Полівка звичайна. Морфометричні та краніологічні особливості даного виду на території Західного Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

Полівка звичайна. Морфометричні та краніологічні особливості даного виду на території Західного Поділля



Вступ

біотопічний полівка морфометричний

Актуальність теми. Мишоподібні гризуни, як рівноправна складова біорізноманіття тваринного світу, виконують важливі екологічні функції та значну роль у практичній діяльності людини. Вони є невід'ємною ланкою ланцюгів живлення. Незаперечна їх роль у ґрунтоутворюючих та ландшафтно формуючих процесах як за історичний період, так і сьогодні. Не викликає сумніву їх шкодочинна діяльність при пошкодженні дикорослих та культурних рослин. Не можна не звертати увагу на механічні пошкодження предметів ужитку, харчових продуктів та на епідеміологічну роль гризунів як переносників важких захворювань тварин та людини.

Щодо території України - відомості про фонові види мишоподібних гризунів знаходимо у працях Рудишина М.П. (1957, 1958, 1961, 1963), Марісової І.В. (1961), Сокура І.Т. (1968), Татарінова К.А. (1956, 1973), Пилявського Б.Р. (1990), Шевчик Л.О. (1990).

Проте за цей час накопичилось багато фактів як по видовому складу гризунів, поширенню, способу життя, екології, морфометричних особливостях та внутрішньовидових відмінностях, так і по екологічних функціях, практичній ролі гризунів і по активному впливу людини на ареали їх поширення. Вивчення всіх цих аспектів по відношенню до найбільш поширеного на Західному Поділлі виду - полівки звичайної - і визначило актуальність обраної теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою нашого дослідження стала необхідність всестороннього вивчення мишоподібних гризунів Західного Поділля на прикладі фонового виду полівки звичайної. В зв'язку з цим завдання дослідження зводилось до:

* детального опису ареалу поширення полівки звичайної;

* характеристики морфо метричних та краніологічних параметрів виду;

* аналізу ландшафтно - біотопічних відмінностей морфометричних, вагових, краніологічних параметрів в межах досліджуваного регіону;

* вивчення внутрішньовидових відмінностей в будові корінних зубів полівки звичайної;

* аналізу біологічних та екологічних особливостей досліджуваного виду;

* визначення екологічних функцій виду у природі і ролі тварин в господарській діяльності людини.

Об'єктом дослідження послужив один з фонових видів Західного Поділля - полівка звичайна.

Предмет дослідження:вивчення ареалу поширення, морфо метричних і краніологічних параметрів, внутрішньовидових ландшафтно - біото пічних відмінностей, біології та екологічних особливостей полівки звичайної Західного Поділля.

Методи дослідження. Відлови звірят та зняття основних морфо метричних промірів здійснювали за загальноприйнятими методиками (Башеніна,….). Визначення віку тварин здійснювали за методикою Варшавського С.Н., Крилової К.Г. (1948). Характеристику ареалу виду зробили за алгоритмом, запропонованим Городковим К.Б. (1983).

Практичне значення одержаних результатів. В дипломній роботі розкрито комплекс основних морфо метричних та краніологічних параметрів, що мають важливе діагностичне та ценопопуляційне значення при описанні біології та екологічних особливостей. Детально розкрите внутрішньовидова різноманіття форм корінних зубів верхньої та нижньої щелеп полівки звичайної, що має яскраво виражені адаптивні ознаки до життя та живлення тварин.

Результати дослідження можуть бути використані в загальноосвітній школі при вивченні «біології», розділ «Тварини», тема «Ссавці».

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дипломної роботи апробовані на студентській науковій конференції кафедра зоології (квітень 2013 р.). За результатами дослідження опубліковано статтю «….» у Студенському науковому віснику (2013).

1. Літературний огляд

У світовій літературі досить часто з'являються роботи присвячені вивченню мишоподібних гризунів [10,11]. Перші відомості про цю групу ссавців в умовах Галичини знаходимо в роботах О. Завадського «Fauna der galizisch-bukowinischenWirbelthieren» (Zawadzki, 1840), де автор описує 56 видів ссавців, серед яких 15 гризунів. Проводить морфологічний аналіз і приводить дані про характер поширення гризунів, а також про їх біологію. Дещо пізніше в роботах А. Плятера (Plater, 1852) і С. Петруского (Pietruski, 1853) було висвітлено фауністичні питання, частково розглянуто біологію різних видів мишоподібних гризунів, а також наведено дуже короткі дані про їх поширення на заході України. Еколого - фауністичні роботи по вивченню мишоподібних гризунів Західної України були відновлені в 30-х роках ХХ ст. В цей час виходить визначник ссавців, який склав польський зоолог Е. Незабитовський (Niesabitowski, 1955). А також роботи Л. Сагана (Sagan, 1939), де він описав 12 видів ссавців, відловлених у високогір'ї Чорногори. Автор приводить короткі дані їх вертикального поширення в районі дослідження і деякі матеріали екології. Велике захоплення викликають роботи Ф.І. Страутмана, К.А. Татаринова (1949), в яких розглядається цілий ряд питань, що торкаються фауни мишоподібних гризунів системи Карпатського гірського масиву Горган, Чорногори і Боржавської полонини. Автори дають систематичний огляд 69 видів хребетних, які зустрічаються в поясі криволісся, і серед них 6 видів мишоподібних гризунів. Дослідження М.П. Рудишина (1957, 1958, 1959, 1960, 1961. 1962) по мишоподібних гризунах західних регіонів України торкаються питань поширення, динаміки чисельності, екології, а також деяких сторін біології, розмноження полівки сірої, яка поширена в лісостеповій зоні західних регіонів України (Волинського Полісся і Українських Карпат) [27 - 32].

М.П. Рудишин вивчає залежність будови нір сірої полівки від ґрунтово-кліматичних умов Полісся, західного лісостепу і Карпат [30]. Добре висвітлює питання про розмноження та плодючість даного виду у західних областях України і лише фрагментарно торкається шкоди, яку приносить полівка на території Тернопільської області [29].

Уже в кінці 50-х на початку 60-х років з'являються деякі повідомлення про наземних хребетних Західного Поділля. Результати цих досліджень приведені в роботах І.В. Марисової (1960, 1963), проте вона лише приводить дані про видовий склад мишоподібних гризунів нашого регіону і вказує на наявність таких видів мишоподібних гризунів (миша хатня, миша малесенька, миша польова, миша лісова і жовтогорла, полівка звичайна і руда) [20]. Однак, всі ці роботи виконувались фрагментарно, без врахування популяційного фактора у вивченні екології мишоподібних гризунів.

Фундаментальні дослідження тварин, які стосуються поширення ссавців в умовах західних регіонів, екології їх, особливостей коливання чисельності, шкоди опубліковані в роботах М.Н. Лозана (1961-1971), а також в монографіях К.А. Татаринова «Звірі західних областей України» (1956) і в більш пізній його роботі «Фауна хребетних заходу України» (1973) [38,39]. В останній приводяться нові дані про стаціонарне розміщення окремих видів ссавців, їх екологію, чисельність, про принципи охорони і відновлення їх. В монографії вперше найбільш повно подано всі матеріали про сучасну фауну хребетних західних областей України. Тут поряд з іншими автор описує 15 видів мишовидних гризунів. Приводить дані про чисельність окремих видів гризунів, звертає увагу на особливості поширення і біологію виявлених ним видів. В результаті проведення ним роботи одержані нові дані про видовий склад мишоподібних гризунів західного регіону України. В цей час проводяться роботи по вивченню ссавців на популяційному рівні, уточнюються питання систематики, значну увагу вчені приділяють вивченню морфологічних і краніологічних особливостей мишоподібних гризунів. В цьому напрямку проводять свої дослідження багато вчених Польщі, Румунії, Молдови і України.

У 1968 р. виходять праці К. Савіско - Капуста (Sawiska-Kapusta, 1968), присвячені вивченню мінливості жирності молока мишоподібних гризунів Польщі [34].

Велика робота була проведена румунським вченим Й. Нітеску-Андреевску, В.А. Андреевску (Nitescu-Andreescu, Andreescu, 1968) по вивченню морфології скелета даної групи ссавців.

Польський вчений Р. Гайтлінгер (Haitlinger, 1969) вивчав морфологічну мінливість популяції Apodemus sylvaticus Польщі. В 1970 в Польщі він вперше діагностував Apodemus microps. В тому ж році М.М. Лозан (1970) остаточно вирішує питання про видову належність і про місце поширення популяцій миші жовтогорлої і миші лісової. Крім того Міна Миколайович описує біологію та екологію ряду дрібних мишоподібних гризунів. Зокрема проводить дослідження параконічного комплексу першого нижнього корінного зуба полівки звичайної Microtus arvalis. Дослідження показали, що амплітуда мінливості параконічного комплексу дуже широка. Порівняно більша різноманітність в будові трилисника М1 спостерігається у сучасних полівок Криму, що пояснюється значною географічною ізоляцію півострова. А також автор порівнює проміри нижніх і верхніх щелеп полівки звичайної, яка зустрічалась в різних геологічних відрізках часу. В кінці 70-х років на заході була висунута гіпотеза про вплив стресу на чисельність мишоподібних гризунів. Ця гіпотеза в західному регіоні розроблялась румунськими вченими А. Петреску-Районі, Л. Бабель, М. Хомер, А. Фута (Petrescu-Rajony, Babel, Homer, Futa, 1978), які вивчали вплив стресу, викликаного збільшенням щільності популяції, на здатність до розмноження у самок полівки звичайної.

В цей час проведено роботи по вивченню видового складу мишоподібних гризунів України. Розв'язанню цієї проблеми присвячені роботи І.Г. Емельянова (1975) по поширенню і екологічним особливостям сірих полівок в природніх і штучних екосистемах [14].

Метою цієї роботи було дослідження зв'язку коливань чисельності полівки звичайної з станом кормової бази в заповіднику «Асканія-Нова» і близько розміщених агроценозах. Вивчення особливостей розмноження, вікової і статевої структури популяцій, морфо - фізіологічних показників різних внутрі-популяційних груп у зв'язку з сезонними змінами умов існування. Так як дослідження проводились в природніх і штучних екосистемах, це дозволило зробити порівняльний аналіз еколого - морфологічних особливостей гризунів, поширених в умовах різних екосистем.

Видовий склад мишоподібних гризунів в умовах Західного Поділля виявили Пилявський Б.Р. та Шевчик Л.О. (1988, 1990, 1993). Зокрема, вони вивчали видовий склад мишоподібних гризунів цього регіону, ландшафтно - біотопічне поширення гризунів, еколого - фауністичні особливості представників різних видів. Зробили перші спроби вивчення екології мишоподібних гризунів на популяційному рівні [24,25].

На сході України С.В. Тесленко, І.В. Загороднюк (1986, 1987) виявили двійника полівки звичайної - (М.Н. Мейєр, В.Н. Орлов, Е.Д. Схолль 1972) - полівку східноєвропейську і визначили межу ареалу даного виду по території Вінницької області [16]. Сьогодні гостро постало питання розробки надійних, простих у користуванні морфологічних критеріїв, діагностики цих видів. Існування полівки східноєвропейської в умовах Західного Поділля було доведено Шевчик Л.О. у 1994 р. Полівка східноєвропейська (Microtus, arvalis Meyer, Orlov, Scholl) в умовах Західного Поділля за зовнішніми морфологічними ознаками практично не відрізняється від полівки звичайної. Даний вид поселяється на посівах багаторічних трав і просапних культур, зустрічається в місцях з достатньо високою вологістю, з густим рослинним покривом [40].

Основних відмінностей в характері розмноження полівки східно - європейської порівняно з полівкою звичайною не спостерігалося. Найбільш інтенсивно розмножується даний вид весною і осінню як на посівах багаторічних трав, так і на просапних культурах.

В наш час гостро постало питання діагностики цих видів, що і зумовило в першу чергу вивчення внутрішньовидових відмінностей полівки звичайної в умовах Тернопільської області. Діагностику цих видів можна проводити за різними критеріями, зокрема і за біохімічними [1,12,13,19].

Оскільки кров характеризується кількісними і якісними параметрами, в залежності від статі, віку, пори року, режиму харчування, перенесених і наявних захворювань, умов проживання, тобто вона чутливо реагує на вплив як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, вона є своєрідним індикатором фізіологічного стану тварин [17].

Кров стала об'єктом дослідження для багатьох вчених, які займаються вивченням внутрішньовидової мінливості полівки звичайної [18].

Зокрема І.В. Рогатко (1970) займалася вивченням вікової мінливості гематологічних показників полівки звичайної [26].

За класифікацією Варшавського С.Н. та Крилової К.Г. (1948) автори поділили звірят на вікові групи: 0 - з моменту народження до 10 днів, яка в свою чергу поділяється на ряд підгруп:

01 - від моменту народження до трьох днів;

02 - чотирьох - шести днів;

03 - семи - десяти днів;

І група - від 11 днів до одного місяця (молоді);

ІІ - одно - трьохмісячні тварини (середньовікові);

ІІІ - трьох - шестимісячні (дорослі);

ІV - більше шести місяців (старі) [6].



2. Фізико-географічна характеристика Західного Поділля

Тернопільська область розташована на заході правобережної частини України і займає західну частину Подільської височини [9]. Її територія простягається між 24°44ґ і 26°16ґ східної довготи та 48°30ґ і 50°16ґ північної широти. Протяжність території області з півночі на південь становить 195 км, а із заходу на схід - 129,5 км. Площа області - 13,8 тис. км І, що становить 2,3% території України. За площею вона займає 23 місце серед областей України.

Область межує на півночі з Рівненською, на сході - з Хмельницькою, на півдні - з Чернівецькою, на південному заході і заході - з Івано - Франківською, північному заході - з Львівською областями України. Східна межа області проходить по Збручу, південна і південно-західна - по Дністру.

Тернопільська область є аграрно - промисловим регіоном. Унаслідок приватизації, розпочатої в 1992 році, відбувся перерозподіл власності, сформувалася багатоукладна економіка: 2/3 вартості основних засобів зосереджена в недержавному секторі економіки. За рівнем соціально-економічного розвитку область знаходиться на одному з останніх місць в Україні. Цьому певною мірою сприяла економічна криза в країні.

Подільське горбогір'я, або як його часто називають Опілля, займає західну частину області в межах Бережанського і Монастириського районів з абсолютними - понад 400 м (максимальна висота 443 м на захід від с. Мечищів) і відносними - 120-150 м висотами горбів.

На півночі області виразно виділяється Кременецьке горбогір'я (Кременецькі гори) з абсолютними висотами близько 400 м і більше. Це асиметрична височина, витягнута з південного заходу на північний схід на 60 км. Її північний схил крутий, місцями урвистий, сильно почленований ярами та балками і здіймається над прилеглою рівниною Малого Полісся на 120-150 м, тоді як південний поступово знижується і непомітно переходить у Тернопільське плато. Долини Ікви та Вілії до певної міри умовно можна вважати південною межею Кременецький гір.

Відмінна південна периферія області - Придністров'я. Це висока рівнина, проте глибоко почленована долинами Дністра (Стрипи, Джурина, Циганка, Збруча) на паралельні пасма. Долини річок, врізані у плато на 120-170 м, мають скелясті, часто заліснені схили, дуже вузькі заплави і тераси, які ширшають тільки на внутрішніх вигинах меандрів. Але межиріччя району місцями настільки плоскі, що глибоку долину можна помітити, лише підійшовши до неї майже впритул. Завдяки цим глибоким долинам у Придністров'ї формується особливий місцевий клімат, тепліший і сухіший у долинах, ніж на межиріччях. Це дозволяє змогу вирощувати у Придністров'ї теплолюбові культури (абрикоси, персики, ранні сорти помідорів). Межу Придністров'я умовно проводимо по лінії міст: Бучач - Чортків - Кам'янець - Подільський (у Хмельницькій області).

Товтровий кряж або Медобори - перетинає область навскіс з північного заходу на південних схід від с. Панасівка Зборівського району до смт. Гусятин на Збручі. Абсолютні висоти - 380 - 400 м, подекуди понад 430 м, відносні - 50 - 60 м. Ширина гряди - 3 - 5 км, в околицях Збаража - до 20 км.

Частину території на крайньому північному сході області між Товтровим кряжем, Кременецьким горбогір'ям та межею з Хмельницькою областю, що займає вододіл між басейнами рік Горині, Південного Бугу та Збруча, називають Авратинською височиною. Вона поділена між Тернопільською і Хмельницькою областями і має загалом плоску, злегка хвилясту поверхню, яка досягає 320 м середньої висоти, а максимально - 375 м.

Крайня північна частина області входить у межі Малого Полосся. Вона характеризується плоским, порівняно одноманітним рельєфом з низькими (210 - 220 м, рідше 240 - 250 м) абсолютними позначками. З півдня дій обмежує високий (150 - 200 м) Північно-Подільський уступ.

Взаємодія названих факторів зумовлює формування на території області помірно континентального клімату з нежарким літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів.

Найхолодніший місяць в області - січень, а найтепліший - липень. Середня температура січня коливається від - 5,5 - 5,7 ? С (у північній частині області) до - 4,5 ?С (в південній). Середня температура липня +18-19 ? С. Максимальні температури досягають +37-39 ? С.

Теплий період року із середньодобовими температурами вище 0 ? С триває в центральній і східній частинах області 253 дні, в південній - 256 - 259, в західній і північно - західній - 261 - 262 дні. Тривалість безморозного періоду збільшується від 159 днів на півночі і 151 дня на заході до 166 днів у центральній і південній частинах області. Початок безморозного періоду коливається від 19 квітня до 2 травня, кінець - від 1 до 8 жовтня, а тривалість від 119 до 200 днів.

На поверхні ґрунту найнижчі температури спостерігаються у січні, від -5 ?С до -6 ? С, а найвищі - у липні, від +21 до +23 ? С. Абсолютні максимуми температури на поверхні ґрунту змінюються від +54 ? С (захід) до +58 - 60 ? С, а мінімуми - від -40 ?С на півночі до -35 ? С на півдні області. Перші приморозки на поверхні ґрунту починаються в середньому 27-29 вересня, а останні весняня - у першій декаді травня на півночі і півдні та другій декаді травня на решті території області. Безморозний період на поверхні ґрунту приблизно на 20 днів коротший, ніж у повітрі. У зимовий період ґрунт промерзає до найбільшої глибини в центральній частині області, де середня глибина промерзання становить 62 см, найменша - 43 см, найбільша - 92 см, на півночі області, відповідно, - 39 см, 25, 68 см; на півдні - 47 см, 28 см, 75 см.

Вегетаційний період із середньодобовими температурами вище +5 ?С на території області триває загалом 205 - 209 днів. Він починається 3 квітня і триває до кінця жовтня - початку листопада.

У межах області випадає достатня кількість опадів (550-700 мм за рік). Найбільше їх випадає на заході та північному заході (понад 650 мм за рік), найменше (550 мм за рік) - на крайньому південному сході. Переважна більшість опадів (70-75%) випадає у теплий період року, найменше - взимку. Коефіцієнт зволоження на території області коливається від 0,92 до 1,11.

В області майже не буває засух. Середня кількість днів з грозами в теплий період року коливається від 24 до 31-32 днів. Град випадає в середньому 1-2 дні на рік. З інших шкідливих явищ спостерігаються суховії та пилові бурі в середньому 0,2-0,3 дні на рік.

Сніговий покрив на території області зазвичай з'являється у другій половині листопада. Дати танення снігового покриву припадають загалом на кінець березня, з коливаннями від другої декади лютого до першої декади травня. Найбільша середньодекадна висота снігового покриву (9-16 см) припадає на другу декаду лютого. Максимальна (24 дні) середня кількість днів з хуртовинами відмічена в межах Тернополя, на північ вона зменшується до 18 днів, на південь до 11 днів і менше, на захід - до 9 днів.

Найбільша кількість хмарних днів припадає на осінь і зиму. Безхмарні дні зазвичай бувають в серпні та вересні. В долині Дністра такі дні також нерідко трапляються в жовтні та першій декаді листопада.

Середня кількість днів з туманами найбільша (56 днів на рік) відмічена в межах Тернополя, значно менше їх в межах Бережан (39) та на півдні області (38).

На території області чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої особливості.

Весна починається в другій декаді березня і триває до останньої декади травня. Для неї характерні часті похолодання у квітні і травні, що супроводжуються приморозками і снігопадами. Це зумовлюється вторгненням на територію області холодних північних вітрів.

Літо починається у третій декаді травня і закінчується у першій декаді вересня. Його тривалість неоднакова в різних частинах області: найдовше літо в південно-східних (Борщівському, Заліщинському, Чортківському) районах, найкоротше - в центральних. Для першої половини літа характерні короткочасні зливи, велика кількість опадів. Їхня загальна сума за три літніх місяці становить 40% від річної норми. Часто влітку випадає град, який супроводжується сильними вітрами.

Осінь в області починається у вересні і закінчується наприкінці листопада. Її перша половина відзначається погожими сонячними днями. Окремі максимальні підвищення температури можливі у вересні до +33-36 ?С, у жовтні до +27-31 ?С. Ранні приморозки починаються у середині вересня.

Зима коротка і м'яка, з частими відлигами. Найдовша вона у центральних і східних районах (до 112 днів), найкоротша (103-104 дні) на заході і на півночі області. Кількість днів зі сніговим покривом коливається від 80 днів на півдні та крайній півночі до 85-93 днів у центральних і західних районах.

За розподілом основних кліматичних показників і особливо активних температур вище +10 ?С, на території області виділяють три кліматичні райони: північний, центральний і південний.

Північний район займає крайню північну частину області від Малого Полісся до верхів'я рік Вілії та Горині. Він відрізняється тим, що теплий період року тут дещо тепліший, ніж у центральному районі, проте холодніший, ніж у південному. Сума активних температур вище +10 ?С тут становить 2500-2550 ?С. Річна сума опадів біля північно-західного підніжжя Кременецьких гір - близько 600 мм, південніше, у долинах Вілії та Горині - 550 - 600 мм.

Центральний район охоплює більшу частину території області (Зборівський, Збаразький, Бережанський, Козівський, Тернопільський, Гусятинський і частково Чортківський та Бучацький адміністративні райони). Сума активних температур становить 2400-2500 ?С. Тут найкоротший теплий період року (250-255 днів), безморозний період - 150-163 дні, літній сезон - 90-98 днів, тривалість снігового покриву (до 85-93 дні).

Цей район часто називають «Холодним Поділлям». Річка сума опадів тут зменшується із заходу на схід від 690 мм до 590-570 мм.

Південний кліматичний район розташований на території Чортківського, Борщівського, Бучацького, Монастириського і Заліщинського адміністративних районів. Його називають «Теплим Поділлям». Сума активних температур тут становить 2500-2700 ?С, а в долині Дністра - до 2800 ?С. Середньорічна температура на 0,5-0,7 ?С вища порівняно з центральним районом, безморозний період триває 160-165 днів, опадів випадає 520-590 мм за рік. Кількість опадів зменшується до 590-520 мм за рік. Число днів з середньодобовою температурою вище +15 ?С у Придністров'ї становить 110-120, тоді як на іншій території області - 95 105 днів.

Ріка - це водний потік значних розмірів, що постійно тече у розробленому ним руслі та живиться за рахунок поверхневого і підземного стоку з площі свого водозбору. Ріка разом з притоками утворює річкову систему, характер і розвиток якої зумовлені рельєфом, геологічною будовою та розмірами басейну.

На території Тернопільської області налічується понад 2400 річок та потічків. Переважна більшість з них належать до категорії найменших (довжина до 25 км), 24 - до малих (довжина від 26 до 100 км) і лише 4 (Збруч, Серет, Стрипа і Золота Липа) - до середніх (довжина від 101 до 500 км). Дністер - одна з найбільших рік України (довжина 1362 км) бере початок у Карпатах і протікає південною межею області з північного заходу на південний схід протягом 215 км. Середня густота річкової сітки - 0,48 кмІ.

Більшість річок області належить до басейну Дністра, який займає 82% її території. Для основних з них характерний меридіональний напрям протікання (з півночі на південь), відповідно до нахилу поверхні Подільської височини і значний нахил русел (до 4 м/км і більше). Деякі з них мають навіть пороги і водоспади. Долини Дністра і його лівих приток у нижніх течіях глибоко врізані у поверхню плато і мають своєрідний каньйоноподібний вигляд.

Невелика (близько 18% території) північна і північно-східна частина області дренується ріками басейну Прип'яті. Найбільші з них: Горинь, Іква, Жердь, Жирак і Вілія. Вони мають неглибокі долини з положистими схилами та широкими заболоченими заплавами, менший нахил русел і повільну течію.

Живлення рік області мішане: дощові, талі та підземні води. У формуванні ґрунтового покриву на території Тернопільської області найбільшу роль відіграли материнські гірські породи, рельєф та рослинний покрив. У зв'язку з тим, що площа території області невелика, кліматичні умови не суттєво впливають на ґрунтоутворення.

На більшій частині території області материнською породою для ґрунтів є четвертинні леси та лесовидні суглинки. Частина ґрунтів, особливо на крайній півночі області, сформована на крейді, в інших місцях - на крейдоподібних мергелях та вапняках, а в долинах річок та балках - на алювіальних і делювіальних відкладах різного складу. На лесах і лесових суглинках утворилися різні типи чорноземних і сірих лісових ґрунтів, на твердих карбонатних породах (вапняках) - перегнійно-карбонатні, а в долинах річок і на днищах балок - гігроморфні ґрунти (чорноземно-лучні, лучні, лучно-болотні, болотні та торфові відміни). На піщаних давньольодовикових відкладах під сосновими лісами сформувалися дерново-підзолисті ґрунти.

Найбільш поширеними на території області є такі ґрунти: ясно-сірі та сірі опідзолені, темно-сірі опідзолені, чорноземи опідзолені, чорноземи типові глибокі, перегнійно-карбонатні, лучно-чорноземні, лучні, дерново-підзолисті, лучно-болотні, болотні та торфово-болотні. Враховуючи характер місцевості, ґрунт, кліматичні умови, а також великі ділянки, зайняті лісами, можна твердити, що в Тернопільській області існують сприятливі умови для поширення миловидних гризунів як в агроценозах, так і в лісах різних типів, лісонасадженнях та ін.

На території Тернопільської області розрізняють наступні природні комплекси: частина Північно-Подільської області, а саме Кременецький горбогірний лісовий район і Ланівецький природний район, Мале Полісся, Західне Поділля, що в свою чергу включає Ворняки, Тернопільську рівнину, Товтровий кряж і Західно-Подільське Придністров'я, а також частина області належить до Опілля, яке в нашому районі представлене Бережанським та Монастириським природніми районами.

Серед них Мале Полісся займає північну частину Тернопільської області в межах однойменної низовини. Територія Малого Полісся знаходиться в зниженні між Подільською і Волинською височинами. Значну частину території району займають ліси. В них основними породами є сосна, дуб, береза, граб, осика. Поширені також луки і болота.

Кременецький горбогірний лісовий район займає територію на південь від Малого Полісся - там, де простягнулась Гологоро - Кременецьке горбогір'я. На території цього району ростуть широколистяні ліси. Основні породи - дуб і граб.

Бережанський горбогірний лісовий район розташований в західній частині області, охоплює територію Бережанського, Підгаєцького, південну частину Зборівського і західну частину Козівського району. Цей район має високий рівень лісистості. Широколистяні ліси займають 1/3 його території. Тут ростуть: дуб, граб, бук, клен, липа, явір. А на схилах горбів, де піщані породи виходять на поверхню, ростуть переліски з сосни. Схили горбів, де в минулому були ліси, вкриті луками.

Монастириський горбогірний лісовий район знаходиться в південно-західній частині області. Ліси займають близько 70% території району. Породи дерев такі ж як у Бережанському горбогірному районі, крім бука. Замість бука тут з'являється дуб скельний. На схилах горбів росте чагарникова рослинність.

Товтровий природний район займає територію Товтрового кряжа, який тягнеться через територію області з північного заходу на південний схід. Тут ростуть найбагатші на Поділлі за породним складом діброви.

На його південно-західних схилах і сьогодні збереглись фрагменти степу із осоки низької (Carex humilis L.), вівсяниці бо розчатої (Festuca rupicola H.), менше ковили волосистої (Stipa capillata L.), тонконога гребінчастого (Koeleria cristata L.).

Тернопільський природний район розміщений в центральній частині області. Тут ростуть діброви.

Гусятинський природний район знаходиться між Тернопільським природним районом (на заході) і р. Збруч (на сході). Збереглися тут широколистяні ліси з дуба, бука, граба та інших порід дерев.

Ланівецький природний район лежить між Кременецьким горбогір'ям і Товтровим кряжем, він займає західну частину Авратинської височини. Листяні ліси займають 3% території району і мають водоохоронне значення.

Придністровський природний район знаходиться в південній частині області. Тут ростуть карликові ліси зі скельного дуба, білої акації, терену, шипшини, в'яза та ін., а також ліси з дуба, граба, клена, горобини, ліщини.



3. Матеріал та методика дослідження

Робота виконана протягом 2010-2012 років на кафедрі зоології Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. За цей час було здійснено 5 виїздів в різні ландшафтно - біотопічні райони, відпрацьовано 500 пасткодіб і виловлено 178 дорослих екземплярів полівки звичайної, з яких 87 самців та 91 самка.

При визначенні місць відловів і складанні кадастрових списків полівки звичайної користувались Атласом української СРСР (1983) [1]. Визначення звірят проводили за допомогою визначника Б.С. Виноградова, І.М. Громова (1984) [8].

Морфологічні та краніологічні проміри знімали за допомогою штангенциркуля з точністю до 0,1 мм, зокрема: L - довжину тіла вимірювали від кінця носа до анального отвору; Ca - довжина хвоста від анального отвору до кінчика, хвоста без волосків; Pl - довжину стопи вимірювали по прямій від задньої сторони п'ятки до кінця найдовшого пальця без кігтя, при визначені

Au - довжини вуха виміряли відстань від нижньої вирізки до вершини вушної раковини без кінцевих волосків. Проміри мозкового відділу черепа нижньої щелепи були зняті з 118 черепів, із них 48+ і 70>. При цьому виміряли

СВL - відстань від найбільш виступаючої вперед частини міжщелепної кістки до задньої сторони потиличних надвиростків; Zyg - виличну ширину (по задніх кутах виличної дуги); Ior - міжочне звуження, НК (Bul), ВК (Bul) - відповідно найбільша висота і ширина черепа в області слухових барабанів, НК (Bas) - базальна висота черепа, Вос - потилична ширина (по зовнішніх краях виростів), HR - висота рострума (в ділянці альвеол М); LBul, BBul - довжина і ширина лівого слухового барабана, ІМі - загальна довжина верхнього зубного ряду (від міжочної кістки спереду до альвеоли Мі); М№ ^- і - альвеолярна довжина верхнього ряду корінних зубів; Dia - довжина діастеми нижньої щелепи; LNas, BNas - довжина і ширина носових кісток, LFI, BFI - довжина і ширина різцевих передньопіднебінних отворів. Знімали проміри із нижньої щелепи. Опрацювали 118 черепів, із яких 70> і 48+. Зокрема аналізували: альвеолярну довжину нижнього зубного ряду - від краю альвеоли різця до краю альвеоли третього моляра - Мі; довжину від краю альвеоли М№ до краю альвеоли МІ, довжину М№ - край альвеоли М№; альвеолярну довжину Мі, довжину діастеми між різцями і молярами, товщину щелепи за симфізом.

В роботі приведені результати статистичного аналізу одержаних промірів за методикою Е.В. Івантера (1979), з використанням мікро - ЕВМ «Електроніка» МК-41.

Оскільки, розподіл на види М. arvalisі M. subarvalis через надзвичайну подібність цих видів дуже утруднений, нами була зроблена перша спроба виявити особливості форми і розмірів зовнішніх і внутрішніх трикутних петель жувальної поверхні параконічного відділу нижніх корінних зубів. Форму Мі знімали за допомогою мікроскопа «Біолам» та рисувального апарату. При цьому проаналізували форму Мі - 117 особин із них 67 самців і 50 самок. Для зручності описування будови Мі використовували термінологію, прийняту німецькими дослідниками. Виступи позначали «А» - антикліналь, ввігнутості - «S» - синкліналь. Язикова сторона - «Lg» - лабільна.

Форму Мі аналізували у 117 особин, із яких 67 самців і 50 самок, а форму М№ - у 158 особин (84 самці і 74 самки). Аналізу підлягали виключно дорослі, статевозрілі тварини (Башеніна, 1953) [2]. Для зручності опису будови молярів використовували термінологію прийняту серед німецьких дослідників (за Кочевим, 1986). Виступи позначали «А» (антикліналь), вігнутості - «S» (синкліналь). Язиковий бік - «Lg» (лінгвальний), щічний - «Lb» (лабіальний), Lb - щічна сторона [за 15,16].



4. Біологічні особливості та екологія полівки звичайної (Microtus Arvalis) в умовах Західного Поділля

4.1 Систематичне положення та характеристика ареалу виду

В Західному Поділлі описана FAMILIA MURIDАE, 1811 - РОДИНА МИШИНІ

Subfamilia MICROTINAE - ПІДРОДИНА ПОЛІВОК

В фауні Тернопільської області родина представлена 7 видами, що відносяться до 5 родів, з них 6 видів 4 родів (всі окрім Rattus norvegicus) відносяться до морфо-екологічного типу «мишоподібні гризуни».

Полівка звичайна (Microtus arvalis Pallas, 1779) належить до роду Сірі полівки (Genus Microtus Schrank, 1798), підроду Сірі полівки (Microtus).

Поширена в біоценозах і агроценозах лісової, лісостепової і степової зон материкової Європи від Атлантичного узбережжя на заході до Монгольського Алтаю на сході.

На півночі межа ареалу проходить по узбережжю Балтійського моря, південною Фінляндією, південною Карелією, Середнім Уралом і Західним Сибіром, на півдні - по Балканам, узбережжю Чорного моря, Криму, захоплюючи і північ Малої Азії.

Водиться також на Кавказі і в Закавказзі, на півночі Казахстану, на південному сході Середньої Азії, на території Монголії. Зустрічається на Оркнейських островах [37].

Якщо рід є космополітом, поширеним в Європі, Азії та Північній Америці, то вид, описаний для України, належить до євро - азійського комплексу, центрально - палеарктичного типу. Ареал локалізований між 24 ? та 110 ? зд. д. і між 35 ? та 64 ? пн. ш. Протяжність ареалу з півночі на південь

64 ? - 35 ? = 29 ? або 6190 км. З заходу на схід 110 ? - 24 ? = 86 ? або 6166,2 км. Природні межі ареалу співпадають з межами мішаних та широколистяних лісів. Отже, даний вид має суббореальний неморальний ареал, тобто є темперантним (помірнокліматичним) видом (рис. 4.1).

В межах обширного ареалу полівка тяжіє переважно до польових і лугових екосистем, а також до сільськогосподарських земель, городів, садів, парків. Суцільних лісових масивів уникає, хоч і зустрічається на вирубках, галявинах і узліссях, в рідколіссях, в надрічкових чагарниках, лісосмугах. Віддає перевагу місцям з добре розвиненим трав'яним покривом. У південній частині свого ареалу тяжіє до вологіших районів: заплавних луків, балок, річкових долин, хоча зустрічається і на сухих степових ділянках, на закріплених пісках за межами пустель. У горах піднімається до субальпійских і альпійських луків на висоті 1800-3000 м над рівнем моря. Уникає територій, схильних до інтенсивного антропогенного навантаження і трансформації.

Цей фоновий евритопний вид мишоподібних гризунів окультуреного ландшафту, луків, пустищ та інших угідь відкритої експозиції зареєстрований по всій території Західного Поділля (рис. 4.2) [20].

Оскільки це вологолюбний вид, особливо широко поширений він в зоні мішаних, широколистяних лісів та лісостепу.

Найчастіше вид заселяє скирти, соломи, чагарники серед полів, посіви багаторічних трав. Може зустрічатися на оброблюваних землях, де чисельність його залежить від засміченості полів бур'янами. З настанням осінніх дощів звірята переселяються на височини, де благополучно переживають суворі зимові місяці.

В умовах Західного Поділля ряд Гризуни (Rodentia) представлений дев'ятьма видами, серед яких 44,02% самок, 43,28% самців і 12,69% нестатевозрілих особин.

Найбільш поширеною на території Західного Поділля є полівка звичайна (табл. 4.1). Із опрацьованих 855 екземплярів гризунів, частка полівок становить 42,1%, серед яких 153 самці (42,5%), 169 самок (46,9%) і 38 (10,6%) - молодих особин.

Таблиця 4.1. Видове співвідношення мишоподібних гризунів Західного Поділля

№ пп	Назва виду	Кількість відловів	Самці	Самки	Молодь
		К-ть	%%	К-ть	%%	К-ть	%%	К-ть	%%
1.	Поліска звичайна	360	42,1	153	42,5	169	46,9	38	10,6
2.	Європейська руда полівка	208	24,3	89	42,8	87	41,8	32	15,4
3.	Миша жовтогорла	168	19,6	74	44,0	74	44,0	20	11,9
4.	Миша хатня	32	3,7	15	46,9	15	46,9	2	6,3
5.	Полівка східноєвропейська	23	2,7	9	39,1	9	39,1	5	21,7
6.	Миша польова	22	2,6	14	63,6	6	27,3	2	9,1
7.	Миша лісова	19	2,2	9	47,4	6	31,6	4	21,0
8.	Миша паласова	18	2,1	6	33,3	8	44,4	4	22,2
9.	Миша маленька	5	0,6	4	80,0	1	20	-	-
Всього	855	100	373	43,6	375	43,8	107	12,5

Рис. 4.1. Ареал поширення полівки звичайної



Рис. 4.2 Місця поширення полівки звичайної на Західному Поділлі

1 - смт. Заліщики; 2 - с. Поділля, Заліщицький р - н; 3 - с. Весняне (там саме); 4 - с. Нирков (там саме); 5 - с. Устечко (там саме); 6 - смт. Монастириська;

7 - с. Вербка, Монастириський р - н; 8 - с. Чехов (там саме); 9 - с. Коропец (там саме); 10 - с. Вистря (там саме); 11 - с. І. Бута (там саме); 12 - с. Григоров (там саме); 13 - смт. Збараж; 14 - с. Молотків, Ланівецький р - н; 15 - с. Білозірка (там саме); 16 - с. Жуковці (там саме); 17 - смт. Ланівці; 18 - с. Буглів, Ланівецький р - н; 19-м. Кременець; 20 - с. Горинка, Кременецький

р - н; 21 - с. Головки (там саме); 22 - с. Кутянка (там саме); 23 - с. Болотівка, Шумський р - н; 24 - с. Сураж (там саме); 25 - с. Тилявка (там саме);

26 - с. Рохманів (там саме); 27 - с. Лішня, Кременецький р - н; 28 - с. Білокриниця (там саме); 29 - с. Бережці (там саме); 30 - смт. Заложці; 31 - смт. Шумськ; 32 - с. Жолобки, Шумський р - н; 33 - с. Воложівка (там саме); 34-м. Чортків; 35 - с. Вигнанка, Чортківський р - н; 36 - с. Ягольниця (там саме); 37-м. Бучач; 38 - с. Соколов, Бучацький р - н; 39-м. Теребовля; 40-м. Бережани; 41 - смт. Гусятин.



4.2 Морфологічні особливості та внутрішньовидові відмінності полівки звичайної

Полівка звичайна (M. arvalis Pall.) фоновий широко поширений вид мишоподібних гризунів окультуреного ландшафту, луків, пустирів та інших угідь відкритої експозиції зареєстрованих по всій території Тернопільської області.

Полівка звичайна (n=178) - невеликий гризун довжиною L=91,6 ± 0,52 мм, вуха короткі Au = 10,8 ± 0,88 мм, хвіст складає приблизно третину довжини тіла Ca = 31,8 ± 0,2 мм, стопа досягає Pl = 15,61 ± 0,1 мм. (табл. 4.2), і має шість мозолистих бугорків. Самка має вісім сосків. Тіло покрите досить густим коротким хутром, забарвлення якого на спині темно - сіре, з буруватим відтінком, а на черевці темно - сіре. Хвіст одноколірний, або слабо двоколірний, лапи зверху забарвленні відповідно до спинної сторони тіла (рис. 4.3) [5]. Кількість хромосом n = 46. Статевий диморфізм полівки звичайної проявляється в переважанні абсолютних розмірів самців над самками (L = 91,8 ± 0,75, L = 87,1 ± 0,9 мм; t = 4,02; р < 0,001). Відмінності розмірів виступаючих частин тіла не достовірні.

Як видно з таблиці 4.3, найбільш крупні особини були відловлені на відкритих просторах всіх ландшафтно - географічних районів. Розміри тварин у нетипових для виду біотопах достовірно відрізняються від попередніх. Для Кременецького району (t = 8, p < 0,001). Відмінності простежуються і у Тернопільському районі (Подільська височина) (t = 5,1, р < 0,01). Оскільки в межах Товтрового кряжу відлови були зроблені на відкритих просторах (суходільні луки - цілина та агроценози), розміри звірят не відрізняються між собою. (t = 0,4, р < 0,1).

Що стосується відмінностей виступаючих частин тіла, то вони в Західному Поділлі не виявлені.



Рис. 4.3. Зовнішній вигляд полівки звичайної

Таблиця 4.2. Основні морфометричні параметри полівки звичайної

Показники	Самці	Самки	Всього
	n	X min - max	X ± m	C.V.	n	X min - max	X ± m	C.V.	n	X min - max	X ± m	CV
L	87	81,0 - 110	91,8 ± 0,75	7	91	75,0 -100,0	88,1 ± 0,9	8	178	75,0-110	91,6 ± 0,52	8
Ca	87	27,0 - 40,0	32,0 ± 0,3	8	91	26,0 - 41,0	31,8 ± 0,3	8	178	26,0-41,0	31,8 ± 0,2	8
Pl	87	13,0 - 18,0	15,8 ± 0,14	8	91	16,0 - 17,0	15.5 ± 0,12	7	178	13,0-17,9	15,6 ± 0,1	8
Au	87	8,0 - 12,0	9,7 ± 0,1	10	91	8,0 - 13,0	10,8 ± 0,1	8	178	8,0 -13,0	10,8 ± 0,08	9
Bec	38	27,6 - 31,5	29,8 ± 0,3	8	42	27,7 - 30,0	29,0 ± 0,38	9	80	27,6-31,5	29,8 ± 0,3	8



Таблиця 4.3. Основні лінійні і вагові параметри полівки звичайної різних ландшафтно-географічних районів Західного Поділля

Район	Біотоп	Показники	Самці	Самки	Всього
			n	X min - X max	X ± m	C.V.	n	X min - X max	X ± m	C.V.	n	X min - X max	X ± m	C.V.
Кременецький	Мішаний ліс	L	13	81,0 - 93,0	85,7 ± 1,8	8	12	75,0 - 86,0	80,0 ± 1,8	8	25	75,0 - 93,0	83,3 ± 1,3	8
		Ca	13	27,0 - 40,0	33,6 ± 0,8	9	12	26,0 - 33,0	30,0 ± 0,5	6	25	26,0 - 40,0	32,0 ± 0,5	8
		Pl	13	13,5 - 17,9	16,3 ± 0,4	9	12	13,0 - 16,0	14,0 ± 0,4	9	25	13,5 - 17,9	15,4 ± 0,3	9
		Au	13	8,0 - 12,0	9,4 ± 0,3	15	12	8,0 - 10,0	9,1 ± 0,3	12	25	8,0 - 12,0	9,4 ± 0,3	13
	Агроценози	L	12	102 - 112	107,1 ± 1,9	6	13	80,0 - 100	91,0 ± 2,0	8	25	80,0 - 112,0	98,5 ± 1,4	7
		Ca	12	29,0 - 32,0	30,0 ± 0,6	7	13	26,0 - 33,0	29,6 ± 0,52	6	25	26,0 - 33,0	30,0 ± 0,4	7
		Pl	12	16,0 - 18,0	17,1 ± 0,45	9	13	14,0 - 15,0	14,5 ± 0,2	5	25	14,0 - 18,0	15,8 ± 0,24	8
		Au	12	8,0 - 12,0	10,2 ± 0,3	10	13	8,0 - 12,0	9,6 ± 0,2	8	25	8,0 - 12,0	10,0 ± 0,18	9
Товтровий кряж	Цілина	L	13	83,0 - 98,0	88,1 ± 1,6	7	17	75,0 - 100,0	85,7 ± 2,0	10	30	83,0 - 100,0	86,4 ± 1,33	8
		Ca	13	27,0 - 37,0	32,8 ± 0,6	7	17	26,3 - 41,0	32,0 ± 0,6	8	30	26,3 - 41,0	32,3 ± 0,4	7
		Pl	13	13,0 - 17,0	15,3 ± 0,4	10	17	14,0 - 17,0	15,9 ± 0,34	9	30	13,0 - 17,0	15,6 ± 0,26	10
		Au	13	8,0 - 12,0	10,0 ± 0,3	11	17	8,4 - 13,0	10,0 ± 0,3	12	30	8,0 - 13,0	10,0 ± 0,21	12
		Bec	13	27,6 - 31,5	29,6 ± 0,8	10	17	28,0 - 30,4	29,4 ± 0,5	7	30	27,6 - 31,5	29,6 ± 0,5	8

4.3 Ландшафтно-біотопічні відмінності краніологічних параметрів полівки звичайної

Загальна довжини черепа (n=35) 23,9 ± 0,21 мм, CBL = 23,4 ± 0,21 мм (n=95) M№ ^- і = 5,5 ± 0,03 мм (табл. 4.4). Міжочий проміжок досить вузький (Ior = 3,4 ± 0,03 мм). Слухові барабани малі, їх ширина попереду слухового отвору менше довжини верхнього зубного ряду (n=44) (ВК Bul = 9,8 ± 0,06 мм; (n = 93) IMі = 17,6 ± 0,05 мм. Верхня лінія профілю осьового черепа коливається від досить слабо і рівномірно випуклої до сплющеної і навіть частково ввігнутої в міжочній області. На міжочному проміжку у дорослих особин є поздовжній гребінь. Вільні відділи різців (особливо верхніх), помірної довжини, порівняно слабо увігнуті. Задні кінці передніх верхніх корінних зубів без додаткових внутрішніх петель. М і в типовому випадку з трьома зовнішніми і чотирма внутрішніми зубцями (рис. 4.4).

Найбільш точно діагностування полівки звичайної здійснюється за краніологічними промірами (табл. 4.5). Довжина молярів верхньої щелепи не перевищує М¹ - М² 3,9 мм (Х ± m = 3,1± 0,01 мм). Довжина третього моляру верхньої щелепи становить (M³ 7,3 ± 0,7 мм). Довжина аналогічних зубів на нижній щелепі значно менша. Для першого моляра середні параметри цього показника коливаються в межах M₁ (1,9 ±0,01 мм), а для третього моляра M₃ (1,4 ± 0,05 мм). На нижній щелепі добре виражена діастема Dia (2,8± 0,05 мм).

Для аналізу внутрішньовидових відмінностей краніологічних промірів в достатній кількості був зібраний матеріал на Подільській височині і в Товтрах (табл. 4.6). Статевий диморфізм краніологічних параметрів вдалося простежити лише на матеріалах Подільської височини. Де спостерігалось деяке переважання у промірах міжочного звуження та альвеолярної довжини верхнього ряду корінних зубів самок над самцями. Що можна пояснити більшою активністю самок, як при добуванні їжі, а також в період піклування про потомство.

Ще Н.В. Башеніна (1977) відзначала, що найбільш мінливими для полівок є: загальна довжина черепа (CBL); виличина ширина (Zyg), міжочне звуження (Ior), альвеолярна довжина верхнього ряду корінних зубів (M№ Ї і), довжина діастеми нижньої щелепи (Dia), довжина носових кісток (L Nas), довжина різцевих передньопіднебінних отворів (LFI) [35].

Отримані нами результати підтвердили деякі відмінності параметрів Boc, L Bul, M№ Ї і, Dia, L Nas, LFI в звірят, виловлених у Тернопільському районі. Коефіцієнт варіації в цьому випадку коливається від C.V Bos = 6% до C.V L. Bub = C.V.B Bul = 15%. Крім цього мінливими є й об'ємні параметри, а саме: HK Bas, B Nas, BFI, HR, B Bul (C.V. HK Bus = 7%; C.V. BFi = 17%).

Проте, кондилобазальна довжина, вилична ширина не відзначаються значною мінливістю в умовах нашого регіону. Дещо яскравіше мінливість їх простежується у відловах Товтрового кряжу (C.V. коливається в межах 3 -

15%).

Крім цього в даному регіоні досить мінливими є об'ємні проміри черепа (C.V. HK Bas = 9,2%, CV B Nas = 14,3%, C.V. BFI = 15,4%), що пояснюється значною протяжністю даного ландшафтно - біотопічного району з півночі на південь Західного Поділля.

Ландшафтно - біотопічні відмінності краніологічних промірів простежували при порівнянні матеріалів відловлених на Подільській височині та Товтровому кряжі.

Отримані нами дані показали достовірне переважання виличної ширини (t = 5,8; p < 0,001), висоти та ширини черепа в області слухових барабанів (HK (Bul, t = 40, p < 0,001) (BK (Bul) t = 10; потиличної ширини (Boc t = 4,4; p < 0,01), базальної висоти черепа (t = 6,4; p < 0,001) звірят, Подільської височини в порівнянні з матеріалами Товтрового кряжу. Деякі відмінності простежуються у промірах ширини лівого слухового барабану (B Bul p < 0,001, t = 3,2, p < 0,001), а також лінійних промірів: довжини носової кістки (L Nas t = 2,5; p < 0,05), довжини різцевих передньопіднебінних отворів (LFI = 3,6; p < 0,01).

Рис. 4.4. Зовнішній вигляд черепа полівки звичайної (вигляд зверху)

Таблиця 4.4. Основні краніологічні параметри полівки звичайної

Показники	Самці	Самки	Всього
	n	X min-max	x	C.V.	n	X min-max	x	C.V.	n	X min-max	x	C.V.
CBL	22	21,0 - 25,0	23,6 ±0,3	6	25	20,1 - 24,0	22,9 ± 0,29	6	47	20,1 - 25,0	23,4 ± 0,2	6
Zyg	25	12,0 - 14,8	13,6 ±0,11	4	31	12,3 - 14,3	13,6 ± 0,11	5	56	12,0 - 14,8	13,6 ± 0,08	6,4
Ior	34	2,8 - 3,5	3,3 ± 0,33	9	46	3,0 - 3,8	3,5 ± 0,36	11	80	2,8 - 3,8	3,4 ± 0,33	10
HK (Bul)	20	7,2 - 8,0	7,9 ± 0,05	3	20	7,7 - 8,7	7,9 ± 0,05	3	40	7,2 - 8,7	7,9 ± 0,03	3
BK (Bul)	10	9,2 - 10,7	9,8 ±0,08	4	25	9,8 - 10,1	9,7 ± 0,08	4	44	9,3 - 10,4	9,75 ± 0,06	4
HK (Bas)	21	5,4 - 10,9	9,7 ± 0,09	8	25	9,9 - 10,9	10,5 ±0,06	4	46	5,4 - 10,3	10,35 ± 0,06	8
Bos	35	6,0 - 7,0	6,5 ± 0,04	4	25	6,6 - 10,8	6,7 ± 0,04	15,8	60	6,0 - 10,8	6,6 ± 0,03	16
Hr	35	5,1 - 6,5	5,9 ±0,05	5	50	4,8 - 7,2	5,6 ± 0,04	8	85	4,8 - 66	5,7 ± 0,03	8,5
L Bul	20	7,5 - 8,0	7,9 ± 0,09	5	30	5,0 - 8,9	7,6 ± 0,08	14,6	50	5,0 - 8,9	7,7 ± 0,06	16
B Bul	22	5,3 - 7,9	5,9 ± 0,08	6	29	4,0 - 6,0	5,6 ± 0,08	8	51	4,0 - 7,9	5,7 ± 0,06	14,7
IMі	40	12,3 - 13,7	12,8 ±0,08	4	53	12,0 - 14,0	12,5 ± 0,06	3	93	12,0 - 13,7	12,6 ± 0,05	4
M№ ? і	40	5,0 - 6,0	5,5 ± 0,04	8,5	53	5,2 - 6,2	5,4 ± 0,04	8,5	95	5,0 - 6,1	5,5 ± 0,03	8,5
Dia	40	5,4 - 8,0	7,0 ± 0,08	7	53	6,0 - 8,1	7,2 ± 0,06	6	93	5,6 - 8,1	7,17 ± 0,05	6
L Nas	38	5,1 - 7,8	6,2 ± 0,05	5	49	6,0 - 7,9	6,1 ± 0,03	3	87	5,1 - 7,9	6,2 ± 0,03	4
B Nas	40	2,0 - 3,4	2,7 ± 0,04	9	53	2,0 - 3,9	2,7 ± 0,03	8	93	2,0 - 3,5	2,7 ± 0,03	9
LFI	42	3,0 - 5,6	3,7 ± 0,05	9	53	3,0 - 3,8	3,6 ± 0,03	6	95	3,0 - 4,2	3,63 ± 0,03	9
BFI	34	1,0 - 2,0	1,3 ± 0,02	9	53	1,0 - 1,9	1,21 ± 0,01	8	87	1,0 - 2,0	1,22 ± 0,01	9



Таблиця 4.5. Деякі діагностичні параметри полівки звичайної в Тернопільській області

№ п/п	Показник	n заг.	X min - X max	X ± m	CV
1.	М і	113	7,1 - 7,5	7,3 ± 2,7	1
2.	М 1 - М 2	113	3 - 3,9	3,1 ± 0,01	2
3.	М1	113	1,3 - 2	1,9 ± 0,01	3
4.	М3	113	1,1 - 1,4	1,4 ± 0,05	2
5.	Dia	113	2,5 - 2,9	2,8 ± 0,05	1
6.	Товщина щелепи за симфізом	113	1 - 1,9	1,8 ± 0,01	3

Таблиця 4.6. Відмінності краніологічних параметрів полівки звичайної різних ландшафтно-географічних районів

Район	Показник	n	X min - X max	X ± m	CV	t
Кременецький район	Ior	5	2,8 - 3,5	3,2 ± 0,1	7
	HK Bas	5	6,4 - 10,9	8,2 ± 0,8	22
	Boс	5	6,0 - 7,5	7,1 ± 0,2	6
	M№ Мі	5	5,2 - 5,4	5,3 ± 0,06	3
Тернопільський	CBL	28	20,1 - 25,0	22,9 ± 0,2	5
	Zyg	28	12,0 - 14,3	12,5 ± 0,1	4
	Ior	30	3,0 - 3,8	3,4 ± 0,02	3
	HK (Bul)	29	7,2 - 8,7	9,9 ± 0,03	2
	BK (Bul)	28	9,2 - 10,7	9,9 ± 0,04	3
	HK (Bas)	29	5,4 - 10,3	8,4 ± 0,1	7
	Boс	28	6,0 - 10,8	8,2 ± 0,3	6
	HR	30	5,1 - 7,2	5,9 ± 0,09	9
	L Bul	29	5,0 - 8,9	7,3 ± 0,2	15
	B Bul	29	4,0 - 7,9	6,3 ± 0,2	15
	IMі	31	12,0 - 13,7	12,8 ± 0,09	4
	M№ Мі	31	5,0 - 6,1	5,6 ± 0,08	8
	Dia	31	5,4 - 8,1	6,4 ± 0,2	14
	L Nas	29	6,0 - 7,5	6,7 ± 0,08	7
	B Nas	31	2,0 - 3,5	2,9 ± 0,07	14
	LFI	31	3,3 - 5,6	4,3 ± 0,1	14
	BFI	31	1,0 - 2,0	1,3 ± 0,03	17
Товтровий кряж	CBL	33	21,7 - 24,9	22,9 ± 0,2	4	1,7
	Zyg	39	12,0 - 14,8	13,08 ± 0,2	6	5,8
	Ior	68	3,0 - 3,8	3,4 ± 0,03	6	1,8
	HK (Bul)	29	7,7 - 8,1	7,9 ± 0,04	3	40
	BK (Bul)	28	9,3 - 10,4	10,0 ± 0,1	3	10
	HK (Bas)	29	6,5 - 10,9	9,8 ± 0,2	9	6,4
	Boс	29	5,0 - 8,6	6,6 ± 0,2	18	4,4
	HR	73	4,8 - 7,0	5,9 ± 0,1	8	1,8
	L Bul	33	6,5 - 8,3	7,5 ± 0,4	3	1,8
	B Bul	30	5,0 - 6,5	5,6 ± 0,1	7	3,2
	IMі	788	12,0 - 14,0	12,9 ± 0,1	5	1,8
	M№ Мі	79	5,0 - 6,2	5,5 ± 0,03	6	1,8
	Dia	81	6,0 - 8,1	7,1 ± 0,1	9	1,8
	L Nas	77	5,1 - 7,9	6,4 ± 0,1	11	2,5
	B Nas	79	2,0 - 3,9	2,8 ± 0,1	14	1,8
	LFI	81	3,0 - 4,2	3,8 ± 4,2	11	3,6
	BFI	81	1,0 - 1,8	1,3 ± 0,02	15	1,8

4.4 Морфологічні особливості та внутрішньовидові відмінності полівки звичайної (MICROTUS ARVALIS PALL.) в Тернопільській області будова Мі нижньої щелепи

У більшості випадків відмінності у будові Мі нижньої щелепи характеризується наявністю трьох зовнішніх - щічних «Lb» і чотирьох внутрішніх - язикових «Lg» виступів антикліналей (Громов, 1977).

У процесі виконання роботи було виділено 3 групи черепів, що досить яскраво відрізняються між собою (рис. 4. 5).