7) Вимоги до якості оштукатуреної поверхні

1) Матеріали для виконання лицювання

Серед сучасних облицювальних матеріалів керамічні плитки є найбільш поширеними завдяки своїм якостям, що вигідно відрізняють їх від інших облицювальних матеріалів. Вони характеризуються високими гігієнічними властивостями, а також волоДСТУійкістю, водонепроникністю і довговічністю. Діапазон їх використання вельми широкий.

Облицювальні плитки випускають однобарвними і з кольоровим малюнком, тому їх можна використовувати і як засіб декоративного оформлення. Вони добре поєднуються з іншими будівельними матеріалами. Окрім декоративних особливостей самого матеріалу, тобто кольору або малюнка, можна використовувати і різні способи (варіанти) укладання плиток. Якщо укладати прямокутні облицювальні плитки горизонтально, фанерована стіна візуально розширюється і приміщення здається нижчим. При вертикальному розташуванні плиток стіна здається вищою. Квадратні облицювальні плитки в цьому відношенні нейтральні, і якщо ви хочете добитися великого візуального розширення приміщення або збільшення його висоти, вам доведеться розширити і підкреслити горизонтальні або вертикальні шви між цими плитками.

За допомогою кольорових облицювальних плиток можна створити на облицьовуваній поверхні декоративний малюнок. Він має бути стриманим, без використання яскравих кольорів. Таке обмеження пов'язане з розміром площі. Якщо приміщення мале, то найнадійнішим рішенням буде світле однобарвне облицювання. Спокійними є однобарвні ділянки з невеликими відмінностями в колірному відтінку. Орнамент допускається лише в тому випадку, якщо передбачається облицьовувати досить велику площу.

Якщо ви хочете, аби фанерована поверхня виглядала жвавою, можна вибрати поєднання двох або декількох кольорів.

2) Інструмент для облицювальних робіт

Для кожного виду робіт потрібний відповідний інструмент. У вашому розпорядженні повинно бути все найнеобхідніше, що можна використовувати і для інших робіт. Перш за все, потрібна мала кельма, невеликий молоток, полутерок і ДСТУре плоске і заДСТУрене зубило. Для ділення плиток на частини необхідний склограф (аби накреслена лінія була добре видна), склоріз (краще діамантовий) і лінійка. Для забезпечення горизонтальності облицювання і вертикальності швів вам знадобиться схил, рівень і довга рівна рейка. І, нарешті, згодяться цвяхи для натягування шнура дерев'яні клини або товсті сірники для забезпечення однакової ширини швів, а також губка для змочування поверхні облицювання і фланель для її очищення.

3) Види керамічних плиток

Залежно від вигляду обробки граней або форм, всі керамічні плитки діляться на плитки із завалом (із закругленими гранями на лицьовій стороні), фасонні і звичайні з глазурованими гранями (однією або двома сусідніми), які використовуються як замінники плиток із завалом і кутових плиток. За кольором і обробкою поверхні облицювальні плитки діляться на однобарвні, різноколірні і декоровані різними методами.

При виборі розміру і форми облицювальних плиток необхідно враховувати особливості приміщення, в якому їх укладатимуть. На великих за площею поверхнях плитки більшого розміру виглядають краще, ніж маленькі. Якщо в облицюванні передбачається використовувати велику кількість фасонних плиток (наприклад у ванній кімнаті), то слід пам'ятати, що подібні мають бути такого ж розміру.

Глазуровані керамічні плитки для внутрішнього облицювання стін використовують, перш за все, в тих місцях, де це доцільно, наприклад, для облицювання ванних кімнат, душових, туалетів, кухонних блоків, простору довкола умивальників і скрізь, куди може попасти вода і де потрібно часто чистити і мити поверхню. Глазур на плитках практична, на її поверхні не затримуються забруднення, а її міцність сприяє довговічності плитки. При облицюванні стін таких приміщень необхідно враховувати наступне. Висоту облицювання слід приймати або відповідно до висоти дверних отворів або вікон, або облицьовувати лише найнеобхідніші місця. Наприклад, якщо останній ряд облицювальних плиток виступає за одвірок хоч би на половину розміру плитки, це значно знижує естетичні якості облицювання.

У одному і тому ж приміщенні, наприклад, в кухні або у ванні, облицювальні плитки не мають бути різнотипними або різноколірними. Естетичні якості облицювання знижуються також, якщо вона виконана з плиток однакового типа, але різного розміру. Якщо на одній із стін знаходиться яке-небудь устаткування, то краще не розривати облицювання, а облицьовувати всю стіну без пропусків.

Необхідно пам'ятати також, що якщо ви у ванній кімнаті облицьовуєте стіну на всю висоту, то водяна пара, яка за наявності вапняної штукатурки вбирається в неї і потім знов випаровується конденсуватиметься на стінах і стікатиме вниз на підлогу. Про цю особливість облицювання, тобто про нездатність вбирати вологу, що конденсується, не слід забувати.

Глазуровані керамічні плитки для внутрішнього облицювання стін є виробами, призначеними для вживання в приміщеннях, які не піддаються дії морозу і інших несприятливих атмосферних явищ, а також грунтових вод, кислот і їх пари. Їх виготовляють, як правило, квадратної форми (рідше прямокутною), а деяка частина плиток має фігурну форму. Глина, що є основою керамічної плитки, пориста і легко вбирає вологу. Лицьова сторона її покрита шаром глазурі. Виключно тверда глазур оберігає плитку від пошкоджень, тобто від ударів і подряпин, а також забезпечує необхідну кольоростійкість лицьової поверхні.

4) Підготовка поверхні під лицювання

Перед облицюванням необхідно перевірити, чи досить надійний затверділий розчин цегельної кладки і чи не буде стіна давати усадку. Віконні рами і дверні коробки слід встановити до облицювання, а також необхідно виконати всі штукатурні роботи і електропроводку. Розподільні коробки мають бути втоплені в пазах на таку глибину, аби вони не виступали з площини стіни; кінці трубопроводів закриті пробками, аби в труби не міг попасти розчин; труби мають знаходитися від облицювання на відстані не менше 5 см. Розподільні коробки і дерев'яні пробки не можна кріпити або замазувати гіпсом, тому що цементний розчин з гіпсом не поєднується. Для цих цілей слід використовувати цементний розчин. Схематично основні етапи підготовки поверхні під лицювання наведені в Додатку 1.

5) Розмітка поверхні під лицювання

Естетичні якості лицювання в значній мірі залежать від швів між плитками. Тому облицювання не можна виконувати, почавши, наприклад, знизу або зліва, а в останньому ряду, обрізуючи плитки до розміру, який вийде. Лише у випадках, коли висота облицювання заздалегідь обумовлена (наприклад до краю ванни, дверної або віконної коробки), як правило, зазвичай укладаються цілі плитки.

Якщо це не виходить, слід розмістити розрізані плитки внизу, з тим аби у верхньому ряду всі плитки були цілими. У горизонтальному напрямі зробити так не удасться, необхідно заздалегідь вирішити, як розмітити поверхню. Не варто укладати плитки менше половинного розміру, якщо це не викликано особливою необхідністю.

Такі вузькі смужки погано виглядають.

Найменша допустима ширина плитки 50 мм. При розмітці поверхні часто прагнуть до симетрії, тобто до того, аби в центрі були розташовані цілі плитки, а по обох сторонах - розрізані однакової ширини. При цьому способі існують два варіанти: або посередині знаходиться шов, або ряд плиток.

Складніше розмітити поверхню в тих випадках, коли посередині облицьовуваної площі знаходиться отвір, по обох сторонах якого має бути укладений горизонтальний ряд плиток однакової ширини. Всі місця, які облицьовуватимуться, необхідно заздалегідь ретельно обмірити в міліметрах і зробити просте креслення або розкласти плитки на підлозі біля стіни. Наприклад, якщо шви між плитками складатимуть 3 мм, то десять плиток розмірами 150х150 мм дадуть загальну довжину: 1Ох 150 мм+9х3 мм= 1527 мм.

Якщо Вам необхідно, наприклад, облицьовувати поверхню з точною довжиною 100 см, то у Вас є можливість або використовувати шість цілих плиток, а по сторонам--дві смужки шириною по 40 мм, що виглядатиме некрасиво, оскільки смужки виходять дуже вузькими, або використовувати п'ять цілих плиток і дві смужки по сторонах шириною 115 мм:

5х150мм + 5х3мм = 768 мм, тобто приблизно 770 мм;

1000 мм - 770 мм = 230 мм; 230 мм :2= 115 мм.

6) Укладання на обштукатурену поверхню

Якщо штукатурка міцна, з рівною поверхнею, то найекономічніше укладати облицювання прямо на обштукатурену поверхню. Проте, якщо штукатурка не міцна, облицювання може з часом відпасти від неї. Тому, якщо немає можливості надійно укріпити штукатурку яким-небудь просочуючим засобом, її доведеться збити, краще всього молотком-киркою. При цьому виходить багато відходів і пил, який потрібно відразу прибрати не лише з підлоги, але і з поверхні стіни. Кладку обережно обмітають насухо, тим самим усувають крупні частки. Потім всю поверхню додатково змочують водою (краще всього наприскувавши її на стіну), а потім щіткою або широкою кістю, змоченою у воді, очищають поверхню від верху до низу. Якщо цього не зробити, між основою і розчином утворюється проміжний шар пилу, який заважає з'єднанню з основою, і якщо він не відпаде відразу, то пізніше все одно відокремиться разом з облицюванням. Змочувати основу водою рекомендується ще і тому, що при цьому стіна не відбирає воду в розчину, яка йому необхідна для твердіння.

7) Укладання облицювальних плиток

Облицювання керамічними плитками виконують від низу до верху. Перший ряд має бути строго горизонтальним. При цьому не слід покладатися на горизонтальність підлоги. Можна використовувати підкладну дошку або натягнутий шнур. Перший ряд облицювальних плиток може починатися від рівня підлоги або лише від рівня плінтусів, які є його складовою частиною. Якщо розміри плінтусних облицювальних плиток (наприклад,100 х 100 мм) відрізнятимуться від розміру плиток для облицювання стіни (наприклад 150х150 мм), вертикальні шви на стику одного і іншого ряду не збігатимуться. Перш ніж почати роботу за допомогою натягнутого шнура, ще раз перевірте рівність основи, на яку укладатимуться плитки. При цьому відзначте, в якому місці буде потрібно товщий шар розчину, а де можна нанести його трохи менше, аби площина облицювання не дуже сильно виступала за рівень штукатурки поряд з фанерованою поверхнею.

Облицювальні плитки необхідно заздалегідь замочити в чистій воді, аби усунути тонкий шар пилу, який пристає до нелицевої сторони плитки і перешкоджає міцному з'єднанню розчину з облицювальною плиткою (розчин, нанесений на таку плитку, сповзе з неї по шару пилу). Замочують плитки ще і для того, щоб в них вбралася вода.

Якщо у вас вже все приготовано, зволожите ще раз підставу і починайте облицьовувати плитками. Перш за все по водяному рівню встановите маякові плитки внизу і вгорі. Схематично основні етапи укладання плитки наведено в Додатку 2.

8) Процес укладання плитки

Робиться це таким чином. На нелицеву сторону плитки наносять розчин в кількості, яка повинна забезпечувати необхідну товщину шару.

При цьому на виступаючих місцях основи товщина шару має бути, принаймні, 10 мм, а на місцях з поглибленнями - 20- 25 мм (товщина штукатурки зазвичай складає 15-20 мм). З розчину, нанесеного на нелицеву сторону плитки, відберіть небагато в центрі, а по периметру кельмою зніміть розчин з невеликим скосом, аби при притисненні плитки до основи залишався вільний простір для заповнення розчином. Особливо уважно стежити за тим, аби не залишалося порожніх, не заповнених розчином місць по кутах плитки. Потім облицювальну плитку нижньою гранню прикладете до стіни під кутом приблизно 85°, швидко притисніть до основи від низу до верху, після чого декількома ударами дерев'яної насадки кельми обережно притискаємо.

Облицювальні плитки мають бути розташовані суворо горизонтально і вертикально, тому їх укладають по шнуру, що натягується для кожного ряду окремо. Плоскість вже встановлених рядом плиток кожного разу контролюють за допомогою двометрової рейки (правила). Таким самим чином за допомогою рівня перевіряється горизонтальність швів і вертикальність (шви мають бути суворо наскрізними по всій поверхні облицювання). На відповідній відстані встановлюємо другу плитку. Потім по обох сторонах над зовнішніми кутами двох встановлених плиток потрібно вбити два довгих гвіздка і натягнути між ними провідний шнур на відстані приблизно 1 мм від верхньої грані облицювальних плиток. По цьому шнуру продовжимо укладання плитки.

9) Розшивання швів

Шви мають бути розшиті перш, ніж затвердіє розчин. Колір швів може бутирізним. Шви світлих облицювань виконують зазвичай з темного розчину, а темних, навпаки - зі світлого.. Розчин для швів має бути не рідким, але пластичним, в іншому ипадку він витікатиме з швів або набуде хвилястості. Після змочування швів їх заповнюють розчином за допомогою гумового шпателя. Якщо розчин подекуди виступає з щілин, його слід зняти рухом шпателя паралельно шву. Після того, як розчин затвердіє, фанеровану поверхню рекомендується обережно промити водою. Після всього фанеровану поверхню очищають від залишків розчину м'якою ганчіркою.

Якщо фанеровану поверхню своєчасно не очистити від залишків розчину, він затвердіє і поверхню доведеться протерти розведеною соляною кислотою. При цьому треба пам'ятати, що вся поверхня облицювання має бути заздалегідь добре змочена водою, а після очищення розведеною соляною кислотою знов ретельно вимита.

10) Зовнішні дефекти облицювань

Свіжопокладене облицювання не можна піддавати яким-небудь струсам, оскільки при цьому знижується міцність розчину і порушується з'єднання між підставою, розчином і плиткою. До перегородки або стіни не слід нічого прикріплювати, забивати в неї цвяхи, рубати і робитиякі-небудь удари до повного затвердіння розчину.

Ні в якому разі не можна облицьовувати стіни до повної їх усадки. Це особливо відноситься до стін, складених з цеглин на вапняному розчині, які дають усадку протягом довгого часу.

Нальоти на облицювальних плитках і вицвітання. На пористих облицювальних плитках, в які проникла волога, після її випару інколи залишається білий наліт. У таких випадках в результаті утворення волосяних тріщин може порушитися цілісність поверхні плитки. Найчастіше це буває, якщо плитками облицьовували не до кінця висохшу кладку стін, з якої згодом в облицювання проникають солі, створюючі нальоти на поверхні. Після миття водою нальоти зазвичай зникають і більше не з'являються. Частіше явище - вицвітання на швах. Воно з'являється там, де з основи до облицювання постійно проступає волога. Вицвітання можна попередити, якщо закласти шви водостійкими сумішами.

Мимовільне фарбування облицювальних плиток під глазур'ю зустрічається порівняно рідко. Темніший відтінок основного тону в якому-небудь місці може бути наслідком неодинакового по тривалості замочування, коли вода проникає через пористу кераміку плитки безпосередньо під прозорий шар глазурі. Після повного висихання відмінність зникає, Але цей процес може тривати до року, оскільки із-за водонепроникної глазурі видалення вологи здійснюється лише через цегельну кладку стін. Причиною забарвлення плитки під глазур'ю може бути також недостатньо чиста вода, в якій замочували плитки перед укладанням, а можливо, і забруднена вода з синтетичними миючими засобами, використана для миття облицювання. Забруднення проникають під глазур плитки по тріщинах і забарвлюють її.

Є декілька причин відпадання облицювальних плиток від основи. Інколи це викликано тим, що конструкція основи недостатньо жорстка. Тонкі перегородки, в яких зазвичай встановлюють дверні коробки, із-за частих ударів дверей стрясаються, внаслідок чого облицювальні плитки починають відпадати. Якщо в снові під облицюванням є електропроводка, дроти якої закладені гіпсом, на нього необхідно заздалегідь нанести тонкий шар вапняного розчину. Якщо облицювальні плитки відпадають разом з розчином, це означає, що перед нанесенням розчину цегельна основа не була ретельно очищена і не були зроблені насічки.

11) Технічні характеристики клеючої суміші Ceresit CM 11

Клей для тонкошарового кріплення керамічних плиток при внутрішніх і зовнішніх роботах

Властивості:

· Водостійкий

· Морозостійкий

· Технологічний

· Стійкий на вертикальних поверхнях

· Не горючий

· Екологічно безпечний

Клей Ceresit СМ 11 призначений для облаштування плиткового лицювання на стінах і полах із вбираючих і слабо вбираючих (водопоглинання більше 3%) керамічних, кам'яно - керамічних, і кам'яних плиток, в громадському і промисловому будівництві при зовнішніх і внутрішніх роботах, в т.ч. для експлуатації в вологих приміщеннях. Товщина клею чого шару при його використанні повинна складати від 2 до 10 мм.

Ceresit СМ 11 використовується також для облаштування плитового лицювання в невеликих закритих басейнах. Кріплення плитки в даному випадку здійснюють не раніше 3 днів після нанесення гідроізоляції Ceresit СR 65.

Додаткове введення в Ceresit СМ 11 пластифікатора Ceresit СС 83 дозволяє використовувати його для кріплення плиток, в тому числі з водопоглинанням менше 1%:

· на деформуючі покриття, наприклад, гіпсокартонні і тирсоплити, теплу підлогу;

· на терасах, балконах, зовнішніх сходах, а також в зовнішніх басейнах і резервуарах;

· на існуючі керамічні покриття;

· на міцні з хорошою адгезією малярні покриття;

· на гіпсові и ангідритні основи;

· на пористий і «молодий» бетон, що має «вік» не менше 3 місяців.

Технічні характеристики:

Склад: суміш цементу з мінеральними наповнювачами і модифікаторами

Щільність розчину: 1,64 кг/дм³

Необхідна кількість води для замішування: 1,2 л воды на 5 кг сухої суміші

Час використання: до 2 годин

Температура основи: від + 5°C до + 30°C

Час відкритої витримки: близько 20 хвилин

Сповзання плитки: менше 0,1 мм

Затирка швів: через 24 години

Адгезійна міцність щеплення керамічної плитки, приклеєної до бетонної основи, при витримуванні зразків в сухих нормальних умовах і в воді: не менше 0,8 МПа

Теплостійкість: від - 50°C до + 70°C

Залежність витрати матеріалу від розміру плитки

Висновок

Результатом праці будівельників є закінчені будівлі чи споруди різного призначення: житловий будинок, школа, лікарні, промислові підприємства, домна, електростанція, залізниці, мости, тунелі, греблі тощо. Ці об'єкти будують з різних природних чи штучних матеріалів (окремих дошок, колод, цеглин, природного тесаного каменю, бетону і залізобетону, готових заводських конструкцій, металу, пластмаси).

У процесі спорудження будівель і споруд виконують загально будівельні та спеціальні роботи.

Загально будівельні роботи поділяють на окремі види, які виконують робітники відповідних професій і застосовують при цьому різні будівельні машини та інструменти.

Перш ніж звести будинок чи інші приміщення, роблять спочатку відповідну розмітку на відведеній для будівельних робіт ділянці, риють котлован для закладення фундаменту. Такі підготовчі роботи називають земляними.

Вибухові роботи застосовують при рихленні скельних і мерзлих ґрунтах. Також для руйнування призначених для знесення споруд. До кам'яних споруд відносяться зведення фундаментів, стін, стовпів та інших частин будівлі з природного і штучного каменю.

Для спорудження монолітних бетонних і залізобетонних конструкцій виконують опалубні, арматурні та бетонні роботи.

Монтажними роботами називається якщо будинок зводять за допомогою кранів із збірних елементів заводського виробництва. Монтажні роботи це основний вид робіт у сучасному будівництві.

Теслярські і столярні роботи - виконують при обладнанні дощатих підлог, дверей, вікон, вбудованих меблів.

Завершується спорудження будинків обладнанням даху виконуючи покрівельні роботи.

Щоб у зведеній будівлі можна було жити, потрібно як всередині так і зовні виконати штукатурні, малярні, облицювальні, шпалерні, скляні роботи.

Під час експлуатації будівлі або споруди піддаються впливу зовнішнього середовища, тому конструктивні елементи будівлі покривають захисними ізоляційними, гідроізоляційними, теплоізоляційними, антикорозійними матеріалами.

Ще потрібно підвести тепло, електроенергію, воду, радіо, телефон.

Всі будівлі за призначенням поділяються на:

житлові (квартири, гуртожитки);

- суспільні призначені для соціального обслуговування населення, адміністративних установ і суспільних організацій;

- виробничі будівлі потрібні для розміщення в них промислових та сільськогосподарських виробництв.

Список використаної літератури

1. Іщенко І.І. Технологія кам'яних і монтажних робіт: Підручник (Пер. з рос. В.В. Клинченко). - К: Вища школа, 1991.-302 с.:іл..

2. Каменярні роботи (Інтегрований курс модульного навчання): Підручник для проф..-тех. навч. закладів ВзЧП/А.С. Нікуліна, С.І. Засмовська, Г.П. Матвєєв та ін. Під редакцією А.С. Нікуліної. К: Вікторія, 2001.-370 с.

3. Попов К.М. Матеріалознавство для мулярів, монтажників конструкцій: Навч. Посібник для учнів проф..-навч.-вихов. Закладів: Пер. з рос. - К: Будівельник, 1994 - 147 с: іл..

4. Матеріалознавство для будівельників: Підручник для учнів проф..-тех. навч. закладів/П.В. Кривенко, В.Б. Барановський, Б.Я. Константинівський. - К: Техніка, 1996 - 352 с.

5. Кам'яні роботи (Інтегрований курс) у трьох частинах

6. В.І.Кошман «Технологія та матеріалознавство кам'яних робіт».

7. П.І.Філімонов «Довідник молодого каменяра»

8. А.О.Суржаненко « Малярні і штукатурні роботи»

9. А.С.Нікуліна «Штукатурні роботи» Інтегрований курс модульного навчання у двох частинах.

10. Т.Є.Остапченко «Технологія опоряджувальних робіт»

11. А.М.Шепелєв «Штукатурні роботи»

12. В.І.Горячев «Довідник молодого штукатура»

13. В.І.Кошман «Спеціальна технологія штукатурних і облицювальних робіт»

14. Є.К.Карапузов « Матеріали і технології в сучасному будівництві»

15. І.Н.Кузнєцов «Матеріали та інструменти для будівництва і ремонту»

16. В.І.Горячев «Облицювання керамічними і синтетичними матеріалами»

17. В.О.Воробйов «Матеріалознавство мулярів-монтажників»

18. В.І.Кошман «Матеріалознавство для штукатурів і облицювальників»