від центрального стовбура якого відходить ряд великих гілок, які в свою чергу розгалужуються на велику кількість більш менших.

Центральний стовбур - це блюз-рок, який бере початок від коріння народного мистецтва% афро американського, американського і європейського, древнього і сучасного, сільського і міського. Це пряме продовження ритм-енд-блюзу і рок-н-ролу, мьорсибіта і британського блюзу. Всі гілки від стовбура являються продуктом синтезу блюз-року із різними видами музичної культури: з класикою, авангардом ХХст, з джазом і електронною музикою, з оперою і балетом , а також із театром, пантомімою, кіно і телебачення.

Велику роль в цьому процесі зіграв андеґраунд - неформальне об'єднання артистів, музикантів, літераторів, художників, творчі принципи яких були протилежні до загально прийнятих форм мистецтва, а також поп-бізнесу.

В цей період складається не тільки нова течія, скільки інше відношення до рок-музики, яке дістає назву "прогресив-рок". Музикантів пов'язаних з ним, відрізняло нехтування комерційною поп-культурою, стремління до розширення свого музичного кругозору до заглиблення тематики пісень. Подорослішавши як музиканти так і слухачі - все більше стали приймати участь в реаліях суспільно-політичного життя старших поколінь.

На рубежі 60-70-х років уявлення про рок-музику, перш за все, пов'язане з відповідним складом ансамблю і набором інструментів: 1 або 2 електрогітари, бас-гітара і ударні інструменти - при цьому, майже всі музиканти співають. Саме за таким складом на першому етапі і закріпилась назва "рок-група" або просто "група". Одною із головних причин відмінності рок-групи від естрадного ансамблю (ВІА), є те, що авторами текстів, музики і оркестровки являються самі виконавці.

Рок-музика багато чого запозичила із джазу проте і багато чого йому і допомогла. Великий вплив на рок справила класична, а також сучасна камерна і симфонічна музика. Рок миттєво всмоктав в себе елементи фольклору : латиноамериканського, індійського, арабського народів Європи. Рок-музиканти активно відгукнулись на всі нововведення і винаходи, які з'явились в сфері електронної, а пізніше і комп'ютерної музики.

В США в 1967-1968 роках з'являються два ансамблі, які принесли із своєю появою термін "джаз-рок". "Блад, Суст енд Тіерс" і "Чікако", ці ансамблі завоювали джаз-року велику молодіжну аудиторію. Перший складався із молодих джазменів, які прийняли ритміку, пісенні традиції і загальну естетику рок-культури. Другий був більш схожий на рок-групу, збагативши секцію із трьох духових інструментів - труби, саксофона, тромбона. Проте гамма і дея синтезу джазу, рок-музики та інших жанрів знайшла більш глибокий повний розвиток вже в 70-ті роки в стилі під назвою "фьюжен", що означає сплав. Головними представниками цього напрямку стали джазові музиканти, підгледівши в такому синтезі нові творчі можливості.

Що стосується симфонічної і камерної музики, то їх взаємозв'язок з рок-культурою невипадковий і дав цікаві результати. Новий стиль "арт-рок", що появляється на естраді в 1969 році є продуктом освоєння рок-музикантами класичного надбання .

Початок 70-тих років характеризується поступовим зниженням інтересу до серйозної рок-музики, а також поверненням стандартів поп-культури. Нове покоління тінейджерів стало диктувати ринку свої вимоги, не виходячи за рамки розважальної музики, пісень танцювального характеру.

Рок-культура розгалужується, вона цікавить вже різні покоління і перестає бути тільки молодіжною. Найбільш демократичним і широкодоступним, проте продовжуючи зберігати добрі традиції залишається стиль "хард-рок", ("хард" - від англ. жорстокий) в свої кращих проявах ідеології і психології хіпі з їх великим бажанням справедливості і добра. Хард-рок кінця 60-х - початку 70-х був явищем доволі відвертим. Але ближче до середини 70-х років стиль під дією сильного водовороту поп-бізнесу втрачає дещо свої якості, зокрема ліризм, імпровізаційність. "Хард-рок" передає лише зовнішні ознаки і деякі атрибути своєму спрощеному приємнику - стилю "хеві-метал"("хеві" з англ. "важкй" ). Першими монстрами цих стилів виступали "Дік Парнел", "Блек Санбат", "Хард-енд-хеві" із своїм гнітючим "саундом" символізувала протест молодого покоління проти нав'язуваних суспільством цінностей. Музика була ефективним засобом " втечі" від дійсності, своєрідним наркотиком, а також задовольняла гедоністичні запити молодих людей (посередні смаки). На заході популярність цього стилю серед певної категорії молоді тримається й до нині, про що свідчать мільйонні тиражі платівок та дані хіт-парадів різних музичних видань.

Тема 14. Музика панків

Початок "нової хвилі" рок-музики кінця 70-років.

Приблизно у цей же період у США формується панк-рок - течія анти естетичної музики. Проста до примітиву, вона виконувалась аматорськими "гаражними" групами і несла в собі руйнівне начало. Музика для панків була засобом самовираження, відділення себе від іншого, успішного світу.

На кінець 1975 року, в 1976 - заявляють про себе англійські групи "секс-пістолз", "клеси". Концерти, які відбувались в коледжах Лондона, являли собою вечірки з непристойностями, лихослів'ям та іншими формами брутальності. Позиція групи "секс-пістолз" була яскраво виражена написом на майці соліста Джонні Роттена: "Я ненавиджу Пінк Флойд". В газеті "Нью музікл експрес" він заявив "Ми - не музика, ми хаос". Показ групи по телебаченню зірвав різку негативну реакцію лондонських газет і суспільства, проте підштовхнув велику кількість наслідувачів серед молодіжної аудиторії кількість панк-груп в Англії стало помітно збільшуватись.

Для першого періоду розквіту панк-музики в Англії було характерним негативне відношення до індустрії платівок, до популярності, до багатства. Але протримались на такій позиції групи недовго. Насправді, більшість із них стали шукати і налагоджувати контакти із студіями звукозапису, щоб і собі включатись в гру хіт-парадів. Продюсери, при цьому, ставили групам вимоги, щодо підвищення якості запису, виконання, оркестровки. Це і давало поштовх до народження більшої професійності панк-груп, їх індустрії до комерційності. Таку музику стали називати панк-рок, а інколи навіть - попк-панк.

Вже на рубежі 1978-1979 рр. коротка епоха музики англійських панків підійшла до логічного кінця і, відповідно, поступилася місцем під натиском так званої "нової хвилі", що принесла з собою різноманіття стилів.

Початок нової хвилі

Вже в ранній період " нової хвилі" можна виділити ряд направлень. Перше було представлене групами, які пішли по шляху збереження, якщо не відродження ідей ритм-енд-блюзу, рок-н-ролу і британського біг-біту 60-х років. Іх музику виконуючу традиційним гітарним складом можна вважати панк-роком ("пост-панк"). Типовими представниками цього напрямку як ранні панк - групи , які перебудувалися, так і групи другого покоління панків це - "Паблік Імідж Лімітед" "Ріг кідз", "Клеш" т а ін.

Друге направлення - електронна рок-музика -склалась у зв'язку з переходом ряду груп на електроніку, синтезатори і комп'ютери, замінивши традиційні гітари, бас - гітари, барабани, що дозволило загубити її блюзовий початок, кий реалізувався гітарним виконанням. Неможна не виділити і ту частину "нової хвилі", яка представляє варіант нововідтвореного рокабіллі в особі американської групи "Стрей Кете" або англійського співака Елвіса Хостелло.

Говорити про "нову хвилю" неможливо без звернення до реггей. Музиа реггей яка родом із Вест-Індії, на острові Ямайка, яка являється частиною національно-визвольного, антиколоніального руху в 70-ті роки завоювала популярність в США і Європі. В Англії виникли перші реггей-групи. Цікаво відмітити, що вже в середині 70-х років простежується зв'язок між Лондонським панк-андеграундом і музикою реггей, яка асоціювалась з бунтівним характером суспільства і немала нічого спільного із над успішними білими рок-групами, які втратили всю соціальну гостроту. Істинні панки заявляли , що не можуть слухати ніякої музики, крім реггей.

В 1977 році виник рух "рок проти расизму", організована як серія галоконцертів, в яких приймали участь як білі панк-групи, так і чорні реггей-ансамблі. Концерти такого типу привели до того, що молоді білі музиканти стали захоплюватись доволі складною технікою виконання і створення музики реггей, а також підготовили молодіжну аудиторію до сприйняття реггей.

Синтез реггей та рок-музики привів до появи цілого ряду груп стилю реггей-рок, найяскравішими із яких стали "ю-би-сорок" і "поліс" в значно меншій мірі пов'язані з панк-культурою , вони орієнтуються на високий професіоналізм мелодичність пісень. Головною фігурою в "Поліс", який приніс їй колосальний успіх, став джазовий басист, композитор і співак - Гордон Самнер по кличці Стінг.

Кінець 70-х років характерний також відродженням інтересу масового слухача до деяких забутих чи то відійшовших в тінь течіям рок-музики, зокрема до хард-року. Для молоді цікавість до нього проявлялась в іншій формі ніж це було 10 років тому. Новий хард-рок одержав назву "хеві-метал". Цей термін появився ще в кінці 60-х років для характеристики найбільш жорстких проявів хард-року, і примінився частіше всього по відношенню до групи "лед-зеппелін".

Хеві-метал став виражати настрої найменш захищеної частини молодого покоління, в тому числі міських аутсайтів, невдах, людей без перспективи. Негативне, агресивно-психологічне наповнення прийняло із середовища панків рокерів. "Металісти" стали відкритими в поведінці на сцені : постійна біганина, стрибки вгору, унісонні струшування, копною накрученого волосся і ціла низка інших рухів тілом. Створювали видимість надзвичайної активності. Але все це здавалось на перед завченим і вимуштруваним і тому фальшивим. Лозунг хіпі "Мир і любов" вже ніяк не підходив до нового явища.

Тема 15. Музика рок 80-ті роки, поворот від панк-кульури до професійної

80 - і роки прийняли хвилю цікавості до нової рок культури. Головна тенденція цього періоду розвиток англійської нової хвилі. Її подальша дія на рок-і поп-музики інших європейських країн і США. А розвиток електронних форм рок - і форм музики вискнуло на передній план новий вид музиканта, який являється швидше всього оркестром-програмістом, ніж виконавцем чи композитором імпровізатором, як це було в джазі і традиційній рок-музиці. Стався різкий поворот від панк-культури до професійної і достатньо серйозної музики. Хочеться згадати діяльність "Люмен Ліг", "Депеш Моуд", "ОМД" та інших груп, які являлись послідовниками "Пінк Флойд", "Кінг Крімсон", "Тенджерін Дрім" і "Крафт Верк".

Частина цих груп успішно пробивалась в хід-паради і продовжувала розвивати доступні форми електронної рок-музики. Саме завдяки цьому появився новий термін - електро-поп. Поступово так стали називати весь електронний рок, побудований на приміненні комп'ютерів і секвенсорів, не залежно від ступені складності самої музики і глибини текстів. Електророк визвав до життя, рок-дискотеку, місця де злилися традиції диско і нової хвилі. На початку 80-х років найбільш хваткі менеджери сприяли створенню рок-клубів, орієнтованих на електронний рок. Диско-рок все став більш безпроблемний і поступово повністю реалізував в'їдаючий нігілізм панків, тим більше, що на початку 80-х пішла мода на так званий "новий романтизм", який вплинув головним чином на зовнішній вигляд і загально естетичні захоплення як музикантів так і аудиторій. "Нові романтики" визвали до життя колорити образів минулого і майбутнього: на сцені рухались прибульці із космосу, робінгуди і мушкетери. Велику роль в подальшому формуванню естетики нової хвилі відіграла поява нової відео музики. Основою цього виду мистецтва став відео кліп - короткий фільм знятий на тему пісні. Ідея маскарадності, середньовічного балагану, італійського неореалістичного театру, запропонована рухом нових романтиків, знайшла широкий розвиток у відео музиці де органічно переплилась з естетикою багатозначного абсурду, балаганного гротеску і сюреалізма.