Зміст

Вступ

1. Анатомо-фізіологічний аспект вищої нервової діяльності

1.1 Фізичні основи індивідуальної психічної діяльності

1.2 Анатомо-фізіологічна характеристика головного мозку

1.3 Анатомо-фізіологічна характеристика спинного мозку

1.4 Типи вищої нервової діяльності

2. Етапи формування вищої нервової діяльності у дитини

2.1 Розвиток нервової системи

2.2 Виникнення центральної нервової системи

2.3 Загальна схема будови організму людини

2.4 Призначення нервової системи

2.5 Особливості безумовних і умовних рефлексів

2.6 Класифікація безумовних рефлексів

2.7 Фізіологічні механізми утворення умовних рефлексів

2.8 Класифікація умовних рефлексів

2.9 Вища нервова діяльність в ранньому і дошкільному періодах розвитку (від народження до 7 років)

2.10 Вища нервова діяльність дітей шкільного віку

3. Зміна вищій нервовій діяльності у дітей і підлітків під впливом різних чинників

3.1 Зміна у вищій нервовій діяльності у дітей і підлітків в процесі учбових занять

3.2 Зміни вищої нервової діяльності при дії фармакологічних препаратів і хімічних речовин

3.3 Патологічні зміни вищій нервовій діяльності у дітей і підлітків

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Організм дитини відрізняється від організму дорослого рядом особливостей в будові та функціях окремих органів та систем.

Перш за все організм дитини на відміну від організму дорослого знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком - якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку.

В окремі вікові періоди процеси росту та розвитку проходять нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Формування функцій нервової системи позитивно впливають на розвиток рухової діяльності і, навпаки, розвиток м'язової системи сприяє вдосконаленню нервової діяльності.

Безперервний процес диференціювання тканин, незакінченість функціонального розвитку окремих органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до всілякого роду неблагоприємного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення.

Ось чому необхідно грамотно та із знаннями про особливості формування вищої нервової діяльності у дитини підходити до виховання та навчання не лише у навчально-виховних закладах, а і вдома.

1. Анатомо-фізіологічний аспект вищої нервової діяльності

1.1 Фізичні основи індивідуальної психічної діяльності

Нервова система - це сукупність органів, які утворюються нервовою тканиною, що регулюють і координують функції всіх частин організму, здійснюють як взаємодію між ними, так і зв'язок організму з навколишнім світом. Чим би ми не займались, наша нервова система незримо бере участь в кожній нашій дії. Це найскладніша і найважливіша сітка управління і зв'язку в організмі людини.

«Робочим елементом» нервової системи являються мільйони взаємозв'язаних клітин-нейронів, виконуючих ту ж функцію, що і проводи в складній електричній машині. Нейрони приймають сигнали в одній частині нервової системи і передають їх в іншу її частину, де ці сигнали можуть поступити на інші нейрони або викликати якусь дію, наприклад, скорочення м'язових волокон.

Нейрони - це дуже ніжні клітини, які можуть легко пошкоджуватись або знищуватись в результаті травми, інфекції, хімічної дії або недостатку кисню. Якщо знищені нейрони не відновлюються, то такі порушення можуть мати серйозні наслідки.

Нервова система поділена на дві взаємозалежні частини. Одна з них - центральна нервова система або головний і спинний мозок, інша - периферична нервова система або всі нервові тканини за межами ЦНС.

Периферична нервова система має два відділи: зовнішня, або соматична, нервова система і внутрішня, або вегетативна нервова система.

Соматична система грає подвійну роль. По - перше, вона збирає інформацію від органів відчуттів і направляє її в ЦНС. По - друге, вона передає сигнали від ЦНС скелетним м`язам у відповідь на одержану інформацію, чим обумовлює рух.

Вегетативна нервова система відповідає за регулювання функцій внутрішніх органів і залоз, включаючи серце, шлунок, нирки її підшлункову залозу.

Соматична нервова система складається з двох основних комплектів - сенсорні та моторні системи. Інформація про зовнішній світ приймається органами відчуттів, наприклад, очима, які мають особливі рецепторні клітини. Інші клітини приймають сигнали болю, дотику і температури шкіри. Сигнали від цих рецепторів передаються до ЦНС по чуттєвих нервових волокнах. Сукупність таких сигналів, інтенсивність яких досягає мільйонів імпульсів на секунду, дає нам необхідну інформацію про зовнішній світ.

По чуттєвих нервових волокнах інформація поступає до ЦНС, а звідти команди передаються тим або іншим м'язам по рухових нервових волокнах.

Як чуттєві, так і рухові нервові волокна входять до складу сенсорних і моторних нейронів. Всі нейрони складаються із тіла клітини і ряду провідних волокон. Чуттєві і рухові волокна ПНС - просто найдовші волокна відповідних нейронів. Тіла клітин чуттєвих нервових волокон знаходяться поряд з головним або спинним мозком, а моторних нейронів - всередині головного або спинного мозку.

Рухові і чуттєві волокна, які несуть повідомлення від того чи іншого органу або частини організму і зворотно, збираються в пучок нервів. Вважається, що різні нерви забезпечують конкретну ділянку або орган.

Загалом від ЦНС відходить 43 пари нервів: 12 пар черепно- мозкових нервів від головного мозку і 31 пара з двох сторін спинного мозку.

Черепно-мозкові нерви забезпечують органи відчуттів і м'язи всередині черепа, хоч дуже важливий нерв такого роду - блукаючий нерв - відповідає за роботу органів травлення, серця і легеневих дихальних шляхів. Деякі черепно-мозкові нерви ( наприклад: здоровий нерв ока ) складається із чуттєвих волокон.

Спинномозкові нерви відходять від спинного мозку і завжди вміщують в собі як рухові,так і чуттєві волокна. Вони обслуговують всі ділянки нашого тіла, розміщені нижче шиї. Кожний такий нерв закріплюється до спинного мозку двома корінцями, а в другому - чуттєві волокна. Таким чином, ПНС - служить тільки для передачі сенсорних і моторних повідомлень між ЦНС і м'язами, залозами і органами відчуттів. ПНС практично не бере участі в аналізі сенсорних сигналів чи формуванні моторних сигналів, оскільки ці дії виконує ЦНС.

1.2 Анатомо-фізіологічна характеристика головного мозку

Головний і спинний мозок утворюють центральний процесор нервової системи, який за допомогою чуттєвих волокон одержує інформацію від органів відчуттів і рецепторів, фільтрує та аналізує її, а потім по рухових волокнах посилає команди, які викликають відповідну реакцію в м'язах і залозах. Таке завдання з аналізу чи опрацювання даних може бути відносно простим для певних функцій спинного мозку,але головний мозок,як правило, виконує дуже складний аналіз, в якому беруть участь тисячі різних нейронів.

Головний мозок - (encephalon) розташований у мозковому відділі черепа має масу приблизно 1500 г. і складається з: переднього, середнього, проміжного, довгастого, мосту і мозочка. З основи мозку можна бачити (спереду назад) в нюхових борознах лобних часток розташовані нюхові цибулини (до них відходять 15-20 нюхових нервів - 1-а пара черепних нервів), які переходять у нюхові тракти і нюхові трикутники. За ними з обох боків видно передню дірчасту речовину, крізь яку в глибину мозку проходять кровоносні судини. Між названими ділянками розташований зоровий перехрест (продовження зорових нервів - 2-а пара черепних нервів), безпосередньо за перехрестом - сірий горб, який переходить у лійку і далі у гіпофіз, а ззаду від сірого горба - 2 сосцеподібних тіла: ці структури належать гіпоталамусу (проміжний мозок). За ними лежать ніжки мозку (середній мозок) і міст (задній мозок). Між ніжками мозку відкривається міжніжкова ямка, дно якої продірявлене, - задня дірчаста речовина. Розташовані по боках ніжки мозку сполучають міст з півкулями великого мозку. На внутрішній поверхні кожної ніжки мозку біля переднього краю мосту виходить окоруховий нерв (3-я пара), а збоку від ніжки мозку - блоковий нерв (4-а пара черепних нервів). Від мосту назад і латерально розходяться середні ніжки мозочка, які сполучають ці структури. Трійничний нерв (5-а пара) виходить із товщі середньої ніжки мозочка. Назад від мосту розташований довгастий мозок. Між ними медіально виходить відвідний нерв (6-а пара), а латерально - лицьовий (7-а) і присінково-завитковий (8-а пара черепних нервів). По боках від серединної борозни довгастого мозку видні поздовжні потовщення - піраміди, а збоку від кожної із них - оливи. Із позадоливної борозни довгастого мозку виходять послідовно язикоглотковий (9-а), блукаючий (10-а) і додатковий (11-а), а із борозни між пірамідою і оливою - під'язиковий (12-а пара черепних нервів).

Головний мозок поділяють на 3 основних відділи: мозковий стовбур, мозочок і кінцевий мозок (півкулі). Перший - філогенетично найдавніша частина головного мозку включає довгастий мозок, міст, середній і проміжний мозок. Саме звідси виходять черепні нерви.

Найрозвиненіша, велика і функціонально значима частина мозку - це півкулі головного мозку. Відділи півкуль утворюють плащ, наймолодші у філогенетичному відношенні структури.

Півкулі головного мозку діляться на частки: центральна (Роландова) борозна відділяє лобну частку від тім'яної, латеральна (Сільвієва) борозна відділяє від тім'яної і лобної скроневу частку. Тім'яно-потилична борозна розділяє тім'яну і потиличну частки. Дрібніші борозни поділяють частки на звивини.

Кора великих півкуль утворена сірою речовиною, яка лежить по периферії. Товщина кори у різних ділянках коливається від 1,3 до 5 мм.

В.О. Бец виявив, що будова і взаємне розташування нейроцитів неоднакове у різних ділянках кори, що визначає нейроцитоархітектоніку кори. Клітини більш менш однакової структури розташовуються у вигляді шарів (пластинок). Їх налічується 6. Товщина шару, характер границь, розміри клітин, їх кількість варіюють у різних відділах мозку.

Проміжний мозок (diencephalon) розташований під мозолистим тілом, складається із таламуса, епіталамуса, метаталамуса і гіпоталамуса.

Таламус (зоровий горб) - парний, яйцеподібної форми, утворений, головним чином, сірою речовиною. Його медіальна і задня поверхня вільні, тому їх добре видно на розрізі мозку, передня зрощена з гіпоталамусом, латеральна прилягає до внутрішньої капсули. Таламус є підкорковим центром усіх видів чутливості (виняток - нюхова чутливість). Медіальні поверхні таламуса звернені одна до одної і утворюють бічні стінки 3-го шлуночка.

Епіталамус включає шишкоподібне тіло (епіфіз), поводки і трикутник повідків. Епіфіз - залоза внутрішньої секреції - ніби підвішений на двох, сполучених між собою (спайкою), повідках зв'язаних з таламусом трикутниками повідків.

Метаталамус утворений парними медіальними і латеральними колінчастими тілами. Медіальні тіла разом з нижніми горбками середнього мозку є первинним центром слухового аналізатора. Латеральні тіла разом з верхніми горбками середнього мозку утворюють первиннй центр зорового аналізатора.

Середній мозок (mesencephalon) включає ніжки мозку і дах. Ніжки мозку - це білі круглясті (досить товсті) тяжі, які виходять із мосту і прямують вперед до півкуль головного мозку. Між ніжками внизу розташована міжніжкова ямка, на дні якої видно задню дірчасту речовину. Із борозни на медіальній поверхні кожної ніжки виходить окоруховий нерв (3-я пара черепних нервів). Кожна ніжка має основу і покришку, між якими розташована чорна субстанція (частина екстрапірамідної системи, яка приймає участь у підтриманні м'язового тонусу і автоматично регулює роботу м'язів). Основа ніжки утворена провідними шляхами, що зв'язують відділи головного і спинного мозку. У покришці крім висхідних волокон до таламусу розташовані ядра. Найбільшим серед них є червоне ядро, від якого розпочинається руховий червоноядерно-спинномозковий тракт (шлях). Тут розташована ретикулярна формація та проміжне ядро

Мозочок (cerebellum) відіграє основне значення у підтриманні рівноваги тіла і координації рухів.

У мозочка є дві півкулі і черв'як (філогенетично стара частина). Розміри півкуль мозочка корелюють з розмірами півкуль великого мозку і мосту.

Поверхню півкуль і черв'яка розділяють поперечні паралельні борозни, між якими розташовані вузькі довгі листки мозочку. Завдяки цьому його поверхня у дорослої людини складає в середньому 850 см². У мозочку розрізняють передню, задню і клаптиково-вузликову частки, які відділені між собою більш глибокими щілинами. Вони утворені часточками мозочку. Борозни мозочку суцільні і переходять з черв'яка на півкулі, тому кожна частка черв'яка пов'язана з правою і лівою частками півкуль.

Довгастий мозок (medulla oblongata) є безпосереднім продовженням спинного мозку. Нижня його межа є місце виходу корінців 1-го шийного спинномозкового нерва або перехрест пірамід, верхня - задній край мосту, довжина близько 25 мм, форма близька до зрізаного конусу зверненого основу догори. Передня поверхня розділена передньою серединною щілиною, з боків якої розташовані піраміди (пучки нервових волокон пірамідних провідних шляхів, які частково перехрещуються <перехрест пірамід> в глибині описаної щілини на межі із спинним мозком). Волокна пірамідних шляхів сполучають кору переднього мозку з ядрами черепних нервів і передніми рогами спинного мозку. По боках пірамід розташовані оливи, які відділені від них передньою латеральною борозною.

1.3 Анатомо-фізіологічна характеристика спинного мозку

Спинний мозок - (medulla spinalis) - це довгий майже циліндричний тяж дещо сплющений у спинно-черевному напрямку. На рівні верхнього краю атланта переходить у довгастий мозок, а внизу на рівні 2 поперекового хребця закінчується мозковим конусом. Від останнього відходить термінальна нитка, яка прикріплюється до 2 куприкового хребця.

По ходу спинного мозку є два потовщення: шийне (на рівні 3 шийного - 3 грудного хребців) і поперекове (10 грудний - 2 поперековий хребці). В цих зонах число нервових клітин і волокон збільшене в зв'язку з іннервацією кінцівок.

Спинний мозок поділений на 2 симетричні половини передньою серединною щілиною і задньою серединною борозною. На бокових поверхнях спинного мозку симетрично входять задні (аферентні) і виходять передні (еферентні) корінці спинно-мозкових нервів. Лінії виходу і входу корінців поділяють кожну половину на три канатики спинного мозку (передній, середній і задній).

Ділянка спинного мозку яка відповідає кожній парі корінців, називається сегментом. Сегменти позначаються латинськими літерами C (шийні <їх 8> - cervicalis), Th (грудні <їх 12> - thoracalis), L (поперекові <їх 5> - lumbalis), S (крижові <їх 5> - sacralis) і Co (куприкові <їх 1-3> - coccygeus).

Спинний мозок складається із сірої та білої речовини. Біла речовина розташована по периферії. На поперечному перерізі сіра речовина має вигляд метелика і розташована в центрі мозку. В центрі сірої речовини розташований вистелений одним шаром клітин епендимоцитів канал мозку. Зверху канал сполучений із 4-м шлуночком, внизу закінчується сліпо термінальним шлуночком. В сірій речовині розрізняють передні і задні роги (стовпи). На рівні від 1-го грудного до 3-го поперекового сегментів є ще і бічні. Сіра речовина утворена мультиполярними нейронами, безміеліновими і тонкими міеліновими волокнами і гліоцитами. Клітини, які мають однакову будову і виконують подібні функції, утворюють ядра сірої речовини. В задніх стовпах розташовані чутливі ядра. У передніх стовпах залягають дуже великі (100-140 мкм у діаметрі) корінцеві нейрони, які утворюють рухові соматичні центри. В бокових стовпах залягають групи дрібних нейронів, які утворюють центри соматичної частини вегетативної нервової системи. Їх аксони ідуть через передні роги і разом з корінцевими відростками формують передні корінці.

Біла речовина спинного мозку утворена головним чином міеліновими волокнами, які ідуть поздовжньо і утворюють провідні шляхи спинного мозку.

У білій речовині поблизу сірої речовини шийного відділу між передніми і задніми рогами, у верхньогрудному - між задніми і бічними, залягає сіра речовина ретикулярної формації.

В утробному періоді спинний мозок заповнює увесь канал хребта. Починаючи з 3-го місяця, хребет росте швидше, ніж спинний мозок, частина каналу залишається незаповненою. Саме тому частина нервів виходить за межі каналу нижче розташування відповідного сегменту і поряд з кінцевою ниткою утворюють «кінський хвіст».

1.4 Типи вищої нервової діяльності

Однією із найважливіших функцій головного мозку є запам'ятовування інформації, одержаної від органів відчуттів. Згодом цю інформацію можна викликати і використовувати при прийнятті рішень.

Вища нервова діяльність - діяльність вищих відділів головного мозку, які забезпечують нормальне існування організму і його постійне пристосування до умов навколишнього світу, які безперервно змінюються.

Теоретичні передумови для розробки вчення про вищу нервову діяльність містяться в працях І.М. Сєченова, який довів, що в основі психічного, інтелектуального життя лежать рефлекси, а І.П. Павлов, розвиваючи теоретичні положення І.М. Сєченова, розробив об'ємний метод вивчення функцій вищих відділів ЦНС - метод умовних рефлексів. Живий організм появляється на світ з цілим рядом готових, тобто вроджених рефлексів.

Вища нервова діяльність має індивідуальні відмінності, які залежать від типу нервової системи,який визначається співвідношенням сили,рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування. Розрізняють чотири основні типи нервової системи, що характеризуються:

1)сильними,рухомими, врівноваженими нервовими процесами;

2)сильними,рухомими,але не врівноваженими нервовими процесами, причому процеси збудження переважають процеси гальмування;

3)сильними, врівноваженими,але інертними процесами;

4)слабкими процесами збудження і гальмування.

Ці типи відповідають за Павловим описаним ще в древності темпераментам: сангвінічному, холеричному, флегматичному і меланхолічному. Вони залежать як від спадкових якостей,так і від виховання і життєвих умов.

Загальні закономірності вищої нервової діяльності встановлені в дослідах на тваринах,властиві і людині. Але кора великих півкуль головного мозку людини має значно більшу здатність до синтезу, узагальнення відокремлення від дійсності зовнішнього світу. Якщо для тварин має значення так звана перша сигнальна система,то для людини, крім неї,величезне значення має друга сигнальна система,в якій сигналом того чи іншого явища зовнішнього світу може стати його символ - вимова,почуте або видиме (написане) слово. Друга сигнальна система,пов'язана з функцією мови та трудової діяльності,являє собою якісну особливу властиву тільки людині форми вищої нервової діяльності. Друга сигнальна система у взаємодії з першою нервовою системою відіграє першорядну роль у свідомій діяльності людини, лежить в основі мислення.

2. Етапи формування вищої нервової діяльності у дитини

2.1 Розвиток нервової системи

Нервова система вищих тварин і людини є результатом тривалого розвитку в процесі пристосовної еволюції живих істот. Розвиток центральної нервової системи відбувався перш за все у зв'язку з удосконаленням сприйняття і аналізу дій із зовнішнього середовища.

Разом з тим удосконалювалася і здатність відповідати на ці дії координованою, біологічно доцільною реакцією. Розвиток нервової системи йшов також у зв'язку з ускладненням будови організмів і необхідністю узгодження і регуляції роботи внутрішніх органів. Для розуміння діяльності нервової системи людини необхідно познайомитися з основними етапами її розвитку у філогенезі.

2.2 Виникнення центральної нервової системи

У найнижчих організованих тварин, наприклад у амеби, ще немає ні спеціальних рецепторів, ні спеціального рухового апарату, ні чого-небудь схожого на нервову систему. Будь-якою ділянкою свого тіла амеба може сприймати подразнення і реагувати на нього своєрідним рухом, утворюючи вирости протоплазми, або псевдоподії. Випускаючи псевдоподію, амеба пересувається до подразника, наприклад до їжі.

У багатоклітинних організмів в процесі пристосовної еволюції виникає спеціалізація різних частин тіла. З'являються клітини, а потім і органи, пристосовані для сприйняття подразнень, для руху і для функції зв'язку і координації.

Поява нервових клітин не тільки дозволила передавати сигнали на більшу відстань, але і з'явилася морфологічною основою для зачатків координації елементарних реакцій, що приводить до утворення цілісного рухового акту.

Надалі у міру еволюції тваринного світу відбувається розвиток і удосконалення апаратів рецепції, руху і координації. Виникають різноманітні органи чуття, пристосовані для сприйняття механічних, хімічних, температурних, світлових і інших подразників. З'являється складно влаштований руховий апарат, пристосований, залежно від способу життя тварини, до плавання, повзання, ходьби, стрибків, польоту і т.д. В результаті зосередження, або централізації, розкиданих нервових клітин в компактні органи виникають центральна нервова система і периферичні нервові шляхи.

По одному з цих шляхів нервові імпульси передаються від рецепторів в центральну нервову систему, по інших - з центрів до еффекторів.

2.3 Загальна схема будови організму людини

Організм людини є складноорганізованою системою численних і тісно взаємозв'язаних елементів, об'єднаних в декілька структурних рівнів. Поняття про зростання і розвиток організму є одним з фундаментальних понять в біології. Під терміном «зростання» в даний час розуміють збільшення довжини, об'єму і маси тіла дітей і підлітків, пов'язане із збільшенням числа клітин і їх кількості. Під розвитком розуміють якісні зміни в дитячому організмі, що полягають в ускладненні його організації, тобто в ускладненні будови і функції всіх тканин і органів, ускладнення їх взаємин і процесів їх регуляції.

Зростання і розвиток дитини, тобто кількісні і якісні зміни тісно взаємозв'язані один з одним. Поступові кількісні і якісні зміни, що відбуваються в процесі зростання організму, приводять до появи у дитини нових якісних особливостей.

Весь період розвитку живої істоти, від моменту запліднення до природного закінчення індивідуального життя, називають - онтогенез (греч. ОНТОС - суще, і ГИНЕЗІС - походження). У онтогенезі виділяють два відносні етапи розвитку: пренатальний та постнатальний.

Пренатальний - починається з моменту зачаття до народження дитини.

Постнатальний - від моменту народження до смерті людини.

Разом з гармонійністю розвитку існують особливі етапи найбільш різких стрибкоподібних атомо - фізіологічних перетворень.

У постнатальному розвитку виділяють три таких «критичних періода» або «вікової кризи».

Вік	Чинники, що змінюються	Наслідки
від 2х до 4х	Розвиток сфери спілкування із зовнішнім світом. Розвиток форми мови. Розвиток форми свідомості.	Підвищення виховних вимог. Підвищення рухової діяльності
з 6 до 8 років	Нові люди. Нові друзі . Нові обов'язки	Зменшення рухової діяльності
з 11 до 15 років	Зміна гормонального балансу з дозріванням і перебудовою роботи залоз внутрішньої секреції.	Розширення кола спілкування. Конфлікти в сім'ї і в школі. Запальний характер.

Важливою біологічною особливістю в розвитку дитини є те, що формування її функціональних систем відбувається набагато раніше, ніж це їй потрібно. Принцип випереджаючого розвитку органів і функціональних систем у дітей і підлітків є своєрідною «страховкою», яку дає природа людині на випадок непередбачених обставин.

Функціональною системою - називають тимчасове об'єднання різних органів дитячого організму, направлене на досягнення корисного для існування організму результату.

2.4 Призначення нервової системи

Нервова система - є провідною фізіологічною системою організму. Без неї було б неможливе з'єднання незліченної безлічі клітин, тканин, органів в єдине гормональне працююче ціле.

Функціональну нервову систему ділять «умовно» на два типи:

Нижча нервова система - включає особливі процеси регуляції всіх внутрішніх органів і фізіологічних систем організму людини.

Вища нервова система - включає ті функціональні механізми мозку, які забезпечують людині адекватний контакт з навколишнім середовищем.

Таким чином, завдяки діяльності нервовій системі ми пов'язані з навколишнім світом, здатні захоплюватися його досконалістю, пізнавати таємниці його матеріальних явищ. Нарешті, завдяки діяльності нервової системи, людина здатна активно впливати на навколишню природу, перетворювати її в бажаному напрямі.

На вищому етапі свого розвитку центральна нервова система набуває ще однієї функції: вона стає органом психічної діяльності, в якому на основі фізіологічних процесів виникають відчуття, сприйняття і з'являється мислення. Мозок людини є органом, що забезпечує можливість соціального життя, спілкування людей один з одним, пізнання законом природи і суспільства і їх використання в суспільній практиці.

2.5 Особливості безумовних і умовних рефлексів

Основною формою діяльності нервової системи є рефлекторна. Всі рефлекси прийнято ділити на безумовні і умовні.

Безумовні рефлекси - це природжені, генетично запрограмовані реакції організму, властиві всім тваринам і людині. Рефлекторні дуги цих рефлексів формуються в процесі пренатального розвитку, а в деяких випадках - і в процесі постнатального розвитку. Наприклад, статеві природжені рефлекси остаточно формуються у людини тільки до моменту статевої зрілості в підлітковому віці.

Безумовні рефлекси мають консервативні, такі, що мало змінюються рефлекторні дуги, що проходять головним чином через підкіркові відділи центральної нервової системи. Участь кори в протіканні багатьох безумовних рефлексів необов'язкова.

Умовні рефлекси - індивідуальні, придбані реакції вищих тварин і людини, навчання, що виробилися в результаті навчання (досвіду). Умовні рефлекси завжди індивідуально своєрідні. Рефлекторні дуги умовних рефлексів формуються в процесі постнатального онтогенезу. Вони характеризуються високою рухливістю, здатністю змінюватися під дією чинників середовища. Проходять рефлекторні дуги умовних рефлексів через вищий відділ головного мозку - КГМ.

2.6 Класифікація безумовних рефлексів

Питання класифікації безумовних рефлексів поки залишається відкритим, хоча основні види цих реакцій добре відомі. Зупинимося на деяких особливо важливих безумовних рефлексах людини.

1. Харчові рефлекси. Наприклад, слиновиділення при попаданні їжі в ротову порожнину або смоктальний рефлекс у новонародженої дитини.

2. Оборонні рефлекси. Рефлекси, що захищають організм від різних несприятливих дій, прикладом яких може бути рефлекс відсмикування руки при больовому подразненні пальця.

3. Орієнтовні рефлекси. Всякий новий несподіваний подразник обертає на себе увагу людини.

4. Ігрові рефлекси. Цей тип безумовних рефлексів широко зустрічається у різних представників тваринного царства і також має пристосовне значення. Приклад: щенята, граючи, полюють один за одним, підкрадаються і нападають на свого «супротивника». Отже, в процесі гри тварина створює моделі можливих життєвих ситуацій і здійснює своєрідну «підготовку» до різних життєвих несподіванок.

Зберігаючи свої біологічні основи, гра дітей набуває нових якісних особливостей - вона стає активним інструментом пізнання світу і, як всяка інша людська діяльність, набуває соціального характеру. Гра є найпершою підготовкою до майбутньої праці і творчої діяльності.

Ігрова діяльність дитини з'являється з 3-5 місяців постнатального розвитку і лежить в основі розвитку у нього уявлень про будову тіла і подальшого виділення себе з навколишньої дійсності. У 7- 8 місяців ігрова діяльність набуває «наслідувального або повчального» характеру і сприяє розвитку мови, вдосконаленню емоційної сфери дитини і збагаченню його уявлень про навколишню дійсність. З півтора років гра дитини все більш ускладнюється, в ігрові ситуації втручаються мати і інші, близькі для дитини люди, і таким чином, створюються основи для формування міжлюдських, суспільних відносин.

На закінчення слід зазначити також статеві і батьківські безумовні рефлекси, пов'язані з народженням і вигодовуванням потомства, рефлекси, забезпечуючи пересування і рівновагу тіла в просторі, і рефлекси, що підтримують гомеостаз організму.

Інстинкти. Складнішою, безумовно-рефлекторною, діяльністю є інстинкти, біологічна природа яких поки залишається неясною в своїх деталях. У спрощеному вигляді інстинкти можна представити як складний взаємозв'язаний ряд простих природжених рефлексів.

2.7 Фізіологічні механізми утворення умовних рефлексів

Для утворення умовного рефлексу необхідні наступні найважливіші умови: наявність умовного подразника та наявність безумовного підкріплення.

Умовний подразник повинен завжди декілька передувати безумовному підкріпленню, тобто служити біологічно значущим сигналом, умовний подразник по силі своєї дії повинен бути слабкішим за безумовний подразник; нарешті, для формування умовного рефлексу необхідний нормальний (діяльний) функціональний стан нервової системи, перш за все її провідного відділу - головного мозку. Умовним подразником може бути будь-яка зміна. Могутніми чинниками, сприяючими формуванню умовно-рефлекторної діяльності, є заохочення і покарання. При цьому слова «заохочення» і «покарання» ми розуміємо в ширшому сенсі, ніж просто «задоволення голоду» або «больова дія». Саме у такому сенсі вказані чинники широко застосовуються в процесі навчання і виховання дитини, і кожен педагог і батьки добре знайомі з їх ефективною дією. Правда, до 3 років для вироблення корисних рефлексів у дитини провідне значення має ще «харчове підкріплення». Проте потім провідне значення як підкріплення при виробленні корисних умовних рефлексів набуває «словесного заохочення».

Експерименти показують, що у дітей старше 5 років за допомогою похвали можна виробити будь-який корисний рефлекс в 100 % випадків.

Таким чином, учбово-виховна робота, за своєю суттю, завжди пов'язана з виробленням у дітей і підлітків різних умовно-рефлекторних реакцій або їх складних взаємозв'язаних систем.

2.8 Класифікація умовних рефлексів

Класифікація умовних рефлексів зважаючи на їх численність скрутна. Розрізняють екстероцептивні умовні рефлекси, що утворюються при роздратуванні екстерорецепторів; інтероцептивні рефлекси, що формуються при подразненні рецепторів, розташованих у внутрішніх органах; і пропріоцептивні, що виникають при подразненні рецепторів м'язів.

Виділяють натуральні та штучні умовні рефлекси. Перші утворюються при дії на рецептори природних безумовних подразників, другі, - при дії індиферентних подразників. Наприклад, виділення слини у дитини при виді улюблених цукерок є натуральний умовний рефлекс, а виділення слини, що виникає у голодної дитини побачивши обіднього посуду, є штучним рефлексом.

Взаємодія позитивних і негативних умовних рефлексів має важливе значення для адекватної взаємодії організму із зовнішнім середовищем. Така важлива особливість поведінки дитини, як дисциплінованість, пов'язана саме з взаємодією цих рефлексів. На уроках фізичної культури для придушення реакцій самозбереження і відчуття страху, наприклад при виконанні гімнастичних вправ на брусах, у учнів загальмовуються оборонні негативні умовні рефлекси і активуються позитивні рухові.

Особливе місце займають умовні рефлекси на якийсь час, утворення яких пов'язане з подразниками, що регулярно повторюються в один і той же час, допустимий з прийомом пищи. Саме тому до часу їди посилюється функціональна активність органів травлення, що має біологічний сенс. Подібна ритмічність фізіологічних процесів лежить в основі раціональної організації режиму дня дітей дошкільного і шкільного віку і є необхідним чинником високопродуктивної діяльності дорослої людини. Рефлекси на якийсь час, очевидно, слід віднести до групи так званих слідових умовних рефлексів. Ці рефлекси виробляються в тому випадку, якщо безумовне підкріплення дається через 10-20 секунд після остаточної дії умовного подразника. В деяких випадках вдається виробляти слідові рефлекси навіть після 1-2-хвилинної паузи.

Важливе значення в житті дитини мають рефлекси наслідування, які також є різновидом умовних рефлексів. Для вироблення їх не обов'язково брати участь в експерименті, досить бути його «глядачем».

2.9 Вища нервова діяльність в ранньому і дошкільному періодах розвитку (від народження до 7 років)

Дитина народжується з набором безумовних рефлексів, рефлекторні дуги яких починають формуватися на 3-му місяці пренатального розвитку. Так, перші смоктальні і дихальні рухи з'являються в плода саме на цьому етапі онтогенезу, а активний рух плоду спостерігається на 4-5-му місяці внутріутробного розвитку. До моменту народження у дитини формуються більшість природжених безумовних рефлексів, що забезпечують йому нормальне функціонування вегетативної сфери, його вегетативний «комфорт».

Можливість простих харчових умовних реакцій, не дивлячись на морфологічну і функціональну незрілість мозку, виникає вже на першу - другу добу, а до кінця першого місяця розвитку утворюються умовні рефлекси з рухового аналізатора і вестибулярною апарату: рухові і тимчасові. Всі ці рефлекси формуються дуже повільно, вони надзвичайно ніжні і легко гальмуються, що, мабуть, пов'язано з незрілістю кіркових кліток і різким переважанням процесів збудження над гальмівними і їх широкою іррадіацією.

З другого місяця життя утворюються рефлекси слухові, зорові і тактильні, а до 5-го місяця розвитку у дитини виробляються всі основні види умовного гальмування. Важливе значення у вдосконаленні умовно рефлекторної діяльності має навчання дитини. Чим раніше почато навчання, тобто вироблення умовних рефлексів, тим швидше йде їх формування згодом.

До кінця першого року розвитку дитина відносно добре розрізняє смак їжі, запахи, форму і колір предметів, розрізняє голоси та осіб. Значно удосконалюються рухи, деякі діти починають ходити. Дитина намагається вимовляти окремі слова («мама», «тато», «діда», «тітка», «дядько» і ін.), і у нього формуються умовні рефлекси на словесні подразники. Отже, вже в кінці першого року повним ходом йде розвиток другої сигнальної системи і формується її спільна діяльність з першою.

Розвиток мови - це важке завдання. Вона вимагає координації діяльності дихальних м'язів, м'язів гортані, мови, глотки і губ. Поки ця координація не розвинулася, дитина вимовляє багато звуків і слова неправильно.

Полегшити формування мови можна вірною вимовою слів і граматичних оборотів, щоб дитина постійно чула потрібні йому зразки. Дорослі, як правило, звертаючись до дитини, прагнуть копіювати звуки, які вимовляє дитина, вважаючи, що таким чином вони зможуть знайти з ним «спільну мову». Це - глибока помилка. Між розумінням дитиною слів і умінням їх вимовляти існує величезна дистанція. Відсутність потрібних зразків для наслідування затримує становлення мови дитини.

Дитина починає розуміти слова дуже рано, і тому, для розвитку мови важливо «розмовляти» з дитиною з перших днів після його народження. Міняючи сорочечку або пелюшку, перекладаючи дитину або готуючи її до годування, бажано робити це не мовчки, а звертатися до дитини з відповідними словами, називаючи свої дії.

Перша сигнальна система - аналіз і синтез безпосередніх, конкретних сигналів предметів і явищ навколишнього світу, що приходять від зорових, слухових і інших рецепторів організму і їх складових

Друга сигнальна система - (тільки у людини) зв'язок між словесними сигналами і мовою, сприйнятті слів - що чуються, вимовлених (вголос або про себе) і видимих (при читанні).

На другому році розвитку дитини удосконалюються всі види умовно-рефлекторної діяльності і продовжується формування другої сигнальної системи, значно збільшується словарний запас (250-300 слів); безпосередні подразники або їх комплекси починають викликати словесні реакції. Якщо у однорічної дитини умовні рефлекси на безпосередні подразники утворюються в 8-12 разів швидше, ніж на слово, то в два роки слова набувають сигнального значення.

Вирішальне значення у формуванні мови дитини і всієї другої сигнальної системи в цілому має спілкування дитини з дорослими, тобто навколишнє соціальне середовище і процеси навчання. Цей факт - ще один доказ вирішальної ролі середовища в розгортанні потенційних можливостей генотипу. Діти, позбавлені мовного середовища, спілкування з людьми, не володіють мовою, більш того, їх інтелектуальні здібності залишаються на примітивному тваринному рівні. При цьому вік з двох до п'яти є «критичним» в оволодінні мовою. Відомі випадки, що діти, викрадені вовками в ранньому дитинстві і повернені в людське суспільство після п'яти років, здатні навчитися говорити лише в обмежених межах, а повернені після 10 років не в змозі вимовити вже жодного слова.

Другий і третій рік життя відрізняються живою орієнтовною і дослідницькою діяльністю. «При цьому, - пише М. М. Кольцова, - суть орієнтовного рефлексу дитини цього віку правильніше може бути охарактеризована не питанням «що це таке?», а питанням «що з цим можна зробити?». Дитина тягнеться до кожного предмету, чіпає його, обмацує, штовхає, пробує підняти і т. д.».

Таким чином, описаний вік дитини характеризується «наочним» характером мислення, тобто вирішальним значенням м'язових відчуттів. Ця особливість в значній мірі пов'язана з морфологічним дозріванням мозку, оскільки багато моторних кіркових зон і зони шкіряний-м'язової чутливості вже до 1-2 років досягають достатньо високої функціональної повноцінності. Основним чинником, стимулюючим дозрівання цих кіркових зон, є м'язові скорочення і висока рухова активність дитини. Обмеження його рухливості на цьому етапі онтогенезу значно уповільнює психічний і фізичний розвиток.

Період до трьох років характеризується також надзвичайною легкістю утворення умовних рефлексів на самі різні подразники, зокрема на розміри, тяжкість, віддаленість і забарвлення предметів. Павлов вважав ці види умовних рефлексів прообразами понять, що розвиваються без слів («груповане віддзеркалення явищ зовнішнього світу в мозку»).

Примітною особливістю двух - трирічної дитини є легкість вироблення динамічних стереотипів. Цікаво, що кожен новий стереотип виробляється легше. М. М. Кольцова пише: «Тепер для дитини стають важливими не тільки режим дня: годинник сну, неспання, живлення і прогулянок, - але і послідовність в надяганні або знятті одягу або порядок слів в знайомій казці і пісеньці - все набуває значення. Очевидно, що при недостатньо сильних і рухомих ще нервових процесах діти потребують стереотипів, які полегшують пристосування до навколишнього середовища».

Умовні зв'язки і динамічні стереотипи у дітей до трьох років відрізняються надзвичайною міцністю, тому їх переробка для дитини завжди подія неприємна. Важливою умовою у виховній роботі в цей час є дбайливе відношення до всіх стереотипів, що виробляються.

Вік від трьох до п'яти років характеризується подальшим розвитком мови і вдосконаленням нервових процесів (збільшується їх сила, рухливість і врівноваженість), процеси внутрішнього гальмування набувають домінуючого значення, але гальмування, що запізнилося, і умовне гальмо виробляються насилу. Динамічні стереотипи виробляються все так само легко. Їх кількість збільшується з кожним днем, але їх переробка вже не викликає порушень вищої нервової діяльності, що обумовлене вказаними вище функціональними змінами. Орієнтовний рефлекс на сторонні подразники довший і інтенсивніший, ніж у дітей шкільного віку, що може бути ефективно використане для гальмування у дітей шкідливих звичок і навиків.

Таким чином, перед творчою ініціативою вихователя в цей період відкриваються справді невичерпні можливості. Багато видатних педагогів (Д.А. Ушинській, А.С. Макаренко) емпірично рахували вік від двох до п'яти особливо відповідальним за гармонійне формування всіх фізичних і психічних можливостей людини. Фізіологічно це ґрунтується на тому, що умовні зв'язки і динамічні стереотипи, що виникають в цей час, відрізняються винятковою міцністю і проносяться людиною через все його життя. При цьому їх постійний прояв необов'язковий, вони можуть бути тривалий час загальмованими, але в певних умовах легко відновлюються, пригнічуючи вироблені пізніше умовні зв'язки.

До п'яти - семи років ще більш підвищується роль сигнальної системи слів, і діти починають вільно говорити. «Слово в цьому віці вже має значення «Сигналу сигналів», тобто набуває узагальнюючого значення, близького до того, яке воно має для дорослої людини».

Це обумовлено тим, що тільки до семи років постнатального розвитку функціонально дозріває матеріальний субстрат другої сигнальної системи. У зв'язку з цим для вихователів особливо важливо пам'ятати, що тільки до семи років слово може ефективно застосовуватися для утворення умовних зв'язків. Зловживання словом до цього віку без достатнього його зв'язку з безпосередніми подразниками не тільки малоефективне, але і завдає дитині функціональної шкоди, примушуючи мозок дитини працювати в нефізіологічних умовах.

2.10 Вища нервова діяльність дітей шкільного віку

Існуючі нечисленні дані фізіології свідчать, що молодший шкільний вік (з 7 до 12 років) - період щодо «спокійного» розвитку вищої нервової діяльності. Сила процесів гальмування і збудження, їх рухливість, врівноваженість і взаємна індукція, а також зменшення сили зовнішнього гальмування забезпечують можливості широкого навчання дитини. Це перехід «від рефлекторної емоційності до інтелектуалізації емоцій».

Проте тільки на базі навчання письму та читанню слово стає предметом свідомості дитини, все більш віддаляючись від пов'язаних з ним образів предметів і дії. Незначне погіршення процесів вищої нервової діяльності спостерігається тільки в 1-му класі у зв'язку з процесами адаптації до школи. Цікаво відзначити, що в молодшому шкільному віці на основі розвитку другої сигнальної системи умовно - рефлекторна діяльність дитини набуває специфічного характеру, властивого тільки людині. Наприклад, при виробленні вегетативних і сомато-рухових умовних рефлексів у дітей у ряді випадків спостерігається у відповідь реакція тільки на безумовний подразник, а умовний не викликає реакції. Так, якщо випробовуваному була дана словесна інструкція, що після дзвінка він отримає журавлинний сік, то слиновиділення починається тільки при пред'явленні безумовного подразника. Подібні випадки «не утворення» умовного рефлексу виявляються тим частіше, чим старше вік випробовуваного, а серед дітей одного віку - у більш дисциплінованих і здатних.

Словесна інструкція значно прискорює утворення умовних рефлексів і в деяких випадках навіть не вимагає безумовного підкріплення: умовні рефлекси утворюються у людини у відсутність безпосередніх подразників. Ці особливості умовно-рефлекторної діяльності обумовлюють величезне значення словесної педагогічної дії в процесі учбово-виховної роботи з молодшими школярами.

Малюнок 1. Зміна інтегральних показників ВНД у дітей та підлітків в процесі розвитку

Особливе значення для вчителя і вихователя має наступний віковий період підлітковий (з 11-12 до 15-17 років). Це час великих ендокринних перетворень в організмі підлітків і формування у них вторинних статевих ознак, що у свою чергу позначається і на властивостях вищої нервової діяльності. Порушується врівноваженість нервових процесів, великої сили набуває збудження, сповільнюється приріст рухливості нервових процесів, значно погіршується диференціювання умовних подразників. Ослабляється діяльність кори, а разом з тим і другої сигнальної системи. Образно цей період можна було б назвати «гірською ущелиною».

Малюнок 2. Утворення умовного рефлекса на мовний (1) и безпосередньо подразник (2) у дітей и підлітків. А - дівчата, Б - хлопці.

Всі функціональні зміни приводять до психічної неврівноваженості підлітка ( «вибухова» запальність у відповідь - реакція навіть на незначні подразнення) і часті конфлікти з батьками і педагогами.

Положення підлітка, як правило, посилюється вимогами, що все більш ускладнюються, до нього з боку дорослих і, перш за все школи. На жаль, сьогодні далеко не кожен педагог враховує в своїй роботі функціональні можливості дітей, звідси і ті труднощі, які виникають у педагога і більшості батьків в їх спілкуванні з підлітками.

Тільки правильний здоровий режим, спокійна обстановка, тверда програма занять, фізична культура і спорт, цікава позакласна робота, доброзичливість і розуміння з боку дорослих є основними умовами для того, щоб перехідний період пройшов без розвитку функціональних розладів і пов'язаних з ним ускладнень в житті дитини.

Старший шкільний вік (15-18 років) співпадає з остаточним морфофункциональним дозріванням всіх фізіологічних систем людського тіла. Значно підвищується роль кіркових процесів в регуляції психічної діяльності і фізіологічних функцій організму, головну роль отримують кіркові процеси, що забезпечують функціонування другої сигнальної системи.

Всі властивості основних нервових процесів досягають рівня дорослої людини. Якщо на всіх попередніх етапах умови для розвитку дитини були оптимальними, то вища нервова діяльність старших школярів стає впорядкованою і гармонійною.

3. Зміни вищої нервової діяльності у дітей і підлітків під впливом різних чинників

Вища нервова діяльність забезпечує людині адекватне пристосування до дії чинників навколишнього середовища, тому ті або інші впливи середовища викликають різноманітні зміни у вищій нервовій діяльності. Залежно від сили зовнішнього впливу зміни у вищій нервовій діяльності можуть коливатися в межах норми або виходити за них, стаючи патологічними.

3.1 Зміна у вищій нервовій діяльності у дітей і підлітків в процесі учбових занять

Учбові заняття вимагають напруженої роботи головного мозку, і перш за все його вищого відділу - кори головного мозку. Особливо інтенсивно працюють ті кіркові структури, які пов'язані з діяльністю другої сигнальної системи і складними аналітико-синтетичними процесами. Природно, що навантаження на нервові елементи не повинне перевищувати їх функціональних можливостей, інакше неминучі патологічні зміни у вищій нервовій діяльності. Якщо учбові заняття в школі організовані згідно гігієнічних вимог, то зміни у вищій нервовій діяльності не виходять за межі норми. Зазвичай в кінці учбового дня спостерігається ослаблення процесів збудження і гальмування, порушення індукційних процесів і співвідношення між першою і другою сигнальною системами. Особливо різко ці зміни помітні у молодших школярів.

Важливо відзначити, що включення в учбові заняття уроків праці і фізкультури супроводжується в кінці учбового дня менш вираженими змінами вищій нервовій діяльності.

Велике значення для збереження нормальної працездатності учнів має активний відпочинок після школи: рухові ігри, заняття спортом, прогулянки на свіжому повітрі. Особливо важливе значення для збереження нормального рівня вищої нервової діяльності має нічний сон. Недостатня тривалість нічного сну у школярів приводить до порушення аналітико -синтетичної діяльності мозку, утруднення утворення умовно-рефлекторних зв'язків і дисбалансу співвідношення між сигнальними системами.

Дотримання гігієни нічного сну нормалізує вищу нервову діяльність, і всі її порушення, що спостерігалися в результаті неповноцінного сну, зникають.

3.2 Зміни вищій нервовій діяльності при дії фармакологічних препаратів і хімічних речовин

Різні хімічні речовини, міняючи функціональний стан кіркових кліток і підкіркових утворень головного мозку, значно змінюють і вищу нервову діяльність. Звичайна дія хімічних речовин на вищу нервову діяльність дорослого і дитину характеризується аналогічними змінами, але у дітей і підлітків ці зміни завжди виражені яскравіше. Далеко не нешкідливими є в цьому відношенні чай і кава, що містять кофеїн. Це речовина в малих дозах підсилює кірковий процес збудження, а у великих - викликає його пригноблення і розвиток позамежного гальмування. Великі дози кофеїну викликають також несприятливі зміни вегетативних функцій. У зв'язку з тим що у дітей і підлітків процеси збудження дещо переважають над процесами гальмування, незалежно від типу їх вищої нервової діяльності, вживання міцного чаю і кави для них є небажаним.

Значний вплив на вищу нервову діяльність дітей і підлітків надає нікотин. У малих дозах він пригноблює гальмівний процес і підсилює збудження, а у великих - пригноблює і процеси збудження. У людини в результаті тривалого куріння порушується нормальне співвідношення між процесами збудження і гальмування і значно знижується працездатність кіркових кліток.

Особливо руйнівна дія на вищу нервову діяльність дітей і підлітків надає вживання різних наркотичних засобів, у тому числі і алкоголю. Їх дія на вищу нервову діяльність має багато загального, зазвичай перша фаза характеризується ослабленням гальмівних процесів, внаслідок чого починає переважати збудження. Це характеризується підвищенням настрою і короткочасним збільшенням працездатності. Потім збудливий процес поступово ослабляється і розвивається гальмування, що часто приводить до настання важкого наркотичного сну.

У дітей звикання до наркотиків і алкоголю зазвичай не спостерігається. У підлітків же воно наступає дуже швидко. Зі всіх наркоманій особливо широко у підлітків зустрічається алкоголізм, який приводить до швидкої деградації особи. Підліток стає злобним, агресивним і грубим. Перехід від побутового пияцтва до алкоголізму у підлітків відбувається приблизно за два роки. Сп'яніння у підлітків характеризується завжди більш вираженими змінами вищій нервовій діяльності порівняно з дорослими: у них дуже швидко наступає пригноблення кіркових процесів. В результаті ослабляється контроль з боку свідомості за поведінкою, починають різко виявлятися інстинкти, що часто приводить підлітків на лаву підсудного. Вчителям і вихователям для організації ефективної боротьби проти алкоголізму серед підлітків необхідно вести пропаганду гігієнічних знань не тільки серед підлітків, але і батьків, оскільки, за даними спеціальних досліджень, серед малолітніх злочинців близько 70 % «познайомилися» з алкоголем в 10 - 11 років і в більшості випадків це була провина батьків.