Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Курсова робота

«Біологія ластівок та стрижів»

Науковий керівник

Завідуючий кафедри зоології

Лебідь Є.О.

Виконала

Студентка ІI курсу заочної форми навчання

природничо-географічного ф-ту.

Соляник А.В.

Суми - 2011р.

Вступ

Актуальність теми. Вплив людини на природні і штучні біоценози не вичерпується забрудненням, вилученням частини продукції, винищуванням окремих видів тощо. Вплив на природу нерідко викликає глибокі зміни в природних співтовариствах, порушення їх сталості, що призводить до спалахів чисельності одних видів і зникнення інших, виникнення небезпечних у медичному відношенні ситуацій, зниження продуктивності біоценозів. Вивчення біології окремих видів і їх взаємозв'язків у природних системах на сучасному рівні надає актуальності і вагомості питанню про зберігання видової різноманітності тваринного і рослинного світу. [3]

А оскільки стрижі та ластівки є комахоїдними птахами, в раціон яких входить дуже багато різновидів комах, втому числі комахи шкідники і паразити, тому важливим є питання вивчення біології цих птахів, їхнього середовища існування та безпосередні методи і заходи охорони. Вони відіграють важливу роль у харчовому ланцюзі, харчуючись комахами - регулюють їх чисельність . Та й самі ластівки і стрижі , доволі часто, стають жертвами інших хижаків, як птахів так і тварин (пташенята).

Мета: полягає в ознайомленні та теоретичному обґрунтуванні біології ластівок і стрижів.

Об'єкт - життєдіяльність ластівок та стрижів у природньому середовищі.

Предмет - вплив природнього середовища на життєдіяльність ластівок та стрижів.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОХОДЖЕННЯ ПТАХІВ. ЛЕГЕНДИ, ПЕРЕКАЗИ, ПОВІР'Я, ВІРШІ ТА ІНШІ ВИДИ ТВОРЧОСТІ ПРО ЛАСТІВОК

1.1. Загальне походження птахів

Усі особливості птахів, що відрізняють їх від плазунів, мають переважно характер, пристосувальний до польоту. Тому цілком природно вважати, що птахи виникли від плазунів. Походять птахи від стародавніх плазунів, задні кінцівки яких були побудовані так само, як і у птахів. "Перехідні" форми - археоптерикс (археорніс) - у вигляді викопних решток (відбитків) виявлені у верхньоюрських слояхх. Поряд з рисами, характерними для плазунів, вони мають ознаки будови птахів.

Пристосування птахів до життя в різних середовищах, залежить на сам перед від самого середовища, яке є прогресивним подразником у адаптації і являється еволюційною складовою. Птахи добре пристосувались до різноманітних умов існування: до життя в болотах, водного способу життя, у повітрі, лісах і кущах, на рівнинах чи скелях.

Для деяких птахів (стрижів, ластівок тощо) повітря є основним середовищем існування, оскільки вони живляться в повітрі різними літаючими комахами. Птахи, що добувають поживу в повітрі, є мешканцями обривів, скель і дерев. Ластівки і "стрижі, наприклад, вторинно пристосувались будувати свої гнізда в будівлях людини, які замінюють собою схили берегів і скель.[10].

Птахи, що використовують повітря і як середовище пересування, і як середовище добування поживи, більшу частину доби проводять у польоті. Вони мають найдосконаліший літальний апарат. Дрібні та середні птахи (стрижі, ластівки, соколи) мають надзвичайно видовжене крило, загострене до вершини. Хвіст у них частіше глибоко вирізаний, або вилчастий. Ці птахи літають дуже швидко і можуть робити несподівані повороти. У більших птахів літальний апарат пристосований до ширяння. Наприклад, у морських форм (чайок, буревісників) крило відносно довге й вузьке, а у сухопутних (хижих птахів) воно ширше і коротше.

Птахи, що використовують як середовище існування й добування поживи воду, також мають відповідні пристосування, які розвивались у двох напрямках: пристосування крил і пристосування ніг. Одні птахи (буревісники) мають надзвичайно довгі крила і цілими днями ширяють над водою, хапаючи побачену здобич. Такі птахи можуть плавати на воді. Інші птахи (пінгвіни) для пересування у воді використовують крила, якими діють як веслами. Пір'я крил пінгвінів перетворилися на лускоподібні утвори, тому ці птахи зовсім не можуть літати.[8].

1.2 Легенди, перекази, повір'я, вірші та інші види творчості про ластівок

З давніх-давен на всій території Європи та близькому сході про ластівок складали легенди, перекази, повір'я, казки, вірші, виводили закономірності - прикмети, тощо. Гідно визнати те, що ластівка майже в усій творчості ушановується і є символом добра ,благополуччя, трудолюбства і благородності.

Одним з найшановніших, так би мовити в Україні птахів є ластівка. Це Божа пташка - Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушинський та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що коли розпинали Христа, ластівка крила цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або брати їхні яєчка - гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі - молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомосковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Що вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, в якому носили святити паску, - не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білашцим (Старобільський повіт). Або коли уперше побачиш навесні ластівку, треба тричі сказати: "Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!" (Подільська губернія). Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, беруть з-під правої ноги землі й помічають, якого кольору трапиться в ній вовна: такої масті й скотину треба тримати (Старобільський повіт). Якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати спору на людей (Літинський повіт).[4].

Якщо ластівка "напаскудить" комусь на голову, то голова в такого чоловіка вкриється жолудями (світинський і Канівський повіти).

Восени (в Латинському повіті 26 вересня за старим стилем) ластівки не віднімають на теплі води, у вирій, а зчіплюються лапками одна за одну, утворену, замерзають на цілу зиму у воді. А напровесні, коли скресне крига і зігріється вода, вони оживають і літають потім аж до Здвиження. Не раз, буцімто, витягували взимку неводами цілі в'язки зчеплених одна до одної мерхлих ластівок (Київський, Таращанський та деякі ін. повіти).

Природне бажання пояснити деякі особливості зовнішнього виду ластівки та її суто ідеальну сімейність породило особливу досить зворушливу легенду про походження ластівок з палко закоханих одне в одного чоловіка і жінки (Олександівський повіт). Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров'ю, а жінка в цей час підійшла й так в'ється круг нього. Чоловік узяв її за підборіддя й лагідно промовив: "Ластівко, ти моя!" - і при цьому поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули й полетіли ластівками й дивно під горличком через це в ластівок червоненьку плямочку.[1].

Не меншою повагою і любов'ю користується ластівка і в ін. народів. У Чехії та Німеччині вона зветься "пташкою Божої матері": вважають доброю ознакою, якщо ластівка вилетить у вікно. Розорити гніздо ластівки чи вбити її - тяжкий гріх (Німеччина та Італія). І як кара за це, в корів тієї людини, що розрила гнізда, молоко обертається на кров або є зовсім пропадає (Угорщина і Німеччина). Давні письменники свідчать. О навіть хижі птахи вважають ластівку священною. В Адріана ластівка попереджає Олександра Македонського про небезпеку.

У Дагестані розповідають. Що богатирі заснували аул Щудаха з такого приводу зупинило вони одного разу на тому місці на ночівлю: ввіткнули прапор в землю біля свого вогнища. Прокинувшись уранці, богатирі побачили, що ластівки носять землю на кінець списа, до якого прикріплено було прапор, лагодять на ньому гніздо. Вчені пояснили це як добре знамення, і богатирі вирішили оселитись тут.[7].

Ще одна легенда. Колись на землі жив страшний змій, який живився кров'ю тварин. Змій послав комара куштувати у тварин кров: язик у комара на той час був довшим, аніж тепер. Корма помандрувавши по світу, повідомив змія, що найсолодша кров у коня. Змій посилає його на пошуки вдруге. Через якийсь час комар прилітає й каже, що людська кров солодша за кров усіх тварин на світі. Не встиг комар скінчити мови, як до нього підлетіла ластівка й відірвала в нього язика, щоб він не говорив на людину. Комар злетів за пищав. Змій розгнівався на ластівку і схопив її за її хвіст. Ластівка вирвалась із рук змія, лишивши в них середину хвоста, і залишився в ластівки хвіст в такому вигляді, в якому він є нині.[11].

Міську ластівку вперше науково описав шведський натураліст Карл Лінней під назвою Hirundo urbica. Це він зробив 1758 року в 10-му виданні своєї «Системи природи»[37]. 1854 року американець Томас Хорсфілд (англ. Thomas Horsfield) і британець Фредерик Мур (англ. Frederic Moore) помістили цей вид в окремий рід Delichon[38]. Родова назва Delichon є анаграмою від давньогрецького слова челйдюн (читається як «хелідон»), що означає «ластівка»[30]. Видова назва urbicum (у складі роду Hirundo -- urbica, змінена 2004 року згідно з правилами латинської граматики), перекладається з латині як «міський»[39]. Тобто, наукову назву можна перекласти як «міська ластівка» -- та ж назва, що й українською мовою.

Тепер виділяють два підвиди міської ластівки. Номінатівний підвид -- європейська міська ластівка (D. u. urbicum Linnaeus, 1758) -- населяє всю Європу, Північну Африку і Азію західніше Енісею. Сибірська міська ластівка (D. u. lagopodum), описана 1811 року відомим орнітологом і натуралістом Петером Сімоном Палласом, мешкає в Сибіру на схід від Єнісею, північної Монголії і північному Китаї. Раніше описуваний підвид D. u. meridionalis з країн Середземномор'я останнім часом зазвичай визнається так званим «клином» європейського підвиду, тобто популяцією з поступовою зміною градієнта якої-небудь ознаки під впливом фізико-географічних чинників.

В європейській літературі ластівки згадуються досить часто, правда, без уточнення конкретного виду. Найчастіше при цьому малася на увазі сільська ластівка. Відомо кілька стійких виразів, що символізують прихід весни, -- «перша ластівка», «одна ластівка весни не робить». Останній вираз, що став прислів'ям, з'явився ще в Давній Греції -- в байці Езопа «Марнотратник і ластівка», в якій розповідається про хлопця, що продав останній плащ, побачивши першу весняну ластівку. Проте холоди повернулися, і хлопець із ластівкою замерзли. Цей вираз також є у давньогрецького філософа Аристотеля в творі «Нікомахова етика»: «Адже одна ластівка не робить весни і один теплий день теж; так само ні за один день, ні за короткий час не робляться блаженними і щасливими»[14].

Вільям Шекспір у трагедії «Макбет», як зрозуміло через опис гніздування птаха, також згадує саме міську ластівку, коли ватажок війська Банко описує достоїнства замку, звертаючись до короля Дункана (Акт I, Сцена VI)[41]. Слово martlet, яким Шекспір називає птаха, також може бути перекладене як «серпокрилець» (стриж), що викликає розбіжності в українському варіанті:

А стриж, цей літній гість,

Що під карнизом храмовим гніздиться,

Нехибний знак, що дихає тут небо

Спокоєм. В замку й виступу немає,

Де ці птахи колисок не ліпили б

Своїх висячих. Там же, де вони

Гніздитись люблять, я давно помітив,

Повітря чисте.

Міську ластівку оспівано у ліричному шедеврі раннього Максима Рильського (вірш включено до багатьох хрестоматій і антологій):

Ластівки літають, бо літається,

І Ганнуся любить, бо пора...

Хвилею зеленою здіймається

Навесні Батиєва гора.

Висновок

Ми коротко ознайомилися з загальним походженням птахів і за аналізом літературних джерел, які частково викладені у підрозділі 1.1., дійшли висновку, що птахи походять від плазунів. Доказом чого являються перехідні форми археоптерикс (археорніс), знайдені у вигляді викопних решток (відбитків) у верхньоюрських слоях.

Птахи які існують на сьогодні у даному вигляді - є не що інше, як результат впливу середовища їх існування у процесі загальної еволюції.

У даному розділі ми також розглянули різні види творчості про ластівок та стрижів , що зустрічаються у багатьох народних культурах світу .Стало очевидним , що про ластівок складають дуже багато пісень , віршів , приказок і повірь . Творчість про них присутня майже в усіх країнах Європи, Близького Сходу , Північної Америки. І варто звернути у вагу на те , що цей птах повсюди завоював , у відношенні до себе , шанобливе ставлення з авторитетом трудяги.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БІОЛОГІЇ ЛАСТІВОК І СТРИЖІВ

2.1 Загальна характеристика біології ластівок

Ряд Горобцеподімбні -- найчисельніший (понад 5 000 видів) ряд птахів, які мають невеликі розміри (зі винятком родини Воронові). Найчисленніший ряд у класі Птахи. Найбільший представник -- крук (маса тіла до 1,6 кг), а найдрібніші -- нектарки (маса тіла 3-4 г).

Горобцеподібні -- нагніздні птахи, поширені по всій земній кулі (крім Антарктики). Живляться різноманітною їжею: частинами рослин, безхребетними тваринами, яйцями та пташенятями інших птахів. Багато представників -- мігруючі птахи (ластівки, солов'ї, вівчарики), але серед них є також кочові (синиці, сойки, деякі дрозди) та осілі (хатній горобець). Горобцеподібні відіграють важливу роль у природі та житті людини. Комахоїдні види регулюють численність шкідників культурних рослин. Проте зерноїдні види можуть завдавати шкоди посівам. Самців багатьох видів люди цінують за красивий мелодійний спів (наприклад, соловей, дрізд співочий, щиглик).[13].

Найпоширеніші представники: вівчарик , сіра ворона , галка , хатній горобець , грак , дрізд співочий , сорокопуд , крук , ластівка берегова , ластівка сільська , ластівка міська , мухоловка білошия , мухоловка строката , підкоришник , плиска біла , плиска жовта , повзик , пухляк , синиця велика , синиця вусата , синиця блакитна , синиця довгохвоста , сойка, соловей , сорока , сорокопуд сірий , Сорокопуд чорнолобий , щиглик .

Ластівкові (Hirundinidae) -- родина співочих горобцеподібних дрібних птахів з довгими гострими крилами і виїмчастим або "вилчастим" хвостом. Забарвлення зверху синьо-чорне із сталевим відтінком або сірувато-буре. Літають дуже швидко й спритно . Більшість видів (крім берегової ластівки) є звичайними сусідами людини, що гніздяться на вікнах, попід стріхами будівель тощо. Голос порівняно тихий, щебетливий, чим ластівки легко відрізняються від схожих на них стрижів (останні пронизливо верещать).[5]

Для ласточкових характерна здатність здобувати їжу в повітрі, вони в змозі ловити комах на льоту. У всіх ластівкових струнке, обтичне тіло і довгі вузькі крила. Дзьоб короткий і відкривається досить широко. Лапки вельми маленькі, у більшості видів довгі хвости. Більшість видів є перелітними. Родина налічує близько 75 видів.

В Україні зустрічаються 5 видів:

? Ластівка берегова -- звичайний гніздовий перелітний вид

? Ластівка скельна -- рідкісний залітний вид

? Ластівка сільська -- звичайний гніздовий перелітний вид

? Ластівка даурська -- рідкісний залітний вид

? Ластівка міська -- звичайний гніздовий перелітний вид

То ж ми їх по порядку і розглянемо.

Берегова ластівка (Riparia riparia) -- невеликий перелітний птах родини ластівкових (Hirundinidae), поширений на всіх континентах, за виключенням Австралії і Антарктиди. В Європі мешкає майже повсюдно, у тому числі і на території України. (Див. додаток А мал.2.1.1.).

Ластівка берегова або щурик - найдрібніша з усіх наших ластівок. Від добре відомих усім ластівки міської (Delichon urbica) та ластівки сільської (Hirundo rustica) вона відрізняється сірувато-бурим забарвленням верху і бруднувато-білим низу з характерною (тільки у цього виду) темною поперечною смугою на грудях. Хвіст у ластівки берегової короткий, виїмка на ньому не велика. На відміну від інших видів, вона оселяється колоніями на берегах річок, схилах ярів та балок, старих піщаних або глинистих кар'єрах, де може бути до кількох тисяч норок. З уривчастим криком, що нагадує крик міської ластівки, ці птахи ширяють понад водою або над урвищами. [19].

Справжні дива гніздової архітектури створює ластівка берегова, а її житло зовсім не схоже на житло інших ластівок. Хто би міг подумати, що ці маленькі істоти здатні викопувати в уривчастому березі нори, які нерідко сягають 1,5 м завдовжки. Вони закінчуються розширеннями для гнізда, яке птахи вистеляють травинками та пір'ям. За літо найчастіше буває одна кладка з 4-6 білих яєць. Через 2 тижні вилуплюються пташенята, які через 3 тижні вже можуть літати. Ластівки берегові не вживають рослинної їжі - вони годуються великою кількістю дрібних комах, яких ловлять, літаючи у повітрі. У нашій місцевості ластівки берегові починають відлітати на зимівлю приблизно в перших числах жовтня - після закінчення останнього „бабиного” літа. Цей вид ластівок дуже полюбляє тепло, тому його представники проводять зиму в Африці, на берегах Нилу.

У часи Дніпровських плавнів ластівки берегові селилися по долинах усіх місцевих річок, де були глинясті схили. Ще в середині 70-х років ХХ століття досить чисельні колонії цих птахів існували у старій частині Нікополя, на Лапинці, Новопавлівці та в інших районах міста (по берегах Каховського водосховища). Але вже приблизно з цього часу розпочалося різке зменшення їх чисельності. Основними причинами цього стали руйнування глинястих схилів та широке дачне будівництво. Скоріше за все, птахи просто не витримали сусідства з дачниками, кинувши місця, де раніше спокійно селилися протягом багатьох років. На початку ХХІ століття ластівки берегові майже повністю зникли у межах міста Нікополя. До 2003 року невеликі поселення цих птахів зберігалися в районі річкового порту. [1].

Ластівка сільська (Hirundo rustica) -- невеликий птах ряду горобцеподібних, найпоширеніший вид ластівок у світі. Це перелітний птах, що мешкає в Європі, Азії, Африці і Америці. Відрізняється довгим хвостом з глибоким розрізом у формі вилки та вигнутими гострими крилами.(Див. додаток А мал.2.1.2.).

Зовнішній вигляд: Верхня сторона ультрамариново-синя, черевце біле або рудувате, надхвістя темно-синє або рудувате, хвіст у дорослих птахів з довгим і тонким крайнім рульовим пір'ям -- «косами». Лоб і горло червоно-коричневі, упоперек горла чорна смуга.

Тримається відкритих просторів біля сіл, на околицях міст. У негніздовий період часто зустрічається біля водойм. Харчується комахами. Вважається, що ластівки низько літають перед дощем. А ще ця ластівка дуже красива і перхає своїми крильцятами. Місця гніздування: Гніздиться в селах. У містах зустрічається рідко, поступаючись там місцем міській ластівці. У містах віддає перевагу сектору індивідуальної забудови. На Кавказі зрідка гніздиться в скелястих ущелинах.[6].

Кладка з 4-5 білих яєць, покритих червонувато-бурими і сірими плямочками і цятками. Терміни гніздування: Прилітає в другій половині квітня. У травні відбувається спорудження гнізда і відкладання яєць. Насиджування продовжується 12-13 діб, вигодовування пташенят -- близько 20 днів. Виліт пташенят у червні. Більшість пар влітку здійснюють другу кладку. Масовий відліт проходить у вересні. Місця зимівлі знаходяться в Центральній і Південній Африці, але східносибірські підвиди відлітають до Індії.

Сільська ластівка, або косатка (Hirundo rustica), мабуть, найбільш відомий представник сімейства та й розповсюджена ширше інших видів. Одне з найменувань пов'язано з довгими і вузькими косицями хвоста. Темно-синій із металевим відливом доверху у сполученні з рудим брюшком, окреслена червоно-каштанова пляма на лобі, підбородку й горлі дозволяють безпомилково впізнати її здалеку. Вона дійсно найбільше зустрічається у сільській місцевості, аніж у містах, оскільки вважає за краще кублитися на дерев'яних спорудах. Зліплені кубла, відкриті зверху, вони будують на зовнішніх стінах будівель уздовж карнизів під дахами (щоб будівля не розмокла від дощу), деколи усередині будов -- в сараях, хлівах, навіть житлових кімнатах. Відомий випадок, коли пара побудувала гніздо в ополонику, що висить на стіні в мисливській хатинці. Зазвичай поряд розташовується до десятка гнізд.[20].

П'ють і купаються ластівки на льоту, проносячись у самої поверхні води. У води вони збирають і матеріал для гнізд -- вологу глину, землю, гній, а як розчин, що скріпляє грудочки будматеріалу, використовують клейку слину. Ластівки гідно оцінили і споруди людини, що виявилися прекрасним замінником скелястих стінок і карнизів. Багато видів стали типовими мешканцями міст і сіл, до того ще й знищують до того ж докучливу мошкару

Даурська ластівка (Cecropis daurica) -- невеликий птах родини ластівкових (Hirundinidae), що гніздиться у відкритих горбистих районах помірної Європи і Азії від Португалії до Японії та Індії і в тропічній Африці. Індійські та африканські птахи осілі, тоді як європейські та інші азіатські птахи міграторні. Вони зимують в Африці або Індії, а окремі особини долітають до острова Різдва і північної Австралії.(Див. додаток А мал.2.1.3.).

За поведінкою даурська ластівка подібна до решти комахоїдних птахів, що ловлять здобич в польоті, таких як інші ластівки та серпокрильці. Вони мають сині верхні верхні частини тіла і сірі нижні, нагадуючи сільську ластівку, хоча дещо темініші та мають рудовату поясницю, обличчя і шию. У них немає смуги на грудях, але нижні частини крил чорні. Крила відносно широкі, але загострені.

Даурська ластівка будує чверть-сферичеі гнізда з тунелем, що веде до входу, під виступами скель, куди відкладають 3-6 яєць. Інколи будують гнізда на великих будівлях. Зазвичай вони формують невеликі колонії та живуть зграями з кількох сотень поза шлюбним сезоном.[12].

Міськам ламстівка (Delichon urbicum) -- дрібний птах з родини ластівкових (Hirundinidae), широко поширений в Європі, Північній Африці та помірних широтах Азії. Як і сизий голуб, первісно мешканець скель, цей птах легко адаптувався до життя у міських умовах. Це перелітний птах, що зимує в Африці південніше від Сахари і в тропічній Азії. Тримається зграями по берегах річок, на схилах гір, луках, містах із кам'яними будівлями -- часто зграйки цих птахів можна побачити на дротах ліній електропередач. (Див. додаток А мал.. 2.1.4.).

Харчується комахами, яких ловить у повітрі. Має зовнішню схожість з двома іншими видами роду Delichon -- азіатською і непальською міськими ластівками, що мешкають в Південній та Південно-Східній Азії.

Опис .Статура тіла міської ластівки типова для всіх представників родини -- витягнутий тулуб, довгі вузькі крила, злегка плеската голова і короткий дзьоб. Розміром вона трохи менша за горобця: довжина тіла 12--17 см, розмах крил 20--33 см, маса 18--19 г. Верх синювато-чорний із синім відливом, черево, нижня частина крила і надхвістя -- чисто-білі. Хвіст майже без вилочки, лише з невеликим вирізом. Ноги повністю покриті білим пір'ям і пухом. Самці і самки зовні один від одного не відрізняються. Молоді птахи схожі на дорослих, але тьмяніші, сірувато-чорні зверху і буро-білі знизу. Линяння у молодих і дорослих відбувається один раз на рік і досить тривале із серпня до березня. При цьому восени змінюється дрібне оперення, а навесні велике .[9]

У межах ареалу гніздування міську ластівку можна сплутати з іншими палеарктичними представниками родини -- сільською, береговою і даурською ластівками. Від усіх цих видів міська ластівка виділяється суцільним білим низом, добре помітним під час польоту, і білим надхвістям. У Африці міська ластівка має деяку схожість із сірогузою ластівкою, яка проте має брудно-біліше забарвлення на череві, сіре надхвістя і глибокий виріз на хвості .

Рід Delichon нині об'єднує три види ластівок із синім верхом, білими низом і білим надхвістям. Його виділено з роду справжніх ластівок (Hirundo). Донедавна азіатська міська ластівка (Delichon dasypus), що мешкає в гірських районах Центральної і Східної Азії, вважалася конспецифічною щодо міської ластівки і розглядалася як її підвид Delichon urbicum dasypus. Ще один вид роду Delichon непальська міська ластівка (Delichon nipalense) мешкає в гірських районах Південної Азії. Хоча всі три види дуже схожі один на одного, тільки у міської ластівки черево і надхвістя чисто білі[2].

Політ спритний, але не настільки стрімкий, як у сільської ластівки . В повітрі птах робить у середньому 5,3 змахів крилами за секунду . Цей птах часто вокалізує, але володіє достатньо слабким і невиразним голосом. Частий заклик -- дзюркотливий короткий звук «трік» або «чирр». Триваліший щебет є комбінацією тих же звуків.

Ареал. Міська ластівка поширена на всій території Європи за винятком крайніх північних районів Скандинавії, Кольського півострова і на північ від 66-ої паралелі між Білим морем та Уральськими горами. У Сибіру піднімається на північ до 65° пн. ш. в долині річки Обі та до 72° пн. ш;. в долині річки Лени; на тихоокеанському узбережжі Азії досягає середньої течії річки Анадирі та північних берегів Охотського моря. Південна межа пролягає через Сирію, Ірак, південний Іран, південний Афганістан і південні схили Гімалаїв (Індія та Непал). В Африці гніздиться на північному заході континенту від західної Киренаїки на захід до Марокко і Атлаських гір .

Місця проживання .У дикій природі міська ластівка зазвичай гніздиться у світлих скелястих печерах або міжгір'ях осадових порід, по берегах гірських річок. Зрідка займає гнізда берегових ластівок уздовж глинястих обривів. З виникненням людських поселень ластівки стали влаштовувати свої гнізда під дахами і карнизами будинків, віддаючи перевагу спорудам з кам'яною або цегляною кладкою -- з цієї причини ця ластівка набагато частіше селиться в містах, ніж у селах. Поступово ці птахи стали типово синантропним видом і все рідше живуть за межами населених пунктів . В горах здатні мешкати на висотах до 2200 м над рівнем моря .[15].

Кормові біотопи -- відкриті простори з трав'янистою рослинністю: луки, пасовища та сільськогосподарські угіддя, зазвичай розташовані біля води . В порівнянні з іншими ластівками частіше тримається біля дерев, на яких відпочиває. У місцях зимової міграції зустрічається на аналогічних відкритих ландшафтах, проте в порівнянні із зимуючою сільською ластівкою, міська ластівка менш помітна, веде кочовий спосіб життя і літає на великих висотах. У тропіках (наприклад, у східній Африці й Таїланді), тримається головним чином на височинах.

Міграційна поведінка. На всьому протязі ареалу міська ластівка -- перелітний птах. Західні популяції зимують в Африці на південь від Сахари, східні на півдні Китаю, передгір'ях Гімалаїв і в Південно-Східній Азії. Міграцію здійснюють широким фронтом, як правило, у світлий час доби (хоча деякі особини переміщаються вночі). До місць гніздування зазвичай прибувають пізніше за інших ластівок, коли на деревах з'являється перша зелень.

У Закавказзі з'являються в першій декаді квітня, на півдні України в середині квітня, на півночі України і в Прибалтиці в кінці квітня, в районі Санкт-Петербурга в першій половині травня, в Архангельську в другій половині травня.

Осінній відліт в серпні -- вересні, у зворотньому порядку -- чим північніше популяція, тим раніше птахи починають міграцію на південь. Відомі випадки випадкових зальотів на захід до Ньюфаундленду, Бермудських і Азорських островів, на схід до Аляски.

Під час міграції або після прибуття до місць гніздування відомі випадки масової загибелі, пов'язані з різким похолоданням. Так, 1974 року в Швейцарських Альпах було виявлено сотні тисяч загиблих птахів, що потрапили в умови заморозку і рясного снігопаду. При настанні холодів птахи збиваються в купу в якому-небудь затишному місці і впадають у заціпеніння, стають дуже млявими.

Розмноження. Пари утворюються на прольоті або усередині гніздової колонії і зберігаються протягом життя. Міські ластівки соціально моногамні, проте досить часто відомі випадки спаровування з членами іншої пари, внаслідок чого цей вид вважається полігамним. Дослідження, проведені шотландськими орнітологами, показали, що в 15 % випадків пташенята не мали генетичної спорідненості з передбачуваним батьком, а в 32 % випадків в гнізді знаходилося принаймні одне яйце, відкладене іншою самкою. Самці, закінчивши облаштування власного гнізда і давши самці відкласти яйця, часто виявлялися біля інших гнізд.[3].

Час весняного прильоту сильно розтягнутий. У Європі ластівки з'являються в квітні -- травні, будівництво гнізд починається з кінця березня на півночі Африки до середини червня в Лапландії. В природних умовах птах гніздиться в неглибоких кам'янистих печерах і розколинах конгломерату та ракушняку, часто по берегах річок. Іноді окремі пари приєднуються до колоній берегових ластівок, займаючи їх нори на глинистих обривах, заздалегідь розширивши вхід і частково заліпивши його грудками землі. З розвитком кам'яного будівництва більшість птахів перемістилися до міст, де влаштовують свої гнізда на стінах будинків і під мостами. На відміну від сільської ластівки, міські як правило використовують зовнішні стіни будівель, а не внутрішні приміщення сараїв, комор і стаєнь. При цьому перевага віддається спорудам з кам'яною або цегляною кладкою, і лише у разі їх відсутності дерев'яним будівлям.

Гнізда зазвичай будуються під яким-небудь навісом -- дахом, віконним карнизом, рельєфною прикрасою. Відомі випадки облаштування гнізда на діючому поромі, при цьому птахи не звертали уваги на рух корабля і настирливу увагу пасажирів. Одне гніздо використовується парою протягом кількох років підряд, за необхідності воно щорічно ремонтується і добудовується. Як правило, міська ластівка селиться колоніями від кількох особин до кількох десятків, зрідка -- кількох сотень пар, іноді спільно з сільською і даурською ластівками. Гнізда часто розташовані впритул одне до іншого, так що під одним вікном може знаходитися кілька гнізд. Сусідні пари легко уживаються, охороняючи тільки безпосередньо власне гніздо.

Гніздо представляє собою закриту півсферу з грудочок землі, прикріплену до стіни і стелі клейкою слиною. Діаметр гнізда 110--130 мм, висота 70-120 мм. У верхній частині сфери робиться невеликий вхід у вигляді щілини, а іноді до нього протягнута невелика трубка. Зсередини гніздо вистилається травою, шерстю та іншим м'яким матеріалом, який птах підхоплює на льоту. Самець і самка по черзі займаються облаштуванням гнізда, приносячи в дзьобі сирі грудки грязі і формуючи з них кулясту стінку. Іноді самки, що прибувають на місце гніздування першими, починають будівництво самостійно, не чекаючи самців. Біля незавершеного гнізда постійно чергує один з птахів пари, тоді як інший птах здобуває будівельний матеріал. У разі відсутності хазяїв гніздо охоче займають горобці, і тоді ластівкам доводиться відбудовувати його наново на новому місці. У готового гнізда розмір входу достатній для того, щоб в нього міг пролізти горобець. В процесі роботи робляться тривалі перерви, які у разі непогожої погоди можуть зайняти декілька днів, -- вони необхідні, щоб земля підсохнула і не обвалилася під власною вагою. Все будівництво займає до 12--14 днів.[7].

У сезон зазвичай дві кладки, хоча в північних частинах ареалу із-за короткого літа птаха можуть виводити потомство лише одного разу. У разі загибелі первинної кладки самка відкладає повторно. Зазвичай кладка складається з 4--6 білих яєць без малюнка, розміром 19-20 х 13-14 мм і масою біля 1,7 г. Висиджує яйця переважно самка протягом 14-15 днів, а в дощове літо до 20 днів. При достатку комах самець приносить їй в гніздо корм, проте в непогожу погоду не встигає насититися сам, і самка час-від-часу вимушена вирушати на пошуки прожитку самостійно.

Пташенята, що щойно вилупилися, абсолютно безпорадні і не в змозі розламати шкаралупу -- це їм допомагають зробити батьки. Пташенята стають на крило у віці 22--32 днів, проте ще протягом тижня залежать від батьків. Іноді пташенята з першого виводку допомагають батькам вигодувати друге потомство.

Міська ластівка здатна схрещуватися з сільською, це відбувається частіше, ніж між будь-якими іншими види ряду горобцеподібних. Велика кількість подібних випадків змушує припустити велику генетичну спорідненість цих видів, більшу, ніж вважається зараз, що змусило б об'єднати роди Delichon і Hirundo.

Харчування. Як і інші види ластівок, харчується комахами, за якими полює тільки в повітрі. У сезон розмноження зазвичай годується на висоті близько 21 м над землею, опускаючись услід за здобиччю нижче перед непогожою або прохолодною погодою. Це необов'язково пов'язано з майбутнім дощем -- теплим літнім вечором, коли у поверхні землі збирається велика кількість комах, ластівки також літають низько. У дощ не полюють, а перечікують негоду в гніздах або закритих приміщеннях. Кормова територія, зазвичай, розташована в радіусі до 450 м від гнізда, як правило на відкритому місці -- лужку, річковій долині, схилі гори, полі. Під час зимової міграції ластівки годуються набагато вище -- на висоті близько 50 м над поверхнею землі і не прив'язані до якої-небудь конкретної ділянки.[16].

Раціон складається переважно з дрібних комах -- твердокрилих, двокрилих (мух, комарів, ґедзів, мошок), напівтвердокрилих (цикад та інших). Також полює на лускокрилих (метеликів) і прямокрилих. У невеликій кількості вживає в їжу павуків, що переносяться по повітрю. Бджіл та інших жалючих комах не чіпають. Здобич заковтують цілком, включаючи й жуків із твердим хітиновим покривом. Але навіть тоді перетравлення їжі проходить дуже інтенсивно.[9].

Природні вороги і паразити. Малий підсоколик -- природний ворог міської ластівки. Найнебезпечнішим для міських ластівок є такий же швидкий, як і вони, малий підсоколик, що підстерігає здобич у повітрі. Завдяки своїм льотним якостям, міські ластівки легко уникають зустрічі з більшістю інших хижаків. Найуразливішими вони бувають на березі водоймища, коли збирають грудочки грязі для будівництва гнізда, тому, зазвичай, роблять це групою.

На тілі міських ластівок паразитують різні блохи і кліщі, зокрема, характерна тільки для цього виду блоха Ceratophyllus hirundinis. Одне дослідження гнізд міської ластівки, проведене у Польщі, виявило щонайменш 29 видів ектопаразитів, з яких найбільш поширеними були C. hirundinis і клоп Oeciacus hirundinis. З ендопаразитів поширені Haemoproteus prognei («пташина малярія», переносниками якої є кровоссальні комахи, такі як комарі).

Стан популяції і взаємодія з людиною. Міська ластівка мешкає на більшій частині північною півкулі -- площа її розповсюдження складає близько 10 млн. км? . За оцінками, на території Європи гніздиться 20-48 млн. особин. Розмір світової популяції не визначений, проте відомо, що він схильний до значних коливань. Через велику чисельність та значний ареал, природоохоронний статус в Червоному списку МСОП позначений як LC (під мінімальним ризиком). Вид також не включений до списку СІТЕС. Проте, в Центральній та Північній Європі починаючи з 1970-тих років відмічено поступове скорочення чисельності популяції міських ластівок. Зокрема у Великій Британії у зв'язку з цим охоронний статус виду був підвищений до жовтого (посилена увага). Також вид охороняється Бернською конвенцією та урядами багатьох європейських та африканських країн, що, зокрема, забороняють знищення гнізд.[15]

Як і деякі інші синантропні види тварин, міські ластівки тільки виграли від людської діяльності -- вирубка лісів сприяла розширенню кормового ареалу, а будівництво міст дало достатньо безпечні місця для розмноження. На чисельність популяції впливають безліч чинників -- наприклад, зведення нових будівель і посилювання законодавства по забрудненню повітря безумовно ведуть до збільшення популяції. З іншого боку, використання в сільському господарстві пестицидів, нестача мокрої землі (необхідної для будівництва гнізд) і конкуренція з хатнім горобцем відбивається на скороченні чисельності ластівок в межах населеного пункту. Через сукупність факторів у великих містах цей птах зазвичай не мешкає, віддаючи перевагу околицям та містам середнього розміру. Деякі з чинників також мають тимчасовий вплив, наприклад прохолодна погода або відсутність дощів, що також приводять до зменшення чисельності.

Загалом містка ластівка розглядається людиною як корисна через знищення нею комах, через що люди зазвичай терплять гнізда, створені на їх будівлях. З іншого боку, накопичення посліду іноді приводить до знищення гнізд, хоча ця проблема може бути вирішена й прикріпленням дошки для збору посліду. У сучасних містах в якості будівельних матеріалів часто використовуються гладкі бетонні, скляні та металеві поверхні, до яких важко прикріпити гніздо, що є одною з причин залишення птахом великих міст. Ця проблема часто вирішується створенням штучних місць гніздування для цього птаха.

Велике число гнізд міської ластівки було знищено в 2004 році, під час епідемії пташиного грипу. Це відбулося через інтуїтивне бажання захиститися від хвороби, хоча в дійсності переважна більшість випадків захворювання людини було викликано контактом зі свійськими птахами, а знищення ластівок, що полюють на кровоссальних комах, веде до розповсюдження ряду інших хвороб.[18].

ластівка стриж життєдіяльність повір'я

2.2 Загальна характеристика біології стрижів

Стрижі - маленькі птахи, але з щільним, сильним і витягнутим тулубом, короткою шиєю, широкою і досить плоскою головою, яка закінчується маленьким, дуже коротким, слабким, трикутним, на кінці сплюснутим і дещо зігнутим дзьобом; щелепи дзьоба так глибоко розщеплені, що рот може розкриватися надзвичайно широко. Крила вузькі і зігнуті у вигляді шаблі внаслідок того, що кручене пір'я має кривизну. Хвіст постійно складається з 10 рульових пір'їн, але має різну форму: іноді довше, іноді коротше, вирізка на кінці буває або глибока, або маленька. Ноги короткі, але досить сильні; короткі пальці закінчуються стислими з боків, сильно зігнутими і дуже гострими кігтями. Оперення у більшості випадків складається з дрібного і досить жорсткого пір'я; воно звичайне одноколірне і темне, але у виняткових випадках має блискучий металевий колір, як у колібрі.

На думку Ніча, стрижі хоча і схожі на вигляд, а також по деяких особливостях внутрішньої будови на ластівок, але багато в чому відрізняються не лише від них, але і від усіх інших птахів.

Стрижі поширені по всьому світу і живуть в усіх кліматичних поясах, за винятком холодного; зустрічаються також на різних висотах від морського берега до снігової лінії. Вони поселяються як в лісах, так і у безлісих країнах, переважно ж в горах і містах, оскільки скелі і стіни доставляють їм найзручніші місця для облаштування гнізд.

Стрижі більше за усіх інших птахів живуть в повітрі і є активно діяльними з раннього ранку до пізньої ночі; та нічний спокій обмежується лише декількома годинами. Прекрасний літальний апарат дає їм можливість без зусиль пролітати такі простори, що якщо їх скласти докупи, то виявляться сотні кілометрів. По польоту вони відрізняються від ластівок тим, що літають у високих шарах атмосфери, а деякі види піднімаються до такої висоти, що абсолютно вислизають від нашого погляду. Їх можна упізнати здалека: коли крила розпущені, то вони схожі на серп місяця і рухаються так швидко і сильно, що більше нагадують пурхання комах і колібрі, ніж політ інших птахів. Іноді стрижі декілька хвилин рухаються в повітрі, лише злегка повертаючи крила і хвіст і так мало змінюючи положення цих літальних органів, що їх ледве помітно; незважаючи на це, вони, носяться в повітрі зі швидкістю стріли. Стрижі майстерно уміють обертатися і крутитися на льоту, але по красі рухів не перевершують справжніх ластівок. На землі це найбезпорадніші істоти: вони не здатні ні ходити, ні навіть повзати. Зате вони лазять, якщо не дуже майстерно, то принаймні ефективно, по стінах і скелях, пролізаючи вгору і вниз в щілини і тріщини.[5].

Їх висока активна діяльність обумовлює велику витрату енергії і відповідно до цього незвичайно високий обмін речовин. Стрижі набагато прожерливіші за ластівок і знищують в один день сотні тисяч комах, що становлять їх переважний раціон. Навіть найбільші види цього сімейства, тулуб яких досягає розміру тіла дрозда, живляться в основному дрібними комахами, що літають високо в повітрі і, ймовірно, нам ще дуже мало знайомі. Скільки треба з'їсти стрижеві комах в один день, щоб насититися, вказати важко, але сміливо можливо припустити, що кількість їжі має бути значна, оскільки звички цих птахів ясно доводять, що стрижі літають тільки для того, щоб ловити собі здобич.

По великих очах, позбавлених вій, можна здогадатися, що зір у стрижів розвинений краще за інші зовнішні органи чуття, за ним, ймовірно, слідує слух, а про інші сенсорні системи, поки що дуже мало відомо. Стрижі живуть спільнотами, але зовсім не миролюбні. Навпроти того, це завзяте і забіякувате створення, що часто свариться не лише з собі подібними, але і з іншими птахами. Їх не можна назвати ні розумними чи хитрими: в характері їх переважає незвичайна запальність, яка іноді навіть примушує забути про власну безпеку.[8].

Усі стрижі, що живуть в помірному поясі, належать до перелітних птахів, а ті, які водяться в тропічних країнах, можуть бути названі бродячими. Переліт їх, принаймні у деяких видів, здійснюється з великою регулярністю. Вони з'являються у своєму рідному краї майже завжди в певний день і покидають батьківщину також у відомий час, проте термін перебування їх дуже різний, - в залежності від видів.

Перелітні стрижі починають будувати гнізда негайно після повернення на батьківщину; їх перебування триває так недовго, що гніздування, висиджування і виховання пташенят займають значну частину цього часу. Гнізда ж їх відрізняються від усіх інших пташиних будівель; тільки небагато видів будують акуратні гнізда, схожі на гнізда ластівок; інші лише зносять в поглиблення купу всякого матеріалу, потрібного для спорудження гнізда, який розташовується абсолютно неправильними шарами. Але в усіх гніздах матеріали скріплюються і покриваються слиною, що клеїть,сохне та твердне. У деяких видів гніздо майже виключно складається саме з цього матеріалу. Кладка містить одне або декілька світлих за кольором яєць злегка циліндричної форми. Насиджує одна самиця, але обидва батьки вигодовують дитинчат. Кожна пара виводить дитинчат тільки раз, зрідка двічі в році.

У стрижів є вороги, але їх число незначне; незвичайно швидкий і легкий політ рятує їх від багатьох нападів. Лише швидкокрилі соколи в змозі упіймати стрижа на льоту. Поки пташенята ще безпорадно лежать в гнізді, вони бувають жертвою невеликих повзучих хижаків; людина також іноді чіпає гнізда і пташенят деяких видів цих птахів.[19].

Білобрюхий стриж(Apus melba) досягає довжини 22 см, розмах крил 55-56 см, довжина крила 20 см, хвоста - 8,5 см Уся верхня частина тіла, сторони голови і нижній покрив пір'я хвоста темного димчасто-бурого кольору. Підборіддя, горло, груди і задня нижня частина - білого кольору, але на верхній частині грудей помітна бура смужка, яка починається між основою дзьоба і плечем і на середині грудей помітно стоншується. Очі темно-карі, дзьоб чорний, голі частини ніг також чорні.

Центром області поширення цього птаха слід вважати басейн Середземного моря. Звідси вона тягнеться, з одного боку до берегів Португалії, Піренейських і Альпійських гір, з іншої - до Атласу і гірських країн Малої Азії; на схід вона поширюється через Каспійське і Аральське моря до північних Гімалаїв. Проте при нагоді, білобрюхий стриж гніздиться і досить далеко від меж цієї великої області поширення : наприклад, за спостереженнями Гейгліна, він зустрічається у високих горах Абіссінії; за словами Жердона, він селиться і подекуди в Індії - на скелях, що відповідають його вимогам. Але ніде у вищеназваних країнах білобрюхий стриж не може вважатися осілим птахом; у північних частинах це перелітний птах, а в південніших - принаймні, бродячий.[12].

Весною він з'являється на південних берегах Європи набагато раніше за свого родича, чорного стрижа; у Сирію він, за спостереженнями Трістрама, прилітає вже в середині лютого; у Грецію, по Крюперу, у кінці березня і, трохи пізніше, в Швейцарію. Якщо ж, що трапляється нерідко, після їх повернення стає знову холодно і декілька днів підряд настає мороз або сніг, то багато стрижів гинуть.

На думку Болле ніхто не може знищити у жителів Капрі,здавна існуючого переконання, що білобрюхі стрижі не відлітають, як інші птахи, взимку за море, а зимують в ущелинах самого острова. Добрі люди ці тримаються ще зоологічних відомостей Арістотеля. Вони вважають, стрижі цілими днями ловлять мух і зносять їх в тріщини скель навіть тоді, коли у них немає дитинчат. Білобрюхого стрижа абсолютно справедливо називають альпійським стрижем, хоча в середньоєвропейських Альпах він ніколи не зустрічається в такій великій кількості, як на півдні, де іноді збирається нечисленними зграями. Гіртаннер перераховує цілий ряд скель, де ці птахи гніздяться і куди щорічно повертаються. На усіх високих горах Швейцарії знаходяться такі місця, де він селиться, але найчастіше ці птахи зустрічаються в південних частинах Альп. Хоча цей стриж віддає перевагу над усіма іншими місцевостями скелям, що знаходяться біля самого моря або поблизу нього, він селиться іноді і на високих будівлях, раз освоївши їх, і постійно повертається туди з наполегливістю,що в принципі властиво усім стрижам. Подібні гніздища знаходиться, між іншим, на деяких церковних вежах у Берні, Фрібурзі і Бургдорфі, а також на вежах в Португалії, на мечетях Константинополя і деяких кримських монастирях, розташованих високо в горах.

Хоча устої і звички білобрюхого стрижа загалом схожі з устоями і звичками більше знайомого нам чорного стрижа, спосіб життя в деяких стосунках відрізняється. Існує декілька хороших його описів, і останнім часом вони значно поповнені спостереженнями німецьких, англійських і італійських натуралістів. Проте усі необхідні відомості про цього стрижа можна знайти в описах Болле і Гіртаннера, у яких ми і запозичуємо нижченаведене.

Гіртаннер стверджує, що невдовзі після повернення на старе гніздище, стриж починає виправляти старі гнізда і будувати нові. Матеріал для гнізда стрижі збирають на повітрі, оскільки на землю вони майже ніколи не сідають внаслідок того, що знову піднятися буде дуже важка. Це стеблинки, сіно, солома, листочки і інші предмети, які вітер піднімає із землі, а стрижі схоплюють на льоту. Дещо вони хапають, нестримно пролітаючи над поверхнею води або землі; вони також причіплюються до стін і скель і звідти збирають мох і траву. Цемент, яким скріплюються матеріали гнізда, стрижі не беруть із землі, як споріднені їм ластівки, а мають його завжди при собі: він складається з виділення дуже великих слинних залоз напіврідкої маси, по густині схожої на насичений розчин гуми-арабіка.[16].

Усі відомості Гіртаннера про спосіб спорудження гнізда цих птахів ґрунтуються на порівнянні шести гнізд, узятих з соборної вежі у Берні і Штелькера, що знаходяться у соборах. Передусім впадає у вічі незвичайно мала величина гнізд порівняно із зростанням птаха. Гніздо має вигляд неглибокої круглої чашки, шириною згори від 10-12 см при 4-6 см височини і близько 3 см глибини в усіх гніздах. Якщо цей птах поміщається в такому маленькому гнізді, то воно і не може бути глибшим, оскільки стрижеві, при його коротких ногах і довгих крилах, було б дуже незручно сидіти; при малій глибині птах може, незважаючи на свої довгі крила, діставати ногами до дна гнізда. Якщо на гнізді сидять обидва батьки або виводок навіть не дуже дорослих пташенят, то гніздо під ними робиться зовсім непомітним. Але маленький тулуб стрижа і не вимагає дуже великого гнізда, а щоб не вивалитися з нього, як молоді, так і дорослі міцно причіплюються кігтями у войлокоподібне дно.

Ретельне дослідження подібного гнізда показує, що воно будується таким чином. На вибране місце, наприклад на балці вежі, в поглибленні стіни або скелі, наноситься різний матеріал, що складається з соломи, сухої трави, листя і так далі, розташовується у вигляді круга або безладно і так міцно приклеюється слиною до основи, що при знятті гнізда доводиться нерідко відривати тріски від гнилої балки. Нижній край гнізда сплітається щільніше і з більших соломинок і міцно приклеюється до нижнього шару; при цьому птахові часто доводиться, пристосовуючись до форми поглиблення, відмовитися від спорудження абсолютно круглого гнізда. Якщо стінка гнізда зійдеться із стіною поглиблення або тріщини, то вона і до неї міцно приклеюється.

Бачені Гіртаннером гнізда побудовані майже виключно з дуже щільної войлокоподібної маси, що складається з трави, оболонок від бруньок різних рослин і пір'я самих стрижів; шматочки паперу і корінці зустрічаються дуже рідко. Верхній край сплітається щільно із стеблинок трави і пір'я, йому надається по можливості закругленої форми і тільки в крайньому випадку напівкругла або незграбна. Внутрішність гнізда не містить в собі ніякої особливої підстилки. Там, де в матеріалі гнізда залишаються проміжки, птах засовує зігнуте перо і приклеює його слиною. Слина вживається головним чином при прикріпленні гнізда до основи, при спорудженні верхнього краю і нижнього шару, а також для мастила усього поглиблення. Таким чином верхній край придбаває, як, втім, і усе гніздо, велику твердість і робиться навіть глянцюватим, оскільки слина на повітрі дуже швидко твердне.[4].

Кладка починається звичайно на початку червня, часто раніше, ніж гніздо цілком закінчене; яйця кладуться через два дні по одному, поки їх не набереться 3-4. Яєць, за словами Гіртаннера, молочно-білого кольору, без глянцю, і схожі на гіпсові, навіть на дотик; шкаралупа складається з не дуже дрібнозернистої маси. На товстому кінці яйця помітні досить великі вапняні жовна, а уся поверхня покрита видимими простим оком порами. Форма яйця буває різна, від витягнутої і такої, що поступово звужується до кінця до досить широко овальною. Довжина 10 яєць, які Гіртаннер вибрав з 40 штук, коливається між 29 і 33 мм, а ширина між 19 і 22 мм. Білобрюхий стриж точно так, як і чорний, виводить пташенят лише один раз на рік.

Буває, що кладки білобрюхих стрижів містять всього по 1-2 яйця.