Главная Коллекция "Otherreferats" Строительство и архитектура Виконання цегляної кладки стіни

Виконання цегляної кладки стіни

Технологічний процес виконання цегляної кладки стіни. Матеріали для виконання штукатурки. Опис сухої штукатурки Ceresit CT 36. Матеріали для виконання лицювання. Інструмент для облицювальних робіт. Технічні характеристики клеючої суміші Ceresit CM 11.

Рубрика	Строительство и архитектура
Вид	курсовая работа
Язык	украинский
Дата добавления	06.04.2009
Размер файла	789,0 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

ПЛАН

Вступ

Ескізи

I.Технологічний процес виконання цегляної кладки стіни в 1 ? цеглини

1) Техніка безпеки
2) Інструменти, прилади та інвентар
3) Матеріали
4) Технологія робіт
5) Організація праці
6) Технічні умови

II.Технологічний процес виконання штукатуркИ

1)Техніка безпеки
2) Інструменти, прилади та інвентар
3) Матеріали для виконання штукатурки. Опис сухої штукатурки Ceresit CT 36.
4) Провішування поверхні
5) Підготовка основи
6) Виконання оштукатурювання
7) Вимоги до якості оштукатуреної поверхні

III.Технологічний процес виконання лицювання

1) Матеріали для виконання лицювання
2) Інструмент для облицювальних робіт
3) Види керамічних плиток
4) Підготовка поверхні під лицювання
5) Розмітка поверхні під лицювання
6) Укладання на обштукатурену поверхню
7) Укладання облицювальних плиток
8) Процес укладання плитки
9) Розшивання швів
10) Зовнішні дефекти облицювань
11) Технічні характеристики клеючої суміші Ceresit CM 11

Висновок

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ

Історія будівельного мистецтва бере свій початок з найдавніших часів і пов'язана з історією розвитку людського суспільства.

Перші визначні архітектурні споруди створилися за часів рабовласницької епохи у Стародавньому Єгипті, античній Греції та Римі ( IV - I тисячолітті до н.е.)

У XVIII ст. у мистецтві й архітектурі поширюється класичний стиль. Виникненню класичного стилю значною мірою сприяв розвиток науки, особливо філософії й літератури.

Але XIX ст., відкрило еру технічного прогресу в будівництві. Вже на початку століття в будівництві почали активно використовувати метали: чавун, коване залізо, згодом стать. Перше застосування як основного будівельного матеріалу мало скло (" Кришталевий палац" на всесвітній виставці в Лондоні у 1851 р. був збудований із засклених панелей).

У кінці століття з металу споруджували складні просторові конструкції. У 1889 р, за проектом А.- Г. Ейфеля в центрі Парижа у зв'язку з Всесвітньою виставкою була змонтовано із сталевих елементів вежа заввишки 300 м. з часом ця споруда стала символом Парижу.

Крім металу у другій половині XIX ст. починають застосовувати інші прогресивні матеріали - бетон і залізобетон. Ці матеріали, яким дали життя великі масштаби будівництва, вплинули на подальшій розвиток світової архітектури.

Будівництвом називається процес спорудження будівель і споруд різного призначення.

Будівництво тісно пов'язано з промисловістю, транспортом, сільським господарством, наукою, обороною і невиробничими сферами.

Значний внесок внесло будівництва у невиробничу сферу. Житлові будинки, нові мікрорайони зі своїми школами й дитячими закладами, підприємствами, торгівлі, культурно-побутовими центрами - все це споруджено будівельниками.

Таким чином, будівництво відіграло значну роль у житті суспільства. Воно є матеріальною основою безперервного розвитку народного господарства, вирішення житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня нашого народу.

Термін служби будівель та споруд коливається від 50 до 150 років. Ще на довший термін розраховані мости, тунелі, греблі.

Ескізи

Ескіз цегляної кладки в 1? цеглини

а)

б)

Відстань між стопками цегл

- Тичковый ряд (а) 10-15 мм

- Ложковый ряд (б) 250 мм

Ескіз розстилання розчину

Рис.1 Тичкові ряди внутрішня верста

Рис.2 Тичкові ряди зовнішня верста

Рис.3 Ложкові ряди зовнішня верста

Ескіз оштукатурювання стіни

Ескізи схем укладання плитки на підлогу

Схема укладання 1

Схема укладання 2

Схема укладання плитки 3

Схема укладання плитки 4

Схема укладання плитки 5

Схема укладання плитки 6

Схема укладання плитки 7

Схема укладання плитки 8

I. Технологічний процес виконання цегляної кладки стіни в 1 ? цеглини

1) Техніка безпеки

Інструменти і пристрої потрібно використовувати відповідно до їх призначення і стежити, щоб вони були у справному стані. Інструменти треба правильно і міцно насаджувати на ручки. Робочі поверхні інструментів мають бути рівними, без задирок. Пошкоджені або деформовані інструменти використовувати не можна.

Працювати каменяр повинен у рукавицях або напальниках, які захищають шкіру від потертостей.

Цегляну кладку каменяр виконує з перекриттів, і інвентарних помостів або настилу риштовання. Риштовання і помости встановлюють на очищені вирівняні поверхні. Особливу увагу приділяють на ґрунт, який повинен бути щільно утрамбований. Забороняється встановлювати стояк на ґрунт не очищений від снігу і криги. Для рівномірного розподілу тиску під стояки перпендикулярно до споруджуваної стіни укладають дерев'яні підкладки (одна підкладка під два стояки).

Риштовання і помости не можна перевантажувати матеріалами понад визначене розрахункове навантаження, слід уникати скупчення матеріалів в одному місці. Матеріали розмішують так, щоб вони не заважати проходу⁷ робітників і транспортуванню вантажів.

Між штабелями матеріалів і стіною залишаються робочий прохід шириною не менше 60 см.

Настили на риштованні і помостах повинні бути рівними і без тріщин, їх роблять з Інвентарних щитів, зшитих планками. Зазор між стіною споруджуваної будівлі і робочим настилом помостів не повинен перевищувати 5 см. Цей зазор потрібний для того, щоб Настили риштовання і помостів висотою понад 1,1 м, за винятком помостів суцільного замощення огороджують поручнями не менше 1 м. для піднімання робітників на помости встановлюють сходні із захисними загородами (поручнями).

За станом усіх конструкцій риштування і помостів, у тому числі за станом з'єднань, кріплень, настилу і захисних загород забезпечують систематичний нагляд. Щодня після закінчення роботи помости очищають від сміття. Стан риштування і помостів щодня перед початком зміни перевіряє майстер, який керує дільницею робіт на об'єкті і бригадир.

Піднімати цеглу на поверхи (помости і риштовання) як правило треба пакетами на піддонах за допомогою футлярів, що виключає випадання цегли. Піднімати цеглу к контейнерах і пакетах без піддонів допускається лише за допомогою спеціальних захватів, які гарантують безпеку (при умові застосування пристроїв, що захищають пакет). Засоби для

піднімання цегли (футляри, захвати) не можна застосовувати без пристроїв, які запобігають самочинному розкриванню цих пристроїв під час піднімання.

Забороняється скидати з поверхів футляри, захвати, піддони, їх треба опускати краном.

Кладку будь-якого ярусу стін виконують так, щоб рівень її після кожного перемощування помостів був на 70 см вищим від рівня робочого настилу або перекриття. Якщо виникає потреба вести кладку нижче цього рівня, застосовують захисні пояси або сітчасті захисні загороди.

Треба стежити , щоб стінові матеріали, інструменти або будівельне сміття не залишилось на стінах під час перерв у роботі, бо вони можуть упасти в низ.

Водночас із кладкою стін у віконні прорізи встановлюють готові віконні блоки. Якщо в процесі кладки дверні і віконні прорізи не заповнюють готовими блоками, прорізи закривають інвентарними захисними загородами.

При кладці стін висотою понад 7 м по периметру будівлі влаштовують зовнішні інвентарні захисні козирки у вигляді настилу на кронштейнах, які навішують на стальні гаки, укріплені у кладці в міру її зведення. При влаштуванні козирків додержуються таких вимог: перший ряд козирків встановлюють на висоті не більше як 6 м від землі і залишають його до зведення кладки стін на всю висоту. Другий ряд, виготовлений суцільним або з сітчаних матеріалів з вічками не більше 50*50 мм - на висоті 6-7 м над першим, а потім за ходом кладки переставляють через кожні 6-7 м. Захисні козирки повинні мати ширину не менше 1,5 м і зовнішній кут підйому 20° до горизонту.

Робітники, які встановлюють і знімають захисні козирки, повинні користуватися запобіжними поясами і прив'язуватись до стійких конструкцій. Ходити по козирках, а також використовувати їх помости для складання матеріалів забороняється. Без захисних козирків можна вести кладку стін будівель висотою до 7 м, але при цьому на землі по периметру будівель влаштовують огорожу на відстані не менше 1,5 м від стіни.

При кладці стін із внутрішніх помостів над входом у сходові клітки споруджують постійні повіси розміром не менше 2*2 м.

Кладка стін будівель висотою понад два поверхи без влаштування міжповерхових загород забороняється.

Шви розшивають із перекриттів або з помостів після укладення 2-3 рядів. При виконанні цієї операції перебувати на стіні забороняється.

2) Інструменти, прилади та інвентар

Продуктивність праці виробника кам'яних конструкцій багато в чому залежить від якості використаного ручного інструменту.

Кельма - типу КБ (ДСТУ 9533-81). Це лопатка зі сталевою тонколистого полотна з зігнутою ручною. Ручка вироблена з деревини твердих порід. Кельму застосовують для розрівнювання розчину, заповнення вертикальних швів і підрізання надлишків розчину.

Молоток- кирочка МК (ДСТУ11042-83), маса - 0,55 кг, з дерев'яною ручною завдовжки до 300 мм. використовують молоток для рубання/тесання цегли, керамічного каменю, при цьому лезо молотка має бути під прямим кутом до поверхності ребра цеглини.

Розчинова лопатка типу ЛР (ДСТУ 19586-87), має полотно з листової сталі завтовшки 1,6 мм. круглий металевий стержень довжиною 320 мм зберігає від зношування дерев'яний держак. Лопатка призначена для подачі й розрівнювання розчину, також для перемішування його в ящику.

Розшивка (ДСТУ 12803-76) має робочу частину у вигляді розрізаної у вздовж сталевої трубки, ручка - з деревини хвойних порід. Оброблення й ущільнення швів мурування виконують сталевими розшивками, що мають увігнути й опуклу поверхню.

Висок (ДСТУ 7946-80) - маса 0,2-1 кг, складається з конусоподібного конуса, крученого шнура й алюмінієвої планки. Призначений для перевірки вертикальності кутів і поверхні мурування.

Рівень - лінійка, яка знаходиться у металевому корпусі завдовжки 750 мм. всередині лінійки знаходяться ампули, які фіксують горизонтальний і вертикальний рівні. Ним перевіряють мурування

Правило - пристрій зроблений з від фугованого дерев'яного бруска або дюралюмінієвого профілю завдовжки 1,2-2 м. правило призначене для контролю поверхності викладених стін.

Складний метр і рулетки. Бувають завдовжки 2-20 м. використовують для лінійних вимірів під час мурування.

Кам'яну кладку розбирають, якщо будівлю або споруду зносять, реконструюють чи ремонтують кам'яні конструкції. Розбирання кладки, пробивання в кладці наскрізних і ненаскрізних отворів, гнізд або борозен виконують за допомогою пневматичних відбійних молотків та електромолотків, скарпелів, шлямбурів, стальних ломів, кирок, клинів, кувалд, молотків, електричних свердлильних машин.

Відбійні пневматичні молотки та електромолотки використовують як при розбиранні кладки, так і для пробивання гнізд, борозен. Борозни і пази у цегляній кладці виконують також електричним борозноробом.

Шлямбури призначені для пробивання круглих отворів невеликого діаметра. Шлямбури роблять із стальної трубки. Один кінець його має пилкоподібні зуб'я, другий кінець - конусоподібний.

Отвори в стінах вибивають електричними свердлильними машинами з наконечниками із високоміцної сталі або твердих сплавів.

Скарпель застосовують для пробивання гнізд і борозен під час розбирання кладки.

Ломом, киркою, клином користуються в основному при розбиранні стін і фундаментів.

Кладку відновлюють під час ремонту конструкцій (закладають гнізда, зарівнюють борозни) звичайними інструментами, якими каменярі користуються прикладці стін із каменів або цегли.

3) Матеріали

Кожен матеріал, що застосовується у будівництві, має комплекс різноманітних властивостей, які визначають галузь його раціонального використання - довговічність, можливість поєднання з іншими матеріалами.

Властивості будівельних матеріалів (фізичні, механічні та хімічні) залежать від їх складу та внутрішньої побудови. За складом розрізняють матеріали:

- органічні - деревина, бітум, пластмаси;

- мінеральні - цегла, цемент, бетон;

- матеріали і метали - сталь, чавун, алюмінієві сплави. Мінеральні матеріали вогнестійкі.

Виробляють цеглу із легкоплавких глин середньої пластичності, що містять 40...50% піску. Є два способи виготовлення цегли:

1) пластичний;

2) напівсухий.

Згідно з пластичним способом цеглу-сирець формують на стрічкових пресах з пластичної глиняної маси вологістю 18-20%. За допомогою стрічкового преса глина ущільнюється. Нарізається спеціальним автоматичним пристроєм на цеглини-сирець. Після формування цегла сушиться і по досягненню 6-8% вологості - на випалювання

Через надто швидке сушіння і нагрівання під час випалювання на поверхні цегли з'являються тріщини і цегла деформується. У випадку недостатньої температури випалювання одержують недопалену цеглу (недовипал) ясно-червоного кольору. Така цегла не міцна, не водо- та морозостійка і для використання не допускається. При занадто високій температурі отримують перепалену цеглу (перепал-залізняк), яка має підвищену насипну щільність, оплавлену порохню і викривлену форму, колір її фіолетово-бурий.

Цеглу глиняну звичайну виготовляють із легкоплавких глин, що мають домішки оксидів заліза, які надають цеглі червоного відтінку. Цеглу випускають одинарним розміром 22812065 мм і модульним розміром 22813863 мм, маса однієї цеглини не повинна перевищувати 4кг. Щільність звичайної цеглини становить 1700...1900 кг/м³. за межею щільності при стисненні цеглу розрізняють на сім марок: 300,250,200,150,125,100,75.

Водопоглинання звичайної цегли повинно бути для марок вище 150 не менше 6%, а для решти марок не менше 8%. За морозостійкістю цегла поділена на чотири марки: Мр315,25,35 і 50.

Через неминучу усадку при сушінні та випалюванні допускаються відхилення у розмірах і формі, які не змінюють показників і фізико-механічних властивостей: для цеглипластичного формування у довжині +/- 4мм, у ширині +/- 3 і 2мм.

Викривлення граней та ребер не повинно перевищувати З мм. Наскрізних тріщин на ложковій грані повинно бути не більше однієї, якщо протяжність постелі не більше 30 мм.

Відбитостей та притупленостей ребер та кутів не більше двох на цеглині, кожна довжиною не більше 15 мм.

Завдяки високим показникам фізико-механічних властивостей та довговічності звичайну глиняну цеглу широко використовують в сучасному будівництві для кладки зовнішніх та внутрішніх стін будівель, фундаментів, стовпів і інших конструкціях.

Зберігають на складах цеглу у штабелях висотою до 1,6 м укладеною на ребро (ложкову грань).

При транспортуванні, розвантаженні, механізованому навантаженні використовують дерево-механічні піддони, на які цеглу укладають на ребро з перев'язкою.

Без піддонів цеглу перевозять в штабель з перев'язкою. Навалом перевозити цеглу заборонено, тому що при цьому велика кількість цегли б'ється.

Будівельним розчином називають матеріал, який отримують у результаті затвердіння суміші, яка складається з :

- неорганічної в'язучої речовини;

- дрібного заповнювача (піску);

- води, спеціальних домішок (неорганічних і органічних).

Таку суміш до початку твердіння називають розчинною сумішшю.

В'яжучими речовинами є цемент, глина, гіпс, вапно та їхні суміші. Пісок, який використовують у розчинах як заповнювач, може бути природним (гірський, пісковий) або штучний (з гірських порід).

За видом застосованого в'яжучого матеріалу будівельні розчини бувають :

- цементні;

- глиняні; вапняні;

- гіпсові;

- змішані (цементно-вапняні, вапняно-гіпсові, гіпсово-цементні).

Залежно від властивостей розрізняють:

1. Повітряні розчини, що твердить у повітряно-сухих умовах (гіпсові);

2. гідравлічні, що починають твердіти на повітрі або у вологих умовах (цементні); Залежно від матеріалу бувають:

- прості - розчини, до складу яких входить один в'яжучий елемент (вапняні, цементні, глинясті);

- змішані розчини, які складаються з кількох в'яжучих елементів;

Склад простих розчинів позначають двома цифрами: перша цифра вказує скільки частин в'яжучого матеріалу знаходиться в розчині, остання цифра вказує скільки частин заповнювача припадає на одну частину в'язучого матеріалу.

Наприклад, 1:3 - це на одну частину цементу припадає три частини наповнювача.

Розрізняють розчини пісні, жирні, нормальні, в залежності від співвідношення між кількістю в'яжучого матеріалу і заповнювача. Жирність розчину визначають конусом або ручкою штукатурної лопатки.

За густотою будівельні розчині бувають важкі та легкі.

Важкі розчині мають середньою густину в сухому стані до 1500 кг/м³.готують їх на піску.

Легкі розчини мають середню густоту , в сухому стані до 1500 кг/м³, готують на пористому піску з пемзи.

За призначенням розчини бувають:

- Мурувальні - призначені для звичайного і вогнетривкого кам'яного мурування.

- Оздоблювальні

- Спеціальні

Якість розчинних сумішей характеризується їхньою легкоукладністю, тобто здатністю укладатися на основу тонким шаром із заповненням усіх його нерівностей.

Рухливістю розчинної суміші називається її здатність розтікатися під дією власної ваги. Рухливість розчину визначається глибиною занурення в нього еталонного конуса.

Водостримувальна здатність розчину - це здатність утримувати у своєму складі достатнього для твердіння гідравлічного в'яжучого матеріалу кількість води в умовах підсосу її з розчину матеріалом. Для підвищення водостримувальної здатності додають неорганічні дисперсні домішки, органічні домішки.

Межу міцності затверділих розчинів при стискуванні визначають, випробовуючи зразки - куби розмірів 7,077,077,07 мм.

Залежно від межі міцності при стискуванні визначають марку розчину. Застосовують розчини кількох марок : 4; 10; 25; 50; 75; 100; 150; 200; 300.

Морозостійкість затверділого розчину характеризується здатність зразків витримувати у насиченому водою стані визначену кількість циклів поперемінно заморожування і відтавання, не руйнуючись. При цьому міцність зразків не повинні знижуватись більше ніж на 25% при втраті їх маси не більше як на 5%. Залежно від кількості витриманих циклів поперемінно заморожування і відтавання визначають марку розчину: Мрз - 10; 15; 25; 35; 50; 150; 200; 300.

Вода для замішування розчинів не повинна вміщувати шкідливих домішок. Придатною для приготування розчинів водою вважають провідну воду.

Для важких будівельних розчинів дрібним заповнювачем є кварцова та польовошпатні природні піски.

Для поліпшення легкоукладності до складу розчинних сумішей зводять пластифікуючи мінеральні домішки: до цементних і вапняних розчинів вводять глину у вигляді глиняного молока або тонкомолотого порошку.

Склад будівельних розчинів добирають у лабораторії залежно від марки розчину, активності цементу, ступеня рухливості розчинної суміші.

Вимоги до розчинів (марка, водоморозостійкість) встановлюється залежно від виду конструкції, умов у яких ця конструкція працюватиме згідно вимогам БНіП.

Під час роботи у зимових умовах марки розчинів повинні бути на один порядок вищими за розчин, які використовують улітку. Розчин для зимових робіт можуть випускатися підігрітими.

Будівельні розчини готують централізовано на бетонорозчинних заводах або розчинно-змішувальних вузлах.

Будівельні розчини транспортують до місця використання в спеціально обладнаних автоцистернах або автосамоскидах.

Кожна партія розчину повинна мати паспорт де вказують назву, номер партії, її об'єм, дату виготовлення, марку, склад, рухливість і здатність розчину до водоутримання.

Ручне приготування розчину допускається при невеликих об'ємах і неможливості механізованого приготування. Спочатку потрібно змішати сухими пісок і цемент, додати вапняне тісто і воду, знову ретельно перемішати лопаткою до однорядної маси сметаноподібного стану.

4) Технологія робіт

У процесі кладки стіни і простінки виконують за єдиною системою перев'язування швів - багато- та однорядною (ланцюговою). Для викладання стовпів, а також вузьких простінків (шириною до 1 м) у середині будівлі або прихованих опорядженням застосовують трирядну систему перев'язування швів.

При однорядному (ланцюговому) перев'язуванні прямих стін, у яких по товщині не парна кількість пів цеглин, наприклад півтори, першу зовнішню версту першого ряду укладають поперечиковими цеглинами, а другу - ложковими. При кладці стін, в яких по товщині парна кількість пів цеглин, наприклад дві, то перший ряд починають з укладання поперечиків по всій ширині стіни, у другому ряду верстові цеглини кладуть ложками, забутку - поперечиками. При кладці стін більшої товщини у верстових рядах у другому ряду над поперечиками кладуть ложки, а над ложками поперечики. Забутку в усіх рядах виконують поперечиками.

Вертикальне обмеження (рівний обріз стіни по вертикальній площині) при кладці однорядною системою перев'язування дістають, укладаючи на початку стіни тричвертки. При спорудженні стіни у цеглини на її початку ставлять через один ряд половинки.

У вертикальному обмеженні стіни в півтори цеглини у поперечиковому ряду на початку стіни у кутках укладають тричвертки в поперечному напрямі, у ложковому - тричвертки у повздовжньому напрямі стіни.

Кладка стін сполучених під кутом, - найвідповідальніша робота і її виконують кваліфіковані каменярі.

Прямі кути при однорядній системі викладають в такій послідовності. Перший поперечиковий ряд кожної із стін, що сполучаються під прямим кутом, починають від зовнішньої поверхні двома тричвертками. Другий ряд зовнішньої версти укладають ложками. Для додержання перев'язування швів у внутрішній версті в забутку укладають чвертки цегли.

Примикання стін при однорядній системі перев'язування показане на рис. 1. У першому ряду кладку примикаючої стіни пропускають через основну стіну до її лицьової поверхні і закінчують поперечиками і тричвертками, а пропущену кладку закінчують самими тільки тричвертками

(рис.1).

Рис. 1 -Ланцюгова система перев'язування

У другому ряду до ложків основної стіни примикає ряд примикаючої стіни.

Перехрещення стін при ланцюговій системі перев'язування виконують, поперемінно пропускаючи ряди кладки однієї стіни через іншу.

При кладці стін багаторядним перев'язуванням перший ряд виконують так само, як і при однорядному перев'язуванні поперечиками. При товщині стіни, що кратна цілій цеглині у другому ряду зовнішню і внутрішню версти викладають ложками, а забутку -- поперечиками. При товщині стіни, що кратна непарній кількості цеглин перший ряд викладають поперечинами на фасад, а ложками досередини приміщення; другий ряд, навпаки, -- ложками на фасад, а поперечиками досередини. Наступні 3...6-й ряди зводять тільки ложками з перев'язуванням вертикальних поперечних швів на половину або чверть цеглини.

При кладці малонавантажених ділянок під вікнами при заповненні каркасних стін допускається використовувати в забутці половняк і цегляний бій.

Вертикальне обмеження стіни дістають, викладаючи перші два ряди з тричвертками на початку. В інших ложкових рядах неповномірні цеглини в обмеженнях чергують з цілими. Цеглу розташовують так, щоб ложки перекривали один одного на півцеглини.

Прямі кути викладають із застосуванням тричверток або чверток. Починають кладку з двох тричверток, з яких кожну вміщують ложком у зовнішню версту відповідної сполучуваної стіни. Проміжок, що утворюється між тричвертками й поперечиковими цеглинами, заповнюють чвертками (див. перший ряд кладки). У другому ряду версти виконують ложками, а забутку -- поперечиками. Кладку наступних ложкових рядів ведуть з перев'язуванням вертикальних швів.

При перехрещенні стін поперечикові ряди однієї стіни відсунуті на чверть цеглини від лиця іншої стіни і в цьому проміжку укладені чвертки. Наступними ложковими рядами поперечикові ряди обох стін, що перехрещуються, перев'язують на або цеглини. У цьому разі при взаємному перев'язуванні ложкових рядів стіни, що перехрещуються, наче не проходять через основну стіну, а тільки заглиблюються в неї на цеглини.

Примикання стін виконують так само, як при кладці перехрещення стін. Примикання стін при неодночасному зведенні їх можна виконувати у вигляді вертикальної багаторядної або однорядної штраби. У цих випадках у зовнішні стіни закладають три стальних стержні діаметром 8 мм, які по три стержні в ряд розташовують не рідше ніж через 2 м по висоті кладки, а також у рівні кожного перекриття. Стержні повинні мати довжину не .менше 1 м від кутка примикання й закінчуватись анкером.

Часто кладку зовнішніх стін виконують із керамічної цегли товщиною 65 мм або цегли (каменів) товщиною 138 мм, а кладку внутрішніх стін -- із стовщеної цегли товщиною 88 мм. При цьому примикання внутрішніх стін до зовнішніх перев'язують через кожні три ряди цегли товщиною 88мм.

Тонкі, у цеглини або в одну цеглину, стіни всередині будівель зводять після зовнішніх. Для цього у зовнішній стіні роблять паз глибиною цеглини і в нього заводять тонку стіну.

4) Організація праці

Ділянка безпосереднього мурування разом із встановленими поруч піддонами з цеглою, ящиками з розчином і риштуваннями утворюють робоче місце виробника кам'яних конструкцій, будинків та споруд. Правильна організація робочого місця забезпечує високу продуктивність праці.

При муруванні стовпів - робоча зона має бути завширшки 70 см і розташовуватися між матеріалами мурування по один бік стовпа, який викладають.

Цеглу розміщують ліворуч, а розчин праворуч від муляра. Запасу цегли на робочому місці повинно вистачити на 2-4 години роботи. Розчин у ящики завантажують перед початком мурування з розрахунком на 40-45 хвилин роботи.

У процесі мурування запас цегли та розчину поповнюються. За умови раціональної організації робочого місця, достатньому запасі будівельних матеріалів підвищується продуктивність праці.

5) Технічні умови

Якість мурування - це відповідність її робочим кресленням і вимогам, які викладені в БНШ з 03.01-87.

Кладку стін та інших конструкцій виконують відповідно до Правил виконання і приймання робіт, додержання яких забезпечує потрібну міцність споруджуваної конструкцій і високу якість праці.

У процесі роботи каменяр повинен стежити за тим, щоб застосовувались цегла і розчин, зазначені в робочих кресленнях, перевіряти правильність перев'язування і якість швів кладки, вертикальність, горизонтальність І прямолінійність поверхонь та кутів, правильність установлення закладених деталей і зв'язків, якість поверхонь кладки (рисунок і розшивання швів, добір цегли для зовнішньої верстки не оштукатуреної кладки з рівними кромками і ріжками), а також якість застосовуваних матеріалів.

У суху, жарку і вітряну погоду цеглу перед укладанням потрібно змочувати водою, щоб краще розчин зчіплювався з цеглою і гарно тверднув. Під час перерв у роботі верхній ряд кладки залишають не прикритим розчином.

Кладку після перерви потрібно починати з поливання водою поверхні раніше викладеної кладки, це має особливо важливе значення для кладок у сейсмічних районах, і тих, що виконуються на розчинах з цементними в'яжучими речовинами. Така вимога продиктована тим, що суха цегла після укладання на розчин швидко відсмоктує з нього воду, зменшується вміст води у ньому , і міцність розчину знижується. Необхідність і ступінь зволоження цегли перед укладанням у конструкцію визначає будівельна лабораторія.

Правилами виконання і приймання робіт визначені допустимі відхилення в розмірах і положенні кам'яних конструкцій відносно розвиваючих осей і проектних розмірів.

У тих випадках, коли відхилення перевищують допустимі, питання про продовження робіт має бути вирішене спільно з проектною організацією. Якщо при цьому кладку не переробляють, то мають бути дані конкретні рішення щодо способів виправлення дефектів. Для перевірки якості кладки каменяр користується різними інструментами і пристроями.

Правильність закладених вузлів будівлі. Перевіряють дерев'яними косинками.

Горизонтальність рядів контролюють правилом і рівнем не рідше двох разів на кожному ярусі кладки. Для цього правило кладуть на кладку, ставлять на нього рівень і, вирівнявши його по горизонту, визначають величину відхилення кладки від горизонталі. Якщо вона не перевищує визначеного допуску, відхилення усувають в процесі наступної кладки.

Вертикальність поверхонь і кутів закладки перевіряють рівнем і виском не рідше двох разів на кожному ярусі кладки. Відхилення які не перевищують допустимих, виправляють при наступній кладці ярусу або поверху.

Виявлені відхилення осей конструкцій, якщо вони не перевищують установлених допусків, усувають і рівнях міжповерхових перекриттів.

Товщину швів періодично перевіряють так: вимірюють п'ять-шість рідів кладки і визначають середню товщину шва. Наприклад: якщо при замирюванні п'яти рядів кладки висота одного ряду кладки буде 400 : 5 = 80 мм, а середня товщина шва після віднімання товщини цеглини становитиме: 80 - 65 - 15 мм. середня товщина горизонтальних швів цегляної кладки в межах висоти поверху повинна становити 12 мм, а вертикальних - 10 мм. при цьому товщина окремих вертикальних швів повинна бути не менше 8 і не більше 15 мм, а горизонтальних - не менше 10 мм і не більше 15 мм. потовщення швів проти визначених правилами можна допускати лише у випадках, передбачених проектом, при цьому розміри потовщення повинні зазначатись у робочих кресленнях.

Правильність заповнення швів розчином перевіряють, виймаючи з різних місць окремі цеглини викладеного ряду перевіряються (не рідше двох-трьох разів на висотуяруса).

Допустимі відхилення в розмірах і положенні конструкцій і різних кам'яних матеріалів, мм.

Вимоги до якості

Таблиця 1

Найменування відхилення	Цегла, керамічні та інші камені правильної форми, великі блоки
Відхилення від проекту розмірів: · Товщина · Позначка опорних поверхонь · Ширина конструкції	10 -10 10
Відхилення поверхонь і кутів кладки від вертикалів: · На один поверх · На всю будівлю	10 30
Відхилення рядів кладки від горизонталі на 10 м довжини стіни: · Нерівності на вертикальній поверхні кладки, виявлені при накладанні рейки довжиною 2 м	5

Технологічний процес виконання штукатурки

1)Техніка безпеки

Несприятливими факторами при виконанні штукатурних робіт можуть бути забруднення повітря робочих цементним, гіпсовим та іншим пилом, незадовільний мікроклімат на робочих місцях через контакт із вологим середовищем, роботи в неопалюваних приміщеннях, протяги.

Основними причинами виробничого травматизму при штукатурних роботах можуть бути падіння працюючих із різних риштувань чи столиків роботи на висоті понад 1 м від підлоги учням заборонені) або при сковзанні по залишках розбризканого по підлозі розчину, опіки при застосуванні розчинів із негашеним вапном, ураження електричним струмом, удари падаючим вантажем та ін.

При штукатурних роботах не можна ставити на випадкові предмети (радіатори опалення, бочки, ящики та ін.). Забороняється застосовувати для просушування приміщення різного типу відкритих жаровень. При експлуатації електрокалориферів слід дотримуватися правил обладнання й експлуатації електричних установок. Учням заборонено обслуговувати установки, які застосовують для просушування приміщень.

Усі учні, які навчаються штукатурних робіт, повинні бути забезпечені спецодягом, спецвзуттям, каскою відповідно до встановлених норм. При роботі в осінньо-зимовий період спецодяг часто буває вологим, тому необхідно передбачити можливість його просушування.

Заборонено застосовувати у розчинах для декоративних кольорових штукатурок шкідливі для здоров'я пігменти: свинцевий сурик, свинцевий крон, мідні й миш'якові фарби та ні. Перед оштукатурюванням збірних перегородок необхідно перевірити міцність їх установки. Не можна проводити штукатурні роботи усередині приміщень, якщо в них немає чорних підлог чи суцільного тимчасового настилу. Закриті приміщення необхідно вентилювати.

Штукатури, які виконують набрезк розчину вручну, повинні працювати в окулярах.

Учням заборонено працювати з розчинонасосом; забороняється перегинати живильні шланги, затягувати сальники, розбирати механізми, не впевнившись у тому, що тиск упав до нуля.

Переносні струмоприймачі (інструменти, машини, світильники та ні.), які застосовують при виконанні штукатурних робіт, повинні працювати при напрузі не більше 42 В. Всю електропроводку на висоту до 2 м від підлоги вкладають у гумові трубки, захищені від механічних пошкоджень дерев'яним коробом. Електросвітильники з напругою, яка є у звичайній мережі, дозволяється встановлювати в місцях, недоступних для працюючих. При штукатурних роботах, виконуваних на відкритому повітрі і в особливо небезпечних приміщеннях, напруга повинна бути 12 В.

Для дотримання пожежної безпеки при експлуатації:

· не можна користуватись електронагрівальними приладами без вогнетривких підставок, а також залишати їх без нагляду на тривалий час включеними в мережу;

· застосовувати для опалення приміщень саморобні електропечі;

· залишати під напругою електричні кабелі і проводи з неізольованими кінцями;

· закріплювати електричні проводи цвяхами, пропускати їх між стулками дверей, вішати на проводи, ролики і вимикачі будь-які предмети, одяг та ін.

2) Інструменти, прилади та інвентар

При підготовці поверхні під штукатурку застосовують металеву сітку, дріт, дранкові щити та інші матеріали.

При виконанні штукатурних робіт під час зведення будівель і споруд всі технологічні операції слід виконувати лише механізованим способом.

Переробку і подачу штукатурного розчину на поверхи виконують за допомогою штукатурних станцій. Вони оснащені основним розчинонасосом, комплектом розчинопроводів, розчинонасосами меншої продуктивності і комплектом форсунок. З форсунок розчин викидається і наноситься на оштукатурювань поверхню.

Вручну розчин наносять при невеликому обсязі робіт та в індивідуальному будівництві.

Бригада штукатурів повинна бути оснащена комплектом необхідних інструментів. Їх наявність і правильність використання створюють умови для високопродуктивної праці.

Кельму застосовують для накидання і розрівнювання розчину.

Сокіл - металевий щит розміром 40 х 40 см з дерев'яною ручкою довжиною й5 см. Він призначений для переносу розчину при нанесенні його на оштукатурювань поверхню вручну.

Ківш служить для накидання розчину на оштукатурювань поверхню.

Для затирання накривного шару штукатурки застосовують різні варіанти терок із дерева чи синтетичного матеріалу.

Пів терка призначена для вирівнювання і ущільнення штукатурного накиду, нанесеного на поверхню, чи для обладнання лузг (внутрішніх кутів) у свідому розчині. Вона складається з полотна і ручки.

Правило служить для розрівнювання шару штукатурного розчину і перевірки горизонтальності чи вертикальності оштукатурених поверхонь.

Правило лугове застосовують для опорядження лузг (внутрішніх кутів) при штукатурних роботах.

Правило усеночне застосовують для опорядження усенок (зовнішніх кутів).

Бучарда штукатурна призначена для насічки бетонних поверхонь для одержання шорсткості.

Скребачка служить для очищення поверхонь від бруду і напливів розчину. Бажано мати кілька скребачок різної ширини. Широкі скребачки застосовують на рівних поверхнях, більш вузькі - на нерівних.

Для очищення поверхонь від забруднення використовують сталеві щітки. Крім бучарди, для насічки поверхонь застосовують також зубила і молоток.

3) Матеріали для виконання штукатурки. Опис сухої штукатурки Ceresit CT 36

Звичайну штукатурку застосовують для опоряджування зовнішніх поверхонь і внутрішніх приміщень. Після її висихання поверхню можна фарбувати чи обклеювати шпалерами.

Декоративну штукатурку застосовують в основному для опорядження фасадів. Для приготування цього виду штукатурки застосовують кольорові цементи, мармурове борошно і кришку, слюду та інші матеріали.

Спеціальна штукатурка за своїм призначенням може бути теплоізоляційною, акустичною, гідроізоляційною та інших видів.

При виконанні штукатурних робіт штукатурний розчин - основний матеріал. Він складається з води, в'яжучого, заповнювачів і різних добавок.

Внутрішні кам'яні та бетонні поверхні приміщень з нормальною вологістю оштукатурюють вапняним і цементно-вапняним розчином. А гіпсові - гіпсовим та вапняно-гіпсовим. Для оштукатурювання зовнішніх поверхонь і поверхонь приміщень із підвищеною вологістю використовують цементі розчини.

Штукатурні розчини у вигляді напівфабрикатів і сухих сумішей готують на розчинобетонних заводах і доставляють на об'єкти. У ряді випадків здійснюють централізовану доставку готового штукатурного розчину на об'єкти з допомогою автосамоскидів.

Декоративна тонкошарова мінеральна штукатурка «структурна»

Властивості:

· на основі мінерального загущувача;

· тиксотропна, зберігає надану їй форму на вертикальній основі;

· ударовитривала;

· паронепроникна;

· гідрофобна і атмосферостійка;

· морозостійка;

· придатна для внутрішніх і зовнішніх робіт;

· екологічно безпечна.

Штукатурка Ceresit СТ 36 використовується для декоративних штукатурних покриттів з різноманітної модельованою фактурою при внутрішніх і зовнішніх роботах, в тому числі при оштукатурюванні фасадів будівель, утеплених легко - вологим способом з використанням мінерало-ватних або пінополістерольних плит (наприклад, системами Ceresit WM і VWS).

Для оштукатурювання цоколя рекомендується використовувати «мозаїчну» штукатурку Ceresit СТ 177.

Основа під штукатурку повинна відповідати вимогам СНіП 3.04.01-87.

Основа повинна бути рівною, сухою і достатньо міцною. Поверхня повинна бути відчищена від різного виду забруднень і речовин, що знижують адгезію штукатурки до основи (пилі, жиру, мастила, бітумних смол, лакофарб них покриттів) Ламкі і ті ділянки поверхні, що осипаються, варто видалити.

Великі тріщини і нерівності на основі рекомендується заповнити ремонтною шпаклівкою Ceresit СТ 29 не менше ніж за 3 доби до початку декоративної обробки.

З метою поліпшення експлуатаційних властивостей штукатурного покриття і його захисних функцій, підвищення технологічності нанесення, а также попереджння просвічування кольору основи через тонкий шар штукатурки поверхню основи рекомендується обробити грунтом Ceresit СТ 16 і просушити не менше 6 годин.

Міцні основи із бетону, вапняку, цементно-вапняні і цементно-пісчані штукатурки («Вік» не менше 28 днів) попередньо можна не грунтувати. В такому випадку за 1 годину до нанесення штукатурного покриття основу необхідно досить сильно зволожити. Для підвищення експлуатаційної надійності і декоративних властивостей штукатурки, а також полегшення нанесення штукатурки поверхню основи рекомендується обробити грунтом Ceresit СТ 16.

Основи із гіпсових і неміцних вапняних, цементно-вапняних і цементних штукатурок, а також із гіпсокартонних і волоДСТУійких дерев'яностружкових плит варто попередньо обробити грунтом Ceresit СТ 17, а потім (не менше чим через 4 години) - грунтом Ceresit СТ 16.

Покриття із клеєних і вапняних фарб варто видалити. Покриття, що відшаровуються, із масляних або полімерних фарб потрібно видалити механічним шляхом або за допомогою розчинника, а міцні, що мають високу адгезію до основи, - подерти і обробити грунтом Ceresit СТ 16.

Для приготування суміші розчину Ceresit CT 36 беруть точно відміряну кількість чистої холодної води (від +15 до +20°C). Суху суміш поступово додають в рідину при перемішуванні, добиваючись здобуття однорідної маси без грудок. Перемішування проводять за допомогою міксера або дриля з насадкою для в'язких речовин. Швидкість обертання мішалки повинна при цьому складати 400-800 об/хв. Потім витримують технологічну паузу на 5 хвилин для дозрівання суміші, після чого її перемішують ще раз. Суміш розчину має бути витрачена протягом 60 хвилин з моменту приготування.

Потрібну для роботи консистенцію суміші розчину підбирають, змінюючи кількість води у вказаних межах залежно від умов застосування. В процесі роботи консистенцію суміші розчину слід підтримувати за рахунок її повторного перемішування, а не додавання води.

Ceresit СТ 36 слід наносити на основу за допомогою терки з нержавіючої сталі, при цьому терку потрібно тримати під кутом 60⁰ до поверхні. Товщина шару повинна складати 3-5 мм (але не більше 8 мм).

Фактуру поверхні формують відразу ж після нанесення штукатурки за допомогою хутряного або поролонового валика, терки, гумового або металевого шпателя, кисті і ін. інструментів.

Роботи на одній поверхні слід виконувати безперервно, дотримуючись правила «мокре по мокрому». При необхідності перервати роботу, уздовж лінії, де потрібно закінчити штукатурний шар, слід приклеїти самоклеючу малярну стрічку. Потім потрібно нанести штукатурку, додати їй фактуру і видалити стрічку разом із залишками штукатурки доки вона не схопилася.

Свіжі залишки штукатурки можуть бути видалені за допомогою води, а засохлі - лише механічно.

Роботи слід виконувати в сухих умовах, при температурі повітря і основи від +5 до +35°C і відносній волоДСТУі повітря не більш 80%. Всі викладені в технічному описі показники якості і рекомендації вірні при температурі довкілля +20°C і відносній волоДСТУі повітря 60%. У інших умовах можлива зміна часу вжитку і висихання штукатурки.

Свіжонанесенний штукатурний шар протягом 24 годин слід оберігати від прямого попадання води і пересихання. При виконанні зовнішніх робіт слід уникати нанесення штукатурки на ділянки фасаду, що знаходяться під впливом прямих сонячних променів, вітру і дощу. З цією метою будівельні ліси рекомендується закривати спеціальною сіткою або плівкою, а на будівлі встановити водовідливи.

Для того, щоб не допустити різнотону (відмінності відтінків) декоративного покриття на великих однорідних площах, слід використовувати штукатурку однієї партії і воду з одного джерела.

Технічні характеристики:

склад Ceresit CT 36

суміш цементу з мінеральними заповнювачами і полімерними модифікаторами

Щільність сухої суміші:

близько 1,5 кг/дм 3

Кількість води для замішування:

5,0 - 5,6 л води на 25 кг сухої суміші

Час вжитку:

близько 60 хвилин

Відносний дифузійний опір паропроникненню Sd:

не більше 2,0 м

Адгезія до бетону і цегли:

не менше 0,5 Мпа

Адгезія до гіпсу, гіпсокартону і ДВП:

розриви по гіпсу, гіпсокартону і ДВП

Удароміцність:

удар молотком Barronnie масою 500 г не викликає руйнування

Морозостійкість:

не менше 75 циклів

Витрата Ceresit СТ 36:

2,0 - 5,0 кг/м2

(залежно від товщини шару і способу формування фактури).

4) Провішування поверхні

Для визначення товщини штукатурного шару стіни провішують. Для цього використовують висок. Горизонтальність стелі перевіряють водяним рівнем. Знайдену таким чином товщину штукатурного шару закріплюють на поверхні за допомогою марок (при поліпшеній) чи маяків (при високоякісній штукатурці).

6) Підготовка основи

Нанесенню штукатурного розчину передує підготовка поверхонь. Це необхідно для доброго зчеплення штукатурного шару з поверхнею. Якщо підготовка виконана незадовільно, штукатурка передчасно руйнується: ділянки штукатурки відокремлюються у місцях незадовільного зчеплення.

Підготовка до оштукатурювання полягає в тому, щоб надати поверхнів шорсткості і видалити з неї бруд, жирові плями, пил, висолювання, Використовують для цієї мети щітки, скребачки, бучарду, зубило і молоток.

На гладеньких бетонних поверхнях необхідно робити насічку. Забруднені місця очищають скребачками, щіткою чи вирубують. Запилені місця обмітають і промивають водою.

На цегляних стінах, якщо кладка виконана впустошовку, шорсткості поверхні вистачає. Кладу з повним заповненням швів обробляють за допомогою зубила і молотка. Шви у кладці вирубують зубилом на глибину не менше 10 мм.

Для підготовки дерев'яних поверхонь під штукатурку набивають дранку. Дранка - це тонкі дерев'яні рейки. Розрізняють простильну (нижню) і вихідну (верхню) дранки. Спочатку на поверхні набивають простильні ряди, розміщуючи рейки під кутом 45^о по відношенню до підлоги. На простильні ряди також під кутом набивають вихідну дранку. Товщина простильного шару повинна бути достатньою для проникнення розчину між вихідною дранкою і оштукатурюванню поверхнею. Це потрібно для надійного їх зчеплення. На вихідну дранку використовуються рівніші рейки, ніж на простильну. Проте краще використовувати не штучну дранку, а набивати готові щити, Стики дранки для уникнення потовщень слід робити впритул.

Перед оштукатурюванням стиків різнорідних поверхонь їх попередньо затягують сіткою. Це стосується стиків дерева з бетоном і дерева з цеглою. Швидкість висихання штукатурного шару на різних матеріалах неоднакова. Наявність сітки на таких стиках дозволяє уникнути тріщин. Найчастіше використовують сітку з отворами від 10х10 до 30х30 мм.

Якщо треба нанести великий шар штукатурки, на поверхню набивають цвяхи і обплітають їх дротом. Цвяхи можна забивати в будь-якому порядку. Використовують при цьому цвяхи довжиною не менше подвійної товщини шару штукатурки. Головка забитого цвяха повинна бути дещо нижчою від шару штукатурки, яку наносять. Після того як марками чи маяками намічено товщина штукатурного шару, набиті цвяхи обплітають дротом.

Замість плетення по цвяхах можна використовувати металеву сітку з отворами середньої величини. Під сітку в ряді випадків підкладають рейки чи дранку. Це роблять для одержання зазору між сіткою і поверхнею.

Металеві конструкції, які підлягають оштукатурюванню, спочатку фарбують олійними фарбами, потім обплітають дротом чи металевою сіткою і після цього оштукатурюють.

7) Виконання оштукатурювання

Після завершення всіх робіт по підготовці поверхонь приступають до нанесення штукатурного накиду. При спорудженні великих об'єктів будівельними організаціями штукатурний накид наносять механізованим способом за допомогою форсунки. У форсунці струмінь розчину розпилюється на дрібні частинки, які у вигляді факела викидаються з насадки. Розчинонасос за 1 годину може перекачати до 3 м³ штукатурного розчину. При цьому за зміну можна нанести штукатурний розчин в один шар на площу до 900 м².

При невеликих обсягах робіт, наприклад в індивідуальному й сільському будівництві, нанесення штукатурного розчину здійснюють вручну. Технологічна послідовність виконання операцій при ручному й механізованому нанесенні співпадає, однак саму операції виконують на основі різних прийомів і технічних засобів.

При механізованому (ручному) способі нанесення розчин накидають чи намазують. Проте при одному й другому способах перший шар, який називається набризком, накидають. Це пов'язано з тим, що намазувати можна лише досить густі розчини. Для набризку ж використовують рідкі розчини.

Як правило, штукатурка складається з набризку і ще двох шарів, які наносять окремо - ґрунту і накривки. Кожен шар має певне призначення.

Набризк накидається шаром 3...9 мм на попередньо зволожені стіни. Наявність пропусків при нанесенні набризку не допускається. Рідкий розчин набризку затікає к порожнини і нерівності поверхні, що забезпечує добре зчеплення всього штукатурного шару з оштукатурюванню поверхнею. Розчин з ящика набирають на сокіл, а потім кельмою невеликими частинами накидають на оштукатурювань поверхню. При цьому роблять різкий рух кистю руки. Оштукатурюючи стелю, сокіл тримають під місцем накидання розчину. Більш продуктивне накидання розчину ковшем. Нанесений шар набризку не розрівнюють, а тільки видаляють звисаючі частини розвину. Виняток становлять випадки, коли виконується тонка штукатурка (затирка по бетону).

Після того як набрезк висохне і поверхня побіліє, приступають до нанесення ґрунту. Його наносять кельмою із сокола чи ковшем з ящика. Для гнуту використовують більш густий розчин, ніж для набризку.

Грунт служить основним шаром штукатурного накиду. Він вирівнює оштукатурювань поверхню й утворює основну товщину штукатурки Якщо товщина штукатурки велика, грунт наносять кількома шарами. При цьому товщина кожного шару не повинна перевищувати 15...20 мм, оскільки товстіші шари сповзають. Нанесений ґрунт розрівнюють пів теркою, яку притискують до поверхні і рухають по стіні горизонтально, а потім знизу вверх. В лузгу (внутрішні кути) розчин наносять ковшем, а розрівнюють луговим правилом. На ясенках (зовнішніх кутах) нанесений розчин розрівнюють усеношним правилом.

Необхідно ретельно слідкувати за тим, щоб перший шар грунту, як і набрезк, наносився суцільним шаром без пропусків. Це забезпечить добре зчеплення всього шару штукатурки з поверхнею.

При накиданні розчину з використанням сокола і кельми виконують кілька операцій. З ящика розчин набирають кельмою на сокіл і підносять сокіл до місця накидання на стінку. Порції розчину беруть кельмою із сокола і накидають на оштукатурювань поверхню. Сокіл при цьому тримають у лівій, а кельму у правій руці. При накиданні порції розчину роблять різкий рух кистю руки з різкою зупинкою. Розчин не повинен розбризкуватись. Необхідно, щоб він лягав на поверхню рівномірними порціями. Набирають кельмою порції розчину від краю сокола до його середини. Тримають сокіл злегка нахиленим до стіни. Накидання розчину кельмою з сокола потребує певних навичок, які досягаються тренуванням.

Під час намазування розчину сокіл в горизонтальному положенні одним боком приставляють впритул до поверхні стіни. Затиллям кельми швидкими рухами порції розчину зсовують із сокола і намазують на поверхню. Мазки розчину можуть бути горизонтальні й вертикальні. При намазуванні на стелю сокіл тримають під місцем роботи. Але розчин не зсовують, а набирають затиллям кельми.

Подальше намазування на поверхню стелі роблять аналогічно. При намазуванні проміжного шару ґрунту йому надають деякі шорсткості. Це необхідно для забезпечення зчеплення з наступними шарами.

Накривка - третій шар штукатурного накиду. Накривку наносять після того, як грунт повністю просохне. Роблять накривку з рідкого розчину, процідженого через сітку. Проціджування необхідне для видалення великих частинок, які можуть зіпсувати поверхню при опоряджу ванні. Товщина накривки звичайно становить 2...4 мм і залежить від того, як вирівняний ґрунт. Накривка вирівнює поверхню ґрунту, утворюючи гладенький шар розчину, який можна легко затерти. Нанесений тонким шаром розчин накривки відразу ж розрівнюють пів теркою. Після цього поверхню затирають дерев'яною теркою.