Патогенні мікроорганізми

Міністерство освіти і науки України

Кам'янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка

Природничий факультет

Кафедра біології та методики її викладання

Курсова робота

Патогенні мікроорганізми

Новак Володимир Володимирович

Кам'янець-Подільський - 2010

ЗМІСТ:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1: ХАРАКТЕРИСТИКА ПАТОГЕННИХ МІКРООРГАНІЗМІВ

1.1 Історія становлення санітарної мікробіології

1.2 Загальна характеристика патогенних мікроорганізмів та методів боротьби з ними

1.3 Різноманітність патогенних організмів та їх особливості

1.3.1 Бактерії

1.3.2 Віруси

1.3.3 Гриби-паразити

1.3.4 Найпростіші - збудники інфекційних захворювань

1.4 Найпоширеніші інфекційні хвороби,що викликаються патогенними мікроорганізмами

1.4.1 Загальна характеристика інфекційних хвороб

1.4.2 Інфекції дихальних шляхів

1.4.3 Кишкові інфекції

1.4.4 Кров'яні інфекції

1.4.5 Контактні інфекції

РОЗДІЛ 2:МОНІТОРИНГ ЗАХВОРЮВАНОСТІ І СМЕРТНОСТІ ВІД ТУБЕРКУЛЬОЗУ В УКРАЇНІ СЕРЕД ОСІБ РІЗНИХ ВІКОВИХ І СТАТЕВИХ ГРУП

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Розвиток сучасної науки і практики охорони здоров'я показали важливість і фундаментальне значення мікробіології, вірусології та імунології у дослідженні, пошуків шляхів практичного використання та заходів боротьби з патогенними мікроорганізмами.

Світ мікроорганізмів різноманітний, динамічний, має велике значення в існуванні біосфери, в колообігу речовин в природі, в міжпопуляційній та внутрішньопопуляційній мінливості різних живих істот, схильний до швидкої і глибокої мінливості з появою нових варіантів часто високопатогенних (паразитичних, що призводять до важких захворювань тканин та органів) для людини.

Велике значення мають віруси, як збудники патологічних процесів на внутрішньо-клітинному та молекулярному рівні.

В останні десятиріччя людство зіткнулося з грізною пандемією - синдромом набутого імунодефіциту людини, збудником якого є вірус (ВІЛ), що уражує імунну систему. Вивчення патогенезу ВІЛ-інфекції виявилося могутнім стимулом для подальшого розвитку імунології, молекулярної біології, генної інженерії, методів діагностики інфекційних захворювань[15].

Особливо очевидним виявилося значення умовно-патогенних мікроорганізмів (ті, які проявляють властивості при ослабленні організму чи наявності певних факторів) у розвитку різноманітної патології людини. Широкого розповсюдження набули внутрішньоорганізменні інфекції. Це диктує необхідність глибокого вивчення науковцями-мікробіологами механізмів і закономірностей імунної відповіді, вивчення умов активації умовно-патогенних. мікробів в організмі людини, а також способів і засобів пригнічення їх життєдіяльності.

Хімічні і фізичні фактори, пов'язані з науково-технічним прогресом, такі як іонізуюче випромінювання, пестициди, різноманітні мутагенні фактори з одного боку, здатні змінювати біологію мікроорганізму, а з другого боку модифікувати і часто ослабляти захисні реакції макроорганізму відносно інфекційних агентів[20].

Важливим напрямком досліджень є ті взаємовідносини, які складаються між патогенними мікроорганізмами і організмом людини, а також ті зміни, які наступають в організмі людини під дією патогенних мікроорганізмів і їх токсинів та умови і фактори зовнішнього середовища, що впливають на розвиток інфекційних захворювань.

Мікробіологія як наука про будову, екологію мікроорганізмів включає декілька дисциплін: бактеріологію, протозоологію, мікологію, вірусологію, ветеринарну, сільськогосподарську, санітарну мікробіологію та інші[17]. У нашій роботі ми зупинимося на об'єктах, вивченням яких займається санітарна мікробіологія. Саме тому темою наших досліджень є „Патогенні мікроорганізми”. У зв'язку з цим метою нашої роботи було проаналізувати різноманітність та вплив на людину патогенних мікроорганізмів на сучасному етапі розвитку людства (на основі вивчення доступних літературних джерел).

Виходячи з мети досліджень, ми поставили перед собою такі завдання:

розглянути сучасні погляди на класифікацію патогенних мікроорганізмів;

з'ясувати особливості впливу на людину патогенних мікроорганізмів;

вивчити основні характеристики та заходи профілактики інфекційних захворювань, що викликаються патогенними мікроорганізмами.

Розділ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ПАТОГЕННИХ МІКРООРГАНІЗМІВ

1.1 Історія становлення санітарної мікробіології

Гіпотеза про існування живого контагія (організму, який викликав заразні хвороби) була висловлена в наукових працях знаменитих лікарів ще рабовласницької епохи - Гіпократа, Варрона, Цельсія і Галена. У середньовіччі цю ідею значно розвинув італійський лікар, поет і філософ Джіроламо Фракасторо (1478-1553). Він описав кілька способів передачі заразних хвороб: через безпосередній контакт, через заражені предмети, через повітря. Але все це були лише припущення, вірогідні здогадки, хоча й геніальні. Адже в ті часи живих мікроорганізмів ще ніхто не бачив. Розвиток мікробіології, як науки, тісно пов'язаний з мистецтвом шліфування скла й алмазів та виготовленням перших мікроскопів. Першим дивовижним мисливцем за мікробами, який заглянув у цей таємничий невидимий світ живих істот, був голландський торговець полотном, сторож судової палати Антоній Левенгук (1632-1723)[5].

Після відкриття мікроорганізмів довгий час не була з'ясована їх роль як збудників тяжких хвороб людини. Лише більше ніж через 80 років, після відкриття А. Левенгуком мікроорганізмів, була вперше висловлена думка про те, що хвороби людей та тварин викликаються певними мікробами. Але ця смілива й правильна думка не була підтверджена в той час дослідами й через те не була сприйнята сучасниками. Віспа, чума, холера, сибірка та інші хвороби знищували життя тисяч людей, а причина їх виникнення не була з'ясована.

Чумні епідемії одні з найстрашніших сторінок в історії людства. В середині XIV ст. епідемія чуми з неймовірною силою та швидкістю розповсюдилась по всій Європі й забрала 25 мільйонів людських жертв, тобто майже чверть її населення на той час. Не дарма цій епідемії дано назву «чорної смерті». Страшні картини людських страждань та страхів, безпорадності, спустошених міст описано в багатьох спеціальних та художніх історичних свідченнях. Досі ще живуть пам'ятки цього страшного мору. Наприклад, біля Одеси є гора Чумка, насипана над могилами померлих від чуми. Відомі також пам'ятники лікарям, які загинули під час епідемії чуми. За свідченнями сучасників, від епідемії чуми, яка лютувала протягом 9 років, загинула значна частина населення Франції, в Англії залишилось близько 1/10 населення, в Польщі за 7 місяців 1349 p. загинуло більше половини населення, а в деяких містах Росії лишились живими одиниці (наприклад, в Смоленську лише 10 чоловік). Значні спалахи чуми в Росії виникли наприкінці XVIII на початку XIX ст. Протягом 1770-1772 pp. лютувала в Москві страшна епідемія чуми, що була занесена торговими шляхами та під час війни з Туреччиною. На вулицях збиралися безпорадні юрби бідного люду, скрізь валялися трупи, а лазні та ринки були закриті. Хворих на чуму почали приховувати, щоб не спалювались речі і будинки, не виганяли з міста. Інші хворі тікали з лікарень і карантинів, що ще більше поширювало епідемію. Загинуло близько 75 тис. жителів.

Під час цієї грізної епідемії чуми у Москві жив і працював видатний вітчизняний вчений і лікар Данило Самойлович, який вперше у науці, більше як за 100 років до відкриття збудника чуми, висловив припущення про інфекційний характер цього захворювання. Д. Самойлович писав, що це заразне захворювання, а чума викликається «якоюсь особливою істотою». Виходячи з цього, він накреслив план ефективних на той час заходів по боротьбі з епідемією чуми (дезинфекція одягу, обкурювання приміщень), навіть мав намір зробити спробу щеплення, але не одержав дозволу від керівництва. Заходи, запропоновані Д. Самойловичем, відіграли важливу роль в ліквідації епідемії чуми у Москві в 1770-1772 pp[2].

Ми навели один з прикладів сумної історії людства, пов'язаний з епідеміями чуми й переможений розумом людини, а вони були численні. Епідемії інфекційних хвороб, як і кожне явище в природі, виникають, розвиваються й згасають. Пізнання закономірностей цих процесів є основою боротьби з ними, запорукою позбавлення людства від їх страхітливої дії. такого висновку дійшов видатний вчений, основоположник науки про епідемії інфекційних хвороб, академік Д. К. Заболотний.

В історії пізнання причин тяжких і масових захворювань людей остання чверть XIX ст. посідає визначне місце. За цей, порівняно короткий історичний відрізок часу, мікробіологічна наука досягла справді блискучих успіхів. Було остаточно встановлено, що «палички» Полдендера і Девена є бактеріями - збудниками сибірки (1876). Відкрито збудників багатьох інших тяжких хвороб: прокази (1878), зворотного тифу (1873), малярії, черевного тифу, холери, туберкульозу, дифтерії, правця (1880-1884), чуми (1895), вірусів, як збудників хвороб рослин (1892), а потім тварин і людини. Найбільший вклад у вивчення патогенних мікроорганізмів та методів боротьби з інфекційними захворюваннями, які вони викликають, вніс французький вчений Луї Пастер. Саме він достовірно встановив, що заразні хвороби викликають мікроорганізми та висловив думку про те, що кожне захворювання має свого специфічного збудника. Він відкрив багато хвороботворних мікроорганізмів, які викликають такі важкі захворювання, як сибірська виразка, пологова гарячка, сказ, куряча холера, краснуха у свиней. Наприклад, збудник сибірської виразки викликає смертоносне захворювання багатьох тварин, небезпечного і для людини. Пастер винайшов вакцину від віспи, яка попереджає цю хворобу (процес вакцинації або щеплення). Останнє найвеличніше відкриття Пастера - вакцина проти сказу. Геніальність вченого була у тому, що, не знаючи нічого конкретного про причини сказу, крім безперечного факту його інфекційної природи, він використовував при розробці вакцини принцип ослаблення збудника. Принцип вакцинації у тому, що при введені таких ослаблений культур в організм, вони викликають не захворювання, а тільки легку реакцію, в результаті якої виробляється імунітет. Саме завдяки відкриттям Пастера виникло і успішно розвивається вчення про антисептику й асептику, без яких немислима сучасна хірургія[10].

Безсмертні імена вчених того часу з різних країн і в наші дні є символом гуманності та відданості боротьбі за здоров'я людства. Це Роберт Кох, Луї Пастер, Ілля Мечников, Дмитро Івановський, Данило Заболотний, Гастон Рамон, Олександр Флемінг, Микола Гамалія та багато інших, які своєю працею, сповненою героїзму, ризику для власного життя вели дослідження і боротьбу з підступними невидимими ворогами людства і їх робота приносила переможні результати.

Початок ХХ століття готував нові випробування і потребу розвитку мікробіології. Мільйони сліпих й спотворених від віспи й трахоми, сотні тисяч паралізованих дітей, що хворіли поліомієлітом; мільйони жертв жовтої лихоманки, 20 млн. загиблих лише під час одної епідемії «іспанки», що пройшла на початку ХХ століття - ось далеко не повний перелік підступних ворогів людства - мікробів-збудників різних хвороб. Саме їх вивчає, з ними веде свою боротьбу санітарна мікробіологія, один із її напрямків мікробіологія, як науки.

1.2 Загальна характеристика патогенних мікроорганізмів та методів боротьби з ними

Взаємовідношення між мікроорганізмами та макроорганізмом людини, тварин, рослин надто складні і різноманітні. Вони охоплюють взаємовигідне співіснування (мутуалізм): наприклад, вітамінсинтезуючі мікроорганізми в кишковому тракті людини, кислотосинтезуючі, які пригнічують в ньому ж розвиток гнильних мікробів; співжиття певних видів мікробів без шкоди для організму (коменсалізм): наприклад, представники нормальної мікрофлори тіла на шкіряних покривах, слизових оболонках, порожнинах, які відкриті; паразитизм певних видів мікробів у клітинах тканин і органів макроорганізму, що призводить до його захворювання. Саме ці мікроорганізми називаються патогенними. До патогенних мікроорганізмів належать багато представників бактерій, грибів, мікоплазм, рикетсій, вірусів і найпростіших та ін[8].

Шкіра й слизові покриви ніколи не бувають позбавлені мікробів (стерильні), вони завжди заселені нешкідливими мікроорганізмами, які й складають нормальну мікрофлору. Її видовий склад, як правило, постійний. Він створився в процесі тривалої еволюції і, нерідко, захищає макроорганізм від патогенних мікроорганізмів[19].

Патогенні мікроорганізми добре пристосовані до існування в організмі, до подолання численних захисних бар'єрів, що ними володіють організми людини й тварини. Існують так звані умовно патогенні мікроорганізми, що звичайно живуть як сапрофаги, але при ослабленні макроорганізму під впливом різних факторів (наприклад охолодження, неправильного харчування, ускладнень після лікування антибіотиками) можуть проявляти патогенні властивості і викликати інфекційні захворювання людини, тварин.

Інфекція - зараження мікроорганізмами макроорганізму, в результаті чого виникає його захворювання. Це є складним процесом взаємодії між ними, він супроводжується проявом (розвитком) характерних для певного захворювання комплексу різноманітних симптомів (ознак), які виникають в макроорганізмі у відповідь на появу та розмноження певних видів хвороботворних мікробів.

Патогенність є видовою ознакою мікроорганізмів, яка характеризує їх здатність спричиняти інфекційне захворювання. Вона визначається вірулентністю, агресивністю і токсиногенністю. Вірулентність означає ступінь патогенності (хвороботворності) даної культури (штаму) мікроба. Вірулентність є його індивідуальною властивістю, яка може змінюватися під впливом природних умов. Агресивність - це здатність бактерій проникати в організм, закріплюватись в ньому, розмножуватися і поширюватися. Токсиногенність - здатність утворювати токсини, речовини різного хімічного складу, які можуть зумовлювати специфічні розлади і навіть смерть інфікованого організму.

За характером утворення токсини поділяють на екзотоксини й ендотоксини, які відрізняються між собою хімічною структурою. Екзотоксини - це отруйні речовини, що виділяються в середовище мікробною клітиною, як продукт життєдіяльності. Характеризуються різко вираженою токсичністю - здатністю вражати окремі тканини й органи організму (наприклад, дифтерійний екзотоксин уражує надниркові залози і серцевий м'яз та ін.). Ендотоксини - сполуки, які найчастіше пов'язані з певними структурами мікробних клітин і можуть вивільнятися тільки після автолізу (руйнування) клітин[3, 11].

Специфічність патологічної дії певних видів мікробів на макроорганізм, тобто здатність їх викликати певне захворювання, супроводжується виникненням специфічних для певних захворювань захисних реакцій макроорганізму. Основною умовою розвитку інфекційного процесу є чутливість, сприйнятливість макроорганізму до появи й розмноження патогенних мікробів. Вона залежить від багатьох факторів, насамперед від дії комплексу захисних механізмів організму, які, навпаки, забезпечують його стійкість до дії певних хвороботворних мікробів, тобто імунітет. Імунітет може бути спадковим (наприклад, видова стійкість пацюків до дифтерії, організму людини до чуми великої рогатої худоби) та набутим, що буває природним (внаслідок перенесеного захворювання) і штучним (внаслідок введення відповідних імунних препаратів, вакцин(активний), сироваток, хімічних сполук, які мають імуногенні властивості (пасивний)). Основоположником науки імунології був І.І. Мечніков[7, 14].

Коли захисні сили організму не здатні перебороти заразних мікробів, останні проникають в певні органи чи тканини й викликають захворювання, так званий інфекційний процес. На допомогу хворому організму для підвищення його природної (лейкоцити (клітинний імунітет), антитіла лімфоцитів (гуморальний імунітет)), боротьби з хвороботворними мікроорганізмами стають численні лікарські засоби. Після одужання від захворювання, яке викликається певним видом мікроорганізму, в організмі. людини лімфоцити продовжують виробляти імуноглобуліни проти даного збудника хвороби. Людина набуває імунітету, тривалість якого різна, іноді стійкість до хвороби зберігається на все життя. При появі інфекційного збудника в організмі, активність утворення імуноглобулінів проти цього збудника підвищується.

Вченими доведено (вперше ще з робіт Л. Пастера), що коли в організм здорової людини вводити послаблені (тобто такі, що не викликають типового захворювання), чи вбиті клітини певних видів хвороботворних мікробів, після короткочасного й неважкого «перехворювання» виробляється стійкий імунітет до хвороботворних мікробів. Це явище стало основою для розроблення й широкого впровадження методу штучного створення імунітету проти певних інфекційних хвороб - вакцинації. Успішно застосовується вакцинація та масові профілактичні щеплення проти окремих дитячих інфекцій.. Але помічені й окремі досить істотні вади вакцин та сироваток. Вони пов'язані з наявністю надчутливості окремих хворих до білків вакцин. Такі реакції пов'язані часто з наявністю в вакцині не тільки основних специфічних білків хвороботворних мікробів, які відповідають за створення імунітету, а незначних домішок баластних речовин. Отже, постають нові завдання санітарної мікробіології: удосконалення вакцин, як із убитих, так і з живих видів хвороботворних мікробів та максимальне усунення їх побічної дії, з урахуванням різноманітних індивідуальних реакцій хворого[19].

Важливим засобом боротьби з інфекційними хворобами є створення ефективних лікарських препаратів, одержаних шляхом хімічного синтезу (хіміотерапевтичні препарати), або мікробіогенного походження (антибіотики). Незалежно від походження та хімічної будови, головна вимога до лікувальних препаратів теж полягає в тому, щоб вони мали більш-менш виявлену специфічну дію на хвороботворних мікробів і не були шкідливі для організму хворого. Однак істотною вадою, але цілком закономірною для біологічних об'єктів, багатьох антибіотиків є звикання до них хвороботворних мікробів, поява стійких форм. Пошуки вчених спрямовані на вивчення причин стійкості та створення препаратів проти цієї властивості патогенних мікроорганізмів[14, 23].

Хвороботворні мікроби різними шляхами проникають в організм людини. Повітря, вода, грунт, бацилоносії, тварини або рослини, скупчення нечистот, антисанітарний стан навколишнього середовища в цілому, або його окремих складових, можуть стати причиною виникнення окремих чи масових захворювань, які викликаються певними видами патогенних мікроорганізмів.

Вивчення процесів поширення патогенних мікроорганізмів у природі та діяльності людини, їх стійкості до різних факторів стали основою розроблення і застосування багатьох запобіжних заходів проти хвороботворних мікробів. На цих знаннях базуються правила догляду за хворими, систематичні та профілактичні медичні обстеження населення[21].

1.3 Різноманітність патогенних організмів та їх особливості

Патогенними мікроорганізмами, можуть бути:

* бактерії (холера, сепсис, туберкульоз);

* віруси (грип, гепатит, ВІЛ);

* гриби (мікози шкіри);

* найпростіші тварини (дизентерія, малярія).

1.3.1 Бактерії

Бактерії -- одноклітинні доядерні організми (прокаріоти). На Землі їх нараховується понад три тисячі видів. Вони мають мікроскопічні розміри (від 0,2 до 1 мкм). Морфологія бактерій доволі різноманітна, відповідно до цього їх класифікують певним чином за формою і здатністю утворювати угруповання.

Розрізняють такі форми бактерій:

1. Монококи. Мають кулясту форму клітини. Угруповань не утворюють Серед них рідко зустрічаються дійсно патогенні форми. Найпоширенішими представниками монококів є мікрокок оранжевий (Місrососсus аurепtіасum) і мікрокок білий (Місrососсus аlbum), що у разі розмноження утворюють на їжі відповідно жовтогарячі і білі плями.

2. Диплококи. Бувають кількох різновидів. Найчастіше зустрічається поєднання двох бактеріальних клітин кулястої форми, вкритих слизовою оболонкою. Таку форму мають азотфіксуючий азотобактер коричневий (Аzоtоbасtеr сrоососсum), збудник пневмонії (Dурlососсus рnеumоnіcus). Також існують поєднання двох клітин, що зовні нагадують кавові зерна. До них належать збудники гонореї (Nеіsеrіа hоnоrеа) і менінгіту (Nеіsеrіа mіnіngіtіdіs).

3. Стрептококи. Кулясті за формою клітини утворюють довгі ланцюжки. Серед них зустрічаються як непатогенні, наприклад ті, що спричинюють скисання молока (Strерtососсиs lасtіs), так і патогенні, які спричинюють захворювання на ангіну, скарлатину, ревмокардит. Характерною особливістю їх є те, що в процесі життєдіяльності вони виділяють білок, який має гемолітичні властивості, тобто такі, що руйнують гемоглобін (Strерtососсus ріоgеnеs).

4. Сарцини. Кілька кулястих бактеріальних клітин утворюють невеличкі групи. Характерною особливістю цього типу бактерій є утворення спор і надзвичайно швидке розмноження. Серед представників зустрічаються Sаrсіnа flavа, яка утворює жовті плями на продуктах споживання, і Sаrсіnа urеа, яка розкладає сечу.

5. Стафілококи. Кулясті за формою клітини утворюють скупчення схожі на грона винограду. Існують патогенні і непатогенні форми. Наприклад, золотистий стафілокок (Stарhуlососсus аurеus) утворює золотисті колонії у поживному середовищі і не становить ніякої прямої загрози здоров'ю людини. Разом з тим існує ряд надзвичайно небезпечних стафілококів, що спричиняють сильні запалення: скарлатину, сепсис. Колонія стафілококів -- це завжди велика сукупність кулястих клітин. Характерною особливістю цієї групи є її сильна мутагенність -- здатність до утворення нових форм.

6. Кокобактерїї. Надзвичайно поширена в навколишньому середовищі група бактерій. Клітини являють собою дуже маленькі палички, що їх інколи важко відрізнити від мікрококів. Так, у воді і ґрунті мешкає Рsеudоcоcаs, яка відіграє важливу роль як редуцент. У шлунково-кишковому тракті людини і тварин мешкає умовно патогенна кишкова паличка (Еshеrісhiа cоlі), яка, з одного боку допомагає травленню, але, з другого - деякі її форми можуть спричинити холецистит, панкреатит. Серед збудників захворювань можна виділити Sаlmоnеlа tірhi, що спричинює тиф, Рrоtеus vulgаrіs -- анаероб, який є причиною хворобливого стану порожнин (наприклад, гeйморової).

7. Бацили. Еволюційно досконаліші форми бактерій, мають циліндричну форму і утворюють спори. Крім того, завжди можуть використовувати поживні речовини з навколишнього середовища. Бацилярну форму мають Васіlus subtіlіs -- сінна паличка, яка швидко розмножується у теплому чаї, Васіlus turіпgіеnsіs -- бактерія, що має велике значення для розробки екологічно безпечних інсектицидів. Вона виділяє білкову речовину, що спричинює параліч кишкового апарату комах.

9. Стрептобацили. Так само, як і стрептококи, утворюють довгі ланцюжки зі своїх клітин. Зустрічаються патогенні стрептобацили. Так, Strерtоbасіtus аntrасіs є збудником сибірки.

10. Клостридії. Мають веретеноподібну форму, для них характерний анаеробний спосіб дихання. Саме через це більшість клостридій є патогенними мікроорганізмами. Сlоstrіdіиm tеtаnі -- збудник правцю, Сlоstrіdіиm bоtulіnиm -- спричинює тяжке порушення органів травлення -- ботулізм, Сlоstrіdіum sерtісum -- збудник газової гангрени. Сlоstrіdіum реrfrіngеns є показником фекального забруднення ґрунту. Мешкаючи в організмі, він збагачує його на ферменти, але у разі захворювання на діабет може спричинити гангрену.

11. Вібріони. Належать до форм, які інколи називають звивистими. Являють собою зігнуті менш ніж на чверть кола палички, що злегка тремтять. Типовим представником вібріонів є збудник холери Vіbrіо сhоlеrа, який інколи утворює колонії блакитного кольору. Його особливістю є те, що він єдиний переносить лужне середовище (рН більше, ніж 7).

12. Спірили і спірохети. Мають штопороподібну форму. У спірил кількість витків не перевищує 6, а спірохети являють собою довгі скручені нитки. Добре відомий збудник сифілісу -- бліда трипанема (Тrіраnеmа роlіdиm), що належить до спірохет. У ротовій порожнині кожної людини мешкає Sріrосhаеtит dеtіит.

13. Рідкісні форми бактерій. Серед великої кількості бактерій можна зустріти зовсім нехарактерні і незвичайні їх форми. До таких належать бактерії, відомі під назвами хламідій і рикетсій. Перші є збудниками різних форм лихоманок, другі -- внутрішньоклітинні енергетичні паразити, які є причиною 80 % випадків безпліддя у жінок, збудниками хвороби «котяча подряпина» (запалення лімфатичних вузлів). Часто зустрічаються бактерії, що змінюють свою форму. Це мікобактерії, серед яких відома Місоbасtеrіum tubеrсulоsиm -- збудник туберкульозу, Місоbасtеrіum lерrае -- збудник прокази. Серед інших форм зустрічаються мікобактерії, стели, селіберії, карінобактерії (перехідна форма між грибами та бактеріями).

14. Мікоплазми. Надзвичайно цікаві бактерії, оскільки не мають клітинної мембрани, їх можна розглядати як перехідну форму між вірусами і клітинними формами життя. Характерною особливістю є те, що вони зовсім не здатні до існування поза клітиною хазяїна. В основному мікоплазми представлені збудниками хвороб рослин і великої рогатої худоби.

Крім класифікації бактерій за формою клітин дуже важливою систематичною ознакою є їх забарвлення. В основі всіх методів класифікації бактерій за забарвленням лежить їх неоднаковий внутрішній хімічний склад. Найбільш узагальненим способом класифікації є забарвлення за Грамом. Цей спосіб дає змогу поділити всю величезну кількість бактеріальних організмів на дві групи: грампозитивні (стають фіолетовими після забарвлення) і грамнегативні (стають червоними після забарвлення).Практичне значення такої систематики полягає в неоднаковій чутливості грампозитивних і грамнегативних бактерій до антибіотиків. Так, грампозитивні бактерії більш чутливі до антибіотиків пеніцилінового ряду, а грамнегативні -- до антибіотиків гентоміцинового та стрептоміцинового рядів. Це і визначає методи лікування інфекційних захворювань [6, 12].

Існує цікава особливість поширення бактерій різних форм в організмі людини. За відсотковим співвідношенням між типами мікроорганізмів можна визначити схильність до того чи іншого захворювання, попередити ускладнення, вчасно почати лікування. Пробу на мікрофлору беруть з ротової порожнини, і її аналіз можна легко зробити навіть у домашніх умовах за наявності мікроскопа. Так, якщо домінують стрептококи і стафілококи, -- це свідчить про захворювання дихальних шляхів. Якщо переважають паличкоподібні форми (бацили, стрептобацили тощо) -- можливі хвороби шлункового тракту. Поява диплококів -- ознака хвороби статевих органів, кандидів (розгалужених ланцюгів кулястих бактерій) -- показник дисбактеріозу, можливо, молочниці, розвивається стоматит. Спірохети -- супутники запального процесу в ротовій порожнині. Якщо всі бактерії перебувають у приблизно однаковій кількості -- приводів для хвилювання немає[21].

1.3.2 Віруси

Другою групою найпоширеніших збудників захворювань людини є віруси. Вірус -- це автономна генетична одиниця, здатна до розмноження (редуплікації) лише в клітині господаря. Віруси поза клітиною можна розглядати як речовини. Але, потрапляючи в організм господаря, вони починають поводити себе як живі істоти.Будова вірусу доволі проста. Він складається з відрізка нуклеїнової кислоти (ДНК чи РНК) і білкових молекул, що виконують функцію оболонки. Білкова оболонка ферментативно активна, вона забезпечує приєднання вірусу до клітини господаря. Віруси специфічні, вони вражають не лише конкретний вид тварин, рослин чи людину, а і певні клітини свого господаря. Так, вірус поліомієліту вражає лише нервові клітини і не завдає шкоди іншим[4].

Залежно від типу нуклеїнової кислоти розрізняють ДНК-геномні і РНК-геномні віруси. До ДНК-геномних належать збудники гепатиту В, вітряної віспи, оперізувального лишаю. РНК-геномні віруси спричинюють грип А, В, С, кір та інші захворювання. Особливу групу вірусів становлять так звані ретровіруси (РНК-вмісні віруси, що мають властивості і ДНК-вмісних вірусів), представником яких є добре відомий ВІЛ -- вірус імунодефіциту людини. ВІЛ вражає клітини, що відповідають за імунітет (Т-лімфоцити). У разі зараження виникає важка хвороба - СНІД.

Механізм дії вірусів полягає у тому, що, потрапляючи в організм, вони адсорбційно проникають у клітину господаря. Тут відбувається перехід від інертного (кристалічного) стану до активного. Далі вірус скидає свою оболонку, вивільнюючи відрізок нуклеїнової кислоти, який вбудовується в генетичний апарат клітини. Відбувається синтез компонентів вірусу (нуклеїнових кислот, білків). Новоутворені частинки розривають клітину і виходять назовні, пошкоджуючи найближчі клітини. Життєдіяльність деяких вірусів доволі специфічна. Вони можуть потрапити в організм людини, вмонтувати свою нуклеїнову кислоту в ДНК чи РНК клітини господаря. Але, залишаючись в клітині, вони перебувають у своєрідному симбіозі (явище вірогенїі) і нічим себе не проявляють. Такий спосіб життєдіяльності характерний для ретровірусів. Відомо, що головна причина ракових пухлин полягає у дії саме таких вірусів. Новоутворений ген, який довгий час себе не проявляв, під час нервового стресу, дії радіації, канцерогенних речовин починає активно функціонувати і примушує клітину синтезувати стимулянти мітотичного поділу. Поява внаслідок цього зайвих білків веде до утворення ракових пухлин.Серед інших особливостей життєдіяльності багатьох форм вірусів (наприклад, збудника грипу) слід зазначити так званий антигенний дрейф -- мутації, які виникають у збудника кожні 2--3 роки. Зміст цього процесу полягає у заміні якоїсь ділянки гена. Повністю ген замінюється через 8--11 років. Значення цього процесу полягає у протидії специфічному імунітетові [9].

Цікаво, що один вірус, потрапивши в організм людини, захищає його від проникнення інших вірусів. Таке явище відоме під назвою інтерференції вірусів [12].Особливою групою мікроорганізмів є фаги -- віруси бактерій. Вони побудовані складніше. Під електронним мікроскопом видно, що вони мають форму коми чи булави розмірами в 5--6 нм. Складаються з голівки, стрижня, всередині якого є спеціальні скоротливі білки і кількох відростків. Об'єктом паразитизму фагів є бактерії. За допомогою відростків фаг прикріплюється до оболонки клітини і шляхом «ін'єкції» вводить свою ДНК всередину бактерії, що спричинює синтез нових ДНК бактеріофага. Через 30-40 хв. бактеріальна клітина розривається і з'являються сотні нових фагів, здатних заразити інші бактерії. Фаг вражає як патогенні, так і непатогенні бактерії. Тому вважалося, що його можна використовувати для лікування інфекційних хвороб. Але виявилося, що всередині людського організму фаг втрачає свою активність. Тому його можна застосовувати лише для діагностики бактеріальних інфекцій [1, 13, 21].

1.3.3 Гриби-паразити

Збудниками небезпечних хвороб людини можуть бути також нижчі гриби-паразити. Більшість грибів -- аеробні організми, які активно дихають і потребують багато кисню. Але трапляються і такі, що здобувають енергію внаслідок бродіння (наприклад, деякі дріжджі). Тіло гриба (міцелій) може складатися як з однієї, сильно розгалуженої клітини, так із багатьох. Головним продуктом життєдіяльності грибів є сечовина. Розмножуються гриби надзвичайно інтенсивно, як правило, своєрідними спорами чи брунькуванням [3].

Паразитичні гриби можуть оселятися у будь-яких ділянках тіла людини: на поверхні шкіри, в ротовій порожнині, в шлунково-кишковому тракті, в статевих органах тощо. Гриби, які паразитують на поверхні тіла людини, об'єднані під загальною назвою дерматофіти. Гриб ахоріон, оселяючись на волосистій частині голови, спричиняє хворобу паршу. Гриб триховітон, який вражає волосся, нігті і шкіру, є збудником стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричиняє захворювання слизової оболонки порожнини рота -- пліснявку, яка спостерігається переважно у немовлят. Гриби з групи променистих є причиною ряду захворювань, відомих під назвою актиномікозів, які проявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень внутрішніх органів. Так, найчастіше зустрічається актиномікоз геніталій і сліпої кишки.Дуже розповсюдженим є паразитичний гриб Моniliа аlbісаns, який є збудником молочниці ротової порожнини у дітей і піхви у жінок [16].

1.3.4 Найпростіші - збудники інфекційних захворювань

Ще однією групою збудників інфекційних хвороб є деякі види найпростіших.До найпростіших тварин, що спричинюють захворювання, належать дизентерійна амеба, кокцидії, споровики тощо. Тіло найпростіших тварин складається лише з однієї клітини, що виконує всі функції цілісного організму. Так, дизентерійна амеба нагадує шматочок протоплазми, що постійно змінює свою форму і може активно пересуватися. Потрапивши в організм людини, вона спричинює тяжке захворювання травної системи -- дизентерію.Споровики представлені 3600 видів і є внутрішньоклітинними паразитами людини і тварин. Серед них добре відомий малярійний плазмодій -- збудник малярії. Для нього характерна зміна двох хазяїв -- комара і людини, при цьому спостерігається чергування статевого і безстатевого його розмноження. Об'єктом паразитизму плазмодія є еритроцити крові, які руйнуються ним з величезною швидкістю [24].

1.4 Найпоширеніші інфекційні хвороби,що викликаються патогенними мікроорганізмами

1.4.1 Загальна характеристика інфекційних хвороб

Попри всі досягнення світової медицини гострі інфекційні захворювання дотепер негативно впливають на людство. В Україні склалася епідемічні обставини щодо захворюваності туберкульозом, Снідом. Кілька років тому існувала загроза виникнення епідемії дифтерії. Навіть сьогодні продовжує розповсюджуватися кір серед дорослого населення та спалах черевного тифу у Закарпатській області. З'являються й нові різновиди відомих інфекційних хвороб, як то пташиний чи свинячий грип, які є високопатогенними для людей.

Інфекційні хвороби відрізняються від інших захворювань тим, що вони викликаються певним живим збудником, передаються від хворого організму здоровому і можуть спричинити епідемії.

Епідемія - значне поширення будь-якої інфекційної хвороби, яке перевищує звичайний для даної місцевості рівень захворюваності. Найбільшого поширення на території України набули такі інфекційні захворювання: дизентерія, кір, гострі кишкові захворювання, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт.

За даними ВООЗ інфекційні захворювання набули стійкої тенденції до поширення. Із 1973 по 1995 рік у світі було зафіксовано 29 нових інфекційних захворювань.

В Україні майже 25% всіх захворювань населення припадає на інфекційні. Щорічно через інфекційні захворювання за медичною допомогою офіційно звертаються майже 10 млн. чоловік (90% цієї кількості припадає на грип та гострі респіраторні хвороби). Серед кишкових хвороб перше місце посідає вірусний гепатит. Різні хвороби мають циклічність у поширеності. Пік епідемії дифтерії припав на 1995 рік, епідемічного паротиту - 1998 рік, поширення і зростання захворювань краснухою спостерігається з 1997 року. В Україні мали місце спалахи холери за пять років з 1994-1995 роки в південних областях зареєстровано 1383 хворих та 1018 носіїв [7].

Характерними особливостями інфекційних хвороб є:

заразність - здатність передачі збудника інфекції від хворого до здорового сприйнятливого організму;

стадійність розвитку: зараження, інкубаційний період (максимальний відрізок часу, що минає від моменту зараження людини збудниками інфекційної хвороби до появи перших симптомів цієї хвороби), протікання хвороби, виздоровлення;

специфічні реакції організму: підвищення температури тіла, вироблення імунітету та інше.

Джерелами інфекційних захворювань є хвороботворні мікроорганізми, переносниками яких можуть бути кліщі, комарі, інші тварини, люди. При всіх інфекційних захворюваннях від моменту зараження до появи перших видимих ознак захворювання проходить певний час, який називається інкубаційним періодом. Тривалість його неоднакова і для різних хвороб своя. Збудники інфекційних хвороб, проникаючи в організм, знаходять там сприятливе середовище для розвитку. Швидко розмножуючись, виділяють отруйні продукти, які руйнують клітини людини.

Найбільш типовими ознаками інфекційного захворювання є: озноб, жар, підвищення температури, млявість. При цьому виникає головний біль, болі в мязах та суглобах, нездужання, розбитість, блювота, порушується сон. При певних інфекційних хворобах зявляються висипання на тілі.

Усі інфекційні хвороби поділяються на 4 групи:

Повітряно-крапельні, або інфекції дихальних шляхів (грип, дифтерія, туберкульоз, кір, скарлатина, вітряна віспа, цереброспинальний менінгіт, орнітоз та інші).

Кишкові інфекції, або водно-харчові (сальмонельоз, дизентерія, ботулізм, холера, черевний тиф та інші).

Кров'яні інфекції, або трансмісивні (кліщовий тиф, вошивий тиф, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт та інші).

Контактні інфекції (венеричні захворювання, СНІД, сказ, правець, короста, стригучий лишай, грибкові захворювання та інше)[16].

1.4.2 Інфекції дихальних шляхів

Повітряно-крапельні, або інфекції дихальних шляхів - найбільш численні і найпоширеніші захворювання. Щорічно на них хворіють до 15-20% усього населення, а в період епідемічних спалахів грипу - до 40%. Збудники поширюються повітряно-краплинним способом.

Найпоширенішими інфекційними захворюваннями з важкими наслідками є :

Грип - гостре інфекційне захворювання, що характеризується переважно ураженням верхніх дихальних шляхів. Існує багато штамів грипу. Джерелом інфекції є хвора людина. Найнебезпечнішими для оточуючих є хворі з легкою формою грипу, адже вони є джерелом інфекції. Вірус грипу стійкий до заморожування, але швидко гине при нагріванні, висушуванні, під дією дезинфікуючих засобів, при ультрафіолетовому опроміненні. Інкубаційний період триває від 12 годин до 7 діб. Ознаки хвороби - озноб, підвищення температури, слабкість, сильний головний біль, кашель, біль у горлі, нежить, біль за грудиною, осиплий голос. Масштаби розповсюдження грипу дуже великі, в окремі роки, особливо у великих містах, кількість хворих сягає 70%. Щорічно на грип хворіє 20-30% населення Землі. У середньому одужання від грипу настає за 6-7 днів, але можливе ускладнення - пневмонія. Пандемія грипу 1918 року (штам грипу під назвою „Іспанка”) забрала понад 20 млн. людських життів. Навесні 1918 року майже третину армії американських солдат звалила „іспанка” (грип), а до січня 1919 року у Росії померли від грипу два мільйони осіб. У США до цього часу вже заразилися 28% населення. Навесні 1919 року таємнича хвороба зникла так само несподівано, як і з'явилася[15].

Дифтерія - гостре інфекційне захворювання, пов'язане з запаленням слизової оболонки зіву, гортані та інших органів. Збудник хвороби - дифтерійна паличка. Передається повітряно-крапельним шляхом. Характеризується запалювальним процесом у глотці та токсичним ураженням серцево-судинної та нервової системи. Утворюються щільні плівки, які можуть повністю перекрити дихальний прохід і людина помирає. Зараження здорової людини відбувається крапельно-повітряним шляхом або через речі хворого. Перші ознаки хвороби подібні до ангіни. Тому необхідно обов'язково звертатися до лікаря, де в поліклініках (бак.лабораторіях) беруть мазки на дифтерійну паличку. Хвороба небезпечна загальною інтоксикацією, що може призвести до ураження серцевого мязу, нирок, легенів, нервових стовбурів. Основним методом профілактики є протидифтерійне щеплення.

Туберкульоз - різноманітне за проявами захворювання, найчастіше (у 90% випадків) уражує легені. Також можуть бути уражені кістки і суглоби, шкіра, кишковий тракт. Токсини дуже токсичні, тому порушується функція центральної і вегетативної нервової системи. Зараження проходить повітряно-крапельним шляхом. У світі налічується майже 200 млн. хворих та 2 млрд. інфікованих даною недугою. Ризик захворіти протягом життя становить 10%. Щорічно у світі помирає 3-4 млн. хворих на туберкульоз осіб. Епідеміологічна ситуація з туберкульозом набула соціального характеру. Щорічно 24 березня (починаючи від 1996 року) відзначається День боротьби із туберкульозом. В Україні із 1990 по 1999 рік захворюваність усіма формами зросла майже вдвічі, а смертність в три рази. Щорічно 7,5 - 8 тисяч осіб гинуть від туберкульозу( це тільки офіційно зареєстрованих та тих які підлягали розтину трупів). Із 1990 по1995 рік на 100 тис населення припадало 49,1 хворих на туберкульоз. Тенденція до поширення захворювання зберігається в усіх областях України. Найбільша захворюваність реєструється у Житомирській, Херсонській, Донецькій області. Як і раніше туберкульоз є хворобою бідних прошарків населення. На диспансерному обліку знаходяться понад 670 тисяч хворих на туберкульоз, або 1,3% населення України. За підрахунками ВООЗ кількість людей офіційно зареєстрованих на туберкульоз необхідно збільшити у 15 разів і це буде реальна кількість людей, що мають цю хворобу[14].

Орнітоз (пситтакоз) - гостре інфекційне захворювання, що передається від заражених птахів і характеризується лихоманкою, інтоксикацією й враженням легенів.

Збудник - внутріклітинний паразитуючий мікроорганізм хламідія пситтаци (psittacus - папуга). У зовнішньому середовищі зберігається до 2-3 тижнів. Гине при нагріванні вище 70 Со и під впливом дезінфікуючих засобів. Джерело збудника - хворі домашні й дикі птахи. Ознаками хвороби в птахів - скуйовджені пір'я, сонливість, відмова від їжі. Міські голуби заражені на 30-80%. Зараження відбувається повітряно-пиловим шляхом при вдиханні пилу, що містить хламідії. Захворювання є досить поширеним. Біля 10-20% запалень легенів є орнітозом. Хвора людина небезпеки для навколишніх не представляє. Хламідії в окремих осіб можуть зберігатися в організмі більше 5 років. При цьому

розвивається хронічна форма захворювання. Після перенесеного захворювання несприйнятливість до нього короткочасна й нестійка. Бувають повторні захворювання.

Інкубаційний період коливається від 6 до 17 днів. У більшості випадків температура тіла

підвищується вище 39 Со. Хворі загальмовані, шкіра особи бліда. На 2-4 день хвороби з'являється помірний кашель, сухий або з виділенням. Часто з'являються колючі, пов'язані з актом подиху болі в грудях й розвивається запалення легенів. Через 7-10 днів температура тіла поступово знижується, але самопочуття хворого ще довго залишається поганим. Хворого турбує виражена слабість, його стомлює навіть невелике фізичне навантаження. Видужання відбувається повільно й повне відновлення сил наступає лише через 2-2,5 місяців[16].

1.4.3 Кишкові інфекції

Гострі кишкові інфекції посідають друге місце після повітряно-крапельних інфекцій. Хвороботворні мікроорганізми потрапляють всередину організму з їжею або водою, яку споживає людина. Найчастіше захворювання виникають при споживанні готових кулінарних виробів, засіяних цими мікроорганізмами: м'ясні, рибні блюда, особливо виробу з фаршу, салати, вінегрети, картопляне пюре, молоко й ін.

До харчових токсикоінфекцій відносяться отруєння, викликані умовно-патогенними збудниками (кишкова і протейна палички, энтерококки, паличка перфрингене, цереус, патогенні галофіли й інші умовно-патогенні бактерії).

Найпоширенішими інфекційними захворюваннями з важкими наслідками є :

Ботулізм - тяжке харчове отруєння, спричинене токсином ботулінічних мікроорганізмів (Bacilium botulinum). Ботулінічний токсин - надзвичайно сильна отрута. Дуже стійкий, його шкідлива дія зберігається до 20 років. Мікроорганізми розвиваються у м'ясних чи рибних консервах. Характерною ознакою розмноження мікроорганізмів є здута банка (мікроорганізми виділяють значну кількість газу). Характерними ознаками прояву цього інфекційного захворювання з важким перебігом є диспепсичні та неврологічні розлади. Захворювання починається, як миттєво, так і упродовж трьох чотирьох днів, залежно від кількості потрапляння заражених токсинами продуктів. Люди скаржаться на нудоту, біль у животі, головний біль та запаморочення. Потім настає порушення зору, туман перед очима та подвоєння в очах. Захворювання дуже небезпечне і при ненаданні вчасно необхідної допомоги людина може померти.

Профілактикою захворювання на ботулізм є: дотримання правил особистої гігієни при переробці продуктів, транспортуванні, зберіганні та приготуванні м'ясних продуктів, не споживання підозрілих консервацій і таких, яким закінчився термін придатності.[16].

Гепатит - запалення печінки, причинами якого можуть стати інфекційні мікроорганізми (віруси), а також отруєння отруйними грибами, важкими металами, пестицидами, алкоголем. Особливо небезпечний для людини інфекційний гепатит, збудником якого є вірус А, В, Е. Хвора людина є небезпечною у весь період хвороби для оточуючих. Вражає стійкість гепатичних вірусів: вони стійкі до висушування, заморожування та впливу антисептичних засобів. Найбільше виділення вірусу відбувається на 7-14 день протікання хвороби. Основною візуальною ознакою інфекційного гепатиту ( по народному - жовтяниці) є жовтий відтінок шкіри та очей хворого. Найнебезпечнішим ускладненням гепатиту є цироз печінки.

Профілактика захворювання на гепатит форми А є дотримання правил особистої гігієни[7].

Холера - гостре інфекційне захворювання з групи особливо-небезпечних хвороб. Збудником є холерний вібріон, який із-за сприятливих умов у воді може існувати до кількох місяців. На холеру хворіє лише людина. Зараження може відбуватися при вживанні води, або харчових продуктів. Найхарактернішими симптомами холери є сильний пронос, що супроводжується блюванням і судомами.

1.4.4 Кров'яні інфекції

Це інфекційні захворювання збудники яких попадають в організм людина завдяки укусам тварин-перенощиків (кліщі, воші), або попадання в організм продуктів їх життєдіяльності (щурі).

Найпоширенішими кров'яними інфекціями є:

Лептоспіроз - гостре інфекційне захворювання. Хворіють тварини, але людина може інфікуватися під час купання та риболовлі у водоймах, найчастіше зі стоячою водою, забруднених виділеннями гризунів. Після прихованого періоду (6-8 днів) йде різке підвищення температури, сильний головний біль, біль у мязах. Середня тривалість захворювання 3-4 тижні. Хвороба дуже небезпечна ускладненнями (менінгіт, зниження гостроти зору, ураження нирок).

Кліщовоий енцефаліт (запалення головного мозку) - захворювання, що виникає внаслідок проникнення до головного мозку вірусу, переносником якого є іксодові кліщі. Захворювання спостерігається в період найбільшої активності: навесні та влітку. Після інкубаційного періоду (2-14 днів) захворювання проявляється дуже гостро: висока температура (39-400), сильний головний біль, нудота, порушення психіки.

Основні профілактичні заходи - боротьба з іксодовими кліщами в місцях масового перебування, захист від укусів (спеціальний одяг та репелентні засоби)[16].

1.4.5 Контактні інфекції

Це вид інфекційних захворювань, які поширюється під час фізичного контакту хворого і здорового організму, внаслідок якого збудних даної хвороби потрапляє у кров здорового організму.

Сказ - гостре інфекційне захворювання людини і тварини з ураженням центральної нервової системи. Збудник сказу - вірус, який може передаватися тварині і людині. Найчастіше джерелом є хворі собаки (90% собаки), 6-7%-коти. Вірус знаходиться у слині. Тому небезпечний є не лише укус, але й потрапляння слини на слизові оболонки. На жаль ефективних методів лікування сказу не існує і на п'ятий шостий день захворювання людина помирає. Єдиним способом запобігання цьому захворюванню є щеплення. Інкубаційний період вірусу сказу - 40-50 днів, тому негайно після укусу тварин слід звернутися до лікарні і здійснити курс щеплення. Це єдиний спосіб уникнення смертельно небезпечного захворювання.

Венеричні хвороби - загальна назва з єдиним статевим шляхом передачі, але можливе і побутове поширення хвороби. Раніше до венеричних хвороб зараховували лише чотири: сифіліс, гонорея, мякий шанкр, паховий лімфогранулематоз. Тепер сюди зараховуються грибкові захворювання, а також хвороби які викликають найпростіші мікроорганізми. Поширенню венеричних хвороб сприяють випадкові статеві стосунки, які понад 50% пов'язані зі станом алкогольного або наркотичного сп'яніння. Наслідки венеричних хвороб дуже тяжкі, від появи ускладнень (імпотенція чоловіків і захворювання статевих органів у жінок) і безпліддя до інвалідності або смерті. Засоби профілактики відомі всім, але не всі їх дотримуються.

Кінець ХХ століття відзначився появою особливо-небезпечної хвороби ВІЛ-інфекції/СНІДу. Провідні спеціалісти світу визначають СНІД глобальною кризою здоровя, як першу справді всеземну і безпрецедентну епідемію інфекційного захворювання. Епідемія ВІЛ інфекції щороку забирає мільйони людських життів. Люк Монтаньє (дослідник ВІЛ-інфекції) зауважив, “що людство ще ніколи не мало справи з такою страхітливою недугою. Правда в тім, що мова не йде про епідемію, а пандемію, яка в найближчі 20-30 років може знищити 50% населення земної кулі. СНІД - це найбільш смертоносна епідемія, з якою стикалося людство”.

Епідемія ВІЛ-інфекції щороку забирає мільйони людських життів. Світовий досвід свідчить, що справжніх масштабів епідемія ВІЛ/СНІДу набуває за умови, коли збудник потрапляє у так звані групи ризику. В Україні таким контингентом стали ін'єкційні наркомани, в середовище яких вірус потрапив на початку 90-х років. За статистикою до 80% наркоманів інєкційні, тому СНІД серед цієї групи населення планети поширюється найбільшими темпами.

На 01.01. 2003 року за даними Українського центру СНІДу загальна кількість зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб становила 52,4 тис. осіб, з них 35,6тис. споживачі наркотиків. Кількість осіб вражених вірусом СНІДу, з 1992 р зросла більше ніж 467 разів, а число ВІЛ інфікованих наркоманів у більше ніж 11,8 тис. разів порівняно з 1994 роком.

За 6 місяців 2004 року зареєстровано 5 802 нових ВІЛ-інфікованих громадян України, в тому числі 1 094 дитини та 2 727 внутрішньовенних наркоманів. З них 1 246 дорослих та 33 дитини захворіли на СНІД, 843 дорослих та 15 дітей померли від СНІДу. І вже у 2005 році ці цифри виросли втричі.

З 1987 року за станом на 01.07.2004 року в Україні офіційно зареєстровано 68 167 ВІЛ-інфікованих громадян України та 307 іноземців. Серед ВІЛ-інфікованих громадян України 7 279 дітей, серед яких 7 141 народжені ВІЛ-інфікованими матерями. Серед ВІЛ-інфікованих 43 093 - внутрішньовенні наркомани. Найбільше уражені регіони: Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Луганська, Харківська, Запорізька, Черкаська, Полтавська області, м. Київ та АР Крим. Превалює парентеральний шлях передачі інфекції (під час введення внутрішньовенно наркотичної речовини, інфікованої ВІЛ). Переважна більшість ВІЛ-інфікованих - особи 20 - 39 років. Постійно реєструється особи підліткового віку. В деяких регіонах, зокрема Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях та АР Крим збільшується кількість випадків передачі гетеросексуальним шляхом[15].