Розвиток музикальних жанрів в Америці та СНД

Поряд з прийомами абсурду однією з ознак "нової хвилі" являється підкреслена іронія артистів по відношенню до навколишнього світу і до самих себе, вихід від серйозності і принциповості, типових для традиційних форм рок-музики і перевагу музики. Це зумовило помітну перевагу музики в сторону європейсько-середньовічного фольклору, відхід її від ритм-енд-блюзів і блюзовості взагалі. Пародія на бельканто співачки Ніни Хаген, "прямий" голос Стінга, бамеганна-розв'язна манера співу груп "Меднес", "Бедменнере" або "Де Кьюр" - все це різко відділило "нову хвилю" від традиції попередньої поп-музики від рок-н-ролу, диско, соул, і фанка. Все вище викладене відноситься в основному до англійської рок-музики.

Американська публіка поступова відкрила для себе новий англійський рок і піддалась впливу подібно "британському вторгненню" 60-х років.

Ніби на противагу англійському впливу нової хвилі на американську поп-культуру, на Європу великий тиск склала негритянська поп-музика в особі таких зірок як Майкл Джексон, Прінс, Вїтні Хьюстон і цілий ряд груп, розповсюджуючи електронний фанк…Одним із гілок підвищеного інтересу європейців до негритянської культури, став брейк, короткий, проте яскравий період захоплення, яке споглядалось в середині 80-х років.

Помітною тенденцією 80- х років можна вважати перевагою в поп-музиці зірок-солістів, потіснивши популярність груп: Майкл Джексон, Мадонна, Прінь, Брюс Стенгтон.

Не піддаються модним впливам зірки які залишаються популярними не один десяток років : Девід Боуї, Пол Маккартні, Тіна Тьорнер, Ерін Клептон, Філ Колінз, групи "Ролінг Стоунз", "Статус Кво"…

Тема 16. Характерні тенденції рок музики початку 90-х років.

У рок-музиці на початок 90-х років визначилися найбільші характерні тенденції: по-перше, виникли в середині цього стилю більш численних напрямків і відгалужень, зокрема жорстких (пост-панк, хард-рок, спід-метал, треш-метал, доз-метал, хеві-панк, нео-хард-рок - перелік можна продовжувати так довго;

По друге, взаємне тяжіння року та академічної музики. На сьогодні маючи перед собою приклад Веббера, Штокгаузена, Бернштейна дуже багато композиторів і камерних творчих елементів року.

Тема 17. Музика "диско" з 1970-х років.

На початок 1970-х років взаємовідношення між сферою рок-культури - поп-бізнесом настільки ускладнились, що стало майже неможливим розрізнити справжню рок-музику від рок-форм, від естради імітуючої під рок. Нерідко можна було помітити що бажання утриматись на поп-естраді групи йшли на все - нехтуючи змістом і якістю, відмовляючись від попередніх принципів. Значну роль в згадуваній ситуації зіграли напрямки які набрали велику силу в поп-бізнесі прямого відношення до рок музики не мали. Це негритянський сол і фанк, а також напрямки, які прибили від традиції музики острова Ямайка - стилі регей і рокстеді. Все це різнобарія інтересів було відкинуте і з появою нового масового захоплення захоплення музикою диско, яке розпочалось в середині 70-х років. Диско - різновид розважальної пісенно-танцювальної музики, що сформувалась до початку 1970-х років традицій та напрямів "біт" і "мотаун" (тип поп-музики початку 1960-років) попередник диско, термін "мотану" пов'язаний з назвою ряду грамофонних фірм Детройта).

Диско зовсім логічно можна порівняти з гіпнозом, якому добровільно піддавались ті хто підсвідомо шукав відходу від проблем, тягнувся до ілюзії гарного і модного життя. В загальному - диско виконало цю функцію музичного "еліксиру щастя" і стало крайньою формою відходу від принципів рок-культури, хоча і до цього часу сприймається багатьма людьми як рок.

Відмінні особливості мови диско : специфічна гучна ритміка, ефектні аранжування( перевага надається високим сольним голосам у супроводі ритм групі та струнних) , перевага стримких темпів, і здатність осмислювати різні стильові елементи (сол, регі, джазу, шлягеру, тощо), стандартність тематично обраного змісту, комерційність.

Своєрідні форми побутування - диско-клуби, дискотеки. Перші дискотеки появилися у США. Знаменитий диск Жокей Алан Фрід, Дік Кларк.

Тема 18. "Диско" 1970-1990-х рр..Етапи розвитку

Різко стартуючи "диско-музика" заявила про себе яскравими представниками: Донною Саммерг, квартетом "Абба", групою "боні М". В Італії ця течія вдало злилася з притаманним народові мелодизмом, довше життя таким популярним зіркам, як Тото Кутуньйо, Рафаелла Кара, Альбіно і Раміна Пауер, Пупо, "Рікі Сповері", тощо. Упродовж 70-80-х рр..диско-музика видозмінилася, набувши конкретних стильоих ознак: "диско-рок"(квартет "смокі"), євро диско "модне топінг", "бід бойз блю". До кінця 80-х певний селекційний набір деяких фірм грамзапису народив ще одне дитище - "техно-поп", я якому працюють зокрема, "Депеш Моуд"(Англія) або "Нью кідз он зе блок"(США).

В 1990-х рр.. відбувається подальша трансформація стилю, електро-поп, техно-дане, терік-хол, поп-транс-вайт, хіп-хоп та інші.

Все вище сказане - спроба розглянути і класифікувати феномен рок та поп-музики в її розвитку, простежити шлях стилістичної інформації. Однак зрозуміло, будь-який чіткий поділ практично не можливий а намагання розкласти все по поличках - недоречне. Є лише певні закономірності, котрі допомагають орієнтуватися в цій бурхливій безмежній стихії.

Тема 19. Підсумковий урок.

Розділ 3. Розвиток жанрів сучасної популярної музики в країнах СНД та в Україні

Тема 1. Загальна характеристика поп-музики в країнах СНД. Етапи ВІА руху - середина 50-х років - початок 70-років ХХ століття

Що стосується поп-музики в колишньому Радянському Союзі, а нині СНД, то її течія з самого початку не знала вільного природного річища оскільки весь час натикалася на всілякі загати ідеологічного характеру це зумовило появу в неї специфічних рис, про які йтиметься далі.

Відомо, що головним інструментом ідеалізації всієї культури і музичної зокрема були так звані художні ради, котрі визначали долю конкретних творів із тих позицій, які затверджувались у високих партійних інстанціях. Тому слова "поп", "рок", "біт" протягом багатьох років належали до розряду одіозних, якщо вживалися, то неодмінно-з негативним відтінком, ось, мовляв, до чого докотився Захід!

Ситуація докорінно стала змінюватись після фестивалю молоді і студентів у Ленінграді (Санкт-Петербург) 1957 року. Саме тоді радянська публіка вперше познайомилася з ранніми формами року ритм-енд-блюзом і рок-н-ролом. Незважаючи на "залізну завісу" в країну почали проникати записи "низькопробної" біт-музики.

У середині 60-х під впливом творчості "Бітлз" у Москві та Ленінграді (Санкт-Петербург) створюються аматорські біт-групи: "Таракани", "Славянє", (за активної участі "патріарха рок-музики" Олександра Гросдського), "Сокол", "Астронавти", "Авангард-66", "Санкт-Петербург" та інші. Можна сказати , вони вельми точно копіювали пісні "ліверпульської четвірки". Наприкінці 60-х О.Грасовський організував групу "Скіфи", котра співала по-англійськи та російською мовою а ля "Бітли". У Ленінграді(Санкт-Петербург) по російськи вперше заспівав Володимир Рекшан.

Що ж до професійної сцени то на ній у 50-60-ті роки робили погоду естрадні солісти та декілька ВІА (вокально інструментальні ансамблі). Перший утворився у 1957 році на базі ЛДУ, і керував ним Олександр Броневицький. До репертуару входили пісні російських композиторів у модернізованій обробці.

Другою половиною 60-тих років розпочинається новий етап у розвитку ВІА-руху у 1966 році в Москві та Ленінграді виникають відповідно ансамблі "Веселие рєбята" і "Поющіе рєбята" з досить високим виконавським рівнем та професіоналізмом. Їх творчому взлету сприяла співпраця з такими композиторами, як Д.Глухманов, Ю.Антонов, В.Добринін та ін. "Поющіє гітари" згодом потрапляють до історії як перший ансамбль котрий поставив у нашій країні рок-оперу "Арфей та Еврідіка".

Однак нажаль, творчість електронних співаків та ВІА з перших кроків регламентувалася й фільтрувалася худрадами і різними чиновниками від культури. Тематика пісень не виходила за рамки лірико-патріотичних шаблонів. Любов до батьківщини, рідної землі оспівування робочих рук, різноманітних професійних молодіжних новобудов, любовні колізії - ось майже повний перелік того, про що пропонувалося співати.

3-й етап ВІА-руху припадає на кінець 60-х - початок 70-х років.

У цей час створюються нові ансамблі не лише в Москві та Ленінграді (Санкт-Петербург) та інших містах Росії, а й у союзних республіках. До найбільш відомих можна віднести "Самоцвєти" і "Поющіє сердца" (Мосва), "Добри молодци" та "Голубиє гітари" (Ленінград), "Арієль" (Челябінськ), "Песняри" (Мінськ) і "Лайли" (Таллін)…

Українські колективи "Кобза", "Смерічка", "Червона рута", "Водограй" спиралися на національний фольклор використовуючи "живі" музичні інструменти: скрипку, кобза, бандуру, цимбали тощо. На початку 70-х вони набули високої популярності, чимало зробивши для поширення сучасної української пісні.

Слід зазначити, що вже на той час деякі ансамблі лише формально використовували звичну абревіатуру ВІА для маскування своєї рокової спрямованості, - приміром, московські "Цвєти" (радянський "Юрай Хік", як охрестив їх хтось із критиків), "Добри молодци", котрі все більше тяжіли до фольк-року.

Із початку 70-х, вирісши на ідеях рок-музики і виховавши ціле покоління музикантів заявили про себе "андеграунду". Це з нього вийшли "Машина врємєні", "Скоморохи", "Високосноє лето", "Акваріум", "Арапе". Однак, внаслідок упертого ігнорування засобами масової інформації, а також через відсутність якісних звукозаписів, вони тривалий час були відомі лише вузькому колу шанувальників. В Україні довго залишалися в опалі творчість Тараса Петрененка, котрий, організувавши кілька самобутніх ансамблів ("Дзвони", "Візерункі шляхів", "Троно") згодом змушений був вирушити за межі своєї землі оскільки тут чиновники від культури чомусь відзначались особливою "рокофобією". Така ж доля спіткала напів легендарний "Крок", яким керував обдарований музикант, художник за освітою Володимир Хатзицький. Цей гурт на багато років випередив інші активно експериментуючи з різними стилями ("джаз-рок", "фанки", "рег-гей"), працюючи над музикою до кіно та театральних вистав. Тут починали Р.Горобець ("Рецитал" А.Пугачової), О.Тищенко ("Зимовий сон"), В.Лащук ("Дисплей"), В.Торлов ("Скандал"). На сьогодні записи "Кроку" є колекційним раритетом не багатьох меломанів.

Не аби яку роль у зміні відношення і поширенні поп-музики відіграв Тбіліський фестиваль популярної музики "Весільні ритми", проведений у квітні 1980 року. Значення його важко переоцінити: це він подарував широкому загалу такі назви, як "Машина времени", "Інтеграл", "Автограф", "Магнетик-бенд", "Діалог". Не залишився не поміченим виступ "Акваріума". Крім того фестиваль мимоволі сприяв появі в нашій країні так званого "філармонійного року": "Землянє", "Діалог", "Машина времени" одержали можливість працювати під егідою державних концертних організацій, однак водночас це й стримувало групи які постали перед необхідністю рахуватися з існуванням при філармоніях худрад, котрих у свою чергу, не влаштовувала соціально-критична спрямованість їхньої творчості. Адже єдине, що сміли дозволити культурні контролери це розважати публіку і не більше.

Вельми суттєве і те, що завдяки підготовці до Олімпіади-80 у Москві на хвилях "всесвітньої служби Московського радіо" почали активно використовуватися записи рок-музики, яка заборонялися на "внутрішньому ринку". Хоча мовлення велося на зарубіжжя, однак, зрозуміло, і в нашій країні воно мало не лише слухачів.

І нарешті, один із могутніх чинників, що сприяв активізації внутрішнього музичного процесу, - поява мережі "магнітовидаву" (тобто магнітофонного перезапису). Цей спосіб звуковідтворення у порівнянні із грамзаписами мав величезну перевагу: він давав кожному власникові магнітофона можливість самому обирати музику до душі. На той час здавалося неймовірним, аби "Мелодія" випустила якусь рок-пластівку. Магніто видав, навпаки, був демократичний і непідконтрольний будь-яким інстанціям, а до того ж достатньо оперативний в поширенні по країні світової музичної інформації. Він і став, по суті, альтернативною, єдино можливою в наших умовах, формою існування рок-музики в СРСР.

Тема 2. Радянський рок. Чим він відрізняється від західного? Шлях злету та спаду інтересу. Захоплення рок-музикою інтелектуального шару молоді

Отже, радянський рок. Чим він відрізняється від західного?

Першою досить важливою особливістю є приорітет тексту перед музикою. А характерною ознакою стала критичність. Рок у нашій країні слід було розглядати не як музичне, а як соціальне явище, як найбільш прийняту форму самосвідомості тих чи інших прошарків молоді, як спосіб висловлення своєї позиції, нарешті, як певну опору альтернативних форм буття, що вступають у гостру суперечність з установками ідеологічного, естетичного, етичного порядку. Виняток становлять лише арт-рок, джаз-рок, авангард-рок, де справді робляться спроби пошуку певної гарантії світу. Однак ці напрямки досить складні для сприйняття, вимагають певної музичної та естетичної підготовки і ніяк не розраховані на пересічні смаки, що домінують у молодіжному середовищі радянського та посткомуністичного періодів.

Звернемось і до анти естетичних напрямків: панк-року, хард-кору, крайніх проявів хард-енд-хеві. Критична спрямованість тут ще більше посилюється, набуває потворних форм. Наприклад, практикується лихослів'я, брудна лайка, розв'язно-скатуюча поведінка на концертах, демонстрація непристойних сцен. Самі представники таких течій виходять із принципового протиставлення року високому мистецтву. У цьому середовищі статус "провідного музиканта" визначається зовсім не рівнем музичної освіченості, а вмінням використовувати будь-які можливі засоби для обстоювання своєї позиції. Подібне явище поширене головним чином серед "індепендет"-року. До останнього можна віднести такі групи, як "Тупиє", "Чудо-юдо", "Праздник тела" (Москва), "Аукцион" (С-Петербург), "Бомж" (Новосибірськ), "Гражданская оборона" (Омськ), та ін. для більшості згаданих це не тільки музика, як спосіб життя, певна "філософська" субстанція, естетичний еталон.

Але поряд з ним можна назвати колективи, котрі професійно ставляться до будь-яких стилів, зокрема до панк-року: "Вабанк", "Монгол-Шудан", а також українськв - "ВВ", "Брати Гадюкіни", "Жаба в дирижаблі".

У 80-ті радянський рок можна було поділити на комерційний та соціальний. Перший представляли ті, хто спирався на молоді музичні течії, надаючи текстам другорядного значення ("Круиз", "Ария", "Мастер", "Черний кофе", "Август" тощо). А в Україні група "ХХ століття" із солісткою Т.Кочергіною. до другої течії належали "текстові" команди: "Машина времени", "Акваріум", "ДДТ", "Алиса". Цілу кагорту таких груп подарувала перша "Червона рута" і "НЗ", "Еней", "Мертвий півень", Сестричка Віка, Тарас Чубай…

На початку 90-х сталося несподіване - інтерес до року значно впав, а середньостатистичний слухач повернувся обличчям до "попси", "євро-диско", "електропопу" тощо. Захоплення рок-музикою залишилося приорітетом більш інтелектуального шару молоді і студентів, гуманітаріїв, міської богеми.

Тема 3. Сучасні тенденції розвитку джазу в Україні. Фестивалі, конкурси. Екскурс у минуле

Початок ХХ століття. Петербург, Москва, Одеса у захопленні від закордонних танців: шіммі, уанетек, матчіш. У парках Петербургу оркестр лейбгвардії Волинського полку грає кек-уок. Негритянська музика? Оце так сенсація!

У 20-х роках народився вітчизняний джаз. У липні 1921 року серед відвідувачів паризького кабаре "Трокадеро" виділяється худорлявий молодий чоловік на ім'я Валентин Парнах. Він став першовідкривачем джазу в СССР. Саме він привіз екіпірування для джаз-банд у Москву - саксофон і набір серцевин для труб і тромбонів, а 1 жовтня 1922 року у Великому залі Державного інституту театрального мистецтва відбувся перший концерт джазової музики. Це був перший дебют вітчизняного джазу. У цей час В.Парнах опублікував перші статті про джаз у пресі.

Поступово прихильників нової музики ставало дедалі більше, а джазові музиканти намагалися створити свій оригінальний джаз. Вони вчилися грати джазову музику так, як діти вчаться розмовляти: все для них було незвичним і невідомим.

Яким же мав бути радянський джаз? Думок із цього приводу було надзвичайно багато. Один із музичних критиків навіть рекомендував використовувати балалайку і гармошку у джазових композиціях. Молоді музиканти шукали нові форми, теми, шляхи .

Відомо, що перші джазові концерти на Україні функціонували з середини 20-х початку 30-х років. Так у 1924 році було створено перший український джазовий ансамбль у Харкові під керуванням Юлія Мейтуса - студента музикально-драматичного інституту та завідувача музичним відділом факультету. Сольний концерт харківського джаз ансамблю відбувся у 1925 році в місцевому драматичному театрі, причому, оркестранти виконували твори як європейських джазових композиторів, джазові стандарти, так і негритянські твори, багато в чому близькі до "пражанру".

Паралельно з афро-американським і різновидами джазу функціонував і "пісенний джаз",яскравим представником якого був "Теа-джаз" Леоніда Утьосова (Одеса). Прем'єра театралізованого концерту "Теа-ждазу", створеного Леонідом Утьосовим та Яковом Скомаровським, відбулася 8 березня 1929 року в Ленінграді, де Утьосов на той час працював артистом Ленінградського театру сатири. У 1929 році в Харкові дебютував ще один український "Теа-джаз" під керуванням Бориса Ренського.

Варто зауважити, що паростки вітчизняного джазу 20-х початку 30-х років піддавались нещадній критиці з боку асоціації пролетарських музикантів в особі "художньої ради", що існувала в кожному обласному центрі колишнього Радянського Союзу. Внаслідок такого жорстокого регламентування творів музикантів чимало джазових колективів були змушені припинити свою діяльність.

Тогочасна мистецька наукова думка трактувала джаз як "буржуазну" зброю ідеологічної боротьби за свідомість радянських людей, аналізуючи цю музику досить поверхово і не вважаючи її новим оригінальним жанром у вітчизняному музичному мистецтві, навіть намагаючись заборонити виконувати джазові твори.

У 30-х роках по Україні гастролюють всесвітньо відомі джазові колективи: оркестри Хепа Уінна (1934р.) і Джека Бартона (1935 р.) з Англії, Боббі Астора (1934р.) з Німеччини; Антоніна Циглера (1934р.) Та Отто Скупецького (1936-1938рр.) зі Словаччини; Макке Берга (1936р.) зі Швеції та Джазової Капелли з Голландії. Вони сприяють помітному зростанню професійно-виконавського рівня вітчизняних джазових виконавців та активному виступу їх на концертних майданчиках.

У воєнний період джаз поступово відокремлюється від інструментальних форм і асимілюється з масовою піснею та естрадним мистецтвом. Джазові оркестри починають займатися різноманітною концертною діяльністю у складних умовах на передовій фронтів і на лініях оборони, даючи концерти також для трудівників тилу. Серед них слід згадати П.Утьосова, К.Шульженко, І.Фелічева та інших.

Після вітчизняної війни в джазовій музиці поступово відбувається перехід від пісенних до різнобічних інструментальних форм. Такий поворот сприяв зацікавленості цим видом мистецтва молодих обдарувань і спричинив появу в багатьох містах і селах України великої кількості як професійних так і самодіяльних колективів, що виконували джаз. Їх репертуар складався як із творів зарубіжних класиків джазу, так і з обробок українських народних пісень у джазовому стилі.

У Києві в 1946 році на березі клубу "Дніпро" було створено джазовий оркестр який очолив Петро Кеслер. У 50-х роках розпочав активну творчу діяльність ще один естрадний колектив, створений композитором і диригентом Євгеном Зубцовим із музикантів самодіяльних оркестрів Будинків культури "Метробуд", клубу МВС і Будинку офіцерів. У 1960 році (з утворенням Укрконцерту) цей оркестр отримав офіційну назву "Дніпро". Головним диригентом тоді був Ігор Петренко, потім його замінив Євген Діргунов, а пізніше - Гіві Гачічіладзе.

Також у цей період починають звучати джазові оркестри під керуванням В.Новікова в Києві та О.Шаповалова в Дніпропетровську. Характерним для вітчизняного джазу кінця 40-50-х років стали ансамблеві та сольні форми музикування, відповідно, зменшилась роль біг-бендів. Досить плідно виступають у цей час квартет "Мрія" Южема Маркова, джазове тріо у складі В.Петруся, П.Бриля, В.Пшеничникова (1974 р. Київ), Пилип Бриль, Леонід Гольштейн та інші. Ансамблі та солісти того часу орієнтувалися на кращі афро-американські традиції.

Перший етап (1957-1965рр.) активізації джазового руху в Україні пов'язаний з проведенням VI Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві (1957р.) на базі якого був організований перший Міжнародний конкурс джазових оркестрів. У даний період у творчості українських джазменів простежуються пошуки оригінального власного стилю у сполученні з джазовою імпровізацією й національним фольклором.

У 1962 р. в Києві з'являється перший джаз-клуб, згодом такі клуби виникли в Харкові, Одесі, Донецьку та в інших містах країни при інших організаціях, підприємствах, заводах, що, безумовно сприяло популярності джазу й зростанню професійної майстерності музикантів. У середині 60-х років багато джазових виконавців починають створювати власні композиції забарвлені національним колоритом. Це був, безумовно, великий крок уперед!

На кінець 60 і 70-ті роки припадає неофіційна заборона державними структурами вітчизняного джазового мистецтва, проте деякий період характеризується зміцненням відповідного жанрового середовища, що було необхідним для активної появи та успішного розвитку українського джазу. Поступово формується фестивальна і концертна структура. Основними центрами й надалі залишались Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Кривий Ріг, Одеса. Варто зауважити, що висвітлення фестивальних подій засобами масової інформації було в той час досить стриманим, на існувало також української фонотеки цього жанру ані на республіканському, ані на місцевому телебаченні. Серед лідерів джазменів даного періоду слід назвати В.Симоненка (Київ), В.Колесника (Донецьк), І.Хому (Львів), О.Шаповала (Дніпропетровськ), Ю.Маркова, Л.Гольдштейна (Київ), О.Несторова тощо. Доцільно також зазначити, що склад оркестрів та ансамблів не був стабільним, тому репертуар і стиль виконавства мали стихійну спрямованість.

У другій половині 80-х років в Україні формується система професійної джазової освіти: відкриваються естрадні відділення у вищих мистецьких навчальних закладах і музичних школах Києва, виникає мережа джазових клубів, що займається просвітительською організаційною діяльність, надаючи джазовим колективам можливість постійно виступати; починає функціонувати система аудіовізуальних запитів і продукування вітчизняної джазової музики; розширюється український фонд грамзаписів, науково-публіцистичної та наукової літератури; поновлюється джазовий істеблішмент за рахунок молодих музикантів-професіоналів, серед яких О.Гебель, Ю.Зоря, Ф.Титаренко (Кривий Ріг); М.Голощанов, В.Зозуля (Одеса); В.Абамидзе (Донецьк).

Третій етап джазового руху в Україні припадає на кінець 80-х початок 90-х років і започатковує джазовий "ренесанс" в українській популярній естрадній музиці.

Прогресивному розвитку вітчизняного джазу наприкінці 80-х початку 90-х років сприяло проведення джазових фестивалів, серед яких "обрії джазу" (Кривий Ріг), "Міні-джаз-бест" (Вінниця), "Фестиваль джазової музики" (Донецьк), "Толосієва", "Метаморфози джазу" (Київ) тощо, а також участь українських джазменів у міжнародних і всеукраїнських джазових фестивалях, днях джазової музики та висвітлення джазових подій вітчизняними мас-медія (сучасні радіо та телепередачі: "Тема з варіаціями" - О.Кочан, "35 хвилин джазу" - Л.Гольдштейна, "Джаз до 23-ї" та інші).

Характерним для 80-90-х років є поява та активне функціонування поряд з інструментальним і вокального джазу, яскравими представниками є гурти "Джаз-хорал" (Кривій Ріг), "Джаз-експромт", "Мен-Саунд" (Київ), частково - "Чоні черешні" (Рівне), Солісти Наталя Тура (Київ), Лідія Остапенко (Кривій Ріг), Ольга Войтенко (Донецьк) та інші.

З другої половини 90-х років починається четвертий період розвитку джазового мистецтва в Україні, який триває й до нашого часу. Відбувається активне продукування вітчизняними студіями звукозапису аудіо візуальної продукції професійних джазових колективів та окремих виконавців. Серед лідерів сучасного українського джазу слід згадати гурт "Фест" (Вінниця), дитячий біг-бенд під керуванням О.Тебеля, а нині - В.Басюка (Кривий Ріг), тріо Е.Ізмайлова (Крим), квартет Ю.Шенети (Київ), квартет В.Шабалтаса (Харків), гурт "Схід-Side", гурт "Аби МС", гурт "Святошенський хрест", гурт "Біокард" та інші.

З представників вокального джазу варто відмітити гурт "Джаз-хорал" під керуванням О.Тебеля (Кривий Ріг), гурт "Джаз-експромт" під керуванням О.Лисокона (Київ), "Мен-саунд" під керуванням В.Мішковецького (Київ), "Чоні черешні" на чолі з Ю.Поліщук (Рівне) та інші.

Це нова хвиля піднесення джазового руху в Україні охоплює шляхи перетворення набутих досягнень українського джазового мистецтва у вітчизняну джазову школу.

Тема 4. Біля витоків української естрадної пісні. В.Івасюк, П.Майборода, О.Білаш, І.Поклад, гурт "Ватра", тріо "Мариничів" та інші

Українська естрадна пісня стала продовжувачем українського солоспіву та пісні-роману. У 50-60-ті роки ХХ століття вона набула нового забарвлення. Класикою зазначеного жанру в даний період були вокальні твори П.Майбороди, І.Шамо, А.Кос-Анатольського, О.Білаша, пізніше - І.Поклада, В.Михайлюка, С.Сабадаша. Лірична пісня уособлювала певні традиції масового, гуртового співу, насамперед, у його спорідненості з фольклорними джерелами, причому в 40-80-х роках (у радянський період) вона відображала панування відповідної ідеології.

60-ті роки характеризуються злетом популярності української естрадної пісні завдяки чудовій виконавській майстерності вітчизняних оперних співаків, зокрема таких я Борис Гмирч, Дмитро Гнатюк, Юрій Гуляєв, Анатолій кочерга, Зоя Тайдай, пізніше Костянтин Огнєвой, Діана Петриненко, Анатолій Мокренко, Анатолій Соловяненко та багато інших. У другій половині 60-х років створюються перші вітчизняні професійні колективи традиційної естрадної пісні - це вокально-інструментальні ансамблі (ВІА) "Березень" (1964р.), "Мрія" (1965р.), "Смерічка" (1966 р.), "Кобза" (1969р.), "Свитязь" (1970р.).

Серед найпопулярніших ВІА 70-х років можна назвати гурти "Червона ркта" (1971р.), "Чарівні гітари" (1975р.), "Крачни" (1974р.), а пізніше - у 80-90-ті роки - "Львів" (1980р.), "Медобори" (1980р.), "Дзвій" (1989р.), "Соколи" (1990р.), котрі у своєму творчому доробку використовували автентичні елементи народної мелодики.

У процесі полі жанрового синтезу в 70-х роках зароджується особливий різновид пісенної творчості шлягер (від нім. SCHLAGER - ходовий товар). Характерними особливостями шлягеру є стандартизована тема кохання, спрощеність віршованих рим, танцювальний підтекст, відсутність психологічної розробки теми, стереотипність у лексиці, образах, співвідношенні поетичних рим, плакатність висловлювання, наявність слів-операторів, ключового образу. Український синглер у своїх кращих проявах є явищем неоднозначним. Він перебуває під впливом Європейської музики (диско, рок-н-ролу), а також деяких різновидів танців (твіст, вальс, танго, шейк). Крім того, через осмислення джерел західноукраїнського фольклору вітчизняний шлягер асимілював елементи угорського стилю "веб-бункош" та деякі особливості циганського співу.

На початку 80-х років українська традиційна естрадна пісня переживає кризовий період, що виявляється у перевалюванні російськомовного репертуару. В цей час особливо значущою для розвитку стала творчість групи "Тріо Маренич". Цей колектив підніс естрадну пісню на якісно новий щабель, справив вирішальний вплив на подальший розвиток традицій ліричної пісні, пісні-романсу, канту в сільському та міському варіантах (фольклорні, аматорські зразки), сослосвіву як особливого різновиду професійної камерної вокальної лірики, багато в чому випередив відродження акустичної музики (авторської пісні).

Яскравими представниками поп-автентичного жанру в естрадній пісні цих часів можна назвати дует "Два кольори" та вокально-естрадне мистецтво Ніни Матвієнко.

Платон Іларіонович Майборода (1918-1989).

Платон Майборода… Багатьом ім'я цього композитора знайоме з дитинства. Музика його стала рідною в кожному куточку нашої країни, а всенародне визнання творчості митця піднесено на високий щабель класичного зразка. І це закономірно. Обдарований яскравим талантом композитора-пісняра, П.Майборода саме пісні присвятив своє життя художника-громадянина, горіння свого таланту, жар свого серця. У пісню вкладав митець своє розуміння життя і щире звернення до людської душі його творів, які зросли на вичерпних фольклорних джерелах, знайшовши відгук у серцях слухачів не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами.

Пісні композитора живуть повнокрилим життям. Багатьом з них випала щаслива доля стати народними - а яка може бути ще вища ознака?

Народився композитор на хуторі Пелехівщина, Тлобсенського району, на Полтавщині в селянській родини, в якій кохалися в народній музиці, знали багато пісень любили грати на різних музикальних інструментах.

Першим торував шлях у музичне мистецтво старший брат Платона - Георгій. Він став прикладом для молодшого брата на мистецькій ниві.

Нові враження захопили хлопчика, коли він пішов до школи, адже крім пізнання різних предметностей, музично обдарованого Платона заполонив шкільний хор. Саме шкільний хор, в якому співали не тільки учні, а й вчителі і селяни, відіграв помітну роль у житті села.

Новий етап життя П.Майбороди почався 1932 року, коли сім'я переїхала до Запоріжжя. Саме тут почав вчитися грати на мандоліні та гітарі, опанував музичну грамоту, пробував розписувати партії нескладних п'єс для шкільного оркестру. З'явилися перші власні творчі спроби.

Закоханість у музику, палке бажання самому опанувати ж високе мистецтво породили рішення вступити до консерваторії у Києві. Але в 1936 році його не прийняли. Обдарованого хлопця взяв до себе Л.М.Ревуцький - людина мудра й добра, прекрасний педагог. Так з класу композиції Ревуцького в Київському музичному училищі розпочався шлях П.Майбороди до оволодіння таємницями музичного мистецтва.

У 1938 році П.Майбороду було прийнято до Київської консерваторії де він продовжував навчання в класі Л.Ревуцького. тепер він свідомо почав вивчати багату пісенну спадщину українського народу.

У Платона Майбороди - щаслива авторська доля: де б не бував скрізь його зустрічала пісня, яку він творив. Візитними карточками стали пісні композитора: "Київський вальс", "Пісня про рушник" написана до кінофільму "Літа молодії", "Пісня про вичительку", "Стежина". П.Майборода автор понад 100 творів…

Олександр Іванович Білаш (1931-2003)

Тече ріка невеличка… Коні, влиті вранішнім туманом… Осінні гарячі чорнобривці під вікнами… Кружляє і кружляє лелека в прощальному танку…

То - спогад. Про босоноге, повите серпанком дитинство. Спогад, який вилився у широко знану сьогодні пісню "Ясени"…

"Правда, що ваші батьки були музикантами, що змалечку ви грали на фортепіано і талант ваш - вплив їхніх геніїв?" - спитали кореспонденти композитора в Лондоні, коли він в складі радянської делегації відвідав цю європейську державу. "Не зовсім - відповість композитор О.Білаш. батьки мої були колгоспниками, то ж за генами я більше - хлібороб. Вони просто любили пісню і музику, як і весь мій народ це любить. Щодо музичного інструмента - ви маєте рацію, у мене він був, тільки не рояль і не піаніно, а саморобна гармошка на два баси й вісім голосів, виготовлена градзьким майстром - музикою Антоном Гапоненком".

Олександр Білаш любить спогади. І особливо спогади про своє, нехай важке, але таке радісне і неповторне дитинство…

В три роки дав свій перший концерт на тій самій саморобній гармошці, як виміняв велосипед, яким преміювали батька за ударну працю, на баян. Грав цілий день, аж поки пальці не подерев'яніли, коли аж під вечір батьки "високих договірних сторін" не втрутилися й не анулювали того обміну… Саме в спогадах він лине у минуле, щоб ще раз доторкнутися до найдорожчого - материнської ніжності і невмирущої пісні, в яку вона вкладувала все: радість і розлуку, щастя і горе, надію і віру… З материнської пісні почалася його життєва доля і біографія композитора.

Він народився і виріс у мальовничому селі Традизьку на Полтавщині. Закінчивши школу, він вступив до Житомирського музичного училища, а після його закінчення - до Київської консерваторії.

Будучи відомим композитором Білаш залишається вірним насамперед пісні, якій віддав хвилини найвищого творчого злету. Піснею митець не тільки починав свою творчу біографію, а й саме через неї у важкі воєнні роки пізнавав красу музики, саме вона стала його "музичним університетом".

Чи знайдеться сьогодні людини яку не турбували б не хвилювали написані Олександром Білашем "Лелеченьки", "Ой не ріж косу", "Впали роси на покоси", "Білий сніг на зеленому листі" і, особливо - "Два кольори"…

"Тріо Мариничів"

Часто трапляється, що те чи інше помітне явище в мистецтві приходить буденно, просто без афектації, без надокучливої самореклами.

Саме так було сприйнято появу тріо Мариничів, ансамблю самобутнього і перспективного. В період, коли естрадне музикування стало явищем глобальним, коли могутня естрадна електроіндустрія відтіснила на другий план живі людські почуття, поява Мариничів була бажаною і закономірною. Узявши за основу роботи українську народну пісню, поповнюючи репертуар хорошими піснями професійних авторів, талановиті музиканти з перших кроків стали на надійний грунт реалізму й народності в творчості. Роблять це професійно, трепетно, бережно, ніколи не впадаючи в не типовість, тим більше у фальш.

Винятково музикальні артисти тріо безпосередньо володіють ритмом, темпом, мімікою і артикуляцією. Один із складових їх успіху - манера співу пвд гітарк, не нова, проте улюблена в народі форма музикування.

Слухаючи добірки українських пісень - першими в обробці і у виконанні Мариничів, маємо справді велику естетичну насолоду. Можемо згадати хоча б такі з них, як "Ой, у гаю при Дунаю", "Посилала мене мати", "Вже сонце близенько"…

Легендарне тріо Мариничів Антоніна, Світлана та Валерій по сьогоднішній день несуть своє прекрасне мистецтво народові.

Володимир Івасюк.

Народився Володимир Івасюк 1949 році в місті Кіцмань На Буковині в учительській родині. Чотирирічним він уже грав у дитячому оркестрі народних інструментів, а в п'ять років поступив до місцевої музичної школи.

У 1965 році В.Івасюк створив "Буковину" - один із перших українських ВІА. Тоді ж з'явилися його пісні, що принесли перемогу на самодіяльних конкурсах. У 1967 році В.Івасюк з родиною переїжджає до Чернівців. Там він деякий час працює на заводі, створює робітничий хор. Через рік хлопець поступає до чернівецького медичного інституту, де бере участь у студентській народній самодіяльності, грає в ансамблі пісні й танцю. У цей період він також пише пісні, одна з яких - "Я піду в далекі гори" (у виконанні Лідії Відаш) - лунала на всю Україну.

У жовтні 1970 року українське телебачення вперше транслювало його пісні "Червона рута" та "Водограй". За підсумками 1971 року "Червону руту" було визнано найкращею піснею в колишньому СССР. На заключному концерті першого Всесоюзного телефестивалю "Пісня - 71" разом із Василем Зінкевичем й Назарієм Яремчиком її співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став, хоч інколи й виїжджав на гастролі. На телебаченні зберігся запис лише однієї пісні у виконанні автора - "Літо пізніх жоржин".

У 1972 році В.Івасюк переводиться до львівського медичного інституту і паралельно поступає на композиторський факультет львівської консерваторії ім. М.Лисенка. За роки навчання в консерваторії Володимир Івасюк написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів, велику кількість інструментальної музики. В 1977 році фірма "Мелодія" випустила платівку "Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару". 18 травня 1979 року Володимир Івасюк трагічно загинув - загадку його смерті ще й досі не розкрито.

Тема 5. Авторська пісня-данина моді чи поклик серця. Основні джерела та історичні та етапи формування жанру. Представники

Важливим напрямом сучасної української популярної естрадної музики, що має древнє родове коріння, є авторська пісня. Як зазначають дослідження Ю.Андрєєв, А.Білінський, Н.Вайнонен, п.Картовий, О.Рязник, витоками вітчизняної авторської пісні є кобзарське мистецтво та пісенно- кантова творчість XVII-XVIII ст.., яскравими представниками якої були А.Баранович, Д.Туптало, Т.Сковорода, бутові пісні кінця XVIII - початку XIX ст.., зокрема творчість піснярів - виконавців О.Бочковського, Ю.Добриловського, Т. Відорта , С. Климовського та інших , міський фольклор і робітнича пісня-балада, популярні пісні Західної України 20-30рр ХХ ст.., зокрема , повстанські пісні воїнів УПА тощо, "пісенний джаз" 20-40-х рр.. (М.Бужин, Л.Утьосов, К. Шульженко), естрадний романс-шансон ( О.Вертинський , П.Лещенко), ренесанс української естрадної пісні кінця 50- початку 70 рр.(початковий етап-пісні П.Майбороди, кінцевий злет популярності творців В.Івасюка).

Період формування вітчизняної авторської пісні проходив у два етапи, з яких перший(кінці 50-х - середина 80-х рр..ХХ ст.) характеризується функціонуванням української авторської пісні в контексті розвитку " міжнаціональної" термін О.Різника, другий (кінця 80-х - початок 90-х рр.) являє собою кризу " міжнаціональної" авторської пісні , становлення самостійно національно-визначених ознак авторської пісні, розвиток нових стилів, формування вітчизняної школи авторської пісні.

Наприкінці 50-х - початку 60-х рр.. українська авторська пісня розвивається як один із напрямів "шестидесятництва" у середовищі інтелігенції також активно функціонує масовий турнетичний рух у студентському середовищі перетекстуванням туристського та студентського фольклору. Характерними для цього періоду є перевага російськомовних творів і виконавців, що пояснюється політичними обставинами цього часу.

Засновниками " міжнаціональної" авторської пісні наприкінці 50-х років були М.Анчарів, Б.Окуджава, Ю.Візбор. У 60-х рр. у Москві даний жанр проставляли Н.Матвєєва, О.Талич, В.Висоцький, А.Крупп, О.Тородницький, Є.Клячкін, Ю.Кукін, наприкінці 60-х початку 70-х рр.. - О.Дольський, В.Берешков, В. Лупоров, О.Мерзоян, С.Некітін; У 70-х роках - О.Розенбаун, В.Єгоров, В.Доліна; У 80-х - М.Щербаков, О.Іващенко, Т. Василів.

В Україні у 50-60-х рр.. набули популярності барди Н.Лісіца, В.Винарський (Київ) Т.Дипштейн(Харків).

Першими напрямками авторської пісні були студентська, туристська та дворова. На початку 60-х рр.. активно створюються туристичні клуби бардівської (1959 рік - клуб "Романтик" у Києві, який очолюють Л.Духовний, В.Кадінко).

Починаючи з 1970 року відбувається відокремлення пісенної секції від "туристських" клубів, організовуються самостійні клуби самодіяльної пісні (КСП), зокрема у Києві : "Арсенал", "Костер".

На межі 60-х 70-х рр.. В Україні з'явилася ціла плеяда молодих бардів серед них Л.Духовний, В.Каденко, С.Кещ, Д.Кимельфельд, А.Леміш, В.Семенова, Л.Авагян, В.Сергєєв, І.Ченцов. Україна в цей час відставала від мистецьких новацій Росії й була приречена на копіювання російських зразків, зокрема у жанрі авторської пісні. З появою вітчизняних бардів О.Короля , В.Харченко , О.Рубальського, Т. Буровського, І.Жука, А.Толубитського, Н.Чернявського значною мірою підсилилися національні пріоритети в змісті їх творчих доробків.

У 1984-1989 рр. у Києві виникають форми української авторської пісні - театр-студія, зокрема театр пісні при палаці культури авіазаводу (І.Жук, В.Новикова, О.Рябинська, В.Семенов, С.Смолич): театр пісні "Гамаюн"(І.Винник, А.Лемеш ); театр - студія "Контакт" (керівник С.Рубчинський).

Отже, у 60-х 80- рр.. відбуваються структурування жанрово-стильових ознак встановлення підвалин, визрівання прототипів вітчизняної авторської пісні в трьох сферах аматорської творчості: україномовно туристська й авторська пісня, українська естрадна пісня(група "березень" О.Авагяна, творчість В.Івасюка); гітарно-фольклорно творчість, пошуки специфічно-національного звучання (Н.Бугіль, Е.Драч, В.Морозет, А.Панчишин, П.Приступов).

Другий етап (з кінця 80-х років ) характеризується якісними політичними та соціокультурними зрушеннями, розгортанням процесу національного відродження України, утвердженням демократичних ідеалів формуванням нових стилів вітчизняної авторської пісні. Початком даного процесу є створення в 1988 році у Львові пісенного театру "не журись" в якому згуртувались активісти авторської пісні Е.Драч, В.Шданкін , В Морозов , К.Москалець, А.Панчишин, що сприяло остаточні кристалізації авторської пісні як самостійного мистецького феномену.

Всеукраїнські фестивалі авторської пісні проводяться з кінця 70-х рр.. : "Есхар"(Харків) - з 1978 року "Буллат" (Суми) - з 1987 року ; "Байда" (Запоріжжя) - з 1987 року; з 1989 року проводиться єдиний спеціалізований фестиваль авторської пісні " Оберіг" (Луцьк). Нещодавно стали проводитися

Фестивалі авторської пісні в межах фестивалю "Червона рута" та фестивалю студентської пісні " Я і гітара" (в Рівному).

Створюється контактні осередки (клуби, спілки, товариства): 1991 рік - "Деміївське братство" Київ; 1992 рік - "Український гітарослов" при театрі "Будьмо". Відбувається встановлення плеяди яскравих самобутніх виконавців авторської пісні: у Києві - це І.Жук, І.Позаченко, О.Богомлець, О.Павлишин; у Харкові - М.Бурмака, у Хмельницькому - В.Смотритель, у Рівному О.Смик, у Бахмачі - К.Москалець та інші.

Жанрово-стильові ознаки бардівської пісні

У 90-х роках спостерігається вільне поєднання в одній особі різних профілів творчості бардів, які можна класифікувати таким чином:

- "поетична пісня" (бард автор музики, поезії співу і супроводу). Представники І.Жук, Е.Драч, М.Барановський, І.Особик , І.Кисленко та ін;

- "співана поезія" ( бардівське композиторство на вірші поетів). Представники М.Бурмака, В.Жданов, І.Козаченко, О.Богомолець, І.Якубовськеий та інші;

- професійне "неавторське" виконавство. Представники А.Хавунко, О.Король.

Найхарактернішою рисою авторської пісні є відповідність слова і змісту (логічного та емоційного) слова і діла. Специфікація жанру: народження авторської пісні "від вірша", підсилене музичн7ою тканиною дії поетичного тексту, особлива роль театральної майстерності виконавця, інсценізація пісні.

Розвиток вітчизняної авторської пісні 90-х років дозволив визначити типологію жанрово-стильових ознак бардівської творчості. Виокремлено такі:

- неокобзарство, що апелює до поєднання кобзарських традицій і концертного романсово-шансонового та естрадного музикування (Н.Бучіль, І.Виспіеський, В.Жданкін, В.Непомнищий, А.Скрипник, В.Хавченко) ;

- епіко-монологічний жанр, зорієнтований на стародавні народнопісенні жанри й рок - музичну стилістику, характеризується експресивно-вокальною виконавською манерою( М.Бурмака, Е.Драч, О.Богомолець);

- бард-хіт, що націлює на певний стиль виконання (джаз-рок, поп-музику), на внутрішню дерегенцію виконавсько-голосових можливостей і рівень володіння супровідним інструментом. Барт-хіт включає бар-рок(І.Козаченко, В.Стеблюк, В.Саран);

- барт-поп (О.Тарнович, В.Морозов);

- барт-джаз (В.Кононенко, С.Шишкін, частково А.Панчишин);

- бард-рок-н-рол(В.Гончарський ).

Романсово-шансований тип сполучає концертну й побутову спрямованість камерно-ліричного монологу(декламенційно-наспівний тип інтонування - І.Жук, А.Курач, О.Покальчук, А.Ремезов - й наспівно-декламеційний - О.Богомольця, В.Семенов, З. Слободян, О.Смик, А.Франчук).

На сучасному етапі українська авторська пісня має статус аматорської, проте відбувається інтенсивна професіоналізація жанру, що сприятиме інтеграції її в загально-мистецьку систему, створенню професійної школи.

Марія Бурмака

Кожний новий альбом Марії Бурмаки окреслює внутрішній стан розвитку співачки : він настроєвих нюансів - до концепції звучання показує іншу Марію Бурмаку. Марія - бард, виконавець авторської пісні , королева фалкових балад, навіть готична поп-діва, рок-леді - одна з найкращих виконавець української сцени. Унікальність Марії полягає в тому, що мелодії пісень завжди запам'ятовуються, також вражають філософським змістом і глибокою ліричністю, а емоції кожної пісні - відверта і щира сповідь. Харків'янка Марія Бурмака писала співакам українські народні пісні, навчаючись у музичній школі по класу гітари. В 1987 році вона стає студенткою харківського університету , а через рік починає писати власні пісні на вірші українських поетів О.Олеся, В.Малковича. В 1989 році Марія перемогла на фестивалі співаної поезії "Оберіг" у Луцьку, а на "Червоній колині-89" отримала другу премію.

Фірма "Кобза" випустила касету "Ой не квітни, вино" , а через рік, восени 1991 року, на канадській фірмі "Євшен" було записано перший компакт-диски співачки "Марія". На цьому компакті з'явилися її перші пісні в жанрі поп-музики.

Марія Бурмака переїжджає до Києва і з осені 1992 року працює композитором-оренжувальником Миколою Павлівим, котрий записує всі її пісні на власній "студії "Мікс". Тандем Бурмака -Павлів не знає провалів і встановлює своєрідний рекорд в хіт-параді "12 - 2" - чотири перемоги протягом року( пісні "Лишається Надія", "Єдиного слова заради", "Ходить сон", "Я люблю твої кроки").

Восени 1994 року відбулася презентація другого Марійчиного компакт-диску "Лишається Надія".

Згодом вона захопилась культурологією і сала ведучою телепрограм "КіН" та "Рейтинг" (канал "СТБ"). Восени 1996 року фірма "Тарба" перевидала альбом "Марія".

Черговий альбом Марії Бурмаки "Знову люблю" з'явився восени 1997 року (презентований взимку 2000року). На початку 1998 року "нова рекордс" перевидала всі її альбоми. В серпні співачка була вдостоєна звання Заслуженої артистки України.

Наприкінці 2004 року співачка підписала контракт із рекодинговою компанією Ukranian Rekords - представником найбільшого світового Мейджора Universal в Україні. Компанія випустила альбом " Марія Бурмака. Ми будемо! Найкращі" - збірку найулюбленіших пісень співачки.

2005 рік - запис англомовного альбому, концерти за кордоном - у Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто, Польщі.

Марія Бурмака часто гастролює із концертами по Україні.

Тема 6. Сучасна українська естрадна поп-музика . Етапи сходження до шоу - бізнесу. Творчість сучасних композиторів, поетів-піонерів-виконавців.

Початок історії поп-музикм в Україні можна віднести до другої половини 80-х років які ознаменувалися стрімким взлетом підліткової топ-музики та електро-поп-музики( Руся, І.Білик, пізніше - Наталія Могилевська, Віктор Павлік), української мелодики (К.Чілі, І.Шинкарук, К. Руденко, М.Одольська, Розсада); популярної естрадної пісні (Т.Повалій, Р.Лижичко, О.Пономарьов, К.Бужинська).

Так звану примодерну естрадну пісню виконують групи " Капучіно", "Іграшки", "Ла-Манш", "Віа Гра", Ю. Лорд, дует "Евтектичне життя", Д.Шифер, презентують "Альтернативну музику" кінця 90-х рр..

Період 1993-1998 років позначений активним проведенням всеукраїнських конкурсів і фестивалів поп-музики, найпопулярнішими серед яких стали "Червона рута"(Чернівці, Запоріжжя, Донецьк, Сімферополь, Київ), "Вивих" (Львів), "Таврійські ігри"(Каховка), "Оберіг"(Луцьк), "Тарас Бульба"(Дубно), "Марія"(Трускавець), "На хвилях Свитязя"(Володимир-Волинський), "Шлягер", "Фант-лото надія", "Крок до зірок"(Київ).

Починаючи з 1995 року спостерігається активізація процесу входження вітчизняної поп-музики у світовий бізнес. Першою продюсерською агенцією в українському шоу бізнесі стала група "Ростислав Шоу"( 1992 рік ),яка спланувала , організувала та здійснила грандіозну на той час проект, що мав назву "Нова Українська хвиля". Однак він виявився нетривалим, оскільки суспільство було ще не готове мислити новими категоріями.

Згодом з'являється низка структур шоу-бізнесу серед них агенція "Нова", яка організувала небачені на той час за ресурсами і масштабами концерти І.Білик, гурту "ВВ", А.Данилка(Вєрки Сердюки), Асії Ахат, що супроводжувалися тисяч касет і компакт-дисків.

Досить часто агенція на чолі з О.Бригінцем і А.Рудницькою організовувала виступи молодих українських виконавців на найпрестижніших концертах, майданчиках країни , що висвітлювали в телеефірі( програма "Територія А") та пресі(журнал "Музичний Тиждень").

Продюсерський центр "Музична біржа" під орудою є.Рибчинського також проводить концертів тури та видає під власною маркою компакт-диски А.Кравчука, Т.Повалій.

Агенція "Євро шоу", починаючи з 1996 року , кожні два роки видає об'ємний "музичний реєстр" з інформацією про всі прояви вітчизняного шоу-бізнесу по кожному регіону. Варто зазначити , що на той час це була чи не єдина можливість для новостворених гуртів і виконавців безкоштовно і професійно заявити про себе в Україні. Ця організація досить успішно організовує концертні тури Т.Повалій, Ані Лорак, гуртів "Табула Раса", "Грін Грей".

Наприкінці 90- х років були започатковані дитячі фестивалі поп-музики, зокрема такі як "Фант-лото Надія", "Крок до зірок", "Зірки "Утренней звезди"", "Весела".

Тривалий час пальму першості в популярній музиці тримають дві різнопланові співачки: в поп-музиці - І.Білик , у жанрі традиційної естрадної пісні - Т.Повалій, а серед чоловіків цю нішу заповнюють цю нішу А.Кравчук як представник стильного кабаре та модернізатор традиційної пісні, О.Пономарьов. Великий успіх супроводжує гурт "Піккардійська Терція".

Важливо зазначити, що саме завдяки фестивалю "Червона рута" талановиту молодь незалежної України почули також і в Канаді і в США, і в Європі.

Починаючи з 90-х років в Українській пісні розпочинається "нова сучасна хвиля", яка характеризується сучасною розробкою різних пластів національної пісні, стилістичним поділом традиційної естрадної пісні (власне традиційно естрадна пісня ВІА, сольні виконавці та поп-музика) і початком усвідомлення колосального музичного потенціалу нації та активним творінням власної оригінально музичної культури задля того, аби ідентифікувати себе у світовому музичному просторі.

Ірина Білик

Ірину Білик (06.04.1970р.) слухачі вперше почули в 1987 році, коли вона записала на радіо дві власні пісні("До весни" та "Дєтство"), які принесли їй перемогу в радіо конкурсі ""нові імена". Після закінчення школи Ірина поступила до музичного училища Р.Глієра в клас відомої співачки Ліни Прохорової. Дівчина взяла участь у першому фестивалі "Червона рута" та через хворобу стала лише дипломаткою. В 1990 році з допомогою композитора-аранжувальника Миколи Павлова вона записала дебютний міні-альбом, куди увійшли її 6 пісень: "Зоряна ніч", "Люби мене", "Юро", "Годі вже", "До тебе", "Кувала зозуля", "Дивний сон".